Національна академія наук України

Інститут соціології

Чепурко Гульбаршин Іскаківна

УДК 316.334.22

ДИНАМІКА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті соціології НАН України.

Науковий консультант | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Ворона Валерій Михайлович,

Інститут соціології НАН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Пахомов Юрій Миколайович,

Інститут світової економіки і

міжнародних відносин НАН України, директор

доктор соціологічних наук

Мартинюк Ігор Орестович,

Інститут соціології НАН України,

провідний науковий співробітник

доктор соціологічних наук, професор

Нагорний Борис Григорович,

Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, завідувач кафедри соціології

Провідна установа | Національний університет “Києво-Могилянська академія”, кафедра соціології (м. Київ)

Захист відбудеться “26” травня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту соціології НАН України, 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

Автореферат розісланий 12 квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми ринку праці та зайнятості населення в період становлення ринкової економіки. Без розв’язання цих проблем неможливі подальший поступ нашої країни на шляху ринкових реформ та повноцінна інтеграція її до системи міжнародних економічних відносин, де вирішальною передумовою конкурентоспроможності країни є висококваліфікована мобільна робоча сила, зацікавлена у результатах виробництва із гарантованою усталеною зайнятістю.

Явища перехідної економіки охопили сферу зайнятості, в якій нові, стихійні ринкові елементи виникають поряд із тими жорстко регламентованими, що залишилися від адміністративно-командної системи. Ринок праці, що розвивається, вимагає ретельного відстеження і контролю процесів, що відбуваються, вироблення заходів впливу й удосконалення інструментів його регулювання. За цих умов глибоке і всебічне вивчення еволюції теорії зайнятості в перехідній економіці набуває особливої актуальності. Ця теорія виступає основою формування науково обґрунтованої соціально-економічної політики. Лише на такому ґрунті можливий рух до соціально зорієнтованої ринкової економіки і перехід від спонтанної анархічної життєдіяльності ринку до інституційно організованого регулювання, здійснюваного в інтересах усього суспільства і кожного його члена.

Ринок праці та зайнятість населення посідають особливе місце в системі ринкових відносин. Більшість економічних, соціальних, демографічних явищ, що мають місце за ринкової економіки, прямо чи опосередковано, повністю або частково відображають процеси, які існують на ринку праці. Виступаючи невід'ємною ланкою сучасної економіки, ринок праці відіграє важливу роль у системі відтворення соціального капіталу. Саме на ринку праці відбувається купівля-продаж робочої сили, оцінюється її корисність та суспільна значущість.

Ринок праці в Україні перебуває на етапі формування та розвитку з усіма властивими цьому періоду особливостями. Тривалий процес його формування вимагає нових підходів до сфери соціально-трудових відносин, які враховують специфіку української транзитної економіки. Йдеться про врахування характеру змін галузевої структури зайнятості, сегментації ринку праці за формами власності й статусу зайнятості, про значні масштаби прихованого безробіття, зростання зайнятості у неформальному секторі економіки, низьку мобільність робочої сили тощо. Все це потребує всебічного аналізу не лише кількісних, а й якісних параметрів цих реальних явищ. Необхідним є також відповідний розгляд системи державного управління зайнятості, оскільки зараз відбувається певний перерозподіл обсягу першочергових щодо розв’язання завдань в царині соціально-трудових відносин між національними та регіональними органами влади.

Здійснення ефективної й обґрунтованої політики на ринку праці вимагає подальших досліджень у цій сфері, які поки що відстають від запитів практики. Особливу значущість при цьому набувають такі конкретні проблеми: вибір оптимальних форм і методів регулювання зайнятості, співвідношення приватних та державних ініціатив, централізація та децентралізація у цій сфері. Необхідним є також глибоке осмислення практики регулювання ринку праці на регіональному рівні з урахуванням змін загальноекономічної ситуації, що відбулися останнім часом у країні завдяки національній політиці зайнятості, з метою визначення основних тенденцій розвитку й розроблення практичних рекомендацій щодо її реалізації.

Отже, складність і багатоаспектність поставлених питань передусім вимагають розроблення теоретико-методологічних підходів до їх розв’язання. Утім, існуюча у країні система державного управління зайнятістю не завжди готова за необхідності вжити адекватних ситуації заходів впливу. Недостатня розробленість цілої низки теоретичних і практичних проблем ринку праці та зайнятості населення визначила вибір теми наукового дослідження, його мету, завдання та логіку викладу.

Загальні питання формування та розвитку ринку праці, регулювання зайнятості населення за умов поглиблення його структурної неоднорідності розглядаються у працях закордонних і вітчизняних вчених. Усебічно досліджуються закономірності розвитку капіталістичної економічної системи у фундаментальних працях видатних представників економічної науки А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса, А.Маршалла, Дж.М.Кейнса, М. Фрідмена та ін.

У роботах таких економістів, як Л.Абалкін, Д.Богиня, В.Врублевський, М.Волгін, А.Гальчинський, М.Долішний, П.Єщенко, Р.Капелюшніков, Г.Климко, Ю.Пахомов, А.Пенкін, В.Петюх, В.Секретарюк, Г.Слезінгер, М.Шаленко та ін. у контексті розроблення теорії ринкового реформування окреслено лише загальні контури цілісної моделі ринку праці як відображення ринкових закономірностей, без виявлення комплексу сталих внутрішніх причинно-наслідкових зв'язків, а отже, без заглиблення у сутність проблем ринку праці.

Плідні спроби створення цілісної теорії ринку праці, розроблення її наукового інструментарію належать В.Буланову, С.Дятлову, С.Кузьміну, С.Мочерному, А.Нікіфоровій, І. Прибитковій, Л.Шевченку.

Соціальні та економічні аспекти проблеми зайнятості активно розробляють С.Бандур, В.Геєць, Т.Заславська, Е.Лібанова, В.Мандибура, І.Маслова, Б.Нагорний, В.Пилипенко, Г.Пошевнєв, В.Онікієнко, Е.Саруханов, Г.Соколова та ін.

У роботах С.Дзюби, О.Хомри аналізуються організаційні аспекти регулювання зайнятості.

Певну увагу у науковій літературі приділено проблемі безробіття. Водночас багато аспектів дослідження зайнятості та безробіття висвітлено недостатньо. У працях більшості авторів спостерігається вельми суперечлива позиція щодо прихованого безробіття та пошуку оптимального виходу із кризового стану в сфері соціально-трудових відносин.

Також малодослідженим залишається регіональний аспект проблем зайнятості, хоча за умов незбалансованості попиту-пропозиції на ринку праці його значення невпинно зростає.

Практика вимагає розроблення цілісної теорії соціально-економічного регулювання зайнятості за умов переходу до ринкової економіки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою планових тем Інституту соціології НАН України: “Національна система соціальних показників в Україні” (0199U003709); “Методологія та методика визначення соціальних інтегральних показників” (0101U000244); “Розробка та апробація концепції і програми моніторингових соціологічних досліджень громадської думки щодо актуальних проблем суспільно-політичного розвитку України, рейтингів політичних діячів, партій, громадських організацій” (0102U002069); “Політичні настрої та соціальні очікування громадян щодо здійснення в Україні соціально-економічних перетворень (загальнодержавний та регіональний аспекти)” (0103U000798); “Соціально-психологічний моніторинг умов життя та діяльності соціальних груп потерпілих від Чорнобильської аварії: порівняльний аналіз та рекомендації” (0199U003166); Соціальна динаміка поселенських структур в Україні: порівняльний аналіз (0104U000128). Автор брав участь у розробленні концепцій, інструментарію, аналізі отриманої інформації, обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій у рамках аналітичних звітів із проблем соціальної політики, соціально-трудових відносин, соціального захисту й зайнятості населення України, доповідних записок державним установам та Проекту технічної співпраці МОП в Україні.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні проблеми зайнятості населення, її комплексної оцінки та визначення стратегії регулювання процесів зайнятості в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики в Україні.

Відповідно до цієї мети в роботі поставлено такі завдання:

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси та явища, що зумовлюють трансформацію зайнятості населення в Україні.

Предмет дослідження – методологічні та прикладні проблеми забезпечення зайнятості населення в контексті реалізації соціально зорієнтованої моделі суспільно-економічного розвитку країни.

Методи дослідження. Для досягнення мети роботи використано такі наукові методи: теоретичний аналіз проблеми; функціональний аналіз і класифікаційно-аналітичний метод – для оцінювання основних груп чинників, що впливають на формування зайнятості та визначення її сучасних тенденцій за умов перехідної економіки; економіко-статистичні методи (групування, побудова динамічних рядів, графоаналітичний, індексний, кореляційний); компаративний – для зіставлення особливостей світового та українського досвіду регулювання сфери зайнятості; метод соціологічних опитувань, аналіз нормативних та статистичних документів.

Теоретичне й методологічне підґрунтя дослідження становлять: фундаментальні положення класичних і сучасних теорій ринкової економіки, зайнятості, ринку праці та безробіття; наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем зайнятості та ринку праці.

Загальною методологічною основою дослідження є системний підхід до аналізу соціально-економічних процесів та явищ.

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти України, дані Державного комітету статистики України, Міністерства праці та соціальної політики України, науково-дослідних установ України, Міжнародної організації праці, матеріали незалежних експертів і міжнародних організацій з моніторингу ринку праці та соціально-трудової сфери, звіти служби зайнятості, літературні джерела, результати соціологічних досліджень, отримані в тому числі за безпосередньою участю автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному і прикладному розкритті особливостей соціальних характеристик зайнятості, ринку праці, безробіття в перехідній економіці України, в обґрунтуванні нових методологічних підходів до аналізу й оцінювання ефективності державної політики на ринку праці.

Найсуттєвіші наукові результати, отримані автором у процесі дослідження і які виносяться на захист, полягають у такому:

– уперше досліджено загальносистемні властивості сфери зайнятості перехідної економіки, зокрема, цілісність, ієрархічність, автономність, континуальність та інтегровані функції (економічна, прибуткова, суспільна). Це дало підставу виявити соціальні проблемні поля цієї сфери в процесі ринкових трансформацій, а також уточнити сутність понять “зайнятість”, “ринок праці”, “безробіття” у специфічних умовах ринкової економіки транзитного суспільства;

– визначено, що зайнятість як система соціально-економічних відносин складається з таких основних компонент: формування трудового потенціалу; включення останнього в суспільно-економічний простір; використання трудового потенціалу; забезпечення носія спроможності до продуктивної праці доходом через розподіл. При цьому зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує багатоманітні форми участі працездатної частини населення в суспільно корисній діяльності з метою отримання відповідних доходів;

– обґрунтовано методологічний підхід до дослідження сучасних соціальних тенденцій і закономірностей функціонування сфери зайнятості населення країни в контексті глобалізаційних процесів; багатоманіття форм традиційної (повна, неповна, часткова, первинна, вторинна) та нетрадиційної (тимчасова, сезонна, нерегламентована) зайнятості представлено як багаторівневу та багатокритеріальну структуру, що враховує кількісні та якісні показники: територіально-демографічний стан, види економічної діяльності, місце трудової діяльності, сфера виробництва, типи власності, характер праці, рівень кваліфікації;

– виявлені специфіка, тенденції та закономірності сегментації ринку праці, яка (сегментація) базується на моделі дуального ринку праці, що дає можливість уточнити роль, статус і функції ринку праці в системі ринкової економіки, виходячи із особливостей перерозподілу ресурсів для оптимального функціонування робочої сили та з позицій розв’язання завдань формування сучасного ринку праці, його типів і моделей;

– обґрунтована необхідність впровадження у сферу зайнятості засадничих принципів гнучкого ринку праці: 1) забезпечення гнучкості в заробітних платах на мiкро- та макрорівнях; 2) географічна та професійна мобiльнiсть робочої сили; 3) гнучкість режимів часу та органiзацiйних форм зайнятості;

– виокремлено головні передумови формування гнучкого ринку праці за умов української перехідної економіки: низька ступінь захищеності роботи, зайнятості та доходу;

– концептуально визначені основні тенденції та суперечності формування ринку праці в Україні: реструктуризації робочої сили; зниження надлишкової робочої сили на підприємствах та в галузях; відтік кваліфікованої робочої сили на нижчі професійні позиції, відплив за кордон; поступове зниження рівня безробіття; підвищення мобільності робочої сили; підвищення масштабів незареєстрованої зайнятості як основної стратегії виживання для більшості населення; уточнено модель повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості за умов перехідного періоду та визначені засади державної політики щодо оптимальної зайнятості; запропоновано комплекс практичних заходів щодо її реалізації з огляду на реформування сучасної сфери зайнятості, створення необхідної нормативно-правової бази;

– висвітлені сутність і характер регіональних особливостей зайнятості працездатного населення в економіко-географічному розрізі, за рівнем забезпеченості природними ресурсами, специфікою соціальної інфраструктури, територіальним розподілом прямих внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

– визначена соціальна специфіка зайнятості окремих соціально-демографічних і поселенських груп (молоді, жінок, населення аграрного сектору економіки) з огляду на їхню значущість у системі соціально-трудових відносин;

– запропоновано інноваційний підхід до вдосконалення систематизації форм безробіття, що сприяє її застосуванню для аналізу сучасного стану безробіття на національному й регіональному рівнях з метою виявлення структур і форм безробіття, тенденцій його динаміки. Виявлено, що найхарактернішими формами для перехідної економіки України є структурне безробіття, безробіття рецесійного розриву, застійне, жіноче, молодіжне та приховане безробіття;

– систематизовані соціально-економічні чинники поглиблення безробіття та означений їхній комплексний вплив на сферу трудових відносин. Визначені фактори впливу: скорочення обсягів виробництва, структурну перебудову економіки, банкрутство підприємств, процеси приватизації власності, зниження реальної заробітної плати;

– виявлено сучасні особливості структури й масштаби безробіття; структуровано та систематизовано причини виникнення безробіття: циклічні коливання економіки; структурні кризи; сукупний суспільний попит; співвідношення між нагромадженням і споживанням у структурі національного доходу; розвиненість ринку праці; конкурентоспроможність вітчизняного ринку праці в глобалізаційному вимірі;

– визначені поняття неформального сектору зайнятості з огляду на специфіку української економіки; виокремлено наявні в ньому різновиди зайнятості (за видами діяльності, за способом здійснення неформальної діяльності і отримання доходів, за статусом зайнятості); визначені етапи її становлення та розвитку; виявлені чинники, що зумовили посилення тенденцій зростання неформальної зайнятості (ріст безробіття, низька зарплатня і низький рівень життя в цілому, недостатній попит на робочу силу в формальному секторі, нестабільність формальної зайнятості, виникнення нових форм та сфер зайнятості);

– обґрунтовано перевагу активної державної політики зайнятості над пасивною. При цьому показано, що активна політика передбачає таку суттєву складову як інформаційні послуги. Саме в цьому полягає державне сприяння зайнятості, що, як соціальна компонента в регулюванні й заохоченні економічно активного населення, пом’якшує чи запобігає загрозам і наслідкам вимушеного безробіття, підтримує оптимальну зайнятість, компенсуючи негативні економічні результати функціонування ринку праці;

– визначена роль держави в системі трудових відносин не лише як посередника між найманими працівниками й роботодавцями, а й суб’єкта цих відносин, що репрезентує та обстоює загальнонаціональні інтереси у сфері соціального захисту працівників. Результати дослідження засвідчили, що для України найприйнятнішою є змішана модель соціального захисту населення, яка найповніше відповідає специфічним вимогам суспільства.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати утворюють необхідне підґрунтя для подальших системних теоретико-методологічних і прикладних досліджень зайнятості населення й тенденцій її трансформації за умов розвитку ринкової економіки в Україні.

Теоретична значущість роботи полягає в подальшому розвитку теорії зайнятості стосовно умов перехідної економіки, у поглибленні й уточненні розуміння категорії зайнятості, ринку праці у виявах їх через різноманіття форм і специфічне відбиття в сучасних економіках країн, що трансформуються.

Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що вони спрямовані на вдосконалення соціально-трудових відносин у плані пропозиції та попиту робочої сили, механізму регулювання зайнятості, поліпшення організації життєдіяльності та соціального захисту населення, розвитку вітчизняного ринку праці. На дані результати доцільно зважати під час розроблення національної та регіональних програм зайнятості і підтримки підприємництва, а також нормативно-правових документів з питань соціальної політики.

Практична значущість та спрямованість роботи випливають також із її комплексного й системного характеру, що вможливлює її використання для розробки спеціальних та нормативних курсів з низки економічних та соціальних дисциплін. 

Особистий внесок здобувача. Робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторські розробки та позиція стосовно розв’язання теоретико-методологічних, методичних і прикладних проблем трансформації зайнятості населення за умов формування ринкової економіки і забезпечення його соціального захисту в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики в Україні. У виконаних у співавторстві роботах авторові належить: у публікації 2 – розділи 1, 3 і підрозділ 2.1; у публікації 3 – розділи 3, 4, 5; у публікації 4 – розділ 3.4, присвячений громадській експертизі Програми житлових субсидій; у публікації 5 – підрозділи 1.2.1 – 1.2.5 та розділ 3; у публікації 6 – підрозділи 5.1 і 5.2; у публікації 7 – розділи 4 і 5; у публікації 8 – теоретико-методологічний аналіз світового досвіду щодо соціального характеру зайнятості; 9 – аналіз причин зміни кон’юнктури на ринку праці та причин звільнення з роботи; 10 – аналіз пріоритетності різних заходів соціального захисту громадян потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи; 11 – аналіз поведінкової стратегії звільнених працівників; 13 – положення про необхідність перегляду концепції соціального захисту населення в умовах ринкового реформування; 17 – аналіз рівня обізнаності та застосування знань різними категоріями населення щодо законів соціального захисту потерпілих; 20 – аналіз зміни структури зайнятості різних груп потерпілого населення з точки зору його робочого часу; 21 – концептуальні основи дослідження, аналіз структури неформальної зайнятості в Україні, її масштабів; 22 – аналіз динаміки безробіття та змін соціально-професійної структури безробітних серед потерпілого населення; 23 – аналіз діяльності відповідних інституцій щодо соціального захисту потерпілого населення; 24 – оцінка управлінських рішень щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та соціальної допомоги потерпілим; 33 – обґрунтування актуальності проблеми соціального діалогу в спектрі економічних проблем; 40 – аналіз правових аспектів функціонування системи місцевого самоврядування; 41 – аналіз структури органів місцевого самоврядування; 42 – аналіз проблем зайнятості сільського населення за умов реформування; 45 – аналіз динаміки змін у соціальному статусі потерпілого населення;

Апробація результатів дисертації. Основні результати доповідалися здобувачем на національних і міжнародних конференціях, круглих столах, семінарах, серед яких: міжнародна науково-практична конференція “Проблеми соціального захисту молоді в умовах зміни соціально-економічних відносин (Київ, 1992); конференція “Проблеми формування й розвитку регіональних механізмів господарювання (Харків, 1994); міжнародна молодіжна науково-практична конференція “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (Чернівці, 1994); міжнародна конференція “Місцеве самоврядування в сучасній політичній системі в Україні і Беларусі” (Київ, 1997) міжнародна конференція “Проблеми малого бізнесу в АПК України і Беларусі” (Київ, 1998); Перша Всеукраїнська соціологічна конференція “Проблеми розвитку соціологічної теорії” (Київ, 2000); міжнародна конференція “Тіньова економіка: соціальні проблеми неофіційної економічної діяльності в Україні” (Київ, 2000); зустріч Міжнародної коаліції “Громадськість проти “тіні” та корупції” (Київ, 2000); міжнародна тристороння конференція з представниками профспілок, організацій (об’єднань) роботодавців, державних органів влади з обговорення сучасного стану ведення колективних переговорів, колективних трудових спорів та існуючих процедур їх вирішення (Лютіж, 2003); круглий стіл “Ефективна модель соціального діалогу – вирішальний фактор розбудови громадянського суспільства: сучасний стан, проблеми і перспективи законодавчого та інституціонального забезпечення” (Київ, 2005); національна науково-практична конференція “Соціально-економічна захищеність населення України” (Київ, 2005).

Публікації. Результати дисертації відображені у 4 монографіях, 6 розділах колективних монографій, 21 статті у провідних фахових виданнях, 5 статтях, в 9 опублікованих тезах доповідей.

Структура дисертації. Робота має вступ, 6 розділів, висновки, список використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 378 с.; список використаних джерел (222 найменування), 5 таблиць займають 23 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв’язок з науковими програмами, формулюються мета, завдання, окреслюється його наукова новизна та практична значущість результатів, подається інформація про апробацію результатів дослідження та публікації.

Перший розділ "Зайнятість як предмет теоретико-методологічного дослідження" має характер теоретичного підґрунтя дослідження загалом, оскільки в ньому визначаються й аналізуються головні методологічні підходи до вивчення зайнятості населення, основні поняття соціологічної теорії зайнятості, акцентується увага на розгляді концепцій зайнятості та підходів економічної теорії до регулювання ринку праці.

Зайнятість населення – складне соціальне-економічне явище, яке є важливою складовою суспільного виробництва. Кожному етапу суспільно-економічного розвитку притаманні специфічні погляди на зайнятість як соціально-економічну категорію та шляхи досягнення ефективного використання робочої сили. Результати проведених досліджень свідчать, що зайнятість населення являє собою складну систему зв’язків поділу праці між сферами суспільного виробництва та видами економічної діяльності, а також усередині галузей, підприємств і організацій за певними видами виробництва, робіт, функцій тощо, в масштабі національної економіки та її регіональних вимірів. Тому важливе наукове й прикладне значення має розроблення понятійного апарату зайнятості, оскільки в науковій літературі немає єдності думок щодо її визначення. Так, демографічний підхід пов’язує поняття зайнятості працездатного населення із законом народонаселення. Інший, економічний підхід, розглядає зайнятість як виробничі відносини.

Автор виступає за системне розуміння зайнятості, що вимагає врахування всіх її основних властивостей. А це має велике теоретичне й прикладне значення для поглибленого наукового обґрунтування розв’язання проблем зайнятості та ринку праці України. Зайнятість як стан продуктивних сил, за якого суб’єкт займається трудовою діяльністю, має передумову – динамічну рівновагу між попитом на працю та її пропозицію. З іншого боку, зайнятість – це не лише взаємодія попиту на працю та її пропозиції, а й певний тип об’єднання речового та особистісного чинників виробництва. Останній чинник, на думку здобувача, репрезентує соціальну сутність зайнятості, що відображає потребу людини в самовиявленні та в задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, отримуваний за свою працю. Виходячи з цього, зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різноманітні форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності.

До пріоритетних завдань здійснення радикальної економічної реформи в Україні належить створення гнучкого ринку праці, адекватного специфіці ринкової системи господарства. Його слід розглядати не лише як засіб регулювання зайнятості працездатного населення, а й як одну з найважливіших соціально-економічних засад ринкової економіки.

Автор на основі оцінки явищ і процесів, що відбуваються на ринку праці, теоретично обґрунтовує ширше визначення його меж та масштабів. Проведені дослідження засвідчують правомірність висунутих автором припущень, згідно з якими ринок праці охоплює не лише зайнятих на ньому громадян, а й безробітних. Таке розуміння ринку праці відкриває, на думку дисертанта, можливість ширшого використання комплексного цілісного підходу до розв’язання нагальних проблем ринку праці. При цьому поточну пропозицію на ринку праці визначають: а) безробітні громадяни, які шукають роботу; б) особи, які хочуть змінити робоче місце або знайти нову роботу “про запас”, бажаючи підстрахуватися в разі можливого звільнення; в) громадяни, які мають намір знайти роботу як додаткове заняття поряд з тою, що вже є. Своєю чергою попит на робочу силу складається з: а) кількості вакансій на ринку праці; б) кількості працівників, які не задовольняють роботодавця і яким він шукає заміну. У цьому зв’язку дисертантом були проаналізовані чинники, що позитивно і негативно впливають на параметри попиту та пропозиції робочої сили.

Автор наголошує важливість системного розуміння ринку праці, який є сукупністю економічних, соціальних, правових відносин, що складаються між власниками робочої сили (найманими працівниками) та роботодавцями (фізичними чи юридичними особами) з приводу умов найму, використання й обміну робочої сили.

Досліджуючи наявні термінологічні розбіжності з приводу понять “ринок праці” і “ринок робочої сили”, дисертант доходить висновку, що використання цих понять як рівнозначних можливе лише за визнання об’єктом купівлі-продажу робочої сили.

Розвиток сфери зайнятості як відкритої системи зумовив урізноманітнення форм та видів. Саме тому в роботі здійснено аналіз сфери зайнятості за цими формами та різновидами, а саме: повна, неповна, часткова, первинна та вторинна зайнятість. Різновиди зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами застосування праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховано: характер діяльності, галузеву належність, територіальну належність, рівень урбанізації, професійно-кваліфікаційний рівень, стать, вік, форму власності.

Запропонований підхід дає змогу комплексно оцінити стан та зміни сфери зайнятості. На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок щодо правомірності й динаміки існування різних форм та видів зайнятості залежно від пріоритету чинників кон’юнктури ринку праці. За такого підходу домінантними в структурі чинників впливу на зайнятість є соціально-економічні чинники.

В економічній та соціальній площинах ефективна зайнятість – це своєрідний ідеальний стан працездатного населення в суспільстві. Але йому притаманний рух зайнятості між рівновагою/нерівновагою, що впливає на ефективність зайнятості. Найконцентрованішим виявом неефективності зайнятості є безробіття.

Безробіття в широкому розумінні – це недовикористання здатних і готових бути використаними як трудових (робоча сила), так і нетрудових (фізичний капітал і земля) економічних ресурсів, власники яких активно шукають можливості їх реалізації. Автор акцентує увагу на тому, що характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є незбалансованість вакансій і пропозицій у територіальному й структурному аспектах. Нерівноважний стан ринку праці є своєрідним імпульсом для включення соціально-економічного механізму підвищення ефективності зайнятості на мікро- та макрорівнях. По-перше, відсутність засобів до існування в результаті незайнятості працівника підштовхує його до пошуку нової роботи, нової професії, підвищення кваліфікації; по-друге, брак фахівців необхідної професії, кваліфікації ініціює роботодавця до пошуку їх на ринку праці, до витрат на навчання персоналу; по-третє, влада намагається економічними методами впливати на зниження рівня безробіття.

У сучасній Україні невпинно утверджуються принципи лібералізації діяльності, активного самовиявлення людиною свого потенціалу. Водночас суттєво змінилася й роль держави щодо забезпечення ефективної зайнятості населення. Її функції дедалі більше зводяться до того, щоб створювати такі умови і правила гри, що спонукатимуть громадян самостійно обирати сферу докладання праці, бути професійно й територіально мобільними у пошуках роботи.

Питання зайнятості розглядалися у працях таких видатних економістів, як А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.Б.Сей, К.Маркс. Але у ХХ столітті увагу економістів-дослідників привернула проблема зайнятості як чинника економічного зростання та макроекономічної стабільності, зумовивши усвідомлення її як інтегральної частини економічної системи, що потребує дослідження і специфічної регуляційної дії. У результаті сформувалися різні теорії зайнятості, які є актуальними в наш час та які продовжують розробляти сучасні фахівці, зокрема, А.Маршалл, Д.Кейнс, лауреати Нобелівської премії М.Фрідмен, Ф.Хаєк, П.Самуельсон і багато інших.

На підставі аналізу класичних і неокласичних сучасних концепцій зайнятості автор робить певні висновки щодо реального стану системи зайнятості за умов транзитної економіки в Україні, які стосуються визначення меж "втручання" держави в економічне життя.

У межах трансформаційних змін в економіці України формування збалансованого ринку праці зумовлене взаємодією трьох блоків:

– блок ринкових відносин – процес обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили;

– блок державного управління й регулювання за допомогою організаційних заходів – система забезпечення зайнятості працездатного населення, підготовка і перепідготовка кадрів;

– блок соціального захисту населення (виплата допомоги за безробіттям, пільги малозабезпеченим верствам).

Ці елементи структури ринку праці визначають взаємини власника робочої сили та її споживача, при цьому робоча сила виступає як товар, призначений для створення соціальних благ у суспільстві та формування умов набуття кожним індивідом певного статусу в соціальній структурі суспільства.

У другому розділі “Динаміка структури зайнятості населення України” автор аналізує динамічні зміни структури зайнятості, підґрунтям якої є класифікація форм і видів зайнятості за певними критеріями: кількістю, місцем трудової діяльності, типом власності, місцем розташування, демографічними характеристиками, сферою виробництва, галуззю народного господарства, характером праці, мірою механізації праці, рівнем кваліфікації праці, відповідністю професійно-кваліфікаційної структури населення робочим місцям, співвідношенням загальної чисельності населення, його працездатної частини, зайнятого і незайнятого населення (рівнем безробіття). Загалом, щодо умов і чинників формування пропорцій зайнятості здобувач наголошує, що структура зайнятості залежить від рівня розвитку продуктивних сил, продуктивності праці, потреб ринку суспільства в різноманітних матеріальних, духовних благах і послугах. Зайнятість визначається суспільною продуктивністю праці і розвивається як відображення наявної структури народного господарства.

Для визначення динаміки структури зайнятості автор використовує економіко-статистичні та соціологічні методи дослідження. Так, за даними моніторингу Інституту соціології НАН України 1994–2004 рр., у 1994 р. (лише за два-три роки від початку інтенсивних економічних перетворень) майже 10% зайнятого населення перейшло працювати на приватні підприємства. У наступні роки частка зайнятих на підприємствах приватного сектору зросла до 43%.

Відповідно, змінилися моделі мобільності робочої сили: наймобільнішими виявилися кваліфіковані працівники, висока мобільність яких свідчить про економічну кризу державних підприємств та організацій. Нині в Україні трудова мобільність найчастіше пов’язана з інтенсивністю зміни професії, а не підвищенням рухливості робочої сили в межах постійних спеціальностей. Відповідно, в майбутньому може змінитися співвідношення абсолютних масштабів трудової мобільності як зі зміною так і без зміни професії.

Проте не всі вияви рухливості робочої сили пов’язані зі зміною професії. Чимало трудових переміщень відбувається без такої зміни, тобто працівник змінює місце роботи, не змінюючи роду занять. При цьому до трудових переходів без зміни професій працівників підштовхують більш різноманітні й універсальні обставини, ніж ті, що ведуть до фахових зсувів.

За умов змін в економіці та соціальній структурі, освіту, на думку автора, слід реформувати з метою підготовки майбутнього працівника, який володіє не лише знаннями, вміннями і навичками, а й такими здібностями, що дають йому змогу реалізувати себе, стати “керманичем” власної долі.

Динаміка зайнятості за секторами, галузями та професіями відображає модернізаційний зсув, характерний для періоду завершення індустріалізації (зменшення значення аграрної сфери) і переходу від індустріального до постіндустріального розвитку (зростання чисельності працівників сфери послуг). Триває перерозподіл зайнятих між сферами економічної діяльності на користь сфер надання фінансових, транспортних і торговельно-посередницьких послуг за рахунок скорочення чисельності працівників промисловості, сільського господарства, закладів освіти та охорони здоров’я.

Коли йдеться про незбалансованість між попитом і пропозицією на ринку праці, то головними причинами вважають падіння виробництва, скорочення робочих місць і вивільнення працівників різних професій. Але суттєвою проблемою зайнятості є працевлаштування випускників шкіл та професійних навчальних закладів.

Вирішальним чинником у досягненні сталого економічного розвитку є висока якість людських ресурсів. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги працівників з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. Але здобуття вищої освіти не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого рівня монополізації економіки зумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування знань та вмінь безпосередньо у виробничому процесі. З іншого боку набутих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, що їх висувають високотехнологічні виробництва. Дається взнаки і стрімке старіння знань, зумовлене швидкими науково-технічними зрушеннями. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запровадити систему освіти впродовж усього трудового життя. В роботі запропоновано комплекс заходів щодо зв’язку освіти та зайнятості, розв’язання завдань підвищення кваліфікації та перенавчання дорослих працівників. Автор доходить висновку, що держава покликана проводити політику взаємодії української економіки із глобальною інформаційною сферою, активно залучаючи до цього процесу наявний у країні кваліфікований кадровий потенціал. Реалізація цих заходів сприятиме збереженню та розвитку головного стратегічного ресурсу України – людського капіталу.

У третьому розділі “Регіональні особливості зайнятості населення. Зайнятість окремих соціально-демографічних і поселенських груп” розглянуто територіальні, галузеві, соціально-демографічні особливості зайнятості населення, визначено напрями вдосконалення державної політики зайнятості щодо різних соціальних груп суспільства.

Оскільки процес функціонування українського ринку праці має чітку регіональну специфіку, особливий інтерес становить вивчення проблеми зайнятості на прикладі окремих територіальних утворень, що різняться між собою за економіко-географічним положенням, рівнем забезпеченості природними ресурсами, специфікою наявної інфраструктури. Перелічені чинники доповнюються плюралізмом цінностей, культур, традицій, укладів життя, історичного контексту.

Автором доведено, що головним показником оцінки ситуації на регіональних ринках праці є рівень офіційно зареєстрованого безробіття, його відхилення від середньої української величини. Показником, що засвідчує неблагополучну ситуацію щодо попиту на робочі руки, є вакантність робочих місць. Кількісна незбалансованість попиту та пропозиції в регіонах із напруженою ситуацією на ринку праці часто посилюється якісною незбалансованістю, що підтверджують дослідження макроекономічних, демографічних і соціальних показників цих територій, соціально-професійного складу їхніх трудових ресурсів та безробітних.

Аналіз стану системи соціального захисту засвідчує відсутність ефективної регіональної політики, що ґрунтується на оцінюванні ситуації на ринку праці та можливих перспектив її розвитку, насамперед у регіонах із істотною деформацією структури населення, специфікою соціально-економічного розвитку – однобічною спеціалізацією, переважанням виробництв із високою концентрацією інтелектуальної праці, виробництв ОСГ, галузей з великою питомою вагою підприємств-банкрутів.

У процесі дослідження встановлено, що відсутні чітко сформульовані основні принципи регулювання соціально-економічного розвитку регіонів з огляду на збереження зайнятості й підвищення її ефективності, запобігання масовому і застійному безробіттю. Немає чіткого розмежування повноважень і функцій між центром і регіональними суб’єктами. Отже, ситуація у царині зайнятості населення за умов ринкової економіки об’єктивно зумовлює необхідність посилення державної політики, а також розроблення регіональних програм зайнятості, які міститимуть заходи соціального захисту населення.

Сучасний стан трудового потенціалу характеризується поглибленням негативних тенденцій, які виявляються у звуженні демографічної бази відтворення трудового потенціалу через зниження народжуваності, збільшення смертності, скорочення середньої очікуваної тривалості життя, погіршення статево-вікової структури, загального старіння населення, розширення масштабів депопуляції. Істотно посилилася динаміка старіння нації, зберігається висока частка непрацездатного населення, збільшується навантаження на працездатних осіб. На початку 2004 р. на кожну 1000 осіб працездатного віку припадало 772 особи непрацездатного віку. Цей показник у 1,6 рази вищий у сільській місцевості порівняно з міською. Значною мірою на ситуацію вплинуло й те, що величезна кількість українських громадян працює за кордоном.

Автором досліджено зайнятість жінок на ринку праці. Ця проблема зумовлена як територіальним, так і практичним інтересом. По-перше, є специфіка жіночої робочої сили, пов’язана з її психофізіологічними та соціально-демографічними характеристиками. По-друге, становище жінок на ринку праці, коли пропозиція жіночої робочої сили значно перевищує попит, викликає занепокоєння, адже жінки становлять найбільшу частку серед безробітних.

Стосовно праці жінок часто використовують поняття “подвійна зайнятість”, що означає зайнятість її в суспільному виробництві та в сімейно-побутовій сфері. Автор відокремлює три варіанти зайнятості жінок: 1) повна зайнятість у суспільному виробництві; 2) неповна зайнятість у суспільному виробництві; 3) незайнятість у суспільному виробництві. Кожен варіант зайнятості жінок означає різне співвідношення між виробничою та сімейно-побутовою сферами. Але, на думку автора, неповна зайнятість у суспільному виробництві поступово ставатиме головним, домінантним варіантом зайнятості жінок. Дослідження цього соціально-економічного явища дало змогу виявити не лише переваги й можливі результати його розвитку, а й перешкоди та загрози, головними з яких є недосконалість нормативно-правової бази, бюрократизм, нерозвиненість виробничої та обслуговуючої інфраструктури, нестабільність доходів і соціальна незахищеність жінок.

У роботі виокремлено питання працевлаштування жінок, розв’язання якого полягає в оптимізації робочої сили за допомогою: 1) профорієнтаційної роботи та перенавчання; 2) квотування робочих місць; 3) сприяння індивідуальному підприємництву і самозайнятості. Такий підхід у правовому відношенні має ґрунтуватися на законодавстві щодо праці, освіти, зайнятості, а в організаційному – на співпраці та взаємодії різних урядових структур соціально-економічного управління.

Збалансований розвиток вітчизняної економіки неможливий без розв’язання проблеми раціонального використання трудового потенціалу мешканців сільської місцевості. Базові умови подальших структурних змін в агарному секторі визначатимуться станом, потенціалом і сучасними тенденціями розвитку сільського господарства України, а напрям структурних змін – закономірностями сучасного етапу розвитку країни з огляду на перспективи європейської інтеграції; закономірностями і тенденціями розвитку світових агропродовольчих ринків, особливо у зв’язку зі вступом України до СОТ.

У процесі дослідження встановлено, що сільське населення формує й реалізує різні способи економічної адаптації до ринкових умов. Рівень адаптованості залежить від соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, поселенських та соціально-психологічних характеристик особистості, завдяки яким індивід може/не може реалізувати ту чи іншу адаптаційну стратегію (добровільна активна, вимушена активна, вимушена пасивна, пасивна руйнівна). Під час формування моделі соціально-економічної поведінки сільських