НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

ЄРМОЛЕНКО Андрій Борисович

УДК 355.311.1:061.1](477)(043.3)

ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ ЯК ЕЛЕМЕНТ

ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) Національної академії оборони України.

Науковий керівник:доктор політичних наук, професор

Смолянюк Володимир Федорович,

Київський національний економічний університет

ім. Вадима Гетьмана,

професор кафедри політології і соціології. | Офіційні опоненти:доктор політичних наук, професор

Бодрук Олег Сергійович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки,

завідувач відділу воєнної політики та безпеки;

кандидат політичних наук, доцент

Ільчук Леонід Іванович,

Центр перспективних соціальних досліджень

Міністерства праці та соціальної політики

України та НАН України, заступник директора. | Провідна установа:Національний інститут стратегічних досліджень,

відділ стратегічних комунікацій, м. Київ.

Захист відбудеться 16 лютого 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розіслано 27 грудня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук М. Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Впродовж періоду незалежного розвитку України питання її воєнної безпеки були й залишаються у центрі уваги керівництва країни, політичної еліти та науковців. Підсумком цілеспрямованих зусиль у вітчизняній оборонній сфері стало створення власних Збройних Сил як важливого атрибуту держави, гаранта незалежності та суверенітету України.

Одним із головних завдань подальшого удосконалення обороноздатності України є надання вітчизняному війську нових якісних характеристик, виведення його на рівень відповідності не лише новітнім викликам і загрозам воєнного характеру, але й соціально-економічним, духовно-культурним, демографічним та іншим можливостям країни. Розв’язати таке завдання можливо лише на системній основі, з урахуванням особливостей розвитку політичного утворення більш високого рівня складності – Воєнної організації держави (ВОД).

В сучасних політологічних дослідженнях проблема Воєнної організації держави (у тому числі України) розроблена недостатньо. Питанням будівництва та розвитку ЗС України присвячено досить багато наукових праць, проте лише окремі з них торкаються проблематики ВОД. У вітчизняній науковій літературі відсутні відповіді на низку питань стосовно взаємозв’язку процесів розвитку і функціонування армії, інших військових формувань та інститутів держави. Це і стало предметом наукового пошуку дисертанта.

Дослідження розвитку Збройних Сил в системі Воєнної організації України є важливим для розвитку теорії воєнної політики держави, розробки стратегії воєнної безпеки, розширення методологічної та інформаційної бази політологічного прогнозування, а також наукового обґрунтування рекомендацій щодо оптимізації діяльності органів державного управління та вдосконалення нормативно-правової бази у сфері військового будівництва України.

Отже, сутність наукового завдання дослідження полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні напрямків досягнення результативних показників розвитку національних Збройних Сил у контексті еволюції системи ВОД на основі визначення сучасних вимог до військової сфери держави та з’ясуванні внутрішньодержавних обмежень процесу оборонного будівництва України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний з виконанням Плану наукової і науково-технічної роботи Національної академії оборони України (НАОУ) в межах науково-дослідних робіт (НДР): кафедри стратегії – „Дослідження проблем воєнної безпеки України в контексті її воєнної політики” (шифр „Гортензія” № U000196), кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) – „Методика організації взаємодії в інтересах морально-психологічного забезпечення бойових дій” (шифр „Концепція” № U000227). Роль автора у їх виконанні полягає у підготовці підсумкового звіту НДР „Гортензія” та підготовці розділу 1.2 НДР „Концепція”. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою НАОУ (протокол № від 29 листопада 2004 року). Дане дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної діяльності співробітників вказаних кафедр. Крім того, тематика та напрямки дослідження безпосередньо пов’язані з розробкою дидактичних матеріалів до дисциплін, які викладаються на кафедрах НАОУ.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є концептуальний аналіз Збройних Сил України як елемента системи Воєнної організації держави та розробка рекомендацій щодо подальшої оптимізації процесу вітчизняного військового будівництва.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення таких основних завдань дослідження:

· осмислити змістовні виміри сучасної війни як визначального чинника розвитку військової сфери держави;

· розкрити характерні особливості процесу національного військового будівництва, зокрема, розвитку Воєнної організації держави;

· визначити роль і місце Збройних Сил України в системі ВОД, а також специфіку їх взаємозв’язку з іншими елементами організації;

· виявити основні політичні проблеми розвитку Збройних Сил як елемента Воєнної організації України;

· з’ясувати внутрішньо- та зовнішньополітичні детермінанти впливу на структурно-функціональні характеристики ВОД і ЗС України;

· окреслити напрямки удосконалення ЗС України як складника ВОД.

Об’єкт дослідження – Воєнна організація держави як система.

Предмет дослідження – Збройні Сили України як функціональний елемент ВОД.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використано загальнонаукові (аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, поєднання історичного і логічного аналізу) та спеціальні методи пізнання політичних явищ. Первинна інформація отримана за допомогою контент-аналізу (вивчення текстових матеріалів) та інвент-аналізу, що дозволив визначити відповідність отриманих результатів оточуючим реаліям.

Методологічну основу дослідження становлять такі підходи: інституційний (виокремлення складників ВОД, що перебувають у стані взаємодії); системний (виявлення тенденцій розвитку військової політики України); соціокультурний та геополітичний (виявлення залежності процесів військового будівництва від особливостей цивілізаційного розвитку України та економіко-географічних впливів); структурно-функціональний (визначення основних компонентів ВОД та їх функцій, виходячи з реально виконуваних дій); історичний (встановлення конкретних рис та специфічних особливостей, властивих розвитку національних ЗС в контексті еволюції ВОД як у сучасних умовах, так і за весь період державотворення України); політико-праксеологічний (виявлення інтегрованої й орієнтованої на кінцевий результат діяльності владних структур України у сфері військового будівництва). З метою пошуку ефективних напрямків оптимізації процесу національного військового будівництва використовувався метод порівняльного аналізу. Оцінка перспектив можливих варіантів розвитку ЗС України здійснювалася на основі аналітико-прогностичних методів.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобами їх розв’язання та полягає у комплексному дослідженні політичних аспектів розвитку Збройних Сил України у системі Воєнної організації держави. У межах здійсненого дослідження здобуто результати та обґрунтовано низку положень, рекомендацій та висновків, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

1. Розвинуто тезу про зміст війни (воєнного конфлікту) як основоположної детермінанти розвитку воєнно-політичної сфери держави, зокрема, її збройних сил. Доведено, що сучасні форми воєнного протиборства вимагають нового формату військової сили щодо їх розв’язання. Обґрунтовано, що ефективним інструментом вирішення цього завдання є Воєнна організація держави. При цьому роль та функції нинішніх армій потребують значних змін та уточнень.

2. Вперше на дисертаційному рівні здійснено концептуальний аналіз вітчизняного варіанту ВОД як системного утворення підвищеного рівня складності. Встановлено, що до сьогодні згадане утворення в Україні не набуло сталого системного устрою та не може бути класифікованим як організація у повному розумінні цього терміну. Доведено, що військові формування ВОД розвиваються без належної координації та узгодження, на відомчій основі.

3. Визначено роль та місце Збройних Сил України у системі Воєнної організації держави. Доведено, що саме цей державний інститут зберігає статус базового компонента ВОД. Підтверджено взаємозалежність та необхідність узгодженості функціонування і розвитку армії та інших військових формувань держави у процесі оптимізації сфери воєнної безпеки України.

4. Удосконалено методологічні засади дослідження процесів розвитку (реформування) Збройних Сил України як складника ВОД. Аргументовано необхідність виведення стандартів національного війська перш за все із системного аналізу геополітичних, економічних, технологічних, соціальних, духовно-культурних, демографічних та інших можливостей нашої країни.

5. Проаналізовано чинну нормативну базу України з позицій системного регулювання проблем і перспектив розвитку ВОД та її складників. Виявлено „мозаїчний” характер її побудови та взаємну неузгодженість деяких документів. Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових засад оборонного будівництва, що дозволить на концептуальному рівні узгодити процеси юридичного забезпечення розвитку Збройних Сил України та військової сфери в цілому.

6. Набуло подальшого розвитку обґрунтування перспективних напрямків державної політики військового будівництва України. Аргументовано, що ефективний розвиток Збройних Сил України є можливим за умови набуття ВОД системних характеристик, з урахуванням повної сукупності зовнішніх та внутрішніх впливів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони розширюють наукову базу подальшого вивчення процесів національного військового будівництва, зокрема розбудови ЗС України. Висновки та положення дисертації можуть бути використані при формуванні (коригуванні) оборонної політики держави, удосконаленні нормативно-правової бази, а також в практичній діяльності органів воєнно-політичного керівництва України у сфері розбудови ВОД (Збройних Сил).

Матеріали та результати дослідження використовуються при викладанні загальних і спеціальних курсів в НАОУ, написанні підручників та посібників із зазначеної проблематики. Крім вказаного, проведене дослідження сприяє поглибленому сприйняттю сутності явищ і процесів воєнно-політичної практики та формуванню свідомого ставлення до неї українського суспільства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою дисертанта.

Апробація результатів дисертації була проведена в процесі обговорень на наукових семінарах та засіданнях кафедр морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил), а також соціології та політології Національної академії оборони України. Основні наукові положення дисертаційного дослідження були оприлюднені під час виступів на: науково-практичній конференції факультету підготовки фахівців з гуманітарних питань НАОУ „Система морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил): сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Київ, 24 квітня 2005 р.), І Всеукраїнській науково-практичній конференції „Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (м. Київ, 24-25 листопада 2005 р.), ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість” (м. Київ, 25-27 квітня 2006 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та узагальнення результатів дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у семи наукових публікаціях, чотири з яких надруковані у фахових виданнях відповідно до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації включає 180 сторінок тексту, список використаних джерел із 441 найменування та 22 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано зв’язок роботи з програмами і планами науково-дослідницької діяльності, сформульовано мету й завдання, визначено об’єкт, предмет і методологічну базу дослідження, розкрито новизну наукових положень та висновків, що виносяться на захист, показано практичне значення та відомості про апробацію отриманих результатів дослідження, а також подано структуру дисертації.

Перший розділ „Теоретико-методологічні засади дослідження воєнної організації держави” відображає теоретичні та методологічні основи розкриття сутності, змісту та ролі воєнної організації держави в залежності від цивілізаційних, духовно-культурних, історичних, соціоекономічних та інших особливостей суспільного поступу, у тому числі – рівня розвитку військового мистецтва.

У підрозділі .1. „Війна як суспільно-політичне явище: нові змістовні характеристики” розглянуто видозміни якісних характеристик воєнно-політичного протиборства сучасності як основної детермінанти еволюції воєнної організації держави.

Як свідчить аналіз наукових джерел, останнім часом в науковий обіг більшості воєнно-теоретичних шкіл входить циклічно-пульсуюча модель паралельного дослідження воєнних конфліктів, військового будівництва, військово-цивільних відносин на емпіричному та загальнотеоретичному рівнях. Саме такий підхід притаманний сучасним вітчизняним (О.Бодруку, Г.Костенку, В.Косевцову, В.Мандрагелі, Г.Перепелиці, В.Смолянюку, М.Требіну, М.Шевченку та ін.), російським (В.Баринькіну, М.Гарєєву, О.Дремкову, В.Круглову, Є.Рибкіну, О.Скворцову та ін.), а також зарубіжним (П.Белбутовскі, Дж. Курту, С.Коліну, Р.Ротбергу, С.Хантінгтону, Дж. Шерру та ін.) науковцям.

Застосування структурного підходу в досліджені сучасної практики воєнного мистецтва наглядно доводить необхідність залучення до збройної боротьби силових комбінацій нового формату. Їх ключовою особливістю є високий рівень інтеграції зусиль військових, правоохоронних та цивільних структур держави. Поряд з цим, внутрішні загрози національній безпеці країн все більше набирають „воєнного” характеру. Збройні сили дедалі частіше залучаються до виконання непритаманних їм „поліцейських” функцій. Відповідно, постало питання про створення новітнього інструментарію воєнної політики держави. Одним із ефективних варіантів розв’язання цієї проблеми дисертант вбачає розвиток сучасного військового будівництва у форматі оптимізації воєнної організації держави.

Поряд з цим, враховуючи існуючий досвід та сучасні підходи до класифікації війн, дисертантом систематизовано характеристики воєнних конфліктів сучасності як детермінант розвитку воєнної сфери держави та її воєнної організації.

У підрозділі .2. „Воєнна організація держави: сутність, структура та функції” представлено теоретико-методологічну базу дослідження системи воєнної організації держави та військових формувань як її компонентів.

На підставі аналізу існуючої бази воєнно-теоретичних знань автор пропонує визначити ВОД як систему органів, установ та інститутів держави, спільна діяльність яких спрямована на виконання сукупності внутрішніх і зовнішніх функцій воєнно-силового (у тому числі оборонного) характеру.

Сьогодні в структурі ВОД прийнято виділяти три основні функціональні підсистеми: управління, реалізації та забезпечення. Основним її елементом є військова організація, до якої належать військові та воєнізовані формування, військово-адміністративні та військово-правові органи і установи держави. Крім цього, до складу воєнної організації держави входять: органи воєнно-політичного керівництва держави, воєнно-промисловий комплекс та інші державні інститути. Як свідчить практика, значна кількість органів і установ політичної системи держави під час війни стають елементами ВОД, а її компоненти – органами політичної структури держави.

Як показує структурно-функціональний аналіз, загальні функції воєнної організації держави є основою для визначення завдань її структурних компонентів відповідно до їх призначення. Це дозволяє збалансувати кількісні та якісні показники військових формувань держави, взаємоузгодити їх розвиток. Залежно від характеру завдань, роль кожного формування у спільних діях змінюється. Виходячи з цього, розраховується контингент сил, визначається їх порядок взаємодії та забезпечення.

Сучасні підходи в теорії і практиці воєнного мистецтва обумовили суттєву зміну поглядів на сутність та призначення ВОД. Традиційно, її нинішня модель базується на класичних принципах функціонування системи за схемою: „центр – периферія – зворотній зв’язок”. Проте, порівняно з минулим століттям, воєнна організація при вирішенні окремих завдань форс-мажорного походження все більше потребує децентралізації управління та відносної автономії діяльності структур, застосування матричних форм структуризації.

У підрозділі .3. „Воєнна організація Української держави: специфіка становлення та розвитку” автором, на основі аналізу нормативно-правової бази України та системного і структурно-функціонального підходів щодо вивчення національної моделі Воєнної організації держави, розкриваються характерні особливості її побудови, а також динаміки процесу військового будівництва.

Згідно з Концепцією (основами державної політики) національної безпеки України, чинною впродовж 1997-2003 рр., Воєнна організація держави включала в себе Збройні Сили, Національну гвардію, Службу безпеки, внутрішні війська, органи і підрозділи МВС, Прикордонні війська, військові підрозділи МНС та інші військові формування, створені відповідно до Конституції України. Чинне законодавство України такої деталізації не містить. Законом України „Про основи національної безпеки України” 2003 р. ВОД визначено як сукупність органів державної влади та військових формувань, утворених відповідно до законів України. Основним її призначенням є захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз. До повноважень ВОД належать: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидія зовнішнім загрозам воєнного характеру.

В цілому, вітчизняна модель Воєнної організації держави ще не набула завершеного, системного стану. Її сучасний стан характеризується неузгодженістю та дискретністю процесів трансформації військових структур, кожна з яких має специфічні організаційні, ресурсні, цільові та ін. властивості. Стиль державного керівництва щодо розбудови Воєнної організації доцільно визначити як створення тимчасових ситуативних комбінацій військової сили для вирішення різнопланових воєнно-політичних завдань. Військові формування різного типу, розмежовані між собою в структурно-функціональному плані, були створені та розвиваються без належного взаємоузгодження на загальнодержавному рівні. Такий підхід не може бути ефективним. Сьогодні це виражається в незбалансованості військової сфери України, її обмеженій здатності протидіяти викликам і загрозам воєнного характеру та невідповідності економічним можливостям країни.

Другий розділ „Збройні Сили України в системі Воєнної організації держави” присвячено проблематиці життєдіяльності Збройних Сил у форматі Воєнної організації України. Основна увага спрямовується на дослідження національного війська як елемента складної функціональної системи та визначенні його сутності і рівня взаємодії з іншими складовими організації.

У підрозділі .1. „Основні характеристики та роль Збройних Сил в сучасному суспільно-політичному розвитку України” автором розкривається сутність національних Збройних Сил, зміст їх функціонування як суб’єкта забезпечення воєнної безпеки держави, визначається їх місце і роль в системі Воєнної організації України.

В результаті структурно-функціонального аналізу дисертантом встановлено, що в контексті виконання ВОД свого основного призначення – оборони країни, – Збройні Сили України виступають базовим, системоутворюючим елементом. Інші військові формування сприяють їм у виконанні сукупності оборонних завдань, здійснюють їх пріоритетне забезпечення та інші повноваження у сфері оборони України згідно із законодавством.

Поряд з цим, роль Збройних Сил України визначається не тільки питаннями безпосереднього збройного захисту України, але й проблемою формування та підтримання авторитету влади та іміджу держави у світі.

Компаративний аналіз кількісно-якісних параметрів Збройних Сил та інших військових формувань України (ВВ МВС, військових підрозділів ДПС, СБУ та ін.) теж підтверджує тезу щодо пріоритетності армії в структурі Воєнної організації держави протягом всього періоду незалежного розвитку України.

З урахуванням зарубіжного досвіду еволюції військових систем, можна зробити припущення про високу імовірність збереження армією статусу консолідуючого елемента розвитку Воєнної організації України і у майбутньому. На користь цього свідчить поява нових воєнних загроз та трансформація існуючих, що обумовлює необхідність подальшого удосконалення системи забезпечення воєнної безпеки України, в тому числі і Воєнної організації держави (Збройних Сил).

У підрозділі .2. „Специфіка взаємодії Збройних Сил з іншими елементами Воєнної організації України” здійснено аналіз зв’язків Збройних Сил України в системі Воєнної організації держави та досліджено характер їх взаємозалежності і сумісності з іншими військовими формуваннями.

В ході дослідження доведено, що рівень сумісності Збройних Сил та військових формувань інших силових міністерств і відомств України при виконанні ними практичних завдань локального характеру можна охарактеризувати як доволі високий.

Проте в мирний час ці компоненти ВОД недостатньо пов’язані стійкими зв’язками як однотипні елементи. Законодавче забезпечення життєдіяльності всієї організації залишається неефективним і при плануванні на особливий період. Зокрема, її ситуативні моделі відрізняються нагромадженою системою управління, заплутаним механізмом взаємодії та субординації, суб’єктивно-відомчим підходом щодо структуризації.

Внаслідок цього, взаємодія ЗС України з іншими елементами організації є неефективною. Їх зв’язки всередині реалізуючої підсистеми визначаються як ситуативні та такі, що регулюються ззовні. Процеси структурно-функціональної оптимізації Збройних Сил України, як і інших військових формувань, відбуваються автономно, а не у форматі ВОД. Це не дає змоги чітко визначити і розмежувати функції військових формувань України та не дозволяє ефективно використовувати наявний потенціал вітчизняного війська.

Така специфіка сучасної моделі Воєнної організації України дозволяє визначити параметри армії чи її фрагменту, необхідного для участі у виконанні обмежених завдань відповідно до конкретних ситуацій. Проблематичним залишається питання взаємодії ЗС України з іншими силовими структурами за умови виникнення непередбачених законодавством ситуацій.

Виходячи з цього, оптимально змоделювати перспективи розвитку національних Збройних Сил в контексті удосконалення всієї організації та досягти запланованих показників їх життєдіяльності у майбутньому є завданням доволі складним, яке потребує подальшого наукового осмислення.

У підрозділі .3. „Проблеми національного військового будівництва в процесі еволюції Воєнної організації держави” визначено, що в Україні сформувалася та набула стійких характеристик низка негативних чинників та протиріч політичного характеру, що деструктивно впливають на якість вітчизняної оборонної сфери. Насамперед, це:

· розмитість та неповнота змісту офіційно проголошених національних інтересів України як першооснови оборонного планування держави;

· недостатня визначеність політичних орієнтирів розвитку країни, зокрема їх воєнної складової;

· різкі коливання у виборі формату планування політики військового будівництва (особливо у геополітичній сфері);

· невідповідність методологічно-технологічного апарату проектування параметрів оборонної сфери реаліям поточного моменту;

· абстрактність критеріїв визначення необхідного рівня воєнної безпеки держави;

· недостатня системність вітчизняного законодавства у сфері нормативно-правового супроводу забезпечення національної безпеки та процесу військового будівництва;

· обмеженість понятійного апарату з питань документального оформлення процедур оборонної політики;

· слабка узгодженість та непослідовність діяльності воєнно-політичного керівництва держави, а відповідно – керівництва Воєнної організації України з питань військового будівництва;

· негаразди з фінансово-ресурсним забезпеченням оборонної сфери України;

· критичний стан вітчизняного оборонно-промислового комплексу та втрата взаємозв’язків між ним та армією;

· низька прогностична можливість перспективних програм розвитку національного війська.

Вказані проблеми накопичуються з моменту набуття Україною державно-політичної незалежності і на сьогодні набули характеру усталених тенденцій. Сумарним результатом їх прояву є системна незавершеність Воєнної організації України та недосконалість нормативно-правових механізмів практичного керівництва ВОД, а також планування перспектив її подальшого розвитку.

Третій розділ „Перспективи розвитку Збройних Сил у контексті вдосконалення Воєнної організації України” присвячений аналізу основних факторів, що обумовлюють динаміку розвитку Збройних Сил України, а також вихідних умов та обмежень цього процесу. На основі цього дисертантом розроблено рекомендації щодо оптимізації процесу національного військового будівництва на середньострокову перспективу.

У підрозділі 3.1. „Внутрішньо- та зовнішньополітичні детермінанти розвитку Збройних Сил України як елемента Воєнної організації держави” визначено, що генеральним принципом створення та розвитку Збройних Сил України є оборонний формат Воєнної доктрини. Адекватному визначенню й обґрунтуванню їх завдань та функцій сприяє чітке усвідомлення і диференціація наявних та латентних факторів воєнної небезпеки. Застосування соціокультурного та геополітичного підходу до їх аналізу дає змогу зробити наступні висновки:

1. Однією з головних тенденцій соціогенезису на світовому рівні його прояву стала глобалізація, наслідком якої є виникнення наддержавних, наднаціональних явищ деструктивно-загрозливої спрямованості, у першу чергу – тероризму та поширення зброї масового враження.

2. Воєнно-політична обстановка у східноєвропейському регіоні характеризується високою динамічністю розвитку та нестабільністю подій і процесів. Зберігається потенційна загроза виникнення воєнних (збройних) конфліктів, їх ескалації та втягування в них України. Крім цього, наша держава знаходиться в географічному центрі Європи, на межі зіткнення інтересів Заходу і Сходу (їх економічних, політичних, соціокультурних та цивілізаційних пріоритетів), що формує певні вимоги до інструментарію силового захисту національних інтересів України.

3. Деякі оцінки стану воєнної безпеки України показують, що як за рівнем небезпеки, так і за сумарним потенціалом внутрішні загрози воєнній безпеці України мають перевагу над зовнішніми. При цьому найбільш вірогідним є виникнення воєнної загрози змішаної спрямованості, за якої внутрішня нестабільність підтримуватиметься зовнішніми силами.

Аналіз сучасного законодавчого забезпечення сфери воєнної безпеки України дозволяє наголосити на наявності декількох суперечливих моментів щодо диференціації рівнів самої небезпеки. По-перше, всі нормативні документи побудовані тільки на аналізі воєнних загроз, причому всі загрози – реальні й потенційні, – об’єднані в єдину категорію. По-друге, вони містять низку помилок змістовного та методологічного характеру.

Для розв’язання цих проблем запропоновано використання методології формування стратегії воєнної безпеки України на підставі системи вимірів „виклик – загроза – небезпека – захист – безпека”. В контексті цього та на основі експертних оцінок фахівців автором виокремлено пріоритетний ряд основних внутрішніх і зовнішніх факторів, що містять потенційну загрозу національним інтересам України.

У підрозділі 3.2. „Базові передумови та напрямки оптимізації процесу військового будівництва в Україні (на період до 2011 року)” доведено, що моделювання перспектив розвитку Збройних Сил України в системі Воєнної організації держави передбачає використання вхідних даних трьох типів: соціокультурних, економічних і технологічних. Під час попередніх спроб проектування соціокультурна динаміка еволюції військової сфери до розрахунку не приймалась.

Одним із критичних моментів здійснення ефективного наукового прогнозування розвитку Збройних Сил України є неврівноважений стан ієрархії систем, елементом яких вони є (соціум – держава – система безпеки – ВОД). До того ж, процес національного військового будівництва носить переважно суб’єктивний характер і більшою мірою залежить від політичних прагнень правлячої еліти, ніж від об’єктивних умов та можливостей.

Аналіз нинішньої внутрішньодержавної ситуації та її прогнозування на середньострокову перспективу показують, що однією із серйозних перешкод ефективному розвитку вітчизняних Збройних Сил, досягненню цілей військової реформи є критичний стан соціально-економічної сфери України. При цьому істотного збільшення обсягів оборонного фінансування ні за рахунок національного бюджету, ні за рахунок зовнішніх інвестицій не передбачається.

За таких умов логічними пріоритетами національної політики військового будівництва на середньострокову перспективу вбачаються:

· розвиток системи воєнної безпеки України на основі ієрархії як національних цінностей, так й інтересів з урахуванням соціально-економічного і суспільно-політичного потенціалу країни;

· моделювання перспектив розвитку Збройних Сил України не як автономного механізму досягнення (забезпечення) прийнятних показників обороноздатності країни, а як елемента ВОД;

· оптимізація військово-технічної політики в напрямку збільшення державного оборонного замовлення, що сприятиме відновленню науково-виробничої бази національного оборонно-промислового комплексу та, відповідно, дозволить оснащувати національне військо системами озброєння та військової техніки вітчизняного виробництва;

· інтеграція України до сучасних систем колективної безпеки.

У підрозділі 3.3. „Політичні акценти розбудови Збройних Сил як складника Воєнної організації України”, на основі застосування аналітико-прогностичних методів, презентовано авторський підхід щодо подальшого удосконалення вітчизняної моделі Збройних Сил. Ключовими моментами такого підходу є:

1. Збалансування процесу військового будівництва за рахунок співвіднесення факторів його економічної доцільності та інтересів безпеки у єдиному форматі воєнної політики держави.

2. Приведення нормативно-правової бази військового будівництва у відповідність реаліям та перспективам розвитку воєнно-політичної обстановки.

3. Інтеграція відомчо рознесених процесів розвитку (реформування) Збройних Сил та інших військових формувань держави в єдину схему оптимізації Воєнної організації України.

4. Надання повноважень центрального органу виконавчої влади та військового управління Воєнної організації України Міністерству оборони з підпорядкуванням йому військового компоненту внутрішньої безпеки держави. Створення на основі управлінської вертикалі та підсистем забезпечення Збройних Сил відповідних підсистем всієї організації.

5. Визначення ролі, функцій, завдань та параметрів Збройних Сил в структурі вказаної організації як зовнішньополітичного інструментарію забезпечення воєнної безпеки України. Співвіднесення їх з аналогічними показниками внутрішньодержавного компоненту.

6. Включення структур оборонно-промислового комплексу України до системи Воєнної організації держави.

7. Поглиблення процесу демократизації військової сфери як головного чинника оптимізації цивільно-військових відносин в Україні.

Отже, розвиток Воєнної організації України, ключове місце в структурі якої належить Збройним Силам, є проблемою публічною, а відтак потребує спільних зусиль та взаємопорозуміння владних структур та всього українського народу.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, орієнтованої на досягнення результативних показників розвитку Збройних Сил України.

На основі проведеного дослідження дисертант дійшов висновку, що більш ефективне вирішення сукупності завдань оборонного характеру можливе на основі систематизації процесу національного військового будівництва у форматі оптимізації Воєнної організації держави. При цьому Збройним Силам України відводиться роль базового, системоутворюючого компонента.

Реалізація такого підходу дозволить: взаємоузгодити динаміку розвитку і збалансувати параметри Збройних Сил та інших військових формувань держави; привести у відповідність до соціально-економічних реалій розвитку країни показники військового будівництва; підвищити обґрунтованість та прогнозованість політики оборонного планування України. В кінцевому результаті це наблизить кількісно-якісні показники Збройних Сил до необхідного рівня забезпечення воєнної безпеки України.

В ході дисертаційного дослідження здобуто низку наукових та практичних положень, головними з яких є такі:

1. Аналіз поглядів на динаміку розвитку воєнного мистецтва дозволив виявити дві взаємодоповнюючі тенденції сучасності: розвиток і модифікацію традиційних підходів та появу принципово нових концепцій і теорій. Невпинно зростає кількість „некласичних воєн” з використанням стратегій „асиметричних” і „терористичних” дій, „мереживної” та „інформаційної” війни і т. п. У сфері практичної діяльності армій простежується певне розширення їх функції як у традиційно-зовнішньому, так і внутрішньому вимірах. Все це загострило проблему створення багатофункціональних збройних сил, що вимагає рішучої трансформації існуючих схем їх функціональної структуризації, комплектування, підготовки, забезпечення та розвитку. Така ситуація диктує необхідність пошуку інноваційних наукових підходів та рішень в контексті оптимізації процесу військового будівництва України.

Як наголошує значна частина вітчизняних фахівців, ключовим моментом осучаснення національної оборонної сфери є використання досвіду військового будівництва провідних держав постіндустріальної фази розвитку та залучення до співпраці їх експертів. Разом з тим, існують певні закономірності, які ґрунтуються на конкретно-історичних показниках соціально-економічного, науково-технічного і суто воєнного розвитку України, що не можуть бути подолані механічним копіюванням чужої практики.

2. Україна, маючи в своєму розпорядженні декілька військових формувань (Збройні Сили, Внутрішні війська МВС, військові підрозділи ДПС, СБУ та МНС), повинна обрати свій нешаблонний підхід щодо вирішення проблеми оптимізації військової сфери держави, у першу чергу – створення дієздатної ВОД. На цьому шляху існують такі перешкоди:

· Воєнна організація України не має повноцінних системних ознак. Її сьогоднішні параметри, структура та функції свідчать про те, що, як система, вона перебуває на етапі дискретно-відомчого будівництва та не набула завершеного вигляду.

· Життєдіяльність всіх військових формувань держави в мирний період недостатньо пов’язана між собою. Згадані формування лише теоретично входять до складу Воєнної організації України. Такий підхід є нераціональним з точки зору ефективності їх розвитку та обтяжливим для бюджету. На випадок війни та в особливий період, функціонування та взаємозв’язки елементів ВОД більш жорстко регламентуються вітчизняним нормативно-правовим полем, проте й такий підхід не може бути визнано повністю раціональним, оскільки виникнення нестандартних ситуацій приведе до розбалансованого функціонування всієї організації.

· Збройні Сили України та інші військові формування не співвідносяться за своїм статусом і перебувають на різних рівнях ієрархії системи забезпечення безпеки держави. Це не дозволяє їм рівноцінно інтегруватися у єдину реалізуючу підсистему Воєнної організації держави, а також неадекватно диференціює пріоритетність їх розвитку, об’єми забезпечення та фінансування.

Окрему проблему ефективного становлення та розвитку Воєнної організації України складає відсутність єдиних концептуальних підходів та сформованої наукової бази вирішення цього питання. Така позиція особливо гостро відстежується у різноманітті (а інколи й розбіжності) підходів щодо визначення сутності та змісту самої організації.

3. Збройним Силам України в структурі Воєнної організації держави відводиться місце її базового компонента. Як і раніше, вони покликані відігравати роль одного з визначальних атрибутів державності України, гаранта її суверенітету і територіальної цілісності, вагомого фактору підтримки зовнішньополітичного іміджу держави.

Законодавством України Збройним Силам традиційно приписуються зовнішньополітичні функції силового захисту країни, а також участь у здійсненні специфічних заходів внутрішньодержавного характеру. Крім цього, враховуючи реалії воєнно-політичної обстановки, сьогодні на них покладається виконання низки завдань, не властивих арміям попередніх історичних типів (участь у міжнародних миротворчих операціях, антитерористична діяльність та ін.). Проте, як стверджує переважна більшість експертів, національне військо в його наявному вигляді виконує вказані завдання з недостатньою ефективністю.

4. Однією з ключових причин такого становища дисертант вбачає незавершеність процесу створення системи Воєнної організації України. Як наслідок, існує низка неузгоджених моментів державної політики військового будівництва, що не сприяє ефективному розвитку та реформуванню Збройних Сил України як базового компонента Воєнної організації держави. Це виражається у: відсутності чітко артикульованих пріоритетів розвитку нації; недостатній розробленості науково-методологічної теорії воєнної безпеки держави; недосконалості нормативно-правової бази з цього питання; неефективності стратегічного оборонного планування України; нераціональному використанні наявних можливостей та ін. На думку дисертанта, таке становище пояснюється недостатнім рівнем військової культури різних категорій населення (у т. ч. політичної еліти), наслідком чого є неспівпадання позицій політичних сил сучасної України з принципових питань геополітичного визначення держави, а також „чорно-біле” бачення перспектив її залучення в міжнародні безпекові системи.

5. Воєнно-політична обстановка довкола нашої країни характеризується високою динамічністю подій та процесів. Її основними ознаками є зміцнення довіри та поширення міжнародного співробітництва у воєнній сфері, зниження ймовірності розв’язання великомасштабної війни та водночас збереження потенційної загрози виникнення збройних конфліктів, локальних і регіональних війн, їх ескалації та втягування в них України. Існує низка латентних (насамперед – внутрішніх) факторів воєнної небезпеки для України, що вимагає їх постійного моніторингу та адекватної реакції владних структур. Насамперед, це стосується штучного загострення етнонаціональних відносин в окремих регіонах (зокрема, в АРК), цілеспрямованої деформації суспільної свідомості з питань входження / невходження України в НАТО, пролонгації / заборони дислокування ЧФ РФ в Криму після 2017 р., екологічних наслідків розміщення в Україні воєнних об’єктів, баз, сховищ та ін.

Поряд з цим, зберігається стійка тенденція ігнорування фінансово-ресурсних запитів оборонного відомства та незадоволення мінімальних потреб військового будівництва. Це доповнюється критичним станом вітчизняного оборонно-промислового комплексу та втратою його зв’язків із складниками ВОД, у тому числі – Збройними Силами України.

6. Оптимізація процесу національного військового будівництва та створення ефективної Воєнної організації можлива через подолання вказаних вище негараздів оборонної політики держави та інтеграцію воєнно-політичної системи України до безпекового простору цивілізованого світу.

7. Невідкладного вирішення потребує проблема удосконалення нормативно-правої бази оборонної сфери України. Зокрема, назрілими кроками є прийняття Закону України „Про Воєнну організацію держави”, затвердження Концепції та Стратегії воєнної безпеки України, а також внесення коректив до інших документів, що регламентують діяльність силових структур держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Єрмоленко А. Воєнна організація Української держави: теорія випереджає практику // Генеза. – 2005. – № 1. – С. .

2. Єрмоленко А. Збройні Сили України як базовий компонент Воєнної організації держави // Політичний менеджмент. – 2005. – № 3. – С. .

3. Єрмоленко А. Проблеми законодавчого врегулювання процесів розвитку Воєнної організації держави // Політичний менеджмент. – 2005. – № . – С. 38-49.

4. Єрмоленко А. Системні недоліки розвитку Збройних Сил України на сучасному етапі державотворення // Політичний менеджмент. – 2006. – № . – С. 54-66.

5. Єрмоленко А. Перспективи розвитку Збройних Сил України в контексті удосконалення Воєнної організації держави // Політичний менеджмент. – 2006. – №. – С. .

6. Єрмоленко А. Збройні Сили України як базовий компонент Воєнної організації держави // Система морально-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України: тенденції розвитку: Збірник матеріалів науково-практичної конференції. – К.: НАОУ, 2005. – Ч. І. – С. .

7. Єрмоленко А. Український варіант моделі Воєнної організації держави: проблеми обґрунтування // Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість: Збірник матеріалів ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006. – Т. . – С. .

АНОТАЦІЯ

Єрмоленко А.Б. Збройні Сили України як елемент Воєнної організації держави. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути і процеси. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Київ, 2006.

У дисертації досліджується проблема функціонування та розвитку Збройних Сил України як елемента системи Воєнної організації держави. Аналізуються інноваційні видозміни якісних характеристик воєнно-політичного протиборства сучасності як основної детермінанти еволюції воєнної сфери держави. Розкриваються сутність, змістовні характеристики та побудова національної моделі Воєнної організації держави. Визначається місце і роль Збройних Сил України в структурі вказаної організації, здійснюється аналіз процесів їх функціонування та розвитку як елемента складної функціональної системи. З’ясовуються проблеми та протиріччя політичного характеру, що сформувалися в ході військового будівництва України. Аналізуються основні фактори, які обумовлюють динаміку розвитку вітчизняних Збройних Сил, а також вихідні умови та обмеження цього процесу. Обґрунтовуються рекомендації щодо підвищення ефективності процесу національного військового будівництва у форматі оптимізації Воєнної організації держави на середньострокову перспективу.

Ключові слова: Воєнна організація держави, військове будівництво, Збройні Сили України, військові формування держави, оптимізація, система та її компоненти, детермінанта, воєнна небезпека.

АННОТАЦИЯ

Ермоленко А.Б. Вооружённые Силы Украины как элемент Военной организации государства. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию проблем функционирования и развития Вооружённых Сил Украины как элемента системы Военной организации государства.

В первом разделе раскрываются видоизменения качественных характеристик военно-политического противоборства современности как основного определяющего фактора эволюции военной сферы государства. На основе комплексного анализа научных подходов к классификации войн автором предложен вариант группирования параметров современных военных конфликтов как системы детерминант развития военного строительства. Расширено тезис о том, что современные достижения военного искусства и состояние военно-политической обстановки требуют создания силового инструментария политики государств нового формата. Осуществлён системный анализ Военной организации государства как сложной функциональной системы. Рассмотрены закономерные взаимосвязи развития и функционирования её компонентов и видоизменений организации. Выявлены характерные особенности содержания и построения национального варианта Военной организации государства в соответствии с динамикой оборонного строительства Украины. Доказано, что Военная организация Украины не владеет необходимыми признаками системности и лишь частично соответствует современным требованиям.

Второй раздел работы посвящен изучению развития и функционирования Вооружённых Сил в системе Военной организации Украины. Он включает: раскрытие содержательных характеристик Вооружённых Сил Украины как основного инструмента обеспечения военной безопасности государства, определение места и роли армии в структуре национальной Военной организации. Кроме того, анализируются структурные связи, характер взаимозависимости параметров и совместимости Вооружённых Сил и других военных формирований Украины в системе Военной организации государства. Рассматривается качество организации управления и взаимодействия в их ситуативных комбинациях мирного и