КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 340.0; 340.1

ФАТХУТДІНОВ ВАСИЛЬ ГАЙНУЛОВИЧ

ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ:

ПРИРОДА, СУТНІСТЬ, ГУМАНІЗМ

(теоретико-правові та методологічні аспекти)

Спеціальність: 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, професор

БОБРОВНИК Світлана Василівна,

Київський університет права НАН України, проректор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України,

ЯРМИШ Олександр Назарович,

МВС України, заступник начальника Департаменту роботи з персоналом

кандидат юридичних наук, доцент

ГУСАРЄВ Станіслав Дмитрович,

Київський національний університет внутрішніх справ, заступник начальника кафедри теорії держави і права

Провідна установа Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра теорії держави і права, м. Харків

Захист відбудеться “_____” червня 2006 р. о ________годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.009.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, площа Солом'янська, 

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03680, м. Київ, площа Солом'янська, 

Автореферат розіслано “_____” травня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виключна роль держави і права у житті сучасного суспільства природним чином визначають як теоретичну, так і практичну значимість проблем, пов’язаних з державно-правовою організацією та регулюванням суспільного життя. Одним із важливих напрямків цієї діяльності є встановлення та забезпечення демократичного правопорядку, що відповідає нормам міжнародного права. Саме правопорядок є основою та невід’ємним атрибутом правової держави, що визначає реальність права, обсяг прав та свобод громадян і держави та співвідношення цих прав і свобод у реальній суспільно-політичній дійсності. Важливим засобом забезпечення згаданих прав є правоохоронна діяльність спеціальних органів держави.

Дослідження проблем правоохоронної діяльності пов’язується не лише з аналізом її сутності, змісту та природи, а і належить до тих питань, які потребують переосмислення у відповідності до змін пріоритетів у розвитку суспільства. Це пояснює актуальність аналізу ролі правоохоронних органів у забезпеченні, гарантуванні та охороні прав і свобод людини, які на конституційному рівні визначені як вища соціальна цінність.

Ключова роль людини у побудові правової держави, у встановленні правопорядку, у правоохоронній діяльності і визначила основну ідею цієї роботи – дослідити правоохоронну діяльність під кутом зору місця і ролі в ній людини. Людини як об’єкта правоохоронної діяльності і людини як суб’єкта правоохоронної діяльності.

Правоохоронні органи, з однієї сторони, покликані виконувати вимоги законів, що закріпляють права та свободи людини, з іншої – вони наділені відповідними розпорядчими повноваженнями, у тому числі і правом розробляти і приймати підзаконні акти нормативного характеру, націлені на регулювання „технологій” реалізації прав та свобод громадян. В сучасних умовах становлення української держави, коли відбувається посилення соціальної функції органів внутрішніх справ, суттєво зростає їх значення не лише як засобу захисту прав та свобод, а і їх забезпечення. При цьому їх забезпечення здійснюється як у правозастосовчій діяльності, так і нормотворчій, що є невід’ємною частиною системи правового регулювання.

У вітчизняній юридичній та філософській літературі проблеми соціального регулювання, правопорядку та правоохоронної діяльності завжди займали важливе місце та активно досліджувались. Вагомий внесок у їх розробку внесли ідеї видатних мислителів В.С. Соловйова, П.І. Новгородцева, Б.М. Чичеріна, Л.Й. Петражицького, Є.М. Трубецького, Г.Ф. Шершеневича, М.М. Коркунова, Б.О. Кістяківського, С.Л. Франка. Значне місце ця проблематика займає у сучасній науковій літературі. Питання забезпечення законності, правопорядку та правоохоронної діяльності були предметом дослідження у роботах Ю.Г. Арзамасова, А.І. Алексеєва, О.Є. Жалінського, В.М. Кудрявцева, М.С. Маясіна, В.Т. Томіна, І.В. Ростовщикова, В.В. Черданцева, В.П. Федорова.

Не були обійдені увагою і проблеми забезпечення прав людини у діяльності правоохоронних органів. Різноманітні аспекти цієї проблематики аналізувались у працях В.С. Афанас’єва, С.С. Алексєєва, М.В. Вітрука, І.Я. Дюрягіна, Н.Л. Гранат, Л.М. Колодкіна, В.В. Лазарєва, О.С. Мордовця, О.А. Лукашевої, М.Ф. Орзіха, С.В. Поленіної, В.М. Чхіквадзе.

Питання правоохоронної діяльності та прав людини є предметом дослідження сучасних вітчизняних вчених. Особливо актуальними є ідеї, викладені у працях В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.К. Безсмертного, І.В. Бондаренка, О.В. Зайчука, А.П. Зайця, С.Д. Гусарєва, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, М.І. Козюбри, Р.А. Калюжного, Н.М. Оніщенко, П.В. Онопенка, О.В. Петришина, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, С.П. Сегеди, О.Д. Тихомирова, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна та ін.

Разом з тим, не дивлячись на багатоманітність наукових ідей стосовно правоохоронної діяльності, її завдань, структури та функцій в якості окремого предмету дослідження питання природи, сутності правоохоронної діяльності; її антропологічних основ; забезпечення прав людини в нормотворчій діяльності відомчого правоохоронного характеру аналізується на комплексному рівні у цій роботі як одній із перших. Виходячи з цього, у дисертаційній роботі сформульовані об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Робота пов’язана з плановими темами відділу теорії держави і права Інституту „Теоретико-правові проблеми законності” (номер державної реєстрації 0101U001010), „Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 0102U001597).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування природи та сутності правоохоронної діяльності як аспекту соціального управління та важливого засобу гарантування і охорони основних прав людини.

Зазначена мета зумовила постановку і розв’язання наступних завдань:

– дослідити соціальну природу та сутність правоохоронної діяльності;

– проаналізувати подвійну природу правоохоронної діяльності як особливого різновиду соціальної діяльності та державно-правового аспекту соціального управління;

– обґрунтувати авторське визначення правоохоронної діяльності;

– визначити протиріччя правоохоронної діяльності, що обумовлюють її сутність, зміст, природу та функції;

– визначити взаємодію та взаємозалежність прав людини та правоохоронної діяльності;

– проаналізувати природу та сутність людини як об’єкта правоохоронної діяльності;

– дати характеристику співвідношення категорій „природне право” та „природні права людини”;

– виявити антропологічний аспект діяльності людини в системі правоохоронної діяльності;

– розкрити поняття і зміст нормотворчої діяльності правоохоронних органів;

– визначити основні етапи підготовки нормативних документів правоохоронними органами.

Об’єктом дослідження є правоохоронна діяльність як один із аспектів соціального управління, що має державно-владний характер.

Предметом дослідження є природа, сутність та методи правоохоронної діяльності, її співвідношення з правом та правами людини.

Методи дослідження. Дослідження побудовано на використанні загальнонаукових та спеціально-наукових методів. З позицій діалектики правоохоронна діяльність вивчалась під кутом об’єктивних факторів і властивостей, всебічно, з виокремленням властивих їй зв’язків та внутрішніх суперечностей. Прийоми формальної логіки використовувались для доведення істинності зроблених автором суджень стосовно природи і сутності правоохоронної діяльності. Системний метод надав можливість визначити місце правоохоронної діяльності в системі засобів соціального та державно-владного управління. За допомогою герменевтичного методу здійснювалось вивчення змісту правоохоронних відомчих нормативних актів, історичний метод надав можливість встановити залежність правоохоронної діяльності від рівня розвитку суспільства і держави. Структурно-функціональний метод забезпечив виокремлення структурних елементів, принципів та вимог правоохоронної діяльності. Метод порівняння надав можливість виокремити спеціальні та особливі риси таких категорій, як правозахисна, правоохоронна та державно-владна діяльність. Антропологічний метод застосовувався в процесі характеристики гуманістичної спрямованості правоохоронної діяльності та її значення як засобу гарантування і охорони прав людини.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація являє собою одне з перших у вітчизняній юридичній літературі комплексне дослідження правоохоронної діяльності, яке охоплює проблему сутності, природи, мети цього виду державної діяльності та її значення у гарантуванні та охороні прав людини.

Наукова новизна даної дисертації полягає у наступних висновках, положеннях та рекомендаціях, що відображають особистий внесок автора у дослідження проблеми:

– досліджена природа правоохоронної діяльності через характеристику її соціальної необхідності; методів, засобів та способів її здійснення; мети та суб’єктів правоохоронної діяльності; факторів та умов, що визначають її суспільну корисність та ефективність;

– доведено, що однією із форм соціального управління є державно-правова, складовою частиною якої є правоохоронна діяльність. Метою цього виду соціального управління є забезпечення стійкого, цілісного функціонування і розвитку соціального співтовариства як єдиного цілого, її структурно-організаційною основою є право;

– визначена подвійна природа та сутність правоохоронної діяльності, яка являє собою, з одного боку, особливий, специфічний вид соціальної діяльності, а з іншого – особливий державно-правовий різновид соціального управління;

– обґрунтовано авторське визначення правоохоронної діяльності як здійснюваної на основі Конституції та в межах наданих повноважень нормативно та процесуально регламентованої діяльності спеціальних органів держави та посадових осіб, спрямованої на забезпечення виконання нормативно-правових актів, зміцнення законності та правопорядку, гарантування і забезпечення конституційних прав та інтересів громадян;

– обґрунтовано співвідношення категорій „природне право” та „природні права людини” через характеристику проблем співвідношення суті та існування права; розуміння та пояснення природи права; соціальної обумовленості та соціальної функції права;

– визначено, що в основу вияву антропологічних та методологічних аспектів людини як об’єкта і суб’єкта правоохоронної діяльності може бути покладена натуралістична (природна) чи супранатуралістична (надприродна) природа людини, а також екзоатропний (зовнішній) чи езоатропний (внутрішній) підходи до її пізнання;

– обґрунтовано три основних рівні пізнання людини, що значною мірою визначають її значення у правоохоронній діяльності: світоглядовий, що пояснює природу людини з точки зору її відношення до оточуючого світу; антропологічний, що виявляє можливості людини як суб’єкта суспільних відносин; природно-науковий, що досліджує якою є людина. Завдання полягає у тому, щоб синтезувати ці підходи в процесі пояснення природи і суті людини як важливої складової правоохоронної діяльності;

– визначено зміст та особливості загальних і спеціальних прав та обов’язків громадян у сфері правоохоронної діяльності. До загальних належать: право на звернення у зв’язку з реалізацією суб’єктивних прав; право на адміністративне і судове оскарження дій (рішень); право на відшкодування шкоди та самозахист від протиправних дій осіб, що здійснюють правоохоронну діяльність. Спеціальні права і обов’язки пов’язуються із здійсненням громадянами суб’єктивних прав чи виконанням юридичних обов’язків в окремих сферах правоохоронної діяльності. Загальні обов’язки громадян виявляються у дотриманні законів та підзаконних актів уповноважених правоохоронних органів, виконання законних вимог працівників цих структур, пред’явлення документів, що засвідчують особистість та ін.;

– проаналізовано основні обов’язки суб’єктів, що здійснюють правоохоронну діяльність, які безпосередньо впливають на її ефективність. Серед них обов’язки по забезпеченню особистої безпеки громадян, по охороні власності та наданню правової допомоги громадянам;

– доведено, що характеристика нормотворчої діяльності правоохоронних органів повинна засновуватись на тому, що вона є складовою системи правового регулювання; ця діяльність є різновидом відомчого регулювання, вона має галузевий характер, оскільки є реалізацією спеціальної компетенції державно-владних органів;

– виокремлено основні етапи підготовки нормативних документів правоохоронними органами: збір, вивчення матеріалів, що належать до регульованої сфери; розробка концепції, складення плану проекту документа; розробка проекту; доопрацювання тексту; комплексна експертиза проекту і підготовка остаточного тексту; візування та погодження акту; подання на підпис; державна реєстрація відомчого нормативного акту.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки, положення і рекомендації даної роботи сприятимуть подальшому розвитку юридичної науки, зокрема теорії держави та права і філософії права.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у практичній діяльності, спрямованій на адекватне визначення сутності правоохоронної діяльності, її управлінського характеру та гуманістичної спрямованості.

Результати даного дослідження можуть бути використані в процесі викладання загальнотеоретичних дисциплін та при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників та програм.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане автором особисто. Теоретичні положення та висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях автора, узагальненні практики, аналізі наукових та нормативних джерел, на які зроблено посилання. Публікації по дисертації у співавторстві відсутні.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та на кафедрі теорії держави та права КНУВС. Основні результати дисертації оприлюднені у доповідях та викладені у тезах наступних науково-практичних конференцій: „Права людини та юридична відповідальність” // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 23–24 квітня 2004 р. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – С. –264; „Людина у сфері правоохоронної діяльності: сутність та природа” // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005 р. – К., 2005. – С. –153.

Публікації. Основні результати і висновки, сформульовані в дисертації, викладені у 4-х наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації. З урахуванням об’єкту, предмету, мети і завдань, дослідження структурно складається із вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 223 сторінки, з них 23 сторінки – список використаних джерел з 326 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; окреслено мету і завдання дослідження; визначено об’єкт та предмет, методи дослідження; сформульовано положення, що складають наукову новизну роботи; визначено практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача; дається характеристика апробації результатів дослідження.

У першому розділі „Правоохоронна діяльність: природа, сутність, методи, взаємодія з правом та правами людини” аналізується філософський аспект соціальної природи, сутності та методів правоохоронної діяльності, природа взаємодії правоохоронної діяльності і права, а також взаємодія і взаємозалежність прав людини та правоохоронної діяльності. Наголошується на тому, що визначення природи правоохоронної діяльності пов’язується з характеристикою соціальної необхідності правоохоронної діяльності; сутності цього виду діяльності; методів, засобів та способів її здійснення; мети і суб’єктів правоохоронної діяльності та факторів і умов, що визначають її суспільну корисність та ефективність. Правоохоронна діяльність має суто соціальний характер, тому її природа і сутність визначаються як природою та сутністю самої людини, так і способом сумісної життєдіяльності людей.

Однією із конкретно-історичних форм соціального управління і є державно-правове управління, складовою частиною якого є правоохоронна діяльність. Метою цього виду соціальної діяльності (управління) є забезпечення стійкого, цілісного функціонування і розвитку соціального співтовариства як єдиного цілого. Її структурно-організаційною основою є право, що являє собою систему загальновизначених норм і правил поведінки, які спираються на авторитет і силу держави. В цьому широкому загальносоціологічному і історичному контексті стає зрозумілою природа і сутність правоохоронної діяльності, яка являє собою: а) особливий, специфічний вид соціальної діяльності; б) особливий державно-правовий різновид соціального управління. Такий підхід надає можливість: по-перше, дослідити правоохоронну діяльність в широкому і вузькому розумінні, а по-друге, більш детально і предметно визначити її сутність і основні структурні елементи. Основними серед них є об’єкт і суб’єкт цієї діяльності, а також природа і сутність тих відносин, які виникають між людьми в процесі цієї діяльності.

На основі аналізу різноманітних підходів до характеристики правоохоронної діяльності, дається її авторське визначення як здійснюваної на основі Конституції та в межах наданих повноважень нормативно та процесуально регламентованої діяльності спеціальних органів держави та посадових осіб, спрямованої на забезпечення виконання нормативно-правових актів, зміцнення законності та правопорядку, гарантування і забезпечення конституційних прав та інтересів громадян.

Соціальна природа правоохоронної діяльності та її належність до управлінської сфери обумовлюють існування ряду протиріч, які визначають зміст, природу, сутність, функціональне призначення та націленість правоохоронної діяльності. Основними з них є співвідношення рівності юридичної (формальної) і рівності правової (реальної) у правоохоронній діяльності; співвідношення об’єктивного (наданого законом) і суб’єктивного (індивідуального) в діяльності суб’єктів правоохоронної діяльності, а також співвідношення права та норм свободи, що надається людині і може бути реалізованою. Ці протиріччя породжуються самою природою людини, природою спільної життєдіяльності людей і природою сучасного суспільного устрою. Правоохоронна діяльність – це надзвичайно складний та суперечливий соціальний феномен і різновид соціальної діяльності, який у значній мірі визначається рівнем розвитку суспільства, рівнем свідомості і правосвідомості людини, змістом і характером її правових переконань.

Основна соціальна функція правоохоронної діяльності полягає у підтримці і забезпеченні нормального функціонування і розвитку людського співтовариства як єдиного цілого. Здійснюється ця функція шляхом підтримки та захисту певних суспільних відносин, прав і свобод кожного члена суспільства. Роль та значення правоохоронної діяльності в житті кожної людини настільки великі та очевидні, що її цілком можливо охарактеризувати або як особливий вид діяльності держави, або як функцію держави. Логічно вважати, що для правової держави правоохоронна діяльність є однією з головних, якщо не найважливіших функцій. Обумовленість правоохоронної діяльності конкретно-історичними факторами, її залежність від проблем і протиріч соціального співтовариства визначає необхідність поєднання філософського і правового її аналізу.

Одним із суттєвих напрямків державно-правового впливу на суспільство є забезпечення певного обсягу прав і свобод громадян, визначення меж втручання держави у сферу суб’єктивних можливостей особи, у сферу суб’єктивних інтересів. Важливим у цьому відношенні є розуміння того, що правоохоронна діяльність, як правило, здійснюється в гострих, конкретних ситуаціях, в яких зіштовхуються прямо протилежні інтереси людей. Така протирічність інтересів невідворотно призводить до різної, в тому числі і гуманістичної оцінки одних і тих же подій, одних і тих же ідей, одних і тих же людей та їх дій. Саме у правоохоронній сфері важливою є проблема гуманізму, що має багатоаспектний характер: гуманізм по відношенню до потерпілого, до суспільства, працівників правоохоронних органів та правопорушника.

Важливість проблем гуманізму в правоохоронній діяльності зумовлюється тим, що це різновид суспільної діяльності, який передбачає взаємодію людей; це категорія, що характеризує кожного суб’єкта суспільних відносин; тим, що сучасне право повністю засновується на гуманістичних цінностях, а побудова правової держави пов’язується з підвищенням гуманістичної спрямованості держави і суспільства.

У другому розділі „Людина в системі правоохоронної діяльності” досліджується природа та сутність людини як об’єкта правоохоронної діяльності на її гносеологічному рівні, аналізуються антропологічний та теоретико-методологічний аспекти людини в системі правоохоронної діяльності.

Здійснений аналіз природи та сутності правоохоронної діяльності вказує на те, що при значній важливості юридичних норм, що регламентують цю діяльність, її глибинна природа та сутність як діяльності виключно суспільної, у значній мірі детермінована природою і сутністю самої людини. Саме ця теза вказує на необхідність та актуальність дослідження природи та сутності людини як об’єкта і суб’єкта правоохоронної діяльності. Саме на цій основі можливо сформулювати та визначити основні блоки природних прав і свобод людини. Вони випливають із самої природи людини, її суті і закріплені в міжнародно-правових документах, складають об’єктивну основу природних прав та свобод людини як об’єкта та суб’єкта правоохоронної діяльності. Ці права та свободи є об’єктивною основою, еталоном для розробки як конкретного законодавства, так і організації конкретної правоохоронної діяльності по їх забезпеченню та захисту. Можливо виокремити три блоки природних прав людини, які надають можливість сформулювати розуміння природи і суті людини як об’єкта правоохоронної діяльності, визначити місце людини в системі правоохоронної діяльності, провести межу між правами людини і правами громадянина та визначити гуманістичну сутність правоохоронної діяльності. Це: права людини як живої, природної істоти; права людини як мислячої, свідомої особи, яка має відчуттєві ознаки; права людини як істоти духовної.

У правоохоронній сфері будь-яка людина характеризується двоєдиною природою – вона користується наданими правами та спричиняє активний вплив на відповідну сферу суспільних відносин.

Розуміння природи людини обумовлює можливість виокремлення двох підходів до пізнання цієї природи у правоохоронній сфері. Екзоантропний (екзот-поза, ззовні, антроп – людина) підхід розглядає людину як певний результат, певний продукт діяльності будь-яких зовнішніх відносно до самої людини сил, будь то “боже творіння” або “творіння” природного та соціального середовища. Це, так би мовити, “зовнішня людина”, її природа, її суть, спосіб її життєдіяльності розглядається як певні продукти, певні результати і наслідки діяльності зовнішніх, причинностворюючих сил, незалежних від волі, бажання та розуму самої людини.

Езоантропний (езо – всередину, антроп – людина) підхід, навпроти полягає в тому, що розглядає людину як якийсь самостійний автономний феномен реальної дійсності. Природа і суть цієї, так би мовити, “внутрішньої людини” полягає в ній самій і визначається її власною природою і суттю, цю природу і суть, їх походження розуміють по різному, але шукають і находять їх в самій людині. Більш того, саме ці природа та суть, властиві людині і визначають потім як спосіб її життєдіяльності, так і середовище, що її оточує. Завдання дослідника полягає в тому, щоб зрозуміти та пояснити унікальність людини, унікальність її природи, унікальність її існування та життєдіяльності.

Антропологічний підхід (у вузькому значенні) до вивчення людини, представлений філософською антропологією, виникає та розвивається як концепція, що намагається: подолати недоліки як світоглядного так і природно-наукового підходів до вивчення людини; синтезувати сильні сторони обох підходів і створити якісно нову методологію вивчення природи та суті людини.

У третьому розділі „Практичні проблеми діяльності правоохоронних органів (на прикладі ОВС)” досліджуються проблеми правового статусу громадянина та співробітника міліції як основи по їх взаємодії, дається аналіз законності як гарантії взаємодії громадянина і співробітника міліції, визначаються особливості гарантій, ознаки, вимоги, принципи та мета нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ.

В процесі аналізу прав і обов’язків громадян у взаємовідносинах із співробітниками міліції, важливо виходити з поняття правового статусу громадянина, яке визначається як правове забезпечення того реально існуючого положення, що належить громадянину. Права, свободи і обов’язки громадянина є компонентами правового статусу особистості і відображають фактичне і правове положення людини в суспільстві і є передумовою його ініціативи, самостійності та відповідають суспільній доцільності.

Права громадян в залежності від сфери їх реалізації в діяльності міліції поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні права громадян у взаємовідносинах із співробітниками міліції поширюються на всі сфери діяльності міліції. До загальних прав належать: право на звернення громадянина до співробітника міліції в зв’язку з реалізацією суб’єктивних прав; право на адміністративне і судове оскарження дій (рішень) співробітника міліції; право на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями співробітника міліції; право громадянина на самозахист від протиправних дій співробітника міліції. До спеціальних прав належать права громадян, пов’язані із здійсненням ними своїх суб’єктивних прав в окремих сферах адміністративної діяльності міліції (патрульно-постова, паспортно-реєстраційна, ліцензійно-дозвільна, позавідомча охорона, безпека дорожнього руху, контрольно-наглядова, юрисдикційна).

Суть обов’язків полягає у повинності, що відображає об’єктивно обумовлену необхідність громадянина підкорятися вимогам, що сприяють оптимальній взаємодії громадян і співробітників міліції. Характерною рисою обов’язків громадян у взаємовідносинах із співробітниками міліції є забезпеченість їх виконання, застосування засобів впливу, передбачених нормами права.

Обов’язки громадян, так само як і права в адміністративних правовідносинах із співробітниками міліції, поділяються на загальні і спеціальні.

Наше дослідження показало, що своїми обов’язками в їх безпосередніх взаємовідносинах із громадянами співробітники міліції вважають: вживання заходів по охороні потерпілих, свідків і інших учасників кримінального процесу, а також членів їх сімей і близьких, якщо здоров’я, життя або майно знаходиться в небезпеці – 95,7 %; при необхідності прийняття мір по наданню долікарської допомоги постраждалому – 97 %; надання допомоги особам, які знаходяться в громадських місцях у безпомічному стані – 95 %; прийняття мір на прохання громадян по розшуку осіб безвісти зниклих – 93,5 %; забезпечення збереження знайдених речей, цінностей і прийняття мір для повернення їх законним власникам – 88,5 %; пред’явлення співробітником міліції свого посвідчення особи за вимогою громадянина – 88 %; надання допомоги особам, що знаходяться в безпомічному стані не в громадському місці (наприклад, в окремій квартирі і т.п.) – 73,5 %.

Для виконання службових обов’язків співробітник міліції наділений відповідними повноваженнями. Співробітнику міліції надається право: вимагати припинення правопорушення; перевіряти у громадян документи; проводити доставку, затримання і привід; проводити особистий огляд, огляд і вилучення речей; входити до приміщення і на земельні ділянки; застосовувати заходи попередження, націлені на забезпечення безпеки дорожнього руху; здійснювати адміністративну юрисдикцію; використовувати транспортні засоби і засоби зв’язку і інформації; застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю та інші міри адміністративно-попереджувального і запобіжного характеру (вилучення ліцензій, дозволів).

Важливого значення для характеристики ролі органів внутрішніх справ в гарантуванні прав людини має їх нормотворча діяльність. Розкриваючи її зміст, варто зауважити на тому, що вона має відомчий характер і є специфічною діяльністю, що обумовлена не лише предметною компетенцією цих органів,
а і колом майбутніх адресатів актів, що приймаються. Аналіз нормотворчої діяльності ОВС надає можливість виокремити основні етапи підготовки проектів нормативних актів: збір, вивчення, аналіз матеріалів, що належать до сфери регулювання; розробка концепції нормативного акту; складення плану проекту і плану графіку проходження акту; розробка першого варіанту проекту; його доопрацювання; комплексна оцінка проекту і підготовка кінцевого тексту; візування та погодження проекту; подання на підпис; державна реєстрація акту.

Нормотворчий процес в системі правоохоронних органів засновується на певних принципах, основними серед яких є законність, єдиноначальність, субординація, науковість, гуманізм, професіоналізм та гласність.

У висновках проведено теоретичне узагальнення, нове вирішення наукової проблеми, визначення теоретичних та методологічних аспектів природи, сутності, гуманізму правоохоронної діяльності. На основі проведеного дослідження зроблено висновки, які узагальнюють основні результати роботи та визначають її теоретичне і практичне значення:

1.  Проблема правоохоронної діяльності як аспекту державного управління та засобу гарантування прав громадян не була предметом комплексного дослідження. Наукові ідеї окремих вчених були присвячені таким складовим проблемам правоохоронної діяльності, як функції цього виду діяльності, забезпечення законності та правопорядку у правоохоронній діяльності, її завдань, структури та мети.

2.  Правоохоронна діяльність має соціальну природу та сутність, що зумовлюється її здійсненням у суспільстві, соціальною природою її суб’єктів, способом сумісної життєдіяльності людей та факторами, що визначають її суспільну корисність і ефективність.

3.  Соціальна необхідність правоохоронної діяльності зумовлена причинами соціалізації людини та її індивідуалізації, а також способом спільної життєдіяльності. Це спричинило об’єктивну необхідність у особливому різновиді соціальної діяльності – діяльності по управлінню соціальним співтовариством як єдиним цілим, одним з аспектів якого є правоохоронна діяльність.

4.  Соціальна природа правоохоронної діяльності надає можливість визначити її, з одного боку, в якості особливого різновиду соціальної діяльності, а з іншого – особливого державно-правового різновиду соціального управління.

5.  Розрізняють правоохоронну діяльність у широкому значенні як діяльність суб’єктів, націлену на забезпечення прав і свобод людини, закріплених у міжнародно-правових документах (правозахисна діяльність) та у вузькому значенні як діяльність держави чи її органів по забезпеченню і охороні прав і свобод, закріплених національним законодавством (суто правоохоронна діяльність).

6.  Аналіз правоохоронної діяльності потребує виокремлення загальносоціальних проблем, вирішення яких має не лише правовий характер. По-перше, це проблема юридичної та фактичної рівності, по-друге – співвідношення об’єктивного і суб’єктивного у праві і, по-третє, одночасне бажання підкорятися закону і робити суб’єктивні виключення.

7.  Правоохоронна діяльність – це різновид соціальної, що має складний, протирічний (суперечливий) характер і залежить від рівня розвитку суспільства, рівня свідомості і правосвідомості людини та характеру її правових переконань.

8.  Правові гарантії призначені для забезпечення фактичної реалізації та охорони взаємних прав і обов’язків громадянина і співробітника міліції в їх адміністративно-правових взаємовідносинах. Важливого значення для характеристики ролі органів внутрішніх справ у гарантуванні прав людини має їх нормотворча діяльність.

9.  При усій принциповій важливості знання природи та суті людини для розуміння та пояснення будь-яких соціальних феноменів, в тому числі права і держави, єдиного загальновизнаного розуміння природи і суті людини в даний час немає. А значить немає єдиної, загальновизнаної концепції людини, що дозволяла б на її підставі здійснити змістовний аналіз людини як об’єкта та суб’єкта правоохоронної діяльності. В цих умовах єдиний вихід полягає в тому, щоб намагатися виокремити в існуючих концепціях людини такі загальні положення, що пояснюють її природу і суть, які так чи інакше, більше або менше визнаються усіма напрямками і на цій підставі сформулювати робочу концепцію розуміння людини, що придатна для вирішення поставлених в роботі завдань.

10.  Дотримання правових гарантій полягає у практичному здійсненні уповноваженими органами державної влади і їх посадовими особами на законодавчій або підзаконній основі таких юридично значимих дій: виконання юридичного обов’язку по забезпеченню реалізації прав і свобод громадян; створення умов для їх реалізації; контроль за їх реалізацією; охорона, захист прав і свобод громадян; застосування санкцій у випадку порушення прав і свобод.

Водночас можливий і інший підхід до систематизації таких гарантій, що базуються на загальному понятті гарантій юридичних прав. Відповідно, вони можуть бути зведені до двох блоків: правові гарантії, що забезпечують реалізацію прав і свобод особи; правові гарантії, що їх охороняють.

11.  Можна виділити наступні основні гарантії законності в адміністративно-правових взаємовідносинах громадянина і співробітника міліції: компетенційні гарантії; контрольно-наглядові гарантії; відповідальність як гарантія; гарантії забезпечення (захисту) громадян і співробітників міліції в сфері адміністративної діяльності міліції; правопоновлюючі гарантії; процесуально-правові гарантії; право на оскарження.

12.  Точна регламентація повноважень співробітників міліції у відносинах з громадянами є важливою гарантією не тільки для громадян, але і для співробітників міліції, оскільки подібні гарантії діють у двох напрямках:
а) в гарантуванні прав і свобод громадян; б) в перешкоджанні халатному відношенню або зловживанні повноваженнями самими їх суб’єктами. Іншим підвидом правових гарантій, які забезпечують правомірну поведінку інших суб’єктів в аналізованій сфері, можна вважати передбачені в адміністративно-правових нормах заохочення і пільги.

13.  Розкриваючи зміст нормотворчої діяльності органів внутрішніх справ, варто зауважити, що, по-перше, вона зводиться до того, що ці органи входять до системи галузевих органів виконавчої влади і, відповідно, загальні ознаки відомчого регулювання характерні і для їх нормотворчої діяльності (підзаконність цієї діяльності, зв’язок з компетенцією органу, обмеженість сфери застосування актів, що приймаються і т. д.). По-друге, нормотворча діяльність органів внутрішніх справ має певну специфіку. Розроблені і прийняті певним відомством нормативні акти є формою виразу їх компетенції, а вона завжди індивідуальна для кожного органу. І ця специфіка обумовлена не лише предметною компетенцією кожного з них, але й колом майбутніх адресатів актів, що приймаються.

14.  Нормотворчість органів внутрішніх справ – це діяльність компетентних осіб в системі Міністерства внутрішніх справ України, яка є вихідним компонентом механізму правового регулювання, що здійснюються на делегованій і компетенційній основі і полягає у встановленні, зміні і скасуванні нормативних актів органів внутрішніх справ, що регулюють, як внутрішні, так і зовнішні суспільні відносини.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.  Фатхутдінов В.Г. Юридична відповідальність у системі спеціальних гарантій прав людини // Часопис Київського університету права. – 2002. – № . – С. .

2.  Фатхутдінов В.Г. Законність як нормативна основа взаємодії громадян та працівників правоохоронних органів (теоретико-правовий аспект) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. . – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. .

3.  Фатхутдінов В.Г. Права людини, правоохоронна діяльність та гуманізм // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. . – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. .

4.  Фатхутдінов В.Г. Методи правоохоронної діяльності: природа та види // Часопис Київського університету права. – 2005. – № . – С. .

5.  Фатхутдінов В.Г. Права людини та юридична відповідальність // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 23–24 квітня 2004 р. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – С. 261-264.

6.  Фатхутдінов В.Г. Людина у сфері правоохоронної діяльності: сутність та природа // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005 р. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 51-153.

АНОТАЦІЇ

Фатхутдінов В.Г. Правоохоронна діяльність: природа, сутність, гуманізм (теоретико-правові та методологічні аспекти). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.

Дисертація присвячена аналізу природи та сутності правоохоронної діяльності як аспекту соціального управління та засобу гарантування і охорони основних прав людини. Досліджуються соціальна природа та сутність правоохоронної діяльності, обґрунтовано її авторське визначення, з’ясовано співвідношення категорій правозахисна та правоохоронна діяльність. Автором проаналізовано подвійну природу правоохоронної діяльності як особливого різновиду соціальної діяльності та державно-правового аспекту соціального управління.

Автором визначені протиріччя правоохоронної діяльності, що обумовлюють її сутність, зміст, природу та функції, проаналізована взаємодія прав людини та правоохоронної діяльності, розкрито поняття та зміст нормотворчої діяльності правоохоронних органів та обґрунтовано шляхи удосконалення правоохоронної діяльності.

Ключові слова: правоохоронна діяльність, правозахисна діяльність, функції правоохоронної діяльності, права людини, природне право, нормотворчість.

Фатхутдинов В.Г. Правоохранительная деятельность: природа, сущность, гуманизм (теоретико-правовые и методологические аспекты). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2006.

Диссертация посвящена анализу природы и сущности правоохранительной деятельности как аспекта социального управления, средства гарантирования и охраны основных прав человека. Исследуется социальная природа и сущность правоохранительной деятельности, ее социальная необходимость, методы, способы и средства ее осуществления. Обосновано авторское определение правоохранительной деятельности в широком значении как деятельность определенных субъектов по обеспечению прав и свобод человека в объеме, определенном международно-правовыми документами, и узком значении как деятельность государства или его специальных органов по обеспечению правопорядка и охране закрепленных национальным законодательством прав и свобод граждан (субъектов права).

Автором исследована двойственная природа правоохранительной деятельности как особенной разновидности социальной деятельности и государственно-правового аспекта социального управления. Определены противоречия правоохранительной деятельности, обусловливающие ее сущность и функции и выражающиеся в соотношении равенства юридического (формального) и правового (реального); объективного права, закрепленного законом, и субъективного, имеющего индивидуальный характер; права и меры свободы, которая им закрепляется.

Исследуется двуединая природа человека в правоохранительной сфере – как субъекта использования предоставленных прав и как субъекта, оказывающего активное влияние на правоохранительную сферу. Особое место занимает анализ взаимных прав и обязанностей граждан и сотрудничество правоохранительных органов, которые составляют содержание их правового статуса как основы их взаимодействия.

Проведен содержательный анализ нормотворческой деятельности правоохранительных органов с точки зрения ее принципов, этапов и требований. Основными принципами определены законность, единоначалие, субординация, научность, гуманизм, профессионализм и гласность. Показаны основные пути и направления совершенствования правоохранительной деятельности в разнообразных аспектах и в сфере основных прав и свобод человека, в частности.

Ключевые слова: правоохранительная деятельность, правозащитная деятельность, функции правоохранительной деятельности, права человека, природное право, нормотворчество.

Fatkhutdynov V.H. Law-enforcement activity: nature, essence, humanism (theoretical-legal and methodological aspects). – Manuscript.

Thesis for the degree of Candidate of Sciencses in Law in speciality 12.00.01 – theory and history of the state and law; history of political and law studies. – Kyiv National University of Internal Affairs, Kyiv, 2006.

The thesis is devoted to the analysis of nature and essence of law-enforcement activity as the way of social administration as well as guarantee and protection of basic human rights. Social nature and essence of law-enforcement activity are studies; the author’s definition of it is substantiated; relationship between two categories: law-enforcement and law-protection activities is clarified.

The author has analyzed both the dual nature of law-enforcement activity as special kind of social activity and state-and-law aspect of social administration.

Contradictions in the sphere of law-enforcement activity determining its essence, matter, nature and functions are shown; relationship between human rights and law-enforcement bodies are clarified and ways of improving law-enforcement activity are suggested by the author.

Key words: law-enforcement activity, right-protection activity, functions of law-enforcement activity, human rights, law of nature, rule-making.

____________________________________________

Підписано до друку 11.05.2006 р. Формат 60Ч90/16.

Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.

Тираж 100. Зам. 113.

____________________________________________“

Видавництво “Науковий світ””®

Свідоцтво ДК № 249 від 16.11.2000 р.

м. Київ, вул. Боженка, 17, оф. 504.

200-87-13, 200-87-15, 8-050-525-88-77