ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ФІЛЕЙ ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 343.7

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ САНКЦІЇ ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, професор

Денисова Тетяна Андріївна,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут

державного і муніципального управління”,

декан юридичного факультету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Фесенко Євгеній Володимирович,

Академія адвокатури України,

завідувач кафедри кримінального та

адміністративного права;

кандидат юридичних наук, професор

Андрушко Петро Петрович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, професор кафедри

кримінального права та кримінології

Провідна установа – Київський національний університет

внутрішніх справ (м. Київ)

Захист відбудеться “14” квітня 2006 року о “14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “7” березня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент В.О. Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю і що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, оскільки право приватної власності є непорушним (ст. 41). Гарантії прав та свобод людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3). Протидія злочинності й особливо злочинам проти власності, які займають чималу частку в її структурі (у 2004 р. за статтями 185-198 КК України було засуджено 107300 осіб, або 55,4%, у І півріччі 2005 р. – 49500 осіб, або 51,3% від усіх засуджених), залишається важливою функцією держави і потребує належного нормативного регулювання.

У науці кримінального права приділяється чимало уваги протидії злочинам, у тому числі й тим, які спрямовані проти права власності. Однак недостатньо розробленою залишається проблема законодавчого регулювання кримінальної відповідальності шляхом побудови кримінально-правових санкцій, а також удосконалення практики їх застосування.

Певні аспекти інститутів кримінальної відповідальності та покарання розглядались у наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема, Г.З. Анашкіна, В.В. Антипова, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, М.О. Бєляєва, І.Г. Богатирьова, Я.М. Брайніна, І.М. Гальперіна, В.В. Голіни, В.К. Грищука, Т.А. Денисової, М.Д. Дурманова, В.К. Дуюнова, О.І. Зубкова, І.І. Карпеця, М.І. Ковальова, О.М. Костенка, В.А. Ломаки, М.І. Мельника, Ю.Б. Мельникової, В.С. Мінської, О.С. Міхліна, А.А. Музики, І.С. Ноя, В.І. Осадчого, А.А. Піонтковського, С.В. Полубинської, О.Л. Ременсона, В.В. Скибицького, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрєльцова, В.П. Тихого, Ю.М. Ткачевського, В.М. Трубникова, В.О. Тулякова, Г.А. Туманова, В.І. Тютюгіна, Є.В. Фесенка, І.Я. Фойницького, П.Л. Фріса, В.М. Хомича, М.Д. Шаргородського, С.С. Яценка та інших.

Дослідження питань кримінальної відповідальності за злочини проти власності знайшло своє відображення в роботах П.П. Андрушка, О.І. Бойцова, Г.М. Борзенкова, Б.В. Волженкіна, Г.І. Волкова, П.А. Воробея, Р.Р. Галіакбарова, Л.Д. Гаухмана, В.Г. Гончаренка, В.П. Ємельянова, А.А. Жижиленка, Б.В. Здравомислова, М.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, Ю.Г. Ляпунова, С.В. Максимова, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, А.О. Пінаєва, В.І. Плохової, О.І. Рарога, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, Е.С. Тенчова, О.І. Чучаєва та інших. У працях автори, як правило, розглядали питання кваліфікації злочинів проти власності, їх співвідношення і розмежування із суміжними складами тощо.

Водночас монографічних досліджень, присвячених безпосередньо проблемам побудови та застосування кримінально-правових санкцій, небагато. Розробкою цього питання займалися російські вчені С.І. Дементьєв, І.Я. Козаченко, А.П. Козлов, Л.Л. Кругліков, О.Е. Лейст, Т.О. Леснієвські-Костарева, С.Ф. Мілюков, Н.А. Ниркова, Н.В. Огородникова, П.П. Осипов, В.П. Проценко, Д.О. Хан-Магомедов, а також українські вчені Н.О. Гуторова, М.І. Панов, О.Г.Фролова, М.І. Хавронюк та інші. Учені розглядали, як правило, загальні питання побудови кримінально-правових санкцій.

Слід зазначити, що вчених цікавили окремі випадки побудови санкцій у тих чи інших злочинах. Однак більшість робіт були видані за радянських часів і пов'язані з кримінальним законодавством, яке втратило чинність, а низка питань і досі залишаються нерозкритими та дискусійними.

Недостатньо уваги приділялося практиці застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. Загалом комплексного монографічного дослідження із зазначених питань в Україні не проводилося.

Значна поширеність злочинів проти власності, недостатня теоретична розробленість кримінально-правових санкцій за ці злочини, а також необхідність удосконалення практики їх застосування обумовили тему дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має як теоретичне, так і практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту ДДУВС у межах комплексної теми наукових досліджень „Протидія злочинності на регіональному рівні: кримінально-правові та кримінологічні проблеми”, передбаченої планом науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю на період до 2006 року. Обраний напрям дослідження узгоджується з положеннями Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, відповідає положенням Указу Президента України від 18 лютого 2002 року № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав та свобод громадян”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання положень, спрямованих на розвиток науки кримінального права та вдосконалення чинного кримінального законодавства України про побудову та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

- дослідити генезис кримінально-правових санкцій за злочини проти власності в законодавстві України, показати їх еволюцію, процес удосконалення та наступності в різні історичні періоди;

- на підставі системного аналізу розглянути концепції поняття та класифікації кримінально-правових санкцій взагалі, і за злочини проти власності зокрема;

- визначити вплив принципів кримінальної відповідальності на побудову та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності;

- виявити наявність чи відсутність загальних правил оптимізації обсягу покарання в санкціях, які передбачають відповідальність за злочини проти власності з кваліфікуючими ознаками, а також обґрунтувати необхідність пропорційного підвищення санкцій за наявності тієї чи іншої кваліфікуючої ознаки;

- вивчити правозастосовчу практику призначення заходів кримінально-правового впливу за злочини проти власності з метою виявлення типових помилок і розробки рекомендацій щодо їх усунення;

- з’ясувати роль кримінально-правових санкцій та практики їх застосування у досягненні мети запобігання вчиненню злочинів як засудженими, так і іншими особами;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових санкцій та практики їх застосування за злочини проти власності.

Об’єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням злочинів проти власності, побудовою і застосуванням кримінально-правових санкцій.

Предметом дослідження виступають норми чинного кримінального законодавства та практика їх застосування, система наукових поглядів і розробок щодо регулювання кримінальної відповідальності за злочини проти власності, їх генезис, а також поняття і категорії, пов’язані з кримінально-правовими санкціями.

Теоретичною базою дисертації є наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі філософії, історії і теорії права, кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права, кримінального процесу. Положення і висновки дослідження ґрунтуються на Конституції України та кримінальному законодавстві як нашої держави, так і деяких іноземних країн.

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали, отримані при аналізі й узагальненні 423 кримінальних справ, за якими засуджено 592 особи за вчинення злочинів проти власності, розглянутих судами України у період з 2000 р. по 2005 р., матеріали опублікованої судової практики, судової статистики та інформації МВС України, а також результати анкетування 169 суддів, адвокатів, прокурорів, обвинувачених за злочини проти власності та потерпілих від вказаних злочинів стосовно проблемних питань кримінальної відповідальності за злочини проти власності.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальнонаукових методів. Комплексне застосування історико-порівняльного та формально-логічного методів дало можливість дослідити еволюцію кримінально-правових санкцій за злочини проти власності, порівняти основні категорії досліджуваної проблеми в різні історичні періоди для виявлення їх спільних та відмінних рис. Використання системно-структурного методу дозволило визначити напрямки оптимізації кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. Порівняльно-правовий метод дав можливість порівняти норми деяких іноземних країн (Австралія, Австрія, Азербайджан, Аргентина, Бельгія, Данія, Естонія, Китай, Швеція, Литва, Норвегія, Болгарія, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Корея, Молдова, Сан-Марино, Росія, США, Туреччина, Німеччина, Франція та Японія) і внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Аксіологічний метод допоміг встановити невідповідності між деякими об’єктами злочинних посягань, видами та обсягами покарань, передбачених в санкціях. За допомогою конкретно-соціологічного та статистичного методів проведено анкетування, вивчено матеріали кримінальних справ, а також проаналізовано статистичні дані судів і МВС України.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в кримінально-правовій науці України комплексним монографічним дослідженням проблем побудови та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. На основі проведеного дослідження сформульовано такі наукові положення, які є новими для науки кримінального права і виносяться на захист:

1. Подальшого розвитку набули положення науки кримінального права щодо безпосереднього впливу на побудову та застосування кримінально-правових санкцій принципів справедливості, законності, гуманізму, рівності осіб перед законом, диференціації кримінальної відповідальності, індивідуалізації покарання, економії кримінальної репресії тощо.

2. На підставі вивчення видів та обсягів покарання у санкціях за злочини проти життя та здоров’я особи і за злочини проти власності встановлено, що в кримінальному законі такий об’єкт кримінально-правової охорони, як життя людини, практично прирівнюється до такого об’єкта, як право власності. Обґрунтовано законодавчу надмірність кримінальних покарань за злочини проти власності та доведено необхідність зміни ряду санкцій.

3. Наведено додаткові аргументи щодо пропорційної оптимізації обсягу покарання при побудові кримінально-правових санкцій за наявності тієї чи іншої кваліфікуючої ознаки складу злочину.

4. Вперше доведено непослідовність побудови кримінально-правових санкцій у ряді двооб’єктних складів злочинів, що мають як додатковий об’єкт право власності, та запропоновано зміни до КК, спрямовані на усунення цих недоліків.

5. Запропоновано авторське визначення оптимізації мінімальних і максимальних меж покарання в санкціях. Зроблена спроба переглянути межі розміру покарання у виді позбавлення волі у санкціях за допомогою коефіцієнта пропорційності, а саме, щоб межі були рівновіддалені від медіани розміру покарання приблизно в 1,2 рази, що дозволить позбавитися невиправданих розбіжностей в обсязі покарання і призведе до системного поступового збільшення меж санкцій від мінімальних (за злочини невеликої тяжкості) до більш широких (за особливо тяжкі).

6. Вперше обґрунтовано доцільність викладу диспозиції ч. 1 ст. 185 КК в такій редакції: “Таємне викрадення чужого майна (крадіжка), якщо вартість такого майна на момент вчинення злочину в три і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”. Зазначено, що відповідні доповнення необхідно внести і до ч. 1 ст. 188, ч. 1 ст. 190, ч. , 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 193 КК. Запропоновано санкцію ч. ст. КУпАП викласти в такій редакції: “тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або... “

7. Обґрунтовано необхідність виключення покарання у виді позбавлення волі із санкцій ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч.1 ст. 188 КК, замінивши його покаранням у виді обмеження волі в ч. 1 ст. 185 і в ч.1 ст. 188 на строк до трьох років, а в ч.1 ст. на строк до чотирьох років. Аргументовано доцільність передбачення покарання у виді громадських робіт у санкціях ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. , ст. 193, ч. 1 ст. 194, ст. , ст. 197, ст. 198 КК. Запропоновано передбачити покарання у виді штрафу або виправних робіт у санкціях ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 188, ч. 1 ст. 189, ч. ст. 192 КК України, а покарання у виді обмеження волі передбачити в санкціях ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. , ч. 2 ст. 194 КК.

8. Сформульовано авторський підхід щодо необхідності відмовитися від обов’язковості покарання у виді конфіскації майна в санкціях за злочини проти власності, запропоновано передбачити цей додатковий вид покарання факультативно.

9. Визначено запобіжний вплив кримінально-правових санкцій та їх застосування за злочини проти власності. Вказані фактори, що знижують запобіжну функцію кримінального закону. Виявлено, що в переважній більшості випадків суди не призначають покарання за злочини проти власності в межах, встановлених у санкції статті, із застосуванням ст. 69 КК, що свідчить про надмірну суворість кримінально-правових санкцій за вказані злочини.

10. Обґрунтовано необхідність вдосконалення КК з метою підвищення його ефективності: змінити місце розташування покарань у виді обмеження волі та арешту в ст. КК, викласти в новій редакції ч. 2 ст. 53 КК, уточнити співвідношення видів покарання під час їх складання (ст. 72 КК), ввести у ст. 262 КК такі кваліфікуючу і особливо кваліфікуючу ознаки, як завдання шкоди у великих або в особливо великих розмірах.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані: у законотворчій діяльності – при підготовці проектів законів про внесення змін та доповнень до КК стосовно побудови кримінально-правових санкцій за злочини проти власності; у правозастосовчій діяльності – при вирішенні судовими органами проблемних питань застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності; у навчальному процесі – при проведенні занять з курсу кримінального права, а також під час підготовки підручників, навчальних і методичних посібників.

Окремі результати дослідження були використані при підготовці методичних рекомендацій щодо практики застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності, які були впроваджені у практичну діяльність судів Запорізької області (акт впровадження від 25 січня 2005 року № 8-12), а також при викладанні дисциплін “Кримінальне право”, “Кримінологія”, “Кримінально-виконавче право”, “Кримінальний процес” та “Адміністративне право” в Запорізькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження від 22 січня 2004 року № 1/125).

Апробація результатів дисертаційного дослідження проводилася на Регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (21-22 лютого 2003 р., м. Хмельницький); Науково-практичному семінарі “Теоретичні та практичні проблеми застосування кримінального покарання” (22 травня 2003 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (30 червня–2 липня 2003 р., м. Запоріжжя); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальные проблемы юридической науки и практики” (26 лютого 2004 р., м. Орел, Російська Федерація); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії” (18-19 листопада 2005 р., м. Запоріжжя).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 8 наукових статтях, які надруковано у фахових юридичних виданнях, затверджених ВАК України, 6 матеріалах і тезах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (306 найменувань) та чотирьох додатків на 22 сторінках. Повний обсяг дисертації складає 232 сторінки, обсяг основного тексту дисертації – 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлюється актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, формулюються мета і завдання роботи, її об’єкт і предмет, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо їх апробації.

Перший розділ “Поняття кримінально-правових санкцій за злочини проти власності та їх класифікація” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Генезис кримінально-правових санкцій за злочини проти власності” висвітлено еволюцію кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. Вивчення законодавства та звичаєвого права, яке діяло на території України (Русько-Візантійські договори 911 та 944 рр., Руська Правда, Судебник Великого князя Казимира 1468 р., Литовські Статути 1529, 1566 та 1588 рр., правові звичаї Запорозької Січі, “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., Уложення про покарання кримінальні й виправні 1845 р., Статут про покарання, що накладаються мировими суддями 1864 р., Угорське кримінальне уложення про злочини і проступки 1879 р., Кримінальне Уложення 1903 р., кримінальні закони уряду Радянської України 1919-1921 рр., Кримінальні кодекси УСРР 1922, 1927 рр. і УРСР 1960 р. та інші нормативно-правові акти), дозволило стверджувати, що норми про відповідальність за злочини проти власності характерні для всіх кримінально-правових пам’яток минулого.

Види покарань у санкціях за злочини проти власності постійно трансформувалися (пом’якшувалися чи посилювалися) залежно від домінування тієї чи іншої мети покарання. Обґрунтовується, що періодичне посилення кримінальної відповідальності за злочини проти власності ефективності своєї не виявило, оскільки не були усунуті, передусім, причини корисливої злочинності.

Акцентується увага на окремих положеннях Уложення про покарання кримінальні й виправні 1845 р. та Статуту про покарання, що накладаються мировими суддями 1864 р. щодо критеріїв зниження обсягу покарання у разі добровільного відшкодування шкоди, а також на більш чіткій диференціації кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження майна (арт. 189 КК УСРР 1927 р.) з метою вдосконалення чинного кримінального законодавства.

У підрозділі 1.2. “Поняття кримінально-правової санкції” досліджено правову природу та сутність кримінально-правової санкції. Запропоновано визначення кримінально-правової санкції як обов’язкової складової статті (або частини статті) Особливої частини КК України, яка містить у собі модель виду й обсягу покарання, адекватного суспільній небезпечності злочинного діяння. Вказується на те, що санкція обов'язково має бути адекватною, тобто величина санкції повинна перебувати у прямій залежності від реальної суспільної небезпечності того діяння, яке описується в диспозиції, й узгоджуватися з іншими санкціями.

Обґрунтовується, що при побудові та застосуванні кримінально-правових санкцій за злочини проти власності необхідно поєднувати і діяння, і особу винного. Зроблено висновок про те, що законодавець використовує в чинному кримінальному законодавстві відносно визначені й альтернативні санкції для диференціації відповідальності та індивідуалізації покарання, враховуючи саме особу винного, у протилежному випадку переважали б абсолютно визначені санкції.

У підрозділі 1.3. “Класифікація кримінально-правових санкцій за злочини проти власності” розглянуто класифікаційні критерії конструкції кримінально-правових санкцій. Аналіз кримінально-правових санкцій у розділі VI Особливої частини КК України дозволяє стверджувати, що в основу їх класифікації можуть бути покладені такі критерії: залежно від кількості видів основного покарання в санкції – альтернативні (45% від загальної кількості санкцій в розділі) та безальтернативні (55%); залежно від ступеня визначеності виду й обсягу покарання в санкції – відносно визначені (100%), абсолютно визначені та абсолютно невизначені санкції відсутні; залежно від вказівки на додаткові покарання – прості (68%) та підсумовувальні (32%).

Підкреслюється, що альтернативні санкції сприяють індивідуалізації покарання, тому обмеженість у застосуванні покарання до одного (позбавлення волі) у більшості санкцій за злочини проти власності є необґрунтованою. Наголошується, що в чинному кримінальному законі в деяких випадках відсутня поступальність у зниженні кількості альтернативних покарань при побудові санкцій за кваліфіковані види злочинів.

Застосування відносно визначених санкцій підвищує авторитет закону і правосуддя, дозволяє індивідуалізувати покарання. Проте доводиться, що межі між мінімумом і максимумом санкцій не завжди є оптимальними. Зроблено висновок про те, що недостатньо обґрунтованим є існування обов’язкових (більш доцільними є факультативні) додаткових видів покарання при побудові санкцій за злочини проти власності.

Другий розділ “Загальні аспекти побудови та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Вплив принципів кримінальної відповідальності на побудову та застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності” дається оцінка дотриманню принципів кримінальної відповідальності при побудові та застосуванні кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. Наголошується, що кримінально-правові санкції повинні будуватися за принципами справедливості, законності, гуманізму, рівності осіб перед законом, диференціації кримінальної відповідальності, а також з урахуванням змісту практики застосування покарань за відповідні та суміжні злочини. Під принципом справедливості мається на увазі адекватність санкцій характерові й ступеню суспільної небезпеки злочину, а також їх погодженість одна з одною як усередині розділу Особливої частини КК, так і між різними розділами. Зазначається, що при застосуванні кримінально-правових санкцій необхідно дотримуватися принципів справедливості, законності, гуманізму, економії кримінальної репресії, рівності осіб перед законом, індивідуалізації покарання. Принцип справедливості в цьому аспекті передбачає, крім адекватного врахування суспільної небезпеки злочину, ще відповідність покарання обставинам вчинення злочину та особі винного.

Виявлена непослідовність побудови кримінально-правових санкцій у ряді двооб’єктних складів злочинів, що мають як додатковий об’єкт право власності, оскільки суворість санкцій не відповідає важливості об’єктів посягання (порушується принцип справедливості). Так, дії, передбачені ч. 2 ст. КК, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’ятнадцяти років, а за посягання на не менш важливий об’єкт (ч. 2 ст. 411 КК) передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. Ч. ст. КК встановлює відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів на строк від трьох до семи років позбавлення волі незалежно від заподіяної шкоди і вартості (розміру) викрадених предметів. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК), карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна. Запропоновано ч. 2 ст. 262 КК доповнити словами “або у великих розмірах”, а ч. 3 ст. 262 КК – словами “в особливо великих розмірах”.

Доводиться, що законодавець не дотримується яких-небудь твердо вироблених правил оптимізації обсягу покарання при побудові кримінально-правових санкцій у кваліфікованих видах складу злочину, порушуючи принцип справедливості. Обґрунтовується необхідність пропорційного підвищення санкцій при наявності тієї чи іншої кваліфікуючої ознаки.

Дотримання принципу справедливості при побудові кримінально-правових санкцій за злочини проти власності, а саме погодженості санкцій одна з одною всередині розділу, зумовлює необхідність ст. ст. 189, 190 КК викласти в п’яти частинах, передбачивши в ч. окремо відповідальність за вчинення дій, які завдали значну шкоду потерпілому. Законодавець невиправдано передбачає однаковий обсяг покарання за вчинення розбою у великих і особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187 КК), що порушує принцип справедливості, законності, диференціації кримінальної відповідальності та рівності осіб перед законом.

Виходячи із розмірів покарання за крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК), суд може призначити таке ж покарання, як і за крадіжку, вчинену без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. КК). Однаковий мінімальний розмір покарання у виді позбавлення волі – 4 роки передбачено у ч. 2 і 3 ст. 186; 7 років – у ч. 2 і 3 ст. 187 КК. Це знижує рівень ціннісного захисту і веде до можливих протиріч у виборі виду й обсягу покарання, а також порушує принципи справедливості та рівності громадян перед законом.

Приведення розмірів покарання у відповідність до принципів гуманізму, індивідуалізації покарання, законності та рівності осіб перед законом обумовило необхідність оптимізації мінімальних і максимальних меж покарання. Запропоновано визначати межі розміру покарання, наприклад, у виді позбавлення волі при побудові санкцій за допомогою коефіцієнта, а саме, щоб межі були рівновіддалені від медіани приблизно в 1,2 рази.

У підрозділі 2.2. “Дотримання принципу гуманізму при побудові та застосуванні кримінально-правових санкцій за злочини проти власності” досліджується система покарань, що відображена в санкціях, у тому числі й за злочини проти власності, через призму гуманістичних ідей. Чинне кримінальне законодавство орієнтує суддів на застосування альтернативних позбавленню волі видів покарання.

Виявлено, що зазвичай суди призначають покарання у виді позбавлення волі за злочини проти власності на мінімальний строк, передбачений у санкції відповідної статті, чи ближче до нього, або більш м’яке, ніж передбачено законом, або звільняють від відбування покарання з випробуванням, тоді як покарання вище мінімального і до медіани санкції не є нормою, а наближене до максимуму санкції майже не застосовується, що свідчить про необґрунтованість санкцій, невідповідність їх тяжкості злочину, оскільки суд повинен виходити з медіани санкції. Простежується чітка закономірність: чим вище розмір покарання у санкції, тим менше випадків призначення покарання на строк більше, ніж мінімально передбачено.

Встановивши адміністративну відповідальність за дрібне викрадення чужого майна незалежно від того у чиїй власності воно перебуває, закон унеможливив застосування кримінальної відповідальності за окремі правопорушення, які раніше визнавалися злочинами. На жаль, законодавець, замість часткової депеналізації, пішов шляхом часткової декриміналізації деяких кримінально-правових норм. Обґрунтовано доцільність доповнення диспозицій ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 188, ч. 1 ст. 190, ч. , 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 193 КК словами “якщо вартість такого майна на момент вчинення злочину в три і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян”. Запропоновано збільшити розмір штрафу в санкції ч. 1 ст. КУпАП, що повинно, хоч якоюсь мірою, забезпечити виконання запобіжної функції закону.

З метою економії кримінальної репресії, дотримуючись принципу гуманізму, відповідно до кримінальної політики нашої держави, запропоновано виключити покарання у виді позбавлення волі з деяких санкцій за злочини проти власності, замінивши покаранням у виді обмеження волі. Одночасно необхідно відповідно знизити розмір позбавлення волі у цих кваліфікованих та особливо кваліфікованих складах злочинів, що дозволить відновити принцип справедливості, привівши санкції за злочини проти власності у співрозмірність із санкціями за інші види злочинів.

Дотримуючись принципів гуманізму, законності та рівності осіб перед законом доцільно ввести у деякі санкції за злочини проти власності альтернативні позбавленню волі види покарань, оскільки більшість санкцій не мають таких альтернатив. Закон не передбачає у санкціях за злочини проти власності покарання у виді громадських робіт. Обґрунтовується доцільність включення цього виду покарання в альтернативі з іншими в деякі санкції, що сприятиме дотриманню принципів гуманізму та індивідуалізації покарання.

Обґрунтовується необхідність виключення з ч. 2 ст. КК слів “якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу” та пропонується вказати у цій статті максимальну межу штрафу, яка б відповідала всім нормам Особливої частини КК. Зазначається, що слова ч. 2 ст. 53 КК “залежно від тяжкості вчиненого злочину” дублюють п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, який передбачає загальні засади призначення покарання незалежно від його виду.

Третій розділ “Врахування мети покарання при побудові та застосуванні кримінально-правових санкцій за злочини проти власності” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Загальні підходи до мети покарання” стверджується, що ефективність покарання визначається рівнем досягнення поставлених перед ним цілей. Основна мета, котра досягається на стадіях нормативного закріплення кримінально-правових санкцій та їх застосування, є запобігання вчиненню злочинів, оскільки мета виправлення реально може бути досягнута лише при виконанні покарання.

Неминучість відповідальності має більше значення для запобігання злочинам, ніж суворість каральних заходів. Іноді держава намагається стримати зростання злочинності суворими санкціями, проте жорстокість покарання не приводить до позитивного ефекту. Запобігання злочинам будь-якою ціною не може бути принципом кримінальної політики нашої держави.

Тимчасово досягти мети спеціальної превенції можна за допомогою призначення покарання у виді позбавлення волі, проте кінцева мета не завжди досягається, оскільки сутність запобіжного впливу полягає в досягненні постійно триваючого результату. Недопустимо, щоб відбування покарання робило людину більш небезпечною для суспільства, ніж до засудження (досягається антимета). Покарання у виді позбавлення волі скоріше множить наявні недоліки, ніж усуває їх, висуває нові проблеми, ніж вирішує наявні.

У підрозділі 3.2. “Запобіжний вплив кримінально-правових санкцій та їх застосування за злочини проти власності” розглядаються кримінально-правові санкції та практика їх застосування як один із елементів, що задіяні в комплексному процесі запобігання злочинам проти власності. Кримінальний закон виконує службову роль у протидії злочинності. Не можна перебільшувати роль санкцій (як засобу забезпечення правових норм), оскільки норми права в більшості випадків реалізуються добровільно. Некоректно вважати кореляцію між санкціями і коефіцієнтами злочинності доказом причинного зв’язку, проте і недооцінювати цю важливу ланку не треба. Санкції виконують запобіжну функцію вже на стадії догматичного їх закріплення, попереджаючи про потенційну можливість їх застосування у разі вчинення злочину.

Однією з необхідних передумов ефективного запобіжного впливу санкцій є їх загальнообов’язковість. В більшості випадків суди звільняють від відбування покарання з випробуванням (у 2004 р. – 122864 особи, або 60% від усіх засуджених, у І півріччі 2005 р. – 57000 осіб, або 59%). Співвідношення між погрозою санкції і практикою призначення покарання залишається дуже складним, що свідчить про надмірну суворість санкцій за злочини проти власності. Неадекватність санкцій корегується практикою – шляхом незастосування самого кримінального закону або шляхом надмірно частого призначення мінімального обсягу покарання, або покарання нижче від найнижчої межі.

У висновках викладаються основні теоретичні положення та практичні рекомендації, що випливають з результатів дисертаційного дослідження, пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства. Зокрема, запропоновано:

- виключити покарання у виді позбавлення волі із санкцій ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч.1 ст. 188 КК, замінивши покаранням у виді обмеження волі в ч. 1 ст. 185 і в ч.1 ст. 188 на строк до трьох років, а в ч.1 ст. на строк до чотирьох років;

- включити у деякі санкції за злочини проти власності альтернативні позбавленню волі види покарань, оскільки більшість санкцій не мають таких альтернатив: покарання у виді громадських робіт у санкції ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. , ст. 193, ч. 1 ст. 194, ст. 195, ст. 197, ст. 198 КК, покарання у виді штрафу або виправних робіт у санкції ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 188, ч. 1 ст. 189, ч. 2 ст. 192 КК, а покарання у виді обмеження волі передбачити в санкціях ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 188, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 194 КК;

- замінити обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна в санкціях за злочини проти власності на факультативне;

- вказати у ч. 2 ст. 53 КК максимальну межу штрафу, яка б відповідала всім нормам Особливої частини КК та виключити з цієї норми слова “якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Філей Ю.В. Класифікація кримінально-правових санкцій за злочини проти власності // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2003. – № 2. – С. 286-295.

2. Філей Ю.В. Покарання за делікти проти власності в додержавному суспільстві // Держава та регіони. Серія: Право. – 2003. – № 2. – С. 149-151.

3. Філей Ю.В. Філософський аспект застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2003. – № . – С. 301-307.

4. Філей Ю.В. Поняття кримінально-правової санкції // Вісник Прокуратури. – 2003. – № . – С. 30-35.

5. Філей Ю.В. Мета покарання та її вплив на побудову кримінально-правових санкцій // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2003. – № 4. – С. 170-176.

6. Філей Ю.В. Побудова кримінально-правових санкцій в кваліфікованих злочинах проти власності // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2004. – № . – С. 264-269.

7. Філей Ю.В. Відновлювальне правосуддя як можлива альтернатива кримінальним санкціям за злочини проти власності // Держава та регіони. Серія: Право. – 2004. – № 1. – С. 159-162.

8. Філей Ю.В. Застосування покарання у виді позбавлення волі в санкціях за злочини проти власності // Право і Безпека. – 2005. – Т. 4. – № 1. – С. 102-106.

9. Філей Ю.В. Кримінально-правові санкції за злочини проти власності за часів Київської Русі // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування: збірник тез доповідей учасників Регіонального круглого столу. – Хмельницький: ХІУП, 2003. – С. 231-233.

10. Філей Ю.В. Вплив реформування кримінально-виконавчої системи України на застосування кримінально-правових санкцій за злочини проти власності // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” 11-12 квітня 2003 р. м. Запоріжжя. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2003. – С.142-145.

11. Філей Ю.В. Дотримання принципів призначення покарання як напрямок забезпечення прав і свобод людини // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини”. 11-12 грудня 2003 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2003. – Ч. ІІ. – С. 22-23.

12. Філей Ю.В. Кримінально-правові санкції в злочинах проти власності за часів Литовсько-Руської держави // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства”. 28-29 травня 2004 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2004. – Ч.1. – С.166-168.

13. Філей Ю.В. Значення відшкодування заподіяної злочином шкоди для запобігання скоєнню злочинів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства”. 20-21 травня 2005 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2005. – Ч.ІІ. – С. .

14. Філей Ю.В. До питання про нову редакцію ст. 51 КУпАП // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Влада і суспільство: проблеми взаємодії”. 18-19 листопада 2005 р. м. Запоріжжя. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2005. – С. .

АНОТАЦІЯ

Філей Ю.В. Кримінально-правові санкції та їх застосування за злочини проти власності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

Дисертація висвітлює комплекс питань теоретичного і практичного характеру, пов’язаних з побудовою та застосуванням кримінально-правових санкцій за злочини проти власності. У роботі досліджено генезис кримінально-правових санкцій за злочини проти власності в законодавстві України; критично розглянуто концепції поняття та класифікації кримінально-правових санкцій; доведено необхідність зміни ряду санкцій; виявлено, що в більшості випадків суди не призначають покарання за злочини проти власності в межах, установлених у санкції статті, що свідчить про надмірну суворість санкцій за вказані злочини; визначено зміст запобіжного впливу кримінально-правових санкцій та практики їх застосування за злочини проти власності. Сформульовано відповідні пропозиції щодо вдосконалення чинних кримінального та адміністративного законодавств.

Ключові слова: кримінально-правові санкції, злочини проти власності, покарання, принципи кримінальної відповідальності, запобігання злочинам.

АННОТАЦИЯ

Филей Ю.В. Уголовно-правовые санкции и их применение за преступления против собственности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2006.

В диссертации освещается комплекс вопросов теоретического и практического характера, связанных с построением и применением уголовно-правовых санкций за преступления против собственности. В работе исследован генезис уголовно-правовых санкций за преступления против собственности в законодательстве Украины, показан процесс их усовершенствования в различные исторические периоды; критически рассмотрены концепции понятия и классификации уголовно-правовых санкций; определены основные принципы уголовной ответственности, которые оказывают непосредственное влияние на построение и применение уголовно-правовых санкций.

Выявлена непоследовательность в построении уголовно-правовых санкций в ряде двухобъектных составов преступлений, в которых право собственности является дополнительным объектом. Развиты положения относительно необходимости пропорционального повышения санкций при наличии того или иного квалифицирующего признака, поскольку законодатель не придерживается каких-нибудь твердо выработанных правил оптимизации объема наказания при построении санкций, которые предусматривают ответственность за преступления против собственности с квалифицирующими признаками. Учет принципов гуманизма, индивидуализации наказания, законности и равенства граждан перед законом обуславливает необходимость оптимизации минимальных и максимальных границ наказания. Предложено определять границы размера наказания в виде лишения свободы с помощью коэффициента, а именно, чтобы границы были равноудалены от медианы размера наказания приблизительно в 1,2 раза.

Статистические данные свидетельствуют, что суды обычно назначают наказание в виде лишения свободы за преступления против собственности на минимальный срок, предусмотренный в санкции соответствующей статьи или более мягкое, чем предусмотрено законом, или освобождают от отбывания наказания с испытанием, тогда как наказания выше минимального или приближенное к медиане санкции не является нормой, а близкое к максимуму санкции почти не применяется. Это указывает на повышенный законодательный уровень уголовной репрессии, свидетельствует о необоснованности санкций, поскольку суд должен исходить из медианы санкции. Предложено исключить наказания в виде лишения свободы из санкций ч. 1 ст. 185, ч.