ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гедьо Анна Володимирівна

УДК 930.253:314,743“16/18”

Соціальний статус і розвиток господарства

грецьких громад України середини

XVII - ХІХ ст.: джерелознавчий аспект

Спеціальність 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Донецьк-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант доктор історичних наук, професор,

Заслужений працівник освіти України

Добров Петро Васильович

завідувач кафедри історії України

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України,

Заслужений діяч науки і техніки України

Реєнт Олександр Петрович,

заступник директора Інституту історії України

НАН України

доктор історичних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Швидько Ганна Кирилівна,

професор кафедри історії України

Національного гірничого університету

доктор історичних наук, професор

Бойко Анатолій Васильович,

завідувач кафедри джерелознавства, історіографії

та спеціальних історичних дисциплін

Запорізького національного університету

Провідна установа: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, ка-едра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, м. Київ

Захист відбудеться “25” травня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, , II корп., ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “__” квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розширення джерельної бази досліджень шляхом запровадження до наукового обігу нових документів та матеріалів, а також вивчення їхнього інформаційного потенціалу залишається одним з перспективних напрямків розвитку вітчизняної історичної науки. Всебічне відтворення багатогранного та насиченого подіями історичного буття греків на теренах України можливе лише за умови виявлення і критичного опрацювання усієї сукупності джерел. Саме від рівня використання джерельних комплексів значною мірою залежить якість конкретно-історичних досліджень, створення нових фундаментальних праць з історії грецьких громад України.

У своїй „українській історії” греки мали дві колонізаційні хвилі – ніжинську і маріупольську, наслідком чого стало утворення у другій половині XVII ст. ніжинської та наприкінці XVIIІ ст. – маріупольської грецьких громад. Саме їх можна назвати національними громадами у розумінні етно-конфесійно-правової спільноти, яка усвідомлює свою окремішність в оточуючому світі. На відміну від греків Одеси й Львова, ніжинські та маріупольські греки були суб’єктами правових відносин, користувалися гетьманськими й імператорськими привілеями, утворили самоврядні інституції та структури.

Історія перебування греків у м. Ніжині та створення громади веде свій початок від середини ХVІІ ст. Спочатку грецькі купці приїжджали в Україну на певний час, а з середини 70-х рр. XVII ст. почали оселятися. Греки обрали місцем поселення Ніжин не випадково – він був одним із великих міст України і завдяки вдалому географічному розташуванню відігравав роль важливого торгівельного центру.

Маріупольські греки відрізнялися від ніжинських як за соціальними, так і за етнічними ознаками. Якщо грецьке населення Ніжина формувалося протягом декількох десятиріч і поповнювалося в основному за рахунок вихідців із Греції чи малоазійськими біженцями, то греки Північного Приазов’я були нащадками старожитніх мешканців Криму, і тривалий час розвивалися, не маючи зв’язків з історичною батьківщиною, в умовах національного, культурного й релігійного пригнічення з боку кримських татар. Що ж до соціального складу, то їх переважну частину, на відміну від ніжинських греків, становило селянство. Особливістю було й те, що маріупольська грецька громада була сформована в Північному Приазов’ї за короткий термін шляхом виведення християнського населення у 1778 р. з Криму.

Унаслідок тривалого перебування грецьких громад на українських теренах відклався значний масив джерел стосовно їх соціально-економічного розвитку, відносин з органами влади тощо. Розбудова та аналіз джерельної бази елліністичних досліджень, публікація та адаптація рукописних джерел є надзвичайно важливими для потреб як грецьких студій взагалі, так і їх джерелознавчого аспекту зокрема. Процес запровадження до наукового обігу раніше незадіяних документальних джерел на всіх етапах розвитку історичної науки порушував питання про вдосконалення категоріального апарату джерелознавства, розробку та засвоєння джерелознавчого інструментарію, визначення видових ознак історичних пам’яток, рис та етапів їх еволюції. Відсутність інформації про походження тих чи інших документальних пам’яток, невизначеність понятійного апарату іноді призводить до нівелювання змісту самого джерела, невірного тлумачення його інформаційних можливостей, сприйняття документу як відокремленого, статичного явища. Запроваджуючи джерелознавчий вимір у дослідження традиційних сюжетів історії грецьких громад України, маємо можливість не тільки більш глибоко та детально висвітлити проблеми їх історичного буття, але й заповнити певні лакуни у відтворенні й тлумаченні комплексу джерельних матеріалів.

Природна тенденція грецьких переселенців до створення своїх колоній, громад, парафій виводила взаємини між іноземцями і владою на інший суспільний рівень, що набували форм міжвідомчого листування. Інтереси окремих осіб грецького походження представляли купецькі та церковні братства, суди, магістрати. Стабільна діяльність названих установ, власне, й призвела до накопичення значного обсягу грецьких документів на всій території грецької діаспори. Таким чином, в архівах України і Росії утворилося підґрунтя для здійснення науково-пошукової роботи й опрацювання матеріалів відповідно до інтересів дослідників.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до наукової програми Донецького національного університету „Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти” (номер державної реєстрації – Г-05/18; № 0105U004466), а також у відповідності до наукових програм Інституту історії України НАН України, насамперед тем, які розробляє відділ „Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України”: „Грецькі громади України: культурний, просвітницький та релігійний розвиток (XVI–ХХ ст.)” та „Грецька діаспора в Україні (XVIII–ХХ ст.)” (номер державної реєстрації 0100U000059).

Мета дослідження полягає у створенні комплексного джерелознавчого нарису з соціально-економічного розвитку грецьких громад України середини XVII–ХІХ ст.

Для досягнення мети в роботі поставлені такі дослідницькі завдання:

· простежити закономірності наукового освоєння джерел з соціально-економічної історії грецьких громад України другої половини XVII–ХІХ ст.;

· здійснити суцільну евристику щодо представництва джерел із соціально-економічної історії грецьких громад середини XVII–ХІХ ст. в архівосховищах України та Росії;

· класифікувати джерела з соціально-економічної історії грецьких громад України;

· на основі джерелознавчого аналізу законодавчих актів Російської імперії розкрити внутрішній зміст та проаналізувати інформативні можливості цього виду джерел, і на їх підставі простежити еволюцію політики російського уряду щодо ніжинських і маріупольських греків протягом середини XVII–ХІХ ст.;

· дати порівняльний аналіз актових джерел з історії ніжинської та маріупольської грецьких громад;

· виявити інформативний потенціал джерел діловодного походження, визначити ступінь їх репрезентативності;

· дослідити специфіку топографічних описів та картографічних матеріалів;

· визначити інформативні можливості статистичних матеріалів для дослідження основних питань соціально-економічної історії грецьких громад України;

· проаналізувати комплекс джерел особового походження, з’ясувати ступінь їхньої достовірності та інформативні можливості.

Об’єктом дослідження є комплекс джерел з історії грецьких громад України середини XVII–ХІХ ст.

Предмет дослідження – виявлений масив джерел (актуалізована джерельна база) з соціально-економічної історії грецьких громад України середини XVII–ХІХ ст., тенденції формування, введення до наукового обігу, достовірність та інформативні можливості.

Хронологічні межі дослідження охоплюють середину XVII ст. – 1875 р. Нижня межа пов’язана з наданням універсалами українських гетьманів грекам м. Ніжина перших привілеїв, а верхня – з часом остаточної ліквідації привілеїв як ніжинської, так і маріупольської грецьких громад України.

Територіальні межі дисертаційного дослідження локалізовані територією міста Ніжина, що пояснюється існуванням тут однієї з найчисельніших грецьких громад України, а також Північним Приазов’ям – територією між Доном і Дніпром. Саме цей терен став місцем поселення в 1778 р. кримських християн – греків, грузинів і волохів, яких царський уряд вирішив використати не тільки для захисту південних рубежів імперії, але й для господарського освоєння краю.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що джерела з соціально-економічної історії грецьких громад України середини XVII–ХІХ ст. вперше стали предметом спеціального комплексного дослідження. На підставі вивчення джерелознавчих та історичних праць визначені закономірності наукового освоєння проблеми, виокремлено напрямки, у контексті яких опрацьовувались джерела з даної проблематики. Дисертантом здійснено суцільну евристику в архівосховищах України, виявлено та систематизовано наявний комплекс джерел із соціально-економічної історії грецьких громад України другої половини XVII–ХІХ ст. Проведений аналіз системи управління зазначених громад вперше дозволив визначити закономірності руху фондоутворення документальних джерел як у центральних, так і в місцевих державних установах. Це, у свою чергу, дало можливість провести суцільну евристику відповідних фондів центральних державних установ у російських архівосховищах. У цілому евристична робота була проведена у 72 фондах 14 архівосховищ України та Росії. У процесі класифікації джерел зроблено обґрунтований висновок про репрезентативність актуалізованої джерельної бази з історії грецьких громад України. Комплексний аналіз джерел дозволив визначити напрямки історичного реконструювання соціально-економічної історії грецьких громад України середини XVII–ХІХ ст. на основі інформативних можливостей дослідженого масиву документів. На підставі аналізу джерел обґрунтовується доцільність вживання терміну “національна громада” у кореляції до терміну “етнічна група”, важливість врахування правового чинника у троїстому визначенні “етно-конфесійно-правова громада”.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її результати дають можливість переосмислити місце грецьких громад в історії України, а матеріали можуть бути використані при розробці проблем історії формування поліетнічного складу населення України. Матеріали можуть стати основою для узагальнюючих праць із джерелознавства історії України, вузівських та шкільних підручників, підготовки лекційних курсів і семінарських занять із курсу джерелознавства історії України, історичної географії, палеографії.

Дисертація надає матеріали для проведення компаративних розвідок серед грецьких рукописів і документів різних зібрань із метою висвітлення проблем палеографії, кодикології, проведення зіставних текстологічних досліджень, відтворення перебігу історичних подій, що за своєю природою вимагає залучення великої кількості різних першоджерел.

Висновки та узагальнення, яких дійшов автор, можуть бути корисними при розробці сучасної національної політики, як на державному, так і на регіональному рівнях та вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету та відділу „Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України” Інституту історії України НАН України. Результати дослідження у вигляді доповідей та повідомлень оприлюднювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Проблема греческой культуры” (Сімферополь, вересень 1997 р.), „Україна–Греція: історична спадщина і перспективи спів робіт-ництва” (Маріуполь, травень 1999 р.), „История греков Приазовья” (Старобешеве, липень 1999 р.), „Україна–Греція: Греція і слов’янський світ” (Гурзуф, вересень 1999 р.), „Грецьке православ’я в Україні” (Київ, жовтень 2001 р.), „Мариуполь: история и перспективы” (Маріуполь, грудень 2002 р.), Міжнародна наукова конференція, присвячена 40-річчю журналу “Український історик” (Острог, травень 2003 р.), „Крим в історичних реаліях України” (Київ, лютий 2004 р.), „Знаки питання в історії України” (Ніжин, жовтень 2004 р.), VII підсумкова науково-практична конференція викладачів Маріупольського державного гуманітарного університету (Маріуполь, лютий 2005 р.), наукова конференція Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи: за період 2003–2004 рр. Секція історичних наук (Донецьк, березень, 2005 р.)

Публікації. Викладені в дисертації положення відображено в трьох монографіях, 29-ти статтях, а також тезах конференцій, загальним обсягом 80 друкованих аркушів.

Структура дисертації підпорядкована досягненню поставленої мети та виконанню дослідницьких завдань. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, окреслено його предмет та об’єкт, визначено хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету та дослідницькі завдання дисертації, вказано на наукову новизну, практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – „Стан наукової розробки проблеми та методологічні засади дослідження” – розглядається стан наукового освоєння джерел із соціально-економічної історії грецьких громад України середини XVII–ХІХ ст. та методологічне підґрунтя дослідження.

Дослідження джерел з історії грецьких громад України другої половини XVII–ХІХ ст. передбачає вивчення традиції їхнього наукового освоєння. Відсутність комплексних джерелознавчих праць з даної проблеми не означає, що вона не розглядалася дослідниками, адже вивчення регіональної історії, соціально-економічних відносин та адміністративно-територіальної системи Російської імперії передбачало звернення до неї.

Місце, яке займали греки в торгівлі України і Росії, зокрема закордонній, а також існування їх особливої колонії в Ніжині привертали увагу дослідників ще з середини XIX ст. Китченко Ф. Действительные причины упадка торговли нежинских греков Черниговские губернские ведомости. – 1852. – № ; Сторожевский Н.К. Нежинские греки. – К., 1863. – 32 с.; Дмитриевский А.А. Греческие нежинские храмы и их вклад в Церковно-Археологический музей при Киевской Духовной Академии // Православное обозрение. – 1885. – Февраль. – Т. 2. – С.370–400; Его же. Описание рукописей и книг, поступивших в Церковно-Археологический музей при Киевской Духовной Академии из греческой Михайло-Архангельской церкви // Труды КДА. – 1885. – Март–декабрь. – Приложение. – С.1–160. Переказ повідомлення О. Дмитрієвського “Греческое Нежинское братство и его устав” Труды VIII Археологического съезда в Москве. – Т.– М., 1897. – С. ; Лазаревский А. Полк нежинский Описание Старой Малороссии. – К., 1893. – Т. . – С. –120.

Фундаментальною працею з історії ніжинського грецького братства є дослідження М. Плохинського “Иноземцы в Старой Малороссии” Плохинский М.М. Иноземцы в Старой Малороссии Труды XII Археологи-ческого съезда в Харькове 1902 г. – М., 1905. – Т. . – С. –409., в якій автор розглядає історію поселення та життя греків, циганів, грузинів, німців, вірменів в Україні, найбільше уваги приділяючи саме грекам. На основі опублікованих і архівних матеріалів розглядається процес переселення греків до м. Ніжина, їхня торгівельна діяльність та судочинство в грецькому братстві. Проте автор не скористався архівом Ніжинського грецького братства, на що справедливо звернув увагу В. Ейнгорн у рецензії на дослідження Эйнгорн В. К истории иноземцев в Старой Малороссии. – М., 1905. – 53 с.. М. Плохинський значну увагу приділяє торговельній діяльності ніжинських греків, при цьому залишаючи осторонь аналіз зовнішньої торгівлі. Автор оминає питання про участь греків у громадському житті та роль ніжинського братства в українському суспільстві.

Особливе місце в історіографії ніжинської грецької громади займають студії К. Харламповича. Дослідження під назвою “До історії національних меншостей на Україні. Грецька колонія в Ніжині (XVII–XVIII ст.)” за планом академіка мало складатися з шести нарисів. Автор простежив історію грецької громади з 1675 р., зіставляючи факти, вже викладені в науковій літературі, з фактами зі справ архіву ніжинської грецької громади. На жаль, у 1929 р. було надруковано лише перший нарис Харлампович К. Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (XVII–XVIII ст.) Записки Історико-філологічного відділу УАН. – К., 1929. – № 24. – С. –205.. Всю працю передбачалось опублікувати на початку 1930-х рр., але внаслідок зміни політичної ситуації в державі вона так і не побачила світ – окремі нариси зберігаються сьогодні в Інституті рукопису Наукової бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі – НБУВ) і особистому архіві К. Харламповича в Ніжинському філіалі Держархіву Чернігівської області. Лише нещодавно творча спадщина академіка знов привернула увагу дослідників: у 1999 р. у ІІІ випуску збірника “Записки історико-філологічного товариства А. Білецького” був надрукований п’ятий нарис праці К. Харламповича Харлампович К. До історії національних меншостей на Україні. Грецькі колонії в Ніжині (XVII–XVIII ст.). НарисНіжинські греки й торгівля Записки Історико-філологічного товариства ім. А. Білецького. – К., 1999. – Вип. ІІІ. – С. 87–158., а у 2001 р., у збірнику “Греки в Ніжині”, був опублікований другий нарис Його ж. Нариси з історії грецької колонії в Ніжині (XVII–XVIII ст.). Нарис 2. Національний склад, професійна розбивка, статистичні дані Греки в Ніжині. – К., 2001. – С. –68..

Огляд історіографії ХІХ – початку ХХ ст. свідчить про те, що в цей час виникає зацікавленість історією ніжинської грецької громади, але сфера досліджень не виходила за межі загальноісторичної проблематики. Історія України розглядалася головним чином як невід’ємна частина політичної історії Росії. Тому частіше дослідники показували політичну, економічну та юридичну залежність греків від царського уряду, залишаючи поза увагою відносини братчиків з українським населенням. Наявні на той час архівні матеріали та джерела з історії ніжинської грецької громади не були зведені в узагальнюючу хрестоматійну збірку, що дозволило б наступним поколінням дослідників при вивченні історії громади проаналізувати належну кількість джерел.

Серед провідних джерелознавчих студій з історії ніжинських греків слід згадати роботи Г. Швидько Швидько А.К. Анализ источников по социально-экономической истории Левобережной Украины (вторая пол. XVII – первая пол. XVIII ст.). – Днепропетровск, 1981. – 107 с.; Її ж. Источники по истории городских поселений Левобережной Украины в отечественных архивохранилищах (вторая половина XVII – середина XVIII в.). – Днепропетровск, 1986. – 84 с.; Її ж. Анализ публикаций источников по истории греческой нежинской колонии Исследования по археографии и источниковедению отечественной истории. – Днепропетровск, 1990. – С. –75., в яких здійснено аналіз опублікованих джерел, а також архівних матеріалів, які зберігаються в архівосховищах Росії та України. Дослідниця слушно зауважує, що документи, які відкладалися в процесі діяльності Ніжинської грецької громади, до сьогодні здебільшого не введені до наукового обігу.

Вагомий внесок у вивчення історіографічної та джерелознавчої традиції ніжинської грецької громади зробив Є. Чернухін Чернухін Є.К. Грецьке ніжинське братство: історіографія та джерела. – К., 1998. – 98 с. , який дослідив низку неопублікованих та маловідомих праць вітчизняних і зарубіжних істориків.

Серед дослідників, які спромоглися звернутися до проблеми збереження архівної спадщини ніжинських греків, слід відзначити згаданих вище М. Сторожевського, О. Дмитрієвського, К. Харламповича, Є. Чернухіна, а також М. Бережкова Записка М. Бережкова „Архив Греческаго Магистрата в Нежине” Сборник Историко-Филологическаго Общества при институте кн. Безбородко в Нежине. – Т. VIII. – Нежин, 1912–1913. – С. ..

Утім, попри значну історіографічну базу, історія ніжинської грецької громади досліджена недостатньо. У наявній науковій літературі більш повно висвітлено питання про час і умови виникнення громади, її відносини з гетьманською владою, київськими митрополитами, а також торгівельна діяльність грецьких купців. Слід відзначити, що в більшості досліджень вивчалася внутрішня торгівля греків і мало уваги приділялося розгляду торговельних шляхів та значенню грецької торгівлі для економічного розвитку України. Майже зовсім не розкрито питання зовнішньої торгівлі греків Ніжина, відсутній аналіз їхніх економічних зв’язків з купцями інших країн. Потребує вивчення участь греків у військових формуваннях під час російсько-турецьких війн, їх діяльність в українських і російських адміністративних органах, виконання греками дипломатичних доручень, благодійна діяльність.

Вивчення історії маріупольських греків триває вже понад півтора сторіччя. За цей час з’явилися різні види досліджень, які безпосередньо чи побічно торкалися зазначеної проблеми. Однак, незважаючи на значні наукові досягнення істориків ХІХ – початку ХХ ст., радянських та сучасних вчених, у дослідженні проблеми чимало лакун, а в окремих випадках у монографіях і статтях мають місце відступи від істини, замовчування важливих фактів чи вибіркове висвітлення подій, що пояснюється в першу чергу недостатнім опрацюванням джерел з проблеми.

Основними проблемами, які розглядаються і дискутуються в історіографії греків Північного Приазов’я, є суспільно-політична ситуація на Кримському півострові напередодні виходу християн; причини, ініціатори й мета переселення греків; влаштування греків в Азовській губернії в 1778–1780 рр.; соціально-економічний розвиток греків Північного Приазов’я наприкінці XVIII–ХІХ ст.; роль Маріупольського грецького суду в самоврядуванні греків; роль особистостей – митрополита Ігнатія, Г. Потьомкіна, О. Прозоровського, П. Рум’янцева, О. Суворова, В. Черткова – в переселенні та облаштуванні греків на нових місцях.

Перші спроби наукового дослідження південного регіону України в цілому і греків Маріупольщини зокрема пов’язані з ім’ям А. Скальковського Скальковский А.А. Опыт статистического описания Новороссийского края. – Одесса, 1850–1853. – Ч. –2; Его же. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края, 1730–1823. – Одесса, 1836–1838. – Ч. –2., який відтворив процес освоєння південних степів. Частина архівних матеріалів, якими користувався дослідник, на сьогодні втрачена, тож його праці набувають особливого значення при вивченні проблеми. Проте, вони не позбавлені деяких хронологічних похибок, опис подій і явищ подекуди має ілюстративний характер, в оцінюванні багатьох фактів бракує об’єктивності.

Студії церковних істориків другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Гавриил. Очерк повествования о Новороссийском крае, из оригинальных источников почерпнутый. Период от основания в Новороссийском крае Новой Сербии до учреждения наместничества Екатеринославского с упразднением губерний Новороссийской и Азовской, за коим последовало упразднение и Славянской епархии, с 1751 по 1786 годы. – Одесса, 1851. – 53 с.; его же. Продолжение очерка истории о Новороссий-ском крае. Период с 1787 по 1837 годы. – Тверь, 1857. – 88 с.; Феодосий (Макарьевский). Материалы для историко-статистичес-кого описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошед-шего ХVІІІ столетия. – Вып. . – Екатеринослав, 1880. – 372 с.; Серафимов С.А. Крымские христиане (греки) на северных берегах Азовского моря Херсонские епархиальные ведомости. – 1862. – Ч. . – С. –177. містять багатий фактичний матеріал щодо самого процесу переселення греків, умов та часу заснування населених пунктів та організації приходів. Однак порівняння їхніх відомостей з архівними матеріалами свідчить, що в окремих випадках історики припускалися помилок.

З початком діяльності Одеського товариства історії та старожитностей, а згодом Таврійської та Катеринославської губернських архівних комісій, процес дослідження історії греків Маріупольщини набув археографічної, історичної та джерелознавчої цілісності. Діяльність Ф. Лашкова. Лашков Ф.Ф. Камеральное описание Крыма 1784 г. Известия Таврической учёной архивной комиссии. – 1887. – № . – С.20–30; 1888. – № . – С. –75; 1888. – № . – С. –55; 1888. – № . – С. –63; 1889. – № . – С.25–45; 1889. – № . – С.12–40; Его же. Статистические сведения о Крыме, сообщенные каймаканами в 1783 г. Записки Одесского общества истории и древностей (ЗООИД). – 1887. – Т. . – С. –156. , А. Маркевича Маркевич А.И. К вопросу о положении христиан в Крыму во время татарского владычества: Историческая справка. – Симферополь,1910. – 45 с. , Я. Новицького Новицкий Я.П. Описание границ и городов бывшей Азовской губернии (Левобережная часть нынешней Екатеринославской губернии) (1775–1783). – Александровск, 1910. – 38 с.  конкретизувалася появою синтетичних археографічних праць. М. Мурзакевич виявив і опублікував ордер Г. Потьомкіна азовському губернатору В. Черткову від 29 жовтня 1779 р. Описание городов и уездов Азовской губернии Публ. Н. Мурзакевича ЗООИД. – 1853. – Т. 3. – С. –305., архівні матеріали щодо заснування м. Маріуполя.

У 90-х рр. ХІХ ст. питання історії приазовських греків знайшли відображення у збірнику “Мариуполь и его окрестности” Мариуполь и его окрестности / Под ред. Д. Хараджаева. – Мариуполь, 1892. – 523 с.. Стаття О. Тимошевського відображає історію переселення греків з Криму до Приазов’я та заснування м. Маріуполя і навколишніх грецьких сіл, різні аспекти адміністративного й господарського управління в повіті, розвиток освіти й культури, однак містить низку фактологічних та хронологічних помилок.

Як окрема проблема в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. розглядалось питання ролі іноземних поселенців в освоєнні півдня Росії. Узагальнююча праця з цього питання належить Г. Писаревському Писаревский Г. Из истории иностранной колонизации в России в ХVІІІ в. – М., 1908. – 340 с., в якій автор, використавши різноманітний документальний матеріал, подав детальну характеристику обставин поселення на півдні вихідців з інших країн, змалював умови їх життя та заходи царського уряду щодо заохочення іноземців до переселення на територію Росії.

Значний статистичний матеріал містять відомості О. Бертьє-Делагарда Ведомость [А.Л. Бертье-Делагарда] христианского населения, вышедшего из городов и деревень Крыма в 1778 г., и оставшихся после него старых церквей Публ. А.В. Малыгина Крымский музей. – 1995. – № 1/94. – С. –169., в яких наведено порівняльну інформацію відомостей О. Суворова, митрополита Ігнатія, демографічних даних 1783 р., свідчень старожилів-переселенців щодо кількості населених пунктів Криму, з яких вийшли греки.

Радянська концепція утворення маріупольської грецької громади найповніше представлена в публікаціях голови грецької секції Центрального комітету національних меншин С. Ялі Ялі С. Греки в УСРР. – Харків, 1931. – 208 с., а також професора Ленінградського університету І. Соколова Соколов И.И. Мариупольские греки: 1. Мариупольские греки до переселения их на Украину (XV – XVІІІ вв.) Труды Института славяноведения АН СССР. – М., 1932. – Т. . – С. –317. . Його працю “З історії колонізації Маріупольщини (еміграція на Маріупольщину греків з Криму 1778-го року)” передбачалося опублікувати наприкінці 1920-х рр., але вона так і залишилася неопублікованою і сьогодні зберігається в Інституті рукопису НБУВ Інститут рукопису НБУВ. – Ф. Х. – Спр. ..

З огляду на втрату архівних джерел під час Другої світової війни, великого значення набувають матеріали, створені в 1920-х рр., які зберігаються в Інституті рукопису НБУВ – праці співробітника Маріупольського краєзнавчого музею П. Піневича “До питання про грецькі привілеї на Маріупольщині” та “Историко-этнографический очерк населения Мариупольского округа” Інститут рукопису НБУВ. – Ф. Х. – Спр. , 11726.. Через втрату під час війни основної частини документів з архіву Маріупольського грецького суду, які зберігалися у фондах Маріупольського краєзнавчого музею, дослідження П. Піневича, здійснені на підставі тих матеріалів, набувають ще більшого значення.

Протягом 30–50-х рр. ХХ ст. про греків з’являлася інформація тільки загального характеру, у руслі висвітлення політики Російської імперії останньої чверті XVIII ст. Саме в такому контексті розглянуте питання у працях О. Дружиніної Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775–1800 гг. – М, 1959. – 279 с.; Її ж. Южная Украина 1800–1825 гг. – М., 1970. – 383 с.; Її ж. Южная Украина в период кризиса феодализма 1825–1860 г.г. – М., 1981. – 215 с., для студій якої характерне притаманне історичній науці цього періоду нагромадження фактів та акцент на введенні до наукового обігу нових документів. В основі праць О. Дружиніної – розпорядча та реєстраційна документація канцелярії Г. Потьомкіна, описово-статистичні джерела, звіти губернаторів та досить вагомий комплекс джерел особового походження.

Окреме місце посідають студії В. Кабузана Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губернии) в XVIIІ – первой половине XIX века. 1719–1858 гг. – М., 1976. – 307 с., які ґрунтуються на матеріалах ревізій, церковного та адміністративно-поліцейського обліку. Водночас певна абсолютизація окладних книг як універсального історичного джерела привела дослідника до своєрідного розуміння вірогідності та достатності джерельної бази при визначенні питань кількості населення міст Новоросії.

З кінця 1980-х рр. грецька проблематика в різних її аспектах стає предметом вивчення значної кількості дослідників. Вагомим історіографічним доробком є загальні праці, що висвітлюють історичний розвиток греків в Україні в межах тривалого хронологічного періоду Терентьева Н.А. Греки в Украине: экономическая и культурно-просветительская деятельность (XVII–ХХ вв.). – К., 1999. – 351 с.; Греки на українських теренах: нариси з етнічної історії М. Дмитрієнко, В. Литвин, В. Томозов, Л. Яковлєва, О. Ясь. – К., 2000. – 488 с..

Аналізові окремих аспектів з історії греків Ніжина та Північного Приазов’я присвячено доповіді на міжнародних конференціях: „Україна – Греція: історія та сучасність” (м. Київ, 1993 р.), “Україна–Греція: архівна та книжкова спадщина греків України” (м. Київ, 1998 р.) та “Україна–Греція: історична спадщина й перспективи співробітництва” (м. Маріуполь, 1999 р.).

Розмаїтий архівний та опублікований матеріал щодо маріупольської грецької громади зібрано та систематизовано С. Калоєровим Материалы по истории и культуре греков Украины Составление и редакция С. А. Калоерова. – Донецк, 1998. – 104 с.; Калоеров С. А. Греки Приазовья: Аннотированный библиографический указатель. – Донецк, 1997. – 196 с..

На сучасному етапі у вивченні історії Північного Приазов’я чільне місце посідають студії В. Пірка, якому належать узагальнюючі дослідження, присвячені заселенню регіону, його господарському освоєнню Пирко В.А. Северное Приазовье в XVI–XVII вв. – К., 1988. – 134 с.; Пірко В.О. Заселення степової України в XVI–XVIIІ ст. – Донецьк, 1998. – 124 с., а також вивченню топографічних описів Азовської губернії XVIII ст. Його ж. Описи Азовської губернії (кінець XVIIІ ст.) // Дніпропетровський історико-археографічний збірник. – Вип. 1. – Дніпропетровськ,1997. – С.190–199.

Низка питань соціально-економічного розвитку Південної України в останній чверті XVIII ст. розглядається А. Бойком, який виходить із принципу “повного уявлення про джерельну базу дослідження” Бойко А.В. Південна Україна останньої чверті ХVIII століття. Аналіз джерел. – К., 2000. – 308 с..

У цілому історіографічний огляд історії маріупольських греків свідчить, що попередниками були опрацьовані комплекси джерел, а головна увага приділялася аналізові законодавчих актів та діловодчої документації (укази, ордери, офіційне листування стали головним об’єктом досліджень). Більшість дослідників розглядали окремі аспекти, конкретний історичний матеріал у межах вузьких хронологічних рамок, аналізуючи відповідний комплекс джерел. У зв’язку з цим постала необхідність комплексного дослідження усіх видів джерел, присвячених історії маріупольської грецької громади протягом кінця XVIII – початку ХХ ст.

Підбиваючи підсумки, слід відзначити, що незважаючи на значну історіографічну базу, історія ніжинської та маріупольської грецьких громад досліджена недостатньо. У наявній науковій літературі більш повно висвітлено питання про час і умови виникнення двох грецьких громад, відносини ніжинської громади з гетьманською владою, київськими митрополитами, торгівельну та господарську діяльність грецьких купців. В більшості досліджень вивчалася внутрішня торгівля греків і мало уваги приділялося розгляду значення грецької торгівлі для економічного розвитку України. Майже зовсім не досліджене питання політико-правового статусу грецьких громад. Поза увагою дослідників залишилися і питання джерелознавчого аналізу законодавчих актів царського уряду, актових матеріалів та діловодної документації стосовно грецьких громад Ніжина і Північного Приазов’я. Слід відзначити, що недостатність вивчення грецьких громад спричиняється в тому числі й слабким опрацюванням джерельної бази. Внаслідок розпорошеності архівних фондів дослідники не спромоглися комплексно опрацювати джерела з історії грецьких громад України.

Опрацювання документів із соціально-економічної історії грецьких громад України має дві складові – вироблення теоретичних засад джерелознавчого дослідження та застосування джерелознавчих методів у дослідженні джерел із соціально-економічної історії грецьких громад України. Першу складову становлять студії О. Лаппо-Данилевського, І. Шермана, М. Тихомирова, О. Введенського, Л. Пушкарьова, О. Пронштейна, С. Каштанова, Б. Литвака, О. Медушевської, М. Рум’янцевої, а другу репрезентують праці Н. Полонської-Василенко, С. Абросимової, Г. Швидько, М. Дмитрієнко, А. Бойка, В. Хмарського.

Методологічною основою даного дослідження є загальнонаукові принципи об’єктивності та історизму, які передбачають застосування джерелознавчих, загальноісторичних та міждисциплінарних методів дослідження. Комплексне використання методів дозволяє виокремити види джерел, особливості їх створення, руху та утворення архівних фондів як центральних, так і місцевих установ, визначити та посилити інформативні можливості документальних джерел.

Слід відзначити, що при роботі з історичними джерелами існують два типи дослідницької діяльності: у першому випадку джерело розглядається у контексті історичної реальності, в умовах якої його було створено; у другому – суб’єкт пізнання (джерелознавець) розглядає джерело як складову тієї реальності, в якій перебуває сам. Для того, щоб діалог між теперішнім і минулим був змістовним, давав нове знання, слід методологічно розмежовувати “голоси” джерела і дослідника. Розв’язанню цього завдання у нашому дослідженні було підпорядковано застосування джерелознавчого методу як системи дослідницьких процедур, елементами якої виступають: характеристика джерела; з’ясування обставин, за яких джерело було створене, виявлення комплексу проблем, пов’язаних з його функціонуванням у тогочасній реальності; інтерпретація змісту джерела та оцінка його інформативних можливостей.

Проведення бібліографічної евристики та ретельне дослідження історіографії питання дозволило визначити рівень вивчення даної проблеми та залучення до наукового обігу джерел, визначити напрямки подальшої евристичної роботи. Формулярно-клаузульний метод дозволив ідентифікувати документальні джерела та простежити еволюцію їх формулярів. Метод класифікації дав змогу виявити властиві внутрішній структурі документів особливості, установити зв’язки між різновидами документів та визначити необхідні для аналізу джерела методи. Системно-структурний метод у даному дослідженні дозволив представити джерельну базу як систему взаємопов’язаних структурних елементів. Для аналізу тексту джерел застосовувався герменевтичний метод, необхідність якого була пов’язана зі вживанням у діловодній документації специфічної термінології (службових термінів XVII–ХІХ ст., застарілих та іншомовних слів і словосполучень).

У другому розділі „Законодавчі акти вищих органів управління як джерела з історії грецьких громад України” проаналізовано гетьманські універсали і законодавчі акти Російської імперії, надані ніжинським і маріупольським грекам протягом середини XVII–ХІХ ст., розкрито їх внутрішній зміст та проаналізовано інформативні можливості цього виду джерел.

У першому підрозділі „Правовий статус греків м. Ніжина в контексті гетьманських універсалів” проаналізовані виявлені універсали українських гетьманів щодо греків м. Ніжина. Зауважується про доцільність проведення порівняльного аналізу між основними елементами універсалів Б. Хмельницького та універсалами, що надавалися ніжинським грекам протягом другої половини XVII ст. наступними гетьманами. Вказуються елементні характеристики – інтитуляції, інскрипції, салютації, арени, нарації, диспозиції, санкції та складових короборації. Зазначається про причини, на підставі яких вони надавалися ніжинським грекам.

Відзначається, що успішній торговельній діяльності греків сприяла не тільки їхня професійна заповзятливість, але й одержувані згідно з гетьманськими універсалами права і привілеї в торгівлі, звільнення від виконання міських повинностей, збереження особливої юрисдикції в місті.

Проаналізовано 33 гетьманські універсали від Б. Хмельницького до К. Розумовського, надані грекам, які займалися торгівлею в Україні. Вони охоплюють період з 2 травня 1657 р. по 28 серпня 1751 р. Більшість з них опублікована в збірці О. Федотова-Чеховського “Акты Нежинского греческого братства” Федотов-Чеховской А.А. Акты Нежинского греческого братства. – К., 1884. – 84 с. , а також у публікаціях джерел ХІХ ст. Памятники, издаваемые Киевской комиссиею для разбора древних актов. – К., 1876. – Т. . – С. –396; Источники Малороссийской истории, собранные Д.Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодянским. – М., 1852. – Т. . – С. -237; Сборник Русского императорского исторического общества. – СПб., 1914. – Т. . – С. –48. Універсали гетьманів опубліковані також у виданнях “Універсали Б. Хмельницького (1648–1657)” Універсали Б. Хмельницького (1648–1657 рр.) / Під ред. В. Смолія. – К., 1998. – 381 с. та “Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687)” Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687). – К., Львів, 2004. – 1086 с. .

Оригінали шести гетьманських універсалів зберігаються в колекції О. Лазаревського Інституту рукопису НБУВ, а два універсали І. Скоропадського від 8 травня  р. й Д. Апостола від 4 жовтня 1729 р. – у Ніжинському краєзнавчому музеї.

Привертається увага, що в перших універсалах, які стосувалися греків, їх часто називали “купцы греки”, “грецкие купцы”, “купцы грецкие в краях украинных”. Так, наприклад, І. Брюховецький в універсалах від 16 березня 1665 р. у першому називає їх “купцы грецкие и иньшие тут на Украйну приезджаючие”, в іншому: “грецкие купцы з розными товарами з Греции, з Волох, Молтяв и иных земель до украинских Его Царского Пресветлого Величества городов на ярмарки приезжающие”. А вже через десять років в універсалі від 28 листопада 1675 р. гетьман І. Самойлович називає їх “чужоземские купцы, на сей час в Украине мешкаючие, то есть греки и волохи”, “греки, жители нежинские”, або “чужоземские люди в Нежини мешкаючи”. Отже, від самого початку появи греків в Україні певна їх частина не мешкала постійно в Ніжині.

Законодавчі акти гетьманської влади свідчать про зміну назви Ніжинського грецького братства. Універсали, датовані 1696 р., називають його “церковное крестоносное братство” або “духовное братство”. У 1697 р. зустрічаємо назву “учтивые купцы греческие в союзе хрестоносного братства жительствующие”, а в 1728 р. – “купцы греческие со всем братством”. Тобто на перше місце виходить церковно-релігійний елемент. З 1736 р. назва змінюється, чим підкреслюється торговельний характер складу братства – “греческое нежинское купеческое братство”.

Універсали гетьманів дають можливість простежити процес заснування, становлення та зміцнення ніжинської грецької громади на протязі півтора сторіччя і є цінним матеріалом для вивчення її історії.

У другому підрозділі „Грецькі громади України в правничій практиці російського уряду” проаналізовані законодавчі акти, за допомогою яких російський абсолютизм здійснював свою політику щодо ніжинської та маріупольської грецьких громад, розкрито внутрішній зміст та проаналізовано інформаційні можливості цього виду джерел, а також введено до наукового обігу неопубліковані законодавчі акти, які зберігаються в Російському державному архіві давніх актів (далі – РДАДА) та Держархіві Чернігівської області.

Законодавчі акти російського уряду представлені маніфестами, статутами, регламентами, іменними імператорськими указами, жалуваними грамотами, іменними імператорськими указами сенату та представникам місцевих адміністрацій, височайшими повеліннями, указами святійшого синоду, „высочайше утверждёнными мнениями государственного совета”, сенатськими указами. Наголошено, що всі підвиди, крім жалуваних грамот та указів, представлені лише одиничними документами, що зумовлено їхнім функціональним значенням. Жалувані грамоти та укази становлять близько 70% від загальної кількості законодавчих актів стосовно ніжинської та маріупольської грецьких громад.

Законодавчі матеріали стосовно ніжинської і маріупольської грецьких громад зосереджені в томах 4–38 першого зібрання та томах 1–50 другого зібрання Повного зібрання законів Російської імперії. Оригінали більшості з них зберігаються у фондах РДАДА та Російського державного історичного архіву (далі – РДІА). Внаслідок здійснення суцільної евристики виявлено 117 законодавчих документів, які стосувались політико-правового статусу та соціально-економічного розвитку громад.

На підставі законодавчих актів Російської імперії можна простежити певну еволюцію законотворчої діяльності царського уряду стосовно грецьких громад України. Протягом XVIII ст. спостерігається процес наділення та закріплення прав і привілеїв греків (передусім самостійність в управлінні та ізольованість від інших етносів). Протягом першої половини ХІХ ст. пільги, надані грекам, поступово обмежувалися, а уніфікація політико-правової системи Російської імперії призвела до остаточної ліквідації органів самоврядування грецьких громад. Таким чином, привілеї, надані ніжинським і маріупольським грекам, втратили чинність і останні були зрівняні в правах із рештою підданих Російської імперії.

У третьому розділі „Археографічна характеристика та інформаційний потенціал актових матеріалів” проаналізовано актові документи з історії ніжинської та маріупольської грецьких громад. Цей корпус документів хронологічно обіймає весь період дослідження і складається з двох функціонально поєднаних підвидів – розпорядчих та засвідчувальних.

У першому підрозділі „Грецька громада м. Ніжина в актових матеріалах