МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

ГАВРИЛЕНКО Тетяна Володимирівна

УДК 65.012.32

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ КРИЗИ

( НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ)

Спеціальність: 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

Автореферат

дисертації на здобуття наукового cтупеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

Свіщов Михайло Васильович,

Київський національний університет технологій та дизайну,

професор кафедри економіки, обліку і аудиту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Найдьонов Віктор Сергійович,

Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри економіки та менеджменту;

кандидат технічних наук, доцент

Ігнатьєва Ірина Анатоліївна,

Київський національний університет технологій та дизайну,

доцент кафедри менеджменту;

Провідна установа: Хмельницький національний університет

кафедра економіки підприємства та підприємництва,

м. Хмельницький.

Захист відбудеться “29” червня 2006 р. о 16-30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.102.05 у Київському національному університеті технологій та дизайну МОН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету технологій та дизайну МОН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2.

Автореферат розісланий „29” травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Чубукова О.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні нарощуються темпи здійснення економічних перетворень шляхом створення нових механізмів господарювання, які більш адекватних ринковим умовам.

Водночас слід зазначити, що в державному управлінні економікою зосеред-жуються зусилля насамперед на макроекономічних проблемах, а проблемам на мікроекономічному рівні приділяється недостатньо уваги. Проте без розвиненої системи науково обґрунтованих поглядів на процеси, що реально відбувалися та відбуватимуться в економіці підприємства та макросередовищі, що його оточує, неможливо продовжувати дієві економічні реформи. Крім того, без доповнення такою системою вже існуючих і добре усвідомлених макроекономічних закономірностей неможливо побудувати цілісне уявлення про управління та регулювання економікою на різних рівнях господарювання.

Стратегічне управління підприємством є саме тією сферою діяльності щодо взаємодії макро- і мікроекономічних процесів, які формують економіку підприємства.

Розвитку теоретико-методологічних та практичних засад стратегічного управління та антикризової господарської діяльності підприємства у нестабільному зовнішньому середовищі присвячені праці таких провідних зарубіжних та вітчизняних дослідників, як Р. Акофф, І. Ансофф, А.П. Градов, А.Г. Грязнова, Б.Карлоф, У. Кінг, Д. Кліланд, Т. Коно, Ж. Ж. Ламбен, Д. Хан, В. Чандлер, М. Портер, К.Ендрюс, В.С. Найдьонов, М.М. Мартиненко Є.А. Більтюков, А.Д.Діброва, В.Д.Маркова, С.В. Оборська, О.О.Терещенко, З.Є. Шершньова та ін.

На сучасному етапі реформування української економіки для підвищення результативності антикризової діяльності основну увагу слід приділяти удосконаленню стратегічного управління як системі заходів ефективного розвитку промислових підприємств. Однією з підсистем таких заходів є вихід підприємства з кризи з подальшим сталим розвитком у довгостроковій перспективі. Таким чином, реальний сектор української мікроекономіки потребує розробки теорії та методології для впровадження стратегічного управління в практику діяльності підприємств, що опинилися в умовах кризи.

Необхідність формування ефективної системи стратегічного управління та розробки науково обґрунтованих стратегій антикризового розвитку промислових підприємств й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з науковими дослідженнями Київського національного університету технологій та дизайну МОН України, зокрема з темами: "Розробка механізмів стратегічного розвитку підприємств легкої промисловості, системних технологічних комплексів автоматизованої підготовки виробництва та виготовлення конкурентоспроможної продукції з використанням методів дизайну, менеджменту та маркетингу в умовах ринкової економіки" (№ ДР 0102U001413, 2002-2004 рр.) - (особистий внесок автора полягає в обгрунтуванні управлінських рішень в системі стратегічного управління для забезпечення ефективного функціонування підприємства) та "Проблеми розвитку промислових підприємств на інноваційних засадах" (№ ДР 0105U007596, 2005р.) - (особистий внесок автора полягає в обгрунтуванні інноваційних підходів в системі антикризового управління).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад формування стратегії виходу підприємства з кризи в системі стратегічного управління.

Для досягнення зазначеної мети в дослідженні були поставлені та вирішені такі завдання:

- розкрити організаційно-економічну сутність стратегічного управління підприємства в сучасних умовах господарювання;

- визначити роль та місце стратегії підприємства в системі стратегічного управління;

- виявити передумови та чинники виникнення кризових явищ на різних етапах життєвого циклу підприємства;

- узагальнити розвиток системи стратегічного управління на промислових підприємствах України;

- дослідити тенденції впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність підприємств легкої промисловості;

- розробити механізм формування стратегій підприємства в системі стратегічного управління;

- обгрунтувати методологічний підхід до розробки стратегії виходу підприємства з кризи в системі стратегічного управління;

- обгрунтувати алгоритм розробки та реалізації стратегії виходу підприємства з кризи;

- встановити доцільність реалізації розробленої стратегії виходу з кризи на підприємствах легкої промисловості на основі проведених експериментальних розрахунків.

Об'єктом дослідження є система стратегічного управління підприємствами легкої промисловості, що функціонують в умовах кризи.

Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні положення та практичні рекомендації щодо механізму формування стратегії виходу підприємства з кризи в системі стратегічного управління.

Методи дослідження. Теоретичною основою положень дисертаційної роботи є методологія та загальнонаукові принципи проведення комплексних досліджень. Правове поле дисертаційного дослідження становили законодавчі та нормативні документи з питань управління, планування та аналізу діяльності промислових підприємств. При виконанні роботи враховані результати наукових праць провідних вітчизняних і зарубіжних вчених.

Інформаційною базою дослідження є дані Державного комітету статистики України, Міністерства економіки України, Міністерства промислової політики України, матеріали первинної звітності підприємств легкої промисловості.

У дисертації використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження процесів і явищ у їх взаємозв'язку й розвитку, а саме: монографічний – при вивченні літературних джерел та дослідженні розвитку поставлених проблем; трендовий – для виявлення особливостей становлення системи стратегічного управління на промислових підприємствах; динамічні, системні, групування – для виявлення взаємозв’язку показників, що характеризують сучасний стан системи стратегічного управління на промислових підприємствах; математично-статистичні, аналізу бухгалтерської звітності – при дослідженні внутрішнього середовища підприємства; розрахунково-конструктивний, графічний – при порівнянні показників; діагностики – для визначення необхідності та можливості розробки й реалізації стратегії виходу з кризи; експериментальний метод - при апробації розробленої стратегії на підприємствах легкої промисловості.

Обробка даних здійснювалась з використанням засобів комп’ютерної техніки.

Наукова новизна одержаних результатів. Основним науковим результатом проведеного дослідження є узагальнення та розвиток теоретико-методологічних засад формування стратегії виходу підприємства з кризи в системі стратегічного управління. Методологічні положення та рекомендації, що визначають наукову новизну дослідження полягають у такому:

вперше:

- до системи стратегічного управління введено стратегію виходу з кризи (базову оборонну стратегію), застосування якої сприяє стабілізації діяльності підприємства з подальшим переходом до стратегії зростання;

- розкрито сутність стратегії виходу з кризи, яка є реакцією на глибоку кризу економічної діяльності підприємства, нестабільність та інфляцію, дає можливість підприємству адаптуватися до нових умов господарювання і виступає засобом збереження та забезпечення ефективності його діяльності з подальшим розвитком в довгостроковій перспективі;

- обґрунтовано методологічний підхід до механізму формування стратегій, який базується на встановленні зв’язку між базовою стратегією підприємства та іншими елементами ієрархії системи стратегічного управління (конкурентними, функціональними та операційними стратегіями), що дає можливість ґрунтовніше приймати рішення в процесі управління промисловими підприємствами;

- запропоновано алгоритм розробки та реалізації стратегії виходу з кризи, використання якого дає змогу скоротити процес виведення підприємства зі стану кризи з подальшим розвитком в довгостроковій перспективі;

удосконалено:

- методичний підхід до вибору базової стратегії, сутність якого полягає в обґрунтуванні критеріїв, які відображають взаємообумовленість ресурсів та попиту, використання якого спрощує процес прийняття управлінських рішень щодо розвитку підприємства в довгостроковій перспективі;

- методологічний підхід до стратегічного управління як системи, що має всі її ознаки – вхід, цілі, функцію, структуру, вихід і зворотні зв’язки. Система стратегічного управління представлена як складова організаційної системи управління підприємством;

дістали подальший розвиток:

- класифікація чинників, що зумовлюють виникнення кризи на різних етапах життєвого циклу підприємства. Рекомендована класифікація є найбільш повною й детальною серед всіх існуючих та дає можливість приймати своєчасні управлінські рішення щодо нейтралізації впливу кризових ситуацій на діяльність підприємств, зокрема підприємств легкої промисловості;

- дослідження проблем, які обмежують застосування системи стратегічного управління на вітчизняних підприємствах. Основними з них є відсутність методологічних і практичних рекомендацій щодо розробки та реалізації стратегії підприємства;

- узагальнення переваг та ризиків, пов’язаних із застосуванням конкурентних стратегій в кризових умовах функціонування, які ґрунтуються на можливостях та ресурсних обмеженнях підприємства і створюють умови для оперативного прийняття управлінських рішень на етапі виведення підприємства з кризового стану;

- логічна схема досягнення узгодженості між усіма стратегіями в системі стратегічного управління: для кожної конкурентної стратегії на етапі виходу з кризи запропоновано відповідні функціональні стратегії.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що запропонований методологічний підхід до розробки та реалізації стратегії виходу підприємства з кризи доведений до рівня практичних рекомендацій, використаний на окремих підприємствах легкої промисловості та може застосовуватися на інших підприємствах галузі для вчасного здійснення заходів з усунення симптомів кризи. Наукові результати дисертаційного дослідження були застосовані на ряді підприємств України, що підтверджується відповідними довідками, зокрема на ВАТ "Зорянка" (довідка № 24 від 30.01.06) та на ВАТ "Чернігівська швейна фабрика "Елегант" (довідка № 699 від 11.04.06).

Теоретичні та практичні рекомендації, викладені в дисертаційній роботі, використані при розробці методичного забезпечення реалізації Галузевої програми розвитку легкої промисловості на період 2005—2011 р/р. (довідка № 12/4-3-137 від 17.04.06). Результати досліджень теоретичного і прикладного характеру активно використовуються в навчальному процесі інженерно-економічного факультету Київського національного університету технологій та дизайну у дисциплінах "Основи антикризового управління","Стратегія підприємства", "Економіка підприємства", "Стратегічний менеджмент" (довідка № 04-71/931 від 24.04.06).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблеми стратегічного антикризового управління на промислових підприємствах. Наукові положення, розробки та пропозиції, що містяться в роботі, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження доповідалися і обговорювалися на науковій конференції молодих вчених та студентів (м. Київ, ДАЛПУ, 1998 р.), науковій конференції молодих вчених та студентів (м. Київ, 1999 р.), ІІ Всеукраїнській науковій конференції молодих учених та студентів "Наукові розробки молоді на сучасному етапі" (м.Київ, 2003 р.), ІІІ Всеукраїнській науковій конференції молодих учених та студентів “Наукові розробки молоді на сучасному етапі” (м. Київ, 2004 р.).

Публікації. За результатами проведених досліджень опубліковано 15 праць (з них 12 одноосібних), в тому числі 7 статей у наукових фахових виданнях. Авторські розробки викладено у колективній монографії та підручнику. Загальний обсяг матеріалу, що належить автору, становить 12,9 друк. арк., у тому числі у наукових фахових виданнях 5,2 друк. арк.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (148 найменування) та додатків. Основна частина роботи викладена на 187 сторінках комп'ютерного тексту, містить 45 таблиць, 22 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання, предмет і об’єкт, розкрито наукову новизну і практичну значимість отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи стратегічного управління підприємством в умовах кризи” розглянуто організаційно-економічну сутність стратегічного управління та інструменти реалізації цілей підприємства в довгостроковому періоді, досліджено передумови та чинники виникнення кризи на промислових підприємствах.

Доведено, що в умовах нестабільної ринкової економіки використання класичних моделей стратегічного управління не завжди можливе. Це зумовлене тим, що нестабільність й обмеженість ресурсів, відсутність необхідного стратегічного мислення, вплив зовнішнього середовища і конкуренція спонукають керівників підприємства до пошуку методів управління, які сприятимуть стабілізації діяльності та подальшому розвитку підприємств.

Світовою наукою і практикою накопичено великий досвід у стратегічному і тактичному плануванні розвитку підприємств. Порівняння американських та європейських концепцій стратегічного управління засвідчило, що положення останніх більш відповідають специфіці управління та планування на українських підприємствах. Основним недоліком усіх підходів до стратегічного управління є недостатність визначення логічних зв’язків між базовою, конкурентною та функціональною стратегіями підприємства.

Зазвичай стратегічне управління розглядають як процес, що складається з вибору сфери та характеру дій для досягнення довгострокових цілей організації під впливом внутрішнього та зовнішнього середовища. Такий погляд є справедливим, але обмеженим, оскільки стратегічне управління не може здійснюватися ізольовано від того, що відбувається на підприємстві: кризових ситуацій, конфліктів або, навпаки, інноваційних проривів в сферу знань і діяльності. Тому в роботі пропонується представити стратегічне управління як систему упорядкованої сукупності елементів, між якими існують певні взаємозв’язки та яка має всі ознаки, необхідні для створення та функціонування системи, а саме – вхід, цілі, структуру, функцію, вихід.

Поняття економічної сутності системи стратегічного управління є предметом наукової полеміки у вітчизняній і зарубіжній теорії. Проведені дослідження дали змогу дійти висновку, що система стратегічного управління – це комплексна система, яка заснована на визначенні та реалізації цілей підприємства в довгостроковій перспективі за допомогою певних інструментів та з урахуванням впливу зовнішнього та внутрішнього середовища. Інструментом реалізації цілей в системі стратегічного управління виступають стратегії всіх рівнів ієрархії.

Будь-яка система може вивчатися з двох позицій - ззовні та зсередини. Вивчення системи ззовні передбачає розгляд її взаємодії із зовнішнім середовищем або розгляд функції системи, а зсередини - вивчення побудови системи, тобто її структури. В роботі всі вищенаведені ознаки класичного системного підходу адаптуються до стратегічного управління.

Система стратегічного управління має такі входи: зовнішню інформацію, яка може бути отримана від зовнішнього середовища, а також наявність ресурсів, що необхідні для функціонування системи (людські, технічні та фінансові), дані про які отримуються за допомогою даних аналізу внутрішнього середовища. Виходами системи є звітна інформація про результати досягнення цілі. Функцією системи стратегічного управління є процес розробки стратегії, спрямований на досягнення поставленої цілі. Функціонування системи проявляється в її переході з одного стану в іншій або збереженні певного стану впродовж певного періоду. Система стратегічного управління є складовою організаційної системи управління, з якою має певні взаємозв’язки ( рис. 1).

Рис.1. Стратегічне управління як складова організаційної системи

В роботі обгрунтовані наступні етапи формування системи стратегічного управління: стратегічний аналіз; визначення „місії” підприємства; вибір базової та конкурентної стратегії; розробка та реалізація функціональних стратегій; стратегічний контроль в системі стратегічного управління. Наведений підхід, на відміну від існуючих, передбачає застосування зворотного зв’язку між етапом стратегічного аналізу та етапом визначення місії.

Доведено, що інструментом реалізації цілей є стратегії всіх рівнів ієрархії, які для досягнення підприємством успіху в довгостроковій перспективі повинні бути узгоджені та тісно взаємодіяти одна з одною.

У дисертаційній роботі уточнено сутність поняття „криза підприємства”, під яким розуміють процес, який розвивається від незначних проявів до катастрофічного погіршення стану підприємства та його краху і являє собою переломний момент у послідовності виробничих, комерційних, фінансових та інших

Криза є процесом з характерними, притаманними тільки йому особливостями перебігу у просторі й часі на різних етапах життєвого циклу підприємства. Вона може бути або повністю керованою, або утримуватися у певних межах, які формуються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів на різних етапах життєвого циклу підприємства. Зовнішні фактори формуються під впливом макросередовища та можуть як збільшувати, так і зменшувати потенційні можливості підприємства.

В роботі дістала подальшого розвитку класифікація факторів виникнення кризи, яка є найбільш повною й детальною серед усіх існуючих і дає можливість приймати своєчасні управлінські рішення щодо нейтралізації впливу кризових ситуацій на діяльність промислових підприємств. Запропонована класифікація доповнена факторами, що не були раніше враховані в існуючих класифікаціях, зокрема специфічними для підприємств легкої промисловості.

У другому розділі „Становлення системи стратегічного управління на підприємствах легкої промисловості України” досліджено використання системи стратегічного управління на вітчизняних підприємствах, визначено тенденції впливу зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність підприємств легкої промисловості.

У вітчизняній практиці застосування стратегічного підходу до управління підприємством залишається обмеженим. Головними причинами такого становища є: недостатня дослідженість методологічних проблем у сфері стратегічного управління; відсутність налагоджених та перевірених інструментів розробки і реалізації стратегії; неспроможність ув’язати стратегічний рівень управління підприємством з операційним, тобто довести стратегію до певного виконавця; помилкове очікування керівниками підприємства миттєвого результату.

Процес реформування системи управління вітчизняними підприємствами складається з освоєння накопиченого зарубіжного досвіду класичного менеджменту, в тому числі стратегічного управління і планування. Стратегічне управління на підприємствах України на сьогоднішній день знаходиться у стадії зародження. Не зважаючи на надання підприємствам повної господарської самостійності, у них відсутнє прагнення до стратегічного бачення своєї діяльності. Орієнтація деяких підприємств виключно на виживання забезпечує успіх лише в короткостроковому періоді і має антиеволюційний характер.

У роботі доведено, що в сучасних умовах практика стратегічної діяльності вітчизняних підприємств зводиться в основному до вирішення поточних проблем, зокрема розв’язання проблем на операційному рівні, не орієнтуючись на стратегічні завдання. При цьому, основна функція стратегічного управління – забезпечення чинників довгострокового успіху – залишається за межами практичної діяльності підприємства.

На прийняття та реалізацію стратегічних рішень постійно впливають фактори зовнішнього середовища, хоча слід зазначити, що саме їх вплив спонукає підприємства до цілеспрямованої економічної діяльності. Цього не вдалося досягти більшості вітчизняних підприємств легкої промисловості. Крім того, застарілість технологій, знос виробничих фондів, недосконалість управлінських рішень та інші причини призвели до того, що значна частина підприємств виявилася не готовою до пошуку власного сегменту на відповідному товарному ринку та втратила прибутковість й конкурентоспроможність. За даними Державного комітету статистики України, у 2004р. 34,8% українських підприємств залишалося в зоні збитків. Такий стан є характерним для більшості промислових підприємств.

Після різкого спаду промислового виробництва, починаючи з 1998 р. у легкій промисловості позначилися стабільні зміни - за останні п’ять років обсяги виробництва продукції зросли на 828,24 млн грн і досягли у 2004 р. 2837,84 млн грн при щорічних темпах зростання у 1999 р – 131,8%; 2000 р – 118,87%; 2001 р – 110,2 та у 2004р. - 113,6 %. Зростання обсягу виробництва відбулося внаслідок того, що підприємства швейної галузі на 80-95% працюють за контрактами з провідними фірмами Німеччини, Франції, США та інших країн на умовах переробки давальницької сировини. При цьому асортимент швейних підприємств майже повністю сформований за рахунок замовлень іноземних фірм.

Робота на умовах давальницької сировини дала змогу багатьом підприємствам легкої промисловості „вижити” та функціонувати в умовах нестабільної економіки, оскільки сприяла вирішенню проблеми забезпечення сировиною, матеріалами, комплектуючими і ринками збуту, дала можливість зберегти робочі місця і забезпечити працівників реальною заробітною платою

Але в теперішній час ця схема себе вичерпала. Більшість підприємств легкої промисловості не наважуються відійти від усталених схем у зв’язку з основною проблемою – проблемою збуту продукції.

В Україні склалася надзвичайно гостра ситуація через завезення імпортних товарів легкої промисловості, обсяги яких у 3-5 разів перевищують обсяги імпорту цих товарів у минулі роки. Розрахунки свідчать, що в результаті нерівних конкурентних умов частка товарів вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку по основних групах товарів становить від 4,0 до 45% ( табл. 1). При цьому виробничі потужності підприємств легкої промисловості задіяні в середньому на 15-60%

Таблиця 1

Структура ринку товарів легкої промисловості в Україні у 2004 р., % |

Трико-тажні вироби | Панчішно-шкарпеткові вироби | Пальта, плащі, куртки | Костюми, брюки, сукні | Сорочки чоловічі | Блузи | Взуття

ВСЬОГО

У тому числі: | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0

Вітчизняні товари на внутрішній ринок | 4,20 | 11,10 | 24,60 | 8,40 | 15,30 | 45,20 | 10,30

Вітчизняні товари на експорт | 11,60 | 3,30 | 26,20 | 35,90 | 6,30 | 19,40 | 8,60

Імпорт | 65,60 | 79,40 | 22,60 | 15,70 | 41,60 | 11,80 | 75,10

Імпорт –

„секонд-хенд” | 18,60 | 6,20 | 26,60 | 40,0 | 36,80 | 23,60 | 6,00

Отже, головною проблемою вітчизняних підприємств легкої промисловості є незадовільний стан державного регулювання внутрішнього ринку, який заполонила величезна кількість товарів, ввезених із вкрай заниженою митною вартістю, практично без сплати мита або взагалі контрабандно з країн з дешевою робочою силою, а також бувших у використанні („секонд-хенд”).

На підставі аналізу внутрішнього середовища швейного підприємства ВАТ „Зорянка” було визначено головну причину його збиткової діяльності - робота на умовах давальницької сировини. Підвищити ефективність функціонування підприємства можна за рахунок розробки ефективної стратегії розвитку, яка передбачає поступове виведення продукції фабрики на внутрішній ринок, створення та активізацію роботи маркетингової служби та вдосконалення системи управління.

У третьому розділі „Методичні основи формування стратегії виходу підприємства з кризи в системі стратегічного управління” обгрунтовано стратегію виходу підприємства з кризи та запропоновано механізм її формування з проведенням експериментальних розрахунків щодо доцільності застосування запропонованої стратегії на підприємствах легкої промисловості.

У роботі доведено, що з поняттям „вихід з кризи” тісно пов’язані такі поняття, як гнучкість, адаптованість та готовність до змін і перетворень, які диктуються зовнішніми та внутрішніми обставинами функціонування суб’єкта господарювання. Стратегію виходу з кризи пропонується порівняти з перехідною економікою, оскільки мають місце такі спільні закономірності їх розвитку: зародження елементів нової системи у старій; існування й водночас руйнація старого та заміщення його новим; тривалість, поступовість і поетапність перетворень; вплив зовнішнього середовища, що ініціює перетворення. Основною ознакою рівняння є те, що перехідна економіка є явищем тимчасовим з подальшим переходом до ринкової економіки. У зв’язку з вищевикладеним пропонується надати стратегії виходу з кризи такі риси перехідної економіки, як нестійкість, невизначеність, висока ризикованість, альтернативність та особливий характер суперечностей. Вихід з кризи, як і перехідні відносини, не може бути кінцевою метою розвитку, оскільки є тільки засобом досягнення основної цілі функціонування підприємства – зростання в довгостроковій перспективі.

Досить часто, намагаючись забезпечити вихід з кризи, керівники підприємств приймають рішення інтуїтивно, без достатнього обгрунтування. При цьому можуть мати місце безсистемні, а іноді й помилкові зміни в стратегії підприємства, які не сприяють поліпшенню ситуації та призводять до поглиблення кризових процесів. Саме тому запропоновано новий методологічний підхід до формування механізму стратегії на етапі виходу з кризи, що являє собою логічну взаємоузгоджену систему стратегій всіх рівнів ієрархії, методологічне забезпечення та практичний інструментарій її реалізації, які взаємопов’язані між собою( рис.2).

Стратегія виходу з кризи є стратегією, яка має зайняти своє місце в складі базових стратегій функціонування підприємства. Відмінність їх полягає у наявності двох засад для виділення проблемних ситуацій, в які потрапляє підприємство в той або інший період часу, – наявність ресурсів та відповідність попиту. В роботі визначено три групи наявності ресурсів: відсутність, їх обмеженість та достатність.

Другим критерієм для класифікації стратегій є характеристика відповідності попиту на продукцію, що випускається, а саме: висока, середня та слабка.

Комбінація трьох варіантів відповідності попиту з трьома варіантами забезпеченості ресурсами дає дев’ять варіантів формування базової стратегії (табл.2).

Таблиця 2

Критерії вибору базової стратегії

Наявність

ресурсів | Відповідність попиту

Слабка | Середня | Висока

Достатня | Стратегія проникнення на ринок | Стратегія повільного зростання | Стратегія прискореного зростання

Обмежена | Стратегія розвороту | Стратегія виходу з кризи | Стратегія стабілізації

Відсутня | Ліквідаційна стратегія | Стратегія скорочення | Стратегія "жнив"

У роботі запропоновано такі критерії вибору певної базової стратегії.

У разі достатності ресурсів, а саме перевищення фактичних ресурсів над нормативними, рівень наявних ресурсів ( Ір) можна визначити за формулою

Ір = > 1. (1)

де Рф – розмір фактичних ресурсів підприємства, тис. грн.

Рн – розмір ресурсів, необхідних підприємству для функціонування (нормативне значення), тис. грн.

Недостатній рівень характеризується розміром фактичних ресурсів, який за умови рівноваги фактичних і нормативних ресурсів дорівнює або незначено менше за нормативне значення. Умова рівності свідчить про те, що підприємство не створює запаси ресурсів, тобто не має запасу міцності. У цьому разі рівень наявних ресурсів дорівнює 1

Ір = 1. (2)

Ресурси вважаються обмеженими, якщо їх недостатньо для подальшого функціонування підприємства. За таких умов

Ір<1. (3) Для визначення рівня відповідності попиту рекомендується користуватися

залежністю між пропозицією та продажем, що в кількісному визначенні характеризується показниками виробленої та реалізованої продукції. Тобто, якщо підприємство має високу відповідність попиту на продукцію, то її реалізація буде випереджати обсяг виготовленої за рахунок реалізації накопичених залишків готової продукції. У разі середнього попиту обсяг виготовленої на підприємстві продукції є достатнім для реалізації і необхідно створювати та реалізовувати залишки готової продукції немає. У разі слабкої відповідності попиту динаміка випуску продукції випереджає обсяг реалізації і виникає необхідність поступового згортання діяльності підприємства. Кількісні показники, необхідні для розрахунку рівня відповідності попиту ( Іп) на продукцію, визначається таким чином.

Для високої відповідності попиту

Іп = > 1. (4)

де ВП – обсяг виробленої продукції, тис. грн.

РП – обсяг реалізованої продукції, тис. грн.

Для середньої відповідності попиту

Іп = 1. (5)

Для слабкої відповідності попиту

Іп < 1. (6)

За допомогою запропонованого методичного підходу до вибору стратегії можна обгрунтувати доцільність обрання певної базової стратегії на підприємстві, що дає можливість підвищити показники його діяльності, подолати кризу та забезпечити розвиток в довгостроковій перспективі.

Для забезпечення ефективної діяльності підприємства та досягнення конкурентних переваг необхідно обрати певну конкурентну стратегію, врахувати всі умови його функціонування. В роботі обгрунтовано основні переваги та ризики, пов’язані з вибором тієї чи іншої конкурентної стратегії в умовах кризового стану. Вибір базується на можливостях та ресурсних обмеженнях підприємства.

Умова досягнення успіху стратегії може бути виконана тільки за тісної узгодженості та взаємодії стратегій всіх рівнів ієрархії в системі стратегічного управління. В роботі запропоновано взаємозв’язок конкурентних та функціональних стратегій на етапі виходу з кризи, сутність якого полягає в тому, що кожний вищий рівень ієрархії створює стратегічне середовище для наступного рівня, тобто на стратегічний план нижнього рівня накладаються обмеження стратегій більш високих рівнів ієрархії. Кожна конкурентна стратегія в рамках стратегії виходу з кризи може бути реалізована на основі розробки відповідних функціональних стратегій.

Процес прийняття управлінських рішень на етапі виведення підприємства з кризового стану може бути спрощений, якщо застосовувати розроблений в роботі алгоритм стратегії виходу з кризи в системі стратегічного управління (рис.3).

Запропонований алгоритм розробки та реалізації стратегії на етапі виходу з кризи апробований на швейному підприємстві ВАТ „Зорянка”. В результаті здійснення експериментальних розрахунків визначено, що поступова відмова від давальницької сировини та вихід на внутрішній ринок з диференційованим продуктом, виготовленим з вітчизняної сировини, зокрема льону, дасть підприємству за досить короткий термін (3 роки) подолати кризу та розвиватися ефективно.

Вихід на внутрішній ринок з продукцією, що виготовляється на ВАТ „Зорянка” можливий за умов наявності вітчизняної сировини високого рівня якості. Саме тому планується розробляти стратегію виходу з кризи на вітчизняних підприємствах відповідно до Галузевої програми розвитку легкої промисловості на період 2005-2011 рр., яка передбачає створення сприятливих умов для відродження та розвитку лляної промисловості, забезпечення значного зростання обсягів виробництва

Рис.3. Алгоритм розробки та реалізації стратегії виходу підприємства з кризи

й реалізації готової конкурентоспроможної продукції з льону відповідно до вимог ринку та забезпечення стабільної роботи підприємств легкої промисловості.

Використання та реалізація запропонованої стратегії виходу з кризи на підприємстві дасть змогу: забезпечити ефективний розподіл і використання всіх ресурсів, завантажити виробничі потужності, ефективно використовувати кадровий

та інноваційний потенціал, поліпшити фінансові результати діяльності підприємства, що підтверджується відповідними розрахунками.

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота присвячена важливій проблемі — розробці теоретико-методологічних засад механізму формування стратегій підприємства в системі стратегічного управління, зокрема на етапі виходу з кризи. Виконане дослідження дає можливість зробити такі висновки.

1. Особливості розвитку вітчизняної легкої промисловості зумовили необхідність термінового впровадження заходів з її оздоровлення. Результативність діяльності вітчизняних підприємств залежить від рівня та якості управлінських рішень, що відповідають сучасним умовах господарювання. У роботі доведено, що ефективним інструментом адаптації підприємств до нестабільного зовнішнього середовища є застосування в практиці управління підприємствами засад стратегічного управління.

2. Встановлено, що провідною ідеєю, яка відображає організаційно-економічну сутність системи стратегічного управління, є визначення способів адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища. Виходячи з цього, систему стратегічного управління представлено як комплексну, яка передбачає визначення та реалізацію цілей підприємства в довгостроковій перспективі за допомогою певних інструментів. В роботі доведено, що основними етапами формування системи стратегічного управління мають бути: стратегічний аналіз; визначення "місії" підприємства; формування базової стратегії; вибір конкурентної стратегії; розробка функціональних стратегій; реалізація стратегій; стратегічний контроль в системі стратегічного управління. Такий підхід, на відміну від існуючих, передбачає застосування зворотного зв’язку між етапом стратегічного аналізу та етапом визначення місії.

3. З’ясовано, що стратегічна ціль будь-якого підприємства полягає у зміцненні конкурентних позицій на ринку. Вона передбачає збільшення таких показників, як прибуток, віддача від інвестицій, чистий дохід, дивіденди тощо. Але, визначаючи ціль слід мати на увазі не тільки досягнення значних фінансових показників, а й довгостроковий розвиток підприємства. Таким чином, ціль — це результати, а стратегія означає можливості їх досягнення. Ієрархія організаційної побудови підприємства визначає як ієрархію цілей, так і ієрархію стратегій як засіб досягнення цих цілей. Цей принцип базується на твердженні, що стратегія будь-якого рівня (крім першого) повинна розроблятися на основі стратегій першого верхнього рівня, забезпечуючи підтримку загальної стратегічної лінії досягнення успіху, при цьому всі стратегії можуть узгоджуватися та тісно взаємодіяти одна з одною.

4. За результатами проведених досліджень визначено, що криза підприємства в загальному значенні являє собою переломний момент у виробничій, комерційній, фінансовій та іншій діяльності підприємства, який є наслідком негативного впливу динамічного процесу, що розвивається від незначних проявів до катастрофічного погіршення стану підприємства та його краху під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Зовнішні фактори формуються макросередовищем, яке оточує підприємство та можуть як збільшувати, так і зменшувати його потенційні можливості. Класифікація факторів виникнення кризи, запропонована в роботі, є найбільш повною й детальною серед усіх існуючих, оскільки доповнена факторами, що не були враховані раніше, зокрема специфічними для підприємств легкої промисловості.

5. Встановлено, що використання стратегічного управління на вітчизняних підприємствах перебуває на стадії зародження. Головними причинами такого становища є: недостатня дослідженість методологічних проблем стратегічного планування та управління; відсутність налагоджених і перевірених інструментів розробки та реалізації стратегії; неспроможність ув’язки стратегічного рівня управління підприємством з операційним, тобто доведення стратегії до певного виконавця. Зроблено висновок щодо необхідності розробки теоретико-методологічних та практичних рекомендацій для використання системи стратегічного управління на вітчизняних підприємствах.

6. Доведено, що підприємство знаходиться у постійному взаємозв’язку із зовнішнім середовищем, вивчення якого є досить важливим процесом, оскільки будь-яка помилка може стати причиною неправильно розробленої стратегії. Це зменшить шанси підприємства на ефективний розвиток.

7. Ефективне управління процесом виходу з кризи підприємств передбачає переведення його в стан стабілізації. В роботі доведено, що з поняттям „вихід з кризи” тісно пов’язані такі поняття, як гнучкість, адаптованість та готовність до змін і перетворень, які диктуються зовнішніми та внутрішніми обставинами функціонування суб’єкта господарювання. З’ясовано, що в системі ієрархії стратегій стратегія виходу з кризи є базовою та оборонною, реакцією на глибоку кризу економічної діяльності підприємства, нестабільність та інфляцію, дає можливість підприємству адаптуватися до нових умов господарювання, є засобом збереження та забезпечення ефективної діяльності підприємств в умовах кризи.

8. З метою усунення безсистемного підходу до прийняття рішення щодо застосування на підприємстві певної стратегії запропоновано новий методологічний підхід до механізму формування стратегій. Він являє собою логічну взаємоузгоджену систему стратегій всіх рівнів ієрархії, методологічного забезпечення та практичного інструментарію її реалізації, що взаємопов’язані між собою.

9. З метою практичної реалізації стратегії виходу з кризи на промисловому підприємстві визначено критерії вибору базової стратегії - наявність ресурсів та відповідність попиту, використання яких спрощує процес прийняття управлінських рішень.

10. Проведено апробацію стратегії виходу з кризи на швейному підприємстві ВАТ „Зорянка” та Чернігівській швейній фабриці „Елегант” Експериментальними розрахунками підтверджено, що застосування запропонованої стратегії, сутність якої полягає у поступовій відмові від виготовлення продукції з давальницької сировини та виході на внутрішній ринок з достатньо дорогою, якісною продукцією, виготовленою з вітчизняної сировини, дає змогу: забезпечити ефективний розподіл і використання всіх ресурсів, завантажити виробничі потужності, використовувати кадровий та інноваційний потенціал та поліпшити фінансові результати діяльності підприємства. Реалізацію стратегії виходу з кризи рекомендується проводити відповідно до Галузевої програми розвитку легкої промисловості на період 2005-2011 рр.

Використання запропонованих у дисертаційному дослідженні рекомендацій щодо застосування механізму формування стратегії виходу з кризи на вітчизняних підприємствах легкої промисловості дає змогу підвищити їх конкурентоспроможність, відновити науково-технічний, виробничий та ресурсний потенціал з подальшим розвитком у довгостроковій перспективі.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

у наукових фахових виданнях, монографіях:

1. Гавриленко Т.В. Інновації в антикризовому управлінні // Шляхи активізації інноваційної діяльності підприємств: Монографія // Під. ред. проф. О.І.Волкова, проф. М.П.Денисенка. - К.: КНУТД, 2005. - С.226-250.

2. Гавриленко Т.В. Систематизація факторів виникнення кризових ситуацій // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки.-Ч.2.-Том 1 (46).- Хмельницький. - 2002.-№4. - С.171-174.

3. Гавриленко Т.В. Систематизація заходів антикризової системи керування // Збірник наукових праць. Київський національний університет технологій та дизайну.-Том 1.- Київ, 2003. - С.83-86.

4. Гавриленко Т.В., Свіщов М.В. Реструктуризація підприємства як засіб антикризового управління // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. - Ч.2. - Том 2 (55). - Хмельницький. - 2003. - №5. - С.258-260. (Особистий внесок: формування практичних рекомендацій подолання кризового стану).

5. Гавриленко Т.В. Механізм фінансової стабілізації як елемент антикризового управління // Труды Одесского политехнического университета. - Спецвыпуск. - Том 3.- Одесса, 2004. - С.42-46.

6. Гавриленко Т.В. Стратегічне управління підприємством в кризових умовах господарювання // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. - К: КНУТД, 2005. - № 4. - С.93-95.

7. Гавриленко Т.В. Механізм розробки та реалізації стратегії в системі стратегічного управління // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. - К: КНУТД, 2006. - № 2. - С.155-159.

в інших виданнях:

8. Гавриленко Т.В. Планування собівартості, прибутку та рентабельності виробництва // Внутрішньовиробниче планування на промислових підприємствах //Навчальний посібник. За ред. М.В.Свіщова. - К.: Аристей, 2005. - С.261-303.

9. Гавриленко Т.В. Фінансовий план підприємства // Внутрішньовиробниче планування на промислових підприємствах //Навчальний посібник. За ред. М.В.Свіщова. - К.: Аристей, 2005. - С.304-343.

10. Гавриленко Т.В., Свіщов М.В. Банкрутство підприємства та причини його виникнення //Легка промисловість. Збірник наукових праць молодих вчених та студентів. - Ч.4. - К.: КНУТД, 1998. - С.20. (Особистий внесок: класифікація причин банкрутства підприємства).

11. Гавриленко Т.В. Оцінка рівня кризового стану підприємства // Тези доповідей наукової конференції молодих вчених та студентів.-К.: ДАЛПУ, 1999.-С.124-126.

12. Гавриленко Т.В. Методики визначення ймовірності банкрутства підприємства // Щоквартальний науково-виробничий журнал „Легка промисловість” КНУТД, 3(187) липень-вересень 2001. – С.56., 4(188) жовтень-грудень 2001. – С.53.

13. Гавриленко Т.В. Особливості експрес-діагностики банкрутства підприємства //Тези доповідей II Всеукраїнської наукової конференції молодих вчених та студентів.- К.: КНУТД.– 2003. - С.142-143.

14. Гавриленко Т.В. Оперативне управління активами як інструмент антикризового менеджменту //Межвузовский журнал. Проблемы лёгкой и текстильной промышленности Украины. – Херсон, 2004. - №1 (8). - С.-24-27.

15. Гавриленко Т.В. Підходи до оцінки ефективності санаційних заходів //Тези доповідей III Всеукраїнської наукової конференції молодих вчених та студентів.- Том 2 – К.: КНУТД, 2004.- С.141-142.

АНОТАЦІЯ

Гавриленко Т.В. Стратегічне управління підприємством в умовах кризи /на прикладі підприємств легкої промисловості/. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Київський національний університет технологій та дизайну, Київ - 2006.

У дисертації досліджується система стратегічного управління та такі її економічні складові, як стратегічний аналіз та стратегії всіх видів ієрархії. Проведено аналіз основних проблем у сфері використання