НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ХОДАНОВИЧ Олексій Леонідович

УДК 355.48(477) ”1941/1943

ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

ПОХІДНИХ ГРУП ОУН НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

20.02.22 – військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національній академії оборони України,

Міністерство оборони України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Шевчук Василь Петрович,

Національна академія оборони України,

професор кафедри інформаційно-пропагандистського забезпечення та військової журналістики.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Чернега Петро Макарович,

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова,

завідувач кафедри історії слов’ян і українознавства;

кандидат історичних наук, доцент

Деревінський Василь Федорович,

Київський національний університет будівництва і архітектури, доцент кафедри політичних наук.

Провідна установа: Національна академія Служби безпеки України, м. Київ.

Захист відбудеться 20.09. 2006 р. о _14__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою: 03049, м. Київ–49, Повітрофлотський пр-т, 28.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м. Київ–49, Повітрофлотський пр-т, 28).

Автореферат розісланий 18.08. 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук В. М. Грицюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасній Україні зусилля вітчизняних науковців зосереджені на відтворенні історії Організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА). У цьому контексті актуальним завданням є об’єктивне висвітлення діяльності українських націоналістів на окупованій нацистами території України в роки Другої світової війни. В реалізації планів ОУН важливу роль відіграли її похідні групи – мобільні загони, створені для розгортання військово-політичної діяльності ОУН на окупованій території України.

Висвітлення діяльності похідних груп ОУН на території України в роки Другої світової війни дає можливість встановити зв’язок між військово-політичною діяльністю ОУН та створенням підґрунтя для формування і розгортання збройної боротьби УПА проти німецьких окупантів. Дослідження військового аспекту діяльності похідних груп ОУН дозволяє розкрити складові бойової роботи створених похідними групами осередків, особливості розгортання ОУН збройного опору німецьким окупантам, що стали надалі основою тактики бойових дій УПА.

Незважаючи на значну кількість наукових праць з історії ОУН періоду Другої світової війни, діяльність похідних груп по створенню націоналістичного підпілля та їх бойова робота залишаються недостатньо висвітленими. Потребує з’ясування роль створеного похідними групами підпілля в переході ОУН на антинімецькі позиції.

Науковий інтерес становить практика використання підпільно-партизанських методів ведення збройного опору формуваннями ОУН. У нових реаліях розвитку сучасних Збройних Сил України військово-політична діяльність похідних груп представляє інтерес як фактор проведення психологічних операцій, розгорнутих ОУН на окупованій українській території.

Наукове завдання дослідження полягає у встановленні передумов формування похідних груп ОУН і розкритті напрямів їх військово-політичної діяльності на окупованій території України в 1941–1943 рр., визначенні складових бойової роботи, особливостей організації і тактики бойових дій збройних формувань створеного похідними групами підпілля.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідної роботи Національної академії оборони України на замовлення Головного управління з гуманітарних питань та соціального захисту Збройних Сил України на тему: “Організація інформаційно-пропагандистського забезпечення повсякденної діяльності військ (сил)” (шифр НДР “Пропаганда”). Автором розроблено розділ “Інформаційно-пропагандистське забезпечення у Другій світовій війні“.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в розкритті військово-політичної діяльності похідних груп ОУН по розгортанню збройного опору німецьким окупантам створеного ними підпілля на території України в 1941–1943 рр. Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

1. З’ясувати стан наукової розробки теми та проаналізувати джерельну базу дослідження.

2. Розкрити військово-політичну діяльність ОУН по формуванню похідних груп, її програмні рішення щодо стратегії і тактики діяльності під час війни.

3. Проаналізувати заходи похідних груп ОУН по створенню мережі осередків організації на окупованій території України та розкрити складові їх військової діяльності.

4. Визначити напрями, форми і методи діяльності осередків організації по формуванню збройних загонів, розкрити особливості розгортання збройного опору німецьким окупантам та тактики бойових дій.

5. На основі узагальнення досвіду діяльності похідних груп ОУН у роки Другої світової війни надати рекомендації щодо напрямів його використання в практиці морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил).

Обєктом дослідження є діяльність ОУН у роки Другої світової війни.

Предметом дослідження є створення та військово-політична діяльність похідних груп ОУН на окупованій території України в 1941–1943 рр.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, об'єктивності та системного підходу, загальнонаукові і спеціально-історичні методи дослідження.

Проблемно-хронологічний метод сприяв розгляду предмета дослідження у зв'язку з конкретними історичними умовами, виявленню комплексу причин, що обумовили діяльність похідних груп, дослідженню еволюції форм і методів їх військово-політичної роботи. Порівняльно-історичний метод дав можливість встановити особливості військово-політичної діяльності похідних груп ОУН порівняно з іншими періодами історії ОУН. Логічний метод сприяв дослідженню військово-політичної діяльності похідних груп ОУН як сукупності елементів тактики виконання ними свого призначення, сукупності напрямів їх організаційно-політичної та військової діяльності у їх логічній послідовності і взаємозв’язку.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з квітня 1941 року по серпень 1943 року. Визначення таких меж дослідження обумовлено діяльністю ОУН у формі похідних груп та переходом створеного ними підпілля до збройного опору німецькому окупаційному режиму на території України. Вибір нижньої межі (квітень 1941 р.) обумовлено тим, що в цей час були прийняті програмні рішення Другим великим збором ОУН(Б) та Проводом ОУН(М) про діяльність організації в умовах війни і німецької окупації України, для реалізації яких формувалися похідні групи. Верхня межа (серпень 1943 року) обрана з урахуванням того, що після Третього надзвичайного великого збору ОУН(Б) завершується об’єднання українських збройних формувань в Українську повстанську армію під керівництвом ОУН(Б).

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Української РСР станом на 1941 рік.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

Вперше розкрита військово-політична діяльність похідних груп ОУН на території України в роки Другої світової війни; з’ясовано програмні рішення ОУН, що визначили необхідність формування похідних груп, їх цілі, завдання і тактику діяльності; розкрито складові військової діяльності похідних груп ОУН і створених ними осередків; з’ясовано напрями діяльності осередків ОУН по формуванню збройних загонів та розкрито особливості тактики їх збройного опору німецьким окупантам; визначено етапи діяльності похідних груп.

Обґрунтовано роль похідних груп у створенні на окупованій території України націоналістичного підпілля і розгортанні ним збройного опору німецькій окупаційній владі; встановлено зв’язок між військово-політичною діяльністю похідних груп на окупованій Україні та розгортанням руху опору і збройної боротьби Української повстанської армії. Результати дослідження поглиблюють наукові знання про діяльність ОУН на сході і півдні окупованої України в роки Другої світової війни.

Набуло подальшого розвитку положення щодо ролі похідних груп у розгортанні національно-визвольного руху на сході і півдні окупованої території України в роки Другої світової війни.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації матеріали, теоретичні висновки та узагальнення доповнюють наукові знання про діяльність громадсько-суспільних організацій у військовій сфері в роки Другої світової війни та можуть бути використані: при підготовці узагальнюючого дослідження з історії ОУН і УПА; при підготовці воєнно-історичних праць, підручників, навчальних посібників та курсів лекцій з воєнної історії; у навчальному процесі вищих навчальних закладів Міністерства оборони України, у процесі військово-патріотичного виховання молоді, особового складу Збройних Сил України, правоохоронних органів та інших військових формувань; у системі гуманітарної підготовки особового складу Збройних Сил України.

У роботі надано рекомендації щодо напрямів використання досвіду діяльності похідних груп у практиці морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил).

Особистий внесок здобувача. Одержані результати дослідження та їх публікації у наукових виданнях виконані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження викладені у формі доповідей і виступів на науково-практичних конференціях: XIII щорічній Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства“ (Київ, 21–22 жовтня 2004 р.), Міжнародній науковій конференції “Україна і Польща в горнилі Другої світової війни” (м. Київ, 5 травня 2005 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Національні рухи опору у Східній Європі кінця 1930-х – середини 1950-х років” (м. Київ, 12–13 травня 2005 р.), Другій Міжнародній науковій конференції “Соборність України: історична спадщина і виклики часу” (м. Переяслав-Хмельницький, 19–20 травня 2005 р.); науково-практичній конференції гуманітарного факультету Національної академії оборони України “Стан та тенденції розвитку системи морально-психологічного забезпечення в умовах реалізації Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України (Київ, 2 квітня 2004 р.), Міжнародній конференції в Уманському державному педагогічному університеті ім. П. Тичини “Умансько-Ботошанська операція 1944 року. До 60-річчя Перемоги” (Умань, 23–25 вересня 2004 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 10-ти опублікованих працях: 5-х авторських статтях у наукових фахових виданнях, 2-х статтях у збірниках наукових праць та 3-х матеріалах і тезах наукових конференцій.

Структура дисертації підпорядкована меті і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (407 найменувань на 38 сторінках), 12 додатків (на 12 сторінках). Повний обсяг дисертації – 227 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені наукове завдання, мета, об’єкт та предмет дослідження, його хронологічні межі, методи дослідження, з’ясовані наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведена інформація щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукового розроблення та визначено джерельну базу дослідження. Встановлено, що військово-політична діяльність похідних груп ОУН у роки німецької окупації України не знайшла всебічного висвітлення в історичних наукових працях.

Радянська історіографія за своєю методологією не намагалась об’єктивно розкрити діяльність українських націоналістів на окупованій території України в роки Другої світової війни. Твердження про зрадницький характер діяльності українських націоналістів та створеного похідними групами ОУН підпілля було домінуючим у радянській історіографії. В руслі офіційної ідеологічної оцінки національно-визвольного руху витримані праці В. Замлинського, В. Чередниченка, В. Масловського та ін. У книзі К. Дмитрука “Безбатченки” згадується така організаційна структура ОУН, як похідні групи мельниківців та бандерівців.

Висвітленню діяльності ОУН на окупованій території України, в тому числі і похідних груп, присвячені праці представників української діаспори, зокрема, С. Мудрик-Мечника, З. Книша, П. Потічного, Т. Гунчака, А. Бедрія та ін. Досліджуючи політичні і військові аспекти діяльності ОУН, автори акцентують увагу на завданнях похідних груп, як необхідній умові розгортання діяльності в окупованій Україні.

У контексті нашого дослідження виділяється мо-но-гра-фія Л. Ша-н-ков-сь-ко-го “Похі-д-ні гру-пи ОУН…”. У ній висвітлено складові діяльності похідних груп ОУН(Б) в південній Україні. В працях П. Мірчука епізодично йдеться про діяльність похідних груп ОУН по формуванню підпілля на окупованій території України. Автор здебільшого обходить факти співробітництва ОУН(Б) з вермахтом у початковий період війни, що зменшує можливість використання наведеного матеріалу в з’ясуванні передумов формування похідних груп. С. Мечник у роботі „У вирі воєнного лихоліття” зупиняється на виникненні ідеї створення похідних груп та частково розповідає про їх організаційне оформлення. В. Косик у праці „Україна і Німеччина у Другій світовій війні” на основі широкого кола джерел розглядає процес поширення і діяльність оунівського підпілля в різних регіонах України, що дало можливість з’ясувати роль і місце в цьому процесі похідних груп. Загалом українській еміграційній історіографії притаманний суб’єктивізм, зумовлений приналежністю авторів до різних націоналістичних течій.

В умовах переосмислення української історії суттєві кроки у висвітленні історії ОУН і УПА зробили вітчизняні науковці М. Коваль, О. Лисенко, В. Кучер, П. Чернега, Ю. Шаповал, І. Ільюшин, В. Дзьобак, Г. Касьянов, П. Брицький та ін. У працях цих авторів визнається націоналістичний рух опору німецьким окупантам в роки війни. Увага дослідників зосереджена переважно на розкритті різних аспектів політичної історії ОУН, а також на створенні УПА та її збройній боротьбі. Більшість цих вчених працювала у складі робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА, яка опублікувала 29 праць за їх авторством. Продуктом спільної творчості істориків стала колективна монографія “Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси”, в якій висвітлено такі важливі теми, як стратегія і тактика українських націоналістів на початко-вому етапі Другої світової війни, причини та процес переходу ОУН(Б) на антинімецькі позиції. Однак, діяльність похідних груп ОУН не отримала достатнього висвітлення.

Ю. Киричук у роботі „Український національний рух 40–50-х років ХХ століття: ідеологія та практика” висвітлює діяльність підпілля ОУН та формування УПА і одночасно вказує на роль похідних груп в цьому процесі. Однак поза увагою залишилися заходи похідних груп по створенню підпілля на українських землях, взаємозв’язок їх військової діяльності з утворенням УПА. Монографія О. Багана „Націоналізм і націоналістичний рух. Історія та ідеї” певною мірою дозволяє прослідкувати тенденції зміни цілей та змісту діяльності ОУН напередодні і в роки війни, які обумовлювали тактику діяльності похідних груп.

А. Кентій опублікував кілька монографій з історії ОУН і УПА. В праці „Нарис історії Організації українських націоналістів (1941–1942 рр.)” розглядається діяльність похідних груп ОУН(Б) на окупованій території України, що дозволяє визначити її напрями і завдання. У монографії А. Русначенка “Народ збурений…” з використанням значного фактичного матеріалу висвітлено процес організаційного опанування осередками ОУН теренів окупованої України. Однак хронологія викладення матеріалу в роботі складає труднощі в цілісному і послідовному відслідковуванні розвитку подій в окремих регіонах України.

Видання науково-популярного характеру розширюють можливості вивчення діяльності похідних груп в окремих регіонах окупованої України. Розвиток подій у Донбасі знайшов відображення в публікаціях В. Семистяги, В. Жмури, А. Міхненка, написаних з використанням нових документів. В. Нікольский у роботі „Підпілля ОУН(Б) у Донбасі” на широкій архівній базі та аналізі свідчень керівників оунівського підпілля розглядає завдання і напрями діяльності похідних груп та створених ними осередків ОУН у Донбасі. Про складні взаємовідносини похідних груп і місцевих громадських організацій Харкова в опануванні місцевих органів влади у своїх спогадах розповідає учасник тих подій О. Семененко та сучасний дослідник А. Скоробагатов. Науковці П. Хо-бот і Д. Ку-де-ля ви-ко-ри-с-та-ли у сво-їх пуб-лі-ка-ці-ях нові, ра-ні-ше невідо-мі до-ку-ме-н-ти з місцевих архівів, до-по-в-ни-в-ши доробок Л. Ша-н-ков-сь-ко-го про ді-я-ль-ніс-ть ба-н-де-рі-в-ців у Дніп-ро-пе-т-ров-сь-кій об-ла-с-ті.

Питання, пов’язані з темою дослідження, побіжно розглядаються в дисертаціях К. Бондаренка, І. Патриляка, В. Бровара, Є. Горбунова, М. Слободянюка, Б. Чорномаза. При дослідженні історії ОУН і УПА та руху Опору окупантам на території України автори визнають важливість похідних груп у розгортанні націоналістичного підпілля.

Загалом сучасна вітчизняна історіографія військово-політичну діяльність похідних груп ОУН розглядає переважно через призму створеного ними підпілля на окупованій території України, без аналізу її сутності і виняткової ролі похідних груп у цьому процесі. В багатьох працях тема похідних груп отримала часткове відображення, але їх діяльність цілеспрямовано та ґрунтовно не розглядалася.

До історіографічного аналізу залучені роботи зарубіжних авторів. В монографії Д. Армстронга "Український націоналізм" помилково стверджується, що похідні групи припинили своє існування в серпні–вересні 1941 р. Активно вивчається історія ОУН і УПА часів Другої світової війни в польській, білоруській та сучасній російській історіографіях. Діяльність похідних груп у цих доробках практично не досліджується, але окремі положення доповнюють знання про діяльність ОУН на території України.

У розділі дисертації зроблено висновок, що тема військово-політичної діяльності похідних груп ОУН по створенню мережі осередків та їх бойової роботи в роки німецької окупації України є недостатньо розробленою.

Джерельну базу дослідження становлять архівні документи та опубліковані матеріали. Основою дослідження стали документи і матеріали, які виявлені автором у державних архівах. Архівні матеріали з теми дослідження є досить несистематизованими і розпорошені по документах різного ґатунку. Вивчено матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВ України): документи керівних органів ОУН різного рівня і окремих провідників, звіти керівників похідних груп і окремих їх членів, де зберігаються важливі свідчення про різні аспекти розгортання національно-визвольного руху похідними групами. Найбільш інформативним для дослідження є фонд 3833 “Крайовий Провід Організації Українських Націоналістів”.

Автор опрацював документи фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ України), які надали можливість з’ясувати стратегічні і тактичні плани ОУН з початком війни, виявити завдання похідних груп. Це матері-али про рух опору німецьким окупантам, в тому числі й ОУН і УПА. Вивчено стенограми і спогади учасників війни, директиви, вказівки ЦК КП(б)У щодо боротьби з оунівським підпіллям і УПА, проаналізовано оунівські журнали і газети, частково нацистська і колабораціоністська преса.

Автор вивчив також документи, що зберігаються в державних архівах Дніпропетровської (ДАДО), Запорізької (ДАЗО), Миколаївської (ДАМО) Харківської (ДАХО) областей. Це постанови, накази і розпорядження керівництва радянського підпілля, які надають інформацію про становище на окупованій території, документи, що стосуються боротьби з партизанами.

Дисертантом проаналізовано документи особистого походження, спогади і щоденники безпосередніх учасників подій, насамперед 3. Книша, Є. Онацького, М. Скорупського, З. Матли, Є. Стахіва, М. Климишина та ін. Характерною рисою мемуарних джерел є констатація того факту, що обидві фракції ОУН важливе місце в своїй роботі надавали похідним групам. Мемуари дають можливість окреслити форми і методи роботи, які використовувалися похідними групами. Однак така інформація потребує зіставлення з іншими документальними джерелами.

Інший блок складають упорядковані збірники документів архівних установ. В. Косик опублікував частину матеріалів з архівів Німеччини. Це звіти німецьких розвідувальних служб про діяльність націоналістичного підпілля на території України і документи українського підпілля. В довіднику П. Содоля подано документи з архівів ОУН, що зберігалися за кордоном. В. Сергійчук видав матеріали з архівів, що знаходяться на території України. які дають можливість окреслити етапи організаційного закріплення осередків ОУН, визначити основні форми і методи їх діяльності в різних регіонах України.

У багатотомному виданні “Літопис УПА” за редакцією П. Потічного та Є. Штендери значне місце відведено характеристиці діяльності ОУН і УПА в різних територіальних регіонах України, висвітлюється німецька окупаційна політика в Україні. В дисертації використано також видання "Літопис УПА. Нова серія", в якому публікуються матеріали із вітчизняних архівів.

До наукового аналізу залучено періодичні видання, матеріали науково-практичних конференцій, наукова періодика. Їх цінність у тому, що автори здебільшого використовують архівні матеріали.

У дисертації стверджується, що джерельна база дозволяє виконати поставлене наукове завдання та досягти мети дослідження.

У другому розділі „Військово-політична діяльність ОУН по формуванню похідних груп” висвітлюються передумови створення похідних груп у початковий період Другої світової війни. Розкрито їх сутність у контексті політики Німеччини щодо майбутнього України, програмових рішень ОУН та її військово-політичної діяльності напередодні війни. Визначені чинники, які впливали на розгортання діяльності ОУН на території України в період німецької окупації.

У розділі розкриті передумови, що обумовили розроблення ОУН напередодні Другої світової війни стратегії і тактики своєї військово-політичної діяльності і потребу у створенні похідних груп. З метою використання українського фактору у війні, враховуючи прагнення українських націоналістичних об’єднань створити незалежну державу, верхівка нацистської Німеччини проводила політику загравання з керівництвом українських політичних сил, які перебували в еміграції. Напередодні війни українські громадсько-політичні об’єднання намагалися за допомогою меморандумів сформувати в німецьких урядових колах позитивне ставлення до ідеї незалежності України. Таких меморандумів було чотири. Вони показали підходи українських політичних організацій до співпраці з Німеччиною у створенні української держави, розбіжності в поглядах на шляхи такої співпраці – від дотримання зверхності німецької позиції в політичних стосунках до рівноправного партнерства.

Найбільш послідовну позицію серед українських об'єднань щодо створення незалежної України займала Організація українських націоналістів (ОУН), особливо ОУН(Б). Ще в кінці 1940 р. у керівних колах ОУН існувала і частково реалізовувалася ідея відправлення окремих груп для організації антирадянського повстання на приєднаних до СРСР західноукраїнських землях. Перед початком війни Німеччини і СРСР ОУН виробила оптимальний варіант охоплення своїм впливом всієї території України і обрала тактику діяльності похідними групами.

У дисертації розкрито програмні рішення обох фракцій ОУН, що визначали необхідність формування похідних груп та сутність їх діяльності. Другий великий збір ОУН(Б) (квітень1941 р.) і травневі інструкції визначили мету, цілі і завдання похідних груп як єдиної можливої форми діяльності в умовах окупації. ОУН(М) також прийняла і видала від імені свого Проводу рішення про створення похідних груп. Завдання, визначенні керівництвом обох фракцій, свідчать, що головна мета похідних груп полягала у формуванні мережі осередків організації по всій Україні, головним чином на сході і півдні, та розгортанні її бойової роботи, створенні місцевих органів управління як основи майбутнього державотворення.

У розділі розкрито організаційні засади формування похідних груп ОУН та опанування території окупованої України за встановленими маршрутами і пунктами призначення.

Перед війною Німеччини і СРСР на етнічній українській території в зоні німецької окупації була розгорнута мережа військових курсів і вишколів членів ОУН, на яких вивчалися елементи військової справи і проводилася ідеологічна підготовка, відбір найбільш здібних, готувалися пропагандистсько-вишкільні матеріали, інструкції, брошури, відозви, листівки тощо. Керівництво ОУН(Б) розробило план маршу членів похідних груп, визначило терени їх діяльності. Обидві фракції ОУН сформували по три похідні групи, чисельність яких у кожній фракції за різними оцінками складала до 10 тис. членів.

Похідні групи мали свою структуру. До їх керівництва входили провідник і штаб групи у складі 4–5 осіб: помічника провідника групи – “трасового”; кадрового референта; референта зв’язку; господарчого референта і секретаря-друкарки. При штабі знаходився представник головного проводу ОУН. Похідні групи складалися з роїв по 5–12 членів. Кожна похідна група ОУН(Б) мала свій розпізнавальний знак – кольорову стрічку, використовувала загальний пароль і мала запас пропагандистської літератури.

Вивчені наявні джерела дозволили автору визначити період у діяльності ОУН (квітень–червень 1941 р.), сутність якого полягає в обранні тактики діяльності похідними групами на території окупованої України та військово-політичній роботі по їх формуванню.

Отже, автором встановлені і розкриті передумови формування Організацією українських націоналістів напередодні війни похідних груп, які відображені в сутності політики Німеччини щодо українських територій, військово-політичній діяльності ОУН у початковий період Другої світової війни та вимог її програмних документів. Формування та підготовка похідних груп мали організований характер. Ідея формування похідних груп ОУН для діяльності в умовах окупації України була на той час новаторською тактикою в системі підготовчих заходів до побудови самостійної соборної держави.

У третьому розділі „Створення похідними групами мережі осередків ОУН та їх військова діяльність” розкривається сутність організаційних заходів похідних груп ОУН щодо створення мережі своїх осередків, визначено складові їх військової діяльності в червні 1941 – травні 1942 рр.

На основі фактичних матеріалів та прикладі багатьох областей окупованої України показано, що похідним групам ОУН вдалося створити свої осередки майже на всій території. До початку вересня 1941 р. ОУН(Б) відновила свою організаційну структуру у 187 з 200 районів на західноукраїнських теренах і в 26 районах Правобережної України. За територіальною побудовою ОУН включала: станиці (члени ОУН одного села, містечка і т. д.); підрайон (до 6 станиць); район (2535 станиць); округ (45 районів); область (1015 округів); край (710 областей). На території східноукраїнських земель ОУН(Б) створено мережі осередків у Кам'янець-Подільській , Житомирській, Вінницькій, Київській, Кіровоградській областях. На півдні України дієздатна мережа осередків існувала в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Луганській, Миколаївській, Одеській областях. Ефективна мережа ОУН(М) створена в Житомирській, Вінницькій, Київській, Черкаській, Харківській, Миколаївській областях. Технологія створення місцевих осередків ОУН похідними групами передбачала кілька етапів: з’ясування настроїв населення шляхом попередньої роз'яснювальної та агітаційної роботи; вербування місцевого населення членами похідних груп; перевірка і підготовка майбутніх членів осередку до вступу; прийом у члени ОУН. Майбутні члени осередку за рівнем підготовки до роботи в організації поділялися на три категорії: “симпатики”, кандидати і члени ОУН. З метою конспірації і уникнення провалів кожний осередок розбивався на трійки, один член організації повинен був мати зв’язки не більше ніж з двома членами осередка.

Однією із провідних форм роботи похідних груп серед населення була усна пропаганда і агітація. Основним засобом пропаганди були листівки, використовувалася власна нелегальна друкована продукція та легальна окупаційна преса для ведення замаскованої націоналістичної пропаганди. Члени похідних груп мали труднощі в проведенні роз'яснювальної роботи, що обумовлювалось її змістом, недостатньою фаховою підготовкою самих агітаторів і несподівано високим для оунівців політичним рівнем місцевого населення. Населення на сході України позитивно ставилося до критики німецького окупаційного режиму, але неоднозначно сприймало антирадянську позицію оунівців.

У дисертації визначається, що складовими військової діяльності створених похідними групами осередків були: пропагандистсько-роз’яснювальна робота з членами осередків по формуванню психологічної готовності до збройної боротьби; збір та складування зброї; військовий вишкіл. Головним завданням похідних груп було формування на базі створених осередків бойових груп, які б могли надалі вести бойову діяльність. З червня 1942 р зусилля організації зосереджувалися на підпільних методах створення сітки боєздатних відділів у районах існування осередків організації, розглядаючи їх як підготовчий період створення умов для швидкого переходу до масових бойових дій. У дисертації відзначається, що на сході України масового характеру такі дії не мали. Провідники організації виступали проти перманентних масових партизанських методів збройної боротьби на зразок радянських партизанів і всіляко їх стримували.

Оунівські боївки в досліджуваний у розділі період практично не вступали в сутички з окупаційними військами та органами цивільної окупаційної адміністрації, обмежувалися окремими диверсійно-терористичними антинімецькими акціями. Така вичікувальна тактика поведінки і ставлення до окупаційного режиму визначалася передусім лінією, виробленою Першою (вересеньжовтень 1941 р.) та Другою (квітень 1942 р.) конференціями ОУН(Б) та конференцією ОУН(М) в Почаєві (травень 1942 р.), що характеризується поступовим переходом українських націоналістів на засудження і критику німецької окупаційної політики. В дисертації показано, що в ході діяльності похідних груп ОУН на окупованій території України з’ясувалась обмеженість і непридатність довоєнної програми побудови самостійної держави на монопартійній основі організацією очолюваною вождем, що ускладнювало ефективність роботи членів похідних груп з місцевим населенням і стало одним з визначних факторів зміни ідейно-програмових засад організації (в серпні 1943 р. на Третьому надзвичайному зборі ОУН(Б)).

Активність похідних груп у політичній роботі з населенням призвела до того, що німецькі каральні органи з вересня 1941 року проводять арешти членів ОУН по всій Україні. Антиукраїнська політика німецьких властей проявилася в тому, що в грудні 1941 – лютому 1942 рр. репресії відновилися і стали систематичними. Це змусило керівництво ОУН здійснити відхід своїх провідних кадрів зі Сходу на західноукраїнські землі, що ослабило роботу осередків. У травні–червні 1942 року члени похідних груп другої хвилі поновлювали і активізовували діяльність створених осередків. З цього часу розпочинається виключно підпільний період діяльності створених похідними групами осередків. Він характеризується переходом українських націоналістів на пасивні антинімецькі позиції, що визначено рішеннями Другої конференції ОУН(Б) (квітень 1942 р.) та конференцією ОУН(М) в Почаєві (травень 1942 р.). У травні–червні 1942 року формується Крайовий провід південно-східних українських земель (ПдСУЗ) ОУН(Б), а також Крайовий провід ОУН(М) для поновлення нелегальної діяльності на сході України. Похідні групи як організаційна форма перестала існувати, а її члени увійшли до складу створених осередків та їх проводів.

Отже, дослідження дисертантом розгортання мережі осередків ОУН на окупованій Україні дає підстави зробити висновок про існування етапу діяльності похідних груп по виконанню цього завдання, хронологічні рамки якого окреслюються межами: червень 1941 р. – травень 1942 р. Доведено, що він став підготовчим періодом для переходу створеного похідними групами націоналістичного підпілля на антинімецькі позиції. Похідним групам не вдалося за короткий час здобути широку підтримку населення. Осередки ОУН збройного опору окупантам не чинили, активних бойових дій не здійснювали.

У четвертому розділі „Розгортання націоналістичним підпіллям збройного опору німецьким окупантам” аналізується підпільний період діяльності створених похідними групами осередків ОУН із червня 1942 р. по осінь 1943 p. Він характеризується активізацією діяльності підпільної мережі, особливо на західноукраїнських землях і поступовим переходом до збройних методів опору окупаційній німецькій владі. Дисертантом доведено, що відбувся перехід від підготовчого етапу, який проводили похідні групи у 19411942 рр., до збройного опору німецьким окупантам і створення власних збройних формувань.

Радикалізація позиції ОУН(Б) щодо німецького окупаційного режиму внесла корективи у тактику дій, зміст яких полягав у створенні власних збройних сил. На західноукраїнських землях влітку 1942 р. число бойових груп ОУН зростало, на Поліссі протягом вересня–жовтня цього року виникають перші бойові відділи. В липні–серпні 1942 р. волинські збройні відділи ОУН почали проводити спільні бойові дії, а в жовтні об'єднуватися у більші збройні формування. Перші збройні підрозділи повстанців формувалися на базі військових відділів, створених осередками ОУН. Вони активніше брали на озброєння партизанські методи і тактику ведення бойових дій: раптові напади (наскоки); засідки; зустрічний бій під час рейду; кругову оборону місця свого базування (табір, постій, нічліг) від облав ворога; відхід після нападу (наскоку) через забезпечення флангів вогневими засобами. Поєднання застосування несподіваного, сильного й зосередженого вогню та кількох видів маневрування обхід, прорив з оточення та відхід забезпечували успішне проведення ще нетривалих бойових операцій. Необхідним елементом планування бойових дій було орієнтування на місцевості.

До антинімецьких збройних акцій ОУН(Б) перейшла після Третьої конференції (17–21 лютого 1943 p.), яка прийняла рішення про перехід від пасивних форм до збройного опору окупантам. На підставі рішень конференції бандерівці уклали угоду з Т. Бульбою-Боровцем, згідно з якою його повстанські формування та військові відділи ОУН(Б) об’єднувалися в єдину структуру під назвою “Українська повстанська армія” (УПА). З цього часу відбувався процес силового підпорядкування керівництву ОУН(Б) загонів Т. Бульби, а згодом і військових відділів ОУН(М).

Для націоналістів партизанські методи опору були формою тиску на німецьку окупаційну адміністрацію, збереження своїх загонів та збройної самооборони українського населення. В розділі висвітлено основні форми збройного опору та підтримання боєздатності оунівських загонів: засідки; напади на невеликі гарнізони німецької поліції; диверсії на залізничних комунікаціях, шляхопроводах, які не мали масового поширення; ретельно сплановані напади на керівників німецької цивільної адміністрації; вербування місцевого населення до збройних повстанських формувань; бо-ро-ть-ба з радянським під-піл-лям і йо-го впли-вом на на-се-лен-ня. Оунівське підпілля використовувало тактику психологічного впливу на німецьку окупаційну адміністрацію шляхом попередження та погроз проведення терористичних знищувальних заходів. Основним джерелом матеріального поповнення повстанських баз було захоплення у німців боєприпасів та військового знаряддя. Збройні загони на західноукраїнських землях, Волині і Поліссі в першій половині 1943 року вели активні локальні бойові дії проти німців малими групами, відділами. З липня 1943 року розпочалося активне використання ще одного елементу тактики українських збройних формувань – рейдів.

У дисертації визначено, що на східній Україні антинімецька діяльність осередків мала свої особливості. Німецька окупаційна політика поставила на порядок денний необхідність розгортання збройного опору, а відтак створення військових загонів. Цей процес активізували пропагандистські рейди повстанських відділів із західних теренів України. ОУН(Б) силами своїх боївок продовжувала проводити окремі опе-ра-ції по зни-щен-ню поліцаїв, агентів СД, службовців управ, чле-нів охо-рон-них під-роз-ді-лів. Осередки ОУН у східних і південних областях України займалися вербуванням місцевого населення, створювали загони з членів організації і забезпечували їх відхід у центральні та західні терени. В деяких південних регіонах спостерігалися спроби налагодити співпрацю з радянськими партизанськими групами. Важливим фактором збільшення чисельності збройних загонів був перехід до них особового складу місцевої допоміжної поліції.

У розділі показано, що ОУН важливе значення для забезпечення збройного опору окупантам приділяла організації і здійсненню психологічного впливу у формі агітаційно-пропагандистської діяльності, завдяки якій збройно-політична боротьба знаходила підтримку серед місцевого населення. Основними завданнями цієї діяльності ОУН були: роз’яснення членам організації та населенню зміни в ставленні ОУН до німецької окупаційної влади; цілей, характеру і стану збройного опору оунівського підпілля окупантам; забезпечення людей всебічною інформацією про перебіг подій на фронтах і на окупованій території; нейтралізація впливу ворожої пропаганди; формування позитивного ставлення до ОУН тощо. За своїм змістом він складався з разових цілеспрямованих пропагандистських акцій. Для забезпечення ефективності цієї діяльності в ОУН були створені вертикалі пропагандистських референтур, які працювали у кожній ланці керівних структур.

Результатом дослідження є висновок про те, що в період з червня 1942 р. по осінь 1943 p. відбувається розгортання створеним похідними групами підпіллям збройного опору німецьким окупантам та складання тактики бойових дій їх збройних формувань.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і вирішено наукове завдання, яке полягає у встановлені передумов формування похідних груп ОУН і розкритті напрямів їх військово-політичної діяльності на окупованій території України в 1941–1943 рр., визначенні складових бойової роботи, особливостей організації і тактики бойових дій збройних формувань створеного похідними групами підпілля.

У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, які виносяться на захист.

1. На основі історіографічного аналізу наукових праць з військової історії ОУН встановлено, що військово-політична діяльність похідних груп ОУН у роки німецької окупації України недостатньо висвітлена. З цієї важливої проблеми відсутні узагальнюючі наукові дослідження.

2. Доведено, що військово-політична діяльність ОУН в початковий період Другої світової війни стала визначальним фактором подальшої тактики діяльності організації похідними групами. Існували передумови розгортання військово-політичної діяльності похідних груп: декларативна політика керівництва Німеччини щодо створення Української незалежної держави та намагання провідників ОУН її використати; програмні рішення ОУН щодо військово-політичної діяльності під час війни, що обумовили необхідність формування похідних груп і тактику їх діяльності. Негативним фактором, який ослабив сили українських націоналістів напередодні війни Німеччини з СРСР, став розкол ОУН.

3. Встановлено, що підготовка похідних груп напередодні війни Німеччини з СРСР відбувалася за напрямами: організаційним, пропагандистським та військовим. Здійснювався політичний і військовий вишкіл членів похідних груп. Сформовані похідні групи мали чітку організаційну структуру, систему розпізнавання, методи конспірації та зв’язку, визначені маршрути просування і кінцеві пункти їх прибуття.

4. З’ясовано, що похідні групи заснували осередки ОУН у більшості областей окупованої України. Пропагандистська робота похідних груп стала основою психологічного впливу на населення з метою залучення їх до осередків ОУН. Основною формою роботи була усна пропаганда і агітація, широке використання можливостей товариства “Просвіта”, нелегальної друкованої продукції та легальної місцевої окупаційної преси. Однак похідним групам не вдалося за короткий час створити організаційно стійку мережу організації на сході України. Похідні групи зазнали двох хвиль репресій з боку окупаційної влади: у вересні 1941 р. та в грудні 1941 лютому 1942 рр. Похідним групам не вдалося, спираючись на ідейно-політичні засади ОУН, здобути широку підтримку місцевого населення окупованої України.

Головні зусилля у військовій роботі створених похідними групами осередків упродовж червня 1941 – травня 1942 рр. зосереджувалися на формуванні на їх базі бойових груп, які б могли вести надалі бойову діяльність. До жовтня 1942 р. осередки ОУН збройного опору окупантам не чинили і активних бойових дій не здійснювали.

5. З’ясовано, що до кінця 1942 року створення військових боївок на східних теренах не припинялося. З початку 1943 року на сході і півдні України військова діяльність націоналістичного підпілля зосереджувалася на вербуванні та відправці місцевого населення до збройних формувань, які стали основою УПА. На західноукраїнських землях упродовж 19411943 рр. активно створювалися збройні загони, розгортався організований збройний опір німецьким окупантам, формувалися основи тактики дій, які використовувала пізніше створена УПА. Агітаційно-пропагандистська діяльність залишалася основою у проведенні ОУН психологічного впливу на окупованій території України.

6. Доведено, що період діяльності похідних груп ОУН у роки війни включає кілька етапів:

квітень–червень 1941 р. розроблення програми діяльності ОУН в умовах війни та її військово-політична діяльність по формуванню похідних груп;

червень 1941 р. – травень 1942 р. створення похідними групами мережі осередків ОУН на окупованій території України та підготовча діяльність до переходу на збройні методи опору німецьким окупантам;

червень 1942 р. – серпень 1943 p. розгортання створеним похідними групами підпіллям збройного опору німецьким окупантам та складання тактики бойових дій їх збройних формувань.

На підставі результатів дослідження, теоретичних висновків сформульовано рекомендації щодо їх використання в практиці морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил).

Поступовий перехід Збройних Сил України до контрактної системи комплектування вимагає підвищення рівня інформаційно-пропагандистської роботи серед населення з метою створення позитивного ставлення до військової служби. З огляду на це, заслуговує уваги індивідуальна агітаційно–пропагандистська робота членів