ХАРКІвський Національний університет

ім. В.Н. КАРАЗІНА

Кондратенко діана володимирівна

УДК: (368+369):658.5

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ

РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.02.03 — організація управління, планування

і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному технічному університеті будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат технічних наук, професор

Успаленко Віталій Ілліч,

Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, завідувач кафедри біржової, страхової та банківської справи.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Бабич Дмитро Володимирович,

Національний фармацевтичний університет,

завідувач кафедри економічної теорії;

кандидат економічних наук, доцент

Фурман Василь Миколайович,

Київський національний економічний університет ,

доцент кафедри страхування.

Провідна установа – Науково-дослідний економічний інститут

Міністерства економіки України,

відділення економічної стратегії, макроекономічного прогнозування та фінансової політики, м. Київ.

Захист відбудеться “24” жовтня 2006 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.05 Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 3-23.

З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “22” вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Третяк В.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування в Україні ринкової економіки, побудова соціально орієнтованого господарства, посилення стабілізаційних процесів у здійсненні структурних перетворень в економіці потребують удосконалення страхової діяльності, пошуку дієвих механізмів для забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг з урахуванням міжнародного досвіду, застосування фінансових інструментів управління економічними процесами.

Концепцією розвитку страхового ринку України до 2010 року окреслені проблеми, які є характерними для ринку страхових послуг саме на сучасному етапі його розвитку: недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг, низький рівень співвідношення страхових платежів і валового внутрішнього продукту, обмеженість надійних фінансових інструментів для інвестування, значна кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення страхового ринку. Ці чинники негативно впливають на діяльність страхових організацій, стримують розвиток ринку страхових послуг. Водночас все більшої ваги набувають питання самоорганізації і самозахисту страхового підприємництва. Інтеграція у світові фінансові ринки, що обумовлює ймовірну присутність потужних іноземних страхових компаній та їх філій в Україні, може витіснити з ринку вітчизняних страховиків.

Відтак постає потреба в дієвих механізмах функціонування страхової діяльності в Україні і, відповідно, застосування визначених принципів і підходів, які поширені в країнах із розвиненою економікою, зокрема, поєднання державного регулювання із саморегуляцією страхового ринку.

Вагомий внесок у дослідження теоретико-методологічних засад страхової діяльності зробили такі вчені України та зарубіжжя, як: Н.Адамчук, Д.Бабич, В.Базилевич, О.Барановський, Н.Внукова, К.Воблий, Л.Временко, О.Гаманкова, Т.Гварліані, О.Гвозденко, М.Клапків, А.Манес, Л.Нечипорук, С.Осадець, Л.Рейтман, А.Самойловський., О.Слюсаренко, К.Турбіна, В.Фурман, В.Шахов, Я.Шумелда, Р.Юлдашев та інші науковці.

Проте теоретичні аспекти регулювання страхової діяльності в сучасних умовах, як правило, відстають від практики, чимало наукових праць присвячені державному регулюванню страхової діяльності. Недослідженим є питання визначення ролі і значення впливу саморегулівних організацій на процес становлення і розвитку страхового ринку. А втім саме співпраця органів державного управління та саморегулівних організацій визначає стратегічні підходи, які повинні бути покладені в основу державної страхової політики. Актуальність і важливість названих проблем як у теоретичному плані, так і практичному визначили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає основним заходам щодо реалізації Концепції розвитку страхового ринку України до 2010 року та Програмі сприяння розвитку малого підприємництва Харківської області на 2005-2006 роки (довідка №02-5/1983 від 22.12.2005р. Головного управління економіки Харківської облдержадміністрації). Тема дисертації пов’язана з планами науково-дослідних робіт, що виконані на кафедрі біржової, страхової та банківської справи Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури в межах держбюджетної теми “Організаційно-економічний механізм регулювання діяльності страхових організацій” (номер державної реєстрації 0105И006038).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій для вдосконалення механізму регулювання страхової діяльності у вирішенні сучасних проблем економічного розвитку страхового сектору та інтеграції в міжнародні фінансові ринки.

Досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:

- розглянути теоретичні та практичні основи побудови організаційно-економічного механізму регулювання страхової діяльності, а саме - визначити сутність поняття “страхова діяльність”, обґрунтувати її економічний зміст та організаційні основи страхової діяльності, типізувати підходи до формування системи державного регулювання та саморегулювання страхової діяльності;

- узагальнити досвід розвинених країн у сфері регулювання та нагляду за страховою діяльністю та можливості його адаптації до вітчизняних умов;

- визначити основні етапи інституціональних змін у системі регулювання страховою діяльністю в Україні, дослідити умови і тенденції її розвитку та проаналізувати вплив державного регулювання та саморегулівних організацій на страхову діяльність;

- розробити методичне забезпечення для виявлення підвищеного ризику в діяльності страхових організацій та обґрунтувати об’єктивну необхідність державного регулювання страхової діяльності на основі оцінки ризиків страхової діяльності страховиків;

- розробити механізм участі саморегулівних організацій у формуванні та реалізації державної страхової політики;

- обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання страхової діяльності в Україні в умовах формування глобально інтегрованої регулюючої системи.

Об’єктом дослідження є процес регулювання страхової діяльності в Україні.

Предмет дослідження - формування та функціонування організаційно-економічного механізму регулювання страхової діяльності з урахуванням сучасних інтеграційних процесів фінансових ринків.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є теоретичні положення та методи наукового пізнання взаємопов’язаних і взаємообумовлених процесів регулювання страхової діяльності. Для вирішення поставлених завдань використовувались як загальнонаукові методи дослідження (діалектика, аналіз, синтез, аналогія, історизм, системність), так і спеціальні: математичної статистики та графічного моделювання.

У роботі використані методи логічного аналізу, синтезу і порівняння – для визначення фінансового стану та оцінки діяльності страхових організацій; статистичні методи (зокрема, групувань, зіставлень, графічний, табличний) – під час обробки інформації для аналізу й оцінки економічних передумов розвитку страхових організацій; індексний метод – коли аналізувалася динаміка розвитку страхового ринку та його порівняння з динамікою реального валового внутрішнього продукту; соціального моніторингу (експертні опитування) – для аналізу впливу державного регулювання та саморегулівних організацій на страхову діяльність.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі та нормативно-правові акти Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, рішення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг), статистичні матеріали Державного комітету статистики України, нормативні документи Європейського Союзу з тематики дослідження, енциклопедичні видання, монографічні дослідження та статті зарубіжних і вітчизняних авторів, матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці методичних підходів до вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання страхової діяльності, що дозволило одержати такі наукові результати:

уперше:

- розроблено організаційний механізм участі саморегулівних організацій у формуванні та реалізації державної страхової політики, який дозволяє узгоджувати власні інтереси всіх учасників страхового ринку та оптимізувати систему державного регулювання для підвищення ефективності розвитку страхової галузі;

- на основі міжнародних методик регулювання страхової діяльності розроблено методичне забезпечення для виявлення підвищеного ризику в діяльності страхових організацій, що дозволить класифікувати страховиків за рівнем ризику їх діяльності на страховиків із надійним фінансовим станом і страховиків з підвищеним ризиком, дасть змогу оцінити ризики страхової діяльності на основі офіційної статистичної звітності та виявити недоліки в діяльності страховиків;

удосконалено:

- організаційно-економічний механізм регулювання страхової діяльності в Україні із врахуванням як створення глобально інтегрованої регулюючої системи, що обумовлює формування як наднаціональних механізмів регулювання, так і поширення впливу вітчизняних саморегулівних організацій, змін у структурі органів державного управління і форм регулювання та активізації діяльності можливого учасника страхового ринку - товариства взаємного страхування;

- систему взаємодії саморегулівних організацій в умовах формування глобально інтегрованої регулюючої системи для наближення національної системи регулювання страхової діяльності до світових стандартів;

- підходи до формування системи пруденційного нагляду страхової діяльності для того, щоб запобігти появі дестабілізуючих для національної економіки інвестиційних потоків;

дістало подальший розвиток:

- визначення сутності поняття “страхова діяльність” та обґрунтування її економічного змісту як такої, котра спрямована на надання страхового захисту страхувальникам у разі настання певних подій, яку страховик надає за сплачену страхову премію;

- узагальнення переваг і недоліків доступу іноземних страхових організацій до вітчизняного страхового ринку та системне обґрунтування факторів, що впливають на формування організаційно-економічного механізму регулювання страхової діяльності в Україні в умовах формування глобально інтегрованої регулюючої системи;

- визначення етапів інституціональних змін системи регулювання страхової діяльності в Україні та запропоновано напрямки посилення дієвості організаційно-економічного механізму з урахуванням тенденцій глобалізації та інтеграції страхового ринку у світові фінансові ринки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють суттєву основу для вирішення завдань регулювання страхової діяльності, що наближує національну страхову систему до світових стандартів. Запропоноване в дисертації методичне забезпечення щодо виявлення підвищеного ризику в діяльності страхових організацій упроваджено в діяльність страховиків: ТДВ “Міжнародна страхова компанія” (акт від 15.02.2006р.) та САТ “Епос” (акт від 16.02.2006р.), а також використано для того, щоб поглибити теоретико-методичне забезпечення навчального процесу в Харківському державному університеті будівництва та архітектури під час викладання курсу “Страхування” та “Фінансовий аналіз” (довідка від 20.02.2006р.). Концептуальні засади формування механізмів саморегулювання страхового ринку використані Лігою страхових організацій України (довідка № 81/А/III-6 від 06.02.2006р). Рекомендації щодо альтернативного механізму врегулювання спорів при наданні страхових послуг (страхового омбудсмана) використані у створенні Постійно діючого третейського суду м. Харкова при Харківському союзі страховиків (довідка №1 від 19.01.2006р.). Механізм участі саморегулівних організацій, зокрема Харківського союзу страховиків у формуванні та реалізації державної політики регулювання страхової діяльності на регіональному рівні, використаний у роботі Харківської облдержадміністрації під час розробки Програми сприяння розвитку малого підприємництва Харківської області на 2005-2006 роки (довідка № 02-5/1983 від 22.12.2005р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною завершеною науковою роботою. Викладені у дисертації наукові положення, висновки і рекомендації, котрі виносяться на захист, одержані автором особисто. У працях, опублікованих у співавторстві, здобувачеві належить: [1] – визначення інституціональних змін системи регулювання страхової діяльності в Україні; [4] – обґрунтування інвестиційної функції страхування; [10] – розгляд податкового регулювання страхової діяльності в країнах ЄС; [12] – обґрунтування державного регулювання страхової діяльності та управління ризиком у діяльності страхової компанії, [13] – аналіз впливу державного регулювання та саморегулівних організацій на страхову діяльність в Україні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювалися на IV Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” (Харків, 2003), Міжнародній науковій конференції молодих учених і студентів “Молодь України і соціально орієнтована економіка” (Харків, 2004), 60-й науково-технічній конференції Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури (Харків, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні” (Харків, 2005 р.), V Міжнародному Ялтинському Форумі учасників страхового ринку (Ялта, 2005), II Міжнародній Карпатській страховій конференції (Яремча, 2006), Науково-практичній конференції “Суб’єкти господарювання в сучасній фінансово-кредитній системі України” (Харків, 2006).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження опубліковані в 13-ти наукових працях загальним обсягом 27,83 д.а., серед них 7 статей у фахових наукових виданнях та один препринт. Особисто здобувачеві належить: 8 праць загальним обсягом 7,59 д.а., а в публікація у співавторстві частка автора становить 4,53 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (253 найменування) та додатків. Основний зміст дисертаційної роботи викладено на 203 сторінках друкованого тексту, в тому числі вона містить 27 таблиць, 17 рисунків, 12 додатків на 33 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт, предмет і методи, викладено наукову новизну одержаних результатів, їх ступінь апробації, підкреслено теоретичне значення і практичну цінність роботи.

У першому розділі “Теоретичні та практичні основи побудови організаційно-економічного механізму регулювання страхової діяльності” розглянуто теоретичні аспекти основних понять страхової діяльності: „страхування”, „ризик”, „страховий захист”, з’ясовано економічну сутність страхової діяльності та уточнено поняття “страхова діяльність”, розкрито функціональне призначення страхових фондів, узагальнено теоретичні питання організаційних засад створення страхових організацій. Зазначається, що страховий захист матеріально втілений у страховому фонді, основними формами якого є: централізовані резерви держави, фонди соціального страхування, фонди самострахування, фонди страхових організацій.

Науковий пошук підтверджує багатоаспектність розгляду вченими терміна “страхування”, що має кілька значень: вид господарської діяльності; різновид цивільно-правових відносин; форма організації страхового фонду; метод організації страхового фонду; страховий захист, тобто сукупність перерозподільних відносин; метод управління ризиками; тип господарської операції. Наголошується також, що в економічній літературі немає однозначного визначення сутності „страхова діяльність”. Водночас ототожнення понять “страхування” і “страхова діяльність” вносить деяку невизначеність у страхове законодавство, котре є наріжним питанням сучасної теорії страхування для з’ясування об’єкта регулювання цього виду економічної діяльності.

З’ясовано, що об’єктом регулювання в ринковій економіці вважається страхування як господарська діяльність або господарська операція, які можуть належати до різних суб’єктів: господарська діяльність - страховикам, господарська операція – страхувальникам. Страхування як господарська операція регулюється інколи не прямо, а опосередковано, через регулювання господарської діяльності страховиків, тобто через регулювання страхової діяльності.

У роботі пропонується зміст поняття “страхова діяльність” трактувати як господарська діяльність страхових організацій, яка пов’язана з пропонуванням і наданням захисту в разі настання ризику (певної події) за рахунок сформованих страхових фондів. Економічна сутність страхової діяльності полягає у страховому захисті страхувальників, який страховик надає за сплачену страхову премію.

На основі аналізу підходів до визначення організаційно-правової форми страхових організацій розкрито особливості їх створення здебільшого як акціонерних товариств (частка становить майже 85%) і товариств з додатковою відповідальністю. Державних страхових організацій і товариств взаємного страхування, на відміну від світової практики, в Україні немає. Проте потреба у створенні товариств взаємного страхування існує об’єктивно, але розбіжність інтересів страховиків, страхувальників і держави не спонукає останню до законодавчого узгодження нормативних актів, що регулюють їх створення.

Показано, що механізм державного регулювання має тенденцію до трансформації, відповідно, до змін реальної економічної ситуації. Доведено, що державне регулювання страхової діяльності є системою рішень, прийнятих державними органами управління і спрямованих на створення сприятливих умов для діяльності страхових компаній, захисту інтересів споживачів, ефективного розвитку страхового ринку. Принципи регулювання страхової діяльності відповідають принципам управління складними системами: встановлення норм і правил функціонування системи, регулювання вхідних параметрів, моніторинг функціонування системи, вжиття заходів впливу під час порушення встановлених норм. Державне регулювання передбачає використання як прямих (адміністративних), так і непрямих (економічних) методів.

Аналіз і порівняння теоретичних засад, на яких ґрунтується державна політика регулювання страхової діяльності, дозволив зробити висновок про актуальність самоорганізації страхового підприємництва та підвищення ролі саморегулівних організацій у процесі формування та реалізації державної страхової політики. Оскільки саморегулювання діяльності професійних учасників страхового ринку є складовою частиною системи регулювання ринку фінансових послуг, роль самоорганізації учасників різних сегментів страхового ринку (страховиків, брокерів, актуаріїв, аварійних комісарів) залежить від розвитку цих сегментів, а також ступеня технологічних взаємозв’язків між ними. Встановлено, що тільки за умов досягнення спільної скоординованої дії всіх партнерів процесу і з боку органів державного управління, і з боку учасників страхового ринку страхова діяльність дійсно матиме суттєвий позитивний вплив на підприємницьке середовище та покращить соціально-економічне становище в Україні.

На основі дослідження світового досвіду у сфері регулювання та нагляду за страховою діяльністю доведено, що органи державного регулювання та нагляду багатьох країн використовують ліберальну систему нагляду та регулювання, яка не обмежує ціни на страхові послуги, але передбачає жорсткий фінансовий контроль за платоспроможністю страховиків шляхом здійснення пруденційного нагляду. Останній ґрунтується на оцінюванні ризику та спрямований на визначення суттєвих наявних або потенційних проблем у страховій діяльності та забезпечення їх належного усунення.

У другому розділі “Особливості регулювання страхової діяльності в Україні” проаналізовано стан, тенденції та умови становлення страхової галузі, визначено основні етапи інституціональних змін у системі регулювання страхової діяльності в Україні, розглянуто вплив регулювання державних органів управління та саморегулівних організацій на страхову діяльність в сучасних соціально-економічних умовах, досліджено об’єктивну необхідність державного регулювання на основі оцінки ризиків страховиків.

Доведено, що особливістю регулювання страхової діяльності є збіг у часі становлення фінансових ринків та інститутів держави, що їх регулюють. Не раз інституціональні зміни в системі регулювання страхової діяльності ставали на заваді послідовності економічної політики у сфері страхування. Неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку зумовили низьку капіталізацію вітчизняних страхових компаній (статутний капітал страховиків становить лише половину статутних капіталів діючих банків, а активи банків у 7,2 разів перевищують активи страховиків). Встановлено, що негативний вплив на розвиток страхової діяльності мають прояви монополізму в інтересах окремих фінансово-промислових груп, недостатній розвиток фондового ринку, збитковість підприємств. Залишається низькою і платоспроможність населення навіть за умов зростання реальної заробітної плати працівників.

До позитивних чинників розвитку вітчизняного страхового ринку належить: стійке зростання капіталу та обсягів страхових резервів, підвищення фінансової надійності страхових організацій, зростання обсягів внутрішнього перестрахового ринку та покращення структури перестрахування. З’ясовано, що для страхового ринку України характерні такі тенденції: нерівномірність зростання власного капіталу в різних страхових компаніях, низька ліквідність активів, порівняно низька ефективність механізмів саморегулювання ринку, наявність галузевого монополізму, недокапіталізованість страхових організацій, що унеможливлює покриття ними значних ризиків і вимагає виходу на іноземні ринки перестрахування.

Також показано, що державна страхова політика ґрунтується на зміцненні ринкових засад діяльності його учасників і підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних страхових компаній. Загальною тенденцією розвитку конкуренції на вітчизняному ринку страхування є підвищення рівня концентрації та його укрупнення, що виявляється в злитті та поглинанні страховиків. В Україні на ринку видів страхування інших, ніж страхування життя, спостерігається значна конкуренція. Водночас, на ринку страхування життя першим 10-ти страховим компаніям останні роки належить більше 90% страхових премій, що свідчить про помірну монополізацію. Тому важливим є питання диференціації заходів державного регулювання для страхових організацій, що здійснюють страхування життя та організацій, що спеціалізуються на видах страхування інших, ніж страхування життя.

На сучасному етапі спостерігається тенденція прискореного процесу самоорганізації страхового сектору, створюються професійні асоціації, спілки, страхові бюро, пули, тощо. Основними питаннями є: неопрацьованість концептуальних засад і якісних параметрів застосування механізмів саморегулювання, відсутність сталого механізму залучення саморегулівних організацій до формування та реалізації державної страхової політики, Держфінпослуг не визначено умови делегування окремих повноважень саморегулівним організаціям.

Підкреслено, що об’єктивна необхідність регулювання на основі оцінки ризиків обумовлена не лише розвитком страхового ринку, інститутом державного регулювання і механізмів забезпечення стабільності і прозорості діяльності страховиків України та захисту прав споживачів, а й упровадженням міжнародних стандартів державного регулювання і нагляду за ринком страхових послуг і вдосконаленням державного регулювання страхової діяльності в умовах формування глобально інтегрованої регулюючої системи. Узагальнення світової практики показало, що стандартами Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS) у страховому нагляді приділяється особлива увага сукупному ризику страховика, щоб запобігти якому, застосовуються принципи щодо достатності капіталу та платоспроможності страховиків.

Доведено, що важливим інструментом регулювання страхової діяльності є оцінка сукупного ризику через його складові, а також фактори оцінки складових ризику. Загальний підхід регулювання на основі оцінки ризиків полягає в тому, що страховики з підвищеним ризиком або сфери діяльності страховиків із підвищеними параметрами ризику потребують більшої уваги з боку державних органів регулювання. Запропонована концептуальна побудова взаємодії між зовнішнім (з боку держави) та внутрішнім (з боку самої страхової компанії) регулюванням ризиками наведена на рис.1.

Обґрунтовано, що в процесі державного регулювання страхової діяльності особливої уваги потребує формування системи запобіжного (пруденційного) нагляду, зокрема впровадження системи оцінки ризику в діяльність страховиків. Одночасне внутрішнє управління страховиком своїми ризиками разом з превентивним державним наглядом сприяє досягненню основних інтересів держави та споживачів у забезпеченні гарантій надання страхових послуг, створенню механізмів стабільності та прозорості діяльності страховиків, впровадженню міжнародних стандартів державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю.

У третьому розділі “Удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання та саморегулювання страхової діяльності” розроблено організаційний механізм участі саморегулівних організацій у формуванні та реалізації державної страхової політики, методичне забезпечення виявлення підвищеного ризику в діяльності страхових організацій, запропоновано організаційно-економічний механізм регулювання страхової діяльності в Україні в умовах глобально інтегрованої регулюючої системи, обґрунтовано напрямки посилення дієвості механізмів регулювання страхової діяльності.

Для ефективного запровадження системи пруденційного нагляду пропонується класифікувати страховиків за рівнем ризику на основі кластерного аналізу за сьома показниками, кожний з яких набуває якісного значення, що характеризує фінансову стабільність страхової компанії як надійну (оцінка “1”), задовільну (оцінка “2”) або небезпечну (оцінка “3”).

Якісні значення показників для аналізу страхової діяльності, наведених у табл.1, встановлені за рекомендаціями інформаційної системи регулювання страхової діяльності “IRIS” (США), коефіцієнтами системи Національної асоціації страхових організацій США (NAIS) та Фінансової інспекції Швеції з урахуванням особливостей фінансового ринку України.

Таблиця 1

Якісні значення показників для аналізу страхової діяльності

№ | Показник | Якісне значення показника (бальна оцінка)

N1 | Співвідношення чистої страхової премії та чистого прибутку | 1. 10% ? N1 ?300%

2. 300% < N1 ? 1000% або 0% ? N1 ? 10%

3. N1<0% або N1> 1000%

N2 | Коефіцієнт руху чистої премії | 1. –33% ? N2 ? 100%

2. 100%<N2 ? 200% або –50% ? N2 < -33%

3. N2<-50% або N2> 200%

N3 | Рівень виплат | 1. 10% ? N3 ? 80%

2. 0% ? N3 <10% або 80%<N3 ? 90%

3. N3> 90%

N4 | Частка чистих страхових платежів | 1. 50% ? N4 ? 100%

2. 25% ?N4 <50%

3.0% ? N4 <25%

N5 | Рівень достатності покриття | 1. N5> 50%

2. 0% ? N5 < 50%

3. N5<0%

N6 | Співвідношення технічних резервів і власного капіталу | 1. 0% ? N6 <150%

2. 150% ? N6 ? 200%

3. N6> 200%

N7 | Коефіцієнт зміни

власного капіталу | 1. N7> 0%

2. -10% ? N6 ? 0%

3. N7<-10%

Кожна група страхових компаній, об’єднана в кластер, має середні якісні значення показників (табл.2), які визначають рівень фінансової стабільності кожної групи (від “1” до “3”).

Таблиця 2

Середні якісні значення показників за групами страховиків

Група страховиків | Кіль-кість | Показник

N1 | N2 | N3 | N4 | N5 | N6 | N7

Страховики з надійним фінансовим станом | 41 | 1,41 | 1,22 | 1,00 | 1,22 | 1,00 | 1,00 | 1,00

Страховики з підвищеним ризиком | 27 | 2,15 | 1,81 | 1,00 | 1,63 | 1,26 | 1,44 | 1,11

До групи із 68 компанії з підвищеним ризиком увійшло 27, тобто 39,7% страховиків. Середні значення цієї групи свідчать про задовільну оцінку фінансової стабільності за показниками N1, N2 та N4.

Аналіз показав, що державним регулятором шкала оцінок ризиків вибрана недостатньо обґрунтовано, оскільки показники тестів раннього попередження “Рекомендацій щодо аналізу діяльності страховиків” Держфінпослуг суперечать світовому досвіду, не враховані особливості вітчизняного страхового ринку, який має набагато швидші темпи зростання, ніж інші ринки розвинутих країн, має нижчу капіталізацію, ніж західні компанії, відмінний та обмежений під час застосування технологій страхування.

Запропоноване методичне забезпечення Держфінпослуг дасть змогу посилити дієве регулювання страхової діяльності, здійснювати ефективний нагляд за кожною страховою організацією, визначати, які саме наглядові дії повинні бути розроблені для конкретного страховика, і сприятимуть використанню всього спектру передбаченого законодавством інструментарію превентивних заходів.

На основі систематизації проблем, притаманних становленню глобально інтегрованої регулюючої системи, закцентовано увагу на перевагах і недоліках прямої іноземної конкуренції, адаптації механізмів регулювання та законодавства України до міжнародних норм, захисту вітчизняного страхового ринку та збереженню цілісності національної економіки. Доступ іноземних філій страховиків-нерезидентів має відбуватися поступово та з урахуванням його подальшого впливу на стан страхового ринку, оскільки лібералізація може призвести до витіснення з ринку вітчизняних страховиків.

Запропонований організаційно-економічний механізм регулювання страхової діяльності в Україні враховує існування глобально інтегрованої регулюючої системи; визначає вплив саморегулівних організацій, передбачає зміну в структурі державних органів управління та у формах регулювання, а також активізацію діяльності учасника страхового ринку - товариства взаємного страхування (рис. 2).

Як видно з наведеної візуальної інтерпретації механізму, це процес цілеспрямованого, систематичного та безперервного впливу керуючої підсистеми на керовану підсистему шляхом регламентації всієї сукупності функцій, форм, методів, важелів і стимулів для досягнення найбільшої ефективності керованої підсистеми у вирішенні галузевих питань. Керуюча підсистема отримує зворотну інформацію про вплив регулювання на керовану підсистему та на економіку в цілому. На основі інформації про результати страхової діяльності керуюча підсистема коригує свої форми, методи, заходи регулювання.

Особлива увага в удосконаленні механізму регулювання страхової діяльності приділяється запропонованому механізму участі саморегулівних організацій у формуванні та реалізації державної страхової політики (рис. 3).

Рис. 3. Механізм участі саморегулівних організацій у формуванні та реалізації державної страхової політики

Умовні позначки – інформаційні потоки:1 – обмін інформацією про стан страхового ринку; 2 – обмін інформацією про аналіз позитивних і негативних наслідків дії прийнятих нормативних актів; 3 – розробка проектів нормативних документів зі страхування та надання пропозицій; 4 – обговорення перспективного законодавства та важливих проектів нормативно-правових актів; 5 – надання пропозицій щодо вдосконалення законодавства та важливих проектів нормативно-правових актів; 6 – експертиза нормативних документів зі страхування; 7 – надання висновку експертизи нормативних документів зі страхування; 8 – проведення консультацій з економічних питань; 9 – розробка напрямків удосконалення страхової діяльності; 10 – узгодження рішень.

Упровадження такого механізму сприятиме відкритості, прозорості прийнятих рішень, підвищенню якості документів та буде підтриманий учасниками страхового ринку України. У дисертації зазначається, що в умовах глобалізації економіки саморегулювання діяльності страхових організацій як на національному, так і міждержавному рівнях набуває стратегічного значення. Взаємозв’язки саморегулівних організацій в умовах формування глобально інтегрованої регулюючої системи сприяють гармонізації національної системи регулювання страхової діяльності до світових стандартів.

Обґрунтовано напрямки посилення дієвості механізмів регулювання страхової діяльності, де виділено три категорії: інституційна розбудова; ефективне регулювання; соціальна політика. Підкреслюється також, що реформування системи регулювання страхової діяльності повинно бути спрямоване на підтримку та формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення регулювання та нагляду за страховою діяльністю, використання органами державного регулювання можливостей саморегулівних організацій професійних учасників страхового ринку, які здатні виконувати ті обов'язки, що прямо стосуються нагляду за діяльністю фінансових установ, здійснення страховиками конкретних видів державного соціального страхування, що сприятиме розвиткові вітчизняного страхового ринку.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено і практично вирішено актуальне питання вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання страхової діяльності для розв’язання сучасних проблем економічного розвитку страхового ринку та його інтеграції в міжнародні фінансові ринки, що дозволило реалізувати поставленні завдання та зробити такі висновки.

1. Аналіз становлення і розвитку страхової галузі України свідчить про тенденцію до зростання обсягів страхового ринку в умовах поступового підвищення базових макроекономічних показників. Державна страхова політика ґрунтується на зміцненні ринкових засад діяльності його учасників і підвищенні конкурентоспроможності національних страхових компаній, формуванні ефективних механізмів захисту прав інвесторів і споживачів страхових послуг. Доведено, що під впливом методів державного регулювання у страховій галузі України спостерігаються позитивні тенденції інституціонального та функціонального розвитку.

2. Обґрунтовано економічний зміст та організаційні основи страхової діяльності, що дозволило дійти такого визначення: страхова діяльність – це господарська діяльність страхових організацій, пов’язана з пропонуванням і наданням захисту в разі настання ризику (певної події) за рахунок сформованих страхових фондів. Об’єктом регулювання в ринковій економіці вважається страхування як господарська діяльність або господарська операція, які можуть належати до різних суб’єктів: господарська діяльність - страховикам, господарська операція – страхувальникам. Таке уточнення усуває теоретичні суперечності в тлумаченні терміна “страхування” та конкретизує термін “страхова діяльність”.

3. Визначено, що механізм регулювання – це процес цілеспрямованого, систематичного та безперервного впливу керуючої підсистеми на керовану підсистему шляхом регламентації всієї сукупності функцій, форм, методів, важелів і стимулів для досягнення найбільшої ефективності керованої підсистеми у вирішенні галузевих питань. Керуючою підсистемою державного регулювання страхової діяльності, тобто суб’єктом регулювання, є держава в особі органів державного управління. Об’єктом регулювання (керованою підсистемою) є учасники страхового ринку, їх взаємовідносини та страхова діяльність. Необхідним є включення до керуючої системи і саморегулівних організацій, роль яких у розробці принципів і напрямків регулювання неможливо перебільшити в сучасних економічних умовах України.

4. Доведено, що державне регулювання не виключає саморегулювання страхових організацій, а навпаки, покликане доповнити і скорегувати їх дію таким чином, щоб в економіці дотримувався баланс між цілями та інтересами держави, суб'єктів господарювання, населення. Реформування системи регулювання страхової діяльності повинне орієнтуватися на повне всебічне використання органами державного регулювання та нагляду можливостей саморегулівних організацій професійних учасників страхового ринку, які можуть виконувати певні обов'язки, пов'язані як із прямим наглядом за діяльністю страхових організацій, так і розробкою методологічних засад розвитку страхового ринку України.

5. У державному регулюванні страхової діяльності потрібний перехід від нагляду “на основі правил” до нагляду “на основі принципів”, що вимагає оцінки фінансового стану, корпоративного управління та поведінки на ринку. Розроблене методичне забезпечення виявлення підвищеного ризику в діяльності страхових організацій дозволить класифікувати страхові організації за рівнем ризику їх діяльності, уможливлять на основі офіційної статистичної звітності виявлення недоліків у діяльності страхових організацій.

6. Визначено особливості регулювання страхової діяльності, які потрібно враховувати під час розробки державної страхової політики: по-перше, важливо забезпечити підвищення фінансової надійності і стабільності страхових організацій України; по-друге, реформування системи регулювання та нагляду за діяльністю страхових організацій повинно орієнтуватися на забезпечення підтримки та формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів для регулювання страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій.

7. Інтеграційні явища в страховому підприємництві обумовили появу як конкуренції на світовому рівні, так і в міжнародних установах, які перебирають певні управлінські функції. Ці установи безпосередньо мають стосунок як до державного регулювання діяльності страхових організацій, так і саморегулювання учасників страхового ринку. Взаємозв’язки саморегулівних організацій в умовах формування глобально інтегрованої регулюючої системи сприяють гармонізації національної системи регулювання страхової діяльності до світових стандартів.

8. Механізм регулювання страхової діяльності в умовах становлення глобально-інтегрованої регулюючої системи повинен удосконалюватись у таких напрямках: адаптація механізмів регулювання та законодавства України до міжнародних норм; захист вітчизняного страхового ринку та збереження цілісності національної економіки. Запропонований організаційно-економічний механізм регулювання страхової діяльності в Україні враховує створення глобально інтегрованої регулюючої системи страхової діяльності, вплив саморегулівних організацій, зміну в структурі органів державного управління та у формах регулювання, а також активізацію діяльності учасника страхового ринку - товариства взаємного страхування.

На основі проведеного дослідження можна запропонувати Держфінпослуг України розглянути питання про доцільність використання розробленого методичного забезпечення для виявлення підвищеного ризику в діяльності страхових організацій, делегувати відповідні повноваження саморегулівним організаціям страхового ринку, впровадити взаємне страхування з урахуванням переваг та ролі товариств взаємного страхування у світовому масштабі. Реалізація на практиці запропонованих методичних підходів і практичних рекомендацій сприятиме формуванню збалансованого механізму регулювання страхової діяльності, а також її активізації як важливої передумови забезпечення розвитку національної економіки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Временко Л.В., Кондратенко Д.В. Небанківські фінансові послуги – дієвий механізм забезпечення економічного розвитку підприємств України // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. – 2002. – №578. – С. 115-118.

2. Кондратенко Д.В. Механізм участі громадських організацій у формуванні та реалізації державної політики в страхуванні // Економіка розвитку. Харківський державний економічний університет. Науковий журнал. – Харків, ХДЕУ. – 2003. – №4 (28). – С. 46-50.

3. Кондратенко Д.В. Економічний зміст страхової діяльності // Вестник Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина. – 2003. – №613. – С.264-271.

4. Нечипорук Л.В., Кондратенко Д.В. Экономическая реальность долгосрочного страхования жизни в Украине // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №1. – С.122-125.

5. Кондратенко Д.В. Аналіз впливу державного регулювання та саморегулювання на діяльність страхових організацій в Україні // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія. Еволюція наукових знань і сучасні проблеми економічної теорії. Випуск 663. – 2005. – С. 279-283.

6. Кондратенко Д.В. Міжнародний досвід державного регулювання та нагляду за діяльністю страхових організацій // Формування ринкових відносин в Україні. Збірник наукових праць. – 2005. – Випуск 10(53). – С. 96-99.

7. Кондратенко Д.В. Зовнішньоекономічні аспекти регулювання діяльності страхових організацій в умовах глобалізації економіки // Управління розвитком. Харківський національний економічний університет. Збірник наукових статей. 2005. – №3 ( Спецвипуск). – С. 153-154.

8. Кондратенко Д.В. Гармонізація української системи регулювання та нагляду за страховою діяльністю з міжнародними стандартами регулювання // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. IV Міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція. – Харків – 2003. – С. 28-29.

9. Кондратенко Д.В. Некоторые аспекты финансового мониторинга страховой деятельности в Украине //Молодь України і соціально орієнтована економіка. Матеріали міжнародної наукової конференції молодих учених і студентів.– ХНАДУ. – 2004. – С.49.

10. Временко Л.В., Кондратенко Д.В. Налоговые аспекты договоров страхования жизни // V Международный Ялтинский Форум участников страхового рынка. – 2005. – С. 45-47.

11. Кондратенко Д.В. Регулювання страхової діяльності на основі оцінки ризиків // Препринт. – Харків: ХДТУБА. – 2006. – 19 с.

12. Страхування: теорія та практика: Навчальний посібник / Внукова Н.М., Успаленко В.І., Временко Л.В., Кондратенко Д.В., Корват О.В., Кузьминчук Н.В., Сокол С.В., Чернишов С.І. / За ред. Внукової Н.М. – Харків: Бурун Книга, 2004. – 371 с.

13. Временко Л.В., Кондратенко Д.В. Регулирование страховой деятельности: взгляд страховщиков // Страховой рейтинг “Insurance Top” – №4. – 2005. – С. 8-10.

АНОТАЦІЯ

Кондратенко Д.В. Організаційно-економічний механізм регулювання страхової діяльності в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03. – Організація управління, планування і регулювання економікою. – Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2006.

Дисертація присвячена теоретичним, методичним і практичним питанням регулювання страхової діяльності. Розкрито економічну сутність страхової діяльності, уточнено поняття “страхова діяльність”, досліджено інституціональні зміни та концептуальні підходи до організації регулювання страхової діяльності, розглянуто світовий досвід у сфері регулювання та нагляду за страховою діяльністю. Проаналізовано становлення страхової галузі, вплив державного регулювання та саморегулівних організацій на страхову діяльність, обґрунтовано необхідність формування системи пруденційного нагляду.

Розроблено організаційний механізм участі саморегулівних організацій у формуванні та реалізації державної страхової політики, запропоноване методичне забезпечення для виявлення підвищеного ризику в діяльності страхових організацій, визначено напрямки посилення дієвості механізмів регулювання страхової діяльності.

Ключові слова: організаційно-економічний механізм, страхова діяльність, державна страхова політика, регулювання страхової діяльності, пруденційний нагляд, методи оцінки ризику.

АННОТАЦИЯ

Кондратенко Д.В. Организационно-экономический механизм регулирования страховой деятельности в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03. – Организация управления, планирование и регулирование экономикой. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2006.

Диссертация посвящена теоретическим, методическим и практическим вопросам регулирования страховой деятельности в Украине.

В первом разделе диссертации “Теоретические и практические основы построения организационно-экономического механизма регулирования страховой деятельности” рассмотрены теоретические аспекты основных понятий страховой деятельности: “страхование”, “риск”, “страховая защита”, уточнено понятие “страховая деятельность”, раскрыта экономическая сущность страховой деятельности и функциональное назначение страховых фондов. Обосновано и раскрыто сущность организационно-экономического механизма регулирования страховой деятельности, обобщены теоретические вопросы организационных основ создания страховых организаций. Значительное внимание уделено исследованию международного опыта в сфере регулирования и надзора за страховой деятельностью в условиях глобально интегрированной регулирующей системы, распространением влияния саморегулирующихся организаций.

Во втором разделе “Особенности регулирования страховой деятельности в Украине” проведен анализ состояния, тенденций и проблем становления страховой отрасли, исследованы институциональные изменения и концептуальные подходы к организации регулирования страховой деятельности, выяснено влияние государственного регулирования и саморегулирующихся организаций на страховую деятельность в современных социально-экономических условиях. Научно обоснована объективная необходимость государственного регулирования страховой деятельности на основе пруденциального надзора и формирования системы внедрения оценки рисков у страховщиков с целью предотвращения дестабилизирующих для национальной экономики инвестиционных потоков.

В третьем разделе “Усовершенствование