МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Харківський національний університет
імені В.Н.Каразіна
УДК 338.2
Коломієць Ганна Миколаївна
Спряження невизначеності господарських систем та її реформування
08.01.01- економічна теорія
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Харків
2006
Дисертація є рукописом
Роботу виконано на кафедрі економічної теорії та економічних методів управління економічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна
Науковий консультант – д.е.н., проф. Гриценко Андрій Андрійович. – завідувач кафедрою економічної теорії та економічних методів управління економічного факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна
Офіційні опоненти:
Доктор економічних наук, професор Єщенко Петро Степанович, професор кафедри політичної економії Київського національного університету імені Т.Г.Шевченко
Доктор економічних наук, професор Носова Ольга Валентинівна, начальник кафедри економічної теорії Харківського національного університету внутрішніх справ,
Доктор економічних наук, професор Прутська Олена Олексіївна, проректор з наукової роботи Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету
Провідна установа
Київський національний економічний університет імені В.Гетьмана Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії обліково-економічних факультетів, м. Київ
Захист відбудеться “02” червня 2006 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.051.01 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою Харків вул..Мироносицька 1, ауд.4-11
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою Харків, 61077, пл.Свободи 1, 7 поверх
Автореферат розісланий “28” квітня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Соболєв В.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Цілеспрямовані перетворення господарської системи, що здійснюються на сучасному етапі як у багатьох окремих країнах, так і в глобальному середовищі загалом, потребують більш глибокого розуміння реалій, що динамічно змінюються, їх механізму, врахування не тільки зв'язків закономірних, а й вірогідних, випадкових. Феномен невизначеності вже давно введено в науковий дискурс. Це пов'язано з дослідженнями Ф. Найта, Дж. Хікса, М. Аллє, Дж. фон Неймана, О.Моргенштерна, К. Ерроу, Дж. Прата, Х. Райфа, Р. Кінна, М. Фрідмена, Г. Марковіца, В. Шарпа, П. Шумейкера, Дж. Акерлофа, Дж. Ходжонсона, А.Алчияна та ін.
Проте у сучасних умовах стає дедалі зрозумілішим, що сама невизначеність є досить складним феноменом, зі значним спектром різновидів, роль і місце яких у розвитку й функціонуванні суспільства змінюються якісно і кількісно, що відбивається на поведінці економічних агентів, а іноді й докорінно змінює її. Це обумовлює необхідність розроблення нової парадигми сучасної господарської системи, суттєвим елементом якої є невизначеність, яка б адекватно відтворювала на науково-теоретичному рівні реальні якісні зміни і могла б стати прогностично-практичним засобом суспільної самоорганізації. Тим більше, що прикладні економічні та управлінські дисципліни на підставі узагальнення бізнес-практики, яка просувається шляхом спроб і помилок, мають більший доробок у цьому напрямі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконувалася в рамках планових тем науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна “Соціально-економічний механізм і наслідки ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0104U000675) та Харківської філії Національного інституту стратегічних досліджень – “Світові геофінанси та пошук ефективних економіко-політичних стратегій України” (номер державної реєстрації 0198U00806).
Мета і завдання роботи. На основі з'ясування суттєвих ознак економічної невизначеності в сучасних умовах, дослідження її взаємозв’язку з реформами і їх взаємовпливу обґрунтувати принципи вибудовування стратегічної моделі реформування економіки як інноваціювання соціогосподарської системи.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
- доповнити методологію дослідження невизначеності
господарських систем на основі інтеграції складових системоцентристського, інституційного, функціонально-факторного методів аналізу;
- виділити й дослідити фундаментальну та актуальну структуру факторів, що породжують невизначеність;
- диференціювати господарські системи за ознаками типу невизначеності та можливостями її інституціювання;
- класифікувати види невизначеності за різними ознаками;
- застосувати набуті теоретичні уявлення про типи й види невизначеності та фактори, що її породжують, як метод дослідження невизначеності в сучасних умовах, насамперед у ринковій господарській системі емерджентного типу;
- обґрунтувати, що невизначеність господарської системи обумовлює зміст, темпи й механізми її реформування;
- дослідити різні типи реформ та їх види ;
- з'ясувати визначальні принципи моделі реформування господарської системи України як тривалого перманентного процесу управління в умовах зростаючої невизначеності.
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є взаємозв'язок невизначеності як суттєвої ознаки і однієї із складових динаміки господарської системи та її реформування. Предметом дослідження є спряження невизначеності господарської системи в ринковій економіці емерджентного типу з її реформуванням в умовах розгортання глобального інформаційного суспільства.
Методи дослідження. Предмет і мета дослідження обумовили використання значної кількості методичних та методологічних надбань світової науки:
- для поглиблення аналізу змісту невизначеності, факторів, що її породжують, типів та видів невизначеності застосовано системний, факторний та структурний методи;
- методи інституційного аналізу, теорії перехідних станів, катастроф та кризових процесів дозволили визначити характерні риси невизначеності сучасних господарських систем;
- на основі використання типології зв'язків, оперування категоріями норм, правил, формальних і неформальних інститутів встановлено ефект спряженості невизначеності господарських систем і їх реформування;
- розкриття процесу розвитку господарських систем, виділення
етапів, встановлення їх провідних тенденцій базується на діалектичному методі, аналізі протиріч та форм їх розгортання;
- поєднання аналізу та узагальнень, просування від абстрактного уявлення невизначеності, реформи до конкретних ознак невизначеності в перехідній економіці України, вироблення принципів конструювання відповідної національної моделі реформ стали робочими інструментами дослідження;
- діалектична теорія процесу перетворення можливості в дійсність стала основою розробки механізму спряження реформування і невизначеності господарських систем на організаційно-технологічному рівні шляхом відокремлення і визначення напрямів поступового перетворення абстрактно можливої в конкретно можливу, формально можливої в реально можливу моделі реформування.
Науково-теоретичну та інформаційну базу дослідження склали розробки вчених стосовно
§ діалектики розвитку соціальних систем (К. Маркс, В.Кузьмін, І. Блауберг, Е. Юдін, В. Фофанов, Ю. Осипов);
§ ролі інформації в розвитку господарських систем – теорія інформації (А. Колмогоров, К. Шеннон, К. Келли, С. Ронан, А.Карп);
§ інститутів як засобів структурування взаємодії господарчих субєктів (Д. Норт, О. Уїльямсон, Т. Еггертссон, А. Аузан, А.Олійник, А. Шаститко);
§ теорій сучасного етапу розвитку суспільства як постіндустріального, інформаційного, економіки знань (П. Друкер, Ф. Хайєк, А. Тоффлер, Дж. Гелбрейт);
§ теорії перехідної економіки (В. Мау, О. Бузгалін, О.Колганов, В. Геєць, А. Гриценко, О. Яременко, Г. Явлінський, С.Глазьєв, В. Тарасевич, П. Єщенко та ін.);
§ теорії реформ (П. Сорокін, А. Ослунд, О.Носова, О.Прутська та ін.).
Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження, отриманих здобувачем, полягає у тому, що:
Уперше
1. Виявлено ефект спряженості невизначеності господарської системи та її реформування, який полягає в обумовленості необхідності реформаторських дій та їх якісних параметрів невизначеністю, її типом і видом. Здійснення реформи трансформує невизначеність, змінює її рівень, що потребує коригування подальших дій шляхом деформ, контрреформ чи продовження реформ.
2. Виділено фундаментальну і актуальну структури системи факторів, які породжують невизначеність господарської системи, і
розкрито зміст кожної із них. Фундаментальна структура представлена факторами різного порядку:
- першого порядку – зміни в природному середовищі; зміни у виробництві, техніці як природі, створеній людиною; зміни людини як предметно-діяльної істоти;
- другого порядку – недостатні дані про ці зміни, перешкоди, які виникають у процесі їх перетворення в інформацію, обмежені можливості їх трансформування у знання;
- третього порядку – це асиметрія інформації, яка проявляється в грубому, природному чи стратегічному опортунізмі.
Актуальна структура системи факторів невизначеності утворюється із множини окремих факторів фундаментальної структури внаслідок зміни співвідношення між ними, перш за все між факторами першого порядку.
3. Диференційовано типи невизначеності господарської системи залежно від актуальної структури факторів, що її породжують:
- природогенний – за якого серед факторів невизначеності першого порядку домінують зміни природного середовища, а фактори другого і третього порядків відповідно відображають це;
- техногенний – серед факторів невизначеності першого порядку переважну роль відіграють зміни створеної людиною природи – виробництва, техніки, що відповідно змінює зміст факторів другого і третього порядків;
- антропогенний – серед факторів першого порядку на визначальне місце висуваються зміни людської природи, що обумовлює зміни факторів другого і третього порядків.
4. Запропоновано нову періодизацію розвитку господарських систем залежно від типу невизначеності й механізму її інституціювання:
- системи з невизначеністю природогенного типу, що не інституціонується;
- системи, в яких переважає невизначеність техногенного типу, яка через економічні інститути переводиться в ризик;
- системи, в яких набуває істотного значення невизначеність антропогенного типу, що стає іманентним інститутом господарської системи.
5. Обґрунтовано, що перетворення невизначеності з фактора інституціювання в інститут господарської системи обумовлено розгортанням глобального інформаційного технологічного способу виробництва, прискоренням змін і проявляється в сукупності правил
взаємодії економічних суб'єктів. Розкрито зміст цих правил:
- постійна змінюваність і розвиток економічних агентів – імператив їх існування;
- домінантною ознакою економічних агентів стає здатність до випереджаючих, а відтак інноваційних змін;
- здатність до розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів – умова, наслідок і індикатор інноваційних змін.
6. Розкрито обумовленість критичних станів господарської системи різними видами невизначеності:
- економіка переживає критичний стан, якщо виникає статистична невизначеність, коли змінюються локальні неформальні інститути, які не відповідають формальним;
- економіка входить у стан кризи, якщо виникає параметрична невизначеність внаслідок часткової невідповідності базових інститутів новим економічним реаліям;
- економіка опиняється в стані катастрофи, якщо спостерігається структурна невизначеність в результаті повної невідповідності базових формальних і неформальних інститутів.
7. Виявлено істотні риси економічної невизначеності перехідних господарських систем емерджентного типу, що полягають в таких її ознаках:
кількісній, за якої невизначеність зростає до апогею внаслідок ефекту інформаційного шоку;
та якісних: стратегічна, невизначеність розвитку, складне поєднання і переплетіння мікро-, мезо-, макро-, метаневизначеності зі змістовою перевагою останньої, перетворення невизначеності в істотний інститут господарювання внаслідок постійних динамічних змін системи.
8. Виділено такі суттєві ознаки запобіжних реформ господарських систем:
- запланований характер перетворень, що здійснюються, коли суспільство перебуває у стабільному стані;
- створення нових формальних інститутів, які здатні стати каталізаторами саморозвитку системи через створення умов для постійного трансформування неформальних інститутів;
- органічне поєднання механізмів нагромадження і стимулювання завдяки інституціонуванню інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності у формі розширеного їх відтворення в інтелектуальному капіталі;
- невисока соціальна ціна, оскільки запобіжна реформа як технологія розвитку постіндустріальної цивілізації здійснюється тільки як соціоспрямовані зміни, заздалегідь протестовані щодо наслідків.
Отримали подальший розвиток
9. Теорія невизначеності господарської системи як невід'ємна, але відносно самостійної частина теорії економічного розвитку завдяки інтегруванню в методологію її дослідження складових системного методу, інституційного аналізу, теорії катастроф, факторного аналізу.
10. Класифікація видів невизначеності за різними ознаками:
а) З точки зору кількості можливих варіантів майбутніх станів господарської системи - невизначеність з обмеженою кількістю майбутніх варіантів (вірогідність їх реалізації може бути встановлена об’єктивно чи суб’єктивно); невизначеність з необмеженою кількістю майбутніх варіантів (параметрична і структурна).
б) З точки зору факторів, що породжують невизначеність: невизначеність, що виникає незалежно від діяльності людини і невизначеність, зумовлена діяльністю людини.
в) З точки зору рівня виникнення:
- невизначеність мікрорівня (причини, які її породжують, є виключно екзогенними факторами);
- невизначеність мезорівня (причини, які її породжують, є переважно екзогенними факторами);
- невизначеність макрорівня (причини, які її породжують, є переважно ендогенними факторами);
- невизначеність метарівня (причини, які її породжують, є виключно ендогенними факторами).
г) З точки зору динаміки системи – невизначеність функціонування і невизначеність розвитку.
11. Положення про характер переходу до нової господарської системи шляхом виявлення та розкриття впливу
факторів невизначеності на нього. Якщо внаслідок нагромадження статистичної невизначеності або виникнення параметричної невизначеності господарська система потрапляє в кризову ситуацію, економічне середовище трансформується поступово, еволюційно, і цей процес не виділяється в окремий етап. Коли ж виникає структурна невизначеність, а система опиняється в катастрофічному стані, виникає перехідна економіка як відносно відособлений, окремий етап розвитку, а нова система розвивається емерджентно.
12. Трактування реформи на відміну від традиційних підходів як інструменту управління, похідного від невизначеності господарської системи.
Адаптація господарської системи до статистичної невизначеності здійснюється в процесі часткових реформ, що пов'язані зі змінами локальних інститутів. Адаптація до параметричної невизначеності потребує проведення кардинальних реформ, в ході яких змінюються деякі базові інститути. Структурна невизначеність обумовлює системні трансформаційні реформи, які передбачають зміни всієї системи базових інститутів.
13. Характеристика відмінних рис системної трансформаційної реформи в контексті теорії економічної невизначеності, які полягають в наступному:
- трансформаційна реформа є інструментом адаптації господарської системи в умовах структурної невизначеності;
- змістом трансформаційної реформи є створення всієї системи базових інститутів;
- результатом трансформаційної реформи є реструктуризація невизначеності розвитку в невизначеність функціонування;
- трансформаційна реформа потребує тривалого часу здійснення.
14. Класифікація видів життєвого циклу реформ як функції логіки подальшого реформування в залежності від змін стану невизначеності у процесі перетворень:
- невпинно зростаючий, якщо нові формальні інститути асимілюються господарською системою і невизначеність зменшується;
- зростаючий з уповільненням, якщо нові формальні інститути асимілюються господарською системою частково і невизначеність не зменшується;
- реверсний, якщо нові формальні інститути не асимілюються господарською системою і невизначеність зростає.
15. Відокремлення типів господарських реформ – реформ-наслідків і запобіжних реформ, як адекватних різним типам господарських систем, класифікованим за типом невизначеності, на відповідних етапах розвитку суспільства.
Реформа-наслідок – це інституціювання змін з адаптації господарської системи до різних видів невизначеності з метою подолання кризових станів.
Запобіжна реформа – це управлінська технологія на випередження з метою інноваціювання соціогосподарської системи.
16. З'ясування основних імперативних принципів організації реформування української економіки. Виділено:
1) принцип запобіжного реформування;
2) принцип розроблення і здійснення реформаторських дій як засобів трансформування невизначеності господарчих суб’єктів;
3) принцип організації ефективних перетворень на основі класифікації реформаторських дій за ознаками ступеня невизначеності і контрольованості;
4) принцип оцінки перетворень з огляду на трансформування невизначеності;
5) принцип коригування реформаторських дій відповідно до змін невизначеності у формі продовження реформ, деформ чи контрреформ.
Науково-теоретичне і практичне значення роботи обумовлене актуальністю досліджуваної проблеми, недостатнім ступенем її розробленості і полягає в тому, що:
- основні положення і висновки розширюють наукове уявлення про механізм функціонування ринкової економіки емерджентного типу, про особливості невизначеності, притаманні їй, обумовлену логіку її реформування, що стає теоретичною базою для подальшого вивчення трансформаційних процесів у постсоціалістичних країнах;
- результати дослідження можуть бути використані в процесі коригування стратегії реформ господарської системи з метою підвищення їх ефективності і повнішої адаптації системи до сучасних глобальних тенденцій;
- аналіз і узагальнення дисертаційної роботи можуть бути застосовані при викладанні дисциплін “Інституційна економіка”, “Економічні ризики”, “Теорія господарських систем”.
Матеріали дослідження використовуються у викладанні дисциплін “Соціально-економічні ризики перехідної економіки”, “Економічні ризики” на економічному факультеті Харківського національного університету (довідка про впровадження додається). Певна їх частина увійшла до навчального посібника “Економічні ризики”, виданого під грифом Міністерства освіти і науки України.
Результати дослідження, зокрема обґрунтування напрямів адаптування національної економіки до невизначеності глобального
інформаційного простору, увійшли до звіту з планової теми “Світові геофінанси та пошук ефективних економіко-політичних стратегій України” (номер державної реєстрації 0198U00806), (довідка про впровадження додається).
Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені у дисертації, отримано автором особисто. В списку опублікованих праць щодо робіт, опублікованих у співавторстві, наведено особистий внесок дисертанта.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження доповідались на “круглому столі” “Безпека економічних трансформацій” Національного інституту стратегічних досліджень – м. Київ, на науковому симпозіумі “Інституційна архітектоніка та механізми економічного розвитку” –
м. Харків, на наукових конференціях.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження, опубліковані автором у 27 наукових працях, у тому числі в двох монографіях (одна особиста обсягом 10,4 друкованих аркушів і одна в співавторстві), 23 статтях у фахових наукових виданнях загальним обсягом 22,9 друкованих аркушів.
Структура та обсяг роботи.
Структура роботи визначається її змістом:
Вступ.
Розділ I. Методологія дослідження невизначеності господарських
систем і їх реформування.
1.1. Загальнонаукові основи виникнення й розвитку теорії невизначеності.
1.2. Економічна невизначеність як передумова і наслідок реформування господарських систем. Розділ
II. Особливості економічної невизначеності в умовах розгортання глобального інформаційного суспільства.
2.1. Невизначеність як результат кризи індустріального і становлення інформаційного способу виробництва.
2.2. Глобалізація сучасної економічної системи як фактор невизначеності.
Розділ ІІІ. Невизначеність в емерджентній ринковій економіці як похідна трансформування командної системи.
3.1. Головні характеристики емерджентної ринкової системи.
3.2. Визначальні риси факторів невизначеності в емерджентній
ринковій економіці.
Розділ IV. Економічна реформа як механізм адаптації емерджентної ринкової системи в умовах невизначеності.
4.1.Економічна реформа як функція стану господарської системи, типу і видів невизначеності.
4.2.Запобіжні реформи як адекватна форма інноваціювання
сучасної господарської системи.
Висновки.
Додатки.
Список використаних джерел містить 398 найменувань. Загальний обсяг дисертації – 406 стор., основний текст викладено на 345 стор.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет, об’єкт і методи дослідження, його науково-теоретичну і інформаційну базу, мету і завдання, а також викладено наукову новизну отриманих результатів, розкрито їх практичне значення.
У першому розділі “Методологія дослідження невизначеності господарських систем та їх реформування” розкрито історико-теоретичне підґрунтя виникнення теорії невизначеності. Воно ґрунтується на дослідженнях філософів, природознавців, фізиків, які поступово наближалися до усвідомлення
- складності довколишнього світу, який може бути досліджений за допомогою системного аналізу,
- нелінійного характеру розвитку складних відкритих систем, який відбувається через механізм критичних ситуацій і поліфуркацій,
- значної ролі непередбачуваності, імовірнісного, а часом і стихійного факторів у розвитку складних систем.
Розгляд господарської системи як полісистемного утворення, темпи розвитку якого прискорюються і здійснюються через механізм критичних ситуацій, криз або катастроф, внаслідок чого перед системою постає багатоваріантний набір можливих напрямів, дозволив з'ясувати, що невизначеність є постійним супутником господарювання. Невизначеність як об'єкт політико-економічного дослідження розглядається як відносини між економічними суб'єктами в умовах багатоваріантного розвитку господарської ситуації, достовірна інформація про які відсутня.
На підставі узагальнення системи факторів, що породжують невизначеність, було досліджено її фундаментальну структуру.
З’ясовано, що невизначеність породжують:
- фактори першого порядку – зміни в природному середовищі;
зміни у виробництві, техніці як природі, створеній людиною; зміни людини як предметно-діяльної істоти;
- другого порядку – недостатні дані про ці зміни, перешкоди, які виникають у процесі їх перетворення в інформацію, обмежені можливості їх трансформування у знання;
- третього порядку – це асиметрія інформації.
Із розвитком суспільства в системі факторів першого порядку відбуваються зміни, пов'язані з місцем і роллю окремих факторів та взаємодії між ними. Відповідно змінюються і відносини в групах факторів другого і третього порядків. Це дозволило виділити актуальні структури факторів невизначеності і на їх основі – типи невизначеності.
- Для природогенного типу невизначеності властиве домінування серед факторів невизначеності першого порядку змін природного середовища, а фактори другого і третього порядків відповідно відображають це.
- Техногенний тип невизначеності відрізняється тим, що переважну роль серед факторів невизначеності першого порядку відіграють зміни створеної людиною природи – виробництва, техніки, що відповідно змінює зміст факторів другого і третього порядків.
- При антропогенному типі невизначеності серед факторів першого порядку на визначальне місце висуваються зміни людської природи, що обумовлюють зміни факторів другого і третього порядків.
Це дозволило по-новому уявити етапи розвитку суспільства залежно від типу невизначеності і механізму її інституціювання. Можна виділити:
- системи з невизначеністю природогенного типу, що не інституціонується,
- системи, в яких переважає невизначеність техногенного типу, що через економічні інститути переводиться в ризик,
- системи, в яких набуває істотного значення невизначеність антропогенного типу, що стає іманентним інститутом господарської системи.
У роботі види невизначеності класифіковано таким чином (див.рис.1).
1) З точки зору кількості можливих варіантів майбутніх станів господарської системи:
- невизначеність з обмеженою кількістю наслідків;
вірогідність їх реалізації може бути
а) об'єктивно встановлена,
б) суб'єктивно встановлена;
- невизначеність з необмеженою кількістю наслідків (стратегічна) може бути
а) параметрична,
б) структурна.
2) З точки зору факторів, що її породжують:
- невизначеність, що виникає незалежно від діяльності людини;
- невизначеність, зумовлена діяльністю людини.
3) З точки зору рівня виникнення:
- невизначеність мікрорівня (причини, які її породжують, є виключно екзогенними факторами);
- невизначеність мезорівня (причини, які її породжують, є переважно екзогенними факторами);
- невизначеність макрорівня (причини, які її породжують, є переважноно ендогенними факторами);
- невизначеність метарівня (причини, які її породжують, є виключно ендогенними факторами).
4) З точки зору динаміки системи:
- невизначеність функціонування,
- невизначеність розвитку.
З'ясовано, що в процесі перетворень технологічного способу виробництва, розвитку господарської системи, зміни інтересів економічних суб'єктів виникає їх невідповідність формальним суспільним інститутам. Розширюється варіативність дій, яка не узгоджується з очікуваннями інших суб'єктів. Зростає невизначеність господарського середовища. Якщо механізм перетворення невизначеності через поступове узгодження неформальних і формальних інститутів порушується, виникають критичні ситуації господарської системи різного рівня складності (обумовлені різними видами невизначеності). Подолання критичних ситуацій здійснюється шляхом реформування, яке виступає формою трансформації невизначеності.
Формування поглибленого уявлення про невизначеність, фактори, що її породжують, типи і види, а також про особливий характер зв'язку між невизначеністю господарського середовища, породжуваними нею критичними ситуаціями і трансформуванням економічної системи, виступає методом пізнання невизначеності та ефекту спряженості її з реформуванням у сучасних умовах.
У другому розділі “Особливості економічної невизначеності в умовах розгортання глобального інформаційного суспільства” на базі досліджень Д. Белла, О.Тоффлера, К. Боулдінга, 3. Бжезинського, А. Турена, К. Керра, Ф.Махлупа, П.Друкера, Р. Тібольда, Дж.К.Гелбрейта, Ж. Еллюля криза індустріального способу виробництва, формування інформаційного суспільства розглядається як похідна невизначеності і як фактор, її продукуючий. Ускладнення соціальної поведінки суб'єктів господарювання, що відбувається у процесі перетворення інформації та знань в найбільш прибутковий капітал, породжує зростання невизначеності внаслідок
§ наростання динамізму економічних процесів і прискорення темпів змін;
§ лавиноподібного збільшення обсягів інформації про потреби, цінності, мотиви людської діяльності, які зазнають постійних змін;
§ непрогнозованого розвитку науки, її технологічного запровадження з метою одержання інноваційного прибутку і впливу цього процесу на оточуюче середовище;
§ зміни закономірностей функціонування господарської системи, які не знайшли адекватного відображення в науці та інституційних структурах;
§ невідповідності темпів змін господарського простору темпам прийняття господарських рішень;
§ асиметрії не лише в розподілі інформації у метапросторі, але й асиметрії в її перетворенні на знання;
§ створення технологій виробництва асиметрії інформації та управління свідомістю.
Ця невизначеність розвитку поділяється на:
· невизначеність, породжувану становленням нового технологічного способу виробництва. На цій основі змінюється структурна організація фірм. Головним для них стає продукування інноваційних стратегій, позбавлення від неголовних функцій, перекладання їх на профільні спеціалізовані компанії та розвиток мережних відносин в економіці (на підтвердження цього наведено положення досліджень С. Кауфмана, У. Пауела, Д. Старка).
· невизначеність, породжувану глобальними процесами. Формування єдиного економіко-інформаційного простору впливає на людину, її потреби, очікування, поведінку. Це значно розширює розміри відносної депривації, розгортається процес індивідуалізації особистості, вестернізації. Національні системи значно фрагментуються ізсередини, зростає диференціація між ними щодо можливості долучення до сучасної інформації та знань.
Поширення інформаційних технологій обробки свідомості стає могутнім каталізатором невизначеності сьогодні і в майбутньому.
Невизначеність стає не просто найважливішою іманентною рисою, а інститутом господарської системи глобального інформаційного суспільства, що проявляється в сукупності норм і правил взаємодії економічних суб’єктів. Правила, що зумовлюють невизначеність як інститут, такі:–
економічні агенти повинні постійно змінюватися;–
вони мають бути здатними до випереджаючих, інноваційних змін;
– це можливо тільки за умови здатності до розширеного відтворення інтелектуального потенціалу, перетворення його на капітал.
У третьому розділі “Невизначеність в емерджентній ринковій системі як похідна трансформування командної системи” на основі
- теорії емерджентної еволюції С. Александера і Л. Моргана,
- теорії економічних систем В. Кузьміна, А. Гриценка,
- теорії інституційних змін А. Олійника, Ю. Осипова, О.Яременка,
- теорії перехідної економіки С. Глазьєва, О. Колганова, О.Бузгаліна, А. Клейна, М. Дерябіної, В.Гейца
розкривається зміст емерджентної ринкової системи [англ. emergent - раптово виникаючий]. Ця система виникає після краху командної системи, а не на етапі її преходження, внаслідок чого формування інститутів відрізняється від класичного еволюційного розвитку.
Створення формальних ринкових інститутів випереджає формування неформальних ринкових інститутів, накладається на функціонування неформальних інститутів доринкової системи. Загалом перетворення інституційного середовища характеризується такими ознаками:–
нові формальні інститути швидко створюються шляхом їх імпортування;–
нові формальні інститути не відповідають інституційній матриці, оскільки вони запозичені;–
нові формальні й неформальні базові інститути не відповідають локальним неформальним інститутам (традиціям, етичним, культурним, моральним нормам);–
одночасно діють і старі, і нові норми; та ж сама взаємодія між суб’єктами господарювання може здійснюватися за нормами, які виключають одна одну.
ВИДИ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
За критерієм можливих станів господарської системи
Невизначеність з обмеженою кількістю наслідків | Невизначеність з необмеженою кількістю наслідків
Можливі варіанти завершення, настання яких встановлюється об’єктивно | Можливі варіанти завершення, настання яких встановлюється суб’єктивно | Можна суб’єктивно передбачити кількість варіантів завершення | Неможливо передбачити кількість варіантів завершення
РИЗИКИ | ПАРАМЕТРИЧНА
НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ | СТРУКТУРНА
НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ
За критерієм рівня виникнення невизначеності
Невизначеність мікрорівня | Детермінована виключно екзогенними факторами
Невизначеність мезорівня | Детермінована переважно екзогенними факторами
Невизначеність макрорівня | Детермінована переважно ендогенними факторами
Невизначеність метарівня | Детермінована виключно ендогенними факторами
За критерієм динаміки господарської системи
Невизначеність функціонування | Невизначність розвитку
Невизначеність мікрорівня |
Розвиток
технологічного способу виробництва | Розвиток
господарської
системи
Невизначеність знаходження покупців |
Невизначеність знаходження нобхідного товару | Невизначеність ціни |
Невизначеність здійснення розрахунків |
Невизначеність
властивостей, якості товару | Невизначеність укладання і здійснення угоди | Нвизначеність, пов’язана з опортуністичною поведінкою | Доіндустріального | Індустріального | Інформаційного | Перебуває у критичному стані | Перебуває у кризовому стані | Перебуває у стані краху
Невизначеність макрорівня при здійсненні політики
(див. Дж.Сакс і Ф.Ларрен. Макроекономіка. С. 652-653)
Адитивна
невизначеність | Мультиплікативна невизначеність | Часова
невизначеність
Рис.1. Види невизначеності
У розділі простежується зв'язок між невизначеністю інституційного середовища і головними ознаками емерджентної ринкової системи, що створюється. Ознаки ці такі:
o основними економічними суб’єктами стали промислово-фінансові групи, оскільки саме ці організаційно-господарські структури можуть трансформувати невизначеність мезо- і макро-рівня. Невизначеність мезорівня знімається через механізм заміни екстернальної алокації ресурсів інтернальною. Невизначеність макрорівня знімається формуванням засобів впливу на державну економічну політику;
o економіка перетворилася на олігархічну, кланову;
0 держава не може бути арбітром у розв'язанні конфліктів між кланами, оскільки не створені універсальні правила господарювання, а економічні суб'єкти поділені на „своїх” і „чужих”;
0 відносини, які домінують у господарській системі, – мережеві, що приводить до сегментування економічного простору за ознаками різних режимів господарсько-правового регулювання;
o змінюється зміст діяльності фірми – неоднозначність ресурсів перетворюється на активи. У цих умовах, за словами Д.Старка, невизначеність стає активом.
Зміни, що відбуваються, їх характер обумовлюють особливі форми невизначеності, що виникають у процесі трансформування постсоціалістичних практик.
Невизначеність виявляється як:
- невизначеність прав власності. Вони
1) недостатньо специфіковані,
2) хиткі – через їх постійний перерозподіл,
3) неадекватні їх реальному економічному змістові,
4) реально не санкціоновані;
- невизначеність державного регулювання. Це обумовлено,
по-перше, браком інформації, її перекручуванням, труднощами її концептуалізації,
по-друге, прийняттям рішень під тиском груп впливу, зміни інтересів яких відбуваються динамічно і непередбачувано,
по-третє, часовими лагами економічної політики, різношвидкісністю підключення, термінами дії та впливу інструментів регулювання,
по-четверте, відсутністю довготермінової політики інституційних перетворень, розрахованої на тривалий період,
по-п’яте, проведенням інституційних перетворень як одноразових заходів і відсутністю цілеспрямованих зусиль з формування і розвитку нових інститутів,
по-шосте, здійсненням ізольованих інституційних змін без урахування компліментарності інститутів;
- невизначеність, пов'язана з існуванням значної кількості сегментів у мережевій економіці,
1) кожен з яких має свої норми, правила функціонування, приховані від інших,
2) які перебувають у процесі становлення, їхні межі аморфні й рухливі,
3) взаємодія між якими будується на складній та мінливій системі методів, вибір яких здійснюється не лише за мотивами економічної раціональності чи здорового глузду;
- невизначеність, обумовлена існуванням позалегальної економіки.
Невизначеність в емерджентній ринковій економіці породжується не тільки самим фактом здійснення інституційних перетворень, а й характером цих перетворень. Взагалі, стратегічна невизначеність, викликана інституційними перетвореннями в рамках певної господарської системи, має тимчасовий характер. У процесі постсоціалістичного трансформування вона відрізняється темпоральними параметрами і може наростати (ефект “снігового кому”) внаслідок дії об’єктив-них і суб’єктивних чинників.
Об'єктивно збільшення невизначеності відбувається під впливом емерджентності перетворень усього інституційного середовища при властивих йому інерційності та повільності змін, при цьому становлення інститутів відбувається різношвидкісно, а тому має місце співіснування і взаємодія інститутів різного ступеня зрілості.
Суб'єктивно підвищення рівня невизначеності може провокуватися державним регулюванням при форсуванні формальних перетворень без урахування існуючих неформальних норм і швидкості сприйняття трансформацій господарською системою.
Таким чином, перетворення господарського середовища можуть не тільки не сприяти виведенню господарської системи з критичної ситуації, а при збільшенні невизначеності втягнути її у тривалу і ще глибшу кризу.
У четвертому розділі “Економічна реформа як механізм адаптації емерджентної ринкової системи в умовах невизначеності” на підставі
- положень теорії реформ П. Сорокіна, А. Ослунда, В. Мау, П.Єщенка , О.Носової, О. Прутської,
- історико-теоретичних досліджень щодо реально здійснюваних реформ у США, Німеччині, Японії, Китаї
доводиться, що реформи виступають засобом трансформування невизначеності. Різні види невизначеності, породжені інституційними змінами, обумовлюють необхідність відповідних видів реформ (див. рис.2).
Сутність перетворень, що здійснюються у процесі всіх видів реформ, полягає у створенні формальних інститутів, які:
1) можуть бути розширенням і продовженням неформальних інститутів;
2) можуть бути націлені на заміну неформальних інститутів і в цьому випадку суперечитимуть неформальним.
Як підкреслюється в роботі, у залежності від взаємозв’язку формальних і неформальних інститутів відбуваються зміни стану невизначеності, що визначає подальшу логіку реформаторських дій (див.рис.3) і виражається в різних видах життєвого циклу реформ.
Якщо формальні інститути сприймаються економічними агентами в повній мірі, стратегічна невизначеність переводиться у статистичну. Життєвий цикл реформи є невпинно зростаючим. Якщо створені формальні інститути лише частково вписуються в інституційне середовище, консервуються часткові перетворення інститутів або інститут деформується, – стратегічна невизначеність зберігається. Життєвий цикл реформи стає зростаючим з уповільненням (після критичної точки). Якщо ж формальні інститути, що вибудовуються, зазнають відторгнення інституційним середовищем або їхній зміст перекручується, невизначеність зростає. Життєвий цикл реформи набуває реверсного виду (див.рис.4).
Тобто гармонізація інституційних перетворень потребує застосування механізмів деформ і контрреформ. Деформа – це деяке уповільнення, скорочення перетворень. Контрреформа – повний відхід назад у перетвореннях, зміна деяких створених норм, інститутів, повернення до старих інститутів.
Таким чином, динаміка невизначеності, обумовлена тим, як інституційне середовище сприймає зміни, дозволяє визначити логіку подальших перетворень, напрями коригування реформаторських дій, тобто її моніторинг стає важливою складовою в технології організації реформ. Реформи на різних етапах розвитку людської спільноти зумовлюються типом невизначеності господарської системи і можуть
Інститути,
які зазнають змін | Види
невизначеності | Стан
господарської
системи | Види
реформ
Локальні | Статистична |
Критичний |
Часткові реформи
Базисні | Окремі | Стратегічна | Параметрична | Криза | Кардинальна
реформа
Усі | Структурна | Катастрофа | Системна
реформа-трансформація
Рис.2. Ефект спряженості невизначеності господарської системи і її реформування
Сприйняття нових формальних
інститутів
інституційною
системою |
Стан
невизначеності | Характер перетворень, які необхідно здійснити
Нові формальні
інститути
асимілюються
системою повністю |
Невизначеність
переводиться
в ризик |
Продовження
реформи
Нові формальні
інститути
асимілюються
системою частково | Невизначеність
зберігається |
Деформа
Нові формальні
інститути
не асимілюються
системою |
Невизначеність
зростає | Контрреформа
Рис 3. Обумовленість траєкторії життєвого циклу реформ
характером змін невизначеності (спряження невизначеності і реформування господарської системи)
бути класифіковані так: –
реформа-наслідок як інституціювання нової господарської системи;–
запобіжна реформа як управлінська технологія, спрямована
на випередження, як інноваціювання соціально-господарської системи.
Відмінні риси цих двох типів реформ такі.
Рис.4. Види життєвих циклів реформ
1. Реформи-наслідки, адитивні чи реактивні, розпочинаються, коли суспільство переживає кризову ситуацію. Вони не мають заздалегідь запланованого, продуманого характеру, необхідність їх проведення не відчувається, як правило, до останнього моменту. Запобіжні реформи – це плановані, систематично й цілеспрямовано здійснювані зміни, коли суспільство перебуває у стабільному стані.
2. Зміст реформ-наслідків – приведення у відповідність з неформальними інститутами формальних. Зміст запобіжних реформ полягає у створенні нових формальних інститутів, які здатні стати каталізаторами саморозвитку системи через формування умов для трансформування неформальних інститутів.
3. Соціальна ціна реформ-наслідків зазвичай більш висока (що визначається першими двома особливостями). Під час проведення запобіжних реформ є можливість заздалегідь продумати адаптаційні механізми, які мають передувати змінам і супроводжувати їх, що дає змогу зменшити негативні наслідки змін. Більше того, соціальна складова розвитку суспільства у реформах-наслідках виступає інструментом господарських перетворень. Запобіжні реформи як технології розвитку постіндустріальної цивілізації можуть бути здійснені тільки як соціально спрямовані зміни.
4. У процесі здійснення реформи-наслідку в умовах індустріального способу виробництва паралельно необхідно було створювати механізм стимулювання і механізм нагромадження. Запобіжна реформа, в результаті якої формується інформаційний технологічний спосіб виробництва, припускає органічну єдність цих двох механізмів, оскільки в нагромадженні актуальної складової, яка визначає квінтесенцію цього інституту, домінуючим стає інтенсивне нагромадження інтелектуального капіталу, який одночасно виступає системотворчим інститутом стимулювання. Інституціювання інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності створює нову систему стимулів і систему нагромадження, які забезпечують економічний розвиток у глобалізованому інформаційному світі. Саме в цьому і полягає основний зміст моделі реформування.
Організація ефективних перетворень господарської системи передбачає визначення певних етапів їх здійснення. Насамперед, як обґрунтовано в роботі, необхідно виявити основні варіанти можливих змін і оцінити ймовірність їх здійснення. У цьому контексті слід розрізняти конкретно можливу модель (модель, обумовлену інституційною матрицею, базовими інститутами господарської системи) і абстрактно можливу модель (модель, обумовлену випадковими факторами, зовнішніми чинниками й залежностями). Наступним етапом організації перетворень є конкретизація реформаторських дій, що відбувається на основі формально можливої моделі. Засобом трансформації формально можливої моделі реформування в реально можливу модель є виявлення уразливості перетворень, що здійснюються на підставі оцінювання їх міри невизначеності та ступеня контрольованості.
Відповідно в роботі виділяються такі зони акупунктури реформування (рис.5).
Рис.5. “Акупунктура” реформи
Перша зона – зона найбільшої уразливості – до неї віднесено перетворення, що відзначаються значною невизначеністю і неконтрольованістю.
Друга зона – зона стратегічно важливих змін – охоплює процеси, контрольовані зі значною мірою непередбачуваності вбудовування у систему.
Третя зона – зона самоплинних передбачуваних змін, охоплює перетворення достатньо прогнозовані, але такі, що мало піддаються контролю.
Четверта зона - зона тактичних перетворень. До неї відносяться зміни, які заплановані і контролюються.
Зоною найбільшої уразливості запобіжної реформи в господарській системі емерджентного типу, як зазначається в роботі, є інтеграція в світову інформаційну економіку, оскільки останній властиві висока невизначеність розвитку і значна неконтрольованість з боку національних акторів. Разом з тим ефективність внутрішніх перетворень значною мірою залежить від визначення стратегії освоєння геоекономічного простору. Вибір її залежить від конкурентних переваг, які має країна чи може створити. В сучасних умовах перспективною є стратегія, яка вибудовується на інноваційних інформаційних технологіях, оскільки:
? вони забезпечують нову якість економічного зростання, яке не потребує збільшення витрат сировинних ресурсів;
? виводять національне виробництво за межі цінової конкуренції, оскільки засновані на використанні унікальних інтелектуальних продуктів;
? забезпечують додаткову стабільність національній економіці, оскільки зростають споживчі витрати на послуги освіти, охорони здоров’я, відпочинку.
Наступною зоною уразливості є перетворення формальних базових інститутів – розвиток ринкового середовища, інституціювання інтелектуального капіталу. Як підкреслюється в роботі, стратегічно важливим є підвищення цінності інтелектуальної власності шляхом специфікації і санкціонування прав інтелектуальної власності та створення умов, за яких власник міг би отримати доход від використання активу і не мусив би робити занадто великі витрати на його захист. Інституціювання інтелектуальної власності не протирічить становленню конкурентних умов, ринку інтелектуального продукту й послуг. Створення системи нагромадження інтелектуального капіталу надасть розвитку новій системі
стимулювання і мотивації особи.
На здійснення реформи значний вплив справлятимуть ставлення суб’єктів господарювання до змін і невизначеності, очікування суб’єктів господарювання, задоволеність своїм становищем. Урахування стану задоволеності, трансформування різних видів невдоволеності в конструктивне русло сприятимуть успіхові реформування, оскільки дозволять реструктурувати невизначеність розвитку до рівня ризиків. Це третя зона уразливості реформ. У роботі простежується динаміка ставлення людей в постсоціалістичній господарській системі до змін загалом і до конкретних економічних змін, з використанням оприлюднених матеріалів соціологічних досліджень, що проводились провідними центрами вивчення громадської думки.
Останній зоні уразливості реформування властиві низький рівень
невизначеності та високий ступінь контрольованості. Тут здійснюються тактичні перетворення в короткотерміновому періоді. Здійснювані дії будуть ефективними лише за умов
- наявності стратегії та її послідовного втілення в тактиці,
- узгодження швидкості тактичних дій, їх конкретних форм з трансформуванням неформальних институтів.
Якщо ж на ці умови не зважати, то зона може стати додатковим джерелом невизначеності і фактором невдоволення чи несприйняття реформ.
Отже, максимізація потенціалу розвитку в новій господарській системі досягається за рахунок реалізації відповідних принципів організації перетворень. Виділено:
1) принцип
