ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Копелець Олександр Олександрович

УДК 351.823.1

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ХАРКІВ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник– | кандидат економічних наук, професор

Мостовий Григорій Іванович,

Національна академія державного управління при Президентові України, професор кафедри економічної теорії та історії економіки

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, професор

Мордвінов Олександр Григорович,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, завідувач кафедри державного управління та адміністративного менеджменту;

кандидат наук з державного управління

Сурай Інна Геннадіївна,

Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри державного управління і менеджменту

Провідна установа– | Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ проблем розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва, м. Київ

Захист відбудеться 20 жовтня 2006 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.858.01 Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75, зал засідань (1 поверх).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75.

Автореферат розісланий “19” вересня 2006р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лебець В.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В основі аграрної політики держави лежить розуміння особливої ролі аграрного сектора економіки в життєдіяльності суспільства. Сільськогосподарська продукція в усьому світі є стратегічним товаром, однією з основ нормального існування і прогресу людства. Тому підтримка сільськогосподарського виробництва є найважливішим завданням держави.

При побудові ефективного механізму державного регулювання розвитку сільського господарства необхідно враховувати оптимальне поєднання ринкового і державного важелів. Безперечною є провідна роль державного регулювання в таких сферах, як розвиток сільської інфраструктури, науково-дослідні і проектні роботи, освіта і підвищення кваліфікації, ринок сільськогосподарської продукції, зовнішня торгівля тощо. Державна система підтримки цін і прибутків виробників має стимулювати ефективне виробництво, мотивувати продуктивну працю з використанням досягнень науково-технічного прогресу.

Серйозні вади в економічній політиці України в останньому десятилітті не могли не позначитися на сільському господарстві з його галузевими особливостями і складними стартовими умовами, що склалися до початку економічних реформ і які проявилися у відставанні від інших галузей народного господарства за основними технічними, економічними, організаційними параметрами. В результаті при переорієнтації економіки з використання натуральних ресурсів, що мали пріоритетне значення в умовах дефіциту, на фінансові ресурси аграрний сектор опинився в найгіршому стані з різким обмеженням доступу до всіх джерел фінансування.

Реформування аграрного сектора економіки України потребує усвідомлення накопиченого досвіду щодо освоєння ринкових форм, методів і принципів державного регулювання. Сліпе копіювання зарубіжного досвіду без урахування української специфіки не наближає, а віддаляє економіку від стабілізації і прогресу в сільському господарстві.

Питаннями державного регулювання розвитку сільського господарства в умовах ринкових перетворень займалося чимало вітчизняних та зарубіжних учених. Серед українських фахівців слід виділити Г. Андрусенка, Л. Анічина, В. Бакуменка, В. Воротіна, А. Дєгтяря, В. Князєва, М. Корецького, Д. Крисанова, М. Кропивка, П. Макаренка, М. Маліка, В. Мартиненка, В. Месель-Веселяка, О. Мордвінова, Г. Мостового, П. Саблука, В. Трегобчука, О. Шпичака; серед зарубіжних – Л. Абалкіна, А. Голованова, Е. Сєрову та ін.

Проте окремі питання цього спектру досліджень вимагають детальнішого опрацювання. Зокрема, потребує поглибленого вивчення питання економічних закономірностей державного регулювання розвитку сільського господарства і застосування відповідних інструментів в умовах ринкової економіки. Недостатньо уваги приділено визначенню впливу макроекономічних чинників на розвиток сільського господарства. Не розроблено ефективних механізмів державної підтримки сільськогосподарських підприємств та розвитку інноваційного підприємництва в сільськогосподарському виробництві.

Незавершеність наукових розробок державного регулювання розвитку сільського господарства та істотна практична значущість цього питання для держави підтверджують об’єктивний характер актуальності теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах науково-дослідної роботи “Удосконалення механізмів державного впливу на розвиток економіки аграрної сфери і формування продовольчого ринку регіону” (номер державної реєстрації 0105U002741) Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, в розробці якої здобувач брав безпосередню участь.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного регулювання розвитку сільського господарства в ринкових умовах. Відповідно до цього передбачається вирішення таких завдань:

- обґрунтувати необхідність державної підтримки розвитку сільського господарства в умовах ринку;

- визначити особливості організаційного механізму державного регулювання розвитку галузі;

- дослідити економічні закономірності державного регулювання розвитку сільського господарства і застосування відповідних в умовах ринкової економіки засобів;

- визначити основні макроекономічні та внутрігалузеві чинники розвитку сільського господарства;

- оцінити ефективність фінансової підтримки сільського господарства;

- удосконалити технологію розподілу державних дотацій та компенсацій;

- розробити ефективні механізми державної підтримки сільськогосподарських підприємств шляхом пільгового кредитування та лізингу техніки;

- обґрунтувати напрями державної підтримки розвитку інноваційного підприємництва в сільському господарстві.

Об'єктом дослідження є процес державного регулювання розвитку сільського господарства.

Предмет дослідження – організація механізму регулювання розвитку сільського господарства України.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні опосередкованого регулювання державою розвитку сільського господарства.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано наступні методи досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення й формування висновків), статистико-економічний (аналіз регулювання розвитку сільського господарства), розрахунково-конструктивний (удосконалення механізму державного регулювання розвитку сільського господарства) та ін.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:

уперше:

- обґрунтовано модель регулювання сільськогосподарського виробництва шляхом оптимального розподілу дотацій і компенсацій між суб’єктами господарювання з метою підвищення ефективного використання засобів державної підтримки;

удосконалено:

- форми державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників (протекціоністська, ринкова, програмна), виходячи зі специфіки сільського господарства;

- структуру організації механізму регулювання сільського господарства регіону, яка складається з таких елементів, як правова система; функціональна система; організаційна система; інформаційна система; організаційне нормування й регулювання; система роботи з кадрами;

дістало подальший розвиток:

- визначення механізму державного регулювання розвитку сільського господарства як системної організації, приведення в дію засобів державного регулювання шляхом створення державних і комерційних структур різного рівня, а також реалізації державних програм;

- дослідження засобів впливу держави на сільське господарство: фінансових (квотування, субсидіювання, дотування) та інноваційних (науково-дослідні і проектні розробки);

- визначення чинників впливу на структурні зміни в аграрному секторі та ефективність його функціонування: макроекономічних (ступінь державної підтримки щодо вирішення соціальних питань, сприяння поліпшенню інвестиційного клімату в галузі) та внутрішньогалузевих (усунення деформації співвідношення підгалузей; розвиток внутрішньогалузевих відносин).

Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні форм агропромислової інтеграції для умов Полтавської області (довідка № 1696 від 30.11.2005 р.) та розробці рекомендацій Головному управлінню агропромислового розвитку Полтавської обласної державної адміністрації з удосконалення структури органів державного управління, що забезпечує високий рівень впливу на відтворювальну сферу АПК без позбавлення самостійності усіх суб’єктів господарювання (довідка № 01-21/255 від 30.11.2005 р.).

Пропозиції щодо удосконалення механізму регулювання розвитку сільськогосподарського виробництва, організаційних форм агропромислової інтеграції використані в процесі реалізації інвестиційних проектів товариством “Джерело” та агрофірмою “Довіра” Кобеляцького району Полтавської області (акти від 15.05.2005 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні дисциплін: “Теорія та історія державного управління”, “Економіка підприємств”, “Управління ресурсами та витратами” (довідка № 01-326/01 від 28.02.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, у якій викладено отримані особисто автором результати дослідження, що в сукупності вирішують наукове завдання удосконалення механізмів державного регулювання розвитку сільського господарства.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), “Дні науки” (м. Запоріжжя, 2005 р.), “Наука та інновації – 2005” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.), “Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні” (м. Дніпропетровськ, 2005 р.) та на VI міжнародному науковому конгресі “Державне управління і місцеве самоврядування” (м. Харків, 2006р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 13 наукових праць (6 – у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 4,1 авт. арк., з яких особисто автору належить 3,5 авт. арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг роботи – 184 сторінки, у т.ч. 9 рисунків на 9 сторінках, 11 таблиць на 12 сторінках, список використаних джерел (202 найменування) – на 20 сторінках, 5 додатків на 5 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки питань дослідження, з'ясовується його зв'язок з науковими програмами, які виконуються Інститутом, розкривається мета, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію отриманих результатів, їх оприлюднення, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – “Теоретичні основи державного регулювання розвитку сільського господарства” – проаналізовано основні теоретичні джерела державно-управлінської та економічної наукової думки з теми дослідження, визначено логіку пізнання змісту, необхідні передумови формування теоретичних засад регулювання розвитку сільського господарства у ринкових умовах.

На підставі аналізу підходів науковців до визначення оптимуму між ринковим та державним регулюванням визначено, що в системі “вільного ринку” не можна також обійтися без втручання держави, що бере на себе виконання тих функцій, з якими не може справитися ринок. Державне регулювання суспільних процесів доповнюють, коригують ринкові механізми. Необхідність державної підтримки розвитку сільського господарства зумовлюється низкою специфічних причин:–

по-перше, відтворення в аграрному секторі залежить від загальних економічних законів, але разом з тим має певні особливості, обумовлені характером виробництва; –

по-друге, сільське господарство і продовольчий ринок не є саморегульованими галузями економіки і потребують зовнішнього втручання в цілях захисту інтересів і сільгосптоваровиробника, і споживача;–

по-третє, сільськогосподарське виробництво останнім часом стає дуже капіталомістким, органічний склад капіталу тут вищий, ніж в оброблювальній промисловості. Оскільки аграрний сектор не в змозі підтримувати на належному рівні власну інфраструктуру, то необхідна допомога держави;–

по-четверте, об'єктивною основою втручання держави у функціонування аграрного сектора є достатньо низький конкурентний потенціал сільськогосподарського виробництва, його неспроможність самостійно протидіяти ціновому тиску з боку монополізованих промислових галузей;–

по-п’яте, в результаті розширення зовнішньоторговельних кордонів Україна сьогодні потребує посилення виваженого протекціонізму, який би визначав пріоритети національних інтересів і лише поступово “відкривав” економіку, у тому числі і її агропромислову сферу для зовнішнього світу;–

нарешті, існує необхідність забезпечення відповідних умов розвитку сільського господарства, в першу чергу субсидування соціальної інфраструктури на селі.

Тому державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників полягає у поєднанні трьох форм діяльності: протекціоністської (яка припускає захист вітчизняних товаровиробників), ринкової (тобто гарантії збуту усієї виробленої продукції за цінами, які забезпечують нормальне функціонування сільськогосподарських підприємств), програмної (спрямованої на підтримку заходів з технічного переозброєння господарств, їх спеціалізації відповідно до вимог ринку).

Чимало науковців розглядають регулювання в якості підсистеми господарського механізму, наголошуючи на об’єктивній основі останнього. У дисертації під механізмом регулювання розуміється сукупність організаційних структур, конкретних форм і методів регулювання, адміністративних (правових) норм, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований вплив на елементи господарської системи (учасників процесу відтворення) з метою підтримки обраного режиму діяльності, реалізації програми і досягнення визначеної мети.

Можна стверджувати, що організація механізму регулювання розвитку сільського господарства регіону в умовах різноманітності форм власності в основі своїй пов’язується з різними й рівноправними формами первинних товаровиробників, а також їх об'єднань як основи господарського механізму. Гнучкі методи державного впливу на господарські суб’єкти зберігають їх самостійність щодо виробництва, конкуренції, обміну. Тобто, механізм регулювання – це система оптимального розподілу функцій, прав і відповідальності, порядку і форм відносин між органами державного і господарського управління, змістовна сторона механізму функціонування економіки (господарського механізму), своєрідний каркас, на якому тримаються принципи, функції, цілі, методи процесу регулювання. Виходячи з цього, структуру механізму регулювання можна представити такими елементами: правова система; функціональна система; організаційна структура регулювання; інформаційна система; технологія регулювання; організаційне нормування і регулювання; система роботи з кадрами.

У дисертації визначено, що системна організація, приведення в дію інструментів державного регулювання, створення державних і комерційних структур загальнодержавного і регіонального рівнів, формування державних програм є складовими механізмів державного регулювання розвитку сільського господарства.

У науковій літературі засоби аграрної політики часто ідентифікуються з каналами державної допомоги сільському господарству, якими є безвідплатна допомога фермерам; наукові дослідження в галузі сільського господарства на бюджетній основі; обмеження земельних угідь; паритет цін на продукцію; субсидії для покриття різниці між закупівельними і відпускними цінами тощо. Вітчизняні науковці розділяють заходи державного регулювання розвитку сільського господарства по об'єктах впливу на дві групи: заходи, спрямовані на збільшення прибутковості, рентабельності виробництва; заходи, пов'язані з розвитком сільських територій, (газифікація, електро- і водопостачання, розвиток соціально-культурної сфери), що опосередковано впливають на підвищення результатів господарської діяльності. Крім того виконання таких програм можливе лише при залученні значних фінансових ресурсів держави та інтенсивному використанні інструментів державного регулювання розвитку сільського господарства, в основі яких лежать фінансові (квоти, субсидії, дотації) та інноваційні (науково- дослідні і проектні розробки) важелі.

У другому розділі – “Оцінка ефективності механізмів регулювання розвитку сільського господарства” – визначено, що динаміка розвитку галузі безпосередньо пов’язана з макроекономічною ситуацією та міжгалузевими пропорціями, з рівнем забезпечення та використання наявного ресурсного потенціалу.

На характер структурних змін в аграрному секторі та ефективність його функціонування суттєво впливають природні, техніко-економічні, технологічні; організаційно - господарські; загальноекономічні; соціальні чинники.

У дисертації запропоновано розподіл цих чинників на макроекономічні та внутрігалузеві. До макроекономічних віднесені: ступінь державної підтримки, чинники економічної взаємодії підприємств та держави, платоспроможний попит населення, ступінь збалансування міжгалузевих відносин, вирішення соціальних питань в сільській місцевості, інвестиційний клімат, вихід на міжнародний аграрний ринок. До внутрігалузевих чинників віднесені: усунення деформації співвідношення підгалузей, розвиток внутрігалузевих відносин, використання ресурсного потенціалу. Державне регулювання розвитку галузі має проявлятися у підтримці та сприянні розвитку агропромислового комплексу.

На підставі проведеного аналізу визначено, що в Україні розроблена низка заходів, спрямованих на підтримку сільськогосподарського виробництва, але їх доцільність визначається насамперед доступністю для виробника та ступенем сприяння виробничій діяльності. Встановлено, що ефективність виробництва безпосередньо залежить від фіксованого сільськогосподарського податку, спрямування ПДВ від реалізації продукції на придбання матеріально-технічних ресурсів, повернення ПДВ від реалізації молока та м’яса виробнику. Поряд з цим у роботі наголошується на чинниках, що гальмують розвиток сільського господарства. Так, ризикованим засобом є вкладення коштів в інвестування сільського господарства. Цю проблему можна вирішити лише шляхом підвищення прибутковості сільськогосподарських підприємств, удосконалення державної інвестиційної політики. Без поступового підвищення ролі сільського господарства в економіці та продовольчій безпеці країни, в міжгалузевих відносинах, не можна розраховувати стабільне зростання виробництва в аграрному секторі, в основі якого б лежали не природні умови, а рівень організації справи. Велике значення для розвитку аграрного сектора має такий чинник як вихід країни на міжнародний аграрний ринок.

Подальший розвиток сільського господарства потребує розв’язання таких внутрігалузевих проблем, як усунення деформації співвідношення підгалузей та удосконалення внутрішньогосподарських відносин. Сільськогосподарські підприємства за останні десять років практично повністю відмовилися від виробництва тваринницької продукції, перетворившись на вузькоспеціалізованих виробників. У структурі виробленої ними у 2004 р. валової продукції зернові культури склали 52,6%, технічні (переважно соняшник) – 12,6%. Частка продукції тваринництва скоротилася з 45,5% у 1990 р. до 26,4% у 2004р. (в основному за рахунок вирощування худоби та птиці). Якщо в цілому виробництво продукції тваринництва за цей період скоротилося ніж у два з лишнім рази (45,4%), то в сільськогосподарських підприємствах – майже в 5 разів (20,2%), а індивідуальні господарства зберегли осягнуті обсяги виробництва на попередньому рівні (94,8%). Таким чином, стратегічно важлива підгалузь опинилася в дуже складному становищі внаслідок низької прибутковості та високої трудомісткості і фондомісткості.

Отже для вирішення проблеми внутрігалузевих диспропорцій необхідно посилення державного впливу. З метою відновлення раціонального співвідношення у структурі харчування, збільшення частки продуктів тваринного походження.

На зростання обсягів сільськогосподарського виробництва безпосередньо впливає такий чинник, як розвиток інтеграційних процесів в агропромисловому комплексі. Найінтенсивніший розвиток в Україні отримали структури, підтримані фінансово спроможними інвесторами. Але при цьому сільськогосподарські підприємства потрапляють у цілковиту залежність від останніх, поступово економічну самостійність.

В Україні залишається невикористаною значна частина результатів наукових досліджень інноваційного спрямування, що зумовлюється низькою платоспроможністю сільськогосподарських товаровиробників, слабкою інформаційною базою про інноваційну продукцію та умови її використання. Для інтенсифікації інноваційної діяльності важливого значення набувають організаційні форми практичного застосування наукових досягнень в агропромисловому виробництві.

Галузева структура інвестицій у розвиток соціальної інфраструктури в сільській місцевості формується стихійно. Останніми роками бюджетні кошти витрачались на створення інженерних комунікацій і зовсім недостатньо – на зміцнення матеріальної бази освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення тощо. Нове будівництво здійснювалося для оновлення чи розширення матеріальної бази діючих установ, а більшість сіл, що не мали потрібних їм об'єктів, так і не забезпечені ними.

До пріоритетних напрямів реалізації інноваційної продукції, широкого застосування досягнень науково-технічного прогресу на макроекономічному рівні відноситься реалізація національних і державних програм, законодавчих-і нормативних актів, спрямованих на комплексне вирішення проблем розвитку агропромислового виробництва.

Створювати сприятливі для формування ефективного конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва умови покликана державна аграрна політика. В сучасних умовах сільське господарство України за своєю сутністю виступає фінансовим донором інших галузей, у т.ч. переробної промисловості й торгівлі, оскільки додана вартість, створена в аграрній сфері, надходить, передусім саме до цих секторів. Наслідком сучасної державної регулятивної політики є те, що тільки аграрна сфера має від'ємну норму прибутку. За свідченням академіка УААН П.Т. Саблука, середня норма прибутку за 1996 – 2004 рр. становила: в цілому по народному господарству 1,9 %, у промисловості – 3,8, на транспорті та у торгівлі – 7,5, у будівництві – 3,2, в банках – 10 %, у сільському господарстві – мінус 0,4%, що не забезпечує навіть просте відтворення виробництва. Тому фінансова підтримка повинна орієнтуватися на стимулювання агарного виробництва і надаватися, в першу чергу, товаровиробникам, які забезпечують ефективне використання наявних ресурсів. Дотації та компенсації доцільно виплачувати з розрахунку на одиницю виробленої товарної продукції. Підтримка сільськогосподарського виробництва й облаштування ринкової соціальної інфраструктури села повинні здійснюватися у напрямі скорочення тіньового обороту, розвитку аграрного ринку й сільських територій, фінансування інновацій, аграрної науки і освіти, а також підвищення ефективності секторів економіки, що забезпечують аграрну сферу відповідними ресурсами.

У третьому розділі – “Розробка ефективних механізмів розвитку сільського господарства” – визначено, що дотації і компенсації, які надаються сільгоспвиробникам в цілому по країні відповідно до Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України”, не дозволяють встановити вплив на ефективність виробництва, що, у свою чергу, вступають в суперечність з декларуючою метою їх виділення (стабілізація сільськогосподарського виробництва і підвищення його ефективності; забезпечення продовольчої безпеки; підтримка паритету цін на продукцію сільського господарства та інших галузей, наближення рівня доходів працівників сільського господарства і промисловості.

Для забезпечення оптимального розподілу дотацій і компенсацій необхідно врахувати наступне:–

регулювання шляхом надання дотацій і компенсацій за підсумками роботи за рік має значний коефіцієнт “запізнювання управляючого сигналу”, оскільки цикл сільськогосподарського виробництва є досить тривалим;–

згідно з принципами оптимального управління регулююча дія має дозуватися за часом по усьому циклу виробництва;–

характер сільськогосподарського виробництва зумовлює необхідність завчасного планування дотацій і компенсацій; –

на підставі визначення порогового рівня дотацій і компенсацій;–

зниження дотацій і компенсацій можливе за рахунок збільшення прибутку в тих господарствах де вони були одержані;–

планування розподілу дотацій і компенсацій має виходити з прибутковості господарств. Якщо рентабельність господарств перевищує 30 % (необхідний мінімальний рівень для ведення розширеного виробництва), то дотації і компенсації цим господарствам надавати розподіляти не доцільно. Дотації потребують господарства, які мають вищу рентабельність (за винятком вищезазначених) і більший об'єм товарної продукції за підсумками попереднього року; –

остаточний розрахунок дотацій і компенсацій доцільно виконувати після реалізації продукції (в кінці року) і тим господарствам, які не виконали свої плани, але які вже скористалися дотаціями і компенсаціями.

На підставі цього запропоновано загальну модель регулювання виробництва сільськогосподарської продукції (рис.1).

Регулювання аграрного виробництва шляхом оптимального розподілу дотацій і компенсацій включає коригування механізму дотування сільськогосподарських товаровиробників з метою підвищення ефективного використання засобів державної підтримки. При цьому повинен бути забезпечений перехід від зрівняльного розподілу ресурсів до адресного. Перевага надається треба віддавати тим товаровиробникам, які забезпечують стійку роботу і покращують фінансовий стан господарств.

Найважливішим елементом вдосконалення системи фінансування суб’єктів господарювання є кредитування, триває процес розширення форми і методи якого сьогодні інтенсивно розвиваються в регіонах. Але поряд з цим, кошти фонду пільгового кредитування є надто обмеженими, а кредити комерційних банків внаслідок високих процентних ставок для суб’єктів сільського господарства не вигідні.

Рис. 1. Модель регулювання виробництва сільськогосподарської продукції

Одним з факторів, обмеження кредитування сільськогосподарського виробництва є специфічні ризики. Сільськогосподарське виробництво залишається найбільш ризикованою сферою економіки для інвестицій. Для підприємств сільського господарства кредитна політика держави на сучасному етапі повинна включати: пільгове кредитування, що передбачає підвищення питомої ваги довгострокових кредитів, зниження процентних ставок; кредитування села з державних джерел через механізм заставних операцій; іпотечний кредит в комерційних банках; створення системи селянських кооперативних кредитних установ, що функціонують під контролем сільських виробників.

Хоча фонд пільгового кредитування постійно поповнюється (у тому числі і з використанням засобів місцевих і державного бюджетів), заявки сільгосптоваровиробників на отримання короткострокових кредитів повністю не задовольняються. У роботі запропоновано методику розподілу обмежених засобів фонду пільгового кредитування, в основу якої покладено рейтинг підприємства АПК, встановлений показниками виробництва за останні п’ять років: –

чистий прибуток (в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь);–

рентабельність реалізації продукції;–

середньорічні темпи зростання валової продукції.

Система показників, обраних як критерії загальноекономічної ефективності сільськогосподарського виробництва залежно від економічної ситуації і можливостей фінансування, може бути різною. Крім того, відмова підприємству в бюджетній підтримці за пільговим кредитуванням не виключає її отримання з інших джерел державної підтримки, або участі в програмах. Умовою отримання нового кредиту є відсутність простроченої заборгованості по колишніх кредитах.

Починаючи з 1995р. в Україні набули широкого розвитку лізингові інфраструктури. В Україні 1995 рік став стартовим для широкого розвитку лізингової інфраструктури. 64 підприємств технічного сервісу та матеріально-технічного постачання Національної акціонерної компанії “Украгролізинг”, утвореної у 2001р., які перетворено у відкриті акціонерні товариства з передачею 100% їх акцій до статутного фонду компанії. За останні два роки вартість техніки, виданої по лізингу, значно зросла. Але в той же час підприємства позбавлені можливості по лізингових операціях придбати трактори класу “Білорусь”, посівну техніку, технічні засоби для використання пестицидів і добрив, обладнання для тваринницьких приміщень, засоби управління, тобто все те, що визначає науково-технічний прогрес. Для розвитку фінансових лізингових операцій необхідно змінити культуру економічної і правової поведінки агентів лізингу, сформувати взаємостосунки властиві ринковому механізму господарювання. Доцільною є державна підтримка створення машино-технологічних станцій, з функціями операційного лізингу і виконання сільськогосподарських робіт на замовлення. З тим, щоб лізингоодержувач (орендар) мав право на дострокове припинення контракту, дозволило б вчасно позбутися морально застарілого обладнання і замінити його більш високотехнологічним і конкурентоздатним.

У дисертації запропоновано систему інноваційних механізмів підприємництва в сільськогосподарському виробництві, що включає механізми пошуку інноваційних рішень, механізми організації, механізми розробки і впровадження, механізми фінансування і стимулювання, механізми технологічного трансферту, механізм використання інтелектуальної власності. Обґрунтовується висновок про доцільність розвитку державної підтримки інноваційних підприємницьких структур в інформаційній сфері у двох напрямах: інформаційне забезпечення підприємців з метою підвищення ефективності підприємницької діяльності; інформаційне забезпечення суб’єктів господарювання з метою забезпеченості надійності.

ВИСНОВКИ

Виконане дисертаційне дослідження дає підстави для наступних висновків і рекомендацій:

1. Необхідність державної підтримки розвитку сільського господарства в Україні зумовлена специфікою виробництва, цілеспрямованим захистом інтересів сільгосптоваровиробника і споживача від зовнішнього впливу, значною капіталомісткістю і низьким конкурентним потенціалом, характером субсидування соціальної інфраструктури у сільській місцевості. Формами такої підтримки можуть бути протекціоністська, ринкова, програмна.

2. У дисертації виділено організацію механізму регулювання як змістовний елемент господарського механізму. Під організацією механізму регулювання розуміється сукупність організаційних структур, конкретних форм і методів регулювання, адміністративних (правових) норм, за допомогою яких здійснюється опосередкований управлінський вплив на елементи господарської системи (учасників процесу відтворення) для підтримки режиму діяльності, реалізації програми і досягнення визначених цілей.

Структура організації механізму регулювання представлена такими елементами, як правова та функціональна система, організаційна структура управління, інформаційна система, технологія регулювання, організаційне нормування і регулювання, система роботи з кадрами.

3. Перспективним напрямом удосконалення механізмів державного регулювання розвитку сільського господарства є запровадження фінансових (квотування, надання субсидій і дотацій) та інноваційних (науково-дослідні і проектні розробки) заходів та їх органічне поєднання з діяльністю органів державного управління щодо підвищення прибутковості підприємств і зміцнення соціальної сфери на селі.

4. Класифікація чинників впливу на розвиток сільського господарства з їх віднесенням до групи (взаємодія підприємств і держави; платоспроможність населення; збалансованість міжгалузевих відносин; вирішення соціальних питань у сільській місцевості; інвестиційна привабливість; вихід на міжнародний аграрний ринок) та до внутрішньогалузевих (усунення деформації у співвідношенні підгалузей); розвиток внутрішньогалузевих відносин; використання ресурсного потенціалу тощо) розширює можливості урізноманітнення ефективних методів управління розвитком галузі.

5. Визначена у роботі тенденція витрат в останні роки бюджетних коштів переважно на створення інженерних комунікацій і ігнорування питань зміцнення матеріальної бази освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення свідчить про необхідність запровадження практики сільськогосподарських об’єктів за відповідними національними і державними програмами на засадах чинних законодавчих нормативних актів.

6. З точки зору управлінського менеджменту фінансова підтримка товаровиробників державою повинна бути зорієнтована на стимулювання виробництва і надаватися, в першу чергу, тим, хто забезпечує ефективне використання наявних ресурсів. При цьому дотації та компенсації доцільно визначати з розрахунку на одиницю виробленої продукції. Підтримка сільськогосподарського виробництва й облаштування ринкової соціальної інфраструктури села має на меті граничне обмеження тіньового обороту, забезпечення розвитку аграрного ринку й сільських територій, фінансування інновацій, аграрної науки і освіти, підвищення ефективності секторів, що забезпечують виробництво ресурсами.

7. Запровадження в діяльність органів державного управління запропонованої моделі регулювання розвитку сектора на засадах оптимального розподілу дотацій і компенсацій відкриває нові шляхи підвищення ефективності використання засобів державної підтримки, переходу від їх зрівняльного розподілу до адресного, надання переваги товаровиробникам, які забезпечують стійку роботу і покращують фінансовий стан підприємств.

8. Зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства пов’язується з розширенням доступу суб’єктів господарювання до кредитних ресурсів, що вимагає удосконалення кредитної політики держави у т.ч. запровадження пільгового кредитування, збільшення довгострокових кредитів, зниження процентних ставок, кредитування через механізм заставних операцій; іпотечного кредиту в комерційних банках; формування мережі селянських кооперативних кредитних установ, машино-технологічних станцій з функціями операційного лізингу і виконання сільськогосподарських робіт на замовлення.

9. Розвиток інноваційного підприємництва в агропромисловому комплексі здійснюється через систему інноваційних механізмів: пошуку інноваційних рішень, організації, розробки і впровадження, фінансування і стимулювання, технологічного трансферту, інтелектуальної власності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

АНОТАЦІЯ

Копелець О.О. Механізми державного регулювання розвитку сільського господарства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. – Харків, 2006.

У дисертації обґрунтовується об’єктивна необхідність державної підтримки сільського господарства в умовах ринку, визначаються шляхи удосконалення механізму державного регулювання розвитку агропромислового комплексу України та закономірності державного регулювання розвитку галузі на етапи ринкових перетворень. На основі аналізу макроекономічних та внутрішньогалузевих чинників оцінюється ефективність фінансової підтримки сільського господарства.

Окремі розділи роботи присвячені питанням удосконалення системи розподілу державних дотацій та компенсацій, механізмів державної підтримки сільськогосподарських підприємств шляхом запровадження пільгового кредитування та лізингу. Обґрунтовуються напрями державної інноваційного підприємництва у сільському господарстві.

Ключові слова: державне регулювання, механізми державного управління, інновації, кредитування, лізинг, сільське господарство, макроекономіка.

Копелец А.А. Механизмы государственного регулирования развития сельского хозяйства. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. – Харьков, 2006.

В работе обосновывается объективная необходимость государственной поддержки сельского хозяйства в условиях рыночной экономики. Исходя из специфики отрасли предлагаются новые формы государственной поддержки сельскохозяйственных товаропроизводителей протекционистская, рыночная, программная. Отдельным блоком усовершенствования механизма регулирования как составной части хозяйственного механизма, включающего правовую систему, функциональную систему, организационную структуру управления, информационную систему, технологию регулирования, организационное нормирование, систему работы с кадрами.

В основу государственного регулирования развития сельского хозяйства положены финансовые (квотирование, субсидирование, дотирование) и инновационные (научно-исследовательские и проектные разработки) мероприятия. Вычисление факторов влияния на субъекты хозяйствования в макроэкономическом и внутриотраслевом измерении позволило установить, что финансовая поддержка со стороны государства должна ориентироваться на стимулирование аграрного производства и предоставляться, в первую очередь, товаропроизводителям, обеспечивающим эффективное использование предоставляемых ресурсов. При этом дотации и компенсации целесообразно определять в расчете на единицу товарной продукции. Поддержка сельскохозяйственного производства и обустройство рыночной социальной инфраструктуры села иметь целью предельное ограничение теневого оборота, развитие аграрного рынка и сельских территорий, финансирование инноваций, аграрной науки, образования и здравоохранения, а также повышение эффективности секторов, обеспечивающих аграрную сферу ресурсами.

В работе сделан важный вывод о необходимости переориентации бюджетных средств на укрепление материально-технической базы агропромышленной сферы, внедрение достижений прогресса в соответствии с национальными и государственными программами. Такой подход исключает распыление государственных средств.

Предложена модель регулирования аграрного производства путем оптимального распределения дотаций и компенсаций, обеспечения доступа кредитным ресурсам, совершенствования государственной кредитной политики. С целью эффективного использования возможностей финансового лизинга сельскохозяйственными предприятиями обоснована идея государственной поддержки создания в Украине машинно-технологических станций с возложением на них соответствующих функций.

Предложена система инновационных механизмов предпринимательства в сельскохозяйственном производстве. Она включает механизмы поиска инновационных решений, механизмы организации, механизмы разработки и внедрения, механизмы финансирования и стимулирования, механизмы технологического трансферта, механизм интеллектуальной собственности.

Рассматривается система инновационных механизмов предпринимательства в сельскохозяйственном производстве, включающая поиск инновационных решений, разработку и внедрение инноваций. их финансирование и стимулирование, использование интеллектуальной собственности. Государственную поддержку инновационных предпринимательских структур в информационной сфере предлагается осуществлять направлении совершенствования информационного обслуживания предпринимателей и обеспечения надежности и эффективности предлагаемой информации.

Ключевые слова: государственное регулирование, механизмы государственного управления, инновации, кредитование, лизинг, сельское хозяйство, макроэкономика.

Коpеlеc О. Mechanisms of the state adjusting of development of agriculture. – Manuscript.

The Thesis for getting a scientific degree of the Candidate of Science in Public Administration on speciality 25.00.02 – mechanisms of public administration. – Kharkiv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration to the Office of the President of Ukraine. – Kharkiv, 2006.

It is appraised objective necessity of state support of agriculture in the conditions of market. The state of organization of mechanism of the state adjusting of development of agriculture is certain. Economic conformities to the law of action of instruments of the state adjusting of agriculture and problem of their application are explored in the conditions of development of market economy. The basic macroeconomic factors of development of agriculture are certain. Efficiency of sponsorship of agriculture is appraised. The systems of distributing of state grants and indemnifications are improved. The effective mechanisms of state support of agricultural enterprises are developed economic in relation to the favourable crediting and leasing of agricultural technique. It is appraised directions of state support of development of innovative enterprise in agriculture.

Keywords: state adjusting, innovations, crediting, leasing, estimation, development, agriculture, management.

Відповідальний за випуск Мостовий Григорій Іванович

Підписано до друку 20.09.2006. Формат 60х901/16.

Папір офсетний. Обл.-вид. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 159.

Науково-видавнича фірма “ЕКОГРАФ”

61018, м. Харків, вул. О. Дерев’янка, 7, к.86. Тел. (057) 7-195-118