Копитко Василь Іванович

УДК 332.1:338.431/432(477)

Регіональні особливості розвитку агропромислового комплексу України

Спеціальність: 08.10.01 –
Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті регіональних досліджень НАН України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік НАН України
Долішній Мар’ян Іванович,
Інститут регіональних досліджень НАН України, директор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Буркинський Борис Володимирович,
Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, директор

доктор економічних наук
Бородіна Олена Миколаївна,
Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, завідувач відділу

доктор економічних наук, професор
Єлейко Василь Іванович,
Львівська комерційна академія, завідувач кафедри

Провідна організація: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ проблем розвитку і розміщення харчової та переробної промисловості, м. Київ

Захист відбудеться 26 квітня 2006 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 24 березня 2006 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук Жовтанецький В.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Перехід до ринкової економіки в Україні призвів до докорінних змін у функціонуванні агропромислового комплексу. Період аграрних реформ харак-теризується спадом виробництва, руйнуванням виробничого потен-ціалу, спа-дом життєвого рівня сільського населення практично у всіх регіонах держави. Проведення земельної реформи та реорганізація сільськогосподарських підприємств, паю-вання і поділ землі забезпечили ліквідацію державної монополії на землю, перетворення сільгоспвиробників – агропідприємств, фермерських та особис-тих підсобних господарств – в юридично незалежні від держави суб’єкти господарювання.

Одночасно, практично, приватизовані харчова та переробна промисловість, оптова та роздрібна торгівля. Систему розподілу агропромислової продукції, яка була при плановій економіці, замінила ринкова інфраструктура. Паралельно з крупними торговельними структурами існують тисячі дрібних та середніх приватних посередників, які забезпечують рух товарів до споживачів у межах регіону, між регіо-нами, а також з-за кордону. Удосконалюється система управління агробізнесом, підвищилась фінансова відповідальність за його результати. Помітні зміни відбулися і в підходах до державного регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівнях.

Проте слід зазначити, що регіональні агропромислові комплекси ще й сьогодні переживають економічну кризу. Це зумовлено не тільки невирішеними проблемами в цьому секторі економіки, але й загальними соціально-економічними проблемами в державі, допущеними помилками на початку реформ, а також специфічними проблемами цієї галузі. Поряд з негативними тенденціями не можна не помітити й позитивних зрушень: розвиток економічної свободи (вироб-ництво, збут та споживчий попит), ведення економічної діяльності, появу підприємств та власників, розвиток агробізнесу, виникнення інфраструктурних підрозділів аграрного ринку, підвищення ролі мотивації праці та економічного інтересу індивідуумів, формування нового економічного мислення як власників, так і найманих працівників, що базується на посиленні ринкових пріоритетів.

На регіональному (обласному) рівні (не говорячи вже про районний рівень та локальний, тобто безпосередньо село) керівники й спеціалісти АПК відчувають брак теоретичних і практичних знань щодо реформування, тому прийняті ними рішення є часто неефективними і навіть можуть суперечити законам та принципам соціально орієнтованої ринкової економіки. Крім того, регіональні АПК є складними та великими формуваннями з багатьма зв’язками, характеризується різноманітністю соціально-економічних, природно-кліма-тичних, географічних, біологічних та технологічних умов виробництва й іншими особливостями. Все це гостро ставить проблему пошуку шляхів виходу з цього становища на регіональному рівні, адже в багатьох країнах агропромислове виробництво перетворено у високоефективну галузь на індустріальній основі.

Зрозуміло, що реформування АПК, як і в цілому економіки України, повинно мати логічне завершення. Тому слід, на основі врахування регіональних особливостей розвитку АПК, передбачити і можливі наслідки реформування, адже будь-який регіональний агропромисловий комплекс країни все більше відчуватиме вплив міжнародного поділу праці у зв`язку з наміром вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) та майбутнім можливим членством у Європейському Союзі. Отже, економіка України повинна відповідати вимогам СОТ як у зовнішній торгівлі агропромисловою продукцією, так і щодо організації системи функціо-нування агропромислового комплексу регіону. Це стосується і якості продукції АПК, її екологічної безпеки, конкурентоспроможності, доступності та привабливості.

Не можна не враховувати й той факт, що європейське та світове агропромислове господарство освоює новітні ефективні тех-нології і займає чільні позиції на світовому ринку. Тому Україні вийти на євро-пейський та світовий ринки доволі складно, адже нових претендентів на світові ринки не завжди пускають, боячись втратити відпрацьовані вигідні канали збуту продукції. Отже, завданням реформування регіонального АПК в першу чергу є забезпечення внутрішнього ринку достатньою кількістю конкурентоспромож-них агропромислових товарів.

Викладене вище засвідчує про необхідність і своєчасність дослідження регіональних особливостей розвитку агропромислового комплексу України. Актуальність теми дослідження зростає і у зв’язку з необхідністю застосування комплексного підходу до розв’язання проблеми реформування регіонального АПК. При цьому, надзвичайно важливо зробити акцент на врахуванні особливостей розвитку регіональних АПК при відслідковуванні реформування відносин власності та особливостей відтворення в трансфор-мацій-ний період, проблем адаптації новостворених агроформувань та фермерських господарств до ринкових умов, функціонування переробної промисловості й інфраструктури аграрного ринку, соціально-трудових відносин та ролі особис-тих підсобних господарств, інноваційно-наукового забезпечення реформи та ство-рення ринкової моделі регіонального АПК. Саме відзначені завдання викликали особливий інтерес автора.

Враховуючи порівняно невеликий термін реформування економіки, цю актуальну проблему досліджувало багато вітчизняних учених: В.Г.Андрійчук, Г.В.Балабанов, П.С.Березівський, О.М.Бородіна, П.П.Бор-щевський, Б.В.Буркинський, В.І.Власов, П.І.Гайдуцький, В.Г.Галанець, В.М.Геєць, М.В.Гладій, Б.М.Дани-лишин, Л. В. Дейнеко, М.Я.Дем’яненко, М.І.Долішній, С.Л.Дусановський, Т.Г.Дудар, Р.А.Іванух, В.І.Єлейко, О.В.Крисальний, М.Ф.Кропивко, В.В.Липчук, А.С.Лисецький, М.Г.Лобас, І.І.Лукінов, М.Й.Малік, Л.О.Мармуль, В.Я.Месель – Веселяк, І.Р.Михасюк, В.М.Нелеп, О.М.Онищенко, М.К.Орлатий, Б.Й.Пасхавер, А.М.Стельмащук, В.М.Трегобчук, Р.І.Тринько, М. М. Павлишенко, В. Г. Поплав-ський, П. Т. Саблук, О.М.Царенко, Г.В.Черевко, Л.Г.Чернюк, О.М.Шпичак, В.В.Юр-чишин, М.Д.Янків.

Дослідження з аналогічних проблем у Росії проводили А.І.Алтухов, В.Р.Боєв, І. Н. Буробкін, А.Г.Гранберг, В.А.Клюкач, Ю.А.Конкін, Е.Н.Крилатих, В.І.Кудряшов, В.В.Милосер-дов, А.В.Петриков, Є.Є.Румянцева, А.Б.Соскієв, І.Г.Ушачов, І.Ф.Хіц-ков та ін., у Білорусі – І.П.Воробйов, В.А.Дадалко, В.Г.Гусаков, З.М.Ільїна, П.Г.Нікітенко, Б.М.Шапіро, А.П.Шпак.

Проте проведені дослідження не можуть повністю задовольнити потреби теорії і практики розвитку агропромислового комплексу України на регіональному рівні. У більшості наявних робіт розглядаються окремі проблеми на державному рівні, або на рівні підприємств чи організації аграрно-промислового реформування, але комплексних досліджень, присвячених висвітленню й врахуванню в процесі управління особливостей розвитку регіональних АПК України в нових умовах господарювання, практично, не було. Недостатньо досліджені проблеми взаємозв’язку реформування відносин власності та земельних відносин і діяльності новостворених агроформувань, фермерських господарств та особистих підсобних господарств, їх кооперації та інтеграції з переробними підприємствами, зв’язку цих структур з аграрним ринком. Актуальними є дослідження соціально-трудових відносин, регулювання інвестиційної та науково-інноваційної діяльності. Здійснення досліджень у напрямку розв’язання зазначених проблем дозволить визначити перспективи розвитку ринкової моделі регіонального АПК і спри-ятиме ефек-тивному регулюванню економіки АПК регіональними органами держав-ного управління.

Все це обумовлює наукову і практичну значимість дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з низкою науково-дослідних робіт, що виконувалися в Інституті регіональних досліджень НАН. Серед таких робіт, що виконувались в останні роки, слід назвати “Механізми реалізації регіональної політики в умовах формування національної економіки” (№Д.Р. U002572) та “Моделі регіональної соціально-економічної політики: концептуальні підходи до формування та методи реалізації” (№Д.Р. U000424). При виконанні названих вище робіт дисертант брав безпосередню участь у формуванні понятійно-термінологічного апарату, розробці теоретико-методологічних основ, здійсненні аналітичних і прогнозних розрахунків та експертних оцінок, пов’язаних найрізноманітнішими аспектами з розвитком регіональних та національного АПК, а також різних сфер територіальних суспільних систем, раціональним використанням трудового потенціалу.

Мета і основні завдання наукового дослідження. Метою дисертаційної роботи є формування нової парадигми реформування регіональних АПК, яка ґрунтується на вивченні регіональних особливостей їх формування і розвитку, розробці теоретико-методологічних та методичних засад врахування цих особливостей при управлінні ними, на обґрунтуванні нових підходів до формування регіональної політики України в агропромисловому секторі економіки. При цьому, передбачається створення моделей розвитку регіональних АПК в умовах трансформації економіки України та врахування положень стратегії соціально-економічного розвитку країни на найближчу і віддаленішу перспективу. Реалізація мети обумовила необхідність визначити і розв'язати наступні завдання:

§ розкрити сутність регіонального АПК в структурі понятійно-термінологічного апарату теми дослідження та відслідкувати фактори формування регіональних особливостей стану і розвитку АПК;

§ простежити особливості реформування відносин власності та земельних відносин в контексті їх впливу на поглиблення регіональних особливостей розвитку АПК та виявити регіональні особливості розвитку сільськогосподарських підприємств, фермерських та особистих підсобних господарств в ринкових умовах;

§ проаналізувати специфічні риси відтворювальних аграрних процесів в регіонах та виявити регіональні проблеми інтегрального розвитку аграрних підприємств, особистих підсобних господарств та інших елементів АПК;

§ - оцінити стан та особливості розвитку переробних підприємств, інфраструктурних систем, формування і використання трудового потенціалу, розвитку інноваційних та інвестиційних процесів в регіональних АПК України;

§ розкрити суть і функції, мету і завдання, принципи і регіональні особливості механізму управління регіональним розвитком АПК;

§ окреслити роль, місце і завдання регіональних служб агромаркетингу, інформаційно-консультаційних служб, науково-технічного забезпечення в механізмі управління регіональним розвитком АПК;

§ розробити концепцію побудови моделей регіональних АПК на основі врахування національних інтересів і регіональних особливостей, розкрити роль екологічного імперативу в моделях регіональних АПК та окреслити особливості й напрямки використання моделей регіональних АПК при формуванні регіональної аграрної політики.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні та методичні засади реформування й розвитку АПК при врахуванні особливостей трансформації національного й регіональних АПК.

Об'єкт дослідження. Об’єктом дослідження є регіональні аграрно-промислові комплекси України.

Методологія і методи дослідження. Методологічною основою роботи є класичні положення регіональної економічної науки, економічної теорії, економіки праці, дослідження сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених різних галузей знань, в яких висвітлені фундаментальні положення теорії відтворення АПК, формування регіональних АПК, становлення і розвиток регіональної аграрної політики, регіональної політики оптимізації розвитку переробних галузей АПК. Крім того, особливості розвитку регіональних АПК висвітлені крізь призму нової стратегії соціально-економічного розвитку національного і регіональних господарських комплексів.

У процесі наукового дослідження використовувалася низка методів, серед яких найважливішими є: монографічний і статистичний – для вивчення еволюції регіональних АПК; просторового, економічного, статистичного і соціологічного аналізу – для всестороннього вивчення об’єкту дослідження; системно-структурний аналіз – для дослідження структури регіональних АПК; метод порівняння – для виявлення особливостей розвитку регіональних АПК та їх місця в національному АПК за спеціально підібраними показниками стану, темпів розвитку, питомих ваг тощо; картографічний – для візуального вивчення явищ і процесів, пов’язаних з особливостями реформування регіональних АПК, та отримання на цій основі нової інформації; моделювання – для розробки стратегічних напрямків розвитку регіональних та національного АПК; кореляційно-регресійний – для визначення і оцінки можливостей підвищення рівня розвитку АПК на національному і регіональному рівнях.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, нормативні документи міністерств і відомств України, дані Міністерства статистики України, управлінь статистики областей України, матеріали галузевих управлінь, дані соціологічного обстеження населення та обстеження окремих установ, підприємств, організацій, а також міжнародні законодавчі та нормативні акти і угоди.

Наукова новизна одержаних результатів:

1. Вперше:

§ сформовано новий напрямок наукового дослідження особливостей реформування і розвитку регіональних АПК, суть якого полягає у розробці теоретико-методологічних та методичних засад порівняння стану регіональних АПК за допомогою спеціально сформованої системи показників, визначення напрямків відтворення цих АПК та подальшої інтенсифікації їх розвитку на основі врахування завдань реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни та її регіонів на найближчу й віддаленішу перспективу;

§ розроблені завдання формування регіональної аграрної політики України на найближчу перспективу в двох важливих зрізах: а) реалізація заходів, що сприятимуть вступу України в ЄС (впровадження гнучкого стосовно різних регіонів України механізму встановлення імпортних тарифів на основі врахування досвіду ЄС; тимчасове збереження можливостей використання нетарифних обме-жень з імпорту окремих видів продовольства; використання експортних субсидій для стимулювання вітчизняної продукції на світовий ринок; стандартизація та сертифікація агропромислової продукції відповідно до загальноприйнятих світових норм); б) реалізація заходів, що активізуватимуть розвиток регіонів України, а саме: створення беземісійного механізму забезпечення фінансами міжсезонних потреб сільських товаровиробників; досягнення паритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості як економічної основи нагромадження й здійснення соціальних програм;

§ розроблено моделі оптимізації сільськогосподарського виробництва, які базуються на врахуванні регіональних особливостей розвитку АПК, а саме: відмінностей природно-кліматичних умов в різних регіонах, різних результатів оцінок землі в їх межах, а також суттєвих різниць у врожайності сільськогосподарських культур; на прикладі Волинської області апробована економетрична модель прогнозу валової продукції рослинництва, що дало можливість зробити важливий висновок: точність очікуваних результатів є вищою при одночасному використанні моделей двох типів – оптимізаційних і економетричних;

§ на основі вивчення відповідності структури Міністерства аграрної політики структурі АПК запропоновані заходи, спрямовані на її удосконалення (створення Департаменту інтегрального розвитку АПК; оптимізація структури зайнятих між окремими складовими Міністерства аграрної політики);

§ обґрунтовані основні критерії, положення і принципи моделі розвитку регіональних АПК на основі врахування особливостей розвитку останніх, серед яких в числі найважливіших визначені економічний суверенітет виробників та багатоукладне виробництво при розмаїтті форм власності на землю і засоби виробництва;

§ окреслена мета врахування регіональних особливостей у механізмі управління регіональним розвитком АПК, під якою автор розуміє максимально можливе врахування переваг кожного з регіонів у виробництві тих чи інших видів продукції АПК, що повинно сприяти не тільки збільшенню випуску такої продукції, але й повноцінному забезпеченню нею населення України та формуванню раціональних обсягів її експорту при умові повноцінного відтворення природно-ресурсного потенціалу АПК (родючості ґрунтів, водних ресурсів тощо);

§ розроблена модель прогнозування собівартості продукції АПК, що базується на прогнозних даних кон’юнктури ринку й визначення цін із застосуванням регресійного аналізу, застосування якої дозволить зменшити трансакційні витрати та запропонована методика визначення коефіцієнтів виробництва та коефіцієнтів самозабезпечення регіону основними сільськогосподарськими продуктами, на основі яких розроблено моделі оптимізації сільськогосподарського виробництва;

§ розроблено механізм функціонування регіональної структури агромаркетингу та підходи до оцінки інвестиційного й науково-інноваційного забезпечення регулювання регіонального АПК із використанням економіко - математичних методів оцінки окупності проектів;

§ систематизовані механізми узгодження економічних інтересів підприємств і сфер регіонального АПК при різних схемах інтеграції та різних формах власності шляхом балансування сировинної бази та переробної промисловості.

2. Удосконалено:

§ тлумачення змісту низки понять, зокрема “регіональний АПК”, “ринок науково-технічної продукції сфери АПК”, “регіональні особливості розвитку АПК” та обґрунтування оціночних показників (абсолютні, відносні і середні величини) для характеристики об’єктів і процесів, яких вони стосуються;

§ обґрунтування схеми розв’язання проблеми структурної перебудови регіональних АПК, яка повинна реалізуватися одночасно в двох площинах: а)модернізація функціонально-компонентної і терито-ріальної структури АПК - збалансування галузей та поглиблення спеціалізації агропромислового виробництва - оптимізації організації сировинних зон; б) розбудова ринкового середовища - інвестиційно-інноваційне та наукове забезпечення зростання обсягів агропромислового виробництва;

§ визначення екологічного імперативу розвитку регіональних АПК як важливого елементу єдиної системи реформування АПК, що представляє собою комплекс заходів (формування еколого-економічної свідомості громадян, добре продуманої законо-давчої бази тощо), які сприятимуть розвитку “органічного землеробства, тобто вирощуванню урожаїв без використання пестицидів й отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур та без хімічних добрив; активізуватимуть застосовування новітніх технологій, особливо тих, які зменшують ризики, насамперед, в сільському господарстві; стимулюватимуть вибір орга-нізаційних варіантів ведення агропромислової діяльності, згладжуючих ринкові коливання; сприятимуть ефективній організації охорони ґрунтів від водної та вітрової ерозії й реалізації концепції екологічно стійкого економічного розвитку.

3. Знайшли подальший розвиток:

§ підходи до оцінки факторів, які визначають особливості формування і розвитку регіональних АПК, з точки зору лімітування чи стимулювання розвитку останніх, в результаті чого встановлено, що, по-перше, всі фактори (і лімітуючі, і стимулюючі) виступають в ролі диверсифікантів особливостей цих АПК, по-друге, в період реформування економіки поглиблюється вплив лімітуючих розвиток регіональних АПК факторів, які зумовлюють інтенсифікацію розвитку негативних, у порівнянні з розвиненими країнами, ознак регіональних АПК (наприклад, поглиблення деформованості регіональних АПК через відсутність в їх складі тих чи інших елементів ринкової інфраструктури, нерівномірний розвиток окремих підсистем регіональних АПК тощо);

§ окреслення на основі виявлених автором особливостей реформування колективних сільськогосподарських підприємств та врахуванні низки факторів стратегії і тактики реформ щодо подаль-шого розвитку регіональних АПК, підґрунтям для яких мають стати формування ефективного господаря-власника; створення сприятливого економічного середовища (“правил гри”) на ринку; активний пошук та мобілізація внутрішніх резервів зростання обсягів виробництва з метою підвищення його ефективності;

§ принципові положення розробки схеми відтворення у сільському господарстві регіону (відтворення виробництва + відтворення сільського населення, у тому числі робочої сили), суть яких полягає у врахуванні особливостей суспільного відтворення в аграрній сфері регіону, насамперед, у виробництві й обміні;

§ обґрунтування необхідності розробки регіональних соціально-економічних програм щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств регіону та напрямки інтеграції особистих підсобних господарств з агроформуваннями, які повинні поєднувати: а)збереження та розвиток агроформувань; б)збереження та розвиток особистих підсобних господарств; в)надання агроформуваннями допомоги особистим підсобним господарствам та отримання взамін можливості використання ресурсного потенціалу особистих підсобних господарств;

§ комплекс заходів стратегії розвитку агромаркетингу в регіональних АПК та зміст стратегії соціально-економічного розвитку регіонів України в плані доповнення його розділом, присвяченим вирішенню проблем формування продовольчих ресур-сів;

§ механізми регулювання зайнятості сільського населення, та визначення перспектив кадрового забезпечення структур регіонального АПК.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження теоретичні результати і методичні підходи знайшли впровадження на різних рівнях управління. Зокрема, на державному рівні вони враховані при формуванні державної агропромислової політики, державної політики зайнятості населення, державної регіональної політики; на регіональному - в розробці державних регіональних програм соціально-економічного розвитку, в практиці управління регіональними АПК; на локальному - при вирішенні проблем територіальної організації виробництва в сільській місцевості України.

Так, напрацювання автора враховані при обґрунтуванні методичних рекомендацій по розробці стратегій регіональних стратегій розвитку та при розробці методики оцінки соціально-економічного стану регіонів, що підтверджується Міністерством економіки України (лист за №41-22/72 від 22.02.2006).

Окремі положення та результати дисертаційного дослідження використані при обґрунтуванні створення сільськогосподарських дорадчих служб та при розробці збірника нормативних документів і рекомендацій з оформлення майнових відносин у недержавних сільськогосподарських підприємствах (Львів, 2000).

Рекомендації щодо застосування економіко-математичних методів та моделей оптимізації сільськогосподарського виробництва, балансування сировини та переробної промисловості, прогнозування структури земельного фонду, окупності та грошових надходжень при впровадженні інвестиційного проекту, визначення ціни інформації з використанням методів теорії ігор, прогнозування кон’юнктури ринку і визначення цін, які розроблені й обґрунтовані автором, можуть бути використані регіональними органами влади, аграрними та переробними підприємствами, регіональними дорадчими службами, науково-дослідними й проектними організаціями при обґрунтуванні реформування й подальшого розвитку регіональних АПК та управління цими процесами, що підтверджується висновками Навчально-координаційного центру сільськогосподарських дорадчих служб та обласними сільськогосподарськими дорадчими службами в Україні (протокол №2 від 28.01.04).

Особистий внесок автора в результати досліджень. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладений авторський підхід до здійснення аналізу і прогнозу особливостей реформування і розвитку регіональних АПК в умовах трансформації економіки України. Наукові положення, висновки і рекомендації, котрі винесені на захист, отримані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використані лише ті здобутки, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційної роботи пройшли апробацію в проектах законодавчих актів, методичних розробках, рекомендаціях і пропозиціях, викладені у монографіях і статтях, впроваджені в управлінську практику.

Основні теоретичні та практичні положення і результати дослідження доповідалися на всеукраїнських та міжнародних науково-практичних семінарах, конференціях, зокрема: „Наукове забезпечення агропромислового комплексу Західного регіону в умовах переходу до ринкових відносин" (Львів, 1992р.), „Трудовий потенціал України” (Луцьк, 1992), „Економічні і соціальні проблеми розвитку українського села” (Львів, 1993), „Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах розбудови національної економіки (Львів, 1997), „Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми” (Львів, 1998), “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 1999), „Международное и межрегиональное сотрудничество в Черноморском басейне” (Феодосия, 1999), “Проблеми теорії і практики становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки” (Харків, 1999), “Реформування земельних відносин як процес відродження українського села” (Бучач Тернопільської обл., 2000); V Міжнародний конгрес українських економістів „Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку” (Львів, 2000), „Власнісний статус і проблеми раціонального використання земель” (Київ, 2000), „Регіональна науково-технічна політика: інноваційний розвиток та інформаційний простір” (Львів, 2000), „Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України” (Київ, 2001), „Екологічні проблеми виробництва та споживання екологічно-чистої продукції” (Суми, 2001), „Економетричні методи і моделі в економіці” (Львів, 2001), „Аграрна освіта і наука на початку третього тисячоліття” (Львів, 2001), „Формування нової парадигми економічної теорії України” (Львів, 2001), „Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: Сучасний стан та перспективи вирішення (Київ, 2002), „Еколого-економічні проблеми розвитку АПК” (Львів, 2002), „Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів” (Київ, 2002), „Нові інформаційні технології в управлінні агропромисловим виробництвом” (Київ 2005).

Окремі положення і результати дисертації апробувались в ході виконання досліджень в складі різних науково-дослідних колективів.

Публікації результатів дослідження. Основні результати досліджень за темою дисертації опубліковано у 50 наукових працях загальним обсягом 58,7 др.арк., з яких особисто автору належить 57,25 др.арк. Із загальної кількості наукових праць індивідуальна монографія (33,8 др.арк.), одна брошура (5,8 др.арк.), 48 інших публікацій, з яких 28 у фахових наукових виданнях (13,55 др.арк.).

Обсяг та структура роботи. Обсяг дисертації - 435 стор. тексту в комп’ютерному наборі. Робота складається з вступу, 5-и розділів, висновків, списку використаної літератури. Вона містить 43 таблиці, 28 рисунків.

Основний зміст дисертації

У розділі 1 “Теоретико-методологічні основи дослідження регіональних особливостей розвитку АПК” розкрита сутність та структура регіонального АПК, окреслена використана в дослідженні теоретична база, розкриваються напрямки удосконалення понятійно-термінологічного апарату, зокрема подане авторське трактування змісту поняття “регіональні особливості розвитку АПК”, здійснено відбір оціночних показників для діагностики стану об’єкту дослідження, важливих для виявлення регіональних особливостей його розвитку, проаналізовані фактори формування регіональних особливостей стану і розвитку АПК, зокрема розкритий вплив реформування відносин власності та земельних відносин на поглиблення регіональних особливостей розвитку.

Теоретико-методологічні основи дисертації включають понятійно-термінологічний апарат, теорії й методи регіонально-економічних досліджень, концепцію факторів як визначальну при вивченні просторових особливостей об’єктів, явищ, процесів та реґіоналізацію - адміністративно-територіальний устрій України, тобто поділ на області чи регіони, який є одним з найголовніших видів районування країни, котре визнане офіційно на законодавчо-нормативному рівні. Регіони є базою формування регіональних АПК і основою для здійснення їх досліджень.

Разом з тим, в роботі застосовано міждисциплінарний і системний підхід до вивчення об’єкту дослідження, запропоноване авторське трактування низки понять, сформована авторська методика для порівняння стану і перспектив розвитку регіональних АПК за допомогою спеціально сформованої системи показників, використана низка теорій для обґрунтування побудованих гіпотез, що все в сукупності дозволило говорити про формування нового регіонально-економічного напрямку наукового дослідження сфери АПК.

При цьому, особлива увага приділена збагаченню наукової мови регіональної економіки шляхом уточнення низки понять, пов’язаних з сферою АПК. Так, сформульовано зміст поняття “агропромисловий комплекс регіону”, під яким автор розуміє сукупність суб’єктів господарювання різних форм власності, що розміщені на території даного регіону і виконують функції із забезпечення продовольством та непродо-вольчими товарами населення регіону, здійснюють міжрегіональне співро-бітництво та зов-нішнь-оекономічну діяльність і для ефективного функці-онування поєднані між собою організаційними, технологічними, еконо-мічними та управлінськими зв’язками, що впливає на зайнятість населення та вирішення соціальних проблем, а тому вимагає узгодженого регулювання як на державному, так і на регіональному рівнях за допомогою економічних, соціальних та адміні-стративних методів. Наведене трактування змісту поняття “агропромисловий комплекс регіону” не тільки відповідає основним фундаментальним положенням науки “регіональна економіка”, в якій вихідним поняттям є територія (в нашому випадку – область чи регіон), але й дозволяє в повній мірі використати при здійсненні дисертаційного дослідження в якості основоположної теоретико-методологічну базу цієї науки.

Уточнена і дефініція “регіональні особливості розвитку АПК”, суть якої, на думку автора, полягає, по-перше, у виявленні специфічних рис, процесів, станів, ознак регіонального АПК чи його підсистем та елементів в порівнянні з аналогічними показниками інших регіонів протягом визначеного періоду часу; по-друге, у встановленні відхилень показників, що характеризують ці специфічні риси, процеси, стани, ознаки АПК регіону чи елементів цього АПК від аналогічних середніх величин загалом по Україні.

Уточнено також і зміст поняття “ринок науково-технічної продукції”, який автор розкриває як сукупність економічних, фінан-сових і правових відносин науково-дослідних організацій – створювачів цієї продукції та господарських структур – споживачів її у процесі виробничої діяльності. При цьому, аналізуються особливості формування і функціонування ринку науково-технічної продукції, що здійснюються за притаманною йому організаційною структурою і специ-фічним економічним механізмом, спрямованим на забезпечення взаєм-них інтересів наукових організацій – виробників цієї продукції та товаровироб-ників-споживачів. Ринок інновацій будується на основі економічних методів регулювання системи організаційно-економічних відносин виробників нау-ково-технічної продукції (науково-дослідні установи) та товаровиробни-ків (агропромислові формування різних форм власності і господарювання).

На основі поглибленого вивчення понять “сільськогосподарське підприємство” та “підприємство, яке виникло в результаті реорганізації колишніх колгоспів” доведена необхідність впорядкування понятійно-термінологічного апарату АПК в частині визначення суті як самого поняття “сільськогосподарське підприємство”, так і понять, пов’язаних з різними типами та видами сільськогосподарських підприємств, зокрема поняття “особисте підсобне господарство” та його синонімів - “особисте селянське господарство”, “особисте господарство селян” та інших. Розв’язання цього завдання є вкрай необхідним для поліпшення взаєморозуміння між господарськими суб’єктами та удосконалення статистичної звітності.

Проаналізовано економічні теорії, які висвітлюють закономірності та особливості формування регіональних АПК та розкрито особливості їх застосування в процесі здійснення дослідження. Оцінка використаних теорій з позиції очікуваних результатів дослідження дозволила об’єднати їх в кілька груп. Оскільки в його центрі знаходиться вивчення особливостей розвитку регіональних АПК, то в першу чергу бралися до уваги теорії регіональної економіки, які пояснюють принципи і закономірності формування економічного простору в сфері АПК, розміщення сільськогосподарського виробництва та підприємств по переробці сільськогосподарської продукції, міжрегіональні взаємодії регіональних АПК, розселення сільського населення тощо. З традиційних “просторових” теорій розвитку регіону використана теорія “полюсів росту” та “центрів розвитку”, які започатковані в працях Ф.Перру та Ж.Р.Будвіля, теорія територіально виробничого комплексу, яка започаткована в працях У.Ізарда, А.Пробста та ін., з новітніх – сучасна теорія розвитку регіону в умовах активізації глобалізаційних процесів В.Барнза, Л.Леднбура та ін.

Застосування системного підходу не тільки дозволило розглядати регіон як відносно самостійну господарську систему, яка є ієрархічною ланкою національної господарської системи, але й використати загальні економічні теорії, зокрема: теорії загальної економічної рівноваги, економічного відтворення, економічного зростання та ін.

Друга група теорій регіональної економіки, які використані в цьому дослідженні, - це теорії розміщення, які лягли в основу розробки моделей регіонального агропромислового виробництва з позиції продовольчої безпеки населення регіону. До уваги бралися як класичні штандортні теорії (сільськогосподарська – Й.Тюнена, промислова – В.Лаунхардта та А.Вебера, розміщення населених пунктів (теорія центральних місць) – В.Кристаллєра, економічного ландшафту – А.Льоша (початок 30-х років ХХ ст.), розміщення регіональних ринків і просторова теорія ціни – О.Курно, так і теорії розміщення соціалістичного періоду, зокрема ступінчата модель територіальної організації господарства та розселення, яка системно втілювалася в практику господарювання в Україні протягом другої половини ХХ ст.

Третьою надзвичайно важливою групою застосованих в дисертації теорій регіональної економіки є ті теорії розвитку регіонів, в основі яких лежать теорії макроекономіки, оскільки, регіони як доволі великі частини країни мають наближені до макрорівневих тенденції розвитку. Враховані теоретичні положення вчення Дж.М.Кейнса та його послідовників (Дж. Хікса, А.Хансена, Л.Клейн, П.Самуельсон, Ф. Модільяні), моделі В.Леонтьєва “затрати-випуск” та здобутки інших представників вітчизняної і світової економічної думки. В той же час, для виявлення внутрішньорегіональних тенденцій розвитку регіонів необхідне використання теоретичних положень мікроекономіки.

Використані також теорії міжрегіональних економічних відносин, які включають і теорії міжнародної торгівлі і міжнародної економічної інтеграції. Вони базуються на теоретичних принципах спеціалізації регіонів, які сформульовані в працях А.Сміта, Д.Рікардо, Е.Хекшера, Б.Оліна. З огляду на тему дослідження, надзвичайно важливе значення має теорія абсолютних і відносних переваг, якими володіють конкретні регіони (країни), А.Сміта і Д.Рікардо. При цьому, взято до уваги, що, оскільки, міжрегіональні економічні зв’язки формують своєрідні системи взаємодіючих регіонів, то національні економіки цілком справедливо розглядаються в якості предмету досліджень регіональної економіки. Зроблено висновок, що національна економіка України – це також система взаємодіючих регіонів, а тому наші дослідження регіональних АПК поєднуються з вивченням особливостей національного АПК, а тенденції розвитку регіональних АПК співвідносяться і порівнюються з тенденціями розвитку національного АПК.

Методи, які застосовані в дослідженні, формують в своїй сукупності авторську методику, суть якої полягає: а) у широкомасштабному застосуванні всіх груп методів для вивчення об’єкту дослідження в цілому; б) у селективному підборі методів, що найбільше підходять для вирішення тих чи інших завдань.

Ядром сформованої автором методики є системний підхід, на якому базуються всі інші методи, які можуть використовуватися при дослідженні економічних проблем, зокрема проблем розвитку АПК.

Застосування системного підходу дозволило, наприклад, виявити, що в структурі Міністерства аграрної політики бракує декілька ланок, найважливішою з яких є Департамент інтегрального розвитку АПК. Обґрунтовано, що створення такого департаменту дозволить не тільки відслідковувати співвідношення між окремими складовими АПК, але й узгоджувати їх діяльність в складі інтегральної системи “АПК України”.

Важливе місце в сформованій автором методиці займає індексний метод, за допомогою якого виявлялися як регіональні особливості АПК, так і особливості впливу факторів на розвиток АПК конкретних регіонів.

В залежності від досліджуваних ознак, які засвідчують про особливість того чи іншого регіону, для дослідження регіональних АПК використовувались різні класи індексів:

§ за змістом досліджуваних об’єктів, явищ і процесів – індекси обсягу, індекси якісних показників;

§ за повнотою охоплення елементів сукупності – індивідуальні індекси, зведені (групові, загальні) індекси;

§ за формою зображення – агрегатні індекси, середні зважені індекси (арифметичні, гармонійні);

§ за базою порівняння – індекси динаміки (базові, ланцюгові), індекси виконання плану, територіальні індекси;

§ за характером впливу на зміну складного явища – індекси сталого складу, індекси структурних зрушень;

§ за коефіцієнтами співвимірювання – індекси зі змінними вагами, індекси зі сталими вагами.

При виборі прогнозних методів автором враховані переваги структурного прогнозування з використанням теорії ланцюгів Маркова, які пов’язані з врахуванням взаємозв’язків окремих досліджуваних процесів в регіональних АПК. За матрицями, побудованими для ряду послідовних станів АПК регіонів, визначалися тенденції їх подальшого розвитку.

На прикладі окремих факторів, які визначають особливості формування і розвитку регіональних АПК, окреслені підходи до оцінки вибраних факторів з метою виявлення як особливостей, так і проблем розвитку АПК. Встановлено, що:

по-перше, як лімітуючі, так і стимулюючі фактори розвитку регіональних АПК виступають в ролі диверсифікантів особливостей цих АПК.

по-друге, в даний час поглиблюється вплив лімітуючих розвиток регіональних АПК факторів, наприклад, має місце подальше зниження забезпеченості ріллею, що зумовлює інтенсифікацію розвитку негативних ознак регіональних АПК, таких, як зменшення частки сільського господарства в економіці регіону, втрата робочих місць в аграрній сфері регіону тощо; при цьому, виявлено наступні особливості: найбільша забезпеченість ріллею з розрахунку на одного жителя (га) має місце в регіонах, що розташовані вздовж Дніпра, а найменша забезпеченість за цим показником властива західним і східним областям; саме ці особливості суттєво вплинули на результати господарювання в сфері регіональних АПК.

Чим більша диверсифікація особливостей стану регіональних АПК, тим важче управляти їх розвитком в рамках національного АПК, тим мобільнішими мають бути органи управління з точки зору узгодження структур керуючої і керованої систем. Ось чому так важливо налагодити моніторинг інтенсивності диверсифікації особливостей стану регіональних АПК з метою управління цим процесом. Дуже важливо обмежувати вплив лімітуючих розвиток регіональних АПК факторів за допомогою продуманої системи заходів, що має вирішальне значення для виробництва вітчизняних продуктів харчування.

Фактори формування і особливостей функціонування окремих підсистем АПК вивчені й під кутом їх поділу на виробничо-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні (рис. ).

Виявлено, що особливості функціонування окремих підсистем АПК формуються під впливом того чи іншого поєднання різних груп факторів в конкретних регіонах.

Ось чому прогнозування розвитку регіональних АПК вимагає комплексного врахування дії факторів, які мають вивчатися у найрізноманітніших зрізах (за тривалістю дії, місцем і характером впливу, генезисом виникнення тощо). Про це засвідчують окреслені особливості реформування колективних сільськогосподарських підприємств, а саме: а) має місце наявність залишкових колективних сільськогосподарських підприємств, найбільша кількість яких є у Тернопільській області (313 одиниць чи 32,3% від усіх залишкових колективних сільськогосподарських підприємств), а також у східних областях – Сумській (135 чи 14,1%), Луганській (119 чи 12,4%), Донецькій (88 чи 9,1%). Ці та інші дані дозволили зробити висновок про сповільнені темпи реформування АПК названих областей в результаті дії низки факторів, палітра яких є надзвичайно широка: від супротиву владних структур новим процесам до неготовності населення в силу тих чи інших причин стати самостійним власником землі, що має йому належати; б) внаслідок здійснення реформування сталося подрібнення земельно-майнових комплексів колишніх колективних сільськогосподарських підприємств; в) процес паювання землі та майна колишніх колгоспів (радгоспів) у більшості випадків не забезпечив підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки зацікавленість їх власників у результатах праці залишилась низькою; г) збереглися низькі результати господарювання.

Автором привертається увага до актуалізації і необхідності розв’язання проблеми структурної перебудови АПК у напрямку модернізації функціонально-компонентної і терито-ріальної структури, збалансування всіх його галузей, поглиблення спеціалізації агропромислового виробництва, удосконалення як галузевої і внутрішньогалузевої, так і територіальної структури, кооперування, комбі-нування і комплексування виробництва, модернізацію сільсько-господар-ських машин і обладнання, оновлення основних виробничих фондів у галузях аграрно-промислового сектору економіки і максимальну ув'язку їх розміщення із сировинними ресурсами, раціональну організацію сировинних зон. Складність та особливість цієї перебудови полягає в тому, що вона повинна здійснюватися паралельно з розбудовою ринкового середовища. При цьому мають бути враховані зміни виробничих відносин в АПК регіону, що стали наслідком трансформації колективних сільгосп-підприємств, переробних та агросервісних структур у приватні агроструктури, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, а також фермерські та особисті підсобні господарства, підприємства торгівлі, які суттєво вплинули на територіальний поділ праці та міжрегіональні сировинні і продовольчі зв'язки.

Реформування регіональних АПК повинно відбуватися за умов удосконалення інвестиційно-інноваційного й наукового забезпечення, створення ринку науково-технічної продукції та дієвих регіональних інформаційно-консультаційних центрів (дорадчих служб) і активізації діяльності регіональних служб агромаркетингу, що вимагає здійснення виваженої регіональної агропромислової політики на державному рівні. При цьому, вибір орієнтирів для відновлення й нарощування обсягів агропромислового виробництва в межах регіональних АПК слід здійснювати, виходячи з специфіки потреб населення, згідно з науково обґрунтованими нормами, та з необхідності гарантії продовольчої безпеки держави. Звичайно, при цьому необхідно враховувати можливий міжрегіональний обмін товарами й послугами.

Підсумовано, що стратегічною метою земельної реформи є забезпечення за допомогою принципово нових земельних відносин високоефективного використання сільськогосподар-ських угідь, їх всебічної охорони та розширеного відтворення родючості ґрунтів, екологозрівноваженого ведення землеробства й розв'язання на цій основі в найкоротші строки продовольчої проблеми в країні та створення конкурентоспроможного на світовому та європейському продовольчих ринках національного АПК. В контексті сказаного автором окреслені найважливіші завдання, без реалізації яких не може бути досягнена стратегічна мета земельної реформи, а саме: активне відновлення екологічно нешкідливого приватного землеробства; створення в усій країні системи дієвого земельного кадастру; розробка і реалізація механізму підвищення родючості земельних ресурсів; посилення правового захисту земельних часток селян; завершення видачі державних актів на право приватної власності на землю тощо.

Розділ 2 “Аналіз регіональних особливостей розвитку аграрної сфери АПК” присвячений висвітленню регіональних особливостей розвитку аграрної сфери, дослідженню відтворювальних аграрних процесів в ринкових умовах господарювання.

За даними Держкомстату України кількість