Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова

Ковальчук Володимир Юльянович

УДК 378.001.76 (043.3/.5)

Модернізація професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор,

академік АПН України,

Андрущенко Віктор Петрович,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, ректор

Офіційні опоненти: доктор фізико-математичних наук, професор,

академік АПН України

Шкіль Микола Іванович,

Національний педагогічний університет імені

М.П.Драгоманова,

завідувач кафедри математичного аналізу;

доктор філософських наук, професор,

академік АПН України

Зязюн Іван Андрійович,

Інститут педагогіки і психології професійної освіти

АПН України, директор;

доктор педагогічних наук, професор

Лузік Ельвіра Василівна,

Національний авіаційний університет,

завідувач кафедри педагогіки.

Провідна установа: Центральний інститут післядипломної педагогічної

освіти АПН України, кафедра педагогіки вищої

школи та прикладної психології.

Захист відбудеться “ 20 ” квітня 2006 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.053.01 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9,

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9

Автореферат розісланий “ 17 ” березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. Г. Ярошенко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Становлення незалежної демократичної України супроводжується комплексною перебудовою всіх складових систем країни, зокрема й освіти. Однією з головних ланок реформи освіти в Україні є модернізація процесу підготовки педагогічних кадрів. Вчитель, викладач завжди були провідними постатями в школі, вищому навчальному закладі, такими вони залишаються і сьогодні.

Нині вища педагогічна школа України досить яскраво продемонструвала свою гнучкість і здатність до адаптації у нових історичних умовах. Водночас зберегла „виробництво” фахівців. Проте багато з них так і не працюють у сфері освіти. При цьому не можна не зважати на той факт, що більш-менш зберігся достатньо високий рівень підготовки педагогічних працівників, хоча за п’ятнадцять останніх років вищі педагогічні навчальні заклади зазнали серйозних втрат: знизився рівень їх матеріально-технічного забезпечення, дещо зменшився обсяг наукових досліджень з окремих напрямків, виникла незадовільна ситуація з підручниками і навчальними посібниками, постійно загострюється проблема представництва у вищій школі молодої генерації науковців, знижується життєвий рівень викладачів і студентів, повільно реорганізовується система перепідготовки педагогів вищих навчальних закладів. Тому проблема освітньої реформи і підготовки вчителів нової формації постає як актуальна проблема сучасної вищої школи.

Цілком зрозуміло, що реформування системи освіти можна здійснити лише в загальному контексті економічних, політичних і соціальних реформ. При цьому важливо отримати відповіді на такі запитання:

–

–

–

–

–

–

–

Відповіді на ці запитання можна дати лише на основі дослідження реальних процесів розвитку українського суспільства, держави, системи освіти загалом і підсистеми вищої педагогічної освіти зокрема. ХХІ століття, згідно з більшістю прогнозів, буде століттям знань, інформації, стрімкого розвитку нових технологій. Відтак, постає нагальна потреба розширення масштабів і зростання рівня педагогічної освіти, покращення якості підготовки спеціалістів, а головне – розвитку і професійного становлення самого вчителя.

Модернізація професійної і світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя в трансформаційному суспільстві вимагає не лише наукової дискусії, відпрацювання зваженого підходу до стратегії і тактики здійснення такої модернізації, але й проведення широкомасштабних експериментів на рівні держави, регіонів, конкретних вищих навчальних закладів. Важливо також, щоб поставлені завдання реформи системи вищих педагогічних навчальних закладів повною мірою відповідали чинному законодавству, Національній доктрині розвитку освіти України і міжнародним угодам України. Усе це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Модернізація професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка в межах наукової теми “Трансформація системи вищої освіти в Україні як наукова і соціальна проблема” (державний реєстраційний номер 0100U000347), та теми „Модернізація системи вищої освіти: соціальна цінність і вартість для України” (державний реєстраційний номер: 010U000959, початок 01.01.2003 р.). Тема дисертації затверджена вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № від 20 лютого 2003 року), а також узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № від 29.09.2005 р. ).

Об’єктом дослідження є процес професійної підготовки вчителів в умовах сучасної модернізації України.

Предмет дослідження – теоретичні і методологічні механізми оптимізації професійної підготовки сучасних вчителів в Україні в єдності професійного та світоглядно-методологічного становлення і саморозвитку особистості.

Мета дисертаційного дослідження полягає у розкритті та теоретичному обґрунтуванні підходів до модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя, в їх взаємозв’язку з потребами суспільства у реформуванні середньої освіти.

Концепція дослідження спирається на суспільно детермінований спосіб розуміння протиріччя між декларованим суспільним статусом вчителя та його реальним соціально-економічним станом. Негативні наслідки зазначеного протиріччя вже сьогодні очевидні. Отже, головну ідею дослідження можна сформулювати так: сучасний стан формування готовності майбутнього вчителя до педагогічної діяльності можна змінити на краще шляхом модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки фахівців у системі вищої педагогічної освіти.

Модернізація системи підготовки сучасного вчителя потребує: а) формування світогляду майбутнього вчителя; б) формування методологічної культури студентів як системи соціально апробованих принципів і способів організації теоретичної і практичної діяльності; в) формування у педагогічних навчальних закладах різного рівня фундаментальних професійно-моральних якостей спеціаліста-педагога.

В умовах докорінної зміни суспільного ладу посилюється вплив об’єктивних і суб’єктивних чинників на національну систему освіти, в тому числі і на технології підготовки вчителів. Це веде до змін не лише у змісті їх професійної діяльності, але й у світогляді.

Будь-які зміни історичної ситуації у світі й Україні не можуть спростувати ідею пріоритетності освіти, фактичне забезпечення якої полягає у реалізації прав громадян на освіту, рівних умов доступу і отримання якісної освіти незалежно від соціального і матеріального статусу, територіальних, релігійних, національних та інших відмінностей.

У дослідженні ми виходимо з соціальної зумовленості модернізаційних процесів єдністю історичного і логічного, загального і особливого, загальнолюдського і національного, колективного та індивідуального та необхідності реалізації загальнонаукових принципів історизму, системності, світоглядно-методологічного плюралізму та гуманізму.

Конкурентоспроможність вітчизняних вищих педагогічних навчальних закладів на світовому ринку праці забезпечується єдністю цієї системи з політичним, економічним, соціальним, культурним та науковим середовищем країни.

Взаємодія внутрішніх і зовнішніх чинників модернізації підготовки фахівця у вищій школі формує певний інтегральний модернізаційний результат, що виявляється у формуванні особистості вчителя нового типу і позитивно позначається на розвитку суспільства.

Гіпотеза дослідження. В основу дослідження покладено припущення про те, що процес модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя зумовлюється дією взаємопов’язаних зовнішніх та внутрішніх чинників, має особистісно зорієнтований характер і може бути ефективним за таких умов:

- урахування альтернативності, безперервності, наступності і різноманітності форм та методів навчання;

- відповідності фахової підготовки майбутнього вчителя динамічному розвитку сучасних загальноосвітніх навчальних закладів;

- неперервного професійного зростання майбутнього вчителя, яке забезпечується комплексним впливом лекційно-практичних занять, самостійної роботи студентів, педагогічної практики, спецкурсів за вибором, що мають професійно-педагогічне спрямування.

Завдання дослідження. Для досягнення мети та перевірки гіпотези дослідження ставились такі завдання:

Ш на основі аналізу літературних джерел та практики підготовки фахівців у вищій педагогічній школі обґрунтувати теоретичні засади модернізації професійної і світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя;

Ш виявити чинники професійної підготовки сучасного вчителя в умовах прискорення соціальних змін у суспільстві, що впливають на становлення особистості вчителя в умовах незалежної України;

Ш з’ясувати вплив педагогічної практики на модернізацію підготовки педагогічних кадрів;

Ш шляхом педагогічного експерименту довести наявність взаємозв’язку учитель – суспільство в умовах трансформації та модернізації сучасної вищої освіти.

Методологічну основу дослідження становлять: концептуальні положення про багатогранність освітніх процесів, що детермінують системи формування вчителя нової епохи; положення про розвиток світоглядних засад вищої педагогічної освіти; теоретичні положення про значущість для економічних, політичних і соціальних реформ формування у вищих педагогічних навчальних закладах учителя-професіонала; філософсько-методологічні, соціологічні та психолого-педагогічні положення про розвиток якісно нової системи підготовки фахівця у вищому педагогічному навчальному закладі; принципи історизму та поетапності розкриття сутності ідеї реформування системи освіти як основи модернізації процесу підготовки студентів у педагогічних навчальних закладах; системний, структурно-функціональний, синергетичний і діяльнісний підходи до організації та здійснення професійної підготовки майбутнього вчителя.

Теоретичну основу дослідження складають положення і наукові узагальнення з питань реформування та модернізації вищої і професійної освіти в Україні (В.П. Андрущенко, А.М. Алексюк, В.І. Бондар, О.Г. Мороз, М.Д. Ярмаченко та ін.), теоретичні та методологічні основи системи професійної педагогічної освіти (І.А. Зязюн, Н.Г. Ничкало, А.Й. Капська, О.Я. Савченко та ін), теорія педагогічних систем, дидактичні засади організації навчально-виховного процесу у середній та вищій школі (А.М. Алексюк, Ю.К. Бабанський, В.І. Бондар, С.У. Гончаренко, В.І. Загвязинський, І.А. Зязюн, М.Б. Євтух, Н.В. Кузьміна, І.Я. Лернер, О.Г. Мороз, І.П. Підласий, О.Я. Савченко), Указ Президента України „Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні”, Закон України „Про вищу освіту”, Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття), „Національна доктрина розвитку освіти України”.

Методи дослідження. На різних етапах дослідження використано такі методи:

системно-структурний, історико-логічний та порівняльний аналіз літературних джерел для розкриття засад модернізації педагогічної освіти, обґрунтування професійної і світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя;

вивчення та узагальнення досвіду підготовки фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах України, що дозволило розкрити роль новітніх технологій навчання в цьому процесі;

порівняння, класифікація і систематизація наявних у педагогіці вищої школи підходів до професійної педагогічної підготовки студентів з метою визначення чинників модернізації освітянської сфери у контексті Болонського процесу;

педагогічне спостереження за навчальним процесом у вищій школі та середніх загальноосвітніх навчальних закладах; методи опитування: бесіди, анкетування, тестування, інтерв’ювання; експертне оцінювання (для виявлення практичного стану професійної і світоглядно-методологічної підготовки студентів та результатів дослідно-експериментальної роботи;

педагогічний експеримент, якісний та кількісний аналіз його результатів на підставі чого було доведено наявність взаємозв’язку між професійним становленням учителя і трансформацією діяльності вищих педагогічних навчальних закладів освіти на найближчий час та перспективу.

Етапи дослідження. Дослідження проводилось упродовж 1997-2005 років поетапно.

На першому етапі (1997–1999 роки) – здійснено аналіз стану розробки даної проблеми в теоретичному і прикладному аспектах; визначено й обґрунтовано теоретичні положення дослідження, висунуто робочу гіпотезу, сформульовано об’єкт, предмет і мету дослідження та його концепцію.

На другому етапі (2000–2003 роки) – здійснено аналіз закономірностей модернізації педагогічної освіти України, виявлено чинники, що впливають на модернізацію професійної та світоглядно-метологічної підготовки сучасного вчителя. Обґрунтовано значення та вплив новітніх освітніх технологій на модернізацію педагогічної освіти.

На третьому етапі (2004–2005 роки) – проведено педагогічний експеримент, здійснено систематизацію, інтерпретацію та узагальнення результатів дослідження, здійснено їх оформлення у вигляді рукопису дисертаційної роботи, підготовлено автореферат дисертації.

Наукова новизна дослідження полягає у:

розробці теоретичних засад модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя в Україні на основі комплексного використання системного, структурно-функціонального, синергетичного і діяльнісного підходів;

теоретичному обґрунтуванні змісту поняття „модернізація професійної та світогляднометодологічної підготовки вчителя”;

доведенні, що модернізація професійної та світоглядно-методологічної підготовки вчителя детермінується процесами глобалізації та інформатизації суспільства, під впливом яких змінюються характер праці, міжособистісні стосунки, відбувається впровадження надбань сучасних педагогічних технологій;

розробці технології підготовки сучасного вчителя у єдності особистісного підходу та сучасних вимог до вчителя як до професіонала, майстра педагогічної справи, чуйного вихователя, який у своїй діяльності поєднує національну культурну традицію, досягнення сучасної педагогічної і психологічної теорії.

Теорію та методику професійної освіти доповнено новими теоретичними положеннями щодо актуалізації проблем модернізації педагогічної освіти в сучасних умовах, новітніх освітніх технологій як чинника підвищення ефективності модернізаційних процесів в освіті, зміни цінностей і стереотипів професійної діяльності вчителя в трансформаційному суспільстві.

За рахунок введення в обіг поняття модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки подальшого розвитку набув категоріальний апарат педагогіки вищої школи.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що: виявлено багатозначність категорії “модернізація”.

З’ясовано, що на основі модернізації педагогічної освіти розвивається й оновлюється методологія наукового пізнання суперечностей, проблем педагогічної науки, постановки і розв’язання завдань підготовка педагога-професіонала у вищій школі.

Проблема якості підготовки сучасного вчителя розглянута в контексті модернізаційного розвитку процесу структурного реформування національної системи вищої освіти задля працевлаштування випускників вищих педагогічних навчальних закладів, поліпшення їх мобільності на національному ринку праці. Показано, що будь-які модернізаційні зусилля в галузі вищої педагогічної освіти мають сенс, якщо якість підготовки вчителів в Україні буде плануватися з орієнтацією на справжню конкурентоспроможність випускників і підкріплюватиметься належним матеріально-технічним забезпеченням.

Практичне значення та впровадження отриманих результатів дослідження визначається розробкою засад модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя, реалізація яких в експериментальному навчанні студентів педагогічних факультетів забезпечила вищу результативність підготовки порівняно з масовою практикою.

Зважаючи на актуальність модернізаційних процесів у сучасній освіті, результати дослідження можуть широко використовуватись освітніми установами та організаціями, безпосередньо причетними до підготовки вчителів та підвищення їх кваліфікації.

Практичне значення має також розроблений спецкурс “Психолого-педагогічні основи вступу до спеціальності вчителя початкових класів”. Результати дисертаційного дослідження мають перспективи щодо їх застосування у підготовці майбутнього вчителя у процесі вивчення навчальних дисциплін “Історія педагогіки”, “Історія української культури”, “Педагогіка”, “Педагогіка вищої школи”, “Психологія”.

Основні результати дослідження впроваджено в практику підготовки студентів Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (довідка про впровадження № від 15.09.2005 року), Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (довідка про впровадження № 04-10/1991 від 18.10.2005 року), здобувачів наукових ступенів Інституту вищої освіти АПН України (довідка про впровадження № від 07.06.2005 року), а також у практику перепідготовки вчителів у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження № 277 від 21.09.2005 року).

Особистий внесок здобувача. У матеріалах конференцій, підготовлених у співавторстві з Силюгою Л.П., Стасів Н.І., Баб’як-Білецькою Л.С., автору належить обґрунтування підходів до інтенсифікації професійної та світоглядно-методологічної підготовки вчителя початкових класів.

Вірогідність і достовірність наукових результатів забезпечена всебічним розглядом предмета дослідження, теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних позицій, використанням взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дослідження, застосуванням комплексу методів, адекватних меті і завданням дослідження.

Теоретичні положення щодо успішної модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя з дотриманням альтернативності, безперервності, наступності і різноманітності форм та методів навчання, відповідності фахової підготовки майбутнього вчителя динамічному розвитку сучасних загальноосвітніх навчальних закладів, забезпеченням комплексного впливу лекційно-практичних занять, самостійної роботи студентів, педагогічної практики, спецкурсів за вибором, що мають професійно-педагогічне спрямування, підтверджується верифікацією результату за тих самих умов під час перевірок на інших групах досліджуваних.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були оприлюднені на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Постмодернізм: підсумки, проблеми, перспективи” (Житомир, 16–17 травня 2003 р.); Міжнародних синергетичних читаннях, присвячених Іллі Пригожину (Київ 12–13 грудня 2003 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2004” (Дніпропетровськ, 10–25 лютого 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Початкова школа на перехресті проблем” (Тернопіль, 27–29 квітня 2004 р.); ІII Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2004” (Дніпропетровськ, 21–30 червня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-методологічні проблеми дослідження психології особистості: досвід минулого – погляд у майбутнє” (Одеса, 20–22 вересня 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки ‘2005” (Дніпропетровськ, 15-17 квітня 2005 р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Україна в контексті євроінтеграції” (Суми, 1–3 грудня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування змісту освіти в початкових класах у контексті перебудови загальноосвітньої середньої школи” (Дрогобич, 23-24 жовтня 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування гуманістичного менеджменту як інноваційної технології в умовах модернізації українського суспільства” (Запоріжжя, 7 грудня  р.).

Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях відділу соціальних проблем вищої освіти і виховання студентської молоді Інституту вищої освіти АПН України, на наукових конференціях професорсько-викладацького складу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 29 наукових працях (27 одноосібні). Серед них 1 монографія, 23 статті у наукових фахових виданнях з педагогіки, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного із розділів та загальних висновків, списку використаних джерел із 327 найменувань, додатку. Загальний обсяг тексту дисертації становить 402 сторінки, з них 366 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, зв’язок з науковими темами та програмами Інституту вищої освіти АПН України та Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу та методи дослідження. Сформульовано наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення. Наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки вчителя в Україні” піддано аналізу процес становлення педагогічної теорії і методології підготовки вчителя з давніх часів і до сучасності, роль філософії і філософії освіти в методологічному забезпеченні розвитку педагогіки, конституційне і законодавче забезпечення модернізації системи освіти в Україні, місце і роль базових принципів (гуманітаризації, диференціації, інтеграції) реформування змісту сучасної освіти. Наголошено, що будь-який навчальний предмет учитель може використати для формування світогляду учнів, їх розвитку, якщо сам має високу світоглядну і методологічну культуру.

У підрозділі 1.1. “Розвиток і становлення системи професійної підготовки вчителя в історичному контексті” проаналізовано цілі професійної підготовки вчителя та засоби їх реалізації в конкретних історичних умовах, ґенезу професійної підготовки педагогічних кадрів, специфіку підготовки і перепідготовки вчителів на сучасному етапі.

Короткий історичний екскурс у розвиток практики підготовки фахівців показав, що видатні вчені минулого були і викладачами університетів, формували певні педагогічні погляди, поширювали ідеї гуманізму. З Братських шкіл та Києво-Могилянської академії починалось розповсюдження методики підготовки педагогів.

Витоками власне педагогічної освіти в Україні можна вважати першу половину ХІХ століття, коли було відкрито педагогічні інститути при університетах. Підготовка вчителів була багатопрофільною, тобто випускник інституту міг викладати декілька навчальних дисциплін.

На підставі даних, одержаних у дослідженні, зроблено висновок про багатий досвід підготовки вчителя на українських землях.

Історія вітчизняної системи освіти і виховання свідчить про важливе значення в її розвитку соціально-історичних та світоглядних чинників. Паралельно з багатовіковим розвитком суспільно-державної й національної організації в Україні відбувалось і визначення змісту та ролі пріоритетних напрямів освіти. Доведення і встановлення точного моменту виникнення і формування системи підготовки педагогічних кадрів для вітчизняної системи освіти навряд чи принципове. Існує низка досліджень, у яких історики філософії, релігієзнавці, філологи, історики культури й освіти, зокрема, В.П. Андрущенко, В.М. Вандишев, Є.Н. Мартиненко, М.І. Михальченко, І.О. Смолюк, Т.А. Стоян та інші долучилися до відповідного аналізу обставин історико-культурного характеру.

Наголошується, що вже перші вітчизняні мислителі поряд із науковою діяльністю викладали і в європейських університетах, формували певні педагогічні принципи. Поодинокі відповідні фрагменти можна знайти у астрологічних прогностиках Юрія Дрогобича (бл. 1448 – 1494). І це цілком пояснювано, зважаючи на великий досвід, який він набув як декан Ягелонського та ректор Болонського університетів, як фахівець у царині апробованих педагогічних методик. Заслуговує на увагу внесок інших визначних вітчизняних мислителів, які, поширюючи ідеї гуманізму, притаманні добі Відродження, започатковували гуманістичні принципи виховання і навчання молоді. Сказане стосується внеску у вітчизняну духовну культуру, який зробили Павло Русин, Станіслав Оріховський-Роксолан (учень і співробітник видатного німецького просвітителя, вченого і педагога Філіппа Меланхтона), Себастіан Кльонович, Юрій Тичинський Рутенець та інші. Серед цих мислителів були вчені, письменники, громадсько-політичні діячі, поети.

У системі педагогічної освіти України нині діють 13 класичних, 23 педагогічні університети, 1 гуманітарний університет, 2 гуманітарно-педагогічні університети, 2 педагогічні інститути, 10 педагогічних коледжів, 21 педагогічне училище, 1 інженерно-педагогічна академія, 1 індустріально-педагогічний інститут та 6 індустріально-педагогічних технікумів. У дослідженні зроблено висновок, що ця мережа загалом задовольняє кількісні потреби держави і суспільства в педагогічних кадрах, проте в якісному відношенні потребує суттєвої модернізації.

В історії української педагогіки та й у світовій практиці виявлений багатий досвід підготовки вчителя. Так, у системі університетської освіти це могло відбуватися шляхом додаткового навчання за педагогічною спеціальністю; у дорадянські часи випускники університету, які бажали стати вчителями в школах Галичини, отримували підготовку на річному педагогічному курсі.

У підрозділі 1.2. “Концептуальні підходи до вирішення проблеми модернізації системи освіти в Україні” розглянуто сутність феномену модернізації системи освіти. На основі вивчення та співставлення думок вчених стосовно досліджуваного феномену зроблено висновок, що модернізаційні інтенції визначаються способом розуміння протиріччя між декларованим суспільним статусом та реальним соціально-економічним положенням вчителя, роль якого у духовному житті суспільства постійно зростає.

Доведено, що сучасний стан підготовки вчителя залежить від модернізації всієї системи освіти. У дисертаційній роботі модернізація освіти розглядається як частина трансформації, удосконалення, просування вперед, як розробка і реалізація нових цілей, завдань, пріоритетів, стратегій розвитку освіти. Обґрунтовується думка, що модернізацію системи підготовки сучасного вчителя можливо здійснити шляхом системного: а) формування світогляду нашого сучасника, починаючи з початкової школи; б) формування методологічної культури як системи соціально апробованих принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності; в) формування у педагогічних навчальних закладах різного рівня акредитації фундаментальних професійно-моральних якостей спеціаліста-педагога.

Освіта тим досконаліша і тим результативніша, чим більш свідомо вона здійснюється. Тому філософська рефлексія щодо основних цілей, засобів і підвалин освіти завжди в історії людства відігравала роль каталізатора освітнього процесу. Сама філософія, як правило, виникає в культурі на певному рівні розвитку науки й освіти, але після свого утвердження філософія перетворюється на потужний методологічний і світоглядний важіль загального піднесення освітніх процесів. Тому невипадково виявляємо, що важливі педагогічні ідеї обґрунтовувалися саме філософами. Отже, в основі освіти як соціальної системи лежить сьогодні та чи інша форма освітньої ідеології. Учитель сьогодні – не просто носій і ретранслятор знань (із цим завданням багато в чому більш успішно справляється мережа Інтернет), а передусім – носій ідеології, людина, яка вчить навчатися.

Аналіз літературних джерел засвідчив, що, коли мова йде про ідеологію освіти, не можна відкидати значення таких важливих її чинників, як політичні, економічні тощо. Різною є освіта в демократичних і тоталітарних країнах, у багатих та злиденних державах. Не можна також відкидати вплив релігії на ідеологію. Був час, коли цей вплив відігравав визначальну роль (у середньовічній Європі, наприклад, освіту можна було отримати передусім у релігійних закладах). Але більшість країн пройшла через вивільнення освіти з-під домінуючого впливу церкви (секуляризацію), і школа нині зберігає відокремленість від церкви. На цьому фоні все очевиднішою стає визначеність освітньої ідеології завдяки філософії освіти. Вчитель сьогодні повинен мати не лише певні знання у сфері політики, економіки і релігії, але й мати чіткі ціннісні орієнтири, які відповідають ціннісно-світоглядній концепції навчання та виховання.

У процесі дослідження зроблено висновок, що розробка теоретичних і методологічних аспектів модернізації педагогічної освіти повинна базуватися на гармонізації взаємодії двох складових процесу навчання - викладання й учіння, де б педагог та учень виступали як партнери суб’єкт-суб’єктної взаємодії.

У плані нашого дослідження постала необхідність з’ясувати питання принципів навчання, усталених у сучасній дидактиці, щоб на їх основі обґрунтувати принципи модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки вчителя. Як показав аналіз літературних джерел, проблема принципів навчання була предметом дослідження А.Алексюка, Ю.Бабанського, С.Гончаренка, А.Кузьмінського, І.Лернера, В.Онищука, О.Савченко, М.Скаткіна та ін., було з’ясовано, що принципи навчання детермінують формування змісту, вибір методів та організації навчання. Це інструментальне визначення педагогічної концепції і методологічне відображення пізнаних законів та закономірностей.

Принципи не є догматом теорії навчання, вони можуть оновлюватись, уточнюватися, доповнюватися під впливом досягнень педагогічної науки. Актуальним для підготовки кваліфікованих педагогів є питання змісту і функцій методів навчання, умов їх оптимального застосування. Бажаючи підкреслити методологічну сутність методів навчання, їх можна розглядати як форму руху змісту навчального матеріалу. Виділяючи керівну роль учителя в навчанні, методи можна трактувати як спосіб керування пізнавальною діяльністю учнів. Підкреслюючи єдність дій учня і вчителя, дидактичні методи визначають як способи спільної діяльності вчителя й учнів, що передбачають з боку учнів оволодіння знаннями, навичками і вміннями та організацію і керування навчальною і пізнавальною діяльністю учнів з боку вчителя. Це цілком достатньо відображає мету навчання та взаємодію суб’єктів шкільного навчання.

У підрозділі 1.3. “Модернізація професійної та світоглядно-методологічної підготовки вчителя як соціально значуща педагогічна проблема” розглядаються традиції вітчизняної системи освіти в контексті сучасної модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки вчителя, зорієнтованої на формування фахівця, який зміг би реалізувати принцип усебічного розвитку особистості на конкретно-історичному етапі суспільного прогресу.

Ще Аристотель учив, що самого знання про добро і моральну поведінку не досить, необхідне ще й уміння формувати в учнів високі моральні якості. З тих давніх часів і до наших днів для реалізації гуманістичних цілей і змісту освіти зусиллями вчителя пропонуються два основних шляхи: вироблення ефективних педагогічних технологій і здобуття та удосконалення педагогічної майстерності. Перший шлях ближчий до науки, другий – до мистецтва навчання. Оновлення педагогічних технологій є досить традиційним напрямком педагогічної науки (Ш.Амонашвілі, В.Андрущенко, В.Астахова, І.Бех, Л.Вовк, Г.Волков, Б.Гершунський, С.Гончаренко, М.Євтух, В.Кремень, В.Лутай, В.Майборода, О.Мороз, А.Орлов, О.Савченко, В.Семиченко, О.Сухомлинська, А.Савельєв, В.Садовничий, В.Філіпов, М.Ярмаченко та ін.). Але по-новому вона постає в умовах інформаційного суспільства, де комп’ютерні технології та Інтернет потребують постійної модернізації як педагогічних технологій, так і підготовки педагогів шкіл і вищих навчальних закладів.

Утім, спостерігається деяка кризовість у побудові загальної концепції модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки вчителя. Вітчизняні педагоги пропонують досить багато і доволі ефективних способів успішної організації власної діяльності. Водночас немає остаточної або хоча б стратегічної визначеності з відповіддю на питання стосовно того, скільки і яких знань потрібно учням.

Узагальнення результатів аналізу психолого-педагогічної, філософської літератури та практики підготовки вчителя у вищих педагогічних навчальних закладах утверджує в думці, що на поставлені запитання відповідь на нього дає філософія освіти у тісній взаємодії з педагогікою, психологією, теорією соціальної роботи.

У підрозділі 1.4. “Особливості професійної підготовки вчителя в умовах модернізації суспільного життя України” розглянуто об’єктивні і суб’єктивні передумови радикальної перебудови системи підготовки і перепідготовки сучасних учителів, яка б відповідала вимогам практики суспільного розвитку, змогла забезпечити якісну підготовку студентів до майбутньої професійної діяльності і була стратегічно орієнтована на запити ХХІ століття. Мова йде про формування нового типу інтелекту, іншого образу та способу мислення, що був би пристосованим до швидкоплинних змін економічних, технологічних, політичних, соціальних та духовних реалій навколишнього світу.

У дисертації висвітлено, як відбувається перегляд ролі об’єктивних факторів, що різним чином впливають на модернізацію освітньої системи загалом і на процес підготовки та перепідготовки вчителів.

Звернення до оцінки базових здібностей сучасного вчителя свідчить, що йому самому необхідно бути взірцем нового типу модернізаційного світогляду і мати відповідну методологічну підготовку, щоб успішно формувати цей світогляд в учнів. Передусім це має бути висококваліфікований і далекоглядний професіонал, свідомий та відданий патріот України, тонкий психолог, котрий володіє інформаційними та педагогічними технологіями.

Отже, робимо висновок, що модернізувати професійну та світоглядно-методологічну підготовку студентів - означає підготувати кваліфікованого вчителя, здатного формувати гідного члена своєї нації, готувати учня до життя в екологічному, політичному, правово-економічному, культурно-освітньому суспільному середовищі. Це потребує розробки програм та змісту нових навчальних курсів для студентів, створення Центрів додаткової освіти та професійної перепідготовки з опанування додаткових освітніх програм тощо.

У підрозділі 1.5. “Об’єктивні й суб’єктивні передумови модернізації професійної, світоглядної та методологічної підготовки сучасного вчителя” розглянуто потреби в модернізації професійної та світоглядно-методологічної підготовки сучасного вчителя, їх зумовленість зміною та динамікою змістових ліній сучасного історичного поступу. Серед об’єктивних передумов цього процесу в дисертації виокремлюються: 1) глобалізаційні зміни (глобалізація, становлення інформаційного суспільства, нова світова динаміка, тероризм і загроза світової війни, локальні конфлікти і потреба формування „громадянина світу”, полікультурне виховання тощо); 2) внутрішні зміни (становлення державності, демократичні і ринкові перетворення, зміна духовно-морального клімату, загострення соціальних проблем бідності, демографії, екології тощо). Серед суб’єктивних факторів розрізняються: а) зміна ідеологічної парадигми розвитку; б) зміна співвідношення раціонального та ірраціонального знання (науки і релігії); в) змістовне оновлення системи гуманітарного знання (філософія, політологія, соціологія); г) зміна загальнонаукової (природничої) картини світу. Усі ці зміни вимагають оновлення процесу підготовки вчителя. Модернізація педагогічної освіти здійснюється не лише в Україні, але й в усьому світі.

Перехід від індустріального суспільства до інформаційного, орієнтованого не лише на інтелектуалізацію людської діяльності, але й на її індивідуалізацію, вже виявив себе у більшій частині розвинених країн тим, що їх економіка спирається на знання і масове використання високих технологій.

Дослідивши розвиток цих тенденцій, вважаємо, що вони створюють групу нових вимог до системи освіти. Серед основних чинників, які здійснюють вплив на освіту, а відтак виступають передумовами модернізації світоглядно-методологічної та професійної підготовки майбутнього вчителя, у дисертаційні роботі обгрунтовуються:

– формування нової етики і норм поведінки та діяльності в інформаційно-глобальному світі, зміцнення усвідомлення особистої відповідальності за можливість продовження буття на планеті, використання безпечних для здоров’я технологій;

– формування у молоді інноваційної орієнтації з врахуванням необхідності подолання потенційно небезпечного розриву між двома сучасними цивілізаціями – науково-технічною і суспільно-гуманістичною;

– поглиблене вивчення причин, засад і тенденцій сучасного цивілізаційного поступу, прав і обов’язків громадянина демократичної держави; засвоєння навичок співжиття в об’єднаному глобалізованому світі з ліквідованими бар’єрами для вільного руху капіталів і кваліфікованої робочої сили;

– зміна змісту і методів підготовки вчителів, озброєння їх навичками майстерного використання найсучасніших засобів відтворення і перетворення навчальної інформації, що забезпечить оновлення дидактики, методики, а також усього комплексу психолого-педагогічної підготовки майбутніх учителів;

– загострення екологічної, демографічної, генетичної та інших глобальних криз, що загрожують не тільки прогресу людства, а й його існуванню;

– ментально-психологічні зміни у пріоритетах діяльності людини, зокрема, необхідність свідомого самообмеження людиною рівня своїх потреб і міри споживання, неприпустимість будь-яких антиекологічних вчинків;

– поглиблення розриву між успадкованими (генетичними) програмами поведінки і вимогами життя в демократичних суспільствах;

– перетворення освіти в показник „сили держави” й умову безпеки нації;

– формування відкритого світового ринку, де домінують ті країни, котрі перетворили освіту в національний пріоритет;

– перехід до інформаційної стадії соціального розвитку з розвиненим демократичним устроєм, де формування в системі освіти автономних і розвинених особистостей стає нагальною необхідністю;

– підвищення суспільної ролі жіноцтва, а також перетворення конвенцій про права людини і захист дітей у наднаціональне законодавство;

– дедалі відчутніша втрата системою освіти спроможності контролювати інформацію, яка надходить до молоді й формує її самосвідомість, що привело до переважання у знаннях і вміннях окремої частини молоді над учителями (особливо гостро це відчувається в оволодінні інформаційними технологіями);

– істотне заміщення рухомими зображеннями та звуками необхідних для традиційного текстового навчання каналів інформації, що виявляється у відсутності серед молоді прагнення до читання, оскільки це швидко її втомлює.

Розвиток глобального процесу інформатизації суспільства веде, як відомо, до формування не лише нового інформаційного середовища існування людей, але й нового, інформаційного стилю їх життя та професійної діяльності.

Утім, є низка чинників, які стримують сьогодні модернізацію освітньої галузі в Україні. По-перше, слід відзначити, що освіта – доволі консервативна система, яка обережно сприймає нововведення і повільно перебудовується. По-друге, хоча, незважаючи на наявність в Україні високого творчого потенціалу вчених, сучасної педагогічної теорії ще не створено, що інколи зумовлює суто емпіричний характер уявлень про мету та засоби здійснення підготовки спеціаліста, світогляд та фаховий рівень якого був би адекватним сучасним реаліям.

Отже, сьогодні перед педагогічною наукою стоїть актуальне завдання – навчати людей конструктивному мисленню та розвивати їх творчий потенціал в умовах глобалізації, розвитку інформаційного суспільства й складних трансформаційних процесів у державі й, зокрема, у сфері освіти. Одним із важливих факторів реалізації цього завдання є фундаменталізація освіти, пов’язана як з інформаційним контекстом розвитку освіти, так і з виробленням навичок та вміння самостійно знаходити і приймати відповідальні рішення вчителем і учнем в умовах невизначеності, у критичних та стресових ситуаціях, у випадках, коли вони стикаються з новими, досить складними природними та соціальними явищами.

На підставі проведеного аналізу робимо висновок, що у сучасній педагогічній і освітньо-виховній практиці вищої школи пріоритет віддають ідеям акмеології та педагогіки співробітництва, а методологічними орієнтирами концепцій виховання вчителів служать такі підходи, як системний, діяльнісний, особистісний, полісуб’єктний, культурологічний, етнопедагогічний, антропологічний та інші.

У другому розділі „Аналіз закономірностей модернізації педагогічної освіти України” показано закономірності модернізації педагогічної освіти України, в числі яких відзначені актуалізація проблеми модернізації та чинники впливу на неї.

У підрозділі 2.1. “Статус вчителя у сучасному суспільстві та взаємозв’язок відносин „учитель-суспільство”” зосереджено увагу на розкритті взаємозв’язку між професією, світоглядом та педагогічною діяльністю вчителя, які визначають його статус у сучасному суспільстві.

Вивчення умов та матеріального забезпечення праці вчителя показало, що люди цієї вкрай важливої професії у незалежній Україні повинні мати значно вищий за існуючий нині статус. Порівняння умов праці учителів міських та сільських шкіл виявилося не на користь останніх. До того ж авторитет сільського вчителя, який завжди був досить високий, в останні роки помітно знижується. Звідси робимо висновок, що поліпшення економічного стану розвитку країни покликане вплинути на оцінку статусу вчителя в українському суспільстві. За здійсненим Центром імені Олександра Разумкова (2002 р.) опитуванням серед першочергових чинників відзначені: підвищення заробітної плати, поліпшення якості педагогічної освіти, виплата вчителям цільової суми на придбання комп’ютера, літератури тощо, надання вчителям безкоштовного житла.

В останні роки відбуваються позитивні зміни в ставленні держави до вчителя, оцінки його праці, створення сприятливих умов для навчання та виховання підростаючого покоління. Програмою „Вчитель” передбачено оптимізацію кадрового забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів, удосконалення системи підготовки і професійної діяльності педагогів, поліпшення їх фінансування.

Як показало дослідження, в основі взаємозв’язку „вчитель-суспільство” перебувають дві причини – матеріальна і моральна. Тому підвищення престижу вчительської професії потребує роботи в напрямку поліпшення матеріального становища та підвищення морального задоволення від вкрай необхідної і важливої професії.

У підрозділі 2.2. „Актуалізація проблеми модернізації педагогічної освіти в сучасних умовах” з’ясовується сутність модернізації педагогічної освіти, що трактується як „осучаснення” професійної підготовки вчителя відповідно до сучасних надбань педагогічної теорії, вітчизняного та світового досвіду. Обгрунтовується, що оновлювати потрібно, насамперед, зміст педагогічної освіти. Зміст освіти треба звільнити від усього архаїчного, випадкового, дріб’язкового, наповнити його сучасними науковими надбаннями, узагальненим соціальним досвідом, „живим віянням практики”. Осучасненню підлягають і педагогічні технології. На часі – упровадження новітніх інформаційних технологій, дистанційного навчання, дискурсних форм спілкування педагога і студента. Ці технології мають „скоротити дистанцію” між учасниками навчально-виховного процесу.

Аналіз практики показав, що сьогодні така дистанція не лише існує, але й збільшується. Деякі викладачі намагаються „уникати” запитань студентів їх допитливості. Інтернет „вирівнює” інформаційні можливості викладача і студента, розширює зону пошуку сучасного студента, збільшує навантаження на викладача. Звідси робимо висновок, що дискурс повинен стати нормою життєдіяльності педагогічного університету, модернізація має охопити весь навчально-виховний процес – від ректора педагогічного університету до студента.

Аналіз педагогічної теорії і педагогічної практики через призму модерністської парадигми показав, що нині потрібні додаткові наукові розвідки, щоб модернізація педагогічної освіти відбулася.

У підрозділі 2.3. “Вплив методологічних та соціальних аспектів на активізацію проблеми модернізації педагогічної освіти” обгрунтовується ідея, що модернізація педагогічної освіти – це суспільна проблема, сформована у ході міжцивілізаційного зсуву. Для її аналізу є сенс використати алгоритм, що запропонований дослідниками теоретико-методологічних проблем сучасної вищої школи – науковцями Інституту вищої освіти АПН України Вища освіта України: Методологічні та соціально-виховні проблеми модернізації: Монографія / Під загальною редакцією Андрущенка В.П., Михальченка М.І., Кременя В.Г. –К.: ДЦССМ, Запоріжжя: ЗДУ, 2002.– 440 с..

Проблема модернізації педагогічної освіти активізувалася у зв’язку з переходом до нового типу цивілізації, зміни у суспільному розподілі праці, поступовому переважанню