КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МАРЧЕНКО АРТЕМ БОРИСОВИЧ

УДК 343.98

СЛІДЧІ ПОМИЛКИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

Спеціальність: 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі криміналістики Луганського державного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Іщенко Андрій Володимирович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри криміналістики

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Клименко Ніна Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри криміналістики;

кандидат юридичних наук, доцент Весельський Віктор Казимирович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри криміналістики

Провідна установа – кафедра криміналістики, Харківський національний університет внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України (м. Харків)

Захист відбудеться „22” січня 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий „20” грудня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розслідування злочинів – складний пізнавальний процес, що вимагає розумових і фізичних зусиль. Але на відміну від наукового пізнання, діяльність слідчого здійснюється в стислий термін, в умовах браку інформації, протидії розслідуванню тощо. Зазначені фактори негативно впливають на якість досудового слідства та породжують слідчі помилки, які призводять до втрати доказів, повернення кримінальних справ для додаткового розслідування, закриття кримінальних справ за недоведеністю вини обвинуваченого. Перелічене негативно позначається на авторитеті правоохоронних органів та забезпеченні охорони прав і свобод громадян.

Вирішальним фактором реальних змін, спрямованих на підвищення ефективності слідчої діяльності, є запобігання слідчим помилкам. Щоб знати, як боротися з різними проявами помилок, насамперед, потрібно з’ясувати їх теоретичні основи: поняття, види, співвідношення з суміжними правовими явищами, дослідити причини виникнення та накреслити заходи щодо усунення та запобігання. Проте аналіз проблеми, яка вивчається свідчить про те, що ступінь її наукової розробки недостатній і вимагає системного розгляду питань існування слідчих помилок у слідчій діяльності.

Слід підкреслити, що поліпшенню слідчої діяльності, підвищенню її якості та ефективності, пошуку шляхів оптимізації розслідування злочинів присвячені фундаментальні роботи Ю.П. Аленіна, В.Д. Басая, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, В.Д. Берназа,
Т.В. Варфоломєєвої, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, В.А. Журавля,
А.В. Іщенка, О.А. Кириченка, О.Н. Колесніченка, В.П. Колмакова, М.В. Костицького,
В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, Є.Д. Лук’янчикова,
Г.А. Матусовського, О.Р. Михайленка, В.Т. Нора, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая,
С.М. Стахівського, В.В. Тіщенка, В.Г. Лукашевича, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумило та багатьох інших. Безпосередньо питаннями слідчих помилок займалися В.І. Власов,
Н.І. Клименко, Ю.В. Кореневський, В.О. Лазарєва, О.Б. Соловйов, М.Є. Токарева,
С.А. Шейфер. Однак зазначена проблема не стала об'єктом дослідження на дисертаційному рівні, у деяких випадках мова йшла про недоліки в провадженні слідчих дій або методики розслідування. Як показує аналіз опублікованих робіт, у теорії криміналістики та кримінального процесу дотепер не розроблено загальноприйнятого визначення поняття слідчих помилок, їхньої структури, ознак і класифікації. Відсутні рекомендації з методології їхнього вивчення. Недостатньо висвітлені питання попередження слідчих помилок. Актуальність зазначених аспектів досліджуваної проблеми, їхній недостатній розгляд у спеціальній кримінально-процесуальній та криміналістичній літературі стали визначальними при виборі теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи Луганського державного університету внутрішніх справ. Обраний напрямок дослідження ґрунтується на основних положеннях Указів Президента України № 143 від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” і № 84 від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією”, Наказу МВС України № 755 від 5 червня 2004 року “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення й впровадження у практичну діяльність ОВС на період 2004-2009”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних засад розуміння слідчих помилок, їх виявлення та вивчення, формування рекомендацій щодо їхнього усунення та запобігання.

Зазначена мета дослідження конкретизується такими завданнями:

- уточнити та сформулювати поняття слідчих помилок;

- визначити ознаки та структуру слідчих помилок;

- установити види слідчих помилок і класифікувати їх;

- узагальнити слідчу практику з метою встановлення типових помилок при проведенні слідчих дій;

- розкрити можливості загальнонаукових і окремонаукових методів у вивченні слідчих помилок;

- виявити причини та умови, що сприяють слідчим помилкам;

- виробити заходи, спрямовані на виявлення та запобігання слідчим помилкам.

Об'єктом дослідження є діяльність по виявленню, вивченню та запобіганню слідчим помилкам.

Предметом дослідження є слідчі помилки, їх поняття та ознаки, структура, види, можливості вивчення та запобігання.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальні закони та категорії теорії пізнання, зокрема положення діалектичного методу про пізнання соціальних явищ і процесів, взаємодії об'єктів і закономірностей їхнього відбиття, а також загальнонаукові та окремонаукові методи пізнання.

У процесі дослідження використовувалися наступні методи: системно-структурний - для визначення структури слідчих помилок і розгляду їх як системного явища; історичний і логічний - для аналізу еволюції слідчих помилок, їхнього вивчення та попередження в минулому; спостереження, опис, порівняння, класифікація - для визначення ознак і видів слідчих помилок; соціологічний (анкетування, інтерв'ювання) - для опитування слідчих, експертів-криміналістів і викладачів кафедр криміналістики та кримінального процесу за спеціально розробленими анкетами, що дозволило з'ясувати їхні уявлення про слідчі помилки та шляхи їхнього подолання; статистичні методи (групування, зведення, аналіз кількісних показників) для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ і опитування окремих груп респондентів.

Правовою основою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, Укази Президента України, відомчі накази, інструкції та розпорядження МВС України.

Емпіричну базу дослідження складають результати опитування 358 співробітників органів внутрішніх справ і викладачів кафедр криміналістики та кримінального процесу (152 слідчих, 108 експертів-криміналістів і 98 викладачів); вивчення 172 кримінальних справ, розслідуваних слідчими органів внутрішніх справ і прокуратури Луганської області, аналіз статистичних даних “Про основні показники роботи слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України” за 2000-2005 роки.

Дисертант використав також власний досвід практичної роботи на посаді слідчого та досвід науково-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, у якому розглянуті теоретичні та практичні аспекти слідчих помилок, шляхи їхнього виявлення, вивчення та запобігання. Проведене дослідження дозволило обґрунтувати та сформулювати наукові положення, висновки та рекомендації, які, на думку дисертанта, становлять новизну:

Розкрито уявлення про природу та сутність слідчих помилок.

Вперше виділено ознаки слідчих помилок.

Удосконалено визначення слідчих помилок і їхня структура.

Установлено види слідчих помилок і удосконалено їхню класифікацію.

Виявлено типові помилки при організації розслідування злочинів, пов'язані із плануванням, висуванням версій, визначенням напрямків розслідування.

Набуло подальшого розвитку дослідження питання про види типових помилок під час проведення окремих слідчих дій (оглядів місць події, допитів, очних ставок, пред’явлення для впізнання, призначення експертиз).

Вперше визначено можливості застосування загальнонаукових і окремонаукових методів для вивчення слідчих помилок.

Установлено причини та умови, що спричиняють слідчі помилки, обґрунтовано необхідність їхнього вивчення з метою вироблення заходів щодо попередження помилок при розслідуванні злочинів.

Вперше розроблено рекомендації щодо усунення та запобігання слідчим помилкам.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висвітлені в роботі наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації спрямовані на вдосконалення слідчої діяльності. На підставі цих положень досліджені та описані ознаки, структура та види слідчих помилок, а також розроблені рекомендації щодо їхнього попередження.

Отримані результати дисертації можуть бути використані:

- у науково-дослідній сфері: положення, висвітлені в дисертації, поглиблюють знання про помилки, що допускаються при розслідуванні злочинів, і можуть бути основою для подальших наукових досліджень аналізованої проблеми;

- у практичній діяльності: для запобігання та виявлення слідчими помилок, що були допущені при розслідуванні;

- у правовиховній сфері: висновки та пропозиції, що містяться в дослідженні, можуть бути використані для підвищення професійного рівня працівників слідчих підрозділів;

- у навчальному процесі: при проведенні занять з криміналістики та кримінального процесу, підготовці підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури.

Результати дослідження використовуються співробітниками слідчих підрозділів УМВС України в Луганській області під час проведення занять зі службової підготовки.

Теоретичні та практичні висновки, рекомендації та пропозиції, впроваджені в навчальний процес вищих навчальних закладів системи МВС України: 1) у Луганському державному університеті внутрішніх справ результати дослідження використані при складанні навчальних програм, лекційного курсу, планів семінарських і практичних занять з “Криміналістики”; спецкурсу з криміналістики “Використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів”; 2) у Львівському державному університеті внутрішніх справ під час складання програм, лекційних курсів, семінарських і практичних занять з “Криміналістики”; 3) у Харківському національному університету внутрішніх справ при підготовці та викладанні лекцій і практичних занять з курсу “Криміналістика”; 4) у Донецькому юридичному інституті Луганського державного університету внутрішніх справ при викладанні курсу “Криміналістики”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки й рекомендації апробовані у вигляді наукових повідомлень на міжнародній науково-практичній конференції “Безпека в Причорноморському регіоні: загрози та протидія” (Одеса, 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Виявлення, фіксація та використання доказів у процесі досудового слідства” (Луганськ, 2004 р.), а також обговорені на міжкафедральному семінарі кафедр криміналістики, кримінального процесу та організації розслідування злочинів Луганського державного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в семи наукових публікаціях: п’яти статтях, що опубліковані у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України, та двох тезах конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, до яких входить шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи – 210 сторінок, з яких основний текст викладений на 165 сторінках, список використаних джерел (239 найменувань) - на 23 сторінках, додатки - на 22 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, рівень теоретичного вивчення проблеми, визначені мета і завдання дослідження, його методологічна основа, основні положення, які складають новизну, теоретична та практична значимість отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію та структуру дисертації.

Розділ 1 “Поняття та класифікація слідчих помилок” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Сучасні уявлення про поняття слідчих помилок” на підставі аналізу різних підходів до розуміння помилки в медицині, психології, педагогіці, кібернетиці, теорії управління та юриспруденції зроблено висновок, що помилки потенційно притаманні будь-яким видам людської діяльності й є досить розповсюдженим негативним явищем.

Ґрунтуючись на аналізі спеціальної літератури та слідчої практики, автор дійшов висновків, що слідчим помилкам притаманні наступні ознаки: 1) галузь їх здійснення та прояву – слідча діяльність; 2) суб’єкт помилкових суджень і дій – слідчий; 3) між різними видами помилок існує тісний взаємозв'язок. Так, помилки в тактиці огляду місця події можуть спричинити невиявлення або втрату доказів і, як наслідок, закриття кримінальної справи через недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину тощо; 4) слідча помилка – результат сумлінної омани; 5) слідча помилка, як правило, – результат активної діяльності слідчого; 6) з об'єктивної сторони слідчі помилки проявляються у вигляді відступу слідчого від криміналістичних рекомендацій, помилок у застосуванні кримінального та кримінально-процесуального законодавства; 7) вони несуть негативні наслідки (або можливість їхнього настання) для розслідування злочину. Зокрема слідчі відмітили такі найбільш розповсюджені наслідки слідчих помилок: повернення кримінальної справи на додаткове розслідування (48,7% опитаних); втрата доказів (44,1%); нерозкриття злочину (25,7%); складнощі в проведенні слідчих дій (22,4%); закриття кримінальної справи (у зв'язку з недоведеністю вини) (18,4%); скасування постанов слідчого органами, що контролюють та наглядають за досудовим слідством (16,5%); зупинення провадження з кримінальної справи (за п.3 ч.1 ст. 206 КПК України) (14,5%); відмова від давання показань (13,8%); давання помилкових показань (9,9%); 8) їх констатація або юридичне визнання стосується компетенції вищих посадових осіб (начальника слідчого підрозділу, прокурора, судді, суду). Виявити ж її, окрім зазначених суб’єктів, може й сам суб'єкт помилки (слідчий). В окремих випадках виявленню помилок сприяють захисники, а також інші особи, що беруть участь у розслідуванні злочину; 9) для слідчих помилок характерна типовість, тобто наявність певних закономірностей (закономірності виникнення помилки в результаті порушення процедур діяльності, неправильного використання засобів діяльності, неправильного встановлення обставин справи та їхньої юридичної оцінки тощо) у їхньому існуванні, що пояснює причини та динаміку помилок.

З урахуванням сукупності зазначених ознак, притаманних слідчим помилкам, а також різних підходів до їхнього поняття в спеціальній літературі, автор пропонує таке їх визначення: “Слідчі помилки – це недоліки, що допускаються слідчим у ході досудового слідства при застосуванні кримінального чи кримінально-процесуального законодавства, відступ або невірне застосування криміналістичних рекомендацій, які стали результатом сумлінної омани та привели до негативних наслідків або можливості їхнього настання”.

У підрозділі 1.2. “Класифікація та види слідчих помилок” з урахуванням наукового аналізу цієї проблеми та вивчення слідчої практики, автором запропоновано новий підхід до класифікації слідчих помилок.

Розвиваючи ідею А.Р. Бєлкіна про поділ слідчих помилок за гносеологічною сутністю на правові, організаційні та операційні, дисертант запропонував уточнену класифікацію, яка включає дві групи помилок, що відображають внутрішню сторону та зовнішнє вираження помилкових дій слідчого.

До першої групи помилок (за внутрішньою стороною) належать гносеологічні (помилки при пізнанні об'єктів, відносин між ними, в оцінці результатів змістовного пізнання: підміна доказуваної тези іншою, відсутність логічного зв'язку між аргументом і тезою, помилки в оцінці доказів тощо) та діяльнісні (помилковий вибір дії з наявних варіантів, виконання дії без попередньої підготовки, помилки внаслідок незнання рекомендованої методики виконання дії, помилки у виборі засобів дії тощо).

До другої групи (за формою прояву) віднесені помилки в застосуванні: матеріального законодавства (неправильне застосування норм КК, ЦК, КпАП України); процесуального законодавства (неправильне застосування КПК України; законів, що містять кримінально-процесуальні норми); криміналістичних рекомендацій.

Опитані нами в процесі дослідження слідчі вказали, що в застосуванні кримінального законодавства найбільші труднощі та, як наслідок, помилковість, становлять визначення повторності (7,2% опитаних) і кваліфікація дій обвинувачуваних при конкуренції норм (4,6%).

Процесуальні помилки проявляються у вигляді невірного процесуального рішення слідчого (виділення матеріалів кримінальної справи в окреме провадження, помилкове визнання особи потерпілою, помилкова відмова в задоволенні заявлених клопотань, помилкове ухвалення рішення про зупинення слідства, помилки при складанні процесуальних документів тощо). Відмічено, що процесуальними помилками можна називати тільки такі дії слідчого, які ґрунтуються на застосуванні процесуальних норм, що дозволяють слідчому на свій розсуд вибирати варіант процесуального рішення (ст. 7, 26, 49 й інші статті КПК України). У випадках же порушення процесуальних норм, що містять приписання конкретної процедури дій, про слідчу помилку не може йти мови. До процесуальних помилок ми вважаємо доцільним, віднести так звані “технічні помилки”, тобто помилки, що допускаються слідчими при складанні окремих процесуальних документів або ж при оформленні матеріалів кримінальної справи в цілому. У результаті проведеного нами опитування слідчих (13,1% опитаних) було встановлено, що зазначені помилки допускаються при винесенні та складанні: а) постанов про порушення кримінальної справи, зокрема, неправильна вказівка прізвищ осіб, стосовно яких порушується кримінальна справа (2% опитаних); б) постанов про притягнення особи як обвинувачуваного: неправильний опис способу скоєння злочину (2,6% опитаних), не всі ознаки, що кваліфікують діяння обвинуваченого, ставилися йому в провину (4,6% опитаних);
в) обвинувальних висновків: непослідовний виклад доказової бази (4% опитаних).

Помилки в застосуванні криміналістичних рекомендацій поділяються на організаційні (стратегічні) – помилки у виборі напрямку розслідування, під час висування та перевірки версій, у плануванні розслідуваної справи в цілому, неправильному виборі тактичної операції, тощо і тактичні - помилки, що характеризуються прорахунками в підготовці, проведенні та фіксації конкретної слідчої дії.

Встановлено, що найбільше організаційні помилки проявляються в обмеженні слідчим перевіркою найбільш імовірної версії й не висуванні інших можливих варіантів, що по-різному пояснюють злочинне діяння. При плануванні слідчі (5,9% опитаних) нерідко звертають увагу лише на проведення найбільш важливих процесуальних дій або встановлення обставин злочину, випускаючи з уваги заходи, що забезпечують їхнє результативне провадження. Мають місце випадки, коли розслідування планується так, що початковий етап розслідування проходить енергійно та інтенсивно, а наступний – передбачає невиправдані паузи, а само розслідування втрачає темп і активність.

У ході вивчення матеріалів кримінальних справ, опитування слідчих та аналізу спеціальної літератури, було встановлено, що типовими помилками в тактиці слідчих дій є:

- огляд місця події: відсутність контролю над організацією охорони місця події, незастосування заходів щодо видалення з місця події сторонніх осіб, неточне визначення меж місця події, не повне відображення обстановки місця події (12,5% опитаних слідчих), упущення деталей огляду місця події (не виявлялись всі можливі сліди, не зверталась увага на негативні обставини – 7,2% опитаних), недоліки при фіксації результатів огляду (неправильний опис слідів, виявлених документів і предметів; помилки при складанні фототаблиць, схем, планів тощо – 18% вивчених кримінальних справ);

- допит, очна ставка: неповне з'ясування обставин події злочину (19,1% опитаних слідчих); неправильне формулювання питань (7,2% опитаних при допиті, 4 % - при очній ставці); не встановлення психологічного контакту (5,3% опитаних); нерозпізнання давання неправдивих показань (3,3% опитаних); невиправдане звуження кола свідків; поверхневе, без належної конкретизації дослідження обставин справи; невраховування особистості учасників слідчої дії; відсутність детального пророблення лінії поведінки; помилки при здійсненні контролю над поведінкою учасників очної ставки (7,2% опитаних);

- пред’явлення для впізнання: відсутність належної організації слідчої дії; не проведення заходів, спрямованих на актуалізацію пам'яті особи, що впізнає при спливанні значного період часу від сприйняття до впізнання; не уточнення фізичних можливостей осіб, що впізнають; при проведенні впізнання за фотографіями, не врахування можливості того, що на фото людина не завжди схожа сама на себе; використання старих фотокарток;

- призначення та проведення експертиз: у постанові про призначення експертизи вказуються обставини справи в стислому вигляді, що не дає можливості експертові змоделювати обстановку скоєння злочину та механізм утворення слідів (5,2% вивчених матеріалів кримінальних справ, 16,7% опитаних експертів-криміналістів); при направленні на експертизу речових доказів не перераховуються, які саме докази направляються на дослідження (2,3% вивчених кримінальних справ); іноді на експертизу надходять предмети в ушкодженій упаковці, у зв'язку з чим в описовій частині висновку експерти відображають характер ушкодження впакування, дають опис предмета, що не збігається з описом в протоколі огляду; неправильно формулюються або не ставляться усі можливі питання (відповідно 73,2% та 45,4% опитаних експертів-криміналістів); формулюються питання, що не відносяться до компетенції експерта (42,6% опитаних); направляється недостатня кількість зразків для порівняльного дослідження (36,1% опитаних); неякісність направлених на експертизу об'єктів дослідження (33,3% опитаних).

Встановлено думку експертів-криміналістів щодо помилок слідчих під час виявлення, фіксації, вилучення та використання доказів, а також при підготовці та призначенні експертиз. Так, найбільша кількість помилок допускається слідчими під час проведення оглядів (77,8% опитаних експертів-криміналістів), потім ідуть: обшук (41,7%); відтворення обстановки та обставин події (25%) і виїмка (19,4%). Помилки в зазначених слідчих діях виявлялися в наступному: а) перекладання слідчими обов'язків із виявлення, фіксації та вилучення доказової інформації на спеціалістів (указало 63% опитаних); б) відсутність необхідної уваги до всіх слідів на місці події (60,2%); в) неточний опис у протоколі слідчої дії речових доказів (57,4%); г) недоліки при впакуванні вилучених речових доказів (41,7%); д) не у всіх випадках залучається спеціаліст при провадженні слідчих дій (30,6%); е) не використовуються попередні дослідження вилучених речових доказів для розшуку злочинців, висування версій тощо (25%); є) інші: неузгодженність дій слідчого та спеціаліста-криміналіста, пасивність слідчого у виявленні, фіксації та вилученні доказів (11,1%). Звернуто увагу на то, що серед основних причин зазначених помилок є такі фактори суб’єктивного характеру: недостатній практичний досвід, низький рівень поінформованості слідчих про можливості судових експертиз. До об’єктивних обставин відносяться: відсутність вивчення та поширення передового досвіду слідчої та експертної практики, недоліки освіти, законодавчої регламентації взаємин слідчого та експерта.

Розділ 2 “Сучасні можливості вивчення слідчих помилок” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Можливості застосування загальнонаукових методів для вивчення слідчих помилок” розкривається значення загально наукових методів при вивченні слідчих помилок. Зокрема історичний та логічні методи реалізуються при вивченні складних об’єктів, що розвиваються. За їх допомогою встановлено, що виникнення слідчих помилок пов’язане з появою осіб (органів), в обов’язок яких входило розслідування злочинів, що засвідчує такий пам’ятник права як Закони царя Хамурапі датовані ХVIII ст. до н.е. Механізм усунення слідчих помилок передбачався багатьма законодавчими актами: Римським приватним правом, Законами і Звичаями Англії (середина XIII ст.), Статутом кримінального судочинства (1864 р.), КПК УРСР 1922 р. Уперше, як об’єкт наукового пізнання, помилки стали розглядатися в межах кримінального права (50-х рр. ХХ ст.).

Системно-структурний метод дозволяє виявити загальні риси й закономірні залежності між слідчими помилками, слідчими діями, досудовим слідством і роботою конкретного слідчого. Розглядаючи зазначені елементи як складові частини (підсистеми) слідчої діяльності взагалі, можна виділити, які слідчі помилки допускаються найчастіше, при провадженні яких слідчих дій і розслідуванні яких (видів) груп злочинів, установити залежність допущення слідчих помилок від дій конкретних слідчих тощо. За допомогою системно-структурного методу встановлено, що слідчі помилки є складним системним об’єктом, до їхньої структури належать: а) суб'єкт помилкових дій – слідчий; б) об'єкт (предмет), на який спрямована дія (слідча ситуація, психіка учасників кримінального судочинства, матеріальна обстановка місця події тощо) слідчого; в) засоби досягнення поставленої мети (технічні засоби, засоби психологічного та логічного впливу, процесуальні дії); г) результат діяльності. Окрім зазначеного системно-структурний метод дозволяє виявити загальні риси й закономірності залежності між слідчими помилками, слідчими діями, досудовим слідством і роботою конкретного слідчого.

Методи емпіричного збору матеріалів (спостереження, експеримент, порівняння, опис) дозволяють установити ознаки та сторони явища, що вивчалось, виділити слідчі помилки із сукупності схожих з ним (порушення кримінально-процесуального законодавства, інші недоліки в організації та провадженні досудового слідства) для дослідження в “чистому” вигляді; описати ознаки слідчих помилок тощо. Зокрема, спостереження дозволило виявити слідчі помилки, що не відображаються зовсім або проявляються фрагментарно в документах, якими оформлюються результати діяльності слідчого. Розкрито можливості та переваги “включеного” спостереження. Звернуто увагу на труднощі з якими може зіткнутися дослідник слідчих помилок серед яких: відносна локальність безпосереднього спостереження за проведенням слідчих дій; недоступність для сприйняття окремих творчих сторін діяльності слідчого при опосередкованому спостереженні; тактична природа слідчої діяльності обмежує можливості її опосередкованої оцінки за характером і процедурою трудових операцій, оскільки те, що буде сприйнято спостерігачем як помилка в діях слідчого (наприклад, пред'явлення яких-небудь доказів у ході допиту обвинувачуваному або повідомлення йому яких-небудь відомостей як передчасне або невиправдане), за задумом могло виступати продуманою тактичною лінією поведінки.

Проведення експерименту дозволяє встановити найбільш ефективні та оптимальні умови організації роботи слідчих підрозділів з метою запобігання слідчим помилкам. До таких умов відносяться: вирішення питання оптимальної структури слідчо-оперативних груп і слідчих бригад, розподіл обов’язків між учасниками груп.

Порівняння необхідне й використовувалось для зіставлення допущених слідчим недоліків зі сформованим у науці поняттям слідчих помилок, щоб зарахувати їх до останніх й ужити заходів щодо їх локалізації. Указано на умови, які необхідно враховувати при використанні порівняння. Крім цього порівняння може використовуватися для з’ясування рівня якості досудового слідства в різних районах та областях на основі системи порівнюваних кількісних показників. Опис служив для фіксації допущених помилок та їхніх ознак.

У підрозділі 2.2. “Можливості застосування окремонаукових методів для вивчення слідчих помилок” розглянуті можливості окремонаукових методів (соціологічних, статистичних, психологічних) при дослідженні слідчих помилок.

Соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання, експертних оцінок), дозволили з’ясувати, які види помилок зустрічаються в слідчій практиці, при проведенні яких слідчих дій вони найчастіше допускаються, причини та умови, що сприяють помилкам, необхідність їх вивчення тощо. Сформовано перелік умов по проведенню опитування, які доцільно враховувати при дослідженні проблем слідчих помилок. Пов’язаних, зокрема, з формулюванням питань у анкеті, підборі інтерв’юерів й експертів для експертного опитування, проведенням пілотажного опитування.

Для виявлення загальних, істотних рис та закономірностей в існуванні слідчих помилок використовувалися статистичні методи. Аналіз статистичних даних дозволив судити про ефективність діяльності слідчого апарату, характерні помилки та недоліки в його роботі та пов’язані з цим проблемами. Так, статистичні дані ГСУ МВС України дозволили зробити висновок про значне поліпшення якості досудового слідства, здійснюваного слідчими апаратами ОВС. З 2000 р. кількість кримінальних справ, повернутих на додаткове розслідування, стрімко знижується й на 2005 р. становить 4,65% від усіх справ, які направляються до суду.

Психологічні методи (аналіз документів) дозволили шляхом вивчення особистих і офіційних документів виявити типове в діяльності з розкриття та розслідування злочинів. Отримати дані про те, які з засобів і методів не використалися, які прогалини та недогляди мали місце, які проблемні питання виникали тощо. Розкрите значення такого специфічного документу з погляду вивчення слідчих помилок, як кримінальна справа, оскільки його матеріали відображають зміст і основні параметри виконаної роботи при розслідуванні злочинів. Це посприяло виявленню типових помилок при організації та проведенні розслідування взагалі та слідчих дій зокрема.

Розділ 3 “Профілактика слідчих помилок” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Причини та умови, що сприяють слідчим помилкам” розглянуто чинники, які сприяють слідчим помилкам. Дано критичну оцінку існуючих в спеціальній літературі поглядів на досліджувану проблему (О.Я. Баєв, В.І. Власов,
Н.Л. Гранат, О.Д. Назаров, І.Л Пєтрухін, О.Б. Соловьев, М.Є. Токарєва, С.А. Шейфер).

Автор під причинами слідчих помилок розуміє безпосередні явища, що викликають помилки та визначають їх характер і місце в загальній системі недоліків розслідування. Такими можуть бути: неправильний вибір і тлумачення норм матеріального або процесуального права, невідповідність рішення фактичній основі розслідуваної справи тощо. Умовами є обставини, що опосередковано пов'язані з помилками та сприяють їх виникненню. Вони ніби створюють загальне тло, обстановку, за якої зростають можливості здійснення слідчої помилки. До таких факторів можна віднести: рівень професійної підготовки слідчих, їх морально-вольові якості, специфічні умови життя та діяльності, ступінь організованості та ефективності системи слідчих органів тощо.

Ґрунтуючись на точці зору М.М. Вопленка про необхідність виявляти в сукупності як причини, так і умови слідчих помилок, оскільки вони тісно взаємопов’язані між собою і можуть переходити одна в одну, автором було проведене опитування з метою встановлення та розташування в ієрархічному порядку системи обставин, що сприяють виникненню помилок. Опитування слідчих дало можливість представити її в наступному вигляді:
а) перевантаженість слідчих роботою (21,7% опитаних); б) недоліки матеріально-технічного забезпечення (21,1%); в) недоліки освіти (17,8%); г) недостатнє науково-методичне забезпечення розслідування (15,2%); ґ) недостатній практичний досвід (15,1%); д) низький професіоналізм слідчих (14,5%); е) суперечливість, формалізм законодавства, що регламентує досудове слідство (12,5%); є) недоліки в організації діяльності по підвищенню кваліфікації (11,8%); ж) відсутність необхідних морально-вольових і психологічних якостей у слідчих (11,2%); з) інше (4,6%): існуючі статистичні показники роботи (2,6%), відсутність реальної процесуальної самостійності слідчих (2%).

Для з’ясування об’єктивності отриманих від слідчих даних, дисертант також опитав викладачів кафедр кримінального процесу та криміналістики вищих навчальних закладів системи МВС України. Викладачі на перші місця в ієрархії причин і умов, що сприяють слідчим помилкам, поставили фактори, що відносяться перш за все до особистості слідчого, а саме: 1) низький професіоналізм слідчих (30,6% опитаних); 2) недостатній практичний досвід (29,6 %); 3) перевантаженість слідчих роботою (27,6%); 4) недоліки освіти (22,5%);
5) недоліки матеріально-технічного забезпечення (21,4%); 6) недостатнє науково-методичне забезпечення (19,4%); 7) суперечливість, формалізм законодавства, що регламентує досудове слідство (12,2%); 8) відсутність необхідних морально-вольових і психологічних якостей (11,2%); 9) недоліки в організації підвищення кваліфікації (10,2%). Таку розбіжність у думці слідчих і викладачів пояснено двома причинами. По-перше, відповідь викладачів характеризуються більшим ступенем об’єктивності, тому що їхня діяльність безпосередньо не оцінювалася. По-друге, результати опитування можуть свідчити про можливий відрив науки від практики, а також про недостатнє розуміння реальних потреб практичної діяльності щодо боротьби зі злочинністю.

Встановлено, що жодна з груп респондентів не назвала такі фактори, що сприяють слідчим помилкам, як: недостатній контроль за досудовим слідством, помилкові наукові та методичні рекомендації з організації та проведення слідчих дій тощо.

У підрозділі 3.2. “Запобігання слідчим помилкам” розглянуто існуючі наукові підходи до проблеми профілактики слідчих помилок та запропоновано низку заходів, спрямованих на їх недопущення.

Аналізуючи погляди вчених на зазначену проблему, автор дійшов висновку, що всі елементи заходів із профілактики слідчих помилок, можна об’єднати у дві групи, які представляють два основні напрямки діяльності щодо запобігання помилкам: удосконалювання підготовки майбутніх слідчих і вдосконалювання самої роботи слідчих.

Виходячи з зазначених двох напрямків профілактичної діяльності, автором було проведено дослідження з метою встановлення основних заходів щодо запобігання слідчим помилкам. У результаті було отримано наступні дані: 1) глибоке вивчення спеціальної літератури, обмін інформацією з колегами (40,8% опитаних); 2) систематичне виявлення та узагальнення помилок (37,5%); 3) приділення їм уваги в ході службової підготовки та курсів підвищення кваліфікації слідчих (34,9%); 4) звертання на них уваги в ході навчання у ВНЗ на заняттях з криміналістики та кримінального процесу (31,6%); 5) видання методичних рекомендацій, що стосуються питань слідчих помилок взагалі та встановлення їх причин зокрема (30,3%); 6) підвищення практичної спрямованості занять у ВНЗ (28,9%);
7) посилення ролі керівника слідчих підрозділів у виявленні та запобіганні слідчим помилкам (9,2%); 8) проведення конференцій із питань якості та ефективності досудового слідства (4,6%).

Автор дійшов висновку, що для поліпшення підготовки майбутніх слідчих, оволодіння ними практичними навичками дій у нетипових ситуаціях, а також запобіганню у їх діяльності помилок, можуть посприяти: розробка та впровадження методів навчання тактики дій в обстановці, найбільш наближеній до реальних умов, включаючи екстремальні ситуації (протидія розслідуванню, несприятливі умови проведення роботи тощо); залучення до занять практичних працівників для обговорення проблемних питань розслідування злочинів; викладання спецкурсу зі слідчих дій, у якому на підставі матеріалів практики (у тому числі даних стосовно слідчих помилок) аналіз процесуальної форми та тактичних прийомів проведення слідчих дій сполучався би з визначенням обставин, що спричиняють повноту та вірогідність одержуваних фактичних даних, їхню доказову цінність; чергування курсантів у слідчо-оперативних групах для оволодіння тактикою огляду місця події, збору матеріалів дослідчої перевірки, методами взаємодії з працівниками оперативних підрозділів й інших служб ОВС; аналіз на заняттях таких чергувань. З метою реалізації перерахованих аспектів запропоновано використання метода – імітаційне модулювання. Суть якого полягає в тому, що в ході заняття створюється аналог проблемної слідчої ситуації з наступним його розв’язанням. Організація та проведення занять з криміналістики з використанням пропонованого методу складається з п’яти етапів: 1) визначення слідчої ситуації, що бути аналізуватися та вирішуватися в ході заняття; 2) розробка програми проведення заняття;
3) створення імітаційної моделі; 4) реалізація навчальної програми на цій моделі; 5) підбиття підсумків, розбір і оцінка результатів.

З метою вироблення у слідчих навичок самостійного виявлення та усунення слідчих помилок, запропоновано алгоритм оцінки якості провадження слідчих дій, який базуються на етапах їх проведення.

На підготовчому етапі аналізується часовий, суб’єктивний та організаційний критерії. Тобто оцінюється своєчасність проведення слідчої дії, склад учасників, плановість та забезпеченість науково-технічними засобами.

На робочому етапі слідча дія аналізується з позиції її повноти та системності. При цьому особлива увага повинна відводиться дотриманню тактичних рекомендацій із проведення різних груп слідчих дій. Зокрема, при розгляді слідчих дій, спрямованих на одержання показань (допити, очні ставки), крім зазначених у підрозділі 1.2., можуть бути виявлені таки помилки: неправильне визначення предмета допиту (очної ставки) і послідовність питань; невміле використання доказів у ході допиту; відпрацьовування в ході допиту тільки однієї версії тощо. У процесі вивчення матеріалів слідчих дій, спрямованих на виявлення, фіксацію, вилучення та дослідження слідів злочину (огляд, обшук, виїмка), можуть бути виявлені помилки, пов’язані з: неправильним визначенням меж об’єкту огляду чи обшуку; неправильним вибором способу проведення слідчої дії; відмовою від проведення додаткової або повторної слідчої дії; недостатнім використанням технічних засобів фіксації тощо. У процесі дослідження матеріалів слідчих дій комплексного характеру (пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події), помилки можуть полягати в: неправильному підборі осіб (статистів) або об’єктів для впізнання; невживанні заходів щодо недопущення візуального контакту між тим, хто впізнає, і тим, кого впізнають, до проведення слідчої дії; недостатній відповідності між умовами здійснення злочину та умовами, за яких відбувається відтворення обстановки та обставин події тощо.

Заключний етап проведення слідчої дії оцінюється з точки зору повноти та якості її протоколювання, вилучення носіїв доказової інформації, застосування технічних засобів для фіксації результатів слідчої дії, складання додаткових документів (планів, схем, креслень); розгляд заяв, що надійшли, та скарг на дії слідчого.

ВИСНОВКИ

У висновках автором сформульовані найсуттєвіші положення і пропозиції, одержані внаслідок дисертаційної роботи, що спрямовані на подолання помилок у слідчій практиці.

Ґрунтуючись на аналізі юридичної літератури та слідчої практики, удосконалено визначення поняття слідчих помилок, під якими автор розуміє “недоліки, що допускаються слідчим у ході досудового слідства при застосуванні кримінального чи кримінально-процесуального законодавства, відступ або невірне застосування криміналістичних рекомендацій, які стали результатом сумлінної омани та привели до негативних наслідків або можливості їхнього настання”.

Виділені ознаки слідчих помилок дозволяють їх (помилки) відрізнити від інших недоліків в розслідуванні (недбалості, проступків, злочинів проти правосуддя). Основним критерієм в цьому процесі є внутрішнє ставлення слідчого до своїх дій та їхніх наслідків. Про помилковість дій слідчого можна говорити лише тоді, коли вони стали наслідком сумлінної омани.

Установлені види слідчих помилок вказують на те, що засадами за якими вони класифікуються, є змістовна сторона помилок та їхнє зовнішнє вираження. Це дозволило розподілити їх за такими групами: за змістом (гносеологічні та діяльнісні); за формою прояву (помилки в застосуванні матеріального законодавства, процесуального законодавства та криміналістичних рекомендацій). До структури гносеологічних помилок входять: здатність розпізнати завдання, його формулювання та вибір найбільш оптимального методу вирішення. Структура діяльнісних помилок включає наступні елементи: суб’єкт помилкових дій – слідчий; об’єкт, на який спрямовуються помилкові дії слідчого (слідча ситуація, матеріальна обстановка місця події тощо); засоби досягнення поставленої мети (технічні засоби, засоби психічного та логічного впливу, процесуальні дії); результат дії.

Узагальнення слідчої практики свідчить про те, що при організації розслідування злочинів типовими помилками є неправильний вибір напрямку розслідування; невисування всіх можливих версій, ігнорування малоймовірних версій; відсутність або недосконале планування розслідування. Аналіз слідчих дій (огляду, допитів, очних ставок, пред’явлення для впізнання, призначення та проведення експертиз) вказує на широке коло помилок, що допускаються при їх (слідчих дій) проведенні. Вони пов’язані як із підготовкою слідчої дій, так і з робочим та заключним її етапами.

Розкриття можливостей застосування загальнонаукових і окремонаукових методів для вивчення слідчих помилок, дозволило сформувати їх систему, яка представлена наступними видами методів: всезагальний – діалектичний метод; загальнонаукові методи (історичний і логічний, системно-структурний, спостереження, експеримент, порівняння, опис), окремонаукові методи (соціологічні, статистичні, аналіз документів). Застосування даних методів дозволяє не тільки виявляти та вивчати слідчи помилки, але й запобігати їм.

Комплексний аналіз причин та умов, що сприяють слідчим помилкам вказує на недосконалість в: організації та забезпеченні досудового розслідування, підготовці кадрів, законодавчого регламентування досудового розслідування тощо. Зокрема не вирішенні питання обґрунтованого навантаження на слідчого (скільки справ і якої категорії має бути в його провадженні, скільки слідчих дій повинно провадитися на добу, місяць, яку кількість справ необхідно закінчувати протягом місяця та скільки днів має залишатися на відпочинок), достатнього матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення слідчої діяльності. При викладанні профілюючих дисциплін не достатньо