НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА “ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА

ПРОГНОЗУВАННЯ”

Прокопенко Катерина Олексіївна

УДК 338.43 (477) (043.3)

Сільське господарство в системі

макроекономічних пропорцій

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державній установі “Інститут економіки та прогнозування НАНУ”.

Науковий керівник | доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

Пасхавер Борис Йосипович,

ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАНУ”,

завідувач відділу форм і методів господарювання в агропродовольчому комплексі. |

Офіційні опоненти:

Провідна установа |

доктор економічних наук, професор

Дем’яненко Сергій Іванович,

Київський національний економічний університет, зав. кафедри економіки агропромислових формувань;

кандидат економічних наук,

старший науковий співробітник

Гудзинський Сергій Олексійович,

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України,

заст. завід. відділу з питань бюджету, оподаткування та банківської діяльності.

Національний науковий центр

“Інститут аграрної економіки” УААН,

відділ ціноутворення та інфраструктури ринків

(м. Київ). | Захист відбудеться “28” лютого 2006 р. о ---годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.150.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАНУ” за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАНУ” за адресою: м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий “ 25” січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор економічних наук О.В.Шубравська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження проблем розвитку, реформування та ефективної діяльності сільського господарства під кутом зору його місця в макроекономіці набуває в сучасних умовах особливої актуальності. Економіка України зазнає значних структурних змін, тому для визначення напрямів подальшого руху необхідна кількісна та якісна оцінка взаємозв’язків сільського господарства і національної економіки.

Динамічного і пропорційного розвитку національної економіки, формування її раціональної галузевої структури можна досягти шляхом забезпечення збалансованих співвідношень між проміжним та кінцевим продуктами всіх галузей, а також між обсягами та структурою виробництва і кінцевим споживанням. Це потребує розробки комплексного підходу до дослідження ролі сільського господарства в системі макроекономічних взаємозв’язків.

Важливість дослідження функціонування сільського господарства як складової господарчого комплексу визначається його місцем у національній економіці, змістом і характером економічних і соціальних функцій. У 2004 р. в цьому секторі було створено 12% валової доданої вартості, його частка в загальному обсязі основних засобів склала 7,4%, тут працює 19,7% всього зайнятого населення. Сільське господарство відіграє важливу роль у формуванні темпів економічного зростання. Аграрні виробники забезпечують продовольчу безпеку країни та здійснюють значний внесок до експортних товаропотоків.

Сільське господарство як складова національної економіки не тільки має значну частку у ВВП, платіжному та зовнішньоторговельному балансі і на ринку праці, але й є активним споживачем товарів та послуг інших галузей, опосередковано створює в них робочі місця. Отже, воно може суттєво впливати на розвиток інших галузей та макроекономічну стабільність держави.

Проблемі визначення сільського господарства як складової національної економіки та окреслення його меж приділяли увагу Г. Киперман, К. Маркс, В. Петті, Д. Рікардо, Т. Рябушкін, М. Трейсі, А. Сміт, С. Шольц.

Дослідженню сільського господарства як складової економічної системи України та питанням оцінки, формування структури та використання виробничого потенціалу присвячені праці вітчизняних вчених-економістів: С. Дем’яненка, І. Лукінова, О. Могильного, О. Онищенка, Б. Пасхавера, П. Саблука, В. Точиліна, В. Трегобчука, О. Шпичака, А. Юзефовича, В. Юрчишина. Значний внесок у розвиток макроекономічних досліджень, взаємозв’язків між окремими складовими економіки зробили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як В. Бондаренко, Є. Гайдар, А. Гальчинський, В. Геєць, Дж. М. Кейнс, В. Леонтьєв.

В умовах поглиблення економічних реформ в Україні все відчутнішою стає потреба всебічної оцінки місця сільського господарства в економіці, його взаємозв’язків з іншими секторами, оскільки одним з чинників вирішення соціально-економічних проблем є пропорційний розвиток. Розробка методології, яка б розкривала передумови, закономірності, фактори дії економічних методів оцінки та регулювання структурних зрушень, може забезпечити вирішення цього питання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконувалося в рамках науково-дослідних розробок відділу економічних відносин АПК Інституту економіки НАН України “Економічні передумови сталого розвитку продовольчого комплексу” (держ. реєстр. № 0195U011798), а також відділу продовольчої безпеки Об’єднаного інституту економіки НАН України “Напрями і механізми забезпечення продовольчої безпеки” (держ. реєстр. № 0104U000487).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток методологічних та методичних підходів до визначення ролі сільського господарства в економіці країни, його взаємозв’язків з іншими секторами економіки для забезпечення розширеного відтворення галузі. Мета дослідження обумовила постановку та вирішення таких основних завдань:

- обґрунтувати поняття “сільського господарства” як складової національної економіки для чіткого визначення його місця та ролі в макроекономічних процесах;

- запропонувати науково обґрунтовані підходи до дослідження ролі сільського господарства в системі макроекономічних зв’язків;

- здійснити оцінку впливу сільського господарства на загальноекономічні результати в економічній моделі системи національних рахунків (СНР), а також на платіжний та зовнішньоторговельний баланс країни;

- визначити основні макроекономічні та внутрішньогалузеві чинники розвитку сільського господарства;

- розробити методологію оцінки взаємозв’язків сільського господарства з іншими секторами економіки на основі таблиць “витрати-випуск”;

- оцінити вплив структурних зрушень на економічний стан сільського господарства;

- розробити та вдосконалити методологічні підходи до оцінки ефективності використання таких складових виробничого потенціалу сільського господарства як трудові, земельні ресурси та основні засоби.

Об’єктом дослідження є процес формування системи макроекономічних пропорцій, спрямований на збалансований розвиток економіки.

Предмет дослідження – функціонування сільського господарства в системі макроекономічних пропорцій.

Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу досліджень становлять фундаментальні положення економічної теорії, наукові розробки вітчизняних та зарубіжних вчених щодо оцінки ролі сільського господарства в трансформаційних процесах, його взаємозв’язків з іншими секторами економіки.

Для реалізації поставлених у дисертаційній роботі завдань використовувались такі загальнонаукові та спеціальні методи, як діалектичний, абстрактно-логічний і системного аналізу (для визначення сутності, місця та ролі сільського господарства у розвитку економіки країни), економіко-статистичні методи: групування, табличний, графічний, аналізу динамічних рядів (для аналізу сучасного стану та тенденцій розвитку аграрної сфери економіки країни); метод співвідносного аналізу (при дослідженні особливостей розвитку основних виробничих секторів сільського господарства); метод експертних оцінок (для оцінки впливу платоспроможності населення на розвиток сільського господарства та оцінки зайнятості в аграрному секторі), а також методи факторного аналізу, аналізу і синтезу.

Інформаційну базу дослідження становили дані Держкомстату України, Національного банку України, Міністерства аграрної політики України, Світового банку, Євростату, Продовольчої сільськогосподарської організації ООН, законодавчі акти та нормативно-правові документи з питань сільськогосподарської діяльності. Широко використана наукова інформація, яка має форму недрукованої продукції і розміщена в мережі INTERNET.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в системному розробленні теоретико-методологічних засад оцінки ролі сільського господарства в системі макроекономічних пропорцій, його взаємозв’язків з іншими секторами економіки для забезпечення стійкого і збалансованого розвитку в сучасних ринкових умовах. Основні результати, отримані здобувачем, полягають в наступному:

вперше запропоновано:

- цілісний концептуальний підхід до визначення ролі сільського господарства в системі макроекономічних взаємозв’язків, побудований на основі економічних моделей СНР і таблиць “витрати-випуск”, який передбачає оцінку й аналіз впливу сільськогосподарського виробництва на загальноекономічні результати як внутрішньогалузевих, так і міжгалузевих трансформаційних перетворень;

- методичний підхід до оцінювання ефективності змін у землекористуванні, які відбулися за період реформування, а саме, впливу перерозподілу земельних угідь між основними виробничими секторами на структуру посівних площ;

- науково-методичні засади оцінки чисельності зайнятих сільськогосподарською діяльністю в господарствах населення, що дозволило проаналізувати ефективність використання трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення та порівняти продуктивність праці в цих господарських формуваннях;

отримало подальший розвиток:

- сутнісно-змістовне наповнення поняття “сільське господарство” з урахуванням специфічності та класифікаційних ознак галузі, що дало можливість уточнити її внутрішню будову та більш повноцінно й адекватно відобразити як самостійний елемент і складову економіки;

- теоретичні засади і методологічні підходи до використання показників, розрахованих на базі даних таблиць “витрати-випуск“, для дослідження стану та тенденцій розвитку сільського господарства як складової національної економіки;

- деталізація сукупності основних макроекономічних та внутрішньогалузевих чинників розвитку сільського господарства;

удосконалено:

- теоретико-методологічні підходи до визначення реальної динаміки основних засобів, як у цілому, так і за групами, шляхом доповнення існуючих розробок розрахунками в розрізі основних сільськогосподарських виробників, що дало можливість провести порівняльний аналіз внутрігалузевих структурних змін за такою важливою складовою виробничого потенціалу як основні засоби.

Практичне значення одержаних результатів полягає у вдосконаленні методологічного апарату, що використовується при аналізі та врегулюванні відносин між сільським господарством та іншими секторами економіки. Одержані наукові результати можуть бути використані як підґрунтя для визначення ролі сільського господарства в економіці країни та оцінки його взаємозв’язків з іншими виробничими секторами в процесі розробки заходів державної економічної політики.

Окремі наукові результати, сформульовані в роботі, знайшли відображення в наукових розробках, надісланих органам державної влади й управління та використаних ними при створенні інструментарію розрахунку випуску, проміжного споживання і валової доданої вартості в сільському господарстві й мисливстві та рибному господарстві (довідка Держкомстату України № 06/1-3-6/307 від 31.12.04р.), а також в методологічних розробках (довідки Держкомстату України №06/1-3-5/522 від 07.10.2005р. та Міністерства аграрної політики України № 11-20/335 від 10.10.2005р.).

Апробація роботи. Основні положення дисертаційної роботи доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях: “Соціально-економічний розвиток України. Проблеми статистики – 99” (м. Коктебель, 1999 р.); “Проблеми формування ринкової економіки. Реструктуризація аграрних підприємств і земельна реформа: стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 2000 р.); “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання” (м. Харків, 2001 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 7 одноосібних наукових праць загальним обсягом 3,5 д.а., з них 4 наукових статті опубліковані у фахових виданнях, включених до відповідного переліку ВАК України, та 3 публікації у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 148 найменувань та додатків і викладена на 207 сторінках. Основний текст становить 188 сторінок, містить 32 таблиці, 8 рисунків (з них 2 таблиці та 3 рисунки займають 3 окремих сторінки). В роботі міститься 6 додатків на 6 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Перший розділ роботи – “Сільське господарство і його місце в національній економіці” – присвячений теоретико-методологічним основам дослідження сільського господарства як складової національної економіки.

Наріжним питанням визначення місця сільського господарства в економіці є обґрунтування його меж. Методологічно вірне визначення галузі дає можливість повноцінно та адекватно відобразити її як самостійний елемент і як складову економіки. Адже застосування різних підходів до визначення складових галузі призводить до істотних змін як у показниках, що характеризують безпосередньо аграрний сектор, так і у внутрішньогалузевих та міжгалузевих співвідношеннях.

Для визначення меж галузі необхідна, перш за все, досконала класифікація. Саме вирішення проблеми класифікації є вузловим питанням дослідження структури національної економіки, вивчення взаємозв’язків та пропорцій, що виникають у процесі відтворення. У роботі досліджено поступовий розвиток класифікаторів та місця сільського господарства в них, а також причини переходу від галузевого поділу до видів діяльності.

Аналіз історії теоретичних підходів до визначення сільського господарства, яке є специфічним процесом виробництва та має цілу низку притаманних лише йому особливостей, дав, на нашу думку, можливість прийти до широкого та детального визначення сільського господарства як виробничого процесу. Таким чином, з урахуванням особливостей та класифікаційних ознак, можна сказати, що сільське господарство є сукупністю процесів з вирощування та збору культур на сільськогосподарських угіддях, розведення та вирощування сільськогосподарських та інших тварин (свійських і диких) і виробництва їх продукції, надання послуг у сільськогосподарському виробництві, а саме виконання сільськогосподарських робіт і процесів спеціалізованими підприємствами.

До сільськогосподарських видів діяльності також відносяться: первинне оброблення тютюну і махорки, прядильних культур, перероблення фруктів, ягід, винограду на вино та виробництво олії у межах господарства. Як виняток, сюди відноситься збір лісових грибів, горіхів та дикорослих плодів і ягід. Як логічне продовження цього, ми також пропонуємо враховувати як сільськогосподарські види діяльності збір сіна та випас свійських тварин на несільськогосподарських угіддях, можна запропонувати віднести сюди також і бортництво.

Таке визначення дає достатньо точну уяву про межі сільського господарства і цілком відповідає завданню проведення аналізу галузі як складової частини національної економіки, тобто визначає чисту галузь.

Для дослідження й аналізу сільського господарства як складової економіки основним інструментом є СНР. Історія української макроекономічної статистики розподіляється на два основних періоди. Перший період характеризується наявністю макроекономічної інформації, побудованої у відповідності з принципами макроекономічної моделі “Баланс народного господарства” (БНГ). Сучасний аналіз функціонування ринкової економіки базується на техніці СНР.

Основні сільськогосподарські виробники представлені у СНР секторами нефінансових корпорацій та домашніх господарств. Сектор нефінансових корпорацій у галузі сільського господарства об’єднує всі підприємства, основним видом діяльності яких є сільське господарство. До сектора домашніх господарств належать особисті селянські господарства, враховуючи колективні сади та городи.

Діюча схема обчислення валового внутрішнього продукту виробничим методом дозволяє розрахувати його структуру (частка валової доданої вартості, створеної в кожній галузі, в загальному обсязі ВВП), а також визначити по кожній з галузей економіки питому вагу проміжного споживання та валової доданої вартості у випуску товарів та послуг, що, до речі, є однією з основних пропорцій економічного розвитку будь-якої країни, яка може свідчити про позитивні (наприклад, зменшення питомої ваги проміжного споживання в обсязі випуску свідчить про зменшення витратоємності виробництва) або негативні тенденції в економіці країни. Сільське господарство, як складова частина економіки у системі національних рахунків, відображена трьома основними блоками даних про: обсяги виробництва, використані ресурси та, як результативний показник, створену додану вартість. У сільському господарстві (якщо не враховувати мисливство, частка продукції якого в Україні значно менше 0,1% цього розділу КВЕД) основними видами діяльності є виробництво продукції рослинництва і тваринництва. Надання послуг у тваринництві і рослинництві має незначну питому вагу (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл основних показників сільськогосподарського виробництва

за підгалузями *)

Показники | 1996 р. | 2004 р.

млн грн. | % | млн грн. | %

Випуск всього | 26746 | 100,0 | 83850 | 100,0

рослинництво | 15037 | 56,2 | 43990 | 52,5

тваринництво | 11385 | 42,6 | 38310 | 45,7

послуги | 324 | 1,2 | 1550 | 1,8

Проміжне споживання всього | 17162 | 100,0 | 47651 | 100,0

рослинництво | 8996 | 52,4 | 22520 | 47,3

тваринництво | 7996 | 46,6 | 24357 | 51,1

послуги | 170 | 1,0 | 774 | 1,6

Валова додана вартість всього | 9585 | 100,0 | 36199 | 100,0

рослинництво | 6042 | 63,0 | 21470 | 59,3

тваринництво | 3389 | 35,4 | 13953 | 38,5

послуги | 154 | 1,6 | 776 | 2,2

*) Розраховано за даними Держкомстату України.

Завданням дослідження, результати якого представлені у другому розділі “Закономірності і чинники розвитку сільського господарства”, було визначення закономірностей та чинників розвитку аграрної сфери як складової національної економіки. У світовій економіці Україна відноситься до країн з економікою, що розвивається і це обумовлює певні закономірності в її розвитку. Стосовно сільського господарства, це – його значна частка у національному доході та вагома кількість зайнятих у цій галузі. Водночас, економічне зростання характеризується відтоком працівників з сільського господарства в інші галузі, зокрема, у сферу послуг. Цей процес повинен супроводжуватися зростанням продуктивності праці в сільському господарстві та відносним зменшенням його частки в національному доході.

Валовий внутрішній продукт, як узагальнюючий показник соціально-економічного розвитку країни, відображає кінцеві результати діяльності підприємств та організацій, але його недостатньо, щоб показати соціально-економічну роль сільського господарства. В сільській місцевості проживає майже 15,3 мільйона чоловік, або 32,3 відсотка населення, більшість якого певним чином пов’язана з сільським господарством. Безпосередньо в сільському господарстві в 2004 р. було зайнято майже 4 мільйони осіб. Більше, ніж півмільйона працівників зайнято в суміжних, тісно пов’язаних з сільським господарством, галузях промисловості. Отже, зайнятість значної частини населення України залежить від функціонування аграрного сектора.

За роки незалежності місце сільського господарства в економіці України суттєво змінилося не в кращий бік (табл. 2). Скорочення частки галузі у випуску пояснюється, перш за все, чітко вираженою тенденцією падіння обсягів виробництва валової продукції у цьому секторі та відставанням цін сільськогосподарських товаровиробників в загальному інфляційному зростанні цін. Зростання частки зайнятих у сільському господарстві відбувалося переважно за рахунок працюючих в особистому селянському господарстві, що стало тимчасовим виходом з цієї складної ситуації, але не вирішенням проблеми.

Таблиця 2

Частка сільського господарства в основних показниках

розвитку економіки України, % *)

Показники | 1990 р. | 1995 р. | 2000 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | Частка сільського господарства в: | випуску | 18,7 | 13,6 | 14,5 | 13,2 | 11,1 | 10,9 | зайнятих в усіх сферах економічної діяльності **) | 19,8 | 22,5 | 23,2 | 25,2 | 20,4 | 19,7 | загальному обсязі інвестицій в основний капітал | 21,3 | 7,9 | 3,9 | 5,0 | 4,0 | 4,3 | вартості основних засобів | 24,6 | 26,9 | 18,7 | 8,9 | 7,5 | 7,4 | *) Розраховано за даними Держкомстату України.

**) Зміни в методології, починаючи з 2003 р.

Значне зменшення частки інвестицій стало однією з основних причин різкого скорочення питомої ваги основних засобів сільського господарства. Але не тільки це стало причиною зменшення частки основних засобів. Фізичне зменшення обсягів основних засобів в аграрному секторі відбувалося внаслідок їх зносу, передачі у власність громадянам у ході приватизації та скорочення обсягів інвестицій. Відносною причиною зменшення частки основних засобів за цей же період стало також відновлення та нарощування основних засобів в переробній промисловості, будівництві, транспорті.

Така макроекономічна проблема, як висока інфляція, стала одним з чинників кризового стану сільського господарства. Темпи зростання цін на промислову продукцію значно випереджали темпи зміни цін на продукцію сільського господарства, де зростання цін обмежувалося купівельною спроможністю населення. Отже, різке скорочення споживання продуктів харчування збіднілим населенням, з одного боку, та відставання темпів зростання цін на сільськогосподарську продукцію від цін на продукцію промисловості, з іншого, призвело до утворення диспаритету цін.

Темп зростання цін на промислову продукцію для сільського господарства з 1990 по 2004 р. у 5,9 рази випередив темп підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Ціни є одним з основних показників стану економічних відносин суспільства і впливають на подальший розвиток та його пропорції в економіці. Аналіз тенденцій зміни цін в розрізі вищенаведених секторів економіки показує, що сільське господарство на сучасному етапі знаходиться в несприятливому ціновому середовищі.

Для подолання негативних тенденцій в сільському господарстві необхідно визначити головні чинники зростання та ефективного розвитку аграрного сектора, тобто не лише підвищення кількісних показників, але і забезпечення можливості розширеного відтворення, зростання продуктивності праці, вирішення соціальних проблем, збереження і відтворення природного потенціалу.

В період кардинальних змін у суспільстві та за економічної кризи перед сільським господарством постав ряд завдань, а саме: зміна форм власності, необхідність переходу до інноваційного розвитку, перехід до ринкових відносин. За відсутності досвіду реформування та фінансового забезпечення сільське господарство країни опинилося у дуже складній ситуації, і за таких умов значно підвищилася роль сектора домашніх господарств, як найменш залежного від цих чинників. Для повноцінного аналізу перспектив та можливостей кожного сектора виробників, необхідно оцінити їх ресурсний потенціал та ефективність його використання, проаналізувати зміни, що відбулися за досліджуваний період і виявити чинники, які впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва.

Виробництво є процесом одночасного використання двох основних чинників виробництва: капіталу та праці найманих робітників. У сучасних умовах теорія економічного зростання передбачає дію ще двох факторів: новітніх технологій та людського капіталу (набуття базових навичок, кваліфікації, нагромадження досвіду та знань, підтримання працездатності людини). В сільському господарстві діють такі найвагоміші макроекономічні чинники як: –

платоспроможний попит населення;–

ступінь збалансованості міжгалузевих відносин;–

вирішення соціальних питань в сільській місцевості;–

інвестиційний клімат галузі;–

ступінь державної підтримки, або чинники економічної взаємодії підприємств з державою;–

вихід країни на міжнародний аграрний ринок.

Крім макроекономічних чинників існує ще низка внутрішньогалузевих, серед яких найсуттєвішими є:–

усунення деформації співвідношення підгалузей;–

розвиток внутрішньогалузевих відносин;–

наявність та використання ресурсного потенціалу, або земельний, трудовий і техніко-технологічний чинники.

Факторний аналіз впливу на виробництво валової продукції змін у наявності та використанні ресурсного потенціалу порівняно з 1990 р., а саме земельних, трудових і техніко-технологічних ресурсів аграрного сектора показав, що:–

лише завдяки внутрішньосекторальному перерозподілу земельних ресурсів на користь сектора господарств населення вдалося зменшити темпи падіння виробництва валової продукції. Так, в 2003 р. за рахунок впливу цього чинника було отримано додатково 9,5 млрд грн. валової продукції рослинництва;–

навіть за умови швидшого падіння продуктивності праці у господарствах населення, зростання кількості зайнятих саме у цьому секторі дало можливість отримати більші обсяги продукції. Так, за умови збереження кількості та міжсекторального розподілу зайнятих на рівні 1990 р., у 2003 р. було б отримано валової продукції на 8,9 млрд грн. менше, ніж фактично. При цьому в сільськогосподарських підприємствах було б отримано майже вдвічі більше валової продукції, а в господарствах населення – в 4 рази менше. Тобто, навіть за умови швидшого падіння продуктивності у господарствах населення, зростання кількості зайнятих саме у цьому секторі дало можливість отримати більші обсяги продукції;–

фактор перерозподілу виробничих фондів між секторами вплинув на виробничі показники позитивно, хоча і не суттєво. За умови збереження розподілу виробничих фондів на рівні 1990 р. було б отримано на 869,6 млн грн. менше, ніж фактично.

Всі розрахунки свідчать про вищу ефективність використання ресурсів у господарствах населення порівняно з сільськогосподарськими підприємствами, і про те, що перерозподіл ресурсів на користь цього сектора дав можливість утриматися від критичного падіння обсягів виробництва. Але роблячи такі висновки, необхідно мати на увазі, що переваги ефективності виробництва у господарствах населення обумовлені також і структурою валової продукції. Тут виробляється найбільш трудомістка, а отже, дорога з точки зору вартісної оцінки продукція (овочі, картопля, продукція тваринництва тощо). Саме тому за рахунок цінового фактора збільшується обсяг валової продукції у вартісному виразі, що припадає на цей сектор.

Що стосується сектора сільськогосподарських підприємств, то його неефективність обумовлена, поряд із низкою різних причин, відсутністю протягом тривалого періоду державної підтримки, як матеріальної, так і інтелектуальної, консультаційної. Також негативно вплинуло на розвиток підприємств і те, що за часів кризового стану економіки занадто ризиковано було інвестувати сільське господарство.

Порівняння основних пропорцій розвитку сільського господарства України й інших країн дало можливість зробити такі висновки:–

значний ресурсний потенціал, зокрема, такі його вирішальні складові як трудові та земельні ресурси, поки що використовується з низькою ефективністю, чим і пояснюються низькі виробничі результати;–

країни, що досягли значних успіхів у сільськогосподарському виробництві, отримували й отримують значну бюджетну підтримку у вигляді субсидій, дотацій та інших надходжень. Це дає їм змогу вести розширене виробництво, впроваджувати нові технології, тобто використовувати новітні фактори економічного розвитку – науково-технічний прогрес та інвестиції у людський капітал;–

для розвитку сільського господарства України необхідно знайти ресурси для допомоги сільськогосподарським товаровиробникам і створити умови для підвищення їх зацікавленості в інтенсифікації виробництва.

У третьому розділі “Напрями розвитку сільського господарства в структурних трансформаціях національної економіки” – запропоновано цілісний підхід до дослідження сільського господарства у структурних трансформаціях національної економіки для визначення основних напрямів та перспектив його розвитку. Концептуальний підхід полягає в аналізі з позицій трьох наріжних аспектів: пропорцій, що склалися між основними виробничими секторами галузі; місця галузі у національній економіці; її впливу на зовнішньоекономічний стан країни.

За роки незалежності відбувся значний перерозподіл ресурсів між двома основними виробничими секторами. Структурні зміни у сільському господарстві за останнє десятиріччя та їх ефективність були оцінені в розрізі таких складових як земельні угіддя, основні засоби виробництва, матеріальні виробничі витрати та трудові ресурси.

Починаючи з 1990 р. площа сільськогосподарських угідь, що знаходились у користуванні двох основних сільськогосподарських виробників – підприємств і населення, скоротилася майже на 10 %. У ході аграрних реформ також відбувся суттєвий перерозподіл сільськогосподарських угідь. Зокрема, сільськогосподарські угіддя у розпорядження сільськогосподарських підприємств зменшилися майже на 40 %, рілля – на 33 %, а площа сільськогосподарських угідь і ріллі у користуванні громадян зросла майже в 11 разів.

Ефективність змін у землекористуванні, які відбулися за роки незалежності, а саме, перерозподілу земельних угідь між основними виробничими секторами, була визначена шляхом оцінки впливу фактору перерозподілу земельних угідь за окремими культурами за розробленою методикою і наведена в табл. 3. Результати розрахунків доводять, що у ході аграрних реформ внаслідок проведених земельних трансформацій сільськогосподарські підприємства втратили значні обсяги практично за всіма групами культур, крім соняшнику. За деякого зниження врожайності останнього були суттєво збільшені площі його посіву. Це дало можливість в цілому отримати приріст 1681 тис. т (або 54% всіх обсягів). Стосовно інших культур, то всього по сільському господарству завдяки розширенню площ у господарствах населення було додатково отримано 1520 тис. т зернових культур (або 3,6% всіх обсягів), 1318 тис. т картоплі (або 6,4%), 447 тис. т овочів та баштанних культур (або 6,1%). Найбільші втрати сільське господарство мало у виробництві цукрового буряка. Ця культура в 2004 р. була на межі збитковості (–0,8%) і технологічно її вирощування доцільно лише великими підприємствами. Таким чином, сільськогосподарські підприємства значно скоротили площі під її посівами, а у господарствах населення вона не знайшла широкого поширення. Збереження обсягів виробництва зернових культур за рахунок господарств населення не може бути позитивним результатом, оскільки ця продукція не є товарною та використовується переважно як фураж.

Таблиця 3

Розрахунок обсягів продукції при збереженні

структури сільськогосподарських угідь *)

Вироблено фактично, тис. тонн | Індекс зміни площ (Ір) | Розрахункове виробництво 2004 р. (Vр), тис. тонн | Приріст виробництва

(V04- Vр), тис. тонн | 1990 р.

(V90) | 2004 р.

(V04) | А | 1 | 2 | 3 | 4=2х3 | 5=2-4 | Сільськогосподарські підприємства | Зернові і зернобобові культури |

49564 |

31709 |

1,245 |

39478 |

-7769 | Цукрові буряки (фабричні) |

44261 |

12760 |

3,043 |

38829 |

-26069 | Соняшник2509 | 2406 | 0,585 | 1408 | 998

Картопля | 4793 | 272 | 22,134 | 6020 | -5748 | Овочі та баштанні культури |

5493 |

833 |

5,614 |

4676 |

-3843 | Плоди і ягоди | 1347 | 187 | 2,371 | 443 | -256 | Господарства населення | Зернові і зернобобові культури |

1445 |

10531 |

0,118 |

1243 |

9288 | Цукрові буряки (фабричні) |

3 |

3841 |

0,001 |

4 |

3837 | Соняшник | 62 | 714 | 0,044 | 31 | 683 | Картопля | 11939 | 20483 | 0,655 | 13416 | 7067 | Овочі та баштанні культури |

1965 |

6501 |

0,340 |

2210 |

4291 | Плоди і ягоди | 1555 | 1448 | 2,416 | 3498 | -2050 | *) Розраховано за даними Держкомстату України.

Земельні трансформації мали в цілому позитивний вплив на кінцевий виробничий результат. До ризикованих позицій, на яких треба зосередити увагу в процесі формування аграрної політики держави, слід віднести виробництво зернових культур, яке збільшилося за рахунок низькотоварного виробника, цукрового буряка та плодів і ягід, де скорочення площ веде до значних втрат у виробництві.

Секторальний розріз проміжного споживання (матеріальних витрат і оплати матеріальних та нематеріальних послуг), як одного з основних макропоказників, свідчить, що значною мірою на покращення тенденцій макроструктури сільського господарства вплинув сектор домашніх господарств. За останній період при зростанні його частки у випуску, питома вага проміжного споживання у випуску поступово скорочувалася, що позитивно вплинуло на загальногалузеві показники.

Аналіз динаміки структури проміжного споживання для кожного сектора окремо показав, що за досліджуваний період у сільськогосподарських підприємствах різких зрушень у структурі витрат не спостерігалося. Дещо зросла частка витрат на мінеральні добрива та оплату послуг і спостерігається чітка тенденція скорочення частки витрат на електроенергію. Порівнянності даних та уникнення впливу цінового фактора було досягнуто за рахунок використання індекса-дефлятора. У секторі домашніх господарств із 1999 по 2003 рр. різко скоротилася частка витрат на насіння і посадковий матеріал та на корми. Відповідно за вказаний період значно зросла частка витрат на продукцію промислового походження.

Найбільші темпи зростання у групі грошових витрат проміжного споживання господарств населення свідчать про перехід селян від натурального способу ведення господарства до прогресивнішого, використання ними більших обсягів мінеральних добрив, залучення сторонніх осіб для виконання послуг, ширше застосування техніки. Все це можливо за умови збільшення грошових надходжень до цих господарств і є додатковим доказом зростання товарності сільськогосподарського виробництва у господарствах населення. Одним із головних висновків, які були зроблені шляхом аналізу структури проміжного споживання, є те, що зменшення матеріаломісткості в обох виробничих секторах було досягнуте певною мірою за рахунок оптимізації витрат та, як результат, зростання випуску продукції.

Порівняння структури проміжного споживання двох основних виробничих секторів показує, що у сільськогосподарських підприємствах вищий технічний рівень виробництва, оскільки у них значно більша частка витрат на нафтопродукти, мінеральні добрива, електроенергію, запасні частини для ремонту техніки, послуги сторонніх організацій, тобто на все, пов’язане з інтенсивним процесом виробництва. Але тут слід зауважити, що у секторі домогосподарств частка цих витрат, хоча і не така значна як у сільськогосподарських підприємствах, але зростала за цей період значно вищими темпами. Якщо у сільськогосподарських підприємствах частка цього блоку витрат зросла з 50,7% до 50,9%, то у господарствах населення – з 14,7 до 24,4%.

Порівняння ефективності використання ресурсного потенціалу, як одного з головних чинників ефективності виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств та господарств населення, дало змогу зробити висновок про позитивні тенденції та доцільність тимчасового зосередження виробництва у секторі домашніх господарств, що підтверджується їх більшою життєздатністю у складних економічних умовах. У ході аналізу динаміки їх розвитку були виявлені значні структурні зміни, що відбулися за період реформування.

Також була досліджена ще одна складова ресурсного потенціалу – трудові ресурси. За офіційними даними значне скорочення виробництва на фоні сталої кількості зайнятих працівників може свідчити про приховане безробіття та неефективне використання трудових ресурсів в сільськогосподарських підприємствах, що, в свою чергу, обумовило зниження продуктивності праці (рис.1).

Рис. 1. Динаміка виробництва та чисельність зайнятих в сільськогосподарських підприємствах України.

У 1999 р. рівень продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах був найнижчим за весь період аграрних реформ і становив 46,7% від рівня 1990 р., а в 2004 р. він досяг 121,1% від рівня 1990 р., що пояснюється як зростанням виробництва, зокрема зернових культур, так і вищими темпами скорочення середньорічної кількості працівників, ніж падіння обсягу виробництва в цьому секторі.

Кількість зайнятих сільськогосподарською діяльністю в господарствах населення, розрахована за запропонованою методикою, дала можливість визначити ефективність використання трудових ресурсів в господарствах населення. Порівняння продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення показало, що виробництво в підприємствах є ефективнішим.

Визначення економічної ефективності основних фондів є важливим питанням аналізу економічного стану. Аналіз показав, що ефективність використання основних фондів в господарствах населення вища, ніж у сільськогосподарських підприємствах, але за період реформ фондовіддача скоротилася в обох категоріях виробників. Це свідчить про те, що зростання обсягів виробництва проходило нижчими темпами, ніж зростання основних фондів.

Виходячи з тенденцій, які мають місце в сучасній економіці України, можна твердити, що протягом певного періоду внесок сектора домогосподарств у випуск продукції сільського господарства буде залишатися значним, і цей виробник є дуже важливим для аграрного ринку України. Але лише сільськогосподарські підприємства можуть акумулювати основні та оборотні засоби на рівні, необхідному для інтенсивного ведення виробництва.

Взаємозв’язки між галузями економіки, проаналізовані на основі системи аналітичних показників, побудованих за таблицями “витрати-випуск”, дозволили дослідити взаємопов’язане функціонування галузей економіки країни. До них відносять коефіцієнт валової доданої вартості, коефіцієнт впливу, коефіцієнт відгуку, коефіцієнт імпорту, матрицю цінового впливу.

Розрахована матриця доданої вартості показала, що в сільському господарстві зростає частка доданої вартості у випуску порівняно з 1998 р., а це свідчить про поступове поліпшення ситуації в цьому секторі.

Розрахований коефіцієнт імпорту для сільського господарства досить низький, що свідчить про низьку імпортозалежність галузі, оскільки вона здебільшого потребує таких видів ресурсів, сировини та продукції, які виробляються в країні.

Матриця повних витрат показала, що найбільше в процесі виробництва сільське господарство використовує продукцію та послуги таких галузей як видобування вуглеводнів, харчової промисловості, нафтоперероблення, хімічного виробництва, машинобудування, електроенергетики, торгівлі, транспорту. Водночас, продукція сільського господарства найбільше використовується в процесі виробництва такими видами діяльності як рибне господарство, харчова промисловість, текстильна та шкіряна промисловість, готелі та ресторани, охорона здоров’я. Саме ці галузі найбільше залежать від сировинної бази, що створюється в сільському господарстві.

Сільському господарству притаманні надзвичайно великі самовитрати, оскільки коефіцієнт повних витрат складає 1,59. Це означає, що значна частка продукції, яку споживає сільське господарство в процесі виробництва, створюється самою галуззю.

Ступінь впливу галузей ми визначили за допомогою коефіцієнтів впливу та відгуку. Коефіцієнт впливу сільського господарства більший одиниці (Квпл= 1,055). Це означає, що при зміні кінцевого споживання в цій галузі на одиницю випуск її продукції зросте на 1,055. Значення коефіцієнта відгуку для сільського господарства склало 1,163, тобто при збільшенні кінцевого споживання всіх галузей на одиницю випуск сільського господарства зросте в 1,163 раза.

Таким чином, сільське господарство, з одного боку, має значимий вплив на виробництво інших галузей, а з іншого, є досить чутливим на зміни в інших галузях, тобто збільшення випуску та кінцевого споживання цієї галузі дасть швидку позитивну реакцію в інших галузях економіки, а позитивні зміни в економіці відразу вплинуть і на саме сільське господарство.

Сільське господарство України, як складова загальноекономічної господарської системи, впливає на стабільність платіжного балансу. Аналіз рахунку поточних операцій показує, що найважливішими і водночас ризикованими позиціями в ньому є експорт продукції сільського господарства та продуктів її переробки. Стабільності його експортної частки сприяє диверсифікована структура торгівлі сільськогосподарською продукцією. Аграрний сектор брав безпосередню участь у створенні позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу через вагомий внесок у загальні обсяги експорту.

Вплив агропродовольчого комплексу на платіжний баланс України відчутний також у рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій як об’єкта прямих іноземних інвестицій. Хоча інвестиції надходять переважно у сферу переробки, яка є основним споживачем сільськогосподарської продукції.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретико-методичне узагальнення і запропоновано прикладне вирішення наукового завдання розробки засад дослідження ролі сільського господарства у системі макроекономічних пропорцій для його ефективного та збалансованого розвитку. Основні результати дослідження дали можливість зробити такі висновки:

1. Для цілей дослідження сільського господарства, як складової національної економіки, визначальним є трактування самого поняття “сільське господарство” як сукупності процесів з вирощування та збору культур на сільськогосподарських угіддях, розведення та вирощування сільськогосподарських та інших тварин (свійських і диких) і виробництва їх продукції, надання послуг в сільськогосподарському виробництві, а саме виконання сільськогосподарських робіт та процесів спеціалізованими підприємствами.

До сільськогосподарських видів діяльності відносяться первинне оброблення тютюну і махорки, прядильних культур, перероблення фруктів, ягід, винограду на вино та виробництво олії у межах господарства. Як виняток, сюди відноситься збір лісових грибів, горіхів та дикорослих плодів і ягід. Пропонується до цього виду діяльності віднести також збір сіна та випас сільськогосподарських тварин на несільськогосподарських угіддях (ліси, болота тощо), а також бортництво.

2. Дослідження ряду економічних чинників та їх впливу на розвиток сільського господарства показало, що в умовах сьогодення на перший план виходять такі новітні фактори, як інноваційні технології та людський капітал. А вже це обумовлює необхідність здійснення інвестицій, зростання ступеня державної підтримки, збільшення платоспроможного попиту населення як основного джерела надходження коштів до товаровиробників і державного бюджету.

3. Для вирішення проблеми усунення існуючої диспропорції між тваринництвом і рослинництвом необхідно підвищити платоспроможний попит населення. У сучасних умовах