НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ПЕТРОВСЬКА ЛЕСЯ ЄВГЕНІВНА

УДК 81? 221:163.2? 373.7

ВІДОБРАЖЕННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ У БОЛГАРСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ

Спеціальність 10.02.03 – слов’янські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент

Коваль-Костинська Оксана Володимирівна,

Інститут філології Київського національного університету імені

Тараса Шевченка, доцент кафедри слов’янської філології.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Стоянов Іван Андрійович,

Київський славістичний університет, директор Інституту славістики і

міжнародних відносин, завідувач кафедри слов’янської філології;

доктор філологічних наук, доцент

Колесник Валентина Олександрівна,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова,

доцент кафедри загального і слов’янського мовознавства.

Провідна установа – Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні Національної академії наук

України, відділ західно- і південнослов’янських мов, м. Київ.

Захист відбудеться 14 березня 2006 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 11 лютого 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. А. Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Загальна антропоцентрична тенденція сучасного мовознавства зумовила спрямування лінгвістичних досліджень на встановлення зв’язку глибин мовних процесів з культурно-історичним буттям народу, його психологічним та соціальним існуванням. У зв’язку з цим актуальності набуло вивчення фразеологічної номінації через аналіз та моделювання ментального підґрунтя фразеологічних одиниць (ФО) з огляду на культуру народу, структуру етносвідомості носіїв мови та її розвиток (роботи В. Телії, А. Вєжбицької, Д. Мальцевої, В. Постовалової,
А. Баранова, Д. Добровольського, Т. Черданцевої, О. Селіванової та ін.), де фразеологізми розглядаються, насамперед, як такі, що мають здатність до кумуляції історичного та соціально значимого досвіду певної лінгвокультурної спільноти, його передачі наступним поколінням та ідентифікації етносвідомості і культури її членів. При вивченні фразеології в такому ракурсі неминучим є використання даних інших наукових дисциплін (культурології, антропології, етнографії тощо), а також застосування концепцій, розробок і методологічних настанов суміжних лінгвістичних напрямів і течій – семасіології, ономасіології, когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики й лінгвокультурології тощо.

Орієнтація сучасного лінгвістичного пізнання на людину як мовну особистість ставить акцент на комунікативній діяльності індивіда. Серед пріоритетних сьогодні досліджень проблем комунікації окреме місце належить вивченню специфіки мовного й мовленнєвого втілення комунікативної поведінки людини. Останнє неможливе без усебічного аналізу невербальної поведінки, що є невід’ємною частиною процесу спілкування. Невербальні елементи, з одного боку, є біологічно детермінованою системою, а з іншого, виступають культурно-історичним утворенням, символічними знаками, які здатні змінюватися у просторі, часі та соціокультурних умовах, а отже, становлять такі ж специфічні семіотичні системи, як і вербальна мова в кожному національному своєму вияві. Сьогодні в умовах посиленого інтересу до проблем міжнаціональної комунікації набуває актуальності дослідження особливостей мовної інтерпретації невербальної поведінки, без чого неможливе адекватне визначення ролі й місця невербальних елементів у комунікативному процесі.

Окремі питання лінгвістичного аспекту вивчення невербальних засобів спілкування (НЗС) різною мірою висвітлювалися у працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Піддавалися аналізу деякі проблеми співвідношення вербальних і невербальних знаків (Г. Крейдлін,
А. Шмельов, В. Шаховський, Г. Молхова, А. Ефтимова, О. Янова), в тому числі в художніх текстах однієї чи декількох мов (Л. Шелгунова, А. Галічев, Т. Желєзанова), специфіки відображення невербальних елементів вербальними засобами (Є. Верещагін, В. Костомаров,
Є. Красильникова), особливостей семантичної структури вербальних номінацій невербальних елементів (Л. Ройзензон, І. Абрамець, А. Філіпов, К. Нічева, Ж. Оміралієва). Разом з тим загальна спрямованість сучасної мовознавчої науки на вивчення взаємозв’язку різнотипних компонентів мовленнєвої діяльності, розкриття глибинних механізмів людського спілкування висуває на перший план питання дослідження мовної інтерпретації конкретних невербальних виявів як сутнісних знаків комунікативного процесу, який є міжособистісною взаємодією членів певної лінгвокультурної спільноти.

Нове осмислення проблем номінації невербальної поведінки зумовило актуальність дослідження – звернення до аналізу специфіки відображення невербальних елементів спілкування у фразеології болгарської мови з огляду на їх об’єктивний зміст та національно-культурну специфіку функціонування.

Сутнісна природа НЗС як стереотипів поведінки та елементів невербального культурного коду зумовила потребу звернення до фразеологічної системи мови, оскільки у мові фразеологізованими виявляються насамперед саме ті вирази, які асоціюються з культурно-національними еталонами, стереотипами і відбивають характерний для відповідної лінгвокультурної спільноти менталітет.

У дисертаційній роботі НЗС розглядаються як позамовні одиниці, які мають знаковий характер і наділені комунікативною функцією. Зважаючи на широкий обсяг поняття “невербальні засоби спілкування”, що охоплює усі комунікативно значимі немовленнєві знаки (рухи тіла, додаткові до мовлення звукові коди, візуальна та аудіальна поведінка комунікантів, просторові та часові елементи, а також їжа, напої, запахи, елементи інтер’єру тощо), у роботі досліджуються переважно одиниці кінесики (системи тілесної техніки) – кінеми – як центральні елементи в невербальній системі, що відіграють найважливішу роль серед інших НЗС у процесі усного спілкування. Під поняттям “кінема” ми розуміємо певний знаковий рух тіла (жестовий, мімічний та ін.), включений у процес мовленнєвої комунікації й наділений здатністю передавати в цьому процесі певну інформацію.

Теоретичним підґрунтям дисертації послужив доробок фразеологічних студій, розробки семасіології та ономасіології, когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики та лінгвокультурології, логіки та семіотики, теорії комунікації і невербальної семіотики (роботи В. Телії, Д. Шмельова,
О. Селіванової, Ю. Степанова, Н. Арутюнової, Г. Колшанського, Г. Крейдліна та ін.). Урахування теоретичного потенціалу цих галузей зумовило можливість застосування комплексного підходу до аналізу фразеології й висвітлення особливостей “культурного кодування” етноспецифічної системи невербальної поведінки при фразеотворенні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах наукової проблематики “Опис, вивчення, функціонування лексичної та граматичної системи слов’янських мов”, що розробляється на кафедрі слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дослідження – виявити особливості концептуалізації невербального культурного коду у фразеології сучасної болгарської мови та розкрити специфіку семантики фразеологічних одиниць, пов’язаних з невербальними засобами спілкування, шляхом аналізу значення фразеологізмів у зіставленні зі смисловими компонентами невербальних одиниць і таким чином з’ясувати механізми зберігання і передавання культурної інформації фразеосистемою болгарської мови.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

- обґрунтувати принципи та критерії лінгвістичного і концептуального аналізу невербальних одиниць;

- визначити особливості мовної номінації невербальних елементів спілкування;

- встановити основні розряди фразеологічних одиниць, пов’язаних з невербальними засобами спілкування, у болгарській мові та визначити характер і можливості їх семантичної класифікації;

- простежити закономірності процесу знакової інтерпретації фразеологізмами жестової поведінки болгар;

- з’ясувати роль мімічних одиниць у невербальному вираженні емоцій та їхніх мовних номінацій у вербальному контексті;

- розкрити культурно обумовлені компоненти значення в семантичній структурі фразеологізмів, пов’язаних з невербальними засобами спілкування;

- простежити і сформулювати конкретні правила невербальної поведінки, що стосуються повсякденної культури спілкування болгар.

Об’єктом дослідження слугують фразеологізми сучасної болгарської мови, що відображають невербальну поведінку.

Предмет дослідження – лексико-семантичні характеристики та національно-культурна специфіка фразеологічних одиниць болгарської мови, що відображають невербальні засоби спілкування.

Матеріалом дослідження є картотека фразеологізмів болгарської мови (усього 753 одиниці), вилучених методом суцільної вибірки з лексикографічних джерел (Фразеологичен речник на българския език: В 2 т. – С., 1974 – 1975; Нов фразеологичен речник на българския език. – С., 1993; Българско-руски фразеологичен речник. – С. – М., 1974; Русско-болгарский фразеологический словарь. – М. – С., 1975 та ін.). Епізодично використовувались дані художньої літератури.

Методика дослідження. Комплексний підхід до вивчення концептуалізації невербального культурного коду у фразеології полягає у виявленні основних прийомів і засобів, що дають змогу простежити процеси стереотипізації етнічних уявлень про людину та її поведінку, визначити семантичні типи фразеологізмів і розкрити особливості їхньої семантичної структури. Дослідження фразеологічного матеріалу здійснюється на основі використання таких методів: описового, компонентного й контекстуального аналізу, лінгвокультурологічного, лінгвокраїнознавчого аналізу, когнітивно-ономасіологічного аналізу із залученням синхронного та діахронного підходів.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше здійснюється цілісне і багатоаспектне дослідження специфіки фразеологічних одиниць болгарської мови, пов’язаних з невербальними засобами спілкування, та визначаються їхні національно-культурні особливості, що не було предметом спеціального вивчення ні у болгарському мовознавстві, ні у світовій болгаристиці. Було вперше реалізовано програму комплексного аналізу значного за своїм кількісним складом класу болгарських фразеологізмів, у яких концептуалізовано національний невербальний культурний код. Ця програма передбачає врахування та послідовне вивчення як екстралінгвальних умов, так і внутрішньомовних чинників.

Теоретичне значення роботи полягає в розширенні лінгвокультурологічних уявлень стосовно особливостей мовної концептуалізації невербальних елементів спілкування як частини соматичного коду культури та функціонування створених на їх основі фразеологізмів, що відображають національно-специфічне пізнання світу.

Практична цінність дисертації визначається можливістю застосування матеріалів дослідження в лінгвокраїнознавчих курсах, у спецкурсах і спецсемінарах з болгаристики: лексикології і фразеології, культури спілкування, а також для укладання навчальних методичних матеріалів з невербальної комунікації.

Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, 2003), Міжнародній славістичній конференції “Славистика и словенство” (Белград, 2004), Третій національній конференції з міжнародною участю “Лексикология, фразеология и лексикография”, присвяченій пам’яті доктора філологічних наук, професора Кеті Анкової-Нічевої (Софія, 2004), лінгвістичних семінарах кафедри слов’янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення та результати дослідження за темою дисертації відображені в чотирьох наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (255 позицій). Загальний обсяг роботи 196 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі висвітлено проблематику дослідження і напрямок лінгвістичного аналізу, обґрунтовано актуальність та наукову новизну роботи, сформульовано мету і завдання дослідження, окреслено його теоретичну і практичну цінність, описано методи і матеріал дослідження.

Перший розділ “Невербальні засоби спілкування як об’єкт мовознавчих студій” присвячено розгляду теоретичної платформи, що зумовила можливість вивчення мовної інтерпретації невербальних засобів комунікації. У ньому подано стислий огляд дослідження невербальної семіотичної системи та її втілення у мові з погляду сучасної мовознавчої науки, а також аналіз особливостей функціонування невербальних засобів у процесі спілкування з урахуванням результатів досліджень інших наукових галузей (культурології, антропології, психології та ін.).

Протягом останніх десятиріч мовознавство позначене пошуками комплексних методів і прийомів у дослідженні мови і мовлення як складного феномена життєдіяльності людини. Антропоцентрична спрямованість сучасного лінгвістичного пізнання зумовлює акцентування уваги на проблемах спілкування та дослідження усіх компонентів комунікативної діяльності індивіда в їх взаємозв’язку, що стало причиною посилення інтересу лінгвістів до позамовленнєвих чинників, які забезпечують цілісність комунікативного процесу.

Сучасна наука розглядає невербальні засоби спілкування з декількох точок зору: (1) у контексті осмислення загальних програм і способів людської поведінки (К. Пайк, Дж. Холл,
П. Екман, А. Фрізен, Л. Сухаребський, В. Райнов, А. Піз, Т. Стоїцова, Дж. Фаст, Е. Холл);
(2) формальний та семантичний аналіз невербальних знаків у їх співвідношенні з мовними знаками (Т. Ніколаєва, К. Шерер, Ю. Цив’ян, І. Шаронов); (3) власне лінгвістичні, соціолінгвістичні, психолінгвістичні та ін. аналітичні розробки, направлені на розпізнавання за невербальними і вербальними знаками психологічних та емоційних станів, дослідження національної специфіки мовленнєвої й немовленнєвої поведінки, аналіз способів відображення невербальної поведінки в художній літературі (А. Вєжбицька, Р. Потапова, П. Екман, А. Філіпов, Л. Шелгунова, З. Чанишева, О. Добрунова, Г. Крейдлін, Л. Попович, С. Павлова та ін.). Останні широко використовують спостереження культурологів, етнологів, антропологів для розв’язання проблем національної специфіки невербальної поведінки. У зв’язку з цим виникла окрема дисципліна – етнопсихолінгвістика (Ю. Сорокін, Є. Тарасов, Л. Куліш), що спрямовує свою увагу на численні зіставлення моделей поведінки багатьох народів, аби поглибити уявлення про особливості культури спілкування в її мовленнєвих і немовленнєвих проявах різних етнічних спільнот. Подібні дослідження використовують поняття і методики семіотики, особливо при спробах створення словників і загальних каталогів жестів і міміки певної мови (А. Акішина,
С. Григор’єва, Г. Крейдлін), однак переважно обмежують поле вивчення засобами мовленнєвого етикету.

Про потребу дослідження НЗС як частини мовленнєвого процесу в межах мовознавства вперше наголошувалося у Тезах Празької лінгвістичної школи (1929), хоча про особливу роль невербальної поведінки згадувалося ще в античних теоріях навчання ораторському мистецтву (Квінтиліан, Цицерон, Аристотель). Поглиблення інтересу до НЗС серед лінгвістів пов’язане з появою таких суміжних дисциплін, як психолінгвістика та соціолінгвістика, які у вивченні мовленнєвих явищ враховують як власне мовленнєві, так і позамовленнєві канали, якими передається повідомлення (Т. Слама-Казаку, А. Хілл).

Витоки сучасного розуміння НЗС та їх осмислення в межах мовознавчої проблематики пов’язують із вченням Дж. Трейгера, що чітко визначив межі нового наукового напрямку, об’єктом якого виступають невербальні знаки, і запропонував для його означення термін “паралінгвістика”. Він проголошує і розвиває ідею, що мовне спілкування супроводжується іншими комунікативними системами: руховою системою – кінесикою, та екстралінгвістичними шумами – вокалізаціями, а сама мовленнєва комунікація входить до складнішого комплексу – суспільно-культурної моделі поведінки, де мовлення є тільки одним зі складників. Термін “паралінгвістика” отримував різні тлумачення в подальшому. Представники радянської
(І. Горєлов, Г. Колшанський, Т. Ніколаєва, Б. Успенський), а услід за ними болгарської науки
(К. Нічева, М. Віденов, А. Ефтимова) дотримувалися широкого розуміння цього терміна, зараховуючи до паралінгвістичних усі явища, які супроводжують мову усного спілкування (звукові, кінесичні та ін.). Натомість західні вчені, а також більшість сучасних вітчизняних і російських дослідників схильні розглядати як паралінгвістичні тільки звукові явища, що супроводжують мовлення (А. Хілл, Р. Бідвістел, Г. Крейдлін, О. Чувіліна, О. Янова).

Синтез накопичених лінгвістичною наукою знань про природу і функціональні можливості НЗС уможливлюють дослідження специфіки їх мовної концептуалізації. За виявленими параметрами “перекодування” невербальної системи у вербальну простежуються особливості втілення образного світобачення народу. Поклавши в основу дослідження невербальної поведінки болгар (яка, зауважимо, поєднує універсальні і специфічні риси та постає у синтезі загальноєвропейських і суто національних елементів, набутого у процесі історичного розвитку), зафіксованої у фразеологізмах болгарської мови, виявляємо, що такі ФО є продуктом втілення естетико-світоглядної та психоментальної систем даного етносу, його колективного позасвідомого, що опосередковують творення зворотів разом з мовною та позамовною компетенцією народу.

Багатьма дослідженнями доведено, що НЗС значною мірою такий самий національний феномен, як і засоби вербальної мови. Невербальні явища, що беруть участь у спілкуванні, будучи біологічно і культурно детермінованими, нерозривно пов’язані із загальною моделлю людської поведінки. У такому розумінні НЗС є сукупністю типових дій (рухів різних частин тіла), закріплених національно-культурними традиціями в певному мовному колективі, використовуваних у різноманітних соціально-комунікативних ситуаціях. Нормативність як характерна ознака невербального комплексу зумовлює конкретність і строгу пристосованість та стереотипізацію НЗС до чітко визначеного характеру конкретного комунікативного акту. Так само, як і вербальна мовна система, НЗС мають обов’язковий характер і передаються від покоління до покоління як частина загальної матеріальної і духовної культури.

Національна обумовленість і комунікативна спрямованість невербальної мови впливає безпосередньо на формування великого й широко використовуваного шару номінативних одиниць (слів і сполучень слів) у мові вербальній. Найпоширеніший прийом позначення НЗС у мові – стійкі, або фразеологічні, звороти. Те, що проекція кінеми у мову найчастіше є фразеологічним зворотом, пояснюється тим, що за своєю природою невербальна одиниця як фразеологізоване явище у невербальній мові і мовний фразеологізм мають семіотичну спорідненість. У науковій літературі номінативні одиниці, що позначають невербальну поведінку, отримали назви “паралінгвізми” (Ж. Оміралієва), “соматичні вирази” (Є. Верещагін, В. Костомаров), “жестові фразеологізми” (Г. Крейдлін) та ін. Неоднозначність у термінології щодо таких номінативних одиниць зумовлена складним характером відображення НЗС у словесній мові.

Крім універсальних ознак, притаманних більшості фразеологізмів, невербальні номінації наділені специфікою, що виявляється в особливому співвідношенні між буквальним значенням компонентів ФО та їх цілісним значенням. При вербальному означенні невербальних знаків (і кінем зокрема) стійкими словосполученнями спостерігаються дві площини лексичного значення, умовно названі площинами поверхневого і глибинного значення (за термінологією А. Філіпова). У площині поверхневого значення наявне позначення кінеми як власне фізичної дії, у площині глибинного значення – значення, властивого кінемі як знаку. Наприклад, вираз потривам ръце називає певний рух тіла й одночасно передає значення задоволення, радості від чогось, яке є фразеологічним. Таким чином цей мовний зворот несе інформацію, що була виконана певна фізична дія у вигляді відповідного жесту, і водночас про те, що ця дія є виявом певного психо-емоційного стану, а саме задоволення. При цьому значення, яке відображає кінему як фізичну дію, не протиставлене іншому значенню, що відображає семантику НЗС як знака: наявність значеннєвих компонентів, що представляють об’єктивні знання (поверхневе значення), полегшує зберігання образного змісту таких фразеологізмів. Якщо невербальна одиниця як знак архаїзується, то у мовному звороті поверхневе значення втрачається, замінюється цілісним значенням іншої природи, і це призводить до появи звичайних фразеологізмів: измивам си ръцете, хвърлям ръкавицата, разпасвам си пояса, посипвам си главата с пепел.

Зважаючи на вищевказані ознаки, подібні мовні одиниці в нашому дослідженні розглядаються як особливі фразеологічні звороти, головна особливість яких полягає у тому, що більшість з них є двоплановими мовними одиницями. У цьому відношенні кінематичні номінації актуальні для дослідження і з погляду невербального прототипу, і з точки зору його лінгвістичного опису, оскільки подібні ФО наочно демонструють тісний взаємозв’язок між вербальними і невербальними фрагментами інформації в пізнавальних процесах. Тут двоплановість НЗС як одночасно біологічної і культурної реалії проектується у двоплановість ФО.

У другому розділі “Структура і семантика кінематичних фразеологізмів у сучасній болгарській мові” аналізується семантична структура кінематичних ФО, що дає можливість відтворити національну специфіку невербальної мови певної спільноти.

ФО, пов’язані з невербальною поведінкою людини, репрезентують достатньо велику ділянку фразеологізмів, співвідносних із соматичним кодом культури. Ця тематична група досить розгалужена, відзначається багатоваріантністю та складністю семантичних процесів. Це зумовлено тим, що кінематичні значення поєднуються зі змістом інших складників, які представляють інші культурні коди (просторові, кількісні та ін.) та позначення психоемоційних станів, соціальної діяльності тощо, інтегруючись у цілісній семантиці стійких зворотів.

ФО, пов’язані з НЗС, утворюють різні фразеосемантичні поля, залежно від основної стереотипної ознаки невербальних одиниць. Зважаючи на наявні класифікації НЗС та враховуючи дослідження мовної природи подібних номінацій, ми називаємо ФО, пов’язані з невербальною поведінкою людини, кінематичними фразеологізмами як такі мовні одиниці, план вираження яких представлений різними невербальними засобами маніфестації міжсуб’єктної взаємодії – кінемами (соча с пръст, вдигам ръка, кръстосвам ръце, изплезвам езика, лепвам плесница, стискам ръка, кимвам с глава). НЗС, що характеризуються стереотипністю, нормативністю, великою частотою вживаності, формують декілька семіотичних класів. Відповідно до їх семантичної класифікації
(П. Екман, А. Фрізен, Г. Крейдлін) вважаємо за доцільне класифікувати кінематичні ФО, на основі чого виявлено такі фразеосемантичні групи і підгрупи:

1) ФО, пов’язані з етикетними кінемами – група, що об’єднує фразеологізми, похідні від етикетних кінем, представлених у болгарській мові номінаціями подавам ръка, стискам ръка, махам с ръка, кимвам с глава, правя селям, свалям шапка, правя реверанси, стоя диван, целувам ръка, целувам крака, падам на колене та ін. Ця група ФО виявляє мовну концептуалізацію національно-специфічних уявлень про правила суспільної поведінки. Поряд з ФО, які безпосередньо відображають певні етикетні кінеми (умовно їх можна назвати “первинними” – стискам ръка, свалям шапка, целувам ръка), до цієї фразеосемантичної групи належать також численні вирази, які опосередковано вказують на пов’язаність з НЗС, але, безумовно, відображають національні етикетні норми (правя метани, лижа ръце, свивам врат, пълзя по корем). Вони є похідними утвореннями від перших в результаті вторинного переосмислення компонентів їхньої семантики. Такі ФО позначені яскраво вираженими негативно-оцінними компонентами значення, що відображає в культурному плані відхилення від норм етикету і є унаочненням загального феномену т. зв. “негативного осмислення світу”, коли всі можливі відхилення від нормативних установок чітко фіксуються й коментуються, і таким чином виробляється універсальний механізм виховання і соціалізації членів певної спільноти.

Серед найуживаніших етикетних невербальних форм, які стали основою для творення найширшої групи ФО, було виділено кінеми “рукостискання” (ръкуване) й “уклін” (поклон). Це пов’язано з давнім походженням цих невербальних одиниць та архетиповими знаками частин тіла, які беруть участь у їх продукуванні, а саме символікою руки і голови. При аналізі мовних номінацій відповідних НЗС у зіставленні із самими невербальними прототипами виявляємо, що саме фізіологічні чинники є підґрунтям культурно значимих смислів НЗС, які, у свою чергу, стають основою для подальшого їх входження у численні культурні контексти. Так, наприклад, фізіологічне підґрунтя має ритуалізація нахилу голови як основи поклону в усіх його формах, який став засобом встановлення взаємостосунків у соціальній ієрархії, що стосовно суспільної вагомості має значення підкорення (численний ряд антонімічної опозиції вдигам глава – скланям глава із значенням визнання/невизнання підлеглості), а в етикеті реалізується у вираженні поваги (кланям се до земята, свалям шапка).

Етнічні стереотипи, що передають семантику невербальних одиниць і фіксують за ними певні властивості, відіграють найважливішу роль у процесах фразеологічної номінації. В болгарській етносвідомості стереотипними функціональними властивостями цих кінем в усіх їх різновидах є вираження позитивного ставлення до комунікативного партнера, чому підлягають всі правила використання НЗС в етикетних ситуаціях. Пор. Но ние, които го /артиста Г. Киров/ познаваме, които сме го гледали с удивление и възторг, не трябва ли да го споходим и стиснем десницата му (А. Гюров) – вираження подяки; Първият гражданин е, всички го тачат, всички шапки му свалят (Г. Караславов) – вираження глибокої поваги; Ех, где да можете да го [сина] вкарате в пътя – ръце ще ви целувам, ръце! (Б. Обретенов) – засвідчення великої подяки за зроблене добро.

Важливим є врахування всіх характеристик актуальної комунікативної ситуації, що зумовлює вибір відповідних засобів. Невідповідність між ситуаційними характеристиками та ситуаційним комплексом засобів вважається відхиленням від кодифікованих норм, що відображається в конотативних значеннях відповідних ФО. Так, на тлі загальної демократизації стосунків уклін як первісно жест нерівних за статусом комунікантів поступово витісняється (у сучасному болгарському етикеті уклін як такий і знімання капелюха вживаються рідко – у 2 % випадках використання етикетних кінем). Тому використання цієї кінеми в більшості комунікативних ситуацій неприйнятне, оскільки засвідчення нерівності суперечить настановам сучасного спілкування, що стало основою для творення численних ФО з негативно-оцінними конотаціями, експлікуючи семи нерівності, залежності, приниження (направя поклон, кланям се като на светия, правя реверанси, правя метани, клатя шапка, падам (лягам) на колене (пред краката), лазя (влача се) по корем, превивам гръб, слагам се по гръб и корем та ін.).

2) ФО, пов’язані із загальнокомунікативними кінемами. Ця група охоплює ФО, співвідносні з кінемами, за допомогою яких один учасник комунікативної ситуації цілеспрямовано передає певну інформацію іншому: бия се в гърдите, запретвам ръкави, изпъчвам гърди, лепвам плесница, скланям глава, обръщам гръб, пляскам с ръце, разгръщам ръце, тръсвам юмрук, хващам за гушата, протягам ръка, стискам палци та ін. Загальнокомунікативні кінеми мають конвенційний (умовний) характер і їм притаманна жорстка прив’язаність до певних актуальних ситуацій. Такі невербальні форми можуть містити вказівку на ставлення комуніканта як до адресата, так і до інформації, яку він передає, або до поведінки адресата, що знайшло відображення в семантиці похідних ФО і дає змогу виділити відповідні фразеосемантичні групи. Це вирази, мотивовані невербальними формами вираження:

- згода, схвалення / заперечення (кимвам с глава, вдигам ръка, пляскам с ръце; клатя глава);

- зацікавленості / незацікавленості (проточвам врат (шия), кривя (изкривявам, скълчвам) си врата, нагаждам ухо; затварям (запушвам) си ушите);

- байдужості (махам с ръка, вдигам ръце, вдигам рамене);

- нетерпимості (идва ми до гуша, дошло ми е до душа и до гуша);

- активності / пасивності (запретвам (засуквам, подвивам) ръкави, плюя си на ръцете (дланите); скръствам (сгръщам, сгъвам) ръце, седя (стоя) със скръстени (сгърнати) ръце, стоя с ръце в джобовете);

- щирості (слагам си ръка на сърцето, бия се в гърдите);

- привітності (разгръщам ръце, с отворени ръце (обятия) чакам (посрещам, приемам));

- неприязні (отвръщам лице, обръщам гръб);

- співчуття (тупам (потупвам) по рамото, бърша (избърсвам) сълзите);

- презирства (плюя в лицето, покажа пръст);

- агресії (вдигам ръка, хващам за гушата, дръпвам за яката, улавям за ухото, въртя глава, размахвам пръст, тръсвам юмрук).

Розглянутий вибраний корпус ФО болгарської мови, похідних від НЗС, дозволив унаочнити взаємозв’язок фразеологізму і кінеми-прототипа, що є виявом системи етно-культурних засобів спілкування. Розгляд цих груп ФО в аспекті семантики уможливив установлення особливостей формування фразеологізмів у системі мови, способи їх актуалізації в мовленні і кінеми, які їх супроводжують. Виявлено, що нерідко у цілісній семантиці таких ФО реалізуються елементи різних фрагментів та кодів культури, що зумовлює складність семантичної структури фразеологізмів та наявність у ній різних типів конотативних значень, серед яких головними виступають культурно обумовлені конотації.

Обмежені порівняно з вербальною мовою можливості НЗС у вираженні значень, зумовлені біологічними чинниками, виявляються в явищах як невербальної, так і вербальної синонімії, полісемії та омонімії. Як вважають, явища полісемії й омонімії не характерні для фразеології, оскільки значення ФО існує як єдність, що зумовлено цілісним переосмисленням предметно-логічних зв’язків окремих компонентів (Л. Скрипник, В. Витов, К. Нічева). Особливістю кінематичних ФО, серед яких явища полісемії й омонімії представлені досить широко, є той факт, що часто їхня багатозначність і омонімічність зумовлені специфічною природою самих НЗС. Наявність декількох значень у таких ФО має своєю передумовою багатозначність самих невербальних одиниць. Пор. ФО подавам ръка 1) ‘вітатися’, 2) ‘миритися’, 3) ‘дякувати’, 4) ‘вітати’, що співвідноситься з однією і тою самою багатозначною кінемою, а також ФО махам с ръка, значення якої 1) ‘звертати увагу кого-небудь на себе’,
2) ‘прощатися’, 3) ‘стверджувати що-небудь’, 4) ‘виражати байдужість по відношенню до кого-небудь чи чого-небудь’ співвідносні з різними кінемами, і це демонструє явище фразеологічної омонімії, оскільки певні мовні одиниці співвідносяться з різними денотатами. Відповідно ФО, які включають переосмислені значення кінем, співвідносяться поміж собою як омонімічні.

Серед значної кількості багатозначних кінематичних ФО при творенні вторинного значення спостерігається також внутрішньоконцептуальний зв’язок як трансформація первинного значення в межах тієї самої концептуальної сфери. Так, ФО кланям се дълбоко, свалям шапка, целувам ръка, співвідносні з етикетними кінемами “уклін”, “знімання головного убору” та “цілування руки”, наділені первинним значенням “вираження поваги” і характеризуються однаковим розвитком семантики, що відображає соціальні зв’язки: вони містять спільну сему “свідомо ставити себе нижче кого-небудь”, що зумовило розвиток вторинного значення у напрямку, позначеному негативно-оцінними конотаціями, а також виникнення ряду похідних від них ФО. Таким чином зазначені ФО починають функціонувати як багатозначні зі значеннями:
1) ‘засвідчувати велику повагу кому-небудь’, 2) ‘підлещуватися до кого-небудь’ (пор. фразеоваріанти з різко негативною оцінкою кланям се дълбоко – кланям се като на светия, правя метани; свалям шапка – клатя шапка; целувам ръка – ближа ръце та ін.).

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що співвіднесення образного змісту одиниць фразеологічного складу з невербальними прототипами як етноспецифічними категоріями соціальної культури дає змогу відкрити культурно значимий смисл самих ФО. Останні виступають засобом втілення характерологічних рис норм національної культури спілкування, зумовлені культурно-національним світобаченням.

У третьому розділі “Представлення концептосфери емоцій у болгарській фразеосистемі” розглядаються засоби мовної концептуалізації емоцій, досліджується специфіка семантичної організації фізіономічних ФО, характер аспекту реалізації культурно зумовлених конотативних значень у структурі їхнього значення.

Складна природа емоцій і багатогранність їх вияву в поведінці людини висувають низку складних проблем для лінгвістичного дослідження семантики засобів емоційного вияву, що становить об’єкт вивчення т.зв. лінгвістики емоцій (В. Шаховський, В. Грідін, М. Гамзюк). В акті комунікації емоції виявляються комплексно: нейрофізіологічні реакції – НЗС (міміка та жести) – мовлення. Однак втілення емоцій, як вербальне, так і невербальне, не є універсальним, про що все частіше говорять науковці (Г. Крейдлін, А. Вєжбицька). Це пов’язують з тим, що емоції одночасно є своєрідним відображенням дійсності, навколишнього світу у мозку людини і частиною картини того ж світу. Відповідно, більшість емоційних категорій є і лінгво-, і культурно-специфічними.

Враховуючи потребу розрізнення спонтанного мовного вираження емоцій (емоції, що “прориваються” в мовленні) та їх усвідомленого вираження (тобто опису засобами мови), виявляємо, що у словниковому корпусі болгарської мови наявні спеціальні лексичні одиниці, які передають психоемоційний стан людини. При цьому найчастотнішим варіантом вираження емоцій у мові є опис не самого емоційного стану, а його переживання суб’єктом. Цей тип становить численна за кількісними показниками група ФО, які, зазвичай, відображають емоційне переживання, представлене комплексом невербальних одиниць – симптомів і симптоматичних кінем, які є маніфестацією внутрішнього стану людини. Як доводять психологи, кожний зовнішній емоційний вияв складається з окремих елементів: це окремі жести і вирази обличчя, які у своєму комплексі формують цілісний образ людини, що переживає ту чи іншу емоцію. Виявлено, що фізіологічна дискретність емоційного вияву цілком відповідає мовній. Коли створюється мовний портрет людини, яка перебуває в певному психоемоційному стані, зазвичай, подається перелік окремих виявів її почуттів: Георги Каракашев го изяждаше с очи. Нервно потропваше с крак и стискаше зад гърба си юмруци (Ив. Петров). Тому більшість психоемоційних станів у болгарській мові передаються фразеологічними знаками невербальних стереотипів етносу (задоволення – трия/потривам ръце<те си>, суча мустаци; збентеження – вдигам рамене, разпервам ръце; стурбованості – почесвам се по тила, подръпвам брадата си; відчаю – махна с ръка, отпускам ръце, отпускам глава, клюмвам нос; розпачу – кълча ръце, бия си главата, троша си пръсти та ін.).

В окрему групу кінематичних ФО виділяються фізіономічні фразеологізми, мотивовані значенням мімічних кінем, оскільки становлять значно ширшу групу ФО, прототипами яких є симптоматичні кінеми. Міміка завжди динамічна і складається з окремих рухів лицевих м’язів (яких дослідники налічують більше тисячі). Це зумовлює ще вищий рівень дискретності мовної номінації невербальних засобів вияву емоцій і, таким чином, у мові функціонує ряд ФО з різними партонімами соматизму лице, які, однак мають спільне значення, оскільки відповідні невербальні фізіономічні одиниці маніфестують вираження одного психоемоційного стану. Пор. ФО, які вказують на незадоволення - гнів: сключвам вежди, надувам бузи, стисвам устни, изкривявам устни, стискам зъби, мръщя нос, въся чело та ін.

Важливим в аспекті дослідження концептуалізації емоцій у кінематичних ФО є виявлення активного функціонування численного ряду номінацій візуальної поведінки людини. Очі, будучи надзвичайно важливим органом у фізіологічному й соціальному відношеннях, є центральною точкою тіла людини у сприйнятті світу і його засвоєнні – відображенні емоційної реакції і внутрішньої налаштованості до об’єктів зовнішньої дійсності. Це дало підстави для вироблення типових моделей поведінки очей у конкретній культурі та стереотипних мовних засобів її відображення. У болгарській культурі спілкування регламентація поведінки очей у спілкуванні стосується передусім тривалості погляду, й відхилення від норм чітко відзначаються. Відповідно, ФО, які відображають і короткотривалі, і довготривалі погляди, наділені негативно-оцінними конотаціями (поглеждам с половин око, хвърлям очи та впивам очи, зяпам в устата), що обумовлено значенням самих невербальних прототипів (недоброзичливість, нещирість, з одного боку, та нахабство, агресивність або запобігання перед ким-небудь, з іншого).

Серед ФО, які відображають візуальну поведінку, умовно виділяються три підгрупи, які стосуються позначення емоційних станів (гледам изпод вежди, кръв ми е в очите – незадоволення, очите ми са (стават) на ластик – задоволення, мигам на парцали – збентеження), характерних рис людини (не ми мига окото – сміливість, имам дебели очи – нахабність, имам меки очи – чуйність, очите ми гледат на четири – спостережливість, въртя очи<те си> – хитрість) та міжсуб’єктних стосунків (гледам право в очите – щирість у ставленні до кого-небудь, правя (направям) мили очи – догідливість, изпивам с очите си – симпатія, измервам (премервам) с очи (поглед) – презирство, поглеждам с бялото на окото (очите) си – ворожість). Домінантними в значеннєвому плані виступають ФО на позначення емоційних станів, які безпосередньо вказують на невербальний знак, решта є похідними, і їхня образна основа ґрунтується на комплексному переосмисленні фізіологічних показників (наприклад, навеждам очи, нямам очи на позначення сорому чи його відсутності як актуального психоемоційного стану і сором’язливості/безсоромності як риси характеру; гледам изпод вежди на позначення незадоволення і ворожого ставлення). Такі значення вторинні, для їх розвитку донорською виступає концептосфера емоцій, яка є невербальним вираженням фізіологічних симптомів, що підпорядковані культурно обумовленим етикетним нормам спілкування. Тому залежно від контексту семантика кінематичних зворотів, зберігаючи вказівку на вихідне значення НЗС, може набувати узагальненості і створювати підстави для подальшої метафоризації шляхом перенесення знакового змісту невербальних одиниць на іншу концептосферу (тут: переважно на сферу соціальних відносин). Це демонструє загальну особливість когнітивних процесів, коли при створенні образів та їхніх вербальних позначень різні фрагменти національно-мовної картини світу часто переплітаються між собою. Через те під час опису змісту кінематичних ФО виявляється потреба дослідження елементів інших культурних кодів. У цьому аспекті особливо показовими є стійкі порівняння на позначення психоемоційних станів (гледам като биен плъх, пуля се като жаба в калта, стоя като истукан, оклюмал се като агуптин пред байрам, начумервам се като Баба Марта), коли відбувається образна підміна елементів невербальної поведінки, що характеризують певні властивості людини, реалією, яка представляє інший культурний код, стаючи знаком домінуючої в ній риси, і таким чином здійснюється перенесення усього ситуаційного комплексу на відповідні стереотипи інших концептосфер.

У висновках підсумовуються основні результати дослідження.

1. Виходячи зі складної природи невербальних елементів, дослідження невербальних засобів спілкування у межах лінгвістики підпорядковане адекватному висвітленню їх функціонування в комунікативному процесі: ролі і функціонального навантаження, співвіднесення з мовленнєвою основою, семантичних, прагматичних і синтаксичних особливостей, синтагматичних і парадигматичних взаємовідношень, а також виявлення і формулювання конкретних правил невербальної поведінки та вироблення інтегрального підходу до лексикографічного представлення. З цього погляду системний підхід до аналізу “мови тіла” є найбільш об’єктивним, оскільки враховує усі аспекти, які стосуються етноментального підґрунтя невербальної концептуалізації комунікативно важливої інформації і психоемоційних станів людини та її вербальної трансляції. Остання виступає важливим засобом до цілісного розуміння природи невербальних засобів спілкування, які постають складною системою скорельованих між собою фізіологічних виявів, вживання яких виявляється зумовленим національно-специфічними нормами культури спілкування та етносвітоглядними традиціями.

2. Аналіз особливостей номінації невербальних засобів спілкування виявив, що найпоширенішим прийомом репрезентації елементів невербальної поведінки є стійкі мовні звороти, що пояснюється семіотичною спорідненістю кінеми як “фразеологізованого” явища у невербальній мові і мовного фразеологізму. Це пов’язано з конвенційністю значення, яким наділений невербальний знак, а тому його опис завжди прагне бути стійким і лексично закріпленим.

Фразеологізми, які відображають кінесичні елементи невербальної поведінки – кінеми, вважаємо за доцільне кваліфікувати як кінематичні фразеологічні одиниці.

Кінематичним фразеологізмам притаманні, крім універсальних ознак, характерних для більшості одиниць фразеологічного складу, також національно-мовні ознаки, які знаходять відображення у специфічних значеннях, у лексично-компонентному складі, у структурних моделях і особливостях їх уживання. Водночас кінематичні номінації мають і суттєві відмінності від звичайних ФО. Їхня специфіка полягає в тому, що в них спостерігається інше співвідношення між буквальним значенням компонентів та їхнім цілісним значенням: при вербальному означенні кінем стійкими словосполученнями спостерігаються дві площини значення, які представляють позначення кінеми як власне фізичної дії і значення, властиве кінемі як знаку. Тому головною особливістю невербальних номінацій вважається двоплановість семантичної структури, в якій наявність значеннєвих компонентів, що