МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Пєсоріна Лариса Миколаївна

УДК 81’42:367.4:371:373.23

МОВНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО ЕФЕКТУ В КОРОТКОМУ ОПОВІДАННІ

(на матеріалі творів О.Генрі, Е.Кестнера, А.П.Чехова)

Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі загального мовознавства та слов’янських мов Ізмаїльського державного гуманітарного університету та на кафедрі російської мови Інституту іноземної філології Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Іванова Людмила Петрівна,

Інститут іноземної філології

Національного педагогічного університету

імені М.П.Драгоманова,

професор кафедри російської мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Калінкін Валерій Михайлович,

завідувач кафедри української та російської мов

Донецького державного медичного університету

ім. М.Горького Міністерства охорони здоров’я України

кандидат філологічних наук, доцент

Терехова Світлана Іванівна,

докторант кафедри загального та українського мовознавства

Київського національного лінгвістичного університету

Міністерства освіти і науки України

Провідна установа: кафедра іноземних мов

Ужгородського національного університету,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “17” січня 2007р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055 м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано “12” грудня 2006 року.

Учений секретар спеціалізованої

вченої ради,

канд. філол. н., доц. Вінтонів М.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Серед тем загальногуманітарного характеру, що вже не одне сторіччя цікавлять філософів, психологів, соціологів, а віднедавна й філологів, проблема комічного є, безсумнівно, однією з найскладніших. Актуальність досліджень вербальних засобів комічного в сучасній лінгвістиці зумовлена спрямованістю наукових праць на комунікативну й прагматичну діяльність людини, що пов’язано з виникненням і розвитком когнітивного напрямку в мовознавстві. Вибір мовного комізму як об’єкта дослідження узгоджується з когнітивною парадигмою, у рамках якої встановлено, що аспекти мови регулюються або мотивуються когнітивними параметрами, які ґрунтуються на людському досвіді й “укладені” в реальний контекст. До сьогодні питання комічного залишаються маловивченими через відсутність досить чіткої теорії. Це стосується, зокрема, визначення характеру й діапазону мовних засобів комічного, їх реалізації в художньому творі.

Специфіку створення комічного ефекту мовними засобами в структурі художніх творів досліджували такі вітчизняні й зарубіжні вчені, як Ю.Б.Борєв, Т.О.Буйницька, І.Р.Виноградова, О.А.Земська, С.М.Іваненко, Л.П.Іванова, В.І.Карасик, П.Б.Коржева, М.О.Кулінич, А.Я.Лівергант, О.Н.Лук, Т.Б.Любимова, З.В.Новицька, С.І.Походня, Г.Г.Почепцов, В.Я.Пропп, Е.Різель (E.Riesel), В.З.Санніков, О.О.Тараненко, О.Ю.Титаренко, О.Б.Шонь, А.О.Щербина та ін.

Вербальна презентація засобів комізму в англійській, німецькій і російській мовах репрезентована на матеріалі жанру короткого оповідання кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Зазначений жанр обраний нами у зв’язку з тим, що ми, услід за П.Б.Коржевою, поділяємо погляди М.Горького, який зазначав, що саме в надрах “малих жанрів” комічного відшліфовується мистецтво смішного. Стислість розповіді відомий дослідник комізму В.Я.Пропп уважав абсолютною нормою для гуморесок, анекдотів і оповідань. Саме А.П.Чехова й О.Генрі вчений відносив до майстрів короткого смішного оповідання.

Кожен з авторів, чиї твори стали джерелом нашого дослідження, є майстром жанру короткого оповідання, специфіка якого полягає у здатності мінімальними мовними засобами викликати максимальний комічний ефект впливу на читача. Запропонований у дослідженні аналіз малих епічних жанрів проведено на методологічній базі кількох галузей сучасної лінгвістики: лінгвостилістики, прагматики тексту, комунікативної лінгвістики, що дозволило констатувати поряд із загальними, типовими вербальними засобами комізму також особливості мовотворчості окремого автора.

Актуальність обраної теми зумовлена:

· відсутністю єдиного погляду щодо лінгвістичного статусу категорії комічного й важливістю подальшого вивчення теоретичних аспектів проблеми, зростанням інтересу до категорії комічного як загальнолюдського інтеркатегоріального феномена, властивого всім народам і всім літературам;

· потребою в подальшому системному, комплексному вивченні засобів лінгвістичного механізму реалізації категорії комічного в англійській, німецькій і російській мовах, а також необхідністю зіставлення мовних засобів комізму в різних мовах і культурах, що дозволяє з’ясувати як універсальні, так і специфічні особливості мовного механізму комічного.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано відповідно до тематики, передбаченої планом науково-дослідної роботи кафедри загального мовознавства та слов’янських мов Ізмаїльського державного гуманітарного університету за напрямом наукового пошуку – “Мовна специфіка краю”, який затверджено Вченою радою Ізмаїльського державного педагогічного інституту (протокол №6 від 27.01.2000р.), а також у рамках наукового напряму Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова “Дослідження проблем гуманітарних наук”.

Метою роботи є аналіз категорії комічного з позиції лінгвостилістики й прагмалінгвістики, а також системне висвітлення мовностилістичних засобів реалізації комічного ефекту в англійській, німецькій і російській мовах у зіставленні для з’ясування як універсальних, так і національно специфічних прийомів.

Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

· з’ясування сутності природи категорії комічного і її основних форм;

· визначення й систематизація мовних засобів реалізації категорії комічного;

· вивчення семантичних і функціональних властивостей власних імен;

· дослідження основних особливостей оказіонального словотвору;

· уточнення й класифікація типів семантико-структурної будови висловлювань з елементами гри слів;

· опис і класифікація основних типів синтаксичної конвергенції;

· встановлення основних типів порушень семантичного узгодження між компонентами атрибутивних словосполучень;

· здійснення системного лінгвостилістичного аналізу функціонування вербальних засобів комічного в англійській, німецькій і російській мовах, зіставлення лінгвостилістичної структури комічного в англійській, німецькій і російській мовах.

Об’єктом дослідження є вербальне втілення категорії комічного в художньому тексті.

Предметом дослідження є мовні особливості функціонування лексичних одиниць і синтаксичних структур як засобів реалізації категорії комічного в англійській, німецькій і російській мовах.

Методи дослідження. У роботі використана комплексна методика дослідження, зокрема, описовий, зіставний і структурно-функціональний методи, частково метод кількісного аналізу.

Матеріалом дослідження слугували тексти коротких оповідань видатних письменників-гумористів кінця ХІХ – першої половини ХХ століття, зокрема, твори О.Генрі (O’Henry), Е.Кестнера (E.Kastner) і А.П.Чехова, у творчості яких найяскравіше відображено типові зразки мовної поведінки їх народу.

Обсяг фактичного матеріалу складає 93 твори із зафіксованими в них вербальними засобами прояву категорії комічного (879), що разом із визначенням відповідних теоретичних засад та об’ємним діапазоном художніх текстів дає підставу для достовірних спостережень і висновків.

Наукова новизна полягає у тому, що вперше робиться спроба зіставлення мовних засобів реалізації категорії комічного в трьох мовах. Наукова новизна полягає також у побудові класифікації антропонімів із прагматичною спрямованістю на комічний ефект, у визначенні нових способів створення авторських оказіоналізмів, у з’ясуванні основних типів синтаксичної конвергенції, а також у диференціації типів порушення семантичної валентності компонентів вільних атрибутивних словосполучень із метою створення комічного ефекту. Новим є також вибір джерел фактологічного матеріалу. Для аналізу були обрані маловідомі оповідання О.Генрі, деякі з них не перекладені іншими мовами, малодосліджені ранні оповідання А.П.Чехова, а також ще не перекладені російською та українською мовами оповідання для дорослих Е.Кестнера.

Теоретичне значення роботи визначається подальшою розробкою таких загальнотеоретичних проблем, як проблема номінації, зокрема, в ономастиці, конотонімізації онімів, що зумовлено розвитком антропоцентричної парадигми в сучасному мовознавстві, проблема взаємодії мови й мовлення, семантичний розвиток мови, а саме питання семантичної деривації й семантичного узгодження (валентності), проблеми експресивного синтаксису. Результати дослідження є внеском у лінгвістику тексту, вони розширюють розуміння феномена комічного й лінгвістичних засобів його вираження.

Практична цінність дисертаційного дослідження визначається можливістю використання його результатів у лекційних курсах зі стилістики, спецкурсах із теорії комічного, на практичних заняттях з інтерпретації тексту, а також при написанні курсових і дипломних робіт.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми літературознавства” (Ізмаїл, 10-13 вересня 2003р.), на XIV Міжнародній науковій конференції “МОВА І КУЛЬТУРА” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 20-24 червня 2005р.), на звітно-науковій конференції викладачів кафедри російської мови НПУ ім. М.П.Драгоманова (Київ, 7-9 лютого 2006р.), на XV Міжнародній науковій конференції “МОВА І КУЛЬТУРА” ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 19-23 червня 2006р.).

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено в 6 публікаціях, 5 з яких – статті у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (285 позицій), списку творів художньої літератури (10) і додатків (7). Основний текст дисертації подано на 202 сторінках, загальний обсяг дисертації – 235 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, окреслено теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів, викладено основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі “Теоретичні аспекти категорії комічного” розглянуто проблему дослідження форм комічного, а також проаналізовано основні напрямки в дослідженні мовних засобів комізму. Перший розділ складається із двох підрозділів. До першого підрозділу входять два пункти, до другого – п’ять.

У роботах, присвячених вивченню комічного, відбиті різні тлумачення цього поняття. Однак з усього різноманіття визначень комічного можна виділити два принципово відмінні підходи – філософсько-естетичний та лінгвістичний.

У першому підрозділі “Проблема дослідження форм категорії комічного” аналізуються найяскравіші теоретичні концепції категорії комічного. Безсумнівним є те, що розгляд цієї категорії неможливий без урахування естетичного підходу, оскільки комічне – одна із чотирьох основних категорій естетики. На важливість цього підходу вказував А.Бергсон, який зазначав, що естетичний погляд на світ – обов’язкова умова почуття комічного. Аристотелю належить цілісна концепція комічного, з якої починається формування комічного як естетичної, філософської категорії. Сучасні дослідники відзначають, що історія вивчення сміху проходить під знаком Аристотеля. Усе розмаїття теорій комізму має єдиний корінь – формулу філософа, за якої смішне є частиною потворного. Філософсько-естетична сутність основних форм комічного полягає в тому, що вони відображають негативні явища в позитивному плані, протиставляючи в такий спосіб ідеальне тому, що є насправді. Однак слід зазначити, що вектор такого протиставлення в іронії є специфічним: вона удавано зображує ідеальне як реальне, а сатира та гумор, навпаки – зображують реальне як ідеальне.

На основі критичного аналізу теоретичних праць із проблем гумору, іронії і сатири, а також на основі наших спостережень, розрізняємо кілька принципово різних методів, при описанні яких ми частково керувалися методикою, виробленою Б.Дземідоком. Один із методів полягає в тому, щоб виділити головні види комічного залежно від галузі, де з ними стикаємося (А.Бергсон, В.З.Санніков). Представники наступного напряму вбачають критерій класифікації в самій структурі комічного феномена або в способі, джерелі його створення (О.Н.Лук, Й.Бистронь). Згідно із третім підходом, форми комічного розподіляються залежно від однорідності або неоднорідності. Цього погляду дотримуються вчені, які розрізняють елементарні та складні форми (Б.Дземідок). Філософи й естети пізнішого часу шукають пояснення комічному або в специфіці об’єкта (теорії контрасту, невідповідності тощо), або в особливостях реакції суб’єкта (теорії “невиправданого сподівання”, новизни, захисної реакції, розсіювання ілюзій).

З усієї безлічі теорій жодна не може бути прийнята повністю, однак помітним є те, що кожна з наявних концепцій містить раціональне зерно, якщо розглядати їх не як закінчені всеосяжні теорії (на що, звісно, претендували їхні творці), а розцінювати їх лише як розробки певних положень, окремих аспектів комічного.

Основна увага в першому підрозділі зосереджена також на полеміці лінгвістів і літературознавців щодо форм комічного в залежності від критики, яка в них міститься. Теоретичному розгляду категорій гумору, іронії й сатири присвячено багато монографічних праць (Ю.Б.Борєв, Б.Дземідок, О.А.Земська, П.Б.Коржева, О.Н.Лук, Б.М.Мінчин, Д.П.Ніколаєв, С.І.Походня, О.Ю.Титаренко, А.О.Щербина, Я.Є.Ельсберг, Candance D.Lang, W.Genazino, R.Grimm, W.Hinck, E.Lapp, T.Lipps, P.Lewis, A.Nienstedt).

Більшість авторів розмежовує поняття гумору й сатири, вважаючи їх рівноправними складниками категорії комічного (Ю.Б.Борєв, Б.Дземідок, П.Б.Коржева, Л.І.Мацько, В.Я.Пропп та ін.). Однак існує також інший погляд, де гумор відносять до сатири, або сатиру до гумору (А.Бергсон, Т.Ліппс, Б.М.Мінчин, S.Potter й ін.). У той час як терміни “гумор” і “сатира” позначають особливий підхід до явищ, що охоплює деякі моменти світогляду й знаходить своє вираження в певному типі творчості (сатира й гумор), з’ясування специфіки іронії як лінгвістичного явища вимагає розмежування двох її проявів: стилістичного прийому іронії й іронічного смислу як вияву суб’єктивно-авторської модальності. У нашій роботі ми поділяємо думку тих дослідників, які по-новому підійшли до визначення іронії й тлумачать її як самостійну форму комічного поряд із гумором і сатирою (Т.О.Буйницька, І.М.Байбакова, О.М.Калита, М.О.Кулінич, С.І.Походня, В.З.Санніков, О.Б.Шонь та ін.).

У другому підрозділі “Основні напрями в дослідженні мовних засобів комізму” виділяємо кілька магістральних напрямків. Розглядом функціонування мовних засобів із метою створення комічного в лінгвокультурологічному аспекті займалося досить багато дослідників (Л.П.Іванова, М.О.Кулінич, Л.І.Мацько й ін.). Останнім часом зріс інтерес лінгвістів до питань мовної гри та прийомів її передачі для створення комічного ефекту (О.Ф.Болдарева, О.А.Земська, В.З.Санніков), заслуговують на увагу соціолінгвістичний (І.В.Россолько та ін.) і ситуаційно-семантичний аспекти (В.І.Карасик, В.Раскін).

Найбільш перспективними є, на нашу думку, лінгвокультурологічний, етнічний і соціолінгвістичний аспекти, які відігрівають важливу роль як у сприйнятті комічного, так і в його створенні завдяки мовним засобам.

У другому розділі “Лінгвостилістичні засоби створення комічного ефекту” аналізуються мовностилістичні засоби створення комізму в англійських, німецьких і російських текстах, зокрема, власні імена, авторські оказіональні новоутворення, гра слів. Розділ складається із трьох підрозділів. Перший підрозділ містить 3 пункти, другий – 6 пунктів, третій – 6 пунктів.

Перший підрозділ “Власні імена як засіб реалізації комічного ефекту” присвячений дослідженню антропонімів. Спираючись на теоретичні положення лінгвостилістики загалом, сучасна літературна ономастика вивчає антропонім як один із елементів форми художнього твору в його безпосередній єдності зі змістом, завдяки чому в сучасній художній ономастиці сформувалися різні напрямки вивчення онімів: 1) дослідження конотацій власних імен (В.М.Калінкін, Є.С.Отін та ін.), 2) виявлення стилістичних можливостей літературних онімів (В.М.Калінкін, М.В.Карпенко, Ю.О.Карпенко та ін.). Аналіз власних імен (надалі ВІ) здійснюється в різних аспектах і на різних рівнях: від первісного фонетичного через фонематичний до лексичного й навіть синтаксичного.

Наша увага була зосереджена на семантичному аналізі онімів – співвідношенні власного імені як слова з денотатом. Внаслідок цього нами були виділені 3 семантичні групи ВІ із прагматичною настановою на комічний ефект: 1) “значущі” власні імена, 2) прізвиська персонажів, 3) конотативні власні імена.

Результати дослідження доводять, що найефективнішою класифікацією “значущих” ВІ є така:

1) власне експресивні “значущі” ВІ, що не мають нічого спільного з денотатом і містять у своїй семантиці гумористичне забарвлення.

Такий тип антропонімів у семантиці основи не містить значень, що прозоро характеризуються, комічний ефект виникає зі звукових сполучень або формальних елементів у складі прізвища, напр.: Bob Hart (“hart” – “самець”), Mrs. Trotter (нім. “der Trott” – “повільна неповоротка хода коня”), Herr Bremser (“bremsen” – “гальмувати”), Rektor Horn (“der Horn” – “ріг”), подпоручик Зюмбумбунчиков, девица Подзатылкина, поручик Набрыдлов.

2) “значущі” ВІ, семантикою яких пояснюється сутність персонажа.

Функціонування антропонімів із комічною маркованістю визначається шляхом аналізу внутрішньої форми слова, де в значенні оніма простежуються асоціативні паралелі з відповідним апелятивом. В основі гумористичного смислу лежить як можливість, так і неможливість співвіднесення імені з носієм.

У проаналізованому матеріалі виділені такі підгрупи: а) “значущі” ВІ, що розкривають характер персонажа або вказують на окремі його риси, напр.: Captain Boone (“веселий”), купец Потрошилов, псаломщик Фортунатов, б) “значущі” ВІ, що характеризують зовнішність персонажів, напр.: Herr Bretkopf (“breit” – “широкий” + “der Kopf” – “голова”), в) “значущі” ВІ, що характеризують розумові здібності персонажів: Alfredo Torres (порівн. нім. der Torr – “дурень”), г) “значущі” ВІ, що відображають спосіб життя персонажів: фокусник, який кочує з місця на місце Sam Griggs – “коник”, ґ) “значущі” ВІ, що вказують на звички, пристрасті персонажів: Mr.Tucker (сленг “їжа”).

Комічний ефект створюється в результаті тих семантичних трансформацій, які спостерігаються в номінативних одиницях із розвинутою семантичною структурою при вживанні їх у ролі “значущих” імен, а також у результаті дії контексту.

У досліджуваному матеріалі в ряді випадків номінація літературних героїв здійснюється шляхом застосування прізвиська-характеристики, що ще більше поглиблює створений гумористичний або сатиричний ефект. За допомогою прізвиськ, які були дані тому або іншому персонажеві, автор має додаткову можливість охарактеризувати героя, висловити власне ставлення до нього чи до того соціального середовища, у якому воно виникло, створити комічний ефект: Kid (“маля”), Piggy (“порося”), Shark (“акула”). Уживання прізвиськ є специфічним для англійського матеріалу при повній їх відсутності в німецьких і російських текстах, що можна пояснити своєрідністю американської культури й прагненням до гіперболічності, оскільки саме прізвиська позначають у перебільшеному вигляді найхарактернішу рису персонажа.

У наступному пункті підрозділу здійснено аналіз конотонімів, з’ясовано причини появи конотативного значення у власних імен, класифіковано їх. У результаті аналізу нашого матеріалу встановлено такі групи конотонімів: 1) узуальні ономастичні лексеми із додатковим значенням, 2) оказіональні ономастичні лексеми із додатковим значенням, напр.: На окраине сада, под старой ветвистой яблоней, стояла крестьянская девка и жевала; подле нее на коленях ползал молодой широкоплечий парень и собирал на земле сбитые ветром яблоки; незрелые он бросал в кусты, а спелые любовно подносил на широкой серой ладони своей Дульцинее. Дульцинея, по-видимому, не боялась за свой желудок и ела яблоки не переставая и с большим аппетитом, а парень, ползая и собирая, совершенно забыл про себя и имел в виду исключительно одну только Дульцинею. Так, в оповіданні “За яблучка” Дульцінея – спочатку літературний антропонім, персонаж роману М.Сервантеса “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський,” реалізується як узуальний літературний конотативний антропонім із переносним значенням “кохана”, “об’єкт захоплення чоловіка,” “коханка”.

У короткому оповіданні “Сільські ескулапи” антропонім Ескулап (у римській міфології бог лікування) перейшов у слово з апелятивним значенням “лікар”, яке в поєднанні із прикметником сільський сприяє виникненню комічного ефекту й належить до узуальних конотативних медичних антропонімів. Слід зазначити, що конотоніми як образно-мотивовані одиниці, які пов’язані з денотатом і формують своє сигніфікативне значення, тобто набувають поняттєвої повноцінності, починають функціонувати як загальні імена (ЗІ), і, відповідно, здатні до зміни граматичної парадигми, що властиве тільки ЗІ. Відомо, що можливість створення форм generic singular, generic plural кваліфікує ЗІ. При цьому морфологічне значення плюралі конотонімів, як зазначає Є.М.Бєліцька, за ступенем абстрактності кількісного значення ближче до збірності, оскільки має не абстрактно-кількісний характер, а скоріше конкретно-збірний, коли численність об’єктів номінується як ціле. На це звертає увагу також В.М.Калінкін, який зазначив, що плюраль конотативних одиниць не визначає великої кількості осіб, а найчастіше репрезентує певну властивість або якість.

Конотативні оніми можуть також бути твірною основою для нових похідних слів – відконотонімних лексичних одиниць, напр.: В приемную входит маленькая, в три погибели сморщенная, как бы злым роком приплюснутая, старушонка. Она крестится и почтительно кланяется эскулапствующему (“Сільські ескулапи”).

У наступному прикладі звертає на себе увагу насиченість уривка ВІ, напр.:

Не называться Матреной, Акулиной, Авдотьей и другими сим подобными вульгарными именами, а называться как-нибудь поблагороднее (например, Олей, Леночкой, Маруськой, Катей, Липой и т.п.) (“По-американськи”).

Антропоніми Матрена й Акулина є узуальними літературними конотативними онімами з додатковим значенням “неохайно одягнена жінка”. Жіноче ім’я Авдотья не зафіксоване в жодному словнику, але враховуючи те, що воно розташоване поряд із такими конотонімами, як Матрена й Акулина, і збіг у зв’язку із цим їх референтних функцій, дає нам право стверджувати, що воно володіє такою ж додатковою конотацією пейоративного характеру. Серед другого ряду меліоративних жіночих імен словниково зафіксованим є тільки антропонім Маруська (розглядаємо його як похідну форму конотоніма Марія – “мудра жінка”). Вони також претендують на додаткову конотацію з позитивним значенням і відповідною референтною функцією.

Конотоніми вживаються в англійських і німецьких текстах менш активно порівняно з російськими. Це пояснюється насамперед тим, що в російській мові процес вторинної номінації перебуває на вищому якісному рівні. Відсутність прізвиськ у російському матеріалі компенсується, на наш погляд, високим відсотком уживання конотонімів.

Другий підрозділ присвячений дослідженню авторських оказіональних новоутворень. Інтенсивне вивчення індивідуального словотвору в останні десятиліття послужило основою для виокремлення самостійного спеціального погляду на цю проблему – лінгвостилістичного. Своєрідність оказіоналізмів як мовленнєвих інновацій передбачає різні аспекти їх дослідження: естетико-художній, функціональний, семантичний, словотвірний, соціолінгвістичний тощо. Нами здійснений структурно-семантичний і стилістичний аналіз авторських оказіоналізмів.

Спираючись на традиційні способи утворення оказіоналізмів (О.Г.Ликов, О.А.Земська та ін.) й на ті словотворчі моделі, що існують у мові, а також з огляду на деякі специфічні способи й прийоми, зафіксовані в нашому матеріалі, запропонуємо таку класифікацію способів утворення авторських оказіоналізмів у коротких оповіданнях: 1) словоскладання; 2) номіналізація; 3) афіксація; 4) семантична деривація; 5) контамінація, 6) заміна одного з компонентів складного слова.

Характерною рисою іменникових композитів є їх досить простий “внутрішній синтаксис”: за значенням кожний такий іменник – це поєднання двох граматично й семантично рівноправних понять. Сполучуваність складових частин у подібних сполуках, на думку О.Г.Ликова, регулюється семантикою, “здоровим глуздом”, позамовною дійсністю. Іноді ключем для асоціативного сприйняття оказіональних слів, утворених шляхом словоскладання, є друга частина цієї сполуки, яка важливіша в структурному й семантичному відношенні. Переважно оказіональність виникає за рахунок поєднання логічно несумісних частин складного слова, напр.: diamondhungry, gent’s-outfit, step-aunts, Liliputrausch, козлы-тенора, dreideutig.

Загалом отримані результати свідчать про перевагу субстантивних композитів над атрибутивними, вербальними й адвербіальними (71%, 12,5%, 8,3%, 8,2% відповідно). Найбільш продуктивною виявилася модель n + n > N (71% у загальному матеріалі проаналізованих оказіоналізмів). Такий високий відсоток оказіональних субстантивних композитів пояснюється тяжінням до номінації в предметній сфері.

Помічено, що в англійській мові, для якої номіналізація є одним із провідних механізмів словотвору (С.І.Походня), досить часто утворюються складні слова саме таким шляхом, напр.: Dead-Moral-Certainty Judson, parrot-and-monkey range, one-forth-candle-power.

Афіксальний словотвір репрезентовано суфіксацією, префіксацією, а також їх поєднанням. Цей спосіб словотвору в досліджуваному матеріалі представлений великою кількістю словотворчих моделей. Для зручності розгляду оказіоналізмів, з огляду на різномовний матеріал, за основу були взяті частини мови. Встановлено, що афіксальні оказіоналізми переважно є іменниками, дієсловами, прикметниками й прислівниками (68%, 13,7% 10,3%, 6,8% відповідно), напр.: Mr. Harkness, Caliphesses, Remingtorium, ваше полублагородие, ерундистика, объикать, франтить, tabaccoless, peacefullest, французисто.

У досліджуваних текстах виявлено чимало оказіоналізмів, утворених на основі наявних у мові слів і морфем, однак їхня оказіональність мотивується чинниками семантичного розвитку слова. Нові значення з’являються в результаті внутрішньослівної семантичної деривації, яка ґрунтується на основі метафор, метонімій, розширенні або звуженні значень. Чим більшою є семантична й стилістична дистанція між твірним словом і його оказіональним семантичним дериватом, тим сильнішим є їх експресивний вплив на реципієнта. У лексико-семантичній структурі подібних оказіоналізмів співіснують окремі індивідуальні лексичні значення, а також значення, закріплені мовною традицією, їх семантизація здійснюється на базі різних перифраз. Так, у короткому оповіданні “Pimienta pancakes” із метою емоційно-експресивного оновлення лексики автор переносить значення на основі асоціації за схожістю: I slid off the counter and delivered up my shovel to Uncle Emsley. Тут слово “shovel” (“лопата”) набуває нового значення “ложка”, що розкривається в контексті твору й характеризує нерозумного ковбоя, який нею орудував. На цьому прикладі можна простежити властиву американському гумору тенденцію до гіперболізації й перебільшення.

Найефективнішою виявилась контамінація (телескопія), яка є одним із досить молодих прийомів словотвору, поширеного в ХХ столітті. У процесі аналізу виділилися два структурні типи контамінацій: 1) “аглютинація” сегментів двох слів за формулою A (=ab) + B (=cd) > C (=ac), 2) міжсловесне накладання: A (=ab) + B (=bc) > C (=abc), напр.: Мать, душенька, слушай, но с осторожностью. Женщина она добрая, но двуличновольнодумствующая, легкомысленная, жеманственная. В оповіданні “Перед весіллям” чоловік називає свою дружину жінкою “жеманственной”, оказіоналізм утворений за рахунок аглютинації двох лексем: жеманная і женственная, побудований за структурною моделлю A (=ab) + B (=cd) > C (=ad). У наведеному прикладі оказіоналізм слугує своєрідною мовною характеристикою малоосвіченого міщанина й стає джерелом комічного ефекту.

У короткому оповіданні “Die Naturgeschichte der Schildburger” оказіоналізм wunderseltsam утворений шляхом накладання лексем “wundersam” (“чудовий”, “дивовижний”) і “seltsam“ (“дивний”) внаслідок моделі A (=ab) + B (=cd) > C (=acd) і сприймається як номінація городян міста Шільда (Schilda), які вирізнялися дитячою наївністю і дивною поведінкою, чим, можливо, й зумовлене його використання, напр.: Neulich kam mir eines unseres Volksbucher in die Hande:“Der Schildburger wunderseltsame, abenteuerliche, unerhorte und bisher unbeschriebene Geschichten und Thaten” .

Нами з’ясований також спосіб оказіонального словотвору, що полягає в заміні одного з компонентів складного слова, напр.: “Well,’ says I, ‘maybe you’ve really got kleptopigia”. У короткому оповіданні “The ethics of pig” обігрується складне слово kleptomania зі словниковим значенням “irresistible tendency to steal, not from poverty but from weakness of mind”. Один із героїв страждає зазначеною хворобою з тією лише різницею, що він краде тільки свиней. Для позначення цієї дивної пристрасті автор ужив оказіоналізм kleptopigia, утворений шляхом заміни компонента –mania на – pigia, коренем у якому є основа pig, що значить “свиня”.

Якщо в національній мові нове слово насамперед покликане виконувати номінативну функцію, то в художньому мовленні воно вже саме по собі експресема – навмисно створений (оказіональний) виражальний засіб. Незважаючи на це загальне призначення, конкретні стилістичні функції оказіоналізмів відзначаються різноманітністю, ситуативною і психологічною вмотивованістю. Експресивність оказіональних слів має інгерентний характер, що дозволило нам, у свою чергу, виділити одну, на нашу думку, найважливішу їх функцію – створення комічного ефекту.

Третій підрозділ присвячений семантико-стилістичному явищу гри слів. Нами проведена диференціація суміжних термінів, таких як каламбур, гра слів і мовна гра. Внаслідок чого прийом гри слів тлумачиться нами як явище за діапазоном вужче, ніж мовна гра, яка являє собою певний тип мовленнєвої поведінки мовців, що ґрунтується на навмисному (свідомому, продуманому) порушенні системних відношень мови, тобто на деструкції мовної норми з метою створення неканонічних мовних форм і структур, що набувають у результаті цієї деструкції експресивного значення й здатності викликати у слухача читача естетичний, і загалом, стилістичний ефект, і ширше, ніж каламбур, під яким ми розуміємо фігуру мовлення, що базується на гумористичному використанні багатозначності слова або звукової подібності різних слів. У процесі аналізу зазначеного засобу нами за основу були взяті класифікації, запропоновані В.З.Санніковим, О.О.Тараненком, А.О.Щербиною, однак проаналізований матеріал дозволив їх доповнити, уточнити, модифікувати для конкретних випадків на різних мовних рівнях, внаслідок чого при розгляді прийому гри слів ми використали таку класифікацію, яка виявилась властивою саме жанру короткого оповідання: 1) гра слів, що базується на фонетичному співзвуччі, 2) гра слів, яка виникає завдяки омонімічним, полісемантичним відношенням, 3) гра слів, що базується на семантичній близькості слів (псевдо-синоніми, псевдо-антоніми), 4) розкладання слова на складові компоненти, 5) трансформація сталих словосполучень і фразеологічних зворотів, 6) гра слів, що ґрунтується на перестановці речень і їх частин зі створенням протилежного значення.

Гра слів, що базується на фонетичному співзвуччі, побудована в основному на омофонічному зближенні слів, римуванні й малопропізмах, напр.: Willie, says I riding over close to his palfrey, your infatuated parents may have denounced you by the name of Jackson, but you sure molted into twittering Willie – let us slough off this here analysis of rain and the elements, and get down to talk that is outside the vocabulary of parrots – у цьому випадку гра слів ґрунтується на одночасній реалізації двох значень дієслова denounce “називати” та “засуджувати”, “прирікати”, а також на фонетичній близькості імені Willie зі словом willies (множ., сленг), що означає “нервове тремтіння”. Архаїзм palfrey (кінь), на фоні лексики буденного розмовного плану також набув гумористичного забарвлення.

У другій групі домінують приклади гри слів, які ґрунтуються на полісемантичних відношеннях, напр.: Девица Подзатылкина замечательна только тем, что ничем не замечательна. Так, в оповіданні “Перед весіллям” комічний ефект виникає завдяки одночасній реалізації двох різних відтінків значення лексеми “замечательный”: “замечательный” як “стоящий внимания” і “замечательный” як “исключительный по своим достоинствам”, “необычайный”, “удивительный”.

Як справедливо зазначив В.З.Санніков, у багатьох відомих визначеннях гри слів звертається увага в основному на звукову близькість слів, що в більшості випадків є справді так, однак іноді гра слів базується не на формальній, звуковій а на значеннєвій близькості слів. Це псевдо-синоніми та псевдо-антоніми, тобто слова з різних синонімічних рядів чи з різних антонімічних пар, напр.: Der Hund ist auf den Mann dressiert: Frau Thorn, die auf dem Sofa sa?, meinte zwinkernd: “Aber doch nicht auf die Frau”. У короткому оповіданні “Ein reizender Abend” комічний ефект досягається за рахунок обігравання лексем Mann (чоловік) і Frau (жінка). У цьому випадку лексема Mann входить до складу сталого словосполучення й реалізує контекстуальне значення “чужинець” (пор. der Hund ist dazu abgerichtet, Fremde anzugreifen – пес, натасканий на чужака). Пані Торн налякана так, що сприймає все буквально й запитує, чи не натасканий пес і на жінок.

Гра слів, що виникає в результаті розкладання слів чи шляхом перестановки їх компонентів, є менш поширеною, хоча це не зменшує її ефективності, семантико-стилістична функція такого прийому полягає насамперед в експериментуванні з формою слова. Наприклад, у короткому оповіданні “Jeff Peters as a personal Magnet” комічний ефект виникає в результаті розкладання латинської форми давньогрецького імені бога лікування Ескулапа. S.Q. Lapius – саме так сприймає герой ім’я Aesculapius, прийнявши перші два склади за ініціали.

Явище словесної гри активно виявляється в різних експресивно-стилістичних трансформаціях стійких мовних зворотів: власне фразеологічні одиниці, прислів’я та приказки, крилаті вислови, різноманітні мовні кліше тощо. Досить часто зустрічаємо поєднання в одному контексті двох і навіть більше фразеологічних конструкцій із різними значеннями, але зі спільним лексичним компонентом (компонентами). Так, за рахунок обігравання сталих словосполучень “первая любовь,” “первый блин комом” реалізується комічний ефект в короткому оповіданні “Два скандали”, напр.: Спрятав голову под подушку, она видела во мраке своих закрытых глаз его физиономию, искаженную гневом, и ей казалось, что он бьет ее по вискам своей палочкой. Этот дерзкий был ее первою любовью! И первый блин вышел комом.

Переставлення членів словосполучення та інших компонентів речення й утворення в такий спосіб нового словосполучення або речення з відмінним щодо попереднього розставленням логіко-комунікативних акцентів аж до повної протилежності має різні форми вияву, в більшості випадків явище переставлення компонентів речення відбувається за принципом контрастності, напр.: Денег ваших я никогда не брал, а ежели брал когда-нибудь, то по надобности… Я живой человек, одушевленное имя существительное, и мне деньги нужны. Не камень!.. (“Суд”).

Третій розділ “Синтактико-стилістичні засоби актуалізації комічного ефекту” присвячений дослідженню синтаксичних засобів, що беруть участь у створенні вербального комізму. На важливість вивчення експресивного, або “стилістичного,” “афективного” синтаксису вказували багато зарубіжних і вітчизняних лінгвістів (Е.М.Береговська, Н.В.Данилевська, О.А.Земська, В.І.Карасик, В.Б.Касевич, М.О.Кулінич, A.Nienstedt, L.Reiners). Поряд із транспозицією синтаксичних структур до найпоширеніших засобів створення гумору, іронії та сатири належать синтаксичні конвергенції. Синтаксична конвергенція трактується як особлива синтаксична конструкція, що складається з підпорядковуючого слова й двох або більше елементів одного порядку, які перебувають із ним у субординативному відношенні (С.І.Походня). Однак у лінгвістичній літературі ведеться дискусія щодо основних типів синтаксичної конвергенції – синтаксичних алогізмів. Аналізуючи приклади алогічного поєднання синтаксично однорідних членів речення, ми спираємося на класифікацію С.І.Походні й чітко розмежовуємо хаотичне перерахування та зевгму, вважаючи таку диференціацію більш коректною.

Перший пункт підрозділу “Синтаксичні конвергенції та їх типи” присвячений перерахуванню, що у стилістиці трактується як повторення однорідних синтаксичних одиниць – окремих членів речення чи словосполучень (І.В.Арнольд, І.Р.Гальперін, О.М.Мороховський, B.Sowinsky). Суть хаотичного переліку (надалі ХП) полягає в тому, що комічний ефект створюється завдяки вживанню несумісних (граматично, синтаксично, семантично) понять у одному ряді. Однак інколи маємо справу з переплетенням різних понять, що не відрізняються різкою контрастністю, так, ніби вони й не порушують логічної послідовності, хоча внутрішньо підривають смислову однорідність (Т.О.Буйницька). Досліджуючи лінгвістичну природу та функціонування стилістичного прийому перерахування взагалі, В.О.Левашова наголосила на його оцінно-зображальній функції, яка виявляє здатність перерахування відтворювати ситуацію, її предмети і явища з одночасним вираженням оцінки предмета мовлення з боку мовця. Оцінно-зображальна функція перерахування лежить в основі його використання як ефективного мовного засобу комічного.

У дисертаційному дослідженні вперше пропонується семантико-синтаксична класифікація типів ХП із прагматичною настановою на комічний ефект, що складається із двох основних блоків: ХП у складі цілих предикативних частин і ХП, вираженого окремими членами речення. Останній, зі свого боку, поділяється на ХП, що складається з однорідних підметів, присудків, додатків, означень і обставин.

Хаотичне перерахування цілих предикатних частин, які складаються в основному з безсполучникових речень, є менш продуктивним порівняно з випадками ХП, що виражене окремими членами речення: 10,71% із загального матеріалу складає ХП у складі цілих предикативних частин і 89,29% – ХП, виражене окремими членами речення. Комізм виникає в переважній більшості випадків через семантичну неоднорідність синтаксично однорідних членів, коли в один ряд поставлені предмети конкретні й абстрактні, живі й неживі, піднесені й прозаїчні. Специфічною для зазначеного засобу стала його взаємодія з іншими прийомами експресивного синтаксису, такими як парцеляція, вставлені, приєднувальні конструкції, паралелізм, що сприяє, таким чином, посиленню комічного ефекту, напр.: There, as it should be, the druggist is a counselor, a confessor, an adviser, an able and willing missionary and mentor whose learning is respected, whose occult wisdom is venerated and whose medicine is often poured, untasted, into the gutter. Наведений приклад складається за своєю структурою із двох паралельних конструкцій, кожна з яких містить синтаксичні моделі перерахування. Використовуючи в першій частині речення синтаксично однорідні іменники (the druggist is a counselor, a confessor, an adviser, an able and willing missionary and mentor) і підсилюючи при цьому створюваний ефект включенням (as it should be – як і повинно бути), автор іронізує над Америкою початку ХХ століття. І, таким чином, ця гіперболізована іронія підкреслює недоліки американського суспільства того часу. Комізм другої частини речення будується на ефекті невиправданого сподівання: whose learning is respected, whose occult wisdom is venerated and whose medicine is often poured, untasted, into the gutter (чиє вчення поважають, мудрість шанують і чиї ліки досить часто зливають до стічної канави) [переклад наш – Л.П.] .

У досліджуваних текстах зустрічаються також випадки, коли для створення комічного ефекту іноді достатньо перерахування тільки іменників на означення живих істот: “’I’ve read in history and mythology about Joan of Arc and Mme. Jale and Mrs. Caudle and Eve and other noted females of the past ”.

Декодуванню авторської прагматики із заданістю на комічний ефект допомагає наявність фонових знань: серед знаменитих жінок минулого автор, поряд із Жанною д’Арк і Євою, називає мадам Йел, дружину відомого філантропа XVII століття, засновника Йельського університету, а також місіс Кодл, сварливу жінку, персонаж американської гумористики. Комізм підсилює неправильна хронологія подачі всіх ланок синтаксичного ланцюжка, а також високий стиль вислову (I’ve read in history and mythologie – “мені траплялося читати і в історії, і в міфології”).

У другому пункті розглянуто такий рідкісний прийом експресивного синтаксису, як зевгма. Вивчивши сучасні трактування цього феномена, ми з’ясували, що під зевгмою розуміють два різні явища: граматичне та стилістичне. Перше визначення має мінімальну експресію й розглядається як відсутність повтору, продиктована лише прагненням до економії. Таке визначення має зевгма в О.С.Ахманової, О.П.Квятковського, Ж.Марузо. Друге тлумачення, стилістичне, більш поширене в численних дефініціях зевгми, воно допускає синтаксичну конструкцію зі значною експресивною потенцією, на якій ми й зосередили свою увагу. Найповніше це явище було розглянуте в роботі Е.М.Береговської, яка пояснює зевгму як експресивну синтаксичну конструкцію, що складається з ядерного слова й залежних від нього однорідних членів речення, рівноцінних граматично, але семантично різнопланових,