НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ПОПОВИЧ Олександр Іванович

УДК: 37.355(477)”06”

НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ВІЙСЬКОВОГО ВИХОВАННЯ

ТА ЇЇ РОЗВИТОК У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

20.02.22 – військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національній академії оборони України,

Міністерство оборони України.

Науковий керівник: |

кандидат історичних наук, доцент

Безбах Віктор Григорович, Національна академія оборони України, начальник кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил).

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Карпенко Микола Федорович, Національна академія оборони України, професор кафедри історії;

кандидат історичних наук,

Карпов Віктор Васильович, Центральний музей Збройних Сил України, начальник Центрального музею Збройних Сил України.

Провідна установа: | Київський національний університет внутрішніх справ, кафедра історії держави та права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ.

Захист відбудеться 4 липня 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.709.04 при Національній академії оборони України, Повітрофлотський проспект, 28, м. Київ-49, 03049.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України, Повітрофлотський проспект, 28 м. Київ-49, 03049.

Автореферат розісланий 2 червня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук В. М. Грицюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасних умовах розвитку воєнної організації держави важливого значення набуває висвітлення історії розвитку системи військового виховання в Україні, узагальнення й аналізу досвіду формування її структурних компонентів на фоні глибоких змін у соціально-політичній та економічній обстановці суспільства.

Історія розвитку національної системи військового виховання сягає в далеку давнину. Існує значна кількість наукових робіт, у яких розглядається проблематика військового виховання. Разом із тим дослідження безпосередньо історії розвитку національної системи військового виховання в роки незалежності України 1991 –2006 рр. ще не проводилось.

Актуальність теми визначається необхідністю врахування уроків історії на етапі пошуку шляхів ефективного вирішення завдань удосконалення національної системи військового виховання в умовах реалізації Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006 – роки, а також недостатнім рівнем висвітлення в наукових працях сучасних істориків, що і зумовило напрям наукового пошуку автора.

Науковий аналіз організаційно-управлінських рішень, які були прийняті органами державного і військового управління за п’ятнадцять років незалежності України, дозволяє виявити як позитивний, так і негативний досвід розвитку системи військового виховання в державі.

Вивчення науковцями й представниками органів державного і військового управління історичного досвіду організації військового виховання в Україні сприятиме розширенню їх знань, світогляду, розвитку творчого мислення, усвідомленню сутності історичних явищ, процесів і тенденцій, виявленню характерного й особливого в процесі розвитку й становлення національної системи військового виховання.

Таким чином, сутність наукового завдання дослідження полягає у визначенні історичних умов, засад, ролі, місця, характерних рис, особливостей розвитку національної системи військового виховання в Україні і розробці рекомендацій щодо використання дослідженого досвіду у практиці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності до планів наукової і науково-технічної діяльності Генерального штабу ЗС України (ГШ ЗСУ), Національної академії оборони України, Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗС України. Це знайшло своє відображення в участі дисертанта у ряді науково-дослідних робіт (НДР) і проведенні дисертаційного дослідження в їх межах. Особисто автором були відпрацьовані: в ході участі у НДР, яка виконувалась на замовлення ГШ ЗСУ з розроблення науково-методичної основи морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) (шифр “Концепція” № U000227) – „Методика організації взаємодії в інтересах морально-психологічного забезпечення бойових дій”; в ході участі у НДР, яка виконувалась на замовлення Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України, щодо розроблення методики військово-патріотичного виховання особового складу ЗС України в період переходу до комплектування військовослужбовцями за контрактом (шифр “Патріот” № U000226) – „Методика військово-патріотичного виховання в процесі основних видів військової діяльності: оперативної, бойової та гуманітарної підготовки”; в ході участі у НДР „Військово-патріотичне виховання особового складу Збройних Сил України”(шифр „Військово-патріотичне виховання”), яка виконується на замовлення Головного управління з гуманітарних питань ЗС України – „Особливості проведення військово-патріотичного виховання особового складу в бойовій обстановці ”.

Мета і завдання дослідження. На основі аналізу наявних нормативно-правових документів, що приймались органами держаного і військового управління, та статистичних відомостей, праць попередників стосовно історії розвитку системи військового виховання узагальнити досвід розвитку й становлення системи військового виховання, показати тенденції розвитку за п’ятнадцять років державної незалежності України й запропонувати практичні рекомендації удосконалення національної системи військового виховання.

Визначена мета передбачає виконання таких завдань.

1. Здійснити аналіз джерельної бази та історіографії по темі дисертаційного дослідження.

2. Охарактеризувати історичні передумови та виявити основні засади розвитку національної системи військового виховання в незалежній Україні.

3. Розкрити процес розвитку та становлення національної системи військового виховання в 1991 – рр. Узагальнити досвід структуризації системи.

4. Виявити особливості розвитку національної системи військового виховання та запропонувати практичні рекомендації щодо її удосконалення в державі.

Об'єкт дослідження – військове виховання на теренах України.

Предмет дослідження – розвиток національної системи військового виховання в незалежній Україні.

Методи дослідження. Для досягнення мети й завдань дослідження використовувались як методи воєнно-історичної науки, так і загальнонаукові методи.

Завдяки застосуванню історико-хронологічного методу дослідження вдалось визначити етапи розвитку національної системи військового виховання в незалежній Україні

та з максимально можливою достовірністю відтворити хід розвитку системи, уточнити його результати та наслідки. Завдяки використанню логічного методу виявлено та розкрито фактори, які впливали на структуру національної системи військового виховання.

Також у дисертації використовувались загальнонаукові методи, такі як аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, метод статистики, системний підхід. Вивчення, аналіз та порівняння документальної та історіографічної бази забезпечили достовірність дослідження.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються 1991 – 2006 рр. – періодом розвитку національної системи військового виховання після проголошення державної незалежності України. Початок періоду (жовтень 1991 р.) – прийняття Концепції оборони та будівництва Збройних Сил України. Завершення етапу (грудень 2005 р.) – завершення виконання Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автор уперше дослідив історію розвитку національної системи військового виховання в суверенній Україні як складну систему та узагальнив досвід взаємодії її структурних елементів. Показав передумови формування системи військового виховання.

Автором здійснено внесок у подальшу систематизацію джерельної бази, історіографії питання, накопичення досвіду розвитку системи військового виховання в Україні та аналіз її засад.

Пропонується подальше розширення меж функціонування системи військового виховання від суто відомчих до загальнодержавних.

Поглибленої характеристики та новітньої переоцінки (тлумачення) набули цілі, завдання, принципи розвитку системи військового виховання в державі.

Установлено, що основним чинником недостатньої ефективності національної системи військового виховання є надто довгий період визначення пріоритетів у її розвитку та недосконалість його нормативно-правового забезпечення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дозволяють сформулювати практичні рекомендації органам державного й військового управління, командирам, штабам, структурам із гуманітарних питань щодо організації військового виховання. Результати наукового пошуку доцільно використовувати у практичній діяльності державних і громадських організацій, освітніх закладів, ЗС України та інших військових формуваннях із метою забезпечення цілісності системи військового виховання й підвищення її ефективності.

Сформульовані пропозиції можуть сприяти координації зусиль органів державного і військового управління та визначенню актуальних напрямів

реформування й удосконалення системи військового виховання, оптимізації організаційно-штатної структури органів державного управління, на які законами України покладається відповідальність за розвиток системи військового виховання. Висновки дисертації дозволять врахувати недоліки й прорахунки в розвитку системи військового виховання при підготовці наукових праць.

Особистий внесок здобувача. Одержані результати дослідження та їх публікації у наукових виданнях виконані автором особисто. Навчально-методичний посібник “Виховна робота в підрозділі” підготовлено у співавторстві з В. І. Петровичем, В. В. Стасюком. В ньому дисертантом виконані 1-й, 2-й, 5-й, 6-й та 7-й розділи. Навчально-методичний посібник “Морально-психологічне забезпечення підготовки і ведення бойових дій”. Частина виконана у співавторстві з Є. Ю. Литвиновським, В. І. Савінцевим, В. В. Стасюком. В ньому дисертант виконав 2-й, 3-й та 4-й розділи. Частина виконана у співавторстві з Є. Ю. Литвиновським, В. І. Савінцевим, В. В. Стасюком. Дисертант виконав 2-й розділ.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднені автором у виступах на Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (21 – жовтня 2004 р.) Науково-дослідного інституту українознавства і Міжнародному конгресі “Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” (20 – 21 жовтня 2005 р.); науково-практичних конференціях Національної академії оборони України (НАОУ) “Система морально-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України: тенденції розвитку ” (28 квітня 2003 р.), “Стан та тенденції розвитку системи морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) в умовах реалізації концепції гуманітарного та соціального розвитку в Збройних Силах України” (2 квітня 2004 р.), на засіданнях кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил) НАОУ. Окремі матеріали дослідження використовувались у ході навчальних занять із слухачами академії.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені в 9-х опублікованих працях: 4-х публікаціях автора у наукових фахових журналах, 4-х навчально-методичних посібниках та збірнику матеріалів науково-практичної конференції Військового гуманітарного інституту НАОУ.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 179 сторінок. Список використаних джерел включає 211 найменувань, в тому числі: матеріали 11 справ 2-х фондів Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України (ГДАМОУ); 38 нормативно-правових документів. Текст доповнюють 16 додатків. Повний обсяг дисертації – 226 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, його хронологічні рамки, методологічну основу, з'ясовано новизну та практичне значення дисертації, надано інформацію щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Стан наукової розробки теми, джерельна база та методи дослідження” здійснено аналіз джерельної бази, що стосується об‘єкта й предмета дослідження, а також викладено загальну методику, основні методи і напрями дослідження.

В розділі зазначається, що сучасна історична наука все частіше звертається до висвітлення питань, пов'язаних з історією розвитку окремих елементів системи військового виховання. Разом із тим історіографія та джерельно-історичний аналіз структуризації й розвитку цілісної системи військового виховання в Україні у вітчизняній історичній науці ще не проводився.

У зв‘язку з цим у дисертації особлива увага приділяється вивченню нормативно-правових документів державного й відомчого рівня, в яких закріплювались певні етапи становлення системи військового виховання в Україні після 1991 р. До аналізу були залучені нормативно-правові акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства освіти і науки України, які регламентували структуризацію й функціонування системи військового виховання в державі.

Важливими джерелами з вивчення воєнно-історичних питань, пов'язаних із розвитком національної системи військового виховання в Україні, правомірно розглядаються концепції, програми, військові статути, організаційно-методичні вказівки органів державного управління, плани реалізації концептуальних програмних положень, навчальні посібники, брошури, монографії. У дисертації використані матеріали з фондів Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України.

Серед наукових робіт детально аналізуються в дисертації праці воєнних істориків та інших науковців, які розглядають історію військового виховання, проблеми творення систем у соціальному середовищі. В першу чергу – це роботи історичного спрямування Г. Темка, М. Томчука, В. Безбаха, П. Котелевського, Ю. Фігурного, М. Нещадима, О. Уткіна, Б.Гнатевича, В. Горєлова, Л. Гриневича, М. Карпенка, О. Лисенка, О. Павленка та інших. Особливої уваги заслуговують роботи філософсько­педагогічного спрямування М. Романенко, О. Свєчіна, І. Блауберга, В. Юдіна, А. Авер‘янова, П. Анохіна, Ю. Черняка.

Проведений автором аналіз літератури, дисертаційних досліджень свідчить, що сучасна воєнно-історична наука спрямовує свої зусилля на критичне переосмислення досвіду розвитку систем військового виховання. Заслуговують на увагу в цьому аспекті роботи українських учених В. Безбаха, Г. Темка, М. Томчука, В. Ягупова, російських науковців й практиків Ю. Арзамаскіна, Л. Бубліка, О. Черкасова.

В монографії Г. Темка, М. Томчука „Військове виховання на Україні: історія розвитку та сучасні проблеми,” монографії Г. Темка „Виховна робота в Збройних Силах України: історія і сучасність,” навчально-методичному посібнику В. Ягупова „Військове виховання: історія, теорія та методика”, дисертації В. Безбаха „Досвід організації виховної роботи у військових формуваннях і його використання в Збройних Силах України (історичний аспект)” вперше надаються історичні відомості про державну систему військового виховання в Україні після проголошення незалежності у 1991 році. Свій доробок у дослідження історії формування й розвитку окремих структурних елементів системи військового виховання внесли В. Алещенко, М. Бабенко, Г. Вонсович, А. Катковський, О. Крамаренко, М. Крушельницький, В. Олещук, П. Сливка, В. Скризюк та ін.

Здійснений аналіз наукових праць свідчить про те, що в цілому історична наука на Україні, з одного боку, визнає важливість врахування духовного фактора у збройній боротьбі сучасності та майбутньому, але при цьому відсутні фундаментальні дослідження з цих питань, внаслідок чого підготовка нормативно-правових документів щодо організації військового виховання ґрунтується на слабкій науковій базі без врахування історичного досвіду.

Необхідного рівня наукового інтересу до цієї проблематики в сучасних умовах не спостерігається. Історіографія цього процесу майже відсутня. Наявні роботи аналізують лише окремі структурні компоненти системи, мають виразно фрагментарний характер. Існує недостатня чіткість у категоріальному визначенні понять “національна система військового виховання”, „система військового виховання”, „розвиток системи”, „становлення системи”. В наукових працях зустрічаються неоднозначні судження про об‘єкт виховного впливу системи військового виховання.

Проведений автором аналіз літератури, дисертаційних досліджень, статей та іншої літератури з означеної теми свідчить, що інтерес у воєнно-історичній науці до історії розвитку системи військового виховання зростає, разом із тим у наявних дослідженнях відсутній комплексний, детальний аналіз досвіду розвитку національної системи військового виховання, її структуризації.

У другому розділі „Система військового виховання в Україні: історичні передумови та засади розвитку” здійснено аналіз і систематизацію відомостей про розвиток національної системи військового виховання в Україні, що дозволило виділити періоди історії, коли формувались і розвивались окремі елементи національної системи військового виховання.

Саме історичний досвід і досягнутий рівень військового виховання лягли в основу розвитку національної системи військового виховання після проголошення державної незалежності в Україні.

Результати дослідження підтверджують, що національна система військового виховання має давню історію й активно розвивалась в певні історичні періоди нашої Батьківщини. До проголошення державної незалежності в 1991 р. національна система військового виховання розвивалась в умовах радянської доби (1917–1991 рр.). В цей період за ініціативою української національно свідомої частини військового й республіканського керівництва розроблялася й реалізовувалася програма військового будівництва в Українському військовому окрузі на національних засадах. Радянське партійне керівництво спочатку підтримувало цю програму, але в подальшому повністю ігнорувало. В подальшому на Україні розвивалися дві системи військового виховання (офіційна й неофіційна). Одна базувалася на суто радянській (партійній) ідеології, а інша – на ідеології національно-державницької самостійності. Головним суб‘єктом радянської системи військового виховання виступали органи радянської влади. Суб‘єктами ж системи військового виховання, що базувалась на ідеології національно-державницької самостійності, виступали громадські та військові організації, які фактично в окремі історичні періоди переслідувались офіційною владою.

Після проголошення в Україні державної незалежності почалась трансформація радянської системи військового виховання у національну систему військового виховання. Розвиток системи здійснювався на базі національної ідеї, суть якої полягала в консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної культури, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Опора на історичні засади, дослідження й аналіз наукових робіт, нормативно-правових, програмних і концептуальних положень дали можливість окреслити методологічні засади формування та розвитку системи військового виховання в Україні.

Установлено, що розвиток системи базується на певних законах, закономірностях і принципах, має свою логічну організацію й певну систему, яка складається з окремих структурних елементів, що взаємодіють між собою й утворюють певну цілісність, сталу форму. Саме цей висновок дозволив сформулювати поняття „ національна система військового виховання”, яке часто використовується в наукових працях, нормативно-правових та інших документах.

Національна система військового виховання – історично сформована в Україні множина закономірно пов‘язаних один з одним елементів військового виховання, структурованих певним чином у ціле утворення, що емерджентно розвивається у порядку, обумовленому планомірним розміщенням елементів у певному взаємозв‘язку й суворій послідовності.

Розвиток системи військового виховання характеризується довготривалістю і підпадає під вплив зовнішніх і внутрішніх соціально-політичних і економічних умов. Підпадаючи під вплив, він проходить етапи свого становлення. Відповідно зміна умов призводить до необхідності оновлення окремих структурних елементів системи військового виховання. Їх оновлення приводить до наступного етапу становлення.

На підставі історичного досвіду доведено, що будь-яка організаційна перебудова елементів системи в рамках певної форми, як наслідок, веде не до зміцнення й удосконалення цієї системи, а до її перетворення. Такий самий результат буває і в разі виникнення внутрішніх протиріч у системі. Тому досягнення міцності й досконалості системи військового виховання можливі тільки за умов установлення об‘єктивно обґрунтованих взаємозв‘язків структурних елементів системи, а не механічного їх поєднання, що часто допускалось у процесі розвитку системи військового виховання в історичний період, що розглядається.

Важливим результатом дослідження є висновок про те, що цілісність і зрілість національної системи військового виховання визначається наявністю в системі інших підсистем. Наприклад, таких як система родинного виховання, система виховання в освітніх закладах, система патріотичного виховання та ін. які обов’язково містять у собі елементи військового виховання.

На підставі аналізу досвіду формування й розвитку системи виділено найбільш важливі закономірності цього процесу.

Закономірності: обумовленість цілей і завдань розвитку системи військового виховання конституційним, доктринальним, світоглядним, морально-етичним орієнтирам і позиціям суспільства, правовим рамкам військової служби; відповідність моделі системи військового виховання вимогам нормативних документів, обґрунтованим науково-методичним рекомендаціям, призначенню ЗС України та прийнятій системі формування й підтримки обороноздатності й бойової готовності; зростання значення цивілізаційно-технологічного компонента у процесі функціонування суб’єктів і об’єктів системи військового виховання; вплив системи на формування захисника держави й на результат його самоствердження в житті й у військовій справі – у військово-професійній діяльності, особистісному розвитку й повсякденних взаєминах; залежність розвитку системи військового виховання від ефективності функціонування системи його матеріально-технічного забезпечення.

У третьому розділі „Історія розвитку системи військового виховання в Україні 1991 – роках ” розкриті історичні аспекти розвитку й становлення національної системи військового виховання після проголошення державної незалежності в Україні.

На підставі аналізу документів державного рівня, які регламентували розвиток системи військового виховання в межах 1991 – 2001 рр., відомостей про воєнну й соціально-політичну обстановку в Україні встановлено, що необхідність реформування системи військового виховання після проголошення державної незалежності викликалась перш за все соціально-політичними умовами, поверненням і відродженням національних моральних цінностей у соціальному середовищі.

Першим кроком після 1991 р. у розвитку воєнної системи держави, а разом з нею й системи військового виховання була розробка Кабінетом Міністрів України й схвалення Верховною Радою України концептуальних положень щодо оборони держави та будівництва ЗС України, які визначили в загальному плані модель системи військового виховання. З метою вирішення проблеми реформування воєнної організації були визначені органи державного і військового управління, на які покладалась відповідальність за реформаторські рішення в усіх галузях будівництва воєнної організації, у тому числі й у системі військового виховання.

Розвиток системи військового виховання визначався певним алгоритмом. Спочатку розроблялись і приймались концептуальні положення щодо реформування воєнної організації, а потім вони підкріплювались прийняттям нормативно-правових актів.

В основу концептуальних положень і законодавчих актів, як показав аналіз досвіду, були покладені далеко не всі принципи організації військового виховання, тому результат, який очікувався, не було досягнуто. Система військового виховання, що розвивалась у державі, була малоефективною. Заклики до національної свідомості й швидкої реконструкції основ військового будівництва не підкріплювались конкретними заходами й відповідним фінансово-економічним забезпеченням. Склалось так, що в Україні престиж військової служби почав різко падати. Якщо в 1993 р. (за повідомленням Служби Соціс-Геллап) його оцінили як "низький" або "дуже низький" 61% опитаних офіцерів, то в 1998 р. уже 87%. Падіння престижу військової служби негативно позначається на довірі населення до Збройних Сил. Помітними стають ознаки відчуження між військовими та суспільством.

Розвиток системи військового виховання в період 1995–1998 рр. показує, що прийняття Конституції – Основного Закону України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України створило передумови забезпечення єдності принципів формування й проведення державної політики національної безпеки й досягненню певного етапу становлення системи військового виховання. Було визначено поетапний характер військового виховання (спочатку в системі початкової військової підготовки молоді, а потім у системі професійної військової підготовки).

В подальшому з прийняттям і початком реалізації Державної програми співробітництва України з Організацією Північно-Атлантичного Договору (НАТО) з 1998 р. суттєво міняються соціально-політичні аспекти військового виховання, що в свою чергу викликає необхідність подальшого розвитку самої системи військового виховання в Україні.

Важливим кроком у розвитку національної системи військового виховання, налагодження та укріплення взаємозв’язків між її структурними елементами стала Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, що була затверджена Указом Президента України в 1998 році. Прийняття концептуальних положень продемонструвало зростання уваги з боку органів державної влади до проблем військового виховання, що накопичились у цей період.

Як показало дослідження, суттєву роль у структуризації системи військового виховання зіграла затверджена Міністром оборони України Концепція морально-психологічного забезпечення підготовки та ведення операцій (бойових дій) Збройних Сил України.

У цей же період завершується організаційний етап формування системи виховної роботи у ЗС України та інших військових формуваннях, яка по суті виступала підсистемою військового виховання в Україні.

Важливим кроком у розвитку системи військового виховання стало прийняття закону “Про позашкільну освіту” (2000 р.), в якому передбачались елементи військового виховання в системі позашкільної освіти.

Кінець п’ятнадцятиріччя після проголошення незалежності України характеризується активізацією діяльності громадських організацій (Пласт, Українське козацтво, Товариство сприяння армії і флоту) та інші, які виступають окремим елементом національної системи військового виховання в державі.

У дисертації доведено, що з розробленням та прийняттям Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006 – роки завершується черговий період розвитку системи військового виховання в державі й створювались передумови щодо суттєвого оновлення внутрішнього змісту національної системи військового виховання. Стало зрозуміло, що система військового виховання, яка будувалась на положеннях концепцій виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, та гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України потребує оновлення.

Фактично на початку 2006 р. в Україні завершився черговий етап становлення національної системи військового виховання. Створились передумови щодо кардинальних кроків перетворення існуючої системи військового виховання й адаптації її до умов переходу ЗС України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби. В цей же час на систему військового виховання активно почали впливати завдання щодо створення в державі сучасних збройних сил із характерними ознаками євроатлантичної моделі.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні історичних умов, засад, ролі, місця, характерних рис, особливостей розвитку національної системи військового виховання в Україні і розробці рекомендацій щодо використання дослідженого досвіду у практиці.

Головні наукові та практичні результати роботи.

1. Історія розвитку національної системи військового виховання не знайшла належного висвітлення у працях українських істориків. В роботах, що присвячені цій науковій проблемі, розглядаються тільки окремі елементи національної системи військового виховання. Бракує цілісного підходу до розгляду досвіду діяльності органів державного і військового управління та їх впливу на розвиток національної системи військового виховання в незалежній Україні.

2. Історичні передумови розвитку національної системи військового виховання в Україні характеризуються тим, що система військового виховання України має глибоке історичне коріння. Дослідження військової історії України, відповідних науково­історичних праць показало, що періоди формування й розвитку національної системи військового виховання обумовлюються існуванням відповідних державних формацій.

Після розвалу СРСР (останньої державної формації на теренах України) було зруйновано ідеологічну платформу радянської системи військового виховання. Система військового виховання в державі починала розвиватись в умовах пошуку нових соціально-моральних цінностей, які черпались із загальнолюдських і національних цінностей та суспільної моралі. Саме вони визначали напрямок розвитку національної системи військового виховання.

Основними засадами розвитку національної системи військового виховання в незалежній Україні були історично сформовані й збережені в свідомості українського народу військові традиції, існуючі соціально-політичні умови, діяльність органів державного і військового управління.

3. Процес розвитку та становлення національної системи військового виховання в суверенній Україні має свої етапи.

Перший – етап створення засад для відродження національної системи військового виховання (1991 – 1993 рр.). Починається з прийняттям концептуальних положень про оборону та будівництво ЗС України й завершується закріпленням на державному рівні основ національної системи виховання.

Другий – етап пошуку й апробації оптимальних функціональних компонентів системи військового виховання в державі (1994 – рр.). Починається зі створенням органів виховної соціально-психологічної роботи ЗС України і завершується прийняттям Концепції (основ державної політики) національної безпеки України на підставі Конституції – Основного Закону України.

Третій – етап структуризації системи виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях України й входження її у систему військового виховання як найважливішої підсистеми (1997 – 2006 рр.). Починається із затвердженням Державної програми будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року (1997 р.) й завершується прийняттям Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006 – 2011 роки.

Досвід структуризації національної системи військового виховання показує, що важливими факторами впливу на процес структуризації системи військового виховання в період, що розглядається, були активна, але безсистемна діяльність органів державного і військового управління щодо нормативно-правового забезпечення військового виховання та відсутність науково обґрунтованих, методологічних підходів, детально продуманих кроків у організації військового виховання в державі. Не зважаючи на це були визначені основні суб‘єкти, що несли відповідальність за розвиток системи військового виховання, сфера функціонування системи, об‘єкти впливу, завдання і напрямки розвитку системи військового виховання.

Аналіз історії розвитку системи військового виховання дозволив зробити висновок, що цілісною системою військового виховання можна б було вважати сукупність взаємопов‘язаних структурних компонентів – методологічного, нормативно-правового, сімейно-побутового, системно-освітнього, воєнно-організаційного та мас-медійного, які б являли собою усталену цілісність і функціонували б заради системного, цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток громадян та військовослужбовців із метою їх підготовки до захисту Батьківщини.

4. Особливості розвитку національної системи військового виховання полягають в тому, що цей процес проходив у складних умовах формування офіційної державної ідеології й майже повної відсутності фінансування прийнятих трьох держаних програм будівництва, розвитку й реформування ЗС України. Багатовекторність ідеологічних концепцій, відсутність достатнього фінансового забезпечення – це фактори, що негативно вплинули на розвиток системи військового виховання.

Разом із тим Україна мала незаперечні успіхи в утвердженні незалежності, в інституалізації нових форм суспільного життя і це було позитивним фактором, що сприяв трансформації радянської системи військового виховання в національну систему військового виховання.

Розвиток національної системи військового виховання проходив без належного методологічного забезпечення. Військове виховання на сімейно-побутовому рівні в період, що розглядається, давало зворотний ефект. Системно-освітній компонент фактично позбавився національної школи військового виховання. Відсутність підготовлених національно свідомих фахівців, формальний підхід до їх підготовки призводили до різкого зниження ефективності виховного процесу.

Одним із основних факторів, що сприяв розвитку національної системи військового виховання, був факт існування непоборного бажання українського народу мати свою незалежну державу й власні збройні сили. Саме традиції військового виховання, як елемент культури, відігравали в житті суспільства важливу функцію. Мілітарна сфера була підґрунтям на якому виростала система певних правил i норм, завдяки яким здійснювалась правно-регулятивна функція культури. Це підґрунтя сприяло розвитку національної системи військового виховання. Особливість і неповторність національної системи військового виховання проявлялась перш за все в її культурній самобутності.

За п’ятнадцять років розвитку система військового виховання так і не прийняла сталого вигляду. Результати її функціонування були неочікуваними, що призвело до значного соціального напруження у військовій організації, падіння престижності військової служби в громадському суспільстві.

Постійне критичне ставлення до воєнної організації, що панувало в мас-медіа, створювало атмосферу негативного ставлення до військової служби в широких верствах населення України. Як результат, із кожним роком падав авторитет військової служби. Усе більше й більше громадян України починали ставитись до воєнної організації негативно, зверхньо, відчужено.

5. Найважливіший результат аналізу розвитку національної системи військового виховання в Україні полягає в тому, що вона проходить другий період з трьох (виникнення, становлення, зрілість) свого розвитку – становлення.

Розвиток системи відбувається на основі загальнолюдських і національних цінностей. Такі цінності окреслюють ідеал виховання, основні якості громадян, які необхідно формувати в процесі функціонування національної системи військового виховання.

Військове виховання має торкатись всіх сфер особистості вихованця (громадянина): інтелектуальних, емоційно-почуттєвих, вольових, мотиваційних, фізичних, психофізіологічних тощо.

З розвитком українського суспільства і його соціальних систем, наприклад такої, як система військового виховання, із зростанням його інтелектуальної й матеріальної могутності прямий вплив на сьогоденний стан системи військового виховання починають здійснювати майбутні перспективи розвитку військової організації. У процесі розвитку системи військового виховання роль минулого теж зростає.

Не розібравшись у розвитку структурних елементів системи військового виховання як явища, неможливо зрозуміти й пояснити процес розвитку системи. Маючи приблизні уявлення про розвиток системи, неможливо ефективно здійснювати теоретичну й практичну діяльність. Пізнати механізм розвитку системи на рівні сучасних досягнень конкретних наук і практики – важливе завдання, що стоїть перед ученими.

Для того, щоб завершити становлення системи військового виховання в суверенній Україні, було б доцільно досягти структурної й організаційної тотожності частин і цілого, підсистем і систем. Як тільки частини і ціле національної системи військового виховання стануть структурно тотожними, процес її становлення скінчиться.

6. Результати дослідження історії розвитку системи військового виховання в Україні дозволяють визначити практичні рекомендації щодо удосконалення цього процесу.

Очевидно, що необхідна систематизація військового виховання на державному рівні та широка популяризація й упровадження перспективних ідей, технологій, цілісних моделей військового виховання, які існують у розвинутих державах. На підставі цього результати дослідження можуть бути використані:

- для розроблення науково-дослідних робіт по вивченню вітчизняного досвіду систематизації військового виховання, написання узагальнюючих і науково-популярних робіт із воєнної історії, навчальних, методичних, довідкових та інших матеріалів з української історії періоду після проголошення державної незалежності України у 1991 році;

- як довідковий матеріал для змістовного наповнення навчальних курсів дисциплін “Історія військових формувань України”, “Історія української державності”; “Морально-психологічне забезпечення діяльності військ (сил)”, “Організація і методика виховної роботи у Збройних Силах України”, що викладаються у Національній академії оборони України;

- для організації заходів щодо створення єдиної національної системи військового виховання та її гармонічного розвитку й адаптації до сучасних умов розвитку воєнної організації.

Узагальнений досвід розвитку системи військового виховання, теоретичні напрацювання сучасних воєнних істориків можуть бути використані в ході пошуків оптимальної структури системи, проведення її реформування й створення сприятливих умов для успішного її функціонування в процесі розвитку воєнної організації України.

Автор пропонує започаткувати школу національного військового виховання, ввести до тематичних планів військових навчальних закладів теми, що розглядають історію, сучасну технологію та перспективи національного військового виховання.

Необхідно продовжити подальші наукові дослідження розвитку й становлення національної системи військового виховання в умовах інтенсивної її трансформації до стандартів євроатлантичного співробітництва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Попович О.І. Розвиток системи військового виховання в Україні (1991–2001 рр.) Збірник наукових праць Військового гуманітарного інституту Національної академії оборони України. – К.: ГФ НАОУ, 2004. – №1 (38). – С. 37–44.

2. Попович О.І. Військове виховання як чинник формування цілісної особи громадянина України // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. – К.: Поліграфічний центр “Фоліант”, 2005. – Т. V. – С. 129–136.

3. Попович О.І. Взаємозв’язок патріотичного і військового виховання – важлива передумова формування цілісної системи військового виховання в Україні // Труди академії. – 2005. – № 59. – С. 359–366

4. Попович О.І. Система військового виховання в Україні – новітня історія формування Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. – К.: Поліграфічний центр “Фоліант”, 2006. – Т. ХІІ. – С. 142 – 155.

5. Виховна робота в підрозділі: Навч. посіб. / О.І. Попович, В.П. Петрович, В.В. Стасюк – К.: ВГІ НАОУ, 2000. – 196 с.

6. Морально-психологічне забезпечення підготовки і ведення бойових дій: Навч.-метод.посіб. / Є.Ю. Литвиновський, О.І. Попович, В. І. Савінцев, В.В.Стасюк. – Видання II, доповнене, у двух частинах. – Частина I – К.: ВГІ НАОУ, 2003. – 200 с.

7. Морально-психологічне забезпечення підготовки і ведення бойових дій: Навч.-метод.посіб. / Є.Ю. Литвиновський, О.І. Попович, В.І. Савінцев, В.В. Стасюк. – Видання II, доповнене, у двух частинах. – Частина ІІ – К.: ВГІ НАОУ, 2003. – 160 с.

8. Виховна робота в підрозділах Збройних Сил України: Навч. посіб. / В.Г. Безбах, В.Ф. Барановський, М.С. Бабенко, В.М. Вилко, О.І. Попович та ін. – К.: НАОУ, 2006. – 246 с.

9. Попович О.І. Динаміка розвитку системи військового виховання в Україні (1991 – 2002 рр.) // Система морально-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України: тенденції розвитку: Матеріали науково-практичної конференції (28 квітня 2003 р.). – К.: Військовий гуманітарний інститут Національної академії оборони України. 2003. – С. 263–274.

АНОТАЦІЯ

Попович О.І. Національна система військового виховання та її розвиток у незалежній Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 – військова історія. – Національна академія оборони України. – Київ, 2006.

У дисертації на основі аналізу опублікованих документів і архівних матеріалів, наукової та спеціальної літератури здійснено комплексне дослідження розвитку національної системи військового виховання після 1991 р. При цьому головну увагу присвячено питанням діяльності органів державного й військового управління щодо реформування й структуризації системи військового виховання в державі.

Розкрито умови та фактори, що впливали на систематизацію військового виховання, хід і результати розвитку національної системи військового виховання в Україні, виявлено особливості її функціонування, проаналізовано результати та наслідки діяльності управлінських структур, на які покладалась відповідальність за розвиток системи військового виховання.

Визначено етапи становлення системи військового виховання, із яких складався період її розвитку після 1991 р.

Ключові слова: система, військове виховання, розвиток.

АННОТАЦИЯ

Попович А.И. Национальная система воинского воспитания и её развитие в независимой Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 – военная история. – Национальная академия обороны Украины. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена целостному анализу развития национальной системы воинского воспитания, а также теоретических и методических проблем систематизации воинского воспитания в государстве.

Содержание диссертации раскрыто в трех разделах.

В первом разделе анализируется состояние разработки вопроса, рассматривается научная литература и источники по исследуемой теме. Отмечается, что военно-историческая наука ещё слабо изучила этот вопрос. Всесторонне изучив документы, опубликованные научные работы, посвященные теме, напрашивается вывод, что они не дают целостного представления о системе воинского воспитания. Эта тема ещё изучена недостаточно и не стала предметом специального, комплексного исследования военных учёных-историков и нуждается в дальнейшем научном обосновании.

В разделе рассматриваются концепции, программы, воинские уставы, организационно-методические указания органов государственного управления, планы реализации концептуальных и программных положений, учебные пособия, брошюры, монографии, материалы из фондов Отраслевого Государственного архива Министерства обороны Украины.

Во втором разделе рассматриваются и анализируются исторические предпосылки, методологические основы развития системы воинского воспитания в государстве. По результатам исследования делается вывод о давней истории воинского воспитания в Украине.

Как показал анализ, после провозглашения государственной независимости в Украине началась трансформация советской системы воинского воспитания. Развитие национальной системы осуществлялось на базе национальной идеи, суть которой состояла в консолидации и развитии украинской нации, ее исторического сознания, традиций и культуры, а также развитие этнической культуры, языковой и религиозной самобытности всех коренных народов и национальных меньшинств Украины.

Было установлено, что развитие системы базируется на определенных законах, закономерностях и принципах. Сама система состоит из отдельных структурных элементов, которые взаимодействуют между собой и образуют определенную целостность. Именно этот вывод дал возможность автору сформулировать определение национальной системы воинского воспитания, которое часто использовалось в научных работах, нормативно-правовых документах.

В разделе на основании исторического опыта доказано, что какая-либо организационная перестройка элементов системы в рамках определенной формы, как следствие ведет не к укреплению и усовершенствованию этой системы, а к ее преобразованию. Поэтому достижения прочности и совершенства системы воинского воспитания возможно только при условиях установления объективно обоснованных взаимосвязей структурных элементов системы, а не механистического их объединения.

Важным результатом исследования есть вывод о том, что целостность и зрелость системы воинского воспитания определяется наличием в системе других подсистем, таких как система симейного воспитания, система воспитания в образовательных учреждениях, система патриотичного воспитания, которые обязательно включают в себя