академія педагогічних наук україни

інститут вищої освіти

Петрів Оксана Василівна

УДК – 8 – 96 (09) (477)

Екзистенціальні ідеї Володимира Винниченка

у контексті європейської соціальної філософії

Спеціальність – 09. 00. 03 – соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор,

Скотний Валерій Григорович,

Дрогобицький державний педагогічний

університет імені Івана Франка, завідувач

кафедри філософії, ректор.

Офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор

Ярошовець Володимир Іванович,

Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, завідувач кафедри

історії філософії;–

кандидат філософських наук

Самчук Зореслав Федорович,

Інститут вищої освіти АПН України, провідний

науковий співробітник.

Провідна установа: Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”, кафедра філософії, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 11 травня 2006 р. о 14.00. год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зал засідань, 9-й поверх

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою 01014, м.Київ, вул. Бастіонна, 9, 8-й поверх.

Автореферат розісланий 08 квітня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої Вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Л.С. Горбунова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Потреби розвитку українського суспільства визначають необхідність дослідження змісту вітчизняної філософської спадщини у контексті сучасних соціокультурних запитів. З минулого актуалізується все, що виявляється співзвучним потребам сьогодення і здатне кардинально зрушити національну самосвідомість, перебудувати склад нашої пам’яті, збудити творчий потенціал життєвої активності нації. Цей потенціал утворює сутність того явища, яке ми називаємо духом нації, який виступає ідеєю, що визначає спрямованість життя спільноти. Дух нації невід’ємний від його історії, виявляється ретроспективно, зокрема шляхом історико-філософського дослідження. У культурній традиції нашого народу саме філософія виступала тим типом духовної діяльності, де з’ясовувались межі людського життя, давались відповіді на питання, що становлять сенс буття людини. Причому слід пам’ятати, що спосіб існування філософії у формі наукової теорії не є єдино можливим для філософії, яка являє собою сферу духовної діяльності людини зовсім не тотожну науці. Проблеми життя і смерті, свободи, необхідності, щастя, визначення сутності людини й міри її можливостей, здійснення людиною своєї мети у цьому світі, тобто питання, що визначають зміст духовного життя людини, народу, суспільства, – ось коло філософських проблем, які, втілені у творчості діячів культури минулого і сьогодення, стають предметом філософського дослідження. Результати філософського осмислення дійсності відображаються не лише у філософських трактатах у власному розумінні цього слова. В українській культурі професійна філософська теорія не є єдиним способом побутування філософської думки. Українська традиція філософського сприйняття дійсності близька до художньо-образного філософування, до усвідомлення філософії не як теоретичного вчення, а специфічного способу життєдіяльності. Контекст української культури визначає перелік тих діячів, вчень, ідей, що повинні залучатись до дослідження історії розвитку національної філософії у контексті світової. До цього кола, безперечно, належить ім’я видатного українського політичного та громадського діяча, письменника, філософа Володимира Кириловича Винниченка.

Здійснюючи філософське дослідження життя та творчості Володимира Винниченка, визначаємо контекст української національної та світової культури, у межах якого здійснювався генезис та функціонування філософсько-літературної спадщини українського любомудра. Філософські ідеї В.Винниченка виявляють відповідність особистісному, екзистенціально-кордоцентричному типу філософування, який є однією з домінант національної світоглядно-філософської ментальності і який знайшов свій класичний вияв у так званій традиції “філософії серця”, а у західноєвропейському варіанті є потужним джерелом сучасної екзистенціальної філософії. Володимир Винниченко – один з найбільш суперечливих вітчизняних філософів, надзвичайно цікавий феномен у світовій культурі. Філософ прагнув осмислити загальнолюдські цінності життя особистості, суспільства. Світоглядна позиція В.Винниченка характеризується синтезом суперечливих підходів до осмислення загальнолюдських цінностей. Сьогодення вимагає дослідження філософських ідей В.Винниченка, світоглядно-філософського змісту його творчості, шляхом виявлення у ній національно-екзистенційних пошуків, філософсько-антропологічних феноменів, визначення того, що і як засвоїла українська і світова культура із загального обсягу винниченківських філософських ідей, а також того внеску, що був зроблений ним у скарбницю світової філософської думки.

У Винниченкових творах життєвий простір людського буття складний і багатомірний, антитетично-діалектичний у своїй основі. У них ретельно виписані етико-філософські виміри буття – конкордизм (від лат. concordia – погодження, згода) та дискордизм (від лат. discordia – розлад), – трансцендентна направленість людського існування до щастя визначається філософсько-антропологічним феноменом “чесності з собою”, що супроводжується екзистенціалами вини, відповідальності, страху, боротьби тощо. Реалізація настанов філософії конкордизму передбачає досягнення людиною стану екзистенції, за Винниченком, рівноваги тілесного і духовного, соціального та індивідуального, особистісного та колективного.

Філософські ідеї Володимира Винниченка засвідчують гуманістичний зміст його творчої спадщини. В.Винниченко прагнув відшукати модель ідеальної людини в ідеальному суспільстві, яке не обмежує внутрішньої свободи особистості. Ця проблема залишається актуальною і сьогодні, що й зумовило вибір теми цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження пов’язаний з планами науково-дослідницької роботи Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, зокрема, з науково-дослідницькою програмою “Філософія освіти: світоглядно-гуманістичні аспекти” (затверджена вченою радою ДДПУ імені Івана Франка 25 січня 2001 року, протокол № 5), що виконується кафедрою філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, де виконано дисертацію. Дисертаційна робота враховує також завдання “Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття)”. Загальний напрям дисертації є також складовою частиною досліджень кафедри культурології та українознавства (тема науково-дослідної лабораторії “Літературно-філософська традиція у контексті української культури”).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження – виявлення екзистенціальних ідей у філософсько-літературній творчості Володимира Винниченка у контексті європейської соціальної філософії.

Для досягнення цієї мети передбачається вирішення таких завдань:–

дослідити становлення, розвиток та функціонування філософсько-літературної спадщини Володимира Винниченка у контексті європейської соціальної філософії; –

розглянути і виокремити основні підходи до виявлення екзистенціальних ідей у філософсько-літературній творчості Володимира Винниченка у контексті європейської соціальної філософії;–

виявити філософсько-антропологічні феномени у творчості Володимира Винниченка; розглянути їх у контексті екзистенціального вчення української та європейської соціальної філософії;–

виявити національно-екзистенційні пошуки у творчості Володимира Винниченка;–

здійснити історико-філософський порівняльний аналіз екзистенціального вчення Володимира Винниченка та Жана-Поля Сартра.

Об’єктом дослідження є становлення, розвиток та функціонування філософсько-літературної спадщини Володимира Винниченка у контексті європейської соціальної філософії.

Предметом дисертаційної роботи є екзистенціальні ідеї у філософсько-літературній творчості Володимира Винниченка.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є системний підхід, використання якого передбачає дотримання принципу цілісності; підхід забезпечив системну спрямованість наукового дослідження, всебічну оцінку філософської спадщини, дав можливість розглянути творчість Володимира Винниченка в цілісності його біографії, суспільно-політичної діяльності та писемної спадщини. У вивченні культурно-історичного контексту життя та творчості Володимира Винниченка, співвідношення цілого та його складових дотримувалися принципу примату цілого над його складовими частинами. А також, дане дослідження зреалізовує принцип полісистемності – кожен факт, явище у житті та творчості Володимира Винниченка розглянуто у межах їх цілісного бачення. У свою чергу вони є вписаними у систему української національної культури, яка, відповідно, – у систему європейської та світової. Важливе значення у роботі мають методи порівняння та аналогії, а також сходження від абстрактного до конкретного, від загального до одиничного, що дозволили здійснити порівняльний аналіз екзистенціальних поглядів В.Винниченка та філософії Ж.-П.Сартра. Істотну роль у дослідженні екзистенціальних ідей Володимира Винниченка відіграє герменевтичний метод, який зреалізував настанову про єдність розуміння тексту із саморозумінням (буттям) його інтерпретатора. Широко використано у роботі метод екзистенційного психоаналізу, за Сартром, що дозволив зробити висновок про те, що людина є тотальністю, яка виявляє себе у будь-якій моделі поведінки. Використання у цілому названих методів дало змогу виявити екзистенціальні ідеї у філософській спадщині Володимира Винниченка, які формувалися у відповідності до філософської традиції української та світової культури.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше проаналізовано екзистенціальні ідеї філософської спадщини Володимира Винниченка у контексті традицій української духовності та екзистенціальної філософії Жана-Поля Сартра.

Філософське дослідження життя та творчості мислителя здійснюється під кутом зору розуміння української літератури як специфічного нетеоретичного способу філософування, провідною проблемою якого є людина у сутності свого існування, її взаємозв’язок зі світом, що на рівні філософської рефлексії В.Винниченка вирішується в межах альтернативи: “конкордизм” – “дискордизм” – у трансценденції до “щастя”.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизована у наступних положеннях:–

виокремлено основні підходи до виявлення екзистенціальних ідей у філософській творчості Володимира Винниченка, що дозволило розглянути у цілісності життя і творчість філософа, визначити перспективу введення їх у систему української традиції “філософії серця” та у контекст екзистенціального вчення світової філософії;–

з’ясовано, що у творчості Володимира Винниченка описано філософсько-антропологічні феномени: “чесність з собою”, “конкордизм”, “дискордизм”, “щастя”; виявлено відповідність цих феноменів категоріям класичної екзистенціальної філософії;–

виявлено, що національно-екзистенційні пошуки Володимира Винниченка здійснювалися навколо проблеми мови як сутнісної ознаки спільноти та людини, національної зради як самоідентичності особистості, відродження нації, коли й нація, спільнота трактується як особистість;–

здійснено порівняльний аналіз екзистенціальних поглядів В.Винниченка та філософії Ж.-П.Сартра, що дало можливість увести творчість українського філософа у контекст світової екзистенціальної філософії, визначити його місце, роль і значення у розвитку української та європейської інтелектуальної традиції, допомогло встановити концептуальну цілісність екзистенціально зорієнтованого вчення В.Винниченка.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Зміст та висновки, зроблені у дисертації, допомагають відтворити багатоманітну картину розвитку української філософії, виявити особливості становлення та розвитку екзистенціальних поглядів Володимира Винниченка, а також можуть бути використані для подальшого дослідження змісту його філософської спадщини, ролі у збереженні та оновленні традицій української філософії, значення для розвитку світової культури, у навчально-викладацькій роботі при читанні лекційних курсів та проведенні семінарських занять з історії української філософії, літератури, культурології, українознавства у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації, у викладанні української літератури у загальноосвітній школі. Основні положення дисертації можуть бути використані у дослідженні проблеми національних цінностей та самосвідомості української нації, моральних якостей особистості, поєднання екзистенційного та національного.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані у наукових статтях, доповідях та повідомленнях на наукових конференціях, зокрема на: ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції “Етнос. Культура. Нація” (Дрогобич, 11 – 12 листопада 2004 року); на конференції “Українська культура в контексті світових глобалізаційних процесів” (Київ, 24 грудня, 2004); на звітно-науковій конференції кафедри культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (Дрогобич, 28 квітня 2005 року), на науковій конференції “Срібний Вік: проблема особистості” (Дрогобич, 13 – 15 травня 2005 року).

Апробація результатів дослідження відбувалася на семінарах та засіданнях кафедр філософії і культурології та українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 5 наукових статей, з них 3 статті – у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями даного дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 160 сторінок. Список використаних джерел охоплює 221 найменування, з них 10 – іноземними мовами, і займає 18 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дисертації. Визначено об’єкт та предмет дослідження, ступінь наукового опрацювання, зв’язок з науково-дослідною роботою кафедри, де виконувалась дисертація. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, висвітлено питання попередньої апробації отриманих результатів.

У першому розділі “Джерелознавча основа і теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження” здійснено аналіз джерел, які покладено в основу написання роботи, а також визначено методологічну базу дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. “Джерельна база дослідження” зазначено, що вирішення поставлених у дисертаційному дослідженні завдань ґрунтується на даних біографії Володимира Винниченка, його філософській, літературно-публіцистичній, мемуарній та епістолярній спадщині, на аналізі літературно-критичного та філософського осмислення його творчості як в Україні, так і за кордоном, а також на аналізі творів філософів екзистенціального напряму в українській і зарубіжній інтелектуальній традиції.

Дисертант стверджує, що для реалізації завдань дослідження біографія філософа дає важливий фактологічний матеріал, дозволяє виявити чинники філософської рефлексії, світоглядно-ментальний рівень особистості філософа, встановити часо-просторові характеристики феноменів його спадщини, її значимість і функціонування у часі творення і просторі культури. Виявлено, що дослідниками біографії Володимира Винниченка, які безпосередньо працювали з архівом, є Семен Погорілий (Вінніпег, 1975 р.), Григорій Костюк (Нью-Йорк, 1980 р.), Володимир Панченко (Кіровоград – Київ, з кінця 90-х років ХХ століття), Галина Сиваченко (Київ, 2003 р.). Однак дисертантом виявлено, що біографія та творча спадщина В.Винниченка не достатньо вивчена, оскільки на сьогодні ні в Україні, ні за її межами не видане повне зібрання творів Володимира Винниченка. Після смерті філософа 6 березня 1951 року його величезний архів було перевезено з Мужена (Франція), де Винниченко проживав із дружиною Розалією з 1934 року, до США, де він і досі зберігається у Колумбійському університеті і є власністю Української Вільної Академії Наук у США. Через зрозумілі причини не всі, як вітчизняні, так і зарубіжні, дослідники творчості мали можливість працювати з архівом Володимира Винниченка, який, як зазначає Семен Погорілий, є скарбницею для істориків, філософів і соціологів і вартість якого виходить далеко за межі української культури. Висновки, до яких прийшли названі винниченкознавці і які надруковані у різні роки як в Україні, та і за її межами, використані дисертантом у процесі цього дослідження.

Дисертант зазначає, що важливе джерельне значення для дослідження філософської спадщини В.Винниченка, зокрема екзистенціальних ідей у його творчості, має мемуарна та епістолярна база. У роботі використано записи І тому Щоденника (1911 – 1920. – Едмонтон – Нью-Йорк, 1980) та передруку щоденникових записів В.Винниченка наступних років часописами “Слово і час” та “Київська старовина”, а також листування В.Винниченка з М.Горьким (1908 – 1911 рр.), в якому знайшли своє відображення національно-екзистенційні погляди В.Винниченка стосовно національної ідентичності, проблеми української мови і мовлення, стосунків у системі “Я” – “Ми”. У роботі використано також результати дослідження творчості В.Винниченка таких винниченкознавців, як С.Погорілий, Г.Костюк, В.Панченко, Г.Сиваченко, С.Михида, Г.Баран, Л.Мороз, В.Гуменюк та інших. Важливу складову джерельної бази дослідження становлять праці українських та зарубіжних філософів: В.Андрущенка, А.Бичко, І.Бичка, М.Бубера, М.Гайдеґґера, В.Горського, А.Камю, М.Михальченка, Ж.-П.Сартра, Г.Сковороди, В.Скотного, В.Табачковського, В.Шинкарука, П.Юркевича, К.Ясперса та інших. Однак основним джерелом отриманих результатів є твори В.Винниченка, зокрема: романи “Хочу!”, “Слово за тобою, Сталіне!”, повість “Історія Якимового будинку”, “Чесність з собою”, роман-утопія “Сонячна машина”, драма “Між двох сил”, оповідання “Сила краси”, роман “Нова заповідь”, трактати “Конкордизм”, “Заповіт борцям за визволення”, роман “По-свій!” та інші.

У підрозділі 1.2. “Основні методи дослідження” проаналізовано методику, яка була використана для осмислення екзистенціальних ідей у творчості Володимира Винниченка. Сюди входить системний підхід, який передбачає три рівні дослідження: на першому рівні виявлено філософсько-антропологічні феномени у філософсько-літературній спадщині Володимира Винниченка, які відповідають, як стверджує дисертант, категоріям життя екзистенціальної філософії; на другому рівні встановлено відповідність філософсько-літературної спадщини Володимира Винниченка кордоцентричній світоглядно-ментальній українській традиції “філософії серця”, яка репрезентована, зокрема, іменами Г.Сковороди, М.Гоголя, П.Юркевича; на третьому – відповідність екзистенціально зорієнтованої філософської спадщини В.Винниченка у межах української традиції екзистенціальному вченню європейської інтелектуальної традиції, репрезентованої іменами, зокрема С.К’єркегора, Ж.-П.Сартра, з цією метою здійснено порівняльний аналіз вчення В.Винниченка та Ж.-П.Сартра. Дисертант зазначає, що використання системного підходу передбачає дотримання принципу цілісності, згідно з яким творчість В.Винниченка розглядаємо у цілісності його біографії, суспільно-політичної діяльності та писемної спадщини. Дисертант стверджує, що у вивченні культурно-історичного контексту життя та творчості В.Винниченка, співвідношення власне творчості філософа та її складових, було дотримано принципів примату цілого над його складовими, полісистемності; а також використано методи порівняння та аналогії, сходження від абстрактного до конкретного, від загального до одиничного. Як зазначає дисертант, ці методи дали можливість вивчити екзистенціальні ідеї творчості В.Винниченка поступово, переходячи від аналізу антропологічно-екзистенціальної української філософської традиції до конкретно виявлених екзистенціальних ідей у творчості В.Винниченка і введення їх у контекст європейської екзистенціальної філософії; а також виявити понятійно-категоріальний апарат філософського вчення В.Винниченка, підставні поняття в ньому щодо основних термінів і понять класичної екзистенціальної філософії. Хід дослідження вимагав використання герменевтичного методу, а також методу екзистенційного психоаналізу, за Сартром, що дозволило зробити висновок про те, що людина – це тотальність, яка виражає себе навіть у найнезначнішій і найповерховішій зі своїх моделей поведінки. Таким чином, окреслене коло методів дало можливість виявити екзистенціальні ідеї у творчості Володимира Винниченка.

У другому розділі “Філософсько-антропологічні феномени у творчості Володимира Винниченка” з’ясовано понятійно-категоріальний апарат екзистенціального філософування філософа, виявлено його склад і функції у проекції спадщини класичної екзистенціальної філософії.

У підрозділі 2.1. “Філософсько-літературна традиція екзистенціалізму: європейський та український контекст” дисертантом з’ясовано, що представники екзистенціалізму не робили спроб проникнути в методологічні аспекти науки чи розкрити природу моралі, релігії, мистецтва. У центрі їхньої уваги були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті, а проблеми релігії, науки, мистецтва, моралі цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувалися названих питань. Таким чином, основними питаннями екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблема часу як характеристика людського буття. Провідними представниками цієї філософської течії є і філософи, і письменники: Серен К’єркегор (1813 – 1855), Мартін Гайдеґґер (1889 – 1976), Карл Ясперс (1883 – 1969), Жан-Поль Сартр (1905 – 1980), Альбер Камю (1913 – 1960) та інші діячі європейської культури. В українській філософії екзистенціальним змістом наснажена філософсько-літературна традиція, яка відома під назвою “філософія серця” і представниками якої, за Дмитром Чижевським, є Григорій Сковорода (1722 – 1794), Пантелеймон Куліш (1819 – 1897), Микола Гоголь (1809 – 1852), Памфіл Юркевич (1826 – 1874). Дисертантом виявлено, що філософські дослідження у руслі цієї традиції продовжені, зокрема, діяльністю Київської світоглядно-філософської школи, осередок якої знаходився у другій половині ХХ століття в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, а діяльність пов’язана з іменем Володимира Шинкарука (1928 – 2001). Дисертантом встановлено, що вихованці Київської світоглядно-філософської традиції, випускники Київського університету, політичні емігранти з Росії Лев Шестов (Шварцман Лев Ісакович, 1866 – 1938) та Микола Бердяєв (1874 – 1948) спричинилися до ознайомлення французької інтелектуальної громадськості з екзистенціальним вченням Серена К’єркегора.

Дисертант проаналізувала основні положення екзистенціального вчення С.К’єркегора, М.Гайдеґґера, К.Ясперса, Ж.-П.Сартра, Г.Сковороди, М.Гоголя, П.Юркевича і визначила те спільне, що об’єднує їх між собою та з іншими як у контексті української, так і в контексті світової філософії.

У підрозділі 2.2. “Категорії життя в екзистенціальному вченні Володимира Винниченка” виявлено ті основні філософсько-антропологічні феномени екзистенціального філософування В.Винниченка, за допомогою яких філософ осмислює проблему існування людини у світі, у її стосунках з самою собою (на рівні свідомості і самосвідомості), у трансценденції – до щастя, в якому здійснюється людська свобода і яке є необхідною умовою творення людиною самої себе. Дисертант здійснила інтерпретацію виявлених категорій життя у творчості В.Винниченка у світлі філософії класичного екзистенціалізму та української традиції “філософії серця”. Як стверджує дисертант, В.Винниченко вводить виміри буття людини: його буденність, граничність (межовість) та те, що виводить її за межі часо-просторових характеристик – трансценденція. Для означення буденного буття В.Винниченко вводить поняття “консенсованого життя” (“Сонячна машина”, І частина), в якому панують ті цінності та моральні приписи, що, за К’єркегором, окреслюють буття людини естетичного світогляду. Знайомство із можливостями сонячної машини, за Винниченком, вводить людину в кризовий стан, у специфічне буття, яке мовою екзистенціальної філософії названо “граничною ситуацією” (“Сонячна машина”, ІІ частина). Дисертант вважає, що прийняття людиною свободи, яку дає сонячна машина, – це вибір себе-новим – відродженим, адже за концепцією ІІІ частини “Сонячної машини” людина (після відчаю і жаху усвідомлення свого повсякденного емпіричного буття, а також буття абсолютної свободи існування) робить екзистенційний скачок до трансцендентного – до щастя злагоди з самою собою, зі світом і творить свою нову сутність. Розглянувши в проекції вчення С.К’єркегора, Ж.-П.Сартра, Г.Сковороди винниченківську мисленнєву категорію “чесність з собою”, дисертант трактує її як таку, що відповідає таким категоріям екзистенціальної філософії, як “пізнання себе”, “вибір себе”, “свобода”, “тотальність людського буття”. Дисертант вважає, що Винниченкове розуміння щастя як рівноваги, внутрішньої гармонії, душевного і фізичного здоров’я, послідовності дій і чуття, волі є близьким і генетично пов’язаним єдиною традицією з потрактуванням щастя у творчості Г.Сковороди, з його постулатами самопізнання, сродності, рівної нерівності, розумінням щастя як стану незалежності та душевного спокою, що досягається шляхом звільнення від тиску зовнішнього світу і подолання бентежних пристрастей, злої волі всередині людини. Дисертант виявила наступний філософсько-антропологічний феномен – дискордизм, який В.Винниченко обґрунтовує як відсутність рівноваги, дисбаланс, дезорганізацію, безладдя сил в організмі і який у художньо-образному варіанті називає “непомітною духовною проказою”. Як зазначає дисертант, феномен дискордизму, як планетарної прокажельні, у В.Винниченка близький до образу світу як “країни, битої моровим повітрям” у Сковороди, до концепції буття і ніщо у Ж.-П.Сартра, які в роботі розглянуті в контексті розвитку негативної діалектики ХХ століття. Це дало підстави зробити висновок про те, що людина зможе подолати дискордизм, протиріччя свідомості і буття лише тоді, як зрозуміє, що вона є тим буттям, через які існують вартості; саме тоді, коли вона буде чесна з собою, її свобода стане самоусвідомленою можливістю тільки на тлі можливості інших можливих. Дисертант розглядає розроблену В.Винниченком ідею колектократії (основними ознаками якої є вільна творча праця, відсутність найму та експлуатації) як філософсько-антропологічний феномен і зазначає, що філософ надає їй особистісно зорієнтованого екзистенційного спрямування, оскільки вибудовує цю категорію на засадах цінності. Винниченкове твердження “люди працюють і творять цінності” – співзвучне сартрівському “вартість існує через людину” і виявляє пріоритет існування у прагненні людини осягнути справжні не знеособлені рівні людського буття.

У третьому розділі “Національно-екзистенційні пошуки у творчості Володимира Винниченка” встановлено, що індивідуальне людське буття (людська реальність, за Сартром) усвідомлено чи неусвідомлено індивідом позначене присутністю національного в ньому. На рівні сутнісного (мисленнєвого) буття людина може надавати різної ваги і значимості національному, аж до повного нехтування ним, однак на рівні існування людина є носієм, творцем і споживачем культурно-національних надбань своєї або чужої нації. Саме на цих рівнях характеристики національного фіксуємо співпадання індивідуально-людського з його сутнісно-буттєвим, що дає підстави говорити про національно-екзистенційні характеристики особистості, про здійснення національно-екзистенційних пошуків філософами, одним із яких був Володимир Винниченко.

У підрозділі 3.1. “Особистісний вимір національного у Володимира Винниченка” встановлено, що національно-екзистенційні пошуки здійснювалися філософом в основному навколо проблеми мови як сутнісної ознаки нації, яка на рівні існування нації і людини зреалізовується мовцем у мовленні, а також навколо проблеми національної зради та відчуження, відродження нації. Дисертантом виявлено, що проблема мови, зокрема української, вирішується В.Винниченком в екзистенційному вимірі – як сутнісна ознака нації, беззаперечна умова її буття, як можливість нації бути окремішністю, індивідуальністю в розмаїтті собі подібних. Аспект особистісного у мовленнєвій практиці людини стає, таким чином, виявом національного в ній, точкою зіткнення і співпадання національно-сутнісного і національно-екзистенційного (відкриті листи В.Винниченка до М.Горького – 1909, 1928, 1948 рр.). Мовець, який користується засобами іншої “чужої” мови (іномовний) зазнає фундаментальної метаморфози як на рівні власного Я, так і на рівні всезагальності Ми. Дисертантом встановлено, що цей феномен особистісного буття української людини постає у Володимира Винниченка як проблема національної зради, а ситуація вибору “національне самовизначення – відчуження” пережита ним особистісно у період 1908 – 1914 років. Екзистенційні переживання В.Винниченка щодо національного самовизначення шляхом вибору мови творчості була спричинена, як стверджує дисертант, зокрема, проблемами цензурного характеру щодо популяризації української літератури; матеріальною скрутою, яку терпів письменник внаслідок різниці в оплаті російськомовних та україномовних видань; конфліктом письменника з українським громадянством та українською критикою, яка дорікала письменникові за проповідування еротизму, вседозволеності та індивідуалізму. Як зазначає дисертант, пережита В.Винниченком екзистенційно ситуація морального вибору (мови творчого мовлення, а, фактично, статусу українського чи російського письменника) перенесена ним у простір художньо-естетичної, філософської рефлексії (роман “Хочу!”, 1915 р.). Дисертант виявила національно-екзистенційні пошуки В.Винниченка у романі “Хочу!”, використавши герменевтичний метод та метод екзистенційного психоаналізу, що його обґрунтував Ж.-П.Сартр у книзі “Буття і ніщо”. Встановлено, що у романі “Хочу!” автором вималювано ряд емпіричних ситуацій, в яких головний персонаж твору (Андрій Халепа – відомий російський поет, українець за походженням, який належить до петербурзької літературно-мистецької богеми, російської за мовною і ментально-світоглядною ознаками, аполітичною за своєю суттю) проходить шлях екзистенційного сходження до самого-себе-всередині-себе, до пізнання сутності свого існування в контексті української національної культури.

У підрозділі 3.2. “Володимир Винниченко в контексті українського націоналізму” дисертант стверджує, що поняття “нація” у творах В.Винниченка є підставним щодо поняття “людська реальність”, а відродження нації – це процес пізнання нацією себе у світі аналогічних спільнот, вибір в історичному бутті себе-вільною в граничних ситуаціях боротьби, страждання, смерті, зради, які виникають у процесі міжособистісної (міжнаціональної) комунікації. Як вважає дисертант, національно-екзистенційні погляди В.Винниченка, концептуально-програмовий виклад його націоналістичних поглядів співзвучні з дисидентським рухом в Україні 60 – 80-х років ХХ століття (роман “Слово за тобою, Сталіне!”, есе “Була, є і буде”, “Відродження нації”).

У четвертому розділі “Володимир Винниченко та Жан-Поль Сартр: історико-філософський порівняльний аналіз” встановлено відповідність поглядів В.Винниченка на людину та її буття вченню Г.Сковороди, С.К’єркегора та Ж.-П.Сартра, цим встановлено відповідність української традиції “філософії серця” кордоцентрично зорієнтованій традиції західноєвропейської філософії, яка лягла в основу сучасної філософії екзистенціалізму. Дисертант стверджує, що виявлено можливість аргументувати теоретичні положення екзистенціальної філософії Ж.-П.Сартра змодельованими ситуаціями буття людини у художніх творах В.Винниченка. Дисертант використала основні положення сартрівської концепції іншого (третій розділ третьої частини книги “Буття і ніщо” – “Конкретні відносини з іншим”), аналізуючи ідейно-тематичний зміст та образну систему повісті В.Винниченка “Історія Якимового будинку”. Дисертант вважає, що здійснений порівняльний аналіз вчення В.Винниченка та Ж.-П.Сартра дозволив увести творчість українського філософа у контекст світової екзистенціальної філософії; обґрунтувати окремі аспекти його філософсько-літературної творчості; виявити високу філософську культуру українського філософа; а також довести, що спадщина В.Винниченка збагатила екзистенціально-гуманістичну традицію української філософської культури, репрезентованої, зокрема, іменами Г.Сковороди, М.Гоголя, П.Юркевича, та інтегрувати її в європейську інтелектуальну традицію, представлену в межах дисертаційного дослідження вченням С.К’єркегора та Ж.-П.Сартра.

У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до наступних позицій:

1.Філософські ідеї В.Винниченка виявляють себе у нетрадиційній формі філософування – літературі, що визначає методологію дослідження філософської спадщини письменника-філософа.

2.Творчість В.Винниченка відповідає особистісному, екзистенціально-кордоцентричному типу філософування, який є однією з домінант української національної світоглядно-філософської ментальності і який знайшов свій класичний вияв у так званій “філософії серця”, а у західноєвропейському варіанті є потужним джерелом сучасної екзистенціальної філософії.

3.Часо-просторові характеристики особистісного буття В.Винниченка обумовили змістове наповнення його творчості, її жанрову і стильову специфіку, відповідність своїй епосі, яка конкретизована відповідністю художньо-естетичним напрямам, течіям світової і національної культури, зокрема екзистенціалізмові.

4.Категоріально-понятійний апарат екзистенціального філософування В.Винниченка вміщує ряд філософсько-антропологічних феноменів, за допомогою яких на теоретично-рефлексивному та художньо-образному рівні філософ вирішує проблему унікально-неповторного існування людської особистості. Вимірами буття людини В.Винниченка є його буденність, граничність (межовість) та те, що виводить її за межі часо-просторових характеристик, – трансценденція, які конкретизовані філософсько-антропологічними феноменами: “консенсоване життя” (перша частина “Сонячної машини”), що відповідає поняттю “буденне буття”; “сонячна машина”, знайомство з якою вводить людину у кризовий стан, дарує свободу і можливість зробити вибір – самих-себе-новими-відродженими (друга і третя частини “Сонячної машини”); розглянута в проекції вчення С.К’єркегора, Г.Сковороди, Ж.-П.Сартра категорія “чесність з собою” (“Чесність з собою”, “По-свій!” та інші), яка відповідає таким, як “пізнання себе”, “свобода”, “тотальність людського буття”; “щастя” як сутнісна риса людського існування; ключова категорія філософсько-етичного вчення В.Винниченка – “конкордизм” (“Конкордизм” та інші); “дискордизм” – протиріччя свідомості і буття, зняття якого у чесності з собою, у розумінні людини як буття, через яке існують вартості (“Лепрозорій” та інші); “колектократія”, вибудована на засадах цінності, носієм і творцем якої є погоджена з собою і світом людина (“Нова заповідь”, “Слово за тобою, Сталіне!”).

5.В.Винниченко здійснював національно-екзистенційні пошуки в основному навколо проблеми мови як сутнісної ознаки нації, проблеми національної зради, відчуження індивіда від своєї спільноти та відродження нації (“Хочу!”, відкриті листи В.Винниченка до М.Горького 1909, 1928, 1948 рр., “Слово за тобою, Сталіне!”, “Відродження нації”, “Заповіт борцям за визволення” та інші). Поняття “нація” у В.Винниченка – підставне щодо поняття “людська реальність”, а “відродження нації” – це процес пізнання нацією себе у світі аналогічних спільнот, вибір в історичному бутті себе-вільною у граничних ситуаціях боротьби, страждання, смерті, зради, які виникають у процесі міжособистісної (міжнаціональної) комунікації. Національно-екзистенційні пошуки В.Винниченка співзвучні з дисидентським рухом в Україні 60 – 80-х років ХХ століття.

6.Філософська спадщина В.Винниченка збагатила екзистенціально-гуманістичну традицію української філософської культури, репрезентованої, зокрема, іменами Г.Сковороди, М.Гоголя, П.Юркевича, та інтегрувала її у європейську інтелектуальну традицію, представлену в межах дослідження вченням С.К’єркегора та Ж.-П.Сартра.

Перспективу дослідження екзистенціальних ідей у творчості В.Винниченка становить подальше ґрунтовне вивчення цієї проблеми на основі тієї частини філософської спадщини, яка не ввійшла до джерельної бази цього дисертаційного дослідження, оскільки не була опублікованою (у скороченому вигляді чи повністю) ні в Україні, ні за її межами.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях:

1.Володимир Винниченко у контексті української літературно-філософської традиції // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка / Ред. кол. Т.Біленко (головний редактор), В.Скотний, В.Мовчан та ін. – Дрогобич: Вимір, 2004. – Випуск тринадцятий. Філософія. – 136 с. – С. 88 – 97;

2.Антропологічні аспекти філософсько-культурологічної творчості Володимира Винниченка // Актуальні проблеми духовності. – Зб. наукових праць / Відп. ред. Я.В.Шрамко. – Вип. 6. – Кривий Ріг: КДПУ, 2005. – 415 с. – С. 235 – 242;

3.Особистісний вимір національного відродження у Володимира Винниченка // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка / Ред. кол. Т.Біленко (головний редактор), В.Скотний, М.Кашуба, В.Мовчан та ін. – Дрогобич: Вимір, 2005. – Випуск п’ятнадцятий. Філософія. – 137 с. – C.34 – 43;

4.Методологічна основа вивчення літературно-філософської спадщини Володимира Винниченка. // Етнос. Культура. Нація. Випуск ІV. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дрогобич: Коло, 2004. – 256 с. – С. 155 – 164.

5.Проблема особистісного буття у спадщині Володимира Винниченка та Жана-Поля Сартра // Срібний Вік: проблема особистості. Випуск 11. Матеріали наукової конференції “Срібний Вік: проблема особистості”. Міжнародна наукова конференція – 2005 рік / Ред. колегія: В.С.Мовчан (відповідальний редактор), В.В.Лімонченко, Л.В.Карлова. – Дрогобич: Коло, 2005. – 124 с. – С.65 – 78.

Анотація

Петрів О.В. Екзистенціальні ідеї Володимира Винниченка у контексті європейської соціальної філософії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 03 – соціальна філософія та філософія історії. – Інститут вищої освіти АПН України. – Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню екзистенціальних ідей у філософсько-літературній творчості Володимира Винниченка у контексті європейської соціальної філософії. У роботі виокремлено основні підходи до вирішення проблеми, виявлено філософсько-антропологічні феномени у творчості В.Винниченка, розглянуто їх у контексті екзистенціального вчення української та світової соціальної філософії; проаналізовано національно-екзистенційні пошуки у філософсько-літературній спадщині філософа; здійснено історико-філософський порівняльний аналіз екзистенціального вчення В.Винниченка та Ж.-П.Сартра. Доведено, що філософські ідеї В.Винниченка виявляють себе в нетрадиційній формі філософування – літературі, відповідають екзистенціально-кордоцентричному типу філософування, який є однією з домінант української світоглядно-філософської ментальності і потужним джерелом сучасної екзистенціальної філософії.

Ключові слова: екзистенціальні ідеї, філософсько-антропологічні феномени, національно-екзистенційні пошуки, виміри буття людини, існування, сутність.

Аннотация

Петрив О.В. Экзистенциальные идеи Владимира Винниченко в контексте европейской социальной философии. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. – Інститут высшего образования АПН Украины. – Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию экзистенциальных идей в философско-литературном творчестве Владимира Винниченко. В работе выделены основные подходы к решению проблемы, выявлены философско-антропологические феномены в философско-литературном творчестве В.Винниченко, которые рассмотрены в контексте экзистенциального учения украинской и мировой социальной философии; проанализированы национально-экзистенциальные искания в философско-литературном наследии философа; совершен историко-философский сравнительный анализ экзистенциального учения В.Винниченко и Ж.-П.Сартра. Доказано, что философские идеи В.Винниченко представлены в нетрадиционной форме философствования – литературе, соответствуют экзистенциально-кордоцентрическому типу философствования, который является одной из доминант украинской мировозренчески-философской ментальности и мощным источником современной экзистенциальной философии. Измерениями бытия человека у В.Винниченко являются будничность, граничность и то, что выводит его за границы временно-простраственных характеристик – трансценденция. Философ решает проблему существования человеческой личности при помощи философско-антропологических феноменов: “честность с собой”, который соответствует категориям “познание себя”, “свобода”, “тотальность человеческого бытия”; “счастье” как сущностная черта человеческого существования; ключевая категория философско-этического учения В.Винниченко – “конкордизм”; “дискордизм” – противоречие сознания и бытия, снятие которого в чесности с собой, в понимании человека как бытия, через которое существуют ценности; “коллектократия”, построенная на основаниях ценности, носителем и творцом которой является согласованный с собой и миром человек; “консенсированная жизнь” – отвечает понятию “будничное бытие”; “солнечная машина” – знакомство с ней вводит человека в кризисное состояние, дарит свободу и возможность сделать выбор – самих-себя-новыми-возрожденными. Национально-экзистенциальные искания В.Винниченко совершались вокруг проблемы языка, национальной измены, отчуждения индивида от своего общества и возрождения нации. Понятие “нация” у В.Винниченко соответствует понятию “человеческая реальность”, “отрождение нации” – это процесс познания нацией себя в мире аналогических объединений, выбор в историческом бытии себя-свободной в граничных ситуациях борьбы, страдания, смерти, измены, которые появляются в процессе межличностной (межнациональной) коммуникации. Национально-экзистенциальные искания В.Винниченка соответствуют диссидентскому движению в Украине 60 – 80-х годов ХХ столетия. Философско-литературное наследие В.Винниченко обогатило украинскую философскую культуру, интегрировало ее в европейскую интеллектуальную традицию.

Ключевые слова: экзистенциальные идеи, философско-антропологические феномены, национально-экзистенциальные искания, измерения бытия человека, существование, сущность.

Annotation

Petriv O.V. Volodymyr Vynnychenko’s existentialism ideas in the context of European social philosophy. – Manuscript.

The dissertation for receiving scientific degree of candidate of philosophy, speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophi of history. Institute of Higher Education, APS of Ukraine. Kyiv, 2005.

The dissertation is devoted to the studying of existentialism ideas in Volodymyr Vynnychenko’s creative work. In the work the main approaches to solve the problem have been shown, philosophic and anthropologic phenomena in V. Vynnychenko’s creative work revealed and they have been examined in the context of existentialism studying of the Ukrainian and world philosophy; national and existentialism researches in the philosopher’s heritage have been analised; the attempt of historical and philosophical comparative analysis V. Vynnychenko and J-.P. Sartr’s existentialism studying has been made. It has been proved that V. Vynnychenko’s ideas reveal themselves in non-traditional form in the course of philosophy interpreting – literature. They conform to existentialism and cordocentric type of philosophy interpreting, which is one of the dominant of the Ukrainian world-view and philosophical mentality and a powerful source of modern existentialism philosophy.

KEY WORDS: existentialism ideas, philosophic and anthropologic phenomena, national and existentialism researches, man’s being dimensions, existence, essence.

Підписано до друку 4.04.2006. Формат 60х84/16

Папір офс. Гарнітура "Times". Друк офс.

Ум.друк.арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 215.

Надруковано у видавництві "Вимір"

вул.М.Грушевського, 170, м.Дрогобич, Львівська обл. 82100