НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Процюк Олег Володимирович

УДК 343.359.3

Кримінальна відповідальність за контрабанду

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національній академії внутрішніх справ України,

МВС України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України ШАКУН Василь Іванович, Національна академія внутрішніх справ України, перший проректор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Попович Володимир Михайлович, Національна академія державної податкової служби України, начальник НДЦ з проблем оподаткування

кандидат юридичних наук, доцент Дудоров Олександр Олексійович, Академія управління та інформаційних технологій “АРІУ”, завідувач кафедри кримінального права та кримінології

Провідна установа Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, кафедра кримінального права, МОН України (м. Харків)

Захист відбудеться “-” лютого 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

Автореферат розісланий “16” січня 2006 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Недостатня захищеність легітимних економічних відносин стала визначальною причиною кримінальних процесів у сфері господарської діяльності, серед яких контрабанда набула значного поширення.

За оцінкою Кабінету Міністрів України Про затвердження державної програми “Контрабанді – СТОП” на 2005–2006 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2005 р. № 260 // Офіц. вісник України. – 2005.– №14.– Ст. 34–42.

, контрабанда завдає суттєвої шкоди економічним відносинам у сфері господарської діяльності нашої держави. Збитків зазнають інтереси вітчизняного товаровиробника і порушується нормальний порядок товаровідносин на внутрішньому ринку України та у сфері зовнішньої торгівлі, що, у свою чергу, негативно позначається на розвитку економічних відносин між державами, гальмує входження України до загальносвітового економічного простору. Нелегальне ввезення іноземних товарів зменшує попит на вітчизняну продукцію. Порушується монополія держави на експорт та імпорт певних груп товарів, особливо на ті з них, що виключені із загального товарообігу. Крім того, результати такої злочинної діяльності негативно впливають на суспільні відносини у сфері захисту життя та здоров’я громадян (контрабанда зброї та боєприпасів, ядерних матеріалів та речовин), прав громадян у галузі користування культурними цінностями, культурним надбанням нашої держави, іншим інтересам особи. Незважаючи на зазначені загрози, контрабанда досі не дістала належної правової оцінки.

Так, за даними Державної митної служби України, протягом 2002-– 2004 рр. було порушено 1181 кримінальну справу за ознаками контрабанди, а розглянуто судами лише – 698, або половина від зареєстрованих випадків контрабанди. Ймовірно, це стало можливим унаслідок недоліків у діяльності правоохоронних органів, прогалин у чинному законодавстві, низького рівня правозастосовчої діяльності у справах про контрабанду, існуючих на цей час термінологічних розбіжностей в кримінальному та інших галузях права.

Наявна конструкція ст. 201 Кримінального кодексу України (далі – КК України), на думку автора, є недосконалою. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки контрабанди мають бути вивчені більш глибоко, що певною мірою сприятиме призначенню кримінального покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки цього злочину та переміщуваних предметів контрабанди.

Частину зазначених проблем намагався розв’язати Пленум Верховного Суду України постановою № 8 від 03 червня 2005 р. “Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил”, але, на думку автора, низка проблем все ж залишилася поза межами уваги вищої судової інстанції.

Дослідженню комплексу проблем, які пов’язані із удосконаленням кримінально-правових заходів охорони інтересів держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) від злочинних посягань, а також аналізу різноманітних аспектів кримінальної відповідальності за контрабанду присвячені роботи таких вітчизняних і зарубіжних авторів: П.П.Андрушка, О.Ф.Бантишева, Л.В.Багрій-Шахматова, О.І.Бойка, Б.В.Волженкіна, В.М.Володька, В.О.Владимирова, В.О.Глушкова, О.О.Дудорова, М.П.Карпушина, М.Й.Коржанського, М.А.Кочубея, О.О.Кравченко, В.І.Курляндського, П.С.Матишевського, П.П.Михайленка, М.І.Мельника, Ю.Б.Мельникова, А.А.Музики, В.О.Навроцького, С.І.Нікуліна, В.М.Поповича, Л.Ю.Родіної, М.С.Таганцева, Г.Б.Устинова, М.І.Хавронюка, П.С.Яні та ін.

Контрабанда як склад злочину розглядалась у дослідженнях С.А.Гадойбоєва, Д.Д.Давітадзе, М.П.Вороніна, Н.В.Качева, В.М.Колдаєва, М.Б.Крупкіна, В.В.Лук’янова, О.М.Омельчука, Ю.І.Сучкова, Б.І.Тишкевича та ін.

Не заперечуючи вагомого внеску вищевказаних вчених, автор констатує, що чимало питань кримінально-правового характеру вирішуються у доктрині суперечливості, що, в свою чергу, гальмує як зовнішні, так і внутрішні економічні процеси, створює вагомі перешкоди входження нашої держави до загальносвітових економічних організацій.

Однак і зарубіжне законодавство має різні погляди на питання відповідальності за контрабанду.

Наприклад, кримінальне законодавство Іспанії не передбачає окремої норми, яка регламентує відповідальність за контрабанду, а норми за незаконне переміщення згідно з предметом злочину поміщено у відповідні глави КК цієї країни. Натомість у КК Болгарії, всі можливі злочинні дії з незаконного переміщення товарів, зброї, наркотичних речовин, їх аналогів та прекурсорів, сильнодіючих речовин та ін., а також усі кваліфікуючі ознаки контрабанди закріплено в одній статті, окрім ст. 242а “Псевдотранзит”. До речі дана норма в КК Болгарії є чи не єдиним прикладом прямо передбаченої кримінальної відповідальність за так званий “перерваний” транзит.

Усе-таки удосконалення національного законодавства має відбуватися не тільки шляхом прямого запозичення законодавства європейських та інших країн, але й з врахуванням власного досвіду.

Інтеграційні та демократичні процеси, що останнім часом відбуваються в нашій державі, об’єктивно не могли бути враховані в роботах вищевказаних науковців. Крім того, попередні дослідження порушували проблеми кваліфікації економічних злочинів у цілому, або, навпаки, автори ретельно розглядали окремі питання кваліфікації, як правило, не розглядаючи комплексно весь склад злочину та інші спірні позиції, які потребують більш детального дослідження.

Потрібно зазначити, що автор при розробці даної теми зосередив свою увагу на юридичному аналізі складу злочину та пошуках шляхів вдосконалення кримінального законодавства. Щодо ст. 201 КК України, вивченню якої присвячується дана робота, слід вказати на те, що ця стаття є бланкетною. Для розкриття її змісту та правильної кваліфікації дій осіб, що незаконно переміщують товари та інші предмети через митний кордон України, необхідно звернутися до низки інших нормативних актів, зокрема Митного кодексу України (далі ? МК України). Зазначений кодекс містить низку нових і таких, які потребують поглибленого тлумачення понять, що, у свою чергу, впливає на застосування їх у кримінальному законодавстві та призводить до правових колізій.

Усе вищевикладене і важливість розв’язання проблеми соціально-економічних перетворень на загальнодержавному рівні, зміцнення внутрішнього ринку та ЗЕД, захист держави від злочинних посягань, а також нагальна потреба вдосконалити кримінальне законодавство й зумовили вибір теми роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001?2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376/2000. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС України, на період 2001?2009 рр.(наказ МВС України від 23 травня 2001р. №755-01).

Дослідження узгоджується з постановами Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2002 р. № 1240 “Про затвердження Програми протидії контрабанді та захисту внутрішнього ринку на 2002?2005 рр.”, та “Про доповнення Програми протидії контрабанді та захисту внутрішнього ринку на 2002?2005 рр.”, від 10 грудня 2003 р. № 1888.

Також робота відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2005 р. № 260, яка затверджує державну програму “Контрабанді – СТОП” на 2005?2006 рр. Проведення даного дослідження передбачено Планом НД та ДКР Національної академії внутрішніх справ України на 2001?2005 рр.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вдосконалення кримінально законодавства у сфері боротьби з контрабандою.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такий комплекс завдань:

а) розкрити сутність і зміст контрабанди як суспільно небезпечного діянням з урахуванням новітніх тенденцій у кримінальному законодавстві України;

б) охарактеризувати сутність і зміст контрабанди як історичного та соціального явища;

в) оцінити правоохоронну ефективність норми, що встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду;

г) оцінити співвідношення та потребу уніфікації норми, що встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду, із загальноєвропейським законодавством;

д) здійснити чітке відмежування контрабанди від суміжних злочинів;

е) розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України з питань боротьби з контрабандою.

Об’єктом дослідження є контрабанда як суспільно небезпечне явище, його історична та соціальна природа і сутність.

Предмет дослідження – теоретичні положення кримінального права України, статті як КК України, так і КК зарубіжних країн, що встановлюють відповідальність за контрабанду, правозастосовча практика з питань кримінальної відповідальності за контрабанду.

Методи дослідження. Методологічним фундаментом дисертаційного дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціальних явищ і процесів, взаємодії об’єктів і закономірностей їх відображення, за допомогою якого проаналізовано сучасний стан ефективності дії кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за контрабанду (ст. 201 КК України); обґрунтовано точність результатів, здобутих під час застосування інших методів пізнання; доведено наявність і вивчено причинно-наслідкові зв’язки досліджуваного предмета.

Для вирішення завдань дослідження використовувалися також загальнонаукові методи, такі як: історико-правовий, що дозволив дослідити природу та сутність контрабанди, особливості історичного розвитку законодавства щодо боротьби з контрабандою, виявити їх історичні й соціальні закономірності та існуючі нині суперечності; структурно-функціональний, що дозволив відокремити контрабанду від інших злочинних посягань, визначити функції елементів кримінально-правової норми у правозахисній системі України; системно-функціональний, що дозволив комплексно дослідити потребу уніфікації норми, що встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду з урахуванням існуючих умов і потреб практики.

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, КК України, МК України, нормативно-правові акти, що регламентують діяльність у сфері зовнішньоекономічних відносин, а також кримінальне законодавство Болгарії, Грузії, Іспанії, Німеччини, Російської Федерації, США, Японії.

Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених з кримінального права, криміналістики, кримінології, юридичної психології, соціології, управління, опрацьовуючи які було застосовано комплексний міжгалузевий підхід та метод порівняльного аналізу наукової і методичної літератури. Вищевказані джерела стали основою для формування авторського підходу до розгляду проблем, пов’язаних із кваліфікацією контрабанди.

Емпіричною базою дослідження стали статистична звітність судів з питання судового розгляду даного виду злочину за період 1995?2005 рр. та узагальнення судової практики у справах про контрабанду та порушення митних правил, проведені Верховним Судом України та апеляційним судом м. Києва (розгляд справ 1995?2005 рр.). Особисто дисертантом опрацьовано 87 кримінальних справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним з перших монографічних досліджень в Україні, в якій проведено комплексний аналіз контрабанди з позиції історичного аспекту розвитку даного явища, формалізовано та визначено терміни “переміщення” й “товар”, що має першочергове значення для кваліфікації даного діяння, досліджено специфічні зв’язки контрабанди та існування організованих форм злочинності, визначено ефективність норм кримінального та митного законодавства з питань боротьби з контрабандою.

У дисертації обґрунтовується низка нових положень та висновків, що розширюють наукове уявлення про кримінально-правову кваліфікацію контрабанди.

До найсуттєвіших з них, що, на думку автора, складають новизну, належать:

І. Подальша розробка характеристики контрабанди як складу злочину з огляду на сучасну слідчу й судову практику.

ІІ. Пропозиції змін до чинного Кримінального кодексу України такого змісту:

а) пропонується доповнити розділ ІХ Особливої частини КК України, в якому передбачено відповідальність за злочини проти громадської безпеки, статтею 2621 “Контрабанда предметів, обіг яких обмежено чи вилучено з вільного цивільно-правового обігу”:

1. Переміщення через державний кордон України отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та боєприпасів до неї), а також усіх видів зброї масового знищення, її компонентів або матеріалів, документів, обладнання, які можуть бути використані при її створенні, якщо таке переміщення вчинено поза (або) з приховуванням від прикордонного чи митного контролю, чи з використанням завідомо неправдивих документів, або шляхом недекларування чи недостовірного декларування, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, а так само службовою особою з використанням свого службового становища –

карається позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

б) пропонується у розділі VІІ Особливої частини КК України, в якому передбачено відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, статтю 201 КК України “Контрабанда” викласти у такій редакції:

1. Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України товарів або валюти поза митним контролем, або з приховуванням від митного контролю чи з використанням завідомо неправдивих документів, або шляхом недекларування чи недостовірного декларування, вчинене у великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією предметів контрабанди.

2. Таке ж незалежно від розміру, незаконне переміщення культурних цінностей, –

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років з конфіскацією предметів контрабанди.

3. Таке ж незаконне переміщення через митний кордон України стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлені відповідні правила переміщення через митний кордон України,–

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.

4. Ті самі дії, передбачені частинами першоютретьою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, а так само службовою особою з використанням свого службового становища,–

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Примітка 1. Діяння, передбачені частиною першою та третьою цієї статті, вважаються вчиненими у великих розмірах, якщо вартість переміщуваних товарів становить тисячу і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ІІІ. Надано новітнє тлумачення терміну “товар”, вживаного в ст. 201 КК України, яке охоплює кримінально-правову, економічну та митну характеристику предмету вказаного складу злочину.

ІV. Додатково аргументовано, що вина у контрабанді може бути виражена тільки у формі прямого умислу, а мотив і мета, як правило, корисливі й на кваліфікацію контрабанди не впливають.

V. Конкретизовано та уточнено положення щодо таких предметів контрабанди як газ, нафта та нафтопродукти, електроенергія.

VІ. Проведено порівняльно-правовий аналіз вітчизняного законодавства з європейським та світовим законодавством з приводу оцінки співвідношення та потреби уніфікації норми, що встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду.

VІІ. Проведено чітке відмежування контрабанди від суміжних злочинів шляхом порівняння об’єктів злочинів, переміщуваних предметів та характеру вчинюваних злочинцем дій.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки і пропозиції спрямовано на забезпечення якісно нового рівня розкриття, розслідування та попередження контрабанди. Більшість положень і рекомендацій дисертації мають прикладний характер і скеровані на їх використання при кваліфікації даного виду злочину. Основні положення дослідження було впроваджено в навчальний процес та практичну правоохоронну діяльність, а саме: при підготовці “Словника спеціальних термінів правоохоронної діяльності”; при роботі над постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 03 червня 2005 р. “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил”.

Висновки, викладені в дисертації, застосовані: а) для вдосконалення законодавства та практики боротьби з контрабандою; б) у проведенні наукових досліджень, присвячених природі й змісту кримінально-правової протидії контрабанді, можливостям і засобам удосконалення даної діяльності; в) у навчальному процесі в юридичних навчальних закладах; г) у правозастосовчій діяльності.

Особистий внесок здобувача. Всі публікації підготовленні автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати роботи обговорювались на таких наукових і науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (НАВСУ, 27?28 березня 2003 р.); “Актуальні проблеми права ? 2003” (НАВСУ, 09 квітня 2003 р.); “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (НАВСУ, 16 квітня 2004 р.); “Україна ? 2005: поступальна хода до верховенства права” (НАВСУ, 15 квітня 2005 р.). Результати роботи використано при підготовці “Словника спеціальних термінів правоохоронної діяльності”. Особисто автором було надано п’ятнадцять термінів з дефініціями.

Результати роботи було використано при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил”. Під час роботи особисто автором було надано одинадцять пропозицій щодо внесення змін та доповнень до згаданої постанови.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у п’яти статтях, виконаних автором одноособово та надрукованих у виданнях, рекомендованих ВАК України як фахові.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів і п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 251 сторінка, із яких основний текст – 218 сторінок. Список використаних джерел становить 21 сторінку (241 найменування). Додатки вміщено на 10 сторінках (6 додатків).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі дисертаційного дослідження наведені положення, які докладно викладені у структурному розділі автореферату “Загальна характеристика роботи”.

Розділ перший – “Кримінальна відповідальність за контрабанду: історико-правовий аналіз” містить два підрозділи, які присвячені історії виникнення та розвитку контрабанди.

У першому підрозділі ? “Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди” на основі вивчення низки історичних документів ґрунтовно проаналізовано розвиток такого явища як контрабанда.

В Київські Русі, за свідченням історичних джерел, відомості про контрабанду зустрічаються датованими ще ІХ–Х століттями, однак її визнання як явища прийшло набагато пізніше, приблизно в ХІІ–ХІІІ століттях. До середини XVI століття контрабанда не сприймалася суспільством як явище злочинного характеру та не створювала економічної загрози інститутам державності, вона не отримала досить великої розповсюдженості, достатньої для її криміналізації і лише в кінці XVII століття була передбачена відповідальність за контрабанду як за самостійне правопорушення.

Отже, в ХVІІІ–ХІХ століттях розроблялись та вживались різні заходи правового, економічного, організаційного та адміністративного характеру, направлені на боротьбу із контрабандою. Відомі економісти того часу не безпідставно звертали увагу на те, що митні збори на дозволені до переміщення товари були в певний період досить помірні, в інші часи сягали значних висот. Спроби ж як економічної, так і правової протидії контрабанді суттєвих успіхів не мали.

З прийняттям в 1922 р. першого КК РРФСР закінчено період пошуку місця норми, яка встановлює відповідальність за контрабанду. З цього часу це, при наявності певних ознак, кримінально-правова норма. Склад злочину “Контрабанда” (ст. 97 КК РРФСР) увійшов до глави 1 “Державні злочини” в розділ “Злочини проти порядку управління”. Саме суспільно-небезпечне діяння в кримінальному законі не описувалося.

Важливу роль у боротьбі з контрабандою в Україні відіграв КК УСРР 1922 р., ст. 97 якого встановлювала відповідальність за контрабанду, визначаючи в якості міри покарання позбавлення волі на строк не менше 3-х років із суворою ізоляцією, а при обтяжуючих обставинах – найвищу міру покарання – розстріл.

Прийняте в 1927 р. “Положення про злочини державні” від 25 лютого 1927 р. поклало початок формуванню загальносоюзного кримінального законодавства щодо боротьби із контрабандою.

Відповідно до КК УРСР 1960 р. кримінальна відповідальність за контрабанду встановлювалась ст.ст. 70, 701 КК. Зазначені норми входили до складу так званих “інших злочинів проти держави”, що, на погляд автора, хоча було продиктоване суто політичними мотивами, але в підґрунті своєму мало і економічний чинник (встановлення державної торгової монополії).

На даний час кримінальна відповідальність за контрабанду визначена ст. 201 чинного КК України, яка розміщена у розділі VII Особливої частини “Злочини у сфері господарської діяльності”. Що ж до контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів ст. 305 КК України, то цей злочин цілком обґрунтовано включено в розділ XIII КК України, в якому передбачено відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення.

Більшість науковців визнає, що контрабандний провіз товарів завдає, в першу чергу, пряму економічну шкоду державі, оскільки в бюджет не надходять встановлені законодавством України митні платежі. В сучасній науковій літературі контрабанда практично одностайно визнається злочином у сфері господарської діяльності.

У другому підрозділі ? “Теоретичні та прикладні проблеми кримінальної відповідальності за контрабанду” автор докладно дослідив думки вчених та науковців різних епох, починаючи від часів становлення державності до сьогодення. Даний аналіз, в першу чергу, привертає увагу розмаїттям думок авторів з приводу окремих питань, які стосуються контрабанди. Цей факт, по-перше, вказує на актуальність проблематики, а по-друге, при більш глибокому вивченні, здебільшого, – на неузгодженість термінологічної бази та брак повноцінного та глибокого вивчення історичного аспекту проблеми.

Враховуючи все вищезазначене, автор послідовно доводить, що проблема контрабандного переміщення товарів не нова і цікавила як науковців, так і практичних працівників досить давно.

Але неузгодженість позицій науковців, як правило, призводить до непорозумінь у вирішенні спірних питань. Доведено, що така ситуація склалася через такі причини: по-перше, неузгодженість термінологічної бази, по-друге, відсутність повноцінного та всебічного дослідження проблеми, по-третє, неврахування історичних витоків та брак досконального вивчення розвитку згаданого явища. Автор висловлює переконання у тому, що врахування досвіду інших країн та вітчизняного історичного підґрунтя дозволить комплексно дослідити проблеми відповідальності за контрабанду.

Розділ другий – “Контрабанда як склад злочину” складається із трьох підрозділів. Він присвячений аналізу елементів складу злочину “контрабанда”, передбаченого ст. 201 КК України, порівняльному аналізу з іншими “спорідненими” злочинами та пошуку шляхів удосконалення кримінального законодавства у питаннях боротьби з контрабандою.

У першому підрозділі ? “Юридичний аналіз складу злочину “контрабанда” автор проаналізував поняття та види об’єктів контрабанди, предмет, об’єктивну сторону, суб’єкт та суб’єктивну сторону згаданого злочину.

Об’єкт злочину “контрабанда” (ст. 201 КК України) класифікується автором як “за вертикаллю”, так і “за горизонталлю”. Родовим об’єктом складу злочину є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом щодо забезпечення господарської діяльності в Україні. Основним безпосереднім об’єктом варто визнати охоронювані суспільні відносини щодо встановленого порядку переміщення відповідних предметів через митний кордон України.

Відповідно до чинного законодавства, додатковим безпосереднім об’єктом контрабанди є суспільні відносини, які охороняються кримінальним правом щодо встановленого порядку переміщення через митний кордон України товарів, історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Окремі науковці зазначають, що факультативним безпосереднім об’єктом контрабанди, залежно від предмета, переміщуваного через митний кордон України, можуть бути суспільні відносини, які охороняються кримінальним правом стосовно сплати податків, зборів, обов’язкових платежів державі, забезпечення прав громадян на культурну спадщину, громадської безпеки, життя та здоров’я населення тощо.

Контрабанда належить до злочинів, характерною особливістю яких є обов’язкова наявність предмета, на який безпосередньо спрямовуються злочинні дії винного і через який він посягає на суспільні відносини, що характеризують об’єкт цього злочину.

Відносини щодо порядку переміщення отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї) не можуть утворювати об’єкт контрабанди як господарського злочину, тому що їх сутність, в першу чергу, перебуває не у сфері господарських відносин. А сам факт їх переміщення через кордон вже є суспільно небезпечним. Основна характеристика цих предметів така: всі суспільні відносини, які складаються навколо них, спрямовано на ураження живої цілі, знищення чи пошкодження навколишнього середовища.

Вищерозглянута група предметів за своїми якостями, на переконання автора, не є предметами, які, в першу чергу, використовуються як підстава для виникнення і здійснення господарської діяльності, і тому вони потребують виділення в окремий склад злочину.

На підставі дослідження об’єкта контрабанди, запропоновано виділити окремий склад злочину, а саме: помістити статтю, що передбачає відповідальність за контрабанду отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів, у розділ ІХ Особливої частини КК України, в якому передбачено відповідальність за злочини проти громадської безпеки. Статтю, що нині встановлює відповідальність за так звану “господарську” контрабанду, з вилученням з неї вищевказаних предметів, пропонується залишити у розділі VІІ Особливої частини КК України.

Отже, контрабанда належить до злочинів, предмет яких безпосередньо встановлений в самому законі, а також є необхідною ознакою складу злочину і впливає на його кваліфікацію.

Відповідно до чинного кримінального законодавства предметами контрабанди є: товари; історичні та культурні цінності; отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством передбачено відповідні правила вивезення за межі України.

Товар як предмет контрабанди (ст. 201 КК України) ? це різного роду майно, призначене для задоволення певної потреби людини, тобто це речі матеріального світу, вироблені для відчуження шляхом продажу, обміну тощо. Їх головна ознака – споживча вартість. Предметом контрабанди можуть виступати промислові та продовольчі товари, сировина, предмети виробничого або лабораторного призначення та ін. Також дані предмети в сукупності або окремо можуть підлягати державному експортному контролю.

Газ, нафта та електроенергія також відносяться до предметів контрабанди, оскільки вони підпадають під ознаки поняття “товар”.

Розглядаючи об’єктивну сторону цього злочину, потрібно зазначити, що контрабанда є закінченим злочином з моменту фактичного переміщення товару через митний кордон.

Відносно добровільної відмови від вчинення злочину, то вона можлива лише до заповнення та подачі до митного органу громадянином митної декларації. Не може вважатися добровільною відмовою від вчинення злочину видача предметів контрабанди або повідомлення митному органу про наявність уже після вказаних дій. Видача предметів контрабанди вже після заповнення та подачі митної декларації може бути врахована як пом’якшуюча відповідальність обставина.

Щодо суб’єкта цього злочину автор зазначив, що особи, службова діяльність яких безпосередньо не пов’язана з митною діяльністю, також використовують своє службове становище для незаконного переміщення предметів контрабанди. Це особи, які звільнені МК України від митного контролю і які можуть використовувати цю обставину для вчинення контрабанди. Автор доводить, що ця категорія осіб вчинює контрабанду не шляхом переміщення предметів з приховуванням від митного контролю, а лише використовуючи свої службові повноваження.

Підтверджено, що контрабанда є однією з засад економічного існування різних форм організованої злочинності. На тлі поодиноких випадків контрабандного переміщення товарів та інших предметів контрабанди, безперечно, виділяється діяльність організованих груп.

Безсумнівно контрабанда – це злочин з формальним складом, його об’єктивна сторона включає тільки діяння. Тому контрабанда є кримінально караним діянням з моменту виконання всіх необхідних дій щодо переміщення певних предметів через митний кордон. Цей злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Закон не містить ніякої вказівки на мотиви і мету контрабанди. Це свідчить про те, що зазначені ознаки не впливають на кваліфікацію злочину. Але вони можуть враховуватися судом при призначенні покарання.

У другому підрозділі “Співвідношення контрабанди і інших суміжних злочинів” проведено аналіз ст. 201 КК України “контрабанда” та виявлено певну її “спорідненість” із багатьма іншими злочинами. Диференціація контрабанди та інших злочинів відбувається переважно за предметом переміщення та характером вчинюваних злочинцем дій (тільки ввезення на територію України чи тільки вивезення за межі її території).

Розглянуто явище, яке з недавнього часу набуло певного поширення і дістало назву “контрабанда людей”. У зв’язку з цим постало питання про можливість визнання людини предметом розглядуваного злочину – контрабанди. Автором допускається можливість визнання людини у певних правовідносинах предметом посягання – це буде цілком правильно при заволодінні людиною – пов’язаного із переміщенням через державний кордон України, яке за певних умов утворює склад злочину, передбаченого ст. 149 КК України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини) – злочин проти особистої свободи людини. Внесення змін до ст. 201 КК України з приводу словосполучення “контрабанда людей” як кримінально-правового явища, на думку автора, є недоречним та передчасним.

Доведено, що ст. 201 КК України “Контрабанда” співвідноситься із багатьма статтями Особливої частини КК України (наприклад, ст.ст. 268, 333 та 305 КК України) як загальна та спеціальні норми, залежно від предмета злочину, його розміру та інших факторів. При конкуренції загальної та спеціальних норм пріоритет віддається спеціальній нормі.

Також, на думку автора, дії осіб, які вчинили злочин передбачений ст. 201 КК України “Контрабанда”, можуть утворювати лише ідеальну сукупність із злочином передбаченим ст. 212 КК України “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів”. Неможливість їх реальної сукупності може аргументуватись неможливістю обкладення податками забороненої законом діяльності.

Дії осіб, які вчинили контрабанду вилучених з вільного обігу чи заборонених до вивезення (ввезення) товарів, не можуть кваліфікуватися за сукупністю зі ст. 212 КК України, оскільки не можуть бути обкладені податками заборонені законом дії.

У третьому підрозділі “Основні напрямки вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність за контрабанду” розглянуто теоретичні та практичні аспекти щодо еволюції правової норми, яка регламентує відповідальність за контрабанду. Було встановлено прерогативні напрями розвитку законодавства про кримінальну відповідальность за цей злочин.

Автор дійшов висновку про слушність позиції законодавця, який у чинному КК України включив контрабанду до злочинів у сфері господарської діяльності. Але багатогранність суспільних відносин, які порушуються в результаті вчинення контрабанди вказує на специфічні риси суспільної небезпеки даного злочину.

Як уже зазначалось, автор пропонує виділити в окремий склад злочину дії, що передбачають відповідальність за контрабанду отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів до неї.

Розглядаючи питання про виділення окремої статті, яка встановлює відповідальність за контрабанду отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів до неї автор пропонує залишити поняття “митний кордон” у ст. 201 КК України, а замість нього у новій нормі використовувати поняття “держаний кордон”. Аргументом є те, що за певних обставин (вільні митні зони, вільні склади та ін.) держава відмовляється від митної юрисдикції на певній частині своєї території. Але, відмовляючись від митної юрисдикції, держава не відмовляється від суверенітету над цим простором. Також держава зобов’язана забезпечувати громадську безпеку та захист здоров’я населення на цій території, у тому числі й при переміщенні предметів та речовин, які можуть загрожувати охоронюваним інтересам громадян.

Також автором запропоновано, крім переміщення товарів поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, передбачити як спосіб вчинення контрабанди пред’явлення при митному огляді завідомо неправдивих документів або недекларування чи недостовірне декларування предметів під час митного огляду, а також ввести такі кваліфікуючі ознаки, як вчинення контрабанди “організованою групою” і вчинення вищезгаданого злочину “службовою особою з використанням свого службового становища”.

При включенні нової норми до розділу ІХ КК України передбачити серед інших предметів контрабанди також “всі види зброї масового ураження, її компоненти або матеріали, документи, обладнання, які можуть бути використані при її створенні”.

Аналізуючи визначення поняття “товар”, а також термін “валюта”, автор доводить, що товар – це продукція, призначена для продажу, а валюта будучи основою економічних взаємовідносин за формулою “товар – гроші – товар”, є мірою вартості товарів та послуг, з урахуванням цього, а також багатьох інших положень, валюта, за діючим кримінальним законодавством, не може бути визнана предметом контрабанди. Щодо інших валютних цінностей, то підлягають продажу зливки із срібла, золота, платини і паладію, які й слід визнати предметами кримінально караної контрабанди.

Проте автор вважає, що законодавчо закріплена кримінальна відповідальність за контрабанду валюти була б обґрунтованою, оскільки цей злочин має значну суспільну небезпеку у зв’язку із неконтрольованим вивезенням валютно-грошових коштів за межі України.

Доведено також, що поняття культурна цінність є більш загальним відносно поняття історична цінність, тому одночасне поєднання у ст. 201 КК України не тільки культурної, але й історичної цінності переміщуваного предмету шляхом вживання сполучника “та” є помилковим, і може привести до невірної кваліфікації.

На відміну від вищезазначених предметів контрабанди новелою у ст. 201 КК України є стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України. Проведене дослідження дає автору підстави стверджувати, що більш доцільним буде застосування термінологічного звороту “правила переміщення” замість “правила вивезення”, тому що дане словосполучення охоплює весь спектр протиправної діяльності, а не лише діяльність щодо вивезення стратегічної сировини за межі України.

Також згідно з проаналізованою законодавчою базою автор вважає доцільною заміну словосполучення, вжитого у ст. 201 КК України – “радіоактивні речовини” на “радіоактивні матеріали”.

Автором пропонується введення такої кваліфікуючої ознаки контрабанди, як застосування насильства у будь-якій формі та до будь-яких осіб.

Такі дії можуть виражатись у нанесенні побоїв, ударів, чинення опору; прориві митного кордону або застосуванні збройного опору щодо осіб, які здійснюють митний або прикордонний контроль. У цьому разі вчинення насильства не повинно кваліфікуватись як самостійний склад злочину.

ВИСНОВКИ

Містять основні положення, які знайшли своє відображення у дисертаційному дослідженні та стосуються відповідальності за контрабанду в теорії кримінального права України, а також соціальної, історичної, правової зумовленості кримінальної відповідальності за цей злочин, і юридичного аналізу складу злочину, передбаченого ст. 201 КК України, відмежування контрабанди від суміжних злочинів. Крім того, подаються пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства. Відповідно до наведених пропозицій, автор пропонує редакцію проекту ст.ст. 201 та 2621 КК України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇЇ

1. Процюк О.В. Контрабанда культурних цінностей: проблеми кваліфікації // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 8. – С. 8991.

2. Процюк О.В. Контрабанда: кримінально-правовий аналіз предмета злочину // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 4. – С. 4346.

3. Процюк О.В. Контрабанда: момент закінчення злочину // Наше право. –2004. – № 3. – С. 8891.

4. Процюк О.В. Контрабанда: походження поняття та історичний розвиток законодавства // Наше право. – 2004. – № 1. – С. 3545.

5. Процюк О.В. Службова особа як суб’єкт контрабанди // Наше право. –2004. – № 2 (ч.1). – С. 9397.

АНОТАЦІЯ

Процюк О.В. Кримінальна відповідальність за контрабанду. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2006.

У дисертаційному дослідженні проводиться аналіз комплексу проблем теоретичного та прикладного характеру щодо кримінальної відповідальності за контрабанду. Проведено історичне дослідження причин появи та поширення згаданого діяння. Проаналізовано стан дослідження проблеми на теперішній час, проведено юридичний аналіз складу злочину. Розглянуто питання відмежування контрабанди від суміжних злочинів та висунуто пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України.

Ключові слова: контрабанда, митний кордон, державний кордон, митний контроль, кримінальна відповідальність, переміщення, приховування, предмети контрабанди.

АННОТАЦИЯ

Процюк О.В. Уголовная ответственность за контрабанду. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2006.

В диссертации исследовано и проанализировано ряд проблем как теоретического, так и прикладного характера, связанных с уголовно-правовой ответственностью за контрабанду. Автором изучен целый ряд исторических и правовых документов. На основе полученных данных было прослежено развитие такого явления, как контрабанда. Долгое время контрабанда, несмотря на существенный экономический вред, носила характер таможенного нарушения. Длительный период нормы, регламентирующие ответственность за контрабанду, были закреплены как в Таможенных, так и Уголовных уложениях, а нередко и в тех, и в других одновременно.

Контрабанда была закреплена как уголовно наказуемое деяние только в Уголовном кодексе РСФСР 1922 г. в ст. 97 главы І “Государственные преступления”. С этого момента при определенных обстоятельствах контрабанда – уголовно наказуемое деяние, направленное против порядка управления в государстве. Нерушимой такая позиция оставалась и в Уголовных кодексах Украинской ССР образца 1922 г. и 1960 г.

Однако, по мнению большинства ученых и практиков, основной ущерб контрабанда наносит сфере хозяйственных отношений. Данное утверждение всецело было подтверждено в ходе научных исследований автора, а также послужило основой для дальнейших разработок и предложений по усовершенствованию отечественного законодательства.

Общественная опасность, темпы роста количества совершенных преступлений, экономический ущерб, наносимый контрабандой, свидетельствуют о целесообразности рассмотрения данного преступления именно как хозяйственного.

Рассмотрев понятие и виды объектов контрабанды, автор пришел к выводу, что: родовым объектом состава преступления ст. 201