Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

УДК 811.161.2:81’271.2

Проценко Олеся Василівна

Прагматична самокорекція комунікантів

в українському спонтанному мовленні

(на матеріалі теле- та радіотекстів)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук Вовк Поліна Самаріївна,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Клименко Ніна Федорівна,

Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу структурно-математичної лінгвістики;

кандидат філологічних наук, доцент Семеренко Ганна Василівна,

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова,

доцент кафедри мови та методики викладання в початковій школі

Інституту педагогіки і психології.

Провідна установа: Інститут української мови НАН України, відділ соціолінгвістики.

Захист відбудеться 19 квітня 2006 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розіслано 16 березня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л.П. Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Характерною рисою сучасного етапу розвитку мовознавства є посилена увага до комплексних досліджень мовно-мисленнєвої діяльності. Розуміння мови як діяльності закладене у працях В.фон Гумбольдта та О.О.Потебні. Ф.де Соссюр трактує мову як тріаду, утворену протиставленням мови (langue) і мовлення (parole) у складі мовленнєвої діяльності (language). Л.В.Щерба визначає мовну систему і мовний матеріал як продукти мовленнєвої діяльності. О.С.Мельничук розуміє мову як характерний для людського суспільства вид знакової діяльності.

Однією із форм мовленнєвої діяльності є спонтанне мовлення. Розкрити характер перебігу процесів спонтанного мовлення і зокрема процесу природного керування мовленням з боку мозку мовця допомагає міждисциплінарний системно-структурний підхід. Методико-методологічними засадами такого підходу є ідеї засновника кібернетики Н.Вінера про кільцевий характер керування процесами в організмі людини, теорія породження рухів відомого фізіолога й біокібернетика М.О.Бернштейна, праці психолога, дослідника динаміки вимовляння М.І.Жинкіна та його учениці І.О.Зимньої. В останню третину ХХ століття процес природного керування мовленням є об’єктом дослідження багатьох наук: нейрофізіології (акад. Н.П.Бехтерєва та її школа, Інститут фізіології імені І.П.Павлова, Санкт-Петербург), медицини (проф. О.М.Вінарська, Москва), психолінгвістики (школа О.О.Леонтьєва, Москва), нейролінгвістики (О.Р.Лурія), мовознавства (Щербівська школа, Санкт-Петербург), експериментальної фонетики і зіставлення мов із метою оптимізації викладання (Київська фонологічна і фонетична школа, зокрема школа Київського університету імені Тараса Шевченка).

Лінгвістична традиція вивчення спонтанного мовлення представлена, зокрема, дослідженнями спонтанних вербальних явищ, спонтанних мовленнєвих помилок (О.Б.Сиротиніна, Е.Л.Носенко, К.А.Долинін, Б.Ю.Норман, Г.В.Єйгер, І.М.Прожогіна, Ф.С.Бацевич та ін.). У контексті вивчення мовленнєвих помилок постає питання про механізм їх корекції.

У психолінгвістичних моделях корекція пов’язана з механізмом контролю, який діє на всіх етапах породження мовлення (Г.В.Єйгер). Самоконтроль мовця є необхідною ланкою процесу природного керування мовленням з боку мозку комуніканта. У процесі природного керування мовленням і самоконтролю поєднано довільну увагу мовця з автоматизацією деяких параметрів процесу. Як саме відбувається це поєднання – ще достатньою мірою не розкрито. Вважаємо, що однією з методик, які можуть допомогти краще зрозуміти взаємодію довільної уваги й автоматизації у процесі природного керування мовленням, є дослідження явища самокорекції комуніканта у спонтанному мовленні.

Самокорекцію розуміємо як екстеріоризовану форму самоконтролю, як операції заміни мовцем елементів поверхневої структури висловлення, спрямовані на вибір іншого варіанту форми вираження, на виправлення помилок. Розширення сфери дії довільної уваги є реакцією природного керування спонтанним мовленням на незбіг бажаного і реалізованого матеріального (звукового) втілення задуму висловлення.

Прагматична самокорекція – це самокорекція мовця з метою впливу на адресата (співрозмовника, аудиторію слухачів). Прагматичний підхід у дисертації враховує погляди Дж.Остіна, Дж.Серля, Т.ван Дейка, Н.Д.Арутюнової, Ю.С.Степанова, О.Г.Почепцова, Ф.С.Бацевича та ін. Під прагматикою мовлення розуміємо мовленнєві явища, пов’язані з такими елементами спілкування, як фактори адресанта й адресата (у спонтанному мовленні, за В.В.Різуном, – комуніканта й комуніката), ситуації, мети, результатів.

Прагматичну самокорекцію у спонтанному мовленні аналізуємо у внутрішньомовному та міжмовному аспектах. Міжмовний аспект обмежений у реферованій дисертації окремим випадком немонолінгвізму – взаємодією двох близькоспоріднених мов (української та російської), що становить особливість мовної ситуації в сучасній Україні. Теоретичними засадами дослідження мовного контакту є праці Л.В.Щерби, У.Вайнрайха, Є.М.Верещагіна, В.О.Виноградова, С.В.Семчинського, П.С.Вовк та ін. Наслідками взаємодії української і російської мов у мовленні комунікантів є інтерференція – заміна одиниць будь-якого мовного рівня однієї мови одиницями іншої. Інтерференція, яку мовець на стадії контролю оцінює як негативну, може коригуватися. Така білінгвальна самокорекція дозволяє дослідити особливості міжмовних перемикань у мовленні двомовців і на цій підставі запропонувати шляхи подолання небажаних інтерферентних явищ.

Дослідження прагматичної самокорекції в українському спонтанному мовленні у лінгвістичному аспекті спрямоване на глибший аналіз спонтанного мовлення; у соціолінгвістичному аспекті – на утвердження української літературної мови як державної у засобах масової інформації; в аспекті психолінгвістичному – на вивчення процесу природного керування спонтанним мовленням і можливостей коригування результатів цього процесу; у прагмалінгвістичному аспекті – на виявлення чинників внутрішньомовного і міжмовного вибору мовця. Недостатній рівень вивчення спонтанного мовлення у зазначених аспектах зумовлює актуальність дисертації.

Мета дисертаційної праці – вивчити прагматичну самокорекцію як екстеріоризовану форму самоконтролю мовця у процесі керування спонтанним мовленням і цим самим покращити розуміння цього процесу й уможливити вироблення наукових рекомендацій для попередження помилок в українському спонтанному мовленні.

Досягнення поставленої мети передбачало розв’язання таких завдань:

з’ясувати природу самокорекції у спонтанному мовленні з погляду загальної теорії породження висловлення;

за даними самокорекції поглибити розуміння закономірностей функціонування механізму контролю у спонтанному мовленні;

проаналізувати різновиди прагматичної самокорекції комунікантів у спонтанному мовленні в аспектах парадигматики й синтагматики;

визначити особливості міжмовної прагматичної самокорекції у мовленнєвій діяльності білінгвів;

виявити межі реалізації прагматичної самокорекції у спонтанному мовленні шляхом порівняння необхідної білінгвальної самокорекції, визначеної на основі прогнозу інтерферентних помилок в українському мовленні (зіставлення систем української та російської мов) з реалізованою самокорекцією цього типу;

запропонувати можливі шляхи подолання негативної інтерференції в українському мовленні.

Об’єктом дослідження є українське спонтанне мовлення і помилки у процесі реалізації інтенції мовця.

Предметом безпосереднього аналізу є прагматична самокорекція комуніканта у процесі породження висловлення.

Матеріалом дослідження обрано діалогічне мовлення, а саме тексти телевізійних передач (“Саме той”, “Особливий погляд”) і радіопередач (“Відкрита студія”, “Влада слова”, “Серед тижня”), які належать до жанру інтерв’ю. Вибір передач мотивований їх однотипністю та різнотематичністю. Кожна з них триває близько тридцяти хвилин, іде у прямому ефірі й побудована у формі діалогу між ведучим і гостем студії. Мовлення останнього розглядаємо як спонтанне продукування текстів з огляду на загальні особливості жанру інтерв’ю (гість студії може бути попередньо ознайомлений із темою інтерв’ю, але на момент спілкування не має готової програми мовної реалізації цієї теми) і численні помилки та необхідність їх виправлення. Оскільки тематика передач визначається актуальністю обговорюваних проблем, то гостями студії стають люди різних професій і з різних регіонів України, що забезпечує об’єктивність отриманих висновків. Додатковий матеріал становлять тексти телевізійних дебатів діалогічного формату. Записано на плівку, розшифровано та проаналізовано українськомовні тексти сімдесяти інтерв’ю (сорок один текст телеінтерв’ю, двадцять дев’ять радіоінтерв’ю) та п’ять текстів телевізійних дебатів, які виходили в ефір на Першому національному радіоканалі, телеканалах “Перший національний” і “1+1” протягом 2000-2005 років. Сукупна вибірка становить близько 1200 висловлень із самокорекцією мовця.

Основними методами дослідження є: описовий, з прийомами безпосереднього спостереження, звукозапису, слухового аналізу, реконструкції матеріально невиражених елементів дискурсу, моделювання, а також зіставний метод (зіставлення систем української та російської мов для прогнозування помилок і самокорекції).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на матеріалі звукозаписів досліджено прагматичну самокорекцію у спонтанному мовленні й на цьому ґрунті виявлено особливості природного керування мовленням.

Основна прагмалінгвістична концепція дисертації полягає у тому, що самокорекція у ситуації публічного мовлення засвідчує вибір комунікантом певної мови спілкування, змісту, форми висловлення для впливу на багаточисельну аудиторію глядачів і слухачів.

Психолінгвістичний підхід ґрунтується на теоретичній і практичній можливості за даними аналізу самокорекції глибше дослідити процес породження і сприйняття висловлення мовцем. Основною психолінгвістичною концепцією дисертації є неоднаковий ступінь самокоригування комунікантом помилок на різних рівнях мови, що пов’язане з розподілом довільної уваги й автоматизму між різними рівнями мови у процесі природного керування спонтанним мовленням.

Теоретичне значення дисертаційної праці полягає в тому, що вона поглиблює наукові знання про механізм самокорекції і допомагає розкрити характер поєднання довільної уваги й автоматизму у процесі керування спонтанним мовленням, зокрема в мовленнєвій діяльності немонолінгвів. А оскільки характерна для сучасної України мовна ситуація є не тільки українською проблемою (двомовність переживали різні народи у період свого мовного самоствердження), такий аналіз має цінність як для українського, так і для загального мовознавства.

Практична цінність праці полягає у тому, що вона уможливлює доповнення курсу сучасної української мови розділом “Спонтанне мовлення”. Матеріали дисертації можна використати у лінгвістичних, прагмалінгвістичних, соціолінгвістичних, психолінгвістичних спецкурсах. Висновки дисертації доцільно врахувати під час вироблення практичних рекомендацій щодо попередження та подолання негативної інтерференції у спонтанному мовленні немонолінгвів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дисертаційного дослідження виголошено у наукових доповідях на семи міжнародних конференціях: Міжнародна наукова конференція за участю молодих учених “Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003); Міжнародна наукова конференція “Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” (Київ, 2003); Міжнародна лінгвістична конференція на честь 80-річного ювілею професора І.К.Кучеренка і професора Н.І.Тоцької (Київ, 2003); Міжнародна наукова конференція “Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція “Філологія в Київському університеті: історія та сучасність”, присвячена 200-річчю від дня народження М.О.Максимовича (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005); ХІV Міжнародна конференція імені проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 2005).

Публікації. Проблематику, теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи висвітлено у семи публікаціях автора, надрукованих у виданнях, визначених ВАК України як фахові.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (283 позиції), переліку умовних скорочень. Повний обсяг дисертації становить 205 сторінок; без бібліографії – 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання дисертаційної праці, об’єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну дисертації, окреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

Перший розділ – “Теоретичні засади вивчення прагматичної самокорекції в українському спонтанному мовленні” – складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі окреслено лінгвістичний і психолінгвістичний аспекти явища самокорекції у спонтанному мовленні. Непідготовлене мовлення постає як симультанний процес вербалізації особистісних смислів комунікантів, цільову відповідність якого у ситуації непатологічних станів свідомості контролює спеціальний операційний центр вищої нервової системи. Самоконтроль ґрунтується на принципі зворотного зв’язку, який на психофізіологічному рівні забезпечують особливі нейронні структури – аферентні ансамблі.

Самокорекція у спонтанному мовленні як екстеріоризація механізму самоконтролю пов’язана з вибором форми вираження актуалізованого смислу (пошук у межах асоціативно-вербальної мережі) і з виправленням ненормативних мовних одиниць, тобто з коригуванням спонтанних мовленнєвих помилок. Останні трактуємо як ускладнення вербалізації, виражені паузами, ваганнями під час вибору, операціями автокорекції, спрямованими на зміну, заміну, відміну початково актуалізованої мовної моделі. Такі помилки детерміновані мовними та позамовними чинниками, що характеризують відповідно системно-структурний і функціональний аспекти мовних одиниць.

Залежно від етапу процесу породження мовлення, на якому локалізована неоптимальна мовна одиниця чи помилка, і від часу вмикання механізму усвідомленого контролю самокорекція комуніканта може відбуватися під час латентного (дозвукового) процесу породження висловлення (фіксується паузами пошуку, вагання і може бути реконструйована за опосередкованими даними) чи на стадії моторної реалізації останнього (під час або після реалізації моторної програми неточної, помилкової мовної одиниці).

Другий підрозділ першого розділу містить обґрунтування правомірності прагматичної інтерпретації операцій самокорекції комунікантів у спонтанному мовленні. Показано, що самокорекція є засобом індивідуального мовного вибору мовця. Операцію вибору можна трактувати як факт віддання переваги одній із ряду альтернативних одиниць. Альтернативність мовних одиниць розуміємо у широкому значенні поняття синонімії: як здатність різних планів вираження співвідноситися з одним планом змісту. Явище синонімії виникає на ґрунті спільного для кількох одиниць смислового ядра, на рівні ж смислових відтінків спостерігаються відмінності. Ядро, за Р.Беллом, є носієм основної когнітивної інформації і виконує комунікативну функцію (передача інформації від адресанта до адресата). А додаткові смислові відтінки не стільки формують власне зміст повідомлення, скільки надають висловлюваному певного емоційного, оцінного спрямування і є носіями індексальної (повідомляє про психологічний склад і соціальний статус мовця) та регулятивної (вказує на особливості ведення інтеракції) інформації, тобто створюють прагматичний, орієнтований на позамовний контекст, вимір повідомлюваного. Тому самокорекція – як реалізація індивідом вибору змісту і форми повідомлення – пов’язана з індивідуальними характеристиками, мотивами й інтенціями комунікантів. У соціально значущій комунікативній ситуації (публічне мовлення у теле-, радіоефірі) прагматичну спрямованість операцій самокорекції узагальнено можна охарактеризувати як прагнення комуніканта вплинути на адресата (співрозмовника, аудиторію телеглядачів і радіослухачів) для забезпечення успішної реалізації певної немовної мети. З огляду на притаманну мовленнєвій діяльності, як і будь-якій людській діяльності, цільову неодновимірність розрізняємо усвідомлювані (заплановані) та неусвідомлювані (ненавмисні) засоби досягнення мети. До таких засобів належать вибір мови, змісту і форми повідомлення.

Самокорекцію уможливлює варіативність поверхневих структур (виражальних засобів, синтаксичних конструкцій), співвіднесених із однією глибинною структурою (смислом). Глибинний принцип мовної організації підтверджує, зокрема, специфіка самокорекції у спонтанному мовленні білінгвів, висвітлена у третій частині першого розділу. Під час виправлення інтерферентних помилок білінгв оперує поверхневими, різномовними структурами, перехід між якими можна пояснити наявністю універсальної структури, спільної для обох мов.

Виправлення мовцем інтерферентних помилок становлять собою екзоглосний (міжмовний) тип індивідуального мовного вибору. Такий вибір залежить від мовної компетенції комуніканта, від статусних асоціацій, пов’язаних із кожною з мов, які функціонують в одній спільності (від “престижу” мов), від ситуативних умов спілкування. Теоретично реалізацію прагматичної мети мовця повинна забезпечувати послідовна самокорекція усіх системно і комунікативно невмотивованих мовленнєвих одиниць. Однак практично самокорекція мовця у спонтанному мовленні носить вибірковий характер і залежить від ряду чинників (психофізіологічних, психолінгвістичних, лінгвістичних, психологічних, соціокультурних, комунікативних). Мовець виправляє лише ті помилки у спонтанному мовленні, які потрапляють під контроль довільної уваги (а усвідомлюються насамперед суб’єктивно, ситуативно пріоритетні ділянки мовленнєвого процесу) і заважають ефективній комунікативній взаємодії. Тому важливо з’ясувати, які саме помилки мовець наділяє прагматичним значенням.

Визначити неоднакову прагматичну значущість для комунікантів різних рівнів мови дозволяє порівняння меж необхідної та реалізованої самокорекції білінгвального типу. Необхідну самокорекцію визначаємо шляхом аналізу реальних інтерферентних помилок у спонтанному українському мовленні, спричинених впливом російської мови, та прогнозу інтерференції, здійсненого на основі системного зіставлення української та російської мов, і подаємо за основними мовними рівнями.

Інтерференцію на акцентологічному рівні прогнозуємо як перенесення схеми наголосу з російської словоформи на українську, внаслідок чого не реалізується міжмовне протиставлення словоформ за наголосом. Наприклад: рос. ни?зкий, укр. низьки?й > ни?зький; рос. четы?рнадцатый, укр. чотирна?дцятий > чоти?рнадцятий. Передбачаємо також порушення внутрішньомовного переходу наголосу в українській мові, пов’язаного з відмінністю акцентологічних опозицій в російській та українській мовах. Наприклад, в українській і в російській мовах перехід наголосу в опозиціях “однина – множина” іменників та “1 особа – інші особи” дієслів не завжди збігається: рос. а?втор – а?вторы, укр. а?втор – автори?; рос. вложу – вло?жит, укр. вкладу? – вкладе?. В українському мовленні зафіксовані помилки а?втори, вкла?де. Вектор інтерферентних акцентологічних змін в українському мовленні засвідчує переважання – приблизно у чотири
рази – процесу централізації наголосу, що відповідає акцентологічній специфіці російської мови.

Фонологічний рівень інтерференції, визначений на основі відмінностей між системами фонем двох близькоспоріднених мов й особливостей позиційних варіантів фонем, засвідчує міжрівневий характер іншомовного впливу. Інтерферентна помилка залежить від спорідненості / неспорідненості коренів у російській та українській мовах і від відповідності / невідповідності фонологічної структури афіксів і флексій. Наприклад, інтерферентний вплив російської мови виражений у заміщенні специфічних для української мови дзвінких африкат /дз/, /дзґ/, /дж/, [джґ] фрикативними у спільнокореневих міжмовних відповідниках ([зеркало] – рос. [зеркало], укр. [дзеркало]) і сполученням зімкнених і фрикативних – у різнокореневих ([джерело] – рос. [родник], укр. [джерело]).

Морфологічний рівень пов'язаний з опозиційним (парадигматичним) центром системи граматичних значень і граматичних форм. Розрізняємо інтерференцію на рівні афіксів і флексій. Матеріал дослідження демонструє інтерференцію афіксів, пов’язану, наприклад, із калькуванням, міжмовною паронімією, омофонією: культура поведення (від рос. поведения) замість культура поведінки; кваліфікаційна допомога (від рос. квалифицированная помощь) замість кваліфікована допомога; Я б ... для початку хотів / щоб е-е... пан С. забирав профспілки і розповів їм коли / як він приймав рішення про те / що профспілки ... країни підтримують один блок // (рос. собрал, собирал [са] > забирав замість зібрав, збирав). Інтерференція флексій спостерігається при словозміні. Наприклад, зумовлене внутрішньомовними (неуніфікованість української норми) і міжмовними (розширення функціонування флексії -а(-я)) причинами помилкове вживання в українському мовленні закінчень -у (-ю)/ -а(-я) у родовому відмінку однини іменників ІІ відміни (суда – рос. суда, укр. су?ду; законопроекта – рос. законопроекта, укр. законопроекту; адвокату – рос. адвоката, укр. адвоката); створення невластивого для української мови протиставлення повних і коротких форм прикметників і дієприкметників під впливом наявності коротких форм у російській мові (зафіксован, задоволен, прав, рад).

Синтаксична інтерференція пов’язана з позиційним (синтагматичним) центром мовної системи і виявляється у помилках синтаксичного узгодження (великий місто, виборчий дільниця) та керування (подякувати присутнього (Р.в.) – рос. поблагодарить присутствующего (Р.в.), укр. подякувати присутньому (Д.в.)). Синтаксична інтерференція в українському мовленні пов’язана здебільшого з відмінністю відмінкових та прийменниково-відмінкових форм другорядних членів речення (додатка, означення, обставини) у російській та українській мовах для вираження тотожних значень. Наприклад, для означення прогнозована і зафіксована у матеріалі дослідження інтерференція стосується таких значень: а) ‘ознака за ціллю, функціональним призначенням’ (укр. з + Р.в. (робота з підвищення безпеки, комітет із земельних ресурсів), рос. по + Д.в. (работа по повышению безопасности, комитет по земельным ресурсам) > по + Д.в. (робота по підвищенню безпеки, комітет по земельним ресурсам); б) ‘ознака за об’єктом’ (укр. щодо + Р.в. (рішення щодо підприємства), рос. по + Д.в. (решение по предприятию) > по + Д.в. (рішення по підприємству); в) ‘ознака за суб’єктом’ (укр. за + О.в. (за редакцією (кого)), рос. под + О.в. (под редакцией) > під + О.в. (під редакцією). Розроблений прогноз помилок керування в українському мовленні дозволяє визначити найбільш уразливі до інтерферентного впливу російської мови українські прийменники і відмінки. В українському мовленні передбачаємо: а) інтерферентне розширення функцій таких прийменників і відмінків: по (34 %); в (25 %); на, під (9 %); при, за (6 %); над, з, для (3 %); давальний (39 %), місцевий (25 %), орудний, знахідний (14 %), родовий (7 %);
б) інтерферентне звуження функцій прийменників і відмінків: на (26 %); за (18 %); до (15 %);
з (11 %); о (об), в (у), біля, після, через, по, від, щодо (4 %); родовий (45 %), знахідний (35 %), орудний (17 %), місцевий (3%).

Лексична інтерференція виникає внаслідок установлення випадкових міжмовних відповідностей на основі повного чи часткового збігу звукової форми слів у двох мовах або при перетині семантичних полів. Наприклад: зібралося кілька чоловік (у значенні ‘кілька людей’) – від рос. человек, що відповідає укр. людина, тоді як укр. чоловік співвідноситься з рос. мужчина; я рахую (у значенні ‘вважаю’) – від рос. считать (считать дни, считать себя виновным, считать правдой что-либо), якому в українській мові відповідають: рахувати (рахувати дні), вважати (вважати себе винним), визнавати (визнавати за правду).

У другому розділі – “Внутрішньомовна самокорекція в українському спонтанному мовленні” – проаналізовано парадигматичний (у широкому значенні слова) і синтагматичний аспекти самокорекції мовця (не пов’язані з ситуацією взаємодії мов) як засоби досягнення прагматичної мети комунікації.

Парадигматичний аспект самокорекції у спонтанному мовленні (підрозділ 2.1) описує ситуації вибору комунікантом відповідної задуму, меті одиниці з опозиційного, асоціативного ряду. Парадигматичний вибір може бути представлений складною, двоелементною, одноелементною, нульовою варіативністю.

Двоелементна і складна варіативність – це випадки вербалізації відповідно двох чи більше елементів однієї парадигми (12 %). Наприклад: Державна ветмедицина Сполучених Штатів / визначає лабораторно а-а... досліджує м’ясо на залишкові кількості цілого ряду препаратів // (визначає лабораторно > досліджує); це-е кошти місцевих бюджетів / які могли б бути в-вик... на... цілеспрямовані / направлені на будівництво / або пошук архітектурного ансамблю //
(в-вик...[використані] > на...[направлені] > цілеспрямовані > направлені). Одноелементна варіативність – найчисельніша група (84 %) – у висловленні репрезентована одним елементом парадигми, який супроводжують такі ознаки наявності іншого, невисловленого елемента, як пауза пошуку чи вагання, морфолого-синтаксичне неузгодження, помилкова лексикалізація, зумовлена лексичною паронімією, інерційністю у роботі оперативної пам’яті, асиміляцією на рівні значення тощо. Наприклад: І вже вс... так би мовити у корінну породу викопати траншею глибиною два метри / вкласти цей нафтопровід / знову засипати чорноземним грунтом / провести його в такий стан / який ми його взяли у землекористувачів [...] // ([привести] > провести); Якщо зараз буде зміна структурна / а я буду робити щоб структура відбулась / я [...] // ([зміна] > структура); Більше того е-е... скільки звинувачень відчув цей блок в нашу адресу ! // (належність комуніканта до блоку, про який мовиться, зумовлює вербалізацію невідповідного за формою, однак адекватного змістові присвійного займенника: [свою] > нашу). Нульова варіативність представлена нечисельними (4 %) випадками, коли у ситуації пошуку, вибору мовних засобів вираження думки жоден елемент парадигми матеріально не виражений. Наприклад: Значить
так // Ми... и-и... // Ви подивіться на ці інвестиції! // І давайте поговоримо //.

Якщо складна та двоелементна варіативність – це приклади екстеріоризованої самокорекції, для якої характерне матеріальне (звукове) вираження альтернативних одиниць, то одноелементна варіативність засвідчує випадки інтеріоризованої корекції (має прихований характер, спрацьовує до етапу моторної програми відповідної частини висловлення) і “псевдокорекції” (є результатом автоматизації мовленнєвих процесів, що призводить до мимовільної самокорекції); а нульова – нереалізованість вибору, нерезультативний самоконтроль, відміну всіх актуалізованих на стадії внутрішнього програмування висловлення елементів парадигми.

Матеріально виражена, а також реконструйована за контекстуальними даними варіативність дозволяють визначити прагматичний потенціал зробленого суб’єктом мовлення вибору з парадигми. Прагматика самокорекції може бути пов’язана, наприклад, із такими прагматичними чинниками (реалізуються здебільшого комплексно):

1) адресант (конструювання, модифікація образу мовця)

Писали про те / шо я / так би мовити / безідейний / шо я [вживаю погані слова] … шо погані слова у мене в “Тореадорах з Васюківки”// (S 1s (я – логічний і формальний суб’єкт) > S 3 s (слова – формальний суб’єкт, логічний об’єкт)) – заміна полягає у диференціації логічного й формального суб’єкта дії (S) з метою бажаного для мовця розподілу семантичних ролей у прагматичній ситуації (відсторонення суб’єкта-мовця від негативної дії);

Верховна Рада / попри всі ті негаразди / які сьогодні є / вона сьогодні більш фахово підготуємо підходить до вирішення… розгляду своїх проблем // – лексична заміна супроводжується семантичною: звуження функцій суб’єкта Верховна Рада, представником якої є мовець; у такий спосіб повноваження законодавчого органу представлені слухачеві лише функцією розгляду проблем, що не передбачає реальних наслідків діяльності, а тому дозволяє уникнути критичного ставлення до висловленої позитивної характеристики роботи відповідного державного органу;

2) адресат (адаптація формозмістових параметрів висловлення до особливостей аудиторії): Тобто-о... / це / справді / текст / от / який ... книжка / яка дає можливість інтерпретувати її
и-и... на різні лади / різними способами // – заміна лексеми текст зі складним комплексом філософсько-літературознавчих смислів на загальнозрозумілий еквівалент “книжка” орієнтована на слухацьку аудиторію та засвідчує демократизацію, переведення розмови з вузькоспеціалізованого на масовий рівень (фактор адресата), що відповідає зміні соціальної ролі спеціаліста-літературознавця на роль “рівного” слухачеві співрозмовника (фактор адресанта);

3) інші учасники комунікативного акту: Ви знаєте / я-а и-и… недавно ми… разом з Сергієм Вікторовичем брали участь … у врученні грамот / …почесних грамот Верховної Ради України
и-и… воїнам-інтернаціоналістам// (S 1 s (я) > S 1 pl (я + присутній у студії)) – самокорекція виражена зміною значення суб’єкта дії і демонструє характерний для соціальної інтеракції принцип тактовності;

4) ситуація (публічне офіційне спілкування, прямий ефір): Це переважно … зроблені пам’ятники ці на кошти … на пожертвування // – лексична заміна спрямована на зміну валентності предиката (валентний потенціал звужується за рахунок вторинної суб’єктної синтаксеми, необхідної у конструкції “зроблені на кошти кого?”, але семантично не властиві слову – перетвореному на віддієслівний іменник предикату – пожертвування, бо пожертвування носять анонімний характер), що дозволяє мовцеві уникнути висловлення невідомої йому чи небажаної інформації (фактор адресанта) або ж вкластися у відведені для відповіді часові рамки (фактор ситуації).

Синтагматичний аспект самокорекції у спонтанному мовленні (підрозділ 2.2) охоплює специфічні структурні побудови, до яких належать: 1) непроективні висловлення, пов’язані з дистантним розміщенням взаємопов’язаних слів, 2) стягнені синтаксичні конструкції, зумовлені неусвідомлюваним опусканням мовцем частини висловлення, 3) незавершені висловлення та
4) різні види спонтанно продукованих повторів.

Непроективність відповідає специфічній функціональній перспективі висловлення, продиктованій комунікативною інтенцією мовця, і є засобом виділення певного елемента як комунікативного центру: Десь біля тридцяти відсотків мова йде … сьогодні //. Корекція непроективних структур вимагає повної перебудови висловлення, а тому є нетиповою для спонтанного мовлення.

У випадку стягнених конструкцій нереалізованість мовцем корекції пов’язана з комунікативною неактуальністю пропущених частин висловлення (опускається тема, стягнення не зачіпає комунікативного центру – реми): А хто ж тоді буде купляти ці трамваї і тролейбуси?// (купляти [квитки на] ці трамваї і тролейбуси – реконструюємо за контекстом: йшлося про безквитковий проїзд у міському транспорті), – а також з ефектом “обманутого самоконтролю” (у половині випадків пропущеною є частина конструкції, яка формально і/чи змістовно тотожна іншому елементу з даного чи з поряд розташованого висловлення, а тому таке стягнення нагадує уникнення тавтології): Ви знаєте / ресурс який ... підтримує ... сили антидержавницькі / ресурс / який працює не [на] національний інтерес України //.

До комунікативно значущих незавершених структур належать висловлення, у яких певні синтаксичні позиції є незаповненими. Це випадки: а) зміна чи відміна синтаксичної конструкції: Я добре розумію / що декому із профспілок не подобається те / що и-и... // Вони звикли весь час и-и... самі контролювати //; б) мовець не володіє потрібною інформацією; характер самокорекції залежить від стилю поведінки комуніканта – 1) зізнатися у власній необізнаності, знизивши свої професійні показники, але збільшивши показники морально-етичні (Коли американець повертається / то він получає ... // Ну / чесно кажучи / я не знаю / скільки получають
американці //), 2) подати власне незнання як небажання повторювати загальновідомі факти, ризикуючи при цьому бути викритим (Про це говорило багато відомих спеціалістів / зокрема ... // Ну / це всім відомо // – як відповідь на питання співрозмовника: Які підстави для такого твердження?); в) за контекстом слухач сам може закінчити висловлення чи у тексті після незавершеної синтаксичної одиниці буде вжитий відсутній елемент або його еквівалент (псевдонадлишковість інформаційного наповнення висловлення): Так / дійсно-о... державна служба ветеринарної медицини з першого січня ввела заборону / але ми дали ще термін поки кораблі / які пливли / будемо говорити / з Америки ... [допливли до місця призначення] // Тобто заборона фактично е-е... десь з середини лютого //.

З-поміж спонтанних повторів розрізняємо повтори у межах мовленнєвого акту і повтори у межах комунікативного акту. До перших належать: 1) повтори, які заповнюють паузи пошуку і є комунікативно виправданими, свідчать про творчий підхід індивіда до мовленнєвої діяльності та згладжують перепони у її протіканні (І цю концепцію … концепцію … розробити механізми реалізації цієї концепції […]); 2) повтори-поширювачі та повтори-підсилювачі, які реалізують свою стратегічну функцію в ремо-тематичній організації висловлення, надають додаткової “ваги” повтореній пропозиції чи твердженню (Головне / що є зворотній зв’язок / є зворот…ній… зв’язок з простою людиною //; Ці спроби були невдалими / досить невдалими //); 3) повтори як слова-паразити, надлишкові структурні елементи висловлення, які визначають рівень бажаної, але на практиці матеріально не зафіксованої самокорекції (І все це треба / все це треба //).

Повтори у межах комунікативного акту за своєю формою є взятою у готовому вигляді реплікою (чи її частиною) іншого комуніканта, а за змістом це можуть бути: а) відповіді ([– Це діагностика?//] – Це діагностика //), б) постановка мовцем для себе самого проблеми ([– Як ви вважаєте / причини/ чому так це склалося?//] – Причини … // Причина тут одна //),
в) невмотивовані повтори, зумовлені неадекватним сприйняттям репліки співрозмовника чи запозиченням невідповідної за змістом частини чужої репліки ([– Так це коли ще за Польщі там його назвали цю вулицю?] – Ну звичайно це за Польщі // [– … а перемовили цю вулицю] – ... А?// Нє-є! // Це тепер назвали //). Повтори-відповіді і проблемні повтори нейтральні щодо критерію правильності, тоді як відсутність корекції невмотивованих повторів заважає комунікації та несе негативну інформацію про комунікативні якості мовця і є недопустимою.

Таким чином, на рівні структури висловлення прагматично значущими є як форма (адекватність і правильність структурних схем, пов’язана зі вживанням повних конструкцій), так і зміст (уникнення “надлишковості”, яка призводить до конденсації структурних схем). Гармонійне поєднання цих двох протилежно спрямованих критеріїв у підході індивіда до мовленнєвої діяльності є запорукою успішної комунікативної взаємодії.

У третьому розділі – “Міжмовна самокорекція в українському спонтанному мовленні” – проаналізовано самокорекцію помилок міжмовного типу, пов’язану з прагматично мотивованим вибором комунікантом мови спілкування. Міжмовний вибір реалізується на текстовому рівні, а також на рівні окремих текстових одиниць. На основі текстового міжмовного вибору визначено типи мовленнєвої поведінки немонолінгвів залежно від того, яку мову вибирає індивід (у нашому матеріалі – українську чи російську), за яким принципом здійснюється мовленнєва діяльність (звичайний або перекладний режим), який аспект (змістовий чи формальний) є домінантним для мовця (підрозділ 3.1). Внутрішньотекстовий рівень міжмовного вибору (підрозділ 3.2) пов'язаний із коригуванням мовцем невідповідних обраній мові спілкування мовних одиниць (інтерферем).

Аналіз українськомовних дискурсів представників різних соціальних груп дозволяє говорити про негармонійність мовної ситуації в сучасній Україні, що виявляється в особливостях мовотворчої діяльності носіїв української мови. Для процесу породження висловлення немонолінгвів характерний етап перекладу, функція якого – перекодування вихідної мови у цільову.

Інтерферентні помилки та їх самокорекція описані у дисертації за такими параметрами: актуалізована у пам’яті мовця російська одиниця (АО), очікуваний нормативний український відповідник (НО), реалізована в українському мовленні одиниця (РО) та її нормативність (відношення РО до НО: повна відповідність (+), невідповідність (–), допустимий переклад (+/–)); мовний рівень помилки і мовний рівень корекції (А – акцентологічний, Ф – фонологічний, М – морфемний, Г – граматичний (рівень граматичних категорій), Л – лексичний, Сем – семантичний, Синт – синтаксичний (відмінкові, прийменниково-відмінкові конструкції) рівні); тип помилки (ВМ – внутрішньомовна помилка, ММ – міжмовна помилка, ЛСП – лексико-семантична помилка, Ф – формальний різновид, С – семантичний різновид, З – запозичення, К – калька, П – перифраза).

Проаналізований матеріал дає підстави говорити про два основні способи міжмовного переходу (від російської мови до української): 1) простий, безпосередній; 2) складний, опосередкований. Для першого способу характерна пряма співвіднесеність української одиниці на “виході” й актуалізованої російської одиниці на “вході” з різним ступенем ефективності операцій перекладу. Найменша відповідність нормам цільової мови притаманна запозиченням (перекладний механізм фактично не спрацьовує): толкають ... штовхають (на злочин). Запозичення можуть мати прихований характер, тобто коригуватися на домоторній стадії: таке пристальне [внимание] ... увага. Неузгодження, яке сигналізує про наявність у внутрішній програмі висловлення запозичення, вказує на “послівний” спосіб перекладу: перекладаються окремі слова, а не граматично пов’язані між собою словоформи; тобто лексико-семантичний рівень самокорекції домінує над рівнем граматичного оформлення словосполучення. Ефективніші операції перекладу – структурні кальки (використовуються структурні засоби цільової мови): що ми і робимо / підго... готуючи космічні проекти (рос. подготавливая > підго[товлюючи] > готуючи), – і перифрази (використовуються формальні та лексичні засоби цільової мови): щоб у нас діти були забезпечені / і в тому числі і бес... а-а... наші ті / які сьогодні на вулицях (рос. бес[призорные] > ті, які на вулицях – укр. безпритульні).

Для другого способу переходу від вихідної до цільової мови спілкування характерна неодновимірність процесів, які відбуваються у “чорній скриньці”. Реалізована одиниця “виходу” зазнає подвійного впливу актуалізованої іншомовної одиниці (контаміновані утворення), або впливу одиниці-посередника (лексико-семантичні помилки).

У випадку контамінацій актуалізована іншомовна одиниця, з одного боку, виступає стимулом, основою для пошуку відповідника у мові спілкування, з іншого – здійснює вторинний вплив на одиницю-переклад, входить “уламками” до складу останньої: рос. спрашивают + укр. запитують > запитають, рос. по силам + укр. під силу > по силу. Аналіз контамінованих одиниць розкриває особливості дії центру контролю і корекції, який відповідає за протікання операцій перекладу. Основна увага мовця при породженні мовлення зосереджена на тих елементах висловлення та його окремих одиниць, які мають найбільшу інформативну вагу. Перекладний механізм у контамінованих сполуках не спрацьовує, як правило, на периферійних щодо змісту частинах (флексія, суфіксальна морфема, прийменник).

Лексико-семантичні помилки виникають на ґрунті повних або часткових збігів форми і/або змісту (співзвучність окремих лексем і/або їх семантична близькість, пов’язана з належністю до одного семантичного поля, синонімічного ряду) одиниць мов, носіями яких є комунікант. Наприклад: а) почнемо так же спільн... також спільно думати і в інших сферах; я вам зараз зачитаю ... витримку ... чи витяг ... витяг зачитаю із е-е... вироку – причиною помилки є омофонія, омонімія російських відповідників (рос. также – укр. також / рос. так же – укр. так само; рос. выдержка – укр. витримка (‘уміння володіти собою в будь-яких обставинах’) / рос. выдержка – укр. витяг (‘невеликий уривок, частина чи цитата з якого-небудь тексту’); б) з великою [охотою] ... так би мовити / з великим потягом не станеш читати так книжки сумні – помилка виникає внаслідок зміщення у межах двох синонімічних рядів зі спільною полісемічною домінантою: 1) рос. желание, влечение – укр. бажання, потяг (‘любовне, чуттєве прагнення до кого-небудь’), 2) рос. желание, охота – укр. бажання, охота (‘внутрішня потреба чого-небудь, зацікавленість у здійсненні чого-небудь, володінні чим-небудь’).

Особливості самокорекції у дискурсах перекладного типу дозволяють простежити в українському мовленні немонолінгвів тенденцію до відмежування від російської мови. У разі формальних збігів з одиницями іншої мови у мовця може виникати сумнів у правильності зробленого вибору. Тому, навіть якщо співзвучний російській одиниці переклад відповідає нормам сучасної української літературної мови, комунікант віддає перевагу специфічно українським лексемам: рос. скоро > укр. скоро > укр. незабаром, рос. рассказываем > укр. розказуємо > укр. розповідаємо.

Реалізовані комунікантами складні операції переходу від вихідної мови до цільової при їх інформативній необов’язковості в умовах взаємодії близькоспоріднених мов і надіндивідуальної двомовності