ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ АНП УКРАЇНИ

ШТЕПА ОЛЕНА СТАНІСЛАВІВНА

УДК 159.923.2.072

ДИСПОЗИЦІЙНА МОДЕЛЬ ОСОБИСТІСНОЇ ЗРІЛОСТІ

Спеціальність

19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана

у Львівському національному університеті імені Івана Франка

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент

Грабовська Софія Леонідівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка

в.о. завідувача кафедри психології

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор

Саннікова Ольга Павлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ім. К. Д. Ушинського

кандидат психологічних наук

Найдьонова Любов Антонівна,

Інститут соціальної та політичної психології АПН України

Провідна установа:

Інститут психології АПН України ім. Г. С. Костюка, лабораторія соціальної психології

Захист відбудеться „06” липня 2006 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.457.01 в Інституті соціальної та політичної психології АПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 15.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціальної та політичної психології АПН України за адресою: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 15.

Автореферат розісланий „04” червня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І. В. Жадан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасне суспільство характеризується науковцями як суспільство епохи трансформації, тобто таке, що переживає суттєві модифікації у своїй соціальній організації. Результатом цих перетворень має стати вироблення ефективних моделей соціально-економічної поведінки. У концепції трансформаційного суспільства вирішальною визнається роль суб’єкта, який здатний здійснювати соціальні зміни.

Науковий інтерес викликають соціально-психологічні властивості суб’єкта, який прагне самопізнання, здатний до самоуправління і може не тільки не розгубитися у час суспільних трансформацій, а й зробити відповідальний вибір і вплинути на напрямок цих перетворень. Спеціалісти з питань лідерства і брендінга переконані, що уміти бачити майбутнє, переконувати і надихати інших, керувати змінами, а також розробляти і здійснювати стратегії може людина, яка характеризується особистісною зрілістю.

На даний час особистісна зріліcть визначається як вищий рівень розвитку людини, пов’язаний з формуванням і стабілізацією у неї певних якостей (). Поняття „особистісна зрілість” використовується у працях Л. Анциферової (1978), В. Петровського (1993), Т. Скріпкіної (2000), Л. Овсянецької (2001), Д. Лєонтьєва (2002). Слід зазначити нечіткість окреслення у науковій психологічній літературі поняття „особистісна зрілість”. Часто це приводить до його ототожнення з психологічною зрілістю та недиференційованістю від поняття „зріла особистість”.

Психологічна зрілість визначається у вузькому сенсі як показник роботи сенсорних, мнемічних та інтелектуальних функцій людини (М. Дьяченко, Л. Кандибович); у широкому сенсі – як період свідомої регуляції людиною власної поведінки, який передбачає реалізацію людини як особистості (Є. Сергієнко). Зріла особистість характеризується розширеним чуттям Я, здатна з розумінням ставитись до довкілля, має чуття фундаментальної емоційної безпеки і прийняття себе, діє і думає у відповідності з зовнішньою реальністю, здатна до самооб’єктивації, розуміння себе і до гумору, живе у гармонії з власною філософією життя (Г. Оллпорт).

У сучасній соціальній психології особистості одним з провідних напрямків визнається дослідження особистісних рис. Конструктивність підходу до особистості крізь призму теорії рис науковці вбачають у тому, що цей підхід дозволяє одночасно описати глобальні властивості суб’єкта та динамічність людської природи.

Для соціальної психології особистості залишається важливою проблема, яким чином риси об’єднуються в структуру, утворюючи особистість як систему. На нашу думку, відповідь на це питання дає диспозиційна концепція особистості. Вважаємо за доцільне уточнити суть феномену особистісної зрілості саме через опис її рис. Тому однією з головних теоретичних засад нашого дослідження є диспозиційна теорія Г. Оллпорта, у якій найбільш важливою одиницею аналізу структури особистості є риса (диспозиція). За Г. Оллпортом, диспозиції, що сприймаються особою як важливі для її самоповаги та самоідентичності, складають пропріум – динамічний центр особистості. На нашу думку, риси, що характеризують особистісну зрілість, за типологією Г. Оллпорта, є центральними рисами пропріуму особистості, такими, що скеровують домінуючі типи поведінки людини; вони є своєрідними будівельними блоками індивідуальності і визначають такі тенденції у поведінці людини, які легко можуть побачити оточуючі.

Диспозиція розглядається як готовність суб’єкта до поведінкового акту, дії, вчинку або до їх послідовності. Диспозиції закріплюються в особистісній структурі в результаті досвіду, утворюючи ієрархію: нижчий рівень – фіксовані установки, середній рівень – система соціальних установок (атитюдів), вищий рівень утворюють домінуюча спрямованість інтересів особистості, система ціннісних орієнтацій, потреба у саморозвитку і самовиявленні, життєві принципи людини та її концепція життя.

Прикладне значення розв’язання проблеми особистісної зрілості полягає у створенні можливості прогнозувати розвиток певних психічних властивостей та здійснювати їхню корекцію. Така можливість реалізується шляхом конструювання моделі феномену особистісної зрілості. Стосовно об’єкта модель виконує функції достовірного опису, логічного пояснення, вірогідного прогнозу та ефективної корекції (управління) його поведінкою.

Однією з популярних нині моделей особистості є п’ятифакторна модель П. Коста і Р. Мак-Кра (1961), яка була побудована емпіричним шляхом і характеризує особистість з точки зору екстраверсії – інтроверсії, співпраці, конформності, відкритості, емоційної стабільності. Проте науковці критикують дану модель за неможливість за її допомогою передбачити динаміку розвитку особистості.

Н. Бордовська і А. Рєан (2001) виокремили чотири основних, базових складових особистісної зрілості: 1) відповідальність, 2) терпимість, 3) саморозвиток, 4) позитивне мислення і позитивне ставлення до світу (цей компонент наявний в усіх інших складових). На думку науковців, концепція особистісної зрілості повинна базуватися на уявленні про єдність самоактуалізації та самотрансценденції, про дію стосовно них принципу доповнюваності.

На нашу думку, завдання опису рис особистісної зрілості та їхньої взаємодії можна здійснити через побудову моделі особистісної зрілості.

Особистісно зрілу людину можна розглядати як відкриту систему, що самоорганізується. Тоді модель особистісної зрілості, у якій обґрунтовано індикатори особистісної зрілості, її динамічна особистісна структура, механізми її детермінації та латентний період формування, має базуватися на двох принципах психічного розвитку – принципі диференціації-інтеграції та принципі цілісності.

Отже, модель дозволяє описати особистість як систему, яка самоорганізовується та характеризується взаємоактивацією процесів диференціації і інтеграції. У більш широкому, філософському сенсі модель особистісної зрілості дозволяє описати природу особистісно зрілої людини.

Актуальність дослідження феномену особистісної зрілості зумовлюється тим, що: 1) важливим для практичної психології є аналіз соціально-психологічних якостей суб’єкта, який у сучасному трансформаційному суспільстві грає активну перетворюючу роль; 2) для узгодженості наукових поглядів необхідно уточнити дефініцію поняття „особистісна зрілість”; 3) з метою формування та психологічного супроводу становлення особистісної зрілості необхідно структурувати знання про складові особистісної зрілості та взаємозв’язки між ними за допомогою побудови моделі феномену.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах комплексної наукової теми кафедри психології „Розвиток особистості в умовах становлення Української держави” (номер держреєстрації 0199U003619), а також держбюджетних тем „Психологія середовища: від внутрішньої залежності до свободи волевиявлення” (№3П – 125Б) і „Критерії психологічного здоров’я студентської молоді” (№3П – 13Ф), що виконувались на кафедрі психології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка протягом 2002 – 2005 рр. Тема дисертації затверджена координаційною Радою АПН України (протокол № 2 від 28.02.2006 року).

Метою роботи є побудова і верифікація диспозиційної моделі особистісної зрілості у цілях науково обґрунтованого формування та психологічного супроводу становлення зрілої особистості.

Завданнями дослідження є: 1) експлікація рис пропріуму зрілої особистості; 2) побудова теоретичної диспозиційної моделі особистісної зрілості; 3) верифікація теоретичної диспозиційної моделі особистісної зрілості; 4) конструювання та практичне впровадження опитувальника особистісної зрілості; 5) розробка та апробація тренінгу актуалізації особистісної зрілості.

Об’єктом дослідження є процес досягнення особистісної зрілості.

Предметом дослідження є соціально-психологічні диспозиції особистісно зрілої людини.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотез використано методи теоретичного та емпіричного дослідження.

Теоретичні методи: систематизація для структурування огляду літератури з окресленої проблематики; контент-аналіз при експлікації рис особистісної зрілості; каузально-динамічний аналіз для мінімізації елементалізму у побудові теоретичної моделі та інтерпретації емпіричної моделі пропріуму зрілої особистості; метод моделювання при конструюванні моделі особистісної зрілості.

Емпіричні методи: спостереження, тестування, опитування для вивчення особистісних рис; формуючий експеримент для перевірки припущення щодо можливості актуалізації рис особистісної зрілості; методи кореляційного, кластерного та факторного аналізу для відбору надійних емпіричних результатів та побудови емпіричної моделі особистісної зрілості.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечується надійністю шкали, за якою формувалася група досліджуваних, застосуванням методів математичної статистики, дотриманням зазначених принципів загальної методології та задекларованих концептуальних рамок на етапах теоретичного та емпіричного дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в уточненні змісту показників особистісної зрілості, ефектів особистісної зрілості у ґендерному аспекті та соціокультурних особливостей вияву особистісної зрілості;

Уперше представлено комплексне визначення поняття „особистісна зрілість”; побудовано теоретичну модель особистісної зрілості, що включає опис рис, механізмів детермінації особистісної зрілості, особливостей процесу формування пропріуму зрілої особистості у юнацькому віці та представлено її верифікацію; сконструйовано та впроваджено опитувальник особистісної зрілості і програму тренінгу „Актуалізація особистісної зрілості”.

Практичне значення результатів дослідження обґрунтовано результатами впровадження опитувальника особистісної зрілості та програми тренінгу „Актуалізація особистісної зрілості” у діяльність практикуючих психологів. Розроблений опитувальник особистісної зрілості може бути включений до діагностичного інструментарію психологів-практиків та науковців. Тренінг доцільний в якості спецкурсу до навчальної програми ВНЗ, що здійснюють підготовку за спеціальністю „Психологія”, оскільки особистісна зрілість є одним з критеріїв ефективності діяльності психолога, головним інструментом у його професійній роботі, що забезпечує оптимальний творчий потенціал та високу продуктивність праці.

Апробація та впровадження результатів дисертації

Основні положення та результати дослідження було висвітлено у доповідях на Міжнародних науково-практичних конференціях (2001 – 2005 рр.), Всеукраїнських науково-практичних конференціях (2002, 2003, 2005 рр.); Четвертому Львівсько-Варшавському науковому семінарі „Філософія науки” (2003р.); щорічних звітних конференціях викладачів кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка (2002 – 2005 рр.); методологічних семінарах на кафедрі психології Львівського національного університету імені Івана Франка (2003, 2004 рр.); виступах на засіданнях Асоціації практикуючих психологів Львівської області (2002, 2004 рр.).

Результати дослідження впроваджено в Асоціації практикуючих психологів Львівської області (методика „Психологічний аналіз ненормативних кризових ситуацій” та „Тренінг „Актуалізація особистісної зрілості), в Інституті регіональних досліджень НАН України (результати наукового дослідження „Креативність і відповідальність як характеристики пропріативного прагнення особистості), на кафедрі психології філософського факультету (авторський спецкурс „Тренінг особистісної зрілості”). Результати дисертаційного дослідження було включено: до авторського спецкурсу „Психологічний інструментарій шкільного психолога” (тема „Психологічна самодопомога”), до авторського спецкурсу „Адаптація студентів-першокурсників до ВНЗ” (теми "Психологічна трансформація", „Криза ідентичності”, „Вміння вчитися самостійно”, „Студентська зрілість”, „Професійна адаптація), до авторського спецкурсу „Проблеми мотивації поведінки та діяльності людини” (тема „Мотиваційна сфера особистості”), до авторського курсу „Практикум з психології” (тема „Критерії ефективної діяльності психолога”), до курсу „Студентський самоменеджмент” (тема „Самопізнання”), до авторського курсу „Педагогічна психологія” (тема „Особистість філософа”), у Програму Міжінституційних Індивідуальних Гуманітарних Студій (МІГуСі) (тренінг „Актуалізація особистісної зрілості).

Публікації. Основні теоретичні положення, результати емпіричного дослідження і висновки дисертації було опубліковано у 13 статтях у фахових виданнях, 1 депонованій праці.

Структура та обсяг дисертації. Зміст дисертації складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. Рукопис містить 146 сторінок друкованого тексту, ілюстративний матеріал подано у 9 таблицях, 7 рисунках і 12 додатках. У списку використаних літературних джерел 247 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі роботи „Особистісна зрілість як психологічна характеристика людини та зрілого періоду її життя” здійснено аналіз диспозиційного контексту дефініцій зрілої особистості у соціально-психологічних теоріях особистості вітчизняних і зарубіжних науковців, а також систематизовано показники особистісної зрілості і визначено її критерії; подано аналіз особливостей вияву особистісної зрілості крізь призму соціокультурних, гендерних і професійних аспектів.

В українській науці проблема зрілої особистості розглядалася у контексті духовності і активності людини. Особистісно зрілу людину можна охарактеризувати терміном „суб’єкт життя”, що поширюється на особу 20 – 65 років, яка здатна і прагне до самовизначення (за Ю. Лановенко, Л. Орбан-Лембрик, К. Меркотан, Н. Волянюк). Проблематика особистісної зрілості розроблялась у таких векторах: а) автентичності особистості, як прагнення людини до самостворення через її здатність до вчинку (за В. Татенко); б) визначення рівнів особистісної зрілості, якими, за Л. Лєпіховою, є соціалізація і соціально-психологічна компетентність; в) виділення психологічних рис зрілої особистості (Л. Овсянецька).

У радянській психології 60 – 80-х рр. 20 ст. та сучасній науковій психологічній думці країн близького зарубіжжя основними результатами розробки проблеми зрілої особистості та особистісної зрілості є: 1) відокремлення поняття дорослості і зрілості; 2) протиставлення зрілої особистості особі егоїстичній, невротичній, інфантильній; 3) опис головних характеристик зрілої особистості: здатність до створення себе, самооб’єктивації, саморозвитку, відповідальності за власне життя, усвідомлення і ствердження у вчинках своєї життєвої позиції; 4) визначення особистісної зрілості як вияву особистісного в особистості (термін Д. Лєонтьєва) на основі її співвіднесення з поняттями особистісного потенціалу та особистісного зростання; 5) визначення самоактуалізації і трансценденції як головних засад побудови концепції особистісної зрілості (Л. Бордовська, А. Рєан).

У працях зарубіжних вчених-психологів приділено увагу психологічним властивостям особистості, яка самореалізується і знаходиться у максимумі свого розвитку. Така точка зору на особистість в анотованих теоріях особистості дозволила об’єднати їх конструктом „зріла особистість”, що належить Г. Оллпорту. Характеристики зрілої особистості об’єднували назвами „автентична особистість” (Ф. Перлз), „розвинута особистість” (Л. Сев), „активний суб’єкт життя” (А. Менегетті), „людина плідного характеру” (Е. Фромм), „самоефективна особистість” (А. Бандура), „креативний тип художника” (О. Ранк), „людина внутрішньої єдності” (А. Ассаджолі), „повноцінно функціонуюча особистість” (К. Роджерс), „самоактуалізатор, трансцендент” (А. Маслоу), „творча особистість” (П. Вайнцвайг), „актуалізатор” (Е. Шостром), „мудра” (С. Холлідей, М. Чандлер).

Таким чином у поглядах вітчизняних і зарубіжних вчених на зрілу особистість домінантою є її диспозиційна характеристика. Разом з тим більш чітка дефініція поняття особистісної зрілості потребує інтеграції авторських точок зору за результатами теоретичних та емпіричних обґрунтувань.

У нашому дослідженні особистісну зрілість обґрунтовано як окремий вид зрілості поряд з біологічною, когнітивною, інтелектуальною, емоційною, психологічною, соціальною, громадянською, професійною, духовною зрілістю. Більш детально звернуто увагу на аналіз відмінностей особистісної зрілості від соціальної та психологічної зрілості. Розглянуто два відмінні погляди на розуміння зрілості: зрілість як певний віковий період у житті людини і зрілість як характеристика високого рівня розвитку певних психічних функцій людини незалежно від віку.

Синтезовано дані про показники особистісної зрілості та проаналізовано її критерії. Показниками є: самоактуалізація, акцентування дозрівання блоку Еґо на рівні зрілості дорослого, здатність до самотрансценденції, відповідальність за власні вчинки, здатність керувати власними потребами та мотивами, оптимальний рівень довіри до себе, відчуття ідентичності, компетентність як здатність розуміти інформацію та приймати на її основі рішення щодо власної особистості, наявність вимоги зрілості до дитини з боку батьків. Критеріями особистісної зрілості можуть виступати: відповідальність (уміння робити вибір і усвідомлювати його наслідки), саморозуміння (здатність до самоаналізу і побудови цілісного Я-образу), прагнення бути цілісною особистістю (розуміння перспектив саморозвитку, самореалізація з метою бути корисним у співпраці з оточуючими).

Здійснено огляд соціокультурної варіативності поняття особистісної зрілості через призму західного і східного шляхів розвитку особистості. Для здійснення аналітичного огляду серед теорій особистості західної культури ми вибрали теорії Е. Фромма, К. Юнга, А. Маслоу, А. Адлера, Д. Левінсона. У теоріях особистості східної культури акцентували увагу на поглядах на становлення особистості у суфізмі, ісламі, буддизмі, йозі. Резюме цього огляду є те, що цінність особистісної зрілості міститься у парадигмі свідомості і Східної, і Західної культур.

Особистісну зрілість розглянуто у ґендерному аспекті. Показано, що гендерні особливості в особистісному зростанні існують, водночас при досягненні акме цього зростання – особистісної зрілості – людина стає ефективною у вияві як експресивності, яка охоплює традиційно жіночі властивості, так і інструментальності, яка відображає ключові аспекти традиційної мужності.

У професійному аспекті особистісну зрілість розглянуто як акмеологічну інваріанту психолога. Увагу приділено особистісним рисам психолога-професіонала у концепції психологічної освіти, критеріям ефективного психолога за Г. Берулавою, Р. Кочюнасом, Р. Джорджем, Т. Крістіані, К. Шнайдером. Зроблено висновок, що особистісна зрілість є одним з критеріїв ефективності діяльності психолога, головним інструментом у його роботі з клієнтом, що забезпечує оптимальний творчий потенціал і високу продуктивність праці.

У другому розділі „Модель особистісної зрілості як соціально-психологічного феномену” здійснено експлікацію та опис рис особистісної зрілості. Обґрунтовано взаємоактивацію цих рис у теоретичній моделі особистісної зрілості. Метою моделювання було створення можливості прогнозу і корекції особистісного зростання. За критеріями В. Літцмана основними складовими моделі особистісної зрілості визначено риси особистісної зрілості та її акцидентні властивості, механізми детермінації особистісної зрілості, формування рис особистісної зрілості у підлітковому і юнацькому віці.

У співвіднесенні особистісної зрілості з особистісним потенціалом й особистісним зростанням продемонстровано чинники динамічності особистісної зрілості як особистісної структури. Динаміку особистісної зрілості окреслено за допомогою понять особистісного потенціалу, самодетермінації, трансценденції, кризи ідентичності, екзистенційної кризи, ненормативної кризи, особистісної трансформації. Процес становлення особистісної зрілості триває з 20 років, його акме припадає на зрілий період життя людини. Зростання рівня особистісної зрілості зумовлено прагненням людини до самовизначення та цілісності, період завершеної особистісної зрілості пов’язаний з зрілою его-ідентичністю людини, зниження рівня особистісної зрілості викликано переживанням людиною кризи его-ідентичності та екзистенційної кризи. Таким чином, динамічність рівня особистісної зрілості детермінована ненормативними кризами і залежить більшою мірою від психологічного, а не паспортного віку людини.

Як процес особистісну зрілість детермінують певні психологічні механізми. Такими механізмами визначено: інтенційність, як активне самовизначення, створення людиною самої себе і усвідомлення себе самостворюючою; когерентність, як уміння самому собі порадити; рефлексія, як уміння людини давати собі самій звіт стосовно своїх дій, думок, почуттів; прегнантність, як прагнення до врівноваженості, впорядкованості, завершеності. Процес становлення особистісної зрілості відображено у стадіях психологічної трансформації, які було виділено на основі аналізу у працях В. Сатір і Дж. Келлог способів особистісних змін. Стадіями особистісної трансформації на шляху до особистісної зрілості є: 1) „період парадоксів”, 2) „лабіринт”, 3) „автономізація”, 4) „трансцендентність”, 5) „кристалізація”. Під час процесу актуалізації, який триває від двох місяців, почерговість стадій психологічної трансформації є індивідуальною для кожної людини. Про завершену особистісну зрілість свідчить високий рівень рефлексії особистості за параметрами оригінальності та артикульованості, її суб’єктивне чуття власної цілісності.

На основі аналізу властивостей особистості, яка самореалізується і знаходиться у максимумі свого розвитку, було виділено десять рис-індикаторів особистісної зрілості. Експлікація проводилась методом контент-аналізу, що охоплював 157 одиниць понять.

Було подано авторську характеристику рис особистісної зрілості. У ній розкрито їх зміст як диспозицій людини, тобто готовності діяти з позиції особистісно зрілої особи, а також представлено значущість рис особистісної зрілості для его-ідентичності зрілої людини. Соціально-психологічний зміст диспозицій особистісно зрілої людини полягає у тому, що , з одного боку, згідно з ними навколишні характеризують певну людину як особистісно зрілу; з другого боку, риси особистісної зрілості є визначальними для его-ідентичності людей, які виявляють готовність діяти з позиції зрілої людини. Рисами-індикаторами особистісної зрілості є синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрація, життєва філософія.

Синергічність – здатність усвідомлювати себе в якості сенсу. В его-ідентичності функція синергічності полягає у забезпеченні самодостатності. Автономність – готовність довіряти собі та здатність до самовизначення. В его-ідентичності функція автономності полягає у збереженні аутентичності. Контактність – здатність бути щирим у змістовному спілкуванні з значущими людьми. В его-ідентичності функція контактності полягає у готовності до саморозкриття. Самоприйняття – здатність ставитись до себе, як до перспективного проекту. В его-ідентичності функція самоприйняття полягає у забезпеченні самооб’єктивації. Креативність – здатність втілювати власний погляд на життя в результатах діяльності. Для его-ідентичності функція креативності полягає у самостворенні. Толерантність – готовність до неупередженого, безоцінкового, аксіологічного сприймання людей і подій життя. В его-ідентичності функція толерантності полягає у розумінні неконфліктності себе і довкілля. Відповідальність – визнання людиною себе автором і опікувачем певного проекту, яким може бути певна справа, сама вона та її життя. В его-ідентичності функція відповідальності полягає у реалізації людиною сміливості бути. Глибинність переживань – здатність до екзистенційного сприймання світу. Для его-ідентичності функція глибинності переживань полягає у збереженні чуття власної сенсовності. Децентрація – здатність до внутрішнього діалогу і уміння бути різним, залишаючись самим собою. В его-ідентичності функція децентрації полягає у забезпеченні самоверифікації. Життєва філософія – усвідомлювання людиною власної реальності у контексті оточуючого світу в пошуку сенсу життя. В его-ідентичності функція життєвої філософії полягає у забезпеченні самопротяжності.

Акцидентними, не характерними рисами особистісної зрілості, відповідно, визначено конфліктність, залежність, відчуженість, самозвинувачення, страх невизначеності, прагнення домінувати, конформність, надання переваги регресивним цінностям, егоцентричність, десакралізація.

Імперативно риси особистісної зрілості є її індикаторами, оскільки саме індикаторні риси описують оригінальний склад явища, до ядра якого входять. Такий висновок було зроблено на основі порівняння понять „критерій”, „показник”, „індикатор”.

Взаємоактивацію експлікованих рис продемонстровано у теоретичній моделі особистісної зрілості (рис. 1).

Графічно модель являє собою зрізану піраміду з конусом всередині, риси виступають ребрами піраміди і частинами циліндру. Модель побудовано у площинах : 1) „Я”, тобто самоставлення людини; 2) „інші”, тобто ставлення особистості до інших людей; 3) „світ явищ і подій”, тобто ставлення особистості до навколишнього світу, який розкривається у явищах природи, суспільних подіях, до яких людина причетна опосередковано.

Інтерпретаційно-описовий характер моделі дозволяє прогнозувати особливості особистісної трансформації та динаміки особистісної зрілості людини.

Теоретична модель отримала верифікацію за результатами емпіричного дослідження. У дослідженні взяли участь 348 осіб віком 20-65 років. За фактором "зрілість" стандартизованого багатофакторного методу дослідження особистості (СМИЛ) Л. Собчік була сформована кластерна вибірка (122 особи, з них 64 жінки і 58 чоловіків), яка була представлена викладачами і студентами ВНЗ, студентами коледжів, лікарями, посадовцями, військовими, вчителями, аспірантами, спортсменами, інженерами, представниками малого і середнього бізнесу, тимчасово безробітними, домогосподарками.

Для проведення дослідження з метою побудови емпіричної моделі особистісної зрілості було відібрано 34 фактори, які склали базу даних для кореляційного, кластерного і багатофакторного аналізу. Результати кластерного аналізу дозволили стверджувати, що 85% обраних факторів утворюють єдиний кластер. В результаті факторизації даних було виділено 12 факторів, що пояснювали 67% взаємозв'язків у вибірці. Усі експліковані риси теоретичної моделі особистісної зрілості увійшли до групи значущих факторів. Для перевірки відношення експлікованих рис до пропріуму зрілої особистості було проведено ротацію основних сімнадцяти факторів методом нормалізованого „varimax”-обертання. До основних факторів було включено самоприйняття, відповідальність, толерантність, креативність, синергічність, автономність (незалежність), контактність, емпатію, егоцентричність, глибинність переживань, спрямованість на себе, мотив вольового зусилля, мотив ініціативності, пізнавальний мотив, мотив самоповаги, внутрішній мотив, мотив оцінки свого потенціалу.

Представлена верифікація моделі описує усі десять експлікованих рис особистісної зрілості. Домінантними факторами є мотив оцінки свого потенціалу, що концентрує навколо себе дескриптори риси „життєва філософія”, відповідальність, креативність і автономність. За факторною значущістю автономність виступає першим фактором, мотив оцінки свого потенціалу – другим фактором, креативність і відповідальність – четвертим фактором (рис. 2).

За даними кластерного і факторного аналізу, фактор „стать” не виявився значущим для опису особистісної зрілості високого рівня. Проте, за результатами Т-test було виділено фактори, які описували психологічні відмінності жінок і чоловіків з групи досліджуваних. Для жіночої вибірки характерним був більш високий рівень яскравості вияву самоприйняття, синергічності, контактності, глибинності переживань, емпатії, егоцентричності. У чоловічій вибірці виявилось більш вірогідним гостре переживання безсенсовності існування, більшою значущість внутрішнього мотиву і мотиву оцінки свого потенціалу. Найбільш вагомою була відмінність між жінками і чоловіками за фактором „синергічність”, найменшою – за фактором „життєва самореалізація”. Паспортний вік, в середньому за вибіркою, становив 34 роки. Пріоритетними цінностями зрілих людей були здоров’я, активне, діяльне життя, любов, щасливе сімейне життя. Серед інструментальних цінностей перевага надавалась чесності, освіченості, відповідальності.

За результатами дослідження наявності центральних рис пропріуму особистісно зрілої людини у пропріумі молодих людей 19 – 20 років було доведено, що особистісна зрілість є одночасно результатом формування особистості зрілої за віком та процесом її становлення.

Зрілість у період переддорослості (19–20 років) тісно пов'язана з особистісною трансформацією та саморозумінням. Синергічність виявилася найважливішим фактором особистісної зрілості у структурі пропріуму особистості молодих людей. 64% молодих людей 19 – 20 років вважають життєво важливий вибір подією, яка б вплинула на зростання їх особистісної зрілості.

Між рисами пропріуму молодих людей існують взаємозв’язки, які не характерні для пропріуму зрілих людей, – взаємозв’язок автономності з життєвою філософією та самоприйняттям, глибинності переживань – з відповідальністю і самоприйняттям. Натомість відсутній такий значущий взаємозв’язок, як „автономність – креативність – відповідальність – життєва філософія”. Отримані результати дослідження дозволили припустити, що молода людина скоріше переживає, ніж усвідомлює власну особистісну зрілість.

Результати верифікації теоретичної моделі особистісної зрілості показали, що: 1) представленість експлікованих рис у теоретичній моделі має емпіричне підтвердження; 2) головними рисами пропріуму зрілої особистості є автономність, життєва філософія і синергічність; 3) значущими є взаємозв’язки між такими рисами пропріуму, як „синергічність” і „відповідальність”, „життєва філософія” і „креативність”, „життєва філософія” і „глибинність переживань”; 4) модель відображає особистісну зрілість як динамічну особистісну структуру.

Модель особистісної зрілості дозволила описати природу особистісно зрілої людини у поняттях суб’єктивності, інвайроменталізму, холізму, пізнаваності, гетеростатичності, свободи, проактивності, змінності. Відповідно до принципу цілісності модель пояснює феномен особистісної зрілості за такими параметрами: 1) повторюваність – риси особистісної зрілості виявляються у вчинках зрілої особистості і опосередковують її спрямованість; 2) співпідлеглість – риси особистісної зрілості, утворюючи пропріум зрілої особистості, генералізують поведінку людини навколо прагнення до сенсу – пропріативного прагнення; 3) співмірність – риси особистісної зрілості характеризуються паритетністю у детермінації пропріативного прагнення; 4) врівноваженість – риси особистісної зрілості є сумірними, такими, що взаємоактивують і взаємодоповнюють одна одну.

У третьому розділі ”Діагностика та психологічний супровід становлення особистісної зрілості” представлено процедуру та результати конструювання, апробації і впровадження авторського опитувальника особистісної зрілості (ОЗО) і тренінгу „Актуалізація особистісної зрілості”(АОЗ).

Завдання діагностики центральних рис пропріуму зрілої особистості імперативно висунули попередні результати теоретичного та емпіричного обґрунтування рис-індикаторів особистісної зрілості. Сконструйований опитувальник характеризується як багатофакторний опитувальник рис особистісної зрілості методом самооцінки. Стратегія конструкції ОЗО як методики вивчення особистості була визначена, як теоретична.

Критеріями високого, необхідного і достатнього рівнів особистісної зрілості є яскравість вияву таких рис, як автономність, життєва філософія, відповідальність, креативність, що обгрунтовано результатами багатофакторного аналізу.

За характеристиками надійності та експертної, змістовної, ретестової, життєвої валідності фактори опитувальника отримали позитивну оцінку. За результатами оцінки експертів, якими виступили практикуючі психологи зі стажем роботи не менше трьох років, рівень змістовної валідності сягає 63%. Змістовна валідність є головним критерієм для характеристики особистісних опитувальників, побудованих за теоретичною стратегією.

Для перевірки експериментальної валідності методикою ОЗО було опитано 278 осіб віком 20 – 60 років. Дані експериментальної валідності продемонстрували високий рівень кореляції сумарного показника (SUM) за шкалами ОЗО з контрольною шкалою „зрілість” при с ? 0,01. Кореляція шкал ОЗО з шкалою „соціальна бажаність” була оберненою, що дозволило обґрунтувати високий рівень достовірності результатів за опитувальником.

Результати експертної та життєвої валідності є задовільними як для особистісного опитувальника, сконструйованого за теоретичною стратегією. Також було проведено перевірку ретестової надійності ОЗО. Респондентами виступили 81 особа віком 20 – 60 років, експозиція часу до повторного заміру становила 3 тижні. За усіма шкалами ОЗО був зафіксований високий рівень надійності (0,48 ? с ? 0,58 при ск ? 0,31).

Критерій б-Кронбаха виявився досить високим (б-Крон = 0,55). Це дає можливість стверджувати, що за даними валідності і надійності опитувальник особистісної зрілості (ОЗО) характеризується як самостійна методика, що дозволяє отримувати діагностичні результати відповідно до свого призначення і мети.

Авторський тренінг „Актуалізація особистісної зрілості” (АОЗ) можна класифікувати як тренінг особистісного зростання, що забезпечує психологічний супровід становлення особистісної зрілості. У тренінгу взяли участь 60 осіб віком 20 – 44 років (усього було 6 груп по 8 – 12 осіб). В середньому тривалість тренінгу становила 1 місяць і складала 50 навчально-практичних годин. Концепція тренінгу полягає у тому, що людина, яка вірить у свою успішність, прагне більш чітко сформулювати своє життєве призначення і своє ставлення до життя та стати автентичною. Теоретичну основу концепції склали методи екзистенційної, когнітивної та гештальт-терапії. Метою тренінгу АОЗ визначено актуалізацію потреби особистості у самопізнанні та саморозумінні, формування імпульсу для подальшого саморозвитку. У структурі тренінгу дванадцять тем: перша присвячена формуванню групи, моніторингу цілей учасників, остання – рефлексії учасників щодо тренінгу, решта десять – основним рисам особистісної зрілості.

Аксіоматично зростання рівня особистісної зрілості пов’язано з ефектом самодетермінації. Терміном, що відповідно окреслює процес зміни рівня особистісної зрілості внаслідок цього ефекту є актуалізація, тобто відтворення у людини знань, умінь, різних форм поведінки і емоційних станів, що вже були їй властиві, а також їх переведення з латентного, потенційного стану в актуальну дію. Аргументами на користь актуалізації особистісної зрілості були: 1) наявність рис особистісної зрілості у пропріумі молодих людей віком 19 – 20 років підтверджує, що у зрілому віці (20–65 рр.) доцільно говорити не про формування, а про становлення особистісної зрілості; 2) домінуюча інтернальність показників особистісної зрілості імперативно свідчить про першопочаткову значущість внутрішніх факторів у її детермінації як динамічної особистісної структури.

Результати тренінгу АОЗ було проаналізовано за чотирма критеріями ефективності тренінгів: об’єктивності, рефлективності, комунікативної та соціально-психологічної компетентності, інформативності тренінгу для його учасників. Значну увагу було приділено самозвітам учасників тренінгу. Ефективність тренінгу „Актуалізація особистісної зрілості” виявляється у зростанні рівня синергічності. Це підтверджують дані порівняння яскравості зсувів в експериментальній і контрольній групі, а виявляється цей ефект у тому, що учасники тренінгу сприймають самовдосконалення як спільну цінність. За результатами аналізу ефективності тренінгу можна говорити про можливість особистісної трансформації учасників тренінгу, пов’язаної із зростанням рівня децентрації.

Рефлексія учасників тренінгу виявлялась у параметрах оригінальності (здатності знаходити нестандартні рішення) і артикульованості (здатності швидко актуалізувати найбільш адекватні проблемній ситуації фрагменти знань).

Кореляційні зв’язки, які можна об’єднати у ланцюг „глибинність переживань – автономність – життєва філософія – самоприйняття” залишились стабільними, порівняно з заміром до тренінгу. Вірогідним є те, що саме за цим ланцюгом відбулося акцентування центру пропріуму на рисах „автономність” і „життєва філософія”, які є найголовнішими за значущістю факторами особистісної зрілості.

За критеріями типологізації соціальних технологій соціально – психологічну технологію актуалізації особистісної зрілості можна представити таким чином: метою технології актуалізації особистісної зрілості є підвищення рівня соціально-психологічної компетентності особистості, критеріями якої є саморозуміння і толерантність; за сферою застосування у суспільній галузі технологію актуалізації особистісної зрілості можна віднести до акмеологічно спрямованих проектів; за методами, що застосовуються і складають переважну більшість технологічних процедур, технологія актуалізації особистісної зрілості носить гуманістичну спрямованість.висновки

1. У дисертації представлено авторську диспозиційну модель особистісної зрілості та результати її верифікації в процесі психологічного супроводу становлення зрілої особистості.

Складовими моделі є: риси особистісної зрілості, механізми детермінації особистісної зрілості, особливості процесу формування пропріуму зрілої особистості у підлітковому і юнацькому віці. На основі моделі природа особистісно зрілої людини характеризується у поняттях суб’єктивності, інвайроменталізму, холізму, пізнаваності, гетеростатичності, свободи, проактивності, змінності.

Результати верифікації побудованої моделі свідчать про те, що даний соціально-психологічний феномен є одночасно результатом формування особистості зрілої за віком та процесом її становлення.

2. Встановлено, що показниками особистісної зрілості є: самоактуалізація, акцентування дозрівання блоку Еґо на рівні зрілості дорослого, здатність до самотрансценденції, відповідальність за власні вчинки, здатність керувати власними потребами та мотивами, оптимальний рівень довіри до себе, відчуття ідентичності, компетентність, як здатність розуміти інформацію та приймати на її основі рішення щодо власної особистості. Критеріями особистісної зрілості виступають: відповідальність, саморозуміння, прагнення бути цілісною особистістю.

Риси особистісної зрілості характеризуються як центральні риси пропріуму зрілої особистості. Рисами особистісної зрілості є: синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрація, життєва філософія.

3. Особистісну зрілість детермінують механізми: інтенційність як активне самовизначення та як створення людиною самої себе і усвідомлення себе самостворюючою, когерентність як уміння самій собі порадити; рефлексія як уміння людини давати собі самій звіт стосовно своїх дій, думок, почуттів; прегнантність як прагнення до врівноваженості, впорядкованості, завершеності.

4. Особистісну зрілість визначено як ефект самостійно пережитої людиною у зрілому віці ненормативної кризи ідентичності. Цей ефект характеризується як психологічне новоутворення, що завершує юнацький і відкриває зрілий період життя людини та являє собою динамічну особистісну структуру, пропріум, важливий для его-ідентичності особистості.

Обґрунтовано, що особистісна зрілість є динамічною структурою, процес становлення якої триває з 20 років, а акме розвитку припадає на зрілий період життя. Зміни у рівні особистісної зрілості пов’язані із продуктивністю переживання людиною ненормативних криз та становленням її его-ідентичності.

Процес становлення та актуалізації особистісної зрілості проходить п’ять стадій психологічної трансформації: 1) „період парадоксів”, 2) „лабіринт”, 3) „автономізація”, 4) „трансцендентність”, 5) „кристалізація”. Почерговість цих стадій є індивідуальною. Про завершену особистісну зрілість свідчить високий рівень рефлексії особистості та її суб’єктивне чуття власної цілісності.

5. Доведено, що риси особистісної зрілості наявні у пропріумі особистості у підлітковому та юнацькому віці. Зрілість у 19 – 20 років тісно пов'язана з особистісною трансформацією та саморозумінням. Серед досліджуваних молодих людей 19 – 20 років 64% вважають, що подією, яка б вплинула на зростання їх особистісної зрілості, є життєво важливий вибір.

Головною рисою особистісної зрілості у пропріумі молодих людей є синергічність, а не автономність, як у людей, зрілих за віком. У пропріуму молодих людей існують взаємозв’язки між рисами „автономність” – „життєва філософія”, „автономність” – „самоприйняття”, „глибинність переживань” – „відповідальність”, „глибинність переживань” – „самоприйняття”. Ці взаємозв’язки є відмінними від ланцюга, що об’єднує головні риси особистісної зрілості у пропріуму людей, які характеризуються високим рівнем загальної зрілості, та є зрілими за віком. Отримані результати дослідження показали, що молода людина скоріше переживає, ніж усвідомлює власну особистісну зрілість.

6. Результати верифікації теоретичної моделі особистісної зрілості довели, що: 1) представленість експлікованих рис у теоретичній моделі має емпіричне підтвердження; 2) модель відображає особистісну зрілість як динамічну структуру, 3) головними рисами пропріуму зрілої особистості є автономність, життєва філософія і синергічність; 4) значущими є взаємозв’язки між такими рисами пропріуму, як „синергічність” і „відповідальність”, „життєва філософія” і „креативність”, „життєва філософія” і „глибинність переживань”; 5) взаємозв’язки між головними рисами об’єднуються у ланцюг „автономність – креативність – відповідальність – життєва філософія”.

7. Виявлено, що у людей, які харакетреризуються високим рівнем загальної зрілості, та є зрілими за віком, стать не є чинником їхньої особистісної зрілості. Водночас між жінками і чоловіками, які характеризуються високим рівнем загальної зрілості, є відмінності: для жінок характерним є більш високий рівень самоприйняття, синергічності, контактності, глибинності переживань, емпатії, егоцентричності. Для чоловіків характерні більш гостре переживання безсенсовності існування, більша значущість внутрішнього мотиву і мотиву оцінки свого потенціалу.

8. З метою оптимізації психологічного супроводу становлення особистісної зрілості розроблено соціально-психологічну технологію актуалізації особистісної зрілості. Її критеріальною складовою є риси особистісної зрілості, діагностичною – опитувальник особистісної зрілості, корекційною – програма тренінгу особистісної зрілості.

Застосування опитувальника особистісної зрілості дає змогу визначити загальний рівень та особливості особистісної зрілості людини та надати рекомендації щодо її особистісного зростання. Доцільним є використання опитувальна у цілях профвідбору.

Доведено, що тренінг „Актуалізація особистісної зрілості” є верифікацією моделі особистісної зрілості у практиці. Результати аналізу ефективності тренінгу показали, що в процесі актуалізації особистісної зрілості відображається структура її теоретичної моделі. Доведено, що актуалізація особистісної зрілості пов’язана з зростанням рівня децентрації та рефлексії.

9. Перспективи розробки проблеми особистісної зрілості пов’язані з більш детальним вивченням емпіричних корелятів життєвої філософії особистості та дослідженням гендерних особливостей вияву особистісної зрілості.

Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях автора:

1. Продуктивне вирішення внутрішньоособистісних конфліктів шляхом научіння саморозуміння // Проблеми гуманітарних наук: Наук. зап. Дрогоб. держ. пед. ун-ту ім. Івана Франка. — Дрогобич: НВЦ “Каменяр”, 2002. — Вип. 9. — С. 130–139.

2. Життєва філософія особистості // Проблеми заг. та пед. психології: Зб. наук. пр. Ін-ту