МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Туріянська Марія Михайлівна

УДК 330.322.1(043)

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ДЖЕРЕЛ
ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі економічної теорії Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий консультант – | доктор економічних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України

Тарасенко Галина Дем’янівна,

Донецький національний технічний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України, заслужений працівник вищої школи України Чухно Анатолій Андрійович, професор кафедри економічної теорії Київського національного університету ім. Т.Шевченка Міністерства освіти і науки України (м. Київ);

доктор економічних наук, професор Малий Іван Йосипович, професор кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України (м. Київ);

доктор економічних наук, професор Реверчук Сергій Корнійович, завідувач кафедри банківського і страхового бізнесу Львівського національного університету ім. Івана Франка Міністерства освіти і науки України, (м. Львів).

Провідна установа:

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії (м. Харків).

Захист дисертації відбудеться 24 травня 2006 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198-а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 7 квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Овечко Г.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Джерелом будь-якого виробництва є ресурси, які знаходяться в розпорядженні держави і окремих власників. Ресурси є фундаментальним поняттям економічної теорії. Формування конкурентоспроможної економіки потребує мобілізації всіх національних ресурсів, використання національних переваг. Складовою ресурсів є інвестиційні ресурси, які залучено для здійснення вкладень в об’єкти реального і фінансового секторів.

Функціонування ринкової економічної системи України, здійснення її глибокої структурної перебудови вимагає істотного збільшення обсягу інвестиційних ресурсів, консолідації всіх джерел інвестування, поліпшення структури і оптимізації напрямів їх використання відповідно до пріоритетів економічного зростання. Головні джерела інвестиційних ресурсів формуються у виробництві, тому чимале значення має приріст ВВП, частина якого спрямовується на накопичення капіталу. Дослідження динаміки ВВП за 1990-2004 рр. виявило, що відбулося „стиснення” ресурсної бази економіки країни, відносно 1990 року обсяг ВВП становить 61 відсоток.

Отже, для успішної реалізації завдань структурно-інноваційної стратегії слід вирішити ключову проблему: утвердження ефективної системи мобілізації інвестиційних ресурсів та управління ними, забезпечення істотного нарощування внутрішнього інвестиційного потенціалу української економіки. Проблема формування інвестиційних джерел набуває особливого значення в умовах подальшої трансформації суспільства як єдиного, цілісного організму.

Еволюція теорій інвестиційної діяльності свідчить про неоднозначне трактування економічними школами джерел економічного зростання і напрямів використання інвестиційних ресурсів. Теоретичні аспекти цієї проблеми досліджувались у працях відомих вчених – М.Аллє, І.Бланка, О. Гаврилюка, Л. Канторовича, Дж. Кейнса, Б.Кваснюка, М.Крупки, І. Малого, К.Маркса, Ф.Модільяні А.Пересади, Ф.Перру, С. Реверчука, Д.Рікардо, , М.Фрідмена, Ф.Хайєка, В. Хобти, А. Чухна, Й. Шумпетера, М.Якубовського, Ю.Яременка. Проте, комплексного теоретичного дослідження проблеми формування інвестиційних джерел в Україні поки що не відбувається.

Актуальність проблеми формування джерел забезпечення інвестиційного процесу зумовлена тим, що, по-перше, вони є факторами розширеного відтворення, сталого, конкурентного і безпечного розвитку країни, по-друге, джерела зростання інвестиційних ресурсів залежать від макроекономічних чинників.

Необхідність подолання розриву між потенційними і реальними інвестиційними ресурсами, визначення заходів щодо активізації інвестиційної діяльності, яка на сучасному етапі розглядається в контексті розгортання глобальних світових процесів, є актуальною проблемою і потребує наукової розробки концептуальних засад формування джерел інвестиційних ресурсів та практичних рекомендацій щодо їх ефективного використання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках державних бюджетних тем за планами науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління “Інституціональні основи управління зовнішньоекономічною діяльністю у контексті міжнародних інтеграційних процесів” (номер держреєстрації 0104U003081) і Донецького університету економіки і торгівлі ім. М.М. Туган-Барановського “Методичні основи та практичні аспекти розширення масштабу і підвищення ефективності інвестиційної діяльності в регіоні (номер держреєстрації 0105U002720), Донецького інституту туристичного бізнесу “Дослідження напрямів підвищення ефективності управління сферою туризму і курортів Донецької області” (номер держреєстрації 0103U007963).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вирішення актуальної наукової проблеми визначення сутності інвестиційних джерел у системі розширеного відтворення за умов оптимального співвідношення між вітчизняними та іноземними джерелами, а також розробка концептуальних засад і практичних пропозицій щодо здійснення процесу формування інвестиційних ресурсів.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційній роботі вирішувалися такі завдання:

досліджено теоретичні й методологічні основи інвестиційної діяльності;

дана оцінка інвестиційного потенціалу країни, ступеню його використання;

проведено науковий аналіз інвестиційної інфраструктури й визначено напрями її вдосконалення;

обґрунтовано умови формування сприятливого інвестиційного клімату країни, визначена оптимальна модель його розвитку;

визначено основні інструменти бюджетно-податкового регулювання інвестиційної діяльності;

виявлено особливості взаємозв’язку між інвестиціями і структурними зрушеннями в економіці;

запропоновано ефективну систему мобілізації інвестиційних ресурсів;

обґрунтовано необхідність розробки стратегії залучення прямих іноземних інвестицій;

розроблено концепцію створення цільового фінансового інструмента держави із такого джерела, як заощадження і накопичення населення;

рекомендовано схему оптимального розподілу інвестиційних ресурсів по об’єктах інвестування.

Предметом дослідження є система інвестиційних джерел, економічний зміст і механізм їх ефективного використання.

Об’єктом дослідження є процеси формування та використання інвестиційних ресурсів як елемента інвестиційної системи.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено:

фундаментальні праці вітчизняних і зарубіжних вчених, що досліджують інвестиційні ресурси; закони України, офіційні статистичні дані;

моделі економічного зростання, що розроблені представниками певних макроекономічних шкіл (кейнсіанська, неокласична, інституціональна), на основі яких побудовано економіко-математичну модель оптимального розподілу інвестиційних ресурсів для комплексу об’єктів інвестування;

застосовано системний і історичний підхід при проведенні теоретичного дослідження особливостей процесу формування інвестиційних ресурсів у системі розширеного відтворення;

використано абстрактно-логічний, діалектичний, формалізовані методи в дослідженні головних проблем теми.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше:

створено інтегровану концепцію динамічного розвитку в умовах невизначеності й ризику, яку покладено в основу категорії “інвестиційний клімат”;

визначено нові підходи до формування моделі інвестиційного клімату з позиції інституціоналізму;

обґрунтовано нову схему ефективної мобілізації інвестиційних ресурсів, розкрито концептуальні підходи залучення додаткових інвестиційних джерел;

розроблено концепцію створення цільового фінансового інструмента держави із такого джерела, як заощадження та накопичення населення, що забезпечує реалізацію соціального та інвестиційного потенціалу недержавних пенсійних фондів;

вирішено завдання оптимізації розподілу інвестиційних ресурсів при багатокомпонентному інвестуванні та з урахуванням особливостей регіонів.

Удосконалено:

загальну теорію циклів як фундаментальну теорію відтворення і його закономірностей (протиріччя, протилежності, рух, взаємодія тощо); наведено аргументи щодо циклічності протікання переважної більшості соціально-економічних процесів, що свідчить про існування макроекономічної нестабільності; досліджено циклічну динаміку ВВП як основного інвестиційного ресурсу;

загальну теорію систем, теорію „жорстких” і „м’яких” систем; запропоновано авторське тлумачення інвестиційної системи, яка будується на засадах теорії систем: інвестиційна система являє собою організацію елементів інвестиційної діяльності, об’єднаних в єдине ціле і призначених для забезпечення ефективного відтворення, сталого економічного зростання й підвищення народного добробуту; аргументовано, що в Україні ще не створено інвестиційну систему, яка була б спроможною забезпечити ефективне функціонування розширеного відтворення;

систему обліку прав власності і руху інформації про вплив власників корпоративних цінних паперів на фінансово-майновий стан емітента з метою моніторингу дій інвесторів і руху прав власності на цінні папери стратегічних виробників, фінансових інститутів, підприємств паливно-енергетичного комплексу, видобувної промисловості, промислової інфраструктури;

теорію кластерного механізму, яка найбільш повно відображає джерела і фактори економічного зростання в межах позитивних ефектів: масштабу виробництва, охоплення, синергії, конкурентних переваг порівняно з діяльністю окремих компаній галузі; визначено необхідність поєднання теорії кластерного механізму із сучасними концепціями інноваційного розвитку.

Дістали подальшого розвитку:

відтворювальний принцип аналізу структури економіки, що дозволяє характеризувати її як динамічну категорію, що саморозвивається і самовідтворюється та знаходиться в постійному русі, зміні; подання економіки як сукупності процесів з виробництва й ефективного використання ресурсів, при якому досягається найліпше задоволення зростаючих потреб суспільства, надає підстав структурувати економіку за взаємопов’язаними процесами відтворення основних ресурсів;

теорія заощаджень як складова світової економічної науки; визначено, що значним потенційним внутрішнім джерелом інвестиційних ресурсів є, насамперед, заощадження населення, які, виходячи із світового досвіду, мають чималий вплив на темпи економічного зростання в країні, якщо досягають не менш, як 12-14 відсотків ВВП, тому слід створити спеціальний цільовий фінансовий інструмент діяльності держави з пенсійними накопиченнями населення;

теорії прямих іноземних інвестицій; аргументується, що традиційно прийнята в науці модель світової економіки, яка базується на пріоритеті торговельних зв’язків, недооцінює значення інвестиційного співробітництва між країнами; в глобальному економічному просторі формується новий тип економіки, заснований на пріоритеті інвестиційних зв’язків у міжнародних відносинах;

теорія глобалізації, що трактується як процес суттєвих змін і зростаючої інтеграції світової економіки в тісному зв’язку з визначальною рисою ХХI століття – поширенням демократії у світовому масштабі; разом з тим визначено й певну небезпеку, яку несе економічна і фінансова глобалізація.

Практичне значення одержаних результатів полягає в подальшому розвитку теорії інвестиційних ресурсів і обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення механізмів її реалізації. Конкретно їх можна звести до таких.

Перше. Доведено, що формування необхідних інвестиційних ресурсів з метою прискорення економічних реформ і створення умов інноваційного розвитку країни входить у систему її стратегічних цілей. Для забезпечення ефективного управління цим процесом разом з державним бюджетом слід приймати “Основні напрями інвестиційної політики”, розробляти нормативно-правові акти, що необхідні для реалізації положень основних напрямів. Друге. Розроблено один з можливих варіантів формування та вирішення задачі оптимального розподілу інвестиційних ресурсів серед сукупності об’єктів інвестування. Реалізація математичної моделі дозволяє надати рекомендації інвесторові щодо розподілу інвестицій за умов максимальної ефективності вкладень. Третє. Розроблено концепцію створення цільового фінансового інструмента держави на базі заощаджень і накопичень населення, яка дозволить трансформувати їх в інвестиційні ресурси. Четверте. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використаними для визначення інвестиційних пріоритетів і розробки державної інвестиційної політики.

Результати дисертаційного дослідження використовуються в учбовому процесі Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України, Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України, Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України, Донецького університету економіки і торгівлі ім. М.М. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України, Донецького інституту туристичного бізнесу Міністерства освіти і науки України, а також можуть використовуватися в інших вищих навчальних закладах України.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки і висновки дисертації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. В них викладено авторський підхід до вирішення наукової проблеми розробки концептуальних підходів до формування інвестиційних джерел. Більшість наукових публікацій за темою дослідження підготовлено автором одноосібно. З публікацій, що написані у співавторстві, використано лише ті результати, що отримані автором особисто. Дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати досліджень, викладених у дисертації, оприлюднено автором на науково-практичних семінарах, симпозіумах, конференціях: „Актуальные проблемы развития торговли, гостиничного хозяйства и туризма в условиях рыночных отношений” (Київ, 1993); „Проблеми державотворення і входження України у світове співтовариство” (Киев, 1998); „Исследование и оптимизация экономических процессов” (Харьков, 1998); „Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: регіональні і соціально-економічні аспекти” (Ялта - Форос, 1998); „Проблеми развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект” (Славяногорск, 1999); „Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года” (Донецк, 1999); „Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект” (Славяногорск, 2000); „Украина и ее регионы в мировой глобализируемой системе” (Донецк, 2000); „Методологія та практика менеджменту на порозі XXI століття: загальнодержавні, галузеві аспекти” (Полтава, 2000); „Социально-экономические аспекты глобализации” (Донецк, 2001); „Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект” (Славяногорск, 2001); „ Маркетингові дослідження в Україні” (Ялта –Луганськ, 2001); „Розповсюдження інновацій з економіки сталого розвитку” (Донецьк, 2001); „Інноваційний менеджмент: проблеми формування в умовах перехідної економіки (Київ, 2001); „Стратегії розвитку економічного потенціалу регіонів: інвестиційні пріоритети та інфраструктура” (Чернівці, 2002); „Туризм и региональное развитие” (Смоленск, 2002); „Туристический феномен: экономические, социальные, экологические и культурно-исторические предпосылки и последствия” (Святогорск, 2002); „Маркетингові дослідження в Україні” (Луганськ, 2002); „Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 40 робіт, у тому числі 21 – у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України. Загальний обсяг публікацій – 65,79 д.а., з яких особисто автору належить 54,67 д.а..

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 400 сторінок, у тому числі 32 таблиці, 38 рисунків. Список використаної літератури містить 246 найменувань.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі визначено сутність і стан наукової проблеми, актуальність теми дослідження, його мета і завдання, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення, наведено інформацію про апробацію результатів дисертації і публікації.

Розділ 1 - Теоретичні і методологічні основи інвестиційної діяльності. Інвестиційна система розглядається як структурний елемент системи відтворення, основні положення якої були обґрунтовані К.Марксом. Відтворювальний принцип аналізу структури економіки характеризує останню як цілісну сукупність відтворювальних процесів конкретних споживчих благ.

Аналіз економічної літератури показав, що чимала увага дослідників приділяється інвестиційному процесові, активізації інвестиційної діяльності, інвестиційному ринку та його інфраструктурі (Б.Губський, М. Денисенко, А. Пересада, В. Пурлик, В. Хобта), але майже відсутні дослідження інвестиційної системи як структурного елемента всієї системи відтворення загалом.

Методологією дослідження інвестиційної діяльності є загальна теорія систем, теорія “жорстких” і “м’яких” систем (В. Карташев, В. Могилевський, Дж. ван Гіг, П. Чекланд).

Інвестиційна система просякнута різноманітними економічними відносинами між інвесторами і підприємцями з приводу руху капітальної вартості, що приносить доход її власнику і реципієнту. Сутність інвестиційних відносин пов’язана з тривалістю процесу інвестування, що супроводжується приростом капітальної вартості, й спрямована на підвищення ефективності виробництва, повернення авансованого капіталу інвестору й отримання їм доходу чи дивідендів.

Сутність інвестиційної системи визначається через прояви конкретних властивостей і функцій. Найбільш характерними властивостями інвестиційної системи є: системність, синергізм, оптимальність, еквіфінальність. Сутність інвестиційної системи як особливої сфери відтворювальних відносин виявляється перш за все через організаційну функцію. Через неї реалізується громадське призначення інвестиційної системи – організація надання кожному підприємству (суб’єкту господарювання) необхідних йому фінансових ресурсів у формі фондів спеціального цільового призначення для його господарської діяльності. Об’єктами цієї функції інвестиційної системи виступає частина національного доходу, що прийняла грошову форму. Саме за допомогою організаційної функції новостворена в суспільстві вартість (сформована як прибуток, амортизаційні відрахування, податки тощо) залучається знову в реальний сектор. Завдяки цій функції відбувається організація руху інвестиційних ресурсів через фондовий ринок, зміну авансованої форми на виробничу форму, створюються більш сприятливі умови для її приросту, що реалізується в якісному вдосконаленні ресурсів. Завдяки організаційній функції відтворювальний процес підприємств обслуговується таким чином, щоб він став більш ефективним, а відшкодування вартості спожитих засобів й утворення доходів у різних формах здійснювалось би в ритмі, що дозволяє підприємствам утримувати свою виробничу сферу в конкурентоспроможній формі.

Мета інвестиційної системи досягається завдяки її здатності виражати відтворювальний процес підприємств, реалізований через регулювальну функцію. У результаті інвестиційні засоби розподіляються на розширення основного й обігового капіталу таким чином, щоб підприємства були здатними відшкодовувати використовувані засоби у вартісній і натурально-речовій формах і формувати доходи. Регулювальна функція, що діє в тісному зв’язку з організаційною, дозволяє підприємствам формувати новостворювані й реконструйовані основні фонди виробничого і невиробничого призначення, що необхідні для задоволення потреб виробництва, яке розвивається, матеріального стимулювання робітників підприємств, для запобігання матеріальним збиткам, пов’язаним з господарськими ризиками, а також для формування коштів для виробництва науково-технічної продукції.

Об'єктивно притаманна інвестиційній системі властивість, що полягає в її здатності відображати нарощування й накопичення ресурсів, виявляється через контрольну функцію, в основі якої лежить рух капітальної вартості. Оскільки інвестиційний процес обслуговує відтворювальну діяльність підприємств, організує і сприяє їй, він виконує роль універсального контролера з боку як інвесторів, так і підприємців за виробництвом і реалізацією продукції, за поверненням засобів інвестору. Завдяки контрольній функції інвестиційної системи, її “сигналам”, суспільству відомо, чи забезпечено виробництво інвестиційними товарами, обсягом необхідних кредитів, наскільки своєчасно надходять вони виробникам, якими є доходи кредиторів й акціонерів. Інструментом реалізації контрольної функції є інформація, що міститься у фінансових показниках, які відображаються в бухгалтерських, статистичних і оперативних звітах. Важливе значення має інформація фондових бірж, банківських документів, бізнес-планів. Всі ці показники є різновидом вартісних показників. Особливість їх полягає в тому, що вони синтетично (комплексно) відображають різні сторони інвестиційної діяльності господарюючих суб'єктів, що дозволяє побачити й оцінити її результати, вжити відповідні заходи щодо її покращення чи своєчасне усунення прорахунків. Контрольна функція доповнює організаційну і регулювальну.

Інвестиційна система в межах економічної структури суспільства належить до функціональних систем і в цьому сенсі вона має самостійність, діє як самоорганізоване утворення з власними закономірностями. У той же час у відношенні до реального сектора її можна віднести до інфраструктури, оскільки вона обслуговує реальний сектор економіки, насичує його своїми ресурсами і, залежно від міри ефективності, прискорює чи уповільнює процеси його розвитку.

Пошук раціональної моделі, що стимулюватиме інвестиційні і трансформаційні процеси, потребує глибокого знання історії, теорії та практики інвестиційної діяльності, вивчення основних історичних етапів розвитку інвестиційних теорій. У розділі чимало уваги приділяється інтегрованій концепції динамічного розвитку економіки в умовах невизначеності й ризику. Циклічність протікання переважної більшості соціально-економічних процесів свідчить про існування макроекономічної нестабільності як закономірності розвитку економіки будь-якої країни. Закономірності динаміки виявляються в періоди порушення рівноваги, коли відбуваються якісні зрушення в пропорціях, що складають систему елементів і міжелементних зв’язків, переломи в траєкторії руху, заміни рівномірно-еволюційних на стрибкоподібно-революційні форми динаміки.

Аналіз наукових позицій щодо циклічності розвитку (Дж.Кейнс, Дж.Б.Кларк, Ф.Кидланд, М. Кондратьєв, У. Мітчелл, В. Парето, Е. Прескотт, П. Самуельсон, Є. Слуцький, Г. Спенсер, П. Сорокін, Й. Шумпетер) приводить до висновку про існування закономірностей у розвитку явищ і процесів, а також про наявність непередбачуваних відхилень від звичайного перебігу подій, тобто невизначеності й ризику.

Важливим елементом інвестиційної системи є інвестиційні ресурси і джерела їх формування. Для виявлення масштабу інвестиційної програми і потреби в зовнішніх запозиченнях для її здійснення розроблені нові методологічні підходи до визначення і оцінки понять “інвестиційного потенціалу країни” і “інвестиційного фінансового потенціалу”. Інвестиційний потенціал країни (ІП) – це сукупна спроможність суспільства здійснювати вкладення накопиченого капіталу в розвиток економіки країни. Інвестиційний фінансовий потенціал (ІФП) – це сукупність фінансових ресурсів, мобілізованих у результаті господарської діяльності і фінансових резервів, накопичених за попередні періоди. З метою структуризації інвестиційного потенціалу пропонується виділяти його два компоненти: поточний інвестиційний потенціал (ПІП) – валові заощадження у ВВП, створений за рік; накопичений інвестиційний потенціал (НІП) – сукупність ресурсів, створених і здобутих за попередній період, але не використаних до моменту оцінки.

Розрахунки поточного інвестиційного потенціалу України свідчать, що він у 2003 році порівняно з 1996 роком збільшився на 7,82 відсотка, але ступінь його використання за цей же період зменшилась на 8,48 відсотка, що спростовує уявлення про брак коштів для інвестування (табл. ).

Формування інвестиційного потенціалу країни і його ефективне використання значною мірою залежить від держави, її спроможності регулювати пропорції між заощадженням, нагромадженням і споживанням валового внутрішнього продукта.

Доведено, що, враховуючи економічну ситуацію в Україні, слід орієнтуватися на мобілізаційну модель нарощування інвестиційного потенціалу країни, не виключаючи і більш ліберальні фінансово-податкові заходи щодо стимулювання інвестицій (рис. ).

Динамізм інвестиційних ресурсів безпосередньо зумовлює динамічний характер інвестиційного потенціалу. Завдання полягає у виявленні всіх можливостей ефективного використання інвестиційних ресурсів. У цілому обсяг інвестиційних ресурсів держави залежить від ВВП, його внутрішньої структури і динаміки. Ці показники є вирішальними для формування інвестиційного потенціалу країни.

Інвестиційний потенціал країни залежатиме переважно від стану валових заощаджень. Значна частина коштів підприємств різними шляхами вилучається з виробничої сфери і спрямовується на поточне приватне споживання, накопичується на рахунках населення. Досить порівняти показники прибутку основних галузей промисловості й у цілому грошові доходи населення, доходи від підприємницької діяльності, реальну купівельну спроможність. Вони замість руху в одному напрямку нерідко мають протилежну динаміку.

Таблиця 1

Поточний інвестиційний потенціал України і ступінь його використання
за 1996-2003 роки

Показники | Роки

1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 1. Інвестиції в основний капітал
(у фактичних цінах), млн.грн. | 12557 | 12401 | 13958 | 17552 | 23629 | 32573 | 37178 | 51011

2. Валове заощадження

(у фактичних цінах), млн.грн. | 16284 | 17512 | 19634 | 29354 | 41896 | 52248 | 62632 | 74330

3. Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах), млн.грн. | 81519 | 93365 | 102593 | 130442 | 170070 | 204190 | 225810 | 267344

4. Поточний інвестиційний потенціал України, % (графа 2: графа 3*100) | 19,98 | 18,76 | 19,14 | 22,50 | 24,63 | 25,59 | 27,74 | 27,80

5. Ступінь використання поточного інвестиційного потенціалу, %

(графа 1: графа 2*100) | 77,11 | 70,81 | 71,09 | 59,79 | 56,40 | 62,34 | 59,36 | 68,63

Рис. 1 Основні напрями державної політики управління інвестиційним потенціалом країни

Це дає підстави зробити висновок, що інвестиційний потенціал країни не втрачений і, в свою чергу, потребує формування ефективного механізму, здатного спрямувати ці кошти на потреби виробництва, запобігти їхньому перекачуванню з виробничих галузей у сферу власного споживання та спекулятивного обігу.

Оцінка інвестиційного потенціалу в Україні свідчить, що для активізації інвестиційної діяльності слід створити сприятливі умови залучення як внутрішніх, так і іноземних інвестицій. Як показали дослідження, вибір оптимальної моделі розвитку для України є вельми актуальною проблемою, тому що в період глибоких трансформаційних перетворень вона помітно відстала від провідних світових держав.

Економічні теорії – від епохи меркантилізму до сучасних інституціональних доктрин – підтверджують, що саме активізація інвестиційної діяльності є першопричиною економічного зростання.

У розділі наводиться модель інвестиційного розвитку, яка містить сукупність параметрів, що визначають напрямки і характер капіталовкладень. Ці параметри об’єднуються за трьома групами. Перша група – поєднання макроекономічних (темпи зросту ВВП, заощадження, накопичення, інвестиції, експорт, імпорт тощо) і структурних характеристик (галузевих, відтворювальних, регіональних). Друга група параметрів пов’язана з інституціональним середовищем інвестування, і, в першу чергу, з особливостями розвитку фінансових систем, джерел фінансування інвестицій, механізмів міжгалузевого і міжрегіонального переливу капіталу. Третя група параметрів моделі визначається поєднанням і відносною роллю різних суб’єктів інвестиційного процесу і принципів прийняття рішень.

Розглянуто й інші основні інвестиційні моделі і можливості їх практичного застосування: модель розширеного відтворення К. Маркса, диференціальна модель міжкраїнового перерозподілу В. Леонтьєва, модель економічного зросту Р. Солоу, В. Калюжного, В. Рябошлика, В. Полтеровича і Г. Хенкіна. Аналіз макроекономічних моделей зростання показав, що, незважаючи на їх значну кількість, відповідні розробки щодо української економіки майже відсутні. Це можна пояснити не тільки проблемами України, а й недоліками існуючих підходів до моделювання, неспроможністю традиційного інструментарію економічного аналізу адекватно описувати і прогнозувати загальний хід економічних подій, що потребує створення нового покоління макроекономічних моделей.

Розділ 2. Створення умов для залучення інвестиційних ресурсів. У розділі формування інвестиційних джерел розглядається з позиції наявного стану інвестиційного клімату країни. Авторська новація трактовки категорії “інвестиційний клімат” базується на теорії динамічного розвитку в умовах невизначеності й ризику. Інвестиційний клімат – це інтегральна оцінка діючої за певний термін сукупності факторів, що дозволяє визначити ефективність економічної політики держави і прийняти управлінське рішення про доцільність інвестування при існуючому рівні країнового ризику.

Інвестиційний клімат тісно пов’язаний з інвестиційною політикою, виступаючи об’єктом її впливу. Ефективність інвестиційної політики вимірюється зміною інвестиційного клімату в більш сприятливий бік. У свою чергу, сприятливий інвестиційний клімат впливає на інвестиційну політику в бік її подальшого вдосконалення.

Досліджено умови, які слід створити для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестиційних джерел:

формування стабільної нормативно-правової бази інвестиційної діяльності;

здійснення ефективної інвестиційної політики щодо формування сприятливого інвестиційного клімату;

розвиток корпоративних відносин власності і управління;

реформування податкової системи;

завершення процесу приватизації.

Проаналізовано кожну з зазначених умов залучення джерел інвестиційних ресурсів.

Огляд економіко-правової бази України стосовно регулювання і юридичного захисту інвестицій дозволяє висловити пропозиції щодо подальшого вдосконалення інвестиційного законодавства: в законодавчому порядку потрібно визначити пріоритетні сфери економіки для реалізації масштабних інвестиційних проектів із цілісною системою пільг та гарантій; лібералізувати правовий режим для іноземних інвесторів, встановивши чітку і прозору систему допуску інвестицій; сформувати стабільну правову базу системи пільг і гарантій; вдосконалити інвестиційне законодавство в оцінці іноземних інвестицій і, зокрема, іноземної інтелектуальної власності; створити законодавчу базу з питань врегулювання відносин щодо залучення іноземних інвестицій в розробку корисних копалин, визначення прав власності під об’єктами інвестування; здійснити систему заходів щодо стимулювання іноземних інвестицій в об’єкти АПК; розробити державну програму формування вільних економічних зон на території України як важливу складову регіональної економічної політики України, а також програму розвитку кожної вільної економічної зони (ВЕЗ); здійснити систему заходів з розвитку інвестиційно-клірингового співробітництва, в межах якого можливо здійснювати передекспертне фінансування обігових коштів, пошук додаткових інвестицій; внести зміни до Закону України “Про державне мито” в частині зменшення державного мита за нотаріальне посвідчення договорів застави; впровадити механізм визначення та постійного моніторингу інвестиційного рейтингу України, створити Центр моніторингу інвестиційного клімату в Україні.

Розвиток корпоративного управління досліджено з позицій поліпшення інвестиційного клімату, забезпечення ефективної діяльності акціонерних товариств. В Україні немає такої державної установи, яка б дійсно займалася корпоративним управлінням в широкому сенсі. Прийняття Закону України “Про акціонерні товариства”, який стане цілісною системою норм і правил, які охоплять усі суттєві етапи життєвого циклу акціонерних товариств (АТ) і вирішить багато проблем їх розвитку і захисту прав акціонерів. Впровадження ефективних механізмів захисту прав та інтересів акціонерів і кредиторів надасть АТ можливість залучати значні кошти, оскільки це дозволить створити атмосферу безпеки інвестицій та поваги до інвестора. Тільки тоді, коли інвестор буде цілковито впевнений, що його права і кошти належним чином захищені, він буде готовий вкладати свої кошти саме в українські підприємства.

Ключову роль в активізації інвестиційної діяльності повинні відігравати податки, за допомогою яких держава може впливати на інвестиційний процес, перерозподіляючи через податкову систему щонайменше 40 відсотків ВВП. Основний недолік сучасної системи оподаткування підприємств в Україні полягає в недостатній інвестиційній спрямованості податкових стимулів. На думку автора, щоб посилити зв'язок між податком на прибуток та інвестиційною активністю, головну увагу слід зосередити не на загальному, а на інвестиційно спрямованому зниженні податкового навантаження. Значне місце в розділі приділяється роздержавленню об’єктів власності як важливого інструменту залучення інвестиційних ресурсів.

Для забезпечення нового рівня розвитку приватизаційних процесів в Україні треба передбачити перехід до масштабної приватизації в системних галузях, у тому числі в природних монополіях, що мають значний вплив на формування структури витрат підприємств і істотно обмежуюча здатність економіки країни до росту. Новою економічною метою економічних перетворень в Україні має стати завершення приватизації як системи реформаторських заходів ринкової економіки, створення основ для ефективного керування державною власністю в процесі приватизації й у післяприватизаційний період, трансформація органів приватизації після досягнення цієї мети.

Розділ 3 – Створення ефективної системи мобілізації інвестиційних ресурсів - присвячено аналізу залучення джерел інвестиційних ресурсів. Перш за все розглядаються можливості, які створені в результаті ринкових перетворень в Україні: доступ до міжнародних фінансових ринків, зовнішніх запозичень, розвиток внутрішніх джерел, активізація банківського капіталу щодо інвестиційної діяльності, становлення фондового ринку як важливого каналу притоку капіталів, вплив прямих та іноземних інвестицій на економіку України.

Істотні зміни у світовій економіці XXI століття виявилися в якісно новому рівні взаємодії і зближенні всіх основних ринків: товарів, послуг, технологій, капіталу, праці, що є наслідком глобалізації, яка приводить до більшої відкритості національних економік, і це є відбитком тенденції світової економіки і фінансів. Одночасно така тенденція зумовлює й зростаючий ступінь залежності їх від іноземних інвесторів, що, з іншого боку, посилює й певну небезпеку для них – по суті виникає неможливість забезпечення сталого розвитку власної економіки без активних господарських взаємовідносин із світовими партнерами, тобто окрема країна не може цілком відокремити власну економіку від негативного зовнішнього впливу. Спостерігається і тенденція до збільшення залучень інвестиційних ресурсів на міжнародному фінансовому ринку: за 20 останніх років ХХ століття міжнародні трансферти капіталу перевищили 1,3 трлн.дол. США, що означає приблизно їх 130-кратне зростання. Досить високий рівень організації світової кредитно-фінансової системи останнім часом і здатність її акумулювати та ефективно розміщувати вільні грошові ресурси перевищує роль позикових фінансових ресурсів у забезпеченні економічного і промислового розвитку. Головними кредиторами й одночасно головними позичальниками на світовому фінансовому ринку є розвинуті країни (80 % зобов’язань). За авторськими підрахунками, щоденний обсяг операцій тут протягом тільки 1999-2000 років виріс удвічі. Змінюється й структура фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектора – корпоративних цінних паперів та їхніх похідних. Зростає й роль механізму перерозподілу фінансових засобів – банківські кредити на світовому фондовому ринку складають лише 25 % коштів, залучених промисловими компаніями і урядами. Серед найважливіших сегментів світового фінансового ринку особливе місце посідає синдицироване кредитування, що знижує ризик і посилює надійність зовнішніх запозичень. Змінюються й умови ринкових методів запозичення через поширення спеціальних урядових угод, що має значення для країн із перехідною економікою. Складовою інфраструктури міжнародного фінансового ринку є кредитні рейтинги, які дають можливість оцінити та класифікувати кредитоспроможність позичальників за шістьма групами. В Україні на зовнішньому фінансовому ринку перебувають облігації зовнішніх державних позик (ОЗДП), які підтверджують її зобов’язання відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Важливим елементом зовнішнього фінансування української економіки є співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями (МФО).

До внутрішніх джерел інвестиційних ресурсів слід віднести таке досить стабільне джерело, як амортизаційні відрахування – за світовою практикою на них припадає близько 40 % обсягу поточних і капітальних витрат і 60-70 % інвестицій в основний капітал, а застосування прискореної амортизації рівнозначне отриманню податкових пільг від держави. Розглянуто регресивні і прогресивні методи нарахування амортизаційних відрахувань по таких країнах, як США, Італія, Франція, Канада, Німеччина. У ринковій економіці України реалізуються дві концепції амортизації: економічна (нарахування на основні виробничі фонди) і податкова (списання вартості основного капіталу за податковими нормами). Аналіз показав, що протягом 1991–2003 років роль амортизації в інвестиційному процесі значно послабилася: її частка зменшилася з 30 до 7,1 відсотків. Головними причинами такого стану слід вважати: суттєвий розрив між амортизацією і відновленою вартістю засобів виробництва внаслідок зростання цін і неадекватної індексації основних фондів у 1992-1995 роках; низькі норми амортизації і відповідно високі нормативні терміни служби основних фондів; відсутність досвіду прискореної амортизації. З метою накопичення інвестиційних ресурсів підприємств запропоновано низку заходів: розробка методики та нормативної бази щоквартальної індексації амортизаційних відрахувань; введення особливого порядку використання коштів, що накопичуються в амортизаційних фондах підприємств для їх цільового використання; внесення додаткових обмежень їх нецільового використання (наприклад, на поповнення оборотних фондів) - як додаток до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, або розробка і прийняття спеціального закону про амортизацію.

Важливим внутрішнім джерелом інвестиційних ресурсів є прибуток. У країнах з розвиненою ринковою економікою за рахунок прибутку фінансується до 30-ти відсотків усіх поточних і капітальних витрат підприємств. Прибуток, як відомо, є синтетичною категорією, в якій відображаються доходи, витрати, податки та ефективність використаних ресурсів на макро- і мікрорівнях. Макроінтерес виявляє зацікавленість держави і регіону в прибутковій діяльності підприємств, оскільки частина їх прибутку надходить до державного і місцевого бюджетів. Мікроінтерес відображає зацікавленість самого підприємства (власників, працівників, кредиторів) в отриманні прибутку. Відповідно зазначеним інтересам і розподіляється прибуток. Прибуток як економічна категорія розглядається з позицій різних напрямків економічної теорії – від К.Маркса (перетворена форма додаткової вартості) до М.Вейцмана (участь у прибутках за методом “часової рівноваги”), що дало можливість дістати висновку про доцільність використання в українській економіці майже усіх теорій за їх реальної ефективності на практиці і за критерієм підвищення стимулюючої функції прибутку. Чимала роль тут відводиться менеджментським здібностям управляючих та реформі податкової системи країни. Авторська думка зводиться до такої, що загальне зниження рівня оподаткування прибутку підприємств не може бути достатньо надійним механізмом державної інвестиційної політики. Щоб посилити зв’язок між податком на прибуток та інвестиційною активністю, головну увагу слід зосередити не на загальному, а на інвестиційно спрямованому зниженні податкового навантаження. Цікавим вважається досвід корпоративного оподаткування, в якому враховуються такі фактори, як статус акціонерного товариства (АТ), вид одержаного прибутку, його величина, розмір капіталу АТ, оподаткування прибутку згідно з градацією АТ на великі, середні й малі. Доцільним є використання досвіду, за яким законодавчо закріплюються конкретні підходи до стягнення податку з прибутку АТ за цільовим призначенням. Наявний зв’язок між прибутком і рентабельністю українських підприємств, на жаль, не додає оптимізму, оскільки в 2000–2003 роках, наприклад, наявність досить високих темпів макроекономічного зростання не позначилася на позитивній динаміці прибуткових підприємств, що підтверджується аналізом статистичних даних. Така ситуація, зрозуміло, не відповідає інноваційно-інвестиційній моделі розвитку країни.

Наступним джерелом інвестиційних ресурсів є фондовий ринок. Однак в Україні він не набув належного розвитку з різних причин, головними з яких слід вважати: недовіру до нього, недостатню розвиненість інфраструктури ринку, невідповідність законодавчої бази, недостатній рівень національних заощаджень, корпоратизації економіки та ін. Проте, розвиток і стабілізація фондового ринку спричиняє пошук інвестиційних джерел фінансування потреб економіки, оскільки саме ринок цінних паперів здатний генерувати фінансові потоки для акумулювання і перезподілу потенціальних фінансових ресурсів, а отже збільшити інвестування виробничого сектора економіки. Оскільки інвестиційна роль фондового ринку базується на розумінні специфіки цінних паперів як еквівалента прав чи вимог на частки власності й запозичень, то вони обертаються як опосередковані фінансові активи. Особливо це стосується акцій як свідоцтва репрезентації корпоративної власності.

Однією зі складових ефективності функціонування інституціональних інвесторів є інформаційне забезпечення. Чимало економістів (теоретиків і практиків) вважають, що розвиток і вдосконалення інвестиційної діяльності в цілому і фондового ринку зокрема чимало залежить від ступеня його комп’ютеризації на основі широкого використання новітніх технологій і ліній телекомунікацій. Одночасно посилюється значення ефективного регулювання державою фондового ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб’єктів на основі встановлення необхідних обмежень їхніх взаємовідносин, а також непрямого втручання в їх діяльність. В Україні розроблено програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, яка включає низку заходів щодо розвитку фондового ринку, проте надійної законодавчої бази ще не створено. Зокрема, потребує введення в українське законодавство таких понять, як “сумлінний портфельний інвестор” (здійснює інвестиційну діяльність за акціями підприємства з метою отримання дивідендного доходу та права на спекулятивні операції без наміру навмисних маніпуляцій з цінами) і “сумлінний стратегічний інвестор” (здійснює інвестиційну діяльність з метою придбання права на участь в управлінні підприємством або заволодіння контрольним пакетом акцій та дивідендного доходу).

Пропонується створити сучасну, прозору для органів контролю систему обліку прав власності й руху наявної інформації про вплив власників корпоративних цінних паперів на фінансово-майновий стан емітента з метою моніторингу дій інвесторів і руху прав власності на цінні папери стратегічних виробників, фінансових інститутів, підприємств паливно-енергетичного комплексу, видобувної промисловості, інфраструктури транспорту і зв’язку.

У розділі приділено увагу ролі банківської системи в активізації інвестиційної діяльності. Створення дворівневої банківської системи, механізму регулювання фінансово-економічних процесів, умов підвищення довіри громадян до банків, вихід на світовий рівень тощо вже сьогодні забезпечують можливості досить активної участи банків в інвестиціях. Проте тут є й негативні риси, серед яких слід відзначити відсутність достатньої кількості платоспроможних позичальників (кожне третє підприємство збиткове), низький