НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ТКАЧОВА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА

УДК 343. 847

ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

У ВИДІ ВИПРАВНИХ І ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор Степанюк Анатолій Хомич, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Гуторова Наталія Олександрівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінального права № 2, член-кореспондент Академії правових наук України;

кандидат юридичних наук, доцент Дрьомін Віктор Миколайович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права.

Провідна установа:

Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, відділ кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист відбудеться 13 жовтня 2006 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 12 вересня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шепітько В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Актуальність теми дослідження. Інтеграція Української держави до світового співтовариства зумовлює необхідність не лише проведення соціально-економічної та політичної реформ, а й здійснення правової реформи, невід’ємною частиною якої повинні стати значні реформаційні процеси кримінально-виконавчої системи.

Аналіз міжнародно-правових документів, спеціальної літератури дає підстави констатувати, що світова спільнота в останні десятиліття серйозно замислюється над вирішенням проблеми пошуку альтернативних позбавленню волі покарань, які дозволяють досягти цілей покарання з якомога меншим обмеженням прав і свобод людини. Подібне прагнення пояснюється, по-перше, великою чисельністю осіб, які щорічно засуджуються до позбавлення волі, по-друге, значними матеріальними витратами держави, що є великим тягарем для платників податків, по-третє, негативними наслідками правового, морально-психологічного й соціально-економічного характеру, що неминуче настають для особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі. Осмислення людством на сучасному етапі потреб у пошуках альтернативних позбавленню волі покарань у світовому масштабі стали поштовхом у розгортанні процесу реформування кримінально-виконавчої системи й в Україні.

Прийнятий у 2003 р. Кримінально-виконавчий кодекс України відобразив ті кардинальні зміни й новели, що відбулися в системі кримінальних покарань, з урахуванням наробки вітчизняної й зарубіжної науки і практики. До таких законодавчих новел належить, зокрема, врегулювання порядку й умов виконання відбування такого нового для української кримінальної системи виду покарання, як громадські роботи. Істотних змін зазнали й виправні роботи, які хоча були широко відомі за радянських часів, але сьогодні отримали нове змістовне навантаження.

Виправні і громадські роботи – це альтернативні позбавленню волі покарання. Тому поширення практики їх застосування сприяє скороченню чисельності тюремного населення і тим самим спрямовується на розбудову кримінально-виконавчої системи України на засадах, що відповідають міжнародним стандартам поводження із засудженими, серед яких найважливішими є принципи поважання прав та свобод людини і гуманізму. Вони найповніше втілюються саме в зазначених видах покарання. Таким чином, хоча група альтернативних видів покарань охоплює цілу низку покарань (штраф, позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, службові обмеження для військовослужбовців), але в дисертації зроблено акцент на вивченні й аналізі процесу виконання-відбування саме зазначених вище видів покарань як найтиповіших з них.

Проблематика альтернативних видів покарань в даний час надзвичайно актуальна в усьому світі. Багато країн Центральної і Східної Європи, а також Центральної Азії збираються вводити (або вже ввели) в практику низку покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Для України, яка займає шосте місце у світі за числом ув'язнених на 100 тис. населення, і розвивається у досить складних економічних умовах, поширення практики застосування альтернативних видів покарань - одне з найважливіших завдань.

Теоретичні і практичні проблеми застосування альтернатив позбавленню волі, до яких належать виправні і громадські роботи, багатоаспектні. У зв'язку з цим неабияке значення надається кримінальним і кримінально-виконавчим аспектам застосування цих альтернативних видів покарань. Разом із тим вбачаються марними будь-які пропозиції щодо вдосконалення порядку та умов їх виконання без аналізу історичних і соціально-економічних передумов поширення практики застосування цих покарань в Україні, оскільки без цього неможливе поширення альтернатив позбавленню волі у вітчизняній кримінальній і кримінально-виконавчій практиці і у міжнародних правових актах, що стосуються проблеми дослідження.

Питання застосування таких альтернативних позбавленню волі видів покарань, як виправні і громадські роботи, в умовах демократизації українського суспільства й побудови правової держави набувають особливого значення й відрізняються підвищеною актуальністю.

У різні часи над дослідженням проблем виконання виправних робіт працювало чимало відомих науковців у галузі кримінально-виконавчого права. Серед них: А.П. Базунова, В.Я. Богданов, І.О. Бушуєв, В.І. Гуськов, О.С. Михлін, М.О. Стручков, І.В. Шмаров та ін. Проте їх роботи здебільшого виконувалися ще в радянський період і відображали зміст виправних робіт з точки зору соціалістичних догм і поглядів. Проблемами застосування і виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, у тому числі досліджуваних видів покарань, за роки незалежності України в наукових працях торкалися такі провідні вчені, як Л.В. Багрій-Шахматов, Ю.В. Баулін, М.І. Бажанов, І.Г. Богатирьова, І.А. Вартилецька, Н.О. Гуторова, В.М. Дрьомін, М.І. Мельник, Л.П. Оніка, М.В. Романов, В.М.Трубніков, В.І. Тютюгін, В.В. Сташис, А.Х. Степанюк, М.П. Черненок. Але ж останнім часом після введенням в дію Кримінально-виконавчого кодексу України багато питань і досі залишаються без відповіді. Це стосується і порядку та умов виконання громадських робіт. Тому виникає нагальна необхідність проведення порівняльного аналізу порядку та умов виконання зазначених видів покарань з метою вдосконалення практики їх застосування й визначення на майбутнє перспектив їх поширення як альтернатив позбавленню волі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження затверджена Вченою радою Національної юридичної академії України 02 липня 2003 року (протокол № 12). Обраний напрямок дисертаційної роботи спрямовано на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., №1376/2000. Він є складовою частиною наукових пошуків, передбачених планом наукових досліджень Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права (номер державної реєстрації № 0186.0.070883).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вирішення теоретичних та практичних проблем порядку й умов виконання покарань у виді виправних і громадських робіт, заснованими на вивченні історичних і соціально-економічних аспектів практики застосування альтернативних видів покарань з урахуванням при цьому накопиченого міжнародного досвіду їх застосування, змісту й характерних рис, порядку й умов їх виконання, проблем підвищення ефективності діяльності органів виконання даних покарань.

Для досягнення названої мети були поставлені наступні завдання, вирішення яких становить зміст дисертаційного дослідження:–

на прикладі виконання виправних і громадських робіт визначити стан сучасної наукової розробки проблеми альтернативних покарань у вітчизняній кримінально-виконавчій науці; –

провести ґрунтовний аналіз міжнародної практики застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань з метою виявлення позитивних сторін, які можна запровадити у вітчизняній кримінально-виконавчій практиці;–

з урахуванням сучасного розуміння сутності альтернативних покарань установити місце й роль виправних і громадських робіт у системі кримінальних покарань і відрізнити особливості їх виконання;–

надати розгорнуту характеристику порядку й умов виконання-відбування досліджуваних видів покарань; –

виявити проблемні питання в застосуванні на практиці виправних і громадських робіт і з’ясувати причини поки ще незначного призначення судом цих видів покарань; –

проаналізувати компетенцію органів виконання виправних і громадських робіт; –

на підставі аналізу практики застосування виправних і громадських робіт розробити науково обґрунтовані рекомендації по підвищенню їх ефективності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Предмет дослідження складають: теорія і практика виконання покарань у виді виправних і громадських робіт.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний підхід, застосування якого дозволило розкрити природу й виявити шляхи вдосконалення практики застосування таких альтернативних позбавленню волі видів покарань, як виправні і громадські роботи. Для вирішення окремих теоретичних і прикладних завдань застосовувалися загальнонаукові методи пізнання, зокрема, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, логіко-семантичний та ін. За допомогою системно-структурного методу були здійснені обробка й узагальнення одержаного емпіричного матеріалу. Використання порівняльно-правового та історичного методу дозволило проаналізувати соціально-економічні, історичні та правові аспекти практики застосування альтернативних видів покарань на тому чи іншому етапі розвитку нашої держави. Логіко-семантичний метод сприяв установленню значення деяких категорій понятійного апарату, якими оперують кримінально-виконавча наука та практика, й визначити співвідношення між ними. Конкретно-соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання працівників кримінально-виконавчих інспекцій, суддів) допомогли отримати необхідний інформаційний матеріал про об’єкт і предмет дисертаційного дослідження.

У процесі роботи над дисертацією була використана значна кількість спеціальних літературних джерел із проблем кримінально-виконавчого, кримінального права, історії, теорії управління, психології тощо.

Емпіричною базою дослідження послужили вивчення й аналіз статистичних даних Державного департаменту України з питань виконання покарань, Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ України та власне дослідження практики виконання виправних і громадських робіт. Крім того, емпіричну основу наукових пошуків склали результати інтерв’ювання й анкетування за спеціалізованими питальниками близько 214 працівників кримінально-виконавчих інспекцій Харківської, Дніпропетровської, Полтавської, Житомирської областей та Автономної Республіки Крим, а також суддів міських судів м. Харкова.

Нормативною базою дисертації є Конституція України, чинне законодавство (кримінально-виконавче, кримінальне, трудове та ін.), укази Президента України, нормативні акти Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, що регулюють питання виконання покарань у виді громадських і виправних робіт, постанови Пленуму Верховного Суду України та ін. Аналіз емпіричного матеріалу й законодавства здійснено за станом на 1 січня 2006 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим за роки незалежності України комплексним монографічним дослідженням процесу виконання-відбування покарань у виді виправних і громадських робіт. До найбільш вагомих із них, що відбивають таку новизну, віднесені наступні теоретичні положення і практичні пропозиції, які виносяться на захист:

-

-

- уперше надано комплексну характеристику змісту і цілей призначення та виконання виправних і громадських робіт;

-

-

- за низкою запропонованих критеріїв проведено порівняння ефективності виконання покарання у виді позбавлення волі взагалі та альтернативних видів покарань, а також витрат на них;

- на підставі теоретичних та емпіричних узагальнень виявлено й науково обґрунтовано напрямки подальшого вдосконалення порядку й умов виконання зазначених покарань;

- наведено авторське визначення понять “повноваження”, “компетенція”, “функції кримінально-виконавчих інспекцій” і надається системне уявлення про співвідношення цих категорій з метою підвищення ефективності процесу відбування-виконання покарань у виді виправних і громадських робіт;

- з урахуванням положень теорії управління здійснено розподіл повноважень органів виконання покарань у виді виправних і громадських робіт;

- визначений обсяг правового статусу осіб, засуджених до виправних і громадських робіт;

- надано пропозиції щодо вдосконалення законодавства та окремих положень Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та по здійсненню контролю стосовно осіб, засуджених до таких покарань.

Практичне значення одержаних результатів. Положення дисертації мають певне теоретичне і прикладне значення для розвитку науки кримінально-виконавчого і кримінального права, відповідного законодавства та практики виконання покарань. Отримані результати дослідження сприятимуть також поглибленню теоретичних знань з проблем виконання-відбування виправних і громадських робіт – порядку й умов, реалізації повноважень, покладених на органи виконання цих покарань. Висновки, що містяться в дисертації можуть бути використані: під час викладання дисципліни “Кримінально-виконавче право” – при підготовці спеціального курсу лекцій, навчально-методичних посібників і підручників для студентів вищих юридичних навчальних закладів; для підвищення кваліфікації практичних працівників кримінально-виконавчих інспекцій; у подальшій науковій розробці проблеми виконання громадських і виправних робіт.

Апробація результатів дослідження Дисертація виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, схвалена нею і рекомендована до захисту.

Основні результати дисертаційної роботи викладені авторкою на науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів “Нове законодавство України та питання його застосування” (м. Харків, 26-27 грудня 2003 р.), науково-практичному семінарі “Стратегія партнерства кримінально-виконавчої інспекції з державними і громадськими організаціями по практичному впровадженню елементів пробації, примирення, ювенальної юстиції і відновлювального правосуддя стосовно неповнолітніх” (м. Харків, 21 жовтня 2004р.).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення у 3-х статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, та 2-х тезах наукових повідомлень.

Структура дисертації зумовлена цілями, завданням і предметом дослідження. Вона складається зі вступу, 4-х розділів, які містять 9 підрозділів, висновку, списку використаних літературних джерел в кількості 171 найменувань. Загальний обсяг роботи – 212 сторінок, текст дисертації – 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, міститься інформація про їх апробацію, структура й обсяг дисертації.

Розділ 1 “Актуальність застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань” складається з двох підрозділів та висновків.

У підрозділі 1.1. “Історичні й соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань” зазначається, що категорія “альтернатива позбавленню волі” може мати вузьке й широке трактування. По-перше, альтернативи – це покарання, що містяться в санкції кримінально-правової норми й можуть бути застосовані замість позбавлення волі. По-друге, альтернативи позбавленню волі – це обмежене коло покарань, яке передбачає залишення у засудженого якомога більшого обсягу його прав і свобод, а головне – відсутність ізоляції від суспільства.

Громадські та виправні роботи – це найтиповіші види альтернативних позбавленню волі покарань, однак щороку лише стосовно 0,9-1,7% засуджених осіб призначається покарання у виді громадських робіт і 1,4-2,3% – у виді виправних робіт.

Хоча громадські і виправні роботи є самостійними видами покарань, однак їх аналіз у межах одного дисертаційного дослідження не випадковий і зроблений за наступними підставами: 1) вони перспективні, виступають “прямою” альтернативою позбавленню волі, характерною рисою яких є саме відсутність ізоляції засудженого від суспільства й залишення його в умовах волі; 2) ключовим моментом їх виконання є праця засуджених, яка не розцінюється як безумовний елемент кари, оскільки її призначенням, у тому числі, є збереження трудових навичок і навіть набуття нових; 3) багато спільних моментів є у підставах їх застосування, а також у порядку їх виконання; 4) рекомендації та пропозиції щодо шляхів їх удосконалення також багато в чому є спільними і взаємопов’язаними. Отже, певна спорідненість зазначених видів покарань є очевидною.

Аналіз практики застосування альтернативних видів покарань дозволяє: (а) визнати наявність в Україні об’єктивної перешкоди для застосування альтернативних видів покарань, що зумовлено, з одного боку, тим фактом, що чинний КК України орієнтовано майже в більшості санкцій на застосування покарання у виді позбавлення волі, а з іншого – досить незначною практикою застосування альтернативних покарань і відсутністю будь-яких науково обґрунтованих переконливих поглядів із цього питання; (б) визначитися з тим, що на сучасному етапі розбудови в Україні правової демократичної держави необхідне переосмислення порядку та умов застосування й відбування, а також критеріїв ефективності тих чи інших видів покарань; (в) переоцінити останні з позиції гуманізму та прогностичних моментів майбутньої поведінки людини, яка вже раніше зазнала покарання; (г) поширити позитивний досвід зарубіжних країн у справі побудови адекватної “працюючої” кримінально-виконавчої системи тощо.

Соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань містяться: (а) у розрахунку економічних витрат для суспільства й держави на ці види покарань порівняно з покараннями, пов’язаними з позбавленням волі; (б) у визначенні їх соціальних наслідків (значення, виміру) для окремої людини – засудженого, іншими словами, корисності позитивного аспекту призначення та відбування розглядуваних видів покарань.

У підрозділі 1.2. “Міжнародний досвід застосування альтернативних видів покарань” зазначається, що в різних державах з різними системами виконання покарань альтернативні їх види формувалися під впливом індивідуальних для кожної окремої країни геополітичних і соціально-економічних факторів. Проте цілі, які ставляться при їх застосуванні, багато в чому спільні. Закон будь-якої країни орієнтує правозастосувача на вибір винному з достатньо значного переліку такого покарання, яке є найбільш адекватним вчиненому правопорушенню. При цьому не є обов’язковою згода засудженого на застосування до нього альтернативних видів покарань, пов’язаних з працею. Що стосується виправних робіт – слід зазначити, що вони, будучи альтернативою позбавленню волі, разом з тим є надбанням виключно радянського законодавства й деяких країн колишнього соціалістичного табору.

У світлі поширення в міжнародній практиці тенденцій до якомога активнішого застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань законодавець багатьох країн СНД останнім часом надає громадським роботам неабияке значення, заохочуючи тим самим правозастосувача до ширшого їх призначення на практиці. Громадські роботи віднесені законодавцем до найлегших видів покарань порівняно з багатьма іншими, випереджаючи, наприклад, за кримінальними кодексами країн СНД такі з них, як виправні роботи.

Аналіз міжнародної практики застосування альтернативних покарань дозволив виявити, що сутність і цілі громадських (обов’язкових) робіт, незважаючи на дещо відмінні їх назви, залишаються однаковими: входячи до системи покарань різноманітних держав, вони є пов’язаними з виконанням суспільно корисних видів робіт на безоплатній основі на користь суспільства, громади тощо, а їх застосування значно полегшує процес ресоціалізації там, де він є потрібним. У цілому застосування альтернативних видів покарань сприяє реальному втіленню на практиці принципу гуманізму кримінально-виконавчої системи.

Розділ 2 “Виконання покарання у виді виправних робіт” складається з двох підрозділів і висновків.

Підрозділ 2.1. “Зміст та основні риси виправних робіт” присвячений визначенню природи виправних робіт, які в системі кримінальних покарань належать до основних і мають багаторічну практику застосування за радянських часів. Сьогодні в кримінальному законодавстві немає визначення категорії “покарання у виді виправних робіт”. У спеціальній літературі наводяться різноманітні трактування виправних робіт. Проведений аналіз сутності покарання дозволив сформулювати авторське визначення виправних робіт, а саме: це кримінальне покарання, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочинного діяння, заходи примусового характеру якого полягають в обмеженні трудової й майнової сфери у виді стягнення певного відсотка із заробітку і забороні звільнятися за власним бажанням, сфери загальногромадських прав і свобод людини, а саме свободи пересування, а також які тягнуть судимість. Примусовість цього покарання полягає в зобов’язанні засудженого підкорятися вимогам, встановленим законодавством і спрямованим на обмеження здебільшого трудової сфери особи, а значить, і матеріальної, що врешті-решт є нічим іншим, як проявом кари. Цікавою з цього приводу виявилася думка інспекторів кримінально-виконавчих інспекцій щодо ефективності виправних робіт у досягненні цілі кари. Так, 38,3% з них зазначили, що виконання покарання у виді виправних робіт досягає мети кари повністю; 15,9% респондентів відмітили, що воно взагалі не досягає такої цілі; майже половина опитаних 45,8% вважають, що у процесі виконання виправних робіт мета кари досягається лише частково.

У підрозділі 2.2. “Порядок та умови виконання виправних робіт” підкреслюється, що ефективність виправних робіт значною мірою визначається організацією виконання цього покарання, невід’ємними частинами якої є його порядок та умови. На думку авторки, останні слід розглядати як певний процес з точки зору стадій (етапів) реалізації цього виду покарання. З урахуванням такого розуміння виконання покарань виділяється: (а) початковий етап виконання покарання, або етап прийняття до виконання вироків суду щодо засуджених; (б) процес безпосереднього виконання покарань; і (в) етап зняття з обліку осіб, засуджених до покарання.

З огляду на певну умовність виокремлення порядку та умов виконання покарання у виді виправних робіт, вважається, що порядок виконання виправних робіт складається з: 1) обліку засуджених осіб; 2) роз’яснення їм порядку й умов відбування покарання; 3) контролю за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем роботи засуджених осіб; 4) проведення виховної роботи із засудженими особами; 5) винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з’явилися за викликом до інспекції без поважних причин; 6) проведення початкових розшукових заходів засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, і передача матеріалів до органу внутрішніх справ для оголошення їх розшуку; 7) надання дозволу на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом строку відбування покарання; 8) проведення інших заходів, передбачених законом. Це основні складники порядку виконання розглядуваного покарання.

Умови виконання виправних робіт складаються з конкретних правообмежень у сфері правового статусу засудженої до такого виду покарання особи, як-от: утримання із заробітної плати засудженого; заборона звільнятися з роботи за власним бажанням, обмеження у свободі пересування та ін. З метою більш чіткого уявлення про обов’язкові правила поведінки засудженого до виправних робіт автором пропонується змінити редакцію п.5.9 розд. ІІІ Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб засуджених до таких покарань на наступну:

п.5.9. Обов’язки осіб, засуджених до покарання у виді виправних робіт

5.9.1. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді виправних робіт, у сфері трудових відносин зобов’язані: –

сумлінно ставитися до праці; –

не звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; –

не допускати прогулів, а також порушень трудової дисципліни; –

не з’являтися на роботу в нетверезому стані чи у стані наркотичного або токсичного сп’яніння.

5.9.2. У сфері дотримання порядку реєстрації та підтримання зв’язків з органами кримінально-виконавчої інспекції засуджені зобов’язані:–

з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції;–

повідомляти кримінально-виконавчу інспекції про зміну місця проживання; –

періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції у встановлені постановою цього органу дні; –

відмічатися у листку реєстрації; –

узгоджувати з кримінально-виконавчої інспекцією дозвіл на отримання права виїзду за межі України.

5.9.3. У сфері дотримання правил поведінки загального характеру засуджені зобов’язані:–

додержуватися встановленого порядку та умов відбування покарання;–

не допускати фактів порушення порядку та умов відбування покарання.

Відповідний порядок викладення нормативного матеріалу треба передбачити і в ч.6 ст.41 КВК України.

Розділ 3 “Проблеми виконання покарання у виді громадських робіт” складається з двох підрозділів і висновків.

У підрозділі 3.1. “Громадські роботи: правова природа та загальна характеристика” зазначається, що питання змісту громадських робіт ще не були предметом пильної уваги у вітчизняній науці кримінально-правового циклу. Сутність громадських робіт як виду кримінального покарання передбачає наявність у першу чергу обмежень у сфері дозвілля, відпочинку особи, оскільки відбування цього покарання здійснюється у процесі трудової діяльності на користь суспільства у вільний від основної роботи або навчання час. Але разом із тим опосередковано зачіпаються інтереси у сфері зайнятості особи, тобто її трудових правовідносин, а отже, опосередковано і майнових інтересів, оскільки, протягом якого засуджені повинні виконувати громадські роботи, міг би бути використаний ними для продовження, наприклад, часу роботи за основним місцем отримання заробітку або для набуття додатково будь-якої роботи за сумісництвом, підвищення своєї кваліфікації, що давало б їм право на отримання додаткового заробітку, тощо.

На сьогодні на практиці існує проблема визначення конкретного виду робіт, які мають характер громадських. Визначити конкретний вид робіт можна за допомогою відповідних критеріїв (принципів), яким повинна відповідати праця. Такими можуть бути: 1) громадські роботи, які відбувають засуджені, – це насамперед покарання, тому в праці завжди мають бути в наявності елементи кари. Значний обсяг каральних елементів пов’язано з непрестижністю тієї чи іншої праці, а також, можливо, з її фізичним характером; 2) громадські роботи, як і будь-яка інша праця, повинні бути продуктивними, тобто мати визначені об’єктивні показники, за якими можна судити про якісну сторону такої праці засудженої особи; 3) зазначена продуктивність, яка є невід’ємною умовою громадських робіт, має доповнюватися обов’язковим нормуванням завдання; 4) громадські роботи повинні мати публічний характер, щоб тримати засудженого до них як у полі зору колективу, в якому він працює під час виконання-відбування покарання, так і під контролем органів виконання цього покарання; 5) робота, не повинна бути пов’язана із шкідливим виробництвом чи ризиком для життя і здоров’я засуджених.

У комплексі ж перелічені вище вимоги до характеру громадських робіт у цілому надають змогу хоча б у загальних рисах визначитися з їх видом. За даними інтерв’ювання інспекторів кримінально-виконавчих інспекцій, 50,2% опитаних вважають, що це можуть бути роботи по прибиранню й облагородженню вулиць, приміщень; на думку ж 14,8% – будь-які вантажно-розвантажувальні роботи; 16,3% – сільськогосподарські роботи; 10,1% – будь-які ремонтні або будівельні роботи; 8,6% громадськими назвали інші види робіт.

У підрозділі 3.2. “Особливості виконання громадських робіт” автор доходить висновку, що порядок виконання покарання у виді громадських робіт викладено в такий спосіб, що в одній статті поєднуються положення щодо, власне, формулювання цього виду покарання (норма-визначення, норма-дефініція), деяких підстав (принципів) його виконання, процедурних і компетенційних питань органів виконання. Отже, закон не дає чіткого уявлення про категорію “порядок” виконання громадських робіт.

До переліку складників порядку виконання покарання у виді громадських робіт входять: (а) облік засуджених осіб; (б) роз’яснення порядку та умов відбування покарання; (в) погодження з органами місцевого самоврядування переліку об’єктів, на яких засуджені особи відбувають громадські роботи; (г) здійснення контролю за додержанням умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем відбування засудженими особами громадських робіт; (д) облік відпрацьованого засудженими особами часу; (е) проведення інших заходів, передбачених законом. Умови ж виконання громадських робіт складаються, як і при виконанні виправних робіт, з конкретних правообмежень у сфері правового статусу засудженої до цього виду покарання особи.

Для забезпечення ефективного процесу виконання-відбування громадських робіт на кримінально-виконавчі інспекції покладається завдання по забезпеченню загального порядку виконання зазначеного виду покарання з використанням необхідних для цього повноважень, але за безпосередньою участю органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування та підприємств, установ чи організацій, на яких, власне, виконуються ці громадські роботи.

На думку авторки, громадські роботи можуть відбуватися на об’єкті будь-якої форми власності. При цьому обов’язок визначення конкретних об’єктів для відбування громадських робіт доцільно покласти на Центри зайнятості населення, оскільки саме на ці відділи органів місцевого самоврядування зобов’язані працевлаштувати безробітних громадян і саме вони мають інформацію про наявність вільних робочих місць. Ця позиція авторки підкріплюється авторитетною думкою експертів, 75% з яких переконані, що громадські роботи можуть відбуватися на підприємствах будь-якої форми власності.

Спираючись на викладені зауваження, вважаємо за доцільне внести деякі зміни до п.5.3. розд. ІІ Інструкції:

п.5.3. Обов’язки осіб, засуджених до покарання у виді громадських робіт

5.3.1. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді громадських робіт, у сфері дотримання правил поведінки загального характеру зобов’язані:–

додержуватися встановлених законодавством порядку та умов відбування покарання, –

відпрацьовувати встановлений строк громадських робіт;–

не порушувати громадського порядку.

5.3.2. У сфері дотримання порядку реєстрації й підтримання зв’язків з органами кримінально-виконавчої інспекції засуджені зобов’язані:–

періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції; –

з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції;–

повідомляти кримінально-виконавчу інспекції про зміну свого місця проживання;

5.3.3. Засуджені особи, які відбувають покарання у виді громадських робіт, під час виконання суспільно-корисної праці зобов’язані: –

працювати на визначених для них об’єктах; –

сумлінно ставитися до виконуваної ними роботи; –

дотримуватися інших правил техніки безпеки під час роботи, що упереджує виробничий травматизм.

Відповідний порядок викладення нормативного матеріалу треба передбачити і в ч.1 ст.37 КВК України.

Розділ 4 “Теоретичні аспекти діяльності органів виконання покарань у виді виправних і громадських робіт” складається з трьох підрозділів та висновків.

У підрозділі 4.1. “Специфіка й організація виконання покарання у виді виправних робіт” відмічається, що до основних завдань кримінально-виконавчої інспекції під час виконання виправних робіт слід віднести: 1) організацію роботи, пов’язану із забезпеченням ефективного процесу виконання певних видів покарань; 2) здійснення контролю за поведінкою певних категорій осіб; 3) забезпечення запобігання нових злочинів та інших правопорушень. При цьому зауважимо, що перші два завдання прямо випливають із сутності роботи кримінально-виконавчої інспекції як органу виконання покарань. Що стосується останнього, то його реалізація відбувається побічно поряд зі здійсненням інших двох основних завдань.

Функціями кримінально-виконавчої інспекції є: 1) виконавча, пов’язана з реалізацією правообмежень, що становлять зміст певного виду покарання; 2) профілактична, спрямована на запобігання вчинення нових правопорушень з боку засуджених; 3) контролююча, сутність якої полягає у здійсненні контролю за дотриманням законності всіма учасниками виконавчого процесу (наприклад, власником підприємства, установи чи організації, де працює засуджена особа). У свою чергу, повноваження кримінально-виконавчої інспекції – це закріплені нормативно-правовими актами її права й обов’язки, що окреслюють межі самостійного вирішення питань, що постають у процесі виконання певних видів покарань, зокрема, виправних і громадських робіт.

Залежно від характеру напрямків роботи, що здійснюються інспекцією при виконанні виправних робіт, вирізняються повноваження: а) організаційні; б) інформаційно-аналітичні та “представницькі”; в) розшукові; г) контролюючі; д) виховні; е) інші. Крім того, усі повноваження кримінально-виконавчої інспекції можна поділити, виходячи з того, на якому етапі процесу виконання покарання вони здійснюються, принаймні, найчастіше.

Отже, якщо процес виконання-відбування покарання структурувати на певні стадії, про що вже йшлося, то з огляду на цю підставу можна виокремити повноваження, що реалізуються інспекцією (а) на початковому етапі виконання покарання, (б) у процесі їх виконання і (в) на етапі зняття з обліку осіб, засуджених до покарання.

Поділ повноважень кримінально-виконавчої інспекції на певні групи із застосуванням тих чи інших класифікаційних критеріїв доцільно здійснити для: 1) надання більшої чіткості під час викладення нормативних положень, що є підставою діяльності зазначених інспекцій; 2) уникнення дублювання деяких приписів, як це має місце, приміром, у пунктах 2.8 і 2.9 розд. ІІІ Інструкції; 3) ефективного виконання працівниками кримінально-виконавчих інспекцій своїх безпосередніх функцій.

Слід відмітити, що специфічною рисою виконання як виправних, так і громадських робіт є те, що обов’язковим учасником процесу їх виконання виступають органи внутрішніх справ, здіснення повноважень яких передбачається протягом усього строку реалізації досліджуваних видів покарань.

У підрозділі 4.2. “Компетенція, повноваження та завдання кримінально-виконавчої інспекції у виконанні покарання у виді громадських робіт” аналізуються функціональні обов’язки кримінально-виконавчої інспекції при виконанні громадських робіт, тобто, повноважень зазначеного органу. Серед функцій кримінально-виконавчої інспекції по виконанню громадських робіт слід виділити: а) виконавчу; б) профілактичну та в) контролюючу. У цілому ж перелічені функції кримінально-виконавчої інспекції, що реалізуються цим органом протягом виконання громадських робіт, аналогічні тим, які властиві цьому ж органу і при виконанні покарання у виді виправних робіт. Подібне становище не є випадковим, оскільки, по-перше, в обох випадках ідеться про один і той же орган виконання покарання, а по-друге, громадські й виправні роботи за своєю суттю мають багато спільних моментів.

Повноваження інспекції при реалізації громадських робіт, як і стосовно виправних (що пояснюється спільними рисами цих покарань), доцільно передбачити у вигляді певних груп: а) організаційних, б) контролюючих, в) розшукових та інших.

Обов’язковим учасником виконання покарання у виді громадських робіт, як і під час виконання виправних, закон визначає органи внутрішніх справ, які призвані виконувати низку повноважень, спрямованих на належне забезпечення цього процесу. При цьому їх основною функцією є проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого. Авторка робить висновок, функціональні обов’язки цього органу є набагато ширшими, ніж це зафіксовано в законодавстві, оскільки ними виконуються й облікові, і контрольні, і розшукові та інші функції. (11% експертів навіть вважають, що повноваження по виконанню громадських робіт повинні покладатися на органи внутрішніх справ).

З урахуванням тієї ролі, яку виконують органи внутрішніх справ під час відбування засудженими покарання у виді громадських робіт, можна дійти висновку, що вони є невід’ємним учасником процесу виконання вказаного покарання, як і при реалізації виправних робіт.

У підрозділі 4.3. “Відмінності між виконанням покарань у виді виправних і громадських робіт” зазначається: щоб виправдати право на існування обох цих видів покарань у системі покарань, головну увагу треба приділити саме їх відмінностям, оскільки істотні принципові розходження між громадськими й виправними роботами дозволяють вести мову про їх самостійність, а не про різні варіанти того ж самого покарання. До цих відмінностей належать, зокрема: (а) коло осіб, яким не можуть бути призначені виправні або громадські роботи, (б)характер правовідносин, у межах яких реалізуються дані види покарань, (в) порядок та умови їх виконання та ін.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено різнобічне теоретичне узагальнення багатьох наукових і практичних проблем, що стосуються змісту виконання виправних і громадських робіт як альтернативних позбавленню волі видів покарань з урахуванням вітчизняного й зарубіжного досвідів їх призначення й виконання, а також порядку законодавчого регулювання цього кримінально-правового інституту в цілому. За результатами проведеного дослідження були сформульовані деякі основні висновки і пропозиції. Зокрема, це стосується:

- змістовних аспектів категорії “альтернатива позбавленню волі”;

- окреслення історичних і соціально-економічних аспектів практики застосування альтернативних видів покарань;

- виявлення сутності та призначення праці засудженого під час виконання альтернативних видів покарань;

- проведення аналізу зарубіжного законодавства і практики застосування альтернативних видів покарань, що дозволило виявити низку принципових моментів, які полягають у тому, що: 1) сутність і цілі громадських (обов’язкових) робіт у різних країнах є схожими; 2) вони віднесені до порівняно з багатьма іншими видами покарань; 3) вони пов’язані з виконанням суспільно корисних видів робіт на безоплатній основі на користь суспільства, громади тощо; 4) їх застосування значно полегшує процес ресоціалізації (там, де він потрібен); 5) за зарубіжним законодавством обов’язково потрібна згода засудженого на застосування до нього альтернативних видів покарань, пов’язаних з використанням праці; 6) орієнтація цього покарання на інтеграцію засудженого із суспільством передбачає безпосередню активну участь у їх виконанні місцевих органів самоврядування, територіальних громад тощо; 7) застосування такої альтернативи сприяє реальному втіленню на практиці принципу гуманізму кримінально-виконавчої системи;

- констатації того факту, що на сьогоднішній день законодавцем стосовно виправних робіт зроблено все, щоб привести обсяг кари у відповідність із тим місцем, яке вони посідають у шкалі покарань;

- наведення формулювання виправних робіт та аналізу їх змісту й новел стосовно цього виду покарання;

- визначення критеріїв віднесення конкретних видів робіт до таких, що мають природу громадських;

- окреслення основних завдань, функцій і повноважень кримінально-виконавчої інспекції під час виконання виправних і громадських робіт;

- запропонування внесення змін та доповнень до п.5.3 розд. ІІ Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб засуджених до таких покарань і до ч.1 ст.37 Кримінально-виконавчого кодексу України;

- запропонування внесення змін та доповнень до п.5.9 розд. ІІІ Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб засуджених до таких покарань і до ч.6 ст.41 Кримінально-виконавчого кодексу України;

- необхідності подальшого наукового осмислення й аналізу існуючої практики застосування й виконання покарань у виді виправних і громадських робіт.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації:

1. Ткачова О.В. Щодо змісту виправних робіт на сучасному етапі розвитку кримінально-виконавчої системи України // Вісн. Акад. прав. наук. – 2004. – № 4 (39). – С. 230-240.

2. Ткачова О.В. Щодо історичних і соціально-економічних передумов поширення практики застосування альтернативних видів покарань // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. / Відп. ред. В.Я.Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. – Вип. 71. – С. 130-138.

3. Ткачова О.В. Зміст та основні риси громадських робіт // Вісн. Акад. прав. наук. – 2005. –№ 3 (42). – С.250-259.

4. Ткачова О.В. Громадські роботи як вид покарання // Нове законодавство України та питання його застосування: Тези доп. та наук. повід. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів (м. Харків, 26-27 груд. 2003) / За ред. М.І.Панова. – Х.: Нац. юрид. акад.України, 2004. – С.135-138.

5. Ткачова Е.В. Некоторые вопросы применения практики общественных работ к