НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

ВАСЕЦЬКИЙ Вячеслав Юрійович

УДК 340.1

ДОКТРИНА ПРАВ ЛЮДИНИ В РОМАНО-ГЕРМАНСЬКІЙ ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ

Спеціальність 12.00.01–теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ–2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник – | доктор юридичних наук, професор,

ОНІЩЕНКО Наталія Миколаївна,

Інститут держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник відділу теорії держави і права

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор,

КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович,

Київський національний університет внутрішніх

справ (м. Київ),

начальник кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, професор,

БОБРОВНИК Світлана Василівна,

проректор Київського університету права

НАН України (м. Київ),

завідувач кафедри теорії держави і права

Провідна установа – | Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків),

кафедра теорії держави і права

Захист відбудеться 26 травня 2006 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 21 квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І.Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі, зокрема в країнах, що належать до романо-германської правової системи, права і свободи особи і громадянина є одним з основних чинників розвитку суспільства. Якою б не була держава за своєю природою, який би режим не панував, права та свободи особи, її взаємовідносини з державою завжди мали практичне значення, оскільки без урахування цього фактора неможливо було б встановити в суспільстві порядок, який би відповідав інтересам особи.

У сучасних умовах актуальними лишаються питання історії, теорії і практики становлення й розвитку прав особи та громадянина будь-якої держави.

Права особи є однією з ключових наукових проблем, які всебічно вивчаються – з філософсько-гуманістичного погляду, в аспекті принципів перебудови правової системи, проведення економічної та культурної політики, боротьби з екологічними загрозами, злочинністю. З удосконаленням системи прав та свобод особи суспільство пов’язує вирішення ряду внутрішніх, міжнародних та глобальних завдань.

Невичерпність прав є відображенням природи їх носія – особи, у зв’язку з чим їх слід аналізувати цілісно, комплексно, як категорію багатогранну та поліфункціональну.

Права особи мають універсальний характер, вони є предметом дослідження всіх галузей суспільствознавства та ряду правових наук, кожна з них визначає певну галузь життєдіяльності людини. Така диференціація забезпечує поглиблене вивчення особи та найважливіших проблем її існування. З огляду на цю обставину юридична наука в галузі прав особи має складний спектр дослідження.

Сучасний період розвитку суспільства характеризується якісно новим станом, який визначається як процес глобалізації – всесвітній процес, що об’єднує національні утворення в єдину світову систему. Глобалізація передбачає зближення національних правових систем, створення єдиних правових стандартів, насамперед у сфері прав особи – саме цей аспект загальної проблеми розглядається в даній роботі.

В умовах глобального світу права, свободи, обов’язки особи посідають основне за важливістю місце порівняно з іншими правовими явищами.

Слід наголосити, що стан дотримання прав і свобод особи в країнах постсоціалістичного табору залишається ще вельми далеким від міжнародних стандартів. Причинами цього є складна соціально-економічна ситуація, безробіття, бідність значної частини населення, недосконалість вітчизняної законодавчої бази та правозахисної практики, зокрема невиконання судових рішень, тиск на ЗМІ та обмеження свободи слова, низький рівень правосвідомості і правової культури в суспільстві та недостатній рівень правової освіти.

В умовах розвитку державності України ключове місце належить формуванню правової системи, в якій одним з основних елементів є права особи з позицій як внутрішньодержавного, так і загальносвітового значення. Удосконалення законодавчої бази в цьому напрямі є одним з основних пріоритетів у розвитку правової держави.

Складність розв’язання проблеми прав особи на українському просторі полягає:– 

по-перше, в матеріальному аспекті, який є багатовимірним і ключовим. Адже загальновизнано, що основою будь-яких суспільних відносин є економічний фактор; – 

по-друге, зі вступом України в міжнародні структури виникають проблеми, пов’язані з приведенням українського законодавства у відповідність до міжнародного, зокрема до європейського законодавства. Ця проблема є надзвичайно гострою, вона відтворює багато важливих сутнісних питань. Складність зумовлена ще й тим, що на даний час правова система України перебуває на етапі інтенсивного розвитку;– 

по-третє, спостерігається велика кількість неврегульованих питань у сфері особистих, політичних, соціальних, культурних, економічних прав. Зокрема, у сфері особистих прав – питання невтручання в особисте життя, у сфері соціальних прав – проблема права на житло, у сфері культурних прав – питання права інтелектуальної власності та її захисту, у сфері економічних прав – право на працю та право приватної власності та механізми їх реалізації, у сфері політичних прав – право громадян змінити владу мирним шляхом, право мітингів та демонстрацій та ряд інших питань, які містять елементи неврегульованості.

Теоретичні моделі означеної проблематики знаходили відображення ще в дослідженнях Платона, Арістотеля, Гердона, Ібн Хальдуна та ін. Вони набули подальшого розвитку в соціально-філософських роздумах Т. Мора, Н. Макіавеллі, Б. Спінози, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Дж. Віко, І. Гердера, А. Сміта, Ш. Монтеск’є, К. Маркса та багатьох інших.

Серед дослідників, які вивчають проблему в умовах сучасної глобалізації, як вітчизняні, так і російські та західні вчені. Серед вітчизняних правників це насамперед О. Зайчук, Н. Оніщенко, М. Гуренко, П. Рабінович, Л. Луць та ін. Цю проблему глибоко досліджували російські вчені: С. Алексєєв, О. Васильєв, В. Карташов, Д. Керімов, В. Кудрявцев, О. Лукашева, О. Малько, М. Марченко, М. Матузов, В. Синякова, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, Л. Явич. Серед зарубіжних дослідників слід виділити таких, як Ф. Аутман, Р. Болдін, Р. Давид, Ж. Карбоньє, К. Нетон, Дж. Тернер, А. Уотсон, Л. Фрідмен, Дж. Херст.

Саме дослідження цих вчених є вагомим внеском у розвиток доктрини прав людини в правових системах, в тому числі в романо-германській правовій системі.

У дисертації робиться спроба вивчити різноманітні аспекти та сучасний стан проблеми прав особи в країнах романо-германської правової системи. Дослідження в даній сфері можуть сприяти формуванню поглибленого уявлення про правову систему України з погляду її належності до означеної правової системи, що має значення для реалізації внутрішньої та міжнародної державної політики в умовах глобалізації, особливо в напрямі гармонізації прав особи. В роботі розкриваються найбільш проблемні аспекти цього питання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до програми науково-дослідної діяльності Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і є складовою частиною наукової теми відділу теорії держави і права: “Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод особи і громадянина в Україні” на 2005 р. (номер державної реєстрації 0104U007590).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування сутності, функцій, структури, особливостей формування, розвитку правової системи у зв’язку з розв’язанням проблем прав особи в умовах демократичної, соціально-правової держави, а також комплексне дослідження проблеми інтеграції країн романо-германського правового блоку в умовах глобалізації, визначення місця та ролі України в цих процесах.

Визначена мета зумовила постановку та розв’язання таких завдань: 

виокремити та систематизувати теоретико-методологічні та концептуальні підходи до аналізу правової системи в контексті прав особи в зарубіжній і вітчизняній юридичній науці, а також до проблеми правових засобів, їх співвідношення з правовою системою і правовим регулюванням;  

розглянути питання систематизації правових понять щодо інституту прав особи та проаналізувати питання їх формування у взаємозв’язку з правовими системами світу;  

проаналізувати структуру романо-германської правової системи з позицій розв’язання проблеми прав особи на прикладі Німеччини, Польщі і Росії, розглянувши питання класифікації прав людини в правових системах цих країн; 

розкрити проблему захисту прав особи у зв’язку з процесами глобалізації на прикладі України, Росії, Польщі, Німеччини, а також визначити вплив інтеграційних процесів на розвиток інституту прав особи в країнах романо-германської правової системи; 

з’ясувати співвідношення природно-правової та позитивно-правової доктрин при розробці національного законодавства країн, що належать до романо-германської правової системи; 

окреслити тенденції розвитку правової системи України у сфері прав особи з позицій її належності до романо-германської правової системи; 

оцінити систему юридичних механізмів захисту прав і свобод особи в Україні та громадян України на міжнародному рівні.

Об’єктом дослідження є права особи в країнах романо-германської правової системи в перебігу глобалізаційних процесів загальносвітового масштабу.

Предметом дослідження є явище виникнення, розвитку та функціонування інституту прав особи, а також гарантії захисту прав особи в романо-германській правовій системі.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплекс загальнонаукових та спеціальних методів і принципів. Використання діалектико-матеріалістичного та філософського підходів дало змогу забезпечити єдність соціально-правового і гносеологічного аналізу правових систем та проблеми прав особи, а також історизму, об’єктивності, конкретності істини. Загальнонаукові методи було використано для з’ясування та розуміння діалектичного зв’язку між функціями та структурою, правовою діяльністю та правовими відносинами, пов’язаними із захистом прав людини в межах правових систем. Порівняльний метод та системний аналіз використовувалися на кожному етапі дослідження проблеми прав особи як в країнах романо-германської правової системи, так і в країнах, що належать до інших правових систем, а також особливостей цієї проблеми в Україні. Історичний метод застосовувався для розгляду питань виникнення і розвитку теорії природних прав особи та теорії позитивного права. При аналізі структури романо-германської правової системи з позицій розв’язання проблеми прав особи в окремих країнах, а також при розгляді питання класифікації прав особи в правових системах цих країн застосовувалися структурний та формально-юридичний методи. Нормативний підхід було використано при вивченні форм правового забезпечення соціально-правових відносин у світових правових системах і безпосередньо в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням особливостей розв’язання проблеми прав особи в романо-германській правовій системі, визначення місця і ролі України в цьому процесі. В результаті проведеного дослідження автором сформульовано теоретичні положення, обґрунтовано висновки та рекомендації, що мають наукову новизну: 

проаналізовано особливості розвитку романо-германської правової системи щодо захисту прав особи, які знайшли відповідне закріплення в сучасному законодавстві та юридичній практиці Росії, Польщі, Німеччини та України;  

зазначено, що поняття прав особи має чітко визначену класифікаційну структуру, що підтверджено на основі аналізу правових систем окремих країн романо-германської правової системи – Німеччини, Польщі, Росії, зокрема, вона характеризується такими групами прав як особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні; 

розкрито взаємозв’язок поняття правової системи як соціально-державного явища з вирішенням питань прав особи в романо-германській правовій системі, який знаходить свій вияв в закономірностях суспільної, історичної, національної, культурної складових розвитку держав, має закріплення у законодавстві і виявляється в юридичній практиці та існуючій в державі правовій ідеології; 

досліджено вплив інтеграційних процесів у сучасних умовах на розвиток інституту прав особи, на підставі чого визначено необхідність удосконалення механізмів захисту прав особи в умовах глобалізації в країнах романо-германської правової сім’ї; доведено необхідність закріплення та забезпечення прав особи в масштабі світового співтовариства; 

обґрунтовано, що тенденція наближення природно-правової доктрини до позитивного права відбувається переважно за такими напрямами: необхідності нормативного визнання державою природних прав і свобод особи; конституційного і судового сприяння пом’якшенню суперечностей між позитивістським і природно-правовим підходами, що зумовлює тенденцію до зменшення розбіжностей між цими доктринами – відстороненість позитивістського підходу від особистих і соціальних цінностей та незахищеність природних прав поза правовим регулюванням державою; 

з’ясовано, що правова система України, як і правова система будь-якої держави, яка належить до романо-германської правової сім’ї, з погляду своєї соціалізації, глобалізації, гуманізації, демократизації функціонує і розвивається відповідно до трьох основних напрямів: а) проведення державної політики, що базується на принципі “соціальної справедливості”; б) розвитку тенденції гуманізму; в) посилення процесів демократизації та глобалізації; 

зазначено необхідність удосконалення правової системи України у сфері захисту прав і свобод особи шляхом: проведення соціальної реформи щодо захисту окремих економічних інтересів громадян; адаптації законодавства України щодо прав особи до законодавства розвинутих країн романо-германської правової сім’ї; удосконалення правової системи України щодо поваги до гідності, створення ефективного механізму подання скарг до суду та наділення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини реальними важелями контролю зазначених напрямів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки дисертації можуть бути використані для подальших досліджень загальнотеоретичних проблем розвитку правової системи України, вдосконалення інституту захисту прав особи, подальшої гуманізації законодавства в цій сфері.

Теоретичні висновки та концептуальні підходи можуть застосовуватися в законотворчій роботі Верховної Ради України, правотворчій роботі інших державних органів і громадських організацій. Основні положення та висновки дисертації можуть використовуватися в навчальному процесі, зокрема під час викладання таких курсів, як теорія держави і права, історія держави і права зарубіжних країн, спецкурсу правові системи сучасності, а також у подальших наукових дослідженнях проблем загальної теорії права.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження обговорювалися у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доповідалися на науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (м. Київ, 14 травня 2003 р.; тези опубліковані); міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 25–30 січня 2003 р.; тези опубліковані); міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів Івано-Франківської області, 25 січня – 03 лютого 2004 р.; тези опубліковані); міжнародній науково-практичної конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, тези опубліковані).

Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені в трьох статтях, що визнані ВАК як фахові з юридичних наук.

Структура дисертаційної роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 200 сторінок, з них 14 сторінок займає список використаних джерел (152 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ілюструється зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і основні завдання, об’єкт та предмет дослідження, надається характеристика методів дослідження, розкривається наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наводиться інформація щодо апробації результатів дослідження, відомості про обсяг і структуру роботи.

У першому розділі “Права особи як характеристика розвитку і функціонування правової системи” на прикладі окремих країн романо-германської правової системи (Німеччини, Польщі, Росії) визначається класифікаційна структура поняття прав особи та досліджується взаємозв’язок прав особи зі структурою цієї правової системи.

Важливе місце в дослідженні належить аналізу поняття прав особи, яке, на думку російських та вітчизняних вчених, повинне розглядатися в об’єктивному та в суб’єктивному значеннях, тобто, з одного боку, як система міжнародних та національних правових норм, що встановлюють правовий статус людини і закріплюють її положення, правила взаємовідносин між людьми, відносини особи та держави, а з іншої сторони, як можливість, яка належить конкретній особі і передбачена правовою нормою, і діяння, що захищене державою. Для аналізу питання прав особи з позицій функціонування правової системи за основу прийнята класифікація, в якій виділяються такі права особи: особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні.

Особисті права займають одне з перших місць за ступенем їх законодавчого закріплення державами, що належать до романо-германської правової системи. В конституціях цих держав, зокрема Німеччини, Польщі та Росії, закріплене право на життя, на повагу до гідності, на свободу та особисту недоторканність і недоторканність приватного та сімейного життя. Конституційно закріплені також свобода совісті, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної і поштової кореспонденції, право громадян на свободу пересування, міжнародні подорожі та на репатріацію.

Політичні права та свободи, багато з яких належать лише громадянам держави, гарантуються нею. Ці права передбачають в тому числі і опозицію, інакомислення, антиурядові дії (демонстрації, мітинги і т.п.). Основні політичні права і свободи також закріплені на найвищому законодавчому рівні країн романо-германського правового блоку.

Економічні та соціальні права є одними з ключових правових інститутів країн романо-германської правової системи. Вони закріплені як у міжнародних правових актах, зокрема в Європейській соціальній хартії, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Загальній декларації прав людини, так і в законодавстві окремих держав.

Культурні права, до яких зокрема належать права на освіту, творчість, користування результатами наукового прогресу, доступу до культурного життя, можливість розвитку національної культури, мови тощо, закріплені на рівні ООН, європейському рівні і на рівні конституції та законодавчих актів багатьох країн.

Розгляд поняття прав особи з позицій розвитку і функціонування інституту прав особи в сучасному світі показав, що воно має чітко визначену класифікаційну структуру. Це підтвердив аналіз правових систем окремих країн романо-германської правової системи – Німеччини, Польщі, Росії.

Автор здійснює аналіз понять та характеризує категорії “правова система” та “права особи”. Оскільки права особи є одним із ключових елементів правової системи, то поняття “права особи” і “правова система” мають тісний взаємозв’язок як у загальнотеоретичному, так і в конкретно-історичному значеннях. Залежно від завдань можна виділити два аспекти дослідження – системний та нормативно-ціннісний. На основі об’єднання цих підходів до предмета дослідження в дисертації зроблено висновок про існування тісного понятійного взаємозв’язку між поняттям правової системи як соціально-державного явища й розвитком поняття прав особи в романо-германській правовій системі. Тому під правовою системою розуміється об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємопов’язані і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб’єктивні права і обов’язки, правовідносини, правову ідеологію тощо (визначення вітчизняних вчених).

Значну увагу приділено співвідношенню термінів, яке відображає історичну генезу дискусійного характеру поставленого питання. Розглянуто становлення і розвиток взаємопов’язаних термінів “правова система” та “права особи”, починаючи від історичних передумов їх виникнення до сучасних наукових розробок. Обґрунтовано, що правові системи постсоціалістичних країн входять до романо-германського типу правової сім’ї на правах особливого європейського різновиду. В розділі визначені структурні характеристики понять “правова системи” та “права особи”, надані рекомендації стосовно практичного застосування зазначених категорій.

У другому розділі “Права особи в умовах глобалізації” простежено історію виникнення і розвитку теорії природних прав особи та теорії позитивного права, проаналізовано вплив інтеграційних процесів на розвиток прав особи в романо-германській правовій системі, виявлено співвідношення природно-правових та державно-правових засад у романо-германській та англосаксонській правових системах.

Нині процеси розвитку людства вказують на те, що ключовою проблемою країн, які входять до будь-якої правової системи, є розвиток та становлення в них інституту прав особи. З іншого боку, сучасний період розвитку суспільства характеризується якісно новим станом, який визначається як процес глобалізації – тобто всесвітній процес, що об’єднує національні утворення в єдину світову систему. Глобалізація передбачає наближення національних правових систем, створення єдиних правових стандартів, насамперед у сфері прав особи.

У сучасній науці існують дві концепції виникнення прав особи: природно-правова і позитивно-правова. Виходячи з цього, в розділі вивчаються історичні передумови виникнення природно-правової та позитивно-правової доктрин, а також вплив історичних факторів на подальший розвиток правових систем сучасності. Якщо теоретичні основи прав особи наявні вже в ідеях мислителів давнини, то вирішальним фактором у розвитку і становленні інституту прав особи стали буржуазні революції XVII–XVIII ст., коли не тільки було сформульовано перелік природних прав особи, а й була створена основа для юридичного закріплення принципів свободи і формальної рівності і, тим самим, створені передумови досягнення формальної універсальності прав особи. В роботі зазначається, що, розглядаючи проблеми розвитку теорії природних прав особи і теорії позитивного права, необхідно застосовувати конкретно-історичний підхід.

Після другої світової війни були зроблені найбільш рішучі кроки, які спрямовані до сучасного уявлення, що права особи є одним з основних інститутів права, який гарантує захист честі та гідності людей. Нюрнберзький процес над нацистськими злочинцями став першою подією в цьому напрямку, він уперше дав юридичну оцінку найстрашнішому та найнебезпечнішому виду злочинів – злочинів проти людства. Другою подією стало створення ООН, яка в 1948 р. ухвалила Загальну декларацію прав людини, що поклало початок історії визнання і захисту прав особи.

Розглядаючи сучасні тенденції розвитку інституту прав особи, насамперед у державах романо-германської правової системи, в роботі підкреслюється, що конституційна практика різних держав певною мірою зняла суперечності природно-правового та позитивно-правового підходів до прав особи шляхом законодавчого закріплення основних прав і свобод, які виключають тиск і насильство держави стосовно особи, обстоюючи її автономію і пріоритетність прав особи щодо держави. При цьому тенденція зближення природно-правової доктрини з позитивним правом відбувається переважно у двох напрямах: необхідності нормативного визнання державою природних прав і свобод особи та конституційного і судового сприяння пом’якшенню суперечностей між природно-правовим і позитивістським підходами. Означені тенденції зумовлюють спрямованість до зменшення розбіжностей між доктринами – відстороненість позитивістського підходу від особистих і соціальних цінностей та незахищеність природних прав поза правовим регулюванням державою.

Сучасні процеси глобалізації поставили питання про закріплення та забезпечення прав особи в масштабі світового співтовариства. Реалії такі, що дотримання комплексу прав, закріплених у міжнародних нормативно-правових документах, є загальнообов’язковим для будь-якої правової системи, будь-якої держави. Суттєвий вплив процеси глобалізації справляють і на романо-германську правову систему.

Наближення національних правових систем, створення єдиних правових стандартів, у тому числі в галузі прав особи, передбачає здійснення таких заходів: більш чіткого визначення поняття предмета закону, необхідності біль конкретного закріплення в європейському законодавстві поняття об’єкта захисту; розширення сфери та ефективності інформаційного забезпечення законодавчої діяльності; розвитку і вдосконаленню механізмів захисту прав особи в соціальній, трудовій та публічно-правовій галузях.

В дисертації зроблено акцент про посилення відповідальності держави перед особою, забезпечення практичного дотримання прав особи, насамперед на державному рівні, що є особливо важливим для багатьох країн СНД, які належать до романо-германської правової системи, і для яких законотворчість держав повинна постійно враховувати процеси оновлення і вдосконалення прав і свобод громадян. Для цих країн актуальним є забезпечення визнання людини найвищою соціальною цінністю, центром уваги суспільства, держави, всіх її інститутів а права та основні свободи – одним з головних пріоритетів, що визначають зміст і спрямовують діяльність держави. Цей висновок зроблено на підставі вивчення державотворчих процесів в умовах глобалізації, демократизації, гуманізації та розвитку інституту прав особи в країнах романо-германського правового блоку. Проведений аналіз дозволив автору акцентувати також на тому, що впровадження державами правоосвітницьких програм ознайомлення з основними міжнародними деклараціями та конвенціями з прав особи повинне враховувати конкретно-історичні умови, сприяти усвідомленню глибинного змісту і суті прав особи, розкриттю характерних рис громадянського суспільства і правової держави та загальновизнаних правових цінностей, формувати вміння розпізнавати різні форми несправедливості, дискримінації тощо.

Аналіз співвідношення природно-правових та державно-правових засад у романо-германській та англосаксонській правових системах базується на порівнянні основних ознак цих правових систем. Романо-германська правова система побудована на принципах позитивізму, за якими нормативно-правовий акт є основною зовнішньою формою (джерелом) права. В роботі проаналізовано кодифікаційні акти, а також інші нормативно-правові акти держав правової системи. Утворена і підтримувана в кожній країні ієрархія нормативно-правових актів має важливе значення для впорядкування процесів правотворчості та правозастосування, створення і підтримки режиму законності та конституційності. В англосаксонській правовій системі, на відміну від романо-германської, основним джерелом права виступає судовий прецедент, провідна роль у правотворчості належить судам, на першому місці перебувають не обов’язки, а права особи і громадянина, які захищаються насамперед судом.

В роботі акцентовано, що в сучасних умовах глобалізації спостерігається тенденція зближення правових систем. Традиційні правові інститути романо-германської правової системи зазнають впливу прецедентно-правової судової практики. Водночас спостерігається вплив позитивістської правової системи на прецедентно-правову. Основними причинами сприйняття законодавчих актів правовими системами країн загального права є: необхідність сталого законодавчого врегулювання судового рішення; створення умов, за яких практика судового контролю знаходиться в неупередженості від судових рішень; забезпечення більш ефективного захисту прав особи. Визначальним фактором у цьому процесі є загальнолюдські начала, права особи, які відображають рух до визнання людини однією з вищих цінностей цивілізації.

У третьому розділі “Правова система України та права особи” досліджуються тенденції розвитку правової системи України в напрямі її гуманізації, розглядаються права і свободи особи і громадянина в контексті розвитку сучасної правової системи України, аналізується система юридичних механізмів захисту прав і свобод особи в Україні.

Розвиток сучасної правової системи України, яка перебуває на етапі свого формування, набуває важливого загальноєвропейського соціального значення. В умовах розвитку демократичної, соціально-правової державності зростає соціальна спрямованість правової системи, і тому її вдосконалення повинне насамперед передбачати втілення основних демократичних принципів. У розділі вивчаються підходи дослідників до основних демократичних принципів розвитку правової системи України з урахуванням її приналежності до романо-германської правової системи. З погляду стану проблеми прав особи, на думку автора, в аналізі слід виділити такі три основні принципи: принцип соціальної справедливості, принцип гуманізму, принцип демократизму. Ці принципи відображають найважливіші напрями розвитку і функціонування держав, які належать до романо-германської правової системи, їх виділяють більшість дослідників.

Впровадження принципу соціальної справедливості в Україні базується на тому, що всі галузі законодавства покликані втілювати справедливість в процес регулювання суспільні відносин. З погляду проведення державою соціальної політики застосування цього принципу дуже важливе, причому роль держави є ключовою. На сьогоднішній день спостерігається привернення уваги держави до розв’язання соціальних проблем у суспільстві, політика держави стає більш соціальною. Україна проголошена соціальною державою, в якій особа, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Принцип гуманізму, суть якого полягає в повазі до особистості, її гідності та прав, закріплений у Конституції України; він пронизує всю правову систему України. Цей принцип задекларований у міжнародних документах, зокрема в Декларації прав людини та Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини. Принцип гуманізму притаманний будь-якій цивілізованій державі світу і є виразником поглядів суспільства на суспільний устрій, що постійно змінюється. На внутрішньодержавному рівні він знаходить свій прояв в гуманізації судової системи, імплементації міжнародно-правових норм у субсидіарний рівень та ін. На міждержавному рівні – це боротьба за мир, створення міжнародних правових механізмів по притягненню до відповідальності злочинців, що скоїли злочини проти людства, та інші питання.

Принцип демократизму є також конституційним принципом, суть якого полягає в тому, що носієм влади є народ України. Конституція України визначає як загальні принципи безпосередньої демократії, так і інституціональні, зокрема принципи виборів, референдумів тощо. Пріоритетними є, звичайно, загальні принципи, властиві всім або більшості форм безпосереднього народовладдя. Огляд досліджень українських вчених з урахуванням соціально-політичних подій останнього часу дозволяє підкреслити, що на сучасному етапі розвитку соціальної спрямованості правової системи України існує потреба вдосконалення демократичних гарантій, необхідних для зміцнення демократії в Україні.

Особливість Основного Закону України полягає в його гуманістичній спрямованості, оскільки значна частина статей присвячена саме правам особи і громадянина. В історико-правовому аспекті можна вважати, що правова система України поступово перетворюється на один із важливих засобів забезпечення оптимальної єдності політичної й соціальної стабільності та динамізму. В роботі окреслено основні положення Конституції України та інших законодавчих актів, в яких відображено спектр прав і свобод особи і громадянина та їх гарантії. Разом з цим відзначено, що на різних рівнях правової системи України залишається ряд неврегульованих проблем. Насамперед це стосується необхідності модернізації системи правозастосування, що буде сприяти ефективності захисту прав і основних свобод особи і громадянина.

Останнім часом на доктринальному рівні обговорюється поява деяких ознак формування прецедентного права в Україні. Такі тенденції пов’язані з необхідністю тлумачення правових норм, неоднозначних для застосування, та деякою мірою – з полегшенням роботи суддів та процесу правосуддя. Вважається, що судовий прецедент щодо прав особи сприяє становленню конституційної демократії та забезпечує принцип безпосередньої дії норм про права та основні свободи особи незалежно від конкретизуючого законодавства. З цього питання автор дійшов висновку про те, що стверджувати про наявність тенденції формування прецедентного права передчасно, оскільки правова система нашої країни не має достатніх ознак формування прецедентно-правових відносин, правова система в Україні перебуває на стадії становлення, і нав’язування прецедентно-правових інституцій може призвести до негативних наслідків. Факт визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини, в діяльності якого спостерігаються ознаки прецедентного права, не є достатньою підставою говорити про такі ж ознаки в правовій системі України.

У процесі розбудови Української держави та формування вітчизняної правової системи важливе значення має механізм захисту прав і свобод особи, тобто захист, закріплений на конституційному рівні (розділ ІІ Конституції України) та в інших нормативно-юридичних актах. Саме в Основному Законі закладена достатня правова база для створення належних умов для реалізації найважливіших принципів функціонування правової системи держави. В роботі досліджено питання судового захисту прав і свобод особи і громадянина в Україні, адміністративно-правового захисту, роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, питання захисту прав і свобод громадян України на міжнародному рівні.

Вступ України до Ради Європи та ратифікація Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № , дозволяє по-новому оцінювати функціонування механізму захисту прав особи в нашій державі. Особливо актуальним є питання про місце та роль Європейського суду з прав людини, який діє на підставі положень, передбачених Європейською конвенцією. Його юрисдикція визнана обов’язковою всіма державами-учасницями й поширюється на всі спори, пов’язані із застосуванням і тлумаченням норм Конвенції та Протоколів до неї в національних правових системах європейських країн. Суд ставиться вкрай вимогливо до обов’язку держав закріпити в своєму національному законодавстві основні положення Конвенції. Держава повинна не лише мати законодавство, яке найбільш повною мірою забезпечує дотримання конвенційних прав та свобод, а й вживати всі необхідні заходи для того, щоб воно реально діяло, а не залишалося лише на декларативному рівні. З іншого боку, вимоги Конвенції ставлять державу перед необхідністю утримуватися від будь-яких дій, які могли б призвести до порушення прав і свобод.

У роботі зазначено, що в сучасній Україні ще не створено умов для цивілізованого вирішення справ на рівні Європейського суду з прав людини, ще не створена у вітчизняному суспільстві культура звернення до Суду. Це зокрема відобразилося в надмірній кількості поданих заяв до Суду, що свідчить про певні недоробки в цьому питанні на інформаційному рівні. Тому в дисертації зроблена рекомендація про розширення заходів щодо впровадження інформаційної програми про діяльність Європейського суду з прав людини серед населення.

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання , що виявляється в комплексному аналізі проблеми взаємоінтеграції країн романо-германського правового блоку та посиленні взаємодії між їхніми правовими системами щодо прав особи, а також визначенні місця і ролі України в цьому процесі. Досягнуті результати дають підстави для таких висновків:

Класифікаційна структура поняття прав особи в країнах романо-германської правової системи у тому числі Німеччини, Польщі, Росії характеризуються, зокрема, такою групою прав як особисті, політичні, економічні, соціальні, культурні, що дозволяє використовувати класифікаційну структуру для аналізу функціонування правових систем з позицій захисту прав особи.

Існує тісний понятійний взаємозв’язок між поняттям правової системи як соціально-державного явища і розвитком поняття прав особи в романо-германській правовій системі. Під правовою системою розуміється об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємопов’язані і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб’єктивні права і обов’язки, правовідносини, правову ідеологію тощо (визначення вітчизняних вчених).

У дисертаційному дослідженні обґрунтовано, що правові системи постсоціалістичних країн входять до романо-германського типу правової сім’ї на правах особливого європейського різновиду.

Важливе місце у сфері інституту права на життя посідає проведення країнами відповідної державної політики, яка передбачає: вжиття заходів щодо недопущення етнонаціональних війн та конфліктів; ефективну боротьбу із злочинністю, особливо з тероризмом.

Потребує окремого законодавчого регулювання право на свободу та особисту недоторканність, особливо в країнах постсоціалістичного табору, щодо більш детальної їх регламентації, зокрема, врегулювання цього права на конституційному рівні.

Потребують окремого врегулювання шляхом створення конкретних законодавчих актів питання, пов’язані з захистом таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та поштової кореспонденції (це обґрунтовується на прикладі розвитку цих прав у розвинутих європейських країнах).

Детальнішого інформаційного забезпечення потребує висвітлення питань, пов’язаних з поданням скарг і звернень громадян на захист своїх прав з урахуванням міжнародного досвіду зарубіжних країн, насамперед Польщі, Німеччини, Росії.

Необхідно розширити заходи щодо впровадження інформаційної програми про діяльність Європейського суду з прав людини серед населення.

Сучасна юридична доктрина розглядає процес впливу позитивістської правової системи на прецедентно-правову систему. В свою чергу традиційні правові інститути романо-германської правової системи зазнають впливу прецедентно-правової судової практики.

Правова система України потребує подальшого вдосконалення. Реформування в цьому напрямку слід починати з втілення основних демократичних принципів, а саме: принципу соціальної справедливості; принципу гуманізму; принципу демократизму.

Масові заходи, повинні проводитися відповідно до певних встановлених норм. Необхідно встановити такі обмеження, які цілком і повністю відповідають міжнародному законодавству про права особи. Будь-які заходи не можуть бути засобом політичної боротьби, тобто не повинні застосовуватися владою до своїх політичних опонентів тоді, коли їхні дії мають законний характер. Обмеження повинні відповідати окремому закону, який необхідно прийняти і який регулював би порядок проведення мітингів та зборів.

Сучасний період розвитку суспільства характеризується якісно новим станом, який визначається як процес глобалізації, тобто всесвітній процес, що об’єднує національні утворення в єдину світову систему. Глобалізація передбачає наближення національних правових систем, створення єдиних правових стандартів, насамперед у галузі прав особи, зокрема: більш чітке закріплення в європейському законодавстві поняття об’єкта захисту, оскільки щоб відповідати інтересам більшості держав, норми необхідно уніфікувати; розширення сфери та ефективності інформаційного забезпечення законодавчої діяльності; визначення характеру та значення різних факторів, які впливають на законодавчий процес; розвиток і вдосконалення механізмів захисту прав особи в соціальній, трудовій та публічно-правової сферах; вжиття заходів щодо реалізацій соціальної політики.

В умовах глобалізації для подальшої демократизації, гуманізації та розвитку інституту прав особи в країнах романо-германської правової системи доцільно було б здійснювати кроки в напрямках: постійного врахування процесів оновлення і вдосконалення прав і свобод у законотворчості демократичних держав; посилення відповідальності держави перед особою, що обумовлюється забезпеченням практичного дотримання прав особи, насамперед, на державному рівні (саме цей крок є найважливішим, оскільки в багатьох країнах СНД, які належать до романо-германської правової системи); забезпечення визнання людини найвищою соціальною цінністю, центром уваги суспільства, держави, всіх її інститутів, а права та основні свободи – одним з головних пріоритетів, що визначають зміст і спрямовують діяльність держави; впровадження державами правоосвітницьких програм щодо ознайомлення з основними міжнародними деклараціями та конвенціями з прав особи повинне сприяти усвідомленню глибинного змісту та суті прав особи, розкриттю характерних рис громадянського суспільства і правової держави та загальновизнаних правових цінностей, вмінню розрізняти різні форми несправедливості, дискримінації тощо; здійснення правових заходів на пригашення та недопущення міжнародних конфліктів.

Процес формування соціальної держави повинен полягати в оптимальному поєднанні соціального та правового принципів розвитку суспільних процесів. Основна увага має бути приділена свободі індивіда, тобто вдосконаленню механізму захисту прав особи, оскільки саме цей напрям є визначальним у процесі розвитку будь-якого сучасного суспільства і держави. Якщо цей принцип порушено, то це неминуче призведе до краху державотворчих процесів і стагнації суспільних відносин у державі. Для реалізації зазначених положень необхідно: забезпечити створення державних програм соціального захисту населення державою; створити стабільні умови здіснення державою заходів соціальної спрямованості та забезпечити належну законодавчу базу для розв’язання цього питання; впроваджувати позитивний досвід іноземних держав для розв’язання названих проблемних питань.

Удосконалення правової системи України у сфері захисту прав і свобод особи доцільно проводити за такими напрямами: адаптація законодавства України з прав особи до законодавства розвинутих країн романо-германської правової сім’ї; вдосконалення правової системи України щодо поваги до гідності, створення ефективного механізму подання скарг до