ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЗАПОРОЖЕЦЬ Ірина Григорівна

УДК 35.075.5

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Спеціальність 12.00.07 -– адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ХАРКІВ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Комзюк Анатолій Трохимович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри адміністративного права та процесу.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Матюхіна Наталія Петрівна,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,

професор кафедри адміністративного права;

кандидат юридичних наук

Синьов Олександр Володимирович, Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, доцент кафедри конституційного і адміністративного права та процесу юридичного факультету.

Провідна установа: Київський національний університет внутрішніх справ, кафедра адміністративного права, МВС України (м. Київ).

Захист відбудеться 27 січня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 26 грудня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Литвинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКРЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності на сьогоднішній день є пріоритетним напрямком діяльності Української держави. Це продиктовано рядом об’єктивних факторів. По-перше, Конституція України гарантувала громадянам захист прав інтелектуальної власності, який має здійснюватися саме державою; по-друге, держава сама зацікавлена у належній правовій охороні інтелектуального капіталу, оскільки останній є найважливішою передумовою забезпечення подальшого сталого соціально-економічного і культурного розвитку країни; по-третє, необхідність виконання зазначеного завдання обумовлена також міжнародними зобов’язаннями держави у сфері інтелектуальної власності. У зв’язку з цим Україна взяла курс на побудову дієвого механізму гарантування та охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Історично склалося так, що змістом даного механізму стали переважно норми цивільного права і заснована на них діяльність суб’єктів цивільно-правових відносин. Однак сучасний стан справ у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності свідчить, що цього замало, оскільки саморегуляція відносин у зазначеній сфері не задовольняє потреби сучасного суспільства. Це викликає необхідність активізації участі державних органів у процесі охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, функціонування яких вже набуває управлінського аспекту.

У цьому контексті, а також враховуючи проблеми здійснення адміністративної реформи, надзвичайно актуальним є дослідження адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, оскільки недосконалість державної діяльності у цій сфері перешкоджає ефективній охороні зазначених прав.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р., а також пп. 1.1, 1.2, 3.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнень практики його реалізації визначити особливості державного управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, визначити адміністративно-правові засади діяльності державних органів щодо забезпечення охорони та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, специфіку управління у сфері охорони прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності, розробити рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правових засад управління у зазначеній сфері.

Відповідно до поставленої мети в дисертації необхідно визначити такі основні завдання:

- охарактеризувати діяльність з охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності як об’єкт державного управління;

- з’ясувати структуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

- визначити суб’єктів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності;

- дати характеристику методів та форм управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності;

- з’ясувати систему та особливості адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності;

- сформулювати основні шляхи удосконалення адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Методи дослідження. В роботі використовуються як загальнонаукові методи пізнання об’єктивної дійсності, що базуються на діалектичному підході до об’єкта, який досліджується, так і окремі методи наукового пізнання. Зокрема, логічний метод використано під час дослідження нормативних актів, аналітичних матеріалів, точок зору вчених з окремих питань, які є предметом дослідження (Розділи 1, 2). Історичний метод застосовувався під час історико-правового аналізу становлення вітчизняної системи суб’єктів управління охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод використано під час дослідження проблемних питань розмежування компетенції різних суб’єктів, задіяних у справі управління охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, з’ясування форм та методів управлінської діяльності у названій сфері (підрозділи 1.3, 2.1-2.3.). За допомогою системно-структурного методу було здійснено аналіз структури адміністративних процедур, пов’язаних з видачею охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Метод документального аналізу застосовано для виявлення результатів діяльності державних та недержавних суб’єктів у сфері охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності (підрозділ 1.2). Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності і обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження.

У формулюванні висновків і пропозицій дисертант ґрунтувався на працях провідних вчених із загальної теорії держави та права, конституційного, адміністративного, цивільного та інших галузей права, зокрема, В.Б. Авер’янова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, А.С.Васильєва, І.П.Голосніченка, Є.В. Додіна, В.І. Жукова, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Н.П. Матюхіної, О.І. Остапенка, О.А. Підопригори, О.О. Підопригора, А.О. Селіванова, О.В. Синьова, О.Д. Святоцького, Ю.М. Старилова, М.М. Тищенка, Р.Б. Шишки та ін., публікації в друкованих засобах масової інформації. Правову основу дослідження складають Конституція України, закони України, нормативні акти Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативні акти органів виконавчої влади, які визначають адміністративно-правові засади управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали, які характеризують діяльність суб’єктів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, узагальнення їх практичної діяльності, політико-правова публіцистика, довідкові видання.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено комплексне монографічне дослідження адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих здобувачем особисто. Основні з них такі:

– набуло подальшого розвитку визначення співвідношення категорій „охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності” та „захист прав на об’єкти інтелектуальної власності”;

– поліпшено визначення системи суб’єктів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– удосконалено теоретичні положення щодо методів та форм управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– подальшого розвитку набула характеристика адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності;

– вперше через призму інституту адміністративної процедури розглянута діяльність Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України з видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності;

– дістало подальшого розвитку обґрунтування необхідності зміни організаційної структури та правового статусу Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України;

– сформульовано і обґрунтовано ряд пропозицій щодо вдосконалення законодавства України про адміністративну відповідальність у аспекті охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

– у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексу України, Закону України „Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”, до відомчих нормативних актів, що регулюють порядок видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності;

– у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність суб’єктів управління щодо управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності;

– у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати для проведення занять з дисципліни „Адміністративне право України”, зокрема під час вивчення особливостей державного управління економікою.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на підставі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано наукову статтю „Правовий статус патентного відомства: українські реалії в контексті зарубіжного досвіду” (здобувачем визначено можливості використання зарубіжного досвіду для розвитку правового статусу Державного комітету України з питань інтелектуальної власності). В дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на двох науково-практичних конференціях –“Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (Запоріжжя, 2004), симпозіумі професорсько-викладацького складу ВНЗ МВС України “Адміністративне право і адміністративна діяльність органів внутрішніх справ” (Сімферополь, 2005), а також на засіданнях кафедри адміністративного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у п’яти статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 201 сторінку. Список використаних джерел складається із 218 найменувань і займає 21 сторінку, додатки займають 2 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок із планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 „Загальна характеристика системи управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності” містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. „Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності як об’єкт державного управління” аналізується інститут інтелектуальної власності, який, на думку дисертанта, становить комплексне правове утворення, що перебуває одночасно під впливом норм приватного та публічного права. Характеристику зазначеного інституту здійснено через встановлення сутності та змісту таких категорій як “інтелектуальна власність”, “право інтелектуальної власності”, “об’єкти інтелектуальної власності”, “право на об’єкти інтелектуальної власності”.

Висловлено думку, що під терміном “інтелектуальна власність” необхідно розуміти ніщо інше, як сукупність виключних прав на результати інтелектуальної діяльності (об’єкти права інтелектуальної власності), а також на деякі інші прирівняні до них об’єкти. У даному випадку мова йде про право або, точніше кажучи, сукупність прав на об’єкти промислової власності, об’єкти авторського права та суміжних прав, зміст кожного з яких визначається в дисертації окремо.

В роботі з’ясовано співвідношення термінів “охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності” і “захист прав на об’єкти інтелектуальної власності”. В результаті аналізу відповідної наукової літератури зроблено висновок, що процес охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності реалізується через конкретні засоби державного впливу, які існують переважно в правовій формі і можуть проявлятися або через встановлення правових норм, або через їх насамперед позитивне застосування. Що ж до захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, то під останнім розуміється передбачена законодавством діяльність відповідних державних органів, перш за все, правоохоронних і контролюючих, та їх посадових осіб щодо поновлення порушеного права на об’єкт інтелектуальної власності, припинення таких порушень, а також створення необхідних умов для притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні протиправних дій, внаслідок яких було завдано шкоди правам та законним інтересам суб’єктів інтелектуальної власності.

Визначаючи необхідність адміністративно-правової охорони та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, дисертант особливо наголошує на тому, що останні, будучи прерогативою органів виконавчої влади, не можуть залежати від бажання певного суб’єкта і обмежуватися саморегуляцією, у зв’язку з чим перебувають під постійним імперативним впливом суб’єктів управління, тобто, іншими словами, є об’єктом державного управління. На закінчення підрозділу визначено конкретні об’єкти державного управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

У підрозділі 1.2. „Поняття та система суб’єктів управління охороною інтелектуальної власності” наголошується, що з моменту отримання Україною незалежності почався процес розбудови національної системи суб’єктів управління охороною інтелектуальної власності, який у своєму розвитку пройшов кілька етапів.

В результаті проведеного співставлення понять “система суб’єктів управління охороною інтелектуальної власності” та “державна система правової охорони інтелектуальної власності” зроблено висновок, що остання є поняттям дуже широким, у межах якого можливе виділення певної сукупності суб’єктів, що здійснюють управлінський вплив на учасників суспільних відносин, які виникають в сфері охорони інтелектуальної власності, використовуючи при цьому специфічні засоби регулювання їх поведінки.

У підрозділі насамперед розглянуто систему суб’єктів управління охороною інтелектуальної власності в широкому розумінні, як сукупність усіх органів державної влади, які здійснюють певний регулюючий вплив на сферу охорони інтелектуальної власності. Проте відповідно до предмета дослідження власне суб’єктами управління охороною інтелектуальної власності визнаються органи виконавчої влади, їх посадові особи, а також в ряді випадків інші суб’єкти, наділені державно-владними повноваженнями, які дозволяють останнім здійснювати регулюючий вплив на суспільні відносини, а також учасників цих відносин з метою організації правомірного володіння, користування та розпорядження правами на об’єкти інтелектуальної власності. До зазначених суб’єктів віднесено суб’єктів загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, Міжвідомча координаційна рада з інтелектуальної власності на сорти рослин, Міністерство юстиції України); суб’єктів галузевої компетенції (Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Державна служба з охорони прав на сорти рослин Міністерства аграрної політики України); суб’єктів спеціальної компетенції: правоохоронні органи (органи внутрішніх справ України, Служба безпеки України, податкова міліція Державної податкової адміністрації України); контролюючі органи (Антимонопольний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України).

При з’ясуванні ефективності діяльності суб’єктів управління охороною інтелектуальної власності зроблено висновок, що вона вимагає суттєвого покращення. Необхідність такого кроку пов’язується з відсутністю належної координації та взаємодії між зазначеними суб’єктами у питаннях охорони інтелектуальної власності, “розмиванням” їх відповідальності у цій сфері.

Підрозділ 1.3. „Форми та методи управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності” присвячено вивченню інструментаря, за допомогою якого здійснюється управління охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Зупиняючись на визначенні форм управління у сфері, що розглядається, зроблено наголос на тому факті, що реформування адміністративного права, розпочате у нашій державі, вимагає пошуку та впровадження у діяльність відповідних суб’єктів нових форм управління.

У підрозділі приділено певну увагу з’ясуванню понять “форма” та “форма державного управління”, зроблено висновок, що форма управління – це завжди зовнішній вияв певних дій, а не самі дії суб’єктів управління. Проаналізовано також існуючі у науковій літературі підходи до класифікації форм управлінської діяльності, в результаті висловлено думку про необхідність поділу усіх форм управління на правові та організаційні і відмовитися від використання терміна “неправова форма управління”, оскільки він несе у собі негативне смислове (зовнішнє) навантаження і може за певних обставин асоціюватися з такими категоріями як “незаконний”, “протизаконний”. У підрозділі детально охарактеризовано конкретні види форм управління охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, зокрема, видання правових актів управління, адміністративний договір, вчинення інших юридично значущих дій, організаційні дії (заходи) та матеріально-технічні дії, зроблено висновок про необхідність більш широкого впровадження у практику діяльності суб’єктів управління договірних форм управління, вдосконалення процедури відпрацювання та прийняття правових актів управління.

Даючи загальну характеристику методам управління, у підрозділі наголошується, що вони використовуються суб’єктами управління в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності для вирішення завдань, що стоять перед ними – забезпечення режиму законності у володінні, користуванні, розпорядженні правами на об’єкти інтелектуальної власності; припинення порушень режиму володіння, користування, розпорядження правами на об’єкти інтелектуальної власності; притягнення осіб, що вчинили правопорушення, пов’язані з порушенням встановленого режиму володіння, користування або розпорядження правами на об’єкти інтелектуальної власності, до юридичної відповідальності.

Детально проаналізовано методи переконання та примусу і особливості їх застосування у сфері управління охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, сформульовано конкретні пропозиції, спрямовані на удосконалення діяльності суб’єктів управління щодо застосування цих методів.

Розділ 2 „Адміністративно-правові засади управління у сфері охорони прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності”, який складається з трьох підрозділів, присвячено з’ясуванню особливостей управління у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності, на селекційні досягнення та на об’єкти авторського права і суміжних прав.

У підрозділі 2.1. „Управління у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності” наголошується, що стан належної правової охорони прав на об’єкти промислової власності є надзвичайно важливим для суспільства і держави, оскільки саме промислова власність є тим рушійним фактором, який здатний надати прискореного темпу розвитку економіки країни, її промислового потенціалу, стимулювати розвиток підприємницької активності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а звідси – забезпечити достойні умови життя громадянам держави.

В дисертації звертається увага на проблему встановлення переліку об’єктів промислової власності. При цьому особливо наголошується на необхідності зведення усієї сукупності об’єктів промислової власності до двох відносно самостійних груп: власне промислової власності та засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг, останні з яких (фірмові найменування, знаки для товарів і послуг, а також зазначення місця походження товару) мають скласти окрему групу результатів інтелектуальної діяльності – право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг.

Визначено систему та повноваження суб’єктів управління у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності – Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (патентного відомства), Державного підприємства „Український інститут промислової власності”.

Дослідження особливостей діяльності двох останніх суб’єктів управління у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності дозволило дійти висновку про невідповідність їх правового статусу та організаційної структури вимогам сьогодення. Виходячи з цього, підтримано пропозицію щодо утворення на базі Держдепартаменту, Укрпатенту та УААСП потужного Державного патентного відомства зі статусом спеціального органу виконавчої влади, відповідального за здійснення державної політики у сфері промислової власності й авторських та суміжних прав, яке мало б автономний правовий статус, властивий патентним відомствам ряду розвинутих країн.

Щодо Державного департаменту інтелектуальної власності як спеціального суб’єкта управління у галузі охорони прав на об’єкти промислової власності у підрозділі наголошується, що його управлінська діяльність здійснюється, головним чином, у процедурній формі, аналізу якої, на прикладі процедури видачі правоохоронного документу на об’єкт промислової власності та процедури реєстрації договорів на використання об’єкту промислової власності, приділено значну увагу. В дисертації розглянуто адміністративно-процедурні норми, які регулюють зазначені процедури, їх принципи та стадії.

У підрозділі певне місце відводиться також дослідженню діяльності правоохоронних та контролюючих органів, які, на відміну від попередніх суб’єктів, займаються вже не охороною, а захистом прав на об’єкти промислової власності. На закінчення сформульовано пропозиції, спрямовані на покращення стану охорони прав на об’єкти промислової власності.

Підрозділ 2.2. „Управління у сфері охорони прав на селекційні досягнення” присвячено дослідженню особливостей управління у сфері охорони прав на сорти рослин та організаційно-правових аспектів державного управління племінною справою у тваринництві.

У пункті 2.2.1. „Управління у сфері охорони прав на сорти рослин” зроблено наголос на особливостях сортів рослин як виду об’єктів інтелектуальної власності, які накладають відбиток не тільки на методи роботи зі створення нових сортів рослин, а й на форми їх суспільного визнання.

Зважаючи на те, що центральним суб’єктом управління у сфері охорони прав на сорти рослин є Державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба), визначено особливості правового регулювання її прав, обов’язків та завдань, підкреслюється, що на сьогодні її правовий статус не відповідає потребам практики охорони прав на сорти рослин, у зв’язку з чим, знову пропонуються створення єдиного центрального органу виконавчої влади в галузі інтелектуальної власності і вже в межах його структури утворити відповідні підрозділи, які б відповідали за охорону прав на ту чи іншу групу об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, прав на сорти рослин.

У підрозділі детально проаналізовано форми та методи управлінської діяльності Держсортслужби. Зокрема, з’ясовано зміст та особливості її діяльності з прийняття індивідуальних актів управління щодо видачі (невидачі) охоронних документів на сорт рослин, запропоновано шляхи покращення зазначеної діяльності. Окрему увагу приділено аналізу управлінської діяльності, спрямованої на охорону прав на сорти рослин, яка здійснюється Державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин – спеціальним контролюючим органом (підрозділом), створеним у межах Держсортслужби.

У пункті 2.2.2. Організаційно-правові аспекти державного управління племінною справою у тваринництві досліджуються особливості державного управління племінною справою у тваринництві. На сьогодні породи тварин у багатьох країнах світу розглядаються як нетрадиційний, але все ж об’єкт інтелектуальної власності, що, звісно, обумовлює існування спеціальних форм правової охорони зазначених об’єктів.

В дисертації наголошується на відсутності спеціальних нормативних актів, які б визначали форми охорони прав на породу тварин, систему та компетенцію державних органів, в обов’язки яких входило б її надання. У зв’язку з цим робиться висновок, що на відміну від інших об’єктів промислової власності, породи тварин та права їх творців залишаються поки що за межами правового захисту. Однак, незважаючи на недоліки правового регулювання, робота з управління племінною справою у тваринництві все ж здійснюється, і ведеться вона, головним чином, Головною державною племінною інспекцією. Аналіз повноважень та практики діяльності зазначеної інспекції дозволив сформулювати та визначити основні механізми (процедури) впливу представників останньої на суб’єктів племінної справи у тваринництві.

Поряд із констатацією достатньо високого рівня виконання покладених на Головну державну племінну інспекцію обов’язків названо також ряд суттєвих недоліків, які, з одного боку, знижують ефективність діяльності цього державного органу, а з іншого – негативно впливають на стан охорони прав селекціонерів. Вирішення існуючих проблем вбачається, зокрема, у напрямку розробки законодавчого акта, який дозволив би здійснювати охорону прав на нові породи тварин за допомогою патенту або авторського свідоцтва; внесення змін до ст. 512 КпАП, де має бути визначено, що порода тварин також ставиться під правову охорону адміністративно-деліктного законодавства.

У підрозділі 2.3. „Управління у сфері охорони прав на об’єкти авторського права і суміжних прав” наголошується на тому, що надійна охорона прав на об’єкти авторського права і суміжних прав сприяє не тільки розвитку творчої діяльності, забезпеченню доступності досягнень культури для усіх громадян, але і наповненню державного бюджету додатковими коштами за рахунок реалізації об’єктів авторського права і суміжних прав.

В дисертації визначено об’єкти авторського права та суміжних прав, оскільки саме характерні риси останніх вплинули на побудову сьогоднішньої системи їх охорони та особливості управлінської діяльності у зазначеній сфері. Зроблено висновок про те, що доцільно було б включити в число володільців суміжних прав видавництва, надавши їм виключні права на відтворення і розповсюдження своїх видань.

Дослідження особливостей управління у сфері охорони прав на об’єкти авторського права і суміжних прав, як і у попередніх підрозділах, здійснено через призму діяльності суб’єктів управлінської діяльності – Кабінету Міністрів України, Міжвідомчого комітету з проблем захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, Держдепартаменту, державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, Міністерства внутрішніх справ України, Державної митної служби України, Служби безпеки України, податкової міліції, Антимонопольного комітету України. Крім аналізу особливостей управлінської діяльності перелічених суб’єктів у сфері охорони прав на об’єкти авторського права та суміжних прав, підрозділі з’ясовано фактори, які знижують результативність цієї діяльності, пропонуються конкретні шляхи вирішення виявлених проблем. Зокрема, наголошується на необхідності покращення організації взаємодії державних інспекторів з питань інтелектуальної власності з іншими державними органами у процесі здійснення перевірок суб’єктів господарської діяльності на предмет порушення законодавства України про авторське право і суміжні права; удосконалення правового захисту державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, що може бути досягнуто через запровадження адміністративної відповідальності за невиконання їх законних вимог.

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його застосування, теоретичного осмислення ряду наукових праць у різних галузях знань, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності та захист прав на об’єкти інтелектуальної власності розглядаються як нерозривні поняття, кожне з яких, володіючи певною мірою незалежності, спрямовується на різнорівневе забезпечення прав суб’єктів інтелектуальної власності. При цьому термін „охорона” є більш широким порівняно з терміном „захист”, і саме з нього починається процес гарантування того або іншого права чи законного інтересу. Захист варто розглядати як додатковий, допоміжний метод впливу на учасників суспільних відносин.

Визначено особливості адміністративно-правової охорони та адміністративно-правового захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, яким, на відміну від цивільно-правової охорони та захисту, не властива саморегуляція, у зв’язку з чим вони перебувають під постійним імперативним впливом суб’єктів управління, тобто, інакше кажучи, є об’єктом державного управління. Об’єктом державного управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності визнаються суспільні відносини, які виникають з приводу: створення правових норм, спрямованих на встановлення загального режиму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, визначення адміністративно-правового статусу учасників адміністративно-охоронних відносин; видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності; реєстрації договорів, пов’язаних з передачею прав на об’єкти інтелектуальної власності; видачі ліцензій на право проведення господарської діяльності; реєстрації суб’єктів, діяльність яких пов’язується із сприянням громадянам у реалізації наданих останнім прав у сфері інтелектуальної власності; попередження порушень (адміністративних, кримінальних) прав на об’єкти інтелектуальної власності; припинення порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності; притягнення до юридичної відповідальності за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Зважаючи на те, що цілеспрямований вплив на зазначені відносини як об’єкти державного управління здійснюється розгалуженою системою суб’єктів, визначено їх характерні риси, властиві кожному з них. По-перше, він покликаний здійснювати державне управління, тобто владний, впорядковуючий вплив на об’єкти управління (суспільство, громадян тощо); по-друге, володіє певною компетенцією і владними повноваженнями, які дають дозволяють втілювати свою волю у форму управлінських рішень, керівних команд, приписів, обов’язкових для виконання; по-третє, правовою основою діяльності суб’єкта управління у переважній більшості випадків є норми адміністративного права; по-четверте, у процесі своєї управлінської діяльності суб’єкти управління використовують специфічні форми та методи державного управління.

Встановлено, що державне управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності певною мірою здійснюється всіма органами державної влади, але головними суб’єктами управлінської діяльності в цій сфері залишаються органи виконавчої влади. З огляду на масштабність зазначеної групи суб’єктів запропоновано провести їх групування залежно від обсягу та характеру компетенції, якою вони володіють у сфері охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності. У зв’язку з цим останні поділяються на суб’єктів загальної, галузевої та спеціальної компетенції. До суб’єктів державного управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності віднесено також такі державні підприємства як Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських прав і суміжних прав, „Інтелзахист”.

Визначаючи форми управління, які використовують його суб’єкти у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, їх поділено на дві основі групи – правові та організаційні. До правових форм управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності віднесено, перш за все, видання правових актів управління. Висловлено думку про доцільність законодавчого визначення зазначеного терміна та необхідність вдосконалення процедури видання правових актів управління взагалі та тих, що видаються суб’єктами управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, зокрема.

Запропоновано також деякі шляхи удосконалення і окремих організаційних форм управління, зокрема, уточнення складу колегії Державного департаменту інтелектуальної власності, щоб до нього, крім керівного складу департаменту, з правом дорадчого голосу входили також і представники інших державних органів та громадських організацій, які задіяні у справі охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Аналіз використання суб’єктами управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності методів управлінського впливу, насамперед переконання та примусу засвідчив, що на теперішній час ними, зокрема, Державним департаментом інтелектуальної власності вживається недостатньо заходів переконання, що пов’язується з відсутністю у його складі спеціального підрозділу, основним завданням якого була б пропаганда законодавства з питань інтелектуальної власності з метою профілактики його порушень.

Сформульовано пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності. Зокрема, в результаті характеристики управління у сфері охорони прав на об’єкти промислової власності визначено недоліки у організації роботи з правової охорони комерційних (фірмових) найменувань, зокрема те, що зазначений об’єкт промислової власності на сьогодні не отримав спеціальної охорони, яка базувалася б на окремому законодавчому акті. Потребує також уніфікації використання у законодавчих актах терміна „знаки для товарів і послуг”, який досить часто замінюється такими поняттями як „логотип”, „товарний знак”, „фірмовий знак”.

На основі аналізу нормативних актів, що визначають правовий статус Державного департаменту інтелектуальної власності як одного з центральних суб’єктів управління в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, зроблено висновок, що його організаційна структура не відповідає сучасним світовим стандартам. У зв’язку з цим пропонується на базі Держдепартаменту, Укрпатенту та Українського агентства з авторських прав і суміжних прав створити потужне Державне патентне відомство зі статусом спеціального органу виконавчої влади, відповідального за здійснення державної політики у сфері промислової власності й авторських та суміжних прав, яке мало б правовий статус, властивий патентним відомствам розвинутих країн. Вимагає нормативного вирішення також і питання закріплення принципів здійснення адміністративної процедури з видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності.

Зазначається, що на сьогодні відкритою залишається проблема чіткого визначення суб’єкта (органу державної влади), який би від імені держави здійснював функції власника інтелектуальної власності, створеної (повністю або частково) за рахунок коштів державного бюджету. Відсутність подібного державного органу (яким би міг стати, наприклад, Фонд винаходів України) призводить до нездатності держави повною мірою розпоряджатися і, як наслідок, захищати об’єкти промислової власності, створення яких фінансується за рахунок коштів її бюджету або таких, права на які перейшли державі на встановлених законом підставах (наприклад, по заповіту).

Беручи до уваги поширеність випадків переміщення через державний кордон України контрафактної продукції, пропонується посилити юридичну відповідальність за переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності, встановлену ст. 345 Митного кодексу України.

Зазначається, що найскорішого вирішення вимагає питання забезпечення охорони прав на породу тварин, оскільки на сьогодні відсутні спеціальні нормативні акти, які б визначали форми такої охорони, систему та компетенцію державних органів, в обов’язки яких входило б її надання. До ст. 512 КпАП України необхідно внести зміни з метою визнання породи тварин об’єктом охорони адміністративно-деліктного законодавства.

Результативність діяльності суб’єктів управління племінною справою у тваринництві багато у чому залежить від наявності у них достатніх повноважень, обсяг яких не відповідає потребам сьогодення. У зв’язку з цим запропоновано доповнити КпАП ст.18824, яка передбачала б відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб державних органів управління племінною справою у тваринництві. Подібна відповідальність мала б наставати також і за невиконання законних вимог державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ:

1. Запорожець І.Г. Правоохоронні органи України як спеціальні суб’єкти управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – Луганськ, 2004. – Вип. 4. – С. 177-184.

2. Запорожець І.Г. Видання управлінських актів як форма управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності // Право України. – 2004. – № 11. – С. 54-56.

3. Запорожець І.Г. Патентування винаходів як адміністративна процедура // Право України. – 2005. – № 1. – С. 70-72.

4. Запорожець І.Г. До питання класифікації суб’єктів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності // Право України. – 2006. – № 8. – С. 39-40.

5. Запорожець І.Г., Комзюк А.Т., Комзюк Л.Т. Правовий статус патентного відомства: українські реалії в контексті зарубіжного досвіду // Право України. – 2006. – № 9. – С. 66-70.

АНОТАЦІЇ

Запорожець І.Г. Адміністративно-правові засади управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2006.

Дисертацію присвячено визначенню адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності та шляхів їх удосконалення. Охарактеризовано діяльність з охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності як об’єкт державного управління; з’ясовано структуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності; визначено суб’єктів управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності; дано характеристику методів та форм управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності; з’ясовано систему та особливості адміністративно-правових засад управління у сфері охорони прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності – об’єкти промислової власності, на селекційні досягнення та на об’єкти авторського права і суміжних прав.

Ключові слова: інтелектуальна власність, охорона, захист, управління, адміністративно-правові засади, орган виконавчої влади, метод управління, форма управління.

Запорожец И.Г. Административно-правовые основы управления в сфере охраны прав на объекты интеллектуальной собственности. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Харьковский национальный университет внутренних дел, Харьков, 2006.

Диссертация посвящена определению административно-правовых основ управления в сфере охраны прав на объекты интеллектуальной собственности и путей их совершенствования.

Исследуется институт интеллектуальной собственности как комплексное правовое образование, в содержании которого выделяются конкретные объекты права интеллектуальной собственности. Анализируются субъективные права на объекты интеллектуальной собственности. Уточняются вопросы разграничения терминов “охрана” и “защита” прав на объекты интеллектуальной собственности. Доказывается наличие различных правовых форм охраны прав на объекты интеллектуальной собственности.

Определена система государственного управления в сфере охраны прав на объекты интеллектуальной собственности, которая состоит из субъекта, объекта и содержания управления. Определяются объекты и субъекты управления в данной сфере, последние из которых поддаются развернутой классификации и системному анализу. Сформулированы предложения по улучшению правового статуса субъектов управления в сфере охраны прав на объекты интеллектуальной собственности.

Проанализированы формы и методы управления в сфере охраны прав на объекты интеллектуальной собственности, а также осуществлена их классификация. Формы управления делятся на правовые и организационные, а методы управления анализируются через призму их разделения на методы убеждения и методы принуждения. Особое внимание уделено совершенствованию процедурных аспектов применения отдельных форм и методов управления во время охраны прав на объекты интеллектуальной собственности.

Дана характеристика административно-правовых основ управления в сфере охраны прав на отдельные объекты интеллектуальной собственности. Рассматриваются вопросы управления в сфере охраны прав на объекты промышленной собственности, в сфере охраны прав на селекционные достижения, в сфере охраны прав на объекты авторского права и смежных прав. Решение указанных задач достигается через анализ полномочий и деятельности конкретных субъектов, задействованных в управления охраной прав на объекты интеллектуальной собственности.

Впервые рассмотрены процедуры деятельности Государственного департамента интеллектуальной собственности министерства образования и науки Украины по выдаче охранных документов на объекты интеллектуальной собственности. Обоснована необходимость изменения организационной структуры и правового статуса указанного Государственного департамента и создания на его базе мощного патентного ведомства.

Сформулирован ряд предложений по совершенствованию административного законодательства Украины, в частности, о