НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

БУТОВСЬКА-ІЛЮШКО Ірина Олександрівна

УДК 32.351:303

ПОЛІТИЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ
ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
ФУНКЦІОНУВАННЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук Інституту політології, соціології, права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Науковий керівник —

доктор політичних наук, професор

ГОРБАТЕНКО Володимир Павлович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

заступник директора.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

ХРАМОВ Василь Олегович,

Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України,
завідувач кафедри державного управління та політики зайнятості;

кандидат політичних наук

БУЛЬБЕНЮК Світлана Степанівна,
Національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, старший викладач кафедри політології і соціології.

Провідна установа —

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра політології.

Захист відбудеться “ 8 ” червня 2007 р. о 14 на засіданні спеціа-лізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття доктора (кандидата) політичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: 01601, м. Київ, вул. Трьох-святительська, 4.

Автореферат розісланий “ 7 ” травня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Необхідність наукового передбачення політики обумовлена як об’єктивними реаліями загальноцивілізаційного розвитку, так і проблемами, що супроводжують суспільства, стадію розвитку яких визначають як перехідну. Прискорені темпи змін, які відбуваються в усіх сферах життя сучасного суспільства, створюють реальну загрозу полі-тичній, економічній, соціокультурній та духовній стабільності і, при збере-женні існуючих тенденцій, ставлять під питання подальше майбутнє окремих держав і людської цивілізації загалом. В результаті сучасні країни опиня-ються перед необхідністю подолання існуючих кризових явищ шляхом переосмислення цілей свого розвитку та шляхів їх досягнення. Зважаючи на це, саме політичне прогнозування стає невід’ємним атрибутом забезпечення стабільного розвитку будь-якого суспільства. Політичне прогнозування дозволяє внести елемент визначеності щодо майбутнього як внутрішньодер-жавних, так і світових політичних процесів, надаючи достатній обсяг знань та альтернатив для того, щоб здійснювати керований вплив на політичні процеси, події та явища, важливий і для окремих політичних підсистем, інститутів, суб’єктів, і для суспільства в цілому. Вчасне, адекватне передба-чення політичних змін стає однією з умов побудови ефективної стратегії і тактики державного управління.

Особливо актуальним політичне прогнозування є для посттоталітарних суспільств перехідного типу, оскільки процеси модернізації тут супрово-джуються радикальною трансформацією фундаментальних основ політичної системи та становленням нових елементів політичного життя. У той же час ці суспільства знаходяться під значним впливом великої кількості запози-чених варіантів подальшого розвитку. За цих умов пріоритетним стає прийняття та реалізація доцільних, обґрунтованих та ефективних державно-управлінських рішень, які враховуватимуть особливості національного розвитку. Останні, в свою чергу, залежать від здатності суб’єктів державного управління проаналізувати альтернативи майбутньої дії, визначити оптимальні цілі та максимально ефективно організувати діяльність об’єктів державного управління на досягнення поставленої мети. Таким чином, політичний прогноз виступає основою для управлінського та організаційного рішення. У цьому полягає його функціональне призначення.

Процесом, який суттєво впливає на політику всіх країн світу, незалежно від рівня їхнього політичного чи економічного розвитку, стала глобалізація. Але останнім часом частіше про цей процес говорять виключно з позиції критики. Це пов’язано з її негативними проявами насамперед в економічній та еколо-гічній сфері. І саме у зв’язку з тим, що негативні прояви глобалізації призвели до загальнопланетарної кризи, постала необхідність пошуку нової парадигми розвитку цивілізації, яку сьогодні вчені визначають як альтернативну. Необхідність визначення перспектив глобалізації та побудови оптимальної моделі розвитку цивілізації, а також пошук політичних засобів подолання глобальних кризових явищ роблять актуальними дослі-дження, що ведуться в рамках глобального політичного прогнозування.

Недостатній ступінь розробки теми політичного прогнозування на науково-методологічному рівні, при високій затребуваності політико-прог-нозних методик у сфері державного управління, а також цивілізаційні викли-ки роблять необхідними дослідження теоретичних та практичних аспектів політичного прогнозування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науко-во-дослідної теми “Проблеми політичної модернізації і трансформації: світо-вий і український досвід”, яка розробляється колективом кафедри політичних наук Інституту політології, соціології, права Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова і є складовою наукового напряму “До-слідження гуманітарних наук”, затвердженого Вченою радою університету 25 грудня 2003 року (протокол № ). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Національ-ного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 9 від 9 січня 2002 року).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертації є аналіз і узагаль-нення теорії політичного прогнозування та обґрунтування необхідності його практичного застосування.

Досягненню цієї мети підпорядковане вирішення наступних завдань: – 

розкрити особливості наукового і практичного осмислення політичного прогнозування та його функціональне призначення;– 

виявити основні причини, які ускладнюють процес державного управ-ління та прийняття ефективних державно-управлінських рішень в умовах підвищеної динаміки суспільно-політичного розвитку;– 

обґрунтувати доцільність залучення до процесу державного управління та прийняття державно-управлінських рішень засобів політичного прогнозу-вання;– 

довести залежність якісних змін у розвитку цивілізації від ефективності державно-управлінських рішень;– 

уточнити загальні причини кризи людської цивілізації та визначити роль глобального політичного прогнозування в процесі виявлення тенденцій подальшого суспільно-політичного розвитку;– 

дослідити еволюцію поглядів, орієнтованих на побудову нової моделі розвитку цивілізації;– 

з’ясувати політичні причини, які ускладнюють процес ефективного функціонування сучасної цивілізації.

Об’єктом дисертаційного дослідження є теоретико-методологічні детермінанти і механізми практичної реалізації політичного прогнозування в контексті сучасного внутрішньополітичного та цивілізацій-ного розвитку.

Предметом дослідження є політичне прогнозування та його роль у забезпеченні ефективності функціонування сучасного суспільства.

Методологія дослідження. Процес наукового пізнання політичного прогнозування знаходиться на стику політології, юридичної науки, соціо-логії, філософії, історії, економічної теорії, тобто відзначається чітко вира-женим міждисциплінарним характером. Саме ця обставина зумовила вибір основних методологічних підходів до вивчення проблеми політичного прогнозування. Відповідно, методологічну основу дослідження склали мето-ди та принципи, які властиві цим наукам і методи, які є найбільш пошире-ними у політичній науці. Таке поєднання дозволило дисертанту об’єктивно підійти до пізнання та розкриття політичного прогнозування як засобу забезпечення ефективного функціонування сучасного суспільства. Дисерта-ційне дослідження проводилося на принципах наукової об’єктивності та системності дослідження предмета, а також на основі тісного поєднання теорії та практики політичного прогнозування. Саме це зумовило вибір загальних та спеціальних методів дослідження, до яких належать: абстракт-но-логічні методи пізнання (аналіз, синтез, дедукція, індукція), історичний аналіз, дескриптивний, аналітичний, компаративістський, синергетичний, системний методи.

Методи аналізу та синтезу дозволили дослідити загальні підходи у питаннях дослідження майбутнього та виявити проблемні моменти, які дещо обмежують можливості застосування політичного прогнозування у практиці державного управління. З метою всебічного дослідження теоретичного та прикладного аспектів політичного прогнозування у дослідженні були вико-ристані історичний, дескриптивний та аналітичний методи. Використання цих методів дозволило дослідити еволюцію поглядів на суть, зміст і цільове призначення прогнозів, а також визначити функціональне призначення політичного прогнозування в сучасній сфері державного управління.

Застосування системного методу дозволило розглянути державне управ-ління як цілісну систему, в якій важливе місце займає механізм розробки та прийняття державно-управлінських рішень. Саме системний та аналітичний методи дозволили узагальнити комплекс проблем, які існують у сфері дер-жавного управління, насамперед перехідних суспільств, і визначити позитив-ні наслідки від залучення політичного прогнозування до процесів державо-творення. Крім того, системний підхід, у поєднанні з синергетичним, дозволив у повній мірі розглянути комплекс глобальних проблем сучасності в їх взаємопов’язаності, а також окреслити ключову роль глобального політичного прогнозування у визначенні основних тенденцій розвитку циві-лізації і оцінити здатність глобальної системи до самоорганізації. Одним з основних методів дисертації став порівняльний. Зокрема, метою компарати-вістського аналізу було порівняння футурологічних проектів цивілізаційного розвитку та визначення перспектив їх практичної реалізації.

Зазначені методологічні підходи дозволили у рамках поставленої пробле-ми дослідити науково-теоретичний і прикладний аспекти політичного прогнозування та обґрунтування його значення в якості засобу підвищення ефективності функціонування сучасного суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена комплексним дослідженням теоретичних та практичних аспектів політичного прогнозу-вання і визначенням його ролі в забезпеченні ефективності функціонування сучасного суспільства в умовах підвищеної динаміки його розвитку.

Автором дослідження обґрунтовано положення, що містять наукову новизну і виносяться на захист:

1. Розкрито особливості наукового осмислення політичного прогнозуван-ня, його теоретико-пізнавальну та управлінську спрямованість. Аргументо-вано, що ефективне управління соціально-політичними процесами можливе лише за умови наявності у суб’єктів державного управління навичок, які виробляються в процесі практичного застосування засобів та методів політичного прогнозування.

2. Виявлено основні чинники, які визначають процес державного управлін-ня та прийняття ефективних державно-управлінських рішень (насамперед у перехідних суспільствах), зокрема: реформування системи органів державного управління; необхідність визначення стратегії і тактики державного розвитку; забезпечення наступності процесу державотворення, що є запорукою політич-ної, економічної та соціальної стабільності; низький рівень довіри до влади; необхідність приймати державно-управлінські рішення, які відповідають вимо-гам часу і тим змінам, що відбуваються на державному та глобальному рівнях.

3. Обґрунтовано доцільність залучення до процесу державного управлін-ня та прийняття державно-управлінських рішень засобів політичного прогно-зування. Розгляд державно-управлінських рішень через призму політичного прогнозування дозволить вирішити проблеми державотворення в перехідних суспільствах, а саме: оптимізувати процес державного управління на рівні взаємодії органів державної влади, науково обґрунтувати державно-управ-лінські рішення, чітко визначити цілі розвитку держави, зменшити кількість ресурсів (зокрема фінансових та часових), які витрачаються на реалізацію державно-управлінських рішень, забезпечити загальну стабільність політич-ної системи, вчасно попередити про можливі негативні наслідки прийнятого рішення і тим самим полегшити пристосування до безперервного процесу соціально-політичних змін.

4. Доведено залежність адекватного реагування на соціально-політичні зміни та якісних перетворень у розвитку людської цивілізації від ефектив-ності державно-управлінських рішень, насамперед від довгострокової стратегії національного розвитку, її спрямованості не лише на вирішення внутрішньодержавних проблем, а й глобальних проблем сучасності.

5. Уточнено загальні причини кризового стану цивілізації та визначено особливу роль глобального політичного прогнозування в процесі вирішення глобальних проблем людства. Зважаючи на те, що визначальною тенденцією світового розвитку є глобалізація, виникає гостра потреба в управлінні гло-бальними процесами. При цьому слід зважати на той факт, що за останній час з’явились нові суб’єкти (насамперед фінансові організації), які прагнуть підкорити процес глобалізації власним політичним та економічним намірам. Щоб завадити цьому, необхідно побудувати модель існуючої глобальної політичної ситуації і дати оцінку її перспективам, а на основі отриманої інформації визначити новий (альтернативний) напрямок глобального полі-тичного розвитку.

6. Досліджено еволюцію поглядів щодо побудови нової моделі розвитку цивілізації, в рамках якої стало б можливим оптимально поєднати об’єк-тивні глобальні процеси з можливостями перспективного розвитку. Процес побудови нової моделі цивілізації розпочався з констатації глобальних проблем та причин їхньої появи. З часом виявилось, що констатації проблем недостатньо для їх вирішення і необхідно шукати конкретні засоби подолання негативних наслідків цивілізаційного розвитку. Саме це призвело до появи альтернативістики, що по своїй суті є довгостроковим норматив-ним прогнозом, який окрім нестандартних заходів пропонує розпочати вирішення глобальних проблем саме в політичній сфері.

7. З’ясовано політичні причини, які ускладнюють процес ефективного функціонування сучасної цивілізації. Насамперед слід відзначити відсутність зацікавленості політичної еліти у подоланні негативних наслідків глобалі-зації як визначальної тенденції світового розвитку, оскільки це не вважа-ється пріоритетним завданням національного розвитку. Крім того, ускладнює ситуацію необізнаність політиків і громадян щодо перспектив розвитку цивілізації та власної країни. Зважаючи на це, пропонуються поступове проведення інституційних змін на національному і глобальному рівнях та орієнтація процесу державного управління на майбутнє.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони створюють базу для подальшого вивчення і поглибленого дослідження теорії політичного прогнозування та перспектив його практич-ного застосування в контексті державотворчих процесів, насамперед у побудові довгострокових національних програм соціально-економічного розвитку, раціоналізації внутрішньополітичної діяльності держави та пошуку оптимальних шляхів подолання негативних тенденцій у розвитку цивілізації.

Положення і висновки дисертації можуть бути використані для розробки національної стратегії розвитку України та підвищення ефективності державного управління. Результати дослідження також можуть бути викори-стані при підготовці навчальних курсів з політології, правознавства, соціо-логії, міжнародних відносин.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є науковою розробкою, що спирається на концептуальні підходи зарубіжних і вітчиз-няних дослідників та досвід автора щодо осмислення проблем і перспектив сучасного розвитку України. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були опри-люднені автором у виступах та публікаціях на науково-практичних та науково-теоретичних конференціях: Міжнародній науковій конференції “Україна-Поль-ща в ХХ ст.: проблеми історії і політології” (м. Київ, 16–18 травня 2002 р.); Міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (м. Київ, 17 трав-ня 2002 р.); науково-практичних конференціях у НПУ ім. М.П.Драгоманова (2003–2005 рр.). Досвід осмислення досліджуваної проблеми було використано автором в організаційному забезпеченні науко-вих конференцій і круглих столів громадсько-політичного об’єднання “Український форум” (2006–2007 рр.).

Публікації. Основні положення, результати та висновки дисертаційної роботи апробовані у 10 публікаціях, в тому числі у 5 статтях у фахових ви-даннях з політичних наук, у 4 статтях до “Політологічного енциклопедично-го словника” (2004), у навчальному посібнику “Політичне прогнозування” (2003), який був підготовлений у співавторстві з доктором політичних наук В.П. Горбатенком (автору дисертаційного дослідження належать 2 та 3 роз-діли).

Структура та обсяг роботи. Специфіка проблем, що стали об’єктом даного дослідження, та їхня різноманітність зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел, її загальний обсяг становить 193 сторінки, з них 18 – список використаних джерел, що включає 227 найменувань, з яких – 16 іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовані актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначені об’єкт і предмет, мета й завдання дисертаційної роботи, розкриті основні методи, які застосовувалися при підготовці роботи, її теоретичне і практичне значення, апробація результатів, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі “Основні характеристики, теоретико-пізнавальна та управлінська складові політичного прогнозування” досліджуються: наукова концепція політичного прогнозування, в якій розкривається сутність прогнозної діяльності, закономірності цієї роботи, форми її проведення, кри-терії ефективності та оцінки результатів; функціональні можливості політич-ного прогнозування в умовах прискореної динаміки соціального розвитку.

Розгортаючи аналіз досліджуваної теми, дисертант спиралася на здобутки радянських та сучасних вітчизняних учених. І.В.Бестужев-Лада, С.М.Виш-ньов, А.М. Гендін, А.А.Кокошин, В.А.Лісічкін, В.В.Косолапов присвятили свої дослідження філософському аналізу, визначенню основних проблем соціаль-ного прогнозування та наукового передбачення. Сучасні українські вчені А.С.Баронін, В.П.Горбатенко, М.Ю.Зелінський, А.О.Коваленко, С.Б.Кримський, О.В.Литвиненко, Є.А.Макаренко, В.Я.Матвієнко, М.А.Оже-ван, В.Є.Пилипенко, Ю.В.Салюк, С.О.Телешун більш детально дослідили основи аналітичної роботи та прогнозування в політиці, розкрили форми та методи збору, аналізу та оцінки інформації, особливості побудови прогнозів і оцінки наслідків їх реалізації.

Над удосконаленням понятійного апарату прогнозування та його методологічною базою працювали Д.Белл, Дж.Б.Мангейм і Р.К.Річ, Е.Янч. Науковий і практичний інтерес з проблем державотворення та ефективного державного управління становлять дослідження вітчизняних, російських та зарубіжних учених: В.Д.Бакуменка, В.М.Мартиненка, А.Ф.Мельника, Н.Р.Нижник, В.В.Тертички, В.В.Цвєткова, праця колективу авторів В.А.Реб-кала, О.Л.Валевського та Ю.Г.Кальниша, Н.І.Глазунової, В.А.Козбаненка, В.В.Лобанова, Ф.І.Шамхалова, Е.Вайнінга, Д.Веймера, Л.Пала. Найбільш ґрунтовним науковим дослідженням, яке присвячене визначенню динаміки глобального світу, є праця російського ученого О.С.Панаріна, який чітко сформулював об’єкт, предмет, основні методологічні проблеми та завдання глобального політичного прогнозування. Крім того, були враховані й дослі-дження американських учених З.Бжезінського, Г.Кіссінджера, С.Хантінгтона та Ф.Фукуями.

Пошуки причин кризи людської цивілізації та засобів подолання нега-тивних наслідків ведуться в рамках двох наукових напрямків: глобалістики і альтернативі-стики. У вітчизняній науці проблемам розвитку, визначенню тенденцій та перспектив сучасної цивілізації присвячені масштабні дослі-дження колективів авторів: Е.А.Афоніна, А.М.Бандурки, А.Ю.Мартинова та О.Г.Білоруса; Д.Г.Лук’яненка, О.М.Гончаренка, Ю.М.Мацейка та В.А.Зленка. Що стосу-ється російських та зарубіжних досліджень, які велися в рамках глобалісти-ки, необхідно відзначити дослідження І.В.Бестужева-Лади, М. і Д.Медоуз, М.Месаровича, Е.Пестеля, Я.Тінбергена, Л.Ласло, Б.Гаврилишина, А.Кінга та Б.Шнайдера, А.Печчеї. Пошук механізмів вирішення глобальних проблем сучасності став основою нового наукового напрямку – альтернативістики. Систематизовані дослідження у вітчизняній науці з цього напрямку майже відсутні. В Росії досліджує дану тему І.В.Бестужев-Лада, А.Урсул, Л.Хут. Серед зарубіжних робіт слід відзначити дослідження П.Кеннеді, Е.Вайцзек-кера, Е.Б. Ловінс, Х.Л.Ловінс та доку-менти ООН з проблем сталого розвитку.

Не зважаючи на те, що прогноз – це специфічний вид пізнання, оскільки досліджується те, чого поки що не існує, або існує лише потенційно, спроби передбачення тих чи інших подій, явищ завжди мали місце в політиці різних держав і мали на меті аналіз різноманітних проблем, які поставали перед держав-ними діячами. Пройшовши етапи еволюції від вгадування, передчуття та інтуїтивних суджень, сьогодні політичне прогнозування є результатом тісно-го поєднання політичної практики та суспільної науки. Разом із тим, зважа-ючи на складність та неоднозначність сучасних політичних, соціальних, економічних, культурних та екологічних процесів до прогнозів висуваються все серйозніші вимоги. Мається на увазі: багатопрофільність, оцінка вірогідності, складна перевірка кожного прогнозу, наявність достатньої кількості альтернатив, а також можливості його використання в державному управ-лінні.

Не зважаючи на зазначені складнощі, слід констатувати, що на сьогод-нішній день політичне прогнозування спирається на достатньо розвинену науково-теоретичну базу та відзначається яскраво вираженим прикладним характером. І це є значним здобутком, з огляду на те, що у часи великих масштабних перетворень, коли світом управляє той, хто володіє останньою достовірною інформацією, значення політичного прогнозування зростає не лише в теоретичному, а й в практичному відношенні. Нинішня об’єктивна реальність вимагає здатності та вміння вчасно реагувати на нові виклики часу (внутрішньодержавні та глобальні проблеми), на появу конкуруючих потреб та інтересів і приймати необхідні рішення. Тим більше, що останнім часом як у високорозвинених країнах, так і в країнах що лише почали динамічно розвиватися, спостерігається переоцінка існуючих ситуацій, які відбуваються у державному та глобальному масштабах. Йдеться насамперед про перегляд ще нещодавно запропонованих прогнозів, рішень, концептів тощо. Все це є результатом того, що всі суспільства (з різним ступенем інтенсивності) розвиваються. А значить потребують швидких, адекватних існуючій ситуації варіантів свого подальшого прогресу. Водночас, як свідчить існуюча ситуація, у більшості країн політична еліта не здатна забезпечити ефективний розвиток політичної системи. Тобто влада, а також рішення, які вона виробляє стають неадекватними реальним потребам, непередбачуваними і, як наслідок, створюють реальну загрозу для позитив-ної динаміки соціального розвитку.

Знання методів політичного прогнозу-вання, вміння обробляти великі масиви інформації і виділяти найголовніше, здатність знаходити та опису-вати проблеми, які можуть статися в майбут-ньому, вміння знаходити альтернативні варіанти розвитку подій, адекватно, по ситуації, застосовувати методологічний апарат для отримання достовір-них знань є головною передумовою зважених рішень та високого рівня прогнозного дослідження. Політичні події, як і будь-які інші, ніколи не існують у незмінному стані – вони завжди перебувають у процесі становлення і при цьому в їх основі лежить діяльність людини. Тому функціональне призначення прогнозування політичних подій, на думку дисертанта, полягає в наступному:– 

допомогти виявити основні закономірності політичного розвитку суспільства й визначити зв’язок теперішнього часу з майбутнім; – 

з’ясувати, що саме відбудеться в результаті певної людської діяльності при збереженні існуючих тенденцій суспільно-політичного розвитку;– 

надати альтернативні варіанти майбутнього.

Таким чином, політичне прогнозування надає знання про закономірності розвитку чи тенденцій змін досліджуваного об’єкту, що дає можливість системі підготуватися і забезпечити стабільність. Прогноз на певному етапі мінімізує невизначеність та впорядковує ситуацію, оскільки має організа-ційний потенціал. І, нарешті, прогноз завжди несе в собі альтернативність, таким чином уникаючи безвихідної ситуації для системи.

У другому розділі “Механізм прийняття державно-управлінських рішень у контексті потреб прогнозування соціально-політичних проце-сів” зроблено спробу обґрунтувати роль і значення політичного прогнозу в процесі державного управління та прийняття державно-управлінських рішень в умовах мінливої суспільно-політичної динаміки.

Сьогодні процес ефективного державного управління будь-якої країни світу, але насамперед у перехідних суспільствах, значно ускладнюється під впливом об’єктивних чинників. Зокрема, слід відзначити зростан-ня кількості інформаційних потоків, зміну ставлення громадян до авторитету влади (в залежності від загального рівня добробуту громадян), високий рівень публічних очікувань (всезростаючі запити суспільства з вимогою їх скорішого задоволення з боку влади), процеси глобалізації (в усіх її позитив-них та негативних проявах), появу величезної кількості різноманітностей та невизначеностей тощо. У зв’язку з цим стає зрозумілим, що досягти успіху в умовах прискорених соціально-політичних процесів в масштабах як країни, так і цивілізації, можна за умови ефективної реалізації функцій державного управління: моделювання, прогнозування та стратегічного планування. Але, за умов відсутності усталеної системи державної влади, наявності слабких політичних традицій, відсутності зв’язку між теорією та практикою управління, низького рівня освіченості державних службовців та відсутності зацікавленості суб’єктів державного управління діяти в інтересах держави, здійснити ефективний організуючий вплив на суспільно-політичні відносини практично неможливо.

Зважаючи на вищезазначене, на думку дисертанта, існує декілька основ-них причин, у зв’язку з якими цілком доречно розглядати державно-управ-лінські рішення в якості об’єкта політичного прогнозування. Насамперед слід відзначити необхідність: а) зберегти та удосконалити принципи демо-кратії – це потребує оптимізації державного управління (особливо у сфері взаємодії органів влади між собою та з іншими інститутами), відповідних державно-управлінських рішень, а також системи забезпечення досягнення державних цілей за наявності обмежених ресурсів; б) зробити практику дер-жавного управління та прийняття державно-управлінських рішень науково обґрунтованою (мається на увазі удосконалення понятійного апарату, засто-сування новітніх методів прогностичної науки, міждисциплінарний підхід до вивчення проблем державного управління); в) забезпечити наступність у процесі державного управління та прийняття державно-управлінських рішень за допомогою розробки короткострокових, середньострокових та довгострокових прогнозів (це дозволить визначитися з цілями розвитку дер-жави та шляхами їх досягнення, а також уникнути політичної нестабільності, що проявляється у кризі влади, революціях тощо); г) узгоджувати різно-манітні потреби та інтереси у зв’язку з розшаруванням суспільства, багато-партійністю, наявністю великої кількості громадських об’єднань, національ-них та етнічних груп, а також адміністративно-територіальних одиниць; це означає, що необхідно прогнозувати державно-управлінські рішення не лише для того, щоб визначитися з позитивною чи негативною реакцією на їх прийняття з боку суспільства, а й для того, щоб допомогти обрати серед усіх альтернативних варіантів саме те рішення, яке більшою мірою відповідає загальнонаціональним інтересам; д) створювати умови для ефективного переходу суспільства до якісно іншого стану, що відповідає потребам часу (мається на увазі розробка довгострокової стратегії і тактики розвитку держави, що, по мірі необхідності, потребує неординарних, проте зважених державно-управлінських рішень, правильну поста-новку довгострокових цілей та послідовність їх досягнення через реалізацію необхідних рішень).

Процес прийняття державно-управлінських рішень є надзвичайно склад-ним. Зокрема на нього впливають: цілі, які ставлять перед собою органи державного управління; зовнішні обставини та ситуація, в якій приймається рішення; дія певних законів державного управління; методи, за допомогою яких приймаються рішення; обов’язкова відповідність принципам держав-ного управління; у значній мірі суб’єктивний фактор. Класичний процес прийняття державно-управлінських рішень проходить у декілька етапів, які відображають механізми взаємодії, критерії оцінки та вибору. Діяльність суб’єктів державного управління є безупинним виробництвом державно-управлінських рішень. Але практика доводить, що ефективним буде те рішення, яке пройшло всі етапи і є об’єктивно кращим, ніж інші альтер-нативні варіанти, що було доведено методами прогнозування.

При ефективно діючій системі державного управління більшість держав-них інституцій спрямовують свою активну діяльність на те, щоб поліпшити та вдосконалити прийняті державно-управлінські рішення, спираючись на досвід своїх попередників, світовий досвід та враховуючи політичні реалії сучасності. При цьому особлива увага має приділятися програмно-цільовому типу державно-управлінських рішень, під якими розуміються національні, державні, регіональні, галузеві та міжвідомчі концепції, програми і проекти, в яких відображаються державні цілі та засоби їх досягнення. Тобто йдеться про стратегію і тактику державотворення. Слід мати на увазі, що державна стратегія є не лише ідеологічною перспективою для всього суспіль-ства, а насамперед публічним визнанням владою загальної перспективи в розвитку держави та рядом поточних (тактичних) рішень, які спрямовані на безпосереднє здійснення цієї перспективи. Проте досягнення середньостро-кових чи довгострокових цілей вимагає ґрунтовних, прорахованих та зважених рішень, які пройшли всі етапи розробки. При цьому значна увага буде приділятися критерію ефективності. Також у процесі розробки дер-жавно-управлінського рішення на користь вибору останнього впливає опти-мальність і раціональність. Таким чином, стратегія та тактика державо-творення має бути наслідком ефективно організованого процесу державного управління та прийняття державно-управлінських рішень.

Але у процесі вітчизняного державотворення, як свідчить об’єктивна реальність, попри ряд позитивних зрушень, існують певні проблеми, які суттєво його гальмують. Насамперед слід відзначити небажання суб’єктів державного управління визнати реальний стан речей і визначити ті проблеми, які потребують глибокого вивчення і подолання. Погіршують процес державотворення й конфлікти між гілками влади, які є наслідком конституційної невизначеності владних функцій та повноважень. Крім того, існує глибокий розрив між державними і політичними цілями. Така ситуація справляє негативний вплив як на результати діяльності органів державної влади, так і на суспільну свідомість. Також слід відзначити, що навіть ті проекти які існують, пропонуються як єдино можливі. Це означає, що фактично відсутнє бажання шукати альтернативні варіанти, які дозволять досягти суспільно-політичного консенсусу. Саме тому, на переконання дисертанта, залучення засобів (зокрема методів та принципів) політичного прогнозування дозволить на науковій основі розробити стратегію і тактику розвитку держави на будь-яку перспективу і тим самим забезпечити ста-більність політичної системи та дотримання наступності, а значить дасть гарантію того, що процеси державотворення будуть керованими та передба-чуваними.

Таким чином, в усьому світі набуває особливої гостроти проблема ефективності державного управління та державно-управлінських рішень, як необхідна умова динамічного реагування на соціально-політичні процеси в державному та глобальному масштабах. За цих умов, на думку дисертанта, суттєвою ознакою ефективного державно-управлінського рішення та вимо-гою до нього має стати його орієнтація на майбутнє. Так, практика свідчить про те, що сучасні суб’єкти державного управління більш зосередженні на самому процесі управління та вирішенні поточних проблем, замість того, щоб спрямувати свої дії на попередження небажаних соціально-політичних змін або вчасне реагування на їх появу.

Отже, як стає зрозумілим, можливість ефективного реагування на внутрішньодержавні та глобальні соціально-політичні зміни залежить від тієї внутрішньої та зовнішньої політики, яку розробляють органи державного управління, від стратегії і тактики держави, від довгострокових концепцій та програм. Тобто від цілеспрямованості, якості та ефективності державно-управлінських рішень.

У третьому розділі “Глобальне політичне прогнозування і вияв-лення тенденцій суспільно-політичного розвитку” досліджуються причи-ни, мета і завдання стратегічного прогнозування та еволюція поглядів у наукових підходах до вирішення проблем цивілізації з метою підвищення ефективності функціонування сучасного суспільства.

На сьогоднішній день, ідея про те, що глобалізація є об’єктивним і зако-номірним процесом вже є усталеною і ні в кого не викликає сумнівів. Але наявність екологічних проблем, економічної відсталості, загострення культурної кризи, тероризму і війн, активізація націоналістичних рухів тощо, свідчать про те, що глобалізація є досить нестабільним явищем. Беручи до уваги її негативні прояви напрошується висновок, що всі побічні ефекти глобалізації: а) пов’язані з відсутністю чітко визначених цілей глобалізації; б) є результатом відсутності керованого впливу на цей процес з боку рівно-правних членів світової спільноти; в) викликані бажанням однієї держави (чи групи країн-лідерів) підкорити процес глобалізації власним інтересам.

Основною причиною відсутності довгострокових цілей є те, що сьогодні керівництво переважної більшості країн світу не володіє достатньою систе-мою попереджуючих знань для того, щоб виробити адекватну державну політику і, тим самим, не перетворитися на пасивного учасника – об’єкта глобалізації. Запобігти цьому можливо, проводячи аналіз явища глобалізації та тих процесів, які мають політичний характер і впливають на розвиток цивілізації. Отже, йдеться про необхідність глобального політичного прогно-зування.

Відповідно, важливим завданням глобального політичного прогнозування є вивчення об’єктивних закономірностей та тенденцій глобального політич-ного розвитку. Це надасть точну картину існуючої ситуації та оцінку її перспектив. На основі отриманих знань можна буде побудувати довго-строкову національну (державну, регіональну) стратегію, яку з часом необ-хідно буде коригувати і яка слугуватиме базовою основою глобального управління. Поряд з цим на основі накопичених знань необхідно вести пошуки оптимальної моделі розвитку світової цивілізації, яка буде здатною відповісти на виклики часу. Тим більше, що неоліберальний напрямок роз-витку цивілізації довів свою безперспективність. Про це свідчать результати досліджень, які проводились у рамках глобалістики.

Спираючись на пошукові прогнозні розробки, вчені-глобалісти проде-монстрували причини, наслідки та перспективи глобальних проблем людст-ва. Проте з часом стало очевидним, що констатації глобальних проблем недостатньо для того, щоб їх вирішувати. Виникла необхідність їх контролю-вати, управляти ними та попереджувати. Також, зважаючи на всю неодно-значність та складність глобальних проблем, стало зрозумілим, що заходи по їх вирішенню мають бути нетрадиційними. Так з’явилась альтернативістика – науковий напрямок, який спирається у своїх дослідженнях на довгостро-ковий нормативний прогноз, доповнює здобутки глобалістики і зосереджує свою увагу на пошуку альтернативних варіантів соціальних змін. Зокрема, вчені-альтернативісти пропонують запровадження альтернативних джерел енергії, розробляють програми по вирішенню демографічних проблем, виступають за активні розробки в галузі новітніх технологій та втілення в життя кон-цепцій екологічної безпеки. При цьому вони спираються на підтримку альтернативних громадських та політичних рухів, які виступають за проведення глобалізації “знизу” та реформ у економічній сфері.

Таким чином, основна мета альтернативістики полягає у пошуку шляхів переходу до альтернативної цивілізації через відновлення порушених гло-бальних балансів та організації більш ефективної роботи урядів і міжнарод-них організацій на спільне протистояння будь-яким антисуспільним явищам. Але досягти цього можна лише шляхом прийняття радикальних, нетра-диційних політичних та економічних рішень на основі завершеної системи глобального стратегічного планування та прогнозування в поєднанні з від-повідними стратегіями і тактиками, які реалізуються на державному рівні.

Життєво необхідно розпочати пошук нових національних, міжнародних, регіональних та глобальних стратегій розвитку. Першим кроком на цьому шляху стала всесвітньо відома концепція сталого розвитку. Основні її принципи викладені в “Декларації Ріо” та в програмі дій “Порядок денний на ХХІ століття”. Основна ідея цього проекту полягає в тому, щоб забезпечити такий розвиток цивілізації, який би задовольняв потреби сьогоднішніх поколінь і не позбавив такої можливості прийдешні покоління.

У зв’язку з необхідністю переходу до альтернативної цивілізації слід прогнозувати тенденції глобального розвитку, організовувати більш тісну міжнародну співпрацю, подавати населенню всього світу неупереджену інформацію, більш докладно інформувати про доцільність та результати тих чи інших управлінських рішень. За таких обставин стане можливим зробити процес глобального управління більш ефективним і забезпечити стабільний та передбачуваний розвиток цивілізації.

У висновках дисертаційної роботи узагальнюються результати дослі-дження, які носять науково-теоретичне і політико-практичне значення. На основі здійсненого аналізу визначено наступне.

На початку ХХІ століття в усьому світі відбуваються різноманітні процеси, які в різній мірі мають політичне підґрунтя чи потребують полі-тичних механізмів впливу. Зважаючи на те, що більшість цих соціально-політичних процесів носять стохастичний характер, виникає гостра потреба у їх прогнозуванні. Крім прогнозування результатів виборів, все більш актуальним стає прог-нозування наслідків глобалізації, пошук шляхів збереження національного суверенітету, визначення стратегії і тактики соціального розвитку пристосування до високого темпу змін в будь-якій сфері життя суспільства. За цих обставин саме політичне прогнозування дозволяє уникнути небажаних наслідків для політичної системи шляхом вчасного поперед-ження суб’єктів державного управління про наявність негативних тенденцій. Крім того, завдяки науково обґрунтованому політич-ному прогнозу органи державного управління забезпечуються необхідними знаннями щодо можливості здійснювати керований вплив на перебіг полі-тичних подій, процесів, явищ. У такий спосіб досягається політична ста-більність, легше відбувається адаптація до нових політичних обставин та прискорюється розвиток необхідних соціально-політичних процесів у бажаному напрямку. Пропонуючи не єдино можливий, а саме альтернативні варіанти розвитку подій, політичний прогноз дозволяє уникнути безвідхідної ситуації для політичної системи. При цьому надійність та виваженість прогнозу визначається розвиненим методологічним апаратом і досягненнями теорії прогнозування. У зв’язку з цим гостро постає питання про формування необхідних навичок у суб’єктів, які розробляють та приймають рішення, а також необхідність взаємодії між експертним середовищем, науковими інститутами, з одного боку, та політикумом і органами державної влади, з іншого.

Як свідчить практика, у перехідних суспільствах приймаються поспішні, необґрунтовані, малоефективні рішення, реалізація яких потребує значної кількості ресурсів (насамперед фінансових); спостерігається постійна зміна внутрішньо- та зовнішньополітичних курсів, що фактично унеможливлює стабільний, динамічний розвиток. Це у свою чергу позначається на низькому рівні довіри до влади, що нерідко переростає у відкрите протистояння. Неможливість швидко відреагувати на глобальні зміни призводить до того, що країна опиняється осторонь від тих переваг, які надає глобалізація. Запобігти вищезазначеним проблемам державного управління дозволяє залу-чення до процесу державного управління та механізму прийняття державно-управлінських рішень засобів політичного прогнозування. В результаті:– 

процес державного управління буде оптимізовано (насамперед, через організацію конструктивної співпраці між органами державного управління);– 

прийняття державно-управлінських рішень буде науково обґрунтова-ним, завдяки залученню новітніх методів та принципів прогностичної науки;– 

завдяки розробці коротко-, середньо- та довгострокових прогнозів будуть чітко сформульовані цілі державного розвитку;– 

зважаючи на високі критерії оцінювання державно-управлінських рішень буде зекономлено значну кількість ресурсів (насамперед, фінансових і часових), які забезпечують їх реалізацію; – 

прийняті державно-управлінські рішення відповідатимуть вимогам часу, що значно прискорить процес включення держави і суспільства до процесів глобалізації та переходу до нової моделі розвитку цивілізації.

В умовах динамічних соціально-політичних змін та якісних перетворень у розвитку цивілізації гостро постає проблема ефективності державно-управлінських рішень. Насамперед маються на увазі: оптимальна постановка цілей на майбутнє; рівень професійності тих, хто розробляє, приймає та реалізує рішення; організація прийняття і впровадження державно-управлінських рішень. Але, крім цього, особливу увагу слід приділяти загальній орієнтації діяльності суб’єктів державного управління на майбутнє. Таким чином, сьогодні постає гостра необхідність у виробленні довго-строкової стратегії національного розвитку як програмно-цільового типу державно-управлінського рішення, її ефективності, спрямованості не лише на вирішення внутрішньодержавних проблем, а й глобальних. Це забезпе-чить необхідні умови для адекватного реагування суб’єктів державного управління на державні та глобальні соціально-політичні зміни.

Визначальною тенденцією світового розвитку, на сьогоднішній день, є глобалізація. Проте не зважаючи на свою широкомасштабність, процес гло-балізації відбувається фактично стихійно. Причина цього полягає у відсут-ності чітко поставлених та загальновизнаних перспектив на державному та світовому рівні. Саме відсутність чітко визначених цілей призводить до того, що процес глобалізації з одного боку, стає некерованим саме з боку світової спільноти і може призвести до серйозних економічних, екологічних, соці-альних та культурних криз, а з іншого – керується виключно державами-лідерами світового розвитку. При збереженні цих тенденцій розвитку цивілі-зації, наслідки можуть бути незворотними. Для того, щоб не допустити есхатологічного сценарію необхідно мати достовірні знання про подальший перебіг подій, які дозволять забезпечити еволюційний і конструктивний роз-виток світових процесів. Йдеться, насамперед, про можливості глобального політичного прогнозування, покликаного забезпечити політичні еліти, суб’єктів державного управління попереджуючими знаннями, які б дозво-лили приймати максимально ефективні державні управлінські рішення і, таким чином, вчасно коригувати стратегію і тактику загального глобального розвитку. Цілком логічною є також поява нового наукового напрямку – альтернативістики, яка по своїй суті є довгостроковим нормативним прог-нозом. Саме в рамках альтернативістики розпочався пошук засобів попе-редження та подолання глобальних проблем людства з особливим ухилом на необхідність перегляду змісту політичної діяльності всіх країн світу. Вітчизняним вченим слід більш активно включатися у розробку наукових проблем, що становлять основу зазначеного напрямку.

Питання ефективності функціонування сучасного суспільства необ-хідно вирішувати саме в політичній сфері. Зважаючи на короткостроковість перебування політиків при владі, вони не проявляють зацікавленості у вирішенні глобальних проблем людства. У результаті значна кількість країн не має довгострокової концепції свого розвитку. Відповідно, це спричиняє і відсутність довгострокової концепції розвитку цивілізації. Суть проблеми полягає ще й у тому, що ні політики, ні тим більше громадяни не мають достатньої інформації, знань щодо майбутнього своєї країни та цивілізації в цілому. Така необізнаність призводить до відсутності у політиків та громадян зацікавленості у подоланні протиріч сучасної цивілізації. Врахування вищезазначеного має спонукати суб’єктів державного управління до орієн-тації своєї діяльності на майбутнє, проведення необхідних інституційних змін (на державному та глобальному рівнях), приділення більшої уваги інформатизації суспільства, що зможе певним чином вирішити проблему кризи світогляду.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Бутовська І.О. Глобалістика і