НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ

імені В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Бодак Ольга Петрівна

УДК 929:9 Брайчевський М.Ю. (477): 930.85+011/16

документальна історико-бібліографічна спадщина

м.ю. брайчевського (1924–2001)

Спеціальність 07.00.08 – книгознавство,

бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті рукопису Національної бібліотеки України

імені В.І. Вернадського, м. Київ.

Науковий керівник: | член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор

Дубровіна Любов АндріївнаНаціональна бібліотека України імені

В.І. Вернадського,

директор Інституту рукопису |

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Омельчук Володимир Юхимович

Національна бібліотека України

імені В.І. Вернадського,

завідуючий відділом національної бібліографії |

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Христова Наталія Миколаївна Державна академія керівних кадрів

культури і мистецтва,

професор кафедри документальних інформацій |

Захист відбудеться “29” листопада 2007 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського за адресою: 03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, .

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі літератури з бібліотекознавства у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського: Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розіслано “26” жовтня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук |

А.О. Чекмарьов

загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Суспільна потреба в набутих попередніми дослідниками знаннях, що тривалий час не були залучені до наукового та культурного обігу, засвідчує актуальність розробки проблем бібліографії історичних досліджень. Завдання сучасної історичної науки – заповнити цю прогалину – вирішується значною мірою за допомогою історико-бібліографічних розвідок. Однак історію бібліографії не можна відривати від глибокого змістовного вивчення наукової спадщини тих учених, наукових центрів, установ і організацій, які є її об’єктом. Лише за такої умови гарантується повнота бібліографічних довідників і об’єктивність бібліографознавчої науки.

Історико-бібліографічні дослідження, предметом яких є бібліографічна діяльність окремих учених у контексті їхнього професійного становлення та розвитку, є актуальним завданням історичної науки та українського бібліографознавства як її складової. Вивчення бібліографічної спадщини, що розглядається через призму життя та творчості вчених-істориків, є не лише зверненням до персоніфікації наукового знання, а й можливістю розкрити творчу лабораторію вченого та об’єктивно оцінити його внесок у розвиток бібліографії, яка становить підґрунтя будь-якої наукової праці.

Одним з українських учених, які своєю науковою діяльністю долучилися до становлення і формування історичної науки та спеціальних історичних дисциплін у ХХ ст., є Михайло Юліанович Брайчевський – історик, археолог, доктор історичних наук, лауреат премії фонду Антоновичів, заслужений діяч науки і техніки України, почесний професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”, голова осередку Українського історичного товариства ім. М. Грушевського в Києві, дійсний член Вільної Української Академії Наук у США. Незважаючи на значну увагу в українській історіографії до його наукових студій, діяльність ученого в галузі бібліографії не розглядалася. Тому дослідження бібліографічного аспекту наукової праці М.Ю. Брайчевського доповнить всебічне вивчення його наукової та творчої спадщини, розкриє нові аспекти історії науки та культури України ХХ ст., збагатить наші знання про розвиток історії та спеціальних історичних дисциплін.

Стан дослідження теми. Життя та діяльність М.Ю. Брайчевського певною мірою вже привертали увагу дослідників. Окремим аспектам наукової спадщини вченого були присвячені праці Ю.В. Кухарчука, Г.Ю. Івакіна, О.О. Балагури, О.П. Силина, Б.Б. Лобановського, І.М. Мельник, М.Ф. Дмитрієнко, Я.І. Дзири (біографія та громадська діяльність); Я.Д. Ісаєвича, І.Б. Гирича (історія); М.А. Сагайдака, В.Д. Барана (археологія); І.С. Винокура, В.П. Шевченко (пам’яткоохоронна діяльність). Оцінюючи стан дослідження багатогранної діяльності М.Ю. Брайчевського, можна зробити висновок, що найбільш вивченими є історичний та археологічний напрями наукової спадщини вченого. Опис та аналіз його документальної спадщини (архівної та книжкової), внесок ученого в розвиток історичної бібліографії, його історико-бібліографічний доробок досі не були об’єктом спеціального дослідження. Немає також і студій, які б системно, на комплексній джерельній основі вивчали життєвий та творчий шлях М.Ю. Брайчевського.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Тема пов’язана із загальними науковими темами НБУВ (20022009), що є відомчими темами НАН України: “Книжкові та рукописні пам’ятки: історико-культурні дослідження бібліотечних зібрань, колекцій та рідкісних видань” (номер теми 4.1.02–06) та “Унікальні книжкові та рукописні фонди: науковий опис, державна реєстрація” (номер теми 4.3.07–09).

Мета дослідження – вивчення документальної спадщини М.Ю. Брайчевського в контексті його історико-бібліографічної діяльності, визначення його внеску у розвиток бібліографознавства.

Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:–

проаналізувати ступінь дослідженості обраної теми в українській історіографії;–

встановити компоненти комплексу архівних документів М.Ю. Брайчевського; –

виконати науковий археографічний опис, класифікацію та систематизацію документів особового архівного фонду М.Ю. Брайчевського;

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є документальна архівна та історико-бібліографічна спадщина М.Ю. Брайчевського.

Предмет дослідження – науково-бібліографічна діяльність М.Ю. Брайчевського та його внесок у розвиток історичної бібліографії і бібліографічного методу.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження зумовлені роками життя М.Ю. Брайчевського (1924–2001), оскільки в дисертації здійснюється реконструкція документальної спадщини та біографії вченого. Однак основна увага, цілком закономірно, приділяється періоду його наукової діяльності (50–90-ті роки ХХ ст.).

Джерельною базою є комплекс опублікованих та неопублікованих документів відомчих і наукових архівів України, зокрема, Наукового архіву Інституту археології НАН України (далі – НА ІА НАНУ), Наукового архіву Інституту історії України НАН України (далі – НА ІІУ НАНУ) та фондосховища Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (далі – НБУВ). Загалом у дисертації до розгляду залучено 3151 архівний документ із 6-ти архівних фондів. Основну частину становлять документи особового архівного фонду М.Ю. Брайчевського (ф. 320), який зберігається в Інституті рукопису НБУВ (далі – ІР НБУВ).

Методи дослідження. Дисертація ґрунтується на основних методологічних засадах історичної науки: історизму, наукової об’єктивності, системності при висвітленні історичних фактів і явищ. Використані хронологічний, типологічний, порівняльний методи історичного пізнання, а також методи класифікації та систематизації історичних джерел і бібліографічного матеріалу. Аналіз джерельної бази здійснювався за допомогою методів архівознавства та джерелознавства. Бібліографічний аналіз проведений на основі спеціальних бібліографознавчих методів: статистичного, структурно-функціонального та бібліометричного.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: –

визначено оцінку ролі та місця М.Ю. Брайчевського у вітчизняній історичній науці на основі вивчення його рукописної спадщини як синкретичного історико-культурного явища, сукупного документального зібрання;

–

–

–

–

–

–

Практичне значення полягає в залученні до наукового обігу цілісної архівної спадщини М.Ю. Брайчевського, яка є фундаментальною базою для поглиблених досліджень історії України. Опубліковано науковий каталог “Архів Михайла Брайчевського у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського” (К., 2007), в якому здійснено систематизацію документів особового архівного фонду вченого, встановлено дати документів, їх зміст та оригінальність; за допомогою джерелознавчого та бібліографічного аналізу подано інформацію стосовно опублікування документів. Укладено персональну бібліографію праць, присвячених М.Ю. Брайчевському за 1960–2007 рр., яка налічує 98 позицій, що дало змогу хронологічно та тематично проаналізувати повний бібліографічний репертуар, присвячений постаті вченого.

Основні положення дисертації, фактичний матеріал та висновки можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць, присвячених М.Ю. Брайчевському, для створення науково-пошукового апарату наукових бібліотек та рукописних і архівних підрозділів.

Особистий внесок здобувача. Викладені положення та висновки належать дисертантці одноосібно.

Апробація роботи. Основні положення дослідження апробовано на міжнародних конференціях: “Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ” (Київ, жовтень 2004 р.), “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (Київ, травень 2005 р.), “Інтелектуальні інформаційні технології у бібліотечній справі” (Київ, жовтень 2005 р.), “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (Київ, травень 2006 р.), “Роль бібліотек у формуванні єдиного науково-інформаційного простору України” (Київ, жовтень 2006 р.), на методологічних та науково-практичних семінарах НБУВ. Також вони викладені в каталозі “Архів Михайла Брайчевського у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського”, 7-ми статтях та 2-х матеріалах конференцій, надрукованих на сторінках фахової періодики, зокрема, “Бібліотечного вісника”, “Наукових праць Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського”, “Рукописної та книжкової спадщини України”, “Пам’яток”.

Структура дисертації визначається специфікою проблеми, метою та завданням дослідження. Складається зі вступу, 3-х розділів, висновків, 2-х додатків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації – 169 сторінок, додатки – 51 сторінка, список використаних джерел – 14 сторінок (включає 151 найменування).

основний зміст ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, наукову новизну дисертації, визначено об’єкт і предмет, сформульовано мету та завдання дослідження, джерельну базу, хронологічні межі, ступінь розробленості теми, розкрито практичне значення, вказано форми апробації результатів.

Перший розділ – “Історіографія та джерельна база дослідження” – присвячений аналізу стану наукової розробки проблеми та характеристиці джерельної бази.

Публікації про М.Ю. Брайчевського з’явилися в 60-х роках ХХ ст. у формі критичних матеріалів на його перші монографічні дослідження з археологічних та історичних проблем. Серед них особливе місце належить працям М.Д. Антоновича, В.П. Петрова та І.П. Крип’якевича. Так, на сторінках журналу “Український історик” були опубліковані рецензії та відгуки М.Д. Антоновича на монографії М.Ю. Брайчевського “Походження Русі” (1968) та “Утвердження християнства на Русі” (1988). Незважаючи на деякі критичні зауваження, М.Д. Антонович зазначав, що цінність праць М.Ю. Брайчевського полягала в тому, що в своїх монографіях учений порушував питання, які довгі роки були забороненими для вивчення. Позитивно праці М.Ю. Брайчевського оцінював і В.П. Петров (Домонтович), про що свідчить його рецензія на монографію “Біля джерел слов’янської державності”, опублікована на сторінках “Українського історичного журналу”. В тому самому виданні в 1965 р. І.П. Крип’якевич опублікував рецензію на монографію М.Ю. Брайчевського “Коли і як виник Київ”, в якій високо оцінив внесок автора у вивчення історії Києва, підкресливши, що праця ґрунтувалася як на результатах власних археологічних досліджень ученого, так і на систематизованих знахідках інших дослідників.

Період 1970–1980-х років не залишив істотних наукових розробок, присвячених особисто М.Ю. Брайчевському. Це було зумовлене репресіями радянської влади проти вченого, якого в ті часи неодноразово звільняли з роботи, забороняли друкувати свої праці. Навіть побіжно посилатися на дослідження М.Ю. Брайчевського було заборонено. Однак його ім’я все ж таки інколи згадувалося в монографіях таких істориків та археологів, як Б.О. Рибаков, І.С. Винокур, В.Й. Довженок, І.П. Шаскольський та інших, хоча й вони намагалися критично ставитися до наукового доробку М.Ю. Брайчевського.

З проголошенням незалежної України спостерігається тенденція до інтенсивних досліджень творчої біографії вченого. Серед праць, присвячених М.Ю. Брайчевському, слід назвати статті Л. Винара, І.Б. Гирича, Я.І. Дзири, Ю.А. Мицика, Ю.В. Павленка, М.А. Сагайдака та некрологи і ювілейні замітки в наукових збірниках “Археологія”, “Наукові записки НаУКМА” та “УІЖ”, а також газетах “Православіє в Україні”, “Літературна Україна” і “Столиця”.

Вперше відомості про М.Ю. Брайчевського з’явилися в біографічному довіднику “Мистецтво України”. Але подана там інформація була обмежена творчою спадщиною вченого і не торкалася його наукового доробку. Довідковий характер мають енциклопедичні та довідково-бібліографічні статті про М.Ю. Брайчевського, зокрема, в такому виданні, як “Народжені Україною. Меморіальний альманах”, статті Я.Д. Ісаєвича в “Енциклопедії Сучасної України” та Ю.А. Мицика в “Енциклопедії історії України”. Відомості про його архів містяться в Путівнику “Особові архівні фонди Інституту рукопису”.

У межах досліджуваної теми інтерес становлять праці О.О. Балагури, Г.Ю. Івакіна, Я.Д. Ісаєвича, Ю.В. Кухарчука, Ю.В. Павленка та М.А. Сагайдака, в яких наведено окремі аспекти історико-археологічного доробку вченого та розглянуто його діяльність на ниві збереження історичних та культурних пам’яток. Так, О.О. Балагура, детально проаналізувавши життєвий шлях і наукову діяльність М.Ю. Брайчевського, а також чинники, які вплинули на формування його творчої особистості, торкнулася проблематики дослідження М.Ю. Брайчевським витоків слов’янської писемності. Я.Д. Ісаєвич дослідив основні положення вчення про походження східних слов’ян. Велику увагу висвітленню громадської діяльності та особистих якостей вченого у своїх працях приділяє Ю.В. Кухарчук. Багато зусиль він доклав до залучення наукової та творчої спадщини М.Ю. Брайчевського в українську історію та культуру, зокрема, був упорядником першого тому зібрання творів М.Ю. Брайчевського, який вийшов друком у 2004 р. Вагомим джерелом для подальших наукових розробок постаті М.Ю. Брайчевського стала “Бібліографія праць М.Ю. Брайчевського”, упорядкована Ю.В. Кухарчуком та опублікована у “Вибраних творах” ученого (1999). Виданням творів М.Ю. Брайчевського займався також Ю.В. Павленко як редактор та автор передмови до монографії “Автор “Слова о полку Ігоревім”. Чимало інформації містить ґрунтовна передмова Г.Ю. Івакіна “Слово про історика” до “Вибраних творів” М.Ю. Брайчевського, в якій автор не тільки висвітлив життєвий шлях Михайла Юліановича, але й здійснив аналіз основних напрямів його наукової та творчої діяльності, зокрема, концепції соціокультурного розвитку східних слов’ян у І тис. н. е. М.А. Сагайдак у своїй статті “Михайло Брайчевський у просторі української культури 60–80-х років ХХ ст.” детально проаналізував археологічну діяльність М.Ю. Брайчевського, розкрив основну філософську систему, на яку спирався в своїх пошуках учений, порівнюючи її з філософським вченням Ніцше.

У 2002 р. вийшов друком спеціальний випуск часопису “Лаврський альманах”, присвячений пам’яті М.Ю. Брайчевського. До нього, крім вірша М.Ю. Брайчевського “Сповідь”, його відомої статті “Приєднання чи возз’єднання?” та одного розділу монографії “Автор “Слова о полку Ігоревім”, увійшли спогади про вченого колег та родичів.

У 2003 р. Інститутом історії України НАН України була опублікована збірка наукових праць “Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики”, присвячена пам’яті М.Ю. Брайчевського. Крім наукових розвідок зі спеціальних історичних дисциплін, збірка містила також статті колег М.Ю. Брайчевського та дослідників, які зверталися до його наукової та творчої спадщини.

Чимало сучасних учених у своїх працях приділили увагу рецензуванню наукової спадщини М.Ю. Брайчевського, це, зокрема, Н. Бондаренко, І.С. Винокур, О.І. Домбровський та інші. Побіжно, в контексті досліджень, до джерел наукової діяльності М.Ю. Брайчевського зверталися В.Д. Баран, Я.Є. Боровський, Л.А. Дубровіна, О.Ю. Кондратенко, І.В. Лосєв, О.П. Оглоблін, М.В. Сигидин та ін.

Джерельна база дослідження є значною за обсягом і зберігається в різних архівосховищах. Комплексно до вивчення життєвого і творчого шляху М.Ю. Брайчевського вона не залучалася, більшість з архівних документів вводиться до наукового обігу вперше.

Комплекс документів М.Ю. Брайчевського в НА ІА НАНУ представлений матеріалами фонду експедицій (ф. експ.), зокрема, звітами вченого про археологічні розкопки за 1946–1990 рр. та їх результати. Важливе значення для висвітлення багатогранної наукової діяльності вченого мають архівні документи фонду планових тем (п.т.), в якому містяться колективні та персональні звіти, зокрема, й М.Ю. Брайчевського, про окремі напрями діяльності Інституту археології за 1984–1987 рр. У фонді наукових матеріалів (ф. 12) зберігаються статті та монографії вченого, які розкривають його археологічну діяльність.

Архівні документи НА ІІУ НАНУ представлені особовою справою М.Ю. Брайчевського (оп. 1-Л). Вона містить списки друкованих праць вченого, копії документів, характеристики, витяги з протоколів і наказів ІА та ІІ АН УРСР, інші документи, які характеризують службову діяльність вченого в Інституті історії АН УРСР.

Основну джерельну базу дисертації становлять документи особового архівного фонду М.Ю. Брайчевського в ІР НБУВ (ф. 320), до складу якого входять наукові та творчі матеріали, які сам фондоутворювач у 1992 р. передав у дар відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України (нині – ІР НБУВ). На той період фонд налічував 1769 од. зб. У зв’язку з тим, що в 2004 р. архів поповнився документами, що їх після смерті дружини М.Ю. Брайчевського передав до Інституту рукопису Ю.В. Кухарчук, якому фондоутворювач надав право на видання своїх неопублікованих праць, у фонді нині зберігається 3128 од. зб. Хронологічні рамки фонду – 1827–2002 рр.

У процесі наукового опрацювання архіву були виділені такі основні групи документів: біографічні матеріали, наукові та творчі матеріали, підготовчі матеріали до наукових праць, рецензії, матеріали громадської та службової діяльності, матеріали археологічної діяльності, листування, матеріали з дарчими написами фондоутворювачу, образотворчі матеріали, фотодокументи та матеріали інших осіб.

До першої групи джерел відносяться документи, які висвітлюють факти біографії М.Ю. Брайчевського, його родовід, службовий шлях та ін. Серед них: копії диплома про вищу освіту та дипломів кандидата і доктора наук, характеристика, матеріали, що стосуються балотування на звання члена-кореспондента АН УРСР, спогади, зібрані під узагальненою назвою “Нотатки з минулого”.

До другої групи належать наукові, творчі, педагогічні матеріали: рукописи опублікованих та неопублікованих праць, матеріали численних конференцій та симпозіумів – доповіді та тези доповідей, списки опублікованих праць. Увагу привертають 19 монографій вченого, зокрема, опубліковані “Римська монета на території України”, “Коли і як виник Київ”, “Біля джерел слов’янської державності”, “Походження Русі” (в рукописному варіанті – “Формування давньоруської народності”), “Автор “Слова о полку Ігоревім”, “Суспільно-політичні рухи в Київській Русі”, “Утвердження християнства на Русі” (за останню в 1993 р. учений був удостоєний премії фонду Антоновичів) та інші, а також неопубліковані “Пастырское городище (уникальный памятник VII–VIII вв.)”, “Культура Русі ХІІ–ХІІІ ст.”, “Дело об убийстве Бориса и Глеба”, “Днепровское лесостепное левобережье в VII–VIII вв. (волынцевская культура)” та ін.

Третю групу складають підготовчі матеріали до наукових праць, зокрема, анотації, порівняльні характеристики, виписки з давньоруських джерел, бібліографії, передмови, плани, чернетки тощо. До цієї групи була приєднана картотека археологічних знахідок, а також архітектурних пам’ятників та історичних пам’яток, яку М.Ю. Брайчевський передав до відділу рукописів разом зі своєю науковою спадщиною.

До четвертої групи належать рецензії фондоутворювача на праці інших осіб та рецензії на праці фондоутворювача. Можна виділити рецензії М.Ю. Брайчевського на праці таких визначних науковців та письменників, як В.Й. Довженок, І.С.Винокур, В.П. Петров, П.П. Толочко, Л. Винар, О.М. Апанович, Т.І. Франко, П.А.Загребельний, Ю.М. Мушкетик, Л.М. Осика та ін. Праці ж самого М.Ю. Брайчевського були високо оцінені академіком І.П.Крип’якевичем, членом-кореспондентом АН УРСР Ф.П. Шевченком, професором І.С. Винокуром та ін.

П’ята група представлена документами, що характеризують службову та громадську діяльність М.Ю. Брайчевського, а саме працю в Інституті археології та Інституті історії АН УРСР, зокрема, як члена вченої ради Інституту археології, роботу на посаді професора Києво-Могилянської академії, співпрацю з редколегіями декількох журналів та альманахів, таких як “Розбудова держави”, “Золоті ворота”, “Лаврський альманах” тощо. Найбільшу частину документів цієї групи складають матеріали, що стосуються створення та діяльності Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, одним із засновників якого в 1966 р. був М.Ю. Брайчевський.

Упродовж життя М.Ю. Брайчевський брав діяльну участь у низці археологічних експедицій. Про це свідчать документи шостої групи, пов’язані з роботою в Переяславській, Кременчуцькій, Київській експедиціях, експедиціях у Дубно-Кременецькому регіоні, розкопках у селах Ромашки, Івахніки, Зарубинці, Новосілки, Пастирське, а також у містах Полтаві та Черняхові: зарисовки та описи археологічних знахідок, щоденники експедицій, облікові картки пам’яток матеріальної культури в різних областях України, а також на території сусідніх держав – Білорусії, Польщі, Росії, Молдавії.

Сьома група джерел репрезентує епістолярну спадщину вченого, де листам відводиться роль документів історичного, біографічного і творчого характеру. Серед кореспондентів М.Ю. Брайчевського такі особистості, як І.П. Крип’якевич, І.О. Світличний, Т.І. Франко, О.М. Апанович, Г.С. Севрук, М.Х. Коцюбинська, Л. Винар, В. Хенсель, Б.О. Рибаков, Е.О. Симонович та ін. Офіційне листування представлене дописами численних редакцій та видавництв з приводу видання творчого доробку вченого, музеїв, історико-археологічних та пам’яткоохоронних установ.

До восьмої, дев’ятої, десятої та одинадцятої груп належать матеріали з дарчими написами фондоутворювачу, образотворчі матеріали, фотодокументи та матеріали інших осіб, що використовувалися М.Ю. Брайчевським при підготовці своїх праць.

У дослідженні також залучені документи з особового архівного фонду М.А. Шудрі в ІР НБУВ (ф. 299), які містять важливі дані про реконструкцію М.Ю. Брайчевським “Літопису Аскольда”.

Джерелом для даного дослідження, крім архівних документів ученого, слугували також його друковані праці, повний корпус яких репрезентує біобібліографія праць М.Ю. Брайчевського, вміщена в додатках до дисертації.

У другому розділі – “Життя та діяльність М.Ю. Брайчевського” – розглядаються основні етапи життєвого та творчого шляху М.Ю. Брайчевського, висвітлюються нові факти його біографії, відтворюється процес становлення вченого як історика, археолога та фахівця зі спеціальних історичних дисциплін.

Реконструкція фактів біографії М.Ю. Брайчевського здійснювалася двома шляхами:

·

·

Таке поєднання об’єктивного та суб’єктивного чинників дало змогу більш глибоко та різнобічно висвітлити життєвий і творчий шлях ученого.

Пропонується методика реконструкції біографії за схемою: дата та місце народження; відомості про родину, батьків; роки навчання, посади та місця служби; детальне висвітлення його службового шляху; коло знайомств (особлива увага приділяється особам, які мали вплив на подальшу долю М.Ю. Брайчевського); еволюція інтересів: наукових, творчих, службових, приватних (підтвердження архівними документами, мемуарними та епістолярними джерелами); ідейні переконання та ставлення до тогочасної суспільно-політичної дійсності; останні роки життя.

Подаються основні етапи життя М.Ю. Брайчевського (народився 6 вересня 1924 р.): навчання в київській школі № 83 (1932–1942), Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (1944–1948); наукова діяльність на посадах молодшого, старшого та провідного наукового співробітника Інституту археології АН УРСР (1949–1959, 1970–1972, 1978–1998) та Інституту історії АН УРСР (1960–1968); педагогічна діяльність на посаді професора Києво-Могилянської академії (1991–1998); співробітництво в численних періодичних виданнях – “Український історик”, “Розбудова держави”, “Золоті ворота”, “Лаврський альманах”. Акцентується увага на його ролі як фундатора і голови правління Наукового студентського товариства (1945–1946), за активну участь у роботі якого він був нагороджений Почесною грамотою ЦК ЛКСМУ. Наукові праці вченого відзначено преміями.

На основі документальних джерел досліджена діяльність М.Ю. Брайчевського на ниві збереження пам’яток історії та культури, зокрема, його участь у створенні Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Він був одним із фундаторів товариства і разом з Г. Логвином написав Статут товариства, який чинний і сьогодні. Вчений був членом численних комісій, брав активну участь у вирішенні організаційних проблем, писав статті, звіти, доповідні записки тощо. Працюючи членом Громадської інспекції республіканського Товариства та членом бюро секції пам’ятників містобудування та архітектури Київської організації Товариства, М.Ю. Брайчевський безпосередньо брав участь у припиненні посягань на численні пам’ятки культури як у Києві, так і в інших містах та селах України. Найважливішими його досягненнями на цій ниві можна вважати врятування від тотального знищення київського Подолу, врятування комплексу Києво-Могилянської академії від претензій на його будівлі Воєнно-морського училища, порятунок Старого міста в Кам’янці-Подільському тощо.

Висвітлено публікацію праць М.Ю. Брайчевського за часів незалежності України, а також подана інформація про проведення виставок його творів. Наведені відомості про видання, в межах Національної програми випуску соціально необхідних видань, повного 10-томного зібрання творів М.Ю. Брайчевського. Розглянуто сукупність заходів, які проводяться на честь вшанування пам’яті М.Ю. Брайчевського, зокрема, таких, як “Читання пам’яті” в Києво-Могилянській академії, виставка документів і матеріалів ученого в Музеї історії м. Києва, звернення Києво-Могилянської академії до Київської міської ради з пропозицією вшанувати пам’ять видатного українського вченого перейменуванням вулиці Металістів на вулицю Брайчевського та встановленням меморіальної дошки на будинку, де він мешкав.

У третьому розділі – “Історико-бібліографічна спадщина М.Ю. Брайчевського” аналізується наукова спадщина вченого, її бібліографічне забезпечення, бібліографічні праці, внесок у розвиток бібліографії та бібліографознавства.

У дисертації акцентовано увагу на дослідженні бібліографічної діяльності М.Ю. Брайчевського, яка в українській історичній науці практично не розглядалася. Незважаючи на те, що вчений не був професійним бібліографом, бібліографія становила підґрунтя всіх його наукових досліджень. Його історична діяльність була нерозривно пов’язана з бібліографічною діяльністю. Бібліографія була одним із методів та протостадією наукових досліджень ученого, особливо при аналізі давньоруських джерел, таких, як “Літопис Аскольда”, “Слово о полку Ігоревім” та інших, що мають значну історіографічну традицію, велике коло науково-бібліографічних джерел та потребують виявлення, аналізу, бібліографічного підтвердження.

Здійснено дослідження складу та змісту бібліографічної діяльності вченого, виявлено її особливості в контексті розвитку науково-допоміжної та рекомендаційної бібліографії. Так, в його особовому фонді в ІР НБУВ зберігається персональний бібліографічний покажчик наукових праць В.П. Петрова, укладений для детального аналізу напрямів його наукової та творчої діяльності М.Ю. Брайчевським, що наочно засвідчив внесок останнього в галузь науково-допоміжної бібліографії.

Укладання бібліографічних списків власних праць було одним із напрямів бібліографічної діяльності М.Ю. Брайчевського і мало допоміжне значення. Вони використовувалися ним для подальшого укладання повних бібліографій до наукових праць, а також для уточнення бібліографічних посилань та цитувань. Бібліографічні списки своїх праць М.Ю. Брайчевський укладав для таких видань, як словник-довідник “Славяноведение в СССР”, біобібліографічний словник українських істориків ХІХ–ХХ ст., який підготувало Українське Історичне Товариство в США, також для бібліографії праць радянських візантиністів, яку опублікував сектор історії Візантії Інституту всесвітньої історії АН СРСР тощо.

М.Ю. Брайчевський стояв біля витоків інформаційного забезпечення бібліографічної діяльності, зокрема, в сфері археологічної літератури. Ця проблема була частиною загальної теми “Машинний бібліографічний пошук”, яку розробляв Інститут кібернетики АН УРСР. Під керівництвом Е.Ф. Скороходька були розроблені основні принципи організації інформаційного пошуку за назвами, принципи кодування через розкриття змісту термінів, що дало можливість осмисленого аналізу змісту статей за їхніми назвами. Конкретно завдання вирішувалися на прикладі технічних наук, але з метою розширення проблематики і виявлення потенційних можливостей розроблених принципів було визнано доцільним спробувати застосувати дану систему інформаційного пошуку в будь-якій іншій галузі наукової літератури, максимально віддаленій від технічних наук. Такою галуззю могли бути гуманітарні науки, зокрема, археологія. Дослідження, проведені М.Ю. Брайчевським та його колегами з Інституту кібернетики АН УРСР, дали позитивні результати, що значною мірою вплинуло на розвиток інформаційного забезпечення української бібліографічної діяльності.

Проаналізувавши бібліографічний апарат наукових видань та архівних документів М.Ю. Брайчевського, а також бібліографічні огляди, коментарі, рецензії, визначено, що провідними напрямами бібліографічного опрацювання М.Ю. Брайчевським наукових джерел були історичний, літературознавчий та археографічний.

У роботі розкрито основні способи бібліографічного опрацювання вченим наукових праць з гуманітарних наук, а також обґрунтовано складові бібліографічної культури наукових видань М.Ю. Брайчевського. Аналіз його рукописних та друкованих праць показав, що при підготовці бібліографій до монографій та пристатейних бібліографій вчений використовував методику професійних бібліографів, а саме: всебічний та об’єктивний аналіз джерел, алфавітний порядок їх розміщення, точність та достовірність даних про життя та діяльність осіб, включення до бібліографічного опису всіх основних елементів, наявність скорочень та їх пояснень.

Наукові праці вченого відзначаються високим методологічним та методичним рівнем. Вони доповнювалися фотографіями, таблицями та іншими додатковими матеріалами, які наочно та переконливо ілюстрували наукові твердження та репрезентували фактичний матеріал. Для підрахунку матеріалів учений користувався статистичними методами, застосовував діаграмне оформлення, що значною мірою підсилювало його позиції.

М.Ю. Брайчевський ґрунтовно засвоїв різні види джерел, зокрема, й зарубіжних. Творчо вживав набутки та ідеї своїх попередників, праці заборонених чи забутих істориків початку ХХ ст., іноземну літературу. Бібліографічний супровід праць ученого містить значну документознавчу та бібліографічну інформацію. Зокрема, в одній з перших монографій М.Ю. Брайчевського “Походження Русі” (К., 1968) перелік літератури налічує 623 позиції, а в одному з останніх досліджень “Утвердження християнства на Русі” (К., 1988) – 903. До кожної укладеної бібліографії вчений включав історичні пам’ятки давньоруської літератури і писемності, літописи, кодекси, акти, грамоти, архівні документи, що свідчить про досконале знання ним цих джерел і становить науковий інтерес для бібліографознавців.

Бібліографічні відомості в кожній з наукових праць ученого концентрувалися в спеціальному реєстрі, який нумерувався і вміщувався в кінці видання та на який у тексті давалися посилання. На його думку, такий метод був найбільш економним і дозволяв вільно орієнтуватися в змісті цитованого матеріалу. Для оформлення бібліографії М.Ю. Брайчевський намагався використовувати повний бібліографічний опис, який містив усі затверджені стандартом бібліографічні відомості – елементи опису. Але, зважаючи на те, що праці вченого публікувалися в різні роки, вимоги стандартів до оформлення бібліографії змінювалися. Інколи він не дотримувався вимог, зокрема, в монографії “Походження Русі” в списку літератури ініціали стоять перед прізвищами авторів і не вказана кількість сторінок у виданнях. Список літератури складався за алфавітним принципом. У межах одного автора посилання групувалися за алфавітом назв. Спочатку до списку вміщувалася кирилична частина, а далі під спільною нумерацією – латиниця. Зв’язок кінцевого списку літератури з основним текстом Брайчевський здійснював за допомогою посилань, в якості яких використовував порядкові номери позицій списку, виділяючи їх квадратними дужками. При необхідності в посиланнях він вказував номери цитованих сторінок.

Важливим способом опрацювання вченим текстів були посторінкові авторські коментарі, які супроводжувалися рекомендаціями та бібліографічними посиланнями. Бібліографічна основа наукових праць М.Ю. Брайчевського характеризувалася використанням першоджерел, а також аргументованістю і логічністю їх бібліографічного опрацювання, про що свідчить структура самих робіт, які завжди починалися з ґрунтовного та об’єктивного аналізу історіографії проблеми. Примітки, авторські пояснення та коментарі різних типів (літературно-критичні, текстологічні, стилістичні, бібліографічні), численні бібліографічні посилання та цитування, що супроводжують праці вченого, сприяли підтвердженню чи спростуванню наукових гіпотез опонентів, а також давали йому змогу зробити ґрунтовні висновки.

Про досконалість бібліографічного оснащення праць М.Ю. Брайчевського свідчать також його статті, підготовлені для різних енциклопедій, які він активно писав у 60–70-х роках ХХ ст. Зокрема, тематична бібліографія до статей для “Радянської енциклопедії історії України” містила праці як українських та російських, так і польських, чехословацьких та інших зарубіжних науковців. Основними бібліографічними елементами були першоджерела та узагальнюючі колективні праці з даних проблем, але бібліографії містили й монографії відомих учених та самого М.Ю. Брайчевського.

При укладанні повної персональної бібліографії вченого за 1950–2007 рр., яка налічує 565 праць, використовувалися бібліографічні списки праць М.Ю. Брайчевського, що зберігаються в його особовому фонді в ІР НБУВ, бібліографія праць ученого, укладена в 1999 р. Ю.В. Кухарчуком, та сучасні видання праць вченого. Проведений бібліометричний аналіз персональної бібліографії М.Ю. Брайчевського, зокрема, публікацій за жанрами, мовами написання, тематикою публікацій, дав змогу виокремити основні напрями наукових досліджень ученого, а саме – історію, археологію, джерелознавство та бібліографію.

Висновки

1. На основі аналізу джерельної бази та історіографії проблеми з’ясовано ступінь дослідженості обраної теми, визначено рівень її джерельного забезпечення. Оцінюючи стан дослідження багатогранної діяльності М.Ю. Брайчевського, можна зробити висновок, що найбільш вивченими є історичний та археологічний напрями наукової спадщини вченого. Але комплексного дослідження, присвяченого науковій діяльності та історико-культурним здобуткам вченого, в сучасній історіографії немає. За наявності значної кількості досліджень, де ім’я М.Ю. Брайчевського згадувалося в різних аспектах, внесок ученого в розвиток бібліографії в історичній науці досі не був об’єктом спеціального дослідження. Підґрунтям для історіографічного аналізу стала укладена персональна бібліографія праць, присвячених М.Ю. Брайчевському, за 1960–2007 рр.

Основну джерельну базу дослідження становлять документи особового архівного фонду М.Ю. Брайчевського, який зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Під час наукової обробки фонду були виділені такі основні групи документів: біографічні матеріали, наукові та творчі матеріали, підготовчі матеріали до наукових праць, рецензії, матеріали громадської та службової діяльності, матеріали археологічної діяльності, листування, матеріали з дарчими написами фондоутворювачу, образотворчі матеріали, фотодокументи та матеріали інших осіб.

2. Здійснено реконструкцію наукової біографії вченого; на підставі аналізу його наукових документів, епістолярію та особистих контактів залучено до наукового обігу нові відомості та зроблено уточнення щодо життєвого і творчого шляху М.Ю. Брайчевського. Проаналізовано суспільно-політичні погляди вченого та його діяльність стосовно охорони і збереження пам’яток історії та культури, зокрема, його участь у створенні Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Висвітлено видання праць М.Ю. Брайчевського за часів незалежності України та заходи, присвячені вшануванню пам’яті вченого, зокрема, “Читання пам’яті” в Києво-Могилянській академії, виставка його документів і матеріалів у Музеї історії м. Києва тощо. Виявлено, що багатогранна наукова діяльність вченого була тісно пов’язана з історією та археологією, однак його загальні інтереси були набагато ширшими і охоплювали такі напрями науки, як джерелознавство, бібліографознавство, мистецтвознавство, літературознавство, філософія, архівознавство та ін.

3. Науковий доробок М.Ю. Брайчевського з дослідження історії східних слов’ян досить різноманітний і за характером містить історичні, історико-документальні та археологічні праці. Вчений створив власну концепцію історії східних слов’ян, яка мала три аспекти: етнологічний, соціально-економічний та ідеологічний. Польові археологічні дослідження, вміння аналізувати пам’ятки матеріальної культури в синтезі з даними писемних історичних джерел, лінгвістики, етнографії дозволили йому створити цілісну концепцію давньої історії українського народу. Спадщина вченого містить 19 опублікованих та неопублікованих монографій, а його бібліографічний доробок тісно пов’язаний з цими дослідженнями.

4. М.Ю. Брайчевський реалізував себе як історик-культурознавець України, адже історію і культуру він сприймав як органічне ціле. На українознавчому ґрунті вчений створив значний масив різнопланових історико-культурних досліджень. Не применшуючи його досягнень в українській науці, варто наголосити на їх важливості в період радянської доби, коли історія України здебільшого розглядалася тільки у взаємозв’язку з російською наукою. В той час М.Ю. Брайчевський ввів до наукового обігу багато цінних для історії і культури українознавчих джерел.

5. Досліджено джерелознавчу діяльність М.Ю. Брайчевського як підґрунтя його історико-біографічної діяльності. Для розробки вищезазначених основних проблем учений здійснив чимало джерелознавчих досліджень – як археологічних пам’яток, так і писемних джерел, студій з різних аспектів суспільного і культурного життя ранніх слов’ян Київської Русі та середньовічної України. Характерний для праць Брайчевського синтез різноманітних матеріалів (археологічних, письмових, нумізматичних, архітектурних, антропологічних, лінгвістичних, бібліографічних) ґрунтується на поглибленій розробці самих джерел. У зв’язку з цим відзначено істотний внесок ученого в створення археологічної та літописної джерелознавчої бази.

6. На основі широкого кола залучених архівних і опублікованих джерел досліджено склад та зміст бібліографічної діяльності М.Ю. Брайчевського. Встановлено, що історичний та бібліографічний аспекти наукової діяльності вченого взаємопов’язані, бібліографія становила підґрунтя його наукових досліджень. Бібліографічні методи дослідження, поряд з історичними та археологічними, займали одне з головних місць у студіях ученого, особливо при аналізі давньоруських джерел, таких, як “Літопис Аскольда”, “Слово о полку Ігоревім” та ін. Хоча М.Ю. Брайчевський і не був професійним бібліографом, він активно використовував бібліографію як один із допоміжних методів наукової діяльності. Виявлено та проаналізовано напрями бібліографічної діяльності М.Ю. Брайчевського, зокрема, аналітично-бібліографічний та рекомендаційно-бібліографічний, а також зафіксовано його безперечний внесок у розвиток інформаційного забезпечення української бібліографічної діяльності в галузі археології. В роботі з’ясовано основні способи бібліографічного опрацювання вченим наукових праць з гуманітарних наук, а також виявлено основні складові високої бібліографічної культури наукових видань М.Ю. Брайчевського, а саме: всебічне виявлення та об’єктивний аналіз джерел, їх бібліографування, алфавітний та тематичний порядок розміщення джерел, точність і достовірність даних про життя та діяльність осіб, включення до бібліографічного опису всіх основних елементів, наявність скорочень та їх пояснень, приміток, авторських пояснень та коментарів.

Проаналізувавши бібліографічний апарат наукових видань та рукописних документів М.Ю. Брайчевського, а також його бібліографічні огляди, коментарі, рецензії, можна зробити висновок, що його бібліографічні розвідки, пристатейна бібліографія, бібліографічні списки, списки наукових праць є свідченням не лише його ретельного ставлення до бібліографічної евристики, а й високої бібліографічної культури, яка була ознакою його професійного рівня як ученого.

7. Укладено повну бібліографію праць М.Ю. Брайчевського за 1950–2007 рр., проведений бібліометричний аналіз його персональної бібліографії, унаочнений графічним та діаграмним оформленням. Поряд з традиційними методами історичної науки він дозволив встановити закономірності розвитку наукової діяльності вченого, визначити домінанти кожного періоду, основними з яких є історія, археологія, джерелознавство та бібліографія, охарактеризувати тематичні