КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БЕСЛЮБНЯК Ольга Олександрівна

УДК 1 (091)

ГУМАНІСТИЧНІ ІНВАРІАНТИ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ:
Ж.-П. САРТР ТА Н. АББАНЬЯНО

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Ярошовець Володимир Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Окороков Віктор Броніславович,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Чекаль Леонід Андрійович,

Національний аграрний університет,

завідувач кафедри філософії.

Захист відбудеться “28” січня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал. №12.

Автореферат розісланий “26” грудня 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                         Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасному суспільстві, де відбувається пошук соціальної, політичної та культурної ідентичності не втрачають актуальності дослідження екзистенційної парадигми та її вплив на сьогодення. Методологічний спадок екзистенціалізму втілений у багатьох “постекзистенціалістських синтезах”: екзистенціальних феноменології, антропології, педагогіці, соціології, психології, політології тощо.

Висуваючи ідею абсолютної унікальності людського буття, представники екзистенціалізму зосереджувались навколо проблем буття, гуманізму, свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування, проблеми часу як характеристики буття людини та ін. Дослідники та критики екзистенціалізму називають його “філософією розпачу”, “філософією свободи”, “філософією творчості”, “філософією індивідуалізму”. Таке неоднозначне тлумачення, пов'язане з тим, що в екзистенціалізмі буття людини постає у його тимчасовості, у реальній долі звичайної людини.

Попри розмаїття визначень екзистенціалізму варто звернути увагу ще на одну концепцію, яка є не менш фундаментальною позицією у вирішенні проблеми існування людини та її свободи – “філософію можливості свободи” або “позитивний екзистенціалізм”, автором якої є італійський філософ Н. Аббаньяно. Запропоновані цим мислителем ідеї свободи як екзистенційного вибору, екзистенції як сукупності можливостей, трансцендентальної можливості залишаються актуальними для сучасної доби. Вони потребують нового осмислення та інтерпретації для створення більш цілісного уявлення та розширення спектру розуміння екзистенціалістського напрямку в українському філософському просторі. Адже, у вітчизняній філософській думці є приклади глибокого аналізу німецького та французького екзистенціалізму, однак, не існує системного історико-філософського дослідження італійського екзистенціалізму, який виводить людину на новий рівень її можливостей у процесі самовизначення, самодетермінації тощо.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена також своєрідною інтерпретацією поняття “гуманізм” в межах екзистенційного напряму філософування. Гуманістичний проект Ж.-П. Сартра, попри всі критичні звинувачення має чітке логічне обґрунтування завдяки послідовному застосуванню феноменологічного методу до сфери екзистенції. Його бачення вищої життєвої цінності у свободі особистості, висування категорій абсурдності буття, жаху, відчаю тощо, допоможе цілісно визначити межі і форми існування свободи. Філософія Сартра знаходить “позитивне” доповнення у “філософії можливості” Н. Аббаньяно.

У даному дослідженні проведено порівняльний аналіз Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно, оскільки, вони розробили найбільш поширені підходи, що визначають основні концепції свободи в її інтерпретації. Адже віднаходження відмінностей, а також “точок дотику” у концепціях свободи – важлива складова концептуального осмислення феномену свободи. Тому необхідно звернутися до філософської творчості мислителів-екзистенціалістів, щоб прояснити питання про сутність людини, про джерела її існування.

Українська філософія сьогодні шукає нові форми екзистенційного осягнення людського буття, морально-гуманістичних вимірів особистості, яка живе в умовах глобалізації.Важливо зрозуміти людину в контексті інтерпретації філософами найважливіших подій ХХ століття, з огляду на загальний контур сучасної їм філософії. Дослідження екзистенційної проблематики спрямоване на досягнення порозуміння в поглядах на проблему існування людини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з Комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, НДР № 01БФ041-01 “Філософська і політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Метою дисертаційної роботи є: здійснення компаративіського аналізу французького та італійського екзистенціалізму на прикладі філософських вчень Сартра та Аббаньяно.

Відповідно до мети в дисертації ставляться такі основні завдання: – виявити специфіку філософування Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно, дослідивши поняття “екзистенції”;–

представити екзистенційну філософію Ж.-П. Сартра як можливість співіснування з іншим;–

розкрити і проаналізувати концепцію існування на основі проблематичної невизначеності; виявити структуру, характерні особливості, шляхом співставлення її з феноменом існування у філософії Ж.-П. Сартра;–

дослідити екзистенціали буття людини в „філософії існування” Ж.-П. Сартра та “позитивному екзистенціалізмі”Н. Аббаньяно;–

розглянути аналіз проявів та сутнісні характеристики існування: абсурд, свобода та відчуження Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно;–

виявити гуманістичні інваріанти проблеми існування людини у вченнях Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно.

Об’єктом наукового дослідження виступає французький та італійський екзистенціалізм.

Предметом наукового дослідження є філософсько-гуманістичні ідеї у творчості Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічну основу дисертації складають: аналітичний, системний, історичний та компаративістський методи, які дозволяють провести цілісне дослідження “філософії існування” Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно на основі тлумачення “екзистенції” і визначення її значення. Розгляд їх вчень проводиться в контексті сучасної їм філософії. У дисертації використовуються загальнонаукові принципи історизму, об’єктивності та системності.

Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних представників філософської гуманістики: І. Бичка, В. Ільїна, С. Кримського, О. Льовкіної, Я. Любивого, В. Ляха, В. Малахова, К. Райди, О. Соболь, В. Табачковського, О. Туренко, В. Федорченко, В. Шинкарука, В. Ярошовця та зарубіжних філософів та істориків філософії С. Веліковського, Б. Григоряна, Ю. Давидова, К. Долгова, М. Кісселя, Т.Тузової. Авторка у своєму дисертаційному дослідженні спиралась на праці “класиків” екзистенціалізму С. К’єркегора, А. Камю, Г. Марселя, Ж.-П. Сартра, Н. Аббаньяно.

Джерелознавчу базу дослідження складають твори Ж.-П Сартра, зокрема, “Буття і ніщо”, “Екзистенціалізм – це гуманізм”, “Нудота” “Мур”, “Слова”, та роботи Н. Аббаньяно – “Вступ до екзистенціалізму”, “Структура екзистенції”, “Екзистенція як свобода”, “Мудрість життя”, “Мудрість філософії та проблеми нашого життя”, а також, словники, довідники, енциклопедії, критичні статті про екзистенціалізм та його представників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше цілісно розглянуто концепцію “існування” Н. Аббаньяно, здійснено компаративістський аналіз гуманістичних концепцій Ж.-П Сартра та Н. Аббаньяно, на основі чого виявлено основні відмінності та подібність їх філософських вчень.

Наукова новизна отриманих результатів розкривається в наступних положеннях, що виносяться на захист:

- обґрунтовано специфіку та значення поняття “екзистенція” як сфери можливостей “виходу за межі” наявного буття у філософському дискурсі. Виокремлено, серед інших представників екзистенціалізму, філософування Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно. Показано, що нове розуміння поняття екзистенції в основі своїй містить інтуїтивну спрямованість і пов’язане з феноменологічною філософією Е. Гуссерля;

- представлена можливість “буття-з-іншим” з точки зору Ж.-П. Сартра, яка включає два питання: про існування “іншого” та відношення буття суб’єкта до буття іншого. Встановлено, що свідомість виступає модусом пізнання людини, проектує її поведінку, несе смислове навантаження всієї діяльності, виконує ціннісно-нормативну функцію (орієнтує людину в соціальній реальності). Розкрито зв’язок суб’єкта пізнання зі свободою;

- розкрито й проаналізовано феномен існування на основі проблематичної невизначеності у філософії Н. Аббаньяно, а також значення “позитивного екзистенціалізму”, та його відмінність від “негативного”. Встановлено, що в італійському варіанті “філософії існування” також йде мова про віднаходження людиною своєї “дійсності”; реальність визначається тільки у безпосередньому зв’язку з існуванням; що екзистенція за структурою – це можливість бути”; що, структура екзистенційного акту постає як рух за його межі, як поєднання майбутньої ситуації та минулого у вирішенні теперішнього; екзистеція – це можливість власної проблеми;

- здійснено аналіз екзистенціалів буття людини, встановлено, що до екзистенціалів Ж.-П. Сартр та Н. Аббаньяно відносять усе те, що пов’язане з феноменом трансцендування, який у свою чергу розуміється як здатність людини долати власні межі, переходити від одного виміру буття до іншого; свобода виступає основоположним екзистенціалом з позиції обох мислителів, однак у Сартра вона набуває тотального значення, що зумовлює неможливість її здійснення, а в Аббаньяно вона постає тотожною філософії, та пов’язана з цінністю можливості “можливості вибору”; однак спільним є те, що свобода це – вибір, а вибір – це можливість.

- встановлено, що абсурд і відчуження долаються через привнесення морального сенсу в життя, а сенс життя передбачає свободу;

- осмислення філософських концепцій Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно у контексті їх порівняльного аналізу виявило загальні для них гуманістичні інваріанти: гуманізм ґрунтується на тотожності меж світу з межами існування людини, відповідальна свобода та можливість, спрямованість на Іншого, трансценденція.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній історико-філософській науці був проведений аналіз філософії Н. Аббаньяно з позиції його “філософії існування”. Одержані результати дають змогу під новим кутом зору поглянути на деякі положення екзистенціалізму взагалі, та доповнюють сучасне історико-філософське розуміння філософії Н. Аббаньяно.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у нормативних курсах лекцій з “історії сучасної філософії”, “філософської антропології”, у спецкурсах; при написанні навчальних посібників з філософії та історії філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися та були обговоренні на засіданнях кафедри історії філософії, теоретичних семінарах для аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у виступах на Міжнародних наукових конференціях “Дні науки” філософського факультету (м. Київ, 2006р., 2007р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у п’яти наукових публікаціях – трьох статтях, які були вміщені у фахових виданнях, що затверджені ВАК України, та двох тезах виступів, опублікованих у збірках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації зумовлені означеною метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 174 сторінки, з яких 160 основного тексту. Список використаної літератури включає 205 найменувань і складає 14 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, формулюється мета та завдання роботи, об’єкт і предмет, визначаються теоретичні і методологічні засади, розкривається наукова новизна дисертації, її практичне і теоретичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію наукових результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади та джерельна база дослідження” – висвітлюється місце, значення і роль філософії екзистенціалізму в контексті західноєвропейського філософського мислення, визначаються теоретико-методологічні засади дослідження.

На основі опрацювання літератури з’ясовано відсутність фундаментальних досліджень як італійської лінії екзистенціалізму, так і позиції Н. Аббаньяно. З огляду на це, пропонується методологічний підхід до розгляду екзистенційної філософії Н. Аббаньяно в порівнянні з французьким екзистенціалістом Ж.-П. Сартром. Аналіз ідей та поглядів зазначених представників “філософії існування” обумовив необхідність вивчення джерел, котрі надають можливість більш змістовного уявлення про основні поняття екзистенціалізму. З огляду на це автор звертається до вітчизняних та зарубіжних дослідників даного напрямку.

Виникнення і розвиток, розкриття соціальних і гносеологічних основ, характерні риси, аналіз пошуків та поглядів представників екзистенціалізму, досліджено у роботах зарубіжних фахівців, зокрема, А.С. Богомолова, С.І. Веліковського, П.П. Гайденко, Ю.Н. Давидова, К.М. Долгова, М.А. Кісселя, В.Н. Кузнєцова, М.К. Мамардашвілі, Г.М. Тавризян, С.Л. Фокіна та ін.

Дослідження Є.К. Бистрицького, І.С. Вдовиної, В.Н. Волкова, Б.Т. Григоряна, М.С. Кагана, Т.М. Тузової присвячені історії філософської антропології, в якій, розкривається еволюція філософського знання про людину. Автори прагнуть відобразити ключові моменти зазначеної еволюції, допомогти побачити у філософії оригінальне тлумачення людиною самої себе. Зі своїми варіантами систематизації знань про людину і систематику філософської антропології виступали такі автори, як В.С. Барулін, В.Г. Борзенков, Б.В. Марков, И.Т. Фролов, В. Губін, С.А. Смірнов.

Зазначається, що у сфері дослідження екзистенціалізму працювали такі автори, як У. Баррет, В. Бімель, О.Ф. Больнов, І. Бохенський, .Ф. Гетманн, М. Грін, У. Ерл, Дж. Коллінз, Е. Коссак, Р. Олсон, К. Рейнгарадт, П. Рікер, Дж. Уайльд, Ф. Хайнеман, К. Хюбнер, В. Шульц та інші.

Стверджується, що італійський екзистенціалізм, зокрема філософські погляди його представника Н. Аббаньяно, є мало дослідженими в Україні, тоді як ідеї та специфіка італійського екзистенціалізму розкриваються в роботах російських П. Гайденко, К. Долгова, С. Ефірова, А. Зикової, Б. Яковенко. Серед італійських вчених статті: Ф. Барончеллі, Н. Баббіо, А. Еліотта, Б. Майорки, П. Россі.

Серед вітчизняних дослідників екзистенційної проблематики відзначаються праці І.В. Бичка , Д.М. Єсипенко, С.О. Кошарного, В.В. Ляха, В.В. Остроухова, В.С. Пазенка, К.Ю. Райди, О.М. Соболь, Л.В. Сторіжко, Л.А. Подолянко, В.Г. Табачковського, В.І. Ярошовця – які уособлюють вітчизняну традицію дослідження екзистенціалізму.

Отже, в даному розділі з’ясовано коло питань, які в межах поставленої проблеми вже сформульовані науковцями, а саме: виникнення та розвиток екзистенціалізму; характерні риси філософії існування; ідея свободи під кутом зору проблеми Іншого; найбільш поширені підходи щодо формування категорії свободи; поняття свободи в екзистенціалізмі; вплив філософії екзистенціалізму на “постекзистенціалістів”, сучасних “фрідомологів” (Дж. Ролз, Ю. Габермас, П. Козловські, Г. Арендт); наявність у людини інтенційних актів свідомості, таких як неантизація, свобода, проективність та відкритість; проблема існування людини з точки зору онтології; структуру екзистенції; роль можливості. Визначено методологію та методи дослідження.

В другому розділі – “Інтерпретація “екзистенції” у філософії Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно” з’ясовується поява, сучасний зміст і значення поняття “екзистенції”, співвідношення існування людини і цілісного буття.

У підрозділі 2.1. “Екзистенція як тип існування у філософському дискурсі” досліджується категорія екзистенції та ґенеза основних складових поняття у філософському дискурсі і стверджується, що відмінною рисою буття людини, про яку тут піде мова, є здатність виходити за межі наявної ситуації. А також, що усвідомлення себе, свого “Я”, означає трансцендування свого “Я”, вихід за межі себе. Здатність виходити за межі наявної ситуації – невід'ємна частина усвідомлення себе, свого “Я”: адже очевидно, що просте усвідомлення себе окремим індивідом в світі припускає здатність дистанціюватися, і з боку поглянути на себе, на ситуацію, що склалася, щоб оцінити її і діяти, вибираючи серед нескінченного розмаїття можливостей. Стверджується, що здатність виходити за межі наявної ситуації є невід'ємною частиною природи людини. Досліджуються різноманітні типи розуміння та інтерпретації поняття.

Концептуальне осмислення поняття “екзистенція” дозволило виявити, що воно з'явилось в європейській філософії у мислителів Середньовіччя. Встановлено, що в середні віки поняттям “екзистенція” позначали спосіб буття речі як створеної (похідної від божественного буття), не самодостатньої, незавершеної сутності. У Декарта збереглося середньовічне розуміння екзистенції, тобто передбачення джерела, що забезпечує існування. В принципі Декарта “Я мислю, отже, я існую” вперше було репрезентовано нову якість опосередкування у розумінні існування – опосередкування діяльністю мислення, волі, мови – і тим самим, диференціації гносеологічного, психологічного, комунікативного відношення до існування. В сучасній філософії зазначеною категорією характеризують існування людини протиставляючи спосіб буття людини в світі – буттю речей. Сучасний зміст і значення поняття “екзистенції” бере свій початок саме у С.К’єркегора.

Можна побачити, що поняття, які виражають ознаки людського існування в екзистенційному мисленні, близькі до тих, що були в середньовічному тлумаченні екзистенції, де цілісність, неподільність, безумовність, вічність бога створювали смисловий образ буття. Ця близькість не випадкова. П. Тілліх знаходить в своїй історії європейської філософії екзистенційну лінію філософування про існування людини, яка у сучасному екзистенціалізмі представлена в розвинутих самостійних формах.

Розглянуто розуміння екзистенції Ясперсом. Встановлено, що екзистенція проясняється тільки за допомогою розуму, а розум знаходить сенс тільки завдяки екзистенції. Відділена від розуму, взята сама по собі екзистенція, що спирається на почуття, на інстинкт, на сваволю, погрожує перетворитися в сліпе насильно діюче начало. Відділеному від екзистенції розуму, у свою чергу, погрожує небезпека перетворитися в щось схематичне, втратити все життєве, історичне, особистісне. З цієї причини необхідно розуміти екзистенцію і розум у зв'язку.

Встановлено, що екзистенція, на думку французького екзистенціаліста, представника релігійної філософії Габріеля Марселя, знаходиться в тісному контакті не тільки з Богом та іншими людьми, але і з навколишнім буттям. Людина розуміється як буття, що знаходиться в постійному становленні. Точка зору, на якій стоїть наука, зводить людину до голої речовності, тоді як в дійсності вона рішуче виходить за межі цієї площини, оскільки вона є буття.

У підрозділі 2.2. “Екзистенційний гуманізм Ж.-П. Сартра” представлена екзистенційна філософія Ж.-П. Сартра як можливість співіснування з іншим.

Встановлено, що акцентуючи увагу на виявленні існування в свідомості, використовує в роботах психологічні поняття. Стверджується, що проблема іншого в інтерпретації Сартра відкриває для суб'єкта інший спосіб існування. Розглядаючи питання про існування іншого, філософ виступає критиком раціоналістичної філософії, де ця тема не розглядалася через свою “очевидність”. Сартр досліджує проблему іншого як феномен, що пов’язаний з іншими феноменами: гнів, лють, і т.д. В цьому випадку суб'єкт сприймає ці феномени, коли інший передає їх за допомогою міміки, виразу обличчя, дії або вчинку і синтезує свої враження в пов'язану систему.

Сартр, виділяючи “ситуації”, в яких існування людини можливе за допомогою “нететичної” свідомості в модусі пасивного буття, звертається так само до дескрипції дослідів, в яких людина відкриває себе в спільності з іншими. З позиції Сартра на рівні рефлексії суб'єкт не може існувати в спів-бутті з іншим, оскільки свідомість суб'єкта направлена і його досвід недоступний досвіду іншого.

Визначається, що свобода – це здатність самовиокремлення в Ніщо, але сама така здатність теж є Ніщо. Не існує реальності самовиокремлення в Ніщо. У реальності людина здатна вибирати, робити вчинки. У цьому її свобода видається безумовною. В будь-який момент життєвий проект може бути змінений, але змінений у рамках буття, яке змушує, при неможливості стати колишнім і почати все з початку. Про це говориться також і в роботі “Нудота”. Вона породжує метафізичний досвід збагнення абсурдності речей, стосовно моєї свободи. Саме так можна окреслити основи гуманістичної (екзистенційної) філософії Сартра. Екзистенція – це постійний вибір людиною власних можливостей, які вона повинна реалізувати, постійний вибір свого майбутнього.

Свідомість постійно конструює світ з усіма його відношеннями і властивостями. Як буття вона носить проективний характер. Звідси випливає, що людина проектує себе у майбутнє, яким вона ще нестала. Вона там, де її ще немає. Свідомість не є тим, що вона є, так як вона вже знаходиться позаду себе, як дещо “відстале” оскільки минулого вже немає, і, звідси, вона не є тим, чим була тільки що. Власне, через це коливання свідомості між минулим і майбутнім через теперішнє відбувається коливання між істиною та хибою, свободою та відчуженням і т. д.

У підрозділі 2.3. “Феномен “існування на основі проблематичної невизначеності” у концепції Н. Аббаньяно” досліджуються соціально-політичний та філософський контекст формування ідей італійського філософа, а також його розуміння екзистенції.

Пануючий в Італії на початку XX століття неогегелівський ідеалізм у суб'єктивно-ідеалістичній (Дж. Джентіле) та об'єктивно-ідеалістичній (Б. Кроче) формах, став поштовхом до викладу власного бачення “існування” Н.Аббаньяно (“Структура екзистенції”). Репрезентувавши своє ставлення до філософії М.Гайдеггера і К.Ясперса, італійський філософ вказав на інший спосіб екзистенційного аналізу. Гайдеггер, на його думку, дійшов до визначення екзистенції як зусилля (неможливого) вийти з Ніщо, а Ясперс прийшов до визначення екзистенції як зусилля (неможливого) ототожнитися з Буттям.

Систематично погляди Н. Аббаньяно можна поділити на декілька фаз. Перша – пов’язана з появою публікації “Проблема мистецтва” (“Problema dell'arte”). Друга фаза характеризується пошуком “Принципу метафізики” (“Principio della metafisica”) – робота, яка стала критикою як реалізму, так і ідеалізму. Поява роботи “Структура екзистенції” (“La stnittura dell'esistenza”) ознаменувала третій період його філософської кар’єри. Сюди ж можна віднести такі роботи як, “Вступ до екзистенціалізму ” (“Introduzione a U'esisteuzialismo”), “Філософія, релігія, наука” (“Fihsofia religione scienza”), та “Позитивний екзистенціалізм” (“Esistenzialismo positive”).

Філософська концепція Н. Аббаньяно є проекцією індивідуальної свідомості на світ взагалі. Реальність визнається тільки в її безпосередньому зв'язку з існуванням. Екзистенція формує в єдність життя та думку у формі проблематичності. Саме ця єдність утворює складові елементи проблеми людини. Філософія ж має здійснювати їх внутрішню і конструктивну єдність.

Встановлено, що на думку, Н. Аббаньяно “третій шлях” екзистенційного аналізу полягає у визнанні, що екзистенція за структурою – це “можливість бути”. Саме тому, її слід аналізувати в умовах які визначають її власні можливості (можливість можливості). Для здійснення такого аналізу він редукує життя людини до її проблематичності. Іншими словами, людина, яким би не здавалося їй життя, має виявити усі можливості, які воно пропонує, щоб проаналізувавши їх, закріпити своє положення у світі. Саме таким чином, Аббаньяно здійснює аналіз “можливості можливого”.

Життя людини залежить від кінцевої мети, яку вона перед собою ставить. (Сартр). Людина бажає бути всемогутньою і всезнаючою, але це лише властивість її свідомості. Проте свідомість ніколи не може стати реальністю і, отже, фундаментальний проект ніколи не може бути реалізований. Навіть якщо щось реалізовується, то ціна цієї реалізації — смерть. А цінності, які спрямовують життя, залишаються такими до тих пір, поки вони не реальні. Їх реалізація призводить до недосконалості. Смерть не є для людини межею чи наслідком: вона абсурдний факт, як і народження. Таким чином, людина — це творець, приречений на невдачу. Ця приреченість робить рівноцінно абсурдним будь-який вибір. Екзистенціалісти, розуміючи під екзистенцією сукупність можливостей, які людина повинна реалізувати, вважають, що екзистенція — це трансценденція до буття. (Н.Аббаньяно) За Гайдеггером екзистенція — це постійна проекція в майбутнє. З іншого боку К. Ясперс підкреслює, що всі спроби екзистенції “дійти до буття” закінчуються крахом, оскільки людина не може ототожнитися з буттям. Обидві ці установки Аббаньяно називає негативними, з огляду на те, що вони зводять екзистенцію до неможливості — неможливості відірватися від “ніщо” (Гайдеггер) і “неможливості приєднатися до буття” (Ясперс).

Помилковою є думка про те, що екзистенціалізм прагне “зіштовхнути” людину з її власними межами, “залякати” та покинути в цьому безпорадному стані. Порятунок людини в самій людині. Криза у процесі зіткнення з проблемами спонукає людину до рішення, в якому вона знаходить впевненість, рішучість, “достеменність” екзистенції. Ідея екзистенціалізму полягає в протидії беззахисності, подоланні власної відособленості, готовності гідно прийняти “тиск”. Достеменність буття здійснюється через певну мить, в якій кардинально міняється відношення до майбутнього. Позитивний екзистенціалізм (Н.Аббаньяно) вважає, що на шляху до достеменності необхідно подолати “безмірність”.

В третьому розділі – “Аксіологічний аспект свободи у “філософії існування” Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно” – акцентується увага на тому, що в міркуваннях філософів поряд з тотожністю підкреслюються відмінності. Висвітлюються гуманістичні риси – екзистенціальний вимір людського буття.

У підрозділі 3.1. “Екзистенціали буття людини в філософії Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно” стверджується, що “закинутість”, “вкоріненість в ніщо” і свобода – можуть стати онтологічними підставами деструктивності. Оскільки людина деструктурована, їй ще належить знайти і створити себе, знайти і реалізувати себе як цілісність. Завдяки стану невизначеності людини, майбутнє йде їй назустріч. Її буття — це можливість бути, що може кидати її в різні напрямки, і навіть, у “ніщо”. Тільки “рішення” звільняє від тимчасовості – не тому, що воно знищує її, а тому, що реалізує її в проблематичності. Визнання тимчасовості — це прийняття власної проблематичної сутності і реалізація себе як сутності.

Завдяки проблематичності і свободі людина виявляє та підтверджує їх в історії. На думку Аббаньяно, історія не є збереженням минулого в досвіді, вона – можливість і обов’язок відшукати у власному минулому “аспекти істини” і використати їх як “норму обмеження” та “вибору можливостей” у майбутньому. Людина може пізнавати та “засуджувати” себе тільки в минулому.

Філософія та свобода, з позиції Аббаньяно, виступають тотожними, якщо ж філософування не є актом свободи – це “нефілософування”. І тому, не зважаючи на те, що філософія на перший погляд зрозуміла тільки невеликій аудиторії людей, має звучати як заклик шукати власний спосіб життя і власну позицію у світі. Свобода в той же час виступає її вихідною умовою та кінцевою метою.

Людина постійно трансцендує за межі самої себе. Рух від невизначеності до цілісності, до буття, від минулого до майбутнього є структурою. В основі структури лежить проблематичність, і людина в процесі трансцендування до буття виступає як екзистенція. Але проблематичність ніколи не усувається, навіть досягаючи певних результатів в реалізації свого “Я”.

“Трансцендентальна можливість” – це інтегральна можливість, яка синтезує в собі останні, формує сутність особистості, конституює її. Аксіологічний аспект полягає в тому, що “зміцнюючись” в єдності Я, людська екзистенція не замикається в рамках власної суб'єктивності, ізолюючись від співіснування з іншими людьми. Самодостатність окремої особистості поза соціумом, вважає Аббаньяно, неможлива. Екзистенція залишається відкритою для буття, і в цьому відношенні трансцендує в співтовариство людей. Екзистенція трансцендує до екзистенції. Від власного вибору і рішення залежать перспективи взаємодії екзистенції з собі подібними - коекзистенція. Абсолютизація свого Я, повна зневага інтересами інших людей веде до ізоляції індивіда, до розпаду коекзистенційних зв'язків, стану відчуження.

У роботах філософів екзистенціали розглядаються як феномени людського буття, як особливі предмети свідомості, як зміст людського переживання, як буттєві характеристики в співвідношенні з поняттями інтенції, трансцендентності. Свобода – основоположний екзистенціал людини, оскільки має здатність долати власні межі і переходити від одних вимірів людського буття до інших.

Аббаньяно не приймає обґрунтування свободи через такі екзистенціали, як “ніщо”, “страх”, “смерть”. Він стверджує, що постановка проблеми свободи формує природу людини. Свобода — основа і нормативність екзистенційного вибору, це рух, за допомоги якого екзистенція повертається до своєї природи, усвідомлює цю природу і реалізує її насправді. Вона засновує історичність екзистенції. Свобода — це вибір.

Для опису структури свідомості Сартр і Аббаньяно вдаються до феноменологічного методу Гуссерля, виділяючи як структуру свідомості її спрямованість на інше – інтенціональність. Екзистенція “відкрита”, направлена на інше. За Сартром, екзистенція є буття, направлене до ніщо. Визначаючи екзистенцію конечною, екзистенціалізм тлумачить останню як тимчасовість, точкою відліку якої є смерть. На думку Аббаньяно, екзистенція за структурою – це можливість бути, можливість власної проблеми. Саме тому її слід аналізувати в умовах які визначають її власні можливості.

Філософи підкреслюють у феномені часу визначальне значення майбутнього і розглядають його у зв'язку з таким екзистенціалом як “проект”. На думку Сартра історичність людського існування виражається в тому, що вона завжди знаходить себе в певній ситуації, в якій вона “покинута”. Аббаньяно вважає час утримує людину в її конечності, а тимчасовість виступає проблематичністю буття, оскільки характеризує природу і структуру людини. Тимчасовість, історичність та ситуаційність екзистенції – модуси її кінечності. Екзистенція є трансценденція.

Іншим найважливішим визначенням екзистенції є трансцендування, тобто вихід за свої межі. Залежно від розуміння трансцендентного і самого акту трансцендування розрізняється форма філософування у представників екзистенціалізму. Оскільки трансцендентне неможливо пізнати, а можна лише “натякнути” на нього, то вчення Сартра ставить своїм завданням розкрити ілюзорність трансценденції. З позиції Аббаньяно, трансценденція включає в себе систему можливостей.

Екзистенціалізм обох філософів “відкидає” як раціоналістичну просвітницьку традицію, яка зводить свободу до пізнання необхідності, так і гуманістично-натуралістичну, для якої свобода полягає в розкритті природних задатків людини. Свобода – це сама екзистенція, екзистенція і є свобода. (Сартр) Оскільки ж структура екзистенції виражається в „направленості”, в трансцендуванні, то розуміння свободи представниками екзистенціалізму визначається їх трактуванням трансценденції. Оскільки, для Сартра бути вільним означає бути самим собою, остільки “людина приречена бути вільною”. В свою чергу Аббаньяно вважає, що свободу слід розуміти не на основі ніщо і трансцендентності, а на основі проблематичності.

У підрозділі 3.2. “Співвідношення абсурду, свободи, та відчуження” обґрунтовується, що тема відчуження тісно пов'язана із проблемою свободи: чим вище рівень відчуженості індивіда, тим менше ступінь його свободи. Іншими словами, ступінь свободи особистості обернено пропорційній мірі її відчуження.

З поняттям “свободи” пов'язується поняття “відчуження”. Сучасного індивіда Сартр розуміє як відчужену істоту, її індивідуальність стандартизована різними соціальними інститутами, які “стоять” над людиною, а не походять від неї, а, отже, позбавлена найважливішого — здатності творити свою історію.

Відчужена від себе людина має проблеми з матеріальними предметами — вони тиснуть на неї своїм нав'язливим існуванням, своєю нерухомою присутністю, викликаючи “нудоту”. На противагу цьому Сартр стверджує особливі, безпосередні, цілісні людські відносини. Доводиться, що абсурд і відчуження долаються через привнесення морального сенсу в життя, а сенс життя передбачає свободу. На думку Аббаньяно, від власного вибору та рішення людини залежать перспективи взаємодії екзистенції із собі подібними – ко-екзистенціями. Абсолютизація свого Я, повна зневага інтересами інших людей веде до ізоляції індивіда, до розпаду його до-екзистенціальних зв'язків, стану “розсіювання”, відчуження.

Співіснування з іншими людьми завжди передбачає повагу особистості до іншої людини, визнання її індивідуальності. Вибір конструктивний, якщо людина усвідомлює неповторність особистості іншого. Висвітлюється практична цінність ряду положень екзистенціалізму для конкретного індивіда в його повсякденному житті. Коекзистенція — форма духовного суб’єкт-суб’єктного спілкування, індивідуалізоване відношення людей один до одного. Поняття, запропоноване італійським філософом Н.Аббаньяно виступає як соціальна категорія, яка переосмислюється з філософської точки зору. По відношенню до спілкування як форми соціальної суб’єктності, коекзистенція складає суб'єктивно-неповторний пласт міжлюдської взаємодії. Взаємозв'язком спілкування і коекзистенції є діалектичне співвідношення частини і цілого. Соціальний зміст, виражений в певних “схемах”, присутній і в коекзистенційному спілкуванні, але індивідуалізується самими суб'єктами, є обмін цінностями на основі процесу ідентифікації.

Коекзистенція розглядається в світлі класичної теорії пізнання як до-наукова форма пізнання. Коекзистенція — це форма залучення індивіда до соціальних цінностей через спілкування. Категорії “проблематичність”, “можливість” і “вибір” переосмислюються як діалектичне співвідношення можливості і дійсності, а також необхідності і випадковості. Вони відображають ситуацію міжособового спілкування, де зберігається сфера свободи індивідуальних суб'єктів, а також розглядається у зв'язку з процесами самореалізації індивіда в суспільстві.

Переосмислені через співвідношення можливості і дійсності, необхідності і свободи, зазначені категорії характеризують ситуацію, де відсутня детермінація. Індивід розглядається у власному “проблемно-смисловому полі”. Ці категорії фіксують умови, що сприяють або перешкоджають самореалізації, але остання значною мірою визначається активністю самого суб'єкта. Категорії, вперше запропоновані італійським екзистенціалізмом (коекзистенція, проблематичність, можливість, вибір), досліджуються і переосмислюються з науково-філософських позицій і включаються в соціальну філософію і соціально-філософську антропологію. Здійснюється спроба аналізу спілкування як фундаментальної умови формування інтегральної людської сутності на основі інтеграційної концепції людини.

У підрозділі 3.3. “Ж.-П. Сартр та Н. Аббаньяно: пошук інваріантної сутності гуманізму” акцентується увага на тому, що справжньою основою гуманізму Ж.-П. Сартра та Н. Аббаньяно є “екзистенція”. Стверджується, що свобода актуалізує соціокультурну реальність, продукуючись в її рамках. Свобода може усвідомлюватися переважно як соціальний феномен, а її розуміння повинне здійснюватися в рамках певного інтенціонального горизонту.

Відповідно, феномен відповідальності також пов'язаний з певними інтенціональними горизонтами. Інтенціональність – це, перш за все, теоретико-пізнавальний принцип, що виражає орієнтацію, з одного боку, на об'єктивне значення феноменів, а з іншого боку, на інтенцію суб'єкта. У суб'єкта і всього суспільства виникають певні бачення, образи феноменів свободи і відповідальності, які підтримуються в певних соціокультурних умовах. Втім, поза сумнівом є те, що з часом ці образи змінюються іншими, а детермінантою цієї динаміки образів свободи і відповідальності виступають саме соціальні зміни.

Зазначається, що феномени свободи і відповідальності не можна аналізувати, не акцентуючи увагу на їх онтологічному статусі, виходячи з принципів феноменології. Хоча феномени свободи і відповідальності пов'язані не тільки з потоком свідомості окремого індивіда, але і з актуальними соціокультурними установками, що виникають в рамках життєдіяльності певного суспільства і цивілізації. Це дозволяє говорити про те, що в межах екзистенціального трактування свободи, вона пов'язується з індивідуальним буттям особистості, акцентуючи на собі систему цінностей. Дослідження окресленої проблеми демонструє незаперечні підстави вбачати в “філософії екзистенціалізму” не лише онтологічне, але й аксіологічне значення.

У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, які в узагальненому вигляді формулюють новизну, проблематику та загальну структуру роботи. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

Італійська філософія XX ст. розвивається під значним впливом французьких та німецьких традицій і марксизму.

Філософія Н. Аббаньяно постає як інваріант екзистенціалізму, у якому яскраво виражене зведення людського життя до його проблематичності. Основою постає поняття “можливості”. Пояснюючи значення існування як ‘структури” – рух від складності проблем життя до джерела цих проблем, від можливості людини до незвичайної можливості, яка виходить за межі цього володіння – визнається Аббаньяно як рух, котрий “представляє” людину в її конечності. Тут декларується можливість знайти власне “Я” та досягти цілеспрямованого існування.

На відміну від Сартра, Аббаньяно звертається до природничих наук, спирається на “принцип невизначеності” Гейзенберга та неевклідову геометрію. Він стверджує, що світ без свідомості – це хаос, позбавлений певного сенсу. Цей сенс в нього вносить індивідуальна свідомість. Людина за своєю природою є “проблематичність”, “невизначеність”. Вона може реалізувати себе, лише реалізувавши своє буття. А в екзистенції немає іншого способу реалізувати себе, окрім як можливість відношення з буттям; “екзистенція”, з точки зору Аббаньяно, це можливість власної проблеми. Вона є трансценденція (коекзистенція) особистості до екзистенції.

“Існування на основі проблематичної невизначеності” Ніколо Аббаньяно відрізняється від інших концепцій екзистенціалістів, оскільки не підкреслює тривогу, породжену досвідом, відчай, самотність, відчуття провини, страждання або усвідомлення смерті, а відносини людини з іншими людьми в світі. Людина повинна усвідомити свої потенційні можливості. Саме у цих поглядах Аббаньяно є виразником філософії існування; “екзистенціали” у Н. Аббаньяно і Ж.-П. це поняття, які виражають необхідні ознаки людського існування.

Обґрунтовується, що розуміння “трансцендентного” і самого “акту трансцендування” розрізняє форма філософування у представників екзистенціалізму. Оскільки трансцендентне неможливо пізнати, а можна лише “натякнути” на нього, то вчення Сартра ставить своїм завданням розкрити ілюзорність трансценденції. З позиції Аббаньяно, трансценденція включає в себе систему можливостей. Оскільки ж структура екзистенції виражається в “інтенційності”, в трансцендуванні, то розуміння свободи представниками екзистенціалізму визначається їх трактуванням трансценденції. Для Сартра бути вільним означає бути самим собою, відповідно, “людина приречена бути вільною”. Тоді як Аббаньяно вважає, що свободу слід розуміти не на основі ніщо і трансцендентності, а на основі проблематичності.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1.Беслюбняк О.О. Гуманістично-методологічні параметри екзистенційної філософії // Мультиверсум: філософський альманах. – К.: “Український Центр духовної культури”, 2006. – Вип. 59. – С. 77-86.

2.Беслюбняк О.О. Особливості екзистенційного гуманізму Ж.-П. Сартра // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. – Вип. 82. – С. 73-76.

3.Беслюбняк О.О. Екзистенція як тип існування (Ж.-П. Сартр та Н. Аббаньяно) // Нова парадигма: журнал наукових праць. – К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – Вип. 62. – 3-12.

4.Беслюбняк О.О. Свобода як радикальний спосіб буття-з-іншим. (Ж.-П. Сартр) // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2006” (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. – Ч.1. – С. 69-71.

5.Беслюбняк О.О. Н. Аббаньяно про соціальні утопії та “гуманізацію” суспільства // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету – 2007” (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. – Ч.1. – С. 75-77.

АНОТАЦІЇ

Беслюбняк О.О. “Гуманістичні інваріанти екзистенціалізму: Ж.-П. Сартр та Н. Аббаньяно” – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ 2007.

У дисертаційному дослідженні систематично та цілісно розглянуто концепції “існування” Ж.-П Сартра та Н. Аббаньяно, здійснено компаративістський аналіз гуманістичних концепцій філософів, а також, конкретизовано та уточнено основні відмінності та подібність їх вчень. Обґрунтовано положення про те, що “позитивний екзистенціалізм” є фундаментальною позицією у вирішенні проблеми існування людини та її свободи. Розкрито й проаналізовано феномен