ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

БОГАТИРЕЦЬ Валентина Вікторівна

УДК:323.1(71)

КАНАДСЬКА БАГАТОКУЛЬТУРНІСТЬ:

ПОЛІТИЧНИЙ ДОСВІД І СУСПІЛЬНА ПРАКТИКА

(НАЦІОНАЛЬНИЙ І ГЛОБАЛЬНИЙ ВИМІРИ)

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, МОН України

Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор

Макар Юрій Іванович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародних відносин

Офіційні опоненти: |

доктор політичних наук, професор

Гриценко Олена Миколаївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, професор кафедри міжнародної журналістики

кандидат політичних наук,

Макух-Федоркова Іванна Іванівна,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, в.о. доцента кафедри міжнародної інформації

Захист відбудеться “25” січня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 при Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58001 м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий “20” грудня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кінець XX – початок ХХІ ст. іноді називають „етнічним ренесансом”. Це період відродження етнічної свідомості, особливо у роки розпаду комуністичної системи і утвердження національних держав Центральної та Східної Європи. При цьому у ряді країн континенту відбувалися і відбуваються процеси, пов’язані з децентралізацією влади, що іноді призводить до збройних сутичок на межі взаємодії і протистояння різних культур і конфесій. Більше того, завдяки процесам мондіалізації та інтеграції всі країни виявились залученими у міжнародні політичні, економічні, інформаційні процеси, що об’єктивно вимагало збільшення прозорості кордонів між різними національними державами, нівелювало традиційні (етнічні, релігійні, ідеологічні) суперечності між ними. У цьому контексті можна згадати Боснійську кризу, конфлікт у Косово, а також зовсім близький до нас Придністровський конфлікт. На наш погляд, ґрунтовне вивчення країн із врахуванням їхньої багатоманітності в етнокультурному та політико-правовому сенсі має серйозне пізнавальне значення для пошуків шляхів мирного, толерантного розв’язання подібних конфліктів – що і є, мабуть, надзавданням для експертів, аналітиків і політичних діячів.

Особливо актуальним для України є канадський політичний досвід та суспільна практика здійснення однієї з найбільш толерантної політики багатокультурності. Ще більшої актуальності зазначена проблематика набуває у контексті прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи наприкінці 2000 р. „Декларації про культурну різноманітність”, де, зокрема, зазначається необхідність пошуку в Європі на початку ХХІ ст. шляхів збереження та сприяння культурній і мовній різноманітності на всіх рівнях у новому контексті глобалізації. Тому, досвід такої федеративної держави, як Канада, на нашу думку, є надзвичайно корисним та заслуговує уваги саме у площині профілактичних заходів, стверджувальних дій, спрямованих на закріплення почуття не лише етнічної, а й громадянської самосвідомості, яке виступає чинником, що консолідує націю.

Незважаючи на особливий інтерес до концепту політики багатокультурності, сьогодні в українській політичній науці фактично відсутній комплексний підхід до вивчення досвіду політики Канади як шляху розв’язання суспільно-політичних чи культурних проблем, його безпосереднього впливу на становлення, розвиток, функціонування та реформування державних політичних інститутів.

Проведення такого наукового дослідження диктується також необхідністю теоретичного трактування та осмислення існуючих у світовій практиці підходів до концепту „багатокультурності”. Ймовірно, що саме варіант такої політики, яка здійснюється протягом декількох десятиліть у Канаді, стане якісним доповненням до етнонаціональної політики України на сучасному етапі, коли проблема пошуку національної ідеї, яка консолідує суспільство, стає нагальною.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок наукового дослідження пов’язаний з планом теоретичної розробки соціально-політичної історії, міжнародних відносин країн Європи і Північної Америки, який здійснюється кафедрою міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Проблеми історії, політології та міжнародних відносин в сучасному світі” (номер держреєстрації 0107U001235), а також зі спільними темами досліджень зі Саскачеванським та Альбертським університетами Канади.

Мета і завдання дослідження. З огляду на актуальність проблеми, напрацювання вітчизняної та зарубіжної політичної науки, авторка поставила собі за мету провести комплексний аналіз формування та здійснення політики багатокультурності у Канаді, її політичного досвіду та суспільної практики на національному рівні та у глобальному вимірі. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв’язання наступних дослідницьких завдань:

· визначити причини і характер виникнення політики багатокультурності Канади;

· виокремити етапи формування урядової політики стосовно врегулювання міжетнічних проблем;

· проаналізувати роль і місце політики багатокультурності у сучасній системі відносин основних етнічних груп Канади;

· охарактеризувати ставлення української етнічної спільноти Канади до практики багатокультурності;

· розкрити роль феномену багатокультурності у розв’язанні етнополітичних проблем у сучасному глобальному контексті.

Об’єктом дослідження виступають етнополітичні процеси, що відбуваються у сучасному канадському суспільстві.

Предметом дослідження є політика багатокультурності Канади, її політичний досвід та пов’язана з ним суспільна практика, що сприяє розв’язанню етнічних проблем і конфліктів як у Канаді – на національному рівні, так і в глобальному вимірі.

Хронологічні межі дослідження охоплюють тривалий проміжок часу, зокрема, остання третина ХХ ст., коли була офіційно запроваджена політика багатокультурності урядом Канади, і початок ХХІ ст., 2001 р. – рік проведення перепису населення.

Методологічною основою дисертаційного дослідження стали загальні принципи наукового пізнання – об’єктивність, історизм, взаємозв’язок загального і конкретного, комплексний підхід до вивчення проблеми. У дисертаційній роботі авторка виходила з вимог загальнонаукових та філософських принципів, необхідних для пізнання політичних явищ. Послідовно й творчо використано теоретико-методологічні підходи зарубіжних і вітчизняних вчених до вивчення концепту багатокультурності, виникнення та розвитку політики багатокультурності Канади, функціонування її інститутів. Методологічну основу дослідження склали біхевіористський, інституційний та структурно-функціональний підходи, які дали змогу дослідити зв’язок між об’єктом дослідження – поліетнічної держави як системоутворюючого чинника, що надає певній етнічності нової якості, а також суб’єкта дослідження, тобто урядової політики Канади.

Структурно-функціональний підхід передбачив виокремлення політичних інститутів, які є складовими елементами структури багатокультурного суспільства. Сутність системного підходу полягає в тому, що він надав можливість комплексно розглянути процес становлення та розвитку політики багатокультурності у Канаді, зосереджуючи увагу на поглибленому аналізі найбільш показових проблемних питань. Дотримуючись проблемного принципу викладу матеріалу, дисертантка використовувала інституційний підхід, зорієнтований на вивчення інститутів багатокультурності, а саме: політичних партій, федерального та провінційних урядів. При опрацюванні теми широко застосовувався порівняльний метод, необхідний для визначення взаємозв’язку між чинниками активізації політичних та соціальних проектів і їх втіленням у життя. За допомогою цього методу також досліджувався феномен інтегрування різних етнічних спільнот. Цей метод дав можливість групувати та порівнювати процеси адаптації різних етапів міграцій у Канаді. Характер дисертаційного дослідження, який мав на меті вивчення політики багатокультурності Канади в різних аспектах для повної та об’єктивної оцінки її ролі та місця у канадському суспільстві, спонукав дисертантку звернутися до міждисциплінарного підходу, використовуючи методи, характерні для суміжних з політологією суспільних наук. Серед методів, які використані у дослідженні, варто вказати такі: аналізу та синтезу, case-study (вивчення здійснення політики багатокультурності у сфері врегулювання міжетнічних конфліктів на прикладі Канади) тощо.

Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок здобувачки полягає у тому, що у дисертаційному дослідженні вперше здійснено комплексне дослідження феномену канадської політики багатокультурності у результаті якого:

· систематизовано основні підходи до явища багатокультурності, її закономірностей та практичних цілей;

· виокремлено головні фактори, що вплинули на формування канадської політики багатокультурності;

· проаналізовано канадський політичний досвід та суспільну практику здійснення політики багатокультурності на основі ґрунтовного вивчення статистичного та емпіричного матеріалів, спираючись на значну джерельну базу і дослідницький матеріал стосовно формування та здійснення політики багатокультурності на урядовому рівні;

· охарактеризовано вплив політики багатокультурності Канади на всі сфери політичного, соціального та культурного життя населення;

· доведено позитивне ставлення значної більшості громадян Канади – представників різного етнічного походження, у тому числі й українців, до політики багатокультурності;

· проведено спробу системного політологічного аналізу процесу формування та здійснення політики багатокультурності в Канаді, та розв’язання суспільно-політичних проблем шляхом проведення канадським федеральним урядом виваженої та толерантної політики багатокультурності та її впливом на світовий соціум;

· спрогнозовано роль політики багатокультурності у процесі глобалізації.

Одержали подальший розвиток:

· окремі теоретичні положення у визначенні визначального впливу квебекської проблеми на процес формування політики багатокультурності Канади у 70-х рр. ХХ ст.;

· ідеї щодо інтегративних процесів у багатокультурному суспільстві, розв’язання різних конфліктних ситуацій мирним конституційним шляхом.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається новизною і полягає у можливості їхнього застосування з науковою, навчальною та прикладною метою. Матеріали та результати дослідження можуть бути використані при вивченні проблем етнічних меншин та розв’язанні суспільно-політичних проблем шляхом вивчення канадського досвіду, успішного втілення та здійснення політики багатокультурності. Досвід розв’язання конфліктних ситуацій мирним шляхом на етнічному, конфесійному, расовому та мовному ґрунті в Канаді, нині видається особливо актуальним для української держави.

Зважаючи на нестабільне політичне та соціальне становище в нашій країні, зумовлене незрілістю суспільства, проблемами визначення мовного статусу, багатий досвід канадського багатокультурного суспільства може бути взятий до уваги вітчизняними політиками, управлінцями та науковцями. Результати дослідження можуть використовуватись при аналізі соціально-політичної ситуації в Україні, а також у навчальному процесі у вищій школі при розробці програм нормативних спецкурсів з політології, соціології, всесвітньої історії, міжнародних відносин, міжнародної інформації тощо. Крім того, одержані результати можуть бути застосовані при підготовці навчально-методичних посібників. Отримані в процесі дослідження дані можуть практикуватися політичними лідерами, партіями, громадськими організаціями, органами законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, засобами масової інформації для застосування їх у теоретичній та практичній діяльності.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Теоретичні та методологічні аспекти дисертаційного дослідження доповідалися на всеукраїнських та міжнародних наукових конґресах, конференціях та науково-практичних семінарах: V міжнародному науковому конґресі україністів (Чернівці, серпень 2002), VI міжнародному конґресі україністів (Донецьк, червень 2005), V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 2005), I Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий простір Європи – 2007” (Дніпропетровськ, 2007), VI Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці (Чернівці, 2007).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в одинадцяти наукових працях, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях, визнаних ВАК України, решта – у збірниках наукових статей, матеріалах міжнародних наукових конференцій.

Структура дисертації. Поставлена мета і завдання щодо її досягнення зумовили логіку і структуру роботи. Дисертаційне дослідження, складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (306 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 215 сторінок, основний текст – 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, розкрито зв’язок з науковими програмами і темами, основні теоретико-методологічні підходи та методи дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дисертаційного дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, практичну цінність положень, висвітлено апробацію результатів дослідження, структуру дисертації.

Перший розділ „Теоретико-методологічні засади дослідження” включає три взаємопов’язані підрозділи, де висвітлено науково-теоретичні та методологічні аспекти дослідження концепту канадської багатокультурності, джерела з даної проблеми, основні чинники, що зумовили інтерес вчених до її вивчення. У цьому контексті визначено особливості канадської політики багатокультурності, її політичний досвід і суспільна практика розв’язання суспільно-політичних проблем на національному рівні та глобальному вимірі.

У першому підрозділі „Стан розробки проблеми в українській та зарубіжній політичній науці” виявлено основні теоретичні та методологічні підходи провідних вітчизняних та зарубіжних вчених до предмету аналізу.

Аналізуючи новітні фрагментарні дослідження політики багатокультурності та міжетнічних взаємин у Канаді українськими вченими, авторка доходить висновку, що вони значною мірою асоціюються з концептами поліетнічного суспільства, окремими аспектами проблематики міжетнічних взаємин та української спільноти у канадському етнокультурному середовищі. Серед таких вказуються праці дослідників В.Євтуха, О.Картунова, О.Гриценко, В.Коваленка, Ю.Макара, О.Сича, Т.Лупула, П.Катеринчука, В.Макара, О.Ярош, І.Макух-Федоркової.

Російські науковці А.Куропяткін, В.Тішков, В.Антонова також зробили значний внесок у дослідження феномену політики багатокультурності. В.Ажаєва, М.Владимирова, Є.Ісраєлян, Н.Покровська, Д.Саутіс, В.Соколов, С.Суглобін, А.Черкасов розглядали тематику етнокультурної мозаїки Канади та проблеми збереження культур малих етнічних груп, їх вплив на формування національної самобутності у контексті формування політики багатокультурності. Вагомий внесок у вивчення квебекської проблеми і шляхів компромісу між федеральною владою та потребами етнонаціональних громад Канади зробили російські науковці Ю.Барановський, В.Коленеко, Б.Ситніков, В. Шило.

Окрему групу становлять праці канадських науковців, присвячені аспектам формування і здійснення політики багатокультурності. Зокрема, треба відзначити низку важливих як з фактологічного, так і з концептуального боків робіт Дж.Бікертона, А.Ганона, В.Вайта, Р.Вагенберга, Р.Нельсона. Значний внесок у дослідження феномену політики багатокультурності зробили представники канадської, американської політичної науки Дж.Беррі, П.Бікху, В.Дайк, А.Ганон, В.Кимлічка, М.Макгіган, А.Сміт, Ч.Тейлор, Г.Терборн. Питання про місце і роль Квебеку в еволюції канадського суспільства у період глобалізації розглядає М.Кітінг. Дослідники квебекського націоналізму Ф.Гінграс, Н.Невіт, Дж.Маклур, С.Арнополус, Д.Кліфт, С.Елісон загострили увагу на негативних наслідках виникнення і поширення квебекського сепаратизму.

Загалом, слід зазначити чималий доробок праць, присвячених канадській політиці багатокультурності серед зарубіжних дослідників, проте це не зменшує актуальності дослідження запропонованої наукової проблематики в Україні.

У другому підрозділі „Багатокультурність на межі століть: ретроспектива і сучасні теоретичні та методологічні підходи”, авторка сформулювала тезу про те, що саме політичні реалії Канади кінця 60-х – початку 70-х рр. ХХ ст. вплинули на розробку теоретичних засад багатокультурності та застосування їх у багатокультурній канадській дійсності.

Дисертантка зазначає, що у політології, соціології, соціальній і культурній антропології виникла потреба вивчення таких проблем, як загострення міжетнічних конфліктів на тлі процесів глобалізації і, відповідно, спричинених нею різких соціально-економічних змін. Наприкінці ХХ ст. у світі стався вибух етноконфесійних конфліктів, частина з яких спровокували криваві етнічні чистки (для прикладу, події Балканських воєн кінця ХХ ст.) У центрі уваги опинилися також питання нівелювання чи „розмивання” національних особливостей етнічних груп та цілих народів.). Це спонукало дисертантку детальніше вникнути у сучасні теоретичні підходи до проблем багатокультурності. У дисертації зосереджено увагу на тому, що термін „багатокультурність” вказує на те, що національне суспільство, спочатку як гомогенне, зазнало якісних змін, і внаслідок імміграції в його структурі з’явилися нові етнічні меншини, внаслідок чого зародилися різні форми культурного плюралізму. Термін „поліетнічність” є своєрідним маркером етнічної мозаїчності соціального середовища чи суспільства, в той час, як термін „багатокультурність” уособлює етнічне, культурне різноманіття та ідеології лібералізму. На думку норвезького політолога Т.Еріксена етнічність у контексті поліетнічного, полікультурного суспільства слід розглядати не просто як апріорне надбання групи, а радше як результат і важливий аспект соціальних відносин та процесів. Канадські науковці Д.МакІвер, Дж.Сміт, Д.Беннет вказують, що багатокультурність, на відміну від концепцій етнічності, – це досвід і технологія реалізації структурно-організаційної діяльності держави, яка спрямована на інтеграцію та внутрішню стабілізацію культурних поліетнічних національних суспільств.

Значної уваги заслуговують праці канадських дослідників М.Вєрьовки і Т.Тодда, які визначали багатокультурність як особливу форму інтеграційної, ліберальної ідеології, засобом якої поліетнічні, полікультурні національні суспільства реалізують стратегії соціального консенсусу та стабільності на принципах рівноправного співіснування різних форм культурного життя. Одним із ключових висновків дослідника канадської багатокультурності В.Кимлічки є те, що державна політика може полягати у заохоченні підтримки двох або більше соціетальних культур у межах однієї країни.

У третьому підрозділі „Джерельна база дослідження” з метою ґрунтовного та всебічного розкриття теми дисертаційного дослідження авторкою використані різноманітні за своїм походженням, інформаційною насиченістю і ступенем достовірності джерела. Комплексному та поглибленому вивченню теми сприяв критичний та неупереджений аналіз законодавчих і нормативно-правових актів органів державної влади Канади, офіційних документів, офіційних статистичних даних та даних соціологічних опитувань державних і недержавних структур, виступи, інтерв’ю державних діячів. Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять комплекти архівних матеріалів та опублікованих документів, зокрема, конституційні та інші законодавчі документи. Визначальними у канадському законодавстві стали Акт „Про громадянство”(Canadian Citizenship Act, 1947), Канадський Акт „Про права людини” (Canadian Human Rights, 1960), Закон „Про офіційні мови” (Official Languages Act, 1969), та Акт „Про багатокультурність”(Canadian Multiculturalism Act, 1971). Аналізові громадської думки щодо політики багатокультурності та її впливу на міжетнічні відносини, розвиток різних культур, віросповідань, сприяння процесу інтеграції у багатокультурну спільноту сприяли дані соціологічних опитувань, які проводились авторитетним соціологічним центром Environics (Social Cohesion Survey). Останні дали змогу виявити суспільні настрої та динаміку змін політичних уподобань громадян у період 2000 – 2004 рр.

Отже, аналіз стану наукової розробки теми свідчить, що в українській політичній науці вивчення даної проблеми є незавершеним і вимагає нових наукових пошуків. Водночас опрацьована література та документальні джерела, які стосуються проблематики дисертаційного дослідження, дали змогу об’єктивно і комплексно дослідити динаміку формування та розвиток політики багатокультурності Канади, феномен багатокультурності у глобальному контексті: значення і світовий вплив канадської моделі.

У другому розділі „Правове поле та практика розв’язання суспільно-політичних проблем Канади” висвітлено основні етапи виникнення доктрини та політичної практики багатокультурності, досвід і засоби розв’язання суспільно-політичних проблем, та вплив квебекської проблеми на виникнення політики багатокультурності. Важливим етапом дослідження став аналіз та переосмислення теоретичних підходів до концепту багатокультурності.

У першому підрозділі „Канадська багатокультурність: досвід і засоби розв’язання суспільно-політичних проблем” авторка довела, що у реалізації перспективи розвитку багатокультурності провідну роль відіграє канадська держава та її інститути. Багатокультурність при цьому виступає як особлива ідеологія, політична програма, система спеціальних політико-правових, соціальних і культурних заходів, ініційованих та реалізованих державою стосовно етнічних, культурних, мовних та інших меншин, а також стосовно культури та мови національної більшості (двох націй-засновниць). Дисертантка підкреслює, що принцип забезпечення соціальної рівності, паритету меншин та двох націй-засновниць у Канаді, визначає багатокультурність як „політику визнання”. Цікавим видається також канадський алгоритм „єдність через багатоманіття”. Авторка наголошує, що суттєвою рисою неординарності Канади є надзвичайна толерантність, стосовно людей з іншими поглядами, з іншою етнічною, расовою, релігійно приналежністю. Власне, саме ця толерантність і покладена в основу канадської політики багатокультурності, яка є унікальним феноменом у світовому суспільному житті.

У другому підрозділі „Політика багатокультурності та проблема Квебеку: досвід подолання етнічних розбіжностей” авторка вказала на актуальність квебекської проблеми, оскільки сепаратизм Квебеку тісно переплітається із регіоналізмом. Дисертантка аргументовано стверджує, що проблема Квебеку (точніше шляхи її розв’язання і прийняття політичних рішень щодо неї) стали своєрідним стимулом для розвитку політики багатокультурності. Тенденція до децентралізації влади на користь провінцій, яка посилюється за рахунок боротьби Квебеку за „особливий статус”, постійно створює прецедент для загострення міжпровінційних конфліктів. Політика багатокультурності повинна була зняти питання про двонаціональний характер канадського суспільства, про факт існування франкоканадської нації та її нерівноправне становище порівняно з англомовною більшістю. Авторка підкреслює, що частина франкоканадців сприймає політику багатокультурності як інтенції підірвати їх позиції „нації-засновниці” і негативно ставиться до зазначеної концепції. Адже у рамках цієї політики франкофони не посідають особливого місця, тобто, розглядаються не як нація, а як представники однієї з багатьох культур. Ігнорування потреб та інтересів етнічних груп становить небезпеку для суспільства, а політика підтримки багатокультурності та етнічних меншин, яку проводить федеральний уряд Канади, навпаки сприяє його єдності.

У третьому підрозділі „Специфіка і досвід взаємодії українців Канади з іншими етносами й етнічними групами: багатокультурний аспект” авторка зосереджує увагу на різних етапах формування української спільноти та її активне залучення у політичне життя Канади. Дисертантка зауважує, що одним із найвагоміших чинників, які допомогли не лише франкомовним канадцям, але й українцям та іншим етнічним групам відстоювати свої права протягом останніх десятиліть, була регіоналізація підтримки основних федеральних партій та послідовна політика урядів меншин в Оттаві. Авторка констатує, що зростання націоналізму франкоканадців вплинуло певним чином на підвищення етнічної свідомості українських канадців та інших меншин; крім того, цей вплив стимулював запити українців на культурно-лінгвістичні гарантії, та робив внесок в об’єднання різноманітних етнічних організацій у початкову спеціальну коаліцію (так звану третю силу), яка могла потенційно впливати на рівновагу сил, що змінюються, між двома головними етнічними групами країни. Українська спільнота Канади зробила вагомий внесок у культурно-історичне та суспільно-політичне життя країни. Українські канадці стали послідовними прихильниками політики багатокультурності, офіційно підтримавши її на своєму конґресі у 1981 р. На їх думку, ця політика гарантувала вільний розвиток мов і культур усіх етнічних груп країни.

У третьому розділі „Актуальність досвіду канадської багатокультурності для України і світу”, який складається з двох підрозділів, дисертантка говорить про перспективи впливу феномену канадської багатокультурності на реальну етнополітичну ситуацію в Центральній та Східній Європі, зокрема, в Україні. У першому підрозділі „Досвід багатокультурного розвитку Канади і реалії України” авторка стверджує, що значущим, особливо з позиції сучасного сприйняття канадського досвіду в Україні, є залучення до політики багатокультурності у якості важливого напрямку забезпечення розуміння та підтримки вказаної політики, більшості населення країни, а також основних інституцій суспільства, враховуючи інфраструктуру, освітні та інформаційні інституції, наукову спільноту. Дисертантка робить акцент на тому, що канадський досвід здійснення цілеспрямованої політики впливу та зміни ставлення людей до тієї чи іншої проблеми чи ситуації повністю виправдав себе. Канадське суспільство справді змінилось у своєму сприйнятті культурної мозаїки та ролі іммігрантських та інших недомінуючих груп серед загалу населення. Говорячи про феномен багатокультурності в Україні, на думку авторки, варто відзначити його політичний сенс. Адже саме розуміння необхідності єднання в Україні на ґрунті консолідованої демократичної нації, спроможність політиків обєднати усіх (українців і неукраїнців) на основі підтримки України як європейської держави і нації стимулює подальший стабільний й передбачуваний розвиток етнополітичних процесів в Україні. Отже, для визначення теоретичних та інструментальних можливостей концепції багатокультурності, аналізуючи проблеми сучасних поліетнічних держав, їх підходів до розв’язання складних соціальних колізій, на думку дисертантки, варто звернутись до досвіду багатокультурної державної практики Канади. У результаті дослідження авторка приходить до висновку, що для України, її етнополітичного розвитку і формування власної моделі багатокультурності важливим є врахування канадського досвіду поєднання соціальних і культурних запитів людей із забезпеченням захисту особистісної свободи вибору.

Другий підрозділ „Феномен багатокультурності у глобальному контексті: значення і вплив канадської моделі на розвиток сучасного світу”, присвячений аналізу значення феномену багатокультурності для європейських країн, а також для країн класичної імміграції. Авторкою дисертаційного дослідження сформульовано тезу про те, що етнокультурний імідж Канади постійно видозмінюється, усі рівні влади (федеральні, провінційні та муніципальні) намагаються відповідати певному стереотипові. Авторка робить наголос на тому, що Канада слугує для всього людства прикладом справедливого і толерантного ставлення до етнічних відмінностей. Дисертантка зазначає, що цей феномен дає змогу по-новому розглядати процес міжкультурної та міжетнічної комунікації, визначати детермінуючі чинники перспектив її розвитку. З одного боку, це – тло, полікультурне середовище, якому притаманні певні властивості, які є референтними для окремих індивідів та груп, що дозволяє синтезувати власну культурну спадщину шляхом різноманітних форм культурного плюралізму поліетнічного суспільства Канади. З іншого боку, багатокультурність проявляється у різних формах ліберальної ідеології, за допомогою якої національне суспільство намагається реалізувати стратегії соціального консенсусу та стабільності.

Перевага власне „канадського шляху” розвитку полягає, передусім, у тому, що становлення Канади як держави відбувалося шляхом мирної еволюції у складі Британської імперії. Разом з тим канадські політики, які стояли біля витоків канадської державності вважали за необхідне мати самодостатню державу. Таким чином, у результаті дослідження авторка дійшла висновку: розвиток канадської національної ідеї „єдності у розмаїтті” знаходить своє віддзеркалення і в складних етнополітичних процесах об’єднаної Європи. Власне у Канаді при цьому зростає етнокультурна „мозаїчність” та поряд з тим інтенсифікується процес „канадизації” її населення і усвідомлення ним своєї етнокультурної єдності.

У висновках узагальнено результати дослідження і викладено основні положення, що виносяться на захист.

Аналіз причин і характеру виникнення політики багатокультурності Канади приводить до висновку, що ідея створення загальноканадської політичної ідентичності разом з певним обмеженням культурної розмаїтості населення країни лягла в основу політики канадської багатокультурності у перші роки її становлення як державної політики та національної ідеології. Авторка сформулювала думку про те, що саме політичні реалії Канади кінця 60-х – початку 70-х рр. вплинули на розробку теоретичних засад багатокультурності та застосування їх у багатокультурній канадській дійсності. Прагматичний крок тодішнього ліберального уряду П.Трюдо був доволі далекоглядним, і власне він став одним із ключових реалій, сприяючи налагодженню міжетнічних стосунків. Серед інших причин формування та здійснення політики багатокультурності дисертантка вважає лібералізацію імміграційної політики Канади, у процесі якої була усунена дискримінація за расовими, етнічними та конфесійними ознаками, внаслідок чого до Канади линув потік іммігрантів також з країн, що розвивалися.

На певних етапах формування урядової політики стосовно врегулювання міжетнічних проблем була простежена тенденція забезпечення не лише культурних та освітніх, але й політичних прав різних спільнот. Відзначено, що знаковим кроком у розв’язанні етнокультурних проблем став Закон „Про офіційні мови”, прийнятий у 1969 р. Виявлений невід’ємний компонент політики багатокультурності – розв’язання проблеми політичного представництва різних етнічних груп, їх співучасті в управлінні державою і в процесах прийняття політичних рішень, існує низка механізмів та інструментів, які забезпечують здійснення можливості розподілу влади між представниками більшості та меншинами. Канадські державні програми різного рівня – федерального, провінційного, місцевого, були реалізовані для підтримки культури, ідентичності, мови, самобутності.

Визначена роль і місце політики багатокультурності у сучасній системі взаємовідносин основних етнічних груп Канади. За цих умов, загальнозрозумілою є необхідність розглядати процес міжкультурної та міжетнічної комунікації, визначати детермінуючі чинники перспектив її розвитку. На сучасній парадигмі канадської багатокультурності чітко простежується той факт, що вона як соціальний чинник несе відповідальність за стабільний розвиток поліетнічного суспільства, за залучення громадян до управління суспільством, за імідж державних інститутів та їхнє виконання своїх соціальних функцій, виявлено її фундаментальний вплив на розвиток всіх державних інститутів у багатокультурному канадському суспільстві. Концепція багатокультурності акцентує увагу на важливості захисту прав людини, соціальної участі та рівності, і водночас – збереження груп і міжгрупової терпимості. Толерантність й терпимість – єдиний принцип, що лежить в основі багатокультурності.

Щодо аналізу ставлення української етнічної спільноти Канади до практики багатокультурності авторка зазначає, що українські канадці, які за даними перепису 2001р. є за чисельністю 9-ю етнічною групою в державі, посідають чільне місце у розробці та поширенні ідей та стратегій, що, зрештою, перетворилися на політику багатокультурності. Проте дуже показовим є той факт, що українська етнічна група протягом свого перебування на канадській землі зорганізувалася як невід’ємна складова частина поліетнічного організму. Вона досягла досить високого рівня акультурації та адаптації у канадське суспільство шляхом своєї суспільно-політичної та соціально-економічної інтеграції.

Авторкою дисертаційного дослідження спрогнозовано глибоке усвідомлення ролі політики багатокультурності канадцями у процесі глобалізації; сформульовано думка про те, що на сучасному етапі переосмислення понять ідентичності та етнічності у контексті глобалізації, канадці все більше усвідомлюють той факт, що багатокультурність є фундаментальною, основною прерогативою їхньої держави і такою, якою вони за правом пишаються. Авторка доводить, що культура Канади виступає як головний гарант національної ідентичності, власне вона є основним принципом національного суверенітету і національної гордості, який не дає розчинитися нації у загальному потоці глобалізації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Богатирець В.В. Федеральна політика багатокультурності та українська спільнота Канади // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Зб. наук. статей. – Чернівці: Рута, 2002. – Т. 9. – C. 137-145.

2. Богатирець В.В. Канадська багатокультурність і квебекська проблема // Держава і право: Зб. наук. праць: юридичні і політичні науки. – К: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 21. – C. 648-653.

3. Богатирець В.В. Квебекське питання у вирі канадської багатокультурності // Буковинський журнал. – 2003. – № 2. – С. 129-133.

4. Богатирець В.В. Концепт багатокультурності Канади // Буковинський журнал. – 2005. – № 1.– С. 114-125.

5. Богатирець В.В. Концептуальні підходи до дослідження канадського федералізму // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Зб. наук.статей. – Чернівці: Рута, 2006. – Т. 12-13. – С.74-79.

6. Богатирець В.В. Еволюція виникнення політики багатокультурності у Канаді // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології Збірник наукових праць / Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, кафедра етнології, античної та середньовічної історії ЧНУ. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – Том 2. – C. 167-175.

7. Богатирець В.В. Культурний плюралізм: ідеологічні, правові засади та українські реалії // Форум: суспільно-політичний журнал. Україна і світ: моральний досвід і прагматики інтересів. – Чернівці: Золоті литаври, 2006. – С. 63-68.

8. Богатирець В.В. Українські канадці в русі за утвердження нового політичного мислення у міжнародних відносинах // Матеріали V Буковинської Міжнародної історико-краєзнавчої конференції присвяченої 130-річчю заснування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, 29 вересня 2005 р., Чернівці, 2006. – Т. 2: Всесвітня історія. Спеціальні історичні дисципліни. Політологія. Міжнародні відносини. – С. 271-273.

9. Богатирець В.В. Вплив канадського політичного досвіду у царині міжетнічних відносин на розв’язання етнічних конфліктів у Європі // Материалы ІІІ Межднародной научно-практической конференции „Научное пространство Европы – 2007”.– Том 6: Право. Политология. Философия. Государственное управление. – Днепропетровск: Наука и образование, 2007. – С. 70-73.

10. Bohatyrets V. The Aspect of Quebec Problem in the Context of the Canadian Multiculturalism // Матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції „Науковий потенціал світу 2004”. – Т. 30: Історія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – 60 с. – С. 3-5.

АНОТАЦІЯ

Богатирець В.В. „Канадська багатокультурність: політичний досвід і суспільна практика (національний і глобальний виміри)”. – Рукопис (216 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2007.

У дисертації вперше в українській політичній науці здійснено комплексний аналіз формування та здійснення політики багатокультурності у Канаді, її політичного досвіду та суспільної практики (у національному та глобальному вимірах). Систематизовано основні підходи до явища багатокультурності, її закономірностей та практичних завдань. Проаналізовано основні етапи формування концепту багатокультурності, його характерних рис та варіативності у Канаді. Визначено головні чинники, що вплинули на еволюцію канадської політики багатокультурності, обґрунтовано визначальний вплив квебекської проблеми на процес формування політики держави. Висвітлено незаперечно позитивні сторони канадської національної ідеї „єдності у розмаїтті”, яка знаходить своє віддзеркалення в складних етнополітичних процесах об’єднаної Європи. Досліджено зростання етнокультурної „мозаїчності” та інтенсифікацію процесу „канадизації” населення і усвідомлення ним своєї етнокультурної єдності у сучасних умовах глобалізації.

Ключові слова: багатокультурність, політика багато-культурності Канади, етнічні меншини, етнічні групи, канадська мозаїка, квебекська проблема, культурне розмаїття.

АННОТАЦИЯ

Богатырец В.В. „Мультикультурализм Канады: политический опыт и общественная практика (в национальном и глобальном измерении)”. – Рукопись (216 стр.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 – Политические проблемы международных систем и глобального развития. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2007.

В диссертации впервые в украинской политической науке проведен комплексный анализ формирования и проведения политики мультикультурализма в Канаде, ее политический опыт и общественная практика (в национальном и глобальном измерении). Систематизированы основные подходы к концепту мультикультурализма, его закономерностей и практических целей. Проанализированы основные этапы формирования понятия мультикультурализма, его характерных черт и вариативности в Канаде. Определены основные факторы, повлиявшие на эволюцию канадской политики мультикультурализма, обосновано значительное влияние квебекской проблемы на процесс формирования государственной политики Канады. На первый план выведены неоспоримо позитивные аспекты канадской национальной идеи „единства в разнообразии”, которая отображается в сложных этнополитических процессах объединенной Европы. Исследована динамика роста этнокультурной „мозаичности”, а также интенсификации процесса „канадизации” населения и осознания им своего этнокультурного единства в современных условиях глобализации.

Ключевые слова: мультикультурализм, политика мультикультурализма Канады, этнические меньшинства, этнические группы, канадская мозаика, квебекская проблема, культурное разнообразие.

SUMMARY

Bohatyrets V.V. Multiculturalism of Canada: Political Experience and Social Practice (National and Global Dimensions). – Manuscript, 2007.

Thesis is submitted for obtaining the degree of Candidate of Political Science in speciality 23.00.04 – Political Issues of International Systems and Global Development. Chernivtsi Yuriy Fed’kovych National University. – Chernivtsi, 2007.

For the first time in the Ukrainian political science the thesis presents a versatile research of the Canadian Multiculturalism peculiarities in the context of the global transformational processes. It should be mentioned that Canada is the intellectual home of the notion of “multicultural citizenship”. Moreover, both theoretical and practical treatments of multiculturalism draw heavily upon the Canadian example, using the lessons derived from observing the case to infer the nature and general health of multiculturalism. However, the thesis pre-supposes that the Canada’s multicultural policy is to create a nation that emphasizes the importance and rights of cultural groups; united by a common creation of an office of multiculturalism in 1971.

Noteworthy, to understand the genesis of Canada’s policy of multiculturalism, one need appreciate that the politics of Canada has been marked by deep-rooted conflict between the nation’s English and French populations. Ultimately, it is the ardent desire of Quebecois to maintain their distinct cultural identity, and the reluctance of the nation’s Anglophone elite to engage in cultural jingoism for fear of endangering national unity, that precludes the development of a meaningful and common identity for the nation. Needless to say, Trudeau confronted almost insurmountable political obstacles to the successful completion of the commission’s mission: The political violence had hardened Anglophone opposition to the accommodation of French cultural demands, while a cultural policy that did not take notice of those demands was likely to escalate the violence, and precipitate the fracture of the nation. Eventually, the Trudeau administration needed to chart a path that would secure some measure of cultural autonomy for Quebec, while simultaneously reasserting the basic equality of all Canadians. The ingenious answer to this policy puzzle was official multiculturalism. Through its official proclamation, Trudeau was able to implement the linguistic recommendations of the Royal Commission (which irreversibly established Canada as a bilingual nation), while recasting the role of ethnic culture in Canadian politics. In asserting that a defining feature of the Canadian identity (one that was worthy of government support and protection) would be the celebration and preservation of all cultures.

Canada has managed its increasing diversity and maintained unity by balancing rights and responsibilities in citizenship, and individual and collective rights in its Constitution. However, the global forces of change that influence all countries affect Canada too. The diversity of the Canadian populace is increasing faster than at any time in its history. Canada is affected by the evolution towards “one market, one world” as increased international trade makes the globe smaller and its peoples more interconnected and interdependent.

The ethnic and cultural diversity of Canada’s population is a major advantage of globalization processes. It should be emphasized that, the Canadian Government is working with provincial and territorial governments, the private and voluntary sectors and individual Canadians to help strengthen institutions, build safer and more supportive communities and reinforce shared values. Canada is enhancing its multiculturalism programming, expanding its anti-racism activities and strengthening its support for other minority groups such as persons with disabilities to help more individual Canadians overcome barriers to their full participation in society. In the context of globalization,