ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н.КАРАЗІНА

УДК 94 (477): 323.1

Гончарова Ольга Сергіївна

НАЦІОНАЛЬНІ МЕНШИНИ ХАРКІВЩИНИ

В УМОВАХ ЗДІЙСНЕННЯ ПОЛІТИКИ КОРЕНІЗАЦІЇ

(20-ТІ – ПОЧАТОК 30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії України Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Пікалова Тетяна Ісаївна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С.Сковороди,

завідуюча кафедрою історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

член кореспондент НАН України

Даниленко Віктор Михайлович

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії України

другої половини ХХ століття

кандидат історичних наук, доцент

Солошенко Олена Михайлівна

Харківський державний технічний

університет будівництва і архітектури,

доцент кафедри українознавства та політології

Провідна установа: Донецький національний університет, кафедра історії України,

Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться „23” березня 2007 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені
В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4 (ауд. V-58).

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (61077 м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий „15” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна – багатонаціональна держава, в якій разом із домінуючим корінним населенням – українцями, проживає понад 130 національних меншин. Тому для неї врахування їх життєвих інтересів є перманентно актуальним і потребує постійної уваги, вивчення та аналізу. На сучасному етапі творення незалежної, правової, демократичної держави та інтеграції України до європейського співтовариства розвиток міжнаціональних відносин набуває нового значення. Демократичний розвиток суспільства можливий тільки за умови рівноправних політико-правових, економічних та культурних стосунків між національностями, що проживають в Україні.

Нині в Україні закладено вагоме політико-правове підґрунтя в галузі міжнаціональних відносин. Важливим кроком у формуванні належної законодавчої бази щодо забезпечення прав національних меншин слід вважати Декларацію прав національностей в Україні, ухвалену Верховною Радою України 1 листопада 1991 року. Багато норм цього політико-правового документу увійшло до Закону України „Про національні меншини в Україні”, прийнятого 25 червня 1992 року, головною метою якого є гарантування національним меншинам права на вільний розвиток. Найбільш вагомим нормативно-правовим актом у забезпеченні прав національних меншин стала Конституція України 1996 року. Ряд правових принципів і процедур, які захищають інтереси національних меншин, передбачено в законодавчих актах про громадянство, про об’єднання і організації громадян , в основах законодавства про культуру, в Законі України про мови тощо.

Створення законодавчої бази сприяло зростанню свідомості національних меншин України, перетворенню їх з об’єктів різного роду експериментів на суб’єкти політичного життя, збільшенню їхнього впливу на внутрішню і зовнішню політику держави. Недостатня увага до національного фактора в державному будівництві, приниження ролі національної свідомості в розвитку суспільства, тлумачення національних інтересів як потенційно небезпечних призводить до загострення міжнаціональних відносин, гальмує відродження демократії в державі.

З’ясуванню причинно-наслідкових зв’язків кризових явищ, прорахунків і негативних тенденцій у вирішенні національного питання на сучасному етапі повинно сприяти різнобічне вивчення історичного досвіду вирішення національного питання в Україні в перехідні періоди історії. Особливо це стосується 20-х – початку 30-х років ХХ століття, коли вперше в історії України здійснювалася політика, спрямована на забезпечення прав національних меншин. У цей час відбувається пробудження нації, з’явилися надії щодо вільного розвитку в усіх сферах суспільного життя, підтверджених впровадженням політики коренізації. З іншого боку, відбувається руйнування національних традицій, культури під прикриттям лозунгів пролетарського інтернаціоналізму. Розробка проблеми міжнаціональних відносин в історичній ретроспективі дає змогу оцінити конкретні заходи партійно-державного керівництва України в 20-х – на початку 30-х років ХХ століття щодо суспільно-політичного, економічного та культурного життя національних меншин. А це в свою чергу надає можливість глибше зрозуміти значення сучасних національних процесів, що відбуваються в нашій державі, та наперед уникнути прорахунків.

Формування демократичної моделі суспільного розвитку з розвиненими громадянськими інститутами неможливе без урахування регіональних етносоціальних, етнокультурних особливостей, оскільки їх ігнорування несе загрозу міжнаціональних конфліктів. З огляду на це, значний інтерес має історія Харківщини (Слобожанщини) – прикордонного регіону, із значним відсотком національних меншин.

Вивчення історії національних меншин регіону в період здійснення політики коренізації відкриває нові можливості з’ясування характеру та особливостей суспільно-політичних, економічних і культурних процесів в Україні в 20-х – на початку 30-х років ХХ століття.

Необхідність наукового аналізу окресленої проблеми обумовлена й відсутністю у вітчизняній історіографії узагальнюючої праці, в якій питання національно-культурного будівництва серед національних меншин Харківщини розглядалися б комплексно.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана в рамках наукової теми кафедри історії України Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди „Історія України: проблеми суспільного, політичного, культурного, економічного розвитку”.

Об’єктом дослідження є зміст, форми, напрямки політики коренізації та наслідки її здійснення на Харківщині у 20-х – на початку 30-х років ХХ століття.

Предметом дисертаційного дослідження є демографічні, суспільно-політичні, соціально-економічні та культурно-освітні процеси в середовищі національних меншин регіону.

Мета і завдання дослідження. Мета – на основі аналізу особливостей соціального, економічного, культурного життя дати комплексну характеристику національних меншин Харківщини у 1920-х – на початку 1930-х років.

Досягнення поставленої мети пов’язано з вирішенням таких завдань:

- шляхом історіографічного аналізу визначити напрямки і рівень наукового дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, з’ясувати ступінь репрезентативності джерельної бази для здійснення дослідження;

- здійснити комплексний аналіз етнодемографічних, етносоціальних процесів у регіоні;

- розкрити передумови та принципи національної політики радянської влади щодо національних меншин та дослідити форми і методи її практичної реалізації в регіоні;

- визначивши особливості професійної та господарської діяльності, дослідити процеси соціально-економічного розвитку національних меншин в умовах радянської системи господарювання та з’ясувати роль представників національних меншин у розвитку промисловості та сільського господарства регіону;

- конкретизувати досвід розвитку системи освіти для національних меншин Харківщини, виявити її позитивні та негативні тенденції, дослідити проблеми розвитку національних культур регіону як складову історії культури України.

Методологічна основа дослідження. Методологічними засадами дисертації є комплексний підхід, що базується на принципах історизму та об’єктивності. Для створення об’єктивної картини існування національних меншин Харківщини в умовах здійснення політики коренізації у 20-х – на початку 30-х років ХХ століття використовувалися загальнонаукові, конкретно-історичні та міждисциплінарні методи дослідження. У роботі знайшли застосування загальнонаукові методи евристики, опису та аналогії. Найбільшу цінність мали конкретно-історичні методи: історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-типологічний, оскільки вони дали змогу ретельніше осмислити суть заходів, передбачених в рамках здійснення політики коренізації. Серед міждисциплінарних методів у роботі знайшли застосування соціально-психологічний, статистико-аналітичний та метод кількісного і формального аналізу.

Хронологічні межі дослідження (20-ті – початок 30-х років) дають змогу розглянути найбільш важливі тенденції економічного, соціального та культурного розвитку національних меншин регіону. Початок періоду пов’язаний з прийняттям урядових постанов, які визначили напрямки діяльності по забезпеченню національних потреб населення України. Кінцеві рамки роботи – 1932-1933 роки – обумовлені згортанням коренізації, і як наслідок, ліквідацією національно-культурних здобутків.

Територіальні межі роботи охоплюють територію, яку займала до 1925 року Харківська губернія. Ця територія має ще й історичну назву – Слобожанщина. У 1925-1930 роках вона була поділена на округи, потім райони, а з 1932 року отримала назву Харківська область. Це прикордонний з Росією регіон, що має строкате, за національністю, населення, де була своя специфіка у здійсненні етнонаціональної політики. Цим і обумовлений вибір регіону дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше комплексно, на базі вперше залучених до наукового обігу джерельних матеріалів, досліджується державна етнополітика на Харківщині, участь національних меншин в соціально-економічних перетвореннях та культурному житті регіону. Дисертантка простежила зміни в національному складі населення Харківщини вказаного періоду, особливу увагу звернула на рівень урбанізації та асиміляції національних меншин.

У роботі вдалося розширити уявлення про напрямки та методи державного регулювання міжнаціональних відносин. На основі аналізу державної політики, що вела до появи національно-адміністративних одиниць, соціально-економічного і культурного будівництва серед національних меншин України, розкривається мета і засоби здійснення політики коренізації на Харківщині, висвітлюються механізми і наслідки контролю з боку партійно-державних органів за її виконанням, аналізуються фактори, які вплинули на еволюцію ставлення населення регіону до національної політики радянської влади.

Завдяки аналізу практичних дій по втіленню в життя національної, соціально-економічної політики радянської держави робиться висновок про те, що радянська система об’єктивно сприяла асиміляційним процесам, і тому національні меншини були приречені на денаціоналізацію.

Авторкою вперше зроблено всебічну характеристику діяльності навчальних закладів та культурно-освітніх установ з точки зору інтересів національних меншин.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані науковцями в подальших дослідженнях з історії України, історії народної освіти і культури, історії Харківщини, при підготовці загального лекційного курсу та спецкурсів з історії України, краєзнавчої літератури, курсових і дипломних робіт, експозицій краєзнавчих музеїв. Основні положення і висновки дисертації можна впроваджувати в навчальний процес вузів України як допоміжний матеріал для спецкурсів і спецсемінарів з історії міжнаціональних відносин. Матеріали дослідження, висновки і узагальнення можуть бути використані в ході реалізації концепції розвитку національних меншин на сучасному етапі державотворення, національного виховання учнів і студентів та популяризації в середовищі національних меншин історико-культурних знань. Висновки і рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути творчо використані громадськими організаціями, Міністерством освіти і науки України, місцевими органами влади для вирішення найближчих проблем задоволення потреб національних меншин на сучасному етапі.

Публікації. Результати дисертації опубліковані в трьох фахових статтях у збірниках наукових праць та оприлюднені на чотирьох конференціях. Загальний обсяг публікацій 1,9 друкованих аркушів.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації 254 сторінки, у тому числі 174 сторінки основного тексту, 52 сторінки списку використаних джерел (... найменування) і 28 сторінок додатків

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтований вибір теми дисертації, сформульована суть наукової проблеми та актуальність її дослідження, загальний зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначені хронологічні та територіальні рамки, мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, розкриті наукова і практична цінність досягнутих результатів, вказано на особистий внесок здобувачки в розробку наукової проблеми й апробація результатів її дослідження.

У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки проблеми та подано характеристику використаних джерел.

У вітчизняній історіографії проблеми, що безпосередньо були пов’язані з розвитком національних меншин, почали розглядатися в 20-ті – 30-ті роки. Найбільш опрацьованими виявилися питання формування державної етнополітики Будівництво Радянської України: у 2-х вип. – Вип. 1. За ленінську національну політику. – Харків: Держвидав України, 1927. – 270 с.; Буценко А.І. Радянське будівництво та нацменшини на Україні. – Харків: ДВУ, 1928. – 43 с.; Глинский А.Б. Национальные меньшинства на Украине. – Харьков – К.: Центриздат, 1931. – 78 с.; Затонский В.П. Национальная проблема на Украине. – Харьков: Держвидав України, 1926. – 104 с.; Лебедь Д.З. Советская Украина и национальный вопрос за пять лет. – Харьков: Пролетарий, 1924. – 32 с.; Постишев П.П. Національне питання в реконструктивний період. – Харків: Пролетарій, 1930. – 47 с.; Скрипник М.О. Перебудовними шляхами (проблеми культурного будівництва національностей України) // Комуністична освіта. – 1931. - № 7-8. – С. 16-33; Хвиля А. До розв’язання національного питання на Україні. – Харків: Держвидав України, 1930. – 162 с. та ін.. На підставі переписів 1920, 1923 та 1926 років вивчався національний склад населення регіонів України, визначалися кількість та місця проживання різних етнічних груп, досліджувались процеси асиміляції Гіршфельд А. Міграційні процеси в Україні (в світлі перепису 1926 р.). – Харків: Держвидав „Господарство України”, 1930. – 87 с.; Мінаєв С.В. Наслідки вселюдного перепису 1926 р. на Україні. – Харків: Держвидав України, 1928. – 92 с.; Хоменко А. Національний склад людності УСРР. – Харків: Державне видавництво України, 1929. – 71 с. та ін.. Важливе місце посідала розробка питань національного районування Буценко А. До справи районування України. – Харків: ДВУ, 1926. – 62 с.; Буценко А. Районування в Україні // Радянська Україна. – 1925. - № 8. – С. 7-9; Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине. К 10-й годовщине Октябрьской революции. По материалам центральной комиссии национальных меньшинств при ВУЦИК. – Харьков: Госиздат Украины, 1927. – 98 с. та ін., соціально-економічного життя Будівництво Радянської України: у 2-х вип. – Вип. 2. Господарче та культурне будівництво. – Харків: Держвидав України, 1927. – 176 с.; Гольде Ю.В. Земельное устройство трудящихся евреев. – М.: Комзет, 1931. – 30 с.; Кантор Я. Єврейське хліборобство на Україні. – Харків: Держвидав України, 1929. – 32 с.; Огурцов М. Кооперування нацменшостей сільськогосподарською кооперацією // Кооперативне село. – 1928. - № 1. – С. 18-24; Демченко М. Національне питання та пролетаріат. – Харків: Державне видавництво України, 1930. – 108 с.; Зингер Л. Национальный состав пролетариата СССР. – М.: Изд-во “Власть Советов” при Президиуме ВЦИК, 1934. – 116 с. та ін. та розвитку культури національних меншин Авдієнко М.О. Народна освіта на Україні. – Харків: ЦСУ УСРР, 1927. – 102 с.; Гоїнцев М. Релігійний рух серед нацменшостей // Безвірник. – 1931. - № 9-10. – С. 40-42; Казаченко А. Дев’ять років книжкової продукції радянської України. Історико-статистичний начерк. – Харків: ДВУ, 1929. – 44 с.; Карпенко О. До питання культ-освітнього будівництва на Україні в другу п’ятирічку. – Харків: Радянська школа, 1932. – 27 с.; Левітан М. Освіта національних меншин // Шлях освіти. – 1927. - № 10. – С. 35-42; Стан і завдання культурного будівництва на Україні. – Харків: Держвидав України, 1927. – 151 с.; Потапчин М. Національне культурне будівництво на Україні за 15 років // Радянська Україна. – 1932. – № 11. – С. 9-12; Ряппо Я.П. Короткий нарис розвитку української системи народної освіти. – Харків: Держвидав, 1927. – 40 с.; Скрипник М. Наслідки українізації та обслуговування культурних потреб національних меншин УСРР, зокрема російської. Промова на засіданні НКО УСРР від 14.11.1933. – Харків: Радянська школа, 1933. – 36 с. та ін.. У 20-х роках ХХ століття з’являються і перші дослідження з історії національних меншин Харківщини Смілянський Населення Харківщини // Вісті ВУЦВК. – 1922. – 31 серпня; Смілянський Населення Харкова в числах перепису 1920 р. // Вісті ВУЦВК. – 1922. – 27 жовтня; Ступішин П.П. Соціальний склад людності Харківщини // Статистичний бюлетень. – Харків: Харківське окружне статистичне бюро, 1929. – Кн. VІІІ. – С. 3-33.; Кторов В.І. Нацмени на Харківщині // Всесвіт. – 1928. - № 51. – С. 14-15; Фурер В. Підсумки і завдання національно-культурного будівництва на Харківщині. – Харків: Пролетарій, 1930. – 48 с.. Проте більшість робіт того часу мали обмежену джерельну базу, були схематичними, характеризувалися тенденційним підбором і оцінкою фактичного матеріалу, недостатньою аргументацією і поверховістю узагальнень. Висвітлення подій здійснювалося на рівні партійно-радянської пропаганди і часто зводилося до коментарів законодавчих актів, популяризації праць керівників радянської держави та комуністичної партії.

У другій половині 1930-х – першій половині 1950-х років проблеми історії національних меншин України безпосередньо не розглядалися. Етнічні процеси в Україні розглядалися дослідниками в двох напрямках: консолідації української радянської соціалістичної нації і тісного зближення українців з іншими національними групами УРСР Генкина Э.Б. Образование Союза Советских Социалистических республик. – М.: Госполитиздат, 1943. – 79 с.; Ясницький Г.І. Дружба народів СРСР – джерело процвітання Радянської України. – К.: Держполітвидав, 1953. – 102 с. та ін..

Протягом другої половини 1950-х – середини 1980-х років вивчення національного питання відновлюється. Проте тематика досліджень залишається обмеженою. Наукові розвідки були спрямовані на дослідження тих фактів, що слугували доказом дружби, співробітництва, зближення націй, багатонаціонального характеру робітничого класу, братерського інтернаціоналізму трудящих тощо Бачинський П.П. Здійснення ленінської національної політики на Україні у відбудовний період (1921-1925) // Укр. істор. журн. – 1966. -– № 1. – С. 97-107; Куліченко М.І., Маланчук В.Ю. В.І.Ленін і розв’язання національного питання на Україні. – К.: Політвидав України. 1971. – 320 с.; Лихолат А.В. Здійснення ленінської національної політики на Україні 1917-1920. – К.: Наукова думка, 1967. – 304 с.; Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР. Статистико-картографічне дослідження. – К.: Наукова думка, 1965. – 135 с.; Вовк В.П., Яненко В.И. Культурно-просветительная работа среди национальных меньшинств в Украине (1921-1925) // Вопросы общественных наук. – К.: Вища школа, 1974. – Вып. 19. – С. 91-101; Чирко Б.В. Великий жовтень і утворення нових міжнаціональних відносин. – К.: Політвидав України, 1974. – 80 с. та ін.. У цей період продовжується дослідження регіональних аспектів проблеми. Короткі нариси з історії населених пунктів національних меншин Харківщини від часу заснування до 70-х років ХХ століття увійшли до багатотомної історії міст і сіл України Історія міст і сіл Української РСР: у 26-ти т. – Харківська область. – К.: АН УРСР, 1967. – 1004 с.. Велика увага питанням формування багатонаціональних колективів підприємств Харкова приділялась у загальних працях з історії робітничого класу України Диденко Г.Д. Рабочий класс Украины в годы восстановления народного хозяйства (1921-1925). – К.: Изд-во Академии Наук УССР, 1962. – 375 с.; Довгопол В.М. Робітничий клас України в роки соціалістичної індустріалізації (1926-1929). – Харків: Вид-во Харківського ун-ту, 1971. – 196 с.; Лобурец В.Е. Изменение национального состава рабочего класса Украинской СССР. – Харьков: Вища школа, 1982. – 32 с.; Некрасова И.М. Формирование многонациональных коллективов на стройках І и ІІ пятилеток // Формирование и развитие многонационального рабочего класса СССР в период строительства социализма (1921-1937). – Тбилиси: Мауниереба, 1980. – С. 69-86. та ін.. Національний склад мешканців Харкова на різних етапах його розвитку дослідили Н.В.Курман та І.В.Лебединський Курман М.В., Лебединский И.В. Население большого социалистического города. – М.: Статистика, 1968. – 200 с.. В монографіях з історії народної освіти в Україні дослідники торкаються питань забезпечення мовних інтересів національних меншин, доводячи природний характер асиміляції Афанасьєв В.В., Ветров В.О., Коновенко С.А. Нириси історії культурно-освітньої роботи на Україні (1917-1941). – Харків: ДДІК, 1968. – 218 с.; Вовк В.П., Яненко В.И. Культурно-просветительская работа среди национальных меньшинств в Украине (1921-1925) // Вопросы общественных наук. – К.: Вища школа, 1974. – Вып. 19. – С. 91-101; Гриценко М.С. Нариси з історії школи в Українській РСР (1917-1965 рр.). – К.: Радянська школа, 1966. – 260 с.; Гутянський С.К. Здійснення ленінських принципів народної освіти на Україні. – К.: Вид-во АН Української РСР, 1960. – 108 с.; Паніотов І.І. Комуністична партія України в боротьбі за розвиток народної освіти (1931-1941). – Харків: Вид-во Харківського ун-ту, 1973. – 186 с.; Ясницький Г.І. Розвиток народної освіти на Україні (1921-1932). – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1965. – 256 с.. Таким чином, дослідження цього періоду не виходили за рамки марксистсько-ленінської методології, були необ’єктивні і, як результат цього, породжували нові „білі плями”.

З другої половини 80-х років тенденції до суспільно-політичних змін в радянському суспільстві викликали необхідність розробки великої комплексної теми, пов’язаної з проблемою „національне й інтернаціональне в історичному розвитку українського народу” Бугай М.Ф. Депортації населення з України (30-50-ті роки) // Укр. істор. журн. – 1990. - № 10. – С.32-38; Діброва С.С. Будуючи сім’ю народів: Практика розв’язання національного питання на Україні в 20-30-ті роки // Під прапором ленінізму. – 1989. - № 11. – С. 48-53; Косів М. Борги перед народом (з історії національного питання в УРСР) // Жовтень. – 1989. - № 6. – С. 105-116; Чирко Б.В. Національні меншини на Україні в 20-30-х рр. // Укр. істор. журн. – 1990. - № 1. – С.51-64; Чирко Б.В. Робота парторганізацій з національними меншинами на Україні (1923-1930) // Укр. істор. журн. – 1988. - № 6. – С. 68-77.. Але у цей час дослідникам ще не вдалося позбавитися застарілих стереотипів та ідеологічних догм, що склалися на попередньому етапі. Здебільшого це пояснюється збереженням з боку компартійних структур ролі цензора та обмеженістю доступу дослідників до значної частини архівних матеріалів.

У 1990-ті роки, в умовах незалежної України, активізується інтерес дослідників до національної політики радянського уряду, етнічних процесів минулого та історії окремих національних меншин. Були проаналізовані причини запровадження політики коренізації Антонюк О.В. Етнополітика в Україні: Історія та сучасний стан // Укр. істор. журн. – 1999. - № 4. – С. 15-28; Бондарчук П.М. Національно-культурна політика більшовиків в Україні на початку 1920-х р. – К.: НАН України, Інститут історії НАН України, 1998. – 45 с.; Даниленко В.М. До витоків політики „українізації” // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. статей. – К.: Інститут історії України НАН України, 1993. – С. 53-66; Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні 20-30-ті роки. – К.: Либідь, 1991. – 344 с.; Національні меншини в Україні 1920-1930-ті роки: Історико-картографічний атлас / Упорядник М.І.Панчук та ін.
– К.: „Червона хвиля”; Голова спеціалізованої редакції літератури мовами національних меншин України, 1995. – 104 с; Рябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917-2000). – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франко, 2001. – 484 с.; Якубова Л.Д. Національно-культурне життя етнічних меншин України (20-30 рр.): Коренізація і денаціоналізація // Укр. істор. журн. – 1998. – № 6. – С. 22-37; 1999. - № 1. – С. 41-55 та ін. та практичні заходи національної політики радянської влади: національне районування, врегулювання соціально-економічних питань та розвиток культур національних меншин Войналович О. Організація шкільної освіти для національних меншин в Україні: 20-30 рр. – К.; Полтава: Рідний край, 1992. – 149 с; Єфименко Г.Т. Національно-культурна політика ВКП(б) щодо радянської України (1932-1938). Автореферат дис... канд. іст. наук. 07.00.01. НАН України, Інститут історії НАН України. – К., 2001. – 18 с.; Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності громадських об’єднань українського села (20-30 рр. ХХ ст.). – К.: Науковий світ, 2002. – 499 с; Калакура О.Я., Бєлашова К.О. Пішаки у політичній грі. До питання національно-територіального районування України в 20-30-х роках // Відродження. – 1994. - № 7. – С. 72-74; Кручек О.А. Становлення державної політики УСРР у галузі національної культури (1920-1923 рр.). – К.: НАН України, Інститут історії НАН України, 1996. – 49 с; Польовий Л.П., Чирко Б.В. Національні меншини українського села в умовах колективізації // Укр. істор. журн. – 1993. – № 4-6. – С. 64-69; Чехович В.А. Проблеми національно-державного будівництва України в роки непу. – Харків: Університет внутрішніх справ, 1995. – 58 с; Якубова Л.Д. Соціально-економічне становище етнічних меншин в УСРР (20-і – початок 30-х років ХХ ст.). – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – 456 с. Кручек О.А. Становлення державної політики УСРР у галузі національної культури (1920-1923 рр.). – К.: НАН України, Інститут історії НАН України, 1996. – 49 с та ін.. Одним із важливих напрямків історичних досліджень у 1990-ті роки стало вивчення історії окремих національних меншин України Васильчик В.М. Німці в Україні. Історія і сучасність (друга половина XVІІІ – початок ХХІ ст.). – К.: Видавничий центр КНПУ, 2004. – 340 с.; Євтух В.Б., Чирко Б.В. Німці в Україні (1920-і – 1990-і роки). К.: ІНТЕЛ, 1994. – 183 с; Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні в 20-30 рр. ХХ ст. – К.: Інститут історії України, 1994. – 74 с; Козерод О. Евреи Украины в период новой экономической политики: 1921-1929 гг. – К.: СПД Савчина, 2002. – 272 с.; Орлянський В.С. Євреї України в 20-30-ті роки ХХ сторіччя: соціально-політичний аспект. – Запоріжжя: ЗДТУ, 2000. – 254 с; Роговий В.М. Українсько-російські етнонаціональні відносини в Україні в 20-30-х рр. ХХ ст. Автореферат дис... канд. істор. наук. – К., 2001. – 16 с; Терентьева Н.А. Греки в Украине: Экономическая и культурно-просветительская деятельность (ХVІІ – ХХ вв.). – К.: Аквилон-Пресс, 1999. – 351 с та ін.. Однак монографія Б.В.Чирко „Національні меншини в Україні (20-30 роки ХХ століття)” залишається єдиним комплексним дослідженням з цієї проблеми. В ній розглядається широке коло питань: стан етнічних спільнот в Україні на початку 20-х років, формування державної етнополітики, вплив економічної політики радянської влади на соціально-господарський уклад національних спільнот, створення мережі освітніх та наукових установ, зміни в національній політиці у 30-х роках Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20-30 роки ХХ ст.). – К.: Асоціація “Україно”, 1995. – 215 с.. Історія національних меншин у 20-30-ті роки ХХ століття стала важливим напрямком регіональних досліджень в Україні. Проте їх розвиток на Харківщині у сучасній українській історіографії представлений фрагментарно. Так, розроблені етнічні процеси, що відбувалися в регіоні у 20-х – 30-х роках Історія міста Харкова ХХ століття / О.Н.Ярмиш, С.І.Посохов, А.І.Епштейн та ін. – Харків: “Фоліо”, “Золоті сторінки”, 2004. – 686 с; Скоробогатов А. Територія та населення Харківщини у 20-30 роках ХХ ст. // Березіль. – 1997. - № 11-12. – С. 132-148., структура місцевих органів влади, що займалися реалізацією політики коренізації на місцях, окремі питання економічного та культурного життя національних меншин регіону Духопельников В.М. Деятельность местных органов власти Харьковщины среди национальных меньшинств в 20-30-е годы ХХ столетия // Эпоха. Культуры. Люди (история повседневности и культурная история Германии и Советского Союза. 1920-1950-е годы). Материалы международной научной конференции (Харьков, сентябрь 2003 г.): Сб. докладов. – Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – С. 88-100; Харьков многонациональный. – Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2004. – 256 с.. Останнім часом активізувався інтерес дослідників і до історії окремих національних меншин регіону Лейбфрейд А.Ю. Архитекторы-евреи в Харькове. – Харьков: Каравела, 2002. – 32 с; Пивоварська К. Харківська вірменська колонія: соціально-економічна та культурна діяльність // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. № 504. Історія України. Вип. 4. – Харків, 2001. – С. 192-195; Чехи в Харькове (Из истории украинско-чешских отношений). – Харьков: Б.и., 2000. – 24 с.. Отже, у 1990-ті роки дослідники розширили напрямки та коло питань з історії національних меншин України у 20-ті - 30-ті роки ХХ століття. При цьому поза їх увагою залишилися малочисельні національності та регіони, де національні меншини мешкали не компактними групами, а були розпорошені в інонаціональному середовищі.

Історія національних меншин України у зарубіжній історіографії розглядалася у рамках вивчення національної політики в СРСР Галій М., Новицький Б. Геть Москву. Національна політика на радянській Україні в світлі документів. – Львів – Прага, 1934. – 128 с.; Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст.: Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – 287 с.; Джеффри Х. История Советского Союза: 1917-1991. – М.: Вагрис, 1995. – 510 с.; Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. – К.: Либідь, 1993. – 397 с.; Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ ст. – К.: Основи, 1997. – 423 с.; Кубійович В. Національні відносини // Енциклопедія українознавства: в 3-х т. / Під ред. В.Кубійовича та З. Кузелі. –Мюнхен – Нью-Йорк, 1949. – С. 156-177; Мейс Д. Політичні причини голодомору в Україні (1932-1933) // Укр. істор. журн. – 1995. - № 1. – С. 34-48 та ін. . Дослідники наголошують на колоніальному становищі України, російській експансії, насильницькій асиміляції і денаціоналізації народів.

Таким чином, в історіографії національних меншин України 20-х – початку 30-х років розглядалися такі групи питань: національні процеси, розвиток державної етнополітики, зміни в національному та соціальному складі населення, соціально-економічна політика щодо національних меншин, культурне відродження, історія окремих національних меншин України. Проте в кожній з цих проблем залишалось чимало нез’ясованих питань, а саме: вивчення етнічних процесів на Харківщині в 20-30-х роках, пристосування місцевих органів влади до роботи з національними меншинами, їх участь в економічному житті регіону та становище національних колгоспів, проведення переселенських кампаній, працевлаштування національних меншин на промислові підприємства, їх становище в містах, і особливо в місті Харкові – столиці УСРР, рівень національно-культурного відродження. Отже, невивченість зазначених питань і відсутність комплексного регіонального дослідження проблеми зумовили необхідність проведення даного дослідження.

Джерельна база дослідження досить широка й різноманітна. Вона складається як з опублікованих, так і архівних матеріалів. До них належать нормативно-правові документи вищих органів влади і управління, документи і матеріали місцевих органів влади та управління, документи і матеріали громадських об’єднань і організацій, статистичні матеріали, матеріали періодичної преси та мемуари.

З’ясувати логіку державних рішень стосовно національних меншин дозволили документи, що були опубліковані в 1920-х – на початку 30-х років у „Збірнику узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду”, „Бюлетені комісаріату внутрішніх справ”, „Бюлетені народного комісаріату освіти УСРР” і спеціалізованих збірниках постанов та аналітично-підсумкових матеріалів Діяльність Нарком освіти УСРР за 1924/1925 рр. – Харків: Держвидав України, 1926. – 68 с; Збірник декретів і розпоряджень по народному комісаріату освіти УСРР. – Х: Всеукраїнське державне видавництво, 1921. – Вип. ІІІ. – 42 с.; Положення про порядок організації, діяльності, звітності і ліквідації релігійних громад та систему обліку адмінорганами складу релгромад та служителів культу. – Харків: Держвидав України, 1930. – 24 с.. Значний масив джерел складають збірники, до яких увійшли документи, що стосуються розвитку культури досліджуваного періоду Культурне будівництво в Українській РСР. 1917-1927: Зб. документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1979. – 668с.; Культурне будівництво в Українській РСР: Найважливіші рішення партії і радянського уряду. 1917-1959. Зб. документів. Т.1. 1917-червень 1941. – К.: Держполітвидав УРСР, 1959. – 883 с.. Широке коло архівних, статистичних, періодичних матеріалів з національної політики, етнонаціональних процесів запропоновано тематичними збірками документів, які підготовлені істориками в період незалежності України Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів / Упорядники М.І.Панчук (керівник), С.С.Діброва, Ю.І.Зінченко, Ю.А. Левенець, С.П.Пишко, Л.П.Польовий, А.А.Соловйова, О.А.Спірін, Д.С.Щедріна. – К.: Наукова думка, 1994. – 560 с; Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник у 2-х частинах / Упорядник І.О. Кресіно, В.Ф.Панібудьласка. За ред. В.Ф.Панібудьласки: у 2-х т. – К.: Вища школа, 1997. – Ч. 2. – 703 с; Німці в Україні в 20-30 рр. ХХ ст.: Зб. документів державних архівів України / Упорядники Яковлева Л.В., Чирко Б.В., Пишко С.П. – К.: Інститут історії АН України, 1994. – 244 с.. Суттєвим доповненням джерельної бази дослідження є стенографічні звіти першої та другої Всеукраїнських нарад по роботі серед національних меншин Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. 2-е. 1930 г. Стенографический отчет и постановления. – М., Харьков, Минск: Центриздат, Всеукраинское отделение, 1930. – 160 с.; Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств. Январь 1927 г. Стенографический отчет, резолюция, постановления и материалы. – Х.: Изд-во ЦКНМ при ВУЦВК, 1927. – 230 с..

Значну групу джерел складають документи і матеріали місцевих органів влади та управління, що публікувалися у „Бюлетені губернського виконавчого комітету Рад робітничих та червоноармійських депутатів” та „Віснику Харківської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів”.

Окрему групу джерел складають документи і матеріали політичних партій, громадських об’єднань і організацій, перш за все комуністичної партії, оскільки вона зосередила всю політичну владу в державі. Документи її органів всіх рівнів визначали основні принципи діяльності відділів по роботі з національними меншинами – це постанови, резолюції та рішення партійних з’їздів, конференцій, пленумів ЦК ВКП(б) та КП(б)У з національного питання КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – М.: Политиздат, 1970. – Т. 2. – 586 с..

Цінним джерелом для висвітлення досліджуваної проблеми є статистичні матеріали Всесоюзний перепис людності 1926 р. Т. ХХІХ. – М.: Вид-во ЦСУ Союзу РСР, 1930. – 522 c.; Всесоюзная перепись населения 1926 г. Т. ХІ. Украинская Социалистическая республика. Итоги по республике. – М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1929. – 204 с.; Всесоюзная перепись населения 1926 г. Т. ХІІ. Украинская Социалистическая республика. Итоги по республике. – М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928. – 486 с.; Короткі підсумки перепису населення України 17 грудня 1926 р.: Національний і віковий склад, рідна мова та писемність населення. – Харків: Центральне статистичне управління, 1928. – 210 с; Материалы переписей населения Харьковской губернии 1917-1923 гг. // Справочник по Харьковской губернии. – Харьков: Центральное статистическое управление, 1923. – С. 223-260; Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. Т. ХLVІІ. Харьковская губерния. – Б.м.: Издание Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел, 1903. – ХVІІ, 300 с.. Вони дають можливість детально дослідити етнічний склад населення регіону, соціально-економічний та культурно-освітній розвиток національних меншин у досліджуваний період.

Матеріали періодичної преси 20-х – початку 30-х років становлять окрему групу джерел. Авторкою вивчені матеріали 35 газет та часописів різного спрямування: наукових, науково-популярних, агітаційно-пропагандистських, громадсько-політичних, атеїстичних, суспільно-політичних, освітянських та інших, що видавалися у зазначений період.

Порівняно незначне місце серед джерел належить мемуарам. Зокрема, у роботі використані спогади професора І.К.Рибалки – студента поліграфічного технікуму, в якому наприкінці 20-х – на початку 30-х років діяли відділення для національних меншин Рибалка І.К. Така наша доля: Сторінки життя мого покоління. – Харків: Основа, 1999. – 200 с..

Головним джерелом дослідження стали архівні матеріали. Основна лінія держави в політиці щодо національних меншин відображена в документах Центральної комісії в справах національних меншин при ВУЦВК (ф. 413), що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Різнобічні дані, що свідчать про здійснення заходів радянської влади стосовно національних меншин, знаходяться в документах Державного архіву Харківської області (ДАХО). Законодавчі акти, документи та матеріали вищих і місцевих державних органів влади зібрані у фондах Харківського губернського виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (Р-202), Харківського губернського виконавчого комітету рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (ф. Р-203), Харківського окружного виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ф. Р-845), виконавчого комітету Харківської обласної ради депутатів трудящих (ф. Р-3858), виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих (ф. Р-408). Значна кількість відомостей про господарський розвиток національних меншин зосереджена в документах і матеріалах народногосподарських установ і організацій: земельного управління Харківського губернського виконавчого комітету рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (ф. Р-185), земельного відділу Харківського окружного виконавчого комітету (ф. Р-850), планової комісії Харківського окружного виконавчого комітету ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ф. Р-1296), Харківської обласної контрольної комісії (ф. Р-1356). Про розгортання мережі національних шкіл на Харківщині, їх кількість, комплектування учнівських колективів та забезпечення педагогічними кадрами дають уяву матеріали Харківського губернського виконавчого комітету (ф. Р-820). Фонди Харківського губернського комітету партії (більшовиків) України (ф. 1) та Харківського окружного комітету КП(б)У (ф. 5) розкривають широкий спектр політичних, господарських і культурних проблем національних меншин регіону. Дані про чисельність представників національних меншин Харківщини, врахування