Донецький державний університет управління

КИРИЧЕНКО ІРИНА ІВАНІВНА

УДК 351.82: 330.341.1

РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

(регіональний аспект)

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Донецьк-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному університеті управління (м. Донецьк) Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор технічних наук, професор

Колосюк Володимир Петрович, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, професор кафедри менеджменту у невиробничій сфері.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Стеченко Дмитро Миколайович,

Національний технічний університет України („КПІ”) Міністерства освіти і науки України (м. Київ), професор кафедри міжнародної економіки;

кандидат наук з державного управління Соловйов Олександр Миколайович, Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації у Донецькій області (м. Донецьк), перший заступник начальника.

Захист відбудеться 19 грудня 2007 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, пр-т. Б.Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий 16 листопада 2007 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах рівень економічного розвитку країни визначається безпосередньо досягненнями науки і техніки та ступенем їх використання, тобто рівнем інноваційних процесів. Останні мають вплив на різні аспекти загальнодержавного розвитку. Україна має значний науково-технічний потенціал, однак він слабо орієнтований на реалізацію конкретних інновацій у всіх секторах економіки. Подолання відставання практично у всіх галузях і виробництвах потребує рішучих дій держави.

Сьогодні тільки держава здатна припинити руйнування наявного науково-технічного потенціалу в Україні, забезпечити формування необхідних для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) обсягів фінансових та інших видів ресурсів і направити їх за допомогою державних програм на пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу.

Актуальність дослідження зростає в умовах розширення повноважень регіональних органів управління в здійсненні науково-технічної та інноваційної політики на місцях, починаючи з вдосконалення відповідних складових діючого механізму державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні і завершуючи вирішенням оперативних питань поточної діяльності з реалізації науково-технічних та інноваційних розробок у виробництві.

Проблеми державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності розглянуто в працях учених А.Абалкіна, О.Амоши, А.Гальчинського, В.Гейця, Г.Доброва, В.Дорофієнка, В.Колосюка, В.Кузіна, Б.Малицького, І.Михасюка, В.Пілюшенка, С.Поважного, В.Соловйова, Д.Стеченка, Я.Яцківа, крім того в цих працях досліджено широке коло теоретичних і практичних проблем підвищення ефективності виробництва в результаті здійснення науково-технічної та інноваційної діяльності. Зарубіжні дослідники П.Друккер, П.Завлін, Д.Кокурін, Б.Твіс, Р.Портер, Й.Шумпетер розвинули сучасну теорію економічних відносин, що відображають інноваційний характер підприємництва у виробничій сфері.

Проте проблему формування ефективної системи державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності на державному і, особливо, на регіональному рівнях не можна розглядати як повністю вирішену. У сучасних умовах існує потреба подальшого вдосконалення державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності, потребує збільшення уваги регіональний інноваційний розвиток, оскільки саме регіони відіграють провідну роль у мобілізації науково-дослідних зусиль, у стимулюванні інноваційної активності суб’єктів господарювання. Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За участю здобувача були виконані дослідження за темою 99.06.01 „Інноваційний і стратегічний менеджмент у регіональному управлінні” (номер держреєстрації 0102U001295) та з 2004 року 99.06.01 „Науково-методичні засади державного управління інноваційними процесами” (номер держреєстрації 0104U009990). У межах цих тем автором досліджувалися структура, стан і тенденції розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу, особливості державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні та регіонах.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо розвитку механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в сучасних умовах.

Для досягнення поставленої мети в роботі поставлені і розв’язані такі завдання:

визначено сутність та особливості інноваційного процесу як об’єкту державного регулювання;

досліджено особливості державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в контексті зарубіжного досвіду;

з’ясовано роль держави у вирішенні проблем розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності;

проаналізовано умови розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності та визначено стратегічні напрямки, на основі яких необхідно формувати державну науково-технічну та інноваційну політику;

обґрунтовано методи визначення необхідних обсягів фінансових коштів на розвиток науково-технічної діяльності в цілому по країні та по окремій науково-дослідній організації;

досліджено особливості механізму реалізації державної селективної науково-технічної та інноваційної політики;

розроблено концептуальні засади розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності;

визначено структурні складові механізму державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності, кожна з яких вирішує певне коло проблем та запропоновано напрямки вдосконалення економічного механізму регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні.

Об'єктом дослідження є процеси державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності.

Предметом дослідження є комплекс методів та заходів щодо розвитку механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою дослідження є теоретичні положення, які були накопичені в результаті економічних та соціальних реформ в Україні, а також у країнах ближнього та дальнього зарубіжжя, результати фундаментальних досліджень вітчизняних і зарубіжних учених з питань розробки елементів механізму державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності.

Реалізація поставлених завдань дисертації здійснювалася за допомогою методів: аналізу і синтезу при дослідженні державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в контексті зарубіжного досвіду; статистичного аналізу, порівняння та узагальнення при дослідженні стану і тенденцій розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності; економіко-математичного та графічного аналізу при обґрунтуванні методів визначення необхідних обсягів фінансових коштів на розвиток науково-технічної діяльності; порівняльного економічного аналізу при визначенні та аналізі складових механізму державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності; логічного узагальнення результатів при формулюванні висновків.

Інформаційну базу дослідження становлять Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, статистичні данні Державного Комітету статистики України, Донецького обласного управління статистики, звітна документація Донецької обласної державної адміністрації, матеріали міжнародних і українських наукових конференцій та результати особистих досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо розвитку механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності, сутність яких полягає у визначенні комплексу методів та заходів впливу держави на ефективний розвиток науково-інноваційної сфери.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному:

вперше:

обґрунтовано необхідність реформування системи державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в контексті запропонованих концептуальних засад розвитку цієї діяльності;

вдосконалено:

методи визначення необхідних обсягів фінансових коштів на науково-технічну діяльність на базі статистичних тенденцій розвитку відповідних процесів, виходячи з відсоткової частки витрат порівняно з обсягом валового внутрішнього продукту країни; питомих витрат в грошовому виразі на одного мешканця країни; питомих витрат в грошовому виразі на одного науковця науково-технічної сфери; середньої заробітної плати одного наукового співробітника;

економічний механізм державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні за рахунок посилення ролі податкового стимулювання, пільгового кредитування, розвитку лізингового підприємництва та формування ефективного фондового ринку;

одержали подальшого розвитку:

поняття інноваційної політики як державного регулювання інноваційного процесу, складовими якого є науково-технічна діяльність, створення інновацій, виробництво нових товарів та їх функціонування на ринку;

визначення ролі держави як об’єктивного процесу у формуванні стимулів, які не завжди може надати ринок для розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності;

теоретичні положення щодо визначення особливостей державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в контексті зарубіжного досвіду, заснованих на принципах визначення ключових інновацій і законодавчо закріпленої економічної підтримки з боку держави;

визначення структурних складових механізму державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності на обґрунтованих теоретичних засадах;

напрямки формування державної науково-технічної та інноваційної політики;

механізм реалізації селективної науково-технічної та інноваційної політики на основі формування системи її ресурсного забезпечення, яка повинна будуватися на багатоканальній основі.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в ході дослідження висновки і конкретні пропозиції щодо розвитку механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності використовуються відповідними підрозділами Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 01-01307-17я/03 від 16.02.07).

Результати досліджень щодо вдосконалення методів визначення необхідних обсягів фінансових коштів на розвиток науково-технічної діяльності використовуються в практичній діяльності Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки робіт в гірничій промисловості (довідка № 01/7403 від 14.12.06) та технологічного парку “Вуглемаш” (довідка № 01/537 від 17.10.06).

Теоретичні розробки автора, практичні висновки і пропозиції дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Донецького державного університету управління при викладанні дисциплін “Менеджмент у науково-технічній діяльності” та “Проблеми менеджменту у науково-технічній діяльності” (довідка № 01-12/4 від 04.01.2007).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, результати, висновки і рекомендації дослідження є результатом самостійно проведених досліджень автора в області розвитку механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності. З наукових праць, що опубліковані у співавторстві, в дисертації використані лише ті положення, які належать особисто дисертанту. Зміст конкретного особистого внеску зазначено у списку опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися, обговорювалися і отримали позитивну оцінку на наукових семінарах кафедри „Менеджмент у невиробничій сфері” Донецького державного університету управління (2003-2006 рр.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Державне регулювання економіки і місцеве самоврядування” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції „Роль менеджмент-освіти в контексті розвитку механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів” (м. Святогірськ, 2006 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 16 наукових працях, серед яких 1 монографія, 9 статей у фахових збірниках наукових праць, 3 публікації у збірниках матеріалів наукових конференцій, 3 – в інших видавництвах, та 1 навчальному посібнику. Загальний обсяг 16,1 д.а., особисто автору належить 5,55 д.а.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, які викладено на 215 сторінках. Матеріали дисертації містять 19 рисунків, 18 таблиць, які наведено на 24 сторінках. Список використаних джерел із 210 найменувань наведено на 19 сторінках, 4 додатки - на 13 сторінках.

Основний зміст ДИСЕРТАЦІЙНОЇ роботи

Розділ 1. “Теоретичні основи державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності”. У ході теоретичних досліджень виявлено, що науково-технічна діяльність як об’єкт державного регулювання знаходиться у тісному зв'язку із соціально-економічним середови-щем. Систематизовано науково-організаційні відносини та встановлено, що прискорений розвиток науки є основою інноваціотворення і обумовлює зміни у регулюванні цих відносин.

Встановлено, що місце і роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки визначаються особливостями інноваційного процесу. В роботі розглянуто інноваційний процес в єдності його вертикальної і горизонтальної складових. Визначено, що інноваційна політика як державне регулювання інноваційного процесу охоплює усі його складові: науково-технічна діяльність, створення інновацій, виробництво нових товарів і послуг та їх функціонування на ринку.

З’ясовано, що характер інноваційної діяльності та її розвиток вимагає постій-ного втручання держави, яка забезпечує організаційну, правову та економічну підтримку на різних рівнях та у різних формах, оскільки механізм ринкового саморегулювання нездатен самостійно забезпечити виконання перспективних досліджень і розробок, пов’язаних з високим ступенем ризику та невизначеністю, великими витратами.

Визначено, що вплив держави на науково-технічну та інноваційну сферу в країнах з ринковою економікою з метою підвищення інноваційної активності в національній економіці слід відносити не стільки до управлінського, скільки до регулюючого впливу, який проявляється у сприянні формуванню господарських зв'язків і пропорцій, координації інноваційної діяльності на основі узгодження приватних та суспільних інтересів. Для створення умов розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності держава формує мету і принципи своєї політики та власні пріоритети в цій галузі.

В результаті дослідження зарубіжного досвіду встановлено, що до особливостей реалізації науково-технічної та інноваційної політики в зарубіжних країнах відносяться різні за обсягом частки витрат на наукові дослідження і розробки у валовому національному продукті країн, неоднакове співвідношення функцій держави і ринку, застосування принципів централізації і вільного підприємництва. Співвідношення адміністративних та економічних методів визначається економічною ситуацією в країні й обраною у зв'язку з цим концепцією державного регулювання – з орієнтацією на ринок або на централізований вплив держави.

Вивчення досвіду державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності зарубіжних країн дозволяє оцінити закономірності і прогнозувати тенденції в цій області, використати отримані результати при формуванні ефективних механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні та її регіонах.

Розділ 2. “Стан і тенденції розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності”. Ефективність державної політики саме у сфері регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності визначає конкурентоспроможність національної економіки. На відміну від розвинутих країн в Україні ще не створено ефективну національну науково-інноваційну систему. Інноваційна діяльність характеризується структурною деформованістю, інституційною неповнотою, неузгодженістю та незбалансованістю технологічних, економічних і соціально-ціннісних аспектів.

Визначено, що в Україні з боку держави приділяється значна увага розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності, але саме недоліки в організації та регулюванні науково-інноваційних процесів не дозволяють досягти поставленої мети в інноваційній сфері економіки та суттєвого збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП).

Сучасна криза національної науково-інноваційної системи зумовлена не тільки дефіцитом фінансових ресурсів, але і падінням платоспроможного попиту на науково-технічну та інноваційну продукцію з боку держави і підприємницького сектору, погіршенням якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень. Науково-технічний потенціал України практично виключений з економічного процесу держави. Наукоємність промислового виробництва не перевищує 0,3%, що на порядок менше світового рівня, знижується частка високотехнологічної продукції у структурі ВВП, знижується інноваційна активність підприємств промисловості.

Кількість підприємств, що впроваджували інновації (табл.1), за підсумками 2006 року становить 1118 (11,2% загальної кількості), у 2005 році - 1086 (11,0 %), у 2004 році - 1180 (12,3%).

Таблиця 1

Інноваційна активність підприємств у 1996-2006 рр.

Показники | Роки

1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006

Кількість підприємств, що впроваджують інновації, (од.) | 1729 | 1655 | 1503 | 1376 | 1491 | 1503 | 1506 | 1238 | 1180 | 1086 | 1118

Частка інноваційно активних підприємств у загальному обсязі промислових підприємств, (%) | 19,3 | 17,0 | 15,1 | 13,5 | 14,8 | 14,3 | 14,6 | 12,7 | 12,3 | 11,0 | 11,2

Кількість освоєних нових видів техніки, (од.) | 717 | 591 | 449 | 469 | 631 | 610 | 520 | 710 | 769 | 657 | 684

Кількість впроваджених нових технологічних процесів, (од.) | 2138 | 1905 | 1348 | 1203 | 1403 | 1421 | 1142 | 1482 | 1727 | 1808 | 1926

Досить неоднорідною є інноваційна активність регіонів: частка промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю у 2006 році, становила від 32,6% до 3,1%, при цьому більша за середню - у м. Києві, Харківській, Одеській, Донецькій, Чернівецькій, Івано-Франківській та Вінницькій областях, значно менша - у Рівненській, Сумській та Хмельницькій областях. Як і в попередні роки, основним джерелом фінансування витрат на інновації залишаються власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування становить 84,6%.

Загальним підсумком негативних тенденцій є висновок про те, що певні передумови для створення інноваційної моделі розвитку країна вже має, але ці процеси носять суперечливий характер. З одного боку, відбуваються процеси адаптації і модернізації, наука прагне відмежуватися від політичних і ідеологічних установок та відповідати вимогам економічної доцільності. З іншого боку, проблем і негативних тенденцій значно більше: рівні і тенденції обсягів фінансування не відповідають потребам країни, має місце відставання рівня технологічного розвитку, до теперішнього часу не сформована науково обґрунтована науково-технічна та інноваційна політика, яка б враховувала накопичений зарубіжний досвід формування інноваційних систем і була достатньо адаптована до української дійсності.

Встановлено, що для усунення негативних тенденцій необхідно формувати державну науково-технічну та інноваційну політику на основі визначених стратегічних напрямків: створення ефективного організаційно-правового та інституційного середовища, підвищення платоспроможного попиту на результати вітчизняних НДДКР, стимулювання розвитку інтелектуального потенціалу, вдосконалення системи непрямих методів державного впливу на процес розвитку сектора високотехнологічного виробництва та розробка і введення економічних стимулів.

З метою визначення способу виділення фінансових коштів з бюджету на науку в роботі вдосконалено методи визначення необхідних обсягів фінансових коштів на розвиток науково-технічної діяльності виходячи з:

відсоткової частки витрат в обсязі валового внутрішнього продукту країни на основі прогнозу тенденції зростання ВВП і частки питомих витрат на НДДКР:

;

питомих витрат у грошовому виразі на одного мешканця країни з урахуванням прогнозу зміни чисельності населення країни і світового розміру питомих витрат на одного мешканця:

питомих витрат у грошовому виразі на одного науковця науково-технічної сфери, який базується на доцільній чисельності наукового персоналу країни, що вважається стабільною і достатньою, і питомих витратах на одного працівника згідно з економічними розрахунками науково-технічної політики і бюджету:

;

середньої заробітної плати одного наукового співробітника з урахуванням прогнозних розрахунків середньої заробітної плати по країні і частки заробітної плати в загальному обсязі витрат на НДДКР:

де:

Q – витрати на науково-технічну діяльність;

б – планові витрати на науково-технічну діяльність в обсязі ВВП згідно законодавчих актів, %;

Wn – значення ВВП за попередній до планового рік, млн. грн.;

в – запланований в країні відсоток річного росту ВВП, %;

m – чисельність персоналу науково-дослідної організації, чол.;

M – загальна чисельність персоналу науково-технічної сфери в країні, чол.;

q – питомі витрати на душу населення країни згідно законодавчих актів або за фактичними розрахунками, грн./чол.;

N – чисельність населення країни, чол.;

K - питомі річні витрати на одного працівника наукової сфери згідно законодавчих актів або за прогнозом по статистичним даним, тис. грн./чол.;

А і В – постійні коефіцієнти в грошовому еквіваленті: А=230,13грн., В=82грн., визначені за статистичними даними тенденції росту заробітної плати;

t - координата часу в роках;

- частка заробітної плати в загальному обсязі витрат на НДДКР, %.

Основою розрахунків обсягів фінансових коштів на НДДКР є результати виконаних досліджень з урахуванням світового досвіду і статистичних даних про витрати на наукову сферу, динаміки зміни чисельності населення і чисельності наукового персоналу в країні. Варіанти розрахунків допускають ухвалення рішення за отриманими результатами з урахуванням економічного положення і соціально-економічної ситуації в країні та регіонах.

Дослідження механізму формування державної науково-технічної та інноваційної політики показали, що система стратегічного управління інноваційним розвитком потребує вдосконалення, а затверджені пріоритети розвитку науки і техніки не служать основою для реалізації селективної політики.

В роботі запропоновано підходи до визначення технологічних пріоритетів на основі базових критеріїв: пріоритетність, соціально-економічна ефективність, наявність умов реалізації, відповідність вимогам сучасного світового рівня. Розроблено напрямки вдосконалення механізму формування та реалізації селективної науково-технічної та інноваційної політики, сутність яких полягає у створенні ефективної законодавчої бази науково-технічної та інноваційної діяльності і вдосконаленні державної політики в цій сфері; формування системи ресурсного забезпечення селективної політики на багатоканальній основі: пряме державне фінансування вибраних пріоритетних напрямків, які стають об'єктом державних цільових програм, непряма підтримка програм і проектів шляхом надання податкових та митних пільг, використання основної частини амортизації і прибутку, що капіталізуються, на розробку, освоєння та розповсюдження нових поколінь техніки і технологій, що забезпечують конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, залучення вітчизняних, іноземних і міжнародних банків та фондів до фінансування проектів і програм за гарантією держави.

Розділ 3. “Розвиток механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності”. Сучасна політика держави потребує ефективного механізму організації і стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності. У дисертаційному дослідженні розроблено концептуальні засади розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності, визначено передумови, мету, принципи, завдання та шляхи розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності. Концептуально обґрунтовано основні заходи щодо виводу науково-інноваційної сфери з кризового стану для реалізації функцій економічного призначення.

Аналіз функцій і повноважень суб’єктів державного регулювання у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності показав, що єдиного державного органу, відповідального за реалізацію науково-технічної політики в Україні немає. В роботі запропоновано органічне поєднання діяльності діючих нині структур регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності з вищим рівнем державного регулювання. Зазначено, що головним у структурі нової системи регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності на державному рівні має стати центральний орган, спроможний виконувати стратегічні функції державного регулювання та впливати на процес створення інновацій в цілому - від фундаментальних досліджень до створення і реалізації наукоємкої продукції. Він повинен мати достатньо повноважень для реалізації єдиної державної науково-технічної та інноваційної політики, максимально задіяти всі дер-жавні можливості для активізації інноваційної діяльності на підприємствах, підвищенню рівня інноваційної компетентності кадрів виробництва, а на регіональному рівні ці функції повинно виконувати відповідне управління облдержадміністрації.

Наведена система державного регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку потребує вдосконалення нормативно-правової бази і ліквідації інституціональних недоробок.

За результатами дослідження доведено, що ефективність державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності безпосередньо залежить від ефективності адекватно створених механізмів регулювання. У цьому зв’язку в структурному відношенні механізм державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в роботі визначено, як сукупність механізмів (правовий, організаційний, економічний, фінансовий, кадровий та інформаційний) (рис.1), кожен з яких вирішує певне коло проблем.

Рис. 1. Формування механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності

Дослідження показало, що в сучасних умовах підвищується роль регіонів у забезпеченні інноваційного розвитку національної економіки.

Зазначено, що заходи, які спрямовані на забезпечення інноваційного регіонального розвитку повинні гармонізувати з заходами соціально-економічного розвитку регіону.

При дослідженні механізму регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні встановлено, що цілі і задачі територіального та галузевого інноваційного розвитку різні і не завжди відповідають одна одній.

Вирішення зазначених протиріч можливе за допомогою формування системи управління на основі поєднання галузевого і територіального аспектів. Таке поєднання виявляється в методології та організації планування; наявності спеціальних органів територіального управління, їх організаційному статусі в системі управління; інформаційному забезпеченні управління; методах стимулювання, фінансування і регулювання інноваційних процесів.

В дисертаційному дослідженні запропоновані напрямки вдосконалення економічного механізму регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні за рахунок посилення ролі податкового стимулювання, пільгового кредитування, розвитку лізингового підприємництва та формування ефективного фондового ринку для залучення інвесторів в інноваційну сферу регіону, що сприятиме розвитку регіональної інноваційної інфраструктури та активізації інноваційної діяльності підприємств регіону:

запровадити механізм надання інвестиційно-податкового кредиту
із сплати податку на прибуток, передбачивши відповідні положення в
проекті Податкового кодексу;

відновити пільги для підприємств, які реалізують інноваційні проекти, передбачені Законом України “Про інноваційну діяльність”;

запровадити механізм податкового стимулювання залучення інвестицій у науково-технічну сферу шляхом зменшення сум нарахованого податку на прибуток на частину витрат суб’єкта господарювання, пов’язаних з науковими дослідженнями і науково-технічними розробками;

установити порядок, згідно з яким при укладанні контрактів (договорів) на виконання цільових проектів в рамках державних науково-технічних програм, реалізується механізм дольового співфінансування таких проектів майбутніми споживачами результатів;

вжити заходів щодо вдосконалення механізмів державної підтримки через здешевлення банківських кредитів на виконання інноваційних проектів.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і дано нове рішення науково-прикладної задачі щодо розвитку механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності шляхом розробки теоретичних положень і практичних рекомендацій, сутність яких полягає у визначенні комплексу методів та заходів впливу держави на ефективний розвиток науково-інноваційної сфери.

Основні результати і висновки полягають у наступному:

1. У результаті комплексного аналізу теоретичних основ державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності визначено, що сьогодні в Україні та регіонах не створено адекватних потребам розвитку економіки механізмів регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності. Головною проблемою тут є рівень втручання держави в дію ринкових механізмів, які формують економічне середовище інноваційного процесу.

2. Встановлено, що науково-технічна діяльність як об’єкт державного регулювання знаходиться у тісному зв'язку із соціально-економічним середовищем, а місце і роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки визначаються особливостями інноваційного процесу. Визначено, що інноваційна політика як державне регулювання інноваційного процесу охоплює всі його складові: науково-технічна діяльність, створення інновацій, виробництво нових товарів і послуг та їх функціонування на ринку.

3. Визначено, що до особливостей реалізації науково-технічної та інноваційної політики у високорозвинених країнах з ринковою економікою відносяться різні за обсягом частки витрат на наукові дослідження і розробки у валовому національному продукті, а також реалізація ефективних адміністративних та економічних механізмів регулювання, заснованих на наступних принципах: галузевий і предметно-тематичний підхід держави до ключових інновацій, законодавчо закріплена економічна і політична підтримка інновацій з боку держави.

4. Зазначено, що у сучасних умовах характер науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні і регіонах вимагає постій-ного втручання держави у процес її розвитку, отже підвищення ролі держави розглядається як об'єктивний процес, оскільки для того, щоб сформувалися умови, при яких вигідна науково-технічна та інноваційна діяльність, необхідні додаткові стимули, які не завжди ринок може надати.

5. Показано, що певні передумови для створення інноваційної моделі розвитку Україна вже має, але інноваційні процеси носять стихійний та суперечливий характер, а основними факторами, що гальмують розвиток науково-інноваційної сфери є недостатній рівень державного фінансування, відсутність необхідних грошових витрат на НДДКР у замовників, високі кредитні ставки банківських установ, недосконалість законодавчої бази у податковій сфері.

Запропоновано стратегічні напрямки, які повинна включати державна науково-технічна та інноваційна політика для досягнення високого рівня ефективності використання наукових знань та інновацій.

6. Обґрунтовано методи визначення необхідних обсягів фінансових коштів на науково-технічну діяльність виходячи з: відсоткової частки витрат в обсязі валового внутрішнього продукту країни та прогнозованої тенденції його зростання і частки питомих витрат на НДДКР; світового досвіду питомих витрат в грошовому виразі на одного мешканця країни з урахуванням прогнозу зміни чисельності населення країни; питомих витрат в грошовому виразі на одного працівника науково-технічної сфери, що базується на доцільній чисельності наукового персоналу і питомих витратах на одного працівника на підставі економічних розрахунків і бюджету; середньої заробітної плати одного наукового співробітника з урахуванням прогнозних розрахунків середньої заробітної плати по країні і частки фонду заробітної плати в загальному обсязі витрат на НДДКР.

7. Аналіз механізму формування державної науково-технічної та інноваційної політики показав, що система стратегічного управління інноваційним розвитком в Україні потребує вдосконалення, основи селективної науково-технічної політики не достатньо розроблені, тому запропоновано формувати підходи до визначення технологічних пріоритетів на основі базових критеріїв та напрямків вдосконалення механізму формування і реалізації селективної науково-технічної та інноваційної політики.

8. Розроблено концептуальні засади розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності, в яких наведено основні заходи з виводу науково- інноваційної сфери з кризового стану, обґрунтовано необхідність реформування системи державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності, основою якої має стати центральний орган державного регулювання, спроможний виконувати стратегічні функції державного регулювання, а на регіональному рівні ці функції повинно виконувати відповідне управління облдержадміністрації.

9. У структурному відношенні механізм державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в роботі визначено як сукупність механізмів, кожен з яких вирішує певне коло проблем розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності. Їх поділено за такими напрямками: правовий, організаційний, економічний, фінансовий, кадровий та інформаційний. Запропоновано напрямки удосконалення економічного механізму регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні за рахунок посилення ролі податкового стимулювання та пільгового кредитування, формування ефективного фондового ринку для залучення інвесторів в інноваційну сферу регіону, що сприятиме розвитку регіональної інноваційної інфраструктури та активізації інноваційної діяльності підприємств регіону.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Колосюк В.П., Дорофиенко В.В., Кириченко И.И. Проблемы менеджмента в научно-технической деятельности: Монография. – Донецк: ДонГАУ, 2003. – 157с.

Особистий внесок здобувача: визначено проблеми розвитку науково-технічної діяльності в Україні та регіонах і запропоновано шляхи їх вирішення.

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Кириченко І.І., Колосюк В.П. Особливості розвитку науково-технічного потенціалу Донецького регіону в ринкових умовах // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління”: Зб. наук. праць ДонДАУ. – Донецьк: ДонДАУ, 2002. - т.III, вип. 17.– С. 232-238.

Особистий внесок здобувача: проаналізовано стан та тенденції розвитку науково-технічного потенціалу в регіоні.

2. Кириченко И.И. Формы и методы государственного регулирования и управления в научной и научно-технической деятельности в Украине // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління“: Зб. наук. праць ДонДАУ. – Донецьк: ДонДАУ, 2003. - т.IV, вип. 23. - С. 60-65.

3. Кириченко И.И., Колосюк В.П. Механизм управления объемом выпуска инновационной продукции // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління“: Зб. наук. праць ДонДАУ. - Донецьк: ДонДАУ, 2003. - т.IV, вип. 24. - С. 159-169.

Особистий внесок здобувача: вдосконалено механізм визначення економічно доцільного об’єму випуску інноваційної продукції з врахуванням факторів ринкового середовища.

4. Кириченко И.И., Вишняк И.Е. Пути совершенствования государственного управления научно-технической деятельностью в Украине // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління“: Зб. наук. праць ДонДАУ. - Донецьк: ДонДАУ, 2003. - т.IV, вип. 4.- С. 63-72.

Особистий внесок здобувача: визначено необхідність посилення ролі економічних методів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні та регіонах.

5. Кириченко И.И. Методология определения объемов финансирования научно-технической деятельности, исходя из внутреннего валового продукта страны // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління“: Зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2004. - т.V, вип. 30. - С. 109-114.

6. Кириченко И.И. Методология определения объема финансирования научно-технической деятельности, исходя из удельных затрат на душу населения страны // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління“: Зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк: ДонДУУ, 2004. - т.V, вип. 31.- С. 213-222.

7. Кириченко И.И. Особенности формирования государственной научно-технической политики в Украине // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління“: Зб. наук. праць ДонДУУ. - Донецьк: ДонДУУ, 2004. - т.V, вип. 50. - С. 83-92.

8. Кириченко И.И. Методология анализа государственных и региональных научно-технических программ // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління“: Зб. наук. праць ДонДУУ. - Донецьк: ДонДУУ, 2005. - т.VI, вип. 51. - С. 70-79.

9. Кириченко І.І. Шляхи активізації інноваційної діяльності в регіоні // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія “Державне управління“: Зб. наук. праць ДонДУУ. - Донецьк: ДонДУУ, 2006. - т.VII, вип. 61.- С. 116-122.

Друковані праці наукових конференцій, статті в інших виданнях, навчальні посібники:

1. Кириченко І.І. Аналіз розвитку науково-технічного потенціалу Донецького регіону в ринкових умовах // Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування: Всеукр. наук.-практ. конф. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 68-70.

2. Кириченко И.И., Козюбенко Т.В. Программно-целевой метод управления инновационным развитием // Сб. межвузовских научн. трудов студентов, магистрантов, аспирантов и соискателей. Вып. 2 / Под общ. ред. д.э.н., профессора Дорофиенко В.В. – Макеевка: ДонГАСА, 2003. – С. 84-87.

Особистий внесок здобувача: розглянуто механізм управління державними та регіональними інноваційними програмами.

3. Кириченко І.І. Про тенденції у кадровій складовій науково-технічного потенціалу Донецького регіону // Інвестиційна діяльність: Міжнар. наук.-практ. конф. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – т.11. - С. 56-58.

4. Кириченко И.И., Яковенко Е.Ю., Костина М.Н., Холоимова Т.А. Исследование ключевых подсистем региона // Межвузовский сб. научн. трудов студентов, магистров, аспирантов и соискателей. Вып. 4 / Под общ. ред. д.э.н., проф. Дорофиенко В.В. – Донецк – Макеевка: ДонГУУ – ДонГАСА, 2005. – С. 126-137.

Особистий внесок здобувача: розглянуто смисловий зміст поняття „регіон” та принципи побудови регіональних інноваційних програм.

5. Кириченко И.И. Совершенствование управления организациями в сфере научно-технической деятельности как фактор повышения их конкурентоспособности // Роль менеджмент-освіти в контексті регулювання соціально-економічних процесів: ІV Всеукр.наук.-практ.конф. Святогірськ, 11-13 травня 2006р. / Під заг.ред. Дорофієнко В.В. – Донецьк: ДонДУУ, 2006. – С. 72-75.

6. Кириченко І.І., Кириченко С.І. Державне управління науково-технічною діяльністю на регіональному рівні // Межвузовкий сб. научн. трудов студентов, магистров, аспирантов и соискателей. Вып. 5 / Под общ. ред. д.э.н., проф. Дорофиенко В.В. – Донецк – Макеевка: ДонГУУ – ДонГАСА, 2006. – С. 213-216.

Особистий внесок здобувача: запропоновано напрямки удосконалення економічного механізму регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності на регіональному рівні.

7. Менеджмент в сфере услуг: Учебное пособие / Под ред. д.э.н., проф. Поважного С.Ф., д.э.н., проф. Дорофиенко В.В. – Донецк: ВИК, 2004. – 824с.

Особистий внесок здобувача: визначено особливості менеджменту у сфері науково-технічних та інноваційних послуг.

АНОТАЦІЯ

Кириченко І.І. Розвиток механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності (регіональний аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2007.

В дослідженні встановлено особливості державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в контексті зарубіжного досвіду. Визначено роль держави у вирішенні проблем розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності.

Удосконалено методи визначення необхідних обсягів фінансових коштів на розвиток науково-технічної діяльності.

Концептуально обґрунтовано основні заходи щодо виводу науково-технічної та інноваційної сфери з кризового стану для реалізації функцій економічного призначення.

Механізм державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності визначено як сукупність механізмів (правовий, організаційний, економічний, фінансовий, кадровий та інформаційний), кожен з яких вирішує певне коло проблем.

Запропоновано напрямки удосконалення економічного механізму регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності в регіоні за рахунок посилення ролі податкового стимулювання та пільгового кредитування, формування ефективного фондового ринку.

Ключові слова: розвиток механізмів, методи державного регулювання, науково-технічна та інноваційна діяльність, ресурсне забезпечення, селективна науково-технічна та інноваційна політика.

АННОТАЦИЯ

Кириченко И.И. Развитие механизмов государственного регулирования научно-технической и инновационной деятельности (региональный аспект). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления – Донецкий государственный университет управления Министерства образования и науки Украины, Донецк, 2007.

В диссертации разработаны теоретические положения и практические рекомендации по развитию механизмов государственного регулирования научно-технической и инновационной деятельности.

Установлено, что характер научно-технической и инновационной деятельности требует постоянного вмешательства государства в процесс ее развития, потому повышение роли государства рассматривается как объективный процесс.

Определено, что механизм формирования и реализации научно-технической и инновационной политики в странах мирового сообщества различен, поскольку в разных странах неодинаковое соотношение функций государства и рынка, применение принципов централизации и свободного предпринимательства в хозяйственной деятельности, разные организационные структуры управления наукой.

Предложены стратегические направления, которые должна включать государственная научно-техническая и инновационная политика для достижения высокого уровня эффективности использования научных знаний и инноваций.

Установлено, что в условиях дефицита финансовых средств, государственная научно-техническая и инновационная политика должна осуществляться на принципах селективности. Предложены подходы к определению технологических приоритетов на основе базовых критериев. Разработаны пути совершенствования механизма формирования и реализации селективной научно-технической политики.

Усовершенствованы методы определения необходимых объемов финансовых средств на научно-техническую деятельность на базе статистических тенденций развития соответствующих процессов, исходя из процентного соотношения расходов в объеме валового внутреннего продукта страны; удельных расходов в денежном выражении на одного жителя страны; удельных расходов в денежном выражении на одного научного сотрудника научно-технической сферы; средней заработной платы одного научного сотрудника.

Концептуально обоснованы основные мероприятия вывода научно- инновационной сферы из кризисного состояния для реализации функций экономического назначения.

Обоснована необходимость реформирования системы государственного регулирования научно-технической и инновационной деятельности в контексте предложенных концептуальных основ развития этой деятельности. Отмечено, что главным в структуре новой системы регулирования научно-технической и инновационной деятельности на государственном уровне должен стать центральный орган, выполняющий стратегические функции государственного регулирования, а на региональном уровне эти функции должно выполнять соответствующее управление облгосадминистрации.

В результате исследования доказано, что эффективность государственного регулирования научно-технической и инновационной деятельности непосредственно зависит от эффективности адекватно созданных механизмов регулирования. В связи с этим в структурном отношении механизм государственного регулирования научно-технической и инновационной деятельности в работе определен, как совокупность механизмов (правовой, организационный, экономический, финансовый, кадровый и информационный), каждый из которых решает определенный круг проблем.

Предложены направления совершенствования экономического механизма регулирования научно-технической и инновационной деятельности в регионе за счет усиления роли налогового стимулирования и льготного кредитования, развития лизингового предпринимательства и формирования эффективного фондового рынка для привлечения инвесторов в инновационную сферу региона, что будет способствовать развитию региональной инновационной инфраструктуры и активизации инновационной деятельности предприятий региона.

Ключевые слова: развитие механизмов, методы государственного регулирования, научно-техническая