ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

КАРПОВ Ігор Юрійович

УДК 332.1.+323.174

МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ СТРАТЕГІЙ РОЗВИТКУ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ОДЕСА – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - | доктор наук з державного управління, доцент

ПАХОМОВА Тетяна Іванівна,

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри державного управління і місцевого самоврядування.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, доцент

МАМОНОВА Валентина Василівна,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування;

доктор географічних наук, професор

ДЕРГАЧОВ Володимир Олександрович,

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, головний науковий співробітник

Захист відбудеться 6 липня 2007 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.863.01 в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22, к.212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22).

Автореферат розісланий “1 ” червня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Безверхнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В сучасних умовах, коли в Україні після проголошення незалежності, відбуваються докорінні реформи і трансформації, набувають актуальності питання стратегічного планування розвитку регіонів, які завжди були і є центрами соціально-економічної, політичної та культурної системи держави і одночасно представляють собою сконцентроване виявлення всіх протиріч і проблем економіки та суспільного розвитку в цілому. Необхідність запровадження у практичну діяльність стратегічного управління та планування обумовлюється поступовим наближенням процесу управління в Україні до світового досвіду.

Ставлення до розробки регіональної стратегії розвитку як до найважливішого заходу регіонального управління, який за самою своєю суттю має поєднувати перспективну та поточну діяльність, погоджувати дії між різними суб’єктами державного регулювання в інтересах зростання добробуту суспільства та підвищення показників регіонального розвитку, є безперечно домінуючим у сучасній державній регіональній політиці. На такому розумінні базується зміст тих заходів, що розробляються у межах стратегій розвитку країни, регіонів, окремих галузей, населених пунктів та інше. Регіональна стратегія розвитку є визначальним та направляючим для всіх суб’єктів документом, відтак формування та реалізація стратегії стає пріоритетним завданням у діяльності органів регіональної влади.

Значущість теми дослідження також пов’язана з: децентралізацією та деконцентрацією управлінських функцій на користь регіонів; активізацією політичного життя регіонів і розширенням повноважень органів місцевого самоврядування, зростанням їх впливу на формування державної політики, соціально-економічний розвиток держави; посиленням ролі й відповідальності місцевих органів влади за соціально-економічний регіональний розвиток; прагненням до реалізації своїх інтересів та узгодження їх з державними пріоритетами.

На сьогодні стратегічний підхід до державного регулювання регіонального розвитку в Україні лише починає застосовуватися на практиці, тому існує чимало невирішених теоретико-методологічних, правових та організаційних питань, практичних проблем запровадження напрацьованих технологій та методик, розробки нових, які були б адекватні реаліям дня. Різні аспекти стратегічного планування та окремі методологічні підходи до реалізації регіональних стратегій розвитку висвітлені у працях вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема О.Алексєєва, О.Анісімова, І.Ансоффа, В.Богуцького, Д.Брайсона, В.Вакуленка, В.Дергачова, Г.Дробенка, М.Кларка, Б.Крозбі, В.Коломийчука, В.Мамонової, Л.Масловської, Ю.Орловської, В.Пархоменка, Д.Стеченка, А.Стрикленда, Дж. Стюарта, В.Тертички, А.Томпсона, О.Топчієва, Ю.Шарова, А.Чандлера. Проте чимало найсуттєвіших аспектів залишаються недостатньо розробленими. Це викликає суперечки та дискусії, щонайперше через неоднозначність тлумачення термінів та дефініцій.

Тому дана дисертація є спробою дослідження й узагальнення певного кола питань, а саме: осмислення теоретичних і практичних аспектів процесу розробки й реалізації стратегічного плану як основи регіональних стратегій розвитку в умовах децентралізації та деконцентрації управлінських функцій; визначення інституційних та ресурсно-технологічних особливостей формування та реалізації регіональних стратегій розвитку; обґрунтування місця стратегічного планування в системі організаційного механізму державного регулювання регіонального розвитку. Така постановка актуальності наукового завдання та його вирішення надасть можливість чітко визначити особливості процесу стратегічного планування регіонального розвитку та обґрунтувати механізми практичної реалізації регіональних стратегій розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах науково-дослідної теми Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України “Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект” (№ держреєстрації 0101U00697), в якій дисертант брав участь як виконавець. Особистий внесок автора полягає в обґрунтуванні методики створення інформаційної моделі регіону, як основи для проведення оцінки ресурсного потенціалу.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі критичного переосмислення вітчизняних та зарубіжних здобутків теорії і практики стратегічного планування визначити інституційно-правові та ресурсно-технологічні особливості регіональних стратегій розвитку та розробити напрями удосконалення механізмів їх практичної реалізації, адекватні сучасним тенденціям посилення ролі регіональної влади.

Для досягнення цієї мети було вирішено наступні завдання:

- дослідити сучасні теоретичні засади стратегічного планування на основі аналізу зарубіжного і вітчизняного досвіду та методологічні особливості організації процесу стратегічного планування регіонального розвитку в Україні;

- визначити особливості інституційно-правового та ресурсно-технологічного забезпечення реалізації регіональних стратегій розвитку;

- виявити проблемні питання державного регулювання регіонального розвитку та окреслити роль стратегічного планування в формуванні організаційного механізму регіонального управління;

- обґрунтувати доцільність використання процесного підходу як потужного методологічного інструменту стратегічного планування регіонального розвитку;

- розкрити сутність координаційного механізму реалізації процесу стратегічного планування та встановити основні елементи інформаційного забезпечення регіональних стратегій розвитку;

- запропонувати методичний підхід до формування інформаційної інфраструктури забезпечення процесу реалізації регіональних стратегій розвитку.

Об’єкт дослідження – система державного регулювання регіонального розвитку.

Предмет дослідження – механізми формування та реалізації регіональних стратегій розвитку.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що в умовах демократизації, децентралізації, активізації ролі органів місцевого самоврядування у вирішенні питань регіонального розвитку, здатність регіональної влади виробити адекватну регіональну стратегію розвитку з урахуванням конкурентних переваг території та послідовно впроваджувати її в життя за умови відповідного ресурсно-технологічного забезпечення, сприятиме збалансованому та динамічному розвитку регіонів.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження були фундаментальні положення сучасних теорій державного управління та місцевого самоврядування, основоположні нормативні акти України, зокрема Конституція України, закони України, укази Президента, нормативні документи Кабінету Міністрів України, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань державної регіональної політики, державного регулювання регіонального розвитку, стратегічного управління та стратегічного планування.

Для досягнення поставленої мети було використано сучасні методи дослідження:

-

-

-

-

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішення важливого для державного управління наукового завдання – підвищення ефективності державного регулювання регіонального розвитку за рахунок удосконалення механізмів формування і реалізації регіональних стратегій розвитку, зокрема:

уперше в Україні:

- визначено місце стратегічного планування в організаційному механізмі державного регулювання регіонального розвитку, що дозволило виявити організаційний та технологічний аспекти розробки стратегічного плану і на цій основі обґрунтувати доцільність створення окремої організаційної наглядової структури та визначити її функції і повноваження в процесі формування регіональних стратегій розвитку;

- запропоновано методологічну схему застосування процесного підходу до стратегічного планування, на основі якої удосконалено алгоритм процесу формування стратегічного плану, розкрито сутність координаційного механізму його реалізації та обґрунтовано необхідність формування інформаційної інфраструктури забезпечення процесу реалізації регіональних стратегій розвитку;

- розроблено методику оцінки інтегрованого показника “індекс регіонального розвитку”, як основи формування інформаційної моделі регіону, що надало змогу визначити сутність та основні інструменти інформаційного механізму реалізації регіональних стратегій розвитку;

уточнено і розширено існуючий понятійний апарат стратегічного планування як інструменту державного регулювання регіонального розвитку, зокрема представлено авторське визначення понять “державне регулювання регіонального розвитку”, “стратегічний підхід до державного регулювання регіонального розвитку”, “регіональна стратегія розвитку”, “процес стратегічного планування регіонального розвитку”, “координаційний механізм реалізації регіональної стратегії розвитку”, “інформаційний механізм реалізації регіональної стратегії розвитку”;

удосконалено методологічні підходи до процесу стратегічного планування регіонального розвитку та принципи ресурсного забезпечення регіонального розвитку з метою реалізації етапу оцінки співвідношення цілей, ресурсів і можливостей в процесі формування регіональних стратегій розвитку;

набули подальшого розвитку концептуальні положення формування регіональних стратегій розвитку в аспекті аналізу факторів регіонального розвитку та визначення стратегічних пріоритетів розвитку для кожної окремої територіальної одиниці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що всі суб’єкти регіонального розвитку і, в першу чергу, аналітики, які працюють в органах влади, мають змогу одержати в своє розпорядження нові методичні підходи щодо розробки стратегічного плану регіонального розвитку, застосування яких на практиці надасть можливість органам регіональної влади оперативно діагностувати та реагувати на зміни регіональної ситуації й ініціювати розробку регіональних стратегій розвитку. Впровадження інструментів координаційного механізму (регіональні угоди, що формують інститут контрактних відносин, міжвідомче співробітництво та міжсекторне партнерство) сприятиме досягненню узгодженості державних та регіональних інтересів як у напрямку визначення стратегічних пріоритетів, так і використання ресурсів для досягнення цілей розвитку.

Методика аналізу регіональної ситуації на основі розрахунку індексу регіонального розвитку використана Одеською обласною державною адміністрацією при розробці Стратегії соціально-економічного розвитку Одеської області на 2007 рік (довідка про впровадження № 02-26-2085 від 16 квітня 2007 року). Окремі положення дисертації використані в навчальному процесі Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні дисципліни “Стратегічне планування” програми підготовки магістрів державного управління.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дисертації і результати наукового дослідження доповідались автором і були схвалені на науково-комунікативних заходах:

- науково-практичних конференціях “Кадрове супроводження регіональних перетворень” (м. Одеса, 2002); “Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону” (м. Одеса, 2003); “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (м. Київ, 2006);

- щорічній загальноінститутській конференції за міжнародною участю “Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (м. Одеса, 2003); “Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (м. Одеса, 2004); “Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку” (м. Одеса, 2005).

Результати дослідження обговорювались на теоретико-методологічних семінарах Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і на засіданнях кафедри державного управління і місцевого самоврядування.

Публікації. Основні положення дисертації викладено автором у п’ятнадцяти публікаціях, десять з яких – у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг основного змісту дисертації – 177 сторінок, список використаних джерел містить 220 найменувань, з яких 25 іноземною мовою. У роботі наведено 2 рисунки, 1 таблиця, 25 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значимість, показано зв'язок із темою наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів і їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження результатів роботи, відомості про публікації з теми дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи формування та реалізації регіональних стратегій розвитку” – подається аналіз зарубіжної та вітчизняної літератури, визначаються концептуальні засади щодо сутності розуміння понять “стратегічне управління”, “стратегічне планування”, “стратегія”, “регіон”, “регіональний розвиток”, досліджуються проблеми державного регулювання розвитку регіонів та особливості формування регіональних стратегій розвитку в сучасних умовах посилення ролі регіональної влади.

Важливими для розуміння теоретичних основ регіонального розвитку виявилися наукові напрацювання Г.Атаманчука, В.Вакуленка, З.Варналія, В.Дергачова, М.Долішнього, Л.Зайцевої, В.Козбаненка, В.Керецмана, О.Коротич, Л.Масловської, В.Мамонової, П.Надолішнього, Н.Нижник, О.Оболенського, В.Симоненка, Д.Стеченка, О.Топчієва, В.Цвєткова, Т.Уманець та інших науковців щодо визначення засад державного управління та регулювання на регіональному рівні, методів і меж втручання в ту чи іншу сферу життя регіону.

Особливо цінними для нас були концепції стратегічного управління і планування, висвітлені в працях О.Алексєєва, О.Анісімова, І.Ансоффа, Д.Брайсона, К.Ендрюса, М.Кларка, Б.Крозбі, Г.Мінцберга, В.Пархоменка, А.Томпсона, А.Стрикленда, Дж. Стюарта, Ю.Шарова, А.Чандлера. Оцінюючи ступінь наукової розробки теми стратегічного планування, слід зазначити, що багатоаспектність підходів спричинила появу різних концепцій його вивчення: школа дизайну, планування, підприємництва, навчання, влади, культури, конфігурації та позиціювання, які розвивають опорну схему стратегічного планування, акцентуючи увагу на тих чи інших її аспектах, що надає можливість застосовувати їх основні положення з врахуванням специфіки розвитку, тобто потребує динамічного підходу до розробки стратегії.

Проведений аналіз показав, що стратегічні підходи досить широко затвердилися в суспільному управлінні розвинутих країн і застосовуються на всіх рівнях – від загальнодержавного до рівня самоврядних територіальних громад. Не дивлячись на суттєві відмінності у підходах: від високого ступеню інституціоналізації стратегічного планування на урядовому рівні до застосування функціонального підходу, конкурентних переваг; сприйняття стратегічного планування як способу порівняння різних комплексних альтернативних дій з урахуванням соціальних, економічних, екологічних та інших впливів; основоположного процесу ухвалення рішень, який закінчується прийняттям і публікацією планового документа, світовий досвід засвідчує активну позицію урядів країн щодо проведення регіональної політики та здійснення стратегічного планування розвитку територіальних систем різного ієрархічного рівня.

Вивчення зарубіжного досвіду розробки регіональних стратегій розвитку показало, що корисним для запровадження методології стратегічного планування регіонального розвитку в Україні є врахування наступних методичних аспектів їх розробки: використання глибокого SWOT-аналізу; формування комунікативної стратегії на засадах регіонального партнерства; залучення громадськості до процесу стратегічного планування та визначення стратегічних цілей; вибір стратегічних цілей з врахуванням наявних проблем та ресурсів регіону; передбачення та налагодження організаційно-економічного механізму моніторингу реалізації регіональних стратегій.

В процесі дослідження виявлено, що у сучасних наукових концепціях з регіоналістики склалися різні підходи до пояснення суті державного регулювання регіонального розвитку, які можна розділити на чотири групи: як система економічних впливів держави на ситуацію в регіоні; як сукупність різноманітних впливів на умови, пріоритети й обмеження трансформації окремих елементів регіональної системи; функціональний підхід – здійснення через загальні і спеціальні функції органів виконавчої влади; розуміння поняття “регіон” як території держави, на якій впроваджується особлива політика розвитку і діють специфічні механізми регулювання. У межах нашого дослідження вихідними є аспекти четвертого підходу, у відповідності з яким під державним регулюванням регіонального розвитку розумітимемо цілеспрямовану діяльність органів державної влади з дослідження внутрішніх потенційних можливостей регіону, властивих йому тенденцій розвитку з метою стимуляції вибору оптимального шляху розвитку з урахуванням загальнонаціональних інтересів на основі принципу територіальної диференціації пріоритетів розвитку.

Аналізуючи вітчизняний досвід розроблених регіональних стратегій, і тих, що знаходяться в стадії розробки, слід відзначити, що всі вони якомога ширше використовують існуючий світовий досвід щодо методологічних та методичних підходів у формуванні стратегій та розробки організаційно-економічного механізму їх впровадження. Зокрема: проблемний підхід (стратегія Харківської області, Закарпаття); функціональний та галузевий підходи (стратегія розвитку Одеської області); вирішення соціальних проблем, метод виявлення системних причинно-наслідкових зв’язків (Луганщина); одночасно два варіанти – стратегія індустріально-аграрного та сталого розвитку (стратегія розвитку Івано-Франківської області); моделювання економічного розвитку (Тернопільська область).

Враховуючи те, що розробка стратегій не є відокремленою ланкою діяльності регіональної влади, дослідження процесу стратегічного планування регіонального розвитку необхідно зосередити на вдосконаленні механізмів реалізації регіональних стратегій, що мають бути побудованими на основі оптимізації взаємодії місцевої влади, суб’єктів господарювання та населення регіонів.

Таким чином, проведений аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду розробки регіональних стратегій розвитку надає підстави стверджувати, що комплексність і комплементарність застосованих підходів потребує високого рівня координації процесу розробки та виконання заходів на центральному рівні (міністерство регіонального розвитку) і на місцях (регіональна влада). Координація стосується як заходів, що виконуються в рамках регіональної стратегії, так і заходів, пов’язаних з реалізацією окремих секторних стратегій, які призводять до зміни зовнішньої ситуації.

У процесі дослідження також встановлено, що серед основних проблем запровадження методології розробки регіональних стратегій розвитку нагального вирішення потребують питання вдосконалення інституційного, ресурсного та інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації стратегій.

У другому розділі – “Особливості інституційно-ресурсного забезпечення регіональних стратегій розвитку – проаналізовано механізми інституційно-правового забезпечення процесу формування та реалізації регіональних стратегій розвитку; обґрунтовано роль ресурсів регіонального розвитку у визначені стратегічних пріоритетів; розглянуто технологічні особливості розробки регіональних стратегій розвитку.

Дослідження показало, що проблема інституційного забезпечення розробки та практичної реалізації регіональних стратегій розвитку пов’язана із незавершеністю процесу формування на регіональному і місцевому рівнях системи публічного управління. На сьогодні відсутнє чітке розмежування повноважень, функцій і відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на регіональному рівні. Місцеві органи влади не мають належного законодавчого забезпечення та фінансової бази для вирішення проблем регіонального і місцевого розвитку, що позначається на результатах їх діяльності.

По-перше, вирішення ключової проблеми узгодженості державних і регіональних пріоритетів відбувається на різних проблемних рівнях, кожний з яких визначає певні сегменти невирішених питань. На територіальному рівні – це раціоналізація адміністративно-територіального поділу та індексація потенціалу суб’єктів адміністративного поділу. На змістовному рівні – чітке визначення головних пріоритетів, яких дотримуватиметься держава щодо розвитку окремих регіонів, включаючи питання державної підтримки, єдності державних соціальних стандартів у межах усієї території, змісту та механізмів фінансово-бюджетних відносин тощо. На інституційному рівні – створення відповідних інституцій для реалізації визначеного кола повноважень у сфері регіонального соціально-економічного розвитку та розробка дієвих механізмів співпраці між всіма суб’єктами державної регіональної політики.

По-друге, інституційні особливості. Адже вітчизняна модель регіонального управління – це суперечливе поєднання організаційно-правової автономії та підпорядкованості органів місцевого самоврядування і регіональних органів державної виконавчої влади, тобто передбачено організаційне сполучення владних інститутів, які відрізняються своєю політичною природою та інтересами. Така форма взаємодії об'єктивно передбачає домінування інтересів загальнодержавного рівня і, відповідно, можливість конфронтації між органами управління як на регіональному рівні, так і між органами регіонального й місцевого рівнів. Інституції, які забезпечують формування регіональних стратегій розвитку, зменшують невизначеність та структурують стимули в процесі спільної діяльності і, разом з тим, створюють певні обмеження організаційно-структурного плану. Тому для рівноправності усіх суб’єктів регіонального розвитку в розробці та реалізації ефективного стратегічного планування регіонального розвитку впроваджуються правові обмеження.

По-третє, правові регулятори. Ретроспективний аналіз формування правового поля державного регулювання регіонального розвитку в Україні показав, що цей процес не є однозначним і однорідним, як за своєю спрямованістю, так і за інтенсивністю проведення. Це обумовлено багатьма причинами, основні з яких пов'язані зі зміною у виборі моделі державного регулювання економіки та з недостатнім рівнем методологічного забезпечення процесу регулювання регіонального розвитку. Разом з тим, для вирішення таких питань як: визнання регіональної громади суб'єктом регіонального самоврядування; надання права обласним радам створювати власні виконавчі органи; перетворення обласних державних адміністрацій в органи, що здійснюють контрольно-наглядові функції за дотриманням законодавства органами місцевого самоврядування, необхідні зміни Основного Закону України, що у найближчій перспективі видається проблематичним. Оновлена та доповнена нормативно-правова база державного регулювання розвитку регіонів має визначити: законодавче закріплення поняття регіонів та їх класифікацію; основні положення розробки і реалізації стратегії регіонального розвитку; механізм державного регулювання розвитку регіонів.

По-четверте, реальне виконання стратегічного плану розвитку потребує від регіональних органів влади вміння оцінити і ефективно використати необхідні для його реалізації ресурси, що вимагає глибокого аналізу відповідності наявного ресурсного потенціалу визначеним стратегічним цілям. Вирішення такого завдання видається можливим за умови розробки відповідної класифікації на основі аналізу ендогенних та екзогенних факторів регіонального розвитку. Разом з тим, слід зазначити, що такий підхід надає змогу окреслити ресурсну базу регіону, але не враховує внутрішньої структури визначених груп ресурсів, яка неоднорідна за джерелами виникнення та формами і способами їх залучення.

На основі вищезазначеного, слід підкреслити, який саме зміст вкладаємо у розуміння понять “ресурси стратегічного планування” та “ресурсозабезпеченість реалізації стратегії”. Ресурси стратегічного планування доцільно розглядати за трьома групами: фінансові ресурси, ресурси розвитку території (ресурсний потенціал регіону) і ресурси стратегічної діяльності (інформаційно-технологічний та управлінсько-адміністративний потенціал). За таких умов ресурси процесу стратегічного планування – це основні засоби досягнення поставлених цілей, що характеризуються конкурентними перевагами. Під ресурсозабезпеченістю реалізації стратегії у нашому дослідженні розуміється оптимальний рівень насичення реалізації стратегії необхідними ресурсами. Загалом, ресурси регіонального розвитку можна ієрархічно прокласифікувати та описати у вигляді матриці, однак це вимагає ретельного аналізу внутрішньої структури кожного виду ресурсів, розробки повного класифікатора та методики оцінки ресурсного потенціалу території.

Аналіз ресурсного потенціалу регіону має складатися із наступних частин: ретроспективного аналізу; комплексної оцінки наявного ресурсного потенціалу; визначення запасів ресурсів; визначення альтернативних ресурсів (ресурсів-замінників); визначення необхідності залучення зовнішніх ресурсів; порівняння взаємозамінних ресурсів з капіталоємності, енергоємності, величини запасу, інвестиційної привабливості, можливостями використання. Також потрібно провести перспективний аналіз наявності ресурсів. В результаті такого аналізу створюється база стратегічних ресурсів, необхідних для виконання стратегічного плану.

Проведене дослідження надало можливість: обґрунтувати фактори ефективності розробки та запровадження процесу стратегічного планування; виявити роль ресурсного забезпечення в процесі розробки регіональних стратегій розвитку; визначити місце організаційно-правового планування діяльності органів управління в процесі стратегічного планування.

На підставі цього зроблено висновок, що вирішення проблемних питань інституційно-ресурсного забезпечення державного регулювання регіонального розвитку базується на методології стратегічного планування, складовими елементами якої є: оцінка ресурсного потенціалу регіону, що дозволяє визначити співвідношення цілей регіонального розвитку з можливостями і наявними ресурсами; координаційний механізм узгодження дій залучених сторін, що забезпечує ефективність комунікацій; організаційний механізм об’єднання ключових елементів діагностики для підготовки рішень, зокрема, забезпечення потреб інших органів чи інстанцій, відповідальних за визначення стратегічних пріоритетів розвитку і їх оцінку.

У третьому розділі – “Напрями вдосконалення механізмів формування та реалізації регіональних стратегій розвитку” – досліджено місце стратегічного планування в системі організаційного механізму державного регулювання регіонального розвитку; обґрунтовано процесний підхід до стратегічного планування; визначено основні інструменти дієвості координаційного механізму формування та реалізації регіональних стратегій розвитку; запропоновано методичний підхід до удосконалення інформаційного механізму реалізації регіональних стратегій розвитку.

Вплив трансформаційних процесів на регіональну владу, з одного боку, вимагає переходу від суто технологічних аспектів місцевого адміністрування до використання суспільно узгоджених важелів у напрямку створення відповідних умов, сприятливого середовища, адекватних новим умовам управлінських структур тощо. З іншого боку – висока динаміка оточуючого середовища, неможливість достатньо надійно спрогнозувати та передбачити майбутнє, обмеженість ресурсів, потребує посилення уваги місцевих влад до розробки та реалізації стратегічних планів розвитку суб’єкту управління (регіональної системи).

Відповідно до зазначених тенденцій, процес стратегічного планування в системі організаційного механізму державного регулювання регіонального розвитку слід розглядати у поєднанні двох аспектів: організаційного і технологічного. Організаційний аспект проявляється у функціях запропонованої наглядової організаційної структури з питань стратегічного планування, технологічний – у поєднанні етапів стратегічного планування на основі процесного підходу з визначенням входів і виходів кожного етапу.

Стратегічне планування на практиці – це постійна послідовна робота, що вимагає створення окремої наглядової організаційної структури в органі влади, відповідальному за впровадження політики регіонального розвитку (на центральному, регіональному і місцевому рівнях), основними функціями якої можуть бути: координація та узгодження дій залучених сторін; налагодження діалогу і ефективних комунікацій; об’єднання ключових елементів діагностики для підготовки рішень; забезпечення прозорості надання надійної інформації; технічне сприяння реалізації стратегічного плану. Тобто ефективність функціонування організаційного механізму державного регулювання регіонального розвитку має проявлятися в оперативності і адекватності дій наглядової організаційної структури, що в свою чергу, безпосередньо залежить від технологічного забезпечення процесу стратегічного планування.

Технологічний аспект стратегічного планування в системі організаційного механізму державного регулювання регіонального розвитку полягає у формуванні такого підходу до розробки та запровадження регіональних стратегій розвитку, що забезпечуватиме органи місцевої влади інструментами гнучкого реагування та оперативної адаптації системи управління до змін оточуючого середовища через функцію планування.

Ефективність дій органів влади може бути оцінена через відповідність наявного ресурсного забезпечення і можливостей визначеним цілям, що в свою чергу впливає на якість кінцевого результату. Зв'язок між цілями, ресурсами і кінцевим результатом може бути визначений через процесний підхід до стратегічного планування.

Обґрунтовуючи запропонований нами підхід зазначимо, що стратегічне планування є найбільш дієвим інструментом організаційного механізму державного регулювання регіонального розвитку. В ідеалі – стратегічне планування – це раціональність і повна узгодженість дій, що, на нашу думку, забезпечується функціями наглядової організаційної структури з питань стратегічного планування. Саме така оргструктура, завдяки її функціям, здатна забезпечити, як інформаційно-аналітичну (третій, четвертий і п’ятий етапи процесу стратегічного планування регіонального розвитку – об’єднання ключових елементів діагностики для підготовки рішень, забезпечення потреб інших органів чи інстанцій, відповідальних за визначення стратегічних пріоритетів розвитку і їх оцінку тощо), так і організаційно-інфраструктурну (другий, шостий і сьомий етапи – чіткий розподіл обов’язків, ефективність комунікацій, узгодження дій залучених сторін) складові стратегічного планування.

У розділі дисертантом підкреслюється, що процес стратегічного планування – це, перш за все, складна система суб’єкт-суб’єктних відносин, в якій переплітаються і поєднуються інтереси особистості та груп, стимули і обмеження, технологія і інновації, дисципліна і творчість, нормативні вимоги і неформальні ініціативи. Узгодженість дій, взаємопорозуміння, готовність до діалогу, дотримання результатів домовленостей між розробниками та представниками органів регіонального управління у робочих групах, комісіях та комітетах з регіональної політики досягається тоді, коли діють ефективні механізми координації, які забезпечують вирішення питань регіонального значення.

Координаційний механізм формування регіональних стратегій розвитку – це така організація діяльності розробників стратегічного плану, в якій існує чіткий розподіл компетенції та відповідальності за вирішення поставлених питань на основі організованої взаємодії. Практична реалізація регіональних стратегій розвитку в сьогоднішніх умовах залежить від ефективного використання нових інструментів координаційного механізму, зокрема: регіональні угоди, що формують інститут контрактних відносин, міжвідомче співробітництво та міжсекторне партнерство.

Індикатором ефективності координаційного механізму в процесі формування регіональних стратегій розвитку є досягнення цілей координації: підвищення узгодженості дій та взаємовідповідальності; забезпечення зрозумілості процедур розробки плану дій для всіх учасників робочої групи; раціоналізація тимчасової організаційної структури та забезпечення взаємодії. Ефективність координаційного механізму залежить від постійного моніторингу, проведення аналітичних та прогнозних оцінок, а також сучасної інформаційної підтримки, що потребує створення системи необхідних банків даних та розробки сучасних інформаційних технологій.

В результаті дослідження питання ефективності реалізації регіональних стратегій розвитку в аспекті інформаційного забезпечення всіх етапів процесу зроблено висновок, що інформаційний механізм – це потужна інформаційна інфраструктура, що забезпечує сукупність і логічний взаємозв’язок баз даних і банку знань, через які розробники регіональної стратегії розвитку отримують повну, об’єктивну, актуальну і достовірну інформацію та на основі аналітичної обробки даних (з орієнтацією на конкретне використання у визначених процесах) одержують аналіз регіональної ситуації.

Автором запропоновано методику аналізу регіональної ситуації на основі розробки інформаційної моделі регіону, стратегічним моментом якої є усвідомлення того, що регіони відрізняються один від одного особливою просторовою та функціональною структурою. Індекс регіонального розвитку – це комплексний показник, що відображає ранг розвитку внутрішньорегіональних територій (у порівнянні з сусідніми) та надає змогу виявляти стратегічні пріоритети розвитку регіону. Складовими індексу регіонального розвитку є інтегральні показники: ефективності розвитку території, людського розвитку, розвитку трудового потенціалу, екологічного потенціалу території тощо

Методика комплексного аналізу регіону складається з послідовних етапів: визначення показників (конкретних і відносних) та формування бази даних; обґрунтування критеріїв оцінки показників; оцінки показників та проведення типологічного аналізу для виділення територій за характерними рисами (з метою візуалізації проведеного аналізу результати доцільно представляти у картографічному вигляді); обґрунтування та аналізу інтегральних показників, що відображають специфіку території; визначення територіальних пріоритетів та виділення територій, які істотно різняться між собою за своїм соціально-економічним змістом (людності поселень, розвитком і структурою господарства, рівнем безробіття тощо). Це дуже важливо для процесу формування регіональних стратегій розвитку - неможливо розробляти однакові заходи до різних за характеристиками територій.

Таким чином, найважливішим завданням, яке сьогодення ставить перед регіональними органами влади, є запровадження ефективних механізмів розробки та реалізації регіональних стратегій розвитку, що мають базуватися:

- по перше, на ефективних інструментах координаційного механізму, що дозволить: підвищити узгодженість дій та взаємовідповідальність всіх учасників розробки стратегічного плану; забезпечити зрозумілість процедур розробки плану дій для всіх учасників робочої групи; раціоналізувати тимчасову організаційну структуру та забезпечити взаємодію;

- по друге, на надійному інформаційному фундаменті з метою чіткого визначення стратегічних пріоритетів, адекватних чинній регіональній ситуації та зовнішнім факторам впливу.

ВИСНОВКИ

Проведене в межах дисертаційної роботи дослідження підтвердило покладену в його основу гіпотезу, що в умовах демократизації, децентралізації, активізації ролі органів місцевого самоврядування у вирішенні питань регіонального розвитку, здатність регіональної влади виробити адекватну регіональну стратегію розвитку з урахуванням конкурентних переваг території та послідовно впроваджувати її в життя за умови відповідного ресурсно-технологічного забезпечення, сприятиме збалансованому та динамічному розвитку регіонів.

Узагальнення результатів дослідження дозволяє сформулювати низку висновків, які мають теоретичне і практичне значення.

1. Аналіз літературних джерел свідчить, що теорія стратегічного управління і планування розвитку регіонів України перебуває на стадії формування. І хоча зароджувалась вона на теренах колишнього СРСР зусиллями переважно вітчизняних науковців та фахівців, але, як і в багатьох інших випадках, подальший розвиток цієї теорії та імперативний досвід її практичного застосування привносяться сьогодні в Україну із-за кордону, наприклад із США та Канади, Польщі та країн ближнього зарубіжжя. Базові поняття, моделі, схеми та етапи управління та планування, що використовуються в сучасній практиці, запозичені з теорії планування розвитку організацій, основи якої було закладено ще у 60-х роках минулого століття, оскільки ефективність їх застосування не втратила актуальності і сьогодні.

2. Поняття стратегії є багатоаспектним і охоплює різноманітні тлумачення науковців – від набору правил і засобів досягнення стратегічних цілей до образу мислення і дій, які визначають певну лінію ділової поведінки організації на більш-менш тривалий проміжок часу. Тобто, стратегія лише на загальному рівні відповідає на запитання яким чином організація має досягати своїх цілей, а для повної відповіді на нього створюються певні плани й програми, які є детальними, формалізованими документами. Аналіз існуючих проблем державного регулювання регіонального розвитку підтвердив необхідність запровадження стратегічного підходу до визначення цілей і пріоритетів розвитку регіону, що дозволить узгодити функції і відповідальність державних органів з їх власними спроможностями і наявними ресурсами. Саме розбіжності між цілями, можливостями і ресурсами зумовлюють наявні проблеми державного регулювання

3. Стратегічне планування – це процес відбору цілей і завдань урядом в цілому та його різними структурами, і одночасне визначення шляхів та інструментів для їх досягнення, розміщення ресурсів на реалізацію цієї діяльності та визначення відповідальності за їх виконання. Основна роль стратегічного планування в системі організаційного механізму державного регулювання регіонального розвитку полягає в забезпеченні стабільних перспектив діяльності кожної урядової інституції та наданні надійної інформації щодо намірів уряду всім фізичним і юридичним особам, чиї власні плани в будь-якому разі залежать від дій уряду.

4. Процес формування та реалізації регіональних стратегій розвитку - це зосередженість на передбаченні, плануванні й впровадженні необхідних та найістотніших у всьому комплексі змін, на визначенні бажаного й можливого стану регіону в майбутньому. Основним інструментом формування регіональних стратегій розвитку є стратегічний план, який може бути успішним лише за умови взаємодії та координації зусиль як людей, зайнятих плануванням, так і організацій, які вони в цілому представляють. На регіональному рівні це виявляється можливим за умови консолідації зусиль органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, приватного сектору та громадських структур як в процесі планування, так і в ході реалізації регіональних стратегій розвитку.

5. Дослідження виявило ряд методологічних та інституційно-правових особливостей формування регіональних стратегій розвитку: багаторівневий характер суб’єкта планування – його ядром виступає орган місцевого самоврядування, а іншими складовими є представники громадських організацій і бізнес-структур; можливість залучення фінансових ресурсів з різних джерел (у тому числі приватних інвесторів) для фінансування виконання плану; використання спеціальної методики стратегічного планування, обов’язковим складовим елементом якої є SWOT-аналіз; нормативно-правовою базою розробки та реалізацій регіональних стратегій розвитку в Україні є Концепція державної регіональної політики, заходи щодо виконання завдань, які випливають з Послань Президента України до Верховної Ради України та методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій розвитку.

6. Держава і регіони, декларуючи свої стратегічні пріоритети, відповідно, мають визначити роль, місце і обсяг ресурсів, які повинні забезпечити спільне вирішення питань регіонального розвитку. Процес формування регіональних стратегій розвитку взагалі неможливий без визначення ресурсів (як розвитку регіону, так і стратегічної діяльності), які відповідають виду і обсягу завдань стратегічної мети. Аналіз співвідношення цілі-ресурси доцільно проводити на трьох рівнях планування: стратегічному – аналіз зосереджений на залученні та розподілі ресурсів регіону; управлінському – аналіз “програмних ресурсів” для ефективного використання в підтримку стратегічного плану; операційному – оцінка ресурсів для кожного окремого виду діяльності.

7. Формування регіональних стратегій розвитку залежить від вирішення широкого кола організаційних питань з проблем, зорієнтованих на майбутнє і провідних цілей органів влади та зацікавлених сторін, які знаходяться під впливом неконтрольованих зовнішніх факторів. Врахування цих питань в системі управління потребує застосування процесного підходу, як потужного методологічного інструменту, головною ідеєю якого є виділення окремих ділянок, видів, напрямків діяльності (“процесів”) з метою окремого вивчення, оцінювання і вдосконалення. Процеси володіють гнучкістю й можливостями реагувати на зміни в навколишньому середовищі за рахунок контролю і оцінки вхідних і вихідних даних. В основі процесного підходу знаходиться інформація про ситуацію, що склалася. Такий підхід є дуже важливим для стратегічного планування, бо саме діагностика (оцінка поточної ситуації) є першочерговим етапом побудови регіональної стратегії розвитку.

8. Ефективність практичної реалізації регіональних стратегій розвитку залежить, насамперед, від: наявності адекватного аналізу регіональної ситуації, що базується на надійному інформаційному фундаменті; забезпеченості взаємозв’язку регіональних програм розвитку і схем їх реалізації, що залежить від добре налагодженої процедури координації дій; передбачуваності розвитку керованої системи в залежності від зміни зовнішніх умов, щоб попереджати те, що має відбутися, що вимагає створення окремої наглядової організаційної структури в органі влади, відповідальному за впровадження політики регіонального розвитку.

9. Дослідження теоретичних засад стратегічного планування регіонального розвитку, виявлення особливостей інституційно-правового та ресурсно-технологічного забезпечення регіональних стратегій розвитку, визначення та обґрунтування напрямів удосконалення механізмів їх формування та реалізації, надали змогу сформулювати конкретні пропозиції щодо підвищення рівня державного регулювання регіонального розвитку:

- запровадити у практику діяльності регіональних органів влади нові інструменти координаційного механізму, зокрема: регіональні угоди, що формують інститут контрактних відносин, міжвідомче співробітництво та міжсекторне партнерство;

- законодавчо закріпити: поняття регіон та класифікацію типів їх розвитку; механізми формування та реалізації регіональних стратегій розвитку;

- враховуючи динамічність сучасних інституційних трансформаційних процесів, з метою забезпечення ефективної і прозорої взаємодії суб’єктів регіонального розвитку, запровадити у практичну діяльність органів влади технологію геоінформаційних систем як основи дієвості інформаційного механізму реалізації регіональних стратегій розвитку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Карпов І. Питання контролю виконання стратегічного плану на рівні регіону // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. –Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. – Вип. 9. – С. 230-239.

2. Карпов І. Проблеми кадрового забезпечення процесу стратегічного планування регіонального розвитку // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. – Вип.10. – С. 196-201.

3. Карпов І. Проблеми регіонального розвитку в сучасній науковій літературі та шляхи підвищення сталості розвитку економіки регіонів // Актуальні проблеми державного