НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

КУЛИК Маркіян Зіновійович

УДК .24

ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ДЕЛІМІТАЦІЇ

МОРСЬКИХ ПРОСТОРІВ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор,

академік НАН України,

ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького

НАН України, директор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

ШЕМЯКІН Олександр Миколайович,

Одеська державна морська академія,

завідувач кафедри морського права;

кандидат юридичних наук, доцент,

ГРИГОРОВ Олександр Миколайович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра міжнародного права.

Захист відбудеться " 26 " жовтня 2007 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, .

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано " 21 " вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена значенням природних ресурсів континентального шельфу за межами територіального моря, які становлять великий економічний інтерес для багатьох держав. Як наслідок мають місце конфліктні ситуації, чимало з яких і до сьогоднішнього дня залишаються невирішеними, що пов’язано з процесом поширення суверенних прав та юрисдикції над районами, котрі скоріше за все приховують такі ресурси. Це, насамперед, стосується питань розмежування морських просторів між державами з прилеглими або протилежними берегами. Однак, правова основа врегулювання відповідних питань ще недостатньо розвинута в міжнародному праві. Тема даного дослідження є особливо актуальною для України, з огляду на існуючі проблеми делімітації з сусідніми державами відповідних морських просторів, зокрема в контексті триваючого розгляду в Міжнародному Суді ООН справи про розмежування континентального шельфу та виключних економічних зон між нашою країною та Румунією.

Як свідчить практика, ефективність правового регулювання делімітаційних спорів значною мірою залежить від вирішення того цільового завдання, яке полягає у встановленні єдиного принципу або обмеженого переліку принципів, що можуть застосовуватися до кожного випадку делімітації. Не виключено, що в дійсності неможливо сформулювати єдиного методу, котрий би забезпечував беззаперечний результат за будь-яких географічних обставин. Але визначеність та стабільність рішень міжнародних судів та арбітражів, досягнутих за рахунок уніфікованого застосування норм міжнародного права, дозволили б отримувати високий рівень обґрунтованості рішень, тоді як зовсім інші результати спостерігаються у випадках, коли вони приймаються в умовах правового вакууму. Таким чином, актуальність даного дослідження полягає також і в необхідності пошуку можливих шляхів підвищення ефективності правових засобів вирішення питань, що стосуються розмежування морських просторів.

У зв’язку з цим варто віддати належне результатам багаторічної роботи Третьої Конференції ООН з морського права, за підсумками якої була розроблена та прийнята Конвенція ООН з морського права 1982 р. Проте правова регламентація делімітації морських просторів на підставі статей , 74 та 83 Конвенції є значною мірою невизначеною. Цим зумовлена необхідність у подальшому вдосконаленні міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів.

Джерельною базою дисертаційної роботи є: нормативні документи, конвенції, матеріали практичної діяльності міжнародних організацій, а також монографічні роботи українських, російських і західних учених.

У правознавчій літературі виділяються наступні напрямки з дослідження відповідних проблем. По-перше, дослідження, присвячені правовим проблемам використання Світового океану (Г. Анцелевич, О. Висоцький, В. Демиденко, І. Дмитриченко, В. Корецький, Л. Тимченко, Ю. Шемшученко, О. Шемякін, О. Щіпцов та ін.). По-друге, дослідження, зорієнтовані на розробку делімітаційних моделей (систематизованих методів встановлення морських розмежувань), здатних забезпечувати максимально можливе розширення діапазону їх застосування (Е. Браун, Дж. Бріско, П. Гардінер, Л. Голді, Д. Карл, В. МакКелві, Д. МакМіллан, Р. Сміт, М. Фентрес, Х. Хедберг, Ф. Юстіс). По-третє, дослідження, спрямовані на забезпечення ефективного регулювання процесів делімітації засобами звичаєвого та договірного права (Д. Баует, О. Колодкін, Р. Лагоні, Дж. Люпіначчі, С. Молодцов, Дж. Найт, Д. Фельдман, Д. Хатчінсон). По-четверте, методологічні аспекти оптимізації правотворчої та правозастосовної діяльності взагалі та у сфері морського права (Я. Броунлі, Г. фон Врігт, В. Кудрявцев, Н. МакКормік, С. Мілсом, Л. Нельсон, К. Перельман, А. Росс, Дж. Чарні та ін.).

Крім того, критерії виміру справедливості, що забезпечується застосуванням делімітаційних методів, є предметом вивчення таких авторів, як Х. Аречага, Р. Бакстер, Е. Блехер, В. Деган, Р. Дженнінгс, К. Дженкс, Д. Карл, С. Ода, Х. Терлвей, Т. Франк, В. Чень та ін., аналізові тенденцій динаміки принципів, способів та методів встановлення й розмежування морських просторів присвячені наукові праці Ю. Барсегова, Е. Брауна, П. Вейля, Д. Джонстона, М. Джуета, Д. Колсона, Б. Оксмена, М. Фельдмана та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової науково-дослідної теми відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України “Міжнародно-правові проблеми співробітництва України з світовими та європейськими інституційними структурами” (номер державної реєстрації 0101U007291).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є аналіз та пошук шляхів вдосконалення міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення низки завдань:

- з’ясування причин неоднозначності щодо визначення морських просторів та методів їх делімітації в сучасному міжнародному праві та практиці;

- визначення тенденцій динаміки еволюції правових засад делімітаційних заходів, перш за все у контексті рішень Третьої Конференції ООН з морського права;

-

-

-

-

-

Об’єктом дисертаційного дослідження є міжнародно-правове регулювання питань делімітації морських просторів між державами з прилеглими або протилежними берегами.

Предметом дослідження є теоретична основа і нормативна база міжнародно-правового регулювання питань делімітації морських просторів.

Методологічну основу дослідження складають принципи загальнонаукового і конкретно-наукового аналізу. Із загальнонаукових методів були використані аналіз і синтез, моделювання та математичний метод (при обґрунтуванні та побудові авторського варіанту делімітаційної моделі). Активно застосовувалися також методи порівняльного аналізу при використанні рішень міжнародних постійно діючих та ad hoc судових та арбітражних органів, договірної практики держав, у тому числі на багатосторонньому рівні, коментарів офіційних та наукових чинників; функціональний - при аналізі проблем, пов’язаних з типологією, дефініцією та встановленням морських просторів; системний - при аналізі логічної субординації проблем делімітації морських просторів; історичний - при дослідженні еволюційної динаміки принципів та правових засад делімітації.

В межах здійсненого дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну.

Наукова новизна полягає у тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням теоретичних і практичних проблем оптимізації міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів. Найістотнішими результатами дослідження, що зумовлюють його новизну і визначають внесок автора у розроблення зазначеної проблематики є наступні положення і висновки:

-

-

-

-

-

-

- визначено нові можливості для кодифікації методів та правил розмежування морських просторів та відповідно звуження діапазону суб’єктивності судово-арбітражних рішень, а також для забезпечення критеріальних засад оцінки історичної та сучасної міжнародної практики з цих питань;

- виведено та обґрунтовано загальнозастосовні рівняння пропорційного поділу зон перетину встановлених запитів;

- сформульовані пропозиції щодо визначення запитних та присуджуваних площ морських просторів та обґрунтована можливість застосування запропонованого підходу при встановленні меж відповідних морських просторів України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення та висновки проведеного дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем визначення, розмежування морських просторів та правового обґрунтування делімітаційних заходів; пошуку шляхів вдосконалення міжнародно-правової бази з питань встановлення морських кордонів; оптимізації методики практичного вирішення зазначених питань у тих районах, де морські простори ще остаточно не визначені; а також при викладанні нормативного курсу з міжнародного права та спецкурсів з морського права.

Запропонований у дослідженні підхід щодо побудови делімітаційної моделі відкриває додаткові можливості як для кодифікації та розвитку методів та правил розмежування морських просторів, звужуючи тим самим діапазон суб’єктивності судових та арбітражних рішень, так і для забезпечення критеріальних засад оцінки історичної та сучасної міжнародної практики з цих питань.

Результати пропонованого дослідження використовувалися дисертантом у виступах під час консультацій в рамках нарад держав-учасниць Конвенції ООН з морського права, на сесіях Генеральної Асамблеї ООН під час розгляду проблем морського права, у матеріалах до засідань Комісії з кордонів континентального шельфу та Міжнародного органу з морського дна.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана у відділі міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Окремі положення дисертації відображено також у тезах виступів на Українсько-німецькому правовому семінарі (Одеса, 9-10 жовтня 2006 р.; тези опубліковано) та конференції “Правовые состояния и взаимодействия: историко-теоретический, отраслевой и межотраслевой анализ” (С-Петербург, 1-2 грудня 2006 р.; тези опубліковано).

Публікації. За темою дисертації опубліковано чотири статті у наукових журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, одна стаття у виданні поза рамками згаданого переліку, а також у двох опублікованих тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які містять в собі сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок, список використаних джерел – 17 сторінок (160 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, здійснено огляд стану та основних напрямків розробки цієї теми в сучасній правознавчій літературі, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, вказано об’єкт та предмет дослідження, охарактеризовані методологічна основа дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дисертації, публікації, наведено інформацію про її структуру і обсяг.

Розділ "Витоки та становлення проблеми розмежування морських просторів у міжнародному праві" присвячено виявленню тенденцій та основних суперечностей в становленні існуючих підходів до вирішення зазначеної проблеми, які впливають на розвиток принципів, методів та правових засад делімітації.

Сама постановка зазначеної проблеми і шляхи її вирішення залежать, насамперед, від типологізації морських просторів та визначення істотних ознак кожного з них. Адже принципи та методи делімітації цих просторів (як, до речі, і будь-яких інших) детерміновані такими параметрами, як їхній правовий статус і правовий режим, а також допустимою мірою поширення відповідних параметрів. Тому початковою основою аналізу делімітаційних процедур і критеріїв було взято розгляд проблем, пов’язаних з типологією, визначенням (дефініцією) і встановленням морських просторів. Тим більше, що ці проблеми, незважаючи на юридичне закріплення засад їх вирішення в Конвенції ООН з морського права 1982 р., все ще залишаються значною мірою предметом дискусій. Саме ті з них, що мають найбільш суттєвий вплив на правове регулювання та практику здійснення делімітації, стали предметом підрозділу .1. "Альтернативність підходів до визначення морських просторів та напрямки її подолання".

Дослідження логічної субординації проблем, пов’язаних з типологією, дефініцією і встановленням морських просторів дозволяє дійти висновку, що практично всі вони ґрунтуються на недостатній визначеності (чіткості) правових засад встановлення як висхідних, так і зовнішніх меж, прилеглих до узбережжя ділянок морських просторів (внутрішніх, територіальних вод, прилеглої зони, континентального шельфу та виключної економічної зони). Таким чином, виникають складні суперечності при взаємоузгодженні запитів прибережних держав щодо поширення їхніх суверенних прав у відповідних морських просторах, оскільки самі ці запити можуть неоднозначно визначатися на основі чинного міжнародного морського права. Наприклад, згідно зі ст. Конвенції ООН 1982 р., зовнішня межа континентального шельфу може встановлюватися декількома способами, що даватимуть у переважній більшості випадків різні результати; при цьому Конвенція не накладає обмежень на можливу кількість таких способів (один чи більше), які б дозволялося використовувати при встановленні межі шельфу в певному конкретному випадку. Аналогічним чином відсутність чітко зафіксованих нормативних обмежень на довжину одного сегмента висхідної лінії призводить до істотних відмінностей площ запитних морських просторів. Ще гостріші проблеми породжуються закріпленням у п. ст. Конвенції однакового правового режиму для островів та для всіх інших сухопутних територій, що нерідко призводить до “радикальної” деформації зовнішніх меж морських просторів.

Проаналізовано також можливі варіанти вирішення відповідних проблем, головним з яких є перегляд базової залежності запитних площ морських просторів від берегових ліній. Зазначену залежність не завжди справедливо зводити (як це зазвичай спостерігається в міжнародній практиці) до функції від двох параметрів – довжини берегової лінії та дистанційного критерію, – оскільки однакові за довжиною лінії можуть характеризуватися різними коефіцієнтами релевантності (тобто пов’язаності із спірними зонами), а на різних ділянках цих ліній можуть створюватися нерівноцінні можливості застосування критерію віддаленості, що спричинюватиме порушення “справедливої пропорційності” та виникнення небажаної багатозначності при встановленні зовнішніх меж морських просторів. Отже, можна зробити висновок, що головним напрямком вирішення цих проблем має бути пошук лінійно-функціональних (взаємооднозначних) залежностей між географічними характеристиками узбережжя держав та межами поширення їхніх суверенних прав у прилеглих морських просторах; при цьому відповідна залежність має бути похідною від показника охоплення сухопутних територій “зовнішніми” водами. Скажімо, метод рівновіддаленості здатен забезпечити однозначну залежність між конфігураціями висхідних ліній та ліній зовнішніх меж, проте, він не гарантує виконання другої умови, що в низці випадків призводить до визнання несправедливості його результатів.

Оскільки між підходом до способів встановлення морських просторів та результатами їх розмежування існує залежність як між аргументом та його функцією, еволюція цих способів задає відповідну орієнтацію динаміці делімітаційних засобів, котрі також потребують свого правового забезпечення. Тому предметом підрозділу .2. "Тенденції розвитку принципів і методів делімітації та їх правового обґрунтування" став розгляд цієї динаміки в сучасній міжнародній практиці, що може визначити її об’єктивно-логічну спрямованість і параметри можливої оптимізації міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів.

Незважаючи на достатньо розгалужену нормативізацію способів встановлення зовнішніх меж морських просторів в міжнародному морському праві, регламентація делімітаційних процедур загалом обмежується статтями , 74 та 83 Конвенції ООН з морського права 1982 р., правовий зміст яких не лише потребує істотного уточнення у процесі практичного застосування, але й залишається предметом серйозних дискусій. Такий “правовий дефіцит” нерідко стає фактором суб’єктивізації вирішення справ з питань делімітації, противагою чому може бути лише пошук об’єктивно зумовлених та нормативно узагальнюваних критеріальних засад прийняття рішень у цій галузі.

Проведений аналіз еволюційної динаміки принципів та методів делімітації дозволяє констатувати, що розглянуті в попередньому параграфі проблеми, пов’язані з альтернативністю у підходах до встановлення морських просторів, не лише відображаються, але й посилюються в сфері розробки методології та правового регулювання делімітації цих просторів між державами з прилеглими чи протилежними берегами. Виникаючі при цьому суперечності і гострі дискусії на міжнародно-правовому рівні, стимулюють подальший розвиток правових засад та вдосконалення процедур вирішення важливих питань.

У свою чергу, дослідження динаміки цього розвитку переконливо свідчить про стабілізацію на теперішньому його етапі тенденції до синтезу традиційної для міжнародного права як такого орієнтації на нормативне узагальнення та кодифікацію звичаєвих норм з наявними досягненнями в галузі договірної практики держав. “Збалансована стійкість” зазначеної тенденції пояснюється вичерпуванням потенціалу кожної з двох згаданих орієнтацій, взятих “у чистому вигляді”, з точки зору ефективного вирішення суттєвих правозастосовчих суперечностей, що виникають при делімітації морських просторів.

Разом з тим, заданий ІІІ Конференцією з морського права курс на нормативізацію делімітаційних процедур наштовхнувся на ряд правових та методологічних колізій, що перешкоджають однозначному тлумаченню і застосуванню чинної нормативної бази при розмежуванні морських просторів. Як цілком логічний наслідок цього, пропорційно взаємній нейтралізації нормативних чинників і, тим самим, звуженню обмежуючих рамок права розширюється “простір довільності” судово-арбітражних рішень, а отже знижується ступінь їх об’єктивної правової обґрунтованості.

Все це зумовлює необхідність розробки нових підходів до здійснення та правового регулювання делімітації морських просторів (починаючи з самих методологічних основ), які по можливості забезпечували б її несуперечливі результати, або принаймні давали змогу уникати найістотніших неоднозначностей існуючого режиму.

Розділ "Теоретична рефлексія сучасної міжнародно-правової практики як засіб оптимізації розмежування морських просторів у міжнародному морському праві". Задля вирішення виявлених у попередньому розділі суперечностей не лише щодо розгляду окремих справ, але й отримання результатів застосовуваних в значно ширшому контексті, зокрема, з точки зору можливості їх кодифікації, необхідно на теоретичному рівні забезпечити відповідне узагальнення, що відображало б накопичений міжнародний практичний досвід. Адже безперечною перевагою абстрактно-теоретичного аналізу є прагнення до універсалізації досліджуваних відношень між параметрами об’єкта вивчення, що, у свою чергу, сприяє розширенню сфери їх прикладних застосувань та, як наслідок, підвищенню практичної ефективності отриманих при цьому результатів.

Підрозділ .1. "Методологічна база раціоналізації міжнародного морського права". Оскільки основною метою міжнародного права є створення умов для такого рівня упорядкованості міжнародних відносин, який забезпечував би бажаний ступінь їх стійкості та передбачуваності для основних суб’єктів, то раціональність (в її найширшому розумінні) у будь-якій його сфері має визначатись, у першу чергу, мірою виконуваності саме цієї функції. Конкретизуючи дане визначення стосовно правових засад делімітації морських просторів, можна стверджувати, що система норм у цій галузі може вважатися раціональною за наступних умов:

1)

2)

Аналізуючи розвиток системи норм, яка регулює процес делімітації морських просторів, крізь призму першого рівня зазначених критеріальних вимірів, автор пропонує виходити з тієї обставини, що, як системне утворення, вона, відповідно, має підпорядковуватись загальним системодинамічним принципам. Висновок про існування таких принципів випливає з положення про те, що організація (як міра переходу від хаотичності до впорядкованості) є, разом з тим, взаємообмеженням міри свободи об’єктивних процесів, а, отже, джерелом власної логіки. Тому раціональність системи нормативної регламентації розмежування морських просторів визначається насамперед співнаправленістю її динаміки з логічними тенденціями розвитку цілісної системи міжнародних правових та політичних структур. Останнім часом, як вже згадувалось, такою базовою тенденцією є започаткована ІІІ Конференцією ООН з морського права спрямованість на синтез договірної та звичаєвої парадигм.

Встановивши таким чином “результуючий вектор” спрямування подальшого розвитку правового регулювання з питань делімітації морських просторів, закономірно отримуємо проблему його “фіксації” у чинних та евентуально можливих нормах міжнародного права. В контексті здійснюваного аналізу це означає перехід до другого критеріального рівня оцінки раціональності такого регулювання. В цьому зв’язку пропонується розгорнута система критеріїв оцінки та методів реалізації таких структурно-функціональних вимог до зазначеного регулювання, як визначеність, несуперечливість та достатність. Згідно з цими вимогами таке регулювання має забезпечувати однозначну залежність між його висхідними параметрами та отримуваними результатами, характеризуватися сумісністю своїх норм та їх ефективністю у будь-якому з допустимих випадків їхнього застосування.

Разом з тим, варто зазначити, що згадані критерії хоча й становлять необхідні виміри раціональності правових засад та методів делімітації морських просторів, однак ними не має обмежуватись відповідна оцінка. Як переконливо свідчить досліджена еволюція делімітаційних моделей, значно частіше одні з них відхилялися та замінювалися іншими, не знаходячи загального визнання в міжнародній практиці, не стільки через їхню невідповідність критеріям структурно-логічної досконалості, скільки через виявлену певну “несправедливість результатів”, спричинювану їхнім застосуванням.

В контексті підрозділу .2. "Проблема встановлення критеріїв справедливості делімітаційних процедур" розглянуті раніше “формальні” виміри прийнятності системи норм та методів делімітації доповнюються їх “змістовною” оцінкою крізь призму достатньо узагальнюваної шкали критеріїв справедливості. Останні були виведені шляхом таких трансформацій існуючих делімітаційних моделей, в результаті яких забезпечувалося б подолання логічних суперечностей в їхній структурі та практиці застосування. При цьому базовим фактором, що визначав би межу обґрунтованих запитів прибережної держави щодо поширення суверенних прав у прилеглих водах, вбачається за доцільне визнати міру оточення релевантним морем її наземних територій. В такому випадку запитні площі морських просторів можна буде “природно” (як до цього завжди прагнуло міжнародне морське право) встановити на підставі відповідних положень Конвенції ООН з морського права 1982 р., а пропорційну частку цих просторів, належну кожній із сторін за результатами делімітації, визначити в залежності від співвідношення “законно” запитної площі та сумарної величини запитних площ усіх учасників делімітації. Саме таку “справедливо пропорційну” частку релевантної морської зони має отримати кожна із задіяних у делімітаційному процесі держав.

Для створення можливості узагальнення даного підходу буде достатнім встановлення лінійно-функціональних залежностей між реальною береговою лінією та висхідною лінією, від якої вимірюються територіальне море, виключна економічна зона і континентальний шельф; між розташуванням висхідних ліній та межами релевантної зони; між параметрами висхідної лінії та площею прилеглої морської ділянки, на яку (в разі відсутності вимог інших сторін) держава могла б претендувати у релевантній зоні; та, що особливо важливо, між площами запитних морських просторів та принципом поділу зон їхнього перехрещення. В роботі запропоновано авторські варіанти вирішення цих проблем та побудови узагальнюваної делімітаційної моделі, що ґрунтується на дворівневому підході, за якого справедливість делімітації розглядається як міра рівності отриманих прав на реалізацію висхідних можливостей сторін (які, в свою чергу, аж ніяк не завжди бувають рівними). При цьому такі права - це той рівень, що може бути узагальнений та закріплений у звичаєвих нормах; а особливі методи делімітації (рівень нижчого порядку) – це диспозитивні критерії, для яких встановлені принципи їх релевантного залучення в конкретних ситуаціях з урахуванням особливих обставин задля досягнення справедливого рішення.

Вбачається, що перевага такого підходу полягає в поєднанні, з одного боку, його узагальнюваності, необхідної для нормативно-правового закріплення принципів делімітації, а з іншого боку – його гнучкості відносно специфіки застосування. Крім того, як це продемонстровано в роботі, даний підхід дозволяє досягти необхідної для правової нормативізації міри однозначності при проведенні розмежувань морських просторів, що сприятиме підвищенню ефективності вирішення спірних делімітаційних питань (навіть у тих випадках, де ці питання ускладнені наявністю островів у водах, які підлягають розмежуванню).

Підрозділ .3. "Принципи побудови оптимальної делімітаційної моделі" має на меті побудову системи методів розмежування морських просторів, котра б узгоджувалася з окресленими методологічними та критеріальними принципами. В цьому зв’язку пропонується обґрунтування ряду алгоритмів, на підставі яких передбачається: 1) визначити межі та площу релевантної зони; 2) обрахувати розміри запитних ділянок кожної з сторін делімітаційного спору (з поправками на “особливі обставини”); 3) встановити та обчислити сумарну площу зон перетину запитних ділянок; 4) визначити величину коефіцієнта “справедливого обмеження” запитів сторін в разі їх перетину (наприклад, у випадку спору між державами А і В він становитиме: k = 1 – S(AB) : (S(A)r + S(B)r), де S(A)r та S(B)r – це площі запитних ділянок цих держав у релевантній зоні, а S(AB) – площа зони їх перетину); 5) обчислити “справедливо належну” площу морських просторів (Set) для кожної з сторін: Set = k Sr (в силу однозначного встановлення коефіцієнта k для кожної окремої справи, остаточні результати зберігають свою пропорційність законним запитам); 6) накреслити рівновіддалену межу (яка хоча й не завжди відповідає вимогам справедливості, проте завжди є чітко визначеною) та обчислити площу Sed, що відводиться цією межею кожній з держав; 7) визначити міру “справедливого коригування” рівновіддаленої межі шляхом паралельного пересування останньої в бік узбережжя тієї держави, для якої різниця Set – Sed виявиться негативною; відповідно, настільки ж збільшиться площа “справедливо належного” морського простору для тієї держави, в якої зазначена різниця буде позитивною (при цьому справедливість принципу пропорційності поєднується з однозначністю методу рівновіддаленості, нейтралізуючи вади один одного).

В силу того, що всі складові алгоритми пропонованої моделі є дієвими за будь-яких значень змінних, методи та правила делімітації, побудовані на їхній основі, можуть бути правомірно узагальненими та нормативізованими. Причому серед таких змінних є параметри конфігурації висхідних ліній, тому встановлені залежності є застосовними як до випадку держав з протилежними берегами, так і в разі прилеглості цих берегів (гнучкість правил досягається варіацією значень радіуса кривизни лінії або кута її відхилення, отже дані правила стають самоадаптовними як до прямих, так і до кривих ліній).

Розділ "Міжнародно-правові шляхи практичної реалізації запропонованої оптимальної делімітаційної моделі" присвячено проблемам технології застосування та апробації пропонованої делімітаційної моделі. У підрозділі .1. "Реалізація нормативно-оціночної функції делімітаційної моделі у практичному здійсненні розмежування морських просторів" ефективність пропонованої делімітаційної моделі була досліджена в контексті ретроспективного аналізу низки важливих рішень міжнародних судових органів, що мали відчутний вплив на історичний розвиток міжнародної практики з питань делімітації. В процесі такого аналізу відповідні теоретико-модельні побудови були застосовані для оцінки коректності та справедливості розмежування морських просторів у справах про делімітацію континентального шельфу в Північному морі (1969 р.), в Середземному морі між Тунісом та Лівією (1982 р.) та між островами Гренландія і Ян-Майєн (1993 р.).

Зроблені висновки, що застосування рекомендованого підходу дозволяє, по-перше, виявити причини неоднозначності результатів, отриманих в ході розгляду цих справ, та релятивізації їхніх оцінок, що призводило до вимушеного суб’єктивізму судових рішень; по-друге, встановити чіткі та нормативно-узагальнювані засоби прийняття обґрунтованих рішень в тих ситуаціях, за яких міжнародні судові та арбітражні органи змушені не рідко ухвалювати рішення виходячи з ex aequo et bono.

Про можливі перспективи застосування розробленої моделі, зокрема до найважливіших для нашої держави делімітаційних питань, йдеться у підрозділі .2. "Проблеми делімітації морських просторів України в північно-західній частині Чорного моря та шляхи їх вирішення". Особливо дискусійним серед них є питання про розмежування континентального шельфу та виключних економічних зон між Україною та Румунією, оскільки ігнорування острову Зміїний при застосуванні методу рівновіддаленості може призвести до результатів, “несправедливо диспропорційних” щодо України (в силу сильно увігнутого її узбережжя в північно-західній частині Чорного моря); при наданні ж цьому острову статусу, рівноцінного іншим сухопутним територіям (як це передбачено п. ст. Конвенції ООН з морського права 1982 р.), можуть висловлюватися застереження щодо створення подібного ефекту стосовно Румунії. (Для цілей даного дослідження розглядається лише питання про розмежування континентального шельфу та виключних економічних зон, оскільки лінія проходження кордону між Україною та Румунією в територіальних водах визначається згідно з іншими принципами та нормами міжнародного права, зокрема принципом правонаступництва щодо державних кордонів, а також положеннями відповідних двосторонніх договорів.)

В роботі показано, як запропонована за підсумками цього дослідження модель пропорційного поділу дозволяє ефективно вирішити проблему делімітації у північно-західній частині Чорного моря, у тому числі, одночасно враховуючи запити всіх прибережних держав цього району (незалежно від їх участі в певній конкретній делімітаційній справі).

У Висновках автором сформульовано найбільш суттєві результати проведеного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та викладено загальні принципи запропонованої моделі пропорційного поділу морських просторів, що підлягають делімітації, а також окреслено принципові напрямки подальшої розробки проблем, які були розглянуті. Зокрема привертається увага до таких положень:

- проблема оптимізації міжнародно-правового регулювання питань делімітації морських просторів обумовлена обмеженим потенціалом сучасного міжнародного морського права для передбачуваного вирішення постійно загострюваної практичної проблеми ефективного здійснення розмежування сфер поширення суверенних прав і юрисдикції держав з прилеглими або протилежними берегами;

- виявлені недоліки існуючого стану (незважаючи на всі позитивні здобутки протягом останнього часу) стосуються здебільшого дефіциту завершеної логічної визначеності, внутрішньої несуперечливості та функціональної повноти положень міжнародного морського права з питань делімітації морських просторів;

- історична динаміка розвитку правового регулювання в сфері делімітації морських просторів започаткована ІІІ Конференцією ООН з морського права виявляє стійку тенденцію до синтезу превалюючої в останні часи “договірної парадигми” з “одвічною” для права нормативно-кодифікаційною орієнтацією, оскільки ефективність договірної практики істотно залежить від стану її позитивно-правового підґрунтя. Утвердження цієї тенденції об’єктивно обумовлене вичерпанням виключно власного потенціалу кожної з цих орієнтацій для вирішення існуючих правозастосовчих суперечностей. А, отже, актуалізуються проблеми, пов’язані з узагальненням принципів, методів та критеріально-оцінкових регулятивів делімітації морських просторів, що є необхідною умовою побудови нормативної бази в цій сфері;

- одним з дієвих засобів вирішення вказаних вище проблем запропоновано теоретико-модельний підхід, котрий полягає в побудові делімітаційних алгоритмів, виконуваних за будь-яких значень змінних параметрів;

- найпоширенішою причиною виникнення перешкод на шляху узагальнюваності делімітаційних засобів є дефіцит встановлення лінійно-функціональних співвідношень між висхідними параметрами та результатами делімітації і, як наслідок, досить часто, неоднозначність, непрогнозованість, суб’єктивізм та гранична релятивізація застосування цих засобів;

- запропонована автором делімітаційна модель дозволить, по-перше, вирішити ряд кардинальних суперечностей, які існують у практиці та теорії правового регулювання у цій сфері, а, по-друге, заповнити низку існуючих правозастосовчих прогалин, оскільки може забезпечити прийняття обґрунтованих рішень в тих ситуаціях, коли чинне міжнародне морське право змушене (в разі невирішуваності справи на підставі його положень) дозволити суду чи арбітражу прийняти рішення ex aequo et bono;

- зміст поняття пропорційності делімітації неправомірно зводити до рівності співвідношень між довжиною берегових ліній та площею вимірюваних від них делімітованих морських просторів у спірному районі, оскільки між цими параметрами не існує взаємооднозначної залежності;

- для забезпечення справедливого рішення делімітаційних спорів необхідно співвідносити обґрунтовано запитні площі (безвідносно до запитів іншої сторони) в частинах, що перетинаються з оспорюваною ділянкою просторів, які підлягають делімітації (релевантна зона) та “законно” належні морські простори з урахуванням таких запитів;

- критерії справедливості делімітації морських просторів у цьому зв’язку розглядаються як міра рівності наданих правом шансів реалізації висхідних можливостей сторін, на рівні якого вбачається можливою нормативізація;

- автор доводить, що при встановленні залежностей між параметрами берегової лінії та прилеглої до неї ділянки моря несуперечливості та визначеності можна досягти за умови врахування не лише показника довжини, але і різного коефіцієнту релевантності (пов’язаності із спірними зонами);

- незважаючи на те, що визначення меж та площі законно обґрунтованих запитних ділянок морських просторів, в яких певна держава намагається поширити свої суверенні права, залежить від багатьох “особливих обставин” (конфігурації її узбережжя, ширини фронту її прилягання до релевантної зони, наявності острівних територій та ін.), виведені та обґрунтовані в даній роботі рівняння пропорційного поділу зон перетину встановлених запитів забезпечують однозначні результати незалежно від таких обставин, а тому є загальнозастосовними. Отже, оформлені відповідним чином принципи можуть бути нормативізовані в контексті конкретизації п. ст. та п. ст. Конвенції ООН 1982 року, де висловлюється орієнтація на “досягнення справедливого рішення” при делімітації виключної економічної зони та континентального шельфу між державами з протилежними чи прилеглими берегами.

- запропонована дисертантом модель продемонструвала свою ефективність та логічну послідовність при застосуванні у ретроспективному аналізі матеріалів ряду справ, що мали важливий вплив на процес вироблення норм міжнародного права у галузі морської делімітації, а також при розгляді можливих шляхів вирішення актуальних проблем розмежування континентального шельфу та виключної економічної зони України у північно-західній частині Чорного моря.

Основні положення дисертації відображено в наступних публікаціях:

1. Кулик М. З. Встановлення критеріїв справедливості правового регулювання делімітації континентального шельфу // Право України. – 2001. – № . – С. –109.

2. Кулик М. З. Проблема врахування островів при встановленні правових засад делімітації морських просторів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ (щоквартальник). – 2001. – № . – С. –313.

3. Кулик М. З. Про побудову несуперечливої моделі делімітації морських просторів // Право України. – 2001. – № . – С. –92.

4. Кулик М. З. Шляхи вирішення проблеми розмежування морських просторів України // Держава і право: Зб. наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. – Вип. . – С. 595–600.

5. Кулик М. З. Спільне використання нафтогазових покладів континентального шельфу – можливі шляхи активізації співробітництва між Україною та Румунією // Трибуна. – 05-06. - 2006. – С. –25.

6. Кулик М. З. Ретроспективний аналіз окремих ключових рішень Міжнародного Суду ООН з питань делімітації морських просторів (тези). Українсько-німецький правовий семінар (Одеса, 9–10 жовтня 2006.) // Зб. наукових праць Міжнародного гуманітарного університету. – Одеса: Міжнар. гуманітар. ун-т, 2006. – Вип. – С. –52.

7. Кулик М. З. Про побудову справедливої моделі делімітації морських просторів (тези, рос. мова) // Правовые состояния и взаимодействия: историко-теоретический, отраслевой и межотраслевой анализ: Материалы международной конференции. – С-Петербург, 1–2 декабря 2006 г.

Кулик М. З. Шляхи оптимізації міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2007.

Робота присвячена дослідженню проблем вдосконалення правової бази та підвищення ефективності методів делімітації основних типів морських просторів. На підставі аналізу міжнародно-правових документів, рішень відповідних міжнародних судових та арбітражних органів, а також договірної практики подано авторський варіант побудови оптимальної делімітаційної моделі з відповідним правовим та математичним обґрунтуванням, а також викладено пропозиції щодо напрямків можливого доповнення міжнародно-правових регуляторів визначення запитних та присуджуваних площ морських просторів.

Критерії справедливості делімітації морських просторів доцільно розглядати як міру рівності наданих правом шансів на реалізацію висхідних можливостей сторін, які не обов’язково повинні бути рівними. Справедливість – це той рівень, де вбачається можливою нормативізація. Тоді як особливі методи – це диспозитивні критерії, для яких встановлюються принципи їх релевантного застосування в конкретних ситуаціях з урахуванням типології особливих обставин.

Зміст поняття пропорційності делімітації неправомірно зводити до рівності співвідношень між довжинами берегових ліній та площами вимірюваних від них морських просторів у спірному районі, оскільки між даними параметрами не існує взаємооднозначної залежності. Проте такої однозначності можна досягти при співвіднесенні площ обґрунтовано запитних (безвідносно до запитів іншої сторони) та “законно” належних морських просторів з урахуванням таких запитів іншої сторони; при цьому беруться до уваги не абсолютні величини останніх, а лише ті їхні частини,