ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

ЛОМКО ІРИНА ГРИГОРІВНА

УДК 329:327 (477)

ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Сімферополь – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичних наук Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор

ЮРЧЕНКО Сергій Васильович,

Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського,

професор кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

ЧЕМШИТ Олександр Олександрович,

Севастопольський національний технічний університет

завідувач кафедри філософських і соціальних наук

кандидат політичних наук, доцент

КУДЛАЙ Андрій Анатолійович,

Таврійський гуманітарно-екологічний інститут

завідувач кафедри загальної та прикладної політології

Захист відбудеться “7” вересня 2007 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

К 52.051.07 Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського за адресою:

м. Сімферополь, вул. Київська, 116а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського: 95007, м. Сімферополь, пр-т. Академіка Вернадського, 4.

Автореферат розісланий “3” серпня 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ________________ М. В. Ніколко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена збільшенням ролі політичних партій як у політичній системі суспільства на національному рівні, так і на міжнародній арені як суб'єкта ухвалення зовнішньополітичних рішень.

Вибір заявленої теми дослідження визначається ступенем зрілості партійної системи України, здатністю вітчизняних партій бути суб'єктами, що формують не тільки внутрішню, але й зовнішню політику держави. На сучасному етапі становлення політичної системи України, як суспільства перехідного періоду, ми можемо характеризувати тенденції та можливості, що намітилися у здійсненні партіями свого впливу на формування і реалізацію зовнішньої політики держави і, меншою мірою, його результати.

Політичні партії у демократичному суспільстві є одним із основних “посередників” у здійсненні взаємозв'язку і взаємодії між суспільством та державою, що має особливе значення при збільшеній ролі громадськості у політичному житті України та процесі структурування політичних інтересів суспільства. Крім того, спостерігається еволюція партійної ролі “посередника” у бік відстоювання державної політики перед громадянами як суб’єкта, який безпосередньо бере участь у її формуванні.

Посилення впливовості партійних організацій пов'язано з прийняттям у 2004 році та набуттям чинності 2006 року політичної реформи, що змінила форму державного правління з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську, і з формуванням вищого законодавчого органу країни на партійних засадах відповідно до пропорційної виборчої системи. Це дозволило партіям впливати не тільки на розробку та прийняття законів у сфері зовнішньої політики України за допомогою діяльності парламентських фракцій, але й на їхню реалізацію, за допомогою формування уряду і затвердження прем'єр-міністра підзвітного парламенту.

Політичні партії України задля реалізації програмних цілей із кожним роком більш активно беруть участь у роботі міжнародних партійних союзів, міжнародних організацій, а також застосовують інші форми міжнародної діяльності, що підвищує ефективність їхньої роботи на внутрішньополітичній арені. Ці об'єднання відіграють роль міжнародних форумів узгодження загальних зовнішньополітичних рішень близьких (в ідеологічному відношенні) політичних сил при участі інститутів громадянського суспільства. Входження вітчизняних партій у міжнародні міжпартійні спілки сприяє їх активному залученню до інтелектуального міжнародного обміну, зокрема, в ідейно-політичній сфері. Останнє стосується партій, які мали або мають зараз статус парламентської політичної сили.

Оскільки в Україні немає єдиного центру ухвалення зовнішньополітичних рішень та ефективного зовнішньополітичного механізму, а проблема зовнішньополітичного вибору України досі є нерозв'язаною, політичні партії активніше впливають на формування та реалізацію зовнішньої політики держави. Наявність зовнішньополітичного блоку у партійних програмах, в умовах відсутності консенсусу в суспільстві стосовно спрямованості зовнішньополітичного курсу держави, необхідна для відмежування від інших політичних сил та ідентифікації з виборцями задля досягнення перемоги в період виборів. Знання зовнішньополітичних пріоритетів тих чи інших політичних сил допомагає робити більш достовірні прогнози щодо результату законотворчої діяльності партійних фракцій.

Усі ці чинники ставлять дослідницьку проблему аналізу впливу політичних партій на формування зовнішньої політики держави в умовах виникнення взаємозв'язку між різними рівнями політичної системи України: між партіями на рівні міжпартійного співробітництва, між партіями та суспільством у здійсненні електоральної політики, між партіями та державою при визначенні місця партій у зовнішньополітичному механізмі України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов'язаний з розробкою планової науково-дослідницької теми “Регіональна політика: проблеми соціального капіталу”, яка здійснюється кафедрою політичних наук Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (номер державної реєстрації № 0106U008460), одним із виконавців якої є дисертант.

Метою дисертації є виявлення тенденцій та закономірностей впливу політичних партій на розробку і реалізацію зовнішньополітичного курсу держави та характеристика його особливостей.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі дослідницькі завдання:

1) проаналізувати функції партій у контексті їхньої зовнішньополітичної діяльності;

2) дослідити партійну структуру і моделі її впливу на формування та реалізацію зовнішньополітичного блоку партійних програм;

3) визначити роль політичних партій як складової частини загального зовнішньополітичного механізму України;

4) простежити еволюцію зовнішньополітичних орієнтирів партійних програм та електоральної політики партій у контексті геополітичного становища України, зв'язку партій з фінансово-промисловими групами та здійснюваною зовнішньою політикою;

5) встановити пріоритетні напрямки у здійсненні партійного впливу на формування та реалізацію зовнішньої політики держави.

Об’єктом дослідження є парламентські партії України, які протягом усіх років незалежності держави мали цей статус, предметом – діяльність парламентських партій у процесі формування й реалізації зовнішньої політики України у взаємодії з іншими складовими зовнішньополітичного механізму.

Під час роботи над дисертацією використовувались як загальнонаукові - аналіз, синтез, індукція та дедукція, так і спеціальні методи: системний, метод структурно-функціонального аналізу, метод порівняльного аналізу, метод контент-аналізу, метод аналізу політичних документів і статистичних даних, інституціональний метод та метод експертних оцінок. Застосування зазначених методів детальніше розкрито у першому розділі дисертації.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена як сукупністю завдань, так і способами їх розв’язання та полягає у тому, що:

1) на підставі узагальнення теоретичного й емпіричного матеріалу було проведено комплексний політологічний аналіз політичних партій як фактора формування і здійснення зовнішньої політики держави, а також, уперше, досліджено тенденції формування партійного впливу як частини зовнішньополітичного механізму України;

2) здійснено одну з перших спроб довести залежність між партійною структурою та моделлю її впливу на формування і реалізацію зовнішньополітичного аспекту партійних програм: автократична централізація веде до ухвалення рішень партійним лідером (головою партії), при демократичній централізації велику роль в ухваленні рішень колегіальними органами відіграють первинні ланки, при демократичному централізмі з елементами локальної децентралізації істотно впливають на ухвалення партійних рішень регіональні бізнесові еліти, демократичний централізм з елементами ідеологічної децентралізації призводить до зростання впливовості фінансово-промислових груп та політичних технологів;

3) спираючись на теорію С. Ліпсета відносно “джерел розмежування”, подальший розвиток одержало структурування політичних партій України залежно від зовнішньополітичної орієнтації населення та регіональних розходжень, пов'язаних із нею. Виявлено й обґрунтовано взаємозв'язок еволюції електоральної підтримки у регіонах України від зміни зовнішньополітичної спрямованості партійних програм: західні області України підтримують партії європейської та євроатлантичної зовнішньополітичної орієнтації, південно-східні області – проросійської, а низка центральних та північних областей – багатовекторний зовнішньополітичний курс і концепцію “активного нейтралітету”;

4) отримав подальший розвиток аналіз трьох напрямків здійснення партійної активності як з'єднувальної ланки між зовнішньополітичною діяльністю інститутів держави та суспільством: законотворча діяльність партійних фракцій у Верховній Раді України I-IV скликання з питань ратифікації та денонсації міжнародних угод, діяльність партій у Верховній Раді України V скликання в постійних інститутах міжпарламентського співробітництва і співпраця парламентських політичних партій України із зарубіжними політичними партіями. Законотворча та зовнішньополітична діяльність партій характеризується тим, що голосування фракцій із зовнішньополітичних питань, участь членів партійних фракцій у роботі міжпарламентських організацій та партійних союзів залежить від статусу партійної організації, а також від бізнес-зв'язків керівництва партії.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що ідеї та висновки цього дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення політичних партій України не тільки як впливового суб'єкта внутрішньої політики, але і як можливого актора зовнішньополітичної діяльності держави.

Головні положення дисертації можуть також бути використані у навчальному процесі, при підготовці узагальнених політологічних праць із теоретичних та прикладних питань становлення вітчизняної партійної системи, а також при розробці спецкурсів із політології, державного управління, зовнішньої політики у вищих навчальних закладах України.

Деякі рекомендації, наведені у дисертації, можуть бути корисними при удосконаленні зовнішньополітичного механізму державними органами країни, зокрема, Міністерством закордонних справ, Верховною Радою України, а також політичним партіям при удосконаленні механізму реалізації їх впливовості на формування та здійснення зовнішньої політики держави.

Особистий внесок здобувача є достатнім. Всі праці та висновки дисертаційного дослідження здійснені автором самостійно.

Основні положення дисертаційного дослідження апробовані автором на 12 міжнародних та національних наукових і науково-практичних конференціях, симпозіумах і “круглих столах”: міжнародному симпозіумі “Альтернативи сучасної демократії в світлі Третьої світової теорії (“Зелена книга” М. Каддафі)” (Сімферополь, 2003); науковій конференції “Тегеранська зустріч “великою трійки”: погляд крізь роки” (Ялта, 2003); міжнародній науковій конференції “Три підходи до війни та миру: Сталін, Рузвельт, Черчілль на Кримській конференції 1945 року й уроки для формування нової системи міжнародної безпеки” (Ялта, 2004); VII науково-практичній конференції Таврійського екологічного інституту “Наука XXI століття” (Сімферополь, 2004); міжнародній науково-практичній конференції “Дні науки - 2005” (Дніпропетровськ, 2005); міжнародному науковому симпозіумі “Ялта 1945-2005: від біполярного миру до геополітики майбутнього” (Сімферополь, 2005); круглому столі “60-ліття Кримської (Ялтинської) конференції” (Сімферополь, 2005); науково-практичній інтернет-конференції “Наукові дослідження та їх практичне застосування. Сучасний стан та шляхи розвитку” (Одеса, 2005); науковій конференції “Дипломатія Великої Перемоги: підсумки досліджень та уроки для формування нової системи міжнародних відносин” (Ялта, 2005); круглому столі з приводу обговорення зовнішньополітичних програм політичних партій і блоків України (Сімферополь, ); міжнародній науковій конференції “Світовий порядок XXI століття і проблеми українсько-російських відносин” (Ялта, 2006); XXXV науковій конференції професорсько-викладацького складу, аспірантів та студентів Таврійського національного університету їм. В.І. Вернадського (Сімферополь, 2006).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження викладено у 10 статтях, 3 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях із політичних наук, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок, 20 сторінок – список використаних джерел, що включає 228 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, сформульована проблема, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет, розкриваються основні методи, практичне значення одержаних результатів, а також апробація теоретичних та практичних положень дослідження. Сформульовано концептуальні положення, що визначені як наукова новизна та виносяться на захист.

У першому розділі “Політичні партії і зовнішня політика: історіографія, джерельна база та методологія дослідження” подано обґрунтування ступеня розробленості обраної теми дослідження, розглядається сукупність підходів до визначення політичних партій, за допомогою яких робляться спроби в єдиній формі виділити та врахувати специфічний характер політичних партій як явищ соціального, політичного та державного життя. Особлива увага приділяється сучасним підходам, що досліджують партії як фактор формування і реалізації зовнішньої політики держави.

У працях представників зарубіжної політичної науки обґрунтовується необхідність аналізу партійного впливу на процес прийняття й реалізації зовнішньополітичних рішень за допомогою: установлення зв'язку між програмною орієнтацією та соціальною базою партій із джерелами розмежування суспільства (С.М. Ліпсет та С. Роккан “теорія соцієтальних розколів”); партійної еволюції від виконання ролі посередника між органами державної влади та суспільством до ролі однієї зі складових частин, своєрідного суб'єкта державного апарату, що впливає на формування як внутрішньої, так і зовнішньої політики держави (Р. Кац та П. Меїр); проведення електоральної політики, спрямованої на формування суспільної думки (Ж. ла Паломбара та М. Вайнер, А. Панебіанко, Дж. Сарторі, Ф. Сорауф); створення партійної типології, заснованої на формальній організації партій, партійній стратегії і програмних настановах, що враховують ідеологічні, релігійні, етнічні та географічні складові партійної діяльності (Р. Гантер та Л. Даймонд); дослідження впливу міжнародного середовища на внутрішню політику держави, конкуренції політичних груп за вплив на процес ухвалення рішень та їх реалізацію, інституціональних факторів (форма правління і різновид виборчої системи), що детермінують роль партій і неурядових організацій в ухваленні зовнішньополітичних рішень (Ж. Бодуен, М. Дюверже, Дж. Кінг, Р. Кеохейн та Дж. Най - “мультицентрична парадигма”, Дж. Прідхем – концепція “політичної конвергенції”, Е. Хаас).

Для вітчизняних і російських учених є цікавим дослідження становлення та формування партійної і політичної системи України - Є. Астахова, В. Базів, А. Гальчинський, І. Курас, Н. Паніна, М. Примуш, Н. Рогозин, В. Рубан, Ф. Рудич, Б. Свірський, В. Фесенко, В. Швейцер, А. Щербаков, Є. Язьков; геополітичного становища держави і напрямків здійснення її зовнішньої політики - М. Білінський, С. Василенко, С. Власов, О.  Власюк, Ю. Годін, І. Діяк, М. Дністрянський, Г. Зеленько, І. Зінько, О. Ковальова, А. Кудряченко, М. Михальченко, А. Павленко, Б. Парахонський, К. Салій, М. Сорока, О. Стрекаль, В. Ткаченко, В. Хандогій, М. Хилько, Л. Чекаленко-Васильєва, С. Юрченко; тенденцій розвитку політичних партій та їх електоральної політики - В. Бала, І. Бекешкіна, В. Дінес, І. Кресіна, П. Кривоцюк, А. Куліченко, В. Литвин, О. Майборода, О. Оксак, М. Острогорський, О. Сушко, А. Толпиго, А. Ярьоменко; визначення партійної ролі в органах державної влади - Ю. Ганжуров, В. Голишев, О. Дергачов, Ю. Древаль, А. Євгеньєва, В. Журавський, С. Здіорук, М. Кармазина, К. Косачов, Г. Кречмер, Г. Нечепоренко, Ю. Нісневич; міжнародній діяльності - В. Малярчук, П. Мартиненко, І. Сало, А. Шевчук.

Вітчизняні дослідники визнають вплив зовнішніх факторів, зокрема, міжнародного середовища, на формування національної зовнішньої політики, однак, недостатньо дослідженими залишаються напрямки та форми впливу партій, як частки зовнішньополітичного механізму держави, на формування і реалізацію зовнішньополітичних рішень для вироблення моделі підвищення її ефективності. До перспективних напрямків дослідження, на думку автора, треба віднести також вивчення моделі ухвалення партійних рішень, формальних та неформальних структур, які впливають на цей процес, вивчення еволюції партійних програм і їх електоральної підтримки, взаємодії політичних партій з органами державної влади, включеними до зовнішньополітичного механізму України.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склали законодавчі акти, що видаються Верховною Радою України, якими регулюється зовнішня політика держави і діяльність політичних партій України. Нормативно-правова база діяльності головних центрів ухвалення зовнішньополітичних рішень. Статути, передвиборні програми політичних партій і партійних блоків, а також програми партійних кандидатів, які були оприлюднені в ході парламентських (1998/2002/2006 років) та президентських кампаній (1994/1999/2004 років) на сторінках офіційного видання Кабінету Міністрів України в газеті “Урядовий кур’єр” та Верховної Ради України в газеті “Голос України”. Матеріали, розміщені на офіційних сайтах Верховної Ради України, парламентських фракцій і Центральної виборчої комісії, виступи, заяви й інтерв'ю політичних лідерів у партійній пресі та вітчизняних інтернет-виданнях, а також література, в якій відображена партійна стратегія розвитку держави. Автореферати дисертаційних досліджень вітчизняних учених, що вивчають партійну проблематику, а також монографії та статті українських та зарубіжних дослідників у галузі партології, розміщені у періодичних виданнях та збірках наукових праць із політичних наук. Насамкінець, до джерельної бази роботи ввійшли матеріали соціологічних досліджень та дані, вміщені у довідковій літературі.

У розділі, окрім усього вищезазначеного, вказується застосування кожного з методів дослідження.

Застосовуючи системний метод, удалося визначити місце і роль політичних партій в зовнішньополітичному механізмі України. При вивченні партійної структури та функціонального призначення партійних органів, а також виявленні моделі їхнього впливу на формування і реалізацію блоку зовнішньої політики в програмах цих організацій використовувався метод структурно-функціонального аналізу. Метод порівняльного аналізу застосовувався при дослідженні еволюції програмних заяв і електоральної підтримки політичних партій щодо їхньої зовнішньополітичної спрямованості. При дослідженні результатів голосування парламентських фракцій з приводу законопроектів, що стосуються зовнішньополітичних питань, як і при визначенні пріоритетів фракцій щодо міжпарламентського співробітництва використовувався метод контент-аналізу. Метод аналізу політичних документів і статистичних даних застосовувався при вивченні програмних партійних документів, вітчизняного законодавства та аналізі даних Центральної виборчої комісії за підсумками парламентських і президентських виборчих кампаній. За допомогою інституціонального методу та методу експертних оцінок удалося проаналізувати діяльності органів, які складають зовнішньополітичний механізм держави, останній метод був корисний також при визначенні найбільш впливових суб'єктів у сфері формування і реалізації зовнішньої політики держави.

Загалом, у першому розділі, застосувавши зазначені методи та наявну джерельну базу, вдалося визначити проблемне поле для здійснення дослідження.

Другий розділ “Політичні партії у зовнішньополітичному механізмі України: нормативні та інституціональні можливості реалізації партійних програм” присвячено аналізу функцій політичних партій у їхній реалізації щодо зовнішньополітичної сфери через взаємодію партій у межах партійної системи держави, визначено також особливості багатопартійної системи України й етапів її розвитку щодо джерел розмежування.

При розгляді функціональних завдань партій наголошувалося на тому, що пропорційна виборча система із закритими списками сприяє підвищенню ролі та ступеня партійного впливу на ухвалення державних рішень, а також перетворенню політичних партій у гравців-монополістів, єдиних чинних суб'єктів в електоральному процесі.

Автор виділяє програмно-цільову функцію, що полягає в агрегуванні та артикуляції інтересів, різноорієнтованих соціальних груп з метою сприяння їхньому організаційному, цілеспрямованому просуванню у процесі ухвалення політичних рішень, у тому числі й у сфері зовнішньої політики. Електоральну, яка у сфері зовнішньої політики виявляється у формуванні суспільної думки політичними партіями і відображенні у власній передвиборній діяльності уявлень українців про зовнішньополітичні інтереси держави. Дисертантом виділяється партійна функція сполучної ланки між суспільством та державою, а також між різними гілками державної влади та її рівнями, що полягає в забезпеченні можливості представникам різних фракцій установлювати контроль над державними органами країни й брати участь у виробленні політики, яку вони проводять. Зовнішньополітична діяльність партійних фракцій у парламенті України пов'язана з підготовкою, обговоренням та голосуванням законопроектів із питань зовнішньоекономічного та політичного характеру.

Вдала реалізація вище зазначених функціональних завдань залежить від взаємодії партій у межах багатопартійної системи України й установлення зв'язку з глибоко укоріненими джерелами розмежування суспільства. Згідно з останніми, автор виділив три періоди розвитку вітчизняної партійної системи: перший період (1990-1998 рр.) – системі була властива ідеологічна поляризація між прихильниками комуністичних і націонал-демократичних ідей. Традиційно, перші у зовнішньополітичній сфері підтримують розвиток відносин із Росією, а другі - із західноєвропейськими державами та США; другий період (1998-2004 рр.) – характеризується рухом “ортодоксальних лівих” у бік націонал-комунізму через необхідність завоювання електорату в центральній і західній частинах України, а також співробітництва з бізнес-елітами держави. Джерелом розмежування виступає протиборство пропрезидентських політичних сил і антипрезидентської опозиції; третій етап (2004 рік-до сьогодні) – характеризується протистоянням прихильників і супротивників “помаранчевої революції”. Соціокультурною основою розмежування є регіональні розходження, а також розходження у зовнішньополітичних поглядах російськомовних жителів південно-східних регіонів, з одного боку, й україномовних жителів західних та центральних регіонів, – з іншого. Дисертант стверджує, що незважаючи на встановлення зв'язку політичних партій України з ідеологічними, соціокультурними, регіональними та зовнішньополітичними джерелами розмежування, стабільної партійної системи в Україні немає. Міжпартійна конкуренція не сприяє вирішенню соціально-економічних проблем у суспільстві та стабільності держави загалом.

Дослідження структури парламентських партій та блоків, що ввійшли до Верховної Ради України V скликання, з метою вивчення моделі її впливу на формування і реалізацію зовнішньополітичного блоку партійних програм, засвідчило, що в Україні досягають успіху партії з прямою і сильною структурою, вертикальними зв'язками, централізовані, за способом причетності членів як спеціалізовані, так і тоталітарні. Незважаючи на подібність партійної структури парламентських партій, моделі її впливу на формування і реалізацію партійних програм із питань внутрішньої та зовнішньої політики залежать від різновиду централізації: автократичної, коли рішення ухвалюються партійним лідером, демократичної, коли велику роль відіграють первинні ланки в ухваленні рішень колегіальними органами, та демократичної з елементами локальної чи ідеологічної децентралізації.

У даному розділі, окрім впливу структури на модель ухвалення партійних рішень, була досліджена нормативно-правова база діяльності основних центрів ухвалення зовнішньополітичних рішень - Президент та його Секретаріат, Верховна Рада України, Рада національної безпеки та оборони України, Міністерство закордонних справ - з метою формування загального уявлення про механізм зовнішньої політики держави.

Автор дійшов висновку, що окрім органів державної влади значно впливають на формування зовнішньої політики держави як суб'єкти політичні партії, фінансово-промислові групи та інші організації, а також зробив висновок, що український зовнішньополітичний механізм потребує серйозної інвентаризації й упорядкування. Зовнішньополітична вертикаль, яка ще має бути вибудувана, не буде обмежуватися органами виконавчої влади, оскільки головні напрямки зовнішньої політики затверджує сформована винятково на партійній основі Верховна Рада України, керівництво зовнішньою політикою здійснює Президент та за його дорученням координує діяльність усіх органів державної влади у зовнішньополітичній сфері Міністерство закордонних справ України. Щоб зовнішньополітична вертикаль була добудованою, потрібно законодавчо закріпити положення про створення при обласних державних адміністраціях підрозділів МЗС, які займалися б тим, щоб зовнішня політика “центру” ставала політикою регіонів, дотримувався принцип послідовності та були відсутні протиріччя.

Висновки, які містяться у другому розділі, дозволили дисертанту стверджувати, що формування вищого законодавчого органу країни виключно на партійній основі, можливість впливати на формування уряду шляхом затвердження міністра закордонних справ сприяє активізації партійного впливу на вироблення державної політики у зовнішньополітичній сфері та більш ефективному здійсненню ними своїх функціональних завдань, перетворенню парламентських партійних організацій на одного із суб'єктів зовнішньополітичного механізму України.

Третій розділ “Еволюція програмних зовнішньополітичних настанов та електоральної політики в контексті геополітичного положення України” присвячено аналізу впливу геополітичного становища України та фінансово-промислових груп на партійні організації, структуровані відносно різних векторів зовнішньополітичного розвитку.

Застосувавши умовний поділ партій за джерелом розмежування - регіональні відмінності та ставлення до зовнішньополітичного співробітництва - на партії “східної” або проросійської, “західної”, мається на увазі, проєвропейської чи проамериканської, та “багатовекторної” орієнтації, автор простежив еволюцію зовнішньополітичного блоку передвиборних програм партій і їх лідерів, а також еволюцію регіональної підтримки як на президентських (1994/1999/2004 років), так і парламентських виборах (1998/2002/2006 років).

Відзначено, що Україна, будучи рубіжною й економічно залежною державою, а також виходячи із стратегічної спрямованості зовнішньополітичного курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію, повинна розвивати стабільні, добросусідські, партнерські відносини на всіх своїх державних кордонах як із сусідніми державами, так і зі стратегічно важливими партнерами – членами міжнародних організацій та впливовими державами світу – західноєвропейськими країнами – членами Європейського Союзу, Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки.

У розділі зазначається, що зовнішньополітичну орієнтацію вітчизняних партій обумовлює не тільки геополітичне становище України, але й бізнес-контакти з фінансово-промисловими групами країни. В сучасній Україні діють, умовно, шість таких груп, які можна класифікувати за територіально-політичною ознакою, що підкреслює тісний зв'язок регіональних бізнес-асоціацій із каналами політичного лобіювання: Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кримська, Львівська, Харківська.

Доведено, що зовнішньополітична орієнтація парламентських партій України певною мірою залежить від бізнес інтересів еліт, що підтримують партійні організації: партії східної і західної зовнішньополітичної орієнтації співпрацюють з окремими бізнесменами, тоді як партії багатовекторної спрямованості будують відносини з великими фінансово-промисловими групами, зв'язок з якими є чинником, що перешкоджає радикалізації політичних партій, оскільки групам потрібен добрий торгівельний клімат із Росією і не менш гарні зовнішні показники, як запорука вдалого просування на міжнародний фондовий та кредитний ринки.

Виявлено, що партії “східної”, “західної” та “багатовекторної” орієнтації мають чітко виражену регіональну основу: для перших – південний схід країни, других – західні області України, третіх – центральні та північні. Регіональна обмеженість електорального впливу, на думку автора, приводить до того, що еволюція електоральної підтримки відбувається, переважно, між партіями однієї зовнішньополітичної спрямованості.

У третьому розділі показано, що еволюція програмних заяв партій щодо зовнішньополітичного блоку зумовлює еволюцію електоральної підтримки в зазначених регіонах. Спостерігається зниження рівня голосування по країні за партії “східної” зовнішньополітичної орієнтації у зв'язку з еволюцією їхніх програмних заяв відносно співробітництва з європейськими структурами і консенсусу навколо європейського вибору України. Кількість поданих голосів за партії націонал-демократичної або західної спрямованості є стабільно високою. Треба зауважити, що партії, які приєдналися до партій прозахідної зовнішньополітичної орієнтації, відстоюють європейський вектор інтеграції України, але не євроатлантичний. Спостерігається зростання рівня електоральної підтримки партій багатовекторної зовнішньополітичної орієнтації з пріоритетом європейської інтеграції й активного нейтралітету. Зазначається, що еволюція партійних програм у бік багатовекторності зумовлена прагненням подолати джерело розмежування в регіональних розходженнях та зовнішньополітичній орієнтації населення різних регіонів України й незатребуваністю концепції “активного нейтралітету”.

Четвертий розділ “Партії як сполучна ланка між зовнішньополітичною діяльністю держави та суспільством” присвячено аналізу законотворчої діяльності депутатських фракцій із зовнішньополітичних питань у парламенті України I–IV скликання, дослідженню співробітництва вітчизняних партій із політичними групами, в різноманітних міжпарламентських асоціаціях, створених у межах міжнародних організацій, членом котрих є або до роботи з якими залучена Україна, а також зарубіжних зв'язків партій і значення міжпартійного співробітництва для здійснення зовнішньої політики України.

Кількісний та якісний аналіз двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів та угод показав, що для Верховної Ради України пріоритетними залишаються такі вектори розвитку зовнішньої політики України, як Співдружність Незалежних Держав – Росія, Туркменістан, Казахстан, Узбекистан; Європейський Союз – Прибалтійські держави, Польща і Німеччина, а також держави Перської затоки – Іран, Ірак, Кувейт.

Відзначено, що голосування фракцій прозахідної орієнтації в парламенті України з приводу ратифікації міжнародних договорів та угод свідчить про їхні орієнтації на вступ країни до Світової Організації Торгівлі та Європейського Союзу, активне співробітництво з міжнародними банківськими структурами, Сполученими Штатами Америки та Північно-Атлантичним Альянсом, співпрацю з Російською Федерацією і Співдружністю Незалежних Держав тільки в економічній сфері, зокрема, в зоні вільної торгівлі. Голосування фракцій – прихильників багатовекторності у зовнішній політиці України спрямовано на підтримку та розвиток відносин в рамках Співдружності Незалежних Держав із Росією, Європейським Союзом, Світовою Організацією Торгівлі, ГУАМ, Міжнародним та Європейським Банками Реконструкції та Розвитку. Ці фракції підтримують також участь українських військ під егідою Організації Об'єднаних Націй у миротворчих операціях за межами України. Законотворча діяльність фракцій, що дотримуються східної зовнішньополітичної орієнтації, спрямована на активізацію всебічних українсько-російських та європейських відносин, але при цьому вони проти вступу країни до Світової Організації Торгівлі, військово-політичних союзів, участі українських військ у миротворчих операціях, виступають проти різноманітних грантних систем.

Дисертант дійшов висновку, що голосування представників ідеологічних партій у парламенті України відповідає їхнім партійним програмам. Голосування ж парламентських фракцій, які мають зв'язок із представниками великого бізнесу, насамперед, залежить від статусу -панівна чи опозиційна - самих партійних організацій.

У межах здійснення міжпарламентських зв'язків делегації і представники Верховної Ради України беруть участь у роботі всесвітніх та регіональних міжнародних організацій, таких як: Міжпарламентський Союз, Парламентська Асамблея Ради Європи, Міжпарламентська Асамблея Співдружності Незалежних Держав, Парламентська Асамблея Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, Парламентська Асамблея Організації безпеки та співробітництва у Європі, Комітет з парламентського співробітництва Україна – Європейський Союз і парламентський вимір Центральноєвропейської ініціативи, Асамблея Західноєвропейського Союзу і Міжпарламентської Асамблеї православ'я, Парламентська Асамблея регіональної організації у складі Грузії, України, Азербайджану і Молдови, Парламентська Асамблея Північноатлантичного альянсу. Ці організації розглядаються вітчизняними політичними силами як інститути, спроможні посприяти процесам європейської та євроатлантичної інтеграції України, а також як такі, що дозволяють використовувати досвід європейських держав у процесі демократизації суспільства, достосовування національного законодавства до міжнародних норм і стандартів, які сприяють підвищенню ефективності та прозорості функціонування української партійної системи.

Автор зробив висновок про те, що для правоцентристських сил важлива робота у міжнародних структурах, які сприяють європейській та євроатлантичній інтеграції України, а для лівоцентристських партійних фракцій – співпраця як з європейськими організаціями, так і організаціями в межах Співдружності Незалежних Держав і Євразійського співтовариства.

У четвертому розділі, при дослідженні законотворчої та зовнішньополітичної діяльності, дисертант дійшов висновку, що голосування фракцій із зовнішньополітичних питань, участь членів партійних фракцій у роботі міжпарламентських організацій залежить від статусу партійної організації, а також від бізнес зв'язків керівництва партії. Міжпартійне міжнародне співробітництво при участі українських партій є важливим інструментом партійної дипломатії. Найбільший рівень активності виявляють парламентські західно- та проросійськи – орієнтовані політичні сили: якщо міжнародні зв'язки останніх обмежені пострадянським простором, то більшість правоцентристських парламентських партій і лівоцентристські, в тому числі, позапарламентські, декларують намір вступити до провідних міжпартійних об'єднань, зокрема, до Соціалістичного інтернаціоналу, Європейського Демократичного Союзу, Європейської народної партії, Християнсько-Демократичного інтернаціоналу.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні ідеї та положення дисертаційного дослідження, що мають наукове і практичне значення:

1. Політичні партії, будучи невід'ємним елементом демократичної політичної системи суспільства, покликані виконувати функцію сполучної ланки між соціальними групами й органами державної влади, що ухвалюють рішення як з питань внутрішньої, так і зовнішньої політики. Проведений аналіз показав, що вітчизняні партії бачать у суспільстві політичного партнера тільки в період президентських, або парламентських виборчих кампаній. У час же між виборами партії будують відносини з державою: забезпечують можливість представникам своєї фракції запроваджувати контроль над державними органами країни й брати участь у виробленні зовнішньої політики, що здійснюється ними.

Головне функціональне завдання партій – програмно-цільове, у контексті реалізації партійної мети - завоювання державної влади – здобуває другорядне значення щодо здійснення партіями електоральної функції. Остання дозволяє партіям формувати суспільну думку та забезпечувати реакцію суспільства на діяльність держави у сфері зовнішньої політики за допомогою організації політичних акцій, викладення позиції у засобах масової інформації: партійних або таких, що належать окремим членам партії. Окрім того, парламентські й урядові комітети, Секретаріат Президента, Рада Національної безпеки та оборони України, Міністерство закордонних справ мають право залучати представників партій до обговорення питань, які стосуються їх компетенції, виконання експертиз та надання консультацій при підготовці проектів законодавчих актів. Така взаємодія не має системного характеру.

Реалізувати свої функціональні завдання політичні партії можуть тільки через взаємодію в межах партійної системи держави. Партії виконують роль партій-брокерів, оскільки, з одного боку, агрегують та представляють вимоги суспільства до державного апарату, а з іншого, діють як агенти цього апарату, захищаючи державну політику перед населенням. Маючи інтереси, відмінні від інтересів своїх “клієнтів”, міжпартійна конкуренція призводить до нестабільності у суспільстві.

2. Аналіз структури парламентських партій України у Верховній Раді V скликання показав, що в Україні здобувають успіх партії з прямою і сильною структурою, вертикальними зв'язками, централізовані, за способом причетності членів як спеціалізовані, так і тоталітарні.

Незважаючи на подібність партійної структури, моделі її впливу на формування і реалізацію партійних програм із питань внутрішньої та зовнішньої політики залежать від різновиду централізації парламентських партій, яка стосується розподілу повноважень між рівнями партійного управління. Вона буває трьох видів: автократичною, коли рішення ухвалюються партійними лідерами (голова партії) та їх виконання на місцях періодично контролюється представниками центра; демократичною, коли рішення затверджуються колегіальними органами партії (з'їзд, рада), але зафіксовані як думка низових ланок організації і при здійсненні рішень партійні лідери домагаються згоди первинних і регіональних партійних організацій; демократичною з елементами децентралізації. Централізм з елементами локальної децентралізації характеризується орієнтацією на регіональні інтереси, звідси, вплив регіональних бізнес-еліт на ухвалення рішень, а також демократичний централізм з елементами ідеологічної децентралізації зводиться до допущення певної автономії народжуваних усередині партії фракцій чи течій, що виявляється у впливовості кожної з них у керівних органах і веде до розколу всередині партії та дає вихід публічному розгляду загальних проблем.

На формування партійної позиції впливає також неформальна структура, під якою розуміються політичні радники та політтехнологи, що розробляють концепцію партійної політики, в тому числі, й її зовнішньополітичний аспект.

3. Зовнішньополітична стратегія держави не може бути запроваджена в життя без здатного чітко функціонувати зовнішньополітичного механізму, під яким розуміється сукупність державних та недержавних органів, що створюють систему для управління сферою зовнішньої політики та систему правових норм, які регламентують процес реалізації зазначеними органами свого функціонального призначення. В Україні спостерігається численність центрів ухвалення зовнішньополітичних рішень, що зумовлює низьку ефективність у реалізації зовнішньополітичного курсу держави.

Роль партій як складової частини зовнішньополітичного механізму, на законодавчому рівні, пов'язана з роботою не тільки парламентських фракцій із затвердження основ зовнішньої політики країни, ратифікації і денонсації міжнародних договорів, але й комітетів із розробки та затвердження відповідних законів і постанов, організації слухань із питань зовнішньої політики, а також міжпарламентських груп зі зв'язків із зарубіжними країнами, які створюються розпорядженням президента України за поданням комітету закордонних справ Верховної Ради України.

Заради того, щоб мати більш точне уявлення про пріоритети партійних фракцій у галузі співпраці з групами міжпарламентських зв'язків, потрібно до регламенту Верховної Ради України внести норму, згідно з якою кожен депутат мав би право перебувати тільки в одній такій групі.

На рівні виконавчої влади, діяльність партій пов'язана з роботою парламентської більшості, яка вперше одержала можливість формувати склад уряду, а отже, і впливати на реалізацію зовнішньополітичного курсу держави. Втім, такий вплив є обмеженим, оскільки кандидатура голови зовнішньополітичного відомства вноситься на затвердження Верховної Ради за поданням Президента України. У ситуації “роздільного правління” у формуванні та реалізації зовнішньополітичного курсу держави спостерігається двовладдя. Для налагодження ефективної взаємодії між органами державної влади і реалізації єдиного зовнішньополітичного курсу необхідно внести до Конституції норму, згідно з якою міністр закордонних справ України повинен затверджуватися парламентом на загальних засадах.

Чинна норма Конституції, згідно з якою лідер парламентської коаліції очолює уряд держави, буде сприяти скасуванню практики, коли взаємодія з приводу ухвалення міжнародних договорів та угод відбувалася на президентському і міжурядовому рівні, в обхід парламенту України. Ухвалені таким шляхом рішення матимуть підтримку народних депутатів і парламентських фракцій та будуть більш довговічними. При цьому, важливо, щоб політичні партії та їх представники в органах законодавчої і виконавчої влади розмежовували питання стратегічного характеру, з приводу яких необхідно дотримуватися національного консенсусу, та питання тактичні (прагматичні), де можливі розбіжності.

4. Зовнішньополітична орієнтація парламентських партій України, певною мірою, залежить від бізнес-інтересів еліт, які підтримують партійні організації. Якщо представники західно- і східноорієнтованих політичних сил, в основному, будують відносини з окремими бізнесменами, то партії багатовекторної спрямованості співпрацюють із крупними фінансово-промисловими групами, зв'язок з якими є одним із чинників, що не допускає радикалізації їхніх програм.

Аналізуючи програмні положення з питань зовнішньої політики, а також електоральну підтримку партійних організацій та їх лідерів за підсумками парламентських (1998, 2002, 2006 рр.) і президентських виборів (1994, 1999, 2004 рр.), автор, застосувавши як джерело розмежування зовнішньополітичні орієнтації населення та регіональні відмінності, які пов'язані з ними, а також з огляду на геополітичне положення України, умовно класифікував політичні сили на східні, західні і такі, що дотримуються багатовекторної політики. Аналіз показав, що найбільш впливові з них мають чітко виражену регіональну основу: жителі південно-східної частини країни підтримують партії та лідерів східної зовнішньополітичної спрямованості, західної-європейської та євроатлантичної орієнтації, низки центральних та північних областей-багатовекторної спрямованості і позицію “активного нейтралітету”.

Процентне співвідношення голосів, відданих на парламентських виборах за партії і лідерів східної, західної та багатовекторної орієнтації, показує, що спостерігається зниження популярності перших, зростання других і стабільно високі показники третіх, які перевищують динаміку росту голосів за партії прозахідної орієнтації. Ця тенденція підтверджується на прикладі Автономної Республіки Крим.

Аналіз передвиборних програм та результатів голосування свідчить про еволюцію зовнішньополітичного аспекту програм і пов'язану з цим еволюцію електоральної підтримки. Еволюція програмних положень здійснюється, переважно, між партіями східної та багатовекторної орієнтації, а також спостерігається перехід з багатовекторної у прозахідну, але не навпаки. Еволюція електоральної підтримки відбувається між партіями однієї зовнішньополітичної спрямованості. Партії, що приєдналися до політичних сил прозахідної орієнтації з багатовекторності, відстоюють у зовнішній політиці європейську інтеграцію України, але не євроатлантичну. Політичні сили багатовекторної спрямованості умовно можна поділити на два різновиди: перші відстоюють багатовекторність із пріоритетом європейської інтеграції, другі - ідею активного нейтралітету. До багатовекторної зовнішньополітичної орієнтації призводять бізнес-зв'язки команди кандидата, а також прагнення самих кандидатів розвинути свій електоральний вплив. Концепція нейтралітету, своєю чергою, сприймається цими силами як можливість подолання регіональних розходжень пов'язаних з різницею у зовнішньополітичних поглядах, але на практиці вона не затребувана виборцями, що веде до програмної еволюції низки партій у бік багатовекторної зовнішньої політики.

5. Можна виділити три напрямки у здійсненні партійного впливу на формування і реалізацію зовнішньої політики держави: по-перше, законотворчу діяльність фракцій. Результат голосування фракцій із зовнішньополітичних законопроектів залежить від статусу самої партійної організації,