Національний університет “Острозька академія”

ЛОПАЦЬКА Наталія Миколаївна

УДК 271 “15/16” (477.8):94 (477.8)

ДЕРМАНСЬКИЙ МОНАСТИР

ТА МІЖКОНФЕСІЙНА БОРОТЬБА НА ВОЛИНІ

В КІНЦІ ХVІ – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТОЛІТТЯ

09.00.11 – релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Острог – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету „Острозька академія”.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Кулаковський Петро Михайлович,

доцент кафедри державно-правових

дисциплін Національного університету “

Острозька академія”

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Надтока Геннадій Михайлович,

завідувач сектора стратегічного партнерства

Національного інституту стратегічних

досліджень, відділ стратегічного

партнерства;

кандидат історичних наук, доцент

Киричук Олександра Степанівна,

доцент кафедри європейської інтеграції

та права Львівського регіонального інституту

державного управління

Національної академії державного

управління при Президентові України

Провідна установа: Полтавський державний

педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 11 квітня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 48.125.01 у Національному університеті „Острозька академія” Кабінету Міністрів України (35800, м. Острог, вул. Семінарська, 2, ауд.16).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету „Острозька академія” (35800, м. Острог, вул. Семінарська, 2).

Автореферат розісланий 7 березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В. Павлюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В історії Волині кінця ХVІ – середини ХVІІ ст. однією з найважливіших тенденцій політичного і релігійного життя стало міжконфесійне протистояння, спровоковане укладенням Берестейської унії 1596 р. Задумана як акція, що мала посприяти виходу православ’я з кризи, унія через кулуарний характер підготовки та укладення відразу ж спричинилася до створення потужного табору опонентів, який очолив князь В.-К. Острозький. Маючи в своєму розпорядженні практично необмежені ресурси, впливаючи на численну клієнтуру і просто рядову шляхту, князь зібрав спочатку в Острозі, а згодом у Дермані цвіт тогочасної української еліти, завдання якої полягало у веденні полеміки з уніатами. Ця діяльність не могла провадитися автономно; вона опиралася на численні православні релігійні осередки, розташовані у володіннях В.-К. Острозького. Серед них одне з перших місць належало Дерманському Свято-Троїцькому монастирю – одній із найзаможніших волинських обителей того часу. Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. вона була осередком, де провадилася бурхлива друкарська, освітня, просвітницька та політично-релі-гійна робота. У 1620–1630-х рр. після смерті останнього чоловічого нащадка роду Острозьких право патронату над монастирем перейшло до князів Заславських, які зініціювали процес переходу його на унію. Перебудова релігійних засад обителі йшла важко, незважаючи на ке-рівництво таких визначних представників унії як М. Смотрицький і І. Дубович. Монастир залишила частина ченців, зросла кількість кон-ф-ліктів переважно з православним населенням, яке проживало у його володіннях. Обитель вступила у період кризи, яка поглибилась у часи повстання під керівництвом Б. Хмельницького.

На сьогодні в історіографії переважає доволі однобічна характеристика Дерманської обителі в досліджуваний період. Представлена пере-ва-жно працями росій-ських і українських дослідників, ця характеристи-ка протиставляє православний і уніатський період в історії монастиря за схемою: прогрес – регрес. Однак, така позиція, сформована у суто проправославному руслі, вимагає переосмислення, більш ґрунтовного до-слідження проблеми співіснування унійних та неунійних осередків Во-лині, з метою визначення їх ролі у економічному, сус-пільному, культурно-просвітницькому, освітньому та релі-гійному житті цього регіону.

З огляду на важливість Дерманського монастиря як господарсько-адміністративної, культурно-просвітницької, чернечої структури, безсумнівно, вкрай необхідним і виправданим є проведення окремого дослідження його діяльності та засад функціонування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах науково-дослідної теми кафедри історії Національного університету „Острозька академія” – „Українська історія та історіографія модерного часу”.

Об’єктом даного дослідження є система міжконфесійних відносин, що склалася на Волині від укладення Берестейської унії 1596 р. до середини ХVІІ ст.

Предметом наукової роботи є господарське, адміністративне влаштування, культурно-просвітницьке, освітнє значення Дерманського мо-на-стиря в умовах його еволюції від православного до унійного чернечо-го осередку.

Метою дослідження є встановлення ролі Дерманського Свято-Троїцького монастиря у процесі розвитку міжконфесійних стосунків на Волині наприкінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. та простеження генезису внутрішньо-організаційних, адміністративно-управлінських, культурно-просвітницьких, освітніх та релігійних засад даної обителі.

Досягнення мети дослідження передбачає вирішення наступних дослід-ницьких завдань: –

відтворити процес функціонування Дерманського монастиря на Волині в кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст.; –

проаналізувати засади, особливості влаштування, організації обителі як господарської, адміністративної, управ-лінської структури; –

розкрити здобутки релігійної установи у галузі друкарської справи в пе-ріод протистояння між прихильниками та противниками унійного з’єднання; –

встановити результати діяльності монастиря для Волині та українських земель у справі ведення культурно-просвітницької та освітньої роботи; –

простежити стосунки управителів, чернечого складу, підданих монастиря на прикладі реалізації його керівництвом управлінських, духовних, господарських, судових функцій; –

реконструювати особовий склад управлінської ланки монастиря (архімандритів, ігуменів, справців) та дослідити її вплив на розбудову релігійного осередку; –

визначити головні тенденції становлення антиунійної опозиції на Волині і роль у цьому патрона монастиря – князя В.-К. Острозького; –

схарактеризувати етапи становлення унії на Волині та їх вплив на діяльність монастиря у Дермані; –

дослідити перебудову організаційних та духовних засад обителі після її приєднання до унії; –

з’ясувати значення Дерманського монастиря в історії Волині як адміністра-тивно-господарської структури, так і релігійної установи.

Методи дослідження. У ході дисертаційного дослідження використовувався системний підхід до вивчення процесу становлення, органі-зації та функ-ці-ону-вання Дерманського монастиря в кінці ХVІ – середині ХVІІ ст. Його використання передбачало залучення загальнонаукових методів аналізу й синтезу та опори на принцип історизму. Останній для такого типу досліджень є базовим. Даний принцип для своєї реалізації вимагав залучення спеціальних історичних методів дослідження. У науковій роботі було використано хронологічний метод, за допомогою якого події відтворювалися у певній хронологічній послідовності. Завдяки застосуванню порівняльно-історичного методу, з одного боку, було встановлено спільні риси у явищах, які мали місце і в інших українських монастирях, а з іншого – визначено їх відмінність. Для характеристики настоятелів та відомих постатей, які залучалися до роботи культурно-просвітницького осередку у Дермані, застосовувався просопографічний метод із акцентом на вивченні біографій діячів, встановленні їх зв’язків – родинних, економічних та полі-тичних. Метод синхронізації дав можливість схарактеризувати полі-тичні події у загальноукраїнському масштабі та дослідити їх вплив на життя Дерманського монастиря. Завдяки застосуванню методу періодизації або діахронного методу було виділено три етапи становлення унії на Волині, що дозволило грунтовніше простежити процес міжконфесій-ного протистояння. Поєднання різних методів дало можливість комплексно підійти до вивчення даної проблеми, проникнути у сутність її предмету, виявити причинно-наслідкові зв’язки, закономірності й особливості становлення, організації та діяльності Дерманського монастиря в досліджуваний період.

Хронологічні межі дисертації. Дисертація охоплює часовий проміжок, окреслений 1596–1648 рр. Нижня хронологічна межа дослідження (1596 р.) обумовлена подією переломного значення для історії церкви в Україні – Бе-рестейською унією. Верхня хронологічна межа (1648 р.) визначена початком Національно-визвольної війни, що кардинально вплинула і на релігійну ситуацію на українських землях, і на релігійно-ідеологічні засади функціонування Дерманського монастиря.

Географічні межі визначаються територією місцезнаходження монастиря (с. Дермань) та його землеволодінь (Глинськ, Дермань, Кунин, Коршів, Білашів, Малий Мізочик).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській історіографії проведено комплексне дослідження історії Дерманського монастиря кінця ХVІ – середини ХVІІ ст. Вивчено внутрішню органі-зацію духовного осередку у Дермані, простежено участь монастирських керівників у політичних, релігійних подіях, культурно-просвітницьких заходах. Визначено основні напрямки розвитку обителі, її функції та роль у системі політичних і релігійних стосунків досліджуваного періоду. Встановлено, що першочерговим завданням монастиря наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. стало збереження православних традицій, підвищення конкурентноздатності православ’я у контексті протистояння з унією. З цією метою при монастирі було сформовано культурно-просвітницький центр та друкарню. Доведено, що міжконфесійні протиріччя за право володіння монастирем з 1620-х рр. часто виявлялися у зазіхан-нях на його майно, фінансові доходи, земельні угіддя. В зв’язку із цим встановлено обсяги збору податків із селян-підданих, перерозподілу грошових та матеріальних надходжень, прибутків від оренд та позик. У ході дослідження виявлено, що у розв’язанні спірних питань, пов’язаних із доходами обителі, важливу посередницьку роль відігравав монастирський суд. Простежено вплив Дерманського монастиря на аналогічні осередки України, зв’язок із ними у галузі культурно-просвітницького та освітньо-го життя. Визначено коло осіб, що контактували з монастирем з метою реалізації антиунійної програми, яка виникла в середовищі православних діячів на чолі з князем В.-К. Острозьким. Проаналізовано процес еволюції монастиря в унійний період.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання матеріалів та висновків роботи при написанні узагальнюючих праць з історії України, історії церкви в Україні, укладенні тематичних довідників, словників, енциклопедій, курсів із історичного краєзнавства, конкретно-проблемних праць з історії України досліджуваного періоду та історії окремих духовних осередків.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висно-в-ки дисертаційної роботи були викладені у доповідях на науковій кон-фе-ренції „Острозька Біблія як феномен європейської культури” (Острог, 2006 р.), ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції „Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2004 р.), V Буковинській міжнародній історико--краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю Чернівецького на-ціонального університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 2005 р.).

Структура роботи обумовлена можливостями джерельної бази та відповідає поставленій меті і розв’язанню головних завдань дисертацій-ного дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів основної частини (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Обсяг тексту роботи становить 190 с. Список використаних джерел та літератури обіймає 22 с. (277 позицій). Додатки складають 7 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито сутність і загальний стан розробки теми, визначено об’єкт, предмет, завдання, методи, хронологічні і географічні межі, наукову новизну та практичне значення дослідження.

У першому розділі „Аналіз джерел та літератури” окреслено джерельну базу дослідження проблеми, а також подано здобутки історіографії.

Джерельну базу наукового (підрозділ 1.1 „Джерельна база дослідження”) дослідження складають документальні та наративні джерела. Серед документальних виділено три підгрупи. До першої підгрупи відносяться документи (акти, які мають юридичну силу), до другої – актові і статистичні матеріали, до третьої – епістолярії.

Документи представлені фундаційними та дарчими привілеями і записами, судовими документами, адміністративними розпорядженнями та указами. Найбільша збірка документів зосереджена у фонді монастиря, що зберігається у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві (далі – ЦДІАК) (ф. 2072). Серед рукописів цього фонду, написаних польською та латинською мовами, виявлено дарчі записи на землі обителі, а також квитанції та розписки про сплату різноманітних податків. Частина його документів є результатом діяльності монастирського суду або судів воєводської юрисдикції, де обитель виступала стороною, як правило, потерпілою. Розпоря-дження настоятелів та укази патронів дають цінний матеріал щодо встановлення системи управління монастирем, відображують конфлікти як релігійного, так і соціального характеру, що відбувалися у ньому. Важливу роль у діяльності монастирської общини відігравали розпорядження церковних ієрархів. До такого виду джерел слід віднести „спільножиттєвий” статут 1602 р. та правила Василіанського чину. Окремі документи даного фонду дають можливість встановити чисельність підданих, прибутки монастирських помість, їх орендарів. Невелика частина з них на сьогодні введена до наукового обігу М. Довбищенком Пам’ятки. Архів Української церкви. Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст. / Упор. Довбищенко М.В. – Вип. – 1. – К., 2001. – Т. 3. – 464 с. та у збірнику документів та матеріалів „Селянський рух на Україні 1569-1647 рр.” Селянський рух на Україні 1569–1647 рр. Збірник документів та матеріалів. – К., 1993. – 532 с.. Окремі дарчі записи та фундаційні привілеї монастиря зафіксовані у вписах луцьких ґродських книг (ф. 25 ЦДІАК).

Іншим цінним зібранням документів до історії монастиря є ф. 370 (Дубенський повітовий суд) Державного архіву Рівненської області. Це виписи з луцьких і кременецьких ґродських книг, які містять інформацію про фундації обителі та її земельні володіння. У збірці фонду знаходяться і купчі грамоти, що збільшували монастирські володіння.

Окремі дарчі записи на користь обителі фіксує Дерманський пом’яник, що зберігається у фондах історико-краєзнавчого заповідника у м. Острозі Острозький державний історико-культурний заповідник. – КН. 961/VІ С – 565: Дерманський пом’яник. – 86 арк..

Величезні документальні збірки щодо стосунків між унійною та православною церквами знаходяться у архівах Ватикану, зокрема деякі донесення, звіти св. Конгрегації Поширення Віри про діяльність дерманських архімандри-тів М. Смотрицького та І. Дубовича Monumenta Ukrainae historiсa. – Romae, 1964. – Vol. 1. – 350 p..

До актових матеріалів можна віднести поточну документацію, що ве-лася в монастирі. В цілому актовим джерелом є вже згадуваний Дерманський пом’яник. У статистичних матеріалах, натомість, зафіксовані дані про кіль-кість підданих, їх повинності, податки на користь чи то короля, чи то мо-настиря. До вказаних матеріалів, що стосувалися монастиря, як од-нієї із фіскальних одиниць Речі Посполитої, відносилися поборовий 1583 р. та подимний 1629 р. реєстри. Їх опублікували свого часу відповід-но О. Яблоновський Їrуdіa dziejowe. – Warszawa, 1889. – T.XIX: Ziemie Ruskie, Woіyс i Podole / Wyd. A. Jablonowski. – S.14–15; 37–39; 80–82. та О. Баранович Баранович О.І. Залюднення Волинського воєводства в першій половині ХVІІ ст. – К., 1930. – С.37–40.. Інший різновид статистич-них матеріалів складають ті, які подавали дані про монастирське гос-подарство у комплексі маєтків роду князів Острозьких-Заславських. Найціннішими серед таких документів є інвентарі 1571, 1627 р. і 1689 р. Надзвичайно важливим для досліджуваної тематики є інвентар 1627 р. Зберігається він у Львівський науковій бібліотеці ім. В. Сте--фаника НАН України, виявлений В. Вуйциком, опублікований В. Ата--маненком, Т. Гуцаленко та В. Лу-цем Описи Острожчини другої половини ХVІ – першої половини ХVІІ століття. Серія: Історичні джерела / Упоряд. В.Б. Атаманенко. – К.; Острог; Нью-Йорк, 2004. – С. 329–333; Гуцаленко Т. Три найдавніші інвентарі Дерманського монастиря // Лавра. – Львів, 2000. – № 2. – С. 49–52; Луц В. Інвентарні описи Дерманського монастиря ХVІ–ХVІІ століття в науковому доробку Володимира Вуйцика // Волинська ікона: Дослідження та реставрація. – Луцьк, 2003. – Вип. 10. – С. 165–166. . Інвентар 1689 р., хоча й виходить за межі досліджуваного періоду, але дає можливість виявити змі--ни, які відбулися між 1627 і 1689 рр. Менш обширну, але теж важли-ву інформацію подає акт поділу володінь князя В.-К. Острозького між сво-їми синами 1603 р. Він опублікований у документальній збірці В. Ата-маненка, як і аналогічні за видом інформації ревізії й дільчі акти у зв’язку з розподілом острозьких маєтностей після згасання роду князів Острозьких 1620-1621 рр. Описи Острожчини... – С. 74–102, 185–328; Dіugosz J. Podziaі latyfundium Ostrogskich w roku 1621 // Akta universitatis Wratislaviensis. – 1969. – № 108. – T. XVI. – S. 3–15; Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року) / Укл. І. Ворончук. – К.; Старокостянтинів, 2001. – С. 140–204.. -Ряд документів фіскального характеру із згадуваного фонду Дерманського монастиря опублікував свого часу О. Фотинський Фотинский О. Материалы для истории Дерманского монастыря // Волынский историко-археологический сборник. – Житомир, 1900. – Кн. 2. – С. 243–267..

До епістоляріїв відносяться листи та реляції – документальні звіти про події, що відбулися на території монастирських володінь або були з ними пов’язані.

Серед листів найціннішим є листування урядників монастиря та його покровителів. Важливий досліджуваний комплекс становлять листи клієнтів князівської родини Острозьких-Заславських і Радзівілів, в яких вони повідомляли про становище монастиря та різні конфліктні ситуації, що виникали в ньому. Частина з них зберігається в архіві Сангушків Краківського воєводського архіву та Головному архіві давніх актів у Варшаві Archiwum Paсstwowe w Krakowie. Archiwum Sіawuckie-Sanguszkуw. – Sygn. 75 II: Listy Aleksandra z Ostroga Zasіawskiego, wojewody bracіawskiego, 1621–1622. – 858 s.; sygn. 75 IV: Listy Aleksandra z Ostroga Zasіawskiego, wojewody bracіawskiego, 1625–1628. – 784 s.; Archiwum Gіуwnie Akt Dawnych w Warszawie. – Archiwum Radziwiііуw – Dziaі V. – Sygn. 8031. – 98 s.. Надзвичайно інформативними є листи місцевих архімандритів та їх церковних керівників, а також листування між вищими церковними ієрархами щодо релігійної ситуації на Волині. Досить велика їх збірка вміщена у виданні М. Довбищенка Пам’ятки. – 464 с..

Наративні джерела представлені літописами, хроніками, в яких вміщені розповіді про окремі події з життя монастиря та опис релігійної ситуації навколо нього в кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Серед них слід відзначити „Острозький літописець” Галицько-Волинський літопис. – Львів, 1994. – 252 с.. Окремі відомості наративного характеру, а інколи й документального, містяться у виданнях дерманської друкарні: „Октоїх”, (1604 р.) та „Лямєнт дому княжат Острозьких…”, (1603 р.). Джерелом, яке поєднує риси актового і наративного, є Дерманський пом’яник Острозький державний історико-культурний заповідник м. Острога. – КН. 961/VІ С – 565: Дерманський пом’яник. – 86 арк..

В цілому слід відзначити, що на основі відомих опублікованих та віднайдених документів виникла можливість простежити основні етапи діяльності духовної обителі, а саме в культурно-освітній, господарсько-адміністративній, управлінській сферах, та висвітлити питання, пов’язане з унійним впливом. Доступна джерельна база дозволила виконати роботу в запропонованому структурному варіанті і вирішити поставлені дослідницькі завдання.

У підрозділі 1.2 „Історіографія питання” подається аналіз досліджень, в яких піднімалися окремі питання діяльності Дерманського монастиря та його функціонування у період міжконфесійних відносин у кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Літературу предмета поділено на чотири групи: –

дослідження, присвячені безпосередньо висвітленню діяльності Дерманського монастиря; –

література, яка розглядає духовну обитель в контексті функціонування Острозького культурно-освітнього осередку; –

праці, в яких висвітлення діяльності монастиря подається у контексті релі-гійного протистояння на Волині в кінці ХVІ – початку ХVІІ ст.; –

література, в якій релігійний осередок досліджується через призму вивчення діяльності визначних представників української культури.

Праці першої групи хронологічно відкриває стаття Я. Лобачевского, в якій подано короткий нарис історії монастиря Иерофей, арх. Историческая записка о Дерманском монастыре // Волынские епархиальные ведомости. Часть неофициальная. – Почаев, 1873. – № 8. – С. 181–325..

На окрему увагу заслуговує праця О. Фотинського. Його дослідження стосується функціонування монастирської адміністрації і податків, сплачуваних монастирськими селянами Фотинский О. А. Очерк из истории быта монастырских крестьян на Волыни в ХVІІ–ХVІІІ вв. – Житомир, 1910. – Т. 3. – 112 с..

У дослідженні О. Годованюк монастир аналізується як архітектурний комплекс. Автор, крім цього, публікує документальні згадки про обитель, вказує фундації на її користь Годованюк О.М. З досліджень Дерманського архітектурного комплексу // Українське мистецтвознавство. – К., 1974. – Вип. 6. – С. 190–200.. Напрямок, започаткований цією дослідницею, продовжив В. Вуйцик. У своїй праці він зупинився на питанні часу заснування монастиря, головним чином розглядаючи його в контексті розбудови – перетворення з заміської резиденції Острозьких у повноцінну чернечу обитель Вуйцик В. Дерманський монастир-фортеця (до питання про час створення) // Лавра. – Львів, 2000. – № 2. – С.42–48.. Безпосередньо розвитку монастиря або в контексті історії монастирів Волині присвятили свої праці Г. Бухало, В. Рожко, С. Козак Бухало Г.В. Дерманський Святотроїцький монастир. – Дубно, 1990. – 11с.; Рожко В.Є. Православні монастирі Волині і Полісся: Історико-краєзнавчий нарис. – Луцьк, 2000. – 692 с.; Козак С. Монастирі Рівненщини. – К.; Рівне;Детройт, 2001. – 31 с.. Вони розглядали питання заснування обителі, її призначення, землеволодіння, перебування у ній відомих діячів (І. Бо-рискович, М. Смотрицький, І. Балабан).

Другий історіографічний напрямок на сьогодні є найбільш фундаментальним. Дерманський монастир у контексті діяльності Острозького культурно-освітнього осередку досліджували цілий ряд істориків, філософів та літераторів загальноукраїнського масштабу.

Розпочав цю традицію ще К. Харлампович, проаналізувавши участь дерманців у функціонуванні Острозької академії та культурно-релігійній міграції до Московської держави Харлампович К.В. Острожская православная школа. – К., 1897; Его же. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. – Казань, 1914. – Т. 1..

У фундаментальних працях М. Грушевського „Історія України-Руси” та „Історія української літератури” висвітлювалися питання щодо діяльності у монастирі Д. Наливайка, І. Борисковича, роль дерманських друків в культурно-національному відродженні кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т.VІ. – 680 с.; Його ж. Історія української літератури. – К., 1995. – Т. V. – Кн. 2: Перше відродження. – С. 188–194..

Питання функціонування Острозької та Дерманської друкарень піднімали К. Копержинський та І. Огієнко Копержинський К. Острозька друкарня в Острозі та в Дермані після Берестейської унії 1596 р., її видання та діячі // Бібліологічні вісті. – К., 1924. – Січень–березень. – С. 75–82; Огієнко І.І. Історія українського друкарства. Історично-бібліографічний огляд українського друкарства ХV–ХVІІІ вв. – К., 1994. – 445 с..

Цілий ряд аспектів, пов’язаних з монастирем (діяльність І. Федорова, робота друкарні, вітчизняні й зарубіжні контакти), простежив у своїх працях Я. Іса-євич Ісаєвич Я.Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. – К., 1964. – 32 с.; Його ж. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002. – 520 с.. Більш предметно дослідженням Дерманського осередку та його ролі в діяльності Острозької академії займався учень Я. Ісаєвича – І. Мицько Мыцко И.З. Дерманский культурно-просветительный центр и его участие в идеологической борьбе на Украине (70-е годы ХVІ – 30-е годы ХVІІ в.) // Федоровские чтения, 1978. – М., 1981. – С.47–56; Його ж. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576–1636). – К., 1990. – 190 с.. Контактам Дерманя з греко-візантійськими культурними й освітніми діячами присвятив свої праці А. Ясіновський, функціонуванню дерманських культурно-освітніх закладів (школи і друкарні) – Ф. Єфімчук Ясіновський А. Грецькі джерела до історії Острога: листи Александрійського патріарха М. Пігаса та протосинкела К. Лукаріса // Матеріали І–ІІІ науково-краєзнавчих конференцій „Остріг на порозі 900-річчя” (1990–1992). – Остріг, 1992. – Ч. 2. – С.114–116; Його ж. „Синтагматіон” – пам’ятка української перекладної полемічної літератури (Дермань, 1603 р.) // Матеріали ІV науково-краєзнавчої конференції „Остріг на порозі 900-річчя”. – Остріг, 1993. – С.199–202; Єфімчук Ф.О. Нариси історії дерманських шкіл (до 400-ліття Дерманської школи та друкарні). – Дермань, 2002. – 112 с..

Доволі широко представлений напрямок, в якому діяльність Дерманського монастиря розглядається в контексті релігійних протистоянь на Волині в кінці ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Однак у таких дослідженнях вся увага авторів до обителі обмежується, в кращому випадку, декількома згадками про неї та про позицію її керівництва.

До цієї групи слід зарахувати працю, присвячену історії Волині, авторства М. Петрова за редакції П. Батюшкова. Вона досить детально висвітлює процес міжконфесійного протистояння на Волині, акцентуючи увагу на позиції окремих настоятелів Дерманського монастиря у цьому процесі Батюшков П.М. Волинь. Історичні долі південно-західного краю. – Дніпропетровськ, 2004. – 424 с..

Окремі зауваги щодо участі дерманського чернецтва у подіях, що роз-вивалися з приводу і внаслідок укладення унії у Бересті, подають у сво-їх працях Б. Ґудзяк і М. Дмитрієв Ґудзяк Б. Криза та реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. – Львів, 2000. – 426 с.; Дмитриев М.В. Между Римом и Царьградом – Генезис Брестской церковной унии 1595–1596 гг. – М., 2003. – 316 с.. Слід зазначити, що го-ловне значення їх праць для дисертації полягає у відображенні загаль-них тенденцій релігійного про-тистояння, притаманного українським воєводствам Речі Посполитої кінця XVI – першої половини XVII ст.

Четверту групу історіографічного доробку представляють праці, в яких монастир досліджується в контексті вивчення визначних діячів української культури. На увагу заслуговують роботи М. Возняка, П. Яременка, П. Кралюка, М. Соловія, К. Гаюка, Д. А. Фрика Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. – Львів, 1954. – 67 с.; Яременко П.К. Іван Вишенський. – К., 1982. – 149 с.; Кралюк П.М. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького. – К., 1997. – 191 с.; Соловій М. Мелетій Смотрицький як письменник. – Рим; Торонто, 1977. – 275 с.; Гаюк К. Унійна діяльність Мелетія Смотрицького. Історичний нарис. – Нью-Йорк, 1970. – 55 с.; Harvard library of early Ukrainian literature: Texts. Collected Works of Meletij Smotryc’kyj. – Harvard, 1987. – Vol. 1. – 805 р.

.

Таким чином, історіографія проблеми представлена переважно працями, які мають лише опосередковане відношення до неї. До сьогодні цілісної концепції щодо організації і ролі Дерманського монастиря у релігійно-політичних процесах, які розвивалися на Волині наприкінці XVI – першій половині XVII ст., створено не було, а представники попередньої історіографії досліджували лише окремі слабо пов’язані між собою аспекти або ж релігійне чи політичне тло його діяльності.

Другий розділ „Становлення та організація монастиря” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1 „Виникнення та розбудова монастиря у Дермані” встановлюється час заснування обителі, основні етапи її розбудови. Низка опосередкованих вказівок дозволяє зі значною долею певності припустити, що засновником монастиря був князь Василь Федорович Острозький, названий “Красним”. Дерманський пом’яник зазначає, що обитель заснували ще в першій половині XV ст. Факти пожертви князя К.І. Острозького 1499 р. Книги Каликстових повчань, а в 1507 р. – Євангелія засвідчують те, що вже тоді Острозькі надавали обителі особливого значення. Пожертва рукописного „Апостола” у 1538 р. паном Єловицьким підтверджує набуття монастирем всеволинського характеру. Паралельно проходило збільшення земельних володінь монастиря. Князь К.І. Острозький передав йому село Глинськ, яке отримав у 1496 р. за привілеєм великого князя Олександра. Внаслідок подібних акцій монастир наприкінці XV – на початку XVI ст. отримав також Дермань, Кунин і Коршів. У 1512 р. Семен Олізарович, споріднений через свою дружину з князями Заславськими, заповів монастирю село Білашів. Протягом наступного часу згадані села знаходилися у володінні монастиря; лише Глинськ був замінений на половину Малого Мізочика,

Інвентарні описи 1571, 1627 та 1689 рр. дають можливість простежити розбудову об’єктів господарського, житлового та оборонного характеру монасти-ря. Так мурована Свято-Троїцька обитель з’явилася у першому десятиріччі ХVІІ ст., до того часу (1602 р.) вона була дерев’яною. Від трьох у ХVІ до шести ХVІІ ст. збільшилася кількість дзвонів у дзвіниці. Найбільші реконструкції у мо-настирських приміщеннях провели у період від 1571 р. до 1627 р. Інвентарний опис 1689 р. фіксує добудову склепіння над дзвіницею, збільшення кількості дзво-нів, появу другого годинника у житловому приміщенні. В цілому ж, стан мо-настирських будівель порівняно з 1627 р. погіршився.

Кошти, що скеровувалися на добудову й реконструкцію, формувалися за рахунок прибутків монастиря зі своїх володінь, пожертв прочан та дотацій патронів – князів Острозьких і Заславських. Зважаючи на масштаб культурно-освітньої роботи, що велася в осередку на початку XVII ст., коштів на поліп-шення стану будівель бракувало. В уніатський період обсяг пожертв зменшився, як і розмір дотацій із боку патронів.

Підрозділ 2.2 „Статус і чернеча ієрархія монастиря” складається з трьох пунктів. У першому пункті 2.2.1 „Еволюція статусу Свято-Троїцької обителі” розглядається комплекс заходів, пов’язаний із реформуванням монастиря в період міжконфесійного протистояння. Перше з них було ініційоване князем В.-К. Острозьким з метою зміцнення в ньому православних традицій. Наслідком цього стало оформлення спільножиттєвого статуту 1602 р.

Друге реформування обителі відбувалося в процесі його переходу на унійні засади. Його ініціатором, як і в решті монастирів, які визнали унію, виступив Й.В. Рутський. У Дерманському осередку можливість приступити до цієї реформи відкрилася після 1628 р., коли зусиллями М. Смотрицького обитель стала унійною. Однак він не пройшов обов’язкового для настоятелів вишколу в Битенському новіціаті, в зв’язку з чим монастир інкорпорували до Василіан-ського Чину лише у 1636 р. Чин якраз переживав не найкращі часи й належної допомоги обителі у справі реформування надати не зміг.

У пункті 2.2.2 „Настоятелі, справці та їх повноваження” аналізується діяльність управлінської ланки Дерманського монастиря, яку представляли настоятелі та справці. Визначено їх обов’язки та взаємодію із патронами обителі. Ігумени та архімандрити виконували функції настоятелів монастиря. Запрова-дження посади справці пов’язано з застосуванням патронами обителі інституту інтеркалярія, який полягав у відсутності настоятеля й безпосередньо-му адмініструванні патроном монастирських маєтностей за допомогою справці. Останні, як правило, належали до світських осіб, що і спричинило відмінність у повноваженнях. Справці опікувалися лише адміністративними і господарськими функціями, а настоятелі більше уваги приділяли духовному життю обителі, активно залучались до політичної діяльності, брали участь у синодах і з’їздах.

У пункті 2.2.3 „Чернецтво монастиря” встановлено, що у монастирі були посади економа і скарбника, тобто заступників настоятеля відповідно у господарській та фінансовій сферах. У часи, коли настоятелі приділяли увагу полемічній діяльності, їм у керівництві осередком допомагали намісники. Основна ж маса чернецтва поділялася на ієромонахів (з правом проводити службу Божу), ієродияконів (з правом допомагати правити службу Божу), рядових монахів. Відправляти службу Божу архімандритові допомагав архідиякон, а діяльність ієродияконів курував еклезіарх. Дерманська братія складалася переважно з вихідців із Волині. Однак траплялися випадки, коли в обитель прибували особи з Центральної України (Ржищів), Білорусі (Полоцьк, Орша). Чимало кадрів для монастиря постачало Руське воєводство. Кістяк дерманського чернецтва формувався з представників дрібної шляхти (Гуляницький, Угорницький, Негребецькі, Куницький, Рудницький, Гарабурда) та міщанства (Дубович, Рогатинець, Суразький, Ржищівський, Турівський). Існуюча в монастирі ієрархія давала можливість для кар’єрного росту. При цьому до уваги бралися наступні важливі чинники: особисті якості ченця, родинні зв’язки з впливовими в ієрархії ченцями, інколи факт випадковості, якщо він сприяв зростанню авторитету монастиря (наприклад, чудесне зцілення від монастирської ікони). Ченці, вишколені у стінах монастиря, могли претендувати на підвищення і в інших монастирях, де з певних причин відчувався брак кадрів.

У підрозділі 2.3 „Господарська діяльність монастиря” проаналізовано розвиток обителі як господарської структури, її матеріальне забезпечення, систему оподаткування селян-підданих. Списки обсягів врожаю, чисельності птиці та худоби в монастирському фільварку переконують в тому, що господарство велося на належному рівні. Піддані сплачували натуральні й грошові податки, що формували левову частку монастирських прибутків. З’ясовано, що у 1571 р. податки сплачувались переважно натурою, 1604 р. – у литовських грошах і польських злотих, а у 1627 р. – здебільшого у польських злотих, меншою мірою литовськими грошами. Продовжувала функціонувати і система відпрацювань, надання підвід для робіт у монастирі тощо. З метою збільшення прибутків й одночасно підтримки селянських господарств в обителі існувала система кредитування. У кредит надавалися хліб, худоба тощо. Окремі майнові комплекси обителі здавалися в оренду. У монастирському господарстві поля засівали житом, менше ячменем та гречкою. Велика увага приділялася вівчарству, свинарству та особливо вирощуванню курей.

У підрозділі 2.4 „Діяльність монастирського суду” йдеться про роботу монастирського суду. До компетенції останнього належали справи щодо незаконного захоплення монастирських угідь, невиконання умов контрактів оренди, несплати податків і орендної плати, суперечок між підданими. Будь-яка провина селянина каралася грошовими та матеріальними стягненнями. Суд вирішував також справи побутових непорозумінь між підданими. Судові позови та процеси свідчать про чітку регламентацію діяльності суду, його склад. Існувала судова канцелярія, писар якої вів книги рішень монастирського суду. Крім настоятелів монастиря, у засіданнях суду бали участь також дерманські старости, які представляли там інтереси патронів.

Третій розділ „Науково-освітня, культурна та просвітницька діяльність Дерманської обителі” складається із чотирьох підрозділів. У підрозділі 3.1 „Дерманська друкарня” аналізується робота друкарського осередку при монастирі. В кінці 1602 – на початку 1603 рр., коли Острозька друкарня тимчасово припинила свою діяльність, її наступницею на Волині стала Дерманська, управляв якою священик-друкар Дем’ян Наливайко. Важливу роль у діяльності друкарського осередку відігравав Ісакій Борискович, якого в 1602 р. князь В.-К. Ост-розький призначив у монастир на посаду ігумена. У друкарні були видані віршований панегірик на смерть князя О. Острозького „Лямент дому княжат Острозьких…” (1603), „Октоїх” (1604), полемічний твір „Лист Мелетія, патріархи Александрійского до … Іпатія Потія (1605 р.). Існує думка, що першим дерманським виданням був „Диалогъ албо розмова о православной и справедливой вере…” (1603 р.), але книга не збереглася до наших часів, тому це припущення слід вважати гіпотетичним. Паралельно із видавничою справою у друкарні провадилися перекладна діяльність, практикувалося переписування книг. Засобом друків Д. Наливайко та його сподвижники доносили до усіх верств населення православні церковнослов’янські тексти, вкраплюючи у них фрагменти, написані староукраїнською розмовною мовою.

Діяльність дерманської примонастирської школи (училища), а також розвиток музичної культури розглядається у підрозділі 3.2 „Примонастирське училище. Роль монастиря у розвитку музичної культури”. Примонастирське училище являло собою навчальний центр з яскраво вираженою антикатолицькою спрямованістю, в якому працювали кваліфіковані науковці і педагоги. Мета створення училища визначалася необхідністю покращення освітнього рівня чернецтва в монастирі, залучення їх до друкарської справи, перекладу творів, просвітницької роботи. Організація учбового центру здійснена за особистим проханням александрійського патріарха Мелетія Пігаса та Кирила Лукариса. Активно працювали в дерманській школі Василь Суразький, Клірик Острозький, Іов Борецький, Антоній Федорович Грекович.

Внесок монастиря у культурно-просвітницьку діяльність полягав і в культивуванні музичного мистецтва. Дерманський пом’яник зберіг для нащадків імена та прізвища двох уставників – керівників монастирського хору другої половини 1620-х рр. Антонія Яковича і Іоакима Зозулинського. Принаймні двічі – у 1627 і 1628 рр. – у монастирі протягом деякого часу перебував відомий співак ієромонах Єлисей Ільковський. Закономірно, що розквіт монастирського хору припав на роки настоятельства Мелетія Смотрицького. Саме він, поза всяким сумнівом, створив власний мелодичний варіант літургії.

У підрозділі 3.3 „Монастирська бібліотека та архів” подається характеристика книжкового та архівного фонду монастиря. Найбільшу частину його бібліотеки складали видання українською, церковнослов’янською, польською, латинською, грецькою, німецькою та італійською мовами та книги, що належали безпосередньо обителі. У 1571 р. в монастирі зберігалося 40 світських книг, на початку XVII ст. – 300–400. Без сумніву, серед книг у духовному осередку знаходилися острозькі друки, в тому числі, праці Мартина Броневського, Клірика Острозького, Василя Суразького та видання релігійного характеру. До монастирської, принаймні частково, влилась бібліотека М. Смотрицького. У другій половині 1630-х рр. – 1640-х рр. її поповнили видання унійного спрямування.

Окрему частину монастирської бібліотеки складав архів. Хронологія його документів починалася із 1512 р. Документи архіву були знищені під час пожеж та інших надзвичайних подій. Їх залишки переховуються у ЦДІАК (ф. 2072) та у колекції Павла Доброхотова архіву Санкт-Петербурзького відділення Інституту історії.

У підрозділі 3.4 „Вітчизняні та міжнародні зв’язки монастиря” ствер-джується, що монастир у Дермані мав широкий спектр стосунків. Тісні контакти склались із такими містами, як Острог, Київ, Дубно, Вільно. У кінці ХVІ ст. монастир налагодив культурні й релігійні зв’язки із Росією. Відвідували Дермань грецькі і балканські церковні, освітні діячі. Це підтверджується листуванням Мелетія Пігаса у 90-х рр. ХVІ ст., князя В.-К. Острозького та активного учасника дерманського культурно-освітнього життя – Кипріяна. Такі взаємовідносини дали можливість налагодити співпрацю у галузі книгодрукування, освітнього розвитку, культурного обміну.

Четвертий розділ „Унійний період в історії монастиря” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1 „Становлення антиунійної опозиції на Волині і роль у цьому патрона монастиря князя В.-К. Острозького” простежено полі-тичну боротьбу між прихильниками і противниками релігійного з’єднання на Волині у 1596–1608 рр. Після укладення Берестейської унії князь В.-К. Острозький доклав максимум зусиль для створення антиунійного табору на Волині. До його складу увійшли православні шляхтичі, головне завдання яких окреслив сам князь – визначив введення ідеологічної боротьби на сеймиках і сеймах. Духовенство, настоятелі монастиря працювали над підготовкою антиунійної літератури та погодженням віровизнавчих розходжень із протестантами з метою залучення їх до антиунійної опозиції.

У підрозділі 4.2 „Монастир та етапи становлення унії на Волині” проаналізовано ідеологічні розбіжності протягом