ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛОБОДА ЮРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 1 (43) (091) + 1 (38)

ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ГЕРМЕНЕВТИЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

АНТИЧНОЇ МЕТАФІЗИКИ У ТВОРЧОСТІ М.ГАЙДЕҐҐЕРА І

Г.-Г.ГАДАМЕРА (ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Дніпропетровськ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Окороков Віктор Брониславович,

Дніпропетровський національний університет

професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Аляєв Геннадій Євгенович,

Полтавський національний технічний

університет ім. Юрія Кондратюка

завідувач кафедри філософії і соціально-політичних дисциплін

кандидат філософських наук, доцент

Малівський Анатолій Миколайович,

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту,

доцент кафедри філософії і соціології

Захист відбудеться 11 жовтня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 10 вересня 2007 р.

В.о. вченого секретаря

спеціалізованої вченої ради

доктор філософських наук, професор Капітон В.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Тема дослідження відображає специфіку філософського пізнання як окремого виду духовної діяльності людини. Історія філософії як “школа мислення” є важливим структурним елементом самої філософії. Звернення до філософської традиції – це не тільки можливість оволодіння категоріальним апаратом, методами та навичками філософського мислення, але й логічна необхідність самовизначення у конкретному способі рішення поставлених проблем, співвідношення наявної рефлексії з більш раннім досвідом мислення. Максима Г.А.Заїченка “Той, хто не знає історії філософії, хай не входить” - це не данина пам’яті та поваги минулим століттям, - це необхідна умова, без якої будь-яка причетність до універсуму філософії (а тим більше спроба творчості у її межах) буде з необхідністю містити в собі протиріччя. Тим більше є актуальним є дослідження давньогрецької філософії – по-перше, як традиції, а по-друге, як традиції унікальної. Але значення античної філософії не зводиться до того факту, що греки були першими у царині категоріального абстрактного мислення про “суще як таке”. Звісно, ініціюючий досвід є винятковий як такий, але масштаби значення еллінської думки незрівнянно більші: вона дала не тільки сам досвід філософського мислення, але і його парадигму – концептуальну схему, з огляду на яку будується філософське знання. Історією античної філософії займались античні доксографи, середньовічні схоласти, філософи Відродження, Нового часу, ХХ століття, серед яких особливе місце займають М.Гайдеґґер та Г.-Г.Гадамер. Їхній досвід тим особливий, що він є комплементарним до створюваних ними доктрин; він не є самоцінним дослідженням, а слугує для обґрунтування (насамперед у випадку фундаментальної онтології М.Гайдеґґера) або практичної реалізації теорії філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера. Дослідження теорії та практики інтерпретації античної метафізики цих двох мислителів є актуальним через те, що цей досвід являє собою приклад радикальної інтерпретації, що йде врозріз з академічною традицією історії філософії; тим більше за умов, коли дослідники або поділяють погляди М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера, або повністю їх відкидають, спостерігається брак незаангажованого критичного дослідження історико-філософських поглядів М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера, що виявив би евристичну цінність цих інтерпретацій, методологічні засади та можливості їхньої екстраполяції, принципові системні вади аргументації та можливості рецепції та застосування методології, виведеної М.Гайдеґґером та Х-Г.Гадамером. Будь-який радикалізм в філософії, а тим більше в історії філософії – це виклик, на який необхідно знайти відповідь. Ця відповідь вже не може бути обмежена лише концептуальним аналізом – його актуальність і значимість передбачає системний аналіз задекларованої та реалізованої методології, способу її легітимізації та евристичної цінності.

В силу наведених вище причин у даному дисертаційному дослідженні беруться до уваги два основних фактори, що формують її актуальність – по-перше, актуальність історико-філософської проблематики для самого філософського знання, і по-друге, радикальність і новаторство інтерпретативних практик М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера, які претендують на перегляд окремих положень, що закріпились в історико-філософській науці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок роботи пов’язаний з темою наукового дослідження кафедри філософії Дніпропетровського національного університету “Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоліття”, державний реєстраційний № V001308.

Метою дисертаційного дослідження є компаративний аналіз практик інтерпретації античної метафізики М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера з тим, щоб виявити специфіку реалізації екзистенційно-герменевтичного методу.

Для досягнення поставленої мети є необхідним вирішення таких задач:

- Провести концептуальний аналіз історико-філософських праць М.Гайдеґґера і Г.-Г.Гадамера, що змістовно належать до предметного поля інтерпретації античної метафізики;

- Проаналізувати текстологічні методики тлумачення текстів давньогрецьких філософів М.Гайдеґґером та Г.-Г.Гадамером;

- Розкрити специфіку та сутність історико-філософської методології М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера;

- Проаналізувати методологічні установки М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера у їхньому безпосередньому зв’язку з досвідом інтерпретації історії античної метафізики.

- Розглянути особливості легітимізації методу тлумачення античної традиції М.Гайдеґґером ті Г.-Г.Гадамером в контексті системного розрізнення категорій “смисл” та “значення”;

- Провести компаративний аналіз інтерпретативних підходів до античної метафізики М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера для виявлення конститутивних основ їхніх історико-філософських методологій;

- Здійснити критичне дослідження евристичної і методологічної цінності сутності і значення інтерпретативних практик М.Гайдеґґера і Г.-Г.Гадамера у галузі історії античної метафізики.

Об’єкт дослідження – екзистенційно-феноменологічна і герменевтична практики інтерпретації античної метафізики, проведена М.Гайдеґґером і Г.-Г.Гадамером.

Предмет дослідження – протиріччя між традиційним розумінням античної метафізики та екзистенційно-герменевтичним, яке запропоновано М.Гайдеґґером та Г.-Г.Гадамером.

Методи дослідження. Методологія, що використовується в дисертаційній роботі, сходить до принципів історичності, аналітичності, компаративності і заснована на текстологічному, концептуальному та критичному матеріалі, що відображено в працях вітчизняних та зарубіжних істориків філософії. Предметно-концептуальний аналіз феномена інтерпретації античної метафізики М.Гайдеґґером та Г.-Г.Гадамером, аспекти співвідношення методологічних декларацій та їхньої реалізації, принципи обґрунтування способів реалізації і базових висновків інтерпретативних практик проводились як за принципом гомогенності (за допомогою методологій екзистенційної феноменології та філософської герменевтики), а також гетерогенності – з використанням логіко-семіотичних принципів сучасної аналітичної філософії, критичного мислення, основних принципів компаративістики. Системне використання цих методів має за мету максимально об’єктивну оцінку феноменів історії філософії.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає у тому, що у результаті системного, критичного та компаративного аналізу екзистенційно-феноменологічного та герменевтичного досвідів інтерпретації античної метафізики М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера виявлено їх евристичність в предметному полі історії філософії, новизна висновків якого полягає у наступному:

- при застосуванні концептуального аналізу історико-філософських праць М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера було виявлено, що вони мають смислові домінанти, що розкриваються як льгпт, цэуйт, Ядеб, фЭчнз, енЭсгейб, ьн та ін.;

- М.Гайдеґґер та Г.-Г.Гадамер у своїх інтерпретаціях античних текстів використовують такі методики, як паратактика (що формально не відповідає сциєнтистській строгості текстологічного дослідження) та концептуалізм, при якому філософська категорія співвідноситься з альтернативною етимологією;

- розкрито, що в інтерпретаціях античної метафізики М.Гайдеґґером та Г.-Г.Гадамером розрізнення категорій “значення” і “смисл” має методологічний і комплементарний характер, у якому евристичність, примордіальність, домінування плану смислів над значенням доповнюється формальними протиріччями і непослідовністю;

- з’ясовано, що у справі інтерпретації античної метафізики співвідношення між екзистенційно-герменевтичною установкою і способом її реалізації має симетричний характер у М.Гайдеґґера, який не допускав протиріччя між теорією та практикою, та асиметричний – у Г.-Г.Гадамера, в працях якого спостерігається домінування теорії над практикою;

- виявлено, що евристічність та методологічна цінність екзистенційної (М.Гайдеґґер) та герменевтичної (Г.-Г.Гадамер) інтерпретативних практик полягає в їхньому концептуальному та засадничому характері, яка передбачає критичний аналіз латентних методологічних домінант (перед-суджень), знаходження і переосмислення метафізичних детермінант західноєвропейської думки, виявлення їх трансформацій і системних зв’язків з масштабними культурно-онтологічними процесами;

- на основі аналізу інтерпретативних практик М.Гайдеґґера і Г.-Г.Гадамера прояснено їхні специфічні риси: екзистенціальність пізнання як безпосереднє позадискурсивне осягнення сутності у М.Гайдеґґера і діалогічність пізнання як реалізація структури герменевтичного кола, в основі якого полягає домінування питання над відповіддю у Г.-Г.Гадамера.

- проведення компаративного аналізу історико-філософських вчень М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера дозволило не тільки виявити специфіку історичного розвитку екзистенційно-герменевтичного методу і на основі цього визначити синтетичний характер філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера, а й охарактеризувати екзистенційно-феноменологічний метод з урахуванням особливостей філософської герменевтики.

Практичне значення дисертації. Отримані у даному дисертаційному дослідженні результати пов’язані з розкриттям теоретико-методологічних перспектив синтезу екзистенційного, герменевтичного і аналітичного підходів до інтерпретації античної метафізики. Обґрунтована у даному дослідженні методологічна продуктивність дистинкції смислу і значення може бути екстрапольована на інші галузі філософських досліджень як інваріантна. Інтерпретативні практики М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера проаналізовано як спосіб реалізації критичного підходу до традиції, який, згідно принципу системності, реалізованому в даних практиках, є конструктивним фактором не тільки для історії філософії, але й для міждисциплінарних досліджень.

Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі для розробки курсів з історії античної філософії, з феноменології, філософії екзистенціалізму, філософської герменевтики, для розробки лекцій та семінарів з сучасної філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження має самостійний характер, аналіз текстологічної бази та вирішення принципових задач, актуалізованих у даному дослідженні, було виконано автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та теоретичні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії соціально-гуманітарного факультету Дніпропетровського національного університету. Матеріали дисертаційного дослідження використовувались в навчальному процесі при підготовці лекцій і семінарів з філософських дисциплін.

Результати дисертації були представлені на міжнародних конференціях: “Наука і освіта - 2001” (Дніпропетровськ, 2001), “Філософія І.Канта і сучасність” (Дніпропетровськ, 2004), “IV Російський філософський конгрес Філософія и майбутнє цивілізації”” (Москва, 2005), Четверта літня молодіжна наукова школа “Платонополіс: філософське антиковедення як міждисциплінарний синтез історико-філософських, історичних і філологічних досліджень” (Санкт-Петербург, 2005), “Декартова антропологія: чого не можна вимагати від людини” (Львів, 2006), “Універсум платонівської думки: філософ чи політик? (Політична філософія і платонізм)” (Санкт-Петербург, 2006), “Філософія освіти і сучасність” (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 6 статтях у виданнях, затверджених ВАК України як фахові зі спеціальності “Філософія”.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури, що містить 331 найменування. Повний обсяг дисертації – 200 сторінок, з яких 177 – основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкривається зміст цілей і задач дослідження, визначено його об’єкт та предмет; розкрито теоретико-методологічні основи; вказується наукова новизна роботи та практичне значення одержаних результатів, також зазначено зв’язок роботи з науковою темою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету; розміщено відомості щодо самостійного характеру дослідження дисертантом та дані про публікації автора.

Перший розділ „Огляд літератури по темі дисертації та методологія дисертаційного дослідження” присвячений аналізу літератури за темою дослідження та методологічним засадам дисертації.

Підрозділ 1.1. „Огляд літератури за темою дослідження” присвячено аналізу та систематизації літератури за темою дослідження, що складається з декількох груп. Першу групу, найбільшу за обсягом, складають власне історико-філософські дослідження, що репрезентують так звану “академічну (класичну) традицію” дослідження історії античної філософії, у якій окрему групу утворюють джерела, що відносяться до традиції ранньої доксографії та критики та пов’язується з іменами Діогена Лаерція, Секста Емпірика, Платона, Арістотеля, Климента Александрійського та ін. Власне академічна традиція дослідження історії античної філософії представлена іменами Е.Целлера, К.Фішера, Г.В.Ф.Гегеля, Ф.Коплстона, В.Віндельбанда, Б.Рассела. Праці цих авторів являють приклад поєднання систематизації та експлікації філософських вчень Давньої Греції та Риму. Особливу увагу приділено працям Ф.Шляйермахера, Г.Дильса, Г.Кранца, Дж.Барнета, А.В.Лебедєва, А.Маковельського, А.А.Столярова, С.Я.Лур’є як видатним систематизаторам та перекладачам творів давньогрецьких філософів.

Питанням значення історії філософії для самої філософії займались вітчизняні філософи – Г.А.Заїченко, В.І.Пронякін, російські філософи Т.І.Ойзерман, П.П.Гайденко та ін. Цим філософам притаманна оцінка вчень філософів минулих сторіч як актуальних та таких, що залучені до єдиного історико-філософського процесу. Увагу було приділено А.Ф.Лосєву, автору багатотомного компендіуму “Історія античної естетики” та інших праць з історії античної філософії, що являє собою цілу епоху в антикознавстві, безпрецедентну для історії філософії радянського періоду. Для А.Ф.Лосєва було важливо показати складність діалектичного процесу розвитку давньогрецької думки, виявити її конститутивні начала. Питання історії філософії також не пройшли повз увагу західних філософів-аналітиків (Я.Хінтікка, К.Р.Поппер), чия інтерпретація подекуди межує за ступенем радикалізму з хайдеґґерівськими дослідженнями (К.Р.Поппер) та відрізняється логічним аналізом практики аргументації античних філософів (Я.Хінтікка). Література з історії античної філософії неосяжна, але “академічна” традиція в певній мірі являє собою єдність, тому що ставить за мету викладення вчень разом з експлікацією. В дисертаційному дослідженні широко використовувались напрацювання вітчизняного культуролога І.І.Гаріна, як в історико-філософському ключі, так і в методологічному. В своїх працях зазначений дослідник акцентує увагу на світовій духовній культурі, і за допомогою екзистенційного проживання культурних феноменів, до яких належить і філософська думка, визначає специфіку пізнання історії філософії в умовах пост-тоталітарної духовної ситуації сучасного суспільства, зазначаючи абсолютну відмінність західної духовної культури від радянської, що створює унікальні умови для її пізнання.

Історико-філософський аналіз екзистенційно-феноменологічного та герменевтичного підходів до дослідження античної метафізики зумовлює необхідність дослідження її витоків, до яких відносяться праці з феноменології Ф.Брентано, Е.Гуссерля, їх критиків та дослідників – Р.Інгардена, Ф.-В. фон Херманна, Н.В.Мотрошилової, А.З.Черняка, В.І.Молчанова, Г.Шпигельберга, Я.А.Слініна, а також праць В.Дильтея. Їх аналіз дає уявлення, як саме методологічні засади феноменології та концепція історизму знайшли своє відображення у фундаментальній онтології М.Гайдеґґера та герменевтиці Г.-Г.Гадамера. М.Гайдеґґер не сприйняв доктрини трансцендентального суб’єкту Е.Гуссерля, зосередившись на максимі “До самих речей!” та практиці феноменологічної дескрипції, яка ставить за мету дослідження не “що” речей, а їх “як”.

Інша група джерел – це література, присвячена дослідженню філософії М.Гайдеґґера, обсяг якої можна співставити з обсягом літератури з історії античної філософії. Авторів цієї групи можна умовно поділити на адептів та критиків філософії М.Гайдеґґера. Так, серед адептів можна зазначити Р.Сафранскі, В.Бімеля, Ф.-В. фон Херрманна, С.Н.Ставцева, Т.Возняка, В.Подорогу, Т.Васильєву, серед критиків, більшість з яких англомовна – Я.А.Слініна, Дж.Д.Капуто, Д.Шмідта, МакНейла, К.Хенлі, Е.Бейлз, Т.Лангана. Філософська герменевтика Г.-Г.Гадамера була предметом дослідження таких філософів, як І.Шнайблер, Е.І.Чубукова, Ф.Амброзіо, Дж.Іббет, В.Ламмі та ін. Незважаючи на актуальність теми та великий обсяг робіт, що присвячений філософії М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера, можна виділити лише одну монографію, що повністю відповідає темі дисертаційного дослідження – працю Рода Колмана “Мова герменевтики. Діалог Гадамера і Гайдеґґера”, в якій аналізується тотожність і відмінність теоретичних установок цих двох філософів у предметному полі інтерпретації античної метафізики.

Тематика дисертаційного дослідження знайшла своє відображення у працях сучасних українських мислителів – Г.Є.Аляєва, А.К.Бичко, І.В.Бичко, А.Л.Богачова, М.М.Вєрнікова, П.І.Гнатенко, А.М.Єрмоленко, Г.А.Заїченко, В.П.Капітона, В.Кебуладзе, А.Є.Конверського, С.В.Куцепал, О.М.Лоя, В.В.Ляха, В.О.Панфілова, М.В.Поповича, Є.М.Причепій, В.І.Пронякина, В.Г.Табачковського, О.С.Токовенко, О.І.Хоми, Ю.О.Шабанової, В.І.Ярошовця, А.Тихолаза, Е.Сирцової, С.В.Шевцова. Т.Возняка, Р.О.Євтушенко, С.О.Кошарного, В.Б.Окорокова, Е.М.Соболь, в яких досліджується методологія історико-філософського дослідження, проблеми історії античної філософії, аспекти екзистенційної, феноменологічної та герменевтичної філософії. Рецепція праць цих дослідників утворює методологічне підґрунтя даної праці.

У підрозділі 1.2. “Методологія та методика дисертаційного дослідження” визначаються методологічні принципи дисертації і розкривається зміст використаних у роботі методів.

Щоб дослідження не було упередженим, у дисертації було використано два основних підходи – гомогенний та гетерогенний, що зумовлює системне використання, відповідно, методів феноменології (а саме феноменологічної дескрипції), екзистенційної аналітики, філософської герменевтики; а також філософської компаративістики, критичного мислення, логіко-семіотичний та системний методи.

Застосування гомогенного підходу до екзистенційної феноменології М.Гайдеґґера дозволяє точніше відобразити специфіку реалізації цієї методології, ти більше що вона створювалась саме як проект практичного застосування – як у царині фундаментальної онтології, так і в галузі деструкції історії західної метафізики. Цей метод дозволяє виявити базові інтенції та передумови історико-філософських досліджень М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера, що є послідовною реалізацією іманентної вимоги практичної застосовуваності, що притаманна феноменології. Усвідомлення філософування як модусу екзистенції у якості елементу гомогенного підходу не підлягає верифікації, лише за одним винятком, що засвідчується лише системно – у дисертаційному дослідженні критику (що належить до гетерогенного підходу) М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера модифіковано так, щоб завжди мати на увазі адекватне розуміння ступені відповідальності філософії як такої, що не лише пояснює, але й змінює світ. У цьому випадку йде мова про рецепцію дисертантом настанови про екзистенційний характер філософування, запроваджений М.Гайдеґґером. Метод філософської герменевтики передбачає позбавлення досягнутих висновків догматичності та завершеності. За Г.-Г.Гадамером, запитання має більшу цінність, ніж відповідь, тому у дисертаційному дослідженні була реалізована спроба уникнути будь-яких спроб постулювати висновки або власні положення як абсолютно і безумовно істинні. Аналіз перед-суджень також входить до вимог застосування герменевтичного методу, що дозволяє виявити базові інтенції історико-філософських тлумачень М.Гайдеґґера і Г.-Г.Гадамера, засади їхніх методологічних установок.

Застосування у дослідженні компаративного методу зумовлює, по-перше, історико-філософський характер роботи, і по-друге, її тематика. В мету даного дослідження входить не тільки аналіз досвіду інтерпретації історико-філософської традиції, але й порівняльний аналіз методів, що були застосовані М.Гайдеґґером і Г.-Г.Гадамером задля знайдення конститутивних засад інтерпретативних практик М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера, специфіки їхньої реалізації.

Методика критичного мислення, що базується на принципах формальної логіки та моделі динамічного раціоналізму, застосована до екзистенційно-феноменологічного та герменевтичного досвідів інтерпретації античної метафізики, дозволяє виявити ті атомарні очевидності, на яких базується дані доктрини, і поставити їх під сумнів як не доведені остаточно; цей підхід також зумовлює звернення до фактичного стану речей, як сучасного, так історично віддаленого. Методика філософії аналітизму дозволяє не акцентувати увагу на екстенсивній критиці висновків того чи іншого філософа, але зосередитись на дослідженні способу його аргументації.

Розкриття специфіки екзистенційного та герменевтичного підходів до інтерпретації античної метафізики М.Гайдеґґером і Г.-Г.Гадамером передбачає застосування логіко-семіотичного методу, що базується на розрізненні категорій “смисл” і “значення”. Цей метод дозволяє розкрити структуру інтерпретативних практик М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера, виявити їхній евристичний потенціал.

Системний підхід є необхідний для історико-філософського дослідження, яке має на меті використання гомогенного та гетерогенного підходів. Специфіка легітимізації екзистенційно-феноменологічного (М.Гайдеґґер) та герменевтичного (Г.-Г.Гадамер) методів полягає у тому, що вони орієнтовані на розгляд не лише метафізичних конструктів та домінант західноєвропейської метафізики, але й на пошук культурно-онтологічних корелятів в історії західноєвропейської цивілізації. Критичний аналізу цієї методології, що базується на засадах системності, потребує використання системного методу, що і було впроваджено в дисертаційному дослідженні.

Другий розділ “Екзистенційно-феноменологічний аналіз античної метафізики як досвід історико-філософського дослідження М.Гайдеґґера” присвячений аналізу теоретичних установок М.Гайдеґґера та дослідженню специфіки їх застосування у предметному полі історії античної метафізики.

У підрозділі 2.1. “Витоки та специфіка історико-філософської методології М.Гайдеґґера” аналізуються суттєві риси методології М.Гайдеґґера, використаної у практиці інтерпретації античної метафізики.

М.Гайдеґґер ставить за мету поєднання історії філософії та самої філософії через виявлення взаємозв’язку між екзистенційним досвідом філософування та фактичним життям, яке є історичною. Цей синтез ставить вимогу звільнення історико-філософського дослідження від необов’язковості чи формалізму, тому що стає екзистенційним актом. Цим М.Гайдеґґер максималізує міру відповідальності пізнання історії філософії, зрівнявши її з мірою відповідальності філософії; за думкою М.Гайдеґґера – це рівноправні сфери екзистенції. Ідея історичності, що також лежить у підґрунті історико-філософського методу М.Гайдеґґера, передбачає пізнання сучасності виходячи з пізнання минулого. Цей спосіб пізнання – діалог, що стане засадничою категорією для герменевтики Г.-Г.Гадамера.

Нове розуміння феноменології, що його створює М.Гайдеґґер, є вільним від гуссерлевого трансценденталізму та спрямоване на безпосереднє осягнення буття, його модусів. Цю ж методологію використовує М.Гайдеґґер для дослідження духовної ситуації сучасності та історії філософії. Максима феноменології “до самих речей!” сприймається М.Гайдеґґером як заклик до безпосереднього пізнання сутності, що є вільним від передумов традиції, ідеології, суб’єктивності. За допомогою конституювання інтенціональних об’єктів М.Гайдеґґер прагне уникнути “подвоювання сутностей” (емпірично даних та умоосяжних), а також концепції істини як відповідності думки чуттєвим даним. Такий підхід дозволяє вивільнитися з-під тиску метафізики, діалектики, ідеології, будь-якої історико-філософської концепції, але він не є метою задля себе, але слугує для безпосереднього осягнення сутностей, таких як метафізичні основи західної цивілізації, а також смисл та значення філософських вчень, що корелюють з історією буття. Поняття “феномен”, за словами М.Гайдеґґера, було присутнє вже в давньогрецькому досвіді філософування, і відображає первинне значення істини як непотаємності. В цих експлікаціях методологічних засад своєї філософії М.Гайдеґґер звертається до античних мислителів з метою легітимізувати свій досвід інтерпретації як укорінений в західній архаїці, що містить, за думкою М.Гайдеґґера, витоки мислення, що мислить буття як таке у його непотаємності.

Для формалізації результатів дослідження методології історико-філософських пошуків М.Гайдеґґера була використана дистинкція Г.Фреге смисл/значення, що повністю відображає специфіку екзистенціально-феноменологічних інтерпретацій. Значення та конкретний спосіб його репрезентації (смисл) повністю окреслюють семантичне поле інтерпретацій, в яких М.Гайдеґґер стверджує принципову нетотожність значення і смислів, при цьому виявляючи базову характеристику свої досліджень, як концептуалізм, який передбачає використання такого елементу, як сукупний образ давньогрецької метафізики, що включає не тільки різноманітні школи та напрямки, але й досвід архаїчного та поетичного мислення, а також грецької трагедії; обов’язкову концептуальну домінанту інтерпретації, що формує її структуру та напрямок.

У підрозділі 2.2. “Екзистенційно-феноменологічне дослідження М.Гайдеґґером філософії досократиків (аналіз інтерпретаційних домінант)” розглядається практика інтерпретації М.Гайдеґґером філософії Анаксимандра, Геракліта, Парменіда, Протагора. Займаючись дослідженням історії раннього західного мислення, М.Гайдеґґер впроваджує методику паратактики та альтернативної етимології, що в більшості випадків йде врозріз академічним дослідженям давньогрецьких філософських текстів і в свою чергу підтверджує концептуальний характер його дослідження. Досвід гайдеґґерових інтерпретацій досократовської думки можна визначити як мета-історіософський, позаяк в ньому реалізується максима домінування предмета дослідження над його методом, екзистенційного досвіду над викладом і/або експлікацією значення, притаманного академічним напрямам історії філософії, а також принцип системності, в якому пов’язується давньогрецька метафізика і історія західної цивілізації.

М.Гайдеґґер окреслює вихідну домінанту своїх інтерпретацій античного спадку як онтологічну, тобто стрижнем його аналізу є питання буття – яким чином його тлумачили перші філософи. Такий підхід, з одного боку, порушує феноменологічний принцип безпередумовності, тому що одразу висуває домінанту інтерпретації, що може суттєво вплинути на результати дослідження, а з іншого боку – відмовляється від домінування будь-якої історіософської традиції. Такий підхід деякі дослідники називають “насиллям” над історією філософії, але М.Гайдеґґер апелює до акту співрозмови, який можливий (і необхідний) в галузі історії філософії, а також до безпосереднього осягнення сутності. В ході своїх досліджень античні категорії немовби перестають бути константами, які М.Гайдеґґер перетворює на перемінні, під які автор за допомогою “мотивованих асоціацій” підставляє смисли. Таким чином звичні “фісіологи” стають провозвісниками долі буття, що полягає у його затемненні. Виходячи з маргінальних етимологічних варіацій філософської лексики давньогрецької мови, М.Гайдеґґер приходить до ототожнення понять “логос” і “буття”, сущого як такого, що є присутнім у зволіканні, істини як непотаємності; особливо відоме судження М.Гайдеґґера про те, що софіст Протагор не є зачинателем суб’єктивізму. Таким чином, можна зазначити, що М.Гайдеґґер ототожнює використання феноменологічного методу в галузі фундаментальної онтології та історії західної метафізики; сенс буття з його дескрипцією (темпоральністю); недосяжність сенсу буття з його історичною “долею”, що автор легітимізує через звертання до інтерпретації античної метафізики.

Підрозділ 2.3. “Смисл платонівської метафізики в контексті доктрини забуття буття М.Гайдеґґера” присвячено аналізові інтерпретації М.Гайдеґґером поняття “ідея” Платона. За М.Гайдеґґером, Платон знаменує сутнісні трансформації розуміння засадничих онтологічних концептів західної метафізики – саме завдяки Платону відбувається падіння істини як непотаємності в тотожність думки і предмета. “Ідея” стає передумовою виникнення “цінності”, що призводить до обезцінення та нігілізму.

В ході аргументації цього положення М.Гайдеґґер виявляє певного роду амбівалентність – стверджуючи, що “доля буття” говорить вустами філософа і він лише передає її, М.Гайдеґґер також стверджує що саме філософ є ініціюючим началом сутнісних трансформацій категорій онтології.

У М.Гайдеґґера Платон виступає зачинателем деонтологізації істини і забуття буття – через категорію “ідея”, тобто “видимість” стає можливим конституювання істини не як непотаємності, а тотожності мислимого і емпіричного; також суттєвим, за М.Гайдеґґером, є ініціювання суб’єкт-об’єктної парадигми в пізнанні, що мало визначальні наслідки для західної цивілізації. Німецький філософ вважає, що саме ця парадигма, що зародилася давньогрецькій метафізиці, спричинила зміну екзистенційного статусу людини як “пастуха буття” на зовсім інше – людину як повелителя природи і її “користувача”. Наслідки цих змін – людина стає відчуженою, неспроможною осягнути як власну сутність, так і сутність буття, що й спостерігається в умовах суспільства індустріального типу. Платон уводить пізнання від осягнення істини як непотаємності і це, за М.Гайдеґґером, є хибним шляхом за визначенням. Будь-які спроби інтерпретувати сутність непотаємності через розум, думку, логос або суб’єктивність є перекручуванням природи непотаємності, розкрити яку може лише феноменологічне бачення. В цьому пункті зазначається проблематичність положень М.Гайдеґґера, тому що проблема верифікації або перевірки даних, отриманих методом феноменологічного осягнення сутності, в рамках самої феноменології (як М.Гайдеґґера, так і Е.Гуссерля та його послідовників) не була остаточно розв’язана; більше того, якщо проаналізувати предметний пласт аргументації М.Гайдеґґера, особливо ті випадки, коли він спирається на дані історії чи власне осмислення сучасності – можна зазначити, що ті зміни, які М.Гайдеґґером приписуються діяльності філософів або “долі буття” можна пояснити фундаментальним прагматизмом людини, яка схильна використовувати свій інтелект для виживання або оптимізації своєї діяльності, безвідносно навіть до історичного типу світогляду, що домінує в тім чи іншім суспільстві або історичній епосі. Індустріальне суспільство, свідком становлення якого був М.Гайдеґґер, в сучасних умовах змінюється на інформаційне, що, хоч і засноване на “рахуванні”, але все-таки не ставить за мету нівелювати людську особистість.

У підрозділі 2.4. “Герменевтика фактичності М.Гайдеґґера в контексті інтерпретації практичного знання Арістотеля” проводиться аналіз інтерпретації М.Гайдеґґером метафізики Арістотеля.

М.Гайдеґґер оцінює метафізику Арістотеля досить неоднозначно. З одного боку, він критикує формальну логіку (разом з її засновником) за її нездатність осягнути “буття в його непотаємності”, але разом з цим визнає за Арістотелем спробу відновлення давнього мислення, що мислило буття “як таке”. М.Гайдеґґер легітимізує феноменологічний метод фундаментальної онтології за рахунок знаходження корелюючих ідей у Арістотеля. Насамперед це ідея домінування практичної філософії над теорією, що є близьким екзистенціальній установці М.Гайдеґґера, який окреслює корелюючі зв’язки практичного знання (фронезис) з поняттям “фактичне життя”, мудрість (софія) з екзистенцією. Серед корпусу творів Арістотеля М.Гайдеґґер виділяє “Фізику”, “Метафізику”, “Нікомахову етику” з тим, щоб віднайти співпадіння своєї феноменологічної методології з класичною, що проінтерпретована наново.

Слід зазначити, що, на відміну від фрагментів досократиків, у випадку інтерпретації ідей Платона і Арістотеля М.Гайдеґґер застосовує більш комплексну методику, що спричиняє відхід від використання паратактики і на заміну цьому заглиблення у концептуальний аналіз.

У розділі 3. “Сутність методологічних пошуків Г.-Г.Гадамера в контексті герменевтики фактичності М.Гайдеґґера” розглядаються методологічні засади герменевтичного аналізу античної метафізики Г.-Г.Гадамера, її результати, а також компаративний аналіз досліджень М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера у предметному полі давньогрецької філософії.

У підрозділі 3.1. “Принципи герменевтики Г.-Г.Гадамера і її практичні кореляції в предметному полі античної метафізики” аналізуються теоретичні засади філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера.

В центрі філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера, проект якої він ініціює, стоїть поняття “розуміння”. Як і для М.Гайдеґґера, для Г.-Г.Гадамера розуміння є модусом людської екзистенції, “Dasein є розуміння”. Базуючись на цьому твердженні, Г.-Г.Гадамер запроваджує модель структури розуміння, - “кола розуміння”. Розуміння – це структура, що повторюється, де кожна нова інтерпретація посилається на перед-судження і повертається до них. Розуміння є історичним процесом, в якому кожен суб’єкт і об’єкт розуміння належать до традиції інтерпретації. Відношення інтерпретатора до традиції завжди діалогічне і рухається в сфері мови. В цьому Г.-Г.Гадамер відходить від традиції природничих наук, по моделі яких досі будувалась теорія герменевтики.

Герменевтика фактичності М.Гайдеґґера надихнула Г.-Г.Гадамера на думку, що методологія, хай навіть і самих гуманітарних наук, більше закриває сутність питань, чим допомагає їх прояснити, що приводить його до тези про домінування “істини над методом”, яка наслідує загальний пафос екзистенційно-феноменологічного підходу М.Гайдеґґера.

За Г.-Г.Гадамером, інтерпретація завжди обмежена часом, діалогічна та обумовлена традицією, що виступає комунікативним партнером. В цих умовах Г.-Г.Гадамер знімає гайдеґґерівське положення про забуття буття, виключаючи інтерпретативну домінанту з структури тлумачення. Позиція Г.-Г.Гадамера більш примиренна з традицією філософії, де автор намагається уникнути різкої критики на адресу класиків. Якщо традиція виступала об’єктом деструкції у М.Гайдеґґера, то для Г.-Г.Гадамера традиція – це Інший, з яким можна і потрібно вступити в діалог і хоча б частково зрозуміти, виходячи з сучасних перспектив.

Стосовно інтерпретації античної метафізики, Г.-Г.Гадамер досить послідовно продовжує традиції М.Гайдеґґера щодо тлумачень досократиків (як зачинателів філософського знання та адекватного мислення буття), а щодо Платона і Арістотеля формує власну позицію, що різниться від позиції М.Гайдеґґера як методологічно, так і по відношенню до результатів інтерпретації. М.Гайдеґґер ставив собі за мету інтерпретацію всієї традиції західної метафізики, а Г.-Г.Гадамер в проекті філософської герменевтики такого положення не має і може вільно обмежитись у своєму виборі Іншого для діалогу, хоча й зі збереженням загальних установок М.Гайдеґґера. Для Г.-Г.Гадамера антична філософія – це спосіб повернення до витоків європейської думки, і сучасне мислення включає в себе античну традицію, причому в образі давньогрецької метафізики, яку конструює Г.-Г.Гадамер домінують саме Платон і Арістотель, у яких він знаходить основи для легітимізаціїї власної філософської герменевтики. Так, у Платона Г.-Г.Гадамер знаходить засади герменевтичної концепції мови, що розкривається в сократичному діалозі. Таким чином Г.-Г.Гадамер приходить до онтологізації мови, постулюючи, що не тільки процедура розуміння людьми одне одного, але й сам процес розуміння є подією мови. Інтерпретація метафізики Арістотеля Г.-Г.Гадамером також відображає співзвучність положень філософської герменевтики з вченням Стагірита, що полягає у визначенні проблеми метода сутністю предмета, превалюванням практичного знання над теоретичним, що наслідується герменевтикою як способом практичної діяльності. Для Г.-Г.Гадамера давньогрецькі філософи – це ініціатори герменевтичної проблематики, щоправда, без масштабного радикалізму, що приписував їй М.Гайдеґґер.

У підрозділі 3.2. “Історико-філософські дослідження М.Гайдеґґера і Г.-Г.Гадамера як предмет філософської компаративістики” проведено компаративний аналіз історико-філософських підходів М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера до інтерпретації античної метафізики. В результаті проведеного аналізу показано, що проект філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера, створений в більшості завдяки М.Гайдеґґеру, являє собою, передусім, з одного боку, продовження екзистенційної аналітики М.Гайдеґґера в тій її частині, де розуміння конституюється як екзистенціал, а також в плані розширення поля герменевтичної інтерпретації, коли онтологічна проблематика переходить в естетичну, історичну, мовну. З іншого боку, сутнісні трансформації, якими проект філософської герменевтики відрізняється від феноменолого-екзистенційної аналітики, говорить про те, що позиція Г.-Г.Гадамера вже не так радикальна, як позиція М.Гайдеґґера; замість деструкції Г.-Г.Гадамер займається конструкцією – експлікацією філософської герменевтики через інтерпретацію філософських поглядів досократиків, Платона, Арістотеля. Таким чином, спостерігається суттєва зміна домінант інтерпретацій, але зберігається їхній напрямок – легітимізація власних поглядів через звернення до класичної традиції. М.Гайдеґґер і Г.-Г.Гадамер єдині щодо оцінки значення філософської традиції, домінування предмета дослідження над методом, конституювання розуміння та мови як онтологічних факторів інтерпретації. В результаті компаративного аналізу можна стверджувати, що екзистенційна аналітика М.Гайдеґґера послідовно реалізує зв’язок між теоретичними установками та практикою інтерпретації (філософією та історією філософії), філософська герменевтика Г.-Г.Гадамера відповідає цій вимозі лише формально, маючи її в якості фундаментального принципу, але реалізуючи її в значно меншій мірі в порівнянні з М.Гайдеґґером.

У висновках подано головні результати дослідження.

Теорія та практика інтерпретації античної метафізики М.Гайдеґґером та Г.-Г.Гадамером являє собою визначну подію в історії західної філософії, що ініціювала широкі дискусії, критику та наслідування. Причина цьому – фундаментальний характер методології, яка не має прецедентів в історії, а також самих питань, що постають перед філософською традицією. М.Гайдеґґер поєднує історію філософії та саму філософію через знаходження зв’язку між екзистенційним досвідом філософування та фактичним життям, що є історичною. Феноменолого-екзистенційна концепція М.Гайдеґґера реалізується як подія індивідуальної людської екзистенції, що не залежить від обов’язковості сциєнтистських методологічних рамок, тому що виходить з поняття безпосереднього осягнення сутності. Якщо взяти до уваги всі ці фактори, то з необхідністю випливають такі висновки:

1. Радикальність історико-філософських досліджень М.Гайдеґґера та Г.-Г.Гадамера коріниться в їхніх філософських доктринах, що мають за мету запровадження принципово нової методології дослідження, тому екзистенційно-феноменологічний та герменевтичний підходи до інтерпретації античної метафізики носять передусім методологічний характер, як безпосередня реалізація теоретичних настанов. Тому оцінка евристичної цінності цих підходів зумовлює системний аналіз теорії та практики інтерпретації як взаємопов’язаних галузей дослідження.

2. Головне питання для М.Гайдеґґера, що є стрижнем усіх його історико-філософських інтерпретацій – це питання буття і трансформацій його розуміння. Він стверджує, що історія західної метафізики – це досвід забуття буття, що коріниться в суб’єкт-об’єктній парадигмі, яка створює розуміння істини як тотожності думки та речі і призводить до тотальної технізації сучасного суспільства. Такий підхід, що виходить за рамки екзистенційного досвіду через апеляцію до об’єктивного виміру культурного процесу дозволяє використати методики, гетерогенні відносно екзистенційної феноменології М.Гайдеґґера – інструментарій філософії аналітизму та критичного мислення, у результаті чого виявляються обґрунтованими альтернативні версії ряду гайдеґґерових арґументів – наприклад, проблематичний характер філософського статусу поняття “доля буття”, укоріненість людської раціональності і як наслідок суб’єктивності та технократизму в прямому прагматизмі людини, а не в суб’єкт-об’єктній парадигмі як типово метафізичній конструкції та ін.

3. М.Гайдеґґер, як і Г.-Г.Гадамер, знаходять у давньогрецькій філософії основи для легітимізації власних вчень. М.Гайдеґґер, який вважав, що саме феноменологія має бути методом фундаментальної онтології, постулює, що досократична філософія осягала буття в його непотаємності. Для Г.-Г.Гадамера антична філософія – це джерело діалогу як способу герменевтичного осягнення сутності. Це твердження модифікує історико-філософський статус досліджень цих філософів та фіксує їх комплементарний характер. Ці фактори створюють амбівалентну ситуацію – з одного боку, можна констатувати історико-філософську аналітику в якості екзистенційного акту, а з іншого – як формальний хід з легітимізації засобами класичної метафізики.

4. Феноменолого-екзистенційний метод М.Гайдеґґера, що свідомо протиставляється ним формальній логіці, характеризується заміною поняттям забуття буття як його долі можливою принциповою його непізнаваністю, принаймні, в рамках раціонального мислення; ототожнення поняття темпоральності людського буття з історичністю, яка має свій умоосяжний напрямок, що підпадає під класичну дедуктивну схему “філософії історії”. Ці висновки призводять до оцінки феноменолого-герменевтичного методу як екстенсивного – маючи на меті створення радикально нової методології та легітимізуючи її у класичній традиції (поряд з її критикою), М.Гайдеґґер виконує цей проект не завжди послідовно і не завжди радикально. Критика традиції супроводжується її рецепцією, питання про сенс буття замінюється феноменологічною дескрипцією та дистинкцією буття та сущого, а критика засилля логіки, що втрачає в дослідженнях М.Гайдеґґера універсальний статус і стає надбанням Арістотеля, переростає в критику самої логіки як науки, а не характеристики людської раціональності.

5. Проект філософської герменевтики Г.-Г.Гадамера відмовляється від остаточних суджень в теорії інтерпретації та на загал рецепцією в предметному полі античної метафізики. Стрижень забуття буття замінюється концептом гри як умовою осягнення сутності та онтологізацією мови, що має загрозу нівелювання обов’язковості пізнання та його відповідальності.

6. В результаті проведеного дослідження було виявлено, що значення екзистенційно-феноменологічного підходу до інтерпретації античної метафізики має виключне евристичне значення, тому що передбачає філософське пізнання як екзистенційний акт, подію пере-живання та відповідальності. Ці вимоги дещо наближують філософію М.Гайдеґґера до аналітичної філософії з її аналітизмом та критицизмом. Постулат про те, що інтерпретація має бути звернена до самих речей та вільна від перед-суджень та “чуток” може бути екстрапольована на інші науки, і в цьому сенсі виконується твердження Е.Гуссерля про те, що феноменологія має стати методологією усіх наук.

7. Технічною компонентою цієї екстраполяції може виступати подальша розробка Г.-Г.Гадамером концепції “кола розуміння”, що розкриває специфіку людського пізнання, а також концептуалізація домінування “істини над методом”, що є послідовним продовженням максими Гуссерля-Гайдеґґера “До самих речей!”.

8. В дисертаційному дослідженні доведено, що філософський діалог з традицією є досвідом актуалізації мислення, що передбачає сама сутність традиції, і тому завжди унікальним через те, що потребує методологічної самоідентифікації дослідника, по можливості визначення інтерпретативної