ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МОЛДАВСЬКИЙ Роман Леонідович

УДК: .2:.64) . ]“1770/1791”

ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ НОВОЇ ДНІПРОВСЬКОЇ ЛІНІЇ УКРІПЛЕНЬ (1770 –  рр.)

07. 00. 06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні

історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Мільчев Володимир Іванович

Запорізький національний університет,

доцент кафедри джерелознавства,

історіографії та спеціальних історичних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

Пірко Василь Олексійович

Донецький національний університет,

завідувач кафедри історіографії,

джерелознавства, археології

та методики викладання історії

кандидат історичних наук, доцент

Константінова Вікторія Миколаївна

Бердянський державний педагогічний

університет, доцент кафедри історії України

Захист відбудеться “_26__” _жовтня_ 2007 р. о _13_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. , ауд. 326.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий “_26_” _вересня__ 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Г. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія Нової Дніпровської лінії укріплень (Дніпровської лінії) є одним зі стрижнів історії Південної України останньої чверті XVIII ст., без вивчення якої неможливо уявити повну картину історії цього регіону. Її зведення мало великі наслідки для Південної України та стало переломним моментом в історії Запорозького краю. З історією Лінії пов’язана ліквідація Запорозької Січі, державна колонізація регіону, його інтенсивне господарське освоєння, поява перших міст. Разом з цим, Нова Дніпровська лінія, яка жодного разу не зазнала нападів, дуже швидко втратила своє військово-стратегічне значення, а через чотирнадцять років після початку будівництва у 1784 р. за указом імператриці КатериниЛінію було скасовано.

Майже усі дослідники соціально-економічної та військової історії Південної України останньої чверті XVIII ст. зверталися до історії Нової Дніпровської лінії укріплень. У той же час сама Лінія, ніколи не виступала об’єктом комплексного, аналітичного дослідження. Поодинокі дослідники дивилася на її історію крізь призму дослідження певних тем, і відповідно, крізь призму актуалізованих ними джерел: Архіву Коша, матеріалів Покровського собору Олександрівської фортеці, журналів бойових дій російської армії, матеріалів парафіяльних церков тощо. Але більшість дослідників, усвідомлюючи той величезний розпорошений масив джерел, який накопичився в архівосховищах України та Російської Федерації, спиралися переважно на праці попередників, що були написані в XIX ст., а не на архівні джерела. Такий підхід призводив до висвітлення історії Лінії за певною традицією та з повторенням помилок попередніх авторів.

Саме тому проведення комплексного аналітичного дослідження з історії Нової Дніпровської лінії укріплень потребує виявлення, вивчення та залучення до наукового обігу нових джерел.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження було виконано в рамках наукової теми кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького національного університету “Дослідження з історії Запорізького краю в особистостях та подіях” (№ державної реєстрації 0103У007133). Також воно є складовою частиною наукової діяльності Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України щодо дослідження документальних джерел з історії України XVIII століття (тема 3.2.7.4).

Об’єктом дослідження даної роботи є комплекс джерел з історії Нової Дніпровської лінії укріплень.

Предметом дослідження є виявлений масив джерел (актуалізована джерельна база) з історії Нової Дніпровської лінії укріплень (1770-1791), її достатність, достовірність та інформативні можливості.

Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному дослідженні джерельної бази з історії Нової Дніпровської лінії укріплень.

Меті роботи підпорядковані наступні дослідницькі завдання:–

охарактеризувати стан наукової розробки проблеми; –

проаналізувати особливості обігу документації;–

проаналізувати механізм фондоутворення документів з історії Нової Дніпровської лінії;–

систематизувати джерела з історії Нової Дніпровської лінії укріплень, проаналізувати обсяг виявленої джерельної бази, визначити актуалізовану, теоретичну та потенційну джерельну базу;–

класифікувати виявлені джерела з історії Нової Дніпровської лінії;–

проаналізувати різновиди документальних джерел, особливості та еволюцію їх формулярів протягом 1770 –  рр.;–

з’ясувати потенціал актуалізованої джерельної бази для реконструкції історії Нової Дніпровської лінії.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період з 1770 по 1791 рр. Нижня хронологічна межа визначається роком початку будівництва фортець Нової Дніпровської лінії та відповідно появою перших джерел з її історії, насамперед документальних джерел. Таке систематичне створення документів припиняється в 1791 р., тому можемо говорити про цей рік як верхню хронологічну межу дослідження.

Територіальні рамки визначаються територією розташування Нової Дніпровської лінії укріплень, яка співвідноситься з течією річок – Кінські Води та Берда. Це територія сучасної Запорозької області від м. Запоріжжя до с. Новопетрівка Бердянського району (в південно-західному напрямку).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що джерела з історії Нової Дніпровської лінії вперше стали об’єктом спеціального комплексного дослідження. Дисертантом опрацьовано матеріали 19 фондів 7 архівосховищ України та Російської Федерації, внаслідок чого було встановлено ступінь репрезентативності джерел за темою дослідження. Виявлені, класифіковані та систематизовані архівні та опубліковані джерела з історії Нової Дніпровської лінії. Досліджено механізм створення службової документації, обсяги та напрямки руху звітної документації та механізм фондоутворення документів з історії Нової Дніпровської лінії. Проаналізовані інформативні можливості джерел та напрямки історичних досліджень щодо історії Нової Дніпровської лінії, що дозволить визначити напрямки подальших джерелознавчих та історичних досліджень.

Практичне значення здобутих результатів полягає в можливості використання матеріалів дисертації при написанні узагальнюючих праць з історичного краєзнавства, джерелознавства, історії укріплених ліній другої половини XVIII ст., історії фортифікаційного мистецтва, комплексного дослідження з історії Нової Дніпровської лінії укріплень.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у доповідях та повідомленнях під час проведення: Всеукраїнської наукової конференції “Чортомлицька (Стара) Запорозька Січ в історико-культурній спадщині Нікопольського району” (Нікополь, 10-11 жовтня 2002 р.); Науковій конференції “Перші новицькі читання” (м. Запоріжжя, 25 жовтня 2002 р.); Обласної науково-практичної історико-краєзнавчої конференції “Історія дніпровського Надпоріжжя” (м. Дніпропетровськ, 27 квітня 2004 р.); Першого Міжнародного конгресу “Національна перлина Запорожжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця” (Запоріжжя, 26-28 вересня 2004 р.); VI Всеукраїнській Науково-практичній конференції “Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (м. Запоріжжя, 6-8 жовтня 2005 р.); Всеукраїнської наукової конференції “Іван Сірко в контексті дослідження феномену українського степового порубіжжя XVI–XVIII століття” (Нікополь, 12-14 жовтня 2005 р.); V Регіональній краєзнавчій конференції “Актуальні питання дослідження історії міст і сіл Придніпров’я” (м. Дніпропетровськ, 24 березня 2006 р.); Всеукраїнської наукової конференції “Постать Петра Калнишевського та історична спадщина запорозького козацтва” (Нікополь, 11-12 жовтня 2006 р.)

Публікації. За матеріалами дисертації було опубліковано 11 наукових робіт, із них – 4 у фахових виданнях.

Структура роботи обумовлена поставленими метою і завданнями. Відповідно до цього дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (250 позицій), а також додатків (8). У додатках містяться схеми які відтворюють рух документів з історії Лінії та карти на яких позначено укріплені лінії, що передували Новій Дніпровській лінії та сама Лінія. Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 179 сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та новизну дослідження, визначено хронологічні та територіальні межі, мету та дослідницькі завдання даної дисертації, практичне значення та апробацію результатів дослідження.

Перший розділ “Стан наукової розробки проблеми та методи дослідження” складається з двох параграфів. У першому параграфі “Стан наукової розробки проблеми” проаналізовано історіографічний доробок, присвячений історії Нової Дніпровської лінії укріплень.

З’ясовано, що історіографічна традиція дослідження Нової Дніпровської лінії укріплень бере початок ще з 40-х рр. ХIХ ст., і таким чином, має тривалий розвиток. Дослідження її історії відбувалося у контексті дослідження соціально-економічної історії Південної України, історії запорозького козацтва, історії фортифікаційного мистецтва, історії російсько-турецьких війн тощо. Проте і сьогодні рівень наших знань про її історію знаходиться на рівні праць істориків XIX ст. На нашу думку, це пов’язано з вузькістю актуалізованої джерельної бази з історії Лінії. Тому дуже важливою характеристикою історіографічного доробку є аналіз саме джерельної бази, яку використовували попередні дослідники.

Встановлено, що уся історіографічна традиція вивчення Лінії – це не зміна концепцій чи напрямків дослідження, а по суті, процес накопичення та окремі спроби обробки актуалізованих джерел. Започаткував студії з вивчення Нової Дніпровської лінії А. Скальковський Скальковский А.А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края, 1731 – . – Одесса, ; Скальковський А.О. Історія Нової Січі або Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994.. Але його інтерес до історії Лінії не вийшов за межі зацікавленості документами епохи Катерини ІІ та архіву Запорозького Коша, до яких він мав доступ. Проте в подальшому саме роботи А. Скальковського стали своєрідним “джерелом” для наступних дослідників історії Лінії.

Починаючи від А. Скальковського історіографічна традиція пройшла в своєму розвитку кілька етапів, які по суті були періодами пожвавлення, або навпаки, стагнації в процесі її дослідженні. Такі коливання були викликані рядом факторів і вкладалися в загальну концепцію розвитку історичної науки протягом ХІХ – поч. ХXI ст.

Становлення першого етапу, який припадає на другу половину ХІХ – першу чверть ХХ ст., відбулося внаслідок виникнення наукової зацікавленості до історії російсько-турецьких війн, колонізації Південного краю, запорозького козацтва. Яскравими представниками цього етапу є А. Петров Петров А.Н. Война России с Турцией и польскими конфедератами. С 1769-1774 г. – Спб., 1866. – Т. ., Ф. Макар’євський Макаревский Ф. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринаславської єпархії. – Дніпропетровськ, 2000., Я. Новицький Новицкий Я.П. История города Александровска в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770 – 1806 г. – Екатеринослав, 1905, Д. Багалій Багалій Д.І. Заселення Південної України (Запорожжя й Новоросійського краю) і перші початки її культурного розвитку. – Харків, 1920., Н. Полонська-Василенко Полонська-Василенко Н.Д. Історики Запоріжжя // Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. – Мюнхен,  – Т. ІІ; Полонська-Василенко Н.Д.; До історіографії Запоріжжя // Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. – Мюнхен, 1967 – Т. ІІ..

Кожен з них в контексті своїх наукових студій зробив свій внесок в дослідження Лінії. Окремо можемо виділити роботу Я. Новицького, присвячену історії м. Олександрівська (нині Запоріжжя), в якій найбільш детально висвітлено історію як Олександрівської фортеці так і Лінії в цілому. Також, як суто фортифікаційна споруда, Нова Дніпровська лінія стала предметом розгляду у працях відомих російських дослідників історії фортифікаційного мистецтва Ф. Ласковського та Л. Фрімана. Джерельною базою досліджень цього періоду були документи Архіву Коша, журнали та карти бойових дій російської армії під час першої російсько-турецької війни, матеріали Катеринославської консисторії та парафіяльних церков.

Протягом 30-х – першої пол. х рр. ХХ ст. історіографічна традиція дослідження Нової Дніпровської лінії майже переривається. Це було викликано зміною пріоритетів в історичних дослідженнях. В історії Нової Дніпровської лінії не вдалось віднайти проявів класової боротьби, тому в цей період інформація про неї з’являлася лише на сторінках спеціалізованих видань присвячених історії фортифікаційного мистецтва. Роботи М. Шварте, В. Яковлева та В. Шперка Шварте М. Крепостная война и укрепление полевых позиций. – Л., 1929; Яковлев В.В. Эволюция долговременной фортификации. – М., 1931; Шперк В.Ф. Фортификация. Очерки истории и развития. – М., 1940. в цілому повторюють всі положення стосовно фортець Лінії викладені у працях Ф. Ласковського та Л. Фрімана.

Наступний етап в дослідженні Лінії розпочався лише в другій половині 1940-х рр. Велика Вітчизняна війна та патріотичне піднесення викликали захоплення всім тим, що було пов’язано з перемогою “російської зброї”. Ця тенденція вилилася в серію праць, присвячених видатним російським полководцям минулого Коробков Н.М. Фельдмаршал П.А. Румянцев-Задунайский. – М., 1944; Клокман Ю.Р. Фельдмаршал Румянцев в период русско-турецкой войны 1768-1774 гг. – М., 1951; Бескровний Л.Г. Русская армия и флот в XVIII веке. – М., 1958.. Діяльність деяких з них, в свою чергу, була так чи інакше пов’язана з будівництвом та функціонуванням укріплених ліній.

Наступною віхою в дослідженнях Нової Дніпровської лінії стали наукові студії О. Дружиніної, В. Кабузана, В. Тимофієнка Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775 – гг. – М., 1959; Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губернии) в XVIII – первой половине ХІХ века. – М., 1976; Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. – К., 1984., які почали вводити до наукового обігу нові матеріали, переважно картографічні, з фондів РДАДА та РДВІА. Їх підхід до Лінії нічим не відрізнявся від попереднього. О. Дружиніна та В. Кабузан розглядали Лінію, як один з елементів освоєння та заселення степового краю. В. Тимофієнко розглядав фортеці Лінії як праобрази перших міст Північного Причорномор’я. Завдяки набираючим обертів краєзнавчим студіям маємо піднесення зацікавленості до її історії і на регіональному рівні Фоменко В.Г. Звідки ця назва?. – Дніпропетровськ, ; Фоменко В.Г. К двухсотлетию начала сторительства Новой Днепровской линии крепостей – Запорожье, 1968..

Якісно новий етап в дослідженні історії Нової Дніпровської лінії розпочався наприкінці 80-х рр. і триває до сьогодні. Його становлення було викликане зміною приорітетів в історичних дослідженнях, поглибленням зацікавленості до регіональної історії. В контексті досліджень історії Південної України ХVIII – ХІХ ст., з’являються роботи, присвячені історії саме Лінії. Особливо можемо виділити праці В. Пірка Пирко В.А. Днепровская укрепленная линия // Вопросы истории СССР. – Вып. 34. – Харьков, 1989. – С. ; Пірко В.А. Заселення Степової України в XVI-XVIII ст. – Донецьк, 1998. –  с; Пірко В.О. Військово-землеробські поселення на Півдні України у XVIII ст. – Донецьк, 1993. – 64 с., в яких автор за допомогою актуалізації більш широкої джерельної бази спробував подивитися на історію Лінії в комплексі. У цей період виходять праці з соціально-економічної історії Південної України в яких розглядаються різні аспекти історії Лінії: поселення відставних солдатів на Лінії – А. Бойко Бойко А.В. Відставні солдати на півдні України останньої чверті XVIII століття // Культурологічний вісник. – Вип. . – Запоріжжя, 1998., історію запровадження церков в фортецях Лінії – І. Лиман Лиман І.І. Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII – середини ХІХ століття. – Запоріжжя, 2004. – с. , адміністративно-територіальне підпорядкування Лінії – І. Савченко Савченко І.В. Місцеві органи управління Новоросійської та Азовської губернії // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорозького державного університету: Південна Україна XVIII –століття. – Вип. . – Запоріжжя: “Тандем-У”, 2001. – С. ., перетворення фортець Лінії на цивільні поселення та міста – В. Циберт (Константинова) Циберт В.М. Місце південноукраїнських міст у соціально-економічному розвитку регіону останньої чверті XVIII – середини ХІХ століття // Студії з історії Степової України. – Вип.  – Запоріжжя, 2003. – С. 

.

Підсумовуючи історіографічний доробок можемо констатувати, що на сьогодні відсутня жодна узагальнююча праця з історії Нової Дніпровської лінії укріплень. Усі дослідники, що так чи інакше торкалися історії Лінії робили це у рамках певних тем, розглядаючи лише певні аспекти її існування, непоглиблюючися в її історію.

У другому параграфі “Методи дослідження” охарактеризовано теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження, яка заснована на принципах історизму, системності та об’єктивності.

Виходячи з принципу історизму, автор намагався прослідкувати основні тенденції продукування документації, що супроводжувала розбудову та функціонування Нової Дніпровської лінії, а також динаміку зміни видів цієї документації, формулярів документів.

Спираючись на принцип системності, визначив місце та функціональне призначення документації Нової Дніпровської лінії в системі імперського діловодства загалом та в системі розбудови адміністративно-військового устрою Південної України зокрема.

Принцип об’єктивності передбачає доступність перевірки отриманих в наслідок дослідження результатів. Його дотримання в даній дисертації зумовлюється, з одного боку, детальним описанням застосованих методів дослідження. З іншого боку, джерела, на основі яких була написана дисертація, є доступними широкому колу дослідників, а деякі – і опублікованими. Тому отримані результати можуть бути перевірені. Дотримання цих принципів було реалізовано за допомогою застосування комплексу загальнонаукових, історичних та джерелознавчих методів.

Застосовуючи логічний метод, на основі аналізу віднайдених дослідником документів ми можемо змоделювати об’єкт дослідження – як результат цілеспрямованої урядової політики, метою якої було перетворення фортець Нової Дніпровської лінії на вагомі військово-адміністративні центри, що в свою чергу сприяло розвитку діловодства в цих фортецях. Історико-генетичний метод використовується для розкриття розвитку та послідовності видів, типів документів та їх формулярів, які виникали в результаті розбудови Нової Дніпровської лінії, в залежності від етапів розбудови, конкретних умов та урядової політики. Клаузульно-формулярний метод дозволяє визначити конкретно-історичне значення певного документу, його місце в певній системі діловодства та функціональне призначення.

У другому розділі “Рух документів та характеристика основних архівних зібрань з історії Нової Дніпровської лінії”, який складається з двох параграфів, аналізуються особливості створення документів, визначаються напрямки руху та обсяги створення службової документації.

Встановлено, що з будівництвом та функціонуванням Нової Дніпровської лінії було пов’язано багато аспектів господарського, соціального та економічного розвитку краю. Тому рух документів відбувався за кількома напрямками, серед яких можна виділити такі як військовий, адміністративний, церковний та внутрішній.

Система підпорядкування військових об’єктів в Російській імперії була закладена ще за часів царювання ПетраЗміни, які розпочались в системі державного управління за часів правління Катеринимайже не торкнулися військового відомства. Як і раніше, усі фортифікаційні об’єкти за ієрархічним принципом підпорядковувалися імператриці, Сенату, Військовій колегії, артилерійській конторі. Відповідно і документи по вертикалі проходили через коменданта фортеці, обер-коменданта, командира лінії, військову колегію та артилерійську контору, Сенат, і надходили до канцелярії імператриці.

Окрім суто військового підпорядкування та відповідного потоку документів Нова Дніпровська лінія знаходилася ще в адміністративно-територіальному підпорядкуванні. Відповідно і документація, яка торкалась Лінії – списки колодників, їх судові справи, документація стосовно цивільного управління – проходили коменданта, обер-коменданта, командира лінії, губернську канцелярію і потрапляли до Сенату. Новоросійська губернія, до якої фактично до 1775 р. відносили Лінію, була прикордонною територією і в цьому полягала її особливість. Вся адміністративна влада в ній була підпорядкована військовим. Ще за В. Черткова, який поєднував посаду командира Лінії з посадою правителя Новоросійської губернської канцелярії, з’явилася тенденція до поєднання військового та адміністративного руху документів. Остаточно поєдналися ці два напрями з призначенням генерал-губернатора Новорійської губернії, віце-презединта Військової колегії Г. Потьомкіна командиром Лінії. Починаючи з 1776 р. на його канцелярії замкнулися військовий та адміністративний потоки документації з Нової Дніпровської лінії.

Рух церковної документації відбувався наступним чином: церква – духовне правління або “благочиний” (спеціальний посадовець, який відповідав за 10 церков) – Духовна конситорія – Святійший Сінод. Починаючи з кінця 70-х рр. також можемо відмітити намагання Г. Потьомкіна підпорядкувати цей рух собі. Але відбулося дублювання. Документи пішли двома напрямками до князя та до Синоду.

Ще одним напрямком руху документів є внутрішній рух документів. Як і будь яка установа, Нова Дніпровська лінія та її фортеці виробляли найрізноманітнішу документацію для свого внутрішнього користування. Ці документи надходили до архіву Нової Дніпровської лінії, який розташовувався при комісії Нової Дніпровської лінії. На жаль, на сьогодні абсолютна більшість цього комплексу втрачена.

Не менш інтенсивним, особливо в перші роки будівництва, був рух документів створений січовою та паланковими адміністраціями, бо Лінію будували на землях Війська Запорозького Низового, і це не могло не відобразитися на документації Коша.

Виходячи з руху звітної справочинної документації, можемо вирахувати приблизну кількість джерел потенційної джерельної бази. Вона складає 15 документи.

Нами на сьогодні виявлено 365 вищеозначених справочинних документів, що складає близька 2% від загальної кількості потенційних справочинних джерел. Попре таку незначну кількість джерел, що дійшли до нас, актуалізований комплекс джерел зосереджує в собі документи різної видової належності наділені широкими інформативними можливостями. Актуалізовані джерела – це по суті своєрідна вибірка, яку за нас зробила сама історія. Її інформативний потенціал дозволяє проводити повновартісне джерелознавче та історичне дослідження з історії Нової Дніпровської лінії укріплень. Тому, на нашу думку, актуалізований нами комплекс джерел з історії Нової Дніпровської лінії в достатній мірі відбиває її історію, тобто є репрезентативним.

У другому параграфі “Характеристика основних архівних зібрань” розглянуто архівні зібрання з історії Нової Дніпровської лінії. Встановлено, що основні, як за обсягом, так і за інформаційним потенціалом, архівні зібрання з історії Нової Дніпровської лінії, як російської військової споруди, зосереджені в архівосховищах Російської Федерації, передусім у РДВІА.

У РДВІА основний комплекс джерел зберігається у фонді № , який виник у результаті діяльності канцелярії Г. Потьомкіна. Переважна більшість справ цього фонду містить велику кількість звітної документації: рапорти, відомості, табелі про кількість особового та кінського складу, озброєння, наявність амуніції, провіанту, військових магазинів, устрій Нової Дніпровської лінії, кошториси на будівництво. Окрім цього матеріали по темі представлені у фондах ВУА РДВІА, які утворились внаслідок діяльності Депо карт.

Не менший комплекс джерел зберігається у РДАДА у фонді № . Фондоутворювачами цього комплексу виступили Новоросійська губернська канцелярія, Азовська губернська канцелярія та канцелярія князя Г. Потьомкіна. Справи цього фонду містять велику кількість звітної документації: рапортів, різноманітних відомостей, у тому числі і по колодниках, з різних аспектів існування Лінії: проектування, будівництва, функціонування. За інформаційним потенціалом можемо виділити справу-гігант № , чотирнадцять частин якої і містять переважно інформацію з історії Лінії. Окрім цього інформація по Лінії зустрічається у фондах особового походження (Ф. ) та картографічних зібраннях (Ф. ).

Поодинокі справи трапляються і в інших архівах Російської Федерації. Так у РДА ВМФ у фонді № зберігаються поодинокі документи присвячені питанню спорудження пристані при Петрівській фортеці. У архіві Санкт-Петербурзького Інституту Історії РАН у фонді № міститься інформація про розукомплектування артилерійських батарей по Лінії та перевезення гармат у інші укріплення.

Українські архівосховища, і передусім використання інформаційного потенціалу фонду № ЦДІАУК дає нам можливість поглянути на нову Дніпровську лінію з іншого боку – з боку запорозького козацтва, на чиїх землях велось це будівництво. Матеріали які там містяться це доповіді і скарги козаків на будівників та російські війська, що його охороняли.

У Державному архіві Дніпропетроської області зберігаються описи справ, що містилися там до Великої Вітчизняної війни і на сьогодні втрачені (Ф. 1684). Матеріали у Державного архіву Запорізької області (Ф. ) представлено метричною книгою Покровського собору (1771 –  рр.) розташованого в Олександрівській фортеці.

У Відділі рукописів Дніпропетровського історичного музею (Ф. “Азовська губернська канцелярія”) містяться документи, більшість з яких висвітлює питання постачання продовольчих припасів через фортеці Лінії російським військам у Криму.

Також поодинокі джерела зберігаються у Інституті Рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського. У фонді № (“Зібрання Я.П. Новицького”) містяться переписані власноруч Я. Новицьким документи Архіву Коша та невелика частина паперів з Покровського собору.

У першому параграфі третього розділу “Класифікація джерел з історії Нової Дніпровської лінії”, який має назву “Документальні джерела та клаузульно-формулярний аналіз” за видовою належністю джерела розподілено на дві великі групи: актові та справочинні. Перша група джерел в свою чергу розподілена на дві групи: законодавчі та публічно-правові акти. Друга група поділяється на звітню, облікову та планову. Окремою (спеціальною) групою справочинних джерел виділяємо судово-слідчі документи, які супроводжували колодників направлених після суду в якості відбуття покарання на будівництво Нової Дніпровської лінії.

Законодавчі акти являють собою досить невелику групу джерел. Це укази імператриці Катерини II та Сенату, які стосувались як будівництва та функціонування Нової Дніпровської лінії, так і загалом тої території, на якій вона розташовувалась.

Абсолютна більшість публічно-правових розпорядчих актів з історії Нової Дніпровської лінії представлена ордерами князя Г. Потьомкіна. Формуляр ордерів Г. Потьомкіна постійно еволюціонував, а відтак, навіть такі усталені і обов’язкові елементи формуляру актових документів, як нарація та короборація, постійно змінювалися.

Звітня документація є найбільш представницькою частиною актуалізованої джерельної бази. Найпоширенішими представниками цього різновиду справочинних джерел є рапорти та відомості. Серед рапортів окремою групою виділяються рапорти В. Черткова до князя Г. Потьомкіна. Їх формуляр був сталий на протязі всього досліджуваного періоду. Взагалі він складався з інтитуляції, інскрипції, преамбули, нарації, сігнатури та датуму. При цьому в половині з них була відсутня така складова як преамбула. На нашу думку, це було пов’язано по-перше, з особистими відносинами між цими двома особами. А по-друге, це свідчить про ту оперативність, з якою відбувався обмін інформацією.

Облікова група джерел представлена формулярними списками штаб- обер-офіцерів які несли службу на Лінії. Вони представляють собою перерахування з показанням віку, сімейного стану, соціального походження, віросповідання, кількості кріпаків усіх інженерних команд фортець Нової Дніпровської лінії.

Група планових джерел представлена кошторисами на будівництво фортець Лінії. Їх формуляр залишався незмінним на протязі всього періоду будівництва фортець і складався з таких частин: назви, перерахування видів робіт, термінів виконання, кількості потрібних працівників та суми грошей, необхідної на проведення цих робіт.

Ще одним специфічним підвидом справочинних документів є судово-слідча документація. Зазвичай документація цього підвиду репрезентована документальними комплексами, які супроводжували процеси затримання, слідства, суду та вироку осіб направлених на Дніпровську лінію для відбування покарання.

Невелика частина документальних джерел стала предметом археографічних публікацій у XIX – поч. ст.

У другому параграфі “Наративні джерела” проаналізовано наративні джерела з історії Нової Дніпровської лінії.

Академік І. Гільденштедт, подорожуючи південним краєм, намагався скласти його детальний опис. В своїх “Записках” Шугуров М. Дневник путешествия в Южную Россию ак. Санкт-Петербургской Академии наук Гильденштедта в 1773–1774 гг. // ЗООИД. – 1879. – Т. XI. – С. 180-280. він звернув увагу на проблему пристані в Петрівській фортеці, аналізуючи її вигідність порівняно із таганрозькою. На відміну від академіка, в споминах О. Прозоровського Записки генерал-фельдмаршала князя А.А.Прозоровского. 1756–1776. – М., 2004. Нова Дніпровська лінія предстає перед нами як дуже важлива споруда, особливо під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Для нього Нова Дніпровська лінія асоціювалась в першу чергу не з військовими фортифікаційними спорудами, а з опорними базами для російської армії. Він жодного разу не згадує про фортеці Лінії як якусь значущу військову споруду, постійно пригадуючи її як місце для перебування військ та поповнення запасів для свого корпусу.

О. Пішчевич, на відміну від двох попередніх авторів, потрапив на Нову Дніпровську лінію в 1784 р. і провів зиму в Олександрівській фортеці. Він відмітив погані умови життя в цій фортеці, на той час вже добудованої, та описав розваги мешканців фортеці довгими зимовими вечорами Жизнь А.С. Пишчевича, им самим описанная (1764 – 1805). В трёх частях. – Москва, 1885..

Така невелика кількість виявлених наративних джерел пояснюється особливостями формування цього виду джерел у Росії. Найбільшого поширення в XVIII ст. в Російській імперії якраз набули мемуари-автобіографії, але вони знаходилися ще в стані зародження та розвитку. Такий вид наративних джерел як есеїстика зовсім відсутній. На нашу думку, абсолютна більшість епістолярної спадщини не дійшла до нас.

У третьому параграфі “Картографічні джерела” розглядаються та класифікуються картографічні джерела з історії Нової Дніпровської лінії укріплень.

Увесь картографічний матеріал з історії Лінії за видовою ознакою розподілено на дві великі групи – карти і плани. За функціональною ознакою карти з історії Нової Дніпровської лінії укріплень розподілено на карти-проекти Нової Дніпровської лінії, карти, створені для демонстрації військових дій російської армії під час російсько-турецької війни 1768 – рр. та звичайні географічні карти для орієнтування на місцевості.

Плани фортець розділено на чотири групи: плани-проекти, плани створені зі звітною функцією; плани, створені для демонстрації розташування фортець на місцевості та плани, створені для внутрішнього, службового використання.

Встановлено, що усі карти і плани мають свою певну структуру – формуляр, який складається з таких частин: назви, пояснення (або експлікації), графічного зображення, підписів географічних об’єктів, масштабу та підпису автора.

З’ясовано, що більшість карт та планів на яких присутня Лінія, створювалися зі звітною функцією і тому є не завжди достовірними. Встановлено, що при створенні карт дуже часто використовувалися так звані карти-протографи, тобто більшість карт була складена не у результаті замірів на місцевості, а методом перемальовування з більш раніших карт. Це призводило до повторення помилок та неточностей.

На нашу думку, наведена вище класифікація за функціональною ознакою допоможе зрозуміти змістовну частину кожної карти чи плану, а саме: чому на карті чи плані саме так, а не інакше зображено Лінію. Також це допоможе встановити, чим були викликані помилки в її розташуванні на місцевості: намаганням продемонструвати свій проект якомога краще, чи просто невдалим копіюванням місцевості з більш раніших карт.

У четвертому параграфі “Речові джерела” розглядаються речові залишки фортець Лінії, під якими автор розуміє залишки ровів та валів, та співвідносяться з картами та планами.

Сьогодні на карті ми можемо без проблем локалізувати залишки валів п’ятьох з семи фортець Нової Дніпровської лінії, а саме: Микитинської, Кирилівської, Олексіївської, Захар’ївської та Петрівської. Всі вони розташовані в межах сучасної Запорізької області. Всі ці рештки фортець зазнали додаткових руйнувань завдяки активній господарській діяльності населення запорізького краю.

Встановлено, що збереглися лише фрагменти валів більшості фортець, які не перевищують у висоту 4 м. І лише залишки Микитинської фортеці представляють собою повний комплекс земляних укріплень – вали, рови, бастіони. Виходячи з зафіксованих решток та писемних даних, можна стверджувати, що фортеці будувались згідно планів, а чіткість виконання цих планів залежала від керівників будівництва на місці, що до речі простежується і досі. Особливо на двуротних фортецях – Олексіївській та Захар’ївській, вали яких не набули рівної форми ще за часів будівництва. Нічим іншим не можливо пояснити геометричні диспропорції присутні на сьогодні.

Олександрівська фортеця майже не залишила по собі матеріальних решток у вигляді земляних насипів чи ровів. У 70-х рр. ст. їх поглинуло м. Запоріжжя. Залишків Григор’ївської фортеці на сьогодні не виявлено, а за всіма писемними джерелами її взагалі не починали зводити.

У першому параграфі четвертого розділу “Інформативні можливості джерел з історії Нової Дніпровської лінії”, який називається “Проектування Нової Дніпровської лінії” основну увагу сконцентровано на виявленні та посиленні інформативних можливостей джерел з питання проектування Нової Дніпровської лінії укріплень.

Проведена нами евристична робота в архівосховищах України та Російської Федерації показала, що існує досить невелика кількість джерел з цього питання. Передусім це картографічні джерела – карти та плани, складання яких передувало будівництву. Тому для вирішення проблеми репрезентативності джерельної бази залучено додаткову інформацію, в першу чергу про аналогічні фортифікаційні споруди, передусім Українську лінію та численні проекти російських військових стосовно захисту південних кордонів. Це дало змогу простежити еволюцію заходів щодо захисту південних кордонів, а в кінцевому підсумку – зрозуміти, чому Нова Дніпровська лінія була спроектована саме так, а не інакше.

З’ясовано, що спорудження Нової Дніпровської лінії було неминучим ще з часів будівництва Української лінії, бо з самого початку свого існування вона не задовольняла ні з фортифікаційної, ні з економічної, ні зі стратегічної точки зору. У той же час незважаючи на критику Української лінії нова лінія ввібрала в себе багато старих елементів, які не виправдали себе на практиці. За великим рахунком Нова Дніпровська лінія це удосконалений проект Української лінії. Вона повторювала думку стосовно суцільної земляної лінії укріплень. Хоча в той же час бачимо, що проектувальники нової лінії вже не намагались зробити її суцільною на всьому протязі. Лише відносно невелика за відстанню територія повинна була бути відгороджена суцільною лінією, а саме територія між річками Кінські Води та Берда. Відмова від використання ланд-міліцейських полків, зменшення загальної довжини лінії (у порівнянні з попередніми проектами), використання останніх фортифікаційних винаходів повинно було зробити з неї досить непересічну військову споруду. Підсумовуючи, констатуємо, що проект Нової Дніпровської лінії укріплень є дуже суперечливим. Він поєднав у собі застарілі ідеї щодо будівництва суцільних ліній укріплень із новаторським підходом в будівництві фортець.

У другому параграфі “Будівництво Нової Дніпровської лінії” встановлено, що початку будівництва передував досить довгий підготовчий етап. Але незважаючи на це будівництво Лінії з самого початку пішло не за планом. Це, в першу чергу, торкнулося кошторису будівництва який було скорочено вдвічі.

Встановлено, що будівництво Лінії так і не було завершене. Завдяки залученню до будівельних робіт колодників та солдатів гарнізонів у 1775 –1776 рр. вдалося добудувати лише дві фортеці – Олександрівську та Петрівську. Кирилівська, Микитинська, Олексіївська та Захар’ївска фортеці були збудовані лише частково. А будівництво суцільної лінії валів та редутів між річками Кінські Води та Берда так і не розпочалося. Будівництво Григор’ївської фортеці за писемними документами також не простежується.

З’ясовано, що незважаючи на указ імператриці Катеринизаслання колодників відбувалося не з означених нею губерній – Смоленської, Бєлгородської та Слобідської, а в першу чергу, з найближчих Єлизаветградської та Катерининської провінції Новоросійської губернії.

Нестабільне фінансування, розкрадання коштів, нестача будівельних матеріалів, робочих рук, різноманітні епідемії, а в першу чергу – результати російсько-турецької війни знівелювали цей досить широкомасштабний оборонний проект. Постійні перегляди термінів та обсягів будівельних робіт в кінцевому підсумку були припинені на рубежі 1778 –  рр. Внаслідок чого поступово починає згортатися її будівництво.

Джерельна база, яка ілюструє будівництво фортець Нової Дніпровської лінії, є репрезентативною та інформативною. Аналіз залучених джерел дозволяє чітко визначити та прослідкувати всі фактори, які супроводжували це будівництво та – як ми зазначали вище – гальмували його.

У третьому параграфі “Функціонування Нової Дніпровської лінії” встановлено, що Нова Дніпровська лінія дуже швидко втратила своє тактичне значення. Натомість стратегічне значення вона зберігала ще досить багато років, виконуючі роль надійного тилу для російської армії. Навіть після указу Катеринипро скасування Лінії фортеці продовжували існувати як військові об’єкти. Віднайдені нами документи свідчать, що до 1791 р. Нова Дніпровська лінія продовжувала існувати саме як військова споруда.

З’ясовано, що Нова Дніпровська лінія зіграла важливу роль у налагодженні поштової служби та слугувала надійною тиловою базою для російських військ у Криму. Через фортеці лінії було налагоджено постачання харчових та військових припасів, які доправляли до пристані в Петрівській фортеці. Для перевезення припасів було створено навіть невеличку флотилію з дев’яти судів.

В цілому ж функціонування Лінії було малопримітним. На рубежі 80-х рр. найбільш дієздатні офіцери та солдати були переведені з Лінії до інших фортець, а військовий контингент, що там залишився поступово перетворився на цивільне населення майбутнього м. Олександрівська.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Встановлено, що на сьогодні, незважаючи на тривалу історіографічну традицію дослідження Лінії, наші знання з її історії знаходяться на рівні праць XIX ст. Така ситуація пов’язана в першу чергу з вузькістю актуалізованої джерельної бази дослідження.

2. Рух документів з історії Лінії відбувався кількома напрямками, серед яких найбільш інтенсивними були військовий та адміністративний. З перших років будівництва склалася тенденція до їх поєднання, що остаточно відбулося після призначення Г. Потьомкіна генерал-губернатором Новоросії, віце-призидентом Військової колегії та командиром нової Лінії. Не менш важливими були внутрішній та церковний рух документів. Останній в свою чергу також потрапив під вплив Г. Потьомкіна. Загальний обсяг створеної документації визначити неможливо, але згідно з проведеними розрахунками кількість тільки регламентованої звітної документації перевищувала 16 000 одиниць.

3. Наведений рух документів призвів до накопичення комплексу джерел, який на сьогодні розпорошено по 7 архівосховищах України та Російської Федерації. Більшість матеріалів з історії Лінії, як російської військової споруди, знаходиться у двох архівосховищах – РДВІА та РДАДА. Серед українських архівів, у яких наявні матеріали по темі, виділяються ЦДІАУК, ДАДО, ДАЗО, музей ім. Д.І. Яворницького та Інститут Рукопису НБУ.

4. Виявлені джерела з історії Нової Дніпровської лінії укріплень складаються з документальних, наративних, картаграфічних та речових. За видовою належністю документальні джерела було поділено на дві великі групи: актові та справочинні. Перша група джерел в свою чергу розподілена на наступні групи: 1) законодавчі; 2) публічно-правові акти. Друга група поділяється на звітні, облікові та планові документи. Окремою (спеціальною) групою справочинних джерел виділяємо судово-слідчі документи. До групи наративних джерел віднесено мемуари-автобіографії та подорожній щоденник. Група картографічних джерел складається з карт та планів. За функціональною ознакою карти з історії Нової Дніпровської лінії укріплень розподілено на карти-проекти Нової Дніпровської лінії, карти, створені для демонстрації військових дій російської армії під час російсько-турецької війни 1768 – рр. та звичайні географічні карти для орієнтування на місцевості. Плани фортець розділено на чотири групи: плани-проекти, плани створені зі звітною функцією; плани, створені для демонстрації розташування фортець на місцевості та плани, створені для внутрішнього, службового використання. Речові джерела представлено матеріальними залишками фортець – ровами та валами.

5. Встановлено, що більшість джерел з питання проектування Лінії, це карти-проекти майбутньої лінії укріплень. Спорудження лінії було неминучим, ще з часів будівництва Української лінії, бо з самого початку свого існування вона не задовольняла ні з фортифікаційної, ні з економічної, ні зі стратегічної точки зору.

6. Проект Нової Дніпровської лінії укріплень є дуже суперечливим. Він поєднав у собі застарілі ідеї щодо будівництва суцільних ліній укріплень з новаторським підходом у будівництві фортець.

7. З’ясовано, що початку будівництва передував довгий етап підготовки, але відразу по початку зведення фортець проект було переглянуто та у двічі скорочено кошторис. Уповільнення темпів будівництва було викликано рядом причин, які у підсумку призвели до згортання його у кінці 70-х рр. XVIII ст.

8. Проаналізувавши актуалізовану джерельну базу до історії функціонування Нової Дніпровської лінії, можемо зробити наступні висновки. Документація, що містить інформацію про функціонування Нової Дніпровської лінії, складається переважно з рапортів, відомостей та формулярних списків. Ці