ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені К.Д. УШИНСЬКОГО

МОРОЗ ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА

УДК 371.9+371.044.2+616.831.009.11

РОЗВИТОК РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ В УЧНІВ

З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ ЗАСОБАМИ

НЕТРАДИЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ

13.00.03 – корекційна педагогіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Одеса – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Сумському державному педагогічному університеті імені А.С Макаренка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент

Лянной Юрій Олегович,

Сумський державний педагогічний

університет імені А.С. Макаренка,

директор Інституту фізичної культури,

завідувач кафедри фізичної реабілітації.

Офіційні опоненти – доктор педагогічних наук, професор

Шеремет Марія Купріянівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, Інститут корекційної

педагогіки і спеціальної психології,

завідувач кафедри логопедії;

кандидат педагогічних наук, доцент

Начинова Олена Василівна,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К.Д. Ушинського,

доцент кафедри дефектології і фізичної

реабілітації.

Захист відбудеться “23” червня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.04 при Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського за адресою: 65029, м. Одеса, вул. Ніщинського, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського за адресою: 65091, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “22” травня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.А. Копусь

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Основною ознакою цивілізованості сучасного суспільства є не тільки успішний розвиток матеріально-технічної і виробничої сфери, але й примноження добробуту та забезпечення оптимальних умов життєдіяльності всіх громадян, у тому числі й осіб з вадами розвитку як найбільш соціально незахищеної частини суспільства. Особливої уваги потребують діти з обмеженими можливостями, серед яких значну частку становлять хворі на дитячий церебральний параліч (ДЦП).

ДЦП є складним захворюванням, яке посідає одне з перших місць у структурі дитячої інвалідності за неврологічним профілем (Н.Г. Гойда, О.О. Качмар, В.І. Козявкін). Тяжкість цього захворювання обумовлена складністю рухових, психічних і мовленнєвих порушень (Т.П. Вісковатова, С.К. Євтушенко, Е.С. Калижнюк, О.М. Мастюкова та ін.).

Дослідження фахівців у галузі корекційної педагогіки (Л.О. Бадалян, С.О. Бортфельд, М.М. Єфименко, Ю.О. Лянной, О.М. Мастюкова, Є.П. Постовойтов, Б.В. Сермеєв, О.Ю. Штеренгерц та ін.), присвячені корекції рухової сфери дітей із ДЦП, свідчать про надзвичайну складність означеної проблеми, розв’язання якої зумовлює важливість пошуку ефективних технологій і засобів розвитку в цих дітей рухової активності як однієї з життєво необхідних потреб організму, особливо в молодшому шкільному віці.

Ефективне навчання і виховання учнів із ДЦП потребує створення спеціальних умов для реалізації їх актуальних і потенційних можливостей (В.І. Бондар, В.Г. Григоренко, Б.В. Сермеєв, В.М. Синьов, Б.Г. Шеремет, М.К. Шеремет, О.Ю. Штеренгерц та ін.). Найбільш повно в наукових дослідженнях і методичних розробках висвітлено засоби та методики корекції наявних у дітей із ДЦП рухових порушень. Однак питання організації умов щодо стимулювання і розвитку їх рухової активності, методичного забезпечення цього процесу здебільшого залишаються поза увагою науковців і практиків.

Програми і методики організації та розвитку рухової активності в учнів із ДЦП, що використовуються в спеціалізованих навчальних закладах, зорієнтовані на використання протягом навчального дня загальних форм і видів рухової діяльності, таких, як: ранкова гімнастика, фізкультурні паузи, прогулянки тощо. Але змістове наповнення цих форм і видів рухової діяльності є невизначеним, що не дозволяє в повному обсязі враховувати особливості дітей цієї групи. Їх тривалість не задовольняє природної потреби дітей в активному русі, невизначеною залишається корекційна спрямованість цих занять. У зв’язку з цим виникає необхідність у створенні технології розвитку рухової активності в учнів із ДЦП у позаурочний час, що зумовило вибір теми дослідження “Розвиток рухової активності в учнів з дитячим церебральним паралічем засобами нетрадиційних технологій навчання”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри фізичної реабілітації Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка “Теоретико-методологічні й організаційно-методичні проблеми здоров’я, фізичної реабілітації і корекційної педагогіки” (протокол № 2 від .09.2004 р.). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (протокол № 9 від 27. 03. 2006 р.) й узгоджена в раді з координації наукових досліджень АПН України (протокол № 6 від 27. 06. 2006 р.).

Мета дослідження – розробити, теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати нетрадиційну технологію розвитку рухової активності в учнів молодшого шкільного віку з дитячим церебральним паралічем.

Завдання дослідження:

1. Визначити стан проблеми розвитку і корекції рухової сфери в дітей із ДЦП в теорії та практиці.

2. Виявити особливості морфолого-функціонального стану і рухових можливостей дітей молодшого шкільного віку із ДЦП.

3. Визначити основні напрями ефективного розвитку рухової активності в молодших школярів із ДЦП засобами нетрадиційних технологій навчання з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

4. Обґрунтувати і розробити структуру та зміст нетрадиційної технології розвитку рухової активності в дітей молодшого шкільного віку з ДЦП.

5. Розробити методику реалізації означеної технології та експериментально перевірити її ефективність.

Об'єкт дослідження – корекційно-педагогічна робота з дітьми молодшого шкільного віку з ДЦП.

Предмет дослідження – розвиток рухової активності в дітей молодшого шкільного віку з ДЦП засобами нетрадиційних технологій навчання.

Гіпотеза дослідження. Розвиток рухових можливостей, збільшення обсягу рухової діяльності і покращання якості життя молодших школярів із ДЦП буде більш ефективним за умови реалізації в спеціалізованих навчальних закладах технології корекційної роботи, що передбачає:

- систематичне стимулювання рухової активності дітей у позаурочний час;

- безперервне і послідовне застосування заходів корекції під час перебування в навчально-виховному закладі і вдома;

- навчання і залучення батьків до корекційної роботи з розвитку рухових можливостей і збільшення рухової активності дітей в домашніх умовах;

- поєднання системи корекційних педагогічних заходів з компенсаторно-відповлювальними засобами.

Методологічні засади дослідження склали положення філософії щодо діалектичного підходу до пізнання явищ педагогічного процесу, єдності та взаємообумовленості кількісних і якісних змін та процесів, ролі діяльності й активності в розвитку особистості, закономірностей розвитку дитини в нормі та патології. Дослідження базується на принципах гуманізму і пріоритетності загальнолюдських цінностей.

Теоретичне підґрунтя дослідження склали вчення про умовно-рефлекторну діяльність і пластичність центральної нервової системи дитини (І.М. Сєченов, І.П. Павлов); теорії про складну природу дефекту (Л.С. Виготський); про єдність розвитку рухових, психічних, сенсорних і мовленнєвих функцій в онтогенезі (М.О. Гуревич, М.М. Кольцова, А.Р. Лурія, О.М. Мастюкова, М.І. Озерецький та ін.); рівнева теорія організації рухів (М.О. Бернштейн); концепція про необхідність спеціального навчання і виховання аномальної дитини (В.І. Бондар, Є.П. Постовойтов, Б.В. Сермеєв, В.М. Синьов, Б.Г. Шеремет, М.К. Шеремет та ін.); теорія корекційної спрямованості фізичного виховання дітей із ДЦП (С.О. Бортфельд, М.М. Єфименко, О.М. Мастюкова, Б.В. Сермеєв, О.Ю. Штеренгерц та ін.).

Методи дослідження. Для визначення стану проблеми розвитку рухової активності в молодших школярів із ДЦП у теорії і практиці корекційної педагогіки було проведено аналіз та узагальнення науково-методичної літератури, досвіду роботи спеціалізованих навчально-виховних, лікувально-профілактичних і реабілітаційно-оздоровчих закладів. Для виявлення показників рухової сфери (рухливість у суглобах, абсолютна сила основних м’язових груп, координаційні здібності, розвиток дрібної моторики) використовувались методи гоніометрії, динамометрії, тестів. Особливості рухової активності дітей вивчались хронометражно-табличним методом. З метою перевірки ефективності запропонованої технології в розвитку рухової активності дітей з ДЦП молодшого шкільного віку було проведено педагогічний (пошуковий і формувальний етапи) експеримент. Якісний і кількісний аналіз експериментальних даних здійснювався методами математичної статистики.

Базою дослідження виступив Сумський спеціалізований реабілітаційний навчально-виховний комплекс “Загальноосвітня школа І ступеня – дошкільний заклад № 34” та загальноосвітня школа № 23 м. Сум. У дослідженні взяли участь 80 дітей молодшого шкільного віку, з них 37 школярів зі спастичними формами ДЦП, що здатні до самостійного пересування (легкого ступеня).

Наукова новизна і теоретична значущість результатів дослідження: уперше науково обґрунтовано й експериментально перевірено технологію розвитку рухової активності дітей молодшого шкільного віку з ДЦП у позаурочний час у спеціалізованих навчально-виховних закладах і домашніх умовах; установлено взаємозв’язок між розвитком рухової активності молодших школярів із ДЦП, що відбувається під впливом систематичних занять в умовах спеціалізованого навчально-виховного закладу, та підтриманням цього розвитком в умовах сім’ї; уточнено особливості морфолого-функціонального стану, рухових можливостей і рухової активності дітей молодшого шкільного віку з ДЦП; визначено і теоретично обґрунтовано структуру, зміст і методичне забезпечення нетрадиційної технології розвитку рухової активності дітей із ДЦП; подальшого розвитку набула система корекційно-реабілітаційної роботи з розвитку їхньої рухової сфери.

Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається створенням навчально-методичного комплексу, який включає систему корекційно спрямованої роботи з молодшими школярами з ДЦП у позаурочний час і вдома, підготовку батьків до продовження цієї роботи в період канікул; індивідуальне використання компенсаторно-відновлювальних засобів, що позитивно впливає на морфолого-функціональний стан та рухові можливості цих дітей, сприяє розвитку їх рухової активності і покращенню якості життя в цілому.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у викладанні навчальних дисциплін: “Корекційна педагогіка”, “Соціальна педагогіка”, “Основи ЛФК”, “Теорія та методика ЛФК”, “Лікувальний масаж”, “Адаптивна фізична культура”, “Фізична реабілітація при захворюваннях нервової системи”, “Фізична реабілітація при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату” у вищих навчальних закладах у процесі підготовки фахівців з дефектології, фізичної реаблітації та фізичної культури, соціальної педагогіки, а також на курсах підвищення кваліфікації спеціалістів означеного профілю.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи Сумського спеціалізованого реабілітаційного навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа І ступеня – дошкільний заклад № 34”( акт про впровадження № 42 від 06.11.2006 р.), Сумського обласного Центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, відділення ранньої медико-соціальної та трудової реабілітації дітей-інвалідів з ураженням нервової системи та психіки (акт про впровадження № 346 від 08.11.2006 р.), Територіального центру з обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян м. Шостки (акт про впровадження № 267 від 10.11. 2006 р.) та в процес підготовки студентів спеціальності “Фізична реабілітація” Інституту фізичної культури Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (акт про впровадження № 2148 від 14.11.2006 р.).

Достовірність результатів дослідження забезпечувалась теоретико-методологічним обґрунтуванням його вихідних положень, адекватністю методів дослідження визначеній меті та поставленим завданням, репрезентативністю вибірки й регламентованим використанням методів аналізу отриманих даних, проведенням пошукового і формувального етапів педагогічного експерименту та підтвердженням їх вірогідності й ефективності результатами статистичної обробки емпіричних даних.

Особистий внесок здобувача в працях у співавторстві полягає у визначенні основних напрямів ефективного розвитку рухової активності в молодших школярів із ДЦП засобами нетрадиційних технологій навчання; розробці структури, змісту і методичного забезпечення запропонованої технології розвитку рухової активності в молодших школярів із ДЦП, теоретичному обґрунтуванні організаційно-педагогічних умов її реалізації; конкретизації способів та форм взаємодії фахівців спеціалізованого навчально-виховного закладу з батьками хворих дітей; розробці змісту самостійної корекційно-реабілітаційної роботи батьків з дітьми в домашніх умовах.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації було викладено та обговорено на щорічній всеукраїнській “Сучасні проблеми фізичного виховання і спорту школярів та студентів України” (м. Суми, 2005, 2006), міжнародній “Актуальные вопросы спортивной медицины, лечебной физической культуры, физиотерапии и курортологии” (м. Москва, 2006) конференціях, на засіданнях кафедри фізичної реабілітації Інституту фізичної культури Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка (2005-2006 рр.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено в 7 публікаціях, з них 3 – у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 267 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 244 сторінки, з них основний текст дослідження - 184 сторінки. Робота містить 25 таблиць та 12 рисунків, що охоплюють 4 сторінки основного тексту. Додатки викладено на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, подано дані про апробацію і впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі “Науково-теоретичні засади корекції рухових порушень у дітей із церебральним паралічем” подано науково-методичні аспекти формування рухових функцій в нормі і при ДЦП, зазначено особливості порушень, характерних для цього функціонального стану, висвітлено роль рухової активності в життєдіяльності дитини, проаналізовано й узагальнено існуючий досвід корекції рухових порушень у дітей із церебральним паралічем.

З’ясовано, що проблема дитячого церебрального паралічу останнім часом загострюється і її розв’язання перебуває у сфері наукових інтересів фахівців різних галузей: медицини, реабілітації, корекційної педагогіки, спеціальної психології та фізичної культури (С.О. Бортфельд, Т.П. Вісковатова, В.Г. Григоренко, М.М. Єфименко, О.М. Мастюкова, К.О. Семенова, Лі Єн Сан, W.М. Сruicrshank, К. Bobath i B. Bobath та ін.). Вивчено етіологію і патогенез ДЦП (Л.О. Бадалян, М. Доннер, Л.Т. Журба, М.К. Кадиров, М.Н. Нікітіна, Е. Evarts, V.A. Holm, М. Kyllerman, J.R. Bierch, та ін.), розроблено різні класифікації цього захворювання (Л.О. Бадалян, Л.Т. Журба, К.О. Семенова, О.В. Тимоніна та ін.), що дає можливість вчасно вживати профілактичних заходів. Однак, незважаючи на досягнення превентивної медицини, кількість дітей із діагнозом ДЦП постійно збільшується.

Складність рухових, інтелектуальних, психоемоційних, сенсорних і мовленнєвих порушень, характерних для цього захворювання, зумовила створення мережі спеціалізованих навчально-виховних, медико-соціальних і лікувально-реабілітаційних закладів, в яких дітям із ДЦП надається допомога і проводиться корекційна робота.

Особливу увагу вчені та фахівці-практики приділяють корекції рухової сфери дітей, розвитку рухової активності як однієї з життєво важливих потреб організму (С.О. Бортфельд, М.М. Єфименко, К.О. Семенова, О.Ю. Штеренгерц, К. Bobath i B.W.M. Phelps та ін.). Рухи, рухова активність і можливість самостійно пересуватись розглядаються як передумови самостійного існування дитини з обмеженими можливостями в майбутньому, її соціальної адаптації та інтеграції в суспільство, а також підвищення якості життя в цілому (Л.О. Бадалян, О.О. Качмар, Ю.О. Лянной, О.М. Мастюкова, К.О. Семенова, С.А. Холодов та ін.).

Процес формування, розвитку й удосконалення рухів у дітей із ДЦП унаслідок значного ураження систем їх виконання, керування і вегетативного забезпечення, може відбуватися лише в умовах спеціально організованого навчання, що передбачає створення відповідних організаційно-педагогічних умов, застосування методів і засобів корекційно-реабілітаційного впливу (В.І. Бондар, В.Г. Григоренко, Є.П. Постовойтов, Б.В. Сермеєв, В.М. Синьов, М.К. Шеремет та ін.).

Однак, аналіз спеціальної методичної літератури, програм і практики виховання та навчання дітей із ДЦП засвідчує, що поряд з корекцією рухових порушень, не враховано можливостей, форм і методів організації їх рухової діяльності протягом дня, особливо в позаурочний час і вдома, відсутній механізм забезпечення безперервності корекційно-реабілітаційної роботи через співпрацю спеціалізованих закладів з батьками хворих дітей, формування в них стійких мотивів, знань і навичок, необхідних для самостійного здійснення оздоровчих заходів, свідомого і відповідального ставлення до здоров’я власної дитини, активної позиції щодо її майбутнього.

У другому розділі “Дослідження рухової сфери молодших школярів з дитячим церебральним паралічем” подано зміст, методику і результати пошукового етапу педагогічного експерименту, метою якого було з’ясувати особливості фізичного розвитку, рухових можливостей і функціонального стану дітей молодшого шкільного віку з ДЦП.

В експерименті взяло участь 37 дітей 8-10-річного віку з ДЦП та 43 їхніх здорових однолітків. Виявлення стану кардіореспіраторної системи, рухових можливостей та особливостей життєдіяльності дітей проводилось за антропометричними (зріст, вага, окіл грудної клітки), фізіометричними (життєва ємність легень, кистьова динамометрія) показниками, функціональним станом дихальної (частота дихання, проби із затримками дихання) і серцево-судинної (частота серцевих скорочень, систолічний і діастолічний артеріальний тиск, вегетативний індекс, проба Руф’є) систем. Рухливість у суглобах молодших школярів визначалась за методикою гоніометрії (за В.Г. Григоренком і Б.В. Сермеєвим); показники абсолютної сили основних м’язових груп - за методикою Б.В. Сермеєва; здатність до просторової орієнтації - за методикою В. Старости, здатність утримувати рівновагу в статиці - за Є.Я. Бондаревським, здатність утримувати рівновагу під час руху - за В.І. Ляхом. Для з’ясування особливостей розвитку дрібної моторики молодших школярів використовувалась адаптована методика М.О. Гуревич і М.І. Озерецького. Рухова активність досліджуваних дітей визначалась за методикою О.С. Куца, за якою критерієм динаміки рухової активності є індекс рухової активності. У його основу був покладений хронометраж з наступним групуванням за видами рухів. До першої групи були віднесені побутові рухи, до другої – рухи, пов’язані з організованою м’язовою активністю.

Результати експерименту засвідчили, що порівняно зі здоровими однолітками, діти із ДЦП мали значно гірші показники респіраторної системи, а також функціонування серцево-судинної системи. Вірогідно вищі величини частоти серцевих скорочень, систолічного і діастолічного артеріального тиску в стані відносного фізіологічного спокою в школярів із ДЦП обумовлені переважанням тонусу симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Так, у 77,3% дітей цієї групи зафіксована значно виражена симпатикотонія, що втричі більше, ніж у здорових дітей; знижені функціональні можливості системи кровообігу під час виконання стандартного фізичного навантаження. Серед учнів з ДЦП переважали діти зі станом серцево-судинної системи, нижчим за середній (56,8%). Виявлено 25,6% дітей з низьким рівнем адаптаційних можливостей серцево-судинної системи.

У 49,7% здорових школярів спостерігався середній рівень функціонування системи кровообігу, у 31,0% - достатній рівень. Рівень нижчий за середній виявлено в 19,3% дітей цієї групи.

У дітей з ДЦП життєва ємність легень у середньому становила 1,424 л, що на 27,8% менше за відповідний показник здорових однолітків; частота дихання в стані спокою була вищою на 20,8% і становила 23,1 дихальних циклів за хв. (р<0,05). Стійкість до гіпоксії в них була зниженою: тривалість затримки дихання в середньому на вдиху складала 23,6 сек., на видиху – 14,3 сек., що становило 60,1% та 58,4% відповідно від показників здорових школярів цього ж віку.

Комплексний аналіз даних антропометричного обстеження молодших школярів виявив, що в дітей із ДЦП у середньому довжина тіла становила 128,1 см, вага – 25,0 кг, окіл грудної клітки – 63,0 см, що на 4,1%, 17,2% і 8,1% відповідно нижче за показники здорових однолітків (р<0,05). Однак за темпом ростових процесів різниці між цими групами дітей не виявлено. Середній показник кистьової динамометрії в учнів із ДЦП відставав від здорових однолітків на 31,5% і становив 10,0 кг.

Дослідження рухових можливостей учнів із ДЦП засвідчило значне зниження рухливості в суглобах верхніх і нижніх кінцівок відносно норми. Так, за середніми значеннями при згинанні передпліччя пасивна рухливість становила 115,20, або 85,3% норми, активна рухливість - 108,30, або 83,3% норми; при згинанні кисті пасивна рухливість становила 56,70, або 81,0% норми, активна рухливість - 45,20, або 69,6% норми; при розгинанні кисті пасивна рухливість становила 50,40, або 67,2% норми, активна рухливість - 39,70, або 56,7% норми; при відведенні стегна пасивна рухливість становила 32,80, або 77,4% норми, активна рухливість - 20,30, або 73,3% норми; при супінації стегна пасивна рухливість становила 38,90, або 77,8% норми, активна рухливість - 26,30, або 65,8% норми; при згинанні гомілки пасивна рухливість становила 127,50, або 85,0% норми, активна рухливість - 110,10, або 81,6% норми; при згинанні стопи пасивна рухливість становила 17,30, або 77,4% норми, активна рухливість - 12,70, або 73,3% норми; при розгинанні стопи пасивна рухливість становила 38,70, або 69,2% норми, активна рухливість - 29,30, або 63,7% норми. Розвиток абсолютної сили м’язів тулуба та кінцівок, окрім м’язів-згиначів плеча і стегна, у дітей із ДЦП також був вірогідно нижчим, ніж у здорових однолітків.

Молодші школярі з ДЦП поступались здоровим одноліткам за розвитком координаційних здібностей. Середня тривалість збереження рівноваги в статичному положенні з розплющеними очима в них складала 10,6 сек., за відсутності зорового контролю – 1,8 сек., що на 58,1 % і 85,5% нижче від відповідних показників здорових однолітків. Розвиток динамічної рівноваги становив 22,6 сек., що гірше від показника здорових дітей 41,1%. Здатність до орієнтування в просторі під час виконання стрибка з максимальним обертанням без допомоги рук у середньому становила 151,30, з махом рук – 187,50, що на 38,5% і 33,1% нижче за відповідні показники здорових дітей. Крім того, учні з ДЦП більше, ніж удвічі, відставали від своїх однолітків за рівнем розвитку дрібної моторики. Найбільше відставання спостерігалось під час здійснення одночасних мануальних маніпуляцій: на виконання цього тестового завдання вони витрачали в середньому 45,3 сек., що на 63,3% більше часу, витраченого здоровими дітьми. У структурі якісної характеристики мануальних маніпуляцій у дітей із ДЦП переважали порушення, пов’язані з довільним захоплюванням і відпусканням предметів (у 67,6% дітей), що обумовлювалось посиленням спастичності та виразності гіперкінезів у ситуації активізації уваги та довільної м’язової діяльності. Найменше помилок було виявлено під час виконання дітьми з ДЦП почергових мануальних маніпуляцій (у 37,8% дітей).

Однак, зазначені рухові порушення дають можливість дітям із ДЦП опановувати життєво важливі побутові та нескладні трудові навички. За результатами опитування дітей та їхніх батьків, 83,7% дітей не потребували сторонньої допомоги під час вживання їжі; 75,6% - могли самостійно виконувати дії, пов’язані із самообслуговуванням у ліжку, особистою гігієною; 64,8% - могли самостійно вдягатись і роздягатись. 51,3% дітей з діагнозом ДЦП різною мірою потребували сторонньої допомоги в побутовій діяльності, але в більшості випадків це залежало не тільки від характеру і тяжкості рухових порушень, а й позиції самих дітей та їхніх батьків.

Крім обмеженості рухових можливостей і власне поведінки дітей із ДЦП, важливими компонентами рухової активності є особливості їхньої життєдіяльності. Менше третини дітей із ДЦП (24,3%) у вільний час (в основному на вихідних) віддавали перевагу грі на вулиці з друзями, що в середньому складало 1,5 години на день. Найбільшою популярністю серед дітей із ДЦП користувався перегляд телепередач (59,5%). Комп’ютерним іграм віддавали перевагу 16,2% дітей: тривалість такого виду діяльності становила від 4-5 годин до 6-7 годин на добу. Лише третина цих дітей у вихідні дні перебувала за містом на свіжому повітрі. За краще проводити цей час вдома вважали 62,1% батьків опитуваних дітей.

Отже, результати експерименту підтвердили необхідність створення і впровадження спеціальної технології, спрямованої на розвиток рухової активності дітей молодшого шкільного віку з ДЦП у позаурочний час в умовах навчально-виховного закладу і вдома.

У третьому розділі “Педагогічне забезпечення розвитку рухової активності в молодших школярів із ДЦП” розкрито зміст та структуру розробленої експериментальної технології розвитку рухової активності, її поетапну реалізацію, подано результати формувального етапу педагогічного експерименту та їх аналіз.

На підставі врахування виявлених особливостей морфолого-функціонального стану і рухових можливостей дітей молодшого шкільного віку з ДЦП, а також їх потреб та інтересів, було розроблено технологію розвитку рухової активності цієї категорії дітей, модель якої наведено на рис. 1.

Особливості, що відрізняють цю технологію від тих, що використовуються в практиці спеціалізованих закладів для дітей із ДЦП, є такі: 1) комплексне, системне, безперервне застосування розроблених заходів корекції під час перебування дитини в навчально-виховному закладі та в домашніх умовах; 2) залучення батьків до активної участі в реалізації розроблених заходів щодо розвитку рухових можливостей і збільшення рухової активності дітей в умовах домашнього виховання; 3) взаємодія навчально-виховного закладу з батьками дітей, що передбачало систематичне проведення кваліфікованими фахівцями занять з батьками з метою набуття ними знань і формування вмінь, необхідних для самостійного здійснення корекційно-оздоровчих заходів з дітьми; 4) доповнення педагогічних заходів компенсаторно-відновлювальними засобами (акупресура, Су-Джок терапія, голчасті аплікатори), що передбачало залучення до роботи з дітьми кваліфікованих педагогів-реабілітологів; 5) використання групових форм роботи з розвитку рухової активності на підставі врахування індивідуальних особливостей дітей (на відміну від індивідуальних занять ЛФК, що домінують у практиці корекційної роботи з дітьми з ДЦП).

Рис. 1. Нетрадиційна технологія розвитку рухової активності

в молодших школярів із ДЦП

Розроблена технологія, окрім загальнопедагогічних, базувалась на принципах єдності діагностики і корекції; раннього початку та комплексності корекційних заходів; здійснення розвитку та навчання діяльності; опору на провідну діяльність, позитивні та сильні характеристики дитини; створення психологічного комфорту та гуманістичної спрямованості корекційно-оздоровчої роботи з дитиною, яка має особливі потреби.

Розроблена технологія не передбачала залучення додаткового педагогічного персоналу, фінансування та придбання дорогого обладнання. Вона також не вимагала внесення змін до навчальних програм, робочих навчальних планів, оскільки розрахована на позаурочний час.

Основу запропонованої технології становив організаційно-методичний блок, який доповнювався засобами компенсаторно-відновлювального та інформаційно-діяльнісного блоків.

Мета організаційно-методичного блоку полягала в збільшенні рухової активності молодших школярів із ДЦП шляхом залучення їх до колективних форм рухової діяльності. У рамках цього блоку вирішувались такі завдання: 1) розвиток загальної та дрібної моторики дітей; 2) розширення їхніх рухових можливостей і вдосконалення рухових навичок; 3) покращання функціонування кардіореспіраторної системи; 4) загальне оздоровлення і зміцнення організму; 5) покращання психоемоційного стану; 6) розширення кола комунікативних контактів між дітьми та способів їх соціальної взаємодії; 7) виховання потреби в регулярних заняттях загальними та спеціальними фізичними вправами, у тому числі і в домашніх умовах.

Реалізація завдань здійснювалась завдяки використанню привабливих й емоційно сприятливих для дітей молодшого шкільного віку інтерактивних форм і засобів корекції, а саме: музичних вправ, ігор-драматизацій, рухливих ігор. Основна увага приділялась забезпеченню постійної активності учнів та участі педагога в усіх заходах не тільки як керівника, а й як активного учасника, а також постійної взаємодії всіх учасників групи. Робота за цим блоком відбувалась 5 разів на тиждень у формі окремих занять. Тривалість кожного заняття становила 40 хв., що не перевищувало визначеної для цього шкільного віку норми тривалості уроку.

Метою компенсаторно-відновлювального блоку було покращання функціонального стану дітей та створення позитивних зрушень у розвитку рухової активності дітей за допомогою неінвазивних немедикаментозних засобів рефлекторного впливу: акупресури, Су-Джок терапії, голчастих аплікацій. Зазначені засоби, після консультації з лікарем і за згодою батьків, застосовували індивідуально з урахуванням діагнозу, функціонального та психоемоційного стану кожної дитини. Загальний обсяг заходів компенсаторно-відновлювального блоку становив 2-2,5 години щотижня.

Призначення інформаційно-діяльнісного блоку полягало в закріпленні позитивних зрушень, досягнутих засобами попередніх блоків, шляхом залучення батьків до систематичної самостійної роботи з дітьми, що передбачала виконання спеціальних комплексів фізичних вправ у домашніх умовах. Теоретична підготовка батьків була спрямована на озброєння їх необхідними знаннями та методичними вказівками щодо організації раціонального режиму життєдіяльності дітей з ДЦП, особливостей самостійного використання спеціалізованих оздоровчих засобів, їх поєднання і дозування навантаження, методів контролю і самоконтролю.

Підготовка батьків до цієї роботи передбачала проведення практичних занять, на яких оцінювалась їх готовність до самостійного застосування рекомендованих засобів. Для самостійної роботи батьків з дітьми було розроблено комплекси спеціалізованих домашніх вправ, які виконувались у вихідні дні, а протягом канікул - щодня.

На формувальному етапі педагогічного експерименту представлена технологія реалізовувалась у два етапи. Першому етапові передувала розробка структури і змісту занять з розвитку рухової активності в молодших школярів із ДЦП. Окрім того, з’ясовувались можливості та недоліки застосування цих занять в умовах навчально-виховного закладу і вдома, проводились спостереження за дітьми, бесіди з батьками щодо умов проживання та можливості індивідуальної роботи з дітьми в домашніх умовах. На першому (шкільному) етапі запропонованої технології реалізовувались організаційно-методичний (200 занять) і компенсаторно-відновлювальний (90 годин) блоки, а також теоретична і практична частини інформаційно-діяльнісного блоку (по 20 теоретичних і практичних занять). Другий етап, який припадав на два місяці літніх канікул, передбачав самостійну роботу батьків з дітьми. У цілому він містив від 24 до 40 занять.

Комплексний аналіз морфолого-функціональних та рухових показників молодших школярів із ДЦП, який проводився після першого етапу впровадження запропонованої технології, виявив їх значне покращання в дітей експериментальної групи (ЕГ) порівняно з контрольною (КГ) (р<0,05). Так, за середніми значеннями приріст ваги тіла в дітей ЕГ становив 3,5 кг, або 12,7% (КГ – 1,5 кг, або 6,4%), околу грудної клітки - 5,0 см, або 8,3% (КГ – 2,4 см, або 3,9%). Величина кистьової динамометрії в дітей ЕГ в середньому збільшилась на 3,9 кг (40,2%), тоді як у КГ цей показник залишився незмінним. Життєва ємність легень у дітей ЕГ була вищою на 0,23 л, або 13,6%, ніж у дітей КГ. Частота дихання в ЕГ була меншою на 3,9 дихальних циклів за хв., або на 16,9%; частота серцевих скорочень – на 10,4 скорочень за хв., або на 11,3%; діастолічний артеріальний тиск – на 8,8 мм рт. ст., або на 12,8% в стані відносного фізіологічного спокою порівняно з дітьми КГ. Покращання функціонування кардіореспіраторної системи в стані відносного фізіологічного спокою в ЕГ виявилось у зменшенні кількості дітей із значно вираженою симпатикотонією до 55,5%. У КГ цей показник залишився незмінним - 78,9%.

Позитивні зміни в діяльності серцево-судинної системи в ЕГ спостерігались під час виконання стандартного фізичного навантаження динамічного характеру. Унаслідок покращання вегетативного забезпечення м’язової діяльності протягом формувального етапу експерименту кількість дітей із середнім та нижчим за середній рівнями функціонування серцево-судинної системи збільшилась у 1,7 та 1,3 рази відповідно. У КГ цей показник не змінився.

Приріст пасивної рухливості в суглобах у дітей обох груп виявився несуттєвим. Однак, завдяки покращанню функціонального стану і помітному збільшенню абсолютної сили відповідних м’язових груп амплітуда активних рухів у дітей ЕГ вірогідно зросла: під час розгинання плеча в середньому на 5,40, або 16,1%; згинання передпліччя – на 7,30, або 6,7%; згинання і розгинання кисті – на 7,60, або 16,8% та 5,90, або 14,9% відповідно; відведення і супінації стегна – на 5,60, або 27,0% та 8,60, або 32,4% відповідно; згинання гомілки – на 8,10, або 7,6%; згинання стопи – на 7,00, або 23,8%. У дітей КГ за зазначеними показниками суттєвих змін не було виявлено.

Показники розвитку координаційних здібностей дітей ЕГ, окрім здатності зберігати рівновагу у статичному положенні без зорового контролю, були вірогідно вищі, ніж у КГ (р<0,05). Здатність до збереження рівноваги в статичному положенні з розплющеними очима в дітей ЕГ виявилась вищою в середньому на 6,8 сек., або 33,8%; без зорового контролю – на 6,3 сек., або 67,7%. Розвиток динамічної рівноваги в середньому був кращий на 7,6 сек., або 30,0%; здатність до орієнтування в просторі під час виконання стрибка з максимальним обертом без допомоги рук була кращою на 31,20, або 16,4%, з махом руками – на 32,30, або 14,1%.

Протягом першого етапу запропонованої технології в дітей ЕГ у розвитку дрібної моторики були зафіксовані вірогідні зміни. Так, у цій групі відбулось вірогідне покращання виконання всіх тестових завдань, крім одного, яке передбачало одночасне здійснення рухів обома руками. Зростання успішності мануальних маніпуляцій відбулось за рахунок зменшення кількості помилок, яких діти припускалися в процесі їх виконання. Так, в ЕГ у середньому на 16,7% зменшилась кількість помилок, пов’язаних з довільним захоплюванням та відпусканням предметів, у 88,9% дітей зникли помилки в послідовності та загальному напрямку виконання відповідних рухових дій. У дітей КГ позитивних змін не виявлено.

Загалом, за індексом рухової активності за час впровадження першого етапу технології показники дітей ЕГ зросли з 15,45% до 20,29%, тобто на 5,44%. У КГ цей приріст склав лише 0,08% (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка індексу тижневої рухової активності дітей експериментальної та контрольної груп протягом формувального етапу експерименту

Отже, розвиток рухової активності учнів ЕГ під час шкільного етапу розробленої технології спричинив позитивні зміни їхнього морфолого-функціонального стану і розширення рухових можливостей.

Після другого етапу впровадження технології, який проводився в домашніх умовах, в ЕГ збереглись досягнення за більшістю досліджуваних показників. Лише за показниками життєвої ємності легень, частоти дихання, статичної та динамічної рівноваги спостерігалось істотне зниження, але воно не перевищувало в середньому 50% від попереднього приросту. Середнє значення індексу рухової активності в дітей цієї групи знизилось на 1,94%. Натомість в КГ за цей час досліджувані показники, крім активної і пасивної рухливості в суглобах і здатності до орієнтування в просторі, значно погіршились і були нижчими за вихідний рівень, середнє значення індексу рухової активності знизилось на 2,65%.

Отже, результати формувального етапу педагогічного експерименту виявили позитивні зміни в морфолого-функціональному стані дітей ЕГ, розширення рухових можливостей та збільшення рухової активності дітей із ДЦП.

У висновках викладено результати дослідження, основні з них такі.

Дослідження було спрямоване на вивчення особливостей розвитку рухової активності в учнів молодшого шкільного віку з ДЦП засобами нетрадиційних технологій навчання. У дисертації розроблено і науково обґрунтовано технологію розвитку рухової активності в учнів молодшого шкільного віку з ДЦП, що базувалась на реалізації нетрадиційних підходів до здійснення корекційно-педагогічного процесу з означеними дітьми.

1. Науково-теоретичний аналіз загальної та спеціальної науково-методичної літератури, сучасних підходів до навчання дітей із ДЦП засвідчив посилений інтерес науковців і практиків до проблеми подолання порушень рухової сфери в цих дітей, що передбачає створення відповідних умов для реалізації і розвитку їх потенційних можливостей та застосування корекційно-педагогічних і реабілітаційно-оздоровчих засобів. Однак практика використання наявних корекційних програм і технологій засвідчила їх недостатню ефективність, що спричинило пошук нових підходів, засобів, методів і форм успішного проведення корекційно-реабілітаційної роботи серед дітей із ДЦП.

2. Порівняльній аналіз морфолого-функціонального стану молодших школярів із ДЦП та їх здорових однолітків засвідчив вірогідно гірші (р<0,05) показники фізичного розвитку, діяльності кардіореспіраторної системи в стані відносного фізіологічного спокою, знижені адаптаційні можливості серцево-судинної системи під час виконання фізичного навантаження в групі учнів із ДЦП порівняно зі здоровими школярами, переважно за рахунок значно вираженого дисбалансу між симпатичним та парасимпатичним відділами автономної нервової системи.

3. Дослідження рухових можливостей учнів із ДЦП засвідчило в них істотне зниження (р<0,05) пасивної й активної рухливості в суглобах верхніх та нижніх кінцівок під час виконання згинання передпліччя, згинання і розгинання кисті, відведення і супінації стегна, згинання гомілки та розгинання стопи; розвитку абсолютної сили м’язів тулуба та кінцівок, окрім м’язів-згиначів плеча і стегна. Молодші школярі з ДЦП поступались здоровим дітям у розвитку координаційних здібностей (р<0,01). На відміну від здорових дітей, їхня здатність до збереження рівноваги в статичному положенні з розплющеними очима була нижча у 2,5 раза, без зорового контролю – у 7 разів. Розвиток динамічної рівноваги виявився нижчим у середньому на 41,1%, здатність до орієнтування в просторі під час виконання стрибка з максимальним обертом без допомоги рук – на 38,5%, з махом руками – на 33,1%. Учні з ДЦП більше ніж удвічі (p<0,01) поступалися своїм одноліткам за рівнем розвитку дрібної моторики, особливо під час здійснення одночасних мануальних маніпуляцій, – на 63,3%.

4. Визначені в дослідженні напрями ефективного розвитку рухової активності молодших школярів із ДЦП полягали в комплексному, системному, безперервному застосуванні корекційно-реабілітаційних заходів під час перебування дитини в навчально-виховному закладі та домашніх умовах; залученні батьків до активної участі в реалізації заходів щодо розвитку рухових можливостей та збільшенні рухової активності дітей в умовах домашнього виховання; взаємодії навчально-виховного закладу з батьками дітей, що передбачала систематичне проведення кваліфікованими фахівцями занять для батьків з метою формування в них знань, умінь щодо самостійного здійснення корекційно-оздоровчих заходів з дітьми; поєднанні педагогічних заходів з компенсаторно-відновлювальними засобами (акупресура, Су-Джок терапія, голчасті аплікатори) із залученням до роботи з дітьми кваліфікованих педагогів-реабілітологів; використанні привабливих та емоційно сприятливих для дітей молодшого шкільного віку інтерактивних форм і засобів корекції (рухливі ігри, музичні заняття, ігри-драматизації), групових форм роботи з розвитку рухової активності з урахуванням індивідуальних особливостей дітей із ДЦП.

5. Дослідження підтвердило ефективність запропонованої технології розвитку рухової активності, що базується на нетрадиційному підході до здійснення корекційно-реабілітаційного процесу серед дітей із ДЦП. Після першого етапу впровадження розробленої нами нетрадиційної технології вірогідне зростання рухової активності молодших школярів експериментальної групи (індекс рухової активності зріс на 5,44%, р<0,01) та загальне покращання якості їхньої життєдіяльності відбулось за рахунок поліпшення функціонального стану кардіореспіраторної системи, розширення й удосконалення рухових можливостей, а саме: активної рухливості в суглобах, силової підготовки, здатності утримувати рівновагу й орієнтуватись у просторі, здійснювати мануальні маніпуляції з дрібними предметами (окрім одночасних маніпуляцій обома руками), які виявились кращими за відповідні показники дітей контрольної групи.

6. Дані, отримані після другого етапу розробленої технології, підтвердили необхідність, доцільність та достатню ефективність здійснення корекційно-реабілітаційної діяльності в домашніх умовах, за належного організаційно-методичного забезпечення і відповідної теоретико-практичної підготовленості батьків.

7. Покращання показників дітей експериментальної групи відбулось під впливом розробленої нами технології навчання, що базувалася на реалізації нетрадиційних підходів до здійснення корекційно-педагогічного процесу з дітьми, хворими на ДЦП. Розроблена й експериментально обґрунтована технологія є надійним та ефективним засобом