КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

МИРОНОВА МАРГАРИТА АНАТОЛІЇВНА

УДК 327.39 [(4)ЄС +(73)]

ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА США

В ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД

23.00.04 - політичні проблеми міжнародних

систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Коміренко Іван Данилович,

Київський славістичний університет,

доцент кафедри міжнародних

відносин та країнознавства.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Камінський Євген Євменович,

Інститут світової економіки і

міжнародних відносин НАН України,

завідувач відділу трансатлантичних

досліджень.

кандидат політичних наук

Жовква Ігор Іванович,

Секретаріат Президента України,

заступник керівника Служби європейської

та євроатлантичної інтеграції,

завідувач відділу євроатлантичної інтеграції.

Провідна установа: Інститут соціальних наук Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.

Захист дисертації відбудеться 23 квітня 2007 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розісланий 22 березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Ю. Константинов

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Постбіполярний період характеризується глобальними перетвореннями у політичній, економічній, військово-стратегічній сферах, що призвели до трансформації міжнародної системи та побудови нової ієрархії відносин між її елементами. Вирішального значення у формуванні нового світового порядку набувають процеси глобалізації та все зростаючої взаємозалежності суб‘єктів міжнародних відносин, піднесення ролі недержавних акторів. Найбільш наочно ці тенденції проявляються у системі трансатлантичних відносин, характерною особливістю якої є високий ступінь взаємозалежності та спільність інтересів сторін, що виводить трансатлантичне співробітництво на рівень стратегічного партнерства.

Трансатлантичні відносини є багатовимірним явищем, яке складається з комплексів двосторонніх зв‘язків Сполучених Штатів Америки та країн Західної та Центральної Європи та співробітництва у багатосторонніх форумах, таких як НАТО, ООН, ОБСЄ, “велика вісімка”. Проте із наростанням на європейському континенті безпрецедентного за масштабами та значенням явища - поглиблення та одночасного розширення інтеграційних процесів – на континенті відбувається формування могутнього політичного полюса в особі ЄС, який перетворюється на самостійного актора в системі трансатлантичних відносин.

Дослідження сучасних тенденцій міжнародних відносин неможливе без розуміння природи еволюції трансатлантичних відносин після завершення “холодної війни”. Співробітництво між США та ЄС, як провідними міжнародними акторами, складає ядро міжнародної системи та визначає характер світових процесів як на глобальному рівні (забезпечення стабільності міжнародної системи, трансформація міжнародних економічних та валютно-кредитних відносин, інформаційна революція, вироблення шляхів із подолання глобальних проблем людства), так і на регіональному (еволюція європейської регіональної системи).

Особливої актуальності проблематика трансатлантичних відносин набуває у зв`язку із посиленням відцентрових тенденцій, пов‘язаних із різними оцінками сторонами шляхів забезпечення стабільності міжнародної системи та відповідей на виклики міжнародній безпеці, що проявилися під час військової компанії в Іраку. Причини та наслідки таких протиріч потребують проведення окремого наукового дослідження.

Іншим чинником, що визначає актуальність обраної теми, виступають інституційні зміни останніх років як всередині європейського об‘єднання, так і в системі трансатлантичних відносин, в цілому: розвиток європейських проектів військово-політичної інтеграції, інтеграція країн ЦСЄ в європейські та євроатлантичні структури, формалізація відносин США та Європейського Союзу.

Для України актуальність обраної теми дослідження зумовлена, з одного боку, необхідністю самоідентифікації нашої держави в міжнародній системі через аналіз трансатлантичних зв‘язків. З іншого боку, важливість визначається необхідністю вироблення Україною концепції входження до європейської та світової спільноти, пошуком свого місця у світовому еволюційному процесі, враховуючи проголошений на державному рівні курс на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури. Розуміння характеру трансатлантичних відносин, спільного та відмінного у підходах США та ЄС в оцінці європейських та міжнародних проблем, в тому числі ролі та місця України, дає можливість адекватно сформулювати європейський та євроатлантичний вектори її зовнішньої політики.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер державної реєстрації 0197U015201), програми Інституту міжнародних відносин “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322) та відповідно до наукової програми кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” (номер державної реєстрації 0197U003325).

Наукове завдання, яке вирішує автор, полягає у визначенні структури та характеру трансатлантичних зв‘язків, зовнішніх та внутрішніх чинників трансформації системи трансатлантичних відносин.

Об‘єкт дослідження - трансатлантичні відносини. Предметом дослідження виступають відносини ЄС та США в політичній, військово-стратегічній та економічній сферах.

Мета роботи полягає в аналізі місця відносин ЄС та США в системі міжнародного та трансатлантичного співробітництва. Досягнення поставленої мети потребує виконання наступних завдань:

·

·

·

·

·

·

·

Методи дослідження. Методологічною основою роботи було обрано системний підхід, що дозволяє провести дослідження трансатлантичних відносин на загальному, двосторонньому та національно-державному рівнях. Методами, що використовуються в роботі в рамках системного підходу, є структурний та функціональний аналіз. За допомогою структурного аналізу проведено дослідження структури трансатлантичних відносин та основних типів зв‘язків, які в ній існують, в тому числі системоутворюючих, принципово важливих для збереження і розвитку відносин. Функціональний аналіз використано з метою дослідження, які функції виконує в комплексі трансатлантичних відносин та чи інша їх форма, для дослідження механізмів підтримання ефективності та життєздатності системи відносин, в цілому. За допомогою системного підходу проведено дослідження впливу структурних трансформацій світової політики на динаміку розвитку трансатлантичних відносин в постбіполярному світі.

Аналіз рівня двосторонніх відносин проведено із використанням проблемно-історичного підходу та порівняльного аналізу. Перший дав можливість розглянути трансатлантичні відносини в історичній ретроспективі та визначити основні їх тенденції. За допомогою порівняльного аналізу автором було досліджено політичну природу США та ЄС та співставлено мотиви участі ЄС та США у системі трансатлантичних відносин. При дослідженні нормативно-правових засад відносин США та ЄС та при роботі з основоположними документами європейського інтеграційного процесу, офіційними документами США та країн-членів ЄС, матеріалами міжнародних організацій (НАТО, Світовий банк, Світова організація торгівлі) використано метод вивчення документів.

Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається наступними результатами:

· запропоноване авторське тлумачення природи та характеру трансатлантичних відносин та місця та ролі відносин США та Європейського Союзу в системі трансатлантичних зв’язків, що пояснюється взаємним прагненням максимальних зисків та визначальною роллю моральних та правових принципів та інституцій як основи регулювання взаємодії міжнародних акторів;

· виявлено, що трансатлантичні відносини знаходяться у прямій залежності від трансформації міжнародної системи, що в той самий час спричиняють зворотній вплив на міжнародну систему, в цілому.

· доведено, що еволюція трансатлантичних відносин відбувається під впливом одночасного розширення та поглиблення європейських інтеграційних процесів, а саме, запровадження спільної зовнішньої політики та політики безпеки та формування економічного та валютного союзу ЄС.

· визначено, що причинами посилення відцентрових тенденцій у політичних відносинах США та ЄС в постбіполярний період є втрата такого системоутворюючого чинника, як спільна загроза, геополітична різновекторність двох центрів сили та відмінність підходів щодо проблеми застосування сили у міжнародних відносинах;

· виявлено, що поступовий відхід від асиметричності у системі трансатлантичного партнерства зумовлений поступовим падінням американської гегемонії та піднесенням ваги ЄС як єдиного центру сили.

· отримало подальший розвиток дослідження наслідків військово-політичної інтеграції в ЄС, що призводить до еволюції європейської та євроатлантичної моделей безпеки;

· на основі аналізу трансатлантичних відносин в їх широкому та вузькому (ЄС-США) розумінні запропоновано наукові рекомендації щодо формування та реалізації зовнішньої політики України.

Наукове та практичне значення одержаних результатів. Наукові положення, запропоновані в роботі, відкривають можливість для подальшого вивчення системи трансатлантичних відносин, концепцій партнерства та взаємозалежності.

Практичне значення дисертації визначається її актуальністю та науковою новизною. Положення роботи можуть використовуватися в наукових, прикладних та навчальних цілях. В науковому плані вони можуть стати основою для подальших досліджень широкого кола проблем світової політики.

Прикладне значення роботи обумовлене можливістю використання основних положень дослідження у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади України при розробці та впровадженні зовнішньополітичної стратегії України, розвитку двосторонніх відносин з ЄС та США.

Матеріали та наукові положення дисертації можуть бути використані при підготовці та читанні у вищих навчальних закладах курсів “Зовнішня політика США”, “Міжнародні відносини та світова політика”, “Міжнародна та європейська безпека”, “Європейський Союз в міжнародних відносинах”.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертації пройшли апробацію та були оприлюднені у виступах на міжнародних та національних наукових конференціях та семінарах, зокрема: науково-теоретичній конференції студентів і аспірантів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, (м. Київ, 20 квітня 1999 р.), міжнародній конференції “Спільна безпекова та оборонна політика Європейського Союзу” (м. Берлін, ФРН, 17-18 жовтня 2002 р.), міжнародному семінарі “Вплив розширення ЄС та НАТО на Схід на процеси інтеграції та дезінтеграції на пострадянському просторі” (м. Київ, 28-29 березня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Україна у постбіполярній системі міжнародних відносин” (м. Київ, 18-19 листопада 2004 р.), міжнародній конференції “Асиметрія міжнародних відносин в умовах глобалізації” (м. Київ, 6-7 жовтня 2005 р.), міжнародній науковій конференції “Україна-Росія-Європа” (м. Київ, 13-15 квітня 2006 р.).

Результати роботи знайшли своє відображення при розробці програми навчальної дисципліни “Європейська політика США”. Матеріали дослідження були використані автором і в процесі впровадження проектів освітньої програми TEMPUS TACIS, ініційованої Європейською Комісією: “Підготовка спеціалістів в галузі європейських досліджень” (T_JEP 10337-97) та “Вивчення європейського права в університетах України” (CD-JEP 21174-2000).

Основні положення дисертації відображено у дев‘яти наукових статтях.

Структура дисертації, обумовлена метою та завданнями дослідження, складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (275 найменувань українською, російською та англійською мовами). Загальний обсяг роботи складає 194 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначаються мета та завдання, об‘єкт і предмет дослідження, наукова новизна та практичне значення дисертації.

У першому розділі – “Концептуально-методологічна та джерельно-документальна база дослідження” - розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу дослідження та здійснено класифікацію та критичний аналіз основних джерел, використаних при проведенні дослідження.

Ключовою для дисертаційного дослідження була концепція трансатлантичних відносин, за допомогою якої характеризується весь комплекс зв‘язків між США та Європейським Союзом. Загалом, автор виокремлює два основних трактування терміну “трансатлантичні відносини”: широке, відповідно до якого мова йде про весь комплекс політичних, військово-політичних, економічних, культурних та соціальних зв‘язків по обидві сторони Атлантичного океану як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівні (НАТО, ОБСЄ, ЄС, ОЕСР, СОТ, ООН), та, виходячи з офіційної термінології ЄС та США, вузьке, яке стосується інституціолізованих зв‘язків між США і країнами-членами ЄС та ЄС, в цілому.

При дослідженні природи трансатлантичних відносин автором використано теоретичні положення неолібералізму, оскільки це дає змогу відійти від традиційного сприйняття відносин між двома центрами сили та надає можливість вийти за рамки вузьких “національних інтересів”, оскільки досліджуються не класичні відносини між державами, а відносини між державою та унікальним інтеграційним об‘єднанням, що може розглядатися в контексті формування постмодерністського суспільства. Важливою концептуальною особливістю роботи є те, що трансатлантичні відносини розглядаються без детального аналізу двосторонніх відносин США з окремими країнами-членами ЄС. Такий підхід передбачає наявність спільних зовнішньополітичних інтересів ЄС, які не можуть бути зведені лише до суми інтересів країн-членів.

В процесі дослідження відносин США та ЄС автором проводиться дослідження таких категорій теорії міжнародних відносин як “міжнародне співробітництво”, “партнерство”, “стратегічне партнерство”, “асиметричні відносини”. Автор виходить з того, що феномен співробітництва США та ЄС можна пояснити саме за допомогою неоліберального підходу, оскільки характер трансатлантичних відносин виходить за рамки егоїстичного опікування власного виживання в анархічній системі, враховані мають бути як наявність спільних інтересів, так й ідентичність базових цінностей, заснованих на принципах ринкової економіки та ліберально-демократичних цінностях. В той же час партнерські відносини не означають відсутності в них конфліктних проявів, але рівень відносин виключає застосування насильницьких засобів, поширення конфлікту з однієї сфери на іншу, а результатом розбіжностей завжди є компроміс.

Одним з найважливіших критеріїв визначення стратегічного партнерства у трансатлантичних відносинах є взаємозалежність. Саме використання теорії взаємозалежності дозволило авторові зрозуміти низький ступінь традиційного егоїзму та значний вплив спільної ідентичності та систем цінностей на динаміку трансатлантичних відносин. В той же час взаємозалежність США та ЄС не є симетричною. Асиметричними в класичному розумінні трансатлантичні відносини були в перші десятиліття існування біполярної системи, коли жорстке блокове протистояння спонукало Західну Європу до визнання гегемонії США та дотримання жорсткої дисципліни всередині блоку.

Огляд літератури дає підстави констатувати, що проблема трансатлантичних відносин, в їх широкому розумінні, традиційно займає одне з провідних місць у наукових дослідженнях американських та європейських вчених та ряду російських та українських дослідників. З іншого боку, постбіполярний період характеризується посиленням ролі ЄС у системі відносин США-Західна Європа. І хоча протягом останнього десятиліття починають з‘являтися дослідження, в яких робиться спроба проаналізувати окремі аспекти відносин між США та ЄС, відчутним залишається брак комплексних досліджень, особливо в російській та українській історіографії, присвячених цій проблематиці. Все це створило передумови для проведення автором комплексного системного дослідження трансформації відносин США та ЄС в постбіполярний період.

Документальну базу дослідження складає широке коло джерел, частина з яких вводиться у науковий обіг вперше: документи та матеріали органів державної влади США (Білий дім, Конгрес США, Міністерство оборони США, Офіс Представника США з питань торгівлі); документи та матеріали Європейського Союзу (основоположні документи ЄС, документи та матеріали, розроблені основними інституціями ЄС: Європейська Комісія, Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада міністрів, Європейський Центральний Банк тощо); двосторонні документи США та ЄС; виступи державних діячів США та ЄС; документи міжнародних організацій (НАТО, ЗЄС, СОТ, Світовий банк); довідково-статистичні матеріали, видані Світовою організацією торгівлі, Європейським оборонним агентством, Євростатом, Лондонським міжнародним інститутом стратегічних досліджень тощо.

Джерельну базу дослідження можна умовно поділити на дві групи робіт: концептуально-теоретичні дослідження, що пояснюють основу трансатлантичного співробітництва та його характер, та більш чисельну групу досліджень, що містять прикладний характер. Досліджуючи феномен співробітництва США та ЄС, унікального, порівняно із їх співпрацею з іншими міжнародними акторами, автор користувався напрацюваннями та теоретичними положеннями сучасного неолібералізму, зокрема працями таких авторів, як Дж.Най, Р.Кохейн, А.Стейн, А.Бронстоун, що дозволяє, з одного боку, дослідити відносини між державою та інтеграційним об‘єднанням, з іншого, проаналізувати феномен взаємозалежності двох акторів в політичній та економічній сферах. В процесі дослідження природи та характеру трансатлантичних відносин, що, з одного боку, можуть розглядатися в контексті “стратегічного партнерства”, з іншого, є асиметричними за своєю суттю, автором використано ряд робіт українських дослідників, зокрема колективну працю українських та канадських дослідників під редакцією Г.М.Перепелиці та О.М.Субтельного, монографію І.І.Жовкви.

Дослідження відносин ЄС та США неможливе без розуміння природи цих акторів, тому окрему групу джерел становлять роботи, присвячені аналізу еволюції зовнішньої політики США в постбіполярний період та процесу становлення ЄС як єдиного центру сили та перспектив формування та реалізації єдиного зовнішньополітичного підходу щодо третіх країн, в тому числі і США. Концептуально-теоретичні основи американської зовнішньої політики та її європейської складової, їх трансформація під впливом системного чинника розглядаються в роботах Зб.Бжезинського, Г.Кіссінджера, Дж.Ная, Дж.Фостера, І.Валлерстайна, Р.Роузкранца, К.Волтса, європейських дослідників Н.Гнесотто, Г.Веттіга. Природа ЄС, як цивільного центру сили, процеси формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки досліджуються в роботах європейських дослідників Ф.Дюшена, Ш.Бретертон, Дж. Воглера, С.Нутталя, де Шуттіт де Терварена, Г.Едвардса.

Окрему групу джерел становлять роботи, присвячені загальному аналізу стану та перспектив трансатлантичних відносин, зокрема монографії російського вченого М.А.Троїцького та запропонована ним концепція “програмуючого партнерства” у євроатлантичній стратегії США, аналітична робота дослідницької групи у складі Дж.Гудбі, П.Бувальда та Д.В.Треніна з їх трьохполюсною концепцією “розширеної європейської системи”, Е.Гарднера, К.Фізерстоуна та Р.Гінзберга, П.Вінан та Е.Філіпара, роботи Є.Є. Камінського, присвячені аналізу витоків та етапів розвитку трансатлантичного партнерства, що дозволяє заявляти про формування трансатлантичної цивілізації.

Причини та наслідки посилення відцентрових тенденцій у стосунках США та ЄС протягом останніх років знайшли своє відображення в роботах таких представників американських та європейських наукових кіл, як С.Хоффман, Н.Гнесотто, С.Волт, Р.Каган, Ф.Гордон, І.Даалдер, Ф.Бурвель, в працях російських та українських дослідників (О.С.Кузнєцова, В.Л.Іноземцев, А.С.Гальчинський, А.Кощенко).

Проблемі еволюції концептуально-теоретичних основ американської зовнішньої політики, її європейської складової, розбіжностям в системі трансатлантичного партнерства в постбіполярний період присвячені роботи російських вчених-міжнародників, в тому числі із Інституту США і Канади РАН: А.І.Уткіна, Ю.П.Давидова, С.М.Рогова, Т.А.Шаклеїної. Безумовним є внесок української школи в дослідження зазначеної проблематики, зокрема таких наукових центрів, як Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Інститут стратегічних досліджень, Донецький національний університет, Одеський національний університет імені І.І.Мечникова. Так, в процесі підготовки роботи автором були опрацьовані дослідження, проведені С.І. Аппатовим, І.М.Ковалем, В.А.Дубовиком, Є.Є.Камінським, А.В.Дашкевичем, Б.І.Канцеляруком, Ю.Б.Гончар, Д.В.Скляренком, О.І.Їжаком, І.А.Храбаном, С.В.Толстовим.

У другому розділі – “Еволюція взаємин ЄС та США в системі міжнародних та трансатлантичних відносин в постбіполярний період” - розглянуто основні тенденції розвитку відносин США та ЄС в постбіполярний період та питання формування договірно-правових та інституційних механізмів співробітництва США та ЄС, проведено аналіз співвідношення сил та процесу прийняття рішень в трансатлантичних відносинах.

Автором запропоновано ряд чинників, що визначають трансатлантичні відносини в постбіполярний період: трансформація системи міжнародних відносин, розвиток європейських інтеграційних процесів та взаємопов‘язані процеси глобалізації та регіоналізації міжнародних відносин. Вирішальним чинником для еволюції трансатлантичних зв‘язків, що формувалися в період блокового протистояння, стала зміна характеристик системи міжнародних відносин. Зміни у системі міжнародних відносин знайшли відображення у наступних тенденціях трансатлантичних відносин: 1) перепозиціонування трансатлантичних партнерів в системі міжнародних та трансатлантичних відносин, що призвело до еволюції зовнішньополітичних стратегій сторін; 2)розходження у позиціях щодо стратегії поведінки на міжнародній арені (стратегія багатосторонності та активної співпраці з іншими учасниками міжнародної системи у випадку ЄС та хитання між унілетералізмом та мультилетералізмом у зовнішній політиці США); 3) зменшення ролі європейського регіону у зовнішній політиці США, що пов‘язано із зменшенням рівня загроз в Європі та зростанням викликів та інтересів Вашингтона в інших регіонах.

В той же час, попри посилення відцентрових тенденцій у трансатлантичних відносинах в постбіполярний період, автор відзначає наступні чинники, що пояснюють унікальність трансатлантичного партнерства та стратегічну залежність сторін одна від одної: подібність форм політичної організації Нового та Старого Світу, зростаюча економічна взаємозалежність США та ЄС, спільна геополітична група інтересів, військово-політична взаємозалежність як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівні, в першу чергу, через структури НАТО.

Другим чинником, що визначає трансатлантичні відносини в постбіполярний період, є розвиток європейських інтеграційних процесів та зміна ролі ЄС у світі, що частково спричинено структурними змінами в системі міжнародних відносин, частково - логікою внутрішнього розвитку інтеграційного об’єднання. Головними передумовами посилення ролі ЄС в міжнародній та трансатлантичній системах, є формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки та становлення економічного та валютного союзу ЄС. В той же час автором доведено, що саме сутність природи ЄС (“цивільний центр сили”) робить його вразливим у відносинах із США.

Іншим чинником, що визначає розвиток трансатлантичних відносин в 90-ті рр. ХХ ст. є взаємопов’язані процеси глобалізації та, водночас, регіоналізації політичних та економічних відносин. З одного боку, глобалізація призводить до посилення взаємозалежності між США та ЄС, оскільки глобальна економіка потребує економічної лібералізації та більшої відкритості економік сторін. З іншого боку, розвиток власних регіональних інтеграційних об‘єднань призводить до зіткнення інтересів сторін, прикладом чого може бути загострення протиріч на двосторонньому та багатосторонньому рівнях (в рамках ГАТТ та СОТ), зростання кількості торговельних війн між США та ЄС.

При проведенні аналізу інституційних рамок співробітництва США та ЄС, що почали формуватися із прийняттям в 1990 р. Трансатлантичної декларації, автор враховує вплив внутрішньополітичних чинників та особливостей механізмів прийняття зовнішньополітичних рішень США та ЄС. Так, об‘єктивний аналіз свідчить про складність для європейців, порівняно із США, приймати стратегічні рішення, оскільки силовий потенціал ЄС не є централізованим, а міждержавний підхід у прийнятті рішень в рамках другої та третьої опор ЄС послаблює можливості формування спільних позицій. Саме це робить американське втручання більш ефективним, в першу чергу, через механізми двосторонніх відносин з країнами-членами ЄС. В цьому плані розширення кількості членів ЄС є вигідним для США, оскільки підсилює його шанси впливати на прийняття рішень зсередини. Важливе значення для дослідження трансатлантичних відносин має і проведений автором аналіз особливостей формування американського зовнішньополітичного механізму та впливу на нього внутрішньої політики. Аналізуючи внутрішньополітичні тенденції в США, автор виділяє наступні особливості: по-перше, відмінність у підходах до співробітництва з європейськими союзниками демократичної та республіканської адміністрацій, по-друге, опосередкований вплив Конгресу США на відносини із ЄС, який, здебільшого, є негативним через поширену практику прийняття екстериторіального законодавства.

Третій розділ – “Співробітництво ЄС та США в політичній та безпековій сферах” - присвячено дослідженню сучасного стану та перспектив політичних відносин ЄС та США в постбіполярний період, аналізу чинників, що негативно впливають на політичні відносини США та ЄС, дослідженню впливу європейської оборонної інтеграції на безпекову сферу трансатлантичних відносин. Автором зроблена спроба вирішити наступні завдання: визначити особливості моделі політичних відносин США та ЄС та головні перешкоди на шляху до ефективного партнерства та проаналізувати вплив політичної уніфікації ЄС на еволюцію трансатлантичних відносин.

Важливим чинником, що дає можливість зрозуміти характер відносин США та ЄС в постбіполярний період, є взаємозалежність двох акторів в економічній та політичній сферах, що, в результаті, призводить до кооперативної моделі взаємовідносин, ефективність якої унікальна порівняно з моделями співробітництва США та ЄС з іншими акторами міжнародної системи. Причиною цього, крім спільної системи цінностей, культурної та історичної спадщини, є існування головних умов, необхідних для ефективного співробітництва - спільність цілей, взаємовигідний характер співробітництва та існування інституційних рамок та комунікаційних зв‘язків між партнерами. В постбіполярний період важливими залишаються спільність цілей та інтересів партнерів, як то: необхідність збереження норм та принципів функціонування системи міжнародних відносин, заснованої на цінностях західної демократії та ринкової економіки, єдність у визначенні зовнішніх загроз – тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, регіональні конфлікти.

Автор розглядає трансатлантичні відносини як необхідну для США передумову збереження глобального лідерства та зменшення тягаря “наддержавності”, для європейців партнерство із США залишається найоптимальнішою формою захисту власних інтересів, особливо у безпекових питаннях. Автор проводить порівняльний аналіз стратегій США та ЄС як на регіональному рівні (регіон Центрально-Східної Європи, пострадянський простір, в тому числі і ставлення до інтеграційних процесів в регіоні), так і на глобальному рівні (проблема ефективності застосування санкцій та військової сили, політика щодо країн-паріїв). На цих прикладах автор доходить до висновку, що співробітництво не означає відсутності проявів конкурентної моделі взаємодії акторів у міжнародній системі, що пояснюється рядом тенденцій. Першою є різне сприйняття свого місця та ролі в світі, що витікає із статусу наддержави США та статусу регіонального центру сили ЄС. Це спричиняє різницю у визначенні стратегічних інтересів та пріоритетів. Другою є відмінність підходів щодо форм співпраці з іншими міжнародними акторами: якщо США надають перевагу одностороннім діям, для ЄС основним зовнішньополітичним інструментом є багатосторонні ініціативи та інститути. Третьою є відмінність у підходах до вирішення міжнародних та інтернаціоналізованих конфліктів: США активно застосовують інструменти військового примусу, Європейський Союз надає перевагу використанню економічних та політичних інструментів.

Окрема увага в роботі приділяється проблемам трансатлантичної співпраці у сфері безпеки. Попри важливість збереження НАТО як основного форуму та реформування організації з метою її пристосування до нових геополітичних реалій, все визначальнішим стає вплив власне європейських інтеграційних проектів у військово-політичній сфері.

Ставлення США до європейської оборонної інтеграції залишається традиційно подвійним: в цілому, змушена толерантність та, водночас, різке неприйняття окремих заходів європейців, що можуть мати негативні наслідки для “атлантичної солідарності”. З одного боку, прагнення Вашингтона полегшити “тягар лідерства” спонукає до підтримки цього процесу. Активно заохочується і залучення ряду європейських атлантистів, в першу чергу, Великобританії, до спільної європейської політики безпеки та оборони, як контрзахід проти невигідного для американських інтересів розвитку подій. З іншого боку, зміцнення європейських оборонних можливостей розглядається в контексті збереження НАТО як дієвого союзу.

Автор розглядає декілька сценаріїв розвитку подій: розвиток європейських проектів зі збереженням зв‘язку із НАТО як основи трансатлантичного партнерства, створення автономних від НАТО проектів, на кшталт європейської армії, що матиме негативні наслідки для інтересів США в Європі та майбутнього НАТО. Автор вважає найбільш вірогідним розвиток першого сценарію, виходячи з наступних причини: непропорційність витрат на оборону з боку країн-членів ЄС та США; міждержавний підхід у функціонуванні цієї ініціативи та відсутність єдності у самому Союзу через позицію нейтральних країн та атлантистів; відсутність необхідних у ЄС ресурсів та оперативних можливостей та залежність від НАТО у питаннях проведення широкомасштабних операцій (планування, транспортна авіація, супутникове спостереження тощо).

Окремо розглядається проблема розподілу повноважень між двома організаціями, яку автор досліджує на просторовому рівні (ЄС опікується європейськими справами, в той час як НАТО – операціями в інших регіонах) та функціональному: розподіл повноважень у “важких” та “м‘яких” питаннях безпеки (проведення військових операцій залишається за НАТО, миротворчих та гуманітарних – за ЄС). Проте в практичній площині розподіл повноважень за таким принципом здається авторові неможливим, а отже неминучим є дублювання функцій НАТО та ЄС.

У четвертому розділі – “Торговельно-економічне співробітництво ЄС та США” - досліджуються економічні зв‘язки між США та ЄС як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівні (СОТ) та вплив цих відносин на систему міжнародних економічних відносин, в цілому.

На відміну від політичних контактів, формалізація яких приходиться на 90-ті рр., економічне співробітництво між США та ЄС є традиційним для трансатлантичних відносин. Саме економічна інтеграція надала ЄС ознаки міжнародної суб‘єктності та призвела до кардинальних змін у світовому господарстві: падіння лідерства США та переходу до трьохполюсної системи міжнародних економічних відносин (США-ЄЕС-Японія). Проте автор дотримується точки зору, що в біполярний період економічні стосунки виступали у підпорядкованій політичним відносинам ролі: економічні розбіжності відступали на другий план в умовах протистояння з радянським блоком. Зміни у міжнародній системі в 90-ті рр. зменшили необхідність уникнення розбіжностей, що, в свою чергу, призвело до загострення конкуренції у торговельно-економічних відносинах.

Відбулися і серйозні зміни у балансі сил в міжнародній економічній системі, оскільки інтеграційні процеси розширюють характер відносин у трикутнику США-ЄС-Японія, перетворюючи його у взаємодію трьох регіональних суперблоків (західноєвропейського, північноамериканського та азійсько-тихоокеанського). Проте саме економічна співпраця США та ЄС є вирішальною у трансформації системи міжнародних економічних відносин.

Автор розглядає декілька індикаторів впливу транснаціоналізації світової економіки на відносини США-ЄС та посилення їхньої взаємозалежності: торговельно-економічне партнерство, показники взаємних інвестиції та взаємопроникнення та власність на ринках партнера. В той же час аналізуються і основні виклики, що постають перед трансатлантичними відносинами, зокрема відмінність економічних та соціальних моделей (процеси диверсифікації капіталізму та співіснування європейської моделі держави загального добробуту та державного регулювання та ліберальної американської моделі), регіоналізація міжнародних економічних відносин та наслідки введення євро для трансатлантичних відносин та світової економіки, загалом.

Так, безумовним викликом для трансатлантичного партнерства є регіоналізація міжнародних економічних відносин. Проявом більшої свободи економічної політики в постбіполярний період є розширення контактів США та ЄС з третіми країнам, а, отже, і зростання конкуренції з приводу встановлення відносин з третіми країнами через систему двосторонніх та багатосторонніх ініціатив. На прикладі співвідношення двосторонніх ініціатив щодо пожвавлення трансатлантичного економічного партнерства та участі в інших інтеграційних проектах, автор розглядає ймовірність втрати зацікавленості у двосторонніх економічних відносинах та посилення протекціоністських заходів із неминучими негативними наслідками для світової економіки.

Наслідки формування економічного та валютного союзу (ЕВС) та введення єдиної європейської валюти для трансатлантичних відносин та системи міжнародних валютно-кредитних відносин розглядаються автором у трьох сферах: політичній, економічній та інституційній (проблема реформування міжнародних фінансових установ).

У відповідності до мети та завдань дослідження автор робить наступні висновки:

1. Становлення трансатлантичних відносин проходило в умовах блокового протистояння та формування біполярної системи міжнародних відносин. Із трансформацією системи міжнародних відносин та зникненням зовнішньої загрози, що мала об‘єднавче значення для трансатлантичного партнерства, відбулися вирішальні зміни у природі двосторонніх відносин. По завершенні “холодної війни” відбулася зміна в ієрархії стратегічних інтересів США: об‘єктивним є зменшення значення європейського регіону, який, на сьогоднішній день, розглядається лише як один із елементів глобальної стратегії США. В свою чергу, спостерігається зменшення військово-політичної залежності європейських союзників від США, що в умовах зростання економічної та політичної ваги ЄС призводить до посилення відцентрових тенденцій у двосторонніх стосунках. Проте, це створює можливості для врівноваження трансатлантичних відносин та поступового відходу від асиметричної моделі партнерства.

З іншого боку, характерною особливістю постбіполярної міжнародної системи є ускладнення поняття безпека, коли її військовий вимір перестає бути визначальним, що призводить і до зміни пріоритетів у трансатлантичних відносинах. На противагу домінуючому у відносинах США та європейських союзників часів біполярності військово-політичному аспекту, в 90-ті рр. на перше місце трансатлантичного порядку денного виходять соціально-політичні, гуманітарні та економічні проблеми.

В той же час, головною особливістю трансатлантичних відносин, що відрізняє їх від інших міжнародних акторів, є зворотній зв‘язок “система-елемент”: еволюція міжнародної системи, багато в чому, визначається характером цих відносин. В процесі транснаціоналізації міжнародних відносин формування міжнародної системи відбувається саме на умовах західної цивілізації, що базується на принципах ринкової економіки та ліберально-демократичних цінностях.

2. Еволюція трансатлантичного партнерства відбувається під впливом взаємопов‘язаних процесів розширення та поглиблення європейської інтеграції, що призводять до переходу ЄС від економічного об‘єднання до політичного союзу та підвищення ролі відносин по лінії ЄС-США.

Вплив європейських інтеграційних процесів на співробітництво ЄС із США прослідковується у двох вимірах: економічному та політичному. Економічна інтеграція в постмаастрихтський період, що призвела до формування економічного та валютного союзу ЄС та запровадження євро, реформує систему міжнародних економічних та валютно-кредитних відносин та врівноважує домінуюче положення долару США. В політичній площині посилення інтеграційних процесів призвело до формування другої опори ЄС - спільної зовнішньої політики та політики безпеки, що є головною передумовою для побудови збалансованих трансатлантичних відносин та, в широкому розумінні, переходу до багатополярної міжнародної системи. Можна відзначити подвійний характер впливу США на СЗППБ ЄС: з одного боку, саме американський, а не радянський чинник, виступив каталізатором політичної уніфікації в ЄС в середині 70-х рр. ХХ ст., з іншого - вплив Вашингтона через систему двосторонніх відносин з окремими членами ЄС обумовлює структурну обмеженість другої опори ЄС. В той же час протидія США цій європейській ініціативі була б контрпродуктивною, навпаки, активна участь в цьому процесі є запорукою збереження глобального лідерства США та врахування інтересів Вашингтона європейськими партнерами.

Важливим процесом, що суттєво впливає на трансатлантичні відносини, є розширення ЄС 2004-2007 рр., оскільки в середньостроковій перспективі передбачається посилення позицій США всередині ЄС, враховуючи проатлантичний зовнішньополітичний курс більшості країн Центрально-Східної Європи. В довгостроковій же перспективі економічна інтеграція ЄС має перейти у гармонізацію політичних позицій країн-членів та консолідацію об‘єднання на міжнародній арені.

3. Визначальним для дослідження балансу сил в трансатлантичних відносинах є порівняльний аналіз політичної природи двох акторів. Характерною особливістю відносин США та ЄС є відносини між державою та унікальним інтеграційним об‘єднанням, прикладом постмодерністського суспільства. Неореалістична природа США та неоліберальна – ЄС, який розглядається як цивільний центр сили, призводять до різних можливостей внутрішньої консолідації та мобільності, а отже і до ефективності впливу на міжнародну систему.

Поєднання наднаціонального та міждержавного підходів у розвитку ЄС робить його центром сили з якісно іншою природою порівняно зі США з їх централізованою системою прийняття рішень. Посилення ролі наднаціональних інституцій дозволяє ЄС виступати з єдиною позицією на переговорах із Вашингтоном. Проте слабкість об‘єднання полягає у домінуванні міждержавного принципу співробітництва у прийнятті рішень в рамках другої опори (СЗППБ), що значно ускладнює прийняття стратегічних рішень та робить американське втручання через механізми двостороннього співробітництва з країнами-членами ЄС більш ефективним.

Характерним для трансатлантичних відносин в постбіполярний період є поступове зміщення центрів прийняття рішень з державного на недержавний рівень: піднесення впливу лобістських рухів, транснаціональних корпорацій, суспільних рухів. З одного боку, такі тенденції мають позитивний характер, оскільки призводять до посилення взаємозалежності сторін та переводять комутаційні потоки в трансатлантичних відносинах з міждержавних та міжурядових каналів на міжсуспільні та транснаціональні. З іншого боку, це призводить до посилення фрагментарності системи прийняття рішень, в тому числі зовнішньополітичних, як це відбувається із зовнішньою політикою США, коли все зростаючий тиск груп впливу призводить до прийняття суперечливих односторонніх рішень, які не враховують позицію іншої сторони.

4. Особливістю відносин США та ЄС в постбіполярний період стало включення в них політичних питань з широкого кола проблем: як європейських регіональних, так і глобальних (міжнародна безпека та боротьба із міжнародним тероризмом, допомога у розвитку, проблеми нерозповсюдження зброї масового знищення, країни-парії тощо). В той же час, політичні відносини США та ЄС кардинально відрізняються від відносин США з окремими європейськими країнами, оскільки неоднорідність об‘єднання, що складається із різних за статусом і потенціалом країн, та залежність від здатності до внутрішньої згуртованості його членів, ускладнюють вироблення спільної позиції між США та ЄС. В той же час цивільний статус ЄС як єдиного центру сили обумовлює характер питань порядку денного політичних відносин США та ЄС, що обмежуються обговоренням проблем “м‘якої безпеки”.

Чинником, що визначає характер політичних відносин США та ЄС та переносить їх на рівень стратегічного партнерства, є посилення політичної та економічної взаємозалежності двох акторів. В той же час, існує ряд відмінностей, пов‘язаних із різною політичною культурою, ресурсами та можливостями сторін, що є головною перешкодою для ефективного партнерства: США є наддержавою, що частіше вдається до односторонніх дій та військової сили, ЄС, в свою чергу, є регіональним центром сили та обирає плюралістичну модель співробітництва, в тому числі в рамках міжнародних організацій. Проте саме ці відмінності, що зумовлені різними ресурсними базами та політичними активами партнерів, створюють перспективи для плідної співпраці. Найоптимальнішим сценарієм розвитку трансатлантичних відносин в середньостроковій перспективі, що позитивно відобразився би як на системі трансатлантичних зв‘язків, так і на стабільності міжнародної системи, в цілому, міг би стати розподіл повноважень між США та ЄС: враховуючи військовий потенціал, США зосереджуються на відповідях на прямі виклики міжнародній безпеці, включаючи проведення військових операцій, ЄС – на подоланні гуманітарних та соціально-економічних проблем.

5. Головним форумом трансатлантичної співпраці в сфері безпеки залишається НАТО, проте впливовим чинником, що визначатиме характер співробітництва в найближчі десятиліття, буде розвиток військово-політичної інтеграції в ЄС. Наслідки військово-політичної інтеграції ЄС для США подвійні: з одного боку, ефективна реалізація європейської політики в галузі безпеки та оборони ЄС означатиме перерозподіл тягаря відповідальності та збільшення внесків європейських партнерів у спільну безпеку. З іншого