КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Осокіна Юлія Сергіївна

УДК 3.085.000.141:316.472

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО СУБ’ЄКТА:

ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор

БОЙЧЕНКО Іван Васильович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри філософії гуманітарних наук.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор,

член-кореспондент НАН України

МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

імені І.Ф.Кураса НАН України,

керівник Центру комплексних досліджень

політичних наук;

кандидат філософських наук

СИРІНСЬКИЙ Роман Аркадійович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

при Раді національної безпеки та оборони України,

головний консультант відділу регіональної безпеки.

Провідна установа – Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться „26” березня 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „__23__ ” лютого 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О.Шашкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена особливостями сучасної епохи. В ході науково-технічного розвитку суспільства накопичується дедалі більше знань. Проте величезний потенціал науки й техніки може призвести й до незворотних і далеко не завжди позитивних наслідків. Вже протягом півстоліття навіть життя на Землі стало предметом свідомого вибору: людина здатна його знищити, принаймні технічно. І тому дедалі нагальнішим стає дослідження відповідальності соціального суб’єкта – від окремої людини до людства в цілому. На сучасному етапі суспільного розвитку життя людства із природної даності стало предметом взаємоузгодження конкретних суб’єктів, а, отже, – і предметом відповідальності цих суб’єктів.

Важливою характеристикою сучасної епохи, що привертає увагу до феномену відповідальності, є й глобалізація. Створення єдиної світової інформаційної системи загострило проблему відповідальності, спричиняючи взаємну залежність всіх тих, хто виявився включеним в процес глобалізації. В соціально-правовій сфері становлення громадянського суспільства веде до радикальної трансформації відповідальних відносин, а тотальне підпорядкування суспільства державі сприймається сьогодні як пряме порушення прав і свобод громадян. Проблема відповідальності, таким чином, містить у собі головні риси сучасного суспільного розвитку, які виражаються в наростанні й загостренні протиріч між процесом глобалізації та диференціацією відповідальних суб’єктів. У світлі сучасних кризових явищ та тотального ризику в світі доводиться констатувати дефіцит відповідальності, що також спонукає до розгляду проблеми відповідальності соціального суб’єкта. Все це й зумовило вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Проблема відповідальності різних суб’єктів діяльності вже отримала певне висвітлення у зарубіжній та вітчизняній літературі. В основному „відповідальність” розглядається в межах етичної, юридичної або політичної проблематики, але й тут фундаментальні праці, де концепт відповідальності був би власним предметом дослідження, відсутні.

Дуже важливі передумови для розробки даної теми були створені в працях фахівців із соціальної філософії, насамперед, В.Андрущенка, І.Бойченка, Л.Губерського, Т.Ящук, праці яких становлять методологічний фундамент наукової розробки питання про відповідальність соціального суб’єкта.

Хочеться спочатку зауважити, що наше дослідження не торкається співвідношення свободи та відповідальності, оскільки існує достатньо філософської літератури, де ця проблема розглядалася досить широко. Це праці В.Еркомаішвілі, Х.Гроссмана, Р.Косолапова, В.Маркова, А.Плахотного, Е.Рудковського. Для даного дослідження філософська класика є дуже важливою основою, бо кожен значний культурно-історичний етап розвитку філософії конкретизував у своїй проблематиці аналіз вибору людини та її відповідальності. Розуміння відповідальності в релевантній системі понять в дисертаційній роботі спирається на філософську спадщину Аристотеля, Августина, Б.Спінози, Т.Гоббса, І.Канта, К.Маркса. Філософи ХХ ст. – М.Гайдеггер, Ж.-П.Сартр, В.Франкл – обґрунтували необхідність і правомірність філософського аналізу відповідальності через пошук сутності людини, акцентували увагу на особистій відповідальності не перед суспільством, а перед власним „Я”. Як онтологічну реалію розумів відповідальність М.Бубер. Для Е.Левінаса відповідальність має інтерсуб’єктивне забарвлення.

Відповідальності як особливому типу взаємодії людини та суспільства присвячені праці Л.Грядунової, Г.Заболотної, П.Симонова, М.Цвєтаєвої.

Е.Агацці, В.Вернадський, Л.Велика, Г.Голубєва, В.Енгельгардт, Г.Ленк, О.Лінчук К.Мітчем, О.Мирська, В.Трухін та вітчизняні дослідники М.Сарафанов й О.Сичивиця брали участь у дискусії з проблеми відповідальності вчених у науці й техніці.

Соціально-психологічний аспект відповідальності особистості, коли в центрі уваги є структура особистості та властивості свідомості, досліджувався Л.Дементій, Н.Мінкіною, Ю.Мішиною, К.Муздибаєвим, А.Растігеєвим.

Дослідження сутності моральної відповідальності особистості при соціалізмі було досить поширеним явищем, про що свідчить низка дисертацій (Б.Кортуа, Н.Сафаров, Е.Старчевський). Етичний аспект даної проблематики розроблявся в працях Т.Василевської, Н.Головко, В.Канке, А.Черменіної, коли поняття відповідальності підносилося на рівень моральної цінності.

В радянській філософській літературі соціальна відповідальність як комплексна соціальна проблема розглядалася в працях Р.Косолапова, Є.Левченко, В.Маркова, А.Орєховського, А.Плахотного, П.Симонова, В.Сперанського, в сучасній російській філософії – М.Солодкою. В підходах радянських дослідників соціальна відповідальність інтерпретувалася, насамперед, одночасно як форма суспільних відносин, якість особистості і особливий стан соціальних суб’єктів.

Як фактор регуляції поведінки, відповідальність висвітлювалася в дослідженнях М.Воронцова, С.Максимова, М.Табунова, Б.Яковлєва; для розкриття суті означеного фактора тут досліджувалася структура та функції відповідальності.

Поняття „відповідальність” є одним із основних при осмисленні екологічної проблематики взаємовідношення „людина-природа”, постаючи як всезагальний моральний принцип і моральнісний закон людського буття в дослідженнях К.-О.Апеля, Г.Йонаса, К.М.Маєр-Абіха, М.Ріделя.

Однак, на жаль, серед усіх аспектів проблеми відповідальності, котрі висвітлювались у літературі з даного питання, й досі відсутні розробки, у яких спеціально розглядалася б із філософських позицій проблема відповідальності соціального суб’єкта, незважаючи на її дедалі гострішу актуальність. Цією обставиною і зумовлено вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в межах наукових досліджень кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у відповідності з темою „Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть” (номер державної реєстрації – 01БФ041-01).

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є системний аналіз відповідальності соціального суб’єкта, розкриття своєрідності цього суб’єкта, структури та форм вияву зазначеної відповідальності. Реалізація означеної мети зумовила необхідність розв’язання таких дослідницьких завдань:

виокремити основні підходи в дослідженні питань соціальної відповідальності та визначити місце і роль проблеми відповідальності соціального суб’єкта в контексті означених питань;

визначити зміст поняття відповідальності соціального суб’єкта та основні аспекти його вивчення;

виявити особливості розуміння відповідальності суб’єкта на різних етапах розвитку філософської думки та ступінь розробки проблем відповідальності соціального суб’єкта в сучасній філософській та науковій літературі;

розкрити зміст поняття соціального суб’єкта відповідальності та простежити трансформації означеного суб’єкта в умовах глобалізації;

з’ясувати основні характеристики структури та форм вияву відповідальності соціального суб’єкта.

Об’єкт дослідження – відповідальність як явище життєдіяльності суспільства.

Предметом дисертаційної роботи є відповідальність соціального суб’єкта як соціально-історичний феномен.

Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дисертаційної роботи зумовила необхідність використання, насамперед, засадничих філософських та загальнонаукових пізнавальних принципів, підходів та методів: принципу історизму, принципу єдності історичного та логічного, методіу аналізу та синтезу, системного та структурно-функціонального підходу. Завдяки використанню принципу єдності історичного та логічного основні тенденції осмислення поняття відповідальності на різних етапах розвитку філософських поглядів розглянуто не тільки як послідовні стадії становлення, а й аспекти плюралістичного, властивого для сьогодення розуміння соціальної відповідальності. На засадах аналітичного методу виокремлено та досліджено специфіку застосування різних підходів щодо трактування соціального суб’єкта відповідальності та, з позицій методу синтетичного, визначено пріоритетний соціально-філософський підхід, реалізація якого уможливлює узагальнення результатів підходів попередніх. Встановлення своєрідності різних форм вияву відповідальності та особливостей їх функціонування уможливив метод структурно-функціонального аналізу. Нарешті, виявлення належної послідовності наріжних проблем теми дослідження та їх послідовне з’ясування зумовили необхідність неухильного дотримання вимог методу системного аналізу.

Важливу методологічну роль при виконанні роботи відіграли результати напрацювань представників так званої Київської філософської школи, котрі працюють в царині соціальної філософії, а саме – В.Андрущенка, І.Бойченка, Г.Горак, Л.Губерського, А.Єрмоленка, М.Михальченка, О.Соболь, Т.Ящук.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційному дослідженні здійснено системний соціально-філософський аналіз проблеми відповідальності соціального суб’єкта. В процесі дослідження обґрунтовано наступні положення і висновки, які містять елементи наукової новизни та виносяться на захист:

встановлено, що багатовимірний феномен відповідальності соціального суб’єкта філософами різних епох фіксувався, як правило, в ракурсі лише якогось одного, специфічного переважно саме для даної певної епохи, виміру, що вимагало систематизації філософських поглядів щодо проблеми відповідальності. Показано, що лише з позицій сучасної філософської думки інтерпретації відповідальності соціального суб’єкта, що на різних стадіях історико-філософського процесу претендували на статус самодостатнього та вичерпного її осмислення, постають фіксацією різних граней означеної відповідальності як явища надскладного, багатогранного;

- на основі конкретизації поняття соціального суб’єкта відповідальності обґрунтовано полісемантичність його змісту, основні смислові характеристики якого визначаються багатовимірним співвідношенням „особистість-спільнота-суспільство”. Доведено, що автентичне осмислення різних граней означеного співвідношення зумовлює необхідність застосування комплексного аналізу, в якості основних аспектів котрого визначено феноменологічний, діяльнісний, формаційний та цивілізаційний підходи. В контексті останнього виокремлено, як особливо важливі, два підходи – комунікативний, представники якого витлумачують суб’єкт відповідальності як реальну комунікативну спільноту, кожен член якої відповідальний за досягнення консенсусу, та комунітаристський, згідно з яким суб’єктом відповідальності постає спільнота людей, яка функціонує на засадах державної солідарності та відповідальності;

- з’ясовано, що відповідальність соціального суб’єкта характеризується поліструктурністю; в якості основних виокремлено дві структури означеної відповідальності. Складовими першої структури постають суб’єкт відповідальності, об’єкт відповідальності, мета, засоби, процес та результати реалізації дій суб’єкта, через які і конституюється інстанція відповідальності. Основними ж компонентами іншої структури відповідальності соціального суб’єкта є за авторським підходом, передусім, її різновиди, зокрема – відповідальність моральна, юридична, політична та екологічна;

- аргументовано особливий статус екологічної відповідальності як однієї з таких форм відповідальності соціального суб’єкта, які інтегрують в собі характеристики інших форм означеної відповідальності. Доведено, що детермінаційний механізм соціальної відповідальності, зокрема екологічної, на сучасному етапі розвитку суспільства набуває істотно іншого вигляду, оскільки реалізується, переважно, на засадах не субординаційних зв’язків, а взаємозалежностей;

- показано, що на сучасному етапі при збереженні значення впливу характеру взаємодії „особистість-спільнота-суспільство” на сутнісні характеристики відповідальності соціального суб’єкта водночас якісно зростає роль зворотного впливу такої відповідальності на означену взаємодію. Це зростання уможливлюється, зокрема, зміщенням основного акценту з консервативної форми розвитку відповідальності соціального суб’єкта, що виходить з визначального статусу авторитету, на прогресивну, яка є своєрідною результантою узгодження цілей різних суб’єктів відповідальних відносин.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретична значущість дисертації полягає в тому, що її результати сприятимуть збагаченню категоріально-понятійного апарату сучасної соціальної філософії, подальшому поглибленому вивченню складного, багатовимірного феномена відповідальності в різних ракурсах, в процесі його подальшого філософського, загальнонаукового та спеціально-наукового осмислення.

Практичне значення дисертації зумовлюється тим, що її основні положення можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні нормативного курсу з філософії, соціальної філософії, філософії історії, спецкурсів та практичних занять з історії філософії, етики, соціології, психології та ін., а також при підготовці підручників, посібників та навчально-методичних посібників з цих дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та ідеї дисертації були представлені й обговорені на методологічних семінарах і засіданнях кафедри філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на міжнародних наукових конференціях у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка: „Дні науки – 2003” (Київ, 2003), „Людина – Світ – Культура” (Київ, 2004), „Дні науки - 2005” (Київ, 2005).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені в семи публікаціях – чотирьох статтях, розміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та трьох тезах доповідей, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями та логікою наукового дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 181 сторінку. Список використаної літератури містить 187 найменувань на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, аналізується ступінь наукової розробки проблеми, визначаються об’єкт, предмет, мета й завдання дисертаційної роботи, методи дослідження, наукова новизна дисертації, її теоретичне й практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію наукових досліджень.

У першому розділі „Поняття відповідальності соціального суб’єкта: зміст та аспекти дослідження” проаналізовано сучасні теоретичні підходи щодо з’ясування змісту поняття відповідальності соціального суб’єкта та основні аспекти його вивчення.

Відзначено, що одна з особливостей сучасної соціальної філософії виявляється, головним чином, у прагненні до подолання міждисциплінарних меж, поєднанні різноманітних наукових підходів у соціально-філософських дослідженнях. В дисертації відзначено, що дослідницькі розвідки з даної проблематики, зокрема в площині радянського та пострадянського простору, різняться між собою, в першу чергу тим, що спираються на різні теоретико-методологічні засади та є відповіддю на різні виклики часу.

Проблема відповідальності радянськими вченими почала активно опрацьовуватись з кінця 60-х років минулого століття, більшість робіт з яких була присвячена морально-етичному зрізу відповідальності (Н.Головко, Г.Голубєва, Б.Кортуа, Н.Сафаров, Е.Старчевський, А.Черменіна), а головний наголос ставився на формуванні моральної відповідальності особистості в умовах соціалізму. У 80-х роках ХХ ст. набуло поширення дослідження питань відповідальності суб’єктів науки, яка зростає в умовах піднесення ролі наукових відкриттів та в контексті гонки озброєнь (А.Антонов, Л.Велика, В.Енгельгардт, О.Лінчук, Е.Мирська, В.Трухін). Теоретичні пошуки радянських дослідників відображали пануючу в даний час ідеологію та будувались, переважно, на основі ідей К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Леніна, матеріалів з’їздів КПРС.

Осмислення феномена відповідальності дозволяє авторці стверджувати, що досліджуване поняття є досить багатозначне, а проблема соціальної відповідальності вельми багатогранна. У дисертації показано урізноманітнення теоретичних підходів щодо розуміння змісту поняття „відповідальність соціального суб’єкта”. Це розуміння його як здатності особистості підпорядковувати власні інтереси вимогам суспільного розвитку (Л.Грядунова, С.Дмитрієва, Є.Левченко, Н.Табунов, М.Цвєтаєва); а також – як форми зв’язку і взаємодії суспільства та особистості, що виражає певні відносини між ними (Н.Мінкіна, А.Плахотний, Е.Рудковський, П.Симонов, В.Сперанський); крім того – як вибору оптимальної можливості із їх багатоманітності, що передбачає діяльність згідно неї (М.Воронцов, Х.Гроссман, В.Еркомаішвілі, І.Пономарьова); і, нарешті, – як гармонійного поєднання об’єктивної необхідності виконання суспільних вимог та усвідомлення загальнолюдських цінностей, як єдність раціонального та емоційного (Г.Заболотна, А.Орєховський, А.Растігеєв, Н.Фокіна); та – як такого способу регуляції людської поведінки, при якому діяльність суб’єкта супроводжується моральнісною самооцінкою та готовністю давати звіт за свої дії (К.Муздибаєв, Я.Ребане).

Нинішній стан соціально-філософського осмислення відповідальності соціального суб’єкта характеризується зацікавленістю вітчизняних та зарубіжних дослідників даним феноменом в умовах розвитку бізнесових структур, включеності людини в систему технічних, біотехнічних та соціотехнічних маніпуляцій, пошуку планетарної етики відповідальності. Все це зумовило розгляд даної проблеми, зокрема, в таких аспектах – відповідальність як внутрішній механізм контролю особистості (Т.Василевська, Л.Дементій, О.Лазорко, Г.Ложкін, Ю.Мішина); відповідальність як характеристика суб’єкта управління (Е.Ласло, Г.Ленк, М.Солодка, Л.Фіглін); відповідальність як атрибут суб’єкта науки й техніки (Е.Агацці, Г.Голубєва, Г.Ленк, О.Мірська, М.Сарафанов, О.Сичивиця); відповідальність як форма контролю суб’єктів політики (С.Андреєв, Н.Гедікова, М.Конох, М.Самуйлік, Р.Павленко, В.Полевий, Д.Уорнер).

На основі аналізу сучасної літератури з даної тематики авторка доходить висновку, що певні успіхи в осмисленні окремих граней проблеми відповідальності різних соціальних суб’єктів не вирішують проблему з’ясування змісту відповідальності соціального суб’єкта та не призводять до уточнення означеного поняття. Узагальнення результатів, досягнутих в даній проблематиці, уможливило визначення, за яким відповідальність соціального суб’єкта постає як здатність зазначеного суб’єкта координувати в процесі спільної діяльності дії кожного з діями інших, усвідомлювати та належним чином коригувати наслідки своєї діяльності й бути готовим визнавати підзвітність своїх дій перед собою, співгромадянами та майбутніми поколіннями.

Другий розділ „Конкретизація філософського розуміння поняття відповідальності: співвідношення історичного та логічного” присвячений аналізу процесу збагачення ракурсів розуміння відповідальності суб’єкта на різних етапах розвитку філософської думки.

Зазначається, що філософська система Конфуція є одним з основних надбань культури в Стародавньому Китаї, так само як буддистська філософія – в Стародавній Індії. Перша з них вибудовує розуміння відповідальності на засадах обов’язку служіння імператору як батькові, який в свою чергу відповідає за підданих, турбується про них; інша – на засадах досягнення стану бодхисатви, що означає відмову від особистого спасіння заради допомоги всім живим істотам та відповідальність за них. Давньогрецькі мислителі тлумачили відповідальність невіддільно від понять „справедливість”, „доброчесність”, „обов’язок”, „проступок”.

В епоху Середньовіччя розуміння відповідальності суб’єкта знаходилося в одній зв’язці з ідеєю гріховності людини від народження, джерелом якої є Новий Заповіт. Слідуючи принципам всепрощення та милосердя, людина в змозі пронести тягар відповідальності за гріх першої людини та його спокутувати, результатом чого буде блаженне життя в іншому світі. Філософ і теолог Аврелій Августин є одним із яскравих захисників даних положень. Філософи-схоласти, П.Абеляр, І.Д.Скот, М.Екхарт, в дусі інакомислення прагнули довести значимість індивідуального моральнісного вибору, що означало відповідальність самої людини за свої діяння й підривало догмати церкви.

Доба Гуманізму та Реформації характеризувалася апологією індивідуалізму та персональної відповідальності.

Новий час піддав ґрунтовному філософсько-теоретичному осмисленню відповідальність суб’єкта з позицій єдності свободи та детермінізму. Філософи-детерміністи, зокрема Т.Гоббс, Дж.Локк, поривають з божественним фаталізмом та виводять на перше місце суспільну необхідність. Відповідальність при цьому постає необхідною умовою співжиття громадян у суспільстві. Повернення ж до фаталістичних принципів французькими просвітниками, такими як К.-А.Гельвецій, П.-А.Гольбах свідчило про суспільну кризу, що назрівала в ХVIII ст. у Франції.

Німецька класична філософія, зокрема її яскравий представник І.Кант своїм вченням про обов’язок як моральну, внутрішню необхідність робить революційне зрушення в поглядах щодо проблеми відповідальності. Людина стає підзвітною (відповідальною) лише тоді, коли її дії залежать від її волі, коли у вчинку людина була суб’єктом, тобто активним, свідомим і творчим началом. Заслуга І.Канта в тому, що він поставив відповідальність на рівень внутрішнього механізму контролю.

Марксистське розуміння відповідальності будується на основі розгляду індивіда як суспільної істоти, нездатної жити ізольовано від інших, поза соціально-економічними відносинами, та на основі класових відмінностей, що передбачає різну міру та форму відповідальності соціального суб’єкта. Теорія марксизму в площині проблеми відповідальності виділяється й тим, що наділила клас пролетаріату відповідальністю за хід історичного процесу, за побудову безкласового суспільства.

Як визначається в дисертації, західна філософія кінця ХІХ ст. – ХХ ст. характеризується плюралістичністю поглядів на явище відповідальності та співіснуванням найрізноманітніших філософських думок щодо нього. З одного боку, відповідальність постає досить сумнівним явищем, яке заважає людині жити згідно „волі до влади” (Ф.Ніцше), спадковості та інстинктів (З.Фройд), а з іншого – постає у формі „абсолютної”, що передбачає відповідальність як за себе самого, так і за людство в цілому (Ж.-П.Сартр), у формі турботи про „Іншого” (Е.Левінас) та відповідальності за збереження життя на Землі (Г.Йонас, К.-О.Апель). У соціально-філософському плані найзнаменнішим для цього історичного періоду є висновок про те, що відповідальність постає однією із здатностей свідомої та самокритичної особистості, що скеровує свою діяльність, зважаючи на наслідки своїх дій.

У третьому розділі „Соціальний суб’єкт відповідальності: соціокультурна сутність та динаміка” досліджується сутність соціального суб’єкта відповідальності та умови його формування в умовах глобалізації.

Авторкою зазначається, що проблема відповідальності і проблема соціального суб’єкта є взаємообумовленими. В розділі розглядаються основні концептуальні підходи до проблеми визначення та динаміки соціального суб’єкта, сутність яких має осмислюватися у феноменологічному, діяльнісному, формаційному та цивілізаційному ракурсах.

На думку дисертантки, в межах феноменологічного аспекту поняття соціального суб’єкта розкриває свою суть за допомогою категорій „свідомість” та „самосвідомість”. Вже на основі свідомості людина не лише відтворює об’єктивну реальність, а й активно та відповідально її перетворює. Вона здійснює постановку мети і шукає засоби її досягнення. У конституюванні інстанції відповідальності важливу роль відіграють різні елементи свідомості: відчуття, сприйняття, уява, мислення, що є ядром свідомості, а також увага, почуття та емоції. Проте особливий статус посідає все ж самосвідомість. Вона як невід’ємна частина свідомості дозволяє людині здійснювати самоконтроль і за діяльністю, і за вибором та здійсненням мети діяльності. Таким чином, соціальним суб’єктом відповідальності постає передусім така особистість, яка наділена високим рівнем самосвідомості.

З’ясовано, що відповідальна діяльність як сутнісна характеристика індивіда, що розкривається через володіння ним достатніми знаннями і волею, здатність протистояти зовнішнім обставинам та визначати свої можливості, постає як процесом опанування природи, так і створення світу предметів культури. В контексті даного підходу, акцентуючи на цілісній формі організації відповідальної діяльності, в межах якої реалізується єдність потреб, цілей і дій, ми й можемо говорити про існування соціального суб’єкта. Виявлено, що на основі діяльнісного підходу соціальні суб’єкти відповідальності можна структурувати за декількома критеріями (об’єктним, якісним, кількісним тощо).

З урахуванням формаційного вектору щодо розгляду даного питання доведено, що певний історичний період історії, коли одна суспільно-економічна формація змінює іншу, характеризується специфічними, притаманними лише йому, соціальними суб’єктами відповідальності, які на кожному з етапів визначали соціальну конфігурацію суспільства, його функціонування й розвиток. Головним критерієм розмежування соціальних суб’єктів постає класова відмінність, яка визначає місце суб’єкта відповідальності в системі виробництва та його роль в соціальній організації суспільства.

Цивілізаційний підхід є досить широким, оскільки поняття „цивілізація” дедалі більше розширює семантичне поле, що говорить про домінування тенденції некласичних досліджень цивілізацій („мультиплікативний поворот”). Це явище обумовлює використання при цьому загальної схеми: доіндустріальні цивілізації – індустріальні цивілізації – постіндустріальна цивілізація. Застосування даного підходу до нашого дослідження дозволяє констатувати факт, що на сучасному етапі розвитку суспільства формується глобальний соціальний суб’єкт відповідальності у формі глобального суспільства.

На основі вищезазначеного, дисертантка приходить до висновку, що кожен з наведених підходів лише частково розкриває сутність соціального суб’єкта в контексті відповідальності, а саме його здатність формувати мету, обирати методи та засоби її реалізації, видозмінюючись відповідно до змін суспільних відносин. Лише в їх синтезі можна побачити дійсну сутність соціального суб’єкта відповідальності. Підкреслюється, що на сучасному етапі виникає принципово новий соціальний суб’єкт, глобальне суспільство, що в свою чергу веде і до видозміни самої відповідальності.

У четвертому розділі „Структура та форми вияву відповідальності соціального суб’єкта” розкривається поліструктурність даного соціального феномену.

У дисертаційному дослідженні підкреслюється, що однією з основних детермінант формування відповідальності соціального суб’єкта виступає взаємодія, яка оформлена у вигляді „людина-спільнота-суспільство” (Г.Заболотна, А.Плахотний, А.Растігеєв, Е.Рудковський, Н.Табунов), що виступає єдністю об’єктивного та суб’єктивного. Вона прямо пропорційна рівню розвитку і організації суспільного життя (А.Плахотний, Є.Подмазко), що підкреслює не лише темпоральну зміну типів відповідальності, а й рівні ускладнення даного явища в часі.

Аналізуючи проблему структури відповідальності соціального суб’єкта, дисертантка відзначає, що завдяки різнобічності її дослідження, використані такі критерії, як якість особистості (А.Плахотний, Є.Левченко), психологічні компоненти особистості (А.Растігеєв), часова перспектива (Л.Дементій, К.Муздибаєв, Е.Рудковський, В.Сперанський), різноманітність суб’єктів (Н.Мінкіна, М.Сарафанов, О.Сичивиця, Н.Табунов та ін.). Проте чи не найважливішим все ж видається структурування за об’єктом відповідальності, тобто сферою діяльності (Н.Головко, Х.Гроссман, Л.Грядунова, М.Цвєтаєва тощо). Воно дає змогу, з одного боку, виокремити основні компоненти відповідальності, а з іншого – зрозуміти, що феномен відповідальності формується не просто сумою елементів, а взаємодією їх між собою. Дане структурування відповідальності, що будується на принципі взаємозв’язку різновидів, форм вияву відповідальності, тобто зв’язку між її частинами на „горизонтальному рівні”, є одним з головних підходів в осмисленні відповідальності соціального суб’єкта. Основними складовими даної структури відповідальності постають з авторського підходу, передусім, такі її форми, як моральна, юридична, політична та екологічна відповідальність.

Якісно іншу структуру відповідальності соціального суб’єкта формують такі її компоненти як суб’єкт відповідальності (головним чином, суб’єкт діяльності, що знаходиться в стані підзвітності), об’єкт відповідальності (те, за що відповідає суб’єкт), мета, засоби, процес та результати здійснення діяльності, через які конституюється інстанція відповідальності. Ці елементи, як підкреслюється у дисертації, в межах різної конкретно-об’єктної форми відповідальності носять різні характеристики, одночасно зберігаючи історико-діалектичні функціональні зв’язки. Дана структура розкриває особливості будови та зв’язку форм вияву відповідальності „по вертикалі”, зважаючи на фази ускладнення зв’язків в часі та етапи розвитку.

Зазначається, що різні форми відповідальності соціального суб’єкта часто-густо за деякими змістовними характеристиками є досить близькими Так статус позитивної (перспективної) відповідальності, що ґрунтується на принципі саморегуляції поведінки виявляється подекуди прерогативою не лише моральної, а й юридичної відповідальності. Прихильники концепції позитивної юридичної відповідальності (В.Кудрявцев, Б.Лазарєв, М.Мироненко, Б.Назаров, В.Похмєлкін) визнають момент настання юридичної відповідальності до порушення правових норм, тобто заперечують факт порушення норми в якості необхідної підстави юридичної відповідальності, що свідчить про певне розширення функцій права. Політична відповідальність, з одного боку, близька до юридичної, оскільки вона, зазвичай, теж санкціонується певними зовнішніми офіційними інстанціями. З іншого боку, ми не відкидаємо ролі моральної установки суб’єктів політичної діяльності, не відкидаємо значення моральних цінностей, якими суб’єкт такої відповідальності керується в процесі прийняття політичних рішень.

Підкреслюється, що в умовах росту технологічних можливостей сучасної людини суспільство постало перед вимогою формування таких форм відповідальності, що виступали б системними утвореннями, інтегруючими в собі характеристики інших форм відповідальності соціального суб’єкта. Наприклад, формування екологічної відповідальності видозмінює традиційний характер зв’язків між елементами соціальної відповідальності, де суб’єктом відповідальності виступає носій цілі та носій певних якостей і можливостей; зв’язки між елементами втрачають субординаційний характер, набуваючи засад взаємозалежності.

Іншою особливістю сучасних видозмін є тенденція переходу від консервативної її форми до прогресивної. Консервативна форма відповідальності соціального суб’єкта характеризується відносинами, які будуються на визнанні привілейованого статусу авторитету. Прогресивна ж виникає як результат узгодження цілей учасників відповідальних відносин та їх подальшої реалізації. Суспільство, в якому реалізується консервативна форма розвитку відповідальності, в своїх різних організаційних формах прагне зберегти вже існуючі суспільні зв’язки. Таке суспільство є внутрішньо консервативним. Будь-яка спроба змінити статус того чи іншого елемента структури консервативної відповідальності, як правило, призводить до простого зіткнення впевнених в своїй правоті волевиявлень. При прогресивній формі відповідальності важливу роль відіграє дискурс. Дана форма розвитку відповідальності є результатом компромісу між індивідуальними і колективними цілями. У дисертації в процесі висвітлення специфіки структури відповідальності соціального суб’єкта на основі з’ясування особливостей зв’язку форм вияву відповідальності „по вертикалі” виявлено, що відповідальність тут оцінюється насамперед здатністю всіх елементів її структури поєднуватися в ході відповідальної діяльності на здійсненні цілі, і, отже, акцентується соціальна цілісність відповідальності.

ВИСНОВКИ

У висновках на основі здійсненого дисертанткою системного філософського аналізу особливостей явища відповідальності соціального суб’єкта подано основні теоретичні підсумки роботи, що відображають сутнісний зміст дисертаційного дослідження. Висновки сформульовано згідно поставлених в дисертації завдань:

показано, що дослідницькі розвідки з проблематики відповідальності, зокрема в площині радянського та пострадянського простору, різняться між собою, в першу чергу тим, що спираються на різну теоретико-методологічну основу та є відповіддю на різні виклики часу;

з урахуванням проблематичності як визначення поняття відповідальності соціального суб’єкта, так і результатів різних підходів в даній проблематиці запропоновано розуміння відповідальності соціального суб’єкта як здатності зазначеного суб’єкта взаємоузгоджувати в процесі спільної діяльності дії кожного з діями інших, усвідомлювати наслідки своєї діяльності та бути готовим визнавати підзвітність своїх дій перед собою, співгромадянами та майбутніми поколіннями;

в ході розвитку філософської думки розуміння відповідальності змінювалось як історичними чинниками, так і контекстом вирішення загальніших нагальних проблем епохи: в античності, в умовах зародження рабовласницької демократії, відповідальність поставала, насамперед, у вигляді виконання законів поліса; в Середньовіччі – як дотримання приписів Бога та спокутування первородного гріха, в епоху Відродження відповідальність трактувалась як підтвердження свободного волевиявлення людини в контексті її прославляння; в період Нового часу – здебільшого, у формі необхідної умови співжиття громадян у суспільстві, що є компромісом у вирішенні дилеми „свобода-детермінізм”; починаючи з вчення І.Канта розуміння відповідальності рухалося у напрямі усвідомлення самоцінності буття кожної людини та водночас – необхідності взаємоузгодження особистих, спільнотних і суспільних інтересів;

обгрунтовано полісемантичність змісту поняття соціального суб’єкта відповідальності, основні смислові характеристики якого визначаються завдяки відносинам між особистістю, спільнотою та суспільством. Обстоюється думка про те, що для комплексного аналізу зазначеного поняття стало необхідним осмислення різних граней згаданих відносин, що в свою чергу зумовило необхідність застосування при цьому різних підходів, головним чином, феноменологічного, діяльнісного, формаційного та цивілізаційного. На засадах останнього доречним є виокремлення комунікативного та комунітаристського підходів. Представники комунікативного напрямку витлумачують суб’єкт відповідальності як реальну комунікативну спільноту, кожен член якої відповідальний за досягнення консенсусу, представники комунітаристського напрямку під суб’єктом відповідальності розглядають спільноту людей, яка функціонує на засадах державної солідарності та відповідальності;

доведено, що відповідальність соціального суб’єкта є поліструктурним утворенням. Важливим є виокремлення двох структур означеної відповідальності. В першу структуру входять суб’єкт відповідальності, об’єкт відповідальності, мета, засоби, процес та результати реалізації дій суб’єкта, через які і конституюється інстанція відповідальності. Основними ж складовими іншої структури відповідальності соціального суб’єкта постають з авторського підходу, передусім, її різновиди, зокрема – відповідальність моральна, юридична, політична та екологічна;

особливий статус вирізняє екологічну відповідальність як таку форму відповідальності соціального суб’єкта, яка інтегрує в собі характеристики інших форм відповідальності. Її реалізація можлива завдяки переходу від безвідповідальності до моральної відповідальності вченого (В.Вернадський), до благоговіння перед життям і відповідальності людини за все живе (А.Швейцер), до колективної відповідальності за виживання людства, організованої через практичні дискурси (К.-О.Апель), до розвитку голістської етики, яка будується на засадах відповідальності людини за інше життя, з яким вона живе поряд (К.М.Маєр-Абіх), до відповідальності за збереження буття, як буття людини, так і буття природи (Г.Йонас);

детермінаційний механізм відповідальності соціального суб’єкта, в тому числі екологічної відповідальності на сучасному етапі розвитку суспільства набуває істотно іншого вигляду, оскільки реалізується, переважно, на засадах взаємозалежностей, а не субординаційних зв’язків.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мигаль Ю.С. Відповідальність соціального суб’єкта у світлі етики майбутнього (на матеріалах аналізу колективної відповідальності) // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. – Вип. 37. – К.: Український центр духовної культури, 2003. – с.134 – 143.

Мигаль Ю.С. Відповідальність соціального суб’єкта як чинник у формуванні громадянського суспільства: постановка питання // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В.Лях. – Вип. 39. – К.: Український центр духовної культури, 2004. – с.106 – 115.

Осокіна Ю.С. Відповідальність соціального суб’єкта в класичній західноєвропейській філософії // Філософські проблеми гуманітарних наук. – К., 2004, № 1-2. – с. 71 – 76.

Осокіна Ю.С. Моральна відповідальність у системі відповідальності соціального суб’єкта: сутність, структура, функції // Філософські проблеми гуманітарних наук. – К., 2004, № 3. – с.110 – 115.

Мигаль Ю.С. Відповідальність як соціальний феномен: специфіка сучасного філософського осмислення // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – К., 2003. – Вип. 54-55. – с.118 – 119.

Осокіна Ю.С. Відповідальність в світлі етики дискурсу // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції „ЛЮДИНА – СВІТ – КУЛЬТУРА” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – Київ.: Центр навчальної літератури, 2004. – 976 с. – с. 315 – 316.

Осокіна Ю.С. Відповідальність як турбота // Міжнародна наукова конференція „Дні науки філософського факультету – 2005 (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. – Ч.III. - с.62 – 63.

АНОТАЦІЇ

Осокіна Ю.С. Відповідальність соціального суб’єкта: філософський аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертація містить системний філософський аналіз відповідальності соціального суб’єкта. З’ясовано, що остання становить собою складний, багатовимірний соціально-історичний феномен, автентичне осмислення якого потребує використання різних пізнавальних підходів – діяльнісного, феноменологічного, формаційного, цивілізаційного тощо. Обґрунтовано засадничу роль соціально-філософського підходу, з позицій якого розкрито полісемантичність поняття відповідальності соціального суб’єкта, простежено найважливіші значення та сутнісні характеристики останнього, а також – істотні особливості структури та форм вияву означеної відповідальності. Серед форм відповідальності соціального суб’єкта основну увагу приділено моральній, юридичній, політичній та екологічній відповідальності. З’ясовано зміст поняття соціального суб’єкта відповідальності та простежено трансформації означеного суб’єкта в умовах глобалізації на основі комунікативного та комунітаристського підходів.

Ключові слова: відповідальність, соціальна відповідальність, відповідальність соціального суб’єкта, соціальний суб’єкт відповідальності, моральна відповідальність, політична відповідальність, юридична відповідальність, екологічна відповідальність.

Осокина Ю.С. Ответственность социального субъекта: философский анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию ответственности социального субъекта как общественно-исторического феномена. В работе показано, что основные толкования ответственности на разных этапах развития философской мысли на уровне современности предстают как выявления различных граней ответственности социального субъекта как многомерного явления общественной жизни.

Вместе с тем, на основе исследования достигнутого состояния социально-философского изучения ответственности социального субъекта показано, что при всей многогранности отмеченного явления особое значение приобретает осмысление этой ответственности, прежде всего, как внутреннего механизма контроля и самоконтроля личности; характеристики субъекта управления; атрибута субъекта науки и техники; и наконец, как формы контроля субъектов политики.

В работе конкретизировано понятие „социальный субъект ответственности”, показано его полисемантичность и раскрыты на основе комплексного анализа основные его смыслы. В качестве наиболее важных аспектов означенного анализа в диссертации предстают феноменологический, деятельностный, формационный и цивилизационный подходы; отмечено, что каждый из данных подходов раскрывает сущность социального субъекта в контексте определенного среза ответственности и поэтому, лишь их совокупное использование делает возможным аутентичное осмысление сущности социального субъекта ответственности.

Согласно авторской позиции в основе структурирования ответственности социального субъекта как полиструктурного образования могут находиться разные критерии: сам социальный субъект во всех его основных разновидностях, временная перспектива, уровни организации общественной жизни, психологические компоненты личности и т.д. В диссертации акцентируется значение не только социального субъекта, но и объекта ответственности, что позволяет глубже понять своеобразие основных компонентов ответственности и конституируемой на основе их взаимосвязи структуры ответственности социального субъекта. В качестве особо значимых рассмотрены две структуры такой ответственности. Составляющими первой структуры предстают разновидности ответственности социального субъекта – моральная, политическая, правовая и экологическая ответственность. Компонентами второй – субъект ответственности, объект ответственности, цель, средства, процесс и результаты деятельности, через которые конституируется инстанция ответственности.

Аргументируется тезис о том, что на современном этапе развития общества возникает принципиально новый социальный субъект, глобальное общество, а это в свою очередь, ведет к видоизменению самой ответственности, в частности через качественное изменение статуса экологической ответственности в структуре ответственности социального субъекта в целом. А также – вследствие качественного изменения характера взаимосвязей с, преимущественно, субординационных на, преимущественно, координационные, взаимозависимые между элементами этой ответственности.

Ключевые слова: ответственность, социальная ответственность, ответственность социального субъекта, социальный субъект ответственности, моральная ответственность, политическая ответственность, юридическая ответственность, экологическая ответственность.

Osokina Y.S. Responsibility of social subject: philosophical analysis. – Manuscript.

The dissertation for the degree of the Candidate of Philosophy Science on the specialty 09.00.03 – Social Philosophy and Philosophy of History. – Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2006.

Dissertation contains the systematic philosophical analysis of the responsibility of social subject. It is found out, that the last one is the complex, multidimensional social-historic phenomenon, which authentic comprehension demands the use of different theoretical approaches – activity-based, phenomenological, structural, civilization-based etc. It is proved the fundamental role of the social-philosophical approach, which reveales the polysemantic of notion of the responsibility of social subject, it is traced the essential features of the last one, and also - substantial peculiarities of structure and expressive forms of the noted responsibility. The moral, legal, political and ecological responsibility is considered as main forms of the responsibility of social subject. Maintenance of notion of