Львівський національний університет

імені Івана Франка

Плевако Ігор Григорович

УДК 908:328.1(091)(477.82) ”16”

Сеймик Волинського воєводства

у другій половині XVII століття

07.00.01– Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету “Острозька академія”.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

кулаковський Петро Михайлович,

Національний університет

“Острозька академія”, завідувач кафедри міжнародних відносин

і країнознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Брехуненко Віктор Анатолійович,

Інститут української археографії

та джерелознавства ім. М. С. Грушевського

НАН України, завідувач відділу історії

і теорії археографії та споріднених

джерелознавчих дисциплін

кандидат історичних наук, доцент

Заяць Андрій Євгенович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, доцент кафедри давньої

історії України та архівознавства

Захист відбудеться 30 жовтня 2007 р. о 15 год. на засіданні спеці-а-лізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 220.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 27 вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор історичних наук, професор Сухий О.М.

загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Зародження і розвиток відносин між центральними та локальними органами управління і самоврядування на українських територіях Речі Посполитої, зокрема на Волині, є одним із важливих питань політичної історії України та сусідніх держав, Польщі та Росії. У другій половині XVII ст. у Речі Посполитій, до складу якої входило Волинське воєводство, знизилась роль сейму, послабився вплив центральної влади і стало актуальним вирішенням важливих завдань у військовій та податковій сфері, що було прерогативою шляхти і її органів самоуправління – сеймиків. Небезпідставно цей період називають часом “сеймикових правлінь”.

Внаслідок військово-політичних колізій другої половини XVII ст., етнічні укра-їнські території потерпали від військових кампаній, що велися у різних союзницьких комбінаціях Військом Запорозьким, Швецією, Московією, Портою, Річчю Посполитою і її власним (польським) конфедерацьким військом. Території Київ-ського, Чернігівського, Брацлавського, Подільського воєводств опинилися поза межами Речі Посполитої. Волинське ж – залишалось у межах Польського королівства, більшість шляхти не зазнала майнового знищення і мала змогу вести повноцінну політику. Якщо завдяки численним дослідженням позиція шляхти інших воєводств Речі Посполитої, є відомою, то вимоги волинської шляхти розглядалися в літературі опосередковано. Поза увагою залишились питання оборони, стягнення податків, формування політичної культури і громадянської свідомості, релігійної позиції волинської шляхти тощо. Саме на сеймику Волинського воєводства розпочинали кар’єру ряд представників знаних волинських родів Вишневецьких, Четвертинських, Ледуховських, Вільгорських, Гулевичів, заслугами яких пишається польська історія, однак майже повністю замовчує вітчизняна. Шляхетські сеймики як нижча ланка парламентської системи в цілому мали значний вплив на політичне та економічне життя Речі Посполитої. Тому волинський сеймик є важливою інституцією, що сприяла розвитку українського регіоналізму, парламента-ризму, місцевого самоуправління, а його діяльність вимагає цілісного дослідження.

Зв’язок роботи із науковими програмами. Обрана для дисертаційної роботи тема по-в’язана із основним напрямом наукових досліджень кафедри історії Національного уні-верситету “Острозька академія”: “Актуальні питання історії та історіо-графії модерної доби”.

Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні сеймика Волинського во-є-водства у другій половині XVII ст., визначенні його місця і значення у процесі шля-хетського самоуправління, окресленні компетенції і напрямів його діяльнос-ті.

Для реалізації поставленої мети дисертант поставив перед собою завдання дослі-дити:–

типологію сеймика Волинського воєводства;–

особливості сеймикування у другій половині XVII ст.;–

репрезентацію сеймика;–

позицію сеймикуючої шляхти Волинського воєводства щодо питань оборони;-–

ставлення сеймика до сплати загальнодержавних і воєводських податків та їх видатків на різноманітні потреби; –

погляди волинської шляхти на зовнішню політику, проблеми державного
устрою та форми правління; –

позицію у питаннях віри та судочинства.

Об’єктом дослідження є сеймик Волинського воєводства.

Предметом дисертаційного дослідження є організація, повноваження, засади функціонування і результати діяльності волинського сеймика у другій половині XVII століття

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 1648 – поч. 1697 рр. У цей час відбулося схвалення Pacta Conventa трьох королів (Яна Казимира, Михайла Корибута Вишневецького та Яна ІІІ Собєського), які вплинули на розвиток парламентаризму на українських землях Речі Посполитої. Внаслідок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького похитнувся державний устрій Польсько-Литов-ської держави, а початок цієї війни поклав новий період в історії як України, так і Польщі. Політична нестабільність у Речі Посполитій і ведення воєн на її території призвели до посилення децентралізаційних процесів. За правління наступника Яна Казимира, Михайла Вишневецького, королівська влада ще більше послабилась. Польща, намагаючись захопити Правобережну Україну, підтримувала претендента на гетьманство Михайла Ханенка і вела війну проти Петра Дорошенка. Це послаблювало центральну владу, а відтак розширювало сферу діяльності сеймиків. Верхньою хронологічною межею дослідження є завершення королювання Яна ІІІ Собєського, який намагався зміцнити королівську владу. Укладенням низки договорів із володарями країн Європи він сподівався втримати авторитет країни на міжнародній арені, проте, підписавши у 1686 р. з Московою “Вічний мир”, поклав початок впливу на Річ Посполиту абсолютиської Московської держави.

Географічні межі дослідження визначаються територією Волинського воєводст-ва,-що сформувалося протягом XVI–XVII ст. До складу воєводства входили три по-віти – Луцький, Володимирський і Кременецький. Воєводство охоплювало тери-то-рію сучасних Волинської, Рівненської, північні частини Тернопільської, Хмельниць-кої,-за-хідний кут Житомирської та північно-східний кут Львівської областей України.-

Методологія дослідження. У роботі використовувалися як загальнонаукові, так-і спе-ціальні історичні методи. З допомогою історико-описового методу досліджено історію шляхетського самоуправління, сеймикові відносини та політику. --Порівняльно-іс-торичний метод використаний у дослідженні для пояснення змі-сту та характеру діяльності волинського сеймика на різних етапах історично-го роз-витку, виявлення спільного і-відмінного між різними стадіями його становлен-ня. На основі принципів класифіка-ції-і типологізації обґрунтувано і простежено відмінності між джерелами до вивчення сей-мика Волинського воєводства та здійснено класифікацію сеймикових з’їздів другої по-ловини XVII ст. Для аналі-зу професійного складу послів Волинського воєводства за-стосовано системно-структурний метод, у прослідковуванні родинних зв’язків між сеймикуючими – елементи просопографічного методу. Огляд наукової літератури здійснений за хронологічним і структурно-тематичним принципами історіографії.

Наукова новизна полягає у здійсненні комплексного дослідження волинського сеймика, визначенні його місця і ролі у системі українського парламентаризму другої половини XVII ст., вивченні впливу на супільно-політичний та економічний розвиток воєводства. У дослідженні до наукового обігу введено сеймикові матеріали Волинського воєводства, комплекс актових джерел, епістолярії урядників – учасників сеймиків. Проаналізовано типологію шляхетських зібрань і результати їхньої діяльності. Повніше і глибше охарактеризовано право участі на шляхетських зібраннях, уточнено склад волинських сеймикуючих, розкрито функції головуючих на сеймику маршалків.

У дисертації одержали подальше висвітлення такі аспекти, як заходи королівської канцелярії, волинських урядників і зацікавлених осіб у приготуваннях до сеймиків напередодні сейму і після його роботи, а також перебіг, причини відкладення і зривання шляхетських зібрань. Дисертантом укладено перелік послів на сейм від Волинського воєводства другої половини XVII ст., а також встановлено зв’язки волинської шляхти із сеймиками інших територій Речі Посполитої.Ґрунтовніше простежено позицію сеймикуючої шляхти щодо політики Речі Посполитої у сфері оборони, оподаткування, судочинства, визначено заходи, ужиті для розв’язання пов’язаних із цим проблем, крім того, виявлено віровизнавчі орієнтації учасників сеймика та з’ясовано ознаки полі-тичної культури шляхти Волинського воєводства другої половини XVII століття.

Практичне значення. Фактичний матеріал дисертації, основні положення, висновки і додатки можуть бути використані для написання узагальнюючих праць з історії України, історії держави і права України, краєзнавства, світової історії, історії країн Центрально-Східної Європи, зокрема, Польщі, історії парламентаризму в Речі Посполитій, а також залучені при викладанні відповідних курсів ВЗО та укладанні посібників.

Апробація дослідження. Результати дисертаційного дослідження знайшли відобра-ження у доповідях на науково-практичній конференції “Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (м. Львів, 23 січня 2004 р.); на XIV–ій Волинській науковій історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 13–й річниці Незалежності України та 680–й річниці надання Володимиру Волинському Магдебурзького права, (м. Володимир-Волинський, 23 вересня 2004 р.); на ІІ–ій міжнародній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (м. Ніжин, 5–6 листопада 2004 р.); на науково-практичній конференції “Козацтво в українському суспільстві: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Львів, 27 вересня 2005 р.).

Структура дисертації відповідає поставленій меті та основним завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, шістнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Додатки вміщують перелік сеймиків та їх маршалків, послів Волинського воєводства на сейми Речі Посполитої, послів до короля, вищих урядників та державних інституцій, збирачів, люстраторів та інших осіб призначених сеймиком Волинського воєводства для стягнення податків, а також опис використаних опублікованих матеріалів та архівних справ. Обсяг тексту дисертації – 170 сторінок, перелік джерел і літератури складає 277 найменувань (20 сторінок), додатки (43 сторінки).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження, хронологічні рамки, розкрито новизну та практичне значення отриманих результатів, структуру дослідження.

У першому розділі – “Джерела та історіографія” висвітлено етапи публікації матеріалів про функціонування волинського сеймика. У 1732 р. у Варшаві С. Ко-нарський та Ю. Залуський розпочали видавати сеймові конституції (закони) і сеймові постанови під назвою “Волюмі-на лєґум...” – (лат. “Volumina Legum ...”) Volumina legum Regni Poloniae et Magni Ducatus Lituaniae ab anno 1347 ad annum 1780. – Petersburg, 1860. – T. 4. – 576 s; T. 5. – 492 s., з яких стало відомо, яким чином втілювалася позиція шляхти Волинського воєводства щодо сус-пільно-політичних і економічних процесів у Речі Посполитій цього періоду, а також які із занесених у посольські інструкції вимог були підтримані, а які – відкинуті.

Багато актових джерел до історії сеймика було опубліковано завдяки діяльності Київської археографічної комісії: у 1861 р. за редакцією М. Іванішева вийшов перший том другої частини “Архива Юго-Западной России” (далі – АЮЗР) з інструкціями і лявдами (ухвалами), які хронологічно охопили і 1649–1654 рр. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной Коммисией для разбора древних ак-тов, учрежденной при Киевском, Подольском и Волынском генерал–губернаторе. – К., 1861. –-Ч. ІІ. - Т. 1.: Постановление дворянских сеймиков в Юго–Западной России (1569 –1654 гг.) – 414 с. , а у 1888 р. М. Стороженком був опублікований другий том другої частини АЮЗР АЮЗР – К., 1888. – Ч. ІІ. – Т. 2.: Акты для истории провинциальных сеймиковъ Юго-Западнаго края во второй половине XVII века. – 635 с.. В останьо-му знаходимо 8 інструкцій і 19 лявд волинської шляхти. Важливо, що у цій підбірці наявні згадки про джерела, які за невідомих причин опубліковано не було, а лише зроблено певні виписки з них і вказано місцезнаходження їх у книгах луцького ґродського суду (далі – ЛҐС).

У 1914 р. І. Каманін опублікував окремі універсали для скликання волинського сеймика, лявди, протестації та маніфестації 1648–1651 рр. АЮЗР. – К., 1914. – Ч. ІІІ. – Т. 4.: Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого / Под ред. И. М. Каманина. – 1090 с. У 1999 р. Ю. Мициком та В. Цибульським був виданий збірник, присвячений історії Волині у роки Хмельниччини Mицик Ю. A., Цибульський В. I. Волинь в роки Визвольної вiйни українського народу середини XVII столiття: Документи i матерiали. – Рiвне, 1999. – 120 с.,  де декілька документів стосуються досліджуваної теми.

Неопубліковані джерела до історії функціонування сеймика Волинського воєводства другої половини XVII ст., зберігаються у вітчизняних і польських установах. Провідне місце серед українських установ займає Центральний державний історичний архів України у м. Києві, де зосереджено поточні книги ЛҐС.

У матеріалах ЛҐС містяться 19 не уведених до наукового обігу інструкцій на сейми Речі Посполитої, інструкції до короля, впливових урядників та державних інституцій, універсали на скликання сеймиків, а також протестації та маніфестації. Загалом на сьогодні виявлено інструкції, що давалися послам шляхтою Волинського воєводства на 31 із 44 запланованих сеймів Речі Посполитої досліджуваного періоду, з яких лише 12 є опублікованими в АЮЗР. Крім того, з 119 використаних у дослідженні лявд 23 є опублікованими в АЮЗР, а 66 – зберігаються у поточних книгах ЛҐС. Окремі сеймикові ухвали виявлені у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України: фонд № 5 (Оссолінські), фонд №244 /V-4 (Радзимінські) та фонд № 103 (Сапєги).

Із зарубіжних архівних установ найбільш репрезентативним є Головний архів давніх актів у Варшаві. Тут джерела до історії сеймика зосередженні у зібраннях Браницьких, Потоцьких, Радзівілів і Замойських.

У другому відділі архіву Радзівілів містяться урядові документи Речі Посполитої. У п’ятому – зберігаються листи і донесення слуг, духовенства та інших осіб до конюшого Великого Князівства Литовського (далі – ВКЛ) князя Богуслава Радзі-віла. Важливими є де-кілька листів луцького урядника Боніакевича із відомостями про перебіг сеймиків 1697 р.; листи представників родини Гулевичів: чернігівського хорунжого Габріеля від 1664 р., луцького земського писаря Яна від 1676 р., Лукаша і Еразма Гулевичів від 1655 р. Донесення кременецького урядника Яна Палуцького містить інформацію про підготовку і проходження сеймиків 1698–1700 рр., а листи луцького біскупа Діонісія Жабокрицького від 1698–1699 рр., є цікавим і змістовним джерелом для порівняльного аналізу внутрішньої сеймикової боротьби кінця XVII століття.

У зібранні Браницьких із Сухої зберігається ціла низка документів, що хроноло-гічно охоплюють 1629–1833 рр. і пов’язані з Волинським воєводством. У роботі проаналізовано копії чотирьох лявд (1652, 1662, 1667, 1690 рр.), копія інструкції на вальний сейм 1672 р., а також інструкція на комісію до Львова 1663 року.

У публічному архіві Потоцьких містяться-використані у дисертації три посольські інструкції до короля Яна ІІІ Собєського, датовані 1681, 1683, 1688 років. Вивчено інструкції до короля, вислані волинянами у 1675 р., респонси (відповіді) на них, а також копія лявди від 1684 р., що знаходяться у рукописних підбірках бібліотеки ординації Замойських.

У бібліотеці Оссолінських у Вроцлаві було віднайдено респонс Станіслава Яб-ло-новського послам Волинського воєводства від 10 лютого 1686 р. та декілька-ко-пій королівських універсалів. У бібліотеці Польської академії Наук у Курніку-є-копії листів 1665 р. до Волинського воєводства, адресантами яких були – король-(24 березня) та військо (7 вересня), респонси на ці листи, а також інструкція з депутатського сеймика до короля від 14 вересня цього ж року, де волиняни просили короля про збереження політичного спокою у державі. Матеріали фондів Музею кн. Чарторийських стосуються приготувань до сеймика, його перебігу, результатів обговорень, а також вказують імена учасників сеймикових засідань.

Виділяється чотири групи джерел: документи, актові джерела, наративи, епістолярії. Документи поділяються на такі підвиди: сеймові конституції, універсали, посольські інструкції (на сейми, до короля і вищих урядників), лявди, маніфестації, протестації, респонси на інструкції, креденси. Усі інструкції містять накази шляхти, реалізації яких мали домагатися парламентарі. У лявдах задекларована позиція шляхти щодо різних питань суспільного життя, що бу-ла обов’язковою до виконання на підвладній воєводі території. Серед 119 ухвал волин-ських сеймиків відомо: 35 передсеймових лявд, 25 ухвал з реляційних сеймиків, у тому числі 2 – з посеймових сеймиків, 7 – з депутатських, 4 – з елекційних; 12 – військового характеру і 36 – із не чітко встановленою функціональною приналежністю сеймика.

Важливими джерелами є протестації і маніфестаці, які, як правило, вміщували за--перечення щодо встановлення податків і видатків на військові потреби, дій збирачів по--датків тощо. Для другої половини XVII ст. характерним є зменшення кількості протес-та-цій, що пов’язано із економічною нестабільністю і втратою дрібною шляхтою права-го--лосу на сеймиках, а також із зростом політичного впливу заможної сеймикуючої верст-ви.-

Змістовними, з точки зору реакції на воєводські вимоги короля і впливових урядників, є респонси на інструкції. У дослідженні використано 4 королівські респонси на інструкції, зареєстровані королівською канцелярією.

Актові джерела – матеріали, що безпосередньо стосувалися роботи сеймика. З їх допомогою зацікавлені особи намагалися вплинути на позицію сеймика. Юридичної сили вони не мали, лише висловлювали позицію причетних. Це воти – промови, що виголошувались на сеймику та листи на сеймик. Адресантами листів на сеймик, крім короля, були також урядники з інших воєводств, сенатори та інші приватні особи.

Наративні джерела представлені мемуарами литовського канцлера Альбрехта Станіслава Радзівіла і волинського шляхтича Якима Єрлича.

Особливе місце серед письмових джерел посідають епістолярії. Збережене досьогод-ні--листування, що прямо чи опосередковано стосується функціонування сеймика, досить фрагментарне. У роботі використано кореспонденцію Грижельди Вишневецької з--маршалком Михайлом Калушовським, князя Богуслава Радзівіла та чернігівського хо--рунжого Габріеля Гулевича; листи від Михайла Калушовського до володимирського підкоморія Томаша Козики, луцького земського судді Самуеля Ісайковського.

Виявлена і залучена до дослідження джерельна база є репрезентативною і дала можливість реалізувати дослідницькі завдання та виконати роботу у запропонованому структурному варіанті.

Для історіографії проблеми важливими є праці, присвячені діяльності українських сеймиків, істориків-правників М. Іванішева та М. Стороженка. М. Іванішев у своїй передмові до першого тому другої частини АЮЗР Иванишев Н. Содержание постановлений дворянских провинциальных сеймов в Юго-Западной России // АЮЗР. – К.,1859. – Ч. ІІ. – Т. 1. – С. XV–LXIV.  дав детальну характеристику українських сеймиків загалом і волинського сеймика зокрема. Найбільш повно опрацював сеймикову тематику, зокрема волинську, М. Сто-роженко, детально описавши у своїй розвідці засади діяльності українських сеймиків у другій половині XVII століття Стороженко Н. Отношение западно-русских дворян второй половины XVII века к вопросам религиозным и сословным // АЮЗР. – К., 1888. – Ч. ІІ. – Т. ІІ. – С. I–XLIX..  Заслуговує на увагу підкреслення М. Стороженком росту політичної свідомості української шляхти, що проявлялося в активній участі в державних справах Речі Посполитої.

Історію ВКЛ у зв’язку з його повітовими сеймиками, в тому числі і волинськими, досліджував І. Лаппо Лаппо И. Великое княжество Литовское во второй половине XVI столетия: Литовско-русский повет и его сеймик. – Юрьев, 1911. – 235 с.. Висновки автора щодо цього можна екстраполювати й з-за межі досліджуваного ним періоду, оскільки у XVII ст. сеймики не змінили місця свого зібрання, суттєво не змінився і склад шляхти, що брала у них участь.

Українська сеймикова історіографія, представлена декількома сучасними істори-ка-ми. До них належить україн-ський джерелознавець Ю. Мицик Мицик Ю. Матеріали сеймів і сеймиків Речі Посполитої як джерело до історії Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. // Феодалізм на Україні: Зб. наук. пр.– К., 1990.– С. 142–151., у працях якого, при-свячених національно-визвольній війні українського народу, проаналізовано ма-теріали, що вийшли із канцелярій сеймів і сеймиків Речі Посполитої, описано процедуру скликання сеймиків, подано їх назви, а також окремо висвітлено заходи, що вживалися шляхтою для придушення масових селянсько-козацьких виступів Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. – Дніпропетровськ, 1996. – 325 с.; Його ж. Анализ архивных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648–1654.– Днепропетровск, 1988. – 93 с..

Подальшого розвитку дослідження волинської сеймикової тематики набрало, коли М. Крикун опублікував інструкцію сеймика Волинського воєводства 1595 р., у-передмові до якої вчений окреслив процес становлення волинського сеймика Крикун М. Інструкція сеймику Волинського воєводства 1595 року // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1996. – Т.ССХХХІ: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 415–436.. Ко-рисним у спробі скласти збірний портрет послів став доробок Н. Яковенко Jakowenko N. Posіowie wojewуdztw woіyсskiego, kijowskiego i bracіawskiego na sejmach Rzeczypospolitej w koсcu XVI i w pierwszej poіowie XVII w. (prуba portretu zbiorowego) // Spoіeczeсstwo obywatelskie i jego reprezentacja (1493–1993) / Pod. red. J. Bardacha. – Warszawa, 1995. – S. 88–93.. До-слідженню позиції української шляхти, у тому числі і волинської, щодо політичних-про-цесів у Речі Посполитій протягом 1569–1673 рр. присвятив свою працю П. Ку-лаковський Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569–1673 рр. Студія з історії українського регіоналізму в Речі Посполитій. – Острог; Львів, 2002. – 304 с.. У матеріалах до біографій історик подав також відомості про окремих послів на сейми, маршалків та інших урядників – учасників сеймиків.

Низка вітчизняних авторів, серед яких І. Крип’якевич, В. Смолій, В. Степанков та О. Ярошинський, у контексті своїх досліджень, присвячених подіям національно-визвольної війни, порушували питання діяльності шляхти та волинського сеймика у другій половині XVII ст.

Крім того, досліджено польську сеймикову історіогра-фію.- На сьогодні у Польщі монографія А. Павінського Pawiсski A. Rz№dy sejmikowe w Polsce 1572–1795. – Warszawa, 1978. – 560 s., присвячена діяльності сейми-ків,-вважається класичною. Серед відомих праць, на увагу заслуговують монографії К. Ма-зура Mazur K. W stronк integracji z Koron№. Sejmiki Woіynia i Ukrainy w latach 1569–1648. – Warszawa, 2006. – 466 s., окремі висновки якого також можна екстраполювати на досліджуваний пері-од. Важливими є роботи Й. Хоїнської-Міки Choiсska-Mika J. Sejmiki Mazowieckie w dobie Wazуw. – Warszawa, 1998. – 188 s.; Choiсska-Mika J. Miкdzy spoleczeсstwem szlacheckim a wіadz№. – Warszawa, 2002. – 212 s., Я. Сто-ліцького Akta sejmiku podolskiego in hostico 1672–1698 / Wydaі i opracowaі J.– Krakуw: Towarzystwo Naukowe „Societas Vistulana”, 2002. – 238 s.,  М. Уйми Ujma M. Sejmik Lubelski 1572–1696. – Warszawa, 2003. – 275 s.  та інших, оскільки у них розглядаються інші сеймики у відповідний хронологічний період.

Важливу групу як монографічних досліджень, так і окремих публікацій складають такі, що висвітлюють лише вузький аспект з життя Речі Посполитої, часто-характеризуючи при цьому ситуацію, що мала місце на Волині. Автори, опираючись на сеймикову документацію, конституції сеймів, діарії та листування, на-ма-галися розв’язувати такі питання як: внутрішня політика (Я. Казьмєрчик, Є. Ма-ронь); військо (Я. Віммер, М. Нагєльський, М. Вагнер); скарб і податки (Р. Ри-барський, М. Талік, К. Арлямовський); релігійні стосунки (Я. Казьмєрчик, С. Охман, Я. Волошин); повсякденне життя шляхти (В. Чаплінський та Я. Длугош).

Залучення сеймикових досліджень, починаючи від публікації матеріалів і завершуючи узагальнюючими працями, сприяло виробленню пріоритетів у ході висвітлення поставлених завдань і досягнення цілей, що стосуються сеймикового життя Волині 1648 – поч. 1697 рр.

У другому розділі “Типологія сеймиків і засади їх функціонування” розглянуто становлення волинських сеймиків у контексті загального сеймикового життя. Окремі атрибути майбутніх сеймиків спостерігалися у вічах, а процес зародження управлінських станових органів був пов’язаний із зростанням значення привілейованого стану – шляхти. Зокрема у Короні Цереквіцьким привілеєм 1454 р., шляхта протиставлялася королівській владі та магнатерії, а у ВКЛ, куди входила і Волинь, у кінці XV ст. була унормована присутність на великокнязівській Раді представників з усіх куточків князівства. Радомська конституція 1505 р., що відома в історії як “Nihil Novi”, остаточно створила ґрунт для зростання політичної ролі шляхти. Результатом вального сейму ВКЛ 1565–1566 рр., було утворення Волинського воєводства, поділеного на три повіти – Луцький, Володимирський і Кременецький. Тоді ж Сигізмунд Август на прохання волинської шляхти дозволив скликати сеймики подібно до того, як це відбувалося у Короні.

Для другої половини XVII ст. слід розрізняти передсеймові, реляційні, посеймові, елекційні, депутатські та каптурові сеймики. Функції цих зібрань і терміни їх проведення збігаються із сеймиками, що відбувалися у Речі Посполитій. Після зірваного сейму скликався не реляційний, а посеймовий сеймик, що випливає з королівських універсалів та із облятованих лявд сеймиків Волинського воєводства від 3 листопада 1678 та 4 червня 1689 року. Традиційно депутатські сеймики проходили між 9 та 16 вересня, однак, у 1652 р. зібрання відбулися 23 вересня, а у 1662 р. – 19 вересня, що пояснюється військовими діями, у яких брала участь волинська шляхта.

Політичні функції сеймиків реалізовувалися через вибір послів, забезпечення їх інструкцією, а потім заслуховування їх реляції з сейму. Адміністративні функції охоплювали справи воєводства, які із середини XVII ст. розглядалися майже на усіх зібраннях. Сюди входили питання скарбу, податків (сеймових і воєводських, тарифів, подання до відома зацікавленим особам податкових ухвал, збору податків і їх контроль). Важливим став і військовий напрямок: зокрема турбота про повітового жовніра, формування посполитого рушення, а також вирішення питань, пов’язаних із судочинством (елекція кандидатів і депутатів на посади у земських і підкоморських судах, або ж нагляд за судочинством).

У третьому розділі “Особливості функціонування Волинського сеймика у другій половині XVII століття” розкрито основні риси організації волинського сеймика. Воєводський сеймик, як правило, проходив у луцькому кафедральному соборі Святої Трійці. У деяких випадках шляхта ухвалювала рішення на сеймиках, що проходили в замку. Під час загрози від неприятеля чи коли було скликане посполите рушення, збиралися і на полі бою. Зокрема, сеймик 23 вересня 1652 р. проходив у м. Турійську, а сеймик від 9 жовтня 1655 р. – у м. Лежайську.-

Волинські сеймики скликалися універсалами короля, краків-сь-кого і волинського воєвод, а також волинського каштеляна. У період безкоролів’я 1696 р. сеймик, що працював 6 серпня, був скликаний При-масом Речі Посполитої Міхалом Радзієвським. У залежності від різновиду сеймика-та-обставин його скликання, він нараховував від декількох десятків до близько півтораста-учасників.

У другій половині XVII ст. необхідною умовою для участі у сеймиках, крім шля-хетського походження, була осілість на території даної адміністративно-те-ри-торіальної одиниці, а також сплата податків і виконання військових обтяжень.-

Традиційно сеймик розпочинав найвищий за ієрархією сенатор. За його відсутності таке ж право мав найстарший за рангом земський урядник. Леґатами на волинський сеймик ставали особи, пов’язані із королівським двором, канцелярією, сини впливових урядників воєводства. Головував під час сеймика маршалок. На кожному черговому сеймику був інший маршалок, за винятком сеймика з ліміти. Досить часто волиняни надавали маршалкові посольський мандат. Із 42 відомих делегацій, до складу 16-ти входили особи, що були маршалками на сеймиках, де ухвалювалося рішення про відрядження посольства на сейм, до короля чи вищих урядників. Маршалок був виконавцем рішень шляхетського зібрання.

Останнім етапом сеймикової процедури було облятування і опублікування документів. Від цього моменту кожен зацікавлений міг ознайомитись із змістом акта у ґродському суді, а за плату міг отримати копію документу.

Сеймик тривав від одного до чотирьох днів. У другій половині XVII ст. набула поширення така форма роботи сеймика, що називалась “сеймик із ліміти” або-“лімітований” сеймик, характерною рисою якого стало те, що він проходив під -головуванням маршалка попереднього скликання (“...pod taї directi№”), що доз-воляло не витрачати час на обрання нового. На волинському сеймику особли-во-часто інститут ліміти застосовувався, коли йшлося про призупинення стягування податків у воєводстві до чергового обговорення податкової політики на сей-мі.

Від середини XVII ст. простежується систематичне збільшення часової різниці між першим і другим сеймиком з ліміти. У кінці 70-х – поч. 80 рр. XVII ст. зібрання здійснювалося в один і той самий тиждень, у кінці 80-х рр. хронологічна різниця зросла до двох, а подекуди – до трьох місяців. Були випадки, що учасники сеймика не могли узгодити позицію, що і призводило до зривання зібрань. В одній із постанов посеймового сеймика від 3 листопада 1678 р. йшлося про дозвіл зривати сеймик у випадку порушення правил обрання послів, депутатів чи поборців.

Із сеймика відсилали по шість послів на сейм, двох, а часом і трьох – до короля, і від двох до п’яти послів – до вищих впливових урядників. Встановлено, що у другій половині XVII ст. послами Волинського воєводства на сейм, до короля і значних урядників були 102 особи. Виявлено, що представники магнатських родин були послами Волинського воєводства 16 разів; старости і елекційні урядники – 107; титулярні урядники – 56; особи, пов’язані із військовою службою – 44; представники королівського двору – 16; особи, що з невідомих причин отримали посольський мандат – 21 випадок.

Окремі шляхетські фамілії постійно делегували своїх представників до посольств: Вільгорські – 4 представники, Гулевичі – 9, Яловицькі – 4, Ледуховські – 4, Ліневські – 7, Гораїни – 3, Четвертинські – 3, Чапличі – 3. Родини Кашевських, Чарторийських, Цетнерів представлені серед послів по дві особи. 56 осіб одноразово виконували свої посольські функції, 17 – двічі, 13 – тричі, 4 особи були послами чотири рази, 2 – п’ять, 2 – шість, 1 особа – сім разів. Томаш Козика і Петро Косаковський були парламентарями по вісім разів. Вацлав Гулевич, Стефан Ледуховський і Стефан Чарнецький здійснювали повноваження у ранзі волинського посла по дев’ять разів, а Єжи Вільгорський – тринадцять. Названі представники політичної еліти Волині відігравали значну роль у суспільному житті українських воєводств Речі Посполитої.

У четвертому розділі “Позиція сеймика щодо найважливіших державних-пи-тань” здійснено аналіз проблем, що обговорювались на сеймику і стосувались су-спільно-політичного устрою. У лявдах та інструкціях часто зустрічаємо висловлю-вання поваги до усталених прав і норм та рекомендації усунути нові, які їм суперечили. Політичну культуру волинської шляхти можна віднести до підтипу піддансько-учасницької культури, характерною рисою якої було відчуття себе неві-д’ємною часткою усієї політичної системи. Волинський сеймик займав прокоролів-ську позицію. Зокрема, коли на сейм 1661 р. виносилося питання про обрання на-ступника Яну Казимиру за життя останньо-го, волинська шляхта виступила рішуче про-ти такого нововведення. На доказ підтримки і довіри до Яна Казимира, у 1661 р.,-волинська шляхта доручала на розгляд королю питання про створення конфедерації із Військом Запорозьким. Навесні 1667 р. посли привезли інструкцію, у якій волиняни, апелюючи до короля, сейму і шляхти, виступали за співпрацю короля і сенату.

Прикладом громадянської відповідальності волинської шляхти була поступка у 1655 р. усталеними звичаями з метою швидшого вирішення складної військово-полі-тичної ситуації, а саме – пропозиція замінити шеститижневий сейм двотижневим. У інструкції на сейм 1658 р. вимагали, щоб протизаконні рішення не схвалювалися сенатом. У 1659 р. волиняни заборонили вносити нові пункти до сеймових конституцій, у 1661 р. зобов’язали маршалка сейму відразу після закінчення сейму відсилати підписані конституції до воєводств.

В інструкції 1669 р. вміщено клопотання про обмеження числа осіб, що мали право голосу на сеймиках, обґрунтовуючи це значним збільшенням кількості орендарів у Волинському воєводстві. Прикладом захисту шляхетських вольностей волинян у кінці 60-х рр. була спроба боротися із практикою продажу урядів.

У документах сеймика віднаходимо приклади за-цікавлення з боку шляхти питаннями зовнішньої політики, зокрема відносина-ми-Речі Посполитої із Військом Запорозьким, Швеці-єю, Прусією, Московською дер-жавою, Францією і Портою. Починаючи від козацького повстання під проводом Б. Хмельницького, волинська шляхта на сеймику і в інструкціях на сейми висловлювалась негативно щодо Війська Запорозького, а про козацтво як окремий суб’єкт зовнішньої політики не згадувала. Проте у 1672 р. волиняни пропонували залучити на службу Речі Посполитій Військо Запорозьке на чолі з гетьманом М. Ханенком. Із лявд 1655 р. відомо про негативне ставлення волинян до агресивної політики з боку Швеції і підтримку офіційного курсу центрального уряду. Після польсько-шведської війни, у 1660–1661 рр., волиняни порушували питання сплат бранденбурзькому курфюрсту боргу за вербування війська. У середині 1657 р. виступали проти семигородського князя Юрія ІІ Ракоці. У 1661 р. інтерес волинян до стосунків Речі Посполитої із Габсбурзькою монархією був викликаний необхідністю повернення (шляхом викупу) соляних копалень у Бохнії і Величці, що були передані Австрії у заставу за військову допомогу проти Семигородського князівства у 1656–1657 рр.

У 1667 р. волиняни зайняли негативну позицію щодо Андрусівського перемир’я з Москвою, оскільки вбачали у ньому передумову пришвидшення війни із Портою. У тому ж році в сеймовій інструкції вони вимагали вести більш помірковану політику щодо отримання допомоги від Франції, оскільки вважали, що це могло б стати причиною початку військових дій як із Портою так і з Москвою. На початку 1670-х рр., коли набула загострення козацько-татарська небезпека, волинські сеймикуючі підтримали короля у веденні антитурецької війни.

Одним із головних військових питань, що виносились на обговореннях сеймика Волинського во-єводства, було скликання посполитого рушення, до якого волинська шляхта ставилась-прихильно. Іншим способом оборони території – була служба повітового жовніра.

Волинська шляхта позитивно ставилася до розбудови коронної артилерії і не-одноразово висловлювала тезу про необхідність її покращення, приклади чого знайдено в інструкціях на сейми 1661, 1664, 1670 та 1688 років.

Важливе значення волинська шляхта надавала справам, пов’язаним із впорядкуванням зимових постоїв (гіберн) та забезпеченням військових підрозділів продовольством. Волиняни постійно відстоювали позицію про виплату зарплатні війську і ухвалювали на це стягнення відповідних податків (чопового, акцизу, подимного). У більшості сеймових інструкцій віднаходимо пункт, у якому йшлося про приборкання жовнірів, що не виконували своїх прямих обов’язків. Серед причин погіршення військової дисципліни шляхта вбачала неспроможність коронного і польного гетьманів належним чином виконувати свої військові обов’язки, а тому виступала за скасування пожиттєвого гетьманства. До особливо важливих заходів оборони відносився захист міст і ремонт замкових укріплень. Зокрема, схвалювалися рішення про відновлення і фортифікацію понищених укріплень, належне забезпечення провіантом і зброєю Староконстантинова, Полонного і Меджибожа у 1655 р.; Володимира, Кременця і Луцька у 1652, 1661, 1667, 1670, 1681, 1684 рр.; Ковеля у 1667 р.; Вишневця, Почаєва, Брод і Збаража у 1669-1670 рр. та ін.

Важливе значення мала по-зиція во-линського сеймика до проблем скарбу та збору таких податків як: лановий побор, подим-не,-поголівне, чопове, акциза, шеленжне і гіберна. Сеймикові ма-теріали свідчать про під-тримку сеймиком збору подимного у 1654, 1658, 1662, 1671, 1683 та 1689 роках. До-сить частою була зміна величини стягуваного поди-м-ного на зарплату війську. Наступним значним видом оподаткування було гене-раль-не поголівне. Його було схвалено у лявді ре-ляційного сеймика Волинського воєводства 1662 року. Іншим податком, що стя-гувався на волинських теренах, було чопове (збір від-продажу пива, вина, го-рілки і меду). У лявді від 8 березня 1658 р. волинська шляхта за-декларувала доз-віл збирати чопове на різні потреби. В інструкціях на сейми 1659, 1662, 1671 рр. бу-ло вміщено вимогу про впорядкування збору чопового і акцизу. Збір чо-по-во-го,-санкціонований сеймом у 1675 р., затверджувався сеймиком з року в рік: у 1678, 1680, 1681, 1683, 1690 рр. із вимогою звітності збирачів. Акциз повністю спрямову-вав-ся-на утримання війська. Той, що мав збиратися у Бродах улітку 1658 р., ске-ровувався на-зарплату гарнізонам бродівської, олицької і дубенської фортець.-Збір-шеленжного (по-датку від споживчих товарів) на оплату військам схвалював-ся-на волинському сеймику у 1680, 1683, 1690 роках. Поголівне нешляхетське спла-чували особи, що мали пев-ну професію і не володіли майном. Волиняни у ляв-ді від 3 грудня 1680 р. ви-рішили збіль-шити поголівний податок у чотири ра-зи для осіб, що служили у євреїв, з метою зму-сити їх від цього відмовитись. Крім-названих податкових надходжень до скарбу іс-нувала ще кварта – податок,-що-стягувався із королівських маєтків. На реляційному сей-мику Волинського во-єводства 23 вересня 1652 р. було ухвалено оподаткувати королів-сь-ких підданих квартою, а в інструкції на сейм 1672 р. волиняни лобіюва-ли,-щоб-кварта, відповідно до закону, стягувалась до міста Рави через скарбового пи-са-ря.-

Розуміючи серйозність наслідків несплати зарплатні війську, шляхта погоджувалася на стягнення додаткових податків на користь військовим. Так, на сеймі 1661 р. було затверджено “donativum kupieckie”, яким обкладалися особи, що займалися тор-гівлею. Схвалення цього збору мало місце і в інструкції наступного 1662 р. Волинська шляхта також погодилася, щоб сума, зібрана від водних мит і тих, що стягувалися на суші, обов’язково спрямовувалась на сплату заборгованості війську.

Разом із вимогами у 1659, 1661 років щодо підтримки у належному стані державного скарбу, волинську шляхту у 1661, 1664, 1669, 1681 років турбували якість і кількість викарбованої монети, що перебувала в обігу.

Цікавили сеймикуючу шляхту Волинського воєводства справи судочинства, ко-дифікації нормативно-правових актів, судового провадження, становлення і розви-тку-судових інстанцій, відповідальності осіб за скоєні проступки тощо. Турбувало шля-хту і судочинство у судах першої інстанції – земських, ґродських і підкоморських. В