ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

ПЕТРОВА Ірина Вікторівна

УДК: 323.173(478):327

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПРИДНІСТРОВСЬКОГО КОНФЛІКТУ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Чернівці – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології та державного управління

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Науковий керівник доктор політичних наук, професор

КРУГЛАШОВ Анатолій Миколайович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри політології та

державного управління

Офіційні опоненти доктор політичних наук, професор,

КАРТУНОВ Олексій Васильович,

Університет економіки і права "Крок",

завідувач кафедри міжнародної інформації

кандидат політичних наук, доцент,

ЛУЦИШИН Галина Іванівна,

Національний університет

"Львівська політехніка",

доцент кафедри політології

Провідна установа Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України

Захист відбудеться 22 лютого 2007 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д76.051.03 в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корпус 14, ауд.18.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано ___ січня 2007 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради П.М.Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасні міжнародні відносини слід розглядати крізь призму багатьох змін, що сталися впродовж останніх десятиліть і справили суттєвий вплив на практику взаємодії різних міжнародних акторів. Як це не парадоксально, але припинення глобального біполярного протистояння призвело до певного погіршення регіональної безпеки в Європі. Найпотужніші виклики європейській системі безпеки та найбільш негативні наслідки в сфері міждержавних і міжетнічних взаємин мали війни, що спалахнули в Югославії й на теренах колишніх республік СРСР, які й донині є тим чинником, що сприяє поширенню неконтрольованих міжнародним співтовариством загроз. Серед них на пострадянському просторі за своєю потенційною небезпекою помітне місце посідає Придністровський етнополітичний конфлікт.

Причини зародження та існуючого протистояння між Кишиневом і Тирасполем криються у багатьох площинах суспільного життя: етнічній, економічній, політичній, правовій, культурній тощо. Але одним із найвпливовіших факторів, який сприяв не тільки виникненню, але й тривалому існуванню Придністровського конфлікту, є зовнішньополітичний. Адже в цьому регіоні зіткнулись інтереси таких міжнародних акторів, як Росія, Україна та Румунія, а пізніше провідних глобальних сил - ЄС та США.

Актуальність вивчення впливу зовнішньополітичних чинників на процес врегулювання Придністровського конфлікту для української політичної науки зумовлена тим, що існування цієї небезпечної зони поряд з кордонами нашої держави несе загрозу стабільності її соціально-економічного, етнокультурного та політичного розвитку. Ефективність функціонування транспортних та енергетичних комунікацій України, Придністров'я та Молдови, а також прибутковість співпраці їх господарських суб’єктів значно знижується у результаті конфліктних взаємовідносин між Тирасполем та Кишиневом. Крім того, в Придністров`ї проживає значна кількість етнічних українців (понад 230 тисяч) та громадян України (80 тис.), соціально-економічні інтереси та національно-культурні запити яких наша держава зобов`язана захищати. Ще одним важливим чинником, який зумовлює актуальність вивчення запропонованої теми, є той, що конфліктуючі сторони намагаються заручитись підтримкою певних політичних сил в Україні, які, в свою чергу, використовують тему Придністровського конфлікту як засіб маніпуляцій та тиску у внутрішньополітичній боротьбі.

Слід зазначити, що Україна в контексті політики врегулювання придністровсько-молдовського конфлікту зазнає і зовнішньополітичного тиску та періодичної критики з боку таких міжнародних акторів, як США, ЄС, ОБСЄ, Росія та Румунія. І нарешті, наша держава є однією з тих, що взяли на себе зобов’язання сприяти врегулюванню даного конфлікту, виконуючи посередницьку місію. Її успішне та вдале завершення має сприяти утвердженню України в ролі регіонального лідера та її просуванню на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної науково-дослідної теми кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича "Політичний розвиток: проблеми теорії і практики" (№ держреєстрації 0104U04284).

Метою дисертаційного дослідження є аналіз впливу зовнішньополітичних чинників на процес і перспективи врегулювання Придністровського конфлікту.

Досягнення цієї мети вимагає постановки і розв’язання таких завдань:

- висвітлити основні теоретико-концептуальні підходи до дослідження етнополітичного конфлікту;

- дослідити передумови, причини виникнення та еволюцію Придністровського конфлікту;

- здійснити порівняльний аналіз політики міжнародних акторів (України, Росії, Румунії, ЄС, США та ОБСЄ) щодо етнополітичного конфлікту в Республіці Молдова;

- розкрити роль посередників у процесі врегулювання Придністровського конфлікту;

- визначити геополітичні інтереси суб’єктів міжнародної політики в Чорноморському регіоні та місце етнополітичного конфлікту в їх реалізації;

- з'ясувати переваги та недоліки існуючих концепцій врегулювання Придністровського конфлікту в контексті втілення геополітичних стратегій зовнішньополітичних сил;

- здійснити прогностичний аналіз розвитку ситуації навколо Придністровського конфлікту;

- сформувати науково-практичні пропозиції щодо нормалізації конфліктного становища в придністровсько-молдовському регіоні.

Об’єктом дослідження виступає Придністровський етнополітичний конфлікт.

Предметом дослідження є зовнішньополітичні чинники врегулювання Придністровського конфлікту.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1988 р., коли виник предмет конфлікту та почали формуватись первинні його суб’єкти, по травень 2006 р., коли відбувся Київський саміт країн ГУАМ, що вплинув на геополітичну структуру Чорноморського регіону.

Методи дослідження. Автором використаний комплекс методологічних підходів до вивчення етнополітичного конфлікту, що стосуються, перш за все, більш детального розгляду геополітичних, стратегічних та економічних інтересів держав, котрі відігравали вирішальну роль у конфлікті ПМР – Молдова на всіх етапах його існування. Так, до методологічних підходів загальнонаукового характеру, використаних у процесі дослідження, можна віднести історичний, системний, структурно-функціональний та інституційний. Історичний підхід дав можливість вивчити витоки та розвиток етнополітичних процесів у Молдові, їх взаємозв’язок та взаємовпливи. Структурно-функціональний підхід сприяв виявленню основних елементів конфліктної взаємодії та визначенню функцій і ролі кожного з них. Інституційний підхід спрямував дослідження в напрямку вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність у рамках етнополітичного конфлікту в Молдові. Водночас, автор вивчає вплив зовнішньополітичних чинників на врегулювання Придністровського конфлікту, керуючись системним підходом. Він забезпечив цілісне сприйняття об'єкта дослідження і всебічний аналіз зв'язків між окремими його елементами.

У тому, що стосується використаних методів дослідження етнополітичного конфлікту та зовнішньополітичних чинників його врегулювання, варто зазначити, що вони можуть бути об’єднані у дві групи: загальнонаукові та спеціальні. Так, до першої групи методів можна віднести процесуально-динамічний, типологізації, порівняльного аналізу, дослідження випадку та прогнозування. Серед спеціальних методів, що були використані для дослідження етнополітичного конфлікту в Придністров’ї, варто зазначити соціально-психологічний, етнологічний, етнодержавологічний тощо. Під час дослідження застосовувалися такі методи аналізу ситуації, як опитування, експертне оцінювання, контент-аналіз документів.

Концептуальне застосування вищезгаданих підходів дало змогу сформувати єдину методологічну базу та реалізувати принципи логічної несуперечності, наукової об’єктивності та повноти.

Наукова новизна дисертаційного дослідження зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Вона полягає в тому, що на основі сучасних досягнень політичної науки в цілому, та етноконфліктології зокрема, визначено впливи зовнішньополітичних чинників на процес врегулювання Придністровського конфлікту, що дало змогу надати практичні рекомендації стосовно формування та реалізації політики України в цій сфері.

Основними положеннями, що визначають наукову новизну дослідження, є наступні:

- на підставі комплексного дослідження політико-економічних процесів, що характеризували суспільне життя МРСР у другій половині ХХ ст., виявлено етносоціальні передумови виникнення конфлікту;

- запропоновано новий підхід до класифікації суб’єктів етнополітичного конфлікту за характером їх інтересів, ступенем та формою залученості до конфлікту;

- запропоновано новий підхід до періодизації Придністровського конфлікту;

- вперше здійснено комплексний аналіз політики всіх зацікавлених сил стосовно конфлікту в контексті їх взаємодії та взаємовпливів;

- доведена залежність між дво- та багатосторонніми взаємовідносинами учасників конфлікту й перебігом переговорного процесу;

- виявлені основні характерні риси придністровської регіональної ідентичності, на формування якої здійснюють визначальний вплив зовнішні фактори;

- розроблено авторську концепцію врегулювання Придністровського конфлікту з врахуванням особливостей п’ятнадцятирічного відокремленого існування Придністров'я і Молдови та регіональної геополітичної кон’юнктури;

- запропоновані рекомендації з приводу формування зовнішньополітичної стратегії України щодо врегулювання придністровсько-молдовського конфлікту.

Практичне значення дисертації зумовлене його науковою новизною та актуальністю. Основні результати, положення, висновки, а також матеріали дослідження можуть бути використані в діяльності МЗС України, інших міністерств та органів державної влади, науково-дослідних інститутів та центрів у процесі розробки пропозицій України з врегулювання Придністровського конфлікту, формування стратегії взаємовідносин з Молдовою, Придністров'ям, Румунією, Росією, ЄС та США, вироблення засад державної політики в сфері регулювання етнонаціональних відносин. Матеріали дослідження можуть знайти практичне використання в навчальному процесі, зокрема при підготовці нормативних і спеціальних курсів у ВНЗах з проблем етнополітології, конфліктології, міжнародних відносин, зовнішньої політики України, США, ЄС, країн ЦСЄ, новітньої історії. Науково-дослідний аспект застосування результатів дослідження полягає у тому, що його основні положення та висновки можуть бути використані для подальшої розробки цієї проблематики.

Особистий внесок здобувача. В дисертації використані матеріали статті "Чи допоможуть європейські ліки хронічній кризі Придністров'я?", написаної у співавторстві з А.М.Круглашовим Особистий внесок становить 50%.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Етнополітика та етнополітологія постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи" (Чернівці, травень 2004 р.); "Україна – Румунія – Молдова: історичні, політичні та культурні взаємини в контексті сучасних європейських процесів" (Чернівці, вересень 2004 р.); "V Буковинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 130-річчю заснування Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича" (Чернівці, вересень 2005 р.); "Політичні партії і вибори в Україні: історія та сучасність" (Івано-Франківськ, жовтень 2005 р.); "Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті" (Львів, березень 2006 р.); "Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин" (Луганськ, квітень 2006 р.); "Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ ст." (Луцьк, квітень 2006 р.); "Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества" (Одеса, червень 2006 р.).

Про результати дослідження доповідалось на науково-методичних семінарах і засіданнях кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича.

Публікації. Зміст дисертації розкрито в 11 публікаціях у наукових збірниках, періодичних виданнях та опублікованих матеріалах конференцій, у тому числі 7 у фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура роботи обумовлена метою, об’єктом, предметом та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, що включають підрозділи, висновків, списку використаних джерел (513 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації – 222 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його хронологічні рамки, розкрита методологічна основа дослідження та його практичне значення, наведені головні положення, що виносяться на захист, подано інформацію про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі "Теоретико-методологічні проблеми дослідження етнополітичного конфлікту" окреслені теоретичні та методологічні підходи до дослідження етнополітичних конфліктів, проаналізовані основні наукові джерела за темою дисертації.

У підрозділі 1.1. "Методологічні підходи до аналізу етнополітичних конфліктів" дисертантка вказує на те, що у науковій літературі існує велика кількість визначень етнополітичного конфлікту, головна особливість якого полягає у тому, що він одночасно торкається двох найважливіших сфер життя суспільства - політичної та етнічної, при цьому політична складова (боротьба за владу, ресурси і т.д.) виходить у такому конфлікті на перший план.

Основними факторами, які сприяють появі етнополітичного конфлікту, є складна етнічна географія, різна цивілізаційна орієнтація етносів, нерівність соціально-професійного статусу етнічних груп, руйнація старих норм та цінностей, загальна політико-економічна криза в суспільстві. Як правило, роль ініціатора та організаційного натхненника етнополітичного конфлікту відіграють політичні еліти, які прагнуть отримати (утримати) владу. В той же час не слід недооцінювати роль населення, мобілізація якого здійснюється за допомогою таких факторів, як етнічна (регіональна) ідентичність, розподіл ресурсів і влади між етнічними групами, територіальне питання, мовна, релігійна, культурна самобутність, дискримінація за етнічною ознакою, можливість зовнішньої підтримки тощо.

В своїй еволюції етнополітичний конфлікт проходить три стадії: конфліктна ситуація, конфліктна взаємодія, інституціалізація конфлікту. Автор наголошує, що дуже важливим для діагностики конфлікту та пошуків засобів його врегулювання є визначення його предмету, який з часом може розширюватись, та його суб’єктів. Суб’єкти конфлікту пропонується поділити за критерієм характеру інтересів, ступеня та форми їх залученості до конфлікту на три групи: первинні, вторинні, третинні.

Доведено, що в процесі врегулювання конфлікту визначна роль належить незаангажованій та нейтральній третій силі – посереднику, який сприяє зближенню позицій сторін і досягненню ними компромісу. Проте, процес врегулювання етнополітичного конфлікту не закінчується із досягненням згоди ворогуючих сторін, а а поширюється також на період усунення наслідків тривалого конфлікту.

У підрозділі 1.2. "Джерельна база дослідження" зазначено, що джерельну базу роботи склали опубліковані та неопубліковані документи й матеріали, офіційні державні та міжнародні акти, щоденники, листи, спогади, мемуари сучасників досліджуваних подій.

Наукову літературу автор умовно поділяє на такі групи: наукові роботи українських дослідників, аналітичні доробки російських вчених, надбання молдовських науковців та їх придністровських колег, праці румунських політологів, західноєвропейська та американська наукова думка з проблем Придністровського конфлікту.

Серед українських науковців та політичних аналітиків, які займаються дослідженням різних аспектів Придністровського конфлікту можна назвати А.Дируна, Г.Перепелицю, В.Кулика, В.Твердохліба, О.Булавченко, Т.Силіну, І.Буркута, С.Терентьєву та ін. Спільною думкою більшості українських дослідників цієї тематики є теза про недостатній вплив України у регіоні та заклик до політиків перетворити нашу державу з "фігури" у "гравця" у справі врегулювання Придністровського конфлікту.

Характерною ознакою науково-дослідницьких робіт російських політологів є розгляд проблем даного регіону в контексті втрати впливу Росії на теренах СНД. Саме ця думка є провідною в статтях Н.Айрапетової, С.Градіровського, І.Ленцева, С.Сулейманової, А.Стрельцова, В.Кур`янова, В.Журавльова, К.Мяло та ін.

Значний інтерес викликають праці молдовських науковців, провідними серед яких є О.Нантой, О.Галущенко, І.Грек, А.Царану, В.Катана та ін. Більшість з них, зі зрозумілих причин, дещо заангажовано та однобічно висвітлюють проблему появи і врегулювання Придністровського конфлікту.

Важливим для об’єктивного наукового дослідження цього конфлікту є врахування праць та аналітичних наробок придністровських науковців і політичних оглядачів. Так, серед спеціалістів, що досліджують проблему конфлікту, можна назвати О.Бадашко, І.Галинського, Д.Гордєєва, М.Кушакова, О.Погорелую, Г.Сандуцу, Д.Соїна, М.Феоктистова, П.Шорникова, В.Горюнова, А.Сафонова та ін. Варто зауважити, що придністровським аналітикам теж притаманне суб’єктивне та дещо упереджене ставлення до проблем придністровсько-молдовських стосунків.

Звертаючись до надбань румунських дослідників придністровсько-молдовського конфлікту, зазначимо, що ця тема недостатньо висвітлена в румунській науковій думці. Більше уваги приділяється дослідженням історії розвитку румунсько-молдовських стосунків, спільного минулого двох держав, концепціям побудови майбутніх взаємовідносин. Що ж до самого Придністровського конфлікту, а особливо ролі в ньому Румунії, то проблема залишається маловивченою, за винятком праць таких дослідників, як Ю.Кіфу, Д.Дунгачіу, Ф.Нікулає, Є.Бадеску.

Переходячи до аналізу наукової літератури, яка має північноамериканське та західноєвропейське походження, зазначимо, що в ній часто бракує наукового підходу, відчувається суттєвий вплив румунської історіографії та недостатнє вивчення джерельних даних. Дослідженням проблеми Придністровського конфлікту займається ціла низка науково-дослідних центрів, а також такі науковці, як Н.Джексон, П.Нікол, С.Ропер, Б.Коппитерс, М.Емерсон та М.Валь.

В дисертації стверджується, що етнополітичний конфлікт у Придністров’ї являє собою складне соціально-політичне, економічне, культурне та геополітичне явище. Його дослідженням займаються вчені різних країн, які пропонують різноманітні шляхи нормалізації придністровсько-молдовських стосунків та врегулювання Придністровського конфлікту.

У другому розділі "Витоки та динаміка Придністровського конфлікту" розглядаються причини, передумови та еволюція етнополітичного конфлікту.

У підрозділі 2.1. "Історико-політичні та соціально-економічні передумови появи конфліктогенної ситуації в Придністров’ї" автор робить стислий екскурс в історію розвитку регіону Придністров'я. Це дає можливість сформувати цілісну картину складних етнополітичних процесів, які проходили тут впродовж століть, а саме зміни домінування на даній території українського, російського та румунського етносів, що залежало від зміни приналежності території до тієї чи іншої держави. Це дозволило сформувати уявлення про мотивацію залучення до придністровсько-молдовського конфлікту таких зовнішньополітичних акторів, як Румунія, Росія та Україна. Дисертантка підкреслює, що їх вплив на формування менталітету населення регіону та перипетій його історичного розвитку дозволив конфліктуючим сторонам – Молдові та ПМР – апелювати до них з метою "відновлення історичної справедливості" та сподіватись на їх підтримку в даному конфлікті.

Автор зазначає, що соціально-економічні та культурні передумови Придністровського конфлікту склались протягом другої половини ХХ ст., коли й відбулось становлення та спеціалізація господарського комплексу республіки й етносоціальна структуризація її населення. Швидка урбанізація та індустріалізація МРСР в цей період привела до концентрації основних виробничих потужностей на Лівобережжі. З цими процесами безпосередньо пов’язано створення значного прошарку професійно кваліфікованого населення з числа українців та росіян. Місцеве молдавське населення посідало менш престижні місця в соціально-професійній структурі суспільства, що створювало об’єктивне підґрунтя для виникнення етносоціальної напруги. Ще однією передумовою виникнення етнополітичного конфлікту в Придністров’ї можна вважати ситуацію, яка склалась у культурній сфері, а саме недостатнє забезпечення соціально-культурних прав націй.

У підрозділі 2.2. "Причини виникнення та еволюція Придністровського конфлікту" дисертантка пропонує власне бачення етапів перебігу Придністровського конфлікту. На думку автора, доречно здійснити його поділ на три стадії: виникнення конфліктної ситуації, конфліктної взаємодії та інституціалізації конфлікту.

Розгляд першого етапу Придністровського конфлікту свідчить, що протистояння між Кишиневом і Тирасполем почалося, коли була оголошена "мовна революція", яка переслідувала триєдину мету: латинізацію і румунізацію молдавської мови з одночасним наданням їй статусу державної. Саме мовне питання стало предметом етнополітичного конфлікту і розкололо молдавське суспільство на два табори: прихильників запропонованих перетворень та їх противників. Перші згуртувались навколо республіканської молдавської влади, другі – навколо регіональної придністровської еліти. Таким чином сформувались первинні суб’єкти конфлікту – Молдова та Придністров'я.

На цьому ж етапі відбулась мобілізація населення навколо суб’єктів конфлікту через усвідомлення колективної ідентичності. Мобілізація молдавського населення навколо республіканської влади відбулась за національно-лінгвістичним принципом, а придністровців – на основі регіональної ідентичності, серед рис якої можна вказати принцип "радянськості", антирумунські настрої, ідею збереження цілісності СРСР, відданості ідеям інтернаціоналізму тощо.

На другому етапі Придністровського конфлікту відбулась конфліктна взаємодія сторін, яка пройшла дві стадії: латентну та збройної ескалації. На латентній стадії протистояння переростає свою первинну наочність і з соціокультурного, економічного й правового стає політичним. Процес супроводжується розширенням предмету суперечки, тобто віднесенням до нього всіх супутніх спірних проблем (економічних, соціальних, ідеологічних, політичних), поляризацією стосунків. Прагнення Молдови до силового варіанту вирішення конфлікту переводить його в площину конфлікту військового. Ще одним негативним чинником, що вплинув на ескалацію Придністровського конфлікту, стало втручання третіх сил (Румунії, Росії та України), які стають його опосередкованими учасниками.

Третій етап конфлікту - інституціалізація, характеризує собою "відоме і рівноважне співвідношення сил". На цій стадії особливого значення набувають посередники, політика яких як по відношенню до безпосередніх суб’єктів конфлікту, так і до самого конфлікту є впливовим фактором для його врегулювання.

Автор наголошує, що в Придністровському конфлікті можна відзначити формування не тільки первинних його суб’єктів – Молдови та ПМР, але і вторинних – Росії, України, Румунії, які мали безпосередні зацікавленості та впливи в цьому регіоні, а також суб’єктів третього порядку – ОБСЄ, що долучилась до переговорного процесу, та ЄС і США, зацікавленість яких у цьому регіоні проявились дещо пізніше.

Третій розділ "Вплив міжнародних акторів на Придністровський конфлікт" присвячений дослідженню впливу зовнішніх чинників на етнополітичний конфлікт. Автор підкреслює, що він є ареною боротьби інтересів не тільки безпосередніх його учасників (Молдови та ПМР), а й таких впливових міжнародних гравців, як Росія, Україна, Румунія, США, ЄС та ОБСЄ.

У підрозділі 3.1. "Політика України, Росії та Румунії стосовно первинних суб’єктів етнополітичного конфлікту" аналізується та порівнюється політика суб'єктів вторинного плану стосовно Придністровського конфлікту. З’ясовано, що Україна, попри наявність суттєвих економічних та політичних інтересів, до недавнього часу відзначалась постійністю обраних позицій та політичною коректністю щодо безпосередніх учасників конфлікту. Це проявлялось у тому, що офіційний Київ не займав ні промолдовської, ні пропридністровської позиції, що могло б суттєво порушити баланс у регіоні та призвести до нового роздмухування конфлікту. На жаль, на сучасному етапі Україна дещо втратила імідж нейтрального посередника, що не тільки погіршило її сприйняття у Придністров’ї та Росії, але й суттєво загострило ситуацію в регіоні.

Росія з майже стороннього спостерігача на початковій стадії розвитку конфлікту стала одним з головних гравців на цих теренах. При цьому однозначно, за винятком незначного проміжку часу, простежується пропридністровське забарвлення її зовнішньої політики. Будучи найбільш могутньою політично та економічно з трьох країн, позиції яких досліджуються, Росія використовує цей фактор не стільки для врегулювання ситуації, скільки для демонстрування можливостей великої держави, яка прагне відновити свій вплив на теренах колишнього СРСР.

Політика Румунії стосовно Молдови та ступінь її залученості до Придністровського конфлікту свідчить про те, що Бухарест відігравав вирішальну роль у його виникненні та ескалації. Засудження світовою спільнотою націоналістичних проявів у будь-якій формі змусило Румунію відмовитись від відкритих територіальних зазіхань стосовно Молдови та, водночас, впливу на перебіг Придністровського конфлікту. Проте, останнім часом офіційний Бухарест прагне відігравати активнішу роль у процесі його врегулювання.

Доведено, що вектори інтересів у регіоні вторинних суб’єктів Придністровського конфлікту були різними, змінювалися під впливом сполучення низки факторів дво- та багатосторонніх відносин. Порівняльний аналіз політики України, Росії та Румунії стосовно безпосередніх учасників конфліктної взаємодії свідчить про відсутність передумов для збігу їх позицій, що деструктивно впливає на переговорний процес.

У підрозділі 3.2. "Ставлення ОБСЄ, ЄС та США до безпосередніх учасників конфлікту " наголошується, що роль ОБСЄ, Євросоюзу та Сполучених Штатів у регіоні поступово збільшується, вони активно впливають не лише на сторони, між якими відбувається конфлікт, а й на дії вторинного кола залучених до нього.

При цьому політика ОБСЄ до кожної зі сторін конфлікту майже весь період його існування відзначалася рівновагою, бажанням максимально враховувати реальний стан справ для досягнення стійкого та міцного миру в регіоні. Відхід останнім часом від цих принципів суттєво позначився на стабілізаційних процесах, призвів до дисбалансу сил.

Політика ЄС та США у цьому регіоні багато у чому схожа: вони проголосили про свою зацікавленість у причетності до розвитку подій лише останніми роками, їх дії щодо конфліктантів вирізняються якщо не узгодженістю, то, принаймні, спільним поглядом. На жаль, вони носять здебільшого упереджений щодо Придністров’я характер та ілюструють не стільки бажання сприяти врегулюванню ситуації, скільки створити протидію Росії для посилення її впливу в регіоні.

У підрозділі 3.3. "Діяльність посередників протягом переговорного процесу" аналізуються основні договори та меморандуми, які були підписані конфліктуючими сторонами за пропозицією посередників. Посередницька діяльність не була весь час активною та мала власну амплітуду політичних коливань і подекуди відбивала лише наміри країн, які висували ініціативи з врегулювання, але аж ніяк не конкретні їх плани та цілі. Політика основних зацікавлених гравців стосовно безпосередніх учасників конфлікту будувалась, насамперед, з метою досягнення власних цілей, що деструктивно впливало на ефективність їх посередницької місії.

Доведено, що вплив зовнішніх чинників на перебіг молдовсько-придністровського конфлікту мав вирішальне значення. Політика України, Росії та Румунії стосовно первинних об’єктів не була постійною в сфері їх національних інтересів, змінювалася внаслідок комплексу взаємопов’язаних подій міжнародного та внутрішнього характеру, що обумовило їх різну ступінь участі в процесах врегулювання. Хоча, слід зазначити, що застосування посередниками дипломатичних заходів у процесі розв’язання конфлікту дало можливість уникнути численних людських жертв та економічних втрат, що є найбільшим позитивом.

У четвертому розділі "Проблеми та перспективи врегулювання Придністровського конфлікту" розглядаються проблеми та перспективи врегулювання етнополітичного конфлікту в Придністров’ї в контексті збалансування зовнішньополітичних впливів у цьому регіоні.

Підрозділ 4.1. "Придністров`я як зона зіткнення геополітичних інтересів" присвячено з'ясуванню сутності інтересів та мотиваційних чинників формування політики міжнародних суб’єктів у зоні розгортання конфлікту. В цьому контексті особливого значення набуває проаналізована геополітична структура регіону Чорноморського басейну, стабільності та безпеці якого загрожують існуючі на його теренах етнополітичні конфлікти. Автор зазначає, що регіон займає провідне місце в стратегічних цілях США, ЄС, Туреччини та Росії, які змагаються за здійснення визначального впливу на процеси, що в ньому відбуваються. В той же час, на роль регіонального лідера одночасно претендують Україна та Румунія. Саме тому боротьба за вплив на процес врегулювання Придністровського конфлікту відображає змагання міжнародних акторів за лідерство у Чорноморському регіоні.

На основі розгляду інтересів різних зовнішньополітичних сил у Придністровському конфлікті, зроблено висновок, що їх різноспрямованість, багатошаровість та переплетіння є ключовим фактором зволікання, неефективності та малої результативності процесу врегулювання конфлікту. На даному етапі нормалізація придністровсько-молдовських стосунків цілком залежить від тих сил, які їх підтримують.

У підрозділі 4.2. "Концептуальні моделі врегулювання придністровсько-молдовського конфлікту" проаналізовано існуючі варіанти врегулювання етнополітичного конфлікту з точки зору зацікавленості зовнішньополітичних акторів у тому чи іншому розвитку ситуації. Проведений аналіз моделей вирішення конфлікту свідчить, що нинішня стадія його врегулювання визначається подальшим розмежуванням інтересів Заходу (Вашингтон, Брюссель, Страсбург) і Молдови - з одного боку та, відповідно, Росії й Придністров’я - з іншого.

Дисертантка пропонує власну модель побудови спільної держави Молдови та Придністров'я. Ця концепція побудована як з урахуванням проблем молдовсько-придністровських відносин, так і на основі існуючих зовнішньополітичних зацікавленостей у цьому регіоні.

У висновках підсумовані основні результати роботи.

У дисертації виявлено, теоретично осмислено та систематизовано основні теоретико-методологічні підходи до дослідження етнополітичного конфлікту, запропоновані світовою політичною наукою. Здійснено поділ суб’єктів етнополітичного конфлікту на первинні, вторинні та третинні, згідно із запропонованим критерієм (характер інтересів, ступень та форма залученості до конфлікту).

Дослідження історичних особливостей розвитку Придністровського регіону та політико-економічних процесів, що характеризували суспільне життя МРСР у другій половині ХХ ст., дозволило виділити чинники, що сприяли його появі. Серед них варто вказати етнічну неоднорідність населення Молдови; політико-економічну кризу в суспільстві, пов’язану з процесами розпаду СРСР; нерівномірність розподілу соціально-професійних ролей між етносами; недостатню реалізацію культурних запитів молдовського населення; процеси "румунізації"; ідеологічну протидію придністровської та молдовської еліт, що боролись за політичну владу та економічні ресурси; деструктивний вплив зовнішньополітичного чинника тощо.

Простежено еволюцію розвитку та характерні риси перебігу Придністровського конфлікту. Так, на стадії появи конфліктної ситуації сформувався предмет конфлікту (закон про мови) та первинні суб'єкти (Молдова і ПМР), що усвідомили свої інтереси та мобілізували навколо себе населення. На стадії конфліктної взаємодії відбулась ескалація конфлікту і кристалізувались вторинні його суб’єкти - Росія, Румунія та Україна. Фаза інституціалізації конфлікту, або переговорний процес характеризується пошуком вирішення головного питання - визначення статусу ПМР у складі Молдови.

Доведено, що Придністровський конфлікт є ареною боротьби інтересів не тільки безпосередніх його учасників (Молдови та ПМР), а й таких впливових міжнародних гравців, як Росія, Україна, Румунія, США, ЄС та ОБСЄ. Особливу увагу у з’ясуванні впливу зовнішньополітичних чинників на врегулювання Придністровського конфлікту було приділено посередництву, а саме його значенню для нормалізації відносин сторін.

У результаті здійсненого порівняльного аналізу політики міжнародних акторів стосовно конфлікту, доведена залежність між дво- та багатосторонніми взаємовідносинами учасників конфлікту й перебігом і результативністю переговорного процесу.

Проаналізовано геополітичні інтереси суб’єктів міжнародної політики в регіоні Чорноморського басейну, стабільності якого загрожують існуючі на його просторах етнополітичні конфлікти. Придністровський конфлікт та можливість впливати на процес і результати його врегулювання мають ключове значення для визначення приналежності статусу лідера Чорноморського регіону, який, у свою чергу, впливає на формування євроазійської геополітичної кон'юнктури.

Визначено переваги та недоліки існуючих моделей врегулювання Придністровського конфлікту в контексті втілення геополітичних стратегій зовнішньополітичних сил. Особливо проблематичним та трудомістким видається бажаний, з точки зору Молдови та міжнародного співтовариства, варіант відтворення спільної держави Молдови і Придністров’я. Цьому перешкоджає і різне розуміння сторонами повноважень суб’єктів такої держави, і небажання придністровців поступатися фактичною політико-економічною незалежністю, і неодностайність молдовської еліти в питанні необхідності об’єднання, і певні риси придністровської регіональної ідентичності, і російська військова присутність у регіоні.

Враховуючи ці фактори, в роботі була запропонована авторська концепція врегулювання етнополітичного конфлікту, яка максимально враховує внутрішньо- та зовнішньополітичні чинники Придністровського конфлікту на даному етапі його розвитку.

Розглянувши позиції сторін, які мають інтереси в Придністровському конфлікті, було зроблено висновок, що існує ціла низка невирішених проблем на шляху до його розв’язання. Одним з найскладніших завдань у процесі врегулювання залишається подолання наслідків втручання геополітично різноспрямованих зовнішніх сил. Придністровське врегулювання наразі трансформується з проблеми суто регіональної у геополітичне протистояння, яке визначатиме не лише подальші шляхи розвитку ситуації в Молдові, а й формуватиме загальний спектр зовнішніх впливів у цьому стратегічно важливому для України регіоні. Водночас ситуація навколо ПМР здатна змінити баланс інтересів у Східній Європі.

На підставі вищезазначених міркувань здійснено прогностичний аналіз варіативності розвитку подій навколо Придністровського конфлікту. Все важливіше значення у долі Придністров’я матимуть процеси євроінтеграції та розширення ЄС на Схід, що характерні для сучасної Європи.

Запропоновано рекомендації щодо формування зовнішньополітичної стратегії України із врегулювання Придністровського конфлікту. Офіційному Києву доцільно не тільки ініціювати відновлення переговорів стосовно статусу Придністров’я на міждержавному рівні, але і заохочувати проведення науково-практичних консультацій у рамках міжнародного експертного співтовариства. Крім того, доречно провести власну інформаційну кампанію щодо роз’яснення своєї позиції стосовно принципів та механізмів врегулювання Придністровського конфлікту в вітчизняних та іноземних ЗМІ. У розвиток "плану Ющенка" ініціювати впровадження Україною механізмів "дипломатії другого плану" (політична освіта, просвіта, громадський діалог тощо).

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Круглашов А., Петрова І. Чи допоможуть європейські ліки хронічній кризі Придністров'я? // Політика і час. – 2006. - № 4. – С. 44-58.

2. Петрова І. Проблема ефективності дипломатичних заходів держав-гарантів врегулювання Придністровського конфлікту // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. Том 12-13. – Чернівці: Рута, 2006. –– С. 258-263.

3. Петрова І. Етнополітичні конфлікти у Придністров’ї та Боснії й Герцеговині - загроза європейським інтеграційним процесам // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. – Т.IV. - Чернівці: Прут, 2006. – С. 178-191.

4. Петрова І. Політика Росії стосовно безпосередніх учасників Придністровського конфлікту // Буковинський журнал. – 2006. - № 3. – С. 154-162.

5. Петрова І. Етнополітичний конфлікт у Придністров’ї: інституційний аспект // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. – Т.ІІІ. - Чернівці: Рута, 2005. – С. 228–244.

6. Петрова І. Причини та передумови Придністровського конфлікту // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 30. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 760–766.

7. Петрова І. Роль України у врегулюванні Придністровського конфлікту // Буковинський журнал. – 2005. - № 4. – С. 117-125.

8. Петрова І. Інтереси та впливи Румунії на Придністровський конфлікт // Україна – Румунія – Молдова: історичні, політичні та культурні взаємини в контексті сучасних європейських процесів: Збірник наукових праць / Буковинський політологічний центр. Під заг. ред. А.М. Круглашова .– Чернівці: "Букрек", 2006. – С. 353–370.

9. Петрова І.В. Історичні передумови виникнення Придністровського конфлікту // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин: Статті і матеріали. – Вип.2 / Під ред. М.С.Буряна та І.В.Грицьких. – Луганськ: Альма-матер, 2006. – С. 127-130.

10. Петрова І.В. Значення посередницької місії України в Придністров’ї для здійснення її євроінтеграційного курсу // Актуальні проблеми розвитку суспільства: історична спадщина, реалії та виклики ХХІ ст. Дев'яті читання пам'яті В’ячеслава Липинського. Матеріали доповідей учасників IV Міжнародної науково-практичної конференції (27 квітня 2006 р.) / Ред. кол.: О.П.Самойленко та ін. – Луцьк: Видавництво "Волинська обласна друкарня", 2006. – С. 87-88.

11. Петрова І. Українці Придністров'я: pro et contra помаранчевої революції в Україні // Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Тези доповідей. – Львів: Поліграфічний центр Видавництва Національного університету "Львівська політехніка", 2006. - С. 55–57.

АНОТАЦІЯ

Петрова І.В. Зовнішньополітичні чинники врегулювання Придністровського конфлікту. – Рукопис (222 с.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2006.

У дисертації здійснено комплексне дослідження впливу зовнішньополітичних чинників на врегулювання Придністровського конфлікту. Виявлено причини та передумови його виникнення, простежено його еволюцію на всіх етапах перебігу.

Доведено, що Придністровський конфлікт є ареною боротьби інтересів не тільки безпосередніх його учасників, а й таких міжнародних гравців, як Росія, Україна, Румунія, США, ЄС та ОБСЄ. Здійснено порівняльний аналіз політики цих акторів стосовно конфлікту. Визначено основні результати дипломатичної діяльності посередників щодо врегулювання етнополітичного конфлікту.

Проаналізовано геополітичну структуру Чорноморського регіону, стабільності та безпеці якого загрожують існуючі на його теренах етнополітичні конфлікти. Визначено переваги та недоліки існуючих моделей врегулювання Придністровського конфлікту та запропонована власна концепція врегулювання.

Здійснено прогностичний аналіз варіативності розвитку подій навколо Придністровського конфлікту. Запропоновано рекомендації щодо формування зовнішньополітичної стратегії України із врегулювання Придністровського конфлікту.

Ключові слова: етнополітичний конфлікт, суб’єкти конфлікту, Придністровський конфлікт, зовнішньополітичні чинники, посередництво, врегулювання, Чорноморський регіон.

АННОТАЦИЯ

Петрова И.В. Внешнеполитические факторы урегулирования Приднестровского конфликта. – Рукопись (222 с.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2006.

Диссертация посвящена исследованию влияния внешнеполитических факторов на процесс урегулирования Приднестровского конфликта. На основании изучения политико-экономических особенностей развития МССР в ХХ в. были выделены предпосылки и причины появления этнополитического конфликта. Среди них следует упомянуть этническую неоднородность населения Молдовы; политико-экономический кризис в обществе, обусловленный процессами распада СССР; неравномерность распределения социально-профессиональных ролей между этносами; недостаточную реализацию культурных потребностей молдавского населения; процессы "румынизации"; идеологическое противостояние приднестровской и молдавской элит, которые боролись за политические и экономические ресурсы; деструктивное влияние внешнеполитического фактора и т.д.

В работе предложена авторская периодизация Приднестровского конфликта, выделены характерные черты каждого этапа. Так, на стадии появления конфликтной ситуации сформировался предмет конфликта и первичные субъекты (Молдова и ПМР). На стадии конфликтного взаимодействия произошла эскалация конфликта, и кристаллизировались вторичные его субъекты - Россия, Румыния и Украина. Фаза институциализации конфликта, или переговорный процесс, характеризуется поиском решения главного вопроса – определения статуса ПМР. Особенное значение на этом этапе приобретают усилия посредников по урегулированию Приднестровского конфликта.

Доказано, что Приднестровский конфликт является ареной борьбы интересов не только непосредственных его участников, но и таких международных игроков, как Россия, Украина, Румыния, США, ЕС и ОБСЕ. Проанализировав геополитические интересы субъектов международной политики в Черноморском регионе в целом, и в зоне Приднестровского конфликта в частности, был сделан вывод, что этот конфликт и возможность влиять на процесс и результаты его урегулирования имеют ключевое значение для определения лидера Черноморского региона. Именно поэтому Приднестровское урегулирование теперь трансформируется из сугубо региональной проблемы в геополитическое противостояние, которое будет определять не только последующие пути развития ситуации в Молдове, но и будет формировать общий спектр внешних влияний в стратегически важном для Украины регионе.

Рассмотрев преимущества и недостатки существующих моделей урегулирования Приднестровского конфликта, автор предлагает собственную концепцию, максимально учитывающую факторы внешней и внутриполитической конъюнктуры на сегодняшнем этапе развития приднестровско-молдавских отношений.

На основании вышеупомянутых рассуждений осуществлен прогностический анализ развития событий вокруг Приднестровского конфликта и предложены рекомендации по формированию внешнеполитической стратегии Украины относительно его урегулирования.

Ключевые слова: этнополитический конфликт, субъекты конфликта, Приднестровский конфликт, внешнеполитические факторы, посредничество, урегулирование, Черноморский регион.

SUMMARY

Petrova I.V. External Factors of Conflict Settling in Transniestria. – Мanuscript (222 p.).

The Thesis for obtaining "Kandydat nauk" degree of Political Science on specialty 23.00.02 – the Political Institutions and Processes. – Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. – Chernivtsi, 2006.

The thesis deals with a complex research of external factors upon conflict management in Transniestriа region. The motives and presuppositions for its triggering are established on all stages of conflict development.

It is claimed, that the conflict is the arena for competition for more than two of its immediate participants – but also for such international players as Russia, Ukraine, Romania, US, EU and the OSCE. The thesis contains a comparative analysis of these actors’ policies with concern to the conflict. Basic results of mediators’ diplomatic activities is established it regard to the keeping of