НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"

РЄПІН Ігор Володимирович

УДК 94:355.48 (477.87) "1944/1945"

СХІДНО-КАРПАТСЬКА ОПЕРАЦІЯ

ТА ПРИЄДНАННЯ ЗАКАРПАТТЯ ДО СРСР

(ВЕРЕСЕНЬ 1944 р. - ЧЕРВЕНЬ 1945 р.)

20.02.22 - військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії, теорії та практики культури Національного

університету "Львівська політехніка" Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа

Захист відбудеться 18.05. 2007 р. о _13-30___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 Національного університету "Львівська політехніка" за адресою 79013, Львів, вул. С. Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету "Львівська політехніка" за адресою 79013, Львів, вул. Професорська, 1.

Автореферат розісланий 14.04. 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Гусєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Німецько-радянська війна, результати та наслідки якої були і залишаються об’єктом численних наукових досліджень істориків. Значне місце серед них належить проблемам воєнного мистецтва воюючих сторін, адже стратегія, оперативне мистецтво і тактика у цій війні розвинулися і здійснили суттєвий вплив на їх подальший розвиток. У переважній більшості публікацій Східно-Карпатська операція лише згадується, бойові дії у гірсько-лісистій місцевості висвітлені поверхово. Це стосується й такого важливого питання, як вплив результатів цієї операції на процес приєднання Закарпаття до УРСР.

До 1991 р. над темою тяжів ідеологічний прес, що стримував можливість її всебічного нетенденційного й неупередженого дослідження. З проголошенням державної незалежності України склалися сприятливі умови для наукового освоєння проблематики історії німецько-радянської війни.

Необхідно підкреслити, що в Другій світовій війні фактично не було операції фронтового масштабу у гірсько-лісистій місцевості, яку можна було б порівняти із Східно-Карпатською за тривалістю і запеклістю боїв, насиченістю району бойових дій військами і технікою, що брали участь у боях на такому обмеженому гірському просторі.

Карпатські гори були і залишаються могутнім природним стратегічним рубежем України. В сучасних умовах реформування Збройних сил України та для подальшого розвитку теорії воєнного мистецтва особливої ваги набувають питання захисту національних інтересів України та застосування підрозділів Української армії у міжнародних миротворчих операціях.

Проте аж ніяк не можна ігнорувати історичний досвід, який необхідно критично осмислювати та враховувати.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах відповідних планів науково-дослідницької роботи кафедри історії, теорії та практики культури Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету "Львівська політехніка" та відповідно до переліку наукових проблем, дослідження яких здійснює Львівський ім. гетьмана П. Сагайдачного інститут Сухопутних військ Національного університету "Львівська політехніка". Тема дисертаційного дослідження також безпосередньо пов’язана з науково-дослідницькою проблематикою Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, кафедри історії війн та воєнного мистецтва Національної академії оборони України.

Мета і завдання дослідження - всебічно висвітлити Східно-Карпатську операцію як одну з унікальних операцій у гірсько-лісистій місцевості в роки Другої світової війни, вплив її результатів на приєднання Закарпаття до Радянської України.

Визначена мета передбачає виконання таких завдань:

- охарактеризувати стан історіографії та джерельної бази стосовно Східно-Карпатської операції і розвитку подій на Закарпатті у листопаді 1944 - червні 1945 рр.;

- розкрити передумови проведення Східно-Карпатської операції, органічно пов’язаної з воєнно-політичною та стратегічною обстановкою, що склалася на вересень 1944 року в ході Другої світової війни;

- показати характерні риси її підготовки як фронтової наступальної операції в

гірсько-лісистій місцевості, оцінити співвідношення сил та засобів;

- проаналізувати особливості проведення Східно-Карпатської операції, її результати, зокрема уточнити реальні втрати воюючих сторін;

- визначити основні фактори впливу результатів Східно-Карпатської операції на розвиток подій в процесі приєднання Закарпатської України до СРСР у складі Радянської України.

Об’єкт дослідження - Східно-Карпатська операція Червоної армії в роки Другої світової війни.

Предмет дослідження - підготовка та ведення бойових дій в гірсько-лісистій місцевості з метою найшвидшого зайняття території країн Центрально-Східної Європи, вплив їх результатів на процес приєднання Закарпатської України до СРСР у складі УРСР.

Хронологічні рамки дослідження обмежуються часом підготовки та проведення Східно-Карпатської операції (4 вересня - 28 жовтня 1944 р.), а також першою половиною 1945 року, в окремих випадках автору доводилось виходити за ці часові межі.

Методологічною основою дослідження є наукові принципи історизму та об'єктивності, комплексного використання джерел та їх критичного аналізу. Для досягнення мети і розв'язання поставлених завдань застосовано проблемно-хронологічний, комплексно-аналітичний та порівняльний методи.

Наукова новизна роботи. Вперше в українській історіографії зроблена спроба комплексного розгляду паралельного ходу бойових дій 38-ї армії 1-го Українського фронту та 4-го Українського фронту при проведенні Східно-Карпатської операції. Узагальнено підсумки операції, проаналізовано суттєві промахи, допущені політичним керівництвом СРСР та командуванням 1-го Українського фронту при плануванні операції. Висвітлено позицію чеського президента Е. Бенеша відносно Закарпатської України, ставлення радянського керівництва до подій у Закарпатті восени-взимку 1944-1945 рр. Визначено фактори впливу результатів Східно-Карпатської операції на процес приєднання Закарпаття до Радянської України.

Практичне значення. Матеріали, основні положення і висновки дисертації можуть бути використані при проведенні подальших науково-дослідних робіт із проблематики Другої світової війни, дослідженні питань розвитку воєнного мистецтва, впроваджені у навчально-виховний процес курсантів та слухачів військово-навчальних закладів України, в системі гуманітарної підготовки в Збройних силах України та військово-патріотичного виховання допризовної молоді. Автором розроблені практичні рекомендації щодо використання досвіду, набутого в ході Східно-Карпатської операції.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом обговорення на засіданні кафедри історії, теорії та практики культури Національного університету "Львівська політехніка", на засіданні і в навчальному процесі кафедри тактики Львівського ім. гетьмана П. Сагайдачного інституту Сухопутних військ Національного університету "Львівська політехніка", на ІІ міжнародній науковій конференції "Збройні сили України: історія та сучасність" (Львів, 2006 р.).

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Повний обсяг дисертації - 191 сторінка. Список використаних джерел та літератури включає 299 найменувань, в тому числі 104 архівних документів. Текст доповнюють 1 схема та 7 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні та територіальні рамки, сформульовано методологічні принципи, визначено мету й завдання, об’єкт та предмет дослідження, розкрито теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі - "Історіографія та джерела " розглянуто стан наукової розробки теми, подано загальну характеристику основних видів джерел щодо вивчення та оцінки Східно-Карпатської операції.

Історіографія Другої світової війни та безпосередньо німецько-радянської війни нараховує десятки тисяч праць. У значній кількості з них Східно-Карпатська операція лише згадується. В більшості видань, присвячених війні, достатньо поверхово відображаються бойові дії в Карпатах, подекуди тексти просто дублюються. Із великої маси літератури дисертантом відібрані не тільки найгрунтовніші праці істориків різних країн, але й ті, що містять оригінальні трактування операції, яка є об’єктом даного дослідження.

Зміст праць, автори яких зверталися до подій, пов’язаних із Східно-Карпатською операцією, значною мірою визначався часом їх виходу у світ та місцем написання. Підґрунтям для їх оцінки є стан джерельної бази, ідеологічна спрямованість, ступінь доступності архівних матеріалів та інші фактори.

Узагальнення досвіду проведення Східно-Карпатської операції розпочалося ще в ході війни. Повнота і рівень аналізу подій у літературі, особливо відкритій, різко обмежувалися умовами воєнного часу. Зміст бойових наказів та інших документів, що є основою аналізу операції в цілому, так і окремих бойових дій, не підлягали оголошенню і залишалися поза рамками військово-історичних досліджень.

У повоєнні роки з'явилися публікації дослідницького характеру, які присвячені загальним проблемам розвитку воєнного мистецтва у Другій світовій війні. Із них для аналізу відібрані безпосередньо ті, в яких так чи інакше висвітлюються питання, пов’язані з Східно-Карпатською операцією.

У кінці 50-х років побачила світ праця "Операції Радянських Збройних Сил в період вирішальних перемог (січень-грудень1944 р.)" Операции Советских Вооруженных Сил в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. Военно-исторический очерк: В четырех томах. - М.: Воениздат, 1958-1959. - Т. 3. - 840 с. у якій в загальних рисах описується Карпатсько-Ужгородська операція. У той час Східно-Карпатська операція розглядалася як незначна операція на південно-західному напрямку німецько-радянського фронту з надання інтернаціональної допомоги Словацькому національному повстанню. Серед робіт, у яких висвітлюються питання розвитку воєнного мистецтва, виділяється військово-історичний нарис Другої світової війни під загальною редакцією С. Платонова. Вторая мировая война 1939 - 1945 гг. Военно-исторический очерк / Под ред. С.П. Платонова. - М.: Воениздат, 1958. - 931 с. Першою працею, де докладно описана Карпатсько-Дуклінська операція, cтала книга радянського воєнного історика Д. Проектора "Через Дуклінський перевал" Проектор Д.М. Через Дуклинский перевал. - М.: Воениздат, 1960. - 215 с.. Серед видань 60-х років Східно-Карпатська операція найбільш повно розглянута в книзі "За звільнення Чехословаччини" За освобождение Чехословакии - М.: Воениздат, 1965. - 388 с.. Проте автори вищезгаданих праць відповідно до умов свого часу не змогли врахувати всю сукупність історичних фактів і зробити об’єктивні висновки. Аналіз подій і результатів Східно-Карпатської операції суттєво відрізняється в історіографії радянської та німецької сторони, а також країн, що були їх союзниками. Ключовими питаннями, по яких існують суттєві розбіжності, а часом і абсолютно полярні позиції, є такі: співвідношення сил та засобів противників в операції, кількість військ угорських та вермахту, втрати сторін. Дещо обережну позицію в питаннях оцінки результатів бойових дій в Карпатах займали англійські та американські вчені Верт А., Ліддел Гарт Б., Фуллер Дж. Ф.С.. Українські історики радянського періоду в питаннях вивчення Східно-Карпатської операції дотримувались загальноприйнятих в радянській історіографії позицій.

Історики української діаспори, звертаючись до проблеми участі України в Другій світовій війні лише побіжно згадували Східно-Карпатську операцію. Такої позиції дотримується В. Косик у роботі "Україна та Німеччина у Другій світовій війні" Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Львів: НТШ, 1993. - 660 с. та інші автори.

Значний прорив у дослідженні питань воєнного мистецтва та Східно-Карпатської операції зокрема, відбувся у пострадянські часи. З’явилося декілька змістовних наукових праць, у яких автори зробили спробу розширити коло питань на основі нових матеріалів та досягнень історичної науки, більш критично розглянути досягнення та прорахунки радянського воєнного мистецтва.

Нове бачення подій пов'язаних з війною, висвітлення героїчних і, разом з тим, трагічних сторінок історії України здійснено в праці І. Муковського та О. Лисенка "Звитяга та жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни" Муковський І.Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах Другої світової війни. - К.: Пошуково-вид. агентство “Книга пам’яті України”, 1996. - 568 с., у колективній праці "Безсмертя. Книга пам'яті України 1941-1945 рр. " Безсмертя. Книга Пам’яті України 1941–1945. - К.: Пошуково-видавниче агенство “Книга Пам’яті України”, 2000. - 944 с..

Вагомий вклад у дослідження історії німецько-радянської війни внесли українські історики О. Лисенко Лисенко О. Друга світова війна як предмет наукових досліджень та феномен історичної пам’яті // Український історичний журнал. - 2004. - № 5.- С. 3-16. , В. Король Король В. Осінь 44-го. Наші війська-на західному кордоні // Київська правда. - 2004. - 19 жовтня., які в своїх працях показали реальну картину величезних втрат українського народу у цій війні. Внесли свій доробок у дослідження питань Другої світової війни науковці Національного університету "Львівська політехніка" Л. Дещинський Дещинський Л.Є. Україна в міжнародних відносинах ХХ століття - Львів, 2004. - 319 с., І. Гаврилів Гаврилів І.О. ОУН і Друга світова війна: плани, перспективи, історичні реалії // Звільнення України від фашистських загарбників: внесок українського народу в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (27 жовтня 2004 р.). - К. - С. 26-33..

На даний час зусиллями істориків України виявлено, упорядковано і введено в науковий обіг багато нових цінних матеріалів, архівних джерел, у минулому утаємничених, сфальсифікованих чи практично недоступних для наукових досліджень.

Для вивчення воєнно-історичних питань, пов’язаних з Східно-Карпатською операцією, розглянуто статути, настанови, інформаційні бюлетені. Особливу увагу в ході дослідження звернуто на наукові праці з воєнного мистецтва, які ще до недавнього часу були закритими. Характерною особливістю цих праць є те, що вони більш повно, ніж відкриті публікації відображали реальну історичну дійсність, аналізували причини труднощів та недоліків бойових дій. Однією з перших робіт цього напряму став "Стратегічний нарис Великої Вітчизняної війни" Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.. - М.: Воениздат, 1962. - С. 664-744..

Певне місце в історіографії війни і воєнного мистецтва належить статтям в енциклопедіях та словниках. Аналізувався внесок досвіду проведення Східно-Карпатської операції в розвиток воєнного мистецтва і у навчально-методичній літературі провідних вищих військово-навчальних закладів колишнього СРСР та Національної академії оборони України.

У другій половині 90-х років змістовні докторські дисертації про соціально-економічне, політичне та міжнародне становище Закарпаття напередодні і під час Другої світової війни захистили М. Вегеш Вегеш М.М. Закарпаття в контексті Центральноєвропейської політичної кризи напередодні Другої світової війни: Автореферат дис…д-ра. іст. наук: 07.00.02 / НАН України, інт. історії України. - Київ, 1998. – 30 с., С. Віднянський Віднянський С.В. Українське питання в міжвоєнній Чехословаччині: Автореферат дисертації…докт. іст. наук: 07.00.02 / НАН України, інт. історії України - Київ, 1997. – 108 с., О. Довганич Довганич О.Д. Проблеми історії Закарпаття напередодні та в роки Другої світової війни (1938-1945 рр.). Автореферат дисертації…докт. іст. наук: 07.00.02 / НАН України, інт. історії України - Київ, 1997.. У дисертаціях та публікаціях названі автори заторкують з нових позицій суперечливий процес приєднання Закарпатської України до Радянської України.

У дисертації використано архівні матеріали, опубліковані документи, мемуари, публіцистику.

Перший блок джерел становлять неопубліковані документи. Для відновлення реальної картини ходу бойових дій у Карпатах максимально використані документи Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації - фонди польового управління 4-го Українського фронту. Поряд з тим автором проаналізовано матеріали фондів 1-ї гвардійської, 18-ї та 38-ї армій, які зберігаються в цьому архіві. Значний інтерес становлять довідки про Закарпатську Україну Російського архіву соціально-політичної історії. Здійснено їх порівняльний аналіз з давно відомими документами, що дало змогу по-новому оцінити деякі сторони операції, а також події на Закарпатті у листопаді-грудні 1944 року.

Другий блок джерел - опубліковані документи. Проаналізовано дослідження українських істориків, які стосуються Закарпатської України періоду кінця 1944 року - початку літа 1945 року. Питання впливу радянського воєнно-політичного керівництва на долю населення Закарпаття у листопаді - грудні 1944 р. базується на матеріалах Державних архівів Закарпатської та Львівської областей, частина яких вже опублікована. Використано також збірники документів Верховного ГоловнокомандуванняСборник документов Верховного Главнокомандования за период Великой Отечественной войны. Вып. 4 (Январь 1944 года - август 1945 года)/Под ред. А. Грылева. - М.: Воениздат, 1968. - 568 с. та накази Верховного Головнокомандувача СРСРПриказы Верховного Главнокомандующего в период Великой Отечественной войны Советского Союза с 25.1.1943 по 3.9.1945. - М.: Воениздат, 1975. - 598 с., листування діячів державного рівня, документи військово-політичного керівництва Чехословацької республіки.

Важливі аспекти Східно-Карпатської операції та розвитку подій на Закарпатті висвітлені в періодиці. Поряд зі статтями та нарисами журналістів і літераторів тут знаходимо погляди й оцінки теоретиків та практиків воєнної справи, фахівців-істориків. Стислі матеріали про Східно-Карпатську операцію і деякі аспекти воєнного мистецтва висвітлювались у газетах (центральних, фронтових і армійських), військових журналах.

Окремий блок джерел - мемуари, спогади, щоденники, листи, біографічні нариси. Особливу вагу мають мемуари тих воєначальників, за безпосереднього керівництва яких готувалася і здійснювалася Східно-Карпатська операція. Передусім це спогади маршалів Г. Жукова Жуков Г.К. Воспоминания и размышления. - М.: АПН, 1971. - 703 с., І. Конєва Конев И.С. Записки командующего фронтом 1943-1945. - М.: Воениздат, 1982. - 559 с., А. Гречка Гречко А.А. Через Карпаты. - М.: Воениздат, 1970. - 431 с., К. Москаленка Москаленко К.С. На юго-западном направлении. - М.: Наука, 1972. - 644 с., генерала армії С. Штеменка Штеменко С. Генеральный штаб в годы войны. Кн. 2. - М.: Воениздат, 1974. - 511 с., командувача німецькою групою армій "Південь" фельдмаршала Е. Манштейна Манштейн Э. Утерянные победы. - М.: Воениздат, 1957. - 896 с.. Однак при цьому враховано, що автори цих праць обходять гострі кути, не акцентують уваги на недоліках та прорахунках.

Ще один напрямок залучення джерельної бази до аналізу за темою дослідження - роботи, змістом яких є розповідь про бойовий шлях з'єднань і частин. У ході дослідження здобувачем проаналізовано історичні формуляри ряду об’єднань і з’єднань Радянської армії, що брали участь у Східно-Карпатській операції, а після війни входили до складу Прикарпатського військового округу та книги, присвячені їх бойовому шляху.

Таким чином, при написанні дисертації опрацьовано різноманітні джерельні матеріали та наукову літературу, що дало змогу висвітлити проблеми, визначені темою дослідження.

Другий розділ - "Передумови проведення Східно-Карпатської операції військами Червоної армії". Визволення України 1943-1944 рр., попри винятковий героїзм воїнів Червоної армії, було надзвичайно кровопролитним. З січня 1943 року по жовтень 1944 року, в ході однієї оборонної та одинадцяти наступальних операцій Червона армія втратила 3,5 млн. чоловік.

Незважаючи на втрати, влітку 1944 року СРСР мав могутню і досвідчену армію, оснащену найдосконалішою бойовою технікою. На серпень 1944 року Червона армія займала вигідне стратегічне положення, що дозволяло завдавати удару по флангах основних угрупувань гітлерівських військ.

На південно-західному оперативному напрямку німецько-радянського фронту, в ході Львівсько-Сандомирської операції, війська 1-го Українського фронту діяли на двох напрямках: основні сили, що захопили важливий плацдарм на Віслі, націлювалися на берлінський стратегічний напрям; армії лівого крила розгорнули бої в передгір’ях Карпат, на підступах до східних кордонів колишньої Чехословаччини.

Оскільки наступ в Карпатах вимагав спеціальної підготовки, спорядження і озброєння військ та особливих методів управління ними, директивою Ставки Верховного Головнокомандування від 30 липня 1944 року на карпатському напрямку до 5 серпня був створений самостійний фронт - 4-й Український.

На кінець серпня 1944 р., в ході запеклих боїв війська 1-го і 4-го Українських фронтів завершили звільнення західних районів України, закріпилися на досягнутих рубежах і почати підготовку до наступних оперативно-стратегічних операцій.

У в цей час в Словаччині стрімко наростав рух опору словацького народу. Наляканий реальною загрозою народного повстання уряд Й. Тісо 12 серпня 1944 р. запровадив надзвичайний стан, а 23 серпня звернувся до А. Гітлера з проханням негайно ввести війська. В Словаччину увійшли поліцейські підрозділи, а також зняті з фронту 357-а піхотна дивізія і військові частини деяких з'єднань групи армій "Північна Україна" чисельністю близько 20 тис. чоловік, які перейшли в наступ проти словацьких партизанів .

29 серпня 1944 р. Словацька Національна Рада звернулася по радіо до населення із закликом почати повстання та закликала народ до збройної боротьби. При цьому велика надія покладалася на Східно-Словацький корпус (дві дивізії).

1 вересня у штабі 1-го Українського фронту відбулася зустріч маршала І. Конєва з полковником В. Тальським - заступником командира Східно-Словацького корпусу, який повідомив, що в Словаччині почалися активні дії повстанських груп і партизанських загонів. І. Конєв терміново доповів про це Й. Сталіну і направив письмове донесення, де вказував на доцільність проведення наступальної операції для допомоги словацькому повстанню.

2 вересня відбулося засідання Державного Комітету Оборони СРСР, на якому було ухвалено рішення про надання допомоги Словацькому повстанню. Разом з тим, представниками Генерального штабу була висловлена думка, що швидкий успіх в Карпатах навряд чи можливий і тому прорив оборони німців коштуватиме великої крові. Але, не зважаючи на це, Й. Сталін наказав організувати постачання повстанців озброєнням, боєприпасами та підготувати директиву 1-му Українському фронту на проведення наступальної операції в Карпатах з урахуванням міркувань маршала І. Конєва.

Про роззброєння німцями Східно-Словацького корпусу, який повинен був виконати важливе завдання по захопленню перевалів через Карпати для забезпечення просування військ Червоної армії на допомогу повстанцям, радянському військово-політичному керівництву ще не було відомо.

Отже, головним фактором який вплинув на проведення Східно-Карпатської операції стало Словацьке національне повстання. Політичне керівництво СРСР не володіючи оперативною інформацією про обстановку, яка склалася у Словаччині на кінець серпня 1944 року, ігноруючи думку керівництва Генерального штабу Червоної армії про доцільність наступу через гори, намагалося якомога швидше оволодіти Угорською рівниною з метою подальшого впливу на долю народів країн Центрально-Східної Європи та виведення з війни Словаччини та Угорщини.

Згідно директиви Ставки Верховного Головнокомандування та задуму командувача 1-м Українським фронтом на проведення операції, з метою нанесення удару в загальному напрямку на Пряшів і виходу на словацький кордон та з'єднання із словацькими військами, залучалися - 38-а армія, 1-й Чехословацький армійський корпус 1-го Українського фронту та 1-а гвардійська (гв.) армія 4-го Українського фронту. Москва вимогала почати наступ не пізніше 8 вересня і закінчити на п'яту добу виходом військ на глибину 90-95 км. Наступу Червоної армії повинні були сприяти з території Словаччини 1-а і 2-а піхотні дивізії Східно-Словацького корпусу, які на той час вже не існували, а також партизанські загони. Наступ лівого крила 4-го Українського фронту підтримувався бойовими діями 2-го Українського фронту.

Подолання природнього рубежу, яким є Східні Карпати, у багато разів ускладнювалося створеною німецько-угорськими військами могутньою обороною з системою оборонних укріплень "Арпада". Німецьке керівництво прагнуло за будь-яку ціну утримати Словаччину, розглядаючи її як бар'єр на шляху Червоної армії до промислових районів Чехії, Моравії, Угорщини і Польщі.

На вересень 1944 року перед 38-й армією та 4-м Українським фронтом оборонялася армійська група "Хенриці" (1-а танкова армія німців та 1-а угорська армія), яка мала в першій лінії та в тактичній глибині досить великі сили, у той же час, значних оперативних резервів не було.

Загальне співвідношення сил до 8 вересня 1944 року в смузі бойових дій характеризувалося таким чином, що при великій кількості дивізій війська Червоної армії поступалися німцям та угорцям в чисельності особового складу.

Аналізуючи факти, можна зробити висновок - Генеральний штаб Червоної армії та командувач 1-м Українським фронтом, не врахували складний характер місцевості, потужну оборону німецько-угорських військ, крім того війська отримали завдання, які неможливо було виконати. Але в ті короткі терміни (чотири доби), які були виділені на підготовку операції, почалося планування, підготовка органів управління та військ, організація бойового, технічного і тилового забезпечення.

Крім занять з бойової підготовки багатьом дивізіям довелося здати свої ділянки на передньому краю, здійснити марш і знов зайняти нові позиції в безпосередньому зіткненні з противником.

Отже, на кінець серпня 1944 р. на південно-західному оперативно-стратегічному напрямі Східного фронту Другої світової війни оперативне положення 1-го, 2-го та щойно сформованого 4-го Українських фронтів передбачало обхід Карпатських гір, але початок Словацького національного повстання дав поштовх воєнно-політичному керівництву СРСР до наступу Червоної армії через Карпати.

Динамічність підготовки операції диктувалася суто політичними умовами. Внаслідок цього вона планувалася без ретельного вивчення сильних та слабких сторін противника, можливого характеру його дій; без реальної оцінки складу, положення та можливостей своїх військ; характеру місцевості та її впливу на ведення майбутніх бойових дій, що в подальшому виявилося в ході боротьби у Карпатах.

У третьому розділі - "Ведення фронтової наступальної операції в гірсько-лісистій місцевості (вересень-жовтень 1944 року)" розкривається хід Східно-Карпатської операції яка розділена на три етапи. Перший, з 8 по 14 вересня 1944 р. - важкі бої з прориву першої смуги оборони у передгір'ях Карпат. Другий, з 15 по 30 вересня 1944 р. - вихід до Головного Карпатського хребта і третій, з 1 по 28 жовтня 1944 р. - боротьба за подолання Головного Карпатського хребта і вихід в долини річок Віслоки і Ондави.

Наступом 38-ї армії 1-го Українського фронту та 1-ї гв. армії 4-го Українського фронту (Карпатсько-Дуклінська операція) почалися дії Червоної армії в Карпатах. Дещо пізніше, частина сил 4-го Українського фронту, вела бойові дії на мукачівському та ужгородському напрямках (Карпатсько-Ужгородська операція). У сукупності ж всі ці дії в Карпатах склали своєрідну операцію двох фронтів (Східно-Карпатська) у гірсько-лісистій місцевості.

8 вересня після 125-и хвилинної артилерійської та авіаційної підготовки перейшли в наступ головні сили 38-ї армії, але слабкі артилерійські сили та розтягнуті на широкому фронті (68 км) стрілецькі з'єднання не володіли достатніми можливостями для прориву оборони і успіху не досяглили. Бої прийняли затяжний характер.

9 вересня о 8 годині 30 хвилин після 50-хвилинної артилерійської підготовки почався наступ 1-ї гв. армії 4-го Українського фронту. Ведучи важкі бої, гвардійська армія на кінець 13 вересня розширила фронт наступу до 30 км і просунулася в глибину на 10-12 км.

За сім днів напружених боїв війська 38-ї і 1-ї гв. армій просунулися на 12-23 км, вклинилися в оборону німецьких з'єднань, проте повністю виконати поставлені перед ними завдання не змогли.

Це сталося через такі причини. По-перше, підготовка операції була проведена поспішно, що не дозволило підготувати і навчити особовий склад до дій в горах, підготувати матеріальну частину, підвезти необхідну кількість боєприпасів та пального. По-друге, відносно малочисельний склад стрілецьких (чисельність стрілецьких дивізій 4,5-5 тис. чоловік) і танкових військ (182 танки і самохідно-артилерійські установки) не дозволив створити достатньо високу щільність для прориву оборони німецьких військ у високих темпах і успішного виконання завдання першого дня наступу. По-третє, вимушене послаблення ударних угрупувань обох армій для забезпечення флангів. По-четверте, передбачене планом операції захоплення Дуклінського і Лупковського перевалів силами словацьких дивізій та партизанських загонів не було здійснене. По-п'яте, відсутність чіткого планування та організації маршу з боку командування та штабу 38-ї армії зірвало план одночасного введення в бій другого ешелону, а це, у свою чергу, привело до втрати темпу розвитку операції і нарощування сили удару військ першого ешелону.

В ході другого етапу Східно-Карпатської операції війська 38-ї армії просунулися ще на 20 км, оволоділи важливим опорним пунктом противника - Дукля та вийшли на безпосередні підступи до Головного Карпатського хребта.

Командування 4-го Українського фронту, оцінюючи положення на ділянці прориву 1-ї гв. армії, перенесло нанесення головного удару - на Ужгород і Мукачево, що пояснювалося недостатньою наявністю сил і засобів для нанесення одночасних ударів та оперативною вигідністю ужгородського і мукачівського напрямків, які розтинали фронт противника на дві частини (ізолювали 1-у угорську армію від 1-ї танкової армії німців).

Узгоджені дії ударного угрупування 18-ї армії з військами 1-ї гв. армії змусили угорсько - німецькі війська відійти на деяких ділянках фронту, що дало можливість всім частинам 18-ї армії вийти до Головного Карпатського хребта.

На лівому крилі 4-го Українського фронту на самостійному, окремому напрямку наступав 17-й гв. стрілецький корпус, який 27 вересня перейшов Головний Карпатський хребет, підійшов до переднього краю основної смуги оборони гітлерівців, а 28 вересня подолав керешмезський вузол оборони - одне з найпотужніших гірських укріплень лінії ”Арпада”. До труднощів наступального бою в гірсько-лісистій місцевості додалося різке погіршення метеоумов: густі тумани вранці та вечорами, суцільна низька хмарність, безперервні дощі. Дороги стали майже не прохідними. У вересні 1944 року на території Закарпаття було 16 днів з опадами та туманами.

Таким чином, протягом другого етапу операції 38-а армія і 4-й Український фронт просунулися на глибину 20 - 25 км та вийшли до Головного Карпатського хребта. Перша і друга смуги оборони угорсько-німецьких військ були прорвані. Війська Червоної армії у ряді місць перетнули польсько-чехословацький кордон та вступили на територію Словаччини, що мало важливе військове і політичне значення.

Підсумовуючи другий етап операції можна зробити наступні висновки: ефективні дії німецьких резервних частин і підрозділів уповільнювали темп наступу Червоної армії, даючи можливість своєму командуванню підтягувати резерви або організовувати оборону на наступному рубежі силами частин, що відійшли; щільність та інтенсивність артилерійського вогню Червоної армії була невисокою з причини систематичного відставання частини артилерії від бойових порядків піхоти і жорсткого ліміту снарядів; дії танків і САУ були обмежені умовами місцевості, вони в основному використовувалися невеликими групами і значного тактичного ефекту не дали; відчутніше давали себе знати: помилки допущені при плануванні, визначенні темпів просування військ, намічених рубежів, термінів проведення операції, наслідки обмеженої підготовки і відсутність досвіду наступу в гірсько-лісистій місцевості.

В жовтні 1944 р. війська 38-ї армії декілька разів поновлювали наступ, але успіху не мали. Обстановка ставала все більш складною. В цілому положення виглядало так: вирішального успіху військам 38-ї армії не вдалося досягти у зв’язку з тим, що вони не володіли перевагою сил, а часта зміна напрямку ударів не змогла прискорити виконання поставлених завдань. Проте армія сковувала німецькі сили та тримала їх в напрузі і це стало одним із завдань Карпатсько-Дуклінської операції.

1-а гв. армія 18 жовтня 1944 року подолала Головний Карпатський хребет на фронті 30 км, оволоділа районом Руського перевалу, але наступ ударного угрупування припинився. Всі три стрілецькі корпуси переходили до оборони на досягнутих рубежах, створюючи бойові порядки в один ешелон.

Таким чином, обидві армії вирішального успіху не досягли, поставленного завдання повністю не виконали і Карпатсько-Дуклінська операція закінчилася.

До 28 жовтня 38-а армія та 1-й Чехословацький армійський корпус 1-го Українського фронту просунулися 15-20 км на південно-захід від Дуклінського перевалу, досягнувши лінії Ясло - Чертижне і остоточно перейшли до оборони.

У подальшому, найбільший успіх був досягнутий на лівому фланзі 4-го Українського фронту, де наступаючи на широкому фронті 18-а армія та 17-й гв. корпус збивали гітлерівців з проміжних рубежів. Цьому сприяли дії 2-го Українського фронту, війська якого своїм наступом у північно-західному напрямку створили загрозу комунікаціям та тилам 1-ї угорської армії.

З метою підвищення темпів переслідування противника 14 жовтня у 18-й армії була створена армійська рухома група яка вже 16 жовтня з боями оволоділа Ужокським перевалом, вийшла в район Ставни і почала розвивати успіх в напрямку Свалява, Мукачево.

17-й гв. стрілецький корпус на протязі першої половини жовтня 1944 р. подолав могутній Керешмезський укріплений район і почав переслідування військ противника з метою виходу до Угорської рівнини. Діюча тут 1-а угорська армія, посилена двома легкопіхотними дивізіями німців, під загрозою удару в тил з боку 2-го Українського фронту поспішно відступила на рубіж Ужгород, Мукачево.

24 жовтня 1944 року частини 17-го гв. корпусу оволоділи містом і важливою залізничною станцією Хуст і продовжили наступ в напрямку Мукачева, а 25 жовтня вийшли на рубіж Сельце - Севлюш, що означало вихід з гір в Угорську долину.

Після зайняття Мукачева головним завданням 18-ї армії став центр Закарпатської України - Ужгород, яким вона оволоділа 27 жовтня.

Вихід лівого крила 4-го Українського фронту в долину річок Тиса і Ондава та загроза шляхам сполучення угорців і німців у північній частині Східних Карпат, вплинули на стійкість їх оборони перед фронтом 1-ї гв. армії, війська якої на кінець 31 жовтня своїм лівим флангом спустилися з гір і перенесли бойові дії на рівнину. Східно-Карпатська операція військ двох Українських фронтів закінчилася.

Таким чином, вперше в історії війн Карпатські гори подолали великі маси військ на фронті - 400 км за 51 добу з темпом наступу 1-2 км. Східно - Карпатська операція стала рідкісним прикладом бойового використання в горах військ звичайної організації, оснащених усіма видами сучасної (на той час) бойової техніки. Це підтверджують цифри. Всього в наступі 38-ї армії та 4-го Українського фронту у вересні - жовтні 1944 року було задіяно: 11 стрілецьких корпусів, 3 танкових і кавалерійський корпуси, 6-8 авіаційних корпусів. Разом з цим досвід операції показав, що війська звичайної організації недоцільно застосовувати у горах без спеціальної підготовки, відповідного матеріально-технічного забезпечення, що привело до невиправдано великих людських жертв.

Війська Червоної армії, що брали участь у цих боях, втратили 26843 чоловік убитими, 99368 чоловік пораненими. Середньодобові втрати склали: - 38-а армія 1-го Українського фронту - 1216 чол.; - 4-й Український фронт - 1259 чол.; - 1-й Чехословацький армійський корпус - 112 чол.

В ході Східно-Карпатської операції майже повністю була розгромлена 1-а угорська армія і завдано значної поразки 1-й танковій армії гітлерівців. Німецько-угорські війська втратили 66240 чоловік убитими і пораненими, а 28000 чоловік потрапило у полон.

Проте наступ 38-ї армії 1-го Українського і військ 4-го Українського фронтів мав певне стратегічне значення. На карпатсько-празькому напрямі створилася абсолютно нова ситуація, яка сприяла подальшому наступу у глиб території Чехословаччини. Гітлерівські війська позбулися важливого стратегічного рубежу, що прикривав Чехословаччину зі сходу.

Виконання неймовірно важкого завдання з подолання Східних Карпат стало результатом героїзму і військової майстерності воїнів Червоної армії і 1-го Чехословацького армійського корпусу.

У четвертому розділі - "Вплив результатів Східно-Карпатської операції на приєднання Закарпатської України до Радянської України" зосереджена увага на впливі воєнно-політичного керівництва Червоної армії на процес приєднання Закарпаття до Радянської України.

Події на Закарпатті кінця 1944 і початку 1945 рр. не можна розглядати ізольовано, а тільки в контексті розвитку відносин двох тоді союзних держав - Чехословаччини, із складу якої виходило Закарпаття, і Радянського Союзу, до складу якого воно мало прилучитися. Радянсько-чехословацькі відносини, власне, і складалися навколо “проблеми Підкарпатської Русі”, яка мала свою історію.

Коли вже тривала війна, відносини двох урядів щодо Закарпаття мінялися залежно від того, як мінялася ситуація на радянсько-німецькому фронті і як змінювався погляд Москви на місце і роль Закарпаття у її воєнно-стратегічній політиці. Сталін добре розумів, що для відокремлення Карпатської України від ЧСР, яка займала винятково зручне географічне, отже, і геополітичне становище, потрібні певні передумови, а саме зайняття цієї території його армією. Дістатися до Дунайського басейну було давньою мрією як царської Росії, так і Радянського Союзу.

У підсумку Східно-Карпатської операції настала реальна можливість здійснення віковічних мрій закарпатців возз’єднатися з Україною. Вона була зумовлена тим, що:

- українське населення краю остаточно визріло, щоб самому вирішувати свою долю і прагнуло добровільно влитися в єдину сім’ю українського народу;

- за шість років угорського панування закарпатці зазнали і відчули на собі усі жорстокості військової диктатури;

- армія Чехословаччини відмовилася захищати Карпатську Україну під час агресивного нападу Угорщини;

- у листопаді 1944 р. інструкцією-розпорядженням уповноваженого уряду ЧСР в Хусті Ф. Нємеца до фашистських організацій зарахували Карпатську Січ, яка на початку березня 1939 р. вступила в нерівний бій з угорським агресором;

- населення краю тоді ще не знало справжньої радянської дійсності, не знало про голодомор, про ГУЛАГи, до яких потрапили закарпатці рятуючись від угорських окупантів.

Слід сказати, що на той час склалася така ситуація, коли співпали прагнення населення Закарпатського краю возз’єднатися з Україною, з одного боку, та інтереси Радянського Союзу вийти за Карпати і мати важливий вплив на Дунайський басейн і Балкани - з іншого. Тому військово-політичне керівництво СРСР не тільки не перешкоджало населенню краю в його намаганнях возз’єднатися, але і створило такі умови, що іншого шляху йому не залишилося.

Зі вступом Червоної армії на територію Закарпаття після проведення Східно-Карпатської операції - де-юре чехословацької території - СРСР порушує відразу угоду і договір (від 18 липня 1941 р. та від 12 грудня 1943 р.), які визнавали довоєнні кордони ЧСР та угоду (від 8 травня 1944 р.), яка передбачала передачу визволеної території чехословацькій цивільній адміністрації. Неухильне відкочування німецько-радянського фронту на захід в кінці 1944 року дало змогу Москві по-своєму вирішувати нові стратегічні цілі - забезпечити воєнно-політичну присутність у Центральній Європі для протистояння "міжнародному капіталізму".

Всі немаловажні події: Перша всезакарпатська конференція комуністів (19 листопада), Перший з’їзд Народних Комітетів (26 листопада), підписання Маніфесту, з’їзди вчителів, молоді, масові мітинги, що пройшли наприкінці 1944 - початку 1945 років - все це було пропагандистсько-правовим оформленням того невідворотного факту, що Закарпаття мало стати радянським.

Першими кроками радянського