імені Г.С. Сковороди

РУДІЧЄВА НАТАЛІЯ КОСТЯНТИНІВНА

УДК 373.31:784(09)(477.54/.62)

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА НАВЧАННЯ СПІВУ

У ПОЧАТКОВИХ ШКОЛАХ СЛОБОЖАНЩИНИ

(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти та науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор

Якушко Наталія Михайлівна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

декан факультету початкового навчання.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Мельничук Сергій Гаврилович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

завідувач кафедри початкового навчання

та соціальної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Гнізділова Олена Анатоліївна,

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка,

доцент кафедри початкової та дошкільної освіти.

Провідна установа: Луганський національний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра дошкільної та початкової освіти, Міністерство освіти і науки, м. Луганськ.

Захист відбудеться “25” квітня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. В).

Автореферат розісланий “23” березня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та ступінь наукової розробки дослідження. Однією з умов розвитку незалежної української держави є виховання всебічно розвиненої особистості, яка прагне до розуміння прекрасного, вивчення духовної культури і скарбів українського народу. Свідоме ставлення молоді до здобутків попередніх поколінь може забезпечити гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, а також збагатити на цій основі інтелектуальний потенціал народу, духовності і культури. Основні засади формування такої особистості розкрито в Національній доктрині розвитку освіти України ХХІ століття, у матеріалах підсумкової колегії МОН “Забезпечення якості вищої освіти – важлива умова інноваційного розвитку держави і суспільства” та деяких інших. У цих документах визначено, що одним із найважливіших складників духовно-культурного розвитку особистості молодших школярів є естетичне виховання, зокрема навчання співу.

Разом з тим стан духовного розвитку молоді сьогодні не може не викликати занепокоєння. Прослуховування сучасної музики та співу невисокого ґатунку може привести до пригніченості, роздратованості, агресії, що негативно впливає на становлення особистості. В умовах швидкого розвитку суспільства не завжди звертається увага на залучення до співацького мистецтва молоді. Потенційні можливості співу як чинника духовного, емоційного, творчого розвитку особистості не досить ефективно впроваджуються в практичну діяльність сучасної початкової школи.

Одним із шляхів вирішення вказаної проблеми є глибоке осмислення й усвідомлення історико-педагогічного досвіду, звернення до національних джерел педагогічної теорії та шкільної практики, методів та форм практичної діяльності вчителів співу, творче використання яких сприятиме зростанню освітнього потенціалу суспільства.

Аналіз історико-педагогічної, мистецтвознавчої літератури, публікацій у періодичних виданнях досліджуваного періоду показав, що в працях видатних педагогів і просвітників минулого порушено чимало педагогічних питань, які не втратили своєї актуальності. Серед них :

? визначення сутності навчання співу (М. Бунаков, Б. Грінченко, П. Каптерев, М. Костомаров, В. Острогорський, С. Рачинський, С. Русова, Г. Сковорода, Л. Толстой, К. Ушинський та інші);

? розкриття методичного аспекту навчання співу (А. Ведель, М. Дилецький, Д. Зарін, О. Маслов, С. Миропольський, В. Металлов, О. Нікольський, О. Пузиревський, А. Сосновський та інші);

? вивчення питань музичного виховання засобами хорового співу (М. Верховинець, М. Леонтович, М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко та ін.).

Важливі дані щодо з’ясування проблеми навчання співу в початкових школах другої половини ХІХ – початку ХХ ст. містять фундаментальні дореволюційні історико-педагогічні монографії та періодичні видання з теми дослідження: Г. Данилевського “Харьковские школы в старину и теперь”, “Украинская старина”, В. Металлова “Очерки истории православного церковного пения в России”, С. Миропольського “О музыкальном образовании народа в России и в Западной Европе”, М. Румянцева “Эстетическое воспитание в начальной школе”; “Русская музыкальная газета”, “Русский начальный учитель”, “Хоровое и регентское дело” тощо. Виховний вплив співу на свідомість молодших школярів досліджували й педагоги, які почали свою діяльність у передреволюційні роки і продовжували її після революції 1917 р. Серед них – М. Брюсова, О. Кошиць, М. Румер, В. Шацька, Б. Яворський.

Останнім часом з’явилися дисертаційні праці, в яких розкрито зміст і діяльність початкових навчальних закладів другої половини ХІХ – початку ХХ ст., загальнодидактичні аспекти навчання, а також питання музичної освіти і виховання молоді та регіональні особливості навчально-виховної діяльності певних навчальних закладів з огляду на досліджувану проблему: “Музична освіта студентів Києво-Могилянської Академії у XVII – першій половині ХІХ ст.” (О. Кравчук, 1996), “Становлення та розвиток музично-естетичного виховання в гімназіях України (ХІХ – початок ХХ ст.)” (Т. Грищенко, ), “Розвиток початкової освіти на Харківщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.” (Т. Кравченко, 1999), “Розвиток музично-педагогічної думки в Галичині (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.)” (Л. Проців, 1999), “Розвиток музичної освіти в навчальних закладах Києва (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)” (О. Цвігун, 1999), “Теорія та практика навчання образотворчого мистецтва учнів початкових шкіл Слобожанщини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)” (В. Ворожбіт, 2001), “Розвиток шкільної музичної освіти на Волині (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)” (Н. Бовсунівська, 2004). Серед відомих праць, автори яких розглядали проблему навчання співу з точки зору розвитку культури та освіти на Слобожанщині, слід відмітити монографію Д. Багалія і Д. Міллера, присвячену історії м. Харкова за 250 років його існування (1993), дослідження Й. Миклашевського “Музична і театральна культура Харкова кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.” (1967).

Варто звернути увагу на те, що спів, який викладався в початкових школах у визначений період, був переважно церковним за змістом. Історію церковного співу взагалі досліджували А. Болгарський, Є. Болховітинов, М. Бражников, В. Булгаков, Д. Розумовський та інші. Заслуговує на окрему увагу дисертація М. Маріо “Виховання молоді засобами православної духовної музики в закладах освіти України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)” (2000), в якій розкрито умови розвитку та становлення православної духовної музики, висвітлено особливості навчання церковного співу в середніх навчальних закладах, виявлено шляхи професійної підготовки регентів.

Аналіз мистецтвознавчої, історико-педагогічної та психолого-педагогічної літератури показав, що в працях сучасних науковців широко досліджувались багатоаспектні питання навчання співу в початкових класах. Серед них найбільш чітко розкрито такі, як:

? особливості музичної та співацької освіти в Україні (Н. Герасимова-Персидська, Т. Дорошенко, В. Іванов, О. Кононова, М. Крет, К. Нікольська-Береговська, О. Рудницька, М. Успенський, К. Шамаєва);

? питання морального й естетичного виховання школярів засобами музики та співу (О. Аліксійчук, Т. Зайцева, Т. Голінська, М. Крет, А. Омельченко, Т. Тюльпа);

? методика та форми навчання співу (О. Аліксійчук, О. Апраксина, Д. Кабалевський, Д. Локшин, Л. Масол, О. Ростовський, П. Халабузар, С. Якимчук).

Однак проведений аналіз численних наукових праць дозволяє зробити висновок про те, що на сьогодні в педагогічній науці недостатньо повно розкрито проблему навчання співу молодших школярів, не узагальнено провідні ідеї вітчизняних та зарубіжних педагогів із зазначеної проблеми, не висвітлено зміст навчання співу, а також практичний досвід навчання співу в початкових школах Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Отже, вибір теми дослідження “Теорія та практика навчання співу у початкових школах Слобожанщини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)” зумовлено її актуальністю, недостатнім рівнем висвітлення історико-педагогічного аспекту навчання співу в початкових школах східного регіону України і необхідністю реформування національної системи освіти з широким творчим використанням культурно-педагогічного досвіду українського народу.

Зв’язок роботи з програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з темами науково-дослідної роботи кафедр загальної педагогіки (“Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх закладах” (РК №1 -200199004104)) й історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.C. Сковороди (“Підготовка викладацьких кадрів для середньої та вищої школи в науково-педагогічній спадщині вітчизняних і світових педагогів, діячів освіти та культури ХІХ-ХХ ст.”). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 6 від 31.10.2003 року) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №2 від 22.02.2005 року).

Мета дослідження – розкрити та систематизувати теоретичні питання й узагальнити практичний досвід навчання співу в початкових школах Слобожанщини досліджуваного періоду.

Основні завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Об’єкт дослідження – навчально-виховний процес у початкових школах Слобожанщини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.).

Предмет дослідження – теорія та практика навчання співу у початкових школах Слобожанщини досліджуваного періоду.

Методологічні засади дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її вимогами об’єктивності та доказовості; положення про діалектичний взаємозв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ у суспільстві та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах, про співвідношення інтелектуального та емоційного, морального й естетичного, про взаємозв’язок національного та загальнолюдського; ідеї національного відродження та українського державотворення, нової філософії освіти й сучасної парадигми виховання; зв’язок історії з сьогоденням, залежність “одиночне – часткове – загальне”, Закон України про загальну середню освіту, Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, комплексна програма “Учитель”, Державний стандарт початкової загальної освіти; науково узагальнений історико-педагогічний досвід навчання і виховання молодших школярів на віковічних традиціях українського народу та його творче використання в сучасних умовах.

Теоретичним підґрунтям дисертації є наукові положення і факти з історії України та історії освіти України, подані в історико-педагогічних дослідженнях Л. Вовк, В. Євдокимова, М. Євтуха, С. Золотухіної, І. Зязюна, О. Іонової, В. Лозової, О. Любара, О. Микитюка, Л. Попової, М. Стельмаховича, Н. Якушко, М. Ярмаченка; естетико-педагогічні ідеї відомих педагогів та діячів мистецтва початку ХХ ст. – Б. Асаф’єва, О. Бакушинського, В. Верховинця, плеяди відомих українських композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка; історичні праці Д. Багалія, Г. Данилевського, Г. Міллера, С. Миропольського, М. Сумцова, у яких висвітлено загальні питання розвитку освіти східного регіону України; дослідження сучасних учених у галузі музичного виховання засобами співацького мистецтва (Т. Грищенко, Л. Масол, Г. Падалка, О. Рудницька та ін.); мистецтвознавчі дослідження (Н. Герасимова-Персидська, Б. Гнидь, В. Іванов, О. Кононов, О. Коренюк, А. Лащенко, Й. Миклашевський, О. Цалай-Якименко, К. Шамаєва, О. Шреєр-Ткаченко, М. Юрченко, Ю. Ясиновський та ін.); дисертаційні дослідження, присвячені підготовці майбутнього педагога до естетичного виховання школярів засобами музики (В. Березан, О. Отич, Т. Танько); концептуальні положення естетичного розвитку особистості висвітлені М. Вербою, Д. Джоли, О. Ларміною, С. Мельничуком, Г. Шевченко; науково-педагогічні дослідження сучасних науковців таких як О. Гнізділова, В. Гриньова, В. Демчук, І. Зайченко, В. Майборода, О. Попова, Л. Потапова, Л. Штефан, які розкрили ідеї виховання молоді, що базуються на духовному розвитку особистості.

Методи дослідження використовувалися для отримання достатньої об’єктивної інформації з обраної проблеми на двох рівнях:

-

-

Джерельною базою дослідження були :

? архівні документи Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА України, м. Київ) – Ф. “Київська духовна консисторія”, Ф.707 “Управління Київським навчальним округом”; Державного архіву Харківської області (ДАХО, м. Харків) – Ф. 45 “Харківська міська управа”, Ф. “Харківське Товариство поширення в народі грамотності”, Ф. “Дирекція народних училищ Харківської губернії”, Ф. “Харківська губернська земська управа”, Ф. “Харківська губернська училищна рада”;

? матеріали фондів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.Д. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка, Наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди;

? урядові документи досліджуваного періоду, звіти керівних органів освіти, навчальних закладів та громадських організацій, навчально-програмна документація початкових шкіл, шкіл Харківського товариства грамотності, статистичні збірники;

? періодичні профільні видання: “Хоровое и регентское дело”, “Русская музыкальная газета”, “Харьковские епархиальные ведомости”, “Вера и разум”, “Русский начальный учитель”, “Педагогический листок”, “Світло”, “Народное образование”;

? науково-літературні джерела педагогічного, філософського, психологічного, релігійного та мистецтвознавчого змісту;

? довідково-бібліографічна література.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ – початок ХХ ст. – період якісних перетворень в економічному, політичному, культурному житті суспільства. Характерною ознакою нижньої межі були позитивні зміни у сфері освіти, зокрема початкової, що вплинули на розширення мережі початкових навчальних закладів, а також на використання співу як важливого чинника емоційного виховання школярів. Особливістю верхньої межі була докорінна перебудова в системі початкової освіти, пов’язана з розробкою програм зі співу та масовим поширенням музичного виховання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в історико-педагогічному аспекті здійснено цілісний аналіз теорії та практики навчання співу в початкових школах Слобожанщини у конкретний історичний період: систематизовано погляди зарубіжних та вітчизняних педагогів на навчання співу в початкових школах; конкретизовано сутність, мету та принципи навчання співу; науково обґрунтовано етапи становлення співу як навчального предмета на Слобожанщині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): перший етап (1864-1883 рр.), другий етап (1884-1888 рр.), третій етап (1889-1907 рр.), четвертий етап (1908-1917 рр.); поетапно проаналізовано зміст програм з навчального предмета „Спів”, а також виділено найпоширеніші методи та організаційні форми навчання співу: розширення співацького репертуару шкільних хорів музичними творами різних жанрів, поступове ознайомлення учнів з нотною грамотою (мажор, знаки альтерації та інше); узагальнено педагогічний досвід упровадження методів та організаційних форм навчання співу (спів з листа, виразне читання перед співом); актуалізовано роль учителя у виховання і навчанні співу молоді.

Подальшого науково-методичного розвитку набули методи та форми практичної діяльності вчителів співу у шкільній і позашкільній роботі.

У науковий обіг введено маловідомі і раніше невідомі архівні матеріали (38 архівних джерел), які розширюють уявлення про науково-методичну організацію навчання співу в початкових школах досліджуваного періоду.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що отримані в ході наукового пошуку теоретичні положення, фактичний матеріал навчання співу в початкових школах Слобожанщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. втілено в розробку авторського спецкурсу “Історія хорової освіти”, який апробовано на факультеті початкового навчання Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди протягом 2004-2007 рр. (довідка № 147 від 12.03.2007 р.). Матеріали дослідження також впроваджено в навчально-виховний процес Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (довідка № 1534/01-37/16 від 16.03.2007 р.).

Проаналізований та узагальнений позитивний досвід навчання співу може бути підґрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень; сприятиме збереженню й передачі історико-педагогічного регіонального досвіду, а також може бути використаним під час викладання лекційних курсів з історії педагогіки, методики викладання предметів мистецької галузі, у процесі підготовки курсових та дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Вірогідність та наукова обґрунтованість наукових положень і висновків, сформульованих у процесі проведеного дослідження, забезпечується широким використанням значної кількості архівних документів, педагогічної публіцистики другої половини ХІХ – початку ХХ ст., застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних меті, предмету й завданням дисертації, публікаціями автора.

Апробація і впровадження матеріалів та результатів дослідження здійснювалися на Міжнародних, Всеукраїнських та регіональних конференціях: “Професіоналізм педагога” (Ялта, 2005); “Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції: Теоретичні та методичні засади розвитку” (Суми, 2004); “Підготовка вчителя початкової школи в умовах нової парадигми” (Київ, 2004); “Освіта та доля нації” (Харків, 2003); “Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття” (Харків, 2004, 2005), “Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи” (Харків, 2004). Основні положення і результати дисертаційного дослідження обговорювалась на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди протягом 2003-2006 рр.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 15 одноосібних публікаціях автора, із них 7 статей – у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 статті – в інших виданнях, 5 – матеріали конференцій. Загальний обсяг авторського доробку з теми дослідження становить 4,7 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (274 найменування), 9 додатків, 5 таблиць. Загальний обсяг роботи – 268 сторінок, з них – 195 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, його хронологічні межі, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, висвітлено методологічні й теоретичні засади, окреслено джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми” проаналізовано стан вивчення проблеми дослідження в сучасній педагогічній науці, зокрема в монографіях, дисертаціях, науково-методичних збірниках і періодичних виданнях.

Аналіз мистецтвознавчої, культурологічної, педагогічної та психологічної літератури свідчить про те, що вченими досліджувалися окремі питання проблеми, а саме:

- значення співу у загальному розвитку учнів молодшого шкільного віку (М. Бунаков, Д. Багалій, К. Вентцель, Г. Данилевський, В. Лебедев, В. Металлов, С. Миропольський, О. Карасьов, О. Пузиревський, Д. Разумовський, М. Рубінштейн, С. Русова, С. Смоленський та інші);

- уявлення про спів як обов’язковий навчальний предмет початкової школи (Б. Асаф’єв, П. Блонський, М. Ковін, П. Мироносицький та інші);

- методичний аспект навчання співу (О. Апраксіна, Н. Ветлугіна, Д. Кабалевський, В. Шацька та інші).

Установлено, що на сучасному етапі розвитку педагогічної думки увагу дослідників привертають питання розвитку музично-співацької освіти (історичний аспект – Н. Бовсунівська, В. Іванов, К. Нікольсько-Береговська, О. Кононова, М. Маріо, Л. Посохова, К. Шамаєва та інші), морального виховання засобами музики (О. Аліксійчук, М. Крет), а також вдосконалення змісту освітньої галузі “Мистецтво” (музичне мистецтво) (П. Богданова, І. Волощук, Л. Масол, О. Ростовський, Л. Хлєбнікова).

У процесі опрацювання широкої джерельної бази встановлено, що науковцями спеціально не вивчались питання теорії та практики навчання співу в початкових школах Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Це й зумовило доцільність наукового пошуку.

У другому розділі “Теоретичні питання навчання співу учнів у початкових школах Слобожанщини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)” на основі використання історико-педагогічної літератури та архівних джерел вивчено витоки уявлень про спів як навчальну дисципліну у вітчизняній та зарубіжній педагогічній думці, схарактеризовано сутність, мету та принципи навчання співу в початкових школах Слобожанщини досліджуваного періоду, науково обґрунтовано етапи становлення співу як навчальної дисципліни в початкових школах східного регіону України у другій половині ХІХ – початку ХХ ст., проаналізовано особливості змісту навчальних програм предмета “Спів” для початкових шкіл.

У дисертації на основі всебічного й ґрунтовного аналізу та узагальнення конкретних історико-педагогічних джерел простежено еволюцію навчання співу молоді, починаючи зі стародавніх часів. Установлено, що ще учні школи єдуби мусили вміти співати та грати на музичних інструментах (2 тис. до н.е.). У епоху античності, до якої належали Сократ, Платон, Аристотель, Плутарх, Квінтіліан, спів мав велике виховне значення у формуванні особистості людини, але теоретичні питання навчання цьому мистецтву ще не порушувались. Духовні наставники середньовіччя – А. Августин, А. Медіоланський, Г. Нисський, М. Орезмський та інші – розглядали спів як атрибут церковних богослужінь та обрядів, приділяли увагу лише морально-виховній функції церковного співу. Педагоги-гуманісти епохи Відродження такі, як Вітторіно да Фельтре, П. Верджіо, Ф. Рабле та інші розглядали спів як засіб і складник загального виховання особистості, підкреслювали велике значення співу в навчанні дитини молодшого шкільного віку. Представники Нового Часу (Я. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці) наголошували на необхідності введення співу до кола обов’язкових навчальних предметів початкової школи. Педагоги-методисти другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (Е.-Ж. Далькроз, З. Кодай, К. Орф) зосередили увагу на розробці методичного аспекту навчання співу в початковій школі.

Поряд з зарубіжними педагогами навчання співу, його значення у формуванні особистості розглядали і вітчизняні науковці. Дослідження доводить, що традицію навчання співу розвивали в братських і дяківських школах України. Значну роль у формуванні національної вокально-хорової культури молоді відіграли церковні хори. У роботі показано, що на розвиток вітчизняної теорії та практики навчання співу молоді вплинули педагогічні ідеї видатних діячів XVII-XVIII ст. (Ф. Прокоповича, Ф. Янковича та інших). Освітянська позиція Г. Сковороди, П. Юркевича, теоретичні наробки М. Бунакова, Г. Ващенка, К. Вентцеля, Б. Грінченка, В. Острогорського, С. Русової, К. Ушинського та інших свідчать про значну увагу з боку педагогів-теоретиків і вчителів-практиків до співу як навчального предмета у початковій школі. На широке залучення дітей шкільного віку до співу, навчання співу на національних джерелах звертали увагу педагоги-музиканти М. Верховинець, М. Дилецький, М. Леонтович, М. Лисенко, С. Миропольський, О. Нікольський, В. Одоєвський, О. Пузиревський, Я. Степовий, К. Стеценко, П. Щуровський та інші.

Аналіз історико-педагогічної літератури, педагогічної спадщини освітян другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дав можливість виявити значення співу в розвитку та становленні особистості молодшого школяра, показати особливості запровадження співу як загальноосвітнього предмета в початкову школу, розкрити загальноосвітнє та прикладне значення вказаної дисципліни в початкових школах Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Установлено, що спів як навчальний предмет був церковним за змістом і виступав як засіб морально-духовного, музично-естетичного виховання підростаючого покоління. Крім того, навчання співу в початковій школі сприяло подальшій підготовці учнів до майбутньої співацької або регентської діяльності.

У ході наукового пошуку розглянуто принципи навчання й виховання молодших школярів, з урахуванням яких відбувалося навчання співу, а саме: природовідповідності, виховуючого навчання, культуровідповідності, етнізації змісту навчального матеріалу, практичної спрямованості навчання і виховання учнів, врахування індивідуальних особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку, систематичності й послідовності в навчанні, посильності і доступності навчальних завдань.

Проведений історико-педагогічний аналіз дозволив в межах досліджуваного періоду виділити чотири етапи становлення співу як навчальної дисципліни в початкових школах Слобожанщини. В основу визначення етапів покладено статус співу як навчального предмета на законодавчому рівні та організаційно-методичне забезпечення вчителів співу.

Доведено, що на першому етапі – (1864-1883 рр.) – спів мав статус необов’язкового, додаткового навчального предмета, був церковним за змістом. Навчання співу відбувалося за умови наявності вчителів співу, до складу яких належали регенти, дячки, священики. Мета навчання співу на цьому етапі полягала у формуванні в учнів елементарних співацьких умінь та навичок. Характер і спосіб викладання навчального матеріалу повністю залежали від майстерності вчителя та рівня його підготовки.

Другий етап (1884-1888 рр.) – етап становлення співу як навчального предмета. Цей етап характеризується затвердженням “Правил для церковнопарафіяльних шкіл” (1884) та “Програм навчальних предметів для церковнопарафіяльних шкіл” (1886), до яких було включено “Церковний спів” як обов’язковий навчальний предмет. Це сприяло вихованню таких умінь, навичок та особистісних якостей учнів, як здатність до дружніх спільних дій, відчуття міри, такту, гармонії, уміння старанно виконувати голосову партію, узгоджуючи її зі співом інших. На цьому етапі також були організовані курси церковного співу, що привело до значного поліпшення освітнього рівня вчителів співів.

На третьому етапі (1889-1907 рр.) спів ще залишався необов’язковим навчальним предметом у початкових школах, підпорядкованих Міністерству народної освіти. На зазначеному етапі згідно з наказом уряду про підвищення естетичного та художнього виховання учнівської молоді масово організуються церковні хори з учнів навчальних закладів. Педагогами-методистами ґрунтовно розробляються теоретико-методологічні питання викладання співу в початкових школах, програми навчання співу доповнюються народними та світськими піснями, започатковується загальноприйнята нотолінійна система нотного запису, що значно полегшує практичну роботу вчителів співів. Пильна увага педагогами-методистами та вчителями-практиками спрямовується на розширення співацького репертуару, залучення учнів до музично-літературних свят.

Для четвертого етапу (1908-1917 рр.) характерним є розробка та впровадження в діяльність початкових шкіл офіційних програм зі співу для світських навчальних закладів, у яких суттєво розширено співацький репертуар учнівських хорів народними, світськими творами, піснями патріотичного змісту і творами, поширеними у певній місцевості. Підвищенню викладацького рівня вчителів початкових шкіл Слобожанщини на зазначеному етапі сприяли організація з’їздів хорових діячів, введення співу як обов’язкового навчального предмета у вищі початкові училища.

На основі аналізу архівних матеріалів, періодичних видань визначено особливості змісту навчальних програм (офіційних та авторських) предмета “Спів” для початкових шкіл, які використовувалися на Слобожанщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У ході наукового пошуку встановлено, що програми зі співу, затверджені Міністерством народної освіти для різних типів початкових шкіл, відрізнялися за змістом від програм, затверджених Св. Синодом, мета яких передбачала розвиток релігійних почуттів учнів, формування в них співацьких умінь та навичок. Авторські ж програми співу (О. Карасьов, С. Миропольський) були більш прогресивними і характеризувалися спрямованістю на розвиток музикальних здібностей школярів (музикальна пам’ять, голос, слух), розширенням завдань навчання (спів в унісон, двоголосий спів, спів хоровий), включенням пісень різних жанрів до репертуару учнівських хорів (народні, авторські пісні), використанням активних методів навчання (аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний) та наочності.

Доцільно звернути увагу на те, що одним із прогресивних зрушень у справі навчання співу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. було розширення співацького репертуару учнівських хорових колективів народними піснями, романсами, використання та застосування різних методів: спів по нотах, спів “з листа”.

Отже, проведене дослідження теоретичних засад навчання співу в початкових школах Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дозволяє стверджувати, що в зазначений період уже було чітко визначено загальне положення про вагоме значення навчання співу в розвитку особистості.

У третьому розділі “Практика навчання співу учнів початкових шкіл Слобожанщини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)” на основі вивчення архівних джерел, наукової літератури і періодичних видань узагальнено досвід навчання співу в початкових школах Слобожанщини досліджуваного періоду, а саме: схарактеризовано методи й організаційні форми навчання співу молодших школярів, визначено роль учителя співу у вихованні учнів початкових шкіл та виявлено шляхи його професійної підготовки, окреслено перспективи творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду навчання співу в діяльності сучасної національної початкової школи.

На підставі аналізу педагогічного досвіду, архівних даних, статей у періодичних виданнях виділено особливості використання різних методів навчання співу в початкових школах Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. У дослідженні показано, що наочні методи не тільки забезпечували організацію свідомого зорово-слухового спостереження, техніки виконання, але й сприяли морально-духовному та естетичному вихованню учнів; словесні методи передбачали емоційність, жвавість, образність та простоту мови вчителя. Використання на практиці методу спів “з голосу” забезпечувало формування в дітях художнього смаку, елементарних співацьких умінь та навичок, необхідних для участі в богослужінні, але не передбачало розвитку самостійної творчості у співі. Співи по буквах і цифрах були запроваджені на початковому етапі навчання співу з подальшим переходом до співу по нотах, що спонукало учнів до самостійного вивчення музичних творів. Усні, підготовчі та письмові вправи передбачали формування голосового апарату, розвиток музичного слуху молодших школярів. Поодинокий та хоровий спів були спрямовані на вдосконалення вокально-хорових умінь та навичок учнів.

Вивчення архівних джерел показало, що в досліджуваний період найбільшого застосування набули практичні методи навчання співу: музичні вправи, диктанти, створення мелодії, читання “з листа” та інші.

У ході наукового пошуку встановлено, що під час навчання співу молодших школярів на Слобожанщині використовувалися такі організаційні форми, як шкільна та позашкільна (за місцем навчання), індивідуальна, групова, фронтальна (за кількістю учнів).

До шкільної форми організації навчання співу належали вільні заняття співом, обов’язковий або додатковий урок (залежно від статусу співу як навчального предмета), заняття у вільний від навчання час – хоровий спів, шкільні свята, розваги. До позашкільної форми навчання співу в досліджуваний період можна віднести: спів у церковному хорі, народні гуляння (спів, хороводи), розумові розваги, відвідування театрів, участь у концертах.

Аналіз діяльності початкових шкіл другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дав можливість установити, що провідними формами навчання співу були спів у церковному хорі учнів школи та уроки співу. За умов правильної постановки уроків з хорового співу деякі учні навіть зі слабкими природними здібностями до співу виявляли відмінні успіхи з цієї дисципліни. Під час навчання хоровому церковному співу також здійснювалося музичне, морально-етичне, релігійне, патріотичне, трудове й естетичне виховання молодших школярів.

У дисертації на підставі аналізу архівних джерел показано, що поряд з позитивними наробками педагогів-методистів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. мали місце й певні недоліки у викладанні співу в початкових школах Слобожанщини, а саме: навчання співу було переважно церковним за змістом; вчителі-практики використовували його як виховний засіб; практичні вправи зі співу (додавання звуків, вивчення та спів гам) не були спрямовані на розвиток співацького голосу та емоційне забарвлення виконаного твору; малопоширеною в початкових школах була нотолінійна система запису нот; вчителі і методисти вузько розуміли значення співу.

У ході наукового пошуку узагальнено позитивний досвід навчання співу в початкових школах Слобожанщини досліджуваного періоду й обґрунтовано перспективи його використання в сучасних умовах. Як показали результати дослідження, теоретичні ідеї та практичний досвід навчання співу в початкових школах Слобожанщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. можуть бути творчо осмислені й реалізовані на нинішньому етапі розвитку суспільства в таких аспектах:

- актуалізація проблеми залучення всіх учнів школи до хорового співу, розвиток музичного слуху з раннього шкільного віку, організація хорових колективів з учнів школи;

- поширення теоретичних знань зі співу в початкових класах, упровадження різних методів роботи над виразністю музичного твору (розмаїття відтінків, доцільність розподілу дихання, швидкість вимови тексту залежно від його смислу, характер вимови: сумний, урочистий, веселий, плавний, спокійний, стрімкий) у шкільний та позашкільний час навчання співу;

- організація дитячих хорових колективів, гуртків; запровадження й організація різних свят естетичного спрямування (літературно-музичні ранки, вечори, “Свято деревонасадження” та ін.), відвідування спектаклів, постанов, слухання опер.

Узагальнення результатів науково-педагогічного пошуку, аналіз широкої джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:

У дисертації відповідно до мети й завдань дослідження простежено становлення співу як навчального предмета в початкових школах Слобожанщини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. і представлено його у вигляді ретроспективного цілісного аналізу педагогічної теорії та практики.

1. Доведено, що вагомий внесок у розв’язання теоретичних питань навчання співу, становлення уявлень про спів як навчальний предмет зробили відомі світові вчені А. Августин, Арістотель, П. Верджеріо, П. Гален, Е.-Ж. Далькроза, М. Квінтіліан, А. Медіоланський, Ф. Мелонхтон, М. Монтень, Г. Нисський, М. Орезмський, К. Орфа, З. Кодая, Я. Коменський, Ф. Рабле, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Платон, Вітторіно да Фельтре, Ш. Фур’є.

У ході наукового пошуку також висвітлено витоки навчання співу, які містяться в ідеях видатних українських педагогів (П. Данилевського, М. Пирогова, С. Русової, Г. Сковороди, К. Ушинського та інших), у спадщині цілої плеяди відомих українських композиторів (М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко та інші). Виявлено позитивне ставлення педагогів, митців до введення співу в коло навчальних предметів початкової школи.

2. У дисертації визначено й науково обґрунтовано етапи становлення співу як навчальної дисципліни в початкових школах Слобожанщини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.):  рр.;  рр.;  рр.;  рр.

Установлено, що на початковому етапі 1864-1883 рр. – спів мав статус необов’язкового, додаткового навчального предмета, був церковним за змістом, здійснював лише виховний вплив. Характер та спосіб викладання навчального матеріалу повністю залежав від майстерності вчителя та його підготовки.

Другому етапу 1884-1888 рр. притаманно введення церковного співу як обов’язкового навчального предмета до початкових шкіл духовного відомства; започаткування курсів церковного співу для вчителів.

Третій етап 1889-1907 рр. пов’язаний з ґрунтовною розробкою теоретико-методичних питань викладання співу в початкових школах та навчальних програм зі співу для церковних і світських шкіл.

Четвертий етап 1908-1917 рр. характеризується організаційно-методичним забезпеченням учителів співу, створенням офіційних програм зі співу для світських навчальних закладів, включенням співу як обов’язкового навчального предмета у початкові школи.

3. У дисертації конкретизовано сутність, мету, принципи та проаналізовано особливості змісту навчальних програм предмету “Спів” для початкових шкіл Слобожанщини досліджуваного періоду. Доведено, що навчання співу має вагоме значення для гармонійного розвитку особистості, сприяє розвиткові не тільки розумових здібностей, морально-естетичних почуттів, але й розкриттю внутрішніх сил та душевного стану дитини. З огляду на це, навчання співу доцільно починати з молодшого шкільного віку.

У ході наукового пошуку схарактеризовано основоположні дидактичні принципи навчання співу: природовідповідності, виховуючого навчання, практичної спрямованості змісту навчального матеріалу, зв’язку з життям, етнізації змісту навчання, естетичної спрямованості навчання і виховання учнів, інтеграції різних галузей знань та видів діяльності, врахування індивідуальних особливостей розвитку дитини, систематичності, посильності й доступності навчальних завдань.

У дослідженні проаналізовано особливості офіційних та авторських (О. Карасьов, С. Миропольський) навчальних програм предмета “Спів” для початкових шкіл, які були поширені на Слобожанщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Установлено, що програми зі співу Міністерства народної освіти частково збігалися зі змістом програм, затверджених Св. Синодом. Авторські програми співу характеризувалися спрямованістю на загальний розвиток особистості через розширення завдань навчання, включення пісень різних жанрів до репертуару учнівських хорів, використання активних методів навчання і наочності.

4. У дисертації розкрито методи навчання співу в початкових школах Слобожанщини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): забезпечення організації свідомого сприймання засобами наочних спостережень, демонстрацій моделей рухомих нот для співу, опанування технікою співу через пояснення вчителя та інші. Доведено, що застосування різних методів навчання співу (наочних, практичних та словесних) сприяло поліпшенню навчання співу та запам’ятовуванню різних музичних творів.

У ході наукового пошуку узагальнено шкільні (урок, організація хорового колективу) та позашкільні (позашкільні заняття, відвідування театрів, участь у концертах) форми навчання співу учнів початкових шкіл Слобожанщини в досліджуваний період.

5. У дисертації показано роль учителя співу у вихованні і навчанні молодших школярів та розкрито шляхи його професійної підготовки через організацію педагогічних курсів та курсів співацької грамоти в регіоні в період, що вивчається.

6. У дослідженні окреслено перспективи творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду навчання співу в діяльності сучасної національної початкової школи: залучення всіх учнів школи до хорового співу, розвиток музичного слуху з раннього шкільного віку, упровадження різних методів роботи над виразністю хорових творів.

7. На основі узагальнення результатів наукового пошуку розроблено і впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди авторський спецкурс “Історія хорової освіти”.

Проведене дослідження не вичерпує багатоаспектності означеної наукової проблеми. Подальшого вивчення й ґрунтовної розробки потребують питання підготовки вчителів до викладання співу в середніх навчальних закладах, організація навчання співу в спеціалізованих освітніх закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:

І. Статті в наукових фахових виданнях:

1. Рудічєва Н.К. Витоки і розвиток музичної культури Слобожанщини у XVII-XVIII століттях //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. Харків: Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2003. – Вип.19. – С. .

2. Рудічєва Н.К. Витоки уявлення про музичне виховання у поглядах античних філософів //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2005. – Вип.22. – С. 130-134.

3. Рудічєва Н.К. До історії хорового церковного співу в початкових навчальних закладах Слобожанщини у другій половині ХІХ ст. //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2004. – Вип.21. – С. 178-186.

4. Рудічєва Н.К. Методичний аспект навчання хорового співу в початкових навчальних закладах Слобожанщини (друга половини ХІХ – початок ХХ ст.) //Теорія та методика навчання і виховання: Зб. наук. пр. Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2004. – Вип. 13. – С. .

5. Рудічєва Н.К. Музично-естетичне виховання молодших школярів на Слобожанщині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) //Педагогічний процес: теорія і практика: Зб. наук. пр. К.: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, 2005. – Вип. 1. – С. 185-194.

6. Рудічєва Н.К. Питання музично-естетичного виховання молоді у педагогічній спадщині вітчизняних педагогів //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2005. – Вип.23. – С. .

7. Рудічєва Н.К. Роль музично-педагогічних посібників у практичній діяльності вчителів співів //Проблеми сучасної педагогічної освіти: Зб. наук. пр. – Ялта: Кримський гуманітарний університет, 2005. – Вип.8. Ч.1. – С. 273-278.

ІІ. Публікації в інших виданнях:

8. Рудічєва Н.К. Вплив духовної музики на становлення особистості //Науковий вісник: Зб. наук. пр. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2004. – Вип.15. – С. .

9. Рудічєва Н.К. Підготовка вчителів до викладання хорового співу у початкових навчальних закладах Слобожанщини у другій половині ХІХ ст. //Науковий вісник: Зб. наук. пр. – Харків: Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2004. – Вип.18. – С.69-74.

10. Рудічєва Н.К. Хоровий церковний спів у навчальному і виховному процесах початкових навчальних закладів освіти України другої половини ХІХ ст. //Культура України: Зб. наук. пр. – Х.: Харківська державна академія культури, 2004. – Вип. 13. – С. .

ІІІ. Матеріали конференцій:

11.