Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

ШВИДАНЕНКО ОЛЕГ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 330.34.009.12

ГЛОБАЛЬНА ПАРАДИГМА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ:

ІМПЕРАТИВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

Спеціальність 08.00.02 –

Світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор,

Поручник Анатолій Михайлович, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, завідувач кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

Макогон Юрій Володимирович, Донецький національний університет, завідувач кафедри міжнародної економіки

доктор економічних наук, професор,

Савельєв Євген Васильович, Тернопільський національний економічний університет, завідувач кафедри міжнародної економіки, фінансово-кредитних відносин і маркетингу

доктор економічних наук, професор,

Шевчук Віктор Олексійович, Львівська комерційна академія, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин

Захист дисертації відбудеться “ 5 ” жовтня 2007 року о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м. Київ, вул. Дегтярівська, 49 – Г, к. 601.

Автореферат розіслано “ 5 ” вересня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор Антонюк Л.Л

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність теми. Серед проблем, безпосередньо пов’язаних з розвитком світового господарства у ХХI ст., винятково важлива роль належить глобальним структурним перетворенням міжнародних економічних відносин, що накладає свій відбиток на всі сфери суспільного життя. Це - динамічна трансформація структури суспільних потреб, яка зумовлює зникнення традиційних та активне становлення нових ринків; інтенсивний розвиток науково-технологічного прогресу, який чинить суттєвий вплив на процеси інтернаціоналізації в контексті створення глобального інноваційного середовища; зміна суспільної свідомості, що формує нове відношення до економічної діяльності як такої, та сприяє становленню нових соціальних стереотипів, моделей, форм взаємовідносин і зв’язків у бізнес-процесах; глобалізація економічних відносин різних рівнів, що якісно змінює характер функціонування самих економічних систем (національних економік, ТНК, регіональних об’єднань та ін.), надаючи їм нові можливості та генеруючи нові ризики.

Трансформаційні зміни мають загальносистемний характер і безпосередньо впливають на розвиток усього світового господарства. Отже, на зламі тисячоліть суспільство поставлене перед прийняттям принципово нових напрямів розвитку на шляху формування глобальної економічної системи життєдіяльності.

За цих умов визначальною проблемою розвитку світової економічної системи є об’єктивна необхідність розроблення цілісної, теоретично та методично обґрунтованої стратегії формування глобальної конкурентоспроможності. Таким чином актуальність проведеного наукового дослідження зумовлена: по-перше, посиленням нерівномірності економічного та соціального розвитку, що проявляється у диспропорційності функціонування та взаємодії окремих країн, регіонів у глобальному середовищі; по-друге, загостренням суперечностей у міжнародних відносинах, що набувають нових форм свого прояву; по-третє, активізацією формування в межах провідних західних країн замкненої господарської системи, яка потребує адекватного реагування національних суб’єктів господарювання при формуванні ними глобальної конкурентоспроможності; по-четверте, особливостями імперативів становлення глобальної парадигми конкурентоспроможності і характеру сучасних конкурентних відносин; по-п’яте, диверсифікацією форм відносин між конкуруючими суб’єктами та появою нового економічного феномену – глобальна конкуренція.

Проблема конкурентоспроможності, зокрема в глобальному аспекті, стала об’єктом масштабного дослідження тільки в останні два десятиріччя. Але навіть із збільшенням кількості досліджень, присвячених цій категорії, антиномічні судження щодо її сутності, ролі, значення, формування, розвитку не зникають, а цілісна теорія глобальної конкуренції та адекватна їй теорія конкурентоспроможності національних економік перебуває у процесі створення. Більшість досліджень сучасних науковців спрямовано на забезпечення висококонкурентного розвитку різних за ієрархією суб’єктів господарювання з метою створення простої і водночас всезагальної системи формування конкурентних переваг з подальшою екстраполяцією “цільової” концепції на рівень національної економіки, тобто штучного перетворення її на універсальну.

Теоретико-методологічні засади конкуренції, її динаміку, сучасні форми, особливості глобального конкурентного середовища, формування новітніх заходів і забезпечення конкурентних переваг досліджували такі вчені як: Г.Азоєв, В.Андріанов, Р.Вернон, Г.Грубер, М.Делягін, С.Ємельянов, П.Зав’ялов, І.Кірцнер, Ю.Козак, П.Кругман, В.Леонтьєв, С.Ліндер, Ф.Ліст, З.Луцишин, А.Маршалл, Б.Олін, Д.Рікардо, Дж.Робінзон, Дж.Сакс, П.Самуельсон, А.Сміт, Р.Солоу, І.Спиридонов, Е.Чемберлен, Й.Шумпетер, Ф.Хайєк, Е. Хекшер, Дж. Хікс. Фундаментальні теоретичні основи виміру та забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів світової економіки одержали подальший розвиток у дослідженнях багатьох видатних науковців, але особливо слід відзначити праці Е. Азроянца, Т. Алтенбурга, Л.Антонюк, Я.Базилюк, О.Білоруса, З.Бжезінського, С.Брю, І.Валлерстайна, А.Вебера, К.Векселя, А.Вербеке, А.Гальчинського, М.Гельвановського, В. Гейця, Б.Губського, Чо Дон-Сунга, М.Енрайта, Дж.Кейнса, Ю.Коробова, А.Кредісова, Д.Лук’яненка, К.Макконнела, Ю.Макогона, О.Мозгового, Дж.Мілля, Дж.Мура, Б.Нейблаффа, Є.Панченка, Ю.Пахомова, А.Поручника, М. Портера, А. Рагмена, Л. Руденко, А.Рум’янцева, В.Савчука, Є.Савельєва, В.Сіденко, С.Соколенка, Р.Фатхутдінова, А.Філіпенка, П.Хайне, Г.Хамела, Мун Хвай-Чанга, А.Чандлера, В.Чужикова, І.Школи, В.Рокочі, В.Шевчука, О.Шнипка, Ю.Шишкова, Д.Юданова, та інших.

Разом з тим багато аспектів цієї наукової проблеми залишається недостатньо розкритими. Аналітичне оцінювання наукових джерел і світової практики висококонкурентного розвитку за умов глобалізації дозволяє зробити висновок про те, що проблеми забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів різних ієрархічних рівнів не лише не втратили своєї актуальності, а й потребують нових теоретико-методологічних підходів до їх дослідження. Недостатньо обґрунтованими залишаються сучасні моделі формування конкурентоспроможності національних економік, які не відображають синтезу інтересів суб’єктів глобальної економіки. Удосконалення вимагають сучасні методологічні підходи до оцінювання рівня конкурентоспроможності національних економік в умовах розвитку глобальних конкурентних відносин. Потребують поглибленого дослідження та обґрунтування стратегічні перспективи розвитку економіки України у глобальному середовищі, форми і методи забезпечення національних конкурентних переваг на цільових сегментах світового ринку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми “Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку (державний реєстраційний номер 0101U002948)” факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Дослідження, проведені докторантом, є складовою частиною таких науково-дослідних тем: “Формування високого конкурентного статусу України в умовах економічної глобалізації” (державний реєстраційний номер 0105U001887); “Ресурси і моделі глобального економічного розвитку” (державний реєстраційний номер 0106U004357). Особисто автором в рамках цих тем досліджено імперативи глобальної конкурентоспроможності у контексті прогресивних глобалізаційних тенденцій та оцінено конкурентний статус України в світовій економічній системі.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне наукове обґрунтування теоретичних і практичних засад становлення глобальної парадигми конкурентоспроможності та факторів її розвитку у динамічній світогосподарській

системі з урахуванням рушійних сил, характеру сучасних трансформаційних процесів і глобальної конкуренції; визначення варіативних стратегій забезпечення конкурентоспроможності національних економік, насамперед України, у макроінтегрованому просторі.

Для досягнення зазначеної мети ставилися та розв’язувалися такі завдання методичного, методологічного та практичного характеру:

· дослідити об’єктивні чинники і рушійні сили глобального економічного розвитку;

· розкрити зміст категорії “глобальна конкуренція” та її особливості;

· проаналізувати еволюцію теорій конкурентоспроможності та її сучасних інтерпретацій;

· визначити систему факторів конкурентоспроможного розвитку суб’єктів світогосподарського процесу та вплив глобальних імперативів на механізм їх взаємодії;

· обґрунтувати парадигмальні засади формування моделі глобальної конкурентоспроможності;

· дослідити глобальну природу трансформаційних процесів світового ринку;

· виявити вплив глобальних детермінант на модифікацію конкурентних стратегій суб’єктів міжнародних економічних відносин;

· визначити основні параметри становлення парадигмальної конструкції глобальної конкурентоспроможності;

· дослідити системну взаємодію національних господарств за умов глобальної конкуренції;

· визначити потенціал забезпечення конкурентоспроможності економіки України в контексті сучасних закономірностей світогосподарського розвитку;

· обґрунтувати систему забезпечення конкурентоспроможності України в умовах глобальної конкуренції.

Об’єктом дослідження є процеси конкурентної взаємодії різнорівневих соціально-економічних систем в умовах глобалізаційного розвитку.

Предметом дослідження є умови та чинники формування глобальної парадигми конкурентоспроможності.

Методи дослідження базуються на загальнонаукових засадах і фундаментальних постулатах економічної теорії та статистичної науки. Фундаментальну основу дослідження становлять категоріальний апарат, історико-логічний і системний підходи до аналізу економічних явищ і процесів у контексті глобалізації. Для реалізації поставлених завдань у роботі застосовано методи наукової абстракції, аналізу і синтезу (для обґрунтування моделі сумісного інтеграційного розвитку та сучасного феномену глобальної конкуренції), системного узагальнення (для визначення стрижневих понять конкурентоспроможності; для розкриття системної сутності глобальної конкурентоспроможності; обґрунтування імперативів конкурентоспроможності у контексті прогресивних глобалізаційних тенденцій тощо), порівняльного аналізу (для визначення параметрів формування стратегій ТНК та конкурентоспроможного розвитку національних господарств), факторного аналізу (для обґрунтування суперечностей сучасного етапу розвитку світової економічної системи; для визначення сучасної конфігурації глобального ринку), статистичного якісного і кількісного порівнянь, кластерного аналізу, експертних оцінок, економіко-математичного моделювання (для визначення конкурентоспроможності регіонів України та селективного оцінювання потенціалу глобальної конкурентоспроможності національних економік).

Інформаційною базою дослідження є Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Державного комітету статистики України, Європейської Комісії, Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), комісій ООН, зокрема ЮНКТАД, Інституту менеджменту та розвитку (м. Лозанна), Інституту досліджень промислової політики (Південна Корея), Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Інституту політики і стратегії національної конкурентоспроможності (Південна Корея), результати наукових розробок Українського центру економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Київського національного університету імені Т.Шевченка та Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, інформаційні матеріали ряду міжнародних асоціацій та рейтингових агентств, український інтернет-ресурс.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у комплексній розробці на базі конструктивного аналізу існуючих економічних концепцій нових методологічних і науково-методичних засад становлення та розвитку глобальної парадигми конкурентоспроможності суб’єктів світової економіки в умовах глобальної конкуренції через призму сучасних трансформаційних зрушень. Основні напрями новизни:

вперше:

· досліджено еволюцію категорій “попит”, “пропозиція” і “конкуренція” в умовах глобалізації. Визначено передумови формування та суть категорій: “глобальний попит” (відображає споживчі потреби та можливості світового сукупного споживача купувати товари і послуги без обмежень за обсягами та номенклатурою за умов зростаючої відкритості та інтернаціоналізації ринків); “глобальна пропозиція” (сукупність товарів і послуг, якими здатні забезпечити потреби світового ринку національні виробники в рамках світогосподарської системи); “глобальна конкуренція” (боротьба у різних формах протидії та співробітництва суб’єктів глобальної економічної системи за володіння обмеженими економічними ресурсами та якнайвигідніші умови виробництва і збуту продукції (послуг) за умови інноваційного розвитку на корпоративному, державному, регіональному та міжцивілізаційному рівнях);

· введено у науковий обіг термін “сумісний інтеграційний розвиток” (CIP), який відображає об’єктивні інтеграційні реалії та прогресивні тренди економічного розвитку і трактується як об’єктивний процес адаптації національних суб’єктів у глобальній економічній системі на основі: еквівалентності обміну в міжнародному розподілі ресурсів, факторів і результатів господарської діяльності; гармонізації мотиваційно-функціональних механізмів інтеграції суб’єктів господарювання; нівелювання міжкорпоративних, міждержавних суперечностей глобальноінституціоналізованими засобами. Визначено науково-технологічні, політичні, економічні та соціокультурні передумови основних напрямів якісних зрушень, що притаманні СІР на сучасному етапі: становлення техносфери та “нової економіки” як визначальних компонентів бізнес-середовища діяльності суб’єктів господарювання; глобальна трансформація бізнес-структур та регулятивних інститутів, що створюють нову організаційну архітектуру

світової економічної системи; зміна форм і методів конкурентної боротьби з пріоритетом безпеки розвитку;

· виокремлено дві складові системної категорії “глобальна конкурентоспроможність”: споживчої конкурентоспроможності (спроможність споживачів певного міста, регіону чи країни придбавати та використовувати товари і послуги, які пропонуються на глобальному ринку), та виробничої конкурентоспроможності (здатність світогосподарських суб’єктів утримувати стійкі позиції у задоволенні глобального попиту на ті чи інші товари та послуги), що дозволило пояснити діалектику поєднання процесів виробництва і споживання благ для забезпечення стійкого економічного зростання. Сформульовано методологічні підходи до оцінювання потенціалу глобальної конкурентоспроможності відповідно як до її видів (виробнича конкурентоспроможність за групами показників: цільова орієнтація економіки, рівень підприємництва, консолідованість економічного середовища тощо; і споживча конкурентоспроможність: за групою індикаторів добробуту та якості середовища життєдіяльності) так і особливостей її прояву та розвитку (інтегративність та інноваційна пріоритетність);

· розроблено універсальну модель конкурентоспроможності, яка відображає синтез інтересів суб’єктів глобальної економіки та уможливлює аналіз із виокремленням матеріально-речової і соціальної складових. Для якісної характеристики взаємодії структурних складових пропонованої моделі введено поняття “синергічне поле конкурентоспроможності” як системи: умов висококонкурентного розвитку та ключових факторів (сил), що впливають на результати взаємодії суб’єктів світового господарства в умовах глобалізації;

· охарактеризовано умови й чинники формування та розвитку сучасної парадигми конкурентоспроможності; доведено, що еволюція концепції конкурентоспроможності в межах інтегративного узагальнення відзначалась диференційованістю окремих підходів: поряд з інституціональною, зовнішньоекономічною, транснаціональною складовими, що утворюють парадигмальну конструкцію глобальної конкурентоспроможності, розвиваються методологічні засади її аналізу з превалюванням технологічних, еколого-економічних і соціокультурних елементів;

удосконалено:

· визначення сутності категорії “конкурентоспроможність країни”, яке відрізняється від існуючих інтегрованим характером і полягає у здатності країни займати та утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку завдяки синергетичному ефекту вбудованих в ієрархічну систему складових національної конкурентоспроможності: матеріально-речової (товар, фірма, галузь, ТНК) та соціальної (місто, регіон, країна);

· визначення основних імперативів забезпечення конкурентних переваг країни у контексті прогресивних глобалізаційних тенденцій: інформатизація - проявляється в появі феномену “нової економіки”; інноваційність - реалізується через інтелектуалізацію техносфери; економічна демократизація - ототожнюється з глобальною інституалізацією, що забезпечує лібералізацію умов підприємництва; безпека розвитку - передбачає екологізацію виробництва та пов’язана з мінімізацією витрат паливно-енергетичних, матеріальних ресурсів; якість людських ресурсів - враховує фізичні характеристики нації та персональну компетенцію працівників; глобальне мислення - забезпечується реалізацією світових стандартів якості життя та відкритістю країни для торгівлі та інвестування; підприємництво - ґрунтується на підприємницькій компетенції, бізнес-культурі та державній підтримці; соціальна відповідальність через забезпечення якості умов і стандартів життя населення. Доведено, що в умовах трансформації конкурентних відносин тільки оперативне та адекватне реагування на імперативи конкурентоспроможного розвитку світогосподарського середовища як на макро-, так і на мікрорівні забезпечить високі темпи економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національних економік у глобальному вимірі;

· сутнісну характеристику світової економічної системи як комплексної мережі взаємозалежних і економічно інтегрованих національних соціумів та макрорегіональних геоекономічних утворень, основою формування якої є визначальна роль зв’язків (а не елементів), що посилює світогосподарську консолідацію та обумовлює нову конфігурацію факторів забезпечення конкурентоспроможності національних економік: пріоритетність використання інтелектуального капіталу, інформаційно-комунікаційних і ресурсозберігаючих технологій; формування сучасних транснаціональних мереж та інтеграція інфраструктур їх функціонування (телекомунікаційних, транспортних та енергетичних); дотримання високого рівня екологічної безпеки;

· методичні підходи до оцінювання конкурентоспроможності регіонів України на основі кластерного аналізу та регресійної моделі за групою репрезентативних факторів (додана вартість, обсяг науково-технічних розробок, виконаних власними силами, інвестиції в основний капітал, прямі іноземні інвестиції, експорт із регіону, імпорт у регіон) із визначенням пріоритетних напрямів зміцнення конкурентних позицій регіонів.

отримало подальший розвиток:

· визначення категорії “парадигма” з виокремленням ключових аспектів її сутності: адекватне відображення об’єктивних законів загальноцивілізаційного розвитку; уніфікованість сукупності поглядів, цінностей і систем виміру; транспарентний алгоритм постановки і розв’язання наукових проблем; врахування домінуючих у відповідному періоді наукових концепцій; комплексність і структурна ієрархічність;

· методологічні підходи до визначення критеріїв класифікації, особливостей і сфер застосування стратегій ТНК; виокремлення атрибутивних ознак стратегій ТНК на початку ХХI століття з урахуванням поетапності та особливостей їх формування у 1960-80-і роки і 1990-і роки; визначення концептуальних положень закладених в основу глобальних конкурентних стратегій ТНК: концепції глобального управління, дієвої взаємодії, соціальної відповідальності, оцінки часового параметра, гнучкої адаптації; стратегічні й тактичні підходи до становлення українських ТНК, які здатні забезпечити високі конкурентні позиції на нових і традиційних ринках у процесі ефективної інтеграції та реінтеграції;

· дослідження сучасних особливостей передпарадигмального етапу розвитку світової економіки: зміни у біполярній соціоекономічній “карті світу”, становлення мережевих структур; переходу до нерівноважного розвитку, посилення конкуренції на мікро-, макро-, галузевих і міжгалузевих рівнях, утвердження нових ринкових суб’єктів і новітніх форм міждержавних утворень, зрощення політичних та економічних сфер господарювання, змін пріоритетності чинників забезпечення конкурентних переваг суб’єктів господарювання;

· визначення специфіки системної взаємодії національних економік в умовах глобальної конкуренції, яка характеризується різним спрямуванням конкурентних відносин залежно як від стратегії розвитку і конкурентоспроможності (внутрішня складова); так і від дії інтеграційних та дезінтеграційних процесів та участі у забезпеченні глобального попиту та пропозиції (зовнішня складова).

· обґрунтування стратегічних сфер забезпечення конкурентних переваг економіки України: інформаційні технології; високотехнологічне машинобудування – енергетичне, авіакосмічне та суднобудування; важке машинобудування із формуванням транснаціональних мереж – „гірничодобувна промисловість – чорна металургія – важке машинобудування”; транспортна інфраструктура для реалізації транзитних функцій та інтеграції до мереж міжнародних транспортних коридорів; на основі паритетного інкорпорування національних секторів у інтернаціоналізовані відтворювальні процеси та формування технологічних виробничих ланцюжків і виробничих ядер, дислокованих у різних країнах; та системи поетапного забезпечення зростання конкурентоспроможності економіки країни з виокремленням чотирьох етапів (адаптивно-створюючого, інноваційно-нарощувального, диференційовано-наступального, глобально-інтегрованого); визначено пріоритетні завдання на кожному з етапів на засадах синхронізації внутрішньої та зовнішньої економічної політики і переходу на постіндустріальну парадигму ресурсозабезпечення та споживання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть слугувати науковою основою для розроблення загальнодержавної стратегії зовнішньоекономічної політики підвищення рівня ефективності використання експортного потенціалу України у забезпеченні конкурентоспроможності національного господарства, яка відповідає вимогам і потребам як внутрішнього, так і зовнішнього глобального середовища. Одержані результати впроваджено на загальнодержавному рівні, зокрема при підготовці проекту Указу Президента України “Про заходи щодо розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні” (довідка з Головного управління з питань економічної політики Адміністрації Президента України № 10-08/1710 ДО№122-10/444 від 11.10.2002 р.). Пропозиції автора використано для розв’язання проблем забезпечення конкурентоспроможності економіки України, подальшого якісного розвитку та зміцнення її міжнародного статусу в глобальному середовищі (довідка з Міністерства економіки України №97-23/221 від 29.03.2006р., довідка з Міністерства фінансів України №1-02/1563, довідка з Кабінету Міністрів України № 69/09-11/9 від 11.05.2007р.), в процесі прогнозування формування активних і депресивних зон, гармонізації моделі регіонального розвитку (довідка з Міністерства закордонних справ № 5/17 – 30-1 від 11.06.2006 р.). Результати проведеного дослідження впроваджено в навчально-методичну діяльність кафедри міжнародної економіки КНЕУ імені Вадима Гетьмана при викладанні дисципліни “Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства (організації)” та “Міжнародна економіка” і Центру магістерської підготовки у КНЕУ імені Вадима Гетьмана (довідка від 07.05.2007).

Особистий внесок здобувача полягає в одноосібно виконаному науковому дослідженні, яке відображає авторський підхід до розв’язання проблеми становлення та розвитку глобальної парадигми конкурентоспроможності. Усі наукові результати, які викладені в дисертаційній роботі та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретико-методологічні положення і висновки дисертації оприлюднено на 18 міжнародних та українських науково-практичних конференціях, а також у багатьох публічних виступах автора зокрема, на міжнародних науково-практичних конференціях “Оплата праці та доходи в ринковій економіці: проблеми, досягнення, перспективи розвитку” (м. Хмельницький, 2001 р.), “Ризикологія в економіці та підприємництві” (м. Київ, 27-28 березня 2001 р.), “Україна наукова 2003” (м. Дніпропетровськ, 2003 р.), “Проблеми та перспективи розвитку підприємств” (м. Харків, 22-24 квітня 2004 р.), “Україна – Туреччина: двосторонні економічні відносини та взаємодія в процесі інтеграції до європейських структур” (м. Київ, травень 2006 р.), “Економіка підприємства: теорія та практика” (м. Київ, 23-24 березня 2006 р.), “На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору” (м. Київ, 5-7 жовтня, 2006 р.), на міжнародній конференції “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” (м. Донецьк, 21-22 березня 2001 р.), міжнародній науковій конференції “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання” (м. Донецьк, 2003 р.), Х міжнародній науково-практичній конференції “Управління організацією: регіональні аспекти” (м. Київ, 12-13 квітня 2002 р.), VІІ міжнародній науково-практичній конференції “Наука: освіта 2004” (м. Дніпропетровськ, 2004 р.), V міжнародній науково - практичній конференції “Страны с переходной экономикой в условиях глобализации” (м. Москва, 2006 р.), IV міжнародній науково-практичній конференції “Страны СНГ в условиях глобализации” (м. Москва, 2005 р.), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України” (м. Дніпропетровськ, 2003р.), І всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених “Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті (м. Тернопіль, 26-27 лютого 2004 р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених “Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (м. Тернопіль, 24-25 лютого 2005 р.), X міжнародній науково-практичній конференції “Інвестиції ХХІ століття в контексті програми ООН ЦРТ. Інвестиційно-інноваційна модель розвитку в Україні” (м. Умань, 2-3 червня 2006р.), III Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку” (м. Луганськ, 2007 р.).

Публікації. Основні наукові положення та результати дисертаційного дослідження викладено у 48 працях, у т. ч. в одній одноосібній монографії та одній у співавторстві, одному навчально-методичному посібнику (у співавторстві), 22 статтях у наукових фахових виданнях, з них три у співавторстві, 23 праці у збірниках міжнародних, всеукраїнських, міжвузівських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях. Загальний обсяг опублікованих праць становить 103,07 др. арк., особисто авторові належить 42,12 др. арк.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 408 сторінок друкованого тексту. Дисертація містить 26 таблиць на 29 сторінках, 21 рисунок на 21 сторінці, список використаних джерел нараховує 346 найменувань на 27 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, сформульовано мету, завдання та визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, подано характеристику наукової новизни, практичного значення одержаних результатів та інформацію щодо апробації результатів дисертаційної роботи.

У розділі 1 “Теоретичні засади та рушійні сили глобального економічного розвитку” досліджено концептуальні засади, що притаманні сучасному етапу розвитку глобальної економіки, проведено аналіз рушійних сил та характера трансформаційних процесів, висвітлено методологію дослідження феномену глобальної конкурентоспроможності.

Якісні зміни, що відбуваються у світовій економіці на початку третього тисячоліття, є кардинальними за своєю сутністю. Це обумовлено тим, що традиційні ресурси економічного зростання (насамперед природні) вичерпуються, натомість, основними важелями та рушійними силами суспільно-економічного прогресу стають нетрадиційні ресурсні джерела, інноваційно-інтелектуальний потенціал і сучасні інформаційні технології. Національні господарства змушені пристосовуватись до таких змін, здійснюючи структурні та функціональні перетворення, що безпосередньо відображається на рівні та характері їх розвитку у світогосподарському просторі. Для оцінювання процесів трансформації світової економічної системи досліджено сутність категорії “економічний розвиток”. Обґрунтовано доцільність визначення цієї категорії на науково-теоретичному, методологічному, методичному та прикладному рівнях. Встановлено, що врахування сучасних тенденції становлення глобальної економічної системи привело до суттєвої зміни поглядів науковців і практиків на процеси світового розвитку та обумовило формування нового теоретичного підґрунтя моделювання подальшої розбудови світового господарства. Автором доведено, що наукові концепції світового розвитку, пройшовши еволюційний період становлення, характеризуються циклічністю чи спрямованістю процесуальних змін; одно- або багатовекторністю; однозначною природно-історичною детермінованістю розвитку чи можливістю альтернатив; еволюційним або стрибкоподібним характером політико-економічних і соціокультурних змін; певним ступенем їх "штучності" та "природності".

Проведений поглиблений аналіз різних концепцій світового розвитку дав змогу автору констатувати, що пошук нових контурів розбудови світової економічної системи розгорнувся у процесі розроблення теоретико-дескриптивних моделей світоцілісності, приклади яких наявні у працях Ю. Хабермаса (комунікаційна модель), О. Тофлера (цивілізація третьої хвилі), А. Мазруї (“федерація культур”), Е. Гіденса (соціальна модель модернізації), І. Валлерстайна (історико-економічна модель), Г. Спенсера (організмічна концепція) та інших.

Нові ознаки розвитку глобальних процесів дозволяють констатувати процес завершення передпарадигмального етапу, який обумовлює пошук нових контурів та альтернативних моделей світового розвитку з урахуванням новітньої парадигми глобалізації, актуалізувавши пошук адекватного інструментарію забезпечення конкурентоспроможності корпорацій, країн і регіонів світу.

Результати авторського дослідження наявних “світових моделей розвитку”

свідчать про те, що вони залишаються частковими і не відображають комплексності сучасних трансформаційних процесів, позначені гіперсистемністю та не висвітлюють певною мірою глобальних радикальних змін, що відбулися на рубежі ХХ-ХХІ ст. у всіх сферах суспільного життя. З огляду на це, об’єднуючою і узгоджуючою концепцією розвитку світового господарства, що враховує нову структуровану систему взаємодії й інтегрованості зв’язків у процесі формування нової цілісності світової економіки, має стати концепція сумісного інтеграційного розвитку (СІР). Доведено, що становленню цієї моделі розвитку та її механізмів сприяють такі передумови: розмивання суб’єктно-об’єктного розмежування і центро-периферійної диференціації світового господарства, структурні зміни у світовій економічній системі, формування нового середовища економічних відносин, поширення нового типу організації світової економіки як полісистеми, найважливішою ознакою якої є констатуюча роль зв’язків, а не елементів, що посилює світогосподарську консолідацію.

З метою дослідження умов, рушійних сил і характеру сучасних трансформаційних процесів у роботі проаналізовано природу глобалізації, яка і обумовлює суперечливий динамізм розвитку світогосподарської системи, у тому числі формування глобальних ринків факторів виробництва, товарів, послуг, капіталу. Доведено, що домінуючими рушійними силами сучасних трансформаційних процесів є інтеграція, транснаціоналізація, конкуренція і підприємництво.

Особливу увагу в дисертації приділено змінам конкурентних відносин у глобальному вимірі, трансформація яких є масштабною і суперечливою. З’ясовано, що процес глобалізації конкуренції характеризується розвитком чотирьох пов’язаних тенденцій. Перша з них – це злиття регіональних ринків у загальносвітовий, друга – інтеграція глобальних ринків фінансових інструментів у єдиний світовий ринок, третя – формування глобальних учасників ринку за рахунок злиття провідних ТНК, четверта – формування системи наддержавного регулювання конкурентних відносин.

Доведено, що нові глобальні ознаки конкуренції дають підстави вважати її історичним явищем нинішнього етапу розвитку світової економіки, що відображає боротьбу в різних формах протидії суб’єктів глобальної економічної системи за володіння обмеженими економічними ресурсами та якнайвигідніші умови виробництва і збуту продукції (послуг) за умови інноваційного розвитку на корпоративному, державному, регіональному та міжцивілізаційному рівнях, що зумовлює зміну самого характеру конкуренції та появу її сучасних неекономічних форм (рис.1).

Обґрунтовано, що “глобальна конкуренція” має вплив на розвиток людства через відповідну модель, яка орієнтується не тільки на показник прибутку як бізнесова діяльність, а й на масштаби вивільнених ліквідних ресурсів (організаційних, інтелектуальних) і основним її змістом є лише самовідтворення та експансія. Тому глобальній конкуренції в цілому притаманний надекономічний характер.

На завершення цього розділу робиться підсумок, що тенденції розвитку сучасного глобалізованої економіки та особливості функціонування суб’єктів господарювання на світовому ринку в умовах глобальної конкуренції визначають не просто попит і пропозиція на певному ринку, а саме глобальний попит і глобальна пропозиція, взаємодія яких відбувається на тлі лібералізації торговельних відносин, зростання кількості як глобально діючих споживачів і збутових посередників, так і учасників міжнародного поділу праці.

Ця обставина є визначальною для розкриття теоретичних аспектів глобальної конкурентоспроможності.

У розділі 2 “Фактори і детермінанти глобальної конкурентоспроможності” визначаються концептуальні підходи в дослідженні конкурентоспроможності, наводяться сучасні моделі і методики оцінювання міжнародної конкурентоспроможності та обґрунтовується авторська універсальна модель конкурентоспроможності.

У процесі дослідження сучасних підходів відомих вітчизняних і зарубіжних науковців до визначення категорії “конкурентоспроможність країни”, виявлено різні погляди на цю дефініцію і недостатнє охоплення теми та обґрунтованість висновків, а саме: як політико-економічну концепцію розглядали конкурентоспроможність П.Рапкін, Дж.Странд; як довгострокове зростання – Дж.Сакс, М.Портер; як властивість економіки – Р.Фатхутдінов, І. Спірідонов; як спроможність країни утримувати свої позиції на міжнародних ринках – науковці Всесвітнього економічного форуму, В.Андріанов, К.Штальман та інші. Всеохоплююче дослідження автора дало йому змогу стверджувати, що еволюція концепцій конкурентоспроможності має своєю першопричиною зміну форм конкурентної боротьби, яка переважно використовувалась на різних історичних етапах.

На підставі предметного, структурного, функціонального підходів до аналізу конкуренції, в роботі виділено основні етапи еволюції концепції конкурентоспроможності: економіко-регуляторний (XVII-XIX ст.ст.), автономно-факторний (XIX-XX ст.ст.) і цивілізаційно-глобалізаційний (XX-XXI ст.ст.).

Результати досліджень і використання системного підходу до комплексної природи категорії “глобальна конкурентоспроможність” дозволили зробити висновок про її інтегрованість, яка проявляється в системному поєднанні самостійних, але пов’язаних видів конкурентоспроможності: споживчої та виробничої. Під “споживчою конкурентоспроможністю” автор розуміє спроможність споживачів певного міста, регіону чи країни придбавати та використовувати товари та послуги, які пропонуються на глобальному ринку. “Виробнича конкурентоспроможність” трактується як спроможність світогосподарських суб’єктів утримувати стійкі позиції у задоволенні глобального попиту на ті чи інші товари та послуги. Як зазначається в роботі, передумовою для прискореного розвитку є перевищення потенціалу виробничої конкурентоспроможності над споживчою, а стійке економічне зростання забезпечує їх баланс.

У результаті досліджень було узагальнено наукові розробки стосовно сутності факторів конкурентоспроможності, які переважно відображаються у світових методиках оцінювання рівня національної конкурентоспроможності (Всесвітній економічний форум, Міжнародний інститут розвитку менеджменту, Інститут досліджень індустріальної політики, Інститут політики і стратегії національної конкурентоспроможності та інші). У роботі досліджено сучасну диспозицію країн щодо рівня їх конкурентоспроможності за макроекономічними та мікроекономічними індексами. Доведено, що, незважаючи на наукову значущість систем рейтингування та їх позитивне значення, їм властиві певні недоліки: суб’єктивізм експертів щодо оцінок, відсутність системного характеру, зіставлення функціонування економік різних країн за однією моделлю (ідеальним зразком), відсутність комплексного відображення участі країни в глобальному попиті та пропозиції, що є ключовим атрибутом глобалізованої економіки.

У роботі здійснено критичний огляд розроблених моделей конкурентоспроможності: “діаманта” М.Портера, “подвійного діаманта” А.Рагмена, дев’ятифакторної моделі Донг-Санг Чо, системної моделі конкурентоспроможності Німецького інституту розвитку, моделі “подвоєного двійного діаманта”, та обґрунтовано висновок про наявність недоліків кожної з цих моделей і зазначено про їх недостатню повноту та обґрунтованість. З метою усунення вказаних недоліків автором було запропоновано універсальну модель конкурентоспроможності (УМК), яка представлена в пірамідально-конусній формі (рис. 2, 3).

В основу побудови УМК покладено принципи виокремлення матеріально-речової і соціальної складових – об’єктів моделі і синергії – отримання нової якості в процесі. Графічно конусній складовій моделі конкурентоспроможності відповідає домінування соціального фактора (людина), пірамідальній – матеріально-речового (товар). Горизонтальний зріз відображає статичну складову глобальної конкурентоспроможності – взаємодію об’єктів одного рівня розвитку, тоді як вертикальний – динамічну складову, тобто процес розвитку конкурентоспроможності економічних об’єктів моделі.

Доведено, що товар стосовно всіх інших об’єктів є “стрижневою” складовою формування конкурентоспроможності. Для якісної характеристики взаємодії структурних складових універсальної моделі в роботі введено поняття “синергічне поле конкурентоспроможності” як системи умов висококонкурентного розвитку та ключових факторів, що впливають на результати взаємодії різнорівневих соціально-економічних суб’єктів у глобальному середовищі.

Вертикальний зріз універсальної моделі конкурентоспроможності, доповнений відповідним математичним апаратом, може використовуватись для характеристики процесів підвищення конкурентоспроможності. Так, зокрема, за допомогою графічної форми конуса – піраміди можна інтерпретувати тип розвитку конкурентоспроможності, робити висновки щодо стану характеристик синергічних полів і, відповідно, стратегій розвитку об'єктів моделі.

Виходячи із УМК, автором запропоновано методику оцінювання потенціалу глобальної конкурентоспроможності з урахуванням участі країни в глобальному попиті та пропозиції відповідно до видів її: виробничої конкурентоспроможності (ВКС) за окремими групами показників: цільової орієнтації економіки, рівня підприємництва, консолідованості економічного середовища та споживчої конкурентоспроможності (СКС) за показниками привабливості умов території для діяльності суб’єктів господарювання, проживання населення, індикаторів добробуту та якості середовища життєдіяльності.

Результати проведеного оцінювання потенціалу глобальної конкурентоспроможності дали можливість провести кластеризацію 43 провідних країн світу і на цій основі одержати власне ранжування економік, беручи як критерій їх диференціації співвідношення виробничої та споживчої конкурентоспроможностей (рис. 4).

Визначено, що в переважній більшості країн СКС перевищує ВКС, тому в стосунках між цими країнами значну роль відіграє розмір різниці між рівнями їх ВКС. До цих країн слід віднести й Україну, співвідношення між виробничою та споживчою конкурентоспроможністю якої становить близько 0,6; також за сукупністю вищезазначених критеріїв Україна має найнижчі показники виробничої конкурентоспроможності серед пострадянських країн, таких як Росія, Казахстан та Білорусь, та найнижчий рівень відношення ВКС до СКС серед них; лише в 5 країнах масиву ВКС перевищує СКС: Бразилії, Китаї, Індії, Туреччині та Південній Африці, що дозволяє ідентифікувати ці країни як потенційних економічних „тигрів”.

Серед технологічно розвинутих країн рівень співвідношення близький до “1” мають лише Японія та Південна Корея, що свідчить про певну збалансованість економічного розвитку цих країн.

У розділі 3 “Стратегії конкурентоспроможності у глобальному середовищі” здійснено аналіз внутрішньої природи та сучасної конфігурації глобального ринку, обґрунтовано глобальні стратегії ТНК і досліджено основні аспекти міжкраїнного аналізу конкурентоспроможного розвитку.

Проведені дослідження розвитку світової економічної системи дають змогу констатувати формування на сучасному етапі глобального ринку, трансформація якого спричинена такими передумовами: науково-технічними факторами (перехід до нових наукомістких технологій виробництва), організаційними формами здійснення виробничо-господарської діяльності, межі якої виходять за національні кордони; фінансово-економічними факторами (лібералізація ринків капіталу, високий рівень концентрації та централізації капіталу тощо), інформаційними (виникнення та розвиток принципово нових систем отримання та обробки інформації), політичними (послаблення роді держави та жорсткості державних кордонів), соціальними та культурними (послаблення ролі національних традицій та подолання національної обмеженості). В роботі обґрунтовано, що на перший план у світовій конкурентоспроможності виходять нецінові фактори, з яких найважливішого значення набуває інноваційна якість товару.

У дослідженні доведено, що глобалізація ринку зумовлює нову конфігурацію його елементів і сфер їх функціонування. Обґрунтовано пріоритетні сегменти глобального ринку: світовий ринок об’єктів інтелектуальної власності, фінансових інновацій, інформаційних технологій. Аргументовано, що саме у цих сегментах не тільки створюються надприбутки, але й формуються ключові конкурентні переваги, реалізація яких уможливлюється за умов торговельної та фінансової лібералізації.

Визначені характерні тенденції розвитку глобального ринку: динамічне зростання місткості ринку, ускладнення його структури, збільшення кількості учасників і посилення вимог до їх конкурентоспроможності; залучення господарюючих суб’єктів до формування глобального попиту та глобальної конкуренції; зростання чутливості національних економік до змін глобального середовища; розширення масштабів виробництва глобальних продуктів і послуг.

В роботі доводиться, що в умовах формування глобального ринку підвищується роль і збільшуються масштаби діяльності ТНК, які є міжнародним регулятором виробництва та розподілу продукції, основним структурним елементом економіки, рушійною силою розвитку і підвищення конкурентоспроможності країн: 500 найбільших ТНК реалізують 80% усієї продукції електроніки і хімії, 95% – фармацевтики, 76% – продукції машинобудування; ТНК контролюють до половини промислового виробництва у світі, дві третини міжнародної торгівлі, приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технології; на їх підприємствах зайнято до 50 млн. осіб.

На підставі глобального і системного підходів обґрунтовуються п'ять груп довгострокових стратегічних цілей ТНК: інституціональні (визначення нових економічних, політичних функцій для глобальних компаній), комерційні (гармонійне зростання економічних показників; своєчасна підготовка ринків для глобальних компаній), політичні (формування стійкого розвитку через досягнення балансу інтересів суб'єктів глобалізації і соціальних груп), соціальні (створення другого “золотого мільярда” споживачів, користувачів і замовників продуктів і послуг глобальних компаній), інструментальні (визначення ряду соціально-економічних інструментів, що використовуються для розв’язання завдань чотирьох перших груп). Етапізація процесу формування стратегій ТНК дозволила автору виділити такі періоди: перший – 60-80 роки ХХ ст., другий – 90 роки ХХ ст., третій – початок ХХI ст.

Дослідивши сучасні підходи до класифікації стратегій ТНК, автор виявив їхню недостатню повноту та обґрунтованість, що зумовило необхідність побудови нової класифікаційної схеми стратегій ТНК: за способом утворення ТНК (стратегія транснаціональності, багатонаціональності); залежно від мети заснування філій (виробнича, збутова, виробничо-збутова стратегії), залежно від динаміки розвитку (стратегія

форсованого розвитку, відкладеного розвитку), за спрямованістю розвитку (стратегія послідовного розвитку, одночасного розвитку, оптимізації ряду напрямів розвитку), за способом взаємодії з державою (стратегія конструктивної взаємодії, контролю, підлеглості), за способом входження держави до “ланцюга” ТНК (стратегія заснування власної (національної) ТНК, стратегія заохочення зарубіжних ТНК до створення філій).

В роботі обґрунтовано нові концептуальні положення формування конкурентних стратегій ТНК: концепція глобального управління в трикутнику рівновеликих сил “ТНК ? держави ? міжнародні організації”, які у разі відсутності взаємовигідної співпраці здатні суттєво зашкодити процесу формування світоцілісності; концепція дієвої взаємодії через формування альянсів для підвищення ефективності виробництва; концепція соціальної відповідальності, яка приходить на зміну експлуатації екологічного фактора; концепція оцінювання часового параметра, котра означає, що фактор успіху в умовах глобальної конкуренції полягає у своєчасному оцінюванні можливих загроз; концепція гнучкої адаптації, яка полягає у швидкому реагуванні на будь-які зміни ринкової ситуації завдяки ефективному функціонуванню виробничо-організаційного менеджменту.

Дослідженням доведено, що національні українські ТНК, розвиваючись здатні забезпечити високі ринкові позиції країни та можуть стати визначальним чинником реінтеграції сегментів пострадянського економічного простору.

З’ясовано, що в нових умовах господарювання виникає об’єктивна необхідність оцінювання конкурентоспроможності країн у глобальному контексті, а не на національному чи регіональному рівнях. У роботі проаналізовано статистичні дані, що характеризують динаміку змін ВВП, сальдо торгового балансу, залучення прямих іноземних інвестицій, рівень безробіття провідних країн світу, а також об'єктивні та найвагоміші індикатори інтегрованих індексів, що використовуються в міжнародних рейтингах. Динамічний аналіз вищезазначених показників за останні роки дозволив автору виявити такі тенденції: