САМОЛЕНКО ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК: 796.422.14.032.2:034.6.001-005.2

ОСОБЛИВОСТІ БАГАТОРІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВИСОКокВАЛІФІКОВАНИХ СПОРТСМЕНОК ДО ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР І ЧЕМПІОНАТів СВІТУ З БІГУ НА СЕРЕДНІ ТА ДОВГІ ДИСТАНЦІЇ (ЗА ДАНИМИ АВТОЕКСПЕРИМЕНТУ)

24.00.01 – Олімпійський і професійний спорт

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з фізичного виховання та спорту

Харків – 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, професор

Волков Леонід Вікторович,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання.

Офіційні опоненти: | доктор наук з фізичного виховання та спорту, професор

Ахметов Рустам Фагимович

Житомирський державний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри теорії і методики фізичного виховання;

доктор біологічних наук, професор

Буков Юрій Олександрович

Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, завідувач кафедри фізичної реабілітації.

Захист відбудеться 27 вересня 2007 р. о 15.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 648.62.01 Харківської державної академії фізичної культури за адресою: 61022, м. Харків, вул. Клочківська, 99.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківської державної академії фізичної культури (61022, м. Харків, вул. Клочківська, 99)

Автореферат розісланий 27 серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Градусов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основні положення теорії та методики багаторічної спортивної підготовки, розроблені вченими різних країн світу (В.П. Філін, 1987; О.В. Верхошанський, 1988; D. Martin, K. Carl, K. Lehnertz, 1991; H. Sozanski, W. Zaporozanow, 1993; В.М. Платонов, 1997, 2004; Л.П. Матвєєв, 1999; М.Г. Озолін, 2002 та ін.), знаходять широке використання у практиці спорту вищих досягнень.

Кожен вид спорту, у тому числі і легка атлетика, мають свої особливості побудови навчально-тренувального процесу висококваліфікованих спортсменів (А.Н. Макаров, 1983; В.О. Сіренко, 1985; T. Roberts, 1990; И.А. Тер-Ованесян, 2000; Ф.П. Суслов, 2002; А.П. Бондарчук, 2005; Р.Ф. Ахметов, 2006 та ін.), основою якого є індивідуалізація тренувальної і змагальної діяльності. У цьому плані вивчення та аналіз досвіду індивідуальної підготовки і виступів у змаганнях лідерів світового спорту (М.І. Дорошенко, 1976; П.-П.Б. Каробліс, 1988; Ф.П. Суслов із співавторами, 1990; В.С. Рубін, 2004) дають унікальну інформацію, в якій сконцентрований позитивний досвід творчої праці тренера і спортсмена.

Проте підготовка спортсменок, які мають високі досягнення, включаючи перемоги на чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх у науково-методичній літературі аналізується недостатньо.

На даний час у цій галузі знань накопичений значний обсяг емпіричного матеріалу (Л.І. Брагіна, З.Д. Денисова, 1979; М.П. Мальцев, В.Д. Кряжев, 1989; М. Малишев, 1991; М. Степанова, В.Степанов, 2002 та ін.), який потребує систематизації та теоретичного осмислення. У цьому контексті актуальними бачаться напрямки й особливості індивідуалізації тренувального процесу кваліфікованих спортсменок при досягненні високих спортивних результатів.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилися відповідно до Зведеного плану науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2001 – 2005 рр. за напрямом 1.2.13 “Теоретико-прикладні аспекти інформаційного забезпечення тренувальної та змагальної діяльності у спорті” (державна реєстрація № 0101U006470). Роль автора у виконанні цієї теми полягала у зборі й аналізі фактичного матеріалу про склад і співвідношення тренувальних засобів у індивідуальній системі підготовки до Ігор ХХIV Олімпіади (біг на 1500 і 3000 м).

Мета дослідження – теоретично та експериментально обґрунтувати основні напрямки та особливості змагальної та тренувальної діяльності з бігу на середні та довгі дистанції – чотириразової чемпіонки світу і чемпіонки Олімпійських ігор (на матеріалах автоексперименту).

Для досягнення визначеної мети передбачається вирішення таких основних завдань:

1) провести теоретичний аналіз і узагальнити досвід світової практики з підготовки висококваліфікованих спортсменок з бігу на середні та довгі дистанції;

2) вивчити специфіку змагальної діяльності й індивідуальну динаміку становлення спортивної майстерності в олімпійському циклі підготовки;

3) охарактеризувати загальну стратегію і конкретні дії з індивідуальної орієнтації, змагальної і тренувальної діяльності в системі чотирирічної та річної підготовки;

4) визначити основні параметри тренувального навантаження та їх динаміку у процесі багаторічної підготовки до ігор XXIV Олімпіади;

5) виявити особливості структури і змісту різних елементів тренувального процесу: мікро-, мезо- і макроциклів.

Об'єкт дослідження – процес підготовки спортсменів високої кваліфікації до чемпіонатів Європи, світу й Олімпійських ігор.

Предметом дослідження є багаторічна тренувальна та змагальна діяльність висококваліфікованих спортсменок з бігу на середні та довгі дистанції.

Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження:

? теоретичний аналіз і узагальнення наукової та методичної літератури;

? педагогічні спостереження, які здійснювалися в процесі навчально-тренувальних занять і змагань;

? аналіз протоколів змагань який дозволив вивчити і узагальнити структуру індивідуальної змагальної діяльності та динаміку становлення спортивної майстерності в чотирирічному циклі підготовки;

? аналіз документів планування та обліку тренувального процесу;

? кваліметричний аналіз тренувальних навантажень і обробка параметрів тренувальної діяльності, визначення часткових обсягів навантаження (за методикою М.Р. Смірнова) з урахуванням особливостей метричних і часових параметрів метаболічних режимів у спортсменок високої кваліфікації;

? природний педагогічний експеримент (автоексперимент), який дозволив здійснити перевірку ефективності використання індивідуальної системи тренувальних дій в олімпійському циклі підготовки 1984-1988 рр.;

? логічні методи: пояснення отриманих даних, вивчення зв'язків, залежностей і закономірностей, теоретичні узагальнення, аналіз і синтез;

? методи математичної статистики; визначалися середня арифметична величина та її стандартна помилка, середнє квадратичне відхилення, розмах та коефіцієнт варіації. Для визначення форми і міри зв'язку між досліджуваними показниками використовувався регресійний і кореляційний аналіз. Роль окремих чинників у мінливості спортивного результату оцінювалася за наслідками багатофакторного дисперсійного аналізу. Основним було визначено 5 % рівень значущості. Математична обробка матеріалу проводилася за стандартними програмами Statgraphics Plus 5.1 і Excel.

Наукова новизна одержаних результатів. Підсумком виконаного дослідження є три групи даних, різних за новизною.

Підтверджені такі наукові факти:

-

-

-

-

Існуючі дані доповнені інформацією про:

-

-

-

-

Результати дослідження вносять ряд нових положень у теорію і методику підготовки спортсменок високої кваліфікації, що спеціалізуються в бігу на середні та довгі дистанції:

-

-

-

-

Практичне значення дослідження полягає в розширенні системи знань про особливості змагальної і тренувальної діяльності висококваліфікованих спортсменок, що спеціалізуються в бігу на середні та довгі дистанції. Їх досвід може бути застосовано при розробці процесу підготовки, адекватного цільовим орієнтирам та індивідуальним особливостям спеціальної підготовленості спортсменок. Використання результатів роботи можливе при складанні індивідуальних планів і програм підготовки кваліфікованих спортсменок, підвищенні кваліфікації тренерського складу і науковців, які відповідають за систему науково-методичного забезпечення підготовки спортсменів. Матеріали, висновки і практичні рекомендації можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, підручників і курсів лекцій з теорії та методики спортивного тренування, в розробці курсів і семінарів для студентів спеціалізованих вищих навчальних закладів України.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні напряму, мети і завдань дослідження, безпосередньому виконанні основного обсягу експериментальної роботи, інтерпретації одержаного матеріалу. У працях, виконаних у співавторстві, дисертанту належить частина, яка стосується збору наукового матеріалу і його аналізу.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень були представлені на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Молода спортивна наука України” (м. Львів, 2003 р.), “Фізична культура, спорт та здоров’я” (м. Харків, 2003 р.), “Олімпійський спорт, фізична культура, здоров’я нації у сучасних умовах” (м. Луганськ, 2004 р.), неодноразово обговорювалися на інститутських і кафедральних наукових конференціях аспірантів і викладачів.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в 14 публікаціях, серед яких 4 статті у спеціалізованих наукових виданнях України; 12 робіт виконано одноосібно.

Структура та обсяг дисертації. Основний зміст дисертаційної роботи викладений на 247 сторінках, містить 39 таблиць, 23 малюнки і 5 додатків. Складається з вступу, п’яти розділів, висновків, практичних рекомендацій і списку літератури, котрий містить 230 джерел, з них – 33 іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету та завдання дослідження, об’єкт і предмет роботи, охарактеризовано рівень наукової новизни, практичне значення роботи та особистий внесок автора.

У першому розділі “Теоретико-методичні аспекти підготовки висококваліфікованих спортсменок з бігу на середні та довгі дистанції” проаналізовані дані науково-методичної літератури та спортивної практики щодо проблем змагальної і тренувальної діяльності провідних атлетів світу. Визначено, що питання диференціації та індивідуалізації системи підготовки спортсменок високої кваліфікації вивчені недостатньо.

У другому розділі “Методи й організація дослідження” подано опис методів та розкрито організацію етапів дослідження.

На першому етапі (1984 – 1988 рр.) здійснювалась експериментальна перевірка результативность різних схем і методик побудови індивідуалізованого тренувального процесу: від тренувального заняття до чотирирічного циклу підготовки. Другий етап (2001 – 2004 рр.) був присвячений аналізу індивідуальної та змагальної тренувальної діяльності при підготовці до ігор XXIV Олімпіади. На третьому етапі (2004 – 2006 рр.) оформлялася дисертаційна робота, готувалися публікації, проводилося впровадження результатів дослідження.

У третьому розділі “Особливості індивідуальної змагальної діяльності в олімпійському циклі підготовки” викладені результати дослідження щодо обсягу та структури особливостей змагальної діяльності впродовж олімпійського циклу підготовки, своєчасності набуття спортивної форми, темпів приросту, стабільності і коефіцієнтів відповідності спортивних результатів.

Виявлені суттєви розбіжності індивідуальної структури змагальної діяльності по відношенню до узагальнених модельних величин, що не суперечать думці інших фахівців (Л.І. Полунін, 1990; А.О.Качаєв, 1992; Ф.П. Суслов, 1995, 2000; О.С. Возняк 1997; С.П. Шепель, 1999 та ін.). Оскільки провідними спортсменками світу контрольно-змагальний метод реалізується по-різному, кількість стартів коливається в широкому діапазоні і, відповідно, варіює кількість стартів на змаганнях різного рангу.

Поступове розширення (зміна) діапазону дистанцій змагань властиве багатьом спортсменкам і є позитивною тенденцією. Освоєння нової дистанції сприяє подальшому підвищенню функціональних можливостей і зростанню спортивних досягнень.

Середньорічні зміни в особистих досягненнях у бігу на дистанціях 800 і 1500 м знаходилися в загальноприйнятих межах (табл. 1). Лише в бігу на 3000 м темпи приросту результатів перевищували середньостатистичні дані. Висновок про від’ємну залежність між стабільністю виступів і рівнем кращих результатів у сезоні співпадають з дослідженнями М.І. Дорощенка (1976) і І.А. Тер-Ованесяна (2000).

Аналіз змагальної практики за шість тижнів до головного старту підтверджує дані В.Г. Нікітушкіна зі співавторами (1990), що напруженість виступів, яка близька до 97% від кращого результату в сезоні, є оптимальною при підготовці до відповідальних змагань і рекордних досягнень. Більш високі величини напруженості на цьому етапі зазвичай спровоковані гострою конкуренцією за місце в команді й можуть привести до незадовільних результатів у головних стартах сезону.

Таблиця 1

Динаміка спортивних результатів на дистанціях 800, 1500 і 3000 м

у олімпійському циклі підготовки

Дистанції | Сезони олімпійського циклу

1983/1984 | 1984/1985 | 1985/1986 | 1986/1987 | 1987/1988 | За цикл

t, хв.,с | t, хв.,с | t, с | t, хв.,с | t, с | t, хв.,с | t, с | t, хв.,с | t, с | t, с

800 м | 2.01,48 | 1.58,56– | 2,92 | 1.59,20 | +0,64 | 1.59,20 | 0 | 1.58,86– | 0,34– | 2,62

1500 м | 4.11,46 | 4.02,41– | 9,05 | 3.59,46– | 2,95 | 3.58,56– | 0,90 | 4.00,30 | +1,74– | 11,16

3000 м– | 9.20,0– | 8.36,0– | 44,00 | 8.38,00 | +2,00 | 8.26,53– | 11,47– | 53,74

Примітка. Кращі результати за цикл підготовки виділені жирним шрифтом.

Умовні позначення: t кращий результат в сезоні; t різниця в результатах між сезонами.

Частка стартів, що опинилися в 1%-ій зоні від кращого результату сезону, була вищою за середньостатистичні значення і становила 26,7% проти 17-20%. До головних змагань такі результати були показані у 13,8% стартів. Аналогічно старти, що опинилися у 2%-ій зоні, становили за рік 43,0% і 31,0% до головних змагань. Утримання спортивних результатів у 2%-ій зоні здійснювалося 10-17 тижнів, що близько до верхньої межі інтервалу, властивого провідним легкоатлетам світу.

Аналіз особистих досягнень на дистанціях 800, 1500 і 3000 м у серіях стартів дав змогу отримати результати, відмінні від даних В.Ф. Овчинникова (1978). За підсумками множинної регресії спортивні досягнення в бігу на 400 і 800 м визначають один одного за ступенем довіри 91%. Проте результативність бігу на 800 м все ж таки більше залежить від досягнень в бігу на 1500 м і навпаки, успіх на 1500 м залежить від швидкості в бігу на 800 м (рівень довіри – 98%). Швидкість подолання дистанції 3000 м найбільшою мірою зумовлена рівнем результату в бігу на 1500 м (рівень довіри – 68%).

Порівняння коефіцієнтів відповідності кращих досягнень у провідних спортсменок засвідчує наявність суттевих індивідуальних відмінностей. Уперше описані відмінності коефіцієнтів відповідності змагальних швидкостей в бігу на середні та довгі дистанції, які мають різну структуру підготовленості.

Статистично значущим для коефіцієнтів відповідності є лише вплив довжини дистанцій, що порівнюються (p = 0,0003). Вплив чинників сезону або змагального періоду (зимовий або літній) статистично не значущі: p = 0,207 і p = 0,182 відповідно.

Четвертий розділ “Структура і зміст тренувального процесу в олімпійському циклі” присвячений вивченню складу і співвідношення тренувальних засобів, а також специфіці розподілу узагальнених і індивідуальних обсягів навантажень у чотирирічному циклі підготовки.

Підтверджена ефективність різних варіантів побудови чотирирічних циклів підготовки. Зокрема, позитивних результатів дозволив досягнути варіант зі зниженням і відносною стабілізацією обсягів на другому і третьому році циклу, коли розподіл бігового навантаження за роками чотирирічного циклу становив 25,8 – 22,5 – 23,9 – 27,9% від його загального обсягу.

Спортсменками використовувалися прийоми стрибкоподібної зміни і “розведення” тренувальних навантажень різної спрямованості. Річний обсяг бігової роботи коливався в діапазоні ± 6-51%, істотно перевищуючи значення, рекомендовані для щорічного приросту в бігу на середні та довгі дистанції: 2-8% і 0-16% відповідно. Одержані результати добре співпадають з даними В.М. Платонова (2004) про те, що щорічний приріст обсягу роботи може коливатися в широких межах: від 15-30% до двократного.

Виконання обсягів бігу відбувалося в діапазоні, межі якого досить індивідуальні. У нашому випадку загальний обсяг бігового навантаження знаходився у діапазоні 3622-4515 км. Якщо порівнювати з олімпійським циклом 1989–1992 рр., це відповідає практиці підготовки до бігу на 1500 м (4240-4780 км) або на довгі дистанції (3935-4370 км), і суттево нижче, ніж у спортсменок НДР, що виступали на дистанції 800 м – 4500-6000 км (І.А. Тер-Ованесян, 2000; В.М. Платонов, 2004).

Кількість параметрів навантаження на максимальному рівні за роками циклу становила відповідно 23 – 14 – 5 – 59% від їх загальної кількості. Показники в діапазоні 50-60% відповідають рівню, зафіксованому В.С. Рубіним (2004) у спортсменів-лідерів команди. Таким чином, підтверджена його гіпотеза про існування принципу “обмеженого максимуму навантаження”.

Незважаючи на збільшення обсягу бігового навантаження протягом останніх 20 років, у процентному відношенні зміни відбулися незначні. Для спортсменок високої кваліфікації властиве використання паралельного збільшення обсягу й інтенсивності бігу. Обсяг бігу в аеробному режимі має тенденцію до збільшення паралельно з зростанням загального обсягу – 2400--3000 км, але його частка в загальному обсязі дещо знижується – 41-68% порівняно з 66-70% у 1970-ті роки. Обсяг бігу в змішаному режимі не тільки не підвищився, але навіть зменшився: у Н. Сабайте було близько 400-600 км, П.-П.Б. Каробліс (1975) рекомендував 750-950 км (21-24%), у 1980-ті – 1990-ті роки він зазвичай становив 340-500 км (8-12%). В індивідуальних моделях обсяг бігу в анаеробному режимі майже не змінився – 300-450 км (8-10%), з них 40-90 км (13-29%) – біг і стрибки вгору. Проте в узагальнених моделях біг в анаеробному режимі рекомендують у меншому обсязі – 130-220 км (3-5%), з них біг і стрибки вгору – 25-50 км (15-27%). У зоні анаеробного алактатного енергозабезпечення в 1984–1988 рр. обсяг роботи становив 0,6–0,8% від загального обсягу бігового навантаження.

Доповнені знання про діапазон змін абсолютних і відносних величин індивідуальних обсягів інтенсивних засобів та підтверджено сформульований В.С. Рубіним (2004) принцип “оптимальних індивідуальних співвідношень навантажень”. В олімпійському циклі спостерігається переважне зростання абсолютних показників індивідуальних обсягів інтенсивних засобів – на 3-46%, при цьому відносні величини змінюються незначно – в середньому 0,1-2,4%, лише іноді – на 10-16%. В окремі роки спостерігається зростання частки інтенсивної роботи при стабілізації або навіть зменшенні її загального обсягу.

Розкрита стратегія зміни акцентів у розвитку фізичних якостей, а також заміни одних тренувальних засобів іншими.

Викладені результати про склад, співвідношення і розподіл тренувальних засобів у річних і піврічних циклах, їх вплив на зростання спортивних результатів. Наведені дані про місячну і тижневу динаміку тренувальних навантажень. Одержані дані доводять наявність індивідуальної, досить стабільної за тривалістю фази розвитку спортивної форми (А.П. Бондарчук, 1986, 2005).

Підтверджена стрибкоподібна динаміка (більше 25%) тренувальних навантажень різної спрямованості у піврічних макроциклах. В олімпійському макроциклі темпи приросту окремих видів тренувальних навантажень були особливо значні – більше 50%.

Виявлені засоби підготовки, реалізовані на максимальному рівні в кожному з восьми піврічних циклах, і тим самим обґрунтована справедливість принципу “обмеженого максимуму навантаження” (В.С. Рубін, 2004) щодо стратегії застосування основних засобів підготовки у піврічних макроциклах. Розкриті індивідуальні особливості розподілу загальних і індивідуальних параметрів навантажень за піврічними макроциклами впродовж олімпійського циклу. Так, у кожному з макроциклів на максимальному рівні реалізовувалися від двох до п'яти провідних засобів підготовки.

У осінньо-зимових макроциклах збільшувалися індивідуальні обсяги бігу з інтенсивністю до 80% і виконання легкоатлетичних вправ. Зростали обсяги застосування вправ без обтяження – стрибків і вправ з власною вагою. У весняно-літніх макроциклах підвищувалися індивідуальні обсяги бігу з інтенсивністю 80–90% і 95–100%. Знижувалися обсяги виконання легкоатлетичних вправ і бігу з інтенсивністю до 80%. Найстабільнішими в піврічних макроциклах були: загальний обсяг бігу, обсяг бігу з інтенсивністю 90–100%, обсяг бігу з малою інтенсивністю, виконання загально-розвиваючих і швидкісно-силових вправ з обтяженням, плавання і пірнання.

Одержані нові відомості про рівень впливу різних засобів підготовки на спортивний результат у бігу на дистанції 800, 1500 і 3000 м. Для дистанції 800 м найважливішим чинником є сумарна сукупність й індивідуальні обсяги бігу з інтенсивністю 80–90%, 90–100% і 95–100%. Для дистанцій 1500 і 3000 м найбільш значущими є індивідуальні обсяги бігу з інтенсивністю 95–100% і 80–90%. Серед інших засобів підготовки найвищий ранг за значущістю щодо спортивного результату на дистанціях 800 і 1500 м мають індивідуальні обсяги плавання і пірнання, а в групі швидкісно-силових вправ – обсяги виконання вправ з обтяженням. Спортивні досягнення на дистанції 3000 м суттєво визначають індивідуальні обсяги виконання стрибкових вправ і вправ із власною вагою. Відмінності у рівні впливу інших типів вправ не виявлені.

Уточнено характер розподілу, терміни і тривалість акцентованого застосування загальних і індивідуальних обсягів тренувальних навантажень у піврічних циклах, а також засвідчено дієвість побудови річного циклу підготовки з одно- або двопіковою динамікою загального обсягу бігу і багатопіковою (з двома, трьома або чотирма вершинами) динамікою швидкісно-силових навантажень. Головна відмінність індивідуальних моделей підготовки від принципової схеми планування тренувальних навантажень бігунів збірної команди СРСР полягає у відсутності етапу відносної стабілізації загального обсягу бігу впродовж трьох місяців – листопад–січень. Після досягнення максимальних величин загальний обсяг бігу звичайно знижувався на 10–15%, а іноді – більш різко – на 40–50%. Мабуть, саме така динаміка сприяла запобіганню перевтоми.

Базовий мезоцикл, як правило, являв собою серію з декількох тритижневих циклів, де два тижні напруженої роботи чергувался з одним розвантажувальним тижнем (співвідношення 2:1). В окремих випадках використовувалися поєднання циклів різної тривалості: від двох до п'яти тижнів. У цих випадках використовувалося співвідношення 1:1, 2:1, 3:1 або 4:1 (рис. 1).

Контрольно-підготовчим мезоциклам властива найбільш варіативна динаміка навантажень з тенденцією до поступового зниження обсягів. Часто використовувалися поєднання 2:1 або 3:1, коли два або три тижні досить напруженої роботи чергувалися з одним розвантажувальним тижнем.

У змагальному мезоциклі тижневі обсяги циклічної роботи знижувалися до 30–66 км, а загальної фізичної підготовки – до 1,0–1,5 годин. Повністю виключалися швидкісно-силові вправи. У першій половині змагального періоду перерви в календарі змагань здійснювалися для інтенсифікації тренувального процесу: зростав обсяг бігу, а швидкісно-силові вправи використовувалися переважно без обтяження у невеликому обсязі.

Тижневі обсяги навантажень відновлювального мезоциклу були незначні: циклічної роботи – 10–40 км, загальної фізичної підготовки – 0,2–1,8 години. Використовувався активний і пасивний відпочинок.

Рис. 1. Тижнева динаміка тренувальних навантажень у весняно-літньому макроциклі сезону 1987/1988 рр.

Умовні позначення: МеЦ – мезоцикли підготовки.

Примітки:

1. Умовні позначення аналогічні осінньо-зимовому макроциклу підготовки. 2. Межі мезоциклів указані приблизно.

У п’ятому розділі “Побудова і зміст тренувального процесу в мезоциклах і мікроциклах підготовки” розкриті особливості структури і змісту тренувального процесу в мезоциклах і мікроциклах упродовж чотирьох років. Окремий підрозділ присвячений вивченню практики побудови тренувального процесу на етапах гірської підготовки і безпосередньої підготовки до змагань.

Результати дослідження підтвердили вже встановлений факт (О.В. Верхошанський, 1988; В.М. Платонов, 1997, 2004; Л.П. Матвєєв, 1999; И.А. Тер-Ованесян, 2000; М.Г. Озолін, 2002; Ф.П. Суслов, 2002; А.П. Бондарчук, 2005; та інші), що загальні й парціальні величини навантаження навіть в однотипних макроциклах, мезоциклах і етапах підготовки суттєво відрізняються. Найбільший обсяг роботи циклічного характеру незмінно виконувався у втягувальному та базовому мезоциклах першого піврічного циклу. У базовому мезоциклі другого піврічного циклу загальний обсяг циклічних навантажень був дещо меншим, а обсяг виконання швидкісно-силових вправ – більшим.

Доповнені відомості про персональну розмірність (загальну кількість) і метрику (кількісну характеристику) сукупності засобів підготовки для кожного типу мезоциклів і динаміку їх змін упродовж олімпійського циклу підготовки (В.С. Рубін, 2004). Так, у втягуючих мезоциклах основними засобами підготовки були біг з інтенсивністю до 80% та спортивні ігри. В окремі роки в тренувальному процесі реалізовувалися на максимальному або близькому до нього рівнях спеціальні легкоатлетичні вправи, швидкісно-силові вправи з власною вагою і з обтяженням, плавання і пірнання.

Для базових мезоциклів характерні максимальні обсяги спеціальних легкоатлетичних вправ; махових і бігових бар'єрних вправ, стрибків і стрибкових вправ; швидкісно-силових вправ з власною вагою і з обтяженнями. Використовувалися близькі до максимальних обсяги плавання і пірнання, бігу з інтенсивністю до 80%. Взимку як основний засіб використовувався біг з інтенсивністю 80–90%, 90–100%, 95–100% і повільний біг. Влітку близькі до максимальних показників навантаження були характерні для бігу з інтенсивністю 80–90%, іноді – для бігу з інтенсивністю 95–100 і 90–100%.

У контрольно-підготовчих мезоциклах, як основні засоби, використовувалися: біг з інтенсивністю 80–90% і 90–100%, плавання і пірнання. В окремі роки –– біг з інтенсивністю 95–100% і до 80%, швидкісно-силові та стрибкові вправи, спортивні ігри.

У зимових змагальних мезоциклах на максимальному рівні виконувався біг з інтенсивністю 80–90% і 90–100%, а іноді повільний біг, загально-розвиваючі вправи та ігри. У літніх змагальних мезоциклах жоден засіб не було реалізовано на максимальному рівні. Досить високі обсяги навантаження були характерні для повільного бігу, бігу з інтенсивністю 95–100%, 80––90% і до 80%, вправ з власною вагою.

У відновних мезоциклах використовувався обмежений перелік засобів підготовки. Перевагу мали повільний біг, спеціальні й загально-розвиваючи вправи.

Розкриті особливості розподілу загальних і індивідуальних обсягів навантажень у мікроциклах підготовки на етапах рівнинної та гірської підготовки.

Втягувальні мікроцикли використовувалися на початку макроциклу і в період реабілітації після хвороби. Іноді з них починався тренувальний збір в умовах средньогір’я. На початку мікроциклу або серії мікроциклів проводилося по одному тренувальному заняттю, далі – дворазові або триразові заняття на день. Сумарна тривалість роботи за день збільшувалася з 0,8–1,8 години до 2,3–3,5 годин. Обсяг циклічної роботи протягом дня зростав від 6 до 29 км, а тривалість загальної фізичної підготовки – від 10 до 70 хвилин.

У власно-тренувальних ударних мікроциклах тренувальний режим передбачав проведення трьох занять на день, а в ординарних – комбінування двох- і триразових занять. Протягом дня витрачалося від 2,0 до 4,0 годин тренувального часу. Використовувався двопіковий варіант тижневих циклів із зниженням навантаження або зміною спрямованості на третій-четвертий і шостий-сьомий день. За день виконувалося 13–33 км циклічної роботи і 30–70 хвилин ЗФП. Швидкісно-силові вправи застосовувалися три дні підряд на другий, третій і четвертий дні семиденного циклу. Заняття з обтяженнями чергувались із заняттями без обтяжень, а обсяг становив 90 повторів і 7,1 тонни, або 480 повторів. Швидкісно-силові вправи з обтяженнями незмінно передували плаванню.

У підготовчих мікроциклах використовувалося два варіанти розподілу навантаження: з послідовним зниженням або двопіковий варіант з тенденцією до зниження. Тренувальний режим передбачав перехід від трьох до двох і одне заняття на день або їх чергування. Протягом дня витрачалося від 0,8 до 3,8 годин, а обсяги роботи становили 5–27 км циклічних вправ і 10–70 хвилин ЗФП. Вправи швидкісно-силової спрямованості виключалися тільки в період підведення до відбіркових і головних стартів, в інших випадках застосовувалися у звичному ритмі й обсязі.

У мікроциклах змагань поєднувалися одно- і дворазові заняття на день тривалістю від 0,8 до 3,3 годин тренувального часу. За цей час виконувалося 6–23 км циклічної роботи і 10–20 хвилин ЗФП. Швидкісно-силові вправи, спортивні ігри, плавання і пірнання не застосовувалися.

У відновлювально-підтримуючих мікроциклах використовувалась традиційна двопікова динаміка або послідовне зростання навантаження. Інтенсивність тренувального процесу знижувалася. У першому випадку протягом дня проводилося по одному тренувальному заняттю з малим навантаженням: 6–9 км бігу і 10 хвилин загально-розвиваючих вправ. У другому випадку використовувалося поєднання одно- і дворазових занять на день, з виконанням цикличноі роботи 6-17 км та ЗФП тривалістю 10-70 хвилин. У відновлювальних мікроциклах швидкісно-силові вправи не використовувалися, на відміну від традиційного обсягу навантажень у відновлювально-підтримуючих циклах.

Тренування в горах завжди припадали на базовий мезоцикл. Проте побудова тренувального процесу на етапах гірської підготовки змінювалася з року в рік. На першому році циклу використовувалася хвилеподібна динаміка зміни загального обсягу циклічної роботи. На третьому році – суттєво зниження обсягів у перший тиждень, а в другий і третій тижні – перевищення величин бігового навантаження (до підйому в гори). У ці роки не застосовувалися швидкісно-силові вправи і біг з інтенсивністю 90–100%. Знижений обсяг спринтерських вправ спостерігався тільки при першому виїзді в гори, далі їх обсяг навіть двократно зростав. Біг з інтенсивністю 80–90% використовувався варіативно. Обсяг легкоатлетичних вправ мав тенденцію до збільшення. Чотири збори в горах у рік проведення ігор Олімпіади мали яскраво виражену спрямованість: втягуючий (средньогір’я), інтенсивний і силовий (високогір'я), стабілізуючий на фоні достатньої інтенсивності (високогір'я), з великим обсягом та інтенсивністю (средньогір’я).

Зазвичай у средньогір’ї повільній біг і рівномірний крос поєднувалися з фартлеком на пересічній місцевості. Тренувальне заняття зі стандартним змістом основної частини заняття повторювалося десять разів за збір. Змагальні старти не використовувалися. Після спуску з гір суттєво знижувався загальний обсяг та інтенсивність навантаження.

На етапі підготовки до найбільш значущих стартів описані нові варіанти розподілу загального обсягу бігу та уточнені оптимальні співвідношення індивідуальних обсягів бігових навантажень. Індивідуальний досвід підтверджує ефективність етапу безпосередньої підготовки, що складається з двох мезоциклів: з високим та малим навантаженням. В останні чотири тижні підготовки до найбільш значущих стартів використано три варіанти розподілу обсягу бігу: ступенево-варіюючий, хвилеподібний зі збільшенням на 2–3 тижнях і з поступовим зниженням.

При ступенево-варіюючому варіанті швидкісно-силові вправи використовувалися тільки в четвертому і третьому тижневих циклах. При хвилеподібному варіанті швидкісно-силові вправи без обтяження у великому обсязі застосовувалися на третьому тижні або в зниженому – на третьому і першому тижні. Вправи з обтяженням не використовувалися. При варіанті з поступовим зниженням обсягів швидкісно-силові вправи найчастіше використовувалися упродовж перших трьох тижнів в обсязі 20–40% від середньомісячного.

На етапі підготовки до найбільш значущих стартів парціальні обсяги бігових навантажень змінювалися варіативно. Найбільші обсяги роботи виконувалися в змішаному і аеробному режимі: відповідно 4–61% і 36–81% по відношенню до тижневого обсягу. Частка завдань, виконуваних в анаеробному режимі, становила 2–21%. Відсоток легкоатлетичних вправ був стабільний (7%). Найбільший розмах обсягів був характерний для останніх двох тижнів, особливо для змішаного режиму енергозабезпечення.

ВИСНОВКИ

Проведені дослідження, узагальнення досвіду особистої та світової практики підготовки спортсменів вищої кваліфікації дозволяють зробити таки висновки:

1.

2.

3.

Середня напруженість, близька до 97 % від кращого результату в сезоні, є оптимальною при підготовці до відповідальних змагань. Вищі величини напруженості на цьому етапі зазвичай спровоковані гострою конкуренцією за місце в команді і можуть привести до незадовільних результатів у головних стартах сезону.

4.

5.

6.

7.

8.

Збори в горах доцільно планувати на етапі найбільш напруженої підготовки. Тактика розподілу навантаження в період гірської підготовки може змінюватися, проте в перший тиждень її величина не повинна перевищувати 85% від обсягу попереднього навантаження на рівнині.

9.

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

Особистий внесок здобувача полягає у підготовці даних педагогічних досліджень, основного змісту наукової праці та матеріалів до друку.

4.

5.

6.

Особистий внесок здобувача полягає у підготовці експериментальних даних та основного змісту наукової праці.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.