Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

„Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”

СЛАВОВА Тетяна Володимирівна

УДК 630*1:539.16:621.039.57(477)(091)”19”

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ РАДІОЕКОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

07.00.07 – історія науки і техніки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Переяслав–Хмельницький – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центрі історії аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки Української академії аграрних наук

Науковий керівник: доктор сільськогосподарських наук, професор

Вергунов Віктор Анатолійович,

Державна наукова сільськогосподарська

бібліотека УААН, директор

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Нікітчина Світлана Олександрівна,

ДВНЗ „Переяслав–Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди”,

професор кафедри управління освітою

кандидат історичних наук

Деркач Олексій Павлович,

Національний аграрний університет,

доцент кафедри сільського машинобудування

та обладнання лісового комплексу

Захист відбудеться „21” грудня 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.01 у ДВНЗ „Переяслав–Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (08401, м. Переяслав–Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, ауд. 160)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ „Переяслав–Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”

(08401, м. Переяслав–Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30)

Автореферат розісланий „____” ____________ 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент О.Ф.Глоба

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Великим науково–технічним досягненням ХХ ст. стало освоєння людством атомної енергії. У багатьох країнах атомна енергетика стає основним екологічно чистим джерелом енергії за умов ретельного виконання вимог розміщення, будівництва і експлуатації відповідних об’єктів. Аварії на об’єктах атомної енергетики, випробувальні вибухи ядерної зброї в атмосфері, під землею і у воді призвели до забруднення радіоактивними речовинами значної частини планети.

Закономірності і механізми міграції радіонуклідів у харчових і біологічних ланцюгах, дію іонізуючого опромінення на організм тварин і рослин вивчає сільськогосподарська радіоекологія. Дані цієї науки використовуються радіологією для раціонального планування і проведення оперативного і поточного контролю за радіоактивним забрудненням зовнішнього середовища і розробки науково обґрунтованих методів зниження включення радіонуклідів у продукцію рослинництва і тваринництва.

Нині, коли Україна переживає період реформаторського оновлення, стверджує свою самостійність і державність, як ніколи раніше, актуальним стає необхідність поглибленого вивчення історії вітчизняної науки. Серед її напрямів одне з провідних місць займає історія екологічної науки, зокрема радіоекології. Ґрунтовне дослідження історичних витоків виникнення, становлення та розвитку основних її напрямів, аналіз сучасної їх спрямованості як в Україні так і за кордоном та вивчення наукової спадщини вітчизняних учених–екологів має поліпшити дослідницьку справу вивчення історичного внеску наукових колективів, окремих учених у розвиток радіоекології. Систематизований історичний досвід дасть можливість запобігати повторенню помилок минулого, серйозних прорахунків у розв’язанні радіоекологічних проблем, допоможе оптимальному плануванню дій з мінімізації наслідків усіх можливих аварій техногенного та природного походження. Саме цим і зумовлений вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною і виконано в контексті наукової проблематики досліджень Центру історії аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН: „Історія започаткування, становлення та розвитку сільськогосподарської дослідної справи в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001526).

Мета і завдання дослідження: здійснити цілісний науково–історичний аналіз процесу започаткування, становлення і розвитку сільськогосподарської радіоекології в Україні.

Відповідно до мети сформульовані завдання:

· з’ясувати ступінь вивченості теми, джерельну базу та методологічну основу дослідження;

· проаналізувати наукові передумови виникнення, періоди розвитку, особливості та значення результатів досліджень наукових установ, формування наукових шкіл щодо розв’язання радіоекологічних проблем в аграрній сфері;

· розробити періодизацію розвитку сільськогосподарської радіоекології як самостійної дисципліни в Україні досліджуваного періоду;

2

· дати комплексну оцінку внеску українських учених–радіоекологів у формування пріоритетних напрямів сільськогосподарської радіоекології та показати значення наукових здобутків для розвитку цієї галузі науки.

Об’єкт дослідження: становлення та розвиток сільськогосподарської науки в Україні.

Предмет дослідження: діяльність наукових установ та освітніх закладів з питань сільськогосподарської радіоекології в Україні у 1946–1996 роки і роль вітчизняних учених у цьому процесі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1946 року по 1996 рік, оскільки у цей час відбувається становлення і розвиток системних наукових досліджень, формується мережа дослідних осередків з питань вивчення міграції радіонуклідів, дії іонізуючого опромінення на живі організми, формуються перші наукові школи з сільськогосподарської радіоекології.

Методи дослідження. Дослідження здійснене на основі загальнонаукових методів, а саме: історико–логічного, теоретичного аналізу джерел, узагальнення, порівняння, систематизації і класифікації історичного матеріалу, архівних документів; структурно–функціонального аналізу стану становлення і розвитку сільськогосподарської радіоекології в Україні другої половини ХХ століття; єдності порівняльно–історичного, предметно–хронологічного і системного аналізу; історико–наукового аналізу праць вітчизняних учених з метою визначення основних результатів та оцінки їх значення з погляду сучасної науки. Використані спеціальні компаративні методи історичного дослідження: аналіз друкованих матеріалів, публікацій, архівних документів. Методичний підхід базувався на використанні, передусім, першоджерел: розробок окремих науковців – дисертацій, авторефератів дисертацій, що характеризують як мету досліджень, так і важливість одержаних результатів, а також відповідних наукових публікацій у періодичній і неперіодичній літературі. Ця сукупність методів дала змогу одержати досить повну інформацію з досліджуваної теми.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у розширенні, уточненні й конкретизації відомих даних про об’єкт дослідження:

– вперше здійснено системне дослідження з розвитку та становлення сільськогосподарської радіоекології в Україні, висвітлено історіографію та джерельну базу дослідження

– охарактеризовано наукові передумови розвитку і становлення цієї галузі науки в Україні;

– запропоновано періодизацію основних етапів процесу формування сільськогосподарської радіоекології в Україні у самостійну дисципліну;

– дано комплексну оцінку творчому доробку українських учених–аграрників у розвиток і розв’язання проблем сільськогосподарської радіоекології другої половини ХХ століття;

удосконалено з позицій сучасності відомості щодо послідовності та інтенсивності формування наукових шкіл і їхній внесок у становлення сільськогосподарської радіоекології як самостійного напряму науки;

отримали подальший розвиток відомості щодо вирішення фундаментальних та практичних проблем сільськогосподарської радіоекології сукупними зусиллями наукових і державних установ та наукова спадщина українських учених (академіка НАН України Д.М.Гродзинського, академіків УААН Б.С.Прістера і І.М.Гудкова) і їхній внесок у розвиток і становлення вітчизняної сільськогосподарської радіоекології.

3

Практичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні основних радіоекологічних напрямів та їх теоретичних засад, аналізі наукового доробку вчених, які здійснили вагомий внесок у розвиток сільськогосподарської радіоекології в Україні. Конкретний фактичний матеріал та узагальнені матеріали дослідження можуть використовуватися у вузівській підготовці спеціалістів–екологів, а також у вивченні окремих тем курсів „Землеробство”, „Тваринництво”, „Історія сільськогосподарської науки”, „Історія України”. Матеріали дисертації сприятимуть наступним науковим пошукам з історії природознавства, можуть бути використані при підготовці монографій і навчальних посібників, при написанні курсів лекцій з історії радіобіології, радіоекології, сільськогосподарської радіоекології

Особистий внесок здобувача. Наведені у дисертації наукові результати та висновки отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи повідомлені і обговорені на розширених засіданнях ученої ради Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН (2003 – 2006 роки), Другому науково–практичному семінарі „Актуальні проблеми аграрної науки та освіти України: регіональний аспект” (Київ, 2003), Другій конференції молодих учених і спеціалістів „Історія освіти, науки та техніки в Україні” (Київ, 27–28 травня 2004).

Публікації. Основний матеріал дисертації опубліковано у 6 наукових публікаціях, серед яких: 4 статті, з яких 4 у виданнях, визнаних ВАК України фаховими, 2 публікації у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою та поставленими завданнями дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, 4–х розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст дисертації викладено на 263 сторінках. Обсяг основного тексту – 202 сторінки, список використаних джерел налічує 439 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і висвітлено ступінь розробки досліджуваної проблеми, сформульовані основні завдання, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи дослідження, представлено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження та структура дисертації.

У першому розділі „Стан наукової розробки проблеми й вибір напрямів та джерельнознавчі засади дослідження” окреслено основні віхи розвитку наукової думки з проблем дослідження, проаналізовано та систематизовано пошуки попередніх дослідників; обґрунтовано напрями, що потребують додаткових вивчень; висвітлено методологічні і джерельнознавчі засади дослідження.

Як показав аналіз, незважаючи на значний поступ, досягнутий українськими вченими у розробці теоретико–практичних основ сільськогосподарської радіаційної екології комплексного монографічного, а також дисертаційного дослідження їхньої діяльності до цього часу проведено не було

4

При здійсненні історіографії дослідження ми керувалися фаховими працями стосовно розвитку загальної екології і природознавства: „Основи екології”1 „Развитие биологии в Украине”, „Розвиток радіобіології в Україні” та „Радіобіологія в Україні”, розробками ряду вчених з проблем розвитку суміжних галузей наук, які дали змогу застосувати еволюційний підхід до виявлення загальних закономірностей розвитку радіоекологічної науки.

Перші наукові видання, які містять окремі відомості з виникнення і розвитку радіобіології є монографії „Рентгенология” М.І.Неменова2, „Основы радиационной биологии” А.М.Кузіна3, „Основы радиобиологии” З.Бака та П.Александера4. Звертає увагу і фундаментальна монографія Л.Бреславець „Рас–

_______________________

1Злобін Ю.А. Основи екології. – К.: Вид-во „Лібра”, 1998. – 248 с.

2.Неменов М.И. Рентгенология. 2-е изд. – М.: Госиздат, 1926. – 270 с.

3Кузин А.М. Основы радиационной биологии. – М.: Наука, 1964. – 247с.

4Бак З., Александер П. Основы радиобиологии. – М.: Изд–во иностран. лит-ры. – 1963. – 500 с.

тение и лучи Рентгена”5.

Для вивчення розвитку радіобіології і її складової радіоекології першої та початку другої половини ХХ століття, значну цінність являють собою праці українських дослідників „Опыты по рентгенизации культурных растений” Л.М Делоне6, праці та збірники праць під редакцією А.П.Городецького7, Д.М.Гродзинського та І.М.Гудкова8, Г.Г. Полікарпова9. Перевага цих праць у розширенні хронологічних меж дослідження, обґрунтуванні формування теоретичних засад, самостійності наукової дисципліни радіобіології і виокремлення нових її напрямів – радіаційної генетики, радіаційної медицини, радіаційної екології та інших.

За всієї багатогранності згаданих робіт слід вказати на відсутність наукової праці, у якій би комплексно аналізувались процеси становлення науково–організаційних основ сільськогосподарської радіоекології. Основополагаючі праці В.І.Вернадського „Биосфера”10, „О концентрации радия живыми организмами” застерігали про глобальну радіаційну загрозу. Надбанням історії радіоекології слід вважати роботи О.І.Лейпунського11, В.Н.Лавренчика12, А.М.Кузіна13, В.П.Шведова та С.А.Патіна14, в яких розглядаються наслідки глобальних випадів продуктів ядерних вибухів. Безперечну історико–наукову цінність для вивчення основних етапів становлення і розвитку радіоекології мають праці А.А.Передельського15. Надбанням історії сільськогосподарської радіоекології слід вважати роботи, виконані в лабораторії під керівництвом В.М.Клечковського16. Цими дослідженнями започатковано та виконано обширну програму радіоекологічних досліджень. Саме це сприяло розвитку нового напряму в загальній радіоекології – сільськогосподарської радіоекології.

Таким чином, навіть побіжний аналіз літературних джерел з обраної теми дослідження показав, що історичні пошуки попередніх дослідників проблеми еволюції радіоекологічної науки в Україні другої половини ХХ століття мали фрагментарний та не досить глибокий зміст. Ця проблема предметом окремого дослідження ще не була.

_______________________

5Бреславец Л.П. Растение и лучи Рентгена. – М.; Л.: Изд–во АН СССР, 1946. – 193 с.

5

6Делоне Л.Н. Опыты по рентгенизации пшениц // Труды Науч. ин–та селекции. – Вып. 2, т. 4. – 1930. – 33 с.

7Городецкий А.А. Актуальные вопросы биологического действия ионизирующей радиации на животный организм. Сб.науч.работ по радиологии и рентгенологии. –К.: 1957. – С.3–13.

8Гудков І.М. Основи сільськогосподарської радіобіології і радіоекології. – Київ: Вища школа, 1993. – 262с.

9Поликарпов Г.Г. Радиоэкология морских организмов. М.: Атомиздат, 1964. –295с.

10 Вернадский В.И. Биосфера. – Л.: Науч.хим.-техн.изд-во, 1926. – 146с.

11 Лейпунский О.И. Гамма-излучение атомного взрыва. М.: Атомиздат, 1959.– 154с.

12 Лавренчик В.Н. Глобальное выпадение продуктов ядерных взрывов. М.: Атомиздат, 1965. –170с.

13 Кузин А.М. Развитие радиобиологии в СССР за 50 лет Советской власти. // Радиобиология, 1967, т.7, Вып.5.

14 Шведов В.П., Патин С.А. Радтоактивность морей и океанов. М.: Атомиздат.-1968. -287с.

15 Передельский А.А. Основания и задачи радиоэкологии. – Ж.общ.биол., 1957, т.18, №1. С.17-30.

16 Клечковский В.М. Миграция радионуклидов в биосфере. – Вест.АН СССР, 1966, №5.

У другому розділі „Історичні витоки становлення сільськогосподарської

радіоекології в СРСР та Україні як складової радіобіології” показано, що започаткування сільськогосподарської радіоекології в Україні пов’язано з досягненнями науково–технічного прогресу, який суттєво впливає на визначення темпів соціального і економічного розвитку суспільства.

Історичний аналіз свідчить, що народження радіобіології як самостійного нового напряму науки пов’язане з трьома великими відкриттями в області фізики. Перше – поява наукових публікацій у 1895 р., зроблених німецьким фізиком В.К. Рентгеном про Х–промені. Друге – відкриття у 1896 році професором фізики А. Беккерелем природної радіоактивності. Третє – цілеспрямоване дослідження випромінювання з’єднань урану і торію подружжям Кюрі і введення М. Складовською–Кюрі у 1898 р. поняття „радіоактивність”.

Вказано, що історичний період формування радіобіології в Росії пов’язаний із загостренням соціальних суперечностей (революція 1905–1907 років, перша світова війна 1914 р., Жовтнева революція – 1917 р.).

До числа перших дослідників властивостей Х–променів в Україні належить професор Київського університету фізик Г.Г.Де–Метц, лікарі–радіобіологи С.З.Гольдберг, М.І.Ісаченко, К.П.Серапина. Після створення в 1920 році Української рентгенівської академії (м. Харків), Київського рентгенівського інституту, Одеського рентгено–онкологічного інституту ім. проф. О.В.Зільберберга в Україні розпочалися системні дослідження з радіобіології. У Київському рентгенівському інституті під керівництвом О.О.Кронтовського, а пізніше М.А.Магата було розгорнуто дослідження впливу Х–променів і радіоактивних речовин на розвиток клітин у тканинних культурах. Роботами, виконаними у 1925–1930 рр., Л.Н.Делоне з Маслівського селекційного інституту на Київщині, було встановлено виникнення мутацій у пшениці під дією Х–променів. Світове значення мають роботи А.О.Сапегіна, що проводились в Інституті ботаніки

6

(м. Київ) по вивченню природи виникнення мутації у твердих і м’яких пшениць під впливом Х–променів. Він першим побачив перспективи створення нових сортів, використовуючи радіаційні мутації. Харківськими вченими Г.С.Філіповим та Г.О.Надсоном у результаті досліджень показано виникнення мутацій у дріжджів. Аналіз результатів наукових досліджень цього періоду свідчить, що вони спочатку мали чисто емпіричний характер, на основі опису змін в опромінених клітинах і тканинах.

Перші радіоекологічні дослідження започаткував В.І.Вернадський у 1920 році. Радіоекологія як самостійний науковий напрям формувався, як свідчать дослідження, по мірі того як радіоактивні речовини і їх випромінювання стали перетворюватися на безперервно збільшуючий фактор зовнішнього середовища, що впливає на все живе. Історичний період процесу формування радіоекології пов’язаний із загостренням міжнародної ситуації, початком другої світової війни, яка дала могутній поштовх розвитку ядерної фізики та атомної енергетики. У ці роки в різних країнах світу були розпочаті широкомасштабні дослідження переносу радіонуклідів по харчових ланцюгах і накопичення їх в живих організмах (А.Холендер, А.Сперроу, Ш.Вольф, Г.Куртіс, Р.Кімбол (США), П.Александер, Т.Альпер, Д.Доерті (Великобританія), Р.Латарж (Франція) З.Бак (Бельгія)). Усвідомлення важливості проблеми взаємодії живих організмів один з одним і середовищем існування в умовах радіоактивного забруднення і підвищеного фону радіації поступово привело до створення нової дисципліни – радіоекології. Назва, постановка основної мети і завдань з’явилися практично одночасно у 1956 році незалежно один від одного в роботах радянських дослідників В.М.Клечковського, М.В.Тимофєєва–Ресовського, А.М.Кузіна і О.О.Передєльського і американських Є.Одума і П.Плятта.

У розділі показано, що формування і перші етапи розвитку радіоекології пов’язані з дослідженнями засновників цієї науки: В.М. Клечковським і М.В. Тимофєєвим–Ресовським. Вони є основоположниками двох шкіл. Принципових протиріч між вченими не було, а навпаки було багато спільного. Під керівництвам В.М.Клечковського дослідження велись у режимі секретності на великих забруднених полігонах, а М.В.Тимофєєва–Ресовського – в експериментальних умовах і результати публікувались у науковій пресі.

Історичні витоки формування наукової школи засновника сільськогосподарської радіоекології В.М. Клечковського починаються з 1947 року в першій науковій організації такого напряму – науково–дослідній біофізичній лабораторії Московської сільськогосподарської академії ім.. К.А.Тімірязева (БФЛ). Цей період (1947–1956) вважається початком розвитку нового напряму в радіоекології – сільськогосподарської радіоекології. Наукові дослідження, виконані в БФЛ були проведені вперше не тільки в СРСР, але в ряді випадків і вперше у світовій науці. Наукова ж громадськість змогла ознайомитись з результатами цих досліджень тільки в 1956 р., коли АН СРСР видала монографічну роботу колективу співробітників БФЛ під редакцією В.М.Клечковського „О поведении радиоактивных продуктов деления в почвах, их поступлении в растения и накоплении в урожае”. Це була перша відкрита робота, де були підведені підсумки досліджень по агрохімії радіоактивних продуктів ділення і стала передумовою нового наукового напряму. Результати досліджень БФЛ були представлені у Науковий комітет ООН по дії радіації. Це був значний внесок СРСР у прийняття в 1963 р.

7

мораторію на ядерні випробування. Другою науковою організацією, де фактично утвердився новий напрям науки – сільськогосподарська радіоекологія, була Дослідна наукова станція. Організували її на хімічному комбінаті „Маяк”, де у результаті аварії утворився радіоактивний слід. За 10–15 років досліджень на території Східно–Уральського радіоактивного сліду були закладені основи радіоекології як самостійної наукової дисципліни. Дослідження цих наукових центрів дали можливість класифікувати радіонукліди по типу їхньої поведінки в екосистемах і виділити фактори, що впливають на їхню рухомість, прогнозувати наслідки радіоактивного забруднення біосфери, екологічного нормування цих забруднень у компонентах навколишнього середовища .

В Україні перспективні дослідження були сконцентровані у декількох наукових колективах. Найбільш продуктивним був колектив, очолюваний О.П. Городецьким. Спочатку це була кафедра рентгенології і медичної радіології Київського інституту удосконалення лікарів. У 1954 році вона була реорганізована у кафедру рентгенології і радіології. Тут досліджувались способи і засоби стимуляції виведення із організму радіоактивних речовин, велись порівняльні дослідження дії зовнішнього і внутрішнього опромінення. Активна діяльність О.П.Городецького сприяла розгортанню досліджень з радіобіології в Україні. У 1956 році в Україні розпочаті системні дослідження на Севастопольській біологічній станції ім. О.О.Ковалевського АН СРСР, з 1963 року Інститут біології південних морів АН УРСР. Саме тут активно велись роботи по вивченню поведінки радіонуклідів, процесів їх накопичення, міграції у гідробіосистемах Світового океану та виникла морська радіоекологія – новий напрям радіоекології. Виконані під керівництвом Г.Г.Полікарпова дослідження з цієї проблеми одержали визнання як в СРСР, так і за кордоном.

Широке вивчення основних проблем загальної та рослинної радіобіології проводилися у цей період в Інституті фізіології рослин та Інституті клінічної біології та інженерії АН УРСР під керівництвам академіка Д.М.Гродзинського. У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС були організовані дослідження, пов’язані з упередженням негативних радіоекологічних і радіобіологічних наслідків, розроблена система перепрофілювання сільськогосподарського виробництва в забруднених районах, вперше створено цілісну картину причинно–наслідкових зв’язків між перерозподілом радіонуклідів в екосистемах.

Сучасний етап розвитку радіобіології, після аварії на Чорнобильській АЕС, розкрито на прикладі наукової діяльності академіка УААН І.М.Гудкова. Показано, що І.М.Гудков уперше довів радіозахисні властивості солей заліза, цинку, марганцю та інших металів та їхню ефективність при гострому і хронічному гамма опромінюванні.

Процес становлення і розвитку сільськогосподарської радіоекології у наступні роки проходив під впливом двох основних стимулюючих факторів. По–перше, визнання на початку 70–х років минулого століття радіологічного фактора як одного із основних джерел негативної дії на середовище в якому знаходиться людина. По–друге, міжнародною обстановкою, коли незважаючи на підписання у 1965 році Договору про заборону випробувань ядерної зброї, проблема радіоактивних опадів продуктів ядерних вибухів не стала меншою. Результатом цих процесів стало рішення від 31 липня 1970 року Ради Міністрів СРСР про організацію спеціального наукового центру, завданням якого було дослідження проблем ліквідації наслідків

8

радіоактивного забруднення зовнішнього середовища в умовах ядерного конфлікту. Був створений Всесоюзний науково–дослідний інститут сільськогосподарської радіології. Інститут став головним закладом з проблем розробки і удосконалення засобів і методів захисту сільськогосподарських рослин і тварин від уражаючої дії ядерної зброї. Дослідження даних проблем у цьому науковому закладі йшло у два періоди: перший – 1971–1986 рр. і другий – 1986–1991 рр., що обумовлено соціально–економічними і політичними змінами. З 1971 року інститут тимчасово розміщується у Всесоюзному НДІ вірусології і мікробіології у м.Покрові Володимирської обл.. У цьому ж році в інститут був переданий радіологічний відділ Всесоюзного НДІ фітопатології (бувша БФЛ). У 1973 році директором інституту було призначено М.А.Корнєєва, який очолював з 1960 по 1969 рік науково–дослідну станцію на Південному Уралі, особисто організовував і проводив наукові дослідження ліквідації наслідків „киштимської” аварії. У перший період вивчались закономірності поведінки і надходження радіонуклідів по сільськогосподарських ланцюгах ґрунт–рослина–корми–тварини–продукція і оцінювалась дія іонізуючого випромінювання на сільськогосподарські рослини і тварин в умовах радіоактивного забруднення території, спричинених аварією на виробничому об’єднанні „Маяк”. У другий (умовно післячорнобильський) період 1986–1991 рр. уся наукова тематика інституту була спрямована на вирішення чорнобильських проблем.

У третьому розділі „Розвиток сільськогосподарської радіоекології в Україні після аварії на Чорнобильській АЕС” підкреслено, що одним із основних завдань сільськогосподарської радіоекології, яке необхідно вирішувати з перших днів попадання радіоактивних речовин в атмосферу – оперативно дати радіологічну оцінку ситуації, ступеня забруднення навколишнього середовища, провести районування території за щільністю забруднення (в першу чергу сільськогосподарських угідь). Це необхідно для прийняття виважених рішень щодо захисту населення, ведення сільськогосподарського виробництва, планування контрзаходів, прогнозування забруднення агропродовольчої продукції, а також створення системи управління і наукового супроводу робіт з ліквідації наслідків аварії.

Вивчення радіаційної ситуації почалося з перших днів аварії в 10–ти і 30–ти кілометровій зоні спеціалістами Міноборони СРСР, Держгідромету СРСР, Держгідромету УРСР, Держагропрому УРСР. На більш дальніх територіях роботи вели спеціалісти наукових установ Держгідромету СРСР, Держгідромету УРСР, Мінохорони здоров’я СРСР і УРСР, Держагропрому УРСР, Академії наук СРСР і УРСР та Південного відділення ВАСГНІЛ.

У результаті оцінки радіаційної ситуації було встановлено, що радіоактивні частки осіли на ґрунті, рослинах, тваринах, техніці, будівлях, критичними ландшафтами є ліси, природні і культурні пасовища. Гамма–радіація від цих часток, була головною складовою зовнішньої дози, яку отримало населення протягом перших місяців після аварії. Реалізувався найбільш важкий сценарій за наслідками для сільськогосподарського виробництва України. Було забруднено більше 5 млн га земель, на яких вироблялась продукція і проживало більше 3 млн людей. У перші роки аварії припинено ведення на забруднених територіях Полісся вівчарства, льонарства, хмелярства. До кінця 1986 року із 188 населених пунктів вивезено 116 тис. людей. Менше 10% з них отримали дози більші ніж 50 мЗв, а 5% – дози більші 100 мЗв.

9

Перша карта забруднення була подана до Урядової комісії 3 травня 1986 року. За результатами авіаційних зйомок з 30 квітня по 7 травня 1986 року було складено карту рівнів радіації для всієї Європейської території країни. Перші карти щільності радіоактивного забруднення території цезієм–137, стронцієм–90 та плутонієм–139, 140 складено у липні–серпні 1986 року. До травня 1989 року вони вважалися таємними і використовувалися тільки державними органами. Вище до аварійного рівня забруднення ґрунтів встановлено у 74 районах 11 областей України. До середини 1990 р. ще не була точно визначена територія України, забруднена цезієм–137. Радіаційна ситуація 1986 року вимагала жорстокого радіаційного контролю харчових продуктів17.. Уже у вересні 1986 року Держагропром України мав інформацію з усіх областей про рівень забруднення зерна і кормів. Радіоекологічна ситуація з перших днів аварії вивчалась у лісових і водних екосистемах спеціалістами відповідних міністерств. Контроль за рівнем радіоактивного забруднення водних систем було покладено на Міністерство меліорації і водного господарства України. Аналіз численних архівних матеріалів дає можливість стверджувати, що Держагропром став основним організатором робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у сільськогосподарському виробництві. Він був замовником усіх науково–дослідних робіт. Жодне управлінське рішення не приймалось без детальних рекомендацій та експертної оцінки науковців. Показано, що незважаючи на відсутність в Україні достатньо підготовлених кадрів, відповідного обладнання, матеріально–технічного оснащення вже 26 ________________________

17„Про створення комісії для упорядкування радіологічного контролю і спостереження за об’єктами навколишнього середовища”. Розпорядження РМ УРСР від 13 червня 1986р. №332-рс. – Архів Мінсільгосппроду України. – Чорнобильський фонд. – Спр. 1. – Арк. 80-90.

квітня 1986 року розпочалися роботи по вивченню радіаційної ситуації – як первинної і основної ланки для прийняття управлінських рішень. Доведено, що створена мережа радіаційного контролю є складовою частиною системи радіологічного моніторингу, який виконує функції оцінки радіаційної ситуації.

В умовах гострого дефіциту часу для координації дій була створена різнорівнева система управління. Створеною системою управління передбачалась діяльність виконавчих формувань. Успішне вирішення великої кількості невідомих питань методології радіаційної оцінки ситуації після таких катастроф стало могутнім стимулом активного наукового пошуку і сприяло подальшому розвитку сільськогосподарської радіоекології в Україні як самостійної галузі науки.

У четвертому розділі „Внесок вітчизняних учених–аграрників у розвиток сільськогосподарської радіоекології в Україні” доведено, що організація наукового забезпечення робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у агропромисловому виробництві залежить від наявності спеціалізованих

наукових центрів з проблем сільськогосподарської радіоекології і в них учених з високим творчим потенціалом, а також політичними та соціально–економічними обставинами, що склалися після розпаду СРСР.

На початку 1986 року в Україні діяло понад 200 закладів аграрного профілю союзного і республіканського підпорядкування, у тому числі 18 вузів. Основним державним органом, що

10

координував і керував науковими закладами України було Південне відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна. У складі ПВ ВАСГНІЛ на час аварії не було наукових підрозділів, які вирішували проблеми сільськогосподарської радіоекології. Тому відразу після аварії постало гостро питання формування розвинутої інфраструктури наукового забезпечення робіт з ліквідації наслідків аварії. 12 травня 1986 року Президія ПВ ВАСГНІЛ затвердила склад робочих галузевих груп з розробки пропозицій і рекомендацій ведення аграрного виробництва в умовах радіоактивного забруднення. В Українському НДІ ветеринарії оперативно був створений відділ радіобіології, який очолив відомий учений–радіобіолог Б.С.Прістер.

З ініціативи Голови Президії ПВ ВАСГНІЛ академіка Г.О.Богданова була створена наукова рада з проблеми „Сільськогосподарська радіобіологія”. У кінці вересня 1986 р. Радою була розроблена програма наукових досліджень ПВ ВАСГНІЛ і затверджена Державним комітетом з науки і техніки СРСР. Була сформована програма „Продовольство–95”, у яку увійшло 28 проектів з пріоритетних напрямів наукових досліджень. В її виконанні брали участь 250 наукових установ, вузів, проектних, конструкторських та інших організацій.

Співробітники Інститутів землеробства, ґрунтознавства і агрохімії ім.О.Н.Соколовського, сільського господарства Полісся виконали кількісну оцінку параметрів переходу радіонуклідів у системі ґрунт – рослина в залежності від властивостей ґрунтів та способів їх обробки, встановили критичність, в умовах Полісся, органогенних ґрунтів. Інститутом захисту рослин був даний прогноз розвитку ситуації, зареєстровані піки кількості шкідників і збудників хвороб, виявлені нові агресивні штами

У 1986–1987 роках вченими розроблена нова методика авіа– і наземної гамма–зйомки. За даними цієї методики були виготовлені картограми забруднення полів, сіножатей і пасовищ більш ніж 800 господарств.

Український НД ветеринарний інститут, Український НДІ експериментальної ветеринарії та його філіал в м.Рівне, Інститут розведення і генетики тварин, Інститут сільського господарства Полісся, УСГА, Житомирський СГІ та ін. вивчили вплив складу раціонів, перетравності кормів, балансу мінеральних елементів живлення, умов утримання тварин на рівень переходу радіонуклідів в продукцію молока, м’яса, вовни. По проекту „Бджільництво” в Інституті бджільництва були дані рекомендації по розміщенню пасік, розроблені методи виробництва апіпродуктів і переробки меду з підвищеним рівнем радіонуклідів.

Цей період характеризується організацією широкомасштабних фундаментальних і прикладних досліджень проблем Чорнобильської катастрофи. Було завершено 35 крупних наукових розробок, видано 7 рекомендацій, розроблено 3 нових прилади. Результати цих досліджень ставали надбанням практиків, впроваджувались без обмежень.

У 1991 році було засновано Українську академію аграрних наук. За 1991–1996 роки сформовано 15 напрямів фундаментальних пріоритетних досліджень. У березні 1991року у складі академії було утворене відділення „Агроекології і природокористування”. З 1991 по 1995 рр. відділення очолював академік–секретар, доктор біологічних наук, професор Б.С.Прістер. Відділення координувало дослідження агроекологічного і радіоекологічного напрямів. Були створені і успішно виконувалися такі наукові проекти: „Агроекологічний моніторинг” (наукові

11

керівники академіки О.О.Созінов і Б.С.Прістер), „Природокористування” (науковий керівник академік Л.Я.Новаківський), „Сільськогосподарська радіоекологія” (науковий керівник академік Б.С. Прістер). Для участі у дослідженнях з програми ліквідації наслідків аварії було задіяно 160 закладів УААН, ряду вузів.

Протягом 1991–1996 років наукові та виробничі колективи УААН виконали повний обсяг досліджень по радіоекологічному обстеженню сільськогосподарських угідь, склали картограми забруднення цезієм–137 і стронцієм–90 господарств 10 областей. Дані результати стали основою для проведення контрзаходів по зниженню забрудненості ґрунтів і продукції. Про світовий рівень наукової цінності розробок учених–аграрників свідчить той факт, що багато з них увійшли в міжнародне видання МАГАТЕ „Руководство по применению контрмер в сельском хозяйстве в случае ядерных аварий”. Українські вчені проводили і координували міжнародні наукові проекти, пов’язані з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС: україно–американське співтовариство (1989–1992), спільні проекти КЕС і СНД (1992–1996), Канадсько–український проект „Гіс–Чорнобиль” (1996–2000) та ін.

Для координації та виконання виробничо–пошукових робіт з уточнення радіаційного стану територій найбільш забруднених областей України, проведення радіоекологічного моніторингу у 5 областях України в 1992 році були організовані обласні радіоекологічні центри: Волинський, Рівненський, Житомирський, Київський і Чернігівський. Обласні центри у короткі строки адаптували рекомендації з ведення аграрного виробництва відповідно до конкретних ґрунтово–кліматичних і господарських умов регіонів.

У червні 1986 р. за пропозицією ПВ ВАСГНІЛ був створений Український філіал ВНДІСГР, а в 1991 році реорганізовано в Український НДІ сільськогосподарської радіології. На основі вивчення численних матеріалів, аналізу наукових публікацій співробітників інституту визначено два періоди діяльності закладу: початковий (перший) (1986–1991), як філії ВНДІСГР і другий (1991–1996), як головного інституту в галузі сільськогосподарської радіології в Україні. У перші після аварійні роки суттєву частину в діяльності інституту займали практичні роботи пов’язані безпосередньо з ліквідацією наслідків аварії та виконанням оперативних завдань Урядових комісій, Держагропрому СРСР та УРСР. За цей період проведений великий обсяг робіт по оцінці радіологічної ситуації, підготовлено більше 50 різних методичних порад, посібників, рекомендацій. Були розроблені експрес–методика забрудненості сільськогосподарських угідь радіоактивним цезієм, програма перепрофілювання господарств, розташованих на забруднених територіях, проведено картування угідь за рівнем їх забруднення, радіологічний паспорт сільськогосподарського підприємства, проведена паспортизація окремих кормових угідь, методика дезактивації присадибних ділянок, технологічні проекти для критичних населених пунктів.

У галузі рослинництва (завідувач лабораторією П.Ф.Бондар) досліджені особливості накопичення радіоцезію в урожаї польових, кормових і овочевих культур. Питаннями вивчення основних закономірностей радіонуклідів на сінокосах, пасовищах, в умовах кормової сівозміни на сільськогосподарських угіддях, зрошуваних водою річки Дніпро займалися Г.П.Перепелятников, Л.В.Перепелятникова, А.С.Соболев. Були визначені найбільш ефективні способи поліпшення сіножатей. На основі експериментальних досліджень були розроблені

12

пропозиції з проведення вапнування, розміщення культур на провапнованих ґрунтах, використання мінеральних і органічних добрив.

У галузі тваринництва (завідувач лабораторією Н.П.Асташева) радіоекологічними дослідженнями були визначені коефіцієнти переходу радіонуклідів із ґрунту в молоко в стійловий і пасовищний періоди у господарствах Житомирської, Київської і Рівненської областей. Визначена динаміка виведення радіонуклідів із організму ВРХ, овець і свиней при переведенні їх на годівлю „чистими” кормами. Це дало можливість розробити методику прижиттєвого оцінювання концентрації радіонуклідів в м`ясі ВРХ.

Співробітниками фізико–хімічної лабораторії (завідувач лабораторією В.Д.Курінний) виконані дослідження, які дали можливість об’єктивно оцінити радіаційну ситуацію після аварії на ЧАЕС, прогнозувати забруднення продукції. З метою зменшення трудовитрат та автоматизації розрахунків вмісту радіонуклідів в сільськогосподарських культурах був розроблений (Ю.А.Іванов, В.А.Кашпаров, Є.Б.Юдін) „Пакет прикладных программ для прогнозирования биологически значимых нуклидов в урожае”. Система управління базою даних (СУБД) „Проба” (В.А.Кашпаров, С.І.Орел, Є.Б.Юдін, А.А.Ященко) була створена для того, щоб мати систематизовану інформацію результатів спектрометричних і радіохімічних досліджень ґрунту, рослинності і сільськогосподарської продукції

Завдяки вченим інституту впровадження наукових розробок у практику дозволило стабілізувати радіологічну ситуацію і перейти до виконання стратегічного завдання – розробки контрзаходів, виконання яких буде сприяти поступовій реабілітації земель і повернення їх до використання.

Автором проаналізовано особливості розвитку системи підготовки і підвищення кадрів у після чорнобильський період, охарактеризовано діяльність окремих навчальних закладів, зміст та організаційні заходи зі становлення вітчизняної радіоекологічної освіти у вузах аграрного профілю. У 1987 році Київський державний університет ім.Т.Шевченка перший започаткував підготовку спеціалістів з радіоекології, радіометрії та радіаційної безпеки. У 1994 році був створений Український радіологічний учбовий центр. Тут здійснили підвищення кваліфікації понад 5 тис. фахівців. У 1987 році в Українській сільськогосподарській академії нині Національний аграрний університет була створена перша в Україні серед аграрних вузів кафедра радіобіології. У 1994 році з ініціативи академіка Д.О.Мельничука на базі Інституту агроекології і біотехнології УААН була заснована кафедра агроекології, яку очолив академік О.О.Созінов.

Вагомий внесок в організацію і розвиток радіоекологічної освіти та науки зробила Державна агроекологічна академія України (м. Житомир). У цьому закладі з 1991р. здійснювалось навчання студентів за програмами спеціалізації „Радіоекологія”, „Радіобіологія”, докорінно перероблені навчальні плани всіх спеціальностей, введено нові екологічні дисципліни, проводились системні наукові дослідження.

У дисертаційному дослідженні розкривається внесок у становлення і розвиток сільськогосподарської радіоекології у бувшому СРСР і Україні вихованця наукової школи академіка ВАСГНІЛ В.М.Клечковського – доктора біологічних наук, професора, академіка УААН Б.С.Прістера У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС він поряд із іншими вченими

13

акцентує увагу на вивченні радіаційної ситуації у приватних підсобних господарствах, бере активну участь в організації підготовки кадрів радіологічних служб, розробці планів і програм спеціалізації „Радіоекологія” і „Радіобіологія” у Державній агроекологічній академії України (м. Житомир), Українському радіоекологічному учбовому центрі.

ВИСНОВКИ

1. Дисертація є комплексною працею, в якій уперше на основі історико–наукового аналізу і теоретичного узагальнення здобутків українських учених з розв’язання проблем сільськогосподарської радіоекології протягом 1920-1996 років розкрито основні закономірності становлення, розвитку і подальшої спрямованості цього процесу.

2. На основі опрацьованих літературних джерел зроблено висновок, що історія розвитку сільськогосподарської радіоекології в Україні пов’язана із загальною радіобіологією. Класична радіобіологія є теоретичною основою радіоекології. Народження радіобіології як самостійної науки – результат трьох великих відкриттів: опублікування В.Рентгеном перших наукових праць про Х–промені (1895), А.Беккерелем – природної радіоактивності (1896), М. Складовською–Кюрі – відкриття „беккерелевих” променів урану і торію та введенням нею терміну „радіоактивність” (1898). Негативну дію іонізуючого опромінення на здоров'я людей вперше описав А.Беккерель.

Першим дослідником ушкоджуючої дії Х–променів на живі організми був російський учений І.Р.Тарханов, який в 1896 році довів ці властивості в дослідах на жабах і комахах. Фундаментальні дослідження щодо дії Х–променів і променів радію провів на тваринах і рослинах у 1903 році відомий російський патофізіолог і біохімік Ю.С.Лондон – основоположник радіобіології в Росії, а його монографія „Радий в биологии и медицине” (1911) – є перше в світі видання з радіобіології.

В Україні дослідження дії Х–променів розпочали в кінці ХІХ на початку ХХ ст. професор Університету Св. Володимира Г.Г.Де–Метц, лікарі С.З.Гольберг, М.І.Ісаченко, К.П.Серапина. Їх дослідження вважаються початком становлення і розвитку радіобіології в Україні. Системні дослідження з радіобіології в Україні розпочалися у 1920 році після створення Української рентгенівської академії у м. Харкові, Київського рентгенівського інституту та Одеського рентгено–онкологічного інституту ім. проф. Я.В.Зільбербера, які стали центрами розвитку в Україні досліджень з практичного застосування Х–променів у медицині.

3. Історичний аналіз становлення і розвитку сільськогосподарської радіоекологічної науки в Україні протягом 1945–1996 років свідчить, що процес створення і становлення наукових центрів (Київ, Харків, Одеса) був зумовлений досягненнями ядерної фізики, створенням і випробуванням атомної зброї, усвідомленням світовою громадськістю реальності одночасної загибелі великої кількості людей, постійно діючого глобального радіаційного фактора та необхідності вирішувати завдання щодо захисту населення та можливості функціонування народного господарства в умовах ядерного конфлікту.

4. На підставі історичного аналізу становлення і розвитку сільськогосподарської радіоекології в Україні встановлена і запропонована періодизація:

– перший (початковий) – 1895–1946 роки – створення передумов та формування нового напряму в біологічній науці класичної радіобіології (1895–1920), створення першої теорії дії іонізуючої радіації на

14

живі організми, дослідження концентрації і міграції радіоактивних речовин в об’єктах навколишнього середовища (1920–1946). Започаткував радіоекологічні дослідження у 1920 році В.І Вернадський ;

– другий період (1946–1986) – усвідомлення світовою громадськістю сформованого глобально діючого екологічного фактора – штучних радіонуклідів і породженого ним іонізуючого випромінювання, необхідність розробки способів протипроменевого захисту і лікування наслідків радіаційних уражень, вивченні поведінки радіонуклідів у біогеосфері, знання шляхів і розмірів можливого їх надходження в організм людини;

– третій або постчорнобильський період (з 1986 по 1996) – період широкомасштабних досліджень з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, найбільшої техногенної катастрофи ХХ ст., що торкнулася долі мільйонів людей, які проживають на величезних територіях.

5. Історія становлення і