Харківський військовий університет

НІКОЛОВ ПАВЛО ОЛЕГОВИЧ

УДК 123: 340.11

ПРОБЛЕМА СВОБОДИ І ЕВОЛЮЦІЯ

ЗАХІДНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ

(ХРИСТИЯНСЬКИЙ КОНТЕКСТ)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків - 1999

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана на кафедрi теорiї культури та фiлософiї науки в Харкiвському

державному унiверситетi, Мiнiстерство освiти України.

Науковий керiвник: доктор фiлософських наук, професор

Шкода Володимир Васильович,

Харкiвський військовий унiверситет,

ст. наук. співробітник науково-дослідницького

відділу наукових проблем військової освіти

Офiцiйнi опоненти:

доктор фiлософських наук, доцент Данільян Олег Генадійович, професор кафедри філософії Харкiвського військового університету;

кандидат філософських наук Максимов Сергій Іванович, доцент кафедри філософії Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, (м.Харків).

Провiдна установа:

Університет внутрішніх справ МВС України , кафедра філософії. Міністерство внутрішніх справ України, м.Харків

Захист вiдбудеться 30 вересня 1999 р. о 15 годинi на засіданні спецiалiзованої

вченої ради К.64.702.05 при Харкiвському військовому унiверситетi за адресою:

310043, м. Харкiв, вул. Динамівська, 6, ауд. Д 606.

З дисертацiєю можна ознайомитись у бiблiотецi Харкiвського військового університету за адресою: 310043, м.Харкiв, м.Свободи 6,

Автореферат розiсланий " 28 " серпня 1999 р.

Вчений секретар

спецiалiзованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Мануйлов Є.М.

Загальна характеристика роботи.

Актуальність теми. Проголошення України правовою державою є значною мірою метою, втілення якої потребує значних зусиль – як теоретичних, так і практичних – у формуванні правосвідомості справжнього громадянина суспільства. Реалізація цієї мети значною мірою залежить від подолання ідеологічного “вакуума” у суспільній свідомості, але це можливо лише у випадку звернення до домінант західної свідомості і, в першу чергу, до християнської спадщини. Проблема свободи завжди була ключовою у розвитку західного суспільства та інтерпретації його сутнісних рис. І від того чи іншого підходу до її вирішення залежать тенденції та шляхи формування, а також “ідеологічного” та наукового обгрунтування важливих елементів специфічно західної правосвідомості як частини суспільної свідомості. Але розуміння свободи в західному світі невіддільне від християнського контексту її становлення. Адже, як відмічав ще наприкінці ХІХ ст. Роберт Дарест, “перед обличчям фактів не можна проповідувати, нібито європейська цивілізація виникає з двох джерел – римського і германського, як і відносити на рахунок германського впливу все те, чого немає в текстах римського закону”. Проте і до теперішнього часу джерела західної правосвідомості та шляхи її еволюції залишаються нез’ясованими, оскільки вершина античної правової думки і практики – римське право – є переважно приватним правом. Тут відсутні правова доктрина, принципи і норми – все те, що належить до специфіки романо-германської правової системи (в роботі не йдеться про візантійську правосвідомість, яка формується вже в умовах панування християнської ідеології). І при цьому воно швидше закон (зовнішня препона), аніж право (можливість дій). З іншого боку, суспільний устрій стародавніх германців та їх свободи не є унікальними, але загальнопервісними і притаманними будь-якій культурі. Очевидно, що ці труднощі не пов’язані зі слабкістю конкретних теоретичних підходів, але демонструють неможливість встановлення дійсних передумов західної правосвідомості поза специфічною концепцією свободи, що склалася на Заході.

Актуалізація проблем, пов’язаних із виявленням вихідних елементів і основних напрямів еволюції західної правосвідомості, вимагає розгляду проблеми свободи у її християнському контексті. Тому чітке розмежування загальносоціального і християнського аспектів у розумінні свободи дає можливість з’ясування джерел і змісту тих рис західної концепції прав і свобод (нової інтерпретації нормативної структури буття, норми, особистості, нового у співвідношенні права і закону, права і влади), які є структуроутворюючими у західній правосвідомості. Проблема полягає у тому, що навіть у випадку позитивного тлумачення свобода в її християнському контексті нібито прирікає людину на практичне безсилля. Але хіба не спрямованість на утопію дає реальну можливість піднятися над безпосередньо даним і тим самим розпочати вирішення “позалімітних” завдань? Це дає можливість усвідомити право не як сукупність меж, а насамперед як простір свободи, по-новому інтерпретуючи попередні правові уявлення, загальносоціальні в основі.

Зв’язок з планами, темами. Дисертація була виконана у контексті планової теми кафедри філософії Харківського державного університету “Різноманіття соціокультурних вимірів”.

Рівень розробленості проблеми. Ця тема є частиною більш широкого питання – питання про духовну вітчизну Європи. Більшість авторів схильні були відносити значні досягнення у процесі розвитку Заходу на рахунок високого ступеня свободи, яка була невідомою іншим цивілізаціям, а при цьому зовсім не християнство вважалося головним джерелом формування західної правосвідомості. Проблематика, що підлягає розгляду, не була об’єктом спеціального дослідження, але вважається темою суттєвою (але тією, що вимагає експлікації) щодо філософсько-історичних, культурологічних, історико-правових праць, які тією чи іншою мірою торкаються питання генезису західної правосвідомості. Література, що присвячена тематиці, значною мірою шукає джерела ліберальних тенденцій в античному або середньовічному арабському життєлюбстві (В.Віндельбанд, В.Лазарєв, А.Ноговіцин, В.Рутенбург і частково – А.Койре). Інші автори звертаються до активізму іудейських пророків (А.Бергсон, С.Кьєркегор, М.Бердяєв, К.Ясперс) і відкидають найважливіше – неоплатонічну основу християнства (Х.Ортега-і-Гасет). Підлягають розгляду також загальні етноплеменні та релігійно-етнічні аспекти проблеми свободи та її роль у формуванні деяких аспектів правосвідомості (М.Данілевський, О.Шпенглер). Розглядаються також соціально-економічні аспекти проблеми свободи (К.Маркс, частково – А.Тойнбі). Проте деякі з концепцій містять елементи розгляду свободи у християнському контексті (М.Бердяєв, К.Ясперс), але тільки імпліцитно. Крім того існує і більш-менш стійка традиція, що пов’язує християнство і свободу, яка відображена в поглядах П. Дюгема і має безсумнівно католицькі джерела, коли стверджує, що тільки розум несе людині свободу; розум, який грунтується на вірі. Різні аспекти традиції розробляють не тільки католицькі (Е. Панофський, Ж. Марітен), але й світські автори (Л.Баткін, А.Гарнцев, А.Койре). Такій тенденції зовнішньо протилежна інша, яка пов’язана з так званим ліберальним протестантизмом. Такі автори, як А.Гарнак, П.Гайденко, Н.Вебер, Е.Соловйов роблять наголос на протестантському релігійному індивідуалізмі, що на їх думку, є джерелом європейської концепції прав і свобод.

Проте при наявній специфічності усі підходи вміщуються у традиційну схему, згідно з якою чинником вищих досягнень прийнято вважати практичність європейця, розвиток індивідуального начала у західній цивілізації. Саме ці підходи лягли в основу уявлень про генезис західної правосвідомості. Разом з тим у літературі, що так чи інакше торкається проблеми, підкреслюється вплив власне християнства, хоч свобода не розглядається з позиції християнства, взаємне пов’язання найбільш характерних рис християнського вчення і структуроутворюючих принципів західної правосвідомості. І тим більше не аналізуються наслідки такого зв’язку. Реальна змістовна частина релігії як соціального феномена визнавалась традиціоналістською: індивідуалізм догматично ніяк не пов’язується з суспільним характером християнства і особливо сект. Розуміння свободи як свавілля призводило до ствердження, що джерелом західної правосвідомості є германські первісні свободи (А.Градовський, Г.Шершеневич; частково Р.Давід та Г.Берман). Ще однією лінією оцінки є апеляція до античної спадщини. Автори, що додержуються її, говорять про рабську покірність, яку принесло християнство і протиставляють їй античну правосвідомість. У першому випадку, на їх думку, примушення має зовнішній характер, а свобода ліквідується вченням про благодать; у другому – мета людини внутрішня, яка не утискає її свободи (Р.Давід, Б.Чичерін, і частково П.Новгородцев). Суттєві елементи, що заклали основи гарантій прав особистості, утверджуються всупереч християнству і базуються на античних уявленнях. Особливо це стосується природної рівності, характеру розмежування права і закону та тлумачення природного права. Якщо ж християнство відіграло яку-небудь роль, то виключно завдяки наявності античних чи іудейських елементів в його доктрині (В.Нерсесянц, В.Зорькін). Про наявні аспекти спадковості системи “загального права” (як прецедентного) праву римському без розгляду можливої специфіки, що привнесена християнством, говориться як про те, що зрозуміло як таке (І.Богдановська).

Незважаючи на вищезазначене, навіть у концепціях, що утверджують вирішальну роль римської правосвідомості, християнство присутнє не тільки імпліцитно, щоправда, примусово у негативних аспектах (С.Муромцев, А.Стоянов, А.Фатєєв, Б.Чичерін) у формуванні європейської правосвідомості. Разом з тим більшість авторів так чи інакше визначають роль схоластики. У зв’язку з цим прямо підкреслюється подібність формування і творчої інтерпретації джерел права до аналогічного процесу у сфері релігійної догматики (Е.Анерс, Г.Берман, Р.Давід, Г.Шершеневич). Іноді, розповідаючи про західні новації у правосвідомості та визначаючи їх джерелом римське право, дослідники мають на увазі “римське право” Середньовіччя, оскільки підкреслюють такі явно не античні елементи, як загальні принципи права. Безпосередньо у християнстві знаходять джерела волюнтаризму і активної ролі праводомагання, внаслідок чого суб’єктивне право інтерпретується не як скованість нормою, а як визначеність правом свободної волі індивіда (А.Градовський, Н.Коркунов, В.Соловйов).

Існують і концепції, що позитивно пов’язують християнство і західну правосвідомість (Е.Анерс, Г.Берман, Б.Вишеславцев, В.Соловйов). Тут підкреслюється загальногуманітарна роль християнства, особливо в період раннього варварського Середньовіччя. Згідно з такими поглядами із засудження світу випливає не маніхейська боротьба з ним, а спроби його перетворення. Обгрунтовується ряд тез Августина про мету права, функції правителів і про справедливу війну, що досить вплинули на розвиток правосвідомості (Е.Анерс). Стверджується також, що протиборство інститутів християнської церкви і світської влади створює простір свободи людині, сприяє формуванню концепції розподілу влади (Г.Берман, Е.Анерс), але все зводиться до вузькосоціальних аспектів – діяльності інститутів та установ, що в результаті поступається місцем економічним чинникам. Тому особливо важливими виявляються погляди, що позитивно пов’язують дух християнства і західну правосвідомість. З такої точки зору суспільство - не зовнішня межа особистості, а її внутрішнє наповнення. Право і етика перебувають у відносинах “незлитної єдності”, держава обмежується, але разом з тим визнається знаряддям удосконалення людського буття (В.Соловйов, частково Б.Вишеславцев). У зв’язку з цим здається цікавим порівняння підходів католицької і протестантської гілок християнства до проблеми співвідношення права і закону. Відзначається, що коли у католицизмі ці поняття дистанціюються, то протестантська традиція схильна змальовувати діюче право як відповідне природному (В.Четвернин). Слід відзначити, що навіть позитивно витлумачене християнство виглядає “антиправовим” (Б.Вишеславцев). Відзначена суперечливість “картини світу” фахівців, що торкаються тих чи інших аспектів проблеми, актуалізує необхідність “христоцентричного” погляду на генезу західної концепції свободи в християнському контексті її буття, що дозволить розкрити повніше передумови і шляхи еволюції західної правосвідомості як важливої складової частини суспільної свідомості.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є спроба позитивного пов’язання свободи, що розглядається з християнських позицій, з процесом еволюції правосвідомості, що передбачає прояснення її теоретичних та методологічних передумов і містить формально-догматичні й інституціонально-історичний аспекти. Для досягнення мети вирішується ряд конкретних, взаємопов’язаних завдань:

n

n

n розгляд основних підходів до вирішення проблеми свободи західною політико-правовою думкою і демонстрація християнських джерел її еволюції;

n висвітлення того, що ціннісні підходи у правосвідомості є наслідком тотальності спонукань християнства, безумовності його вимог;

n розгляд особистості у християнському контексті її формування як справжнього суб’єкта соціально-правових відносин (на відміну від індивіда та особи)і її зв’язку з появою феномена юридичної правосвідомості;

n аналіз наслідків еволюції західної правосвідомості ієрархічного підходу християнства до проблеми прав і дослідження в аспекті дихотомії права і закону, що створює простір свободи особистості;

n обгрунтування змін у розумінні норми і нормативної структури буття у західному мисленні та практиці у зв’язку з новим вирішенням проблеми свободи.

Методологічна та теоретична основа дослідження. У дисертації використана методологія соціально-філософського дослідження у комплексі таких підходів: порівняльний аналіз (метод компаративістики), соціально-культурна детермінація процесу становлення та розвитку християнства, принцип історизму, об’єктивності. Її складають філософсько-історичні праці (М.Бердяєва, М.Данілевського, А.Тойнбі, К.Ясперса) у тих елементах, що торкаються питань, які пов’язані з проблемою генези західної правосвідомості і наполягають на “регіоналізмі” у розвитку людської цивілізації; високо оцінюють “первісну” роль свободи в ефективному розвитку суспільства, пов’язують (тією чи іншою мірою) західну концепцію свободи з християнським контекстом її формування та містять у собі позитивні тенденції можливості тлумачення джерел і напрямків еволюції західної правосвідомості. Крім того безпосередньою теоретичною базою дослідження є концепції, що пов’язують генезу західної правосвідомості з тими уявленнями про свободу, які сформовані у християнському соціокультурному контексті. Серед невеликої кількості слід визначити праці з соціології релігії (М.Вебер, Г.Єллінек, В.Зомбарт, Ф.Енгельс), що виходять з відносної самостійності духовних феноменів, їх здібності до впливу на “життя”, у тому числі й на право; історико-філософські, культурологічні праці, а також праці з методології науки тією мірою, якою вони торкаються основ європейської духовності (Л.Баткіна, В.Бичкова, П.Гайденко, А.Гарнцева, А.Герцена, А.Горфункеля, А.Койре, В.Лазарева, Е.Пановського ); праці, присвячені історії західно-європейського Середньовіччя і доби Реформації (В.Гер’є, Р.Віппера, Є.Ліхачової, М.Сміріна, Е.Соловйова); релігієзнавчі праці (Ю.Боргаша, І.Григулевіча, В.Гараджи, А.Карсавина, Н.М. Нікольського, Г.Флоровського); праці, спрямовані на проблему генези європейського права, історико-правові (Е.Анерса, Г.Бермана, Р.Дарреста, Н.Коркунова, С.Муромцева, В.Нерсесянца, А.Стоянова, А.Фатєєва), філософсько-правові (Б.Вишеславцева, В.Соловйова, Б.Чичеріна); а також роботи на межі філософії і теорії права (Д.Керімова, Е.Лукашевої, А.Ратинова). Важливе місце у дослідженні відведене працям з нормативної етнографії (А.Першица) та етики (А.Гусейнова і В.Вундта). Як джерела використовуються тексти Біблії, патристика, Талмуд та пізніші релігійні тексти представників тих конфесій, що потрапляють у коло питань, що розглядаються.

Методом дослідження є соціально-філософський і історико-культурний аналіз поняття свободи, на базі якого виявляється західна парадигма свободи у християнському контексті її формування, що служить для тлумачення генези найхарактерніших елементів західної правосвідомості.

Об’єктом обрано еволюцію західної правосвідомості в аспекті проблеми свободи (у християнському контексті її генези), яка розглядається об’єктивістсько-аналітично і з погляду теологічної рефлексії.

Предметом дослідження виступає зв’язок еволюції західної правосвідомості як структуроутворюючої частини західного світу зі специфічним вирішенням проблеми свободи.

Наукова новизна. У ході дослідження одержані такі результати, що виносяться на захист:

–

–

–

–

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Розробка питань, поставлених в дисертації, покликана стати поштовхом до нових підходів у розвитку соціальної філософії, культурології і, можливо, правової компаративістики. Дослідження є значущим з точки зору завдань формування правової держави. Результати дослідження можуть бути використані у науковій і у викладацькій діяльності, бути включеними у курси і спецкурси з соціальної філософії, культурології і релігієзнавства.

Апробація дослідження. Основні результати дисертації знайшли відображення у трьох наукових статтях, а також проголошені на міжнародних конференціях: “Тоталитаризм и антитоталитарные движения” (Харків, 1994), “Толерантность как культурная универсалия” (Харків, 1996); на симпозіумі “Знание, культура, власть” (Харків, 1993), “Дух и космос” (Харків, 1992); на 3-тіх сковородинівських читаннях (Харків, 1996). Ці виступи опубліковано повністю або у вигляді тез. Матеріали дисертації обговорювались на наукових семінарах кафедри теорії культури і філософії науки Харківського Державного Університету.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури з 191 назви. Загальний обсяг 153с.

Основний зміст

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь її розробленості, визначаються мета і завдання дослідження та його теоретико-методологічна основа, подаються результати, що становлять наукову новизну роботи, характеризується практичне значення цих результатів.

Перший розділ – “Проблема свободи як вихідний пункт основних тенденцій у тлумаченні еволюції західної правосвідомості” – складається з чотирьох підрозділів, кожний з яких поділяється на 2-4 пункти, і присвячується пошуку теоретичного простору, в якому можливе розглядання теми: свобода-правосвідомість-християнство.

Перший підрозділ - "Проблема свободи і християнство: подолання стандартних підходів" - присвячено пошуку теоретичних передумов щодо позитивного розглядання проблеми свободи у християнському соціокультурному контексті. Для цього наявні концепції походження західної свободи згруповані у чотири пануючі парадигми і послідовно проаналізовані. У пункті першому - "Свобода як антична спадщина" - подаються найбільш розповсюджені погляди, згідно з якими антична цивілізація є витоком європейської свободи, а християнство - це епоха її занепаду і гноблення в усіх сферах життя. Тобто вирішення проблеми свободи у християнському соціокультурному контексті є суто негативним. Другий пункт - "Іудейська соціально-духовна спадщина як вихідна точка еволюції західної правосвідомості" - аналізуються погляди, які акцентують старозавітні корені християнської свободи та ігнорують суто християнські - новозавітні - соціокультурні елементи.Третій пункт - "Проблема свободи і дух протестантизму". Тут аналізуються концепції, де стверджується виключна роль реформації у становленні загально-західного розуміння свободи. У четвертому пункті - "Проблема свободи і "християнство взагалі" - демонструється, що позитивний зв’язок християнства і свободи є наслідком суттєво нової "картини світу", яка привнесена християнською духовністю або "католицьким вольнодумством".

У цілому демонструється, що у літературі вкоренилося уявлення про більшу чи меншу несумісність християнства і свободи. Про те у такому разі неясним стає питання про новації у підходах до проблеми свободи у новоєвропейській ментальності, що фіксуються самими прихильниками "античного" чи "іудейського" походження свободи, а звуження аналізу рамками впливу тієї чи іншої християнської конфесії робить важким зв’язок християнства і свободи перед обличчям ексцесів, що мали місце в історії церкви, або фактично підкреслює роль соціально-економічних чинників (у випадку "протестантської" версії).

У другому підрозділі - "Еволюція західної правосвідомості: проблема античних наслідків" - демонструється, що підходи до проблеми генезису європейського права обумовлюються відповідними уявленнями про походження свободи (що як таке є дуже характерним моментом). У даному випадку це веде до появи двох варіантів версії про рішучий вплив античної правової думки. Пункт перший - "Концепції, що виходять з прямого спадкоємства середньовічної і новочасної правосвідомості античним зразкам" - демонструє, що навіть там, де роль християнства визначається, фактично підкреслюються античні елементи. Пункт другий - "Версії, що опосередковано визначають вплив правової думки Середньовіччя" - розкриває ту обставину, що деякі тенденції в еволюції західної правосвідомості невід’ємні від християнської духовності та її вирішення проблеми свободи у різноманітних аспектах (наприклад, схоластична обробка юридичних текстів, відстоювання прав жінок і т.і.). Але фактично і тут підкреслюються ексцеси, що мають християнське походження та вирішальний внесок римського права. А це, зазнаючи безперечно значний вплив античної правосвідомості, не дає можливості адекватно усвідомити чинники новацій, що привнесені до неї християнською думкою.

Третій підрозділ - "Етноплеменні свободи і формування західної правосвідомості". Тут підкреслюється, що розуміння свободи як свавілля може призвести до акценту на вирішальний внесок племенного звичайного права до європейської концепції прав і свобод. У пункті першому - "Моністичний підхід" - демонструється те, що в умовах панування "племенної волі" власність занадто вразлива і не може бути основою свободи, а нерівність що привнесена германцями, ніяк не сполучається з будь-яким розумінням прав і свобод. Пункт другий - "Германсько-романська" інтерпретація генезису західної правосвідомості" - розкриває негативне ставлення прихильників даної концепції до визначення позитивного зв’язку західної правосвідомості і християнства.

У цілому в підрозділі відзначається, що "германська" парадигма відносно мало евристична у вигляді того, що германське звичайне право і розуміння свободи були загально первісними, а тому вони не можуть бути приводом виникнення унікально-європейських елементів у ході еволюції західної правосвідомості, наявність яких дозволяє тлумачити його як простір свободи особистості.

Підрозділ четвертий - "Концепції, що позитивно пов’язують дух та історичну практику християнства зі становленням європейської правосвідомості" - демонструє, що чисто християнсько-центрична версія походження західної концепції прав і свобод є неможливою, але мова може йти про "фермент", що спонукав до появи тих чи інших елементів західного права. У пункті першому - "Роль індивідуально-психологічно інтерпретованого християнства у генезисі західної правосвідомості" - підкреслюється роль внутрішньої духовної мотивації правосвідомості як надправової реальності, витоки якої - це "психоаналітично" тлумачене християнство. Пункт другий - "Християнські інститути як вирішальний чинник становлення західної правосвідомості" - присвячений концепціям, в яких підкреслюється роль церкви як противаги державі у створенні простору людської свободи або роль протестантського "громадського індивідуалізму". Пункт третій - "Дух християнства як чинник становлення західних правових поглядів" - є аналізом концепцій, що підкреслюють позитивний зв’язок саме духу християнства з інтерпретацією права як свободи.

У цілому в підрозділі стверджується, що "психологічна" інтерпретація християнства має внутрішню тенденцію зведення свободи до сваволі, що суперечить християнським джерелам. Розглядання проблеми в інституціональному плані зводить все до дій чинників соціально-економічного характеру, бо акцентує увагу на "зовнішньому" бутті церкви (громади). Головна проблема християнсько-центричної версії полягає в демонстрації взаємозв’язку "антиправового" духу християнства з "легалізмом" історичної церкви, християнської свободи та інквізиційних ексцесів.

Другий розділ роботи - "Свобода в її християнському контексті і західна політико-правова думка" - присвячений аналізу унікально-європейського в загально-людському розумінні свободи.

Перший підрозділ- "Загально соціальне розуміння свободи" - розподіляється на два пункти, що суттєво взаємопов’язані. Перший пункт - "Універсальність первісного розуміння свободи" - присвячено визначенню того факту, що людина природно є частиною космічного процесу і тому тотально підпорядкована йому, активна, нічим не обмежена в своєму розвитку, крім своїх фізичних сил. Демонструється також загально-первісний характер інститутів, які звичайно інтерпретуються як унікально германські. Пункт другий акцентує "Загально соціальний характер іудейського розуміння свободи". У Старому Завіті ми маємо найдавніше письмове свідоцтво не тільки про інститути, але й про дух первісної свободи. Світ розуміється як сфера свободи, де на кожний вчинок є обов’язково матеріальна винагорода і людина вільна визначати свою долю.

Взагалі у підрозділі демонструється, що й іудейські, германські і грецькі вирішення проблеми свободи не є унікально європейськими, але загально людськими. Ця обставина підкреслюється схожістю парадигм свободи у арійській і семітській групах народів, які звичайно протиставляються.

Другий підрозділ - "Християнське у розумінні свободи як вища точка її еволюції" - присвячено теоретичному дистанціюванню прагматичних, загальносоціальних і християнського вирішень проблем свободи. У пункті першому - "Духовно догматичний контекст західного розуміння свободи"- демонструється, що наполягаючи, на покірності, християнство базується не тільки на слабкості. “Людина християнська” вийшла зі стану іманентного включення до природного процесу і виділила з нього свої цілі. Усвідомивши кордони “тут-буття”, вона вперше дістала можливість перейти їх. Догматично християнське вирішення проблеми свободи базується як на її негативному обгрунтуванні (Бог не може бути відповідальним за зло), так і на позитивному: християнин є свободним не тому, що він вибирає, а тому, що абсолют є присутнім у його справах. Можливість Абсолюту створювати з Ніщо є закодованим визначенням безмірних можливостей людини християнського світу. В другому пункті - "Соціальні аспекти інституціонально-догматичних впливів християнства на західну правосвідомість" - послідовно аналізується роль католицької та протестантської соціально-духовної спадщини. Підкреслюється, що не зважаючи на ексцеси історичної церкви, релігійні інститути у своїй боротьбі з світською владою спонукали поширення людської свободи і в практичному аспекті. Наголошується, що, протестантизм виник як новозавітне вчення, і як таке він сміливо може бути пов’язаний із виникненням нового у проблематиці свободи як в аспекті духовної свободи особистості, так і в її соціально-економічній діяльності. Але з тією поправкою, що протестанти поверталися до витоків християнства. Таким чином інтерпретоване християнство може бути основою уникально-європейського розуміння свого. Але відмова від церкви як посередника штовхає всіх протестантів у лоно "месіанської держави" як противаги людській сваволі, що приходить у протестантизм із старозавітної духовності. Але в цілому зовнішнє безсилля західної людини, що зневажає себе перед лицем всемогутнього Бога обертається силою, а сила головопрактицизму “первісної” (“східної”) людини прирікає її на безсилля.

У третьому підрозділі - "Свобода у західній соціально-філософській традиції: християнські витоки еволюції" - аналізуються практичні наслідки впливів християнства на новоєвропейську політико-правову думку. У пункті першому - "Прагматичний етатизм як результат по-христянському інтерпретованої натуралізації свободи" - фіксується, що відкидання християнського розуміння свободи призводить до виникнення ідеї рішучої ролі державних інститутів "зовнішнього" типу, перед якими права індивідів скасовуються. Пункт другий - "Рід і держава як простір дійсної людської свободи: християнські імпульси і постхристиянські висновки германської думки" - показує, що завдяки певним культурним особливостям апологія свавілля веде до зростання ролі держави-нації за рахунок прав окремої людини.

У цілому стверджується, що у фундаменті західної інтерпретації свободи знаходяться християнські “архетипи”. Вихідним її імпульсом є персоналізм та заглибленність у духовні підвалини особистості. Проте відмова від необхідного посередника між людиною та Богом штовхає новоєвропейську філософію до квазірелігійного індивідуалізму. У цій сваволі індивід залишається сам на сам з непердбаченою необхідністю, перед лицем якої посередником виступає держава, рід, нація.

Третій розділ - "Головні риси еволюції західної правосвідомості у контексті християнського рішення проблеми свободи" - присвячений теоретичному зв’язку суттєвих рис еволюції західного права з певним культурно-історичним контекстом, що надає християнство.

Підрозділ перший - безумовність християнства і формування ціннісної правосвідомості" - демонструє новації, що привнесені християнством у загальнолюдську концепцію прав і свобод. У першому пункті - "Моральне, юридичне і етичне як "іпостасі" свободи: від загальносоціального до християнського в підході до проблеми" - відзначається, що первісна "протомораль" природна. Установи держави, що виникає, штучні. Останні розглядають людину лише як особу, а не її "цілісне" буття. Речові та політичні відносини людина виносить поза ліміти моралі. Християнство ж здійснює вплив на політико-правову сферу, звертаючись не до зовнішньо обумовленої свободи, а до внутрішньої орієнтації на "добрий вчинок". Свободна діяльність індивіда є частиною природного процесу, в силу чого він являє собою знаряддя своїх інстинктів. Пункт другий - "Нормативна структура буття та її християнське тлумачення" - подає її розвиток як послідовну зміну природної детермінації (домінування) правилом поведінки та суто нормою. У правилах поведінки фіксується активність особи. Правило поведінки нівелює, пропонуючи усереднені намагання, а, з іншого боку, воно вносить різноманіття у можливі практики поведінки людини та правила - лише "стіна", яка є значимою лише доти, доки немає сили її подолати. Тут виникає проблема норми. Пункт третій - "Норма як соціально філософська проблема" - підкреслює, що християнство створює (замість квазіприродного правила поведінки) абсолютно штучну норму і ще більше різноманіття можливих практик людської поведінки пропонуючи вихід людини з підвлади природної (і квазіприродної) детермінації. У пункті четвертому - "Підсумок: свобода як "безумовність" і право як цінність" - стверджується, що, увібравши в себе структури попередніх правових систем, християнство додало праву характеру безумовної цінності.

Другий підрозділ - "Формування особистості як справжнього суб’єкта правосвідомості (християнський контекст)" - демонструє вирішальний вплив християнства на виникнення особистості як духовно соціального феномена. У зв’язку з цим в першому пункті - "Людина як індивід, особа та особистість: соціально-філософські аспекти" - стверджується, що християнство не відкидає, але "знімає" в правах (свободах) особистості право фізичного індивіда як невизначеність і права особи як формально-юридичну визначеність. У другому пункті - рух від моральності особи до етичності особистості як основа еволюції волі в свободу" - мораль інтерпретується як безпосередньо соціальна. Її носієм є особа, яка "має сором". Етичність з її яскраво визначеним внутрішнім самоконтролем є наслідком християнської культури. Носієм етичності виступає особистість, що "відчуває провину". В третьому пункті - "Християнські витоки та визвольний характер юридичної правосвідомості. Можливість ексцесів" - аналізуються наслідки "культури провини" щодо правової сфери. Центральним тут є феномен правосвідомості як фундамент широко зрозумілого права. В зв’язку з цим аналізується правовий нігілізм як наслідок християнського патерналізму, який полягає у нехтуванні формальними процедурами розв`язання конфліктів. Надмірна форма правового негілізму характеризується як правовий антилегалізм. Від нього відрізняється сутоантилегалізм, який є пануванням права сили. Останній відкидає нормативність як таку і має своїм закінченням панування “зовнішнього” закону як сили волі правлячих верств. Тому надмірною формою антилегалізму є антиправовий легалізм – “законництво, що заперечує справедливість”. Пункт четвертий - "Толерантність як основа особистої свободи і конституюча основа правосвідомості (християнський контекст)"- показує органічний внутрішній зв’язок толерантності й християнства як обумовлений різноманітністю можливостей, що внесена християнством у людські дії.

Третій підрозділ - "Дихотомія права і закону як простір свободи особистості: соціально-філософські аспекти проблеми новацій" - присвячено тому новому, що вносить християнська духовність у розуміння пануючої в світі ієрархії прав, а також характеристиці практичних наслідків цього. Пункт перший - "Еволюція підходів до проблеми співвідношення права і закона" - показує, що християнство відкидає "законництво" Старого Завіту, надавши трансцендентного характеру кінцевому результату закону і , з іншого боку, розташовує контролера в самій людині. У зв’язку з цим верхнє положення посів не фактичний "закон долі", а "вічний" (божий) закон. Людські закони лише на третьому місці й тому можуть бути неправовими і їх можна не виконувати. У другому пункті - "Ієрархія прав у західній правосвідомості: передумови формування і наслідки людської свободи" - демонструється, що багаторівневість римської правової системи полягає у межах "закону" (lex lata, lex data, lex dicty etc.) Християнство сприяє трансформації фактично двоступеневої системи в дійсно багаторівневому. При цьому відносна релятивізація людського закону компенсується тезою про його необхідність тому, що саме він силою та страхом веде людину до небесного блаженства. Таким чином у людини виникає можливість внутрішньо обумовленого виконання (невиконання) законів. Третій пункт - "Специфічно західне у підходах до проблеми співвідношення права і влади" - стверджується, що християнство задає стратегію внутрішнього і зовнішнього обгрунтування влади не силою, а волею Бога. На соціальні інститути лягає відблиск Абсолютної влади. В зв’язку з останнім підкреслюється, що лише обожнювана влада (у вигляді її потенційної тотальності) викликає думку про необхідність її розподілення. При цьому "гілки" державної влади повинні зіставити "незлитну єдність". "Штучність" християнської схеми надає їй відносну незалежність від привхідних соціально-класових мотивів, що забезпечує відносну автономію (на відміну від тотальної втягнутості в усі життєпроявлення) держави.

У цілому християнська переінтерпретація античної моделі ієрархії прав і особливо введення "абсолютного" рівня правоспроможності, забезпечує існування дихотомії права і закону у повному змісті, що створює простір свободи особистості, який реалізується у житті новою інтерпретацією розподілення влади відносно незалежною від привнесених "життєвих" обставин.

У висновках підведено підсумки дослідження, що проводилося, сформульовано деякі перспективи подальшого розвитку теми роботи.

Відзначається, що: 1) західне вирішення проблеми свободи невід`ємне від християнського контексту її формування; 2) воно здійснює вплив на формування західної правосвідомості, розвиток якої подається як послідовне “зняття” природного стану (волі) підзаконним (формальна свобода) і правовим (свобода); 3) правосвідомість є основою соціального буття людини і разом з тим функцією нормативного існування людської спільноти; 4) тотальність притензій християнства як величезної соціальної (нормативної) системи сприяє орієнтації на ціннісний підхід до права; 5) останній принципово відрізняється від формально-догматичного правоусвідомлення; 6) своєрідна “аксіологізація” призведе до формування та закріплення феномена юридичної правосвідомості, яку можно розглядати як квінтесенцію соціальної свідомості; 7) під впливом унікальнозахідного вирішення проблеми свободи нормативна структура соціума втрачає якість зовнішньої репресії і на противагу – створює простір свободи особистості; 8) формування останньої як справжнього носія провосвідомості є основою і результатом послідовної зміни природної закономірності, правилом поведінки і нормою, які розглядаються як сходинки зрілості правосвідомості; 9) сакралізація влади як соціального інституту компенсується новими підходами до її розподілення, в яких акцентується принципова “незлитність” гілок влади, а не їх просте неспівпадання, яке залежить від мінливих соціально-класових чинників; 10) теоретичні результати, отримані в роботі, можуть бути підгрунтям практичних розробок, пов’язаних із завданнями формування цивілізованої суспільної свідомості і її ключової підсистеми – правосвідомості.

Основні результати дисертації опубліковано в працях:

1.

2.

2.

2.

2.

2.

2.

Николов Павел Олегович. Проблема свободы и эволюции западного правосознания (христианский контекст). На правах рукописи. Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. Харьковский военный университет. Харьков, 1999.

Рассматривается проблема зависимости основных тенденций в эволюции западного правосознания от специфического решения проблемы свободы. Демонстрируется, что в литературе укоренилось представление о большей или меньшей несовместимости христианства и свободы. Однако в таком случае неясным становится вопрос о новациях в подходах к проблеме свободы новоевропейской ментальности, что фиксируется самими сторонниками античного или иудейского происхождения свободы. Показывается также, что даже там, где роль христианства признается, фактически подчеркиваются античные элементы. Раскрывается то обстоятельство, что некоторые тенденции в эволюции западного правосознания неотъемлемы от христианской духовности и ее решения проблемы свободы в разнообразных аспектах. “Германская” парадигма относительно мало эвристична в виду того, что германское обычное право и понимание свободы были “общепервобытными”, а поэтому они не могут быть причиной возникновения уникальноевропейских элементов в ходе эволюции западного правосознания, присутствие которых позволяет толковать право как пространство свободы личности. Подчеркивается также, что “психологическая” интерпретация христианства имеет внутреннюю тенденцию сведения свободы к произволу, что противоречит христианским источникам. Рассмотрение проблемы в институциональном плане сводит все к действию факторов социально-экономического характера, так как акцентирует “внешнее” бытие церкви (общины). Главная же проблема состоит в демонстрации взаимосвязи антиправового духа христианства с легализмом исторической церкви, христианской свободы и инквизиционных эксцессов. В работе показывается, что и германские, и греческие, и иудейские подходы к решению проблемы свободы не являются уникально европейскими, но общечеловеческими. Это обстоятельство подчеркивается схожестью парадигм свободы в арийской и семитской группах народов, которые обычно противопоставляются. Показывается, что, настаивая на покорности, христианство основывается не только на слабости. “Человек христианский” вышел из состояния имманентной включенности в природный процесс и выделил из него свои цели. Осознав границы, человек впервые получил возможность перейти их. Догматически христианское решение проблемы свободы базируется как на негативном ее обосновании, так и на позитивном: христианин свободен не потому что он выбирает, а потому что Абсолют присутствует в его делах. Возможность Абсолюта творить из Ничто является закодированным выражением безграничных возможностей человека христианского мира.

Показывается, что первобытная “протомораль” естественна. Установления государства искусственны. Последние рассматривают человека лишь как лицо, а не как “микрокосм”. Вещные и политические отношения человек выносит за пределы морали. Христианство осуществляет влияние на политико-правовую сферу, обращаясь не