Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

БОНДАРЕНКО Ксенія Ігорівна

УДК: 325.54 (477):316.42 (070.1)

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ

МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В СУСПІЛЬСТВІ,

ЩО ТРАНСФОРМУЄТЬСЯ

Спеціальність 23.00.03 — політична культура та ідеологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ — 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Чічановський Анатолій Анатолійович,

професор кафедри міжнародної журналістики

Інституту журналістики

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук,

Розумний Максим Миколайович,

радник Віце-прем’єр-міністра

Кабінету міністрів України;

доктор філософських наук, старший

науковий співробітник

Степико Михайло Тимофійович,

учений секретар Національного інституту

стратегічних досліджень.

Захист відбудеться «20» травня 2008 р. о 16.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, ауд. 132.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий «19» квітня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук Г. М. Cащук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У перехідному суспільстві трансформаційні процеси охоплюють перш за все політичну сферу й шляхи перетворень потребують детального наукового осмислення. Саме такою в Україні виявилася міграційна політика, яка в державі починалася з «нульової» практики.

До формування міграційної політики в період трансформації, коли суспільство живе глобальною переоцінкою цінностей, активно втручаються не лише раціональні, політично вивірені фактори, а й фактори псевдооб’єктивні, зовнішньо привабливі етнополітичні, етнокультурні, ідеологічні постулати, субкультурні нашарування, які перш за все через засоби масової комунікації впливають як на владні структури, так і на масову свідомість. Усі вони становлять певну ієрархію соціокультурних чинників, що формують міграційну політику держави.

В умовах кризи економіки та політики досить важливими стають соціокультурні засади системних реформувань в Україні. Соціокультурний чинник — це той «соціальний простір», де здійснюється самореалізація людини. Це багаторівневе утворення, яке синтезує теоретико-світоглядні, соціально-психологічні, гуманітарно-правові знання й уявлення про явища соціального життя. Отже, соціокультурний чинник — це показник сприйняття громадянами суспільних перетворень. Він корегується рівнем їхньої політичної культури, ціннісно-моральними настановами, зокрема й щодо міграційної політики держави.

Розпад СРСР і становлення нових незалежних держав сприяли процесам рееміграції, а загострення в новостворених країнах соціально-економічної ситуації, морально-психологічний дискомфорт, викликаний труднощами адаптації до нових етнополітичних реалій, призвели до міграційних процесів, що обумовило надзвичайну актуальність міграційної політики.

Найгостріше постали проблеми міграційного права, міграційного контролю й управління з упорядкування стихійності міграційних потоків, подолання міграційного авантюризму, виявлення рівня міграційного збудження та міграційного ажіотажу. Це вимагає вироблення відповідного ідеологічного забезпечення й супроводження проведення виваженої міграційної політики.

Ідеологічну складову міграційної політики ми розглядаємо як аспект політичної практики, обумовленої «асиметричною» соціальною зацікавленістю громадян конкретної держави й осіб, які утворюють міждержавні міграційні потоки. Ідеологія міграції є результатом взаємодії і протиборства існуючих метаідеологій в рамках політичної системи, що трансформується, яка, абсорбуючи ідеологічні імпульси, що надходять до неї з навколишнього середовища (у тому числі через ЗМК), формулює критерії вирішення міграційних проблем на рівні державних (владних) структур і місцевого самоврядування.

Проблема актуалізується також тією обставиною, що у зв’язку з розширенням кордонів Євросоюзу на схід питання здійснення керованої міграційної політики набуває особливого значення. Після вступу в травні 2004 року до ЄС західних сусідів України привабливість цього маршруту для нелегальних мігрантів різко зросла, одночасно вперше для українців постало питання про необхідність упорядкування цього явища. Ось чому міграційні проблеми в Україні набувають особливої гостроти й актуальності, потребують політичного й організаційного упорядкування в Концепції державної міграційної політики, що неможливо зробити без наукового осмислення цього феномену.

Завдяки своєму географічному розташуванню Україна приречена бути транзитною країною як для легальних, так і нелегальних мігрантів. Саме тому одним із завдань державної міграційної політики має стати запобігання організації європейського міграційного звалища, накопичення «тіньової» людської маси на теренах України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація «Соціокультурні чинники формування міграційної політики в суспільстві, що трансформується» є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (номер державної реєстрації 019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» (№ 01БФ045-01).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є всебічне оцінювання стану міграційної політики в Україні та впливу соціокультурних чинників на її формування та удосконалення в суспільстві, що трансформується.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення таких завдань:—

проаналізувати теоретичні засади дослідження міграційної політики; —

з’ясувати роль соціокультурного впливу на кореляцію міграційних процесів в українському інформаційному просторі;—

виявити основні ознаки міграційної політики в трансформаційному суспільстві;—

охарактеризувати стан гуманітарно-правової бази з питань міграції в Україні; —

визначити основні ознаки міграційної політичної культури;—

розкрити особливості масово-комунікативного супроводження міграційної політики.

Об’єктом дисертаційного дослідження стала державна міграційна політика в умовах трансформаційних процесів у суспільстві в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження є соціокультурні чинники формування державної міграційної політики.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження визначена системою принципів, як-от: наукова об’єктивність, комплексність, достовірність, обґрунтованість. У роботі застосовано такі методи: аналітичний метод з використанням проблемного політично орієнтованого підходу, метод вірогіднісного аналізу, у якому розглядається не подія, а ймовірність виникнення безлічі подій, процесів, причини яких не завжди з’ясовані; метод біхевіоризму — спостереження і реєстрації фактів політичного поводження, у тому числі таких, що висвітлюються в ЗМК, метод узагальнення в процесі наукового розгляду міграційних процесів, порівняльно-описовий метод під час дослідження частотності виступів у ЗМК з міграційних питань. Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату політичної культури. Системний, аксіологічний підходи, принцип причинності й прогнозування сприяли комплексному аналізу ціннісних основ політичної культури українського суспільства, характеристик національної ментальності, здобутків і проблем демократизації. Застосовано також метод вивчення документів щодо сфери захисту прав людини та реалізації державної міграційної політики. Усі ці методи допомагають визначити дієвість (недієвість) зовнішніх впливів на формування ідеології та організаційне вдосконалення практики міграційної політики.

Джерельну базу дисертаційного дослідження можна поділити на такі групи:

1) література політологічного та філософського спрямування, зокрема, праці вітчизняних, російських і західних авторів із загальної політології, політичної культури та ідеології. Це праці українських учених: Бебика В., Головахи Є., Кирилюка Ф. та ін. Серед російських учених, які відомі дослідженнями політичної науки, зокрема політичної культури та ідеології, розглянуто праці: Гаджієва К., Мадатова А. та західних авторів: Алмонда Г., Верби С., Гердера Й., Істона Д. та ін.;

2) навчально-методична та довідкова література політологічного, соціологічного й психологічного спрямування, де проблему представлено на рівні ознайомлювально-систематизованого та узагальнюючого аналізу політичних і міграційних процесів. Це, зокрема, праці українських учених: Ази Л.; Брайчевської О., Кураса І., Малиновської О., Пархоменко Н., Пирожкова С., Піскуна О., Прибиткової І., Римаренка Ю., Хомри О., Чеховича C., Шлєпакова О., Шульги М. тощо. У галузі методології міграційного процесу значні здобутки належать таким російським науковцям: Зайончковській Ж., Іонцеву В., Переведенцеву В., Рибаковському Л. та ін.; а також деяким західним авторам. Серед них розглянуто праці: Еко У., Епплярда Р. , Рубла Б., Уілкінсона Р. та ін.;

3) монографічні дослідження з проблем філософії, психології мас, ЗМІ представлено роботами: Москаленка А., Лебона Г., Московічі С., Ортега-і-Гасета Х., Поппера К., Почепцова Г., Різуна В., Чічановського А., Шкляра В.;

4) міграційні процеси та ЗМК в розрізі політичних, соціологічних, правових, філологічних та історичних наук представлено дисертаційними дослідженнями: Гриценко О., Жукової Н., Картунова О., Макаренко Є., Малиновської О., Шапарова О., Шереметьєвої К., Штарева П. та ін.

Хронологічні межі дослідження. Часові рамки охоплюють період останніх 16 років (1991–2007 рр.), що характеризується зростанням ролі міграційних процесів в Україні.

Наукова новизна визначається тим, що вперше у вітчизняній політології здійснено комплексний аналіз впливу соціокультурних чинників на формування державної міграційної політики. У рамках роботи обґрунтовано низку положень, які конкретизують наукову новизну й виносяться на захист.

У дисертаційному дослідженні вперше:—

запропоновано авторське тлумачення міграційної політики;—

систематизовано чинники соціокультурного впливу на формування й удосконалення міграційної політики;—

надано тлумачення соціокультурного чинника як важливої складової формування міграційної політики в суспільстві;—

визначено основні ознаки сучасної міграційної політики;—

уперше до наукового обігу запроваджено поняття «міграційна політична культура»;—

виявлено особливості масово-комунікативного супроводження міграційної політики.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні теоретичні положення й висновки роботи доведено до рівня конкретних пропозицій, мають придатну для застосування в практичній діяльності форму, можуть бути використані для обґрунтування й розробки заходів державної міграційної політики. Результати дисертаційного дослідження можуть стати в нагоді для поповнення навчальних посібників, підручників з політології, журналістики, зокрема у сфері залучення ЗМК до реалізації міграційної політики, для вищих навчальних закладів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат, опубліковані наукові статті, де викладено основні положення дисертації, виконані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорено на розширеному засіданні кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, викладено в доповідях, виголошених під час щорічних міжнародних науково-практичних конференцій викладачів і студентів: V Міжнародного семінару «Освіта в багатокультурному суспільстві: традиції та інновації» Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (Севастополь, травень 2006 р.), VІ Міжнародного семінару «Релігія і громадянське суспільство: цивілізаційні виклики та можливі відповіді» (м. Ялта, листопад 2006 р.), V Міжнародній науковій конференції «Міжкультурні комунікації: проблеми російсько-українського білінгвізму» (м. Алушта, 24–28 травня 2006 р.); ІІ Міжнародній науковій конференції «Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта» (м. Алушта, 26–30 вересня 2006 р.).

Публікації. Результати роботи були надруковані у дванадцяти публікаціях, чотири з них — у фахових наукових виданнях, п’ять — в інших виданнях, три — у збірниках тез за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, із них обсяг основного тексту — 175 сторінок, список використаної літератури становить 338 найменувань, обсягом 27 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні межі, визначено мету й основні завдання, об’єкт, предмет, наукові принципи й методи дослідження, аргументовано наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі «Державна міграційна політика (теоретико-методологічні засади)», який складається з трьох підрозділів, визначені теоретико-методологічні засади міграційних процесів і міграційної політики. У розділі подано детальну характеристику міграційних процесів в Україні з часів набуття нею незалежності. Розглядаються всі складові міграційної політики.

У розділі надається авторське тлумачення міграційної політики як сукупності правових норм і системи заходів, що спрямовує держава на забезпечення єдиних підходів до врегулювання питань у сфері міграції всередині країни (внутрішня міграційна політика) та узгодження відносин з іншими державами за загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права (зовнішня політика).

Становлення нових незалежних держав, загострення в них соціально-економічної ситуації, морально-психологічний дискомфорт, викликаний труднощами адаптації до нових етнополітичних реалій, активізували еміграційні процеси. Так з’явилися певні передумови для формування нової для Української держави політики — міграційної. Такі питання, як вільне пересування, надання притулку, забезпечення прав осіб без громадянства, протидія нелегальній міграції, повернення депортованих за національною ознакою осіб тощо, стали суттєвими чинниками політики держави та вимагали вироблення певного механізму управління, тобто з’явилися засади для формування міграційної політики.

У процесі українського державотворення на особливу увагу заслуговує такий фактор, як поліетнічність і поліконфесійність, національно-державна ідея наповнюється конкретним соціокультурним змістом, який сприятиме конституюванню України як держави-нації, де долається тяжіння до етнічної гіперідентичності. Це передбачає необхідність упорядкування на рівні урядових рішень міграційної політики в критеріях формування єдиного національного суспільства. Травматична гіперідентичність притаманна багатьом країнам пострадянського простору, де на першому плані викристалізовуються економічні та соціальні негаразди. За таких умов категорія «чужі» (тобто іммігрантський прошарок) сприймається вже як соціальний конкурент і перетворюється на своєрідний спусковий гачок для всього негативу, що накопичується у зв’язку з тими чи іншими політичними та соціальними негараздами. У такому непростому процесі самоідентифікації української нації може вибухнути поліетнічність. Тому в розділі підкреслюється те, що системо-утворювальним концептом національної політики повинне стати визнання того, що Україна дбає про всіх своїх громадян, незалежно від приналежності до етнічної, соціальної групи, конфесії тощо.

Розглядається традиційний для пострадянського періоду соціокультурний чинник авторитарно-поведінкових стереотипів, який визначає підходи до формування державної міграційної політики

Отже, у такій ситуації ми спостерігаємо так званий поведінковий синдром, до якого потрібно віднести і такий різновид діяльності, як ескапизм, свого роду це внутрішня еміграція, за якої соціальна пасивність індивідуума, у нашому випадку — мігранта, проявляється свідомо, а відмова від участі в політичних процесах відбувається тому, що такий індивідуум психологічно не сприймає основні політичні норми, що панують у суспільстві. Це стосується перш за все окремих груп іммігрантів, які прибувають до країни призначення на постійне місце проживання. І саме це характерне для пострадянських трансформаційних суспільств.

У розділі акцентовано на тому, що основними ознаками сучасної міграційної політики в Україні є: відсутність концептуальних державних засад регулювання міграційних процесів; неконтрольована політика виїзду спричиняє втрату інтелектуального потенціалу нації, призводить до таких негативних наслідків, як: торгівля людьми, депопуляція населення; питання кримських татар й надалі залишатиметься болючим; незаконна (нелегальна) міграція набуває загрозливих масштабів у зв’язку з розширенням кордонів ЄС на Схід.

Визначено, що після розпаду СРСР ключовими міграційними проблемами стали:

1) урегулювання зовнішніх і внутрішніх міграцій;

2) питання репатріантів;

3) боротьба з нелегальною міграцією.

Феномен міжнародної міграції охопив усі країни світу, торкнувся й України в частині зовнішньої міграції, причинами якої стали і суспільно-політична нестабільність, й екологічні негаразди. Ґрунтовно досліджено феномен трудової міграції, адже погіршення у сфері зайнятості викликало необхідність пошуку нових джерел прибутку, саме тому зовнішня трудова міграція стала одним із найефективніших заходів в умовах безробіття.

«Еміграційний бум» розпочався ще в 90-ті роки минулого сторіччя та й досі громадяни України їдуть за кордон у пошуках кращої долі. Трудова міграція останнім часом стала об’єктом міфологізації і з боку представників ЗМІ, і влади. Кількість українських заробітчан, які працюють за кордоном, набула штучної сенсаційності завдяки оприлюдненню неперевірених даних з боку державних органів влади. Дисертанткою доведено, що закордонне заробітчанство й надалі залишатиметься вагомим чинником економічного життя України, тим більше, що грошові перекази впливають на економічний та соціальний розвиток країни.

Розглянуті всі негативні наслідки лібералізації кордонів після розпаду СРСР, найнебезпечнішими з яких стали торгівля людьми та нелегальна міграція. Одним із негативних наслідків міжнародної міграції стала торгівля людьми з колишнього СРСР. Її причинами були не тільки економічна нестабільність, а й підсвідоме сприйняття закордону як стовідсоткової гарантії покращення життя. Торгівля людьми, особливо жіночої статі, набула загрозливих масштабів і на сьогодні є одним з найжахливіших наслідків лібералізації виїзду за кордон.

У розділі визначено міграційну політику як публічний напрям діяльності в прагненні стабільності держави за рахунок нормалізації соціокультурної структури суспільства і пристосування до неї політичної системи. Міграційна політика України — це сукупність державних законодавчо-легітимних заходів для визначення напрямів і спрямувань урядових впливів на розвиток та інтенсивність протікання міграційних процесів, тобто є елементом державного плану проектування бажаного населення.

Детально розглянуто питання депортованих за національною ознакою громадян, адже за останній період стало помітним дедалі зростаюче напруження в Автономній Республіці Крим, що пояснюється не так етнічними причинами, пов’язаними з процесом повернення на Батьківщину кримських татар, як недосконалістю закону про реабілітацію депортованих громадян. На прикладі розкриття проблематики депортованих за національною ознакою громадян виокремлено такі соціокультурні чинники, як: політизація етнічності, мобілізаційний потенціал іммігрантських громад, рольову поведінку, що спостерігається в стосунках між титульним населенням та імміграційним прошарком; субкультурні цінності, носіями яких стають іммігрантські громади.

Для багатьох країн світу, які за своїми політичними, економічними, соціальними, екологічними можливостями є привабливими для іммігрантів, проблематика незаконної (нерегулярної) міграції стає особливо актуальною. Сутність проблеми міжнародного масштабу полягає в тому, що навіть країни, які традиційно приймають мігрантів, не в змозі поодинці вирішувати питання імміграції. Міграція має посідати таке саме важливе місце в обговоренні питань політики, як і проблеми зовнішніх відносин, торгівлі, національної безпеки та трудових відносин, оскільки міграція впливає на всі ці сфери, а вони, у свою чергу, впливають на неї.

Узагальнюючи вітчизняний і світовий досвід доведено, що оскільки міграційна політика може реалізуватися лише в контексті узгоджених позицій органів державної влади і консенсусних відносин різних етнічних спільнот, вона як суспільно-політичний феномен є органічною складовою загальнонаціонального курсу держави, який формується під впливом такого соціокультурного чинника, як світові метаідеології.

У другому розділі «Соціокультурні чинники міграційної політики в контексті забезпечення національних інтересів» надається ґрунтовна характеристика основних соціокультурних чинників, що формують державну міграційну політику.

У розділі доведено, що соціокультурні чинники, безперечно, впливають на міграційні процеси, але впливають опосередковано, через відповідну державну політику, яка в змозі як знівелювати негативний вплив, так і підсилити впливи позитивних факторів.

Надано характеристику соціокультурного чинника, який формує міграційну політику. Соціокультурний чинник — це реальна дія соціальної групи, обумовлена відмінностями або особливостями її ролі в суспільно-політичному та культурному житті.

У роботі систематизовано найбільш впливові соціокультурні чинники, які потрібно враховувати при формуванні державної міграційної політики. Крім уже зазначених, це:—

зростання територіальної концентрації іммігрантських спільнот за конфесійними ознаками, що може радикалізувати розуміння права на самовизначення, спровокувати сепаратистські настрої;—

мовно-національна концентрація в окремих регіонах, підвищена полемізація та ідеологізація, яка теж може призвести до сепаратистських настроїв;—

субкультурні цінності, притаманні іммігрантським організованим осередкам;—

високий рівень згуртованості окремих іммігрантських груп, їхній значний мобілізаційний потенціал;—

національна ментальність як відмінний від західного засіб сприйняття перетворень у суспільстві тощо.

У розділі продемонстровано, що неконтрольоване масове прибуття іноземців, ураховуючи особливості суперечливого стану розвитку сучасної української державності, може підірвати залишки політичного компромісу між різноспрямованими силами й створити загрозу стабільності держави.

У дослідженні визначено необхідність проведення виваженої контрольованої міграційної політики. З цією метою в Україні потрібно створити відповідну Державну міграційну службу, яка б реалізувала врегулювання зовнішніх і внутрішніх міграцій; сприяла облаштуванню раніше депортованих за національною ознакою громадян; сприяла боротьбі з нелегальною міграцією.

У розділі подано ґрунтовний аналіз нормативно-правової бази з питань міграції в Україні. На основі здійсненого аналізу зроблено констатацію, що лише приведення законодавства України у сфері міграції відповідно до міжнародних стандартів надасть позитивних результатів у справі врегулювання міграцією.

Розглянуто численні градації міграційної служби, які призвели не тільки до втрати цінних кадрів, фахівців з міграційних питань, а й до гальмування процесу формування державної міграційної служби. Починаючи з 2001 року, численні спроби включити до порядку денного законопроект про створення державної міграційної служби до парламенту так й не увінчались успіхом. Наявність розгалуженої системи органів, які виконують регулювальні повноваження щодо міграційних процесів, не сприяє ефективному здійсненню державного управління в цій сфері. Світова практика свідчить, що найбільша продуктивність управління міграційними процесами в державі забезпечується концентрацією всіх управлінських функцій у міграційній сфері в єдиному органі влади. Створення Єдиної міграційної служби дасть можливість запобігти перетворенню України на буферну зону для нелегальних мігрантів, а також сприятиме її вступу до ЄС.

Географічне розташування України робить її транзитним шляхом для нелегальних мігрантів. Саме тому одним із важливих завдань державної політики має стати запобігання накопиченню мігрантської людської маси на теренах України, яка, крім іншого, містить також фактори міжнародної злочинності, а отже, нові загрози безпеки.

Таким чином, вищезазначені чинники знижують міжнародний статус України, сприяють формуванню негативного образу держави як джерела підвищеної небезпеки.

Окремий підрозділ присвячено аналізу проблеми міграційної політичної культури, під якою ми розуміємо систему знань про міграційні процеси та емоційно-діяльне оцінювання політичних явищ, пов’язаних з міграцією. Обґрунтовано, що міграційна політична культура виконує низку важливих формотворчих функцій: ідентифікації (розпізнання, розуміння своєї належності), орієнтаційну (розуміння власних можливостей щодо прав і свобод), регулятивно-нормативну (поведінково-правовий аспект), соціалізації (набуття мігрантом певних властивостей і якостей стосовно системи), комунікативну (взаємодія з іншими суб’єктами та об’єктами суспільного життя), апологетичну (захист прав мігрантів, вироблення правильних апологетичних рішень міграційними службами).

Сформульовані такі передумови для формування міграційної політичної культури: —

чітке визначення змісту, шляхів і засобів формування державної міграційної політики на базі захисту національних інтересів України;—

створення нормативно-правової бази із захисту всіх категорій мігрантів;—

підвищення дієвості міграційних служб загалом і покращення умов адаптації мігрантів до українських реалій зокрема;—

утвердження в суспільстві толерантності, політичного плюралізму, поваги до людини (незалежно від її походження) як найвищої цінності.

У третьому розділі «Особливості масово-комунікативного супроводження міграційної політики» розглянуто масово-комунікативну складову міграційної політики на основі як вітчизняного, так і досвіду країн СНД.

У розділі ґрунтовно досліджено досвід інформаційного забезпечення питань міграції в Російській Федерації. Виявлено головні причини мігрантофобії в РФ. Авторкою доведено, що це явище має дві сутнісні складові: по-перше, це цілеспрямована дезінформація політизованих ЗМІ стосовно міграційних процесів, пов’язана з інтересами певних політичних сил і, по-друге, — відверте ігнорування статистикою та результатами наукових досліджень у цій галузі. Але ж оскільки в першому і другому випадках задіяні засоби масової комунікації, дана проблема фактично пов’язана з деградацією таких доброчинних якостей журналістики, як правдивість, точність і достовірність інформації.

За останні роки політологічна наука в Україні зробила помітний крок у вивченні джерел впливу на характер модернізації політичної системи. Особлива увага при цьому приділяється взаємодії мас-медіа й окремих напрямків владної діяльності з обов’язковим урахуванням комунікативних технологій. Така взаємодія є фактором ідеологічного спрямування політичних трансформацій, що дає змогу уникнути стихійності перетворень. Розуміння цього визначає й філософію теоретико-практичних пошуків парадигми суспільних трансформацій в Україні: елемент утилітарного забарвлення тут відіграє роль складової практичної політики.

Саме під цим кутом зору ми досліджуємо й проблему становлення міграційної політики України та її масово-комунікативного супроводження, яка надзвичайно актуалізувалася в пострадянський період.

Інформація є надзвичайно вагомою соціокультурною складовою супроводження міграційної політики, важливим чинником впливу на владні структури, що реалізують міграційну політику. Засоби масової комунікації (ЗМК), як підсистема в політичній системі суспільства, є соціокультурним чинником лише у своїй масово-інформаційній складовій, яка схильна до позитивних і негативних маніпулятивних дій. Ситуативні рішення в галузі міграційної політики найчастіше приймаються саме під впливом ЗМІ.

У розділі підкреслюється, що відсутність методик збору та аналізу інформації створює умови для вільної інтерпретації, спекуляції на темі міграції. Аналізується низка парадоксів інформаційного забезпечення етносоціальних проблем міграції, що призводять до викривлення дійсності й формування мігрантофобії.

На базі емпіричних досліджень виявлено, що масово-комунікативне супроводження міграційної політики в Україні здійснюється методом самопливу.

На базі аналізу публікацій у ЗМІ виявлено загальну картину відстороненості масових інформаційних процесів від практичної діяльності влади у сфері управління міграцією на українських теренах. Фактично, влада не в змозі виробляти рішення, базуючись на публікаціях ЗМК як основного каналу зворотного зв’язку в політичній системі.

У такій ситуації аналіз міграційних тенденцій, розробка типології джерел витоків імміграції в перспективі, механізмів стримування або прискорення міграційних процесів має здійснюватися в комплексі з визначенням ролі й місця інформаційної складової в керуванні ситуацією.

Ступінь присутності в засобах масової комунікації теми мігрантів, міграції, міжнаціональних відносин, набір проблем і сюжетів може слугувати важливим індикатором уваги суспільства до проблеми. Водночас кількість, тон, стиль, спрямування публікацій є дієвим інструментом впливу на громадську думку. Причому такий вплив у контексті міграційних проблем на практиці буває і свідомим, і спонтанним, таким, що саморозвивається. Той факт, що в стосунках міграція — ЗМК останні не завжди є носіями соціально значущої інформації, свідчить, передусім, про невизначеність позицій, які кожен з учасників посідає стосовно один одного. Звідси хаотичність підходів, позицій, уподобань. Як результат, ми маємо тенденцію до підбурювання засобами масової інформації громадських організацій, посадових осіб і громадян до розпалювання неповаги одне до одного на національному ґрунті, відчуження «заброд», тобто людей, які шукають притулку в Україні, порушення прав і свобод громадян за національною ознакою.

Таке підбурювання знаходить вдячних прихильників переважно через загальновідоме явище, пов’язане з кризою в усіх сферах нашого суспільства. Цьому сприяє і соціальна невизначеність, втрата перспективи, зростання безробіття, перманентне зниження матеріального стану населення. Ситуація розпачу, помножена на протиріччя в гілках влади, фактично виводить проблематику взаємодії засобів масової комунікації та міграції за межі дискусій та обговорень на державному рівні. Водночас невизначеність місця України в європейських міграційних процесах і внутрішньополітична нестабільність перешкоджають виробленню на базі глибоких досліджень нових рішень стосовно скерованості в тематиці міграції. Якщо виходити з поліфункціональних якостей масової комунікації, серед яких участь мас-медіа в суспільних процесах є беззаперечною, то концептуальне розв’язання міграційних проблем неможливе без урахування цього чинника.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження і викладено основні положення дисертації.

I. Міграційні питання в Україні, яка є своєрідним «буфером» до країн ЄС, набувають надзвичайної актуальності й потребують політичного й організаційного упорядкування в Концепції державної міграційної політики.

Міграційна політика — це сукупність правових норм і система заходів, які спрямовує держава на забезпечення єдиних підходів до врегулювання питань міграції як всередині країни, так і узгодження відносин з іншими державами за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права, міжнародними зобов’язаннями.

Міграційна політика — частина соціально-економічної політики як з точки зору ролі цієї політики в якості інструменту досягнення її мети, тобто це сукупність державно-правових, легітимних, чітко визначених впливів на розвиток та інтенсивність протікання міграційних процесів, так і з точки зору того, що міграційна політика є елементом державного плану проектування бажаного населення.

ІІ. Системотворчими елементами Концепції міграційної політики є соціокультурні чинники, які об’єктивно впливають на трансформаційні фактори політичної системи в Україні. Соціокультурним чинником міграційної політики є реальна дія соціокультурної групи, обумовлена відмінностями або особливостями її ролі в суспільно-політичному та культурному житті.

Серед соціокультурних чинників формування державної міграційної політики найважливими є такі: 1) вплив метаідеологій на характер трансформаційних процесів: лібералізму, консерватизму і його різновиду — лібертаризму; націоналізму як культурної підсистеми; 2) модернізація суспільства як превалювання «західного» над «вітчизняним»; 3) рольова поведінка громадян і негромадян держави в перехідному суспільстві, що розглядається під кутом зору політичної соціалізації (громадяни) і політичної десоціалізації (емігранти); 4) зростання територіальної концентрації іммігрантських спільнот за конфесійними ознаками, що може радикалізувати розуміння права на самовизначення, спровокувати сепаратистські настрої; 5) авторитарно-поведінкові стереотипи; 6) ідеологізація як концентрування політичних цінностей окремих соціальних груп і прошарків населення; 7) субкультурні цінності притаманні імміграційним організованим осередкам населення; 8) національна ментальність; 9) феномен масової комунікації, маніпулятивні здібності засобів масової інформації.

ІІІ. Основними ознаками сучасної міграційної політики в суспільстві, що трансформується, є:

1) концептуальна невизначеність міграційної політики в Українській державі;

2) нелегальна міграція набуває загрозливих масштабів у зв’язку з розширенням кордонів ЄС на схід;

3) демографічна криза; неконтрольована політика виїзду спричинила значну втрату національного інтелектуального ресурсу;

4) питання репатріації кримських татар має тенденцію до етнізації та конфесіоналізації;

5) за умови економічної нестабільності зовнішня трудова міграція й у подальшому буде актуальною для України; проблематика біженців не притаманна українському суспільству, тож не варта тієї уваги, що їй приділяють ЗМК; торгівля людьми стала одним з негативних наслідків лібералізації виїзду.

ІV. В Україні гуманітарно-правова база перебуває на стадії формування. Підґрунтям для реалізації міграційної політики є Конституція України та деякі законодавчі акти. Однак лише затвердження таких законотворчих ініціатив, як Концепція міграційної політики та основних засад державної міграційної політики, створення на їх основі Державної міграційної служби приведе до повноцінного впорядкування питання міграції в Україні. Головними завданнями Державної міграційної служби мають бути:

1) унесення в установленому порядку пропозицій щодо формування державної політики у сфері міграції, громадянства та забезпечення її реалізації;

2) реалізація законодавства про міграцію, зокрема, щодо громадянства, правового статусу іноземців, біженців та осіб, які отримали притулок в Україні, імміграції, трудової міграції, паспортизації, реєстрації фізичних осіб тощо та здійснення контролю за його дотриманням;

3) здійснення управління у сфері міграції, громадянства, паспортизації, реєстрації фізичних осіб, а також міжгалузевої координації та функціонального регулювання у цих сферах;

4) реєстрація та облік громадян України, іноземців та осіб без громадянства за місцем проживання/перебування, а також видачу, відповідно до законодавства України, цим особам паспортних та інших документів на право проживання на території України та виїзду за її межі;

5) здійснення міграційного контролю, у тому числі на кордоні, зонах прикордонного контролю та запобігання незаконній міграції;

6) ідентифікація іноземців та осіб без громадянства та їхнє видворення в установленому порядку;

7) здійснення аналізу міграційних процесів в Україні та введення єдиної державної автоматизованої паспортної системи;

8) забезпечення діяльності пунктів тимчасового розміщення відповідних категорій іноземців, осіб без громадянства, біженців та осіб, які отримали притулок в Україні;

9) аналіз і програмування інформаційного забезпечення міграційної політики України, залучення ЗМІ та науковців до розробки ефективної взаємодії міграції з ЗМК.

V. Проведення виваженої державної міграційної політики передбачає наявність відповідної міграційної політичної культури. Оскільки це поняття не має усталеного визначення в науковій літературі, здобувач визначає його як систему знань про міграційні процеси та емоційно-діяльне оцінювання політичних явищ, пов’язаних із міграцією. Міграційна політична культура виконує низку формотворчих функцій: ідентифікації, орієнтації, регулятивно-нормативну, соціалізації, комунікативну, апологетичну.

VІ. Засоби масової комунікації є соціокультурним чинником лише у своїй масово-інформаційній складовій (ЗМІ), яка схильна як до позитивних, так і до негативних маніпулятивних дій. Ситуативні рішення в галузі міграційної політики найчастіше приймаються саме під впливом ЗМІ. Ідеологія висвітлення в ЗМК міграційних питань має базуватися на визначенні й розподілі зон відповідальності учасників — виконавців практичної політики. Відсутність ідеології висвітлення в ЗМК міграції сприяє стихійності й неоднозначності інформаційних впливів на масову свідомість. Інформаційна модель державної міграційної політики має містити принципи міграційної політики та знаходитися в межах інформаційної політики держави.

Результати дослідження викладено в таких публікаціях:

У наукових фахових виданнях:

1. Бондаренко К. І. Місце та роль міграції в національній політиці України // Публіцистика і політика. Збірник наукових праць політологічної спрямованості / За заг. редакцією проф. Чічановського А. А. — К.: Грамота, 2007. — Вип. 1(4). — С. 114–123.

2. Бондаренко К. І. Врегулювання міграцій у сучасній Україні: політико-правові аспекти // Політологічний вісник: Зб. наук праць. — К.: Інтас, 2007. — Вип. 29. — С. 148–159.

3. Бондаренко К. І. Ідеологія висвітлення міграційних процесів в українському медіа-просторі // Політологічний вісник: Зб. наук праць. — К.: Інтас, 2007. — Вип. 30. — С. 312–322.

4. Бондаренко К. І. Міграційна політика та засоби комунікації: аспекти формування взаємодії (досвід РФ) // Віче. — 2008. — № 1. — С. 56–58.

В інших виданнях:

1. Бондаренко К. І. Росія у спектрі переплетення геополітичних інтересів // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Серія: Журналістика. — 2005. — Вип. 13. — С. 35–36.

2. Бондаренко К. І. Кримська державність: проблеми та перспективи становлення // Ученые записки ТНУ им. В. И. Вернадского. — Серія «Филология». — 2006. — Т. 19 (58). — № 2. — С. 11–14.

3. Бондаренко К. И. Этническая толерантность и СМИ // Ученые записки ТНУ им. В. И. Вернадского. — Серия «Филология». — 2006. — Т. 19 (58). — № 5. — С. 176–179.

4. Бондаренко К. І. Зовнішня трудова міграція і ЗМІ: проблеми взаємодії та перспективи розвитку // Наукові записки Інституту журналістики. — 2006. — Т. 23. — С. 88–93.

5. Бондаренко К. І. Висвітлення в українських медіа теми міграції: політичні аспекти проблематики // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. — 2007. — № 101. — С. 244–247.

6. Бондаренко К. І. Роль засобів масової інформації у формуванні етнополітичної культури українського суспільства // Этничность и власть. — Материалы VІ международного семинара 14–16 мая 2007 г., г. Ялта, Алупка. — Симферополь: Таврия, 2008. — С. 18–19.

7. Бондаренко К. І. Засоби масової інформації в умовах багатоконфесійного суспільства // Религия и гражданское общество: цивилизационные вызовы и возможные ответы: Материалы VІ международного семинара 1–3 ноября 2006 г., г. Ялта. — Симферополь: Таврия, 2007. — С. 24–25.

8. Бондаренко К. І. Захист освітніх прав національних меншин: проблеми практичної реалізації // Образование в многокультурном обществе: традиции и инновации: Материалы V международного семинара 22–24 мая 2006 г., г. Севастополь. — Симферополь: Таврия, 2008. — С. 43–46.

АНОТАЦІЯ

Бондаренко К. І. Соціокультурні чинники формування міграційної політики у суспільстві, що трансформується. — Рукопис.

Дисертація подана на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 — політична культура та ідеологія. — Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Київ, 2008.

У дисертації здійснено комплексний аналіз найвпливовіших соціокультурних чинників формування міграційної політики. На основі авторського аналізу запропоновано визначення міграційної політики. Розглянуто ознаки міграційної політики в умовах перехідного суспільства.

Запроваджено поняття соціокультурного чинника, що впливає на формування міграційної політики. Систематизовано соціокультурні чинники формування державної міграційної політики. Уперше надається авторське тлумачення міграційної політичної культури.

Ключові слова: міграційна політика, міграція, нелегальна міграція, соціокультурний чинник, міграційна служба, міграційна політична культура, ідеологія, нація, ментальність, етнос.

АННОТАЦИЯ

Бондаренко К. И. Социокультурные факторы формирования миграционной политики в трансформационном обществе. — Рукопись.

Диссертация представлена на соискание учёной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.03. — политическая культура и идеология. — Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. — Киев, 2008.

Диссертация посвящена проблеме формирования государственной миграционной политики в обществе переходного периода. Предлагается характеристика современной миграционной политики. Рассматриваются как позитивные, так и негативные последствия либерализации выезда за рубеж, в частности: рост нелегальной миграции в Украину, торговля людьми, «утечка мозгов» и т. д. В диссертационной работе комплексно исследуются наиболее влиятельные социокультурные факторы формирования миграционной политики. Предлагается авторское определение миграционной политики. Миграционная политика — это правовые нормы и система мер, которые государство направляет для обеспечения единых подходов к урегулированию вопросов в сфере миграции внутри государства (внутренняя миграционная политика) и урегулирования отношений с другими государствами по общепринятым принципам и нормам международного права (внешняя политика).

На основе отечественного и мирового опыта доказано, что миграционная политика как общественно-политический феномен является органической составляющей общенационального курса государства, которое формируется под влиянием всемирных метаидеологий.

В диссертационном исследовании выделены такие наиболее влиятельные социокультурные факторы: —

рост территориальной концентрации иммиграционных общностей (по национальному признаку), что может радикализировать восприятие права на самоопределение, спровоцировать сепаратистские настроения;—

национально-языковая концентрация в отдельных регионах. Повышенная полемизация и идеологизация;—

субкультурные ценности, свойственные иммиграционным общностям;—

високий уровень сплочённости отдельных иммиграционных групп, их високий мобилизационный потенциал;—

национальная ментальность как отличительный от западного способа восприятия общественных перемен.

На основе авторского анализа предлагается структура и функции государственной миграционной службы. Впервые в отечественной политологии предлагается авторское научное понятие «миграционная политическая культура».

Миграционная политическая культура — это система знаний о миграционных процессах и эмоционально-действенной оценке политических явлений, связанных с миграцией. В исследовании основательно изучен массово-коммуникативный аспект формирования миграционной политики.

Ключевые слова: миграционная политика, миграция, нелегальная миграция, социокультурный фактор, миграционная служба, миграционная политическая культура, идеология, нация, ментальность, этнос.

Summary

Bondarenko K. I. — The sociocultural factors of migration policy in the transforming society. — Manuscript.

The thesis is presented for the degree of Political Science Candidate. Speciality is 23.00.03: Political Culture and Ideology. Institute of Journalism, Kiev National University named by Taras Shevchenko. — Kiev, 2008.

The dissertation is a complex analysis of the most important sociocultural factors of migration policy forming. The migration policy definition is based on author’s research. Characteristics of migration policy in transforming society are researched. The definition of sociocultural factor, which influence upon migration policy forming is proposed. The sociocultural factors which form the state migration politics are classified. The author definition of «migration policy culture» is performed for the first time.

Key words: migration