ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

БЕРЕГОЙ Тетяна Анатоліївна

УДК | 353.1:321.7

АГЕНТСТВО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

ЯК МЕХАНІЗМ управління розвитком регіону

на засадах демократичного врядування

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Одеса – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник - | доктор філософських наук, професор

БАЛАБАЄВА Зінаїда Василівна

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

професор кафедри філософських та соціально-політичних наук.

Офіційні опоненти: |

доктор наук з державного управління, професор

БАБАЄВ Володимир Миколайович

Харківська обласна державна адміністрація,

перший заступник голови;

доктор наук з державного управління, доцент

САХАНЕНКО Сергій Єгорович

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,

професор кафедри державного управління і місцевого самоврядування.

Захист відбудеться 26 червня 2008 р. о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.863.01 в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (65009, м. Одеса, вул. Генуезька, 22).

Автореферат розісланий 22 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради ______________ Т. М. Безверхнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтеграцію України до Європейського Союзу проголошено пріоритетним завданням української державної політики. Цілі та дії співпраці України та Європейського Союзу визначено у «Плані дій «Україна -----– ЄС», який є так званою «дорожньою картою» євроінтеграції. Одним із пріоритетів, визначених у Плані, є «подальший прогрес у створенні повністю функціонуючої ринкової економіки». Ця мета була успішно досягнута і наприкінці 2005 року ЄС надав Україні «статус держави з ринковою економікою», але ринкова модель вимагає застосування нових механізмів управління соціально-економічним розвитком регіону з використанням ефективних методів, інструментів, форм і, насамперед, інститутів регіонального розвитку.

Нова інституційна інфраструктура регіонального розвитку європейських країн формується з урахуванням глобалізаційних процесів, в ході яких держава, на певному етапі свого існування, втрачає статус єдиного суб’єкта реалізації регіональної політики. Сьогодні відігравати значну роль в управлінні суспільним розвитком одночасно з державою прагнуть органи місцевої влади, приватні структури (бізнес) та неурядові організації (громадськість).

На фоні таких процесів у політико-управлінській науці з’являється нове поняття – «демократичне врядування» – концепція нового способу управління, провідна ідея якого спирається на співробітництво на партнерських засадах між державним (влада) і недержавним (бізнес і громадськість) секторами. В результаті формується складна система багатостороннього «демократичного врядування», де найважливіші елементи урядових повноважень розподілені між органами державного управління, приватними компаніями та неурядовими організаціями. Таким чином, на сучасному етапі розвитку нашої держави виникла необхідність в створенні таких організаційних структур, які б сприяли цій взаємодії та зміцненню ділових контактів між органами державного управління (владою) та різними суб’єктами соціально-економічної діяльності. В проекті нової Концепції державної регіональної політики України цьому питанню приділено окрему увагу.

Як свідчить досвід ряду закордонних країн (Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина та ін.), однією з таких організаційних структур є агентство регіонального розвитку, яке ефективно співпрацює з місцевою та центральною владами, забезпечуючи ефективну міжсекторну співпрацю державної влади, бізнесу, громадськості. Діючи як посередники між різними місцевими (регіональними) інституціями, агентства стають елементом механізму впровадження нового типу відносин між органами державної влади та представниками невладних кіл (бізнес, громадськість).

Теоретико-методологічні підходи до аналізу механізмів управління розвитком регіону та організаційно-правові засади діяльності агентств регіонального розвитку розкриваються в працях вітчизняних дослідників В. Бабаєва, О. Бабінової, З. Балабаєвої, О. Бейко, Г. Берегового, О. Бойко-Бойчука, З. Варналія, О. Войтовича, Е. Гансової, М. Долішнього, В. Зелюка, І. Керецмана, Є. Кіш, Ю. Ковальової, О. Коротич, І. Куліш, М. Лендьєл, Н. Луцишиної, Ю. Наврузова, Г. Надраги, М. Новікова, Н. Піроженко, І. Радзієвського, В. Рубцова, А. Саврича, С. Саханенка, І. Студеннікова, В. Стойка, А. Ткачука, О. Хмельникова, російських науковців Г. Атаманчука, В. Козбаненка, М. Круглова, В. Лексина, Є. Андреєвої, А. Ситникова, А. Швецова, Ю. Тихомирова та ін. Безпосередньо питанням ролі агентств регіонального розвитку в становленні системи демократичного врядування присвячено наукові праці зарубіжних вчених С. Сетнікар-Канкера, Ж. Немека, В. Мікутовскі, Л. Козмінскі, М. Денсона, Х. Халькиера, Ч. Дамборга, Д. Робсона, Дж. Пека, А. Холдена та ін. Важливу роль у формуванні концепції дисертаційної роботи відіграли теоретичні та методологічні розробки вчених В. Бакуменка, П. Надолішнього, Н. Нижник у дослідженні механізмів управління на засадах демократичного врядування.

У цілому можна стверджувати, що в теорії державного управління досить усебічно досліджені проблеми функціонування агентств регіонального розвитку. Водночас тематика стосовно формування, впровадження та подальшого розвитку агентства як інституту демократичного врядування поки що обмежена розглядом незначного кола часткових питань. У зв’язку з цим виникає об’єктивна потреба теоретичної розробки нових або вдосконаленні чинних підходів щодо формування інституційної інфраструктури розвитку регіону на засадах демократичного врядування, методів їх взаємодії в регіоні та залучення потенціалу агентства регіонального розвитку до процесів соціально-економічного розвитку регіону, що і зумовлює актуальність напряму дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема: «Наукове супроводження регіональних перетворень – 2006: визначення та задоволення потреб з вдосконалення професійної діяльності службовців місцевої влади Херсонської області» (номер держреєстрації 0106U003531), у межах якої автором проаналізована науково-інноваційна система регіону та її потенціал з визначенням пріоритетів розвитку через використання системно-діяльнісного підходу як засобу аналізу; «Формування науково-інноваційного потенціалу регіону: державно-управлінський аспект» (номер держреєстрації 0106U003250), в межах якої проведено аналіз наукових напрацювань Академії та її регіональних інститутів у сфері регіонального розвитку за період 2003-2006 роки; «Механізми реалізації державної регіональної політики в контексті проведення політичної та адміністративної реформи» (номер держреєстрації 0107U004695), в межах якої автором розглянуто інституційну інфраструктуру реалізації державної регіональної політики України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні ролі і форм участі агентств регіонального розвитку у процесі формування інституційної інфраструктури управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування та розробці відповідної моделі механізму управління і правового забезпечення функціонування цих структур.

Для реалізації поставленої мети в роботі визначено та вирішено наступні завдання:

- дослідити теоретико-методологічні та організаційно-правові засади діяльності агентств регіонального розвитку, уточнити сутнісні характеристики основних понять в аспекті теми дисертаційного дослідження: «агентство регіонального розвитку», «міжсекторна співпраця», «демократичне врядування», «механізм демократичного врядування» та інші;

- проаналізувати сучасний стан партнерства державної влади, бізнесу та громадськості в процесі управління розвитком регіону, визначити роль агентств регіонального розвитку у зазначеному партнерстві та на цій основі розробити теоретичну модель механізму управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування із залученням агентств;

- узагальнити наукові напрацювання з питань діяльності агентств регіонального розвитку в контексті управління розвитком регіону та розробити стратегічний план їх становлення;

- здійснити аналіз законодавчої бази з питань існування та функціонування агентств регіонального розвитку в Україні, на основі чого запропонувати проект концепції нормативно-правового акту «Про діяльність агентств регіонального розвитку»;

- на базі порівняльного аналізу простежити процес становлення європейських і вітчизняних агентств регіонального розвитку та розглянути можливість імплементації європейського досвіду до сучасних вітчизняних умов;

- виявити фактори послаблення процесу становлення «Агентства регіонального розвитку в Одеській області» як суб’єкту управління розвитком регіону, надати рекомендації щодо підвищення ефективності його функціонування в процесі впровадження демократичного врядування.

Об’єкт дослідження – інституційна інфраструктура державного управління регіональним розвитком.

Предмет дослідження – агентство регіонального розвитку як механізм управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що формування інституційної інфраструктури управління регіональним розвитком на засадах демократичного врядування, розвиток міжсекторної співпраці державної влади, бізнесу та громадськості за участю агентств регіонального розвитку, сприятиме підвищенню дієвості і результативності процесу управління розвитком регіону та прискорить процес втілення в систему публічного управління принципів демократичного врядування.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано наступні загальні та спеціальні методи, які відповідають меті й завданням наукового дослідження: історичний метод було застосовано для виявлення часової динаміки розвитку механізму взаємодії держави з іншими суб’єктами регіонального розвитку; на основі порівняльного методу здійснено аналіз правових основ процесів, що досліджуються; системний метод дав змогу здійснити теоретико-методологічне узагальнення наукових концепцій, розробок вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених партнерській взаємодії державної влади, бізнесу та громадськості; за допомогою системно-структурного аналізу досліджено інституційну інфраструктуру управління розвитком регіонів, механізм міжсекторної співпраці.

Інформаційною базою для отримання наукових фактів та інформації слугувало чинне законодавство як України, так і зарубіжних країн стосовно взаємовідносин між державною владою, бізнесом та громадськістю, вітчизняні та закордонні публікації, документи поточних архівів органів державної влади, аналітичні документи та звіти «Агентства регіонального розвитку в Одеській області», статистичні матеріали Одеської обласної державної адміністрації та Держкомстату України, збірники матеріалів конференцій і «круглих столів», присвячених досліджуваній проблематиці; результати досліджень, проведених вченими та науковими організаціями України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, в тому, що робота є першим комплексним дослідженням, в якому концепція демократичного врядування виступає в якості методологічної основи дослідження агентств регіонального розвитку як важливої складової інституційної інфраструктури управління регіональним розвитком. А також:

уперше:

- на основі дослідження інституційної інфраструктури державного управління розвитком регіону встановлено, що агентства регіонального розвитку виконують роль каталізатора в партнерських відносинах державної влади, бізнесу та громадськості, що дає їм (агентствам) можливість виступати в якості механізму управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування, за результатами чого розроблено теоретичну модель механізму управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування із залученням агентств регіонального розвитку;

- визначено шляхи усунення чинників, що обмежують повноцінне виконання агентствами регіонального розвитку функцій суб’єкту управління розвитком регіону. Для реалізації цих шляхів розроблено проект концепції нормативно-правового акту «Про діяльність агентств регіонального розвитку» та запропоновано стратегічний план їх становлення як інституту демократичного врядування, що надасть їм належного статусу;

- за результатами дослідження діяльності «Агентства регіонального розвитку в Одеській області» виявлено фактори послаблення процесу його становлення як суб’єкту управління розвитком регіону, для усунення яких сформульовано практичні рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування Агентства;

удосконалено:

- тлумачення змісту понять «агентство регіонального розвитку», «міжсекторна співпраця», уточнено сутність та представлено авторське визначення термінів «демократичне врядування», «механізм демократичного врядування» в аспекті досліджуваної проблеми;

- існуючі теоретико-методологічні підходи щодо комплексного аналізу чинної нормативно-правової бази, відповідних вітчизняних та зарубіжних наукових джерел стосовно демократичного врядування та становлення агентств регіонального розвитку, завдяки чому виявлені не досліджені раніше аспекти цього напряму;

набули подальшого розвитку:

- наукові уявлення про роль агентств регіонального розвитку в процесі впровадження демократичного врядування, зокрема, вивчення залучення цих організацій до інфраструктури управління регіональним розвитком;

- напрями адаптації принципів та форм функціонування вітчизняних агентств регіонального розвитку до європейських стандартів, зокрема у запровадженні досвіду формування організаційно-правових форм агентств регіонального розвитку в європейських країнах.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи визначається комплексним характером дослідження і полягає в обґрунтуванні спроможності агентств регіонального розвитку сприяти ефективному впровадженню принципів демократичного врядування в систему управління розвитком регіону. Сформульовані теоретичні положення і науково- обґрунтовані рекомендації можуть бути використані у державно-управлінській сфері та законотворчому процесі при формуванні дієвих механізмів управління розвитком регіону й створенні організаційних структур. Результати дисертаційного дослідження впроваджено у діяльність органів публічної влади та недержавної установи:

- Одеської обласної державної адміністрації (довідка від 20 березня 2007 року № 02-42-1401);

- Одеської обласної ради (довідка від 15 березня 2007 року № Р-27-468);

- Харківської обласної державної адміністрації (довідка від 04 лютого 2008 року № 01-54/641);

- «Агентства регіонального розвитку в Одеській області» (довідка від 7 березня 2008 року № 232).

Результати дослідження дістали практичне впровадження у науково-дослідній роботі та навчальному процесі, зокрема: в навчальній дисципліні «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» використано теоретичні напрацювання з державного управління розвитком регіону та розглянуто можливості агентств регіонального розвитку сприяти просуванню експортного потенціалу області; в навчальній дисципліні «Контролінг» розглянуто функції агентств регіонального розвитку як механізму підтримки та залучення інвестицій в Одеський регіон (довідка Одеського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом від 16 березня 2007 року № 80).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною працею, яка містить одержані автором результати щодо наукового обґрунтування спроможності агентства регіонального розвитку виступати в якості механізму управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування. Висновки, пропозиції та рекомендації, у тому числі й такі, що характеризують наукову новизну, отримані автором особисто. У співавторстві з Кривцовою О. М. та Патиком О. В. опубліковано одні тези конференції, в яких автором проаналізовано стан вивчення актуальних питань регіонального розвитку Одеської області вітчизняними науковцями, що становить 30% від загального тексту. Ідеї та розробки співавторів у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено в низці наукових доповідей, повідомлень і виступів на науково-практичних конференціях, конгресах, «круглих столах», зокрема, на: VI міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2006); третій регіональній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції України» (м. Дніпропетровськ, 2006); міжнародних науково-практичних конференціях: «Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні» (м. Київ, 2006), «Україна і Європейський Союз: шлях та напрями зближення і співпраці» (м. Львів, 2006), «П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2006), «Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування» (м. Київ, 2007); щорічних загальноінститутських науково-практичних конференціях: «Регіональна політика на сучасному етапі державотворення: проблеми децентралізації, ризики та перспективи впровадження» (м. Одеса, 2006), «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, 2007); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми реалізації Плану дій Україна – ЄС» (м. Одеса, 2007); науково-практичному семінарі «Європейський Союз: 50 років після Римських договорів. Євроінтеграційні перспективи України: нові моделі» (м. Одеса, 2007).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладено автором у 15 публікаціях, із них 5 – у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту становить 167 сторінок, список використаних джерел містить 240 найменувань, з яких 14 іноземними мовами. У роботі наведено
8 рисунків, 4 таблиці та 6 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено ступінь наукової розробки проблеми, показано зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційної роботи, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі – «Теоретичні та організаційно-правові засади діяльності агентств регіонального розвитку» – розглядається сутність базових понять дослідження; подається аналіз джерел дослідження, правових засад діяльності агентств регіонального розвитку (далі – АРР), їх організаційно-правових форм; науково обґрунтовуються напрями міжсекторної співпраці у системі демократичного врядування.

В ході дисертаційного дослідження аналізуються теоретичні напрацювання вітчизняних (В. Бабаєва, З. Балабаєвої, О. Бейко, Е. Гансової, В. Зелюка, В. Керецмана, М. Лендьєл, Н. Луцишиної, Ю. Наврузова, Н. Піроженко, І. Радзієвського, В. Рубцова, С. Саханенко та ін.) та зарубіжних (С. Сетнікар-Канкер, Ж. Немек, В. Мікутовскі, Л. Козмінскі) вчених з питань регіонального розвитку та міжсекторної співпраці у системі демократичного врядування із залученням АРР. В результаті з’ясовано, що владний сектор, громадський сектор та бізнес виконують різні, але не протилежні, функції. Сфери їх інтересів співпадають, тому взаємодія цих секторів, збалансованість і стабільність партнерських відносин, що в свою чергу є основою демократичного врядування, забезпечуватиме сталий розвиток регіону.

Узагальнюючи аналіз сучасних концепцій державного управління регіональним розвитком автор пропонує поглибити наступні дефініції:

- «агентство регіонального розвитку» – це інститут, який сприяє утворенню партнерства між державним, приватним та громадським секторами, завданням якого є допомога органам державного управління у розвитку відповідної території та становленні системи демократичного врядування;

- «міжсекторна співпраця» – це взаємовигідна діяльність сектору державної влади, сектору бізнесу та сектору громадськості, яка спрямована на поліпшення соціально-економічного стану регіону з урахуванням та узгодженням інтересів усіх трьох учасників (секторів) регіонального розвитку;

- «демократичне врядування» –-концепція нового способу управління, яка спирається на співробітництво на партнерських засадах між державним (влада) і недержавним (бізнес і громадськість) секторами.

В рамках дисертаційного дослідження доцільно використовувати термін «механізм демократичного врядування». Якщо згадати, що «державне управління» – це вплив влади на суспільство, а «механізм державного управління» – це сукупність засобів, інструментів, методів, процесів здійснення цього впливу, то «демократичне врядування» – це співробітництво влади і суспільства, а «механізм демократичного врядування» – це сукупність взаємозв’язаних методів, засобів, важелів, інструментів, процесів, принципів, форм здійснення співробітництва, перш за все суб’єктів влади, бізнесу та громадськості, які через міжсекторну співпрацю сприяють розвитку соціально-економічного стану країни (регіону).

В ході дослідження автором з’ясовано, що «демократичне врядування» як новий спосіб управління та поява АРР як організаційної структури, демонструють розвиток процесу партнерської взаємодії державної влади, бізнесу та громадськості. АРР, таким чином, має стати одним із інститутів демократичного врядування.

Аналізуючи правові засади створення та існування АРР, дисертантом виявлено, що на сьогоднішній день нормативних актів щодо порядку створення, організаційно-правової форми, умов роботи, порядку фінансування АРР не існує. Тому усі діючі АРР створюються та працюють на загальних умовах, визначених чинним законодавством. Отже, постає потреба у формуванні концепції нормативно-правового акту «Про діяльність агентства регіонального розвитку», проект якого розроблено автором з урахуванням специфіки діяльності цих організацій, і в створенні Стратегічного плану їх становлення.

В проекті нормативно-правого акту автор наводить загальну інформацію про АРР (поняття сутності, місія, функції, головні завдання, критерії), чітко визначає засновників та партнерів АРР, форми співробітництва між представниками влади, бізнесу та громадськості, визначає фінансову основу діяльності АРР.

Стратегічний план становлення АРР в Україні, представлений дисертантом, включає в себе результати аналізу стану вивчення проблеми існування АРР українськими дослідниками та сучасного стану функціонування вітчизняних АРР. На основі проведеного автором SWOT-аналізу сучасних АРР на території України було визначено стратегічні проблеми. За результатами проведеної роботи запропоновано роз’яснення щодо чинного правового поля діяльності АРР та, виходячи з цього, рекомендовані можливі організаційно-правові форми АРР на підставі завдань, засновників і способів фінансування. Запропоновано нову форму реєстрації та функціонування АРР.

Автор доводить, що комплекс робіт, наведений у Стратегічному плані становлення АРР, надасть можливість: сформувати інституційну інфраструктуру управління регіональним розвитком на засадах демократичного врядування із залученням АРР; здійснити децентралізацію влади; об’єднати зусилля державних органів влади, бізнесу та громадськості для підвищення рівня соціально-економічного стану регіону; прийняти в Україні нормативно-правовий акт, який чітко визначить юридичний статус АРР, організаційно-правові форми, фінансові засади їх створення й функціонування, принципи та механізми співпраці з місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що у сукупності забезпечить агентствам належного статусу.

У другому розділі – «Агентство регіонального розвиту як інститут демократичного врядування» – проведено аналіз загальної інституційної інфраструктури регіонального розвитку України, вивчено досвід становлення таких інститутів як АРР в різних регіонах України, розглянуто різноманітні форми міжсекторної співпраці державної влади, бізнесу та громадськості, розроблено теоретичну модель механізму управління регіональним розвитком на засадах демократичного врядування із залученням АРР та приділено увагу вивченню етапів формування й становлення «Агентства регіонального розвитку в Одеській області», науково-обґрунтовано рекомендації щодо вдосконалення його функціонування.

В Україні законодавчо не визначені інститути, які повинні приймати участь у реалізації державної регіональної політики. Комітети Верховної Ради України, служби Секретаріату Президента, Управління регіональної політики Секретаріату Кабінету Міністрів, а також Міністерство економіки, Міністерство регіонального розвитку та будівництва, по-своєму планують і здійснюють політику в регіонах, виходячи з власних галузевих потреб. Здебільшого, ця політика слабко пов’язана із регіональними проблемами розвитку, потребами представників громадськості та бізнесу. Ситуація неузгодженості між структурними підрозділами органів державного управління та місцевого самоврядування, представниками громадськості та бізнесу складається і на рівні регіону. Отже, на думку автора, наявність та ефективне функціонування АРР сприяло би усуненню цієї неузгодженості шляхом утворення партнерства між державним, приватним та громадським секторами, тим самим підвищуючи результативність управління розвитком регіону. Для цього автором була розроблена теоретична модель механізму управління регіональним розвитком на засадах демократичного врядування із залученням АРР, в т.ч. і на регіональному рівні (на прикладі Одеської області).

Зазначений механізм являє собою певний спеціально створений зразок, який містить перелік взаємозв’язаних елементів. Цими елементами є суб’єкти, напрямки, інструменти та форми механізму, сукупна робота яких і призводить до бажаного результату. Отже, в теоретичній моделі механізму управління регіональним розвитком на засадах демократичного врядування із залученням АРР відображені усі можливі характеристики досліджуваного процесу: процесу партнерської взаємодії державної влади, бізнесу та громадськості, що і є основою механізму. В свою чергу, основа механізму виявляє учасників цього процесу, тобто суб’єктів механізму. Їх пропонуємо умовно поділити на три групи, кожна з якої буде представляти окремий сектор взаємодії. Наприклад, від влади в ролі учасників процесу виступатимуть обласна державна адміністрація, територіальні підрозділи міністерств та відомств; від бізнесу – об’єднання підприємців, банки та кредитні спілки, юридичні та фізичні особи; та від громадськості – громадські організації, навчальні заклади, наукові асоціації. Зазначенні учасники процесу є потенційними членами АРР, так як саме ця організація створюється та функціонує на принципах партнерської взаємодії державної влади, бізнесу та громадськості.

Суб’єктам механізму, об’єднаним в такі організаційно-структурні межі як АРР, рекомендовано зосередити свою спільну діяльність на наступних проблемних питаннях: малого та середнього підприємництва регіону, обсягу інвестицій, іміджу регіону, зовнішньоекономічної діяльності, стану реалізації регіональних та інших програм, стану безробіття, інших соціальних проблем. В результаті виявляються три пріоритетні напрямки діяльності. Перший напрямок направлений на підтримку та просування бізнесу, другий напрямок – на залучення інвестицій, третій напрямок – на економічну політику. Кожний з напрямків потребує своїх певних інструментів здійснення механізму.

В своїй діяльності учасники процесу партнерської взаємодії використовують державні, ринкові та суспільні механізми. Таким чином, виявляється що законодавче забезпечення процесу взаємодії державної влади, бізнесу та громадськості виконуватиметься державною владою за допомогою правового механізму; покращення окремих показників соціально-економічного розвитку здійснюватиметься представниками бізнес-структур засобами економічного механізму; створення оптимальної організаційно-функціональної структури – це адміністративний механізм, який використовуватиметься представниками громадськості у взаємодії з представниками державної влади та бізнесу.

Форми процесу взаємодії можуть бути дорадчого характеру (загальні збори, засідання, наради, «планерки») і наочного характеру (угоди, пілотні проекти, бізнес-плани). У результаті партнерської взаємодії державної влади, бізнесу та громадськості отримуємо можливість підвищення дієвості та результативності процесу управління розвитком регіону. При цьому, на думку автора, необхідними передумовами діяльності таких структур як АРР можна визначити наступні: участь приватного сектору та громадськості в діяльності органів державного управління; інституційне визнання АРР органами державної влади, громадськими організаціями, приватним структурами; здатність сумісно аналізувати соціально-економічний стан певного регіону; спроможність спілкування учасників процесу на засадах партнерства.

Вивчивши та проаналізувавши напрямки діяльності «Агентства регіонального розвитку в Одеській області» за роки його існування, автор доходить висновку, що це потенційний інститут демократичного врядування. Але для підвищення ефективності його функціонування в процесі демократичного врядування автор пропонує змінити організаційно-правову форму; залучити до складу Агентства нових учасників; внести деякі корективи до організаційно-функціональної структури.

У третьому розділі – «Європейський досвід становлення агентств регіонального розвитку як механізму управління розвитком регіону: орієнтири для України» – простежено досвід європейських країн у використані інститутів регулювання регіонального розвитку, досліджено процес становлення АРР в країнах Європи, проаналізовано європейські стандарти діяльності АРР, визначено перспективи їх адаптації в Україні.

Аналіз європейської практики здійснення регіональної політики свідчить, що її складовими, по-перше, є децентралізація, яка проявляється в пошуку оптимального балансу між розширеними повноваженнями регіональних та місцевих органів влади і водночас потребою держави зберігати контроль над економічною та соціальною ситуацією в регіонах, по-друге, демократизація управління на місцевому рівні, а також забезпечення конкурентоздатності регіонів на внутрішніх та особливо зовнішніх ринках в умовах глобалізації. Досвід діяльності Європейських держав в рамках регіональної політики, яка орієнтована на соціально-економічні ринкові перетворення, доводить, що без активної участі самих регіонів регіональна політика не буде ефективною. Також дисертант відзначає, що заходи щодо соціально-економічного розвитку регіону в кожному регіоні будуть різні, оскільки єдині «правила гри» (нормативно-правова база, шляхи впровадження, інструменти), запропоновані державою, бажаних очікуваних результатів можуть не дати. На думку автора, це відбувається з причин неоднорідності соціально-економічних основ регіонів, тому при визначенні окремих заходів щодо стимулювання розвинених регіонів треба враховувати всі «тонкощі» спрямованості регіону. А ця, більш достовірна, інформація знаходиться на місцях, в регіонах. Отож, висновок про необхідність децентралізації влади є цілком об’єктивним, це дасть змогу регіонам більш конкретно та ефективно планувати розвиток соціально-економічного стану.

Упродовж 80-х років в одних країнах Європи розвивалося утворення регіонального рівня управління, в інших – децентралізація владних повноважень до рівня громад, що вплинуло на збільшення кількості «діячів», які мали правові можливості та фінансові ресурси впливати на регіональний розвиток. Таким чином відбувся перегляд складу учасників процесу управління регіональним розвитком, а також переосмислення ролі в цьому процесі агентств регіонального розвитку. З рівня урядового інструменту відродження районів традиційної індустрії вони почали еволюціонувати до виконання функцій оптимальної інституційної форми партнерства між органами влади різного рівня, місцевим бізнесом, а у випадку високого рівня громадянської активності населення – неурядових (недержавних) організацій.

Європейські країни наводять класифікацію інститутів, які (окрім органів державної влади та місцевого самоврядування різного рівня) безпосередньо залучаються до процесу розвитку територій. Серед них: агентства регіонального розвитку; асоціації муніципалітетів; регіональні фінансові компанії; торговельно-комерційні й промислові палати; технополіси; технопарки, бізнес-інкубатори; бізнесові та інноваційні центри; комунальні фундації; заклади вищої освіти і регіональні наукові центри та інші організації, які не є партнерами агентств, але є представниками секторів бізнесу та громадськості.

Європейський досвід свідчить, що спеціалізовані професійні позаполітичні інститути регіонального розвитку – оптимальна мережа для налагодження міжсекторної співпраці, якої не можна досягти в результаті лише підписання формальних договорів між регіональними та національними органами влади. Ефективна діяльність АРР можлива за умови надання їм права участі у процесі прийняття політичних та економічних рішень, що стосуються розвитку регіону; об’єднання їх у мережу на національному рівні при одночасному збереженні їх відносної незалежності від прямого впливу та підпорядкування органам влади. Проаналізувавши передумови та хронологію становлення АРР в країнах ЄС, особливо в країнах Центральної Європи, зроблено висновок, що досвід цих країн є вагомим для створення аналогічного процесу взаємодії і партнерства державної влади, бізнесу та громадськості в Україні.

Можливість приєднання України до загальноєвропейського процесу впровадження демократичного врядування вимагає від неї застосування стандартів регіонального розвитку, за змістом подібних до тих, що використовуються у країнах Європи (єврорегіони, агентства регіонального розвитку та їх форми), і перш за все – визначення ролі і статусу регіонів. Досвід європейських країн показує, що здоровий і успішний економічний розвиток можливий тільки при гармонійному співробітництві владного, громадського й приватного секторів. Весь цей процес повинен бути абсолютно прозорим і досягти цього можна, як підтверджує європейський досвід, створенням незалежного АРР, поєднуючи цілі й інтереси всіх зацікавлених сторін. Але при цьому відразу постає питання щодо форми співпраці влади, бізнесу і громадськості, організаційно-правової форми та статусу АРР в Україні, яке на сьогодні є досить актуальним. Посилатися на організаційно-правові форми європейських АРР без урахування українського чинного законодавства неможливо. В Європі АРР діють як громадські організації, комерційні прибуткові структури (Чехія); неприбуткові підприємства (Болгарія, Угорщина, Естонія); акціонерні товариства, місцеві фундації (Польща); державні підприємства (Ірландія, Іспанія, Німеччина чи Великобританія); акціонерні товариства (Португалія, Франція), але одним із співзасновників все одно є держава. В Україні на даний час більшість діючих АРР існують у вигляді «неприбуткової громадської організації», а також – у вигляді товариств (ТОВ, ВАТ і ін.), благодійних фондів, комунальних підприємств тощо. Але, враховуючи специфіку діяльності АРР та статус його засновників, зазначені форми не можуть повністю розкрити потенціал АРР. Тому автором запропоновано нову форму АРР – «партнерська організація», що дозволить АРР зайняти своєрідну «нішу» між урядовими структурами, приватним сектором та громадськістю оскільки їх завдання полягає у сприянні реалізації середньо - і довгострокових стратегій розвитку територій, що характерно для публічних організацій, із застосуванням підприємницьких методів у діяльності.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному досліджені наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального наукового завдання щодо питань формування інституційної інфраструктури управління регіональним розвитком на засадах демократичного врядування, зокрема участі агентств регіонального розвитку в цьому процесі. Отримані результати показують, що вихідна методологія виявилася ефективною, гіпотеза підтвердилася, поставлені завдання реалізовані і мета досягнута. На основі здійсненого дослідження сформульовано такі основі висновки та пропозиції.

1. Поява у політико-управлінській науці концепції нового способу управління, іменованим демократичним врядуванням, обумовлює актуальність дослідження проблем формування інституційної інфраструктури регіонального розвитку на його засадах, що забезпечувало б реалізацію основного принципу демократичного врядування – партнерської взаємодії державної влади, бізнесу та громадськості. Агентство регіонального розвитку може стати складовою цієї інфраструктури. Як свідчить досвід країн Європи, зазначена структура ефективно співпрацює з місцевою та центральною владами як фокусний центр стратегічного планування та супроводження проектів розвитку територій, забезпечує ефективну міжсекторну співпрацю.

2. Встановлено, що сучасний стан партнерства органів державної влади, бізнесу та громадськості за допомогою агентств регіонального розвитку має достатньо широкий діапазон можливих форм – від обміну інформацією до здійснення спільних проектів. Функції представників цих секторів різні, але сфери їх інтересів співпадають, тому взаємодія цих секторів забезпечуватиме сталий розвиток регіону, збалансованість і стабільність партнерських відносин, що в свою чергу є основою демократичного врядування.

3. Роль агентств регіонального розвитку в процесі управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування полягає, перш за все, в узгодженні інтересів держави, місцевих органів влади, недержавних організацій та бізнесу стосовно напрямів регіонального розвитку. Агентство регіонального розвитку виступає потенційним інститутом демократичного врядування. Метою його створення є допомога регіональним та місцевим органам виконавчої влади у розробці та впровадженні програм регіонального розвитку з метою прискорення інституційних і структурних соціально-економічних змін у регіонах, сприяння ефективному використанню внутрішнього потенціалу територій.

4. За результатами порівняльного аналізу розбудови інституційної інфраструктури управління регіональним розвитком таких країн, як Польща, Угорщина, Словаччина, Чеська Республіка, Румунія, Болгарія, Словенія, визначено, що в цих країнах, хоч і різними шляхами, але створено та ефективно функціонують мережі агентств регіонального розвитку. Це говорить про високий рівень просування цих держав до принципів демократичного врядування. Україна значно відстає від цих країн з причин декларативного характеру державної регіональної політики щодо формування інституційної інфраструктури управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування.

4.1. Запропоновано: Теоретичну модель механізму управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування із залученням агентств регіонального розвитку. В ній відображено усі можливі характеристики процесу партнерської взаємодії державної влади, бізнесу та громадськості. Визначено потенційні суб’єкти цього механізму, які на основі міжсекторної співпраці за допомогою агентств регіонального розвитку зосередять свою увагу на певних проблемних питаннях. На основі цього будуть визначені пріоритетні напрямки партнерства та інструменти забезпечення їх реалізації. В своїй діяльності учасники процесу партнерської взаємодії використовуватимуть державні, ринкові та суспільні механізми. Форми цих взаємодій носитимуть дорадчий або наочний характер. В результаті стане можливим процес впровадження демократичного врядування та, як наслідок, підвищення рівня дієвості та результативності процесу управління розвитком регіону.

4.2 Розроблено: Стратегічний план становлення агентств регіонального розвитку. Для цього проаналізовано вивчення проблем існування агентств українськими дослідниками та сучасний стан функціонування вітчизняних агентств регіонального розвитку. Проведено SWOT-аналіз сучасних агентств регіонального розвитку на території України та визначено стратегічні проблеми їх становлення. За результатами проведеної роботи надано пропозиції щодо вирішення визначених проблем.

5. Аналіз вітчизняної нормативно-правової бази, що стосується питань існування та функціонування агентств регіонального розвитку зокрема, та формування інституційної інфраструктури управління регіональним розвитком як комплексу взагалі, показав, що спеціальних нормативних актів з цих питань не існує. Тому, запропоновано проект концепції нормативно-правового акту «Про діяльність агентства регіонального розвитку», що сприятиме залученню агентств до інституційної інфраструктури управління регіональним розвитком та здійснення управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування. В цьому проекті наводяться загальні поняття, які стосуються порядку створення та функціонування агентств регіонального розвитку на території України.

6. Аналіз структури управління регіональним розвитком європейських країн показує, що партнерська взаємодія владного, бізнесового й громадського секторів призводить до успішного економічного розвитку. Досягти цього можна створенням незалежного агентства регіонального розвитку, поєднуючи цілі й інтереси всіх зацікавлених сторін. Але потрібно зауважити, що тільки комплексне реформування системи регіонального управління, формування його інституційної інфраструктури дасть змогу налагодження унікального сполучення згоди і рівності державної влади, бізнесу та громадськості.

7. Доведено, що агентства регіонального розвитку можуть бути провідниками основних принципів нового способу управління та виступати в якості механізму управління розвитком регіону на засадах демократичного врядування. Але, відсутність координації та узгодженості діяльності агентств регіонального розвитку на регіональному рівні, фінансова нестабільність, а головне – незалучення агентств регіонального розвитку до розробки регіональних програм і стратегій розвитку, їх подальшої реалізації (що є головним напрямком діяльності агентств регіонального розвитку в зарубіжних країнах) гальмують процес впровадження принципів демократичного врядування в Україні.

Визначено чинники, які негативно впливають на створення ефективної мережі агентств регіонального розвитку, і як наслідок, стримують впровадження принципів демократичного врядування в Україні: повільний та недосконалий процес децентралізації; відсутність нормативного акту, в якому було б чітко визначено механізм, інституційна інфраструктура, інструменти управління регіональним розвитком, джерела фінансування проектів розвитку регіону, що могли б здійснюватися за допомогою агентств регіонального розвитку; відсутність в Україні широкої практики залучення агентств регіонального розвитку до процесу управління регіональним розвитком шляхом співпраці з органами влади у процесі створення програм та стратегій регіонального розвитку; формальний підхід на рівні держави щодо розбудови мережі агентств регіонального розвитку в Україні.

8. Аналіз діяльності «Агентства регіонального розвитку в Одеській області» показав послаблення в останні часи його функцій та можливостей реалізації проектів розвитку регіону. Це відбувається з певних причин: зовнішніх (закінчення терміну дії програми ТАСІС на території Одеської області, неодноразові зміни політичної ситуації, і як наслідок - кадрові зміни керівників в регіоні, відсутність фінансового забезпечення тощо) та внутрішніх (неприйнятна організаційно-правова форма, багатовекторна організаційно-функціональна структура, обмежений склад членів Агентства).

Для відновлення діяльності «Агентства регіонального розвитку в Одеській області» та підвищення ефективності його функціонування в процесі впровадження демократичного врядування рекомендовано:

- змінити організаційно-правову форму. Маючи на увазі специфіку створення та головні напрямки діяльності, пропонуємо законодавчо закріпити таку форму агентств регіонального розвитку, як «партнерська організація», яка є добровільним об’єднанням представників державної влади, бізнесу та громадськості, що беруть участь у спільних справах, проектах, програмах на підставі багатосторонніх договорів, угод, контрактів, якими визначаються права, обов’язки та відповідальність сторін, порядок і обсяг фінансової участі. Рішенням про утворення партнерської організації вважається протокол установчих зборів засновників. Створюється як юридична особа, діє на підставі власного статуту;

- внести корективи до організаційно-функціональної структури Агентства, а саме: сконцентрувати діяльність «Агентства регіонального розвитку в Одеській області» на таких основних напрямках розвитку: підтримка та просування бізнесу; залучення інвестицій до регіону; рекомендації щодо вироблення економічної політики;

- залучити до складу Агентства нових учасників.

9. Об’єднання зусиль державної влади, бізнесу та громадськості у вирішенні соціальних, економічних питань, налагодження міжсекторної співпраці учасників реалізації регіональної політики, сприятиме зміцненню як внутрішньої соціально-економічної ситуації в регіоні, так і міжнародного іміджу України в цілому.

10. Дослідження виявило потребу в подальших розвідках у даному науковому напрямі. Найбільш актуальними визначено наступні питання: результативність функціонування запропонованої теоретичної моделі механізму управління розвитком регіону на засадах